84825

Українська термінологія у професійному спілкуванні

Лекция

Литература и библиотековедение

Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв. Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило...

Украинкский

2015-03-22

529 KB

2 чел.

PAGE  1

Лекція 1

Українська термінологія у професійному спілкуванні

1.Термін та його ознаки. Термінологія як система.

2.Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

3.Способи творення термінів.

4. Проблеми сучасного термінознавства.

Термін (від латин. межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюжет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітина, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які
називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони за
лишаються одиницями природної людської мови, а відповідно
їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних
слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо).

Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була «всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного».

Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.

Основні ознаки терміна

 Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення.

Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається.

Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує його сприйняття і збереження у терміносистемі.

Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, окрім того, ще укладають тримовні, значно рідше - чотири-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення наукових понять. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним символом нашого часу є «Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки» (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами.

Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінгвістів, перекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з іноземною мовою. Електронний словник - комп'ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних форм і особливостей поєднання слів. Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кінці XIX - на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка (кінець XIX - початок XX століття), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

• систематизують поняття певної галузі науки чи техніки; переділяють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо);

розмежовують родові та видові поняття;

відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел;

розподіляють терміни за групами: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні);
визначають з групи термінів-синонімів нормативні (інші терміни
також подають, але з позначенням нерекомендований);

добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою,
російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

формулюють українською мовою означення (дефініції) поняття;

мовознавці рецензують стандарт.
Стаття стандарту має таку будову:

назва поняття українською мовою;

скорочена форма терміна;

недозволений (нерекомендований) синонім;

родове поняття;

видове поняття;

еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою
мовами;

дефініція (означення);

формула або схема.

2. Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає, вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються на три групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

  1.  Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація,технополіс, приватна власність).
  2.  Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, правка, ретуш.

3. Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

  1.  морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);
  2.  семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних
    значень у словах природної мови;

3) різні типи запозичень (слово твірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

  1.  Вторинна номінація - використання наявного в мові слова
    для називання наукового поняття:
    споживчий кошик, водяний
    знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці.
    Це найдавніший спосіб термінотворення.
  2.  Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (над
    виробництво, пересупозиція),
    суфіксів (маркування, гумування,
    оборотність),
    складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.
  3.  Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичення термінів різноманітні:

запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова
винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;

паралельне використання власного і запозиченого терміна в різ
них сферах (наприклад, науковій і навчальній)
: рамбурсувати - повертати борг; імпорт - ввіз, асиміляція - уподібнення;лабіалізація - огублення;

пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний - міжзоряний; бартер - прямий безгрошовий обмін товарами;

відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав
сучасним вимогам:
ліквідат - юридична особа-боржник, до якої
висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках XX століття - і в українській), проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно перевищувати 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - трасант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) - ревальвація (лат.)).

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на:

однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція,
субстрат, паралінгвістика.

двокомпонентні терміни - найчастіше це словосполучення імен
ник + іменник,
наприклад: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури, універсали культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідальність,

трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип
речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови,
пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного
світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного
договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.

4. Національна мовна система будь-якої галузі знань неоднорідна за походженням, оскільки в її основі закладена універсальна греко-латинська система терміноелементів, яка в кожній мові специфічно асимілюється, з урахуванням особливостей фонетичної, орфографічної, граматичної, лексичної системи літературної мови. Схематично її можна представити сукупністю універсальних (інтернаціональних), питомих (національних), чужорідних (іншомовних), унікальних (безеквівалентних) та оказіональних (екзотичних) термінологічних одиниць, а також специфічної системи символів та інших екстралінгвістичних компонентів.

Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12-15 років68. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі потрібні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською. Це завдання легше розв'язувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. І як б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національно-культурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.

Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізацій-них процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.

Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Разом зі здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, забуваючи про те, що пропонований термін має органічно вписуватися за формою і звучанням в українську мову, підлягати внутрішнім її законам.

Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом -к (а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменниками на -ння (кування, рубання, полірування, штампування), хоч інколи використовують і похідні іншого структурного типу, зокрема безсуфіксні іменники: возгонка - узгін, гонки - перегони. Часто-густо цю тенденцію доводять до абсолюту і намагаються замінити будь-які українські слова, утворені з допомоги суфікса -ка, що суперечить давній українській традиції використовувати цю морфему для називання дій, а не тільки їх наслідків. Таке відштовхування від російської мови призводить до появи низки немилозвучних слів. Наперекір рекомендаціям назва обробка побутує в науково-технічних текстах і вказує передусім на дії над металами. Замість розробляння стандартів можна сказати опрацювання стандартів. Проте цілком природними в сучасних українських текстах є деякі давноутворені назви дій з суфіксом -ка: оцінка, перевірка, поведінка.

Автори новочасних російсько-українських термінологічних словників досягай успіхів у створенні та перекладі термінів, семантичний обсяг яких в обох мовах не збігається. Наприклад, детально описано українські відповідники російського заключение: це і укладання (договору), і підписання (пакту), і ув'язнення, і взяття (в дужки), тобто спостерігаємо суперечності в перекладі залежно від терміносистеми. Незважаючи на те, що російський термін колебание має близько-звучний український відповідник коливання, для позначення різновидів цього явища в українській мові можна використати хитання і гойдання, проте зазвичай обмежуються загальною назвою.

Протягом останнього десятиріччя активізують корінь гін як засіб заміни запозиченого з російської провід: водогін замість водопровід, газогін - газопровід. Однак і надалі поза увагою наукової дискусії перебувають прикметники із запозиченим російським терміноелементом (-образний, -видний, -подобньїй). Українською термінотворчою традицією передбачено замінювати кореневий елемент суфіксом -уват-: газуватий, зіркуватий, пилкуватий (а не газоподібний, зіркоподібний, пилкоподібний). Інколи російський взірець орієнтує неправильно: газообразньш - це не газоподібний, а просто газовий (у назві агрегатного стану речовини).

Досить часто сперечаються про способи засвоєння прикметників-інтернаціоналізмів. У російській мові багато термінів утворюють від іншомовних слів способом їх формального транскрибування, залишаючи іншомовні прикметникові й іменникові суфікси -аль, -ир, -ич, -он, -ональ- (аі-, -іг-, -іс-, -оп-, -опаї-), додаючи російські прикметникові суфікси -н-, -ск- та ін. Такий спосіб словотворення, властивий російській мові, не відповідає нормі української мови, за якою до кореня додають суфікс -н-, без збереження прикметникового іншомовного суфікса. Слова набувають властивого українській мові звучання.

Вихідне слово Російською мовою Українською мовою

алгебра алгебраический алгебричний

синусоїда синусоидальный синусоїдний

тенденція тенденциозный тенденційний

емоція змоциональный емоційний

диференціювати дифференциальный диференційний

функція функциональный функційний

Крім зросійщення, в українському науковому мовному середовищі виникла нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.

Англіцизми, себто слова і словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, активно поповнили лексику української мови наприкінці XX століття. Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він позначає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше - природничих.

У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор, наративний), хоч до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач. Мовознавці активно вживають концепт, бо термін поняття їх уже не задовольняє. Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб'юторів), які в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами (посередник, управлінець, розподілювач відповідно). У політології поширені англомовні назви виборців і похідних від англомовного відповідника українського слова вибори (електорат, електоральні настрої і навіть електор). Жоден футбольний репортаж не може обійтися без голкіпера, лайнсмена, хавбека чи рефері, хоч українська мова має рівноварті відповідники воротар, суддя на лінії, півзахисник, суддя. У журналістиці замість терміна засоби масової інформації понад міру функціонує англіцизм мас-медія, а інтерв 'ю не може бути виняткове, тільки ексклюзивне.

Представники наймолодшого і середнього покоління українських учених залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів: креативний замість творчий; латентний - прихований, неявний тощо. Почасти це данина моді і сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання у зміст аналізованої проблеми, частково це своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки.

В. Радчук уклав список слів-позичок, серед яких переважають англіцизми, що мають питомі або давніше запозичені відповідники: андетраунд - підпілля; бігборд - панно, стенд; бізнес-ланч - діловий обід; бренд - ґатунок; генерація - покоління; джек-пот - найвища сума виграшу; плейєр - програвач; прайс-лист - цінник; пресинг - тиск, натиск; респектувати - шанувати; рецепція - сприйняття; фан - болільник, уболівальник. А до варваризму імплементація, на думку вченого, можна дібрати понад 30 українських відповідників, серед них: впровадження, запровадження, втілення, втілення в життя, введення, введення в діло, виконання, здійснення, проведення в життя, перетворення в дійсність, перетворення в життя, реалізація, матеріалізація, справдження, звершення, вживляння, законодавче запровадження, законодавче утвердження, введення в (законодавчу) практику, надання чинності, набуття чинності, узаконення, внесення змін (до закону), внесення поправок, перегляд (закону). Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способів і засобів уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера. Страх українського вченого перед українською мовою породжений невмінням чи небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав'язаних іззовні.

Лекція 2

Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

1.Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думок.

2.План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

3.Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань.

4.Анотування і реферування наукових текстів.

5. Стаття як самостійний науковий твір.

6.Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт.

7. Рецензія, відгук.

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція - інформативна (повідомлення, пояснення, з'ясування, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання - передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки - усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування).

Активно функціонуючи в різних формах вираження наукової думки (найчастіше - у письмовій, рідше - в усній), науковий стиль розгалужується, за традиційною класифікацією, на чотири основні різновиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.

Науковий текст - спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту

  •  науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;
  •  він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;
  •   широке використання понятійного, категоріального апарату науки;
  •  текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;
  •  його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту

  1.  Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання,
    гіпотези і методи дослідження.
  2.  Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.
  3.  Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації
    для проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складові, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту

Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і
параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної
проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст
був цілісним, а не фрагментарним.

Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.

Текст має вирізнятися композиційністю.

Початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, як не можна тлумачити однозначно.

У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й
узагальнення.

Науковий текст позбавлений авторського «Я». Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.

Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі «Думкам просторо, а словам тісно». Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослів'я, зайвим словам, канцеляризмам тощо.

2. Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат - нове знання, здобуте під час наукових діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової інформації.

План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція».

За допомоги плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів. Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім.

У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план - сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Взірець плану:

Питальний план

  1.  Що таке мовна норма?
  2.  До яких джерел слід звертатися, щоб перевірити правильність
    написання того чи іншого слова?
  3.  Який зв'язок між «Правописом» і словниками?

Номінативний план

  1.  Слово світське і сакральне в культурному процесі.
  2.  Релігія як символічна форма: раціональні та ірраціональні аспекти.

  1.  Слово в християнському культі.
  2.  Світське і сакральне осягнення слова Біблії.
  3.  Функціональність біблійної символіки в сучасному суспільстві.

3.     Слово в мистецтві красного письменства.

  1.  Соціальний статус поета (письменника).
  2.  Освітній потенціал творів красного письменства.

Тезовий план

  1.  Конституція в сучасному світі є невід'ємним атрибутом держави, ознакою її суверенності. Під конституцією в матеріальному значенні розуміють здебільшого сукупність юридичних норм, які закріплюють основні
    права і свободи людини і громадянина.
  2.  Конституція у формальному значенні іменують єдиний акт
    або ж кілька актів, що мають вищу юридичну силу стосовно
    інших нормативних актів.
  3.  Як Основний Закон, Конституція України складає ядро національної правової системи, є юридичною базою для розвитку всього українського законодавства.

Теза - «положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо». Теза у широкому розумінні - будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ. Відповідно до мети тези бувають:   вторинні; оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування, їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез

формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі
збереженням самобутності форми;

викладання основних авторських думок у вигляді послідовних
пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто
виокремлювати ключове слово;

якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують
номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом,
начерком основних положень);

стислою формою презентації результатів наукових досліджень
під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези - предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого - зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез до стислості обумовлює відсутність прикладів, цитат. Загальну норму жанру тез - високу насиченість висловлювання предметно-логічним змістом - реалізовано в оптимальному поєднанні складності думки з ясністю і доступністю викладу.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

  1.  Преамбула (1 -2 тези);
  2.  Основний тезовий виклад (3-6 тез);
  3.  Висновкова теза / тези (1-2).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики. Основний тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань: сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і матеріал дослідження; описати перебіг дослідження; визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.

Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Оформлення тезу вигляді публікації передбачає дотримання таких вимог:

у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім'я
автора і необхідні відомості про нього;

формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення
в науці, положеннях, висновках дослідження;

обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через
1,5-2 інтервали.

Тетяна Капканець

Криворізький державний педагогічний університет, м. Кривий Ріг

УКРАЇНСЬКА ФРАЗЕОЛОГІЯ ЯК ЗАСІБ ВИРАЖЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ

Загальновизнаним джерелом національної ментальності віддавна вважають фразеологію, у якій люди відображали свій побут, звичаї, традиції, вірування, уподобання.

Актуальність теми вбачаємо у тому, що в умовах етносоціальної ситуації, в умовах відродження національної духовності народу пожвавлюється інтерес людей до традиційної весільної обрядовості. Розуміння деяких усталених конструкцій сприятиме осягненню весільного обряду як цілісної системи й адекватному встановленню зв'язків між внутрішньою формою обрядових фразем та явищами етносоціальної дійсності.

Мета - підтвердити тезу про нерозривний зв'язок фразеології з етнічним життям народу.

Матеріалом дослідження стала низка українських фразеологічних одиниць, що виникли на основі шлюбної обрядовості.

Зазначене вище дає можливість зробити певні узагальнення: українська фразеологія є чистим відбиттям світогляду нашого народу, а внаслідок цього і пов'язаних з ним традицій, звичаїв, обрядів. Ми розглянули лише йоту того масиву фразеологічних одиниць, що репрезентують нашу національну ментальність, однак і ці здобутки дозволяють зануритися у світ природного, первісного життя наших пращурів, віднайти в ньому своє коріння, пояснити самому собі особливості власного світобачення і відчути себе повноцінним представником української нації.

Виписки - це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки), або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту. Виписувати з книги теоретичні положення, статичні, хронологічні відомості можна як під час читання, так і після нього.

Цитату обов'язково брати у лапки, а на кожну виписку давати покликання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталожних картках.

У роботі з текстами досить часто вдаються до конспектування, яке акцентує увагу на короткому, але точному відображенні тексту.

Конспект (від лат. - огляд) - стислий писаний виклад змісту чого-небудь, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо.

Конспект - особливий вид тексту, який створений у результаті аналітико-синтетичної обробки інформації першоджерела, тобто скорочений запис певної інформації, що дозволяє його авторові одразу чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію. Обов'язково докладно фіксують найбільш суттєві думки автора із зазначенням сторінок у тексті-оригіналі. Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. У ньому репрезентовано лише думки автора роботи, яку конспектують, мета його - глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити головне в тексті. Коли людина має намір щось записати, вона читає більш уважно, тим паче, що чергування читання із записуванням підвищує працездатність і зменшує втому. Конспектування - це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитанного, почутого, важко виділити і записати основну думку. Записи полегшують запам'ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується в пам'яті.

Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані «вузлики на пам'ять»). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо. Зміст першоджерела передають:

своїми словами;

цитатами з першоджерела;

своїми словами і цитатами.

До конспекту ставлять такі вимоги:

• залишають певну частину сторінки (це може бути половина
аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки
законспектованого;

цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела.

Текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез, крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.

Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).

Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) - містить також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект - це системне, логічне, зв'язне об'єднання плану, виписок, тез. Без змін зберігають авторські конструкції, цитати. Аналітичний запис прочитаного передбачає перероблення первісного тексту шляхом трансформації більших мовних одиниць у менші: зміст словосполучення передають словом, зміст речення - окремим словосполученням, складне речення замінюють на просте і т. ін. Використовують переказ, інші формулювання, думки слід викладати стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше і найсуттєвіше, не допускати повторень. Для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Не слід зловживати скороченням слів, а якщо скорочувати їх, то за загальними правилами, наприклад: рр. - роки, р. - рік, с. - сторінка, табл. - таблиця, і т. ін. - і таке інше тощо. Повторювані в конспекті терміни рекомендують позначати першою великою літерою слів, що входять до їх складу, наприклад: Р - речення, ДС - ділове спілкування, К - конспект тощо.

Особливо важливі думки в конспекті варто підкреслювати. Бажано залишати берег для додаткових записів.

Фахівці з питань культури наукового мовлення радять під час конспектування друкованого джерела наукової інформації дотримуватись таких алгоритмічних приписів (використовувати прийоми концентрації змісту і мовних засобів тексту):

  •  визначте і розмежуйте в обраний спосіб ту інформацію, яку передаватимете дослівними формулюваннями з тексту, й ту, що трансформуєте у скорочений варіант;
  •  об'єднуйте прості речення у складні;
  •  коректно спростіть складні (довгі) конструкції;
  •  вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівникові звороти, видаліть речення з надлишковою інформацією, а також побіжні висловлювання та міркування;
  •  передайте інформацію (де це доцільно і можливо) у вигляді таблиць, схем тощо.

Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух

Процес конспектування є складнішим від попереднього і складається з трьох взаємообумовлених та паралельних мисленнєво-мовленнєвих дій:

  •  аудіювання (розуміння інформації, що сприймається на слух);
  •  мисленнєвого оброблення почутого (визначення головної і допоміжної інформації, переформулювання);
  •  письмової фіксації інформації.

Під час аудіювання лекції (доповіді, повідомлення тощо) необхідно постійно усвідомлювати й переробляти зміст почутого, максимально лаконізуючи інформацію, але без втрати головного і цінного в ній. Для цього потрібно:

рему (нове) записувати якнайточніше та найповніше;

ті частини речень, що складають тему (відоме), записувати скорочено; слухаючи, обов'язково зберігати актуально значуще в кожному
блоці інформації;

уникати фраз, що дублюються;

переконструйовувати лише можливі речення .

Вимоги до конспекту

  1.  Усю головну інформацію згідно з темою відобразити в конспекті.
  2.  Не порушувати логічний зв'язок під час скороченого запису
    інформації.
  3.  Використані символи та абревіатури повинні бути абсолютно
    точними відповідниками слів і словосполучень.
  4.  Зберігати точність інформації за умови переконструювання
    речень.
  5.  Не припускатися орфографічних, лексичних, граматичних помилок під час запису.

Конспекти переділяють на плановий, текстуальний, вільний, тематичний, опорний.

Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом статті, книжки, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна частина конспекту, але якщо пункт зрозумілий, то детально не розкривається. Якість такого конспекту цілком залежить від якості складеного плану. Він лаконічний, простий за своєю формою, але за ним не завжди легко вдається відтворити прочитане, почуте.

Текстуальний конспект - це конспект створений переважно з цитат, це джерело дослівних висловлювань автора. Текстуальні виписки можуть бути пов'язані між собою низкою логічних переходів, супроводжуватися планом і включати окремі тези у викладі особи, що конспектує. Цей конспект доцільно використовувати під час опрацювання науковий праць.

Вільний конспект - це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає уміння самостійно чітко і лаконічно формулювати основні положення, для цього необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів, уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, виписки, цитати тощо.

Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома джерелами. Специфіка такого конспекту полягає у тому, що, розробляючи певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них у цілому. Тематичне конспектування дозволяє всебічно розглянути і проаналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.

Під опорним конспектом розуміють систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок, це наочна конструкція, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів. Творчим опорним конспектом називають такий конспект, що складається самим студентом під час вивчення певної теми.

Процес конспектування джерела в електронній формі спрощується і, водночас, ускладнюється: текст вже існує у файловій структурі, тому можливі такі режими роботи як копіювання, вирізання, вставки об'єктів тощо.

Незалежно від того, який вид, тип чи форму конспектування обрано, слід пам'ятати: конспект потрібен для того, щоб навчитися опрацьовувати будь-яку інформацію, визначати найнеобхідніше, спростити запам'ятовування тексту, полегшити оволодіння спеціальними термінами, накопичити інформацію для написання більш складної роботи у вигляді доповіді, реферату, статті, курсової роботи тощо.

3. Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю. Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій
його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень,
абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками
в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним
стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку
автора, робити відповідні покликання на джерела.

Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; «У працях [1-5]»; [Городенська, 2009].

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання - лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: «рис. 1.1», «див. табл. 1.1.», «у формулі 1.1» тощо.

Взірець оформлення покликань:

«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціальними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13].

Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, специфіка яких полягає в тому, що «уявлення про відсутній елемент встановлюється не з об'єктивної ситуації <...> і не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їх значенням і формою» [2,216].

О. Пєшковський, на думку якого еліптичні речення - недостатні граматичні сполучення, що представлені в схемі повного речення, але позбавлені тих чи інших форм [5,126-127], визначив низку чинників, якими обумовлена реченнєва неповнота.

У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич 2004, Селіванова 2002].

Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

  •  Абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора - за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).
  •  За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу - за абеткою.
  •  Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.
  •  За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий. Взірець бібліографічного опису джерел:

І. однотомні видання

Книжки одного, двох, трьох авторів

Пономарів О. Культура слова : Мовностилістичні поради: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2001. -240 с.

Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с.

Книги чотирьох авторів

Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, О. Сербенська, З. Терлак.- 3-тє вид., випр. - К.: Знання, 2006. - 367 с.

Масова комунікація: Підручник / Москаленко А. 3., Губернський Л-в-> Іванов В.Ф., Вергун В. А.- К.: Либідь, 1997.- 216 с.

Перекладні видання

Пейп Т. Права людини / Пер. з англ. Ігор Савчак. - Львів: Літопис, 2000.-288с.

Праці конгресів, симпозіумів, конференцій, семінарів і т. п.

Олійник Т. Прізвисько як джерело національних традицій // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту.- Вип. 37.- Кіровоград, 2001. - С. 134-137.

Словники, довідники, енциклопедії

Довідник здобувача наукового ступеня : 36. нормах док. та інформац. мат. з питань атестації наук, кадрів вищої кваліф. / Упоряд. Ю. І. Цеков, переднє слово Р.В. Бойка.-К.: Редакція «Бюлетеня ВАК України», 2000.- 64 с.

Антології

Слово - Знак. Дискурс : Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. /За ред.М. Зубрицької.-Львів: Літопис, 1996.-633 с.

Хрестоматії

Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку XX ст. / Упоряд. Н.М. Сидоренко, О.І. Сидоренко. - К., 2000.- 456 с.

Навчальні програми

Українська мова за професійним спрямуванням: Типова програма
вступного іспиту до аспірантури / Уклад. Шевчук С. В., Висоцький
А. В. Клименко І. В. - К.: Видавництво Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова. - 20

Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними - бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні - описи архівних документів, інтернетні - описи веб-сторінок Інтернет.

4. Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Анотації виконують дві основні функції:

сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає
можливість встановити основний його зміст і призначення, ви
рішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);

пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної інформації.

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.

Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.

Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.

За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.

Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється у документі? Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: про що повідомляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється? Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. У тексті анотації не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, що перешкоджають сприйняттю тексту.

План аналізу документа під час складання довідкової анотації

  1.  Відомості про автора.
  2.  Відомості про форму (жанр) тексту.
  3.  Предмет, об'єкт або тема.
  4.  Характеристика змісту анотованого документа.
  5.  Характеристика довідкового апарату видання.
  6.  Цільове й читацьке призначення документа.

План аналізу документа під час складання рекомендаційної анотації

  1.  Відомості про автора.
  2.  Характеристика анотованого твору.
  3.  Оцінка твору.
  4.  Характеристика художньо-поліграфічного та редакційно-
    видавничого оформлення.
  5.  Цільове й читацьке призначення документа.

Для того, щоб швидко віднайти в тексті аналізованого документа основне, варто послуговуватися маркерами - словами і словосполученнями, що стали стійкими ознаками певного аспекту.

Якщо для наукових досліджень анотації часто подають стандартні формулювання (автор розповідає, стаття присвячена, у монографії розглядаються), то для текстів науково-популярних, художніх, публіцистичних тощо варто подбати про оригінальні конструкції: доцільно використовувати різноманітні варіанти подачі матеріалу: запитання до читача, порівняння з шитими документами, виділення головної ідеї тощо. Бажано, щоб у кількох рядках тексту існувала часова відповідність та однотипність дієслівних форм. Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань.

Текст бібліографічного опису не повинен зливатися з анотацією. Анотація починається з нового рядка.

Анотації до кандидатської та докторської дисертацій.

Наприкінці автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук подаються анотації, які лаконічно відображають основний зміст і результати наукового дослідження. Анотації друкуються у такій послідовності: українською, російською та англійською мовами; одна з них, на вибір здобувача, має бути розгорнутою, обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до 5 000 друкованих знаків); дві інші - ідентичні за змістом (обсягом до 0,5 сторінки, до 1200 друкованих знаків). Після кожної анотації наводяться ключові слова відповідною мовою, загальна кількість - не менше трьох і не більше десяти. Взірці анотацій:

Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, 3. Терлак.- 3-тє вид., випр.- К.: Знання, 2006.- 367 с.

Культура мови є невід'ємна складова особистості - одна з перших ознак загальної культури людини та суспільства. Вона включає в себе багато понять і вимагає постійної уваги до мовної поведінки особистості. Довідник містить складні випадки слововживання і допоможе читачам засвоїти граматичні норми української мови.

Для викладачів та студентів філологічних факультетів, мовознавців, працівників
засобів масової інформації, вчителів, а також усіх, хто хоче підвищити рівень знання української мови.

Шевчук С. В.

Ділове мовлення для державних службовців: Навч. посібник.- 3-те вид., випр., доповн. та переробл. - К.: Арій, 2008.- 424 с.

Мета пропонованого навчального посібника - допомогти державним службовцям досконало оволодіти українською літературною мовою, піднести рівень культури усного й писемного мовлення, а також набути навичок укладання конкретних документів.

Посібник написано відповідно до Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації" ДСТУ 4163-203. Послідовно й дохідливо викладено теоретичний матеріал, який знайомить з мовними нормами офіційно-ділового стилю, подано зразки організаційних, довідково-інформаційних, обліково-фінансових та інших документів. Особливу увагу приділено усному діловому спілкуванню.

Посібник стане у пригоді всім, хто не байдужий до української мови й хоче оволодіти мистецтвом ділового спілкування.

Анотація

Кабиш О. О. Зміни в семантичній структурі та функціонуванні маркованої лексики.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, м. Київ, 2007.

У дисертації схарактеризовано основні наукові джерела з лексичної семантики, з'ясовано поняття "лексичне значення слова", "семантична структура слова", описано типи семантичних модифікацій, виокремлено окремі групи маркованих слів та здійснено їх детальний опис.

Проаналізовано лексико-семантичні й стилістичні процеси, що відбуваються в маркованій лексиці сучасної української мови: актуалізацію й пасивізацію окремих груп лексики, зміни денотативно-конотативного статусу маркованих лексичних одиниць, ускладнення й спрощення семантичної структури маркованих номенів.

Ключові слова: маркована лексика, лексичне значення слова, семантична струк-тура слова, семантичні зміни, актуалізація, пасивізація, переорієнтація номінацій.

Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Реферат - це 1) вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка.

Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в значних обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов'язковим під час написання курсовий, бакалаврських, дипломних робіт.

Основні функції реферату:

інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;

пошукова - реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Реферати класифікують за кількома ознаками:

  1.  належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей науки);
  2.  способом характеристики первинного документа (загальні
    реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у загальному вигляді зміст усього первинного документа; спеціалізовані
    або проблемно-орієнтовані
    реферати, що акцентують увагу читача
    на окремих темах або проблемах первинного документа);
  3.  кількістю джерел реферування (монографічні - в основу по
    кладений один первинний документ;
    реферати-фрагменти, складені
    на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, пара
    граф;
    оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається
    кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);
  4.  формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змішані);
  5.  обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких
    обмежений - не більше 850 знаків;
    розширені, обсяг яких не лімітується
    і може складати 10-15% від обсягу первинного документа, залежно
    від його значущості, новизни й доступності);
  6.  укладачем (автором) реферату (автореферати, написані самим
    автором дисертації, монографії чи іншого твору;
    неавторські, складені
    працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби);
  7.  рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні
    реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про
    значення інформації, що подається у первинному документі; або
    формалізовані реферати, складені на основі формалізованих методик - анкетні,
    аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо).

Об'єктами реферування можуть бути:

•  наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові та ін.);

•  розділи з монографій, збірників праць тощо;

•   патентні документи;

депоновані рукописи.

Взірець:

Петренко П.П. Загальне й галузеве редагування: Підручник. - К.: Наукова думка, 2001. - 416 с., табл. 9, рис. 47, додатків 16.

У посібнику визначено поняття про едитологію як науку про видавничу
справу та виділено дві її складові: теорію редагування і теорію видавничої діяльності. Описано об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію,
методи, методики, галузі та аспекти редагування. Під редагуванням розуміють оформлення тексту відповідно до норм. Сформульовано нормативну концепцію теорії редагування. Скласифіковано й описано всі
основні методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні,
аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні й спеціальні), а також
виправлення (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні,
скорочення, опрацювання й перероблення) помилок. Детально описано ін
формаційні, соціальні (в тому числі юридичні, етичні, естетичні, політичні,
релігійні), композиційні, логічні, лінгвістичні, психолінгвістичні, видавничі
і поліграфічні норми редагування. Схарактеризовано складові видавничої
діяльності, розглянуто методи комп'ютеризації процесу редагування. Посібник пропонує формалізовану методику проведення редагування, враховує
досягнення теорії редагування розвинутих країн Заходу.
 

Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел, готується за одним або кількома джерелами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату - 10-12 сторінок друкованого тексту (0,5 друкованого аркуша).

Як писати реферат

  1.  Визначити тему.
  2.  Дібрати літературу: а) документи, першоджерела; б) монографії,
    довідники, збірники; в) газетні та журнальні матеріали.
  3.  Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основ
    них думок.
  4.  Скласти список розділів, який може і бути планом реферату.
  5.  Продумати план реферату, можливе його розширення.
  6.  Систематизувати опрацьований матеріал.
  7.  Остаточно продумати та уточнити план реферату.
  8.  У кінці реферату слід подавати список використаної літератури.
  9.  Бібліографічний опис джерела списку літератури оформити
    відповідно до вимог.

Структура реферату

  1.  Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована
    установа; назва закладу; назва кафедри, на якій виконано роботу; назва дисципліни; тема реферату; назва виду документа
    (реферат); посада (студент) та номер групи, У
    якій навчається
    автор; прізвище, ім'я, по батькові автора; місто і рік написання).
  2.  План.
  3.  Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.
  4.  Список використаної літератури.

Автореферат - короткий письмовий виклад наукового твору самим автором, найчастіше - автореферат дисертації. Призначення автореферату - ознайомити наукових працівників з методикою дослідження, результатами й основними висновками дисертації.

5. Стаття - 1) науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті; 2) самостійний розділ, параграф у юридичному документі, описі, словнику.

Наукова стаття - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті - 6-22 сторінки, тобто О, 35-1 др. арк. (10—40 тисяч знаків).

Необхідними елементами мають бути:

постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науковими чи практичними завданнями;

аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано
вирішення певної проблеми і на які спирається автор; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

формулювання мети статті (постановка завдання);

виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

висновки цього дослідження;

накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку.

  Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано.

Взірець фрагмента наукової статті:

ЯВИЩЕ ЕЛІПСА ЯК СПОСІБ ЕКОНОМІЇ

МОВНИХ ЗАСОБІВ

У статті проаналізовано феномен еліпса з точки зору структурно-семантичної незавершеності і семантичної відтворюваності/невідтворюваності, визначено стилістичний потенціал, встановлено, що вивчення еліпса необхідне для розуміння процесів, пов'язаних з економією мовних засобів. Еліпс є одним із засобів синтаксичної компресії і сприяє реалізації принципу економії мовних засобів.

Ключові слова: еліпс, еліптична конструкція, синтаксична компресія.

Тенденція до економії мовних засобів є універсальним процесом, що визначає розвиток і функціонування мови. Прагнення більш економко і достаньоємно висловити багатоманіття об'єктивного світу обумовлено потребами мислення і спілкування. Критерієм стислості висловлювання є співвідношення між сумою переданої інформації і витраченими для цього мовними (мовленнєвими) засобами. Скорочення висловлювання дозволяє збільшити його інформаційний обсяг, а багатство засобів економії в різних стилістичних групах - передати емоційні й стилістично-смислові відтінки.

Питання про синтаксичну природу скорочених, неповних речень суперечливе: одні науковці приєднують їх до самостійних і незалежних речень, інші - до еліптичних, односкладних. Вивчення засобів економії мови стало актуальним лише порівняно недавно. Це зумовлено низкою суперечностей у тлумаченні природи еліпса як феномену двоєдиного порядку.

Аналіз феномену еліпса, визначення стилістичного потенціалу еліптичних конструкцій - мета нашої розвідки, втілення якої передбачає розв'язання таких завдань: описати феномен еліпса, з'ясувати причини появи і поширення еліптичних конструкцій, встановити їх місце в реалізації синтаксичної компресії.

Вивчення еліпса має давню і багату традицію, яка сягає своїм корінням в античну давнину, де він розумівся як дефект мовлення. Особливого розквіту «еліпсологія» набуває в XIX ст., де започатковно й сучасні лінгвістичні підходи до його вивчення - формально-логічний, власне-граматичний, психологічний тощо. Попри це, все ще не вироблено єдиної та несуперечливої дефініції еліпса. Термін «еліпс» першим почав вживати ТИ. Баллі, взявши за основу визначення семантичний критерій, який сприяє розумінню змісту без присутності мовленнєвого факту.

6. Курсова робота - самостійна робота дослідницького характеру, спрямована на вивчення конкретної проблеми. Метою курсової роботи є:

поглиблення знань студентів з актуальних проблем;

подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;

формування у них дослідницьких умінь та навичок;

стимулювання їх до самостійного наукового пошуку;

розвиток умінь аналізувати сучасний досвід;

формування вмінь самостійної обробки навчально-методичних
матеріалів та їх практичної реалізації.

Курсова робота дає можливість виявити здатність студента самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити, вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання під час розв'язання практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції, рекомендації з предмета дослідження.

Матеріали курсової роботи можуть бути використані для подальшої дослідницької роботи - написання дипломної або магістерської роботи.

Основні вимоги до написання курсової роботи:

обсяг - 20-25 сторінок тексту для студента II курсу, 30-35 сторінок для студента III курсу;

- робота повинна мати чітку структуру, список використаної
сучасної літератури (20-25 джерел, переважно останніх
років);

оформлення має відповідати естетичним і мовним нормам;

- обов'язковими компонентами мають бути: визначення актуальності дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних матеріалів;

- вона має бути зброшурована, акуратно і грамотно оформлена.
Студенти мають право обирати тему з тем, визначених кафедрою.

Структура курсової роботи

  1.  Титульна сторінка
  2.  План (заголовок дається словом ЗМІСТ) ВСТУП - обґрунтовується актуальність теми, її значення для
    теорії та практики певної науки, мета, завдання, об'єкт, предмет
    та методи дослідження.
  3.  Основна частина поділяється на теоретичний і практичний розділи.

Теоретичний розділ включає аналіз опрацьованої наукової літера
тури відповідно до завдань дослідження; певні авторські висновки
з визначенням перспектив подальших дослідницьких пошуків.

Практичний розділ містить опис виконаного дослідницького
завдання та розроблення навчально-методичних та досліджуваних матеріалів.

  1.  ВИСНОВКИ
  2.  ДОДАТКИ (за потреби).
  3.  СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: на усі наукові джерела, що представлені в бібліографії, повинні бути покликання
    в тексті курсової роботи.

Під час захисту курсової роботи студент стисло доповідає про результати дослідження, відповідає на запитання. На підставі захисту та попередньої оцінки керівника, пропонованої в рецензії, виставляють остаточну оцінку.

Дипломна робота - самостійне оригінальне наукове дослідження студента з актуальних проблем фаху.

Теми дипломних робіт обираються студентами на основі розробленого і затвердженого кафедрою переліку орієнтованих тем дипломних робіт, а також з урахуванням власних наукових інтересів. Студент може сам запропонувати тему дипломної роботи, достатньо аргументовано обґрунтувавши доцільність її розроблення.

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані для виголошення доповіді на загально-університетській науково-практичній конференції, написання статті, а також накопичення фактичного матеріалу для подальшої дослідницької роботи.

Вимоги до написання дипломної роботи

  1.  Тема дипломної роботи затверджується на засіданні кафедри і
    схвалюється вченою радою факультету інституту/університету.
  2.  У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність; визначаються об'єкт, предмет, мета і конкретні завдання, гіпотеза
    дослідження, методи дослідження; його наукова новизна та
    теоретична і практична значущість одержаних результатів; описується структура дипломної роботи. Автор дипломної роботи повинен продемонструвати вміння методологічно і грамотно проводити дослідження, інтерпретувати, систематизувати і класифікувати одержані результати.
  3.  У роботі необхідно розкрити зміст дослідницької проблеми з
    урахуванням нових наукових підходів.
  4.  Дипломна робота має містити чітко сформульовані висновки,
    у яких подаються основні результати дослідницької діяльності
    студента, рекомендації щодо їх практичного використання.
  5.  Обсяг дипломної роботи - 50-60 сторінок друкованого тексту.

7. Дипломна робота має бути чітко структурованою із виділенням
окремих її частин, абзаців, нумерацією сторінок, правильним
оформленням покликань, виносок, цитат, висновків і списку
використаної літератури (не менше 50 джерел), обов'язковим
є використання літератури іноземними мовами.

8. Дипломну роботу оцінює рецензент. Керівник пише відгук, у якому висловлює думку щодо рекомендації дипломної роботи до захисту. Остаточну оцінку виставляють члени державної екзаменаційної на підставі рецензії та публічного захисту дипломної роботи.

Наводимо взірець визначення актуальності, мети, об'єкта, предмета, наукової новизни та теоретичної значущості а також практичної
значущості дослідження в дипломній та курсовій роботах.
 Тема дипломної роботи

Морфолого-синтаксична сполучуваність термінологічних елементів та їх переклад українською мовою

Актуальність дослідження визначається важливістю розгляду морфолог-синтаксичної сполучуваності термінологічних елементів на основі останніх досліджень сполучуваності лексичних елементів взагалі, і полягає у розгляді та порівняльному аналізі сполучуваності та перекладі термінологічних елементів підмов математичної логіки та економіки, які ще не були предметом дослідження.

Метою дослідження є аналіз морфолого-синтаксичної сполучуваності термінологічних елементів англійської мови та їх українських еквівалентів на прикладі двох підмов.

У роботі використовували такі методи дослідження: лексикографічний, метод компонентного, дистрибутивного аналізу, елементи кількісного і статистичного аналізу фактичного матеріалу, метод лінгвістичного зіставлення, метод контекстологічного аналізу, трансформаційний аналіз та метод пояснювальних трансформацій

Об'єкт дослідження  -  особливостей морфолого-синтаксичної сполучуваності термінологічних елементів англійської мови підмов математичної логіки та економіки у зіставленні з українською та способи їх перекладу.

Предметом дослідження є 1037 термінологічних одиниць підмов математичної логіки (528) та економіки (509), вилучені шляхом суцільного добору з 11 словників та 32 термінологічні одиниці - з трьох текстів, їх структурні, семантичні та перекладацькі особливості.

Теоретичне значення дипломної роботи полягає у подальшому розробленні широкого кола питань сполучуваності та перекладу зазначених лексичних одиниць. Без розв'язання тих питань неможливе подальше дослідження лексичної системи мови. Визначення типів словосполучень дозволяє визначити обсяг сполучуваності кожної частини мови і способи вираження зв'язку між ними з метою їх подальшого правильного перекладу. Типи словосполучень розглядаються як синтаксичні структури, а не визначаються за семантичним критерієм.

Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його результатів для викладання прикладної лінгвістики та загального мовознавства, а також на заняттях з практики перекладу та під час вивчення термінології підмов.

Дипломну (курсову) оформлюють на папері формату А4. Текст друкують через півтора міжрядкових інтервалу, кегль шрифту - 14.

Нумерація сторінок роботи починається з четвертої сторінки: титульну сторінку, зміст, першу сторінку вступу враховують, але не нумерують. Номери проставляють посередині верхнього берега аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм.

Рубрикація тексту роботи передбачає членування на частини та їх називання: вступ, розділ, висновки. Заголовки мають бути короткі та однозначні. Основні частини роботи починають писати з нової сторінки. Встановлені вимоги до змісту, структури та обсягу слід дотримуватися під час написання та оформлення наукових робіт.

Типові помилки у написанні та оформленні роботи.

  1.  Нечітке формулювання теми дослідження.

Зміст роботи не відповідає плану або не розкриває тему повністю чи в її основній частині.

3. Мета і завдання сформульовані невиразно і не відображають
сутності дослідження.

  1.  Дослідник не опрацював всю основну і новітню літературу з
    цієї теми.
  2.  Невідповідне співвідношення між структурними компонентами
    роботи (вступом, основною частиною, висновками).
  3.  Огляд дослідження питання у наукових працях є їх анотацією,
    а не критичним аналізом, що не дає можливості виробити власну
    концепцію розуміння проблеми.
  4.  Кінцевий результат не відповідає меті дослідження, висновки
    не збігаються з поставленими завданнями.
  5.  У роботі недостатньо покликань на першоджерела, значна кіль
    кість перепитувань.

7. Важливим жанром наукової комунікації є рецензія. Автор її - фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінювання певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.

Рецензія - критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.

Реквізити:

  1.  Назва виду документа.

Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).

  1.  Текст.
  2.  Підпис рецензента.
  3.  Дата.

Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).

Рецензія - документ, який передбачає коментування основних положень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення аналізованої праці.

Типовий план написання тексту рецензії

  1.  Об'єкт і предмет аналізу.
  2.  Актуальність теми.
  3.  Короткий зміст.
  4.  Формулювання основної тези.
  5.  Загальна оцінка.
  6.  Недоліки, хиби, огріхи праці.
  7.  Висновки.

Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість висновків.

Мовні кліше для написання рецензії

Об'єкт аналізу

Рукопис книги, стаття в журналі, кандидатська дисертація, автореферат, дипломний проект (праця автора, рецензована робота...)

Актуальність теми

Актуальність теми обумовлена... Дослідження присвячене актуальній темі-Автор розглядає важливі питання сучасності...

Короткий зміст

Дослідження складається зі вступу, ... розділів, висновків, ... додатків тощо (вказується загальна кількість сторінок, позицій у списку використаних джерел, наявність ілюстрацій, таблиць, графіків)... На початку дослідження (статті, монографії, дисертації) автор указу є на... Автор аналізує наявні джерела з цієї проблеми...

Дослідник розглядає питання... Автор (учений, науковець) доводить, що... Аргументовано стверджується думка, що... Основна проблема дослідження полягає у... У статті на перше місце висувається питання про...

Робота вирізняється ... значним фактичним матеріалом, ... оригінальним підходом до аналізу та вирішення поставлених завдань, ... високою інформативністю Автор доводить (підтверджує) свою думку значним ілюстративним (статистичним, експериментальним) матеріалом... Автор справедливо (слушно) зазначає., аргументовано обґрунтовує., чітко визначає, детально аналізує, ретельно розглядає, уважно простежує, доказово критикує... Як переконливо свідчить автор, не всі попередні ідеї витримали випробування часом...

Автор уважно аналізує погляди опонентів...

Ідея автора ... досить продуктивна (плідна, оригінальна, новаторська)... Праця важлива нестандартними підходами до вирішення...

Думка автора ... (про що?) видається перспективною... Важко не погодитися з... Думки (положення) автора про ... сформульовані чітко (доказово, переконливо). Висновки автора достовірні й результативні. Вони ґрунтуються на аналізі значного фактичного матеріалу... Безперечною заслугою автора варто вважати новий підхід до вирішення... запропоновану класифікацію... способи узагальнення... уточнення поняття. Варто відзначити певні дискусійні моменти...

Одначе, цікаві думки не підкріплені фактами... роздуми автора здаються декларативними... все ж робота заслуговує позитивної оцінки.

Автор досить цікаво проаналізував сучасний стан проблеми. Водночас, на нашу думку, аналіз міг бути глибшим і змістовнішим Справедливо вказуючи на..., автор помилково вважає, що...

Деякі положення автора залишаються бездоказовими, зокрема й такі... У роботі (статті, дослідженні, монографії) відчутно не вистачає ілюстративного та фактичного матеріалу, тому висновки автора здаються дещо некоректними... На підтвердження цієї тези автор наводить кілька аргументів (прикладів, даних), які не завжди переконливі. Незважаючи на дискусійність (неоднозначність) основної концепції (положень, висновків, рекомендацій) цієї праці, варто відзначити Ті значення та актуальність для...

Серед недоліків дослідження - надмірна (невиправдана) категоричність висновків автора.

Недоліки

Суттєвий (серйозний) недолік роботи полягає у... (непереконливості доказів, спрощеному підході до... відсутності чіткої характеристики... критичної оцінки... До прорахунків роботи належать... Методично робота побудована нераціонально, варто скоротити.. Поза розглядом дослідження залишилися питання...

Автор не розглянув питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження. Зазначені недоліки мають суто локальний (рекомендаційний) характер і не впливають на остаточні результати дослідження

Вказані зауваження не впливають суттєво на загальну позитивну оцінку роботи.

Висновки

Загалом це цікава й корисна робота. Таким чином, розглянуте дослідження заслуговує позитивної (високої) оцінки. Робота відповідає всім вимогам, може бути оцінена позитивно, а її автор заслуговує на присудження ... (наукового ступеня...).

Наукова рецензія виконує такі функції: інформування, тобто ознайомлення з науковим твором (або кількома творами); оцінювання та осмислення у науковому соціумі певного знання.

Особливість рецензії полягає у вмінні спілкуватися, вести діалог (часто уявний) між рецензентом та автором твору, рецензентом і читачами. Нерідко автор рецензії виявляє свої особистісні цінності, виступає аналітиком чи полемістом, який зі знанням справи оцінює первинний документ, висуває свої зауваження, подає поради, рекомендації, пропонує імпульси до наукового діалогу.

Відгук - це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.

Обсяг відгуку невеликий - 1-3 сторінки (3-5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).

На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради.

Лекція 3

Переклад і редагування наукових текстів

1.Суть і види перекладу.

2. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою.

3. Переклад термінів.

4. Особливості редагування наукового тексту.

5. Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення.

Переклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.

Розвиток науки у наш час неможливий без обміну спеціальною інформацією, що з'являється в різних країнах у наукових періодичних виданнях, спеціальних бюлетенях, монографіях тощо.

Переклад - 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.

Процес перекладання - це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту; 2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою; 3) відтворення змісту рідною мовою.

Оскільки переклад - це передавання змісту того, що було висловлено, то перекладаються не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови оригіналу, а думки, зміст оригіналу. Згідно з теорією перекладу немає неперекладних матеріалів, є складні для перекладу тексти. Труднощі під час перекладання пов'язані з недостатнім знанням мови оригіналу, мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників.

Види перекладу

1. За формою переклад переділяють на усний і письмовий.

Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового перекладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою.

Усний переклад може бути послідовним або синхронним.

Послідовний переклад - це усний переклад повідомлення з однієї мови іншою після його прослуховування. Важливо, щоб переклад здійснювався у паузах після логічно завершених частин, щоб був зрозумілий контекст.

Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.

2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний
переклад.

Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Ваш проект самий ттересный. - Ваш проект самий цікавий (треба - найцікавіший). Я считаю, что Вы  правы. – Я рахую, що Ви праві (треба -Я вважаю, що Ви маєте рацію).

Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови, наприклад: Клиент проживаєш по адресу... - Клієнт мешкає за адресою ... Предоставленные бумаги к делу не относятся. - Подані папери не стосуються справи.

3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:

- суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове від
творення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів:
виступів та заяв політичних діячів, інтерв'ю, матеріалів брифінгів,
прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з
політології, соціології тощо;

- художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія,
проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові до
лучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури. Твори світової класики українською
перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен,
Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;

- науково-технічний (технічний) - переклад, який використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які
спілкуються різними мовами.
Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).

Реферативний переклад - 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв'язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5 і більше разів коротший за оригінал.

Робота над першим різновидом реферативного перекладу передбачає такі етапи: ознайомлення з оригіналом; за потреби - вивчення спеціальної літератури; виділення в тексті основного і другорядного (відступи, повтори, багатослівність, екскурси в суміжні галузі тощо); перечитування основної частини, усування можливих диспропорцій, нелогічності; переклад основної частини, зв'язний і логічний виклад

змісту оригіналу.

Робота над другим різновидом реферативного перекладу відбувається за такою схемою: докладне вивчення оригіналу; стислий виклад змісту оригіналу за власним планом; формулювання висновків, можливе висловлення оцінки.

Анотаційний переклад - це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.

Автоматизований (комп'ютерний) переклад. Ідея автоматизованого перекладу виникла ще 1924 р., а 1933 року радянському інженерові П. Смирнову-Троянському було видано патент на машину для перекладання, яка працювала за принципом зіставлення відповідників з різних мов механічним способом. Машинний переклад у сучасному розумінні цього терміна вперше було зроблено 1954 року в Джорджтаунському університеті. Сьогодні створено багато експериментальних і практичних систем автоматичного перекладу, до яких входить понад 15 версій для різних пар мов.

Під час перекладання комп'ютер працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морфологічний аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту (словосполучення і речення), проводить семантичні (смислові) перетворення, що забезпечує змістову відповідність уведеного й отриманого речення або тексту. Перекладання тексту з однієї мови іншою є важким завданням для комп'ютера, оскільки вимагає не заміни слів однієї мови словами іншої, а відтворення думок у повному обсязі, з усіма відтінками, тому проблема створення систем досконалого машинного перекладу є частиною проблеми створення штучного інтелекту.

Сучасні програми комп'ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити, звернувши особливу увагу на переклад власних назв, термінів, слів у непрямому значенні та багатозначних, паронімів, омонімів, граматичних форм тощо.

2. Під час перекладу українською мовою наукових текстів неправильно добирають українські еквіваленти загальновживаних лексем російської мови, перекладають дослівно усталені словосполуки, а постійне тиражування одних і тих помилок у наукових текстах зумовлює до розхитування мовної норми.

Як свідчить досвід, складним виявляється переклад поширеної у науковому стилі конструкції з фразеологічним сполученням в качестве кого-то (чего-то). Наприклад, словосполучення в качестве сетевой операционной системи слід перекласти так: як мережева операційна система; но чтобы служить в качестве денег, предмет должен пройти одно испитание .../ але щоб служити (бути) грошима, предмет повинен пройти одне випробування ...

Для наукового стилю характерна наявність слів, які позначають процесуальні поняття. У цьому зв'язку треба розрізняти назви дій (процесів) і назви наслідків дії (процесу). В українській мові на позначення дій (процесів) зазвичай бажано уживати віддієслівні іменники, утворені від дієслів недоконаного виду за допомоги -ення, -ання, -іння, -иття, -іття, -уття: змінювати - змінювання.

Віддієслівні іменники, що означають наслідок дії, утворюються переважно від дієслів недоконаного виду, що означають багаторазову дію:

безсуфіксним способом: обмінювати - обмін; гнути, згинати -
згин;

за допомоги додавання -а, -«на, -ок: міняти, змінювати - зміна; колоти, розколювати -розколина; лити, виливати - виливок;

за допомоги додавання -овання, якщо дієслово має форму, яка
закінчується на
-овувати: групувати, угруповувати - угруповання; статкувати, устатковувати - устатковання.

У наукових текстах переклад дієслів залежить від контексту:

иногда встречаются ошибки - інколи трапляються помилки

к таким понятиям относятся... - до таких понять належать...

вказать влияние - вплинути

следовать примеру - брати за приклад

следует выполнить - належить виконати

следует отметить - слід зауважити

из теореми следует - з теореми випливає

сделать возможньым — уможливити

сделать невозможным —унеможливити

терминами являются слова ...— термінами є слова...

требуются специальные приемы - необхідні спеціальні заходи

включая пользователей — включно з користувачами

учитывая то что — з огляду на те, що.

Виникають труднощі і під час перекладу конструкцій з активно вживаним дієсловом являєшся, яке в українській мові уживається тільки в художньому стилі, переважно в поетичних творах (згадаймо І. Франка: «Чому являєшся мені у сні?»). У науковому стилі уживаються форми виявляється, є; але обирати відповідну форму слід, враховуючи значення контексту. Наприклад, конструкція Что является Чем перекладають Що є Чим або Чим є Що. Якщо ж російське дієслово являться уживається зі значенням обнаруживать, проявлять, воно перекладається за допомоги дієслова виявляється, порівняймо: Основним компонентом ... является знаковая система ... / Основним компонентом ... є знакова система. Оценка господина А. С. Маркули явилась правильний/ Оцінка пана А. С. Маркули виявилася правильною. Значні проблеми під час перекладу текстів наукового стилю спричиняє дієприкметник, який активно уживаний у текстах наукового стилю російської мови.

Активні дієприкметники теперішнього часу, які утворюються від дієслів І і II дієвідміни обмежені утворенні й використанні. У сучасній мові функціонують тільки ті дієприкметники, які втратили дієслівні ознаки й перейшли до класу прикметників. При цьому слід пам'ятати, що активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються прикметниками: господствующий - панівний, разрушающий -руйнівний, металлорежущий - металорізний, нержавеющий - нержавний. Натомість поширені у сучасній українській мові віддієслівні прикметники на -льний: знижувальний, ослаблювальний.

Пасивні дієприкметники на -мий здебільшого заступаються дієприкметниками на -ний: управляемый - керований, производимый -вироблюваний; познаваемый - пізнаваний тощо.

Окремо зазначимо особливості перекладу російських конструкцій із дієприкметником следующий. Дієприкметник слідуючий неможливий в українській мові навіть теоретично, оскільки немає дієслів, від яких він міг би утворитися. Отже, перекладається:

словом наступний (у часовому й просторовому значенні), порівняймо: Следующий вариант стандарта использует в качестве среды передачи /Наступний варіант стандарту використовує як середовище передачі;

•  словом такий (перед переліком або поясненням).

Переклад речень, у яких уживаються дієприкметникові звороти, здійснюється так: якщо дієприкметниковий зворот утворено за допомоги активних дієприкметників теперішнього часу, він перекладається складнопідрядним реченням, порівняймо: Примером может служить двигатель, питающийся от преобразователя й приводящий в движение механизм /Прикладом може слугувати двигун, який (що) живиться від перетворювача й надає руху механізму.

У наукових текстах часто вживаються так звані кліше, які структурують текст. Вони мають перекладатися як одне ціле: в заключение - на закінчення, підсумовуючи; другими словами - інакше кажучи; прежде всего - насамперед; с другой сторони - з іншого боку; с одной сторони — з одного боку: в настоящее время - зараз, нині, наразі; в основному - здебільшого; в отличие - на відміну; в результате -внаслідок, як наслідок; в связи с тем что, поскольку - позаяк, оскільки;

в то же время - водночас; в частности - зокрема; во многом - багато в чому; вместо зтого - натомість; впрочем - а втім, зрештою; как правило - зазвичай; наконец - нарешті, зрештою; ни в коем случае -у жодному разі; по крайней мере - принаймні; при зтом используют-ся...- водночас використовуються; при анализе - під час аналізу; с помощью - за допомоги; учитьівая то что - з огляду на те що.

Під час перекладу прийменникових конструкцій слід звертати увагу на їх значення:

1) російським конструкціям з прийменником по в українській мові
відповідають конструкції з прийменниками:

а) по (якщо вказується на простір, поверхню, межі): В практике
гарного дела принято ориентировать линии падения й простирания
пласта по сторонам света / У практиці гірничої справи прийнято
орієнтувати лінії падіння і простягання пласта по сторонах світу;

б) орудним відмінком без прийменника (якщо вказується напрямок): по компенсационному каналу поступает сигнал / компенсаційним
каналом надходить сигнал;

в) за, на, з (у значенні згідно з чимось): по принципу построения /за
принципом побудови; по запросу клиента/ на запит клієнта; по интересующим их вопросам /з питань, що їх цікавлять; по другому адресу
/на іншу адресу;

г)  за, з, із, через (у значенні причини, наслідку, деякі інші випадки):
по недоразумению / через непорозуміння; не однородны по составу І не
однорідні за складом; доступ по вызову / доступ за викликом.

2) прийменник при - це уживаний і універсальний прийменник російської мови, натомість в українській має набагато вужчу сферу вживання, тому, перекладаючи відповідні прийменникові конструкції, треба бути дуже уважним, бо калькування російськомовних висловів не тільки позбавляє текст виразності, якої можна досягти вживанням суто українських мовних засобів, а й може змінити зміст цього тексту. Український прийменник при має лише такі значення: розташування (просторової
близькості), хоча в багатьох випадках краще вживати й інші прийменники
(біля, поряд, коло тощо);
підпорядкованості або належності, наявності
чогось, обставин, що їх характеризує наявність чогось поряд.

Прийменник при не вживають у значенні під час (рос. во время) наприклад, рос. при испытании, при изменении, при вьтолнении, при измерении тощо. У таких випадках російський при слід перекладати за допомоги за, під час, коли, для Наведений перелік не вичерпує всіх сталих словосполучень, які потребують уваги перекладача.

Очевидно, укладати двомовні словники для перекладу загальновживаної лексики наукових текстів повинні фахівці, що досконало володіють обома мовами, або ті, хто уміє працювати з наявними тлумачними і граматичними словниками цих мов та довідниками. Адже причина недосконалості словників полягає у недооцінюванні їх авторами відмінностей між двома мовами та переоцінюванні власних знань.

Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже наявного його варіанта, буває двох типів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. По-друге, це редагування готового тексту, яке здійснює інша людина, тобто редактор чи сам перекладач. Саморедагування, здійснене автором, та редагування того ж повідомлення професійним редактором, повинні доповнювати одне одного, адже обидва види правок спрямовані на поліпшення якості тексту, досягнення його довершеності.

Процес редагування та перевірки можна переділити на такі етапи:

  1.  ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу;

звірення тексту перекладу з вихідним текстом: це послідовна, ретельна перевірка відповідності кожного слова, кожної фрази
перекладу вихідному тексту, єдності використаної термінології,
логіки викладу. Цей етап передбачає роботу зі словниками, довідниками, мережею Інтернет, консультації колег та фахівців тієї чи іншої галузі;

внесення смислових і стилістичних правок; оформлення тексту
відповідно до граматичних, орфографічних, пунктуаційних, синтаксичних норм.

Виправити помилку недостатньо, адже необхідно узгодити все речення, перевірити його завершеність, не забувати при цьому про індивідуальний стиль перекладача.

4) завершальний етап - порівняння попереднього тексту з його новим варіантом, остаточна перевірка тексту.

Слід підкреслити, що в піднесенні культури мови надзвичайно велику роль відіграють словники різних типів і призначення, насамперед це словники, у яких подано розгорнуту семантичну, стилістичну й граматичну характеристики вміщеної лексики й фразеології, наведено численні приклади (ілюстрації) слововживання й словосполучення тощо. Перекладні або двомовні словники (передусім іншомовно-українські), крім іншого цінні тим, що вони суттєво допомагають під час добору синонімів, фразеології чи усталених словосполучень рідної мови. Неабияку допомогу можуть надати фразеологічні та синонімічні словники, термінологічні й енциклопедичні, орфографічні та орфоепічні тощо. Двомовній людині розрізнити українські й російські мовні засоби важко: звертання, прийменникові конструкції, слова й словосполуки, що позначають процеси, науково-технічні й управлінські терміни, словосполуки із числівників, усталені вислови наукової мови. Різноманітні словники та довідники дають уявлення про новітні та спеціальні видання, до яких слід звертатися, коли виникають труднощі з перекладом або написанням певного слова (терміна).

3. У працях українських мовознавців та термінологів О. Курило, С. Караванського, Т. Кияка, Б. Кінаша, О. Кочерги, О. Пономарева, С. Яреми та ін. запропоновано методи передавання термінів засобами української мови, створено чітку систему словотворчих правил, виведених із традицій української народної мови.

Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мовних конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що не бажано уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо протилежні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об'єктом дії. Ніхто у російській мові не плутає дієприкметники на -щий з дієприкметниками на -емий. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків. Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як «локальне», тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).

4. Редагування (від лат. - приведений у порядок) - це аналіз, перевіряння та виправлення будь-якого тексту.

Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст, необхідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів (аргументів) як особливої форми думки, а саме:

чітке формулювання тези й аргументів;

формулювання тези під час доказів залишається незмінним;

теза і аргументи не повинні суперечити один одному;

як аргумент використовувати положення, правдивість яких
не викликає сумніву;

• докази повинні бути повними й достатніми.
Редагування наукового тексту здійснюють у три етапи:

1. Первинне ознайомлення з текстом документа. Перед тим, як розпочати редагування тексту, слід прочитати його повністю. Під час першого прочитання не бажано вносити правки, проте можна зробити помітки на берегах чи фіксувати побіжні зауваження на окремому аркуші паперу.

  1.  Перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно
    перевірити правильність та вірогідність поданих відомостей, про
    думати, чи достатньо фактичного матеріалу для певного тексту.
  2.  Власне редагування матеріалу. Цей етап вимагає мовної корекції: виправлення орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок. Правки в тексті роблять синім або чорним
    чорнилом (а не червоним). Слова, цифри в тексті мають бути
    чіткими та охайними. Виправлений текст треба передрукувати,
    ще раз вичитати.

Прийоми виділення окремих частин тексту Для виділення в тексті окремих слів або частин можна порекомендувати чотири способи:

  1.  Великими літерами. Цей спосіб слугує для виділення окремих
    слів.
  2.  Розрідженням оформлюють окремі слова й короткі фрази. Коли
    слово подають розріджено, то після кожної літери роблять проміжок
    в один знак, а між словами й текстом - відступ у 2-3 знаки, щоб
    слова відділялися. Розділові знаки після таких слів ставлять на від
    стані одного знака, а наступне слово починають через 2-3 знаки.
  3.  Підкреслення - найзручніший спосіб виділення окремих слів і
    фраз. Лінію підкреслення починають під першою, а закінчують
    під останньою буквою слова, яке виділяють, включаючи лапки й
    дужки; розділовий знак, що стоїть після слова, не підкреслюють.
    Ціле речення треба підкреслювати суцільною рискою, починаючи від першої букви й закінчуючи останньою буквою речення.
  4.  Курсивом виділяють слова, речення, частини тексту. Цим способом
    переважно послуговуються, коли текст набирають на комп'ютері.

Розрізняють такі види правок:

Правка-вичитування - це звіряння виправленого тексту з текстом,
що має редакторські правки і який прийнятий за взірець. За такої
правки усувають технічні помилки (вписують пропущені літери).

Правка-скорочення - усунення з тексту повторів несуттєвого
матеріалу.

Правка-перероблення застосовується у тих випадках, коли автор
тексту погано володіє літературною мовою й невдало висловлює
свою думку.
 

Правка-оброблення - комплексний вид правки, яким передбачено аналіз й відбір фактичного матеріалу; оцінювання й покращання структури наукового тесту; мовну правку тексту; перевірку правильності зовнішнього оформлення тексту.

5. У сучасних науково-технічних та фахових текстах широко вживають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові, частина яких узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, але кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень. Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів, зокрема й синтаксису.

Не завжди вживання розщепленого присудка є виправданим і доречним; досить часто це данина традиції, яку дехто розуміє надто спрощено, а то й неправильно. Допоміжні дієслова можуть сполучатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Напр.: питання ставити, порушувати, висувати - можна; питання піднімати, загострювати - не можна; допускатися (припускатися) помилки, суперечності, недоречності - можна; допускатися (припускатися) браку, поломки, розкрадання — не можна; викликати - захоплення, радість, овації — можна; протест, хворобу - не можна.

Серед розщеплених присудків трапляються і порожні, беззмістовні, а то і просто неграмотні словосполуки, наприклад: забезпечувати покращання, відбувається зростання, організувати використання, проявити пошану та ін.

Труднощі узгодження. Йдеться насамперед про узгодження присудка з підметом. Тут є кілька правил, які варто нагадати:

Якщо підмет має в своєму складі числівник, який закінчується
на одиницю, наприклад, 21,141,1991, присудок ставиться у формі однини.

Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, при
судок ставиться у множині. Однина тут можлива лише тоді, коли повідомлення фіксує певний факт, як підсумок, або коли повідомленню надається безособовий характер, напр.:
Було переведено три працівники. Такі конструкції в ділових і наукових текстах цілком доречні.

За підмета типу п'ять осіб, сто п'ятнадцять тонн, сімнадцять
агрегатів
та інших присудок може стояти як в однині, так і в множині.
Однина підкреслює внутрішню нерозчленованість, цілісність; вона
надає висловленню безособового характеру, виділяє загальний підсумковий результат; однина тут може ще позначати пасивність предметів. Позначаючи велику кількість предметів, теж обирається форма однини.

Підмети зі словами більшість, меншість, низка, частина, багато,
кілька
вимагають від присудка однини. Множина з'являється лише тоді,
як підмет або присудок - однорідні члени, коли підмет і присудок відділені другорядними членами речення, підрядним реченням; коли підмет
стоїть перед присудком. Ось один із можливих прикладів:
Більшість
абітурієнтів, які успішно склали вступні іспити, будуть зараховані
на стипендію та забезпечені гуртожитком.
Порівняймо це речення
без підрядного:
Більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію
та забезпечена гуртожитком.

За підмета, вираженого займенником хто, присудок подають
у формі однини:
Усі, хто не пройшов реєстрації, повинні з'явитися.
За підмета, вираженого займенником ніхто, ніщо та іншими, присудок - в однині: Ніхто з присутніх на сесії участі у голосуванні не брав.

Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником
іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді
з підметом, а не з прикладкою. Не завжди буває легко встановити,
де у словосполученнях типу
виставка-продаж, вагон-лабораторія,
музей-садиба, школа-інтернат
та інших підмет, а де прикладка (тобто
означення, яке дає підмету нову назву). Вважається, що прикладкою є
поняття вужче, видове, а підметом - ширше, родове поняття
(виставка,
вагон, музей, школа).

Складні випадки керування. Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з другого - викривлює зміст написаного. Розглянемо конкретні мовні ситуації.

Особливо часто помилки виникають внаслідок того, що з дієсловами, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, наприклад: у доповіді було також відзначено, що ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. Порівняймо: опанувати - методами, але вдосконалення методів, тому спільний додаток тут неможливий. Близькозначні слова можуть вимагати після себе не однакових відмінків. При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається - так з'являється помилка.

Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше спричиняють появу помилок:

Властивий (кому) - характерний (для кого) Сповнений (чого) - наповнений (чим) Оснований (на чому) - заснований (ким) Багата (на що) - славиться (чим) Дорівнювати (чому) рівнятися (на що) Торкатися (чого) - доторкатися (до чого)

Перегляньмо ще раз цей перелік - опануймо його або оволодіймо ним, нехай знання ці будуть властиві нам або характерні для нас (але не властиві й характерні нам - це неправильно!)

Помилки виникають і за нерозмежування засобів української і російської мов: те саме за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах, порівняймо: благодарить (кого) - дякувати (кому) причинять (что) - завдавати (чого) снабжать (чем) - постачати (що) нуждаться (в чем) - потребувати (чого) подражать (кому) - наслідувати (кого) извинять (кого) - пробачити (кому)

Нерозрізнення дієслівного керування призводить також до помилкового вживання прийменників.

Російською мовою Українською мовою

подготовиться к (чему) підготуватися до (чого)

стремиться к (чему) прагнути до (чого)

предупреждать о (чем) попереджати про (що)

думать о (чем) думати про (що)

забота о (чем) піклування, турбота про (що)

случилось по вине трапилось через провину

работать по (совместительству)    працювати за (сумісництвом)
вьтолнять по (распоряжению)      виконувати за (розпорядженням)
обратиться по (адресу) звернурися на (адресу)

получить в рассрочку одержати на виплату

по возможности бистрее якомога швидше

в тот же момент тої ж миті

Однорідні члени речення. Науковому текстові властиві логічність, послідовність викладу, в ньому витримано ієрархію підпорядкування понять. Тому тут ставляться досить жорсткі вимоги до однорідного ряду, у якому ці логічні зв'язки особливо виразні.

У ролі однорідних не повинні виступати слова, що виражають родові (ширші) та видові (вужчі) питання. Напр.: Було посіяно зернових всього 500 га, бобових 50 га, ячменю 40 га. Однорідний ряд побудований неправильно, треба: Було посіяно зернових 540 га, у тому числі ячменю 40 га і бобових 50 га.

Не можна будувати однорідного ряду зі слів, значення яких у чомусь збігаються або перехрещуються, наприклад: Було закуплено нову апаратуру, вимірювальні прилади і пристрої на суму 14000 грн. (тут значення виділених слів частково збігаються).

У наукових текстах не слід вживати як однорідні ті слова, що виражають різнопланові тематично не пов'язані поняття. Це можливо й доречно в художніх текстах.

Потребує особливої уваги сполучуванність слів. Неправильно побудовано речення: У постанові висловленні висновки і побажання, які колектив повинен врахувати у своїй подальшій роботі, проте лише побажання можна висловити, а висновки - зробити; а цього в реченні не враховано.

З погляду побудови речення розрізняють три різновиди синтаксичних конструкцій:

активна конструкція - це конструкція, у якій присудок описує дію,
спрямовану на об'єкт, що в реченні є додатком:
Кожен метод знаходить своє втілення у певній системі конкретних дій дослідника;

зворотна конструкція - це конструкція, у якій підмет одночасно є як суб'єктом, так і об'єктом: готуватися до екзамену,
сперечатися з приводу походження української мови;

пасивна конструкція - це конструкції, у якій присудок описує дію,
спрямовану на об'єкт, що в реченні є підметом; пасивні конструкції
обов'язково мають підмет. В українській мові функціонують три
форми пасивного стану: 1) форми утворені за допомоги постфікса
-ся від дієслів недоконаного виду; 2) пасивні дієприкметники,
утворені від дієслів дійсного способу доконаного і недоконаного
виду; 3) віддієприкметникові предикативні форми на -но, -то.

У центрі українського вислову завжди процес, а не предмет, тому логічний наголос у фразі найчастіше падає на присудок, а не на підмет. Енергетика українського тексту зосереджена в безпосередній дії, ви-раженій дієсловом. Зважаючи на це найхарактернішою стилістичною помилкою у фахових текстах є:

1.   Надуживання віддієслівними іменниками на -нн (я). Віддієслівні іменники на -ння, -ття не властиві українській мові. Замість віддієслівних іменників на -нн (я) доцільно вживати:

  •  неозначену форму дієслів, наприклад: для прогнозування необхідно - щоб спрогнозувати; братися до виконання - братися виконувати;
  •  особові форми дієслова: при записуванні результатів дослідження виявилося - коли записували результати дослідження, виявилося;
  •   дієприслівникові звороти: при досліджуванні цього питання вони забули найголовніше - досліджуючи це питання, вони забули найголовніше.

2.   Уживання конструкцій з розщепленими присудками, що не є усталеними дієслівно-іменниковими зворотами. Найпоширенішою синтаксичною помилкою є надуживання реченнями з розщепленим присудком у формі дієслово + віддієслівний іменник, де значення передає саме іменник, а дієслово лише вказує на дію взагалі. Такий присудок, з одного боку, є типовим виявом іменного характеру викладу, не властивого українській мові, у якій логічний наголос найчастіше падає на дієслова, а з іншого боку - обтяжує речення зайвими словами. Українські мовознавці радять замість розщеплених присудків, що не є усталеними дієслівно-іменниковими сполуками, уживати природніший для української мови й економніший засіб - дієслово: вести випробовування - випробовувати; займатися аналізом - аналізувати; здійснювати гармонізацію - гармонізувати; давати оцінку - оцінювати. Зауважимо, що:

1) не всі словосполуки дієслово + іменник, часто вживані у фахових текстах, мають однослівний дієслівний відповідник, наприклад: брати участь, вжити захід, виявити увагу, виправити брак, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо. Такі усталені дієслівно-іменникові словосполуки можна вживати без обмежень;

  1.   є окремі випадки, коли значення дієслівного відповідника не збігається зі значенням словосполуки дієслово + віддієслівний іменник. На
    приклад,
    змагаються спортсмени, а проводять змагання організатори;
  2.  до складу словосполуки можна ввести одне або кілька означень:
    надати (грошову, матеріальну, технічну тощо) допомогу, вести (дипломатичні, торговельні тощо) перемовини. Замінити такі словосполуки дієсловами не завжди можливо і доречно.

3. Неправильне оформлення додатка та обставини.
Обтяжують речення додатки та обставини, позначені словосполукою

з двох віддієслівних іменників, перший з яких ведення / проведення, виконання, здійснення, забезпечення, реалізація тощо. Аналогічно розщепленим присудкам семантику такої словосполуки передає тільки другий віддієслівний іменник. Тому перший зазвичай можна взагалі опустити: забезпечити проведення тестування - забезпечити тестування; під час виконання вимірювання - під час вимірювання.

4. Помилки вживання дієслівних форм на -но, -то.

Особливе місце серед безособових конструкцій посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і об'єктом - прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; досліджено (що?) зразок. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Унаслідок походження, а також через те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладу іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте речення з дієслівною формою на -но, -то треба віднести до активних, оскільки вони не мають підмета й описують подію з об'єктом, що в реченні є додатком. Треба чітко розрізняти безпідметові конструкції з дієслівною формою на -но, -то й підметові конструкції з пасивним дієприкметником. Підкреслимо, що обидві конструкції не суперечать нормам української мови, але між ними є поняттєва відмінність.

З наведеного можна зробити висновок, що дієприкметники доцільні лише там, де йдеться про ознаки. Це правило не можна порушувати, особливо ставити в одному реченні два дієприкметники, один з яких є означенням, а другий - присудком: Розроблені (означення) засоби зорієнтовані (присудок) на забезпечення точності сприйняття; Розроблені (присудок) засоби, зорієнтовані (означення) на забезпечення точності сприйняття. Порівнюючи ці два речення, бачимо, що від однієї коми кардинально змінюється зміст. Уживання за прямою призначеністю пасивних дієприкметників лише як означень, а дієслівних форм на -но, -то - як присудків робить речення однозначно зрозумілими: Розроблені (означення) засоби зорієнтовано (присудок) на забезпечення точності сприйняття; Розроблено (присудок) засоби, зорієнтовані (означення) на забезпечення точності сприйняття.

Є дві типові помилки вживання дієслівних форму форм на -но, -то:

- Дієслівні форми на -но, -то не можна вживати, коли з логічних причин узагалі не може бути діяча. Наприклад: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкрито цілинний степ (неправильно) - Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкритий цілинний степ (правильно).

- Введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною Радою. Орудний відмінок тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. Ці конструкції передають поняття «хтось зробив» і тому не можуть містити логічного діяча. Дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна Рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но,-то, наприклад: Закон прийнято.

5.   Не властиві українській мові пасивні конструкції. На штучність і неприродність таких пасивних конструкцій в українських текстах наголошували відомі мовознавці О. Курило, К. Городенська, Н. Непийвода, О. Сербенська та інші. Вони радять будувати речення природно - об'єкт повинен бути додатком, а присудок описувати дію, спрямовану на додаток. На відміну від активних конструкцій пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності / відсутності в реченні діяча у формі додатка в орудному відмінку розрізняють трикомпонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а залежно від форми присудка - конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся та з пасивним дієприкметником.

Характерною ознакою трикомпонентних пасивних конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся є те, що логічний суб'єкт, який за змістом означає діяча і має бути підметом, чомусь став додатком в орудному відмінку, а натомість логічний об'єкт, на якого фактично спрямована дія і який має бути додатком, став підметом: обсяги робіт визначаються (ким?) замовником; (ким?) нами надсилаються Вам зауваги до стандарту. Щоб показати протилежний природному напрямок дії, у цих прикладах ужито дієслово-присудок пасивного стану на -ся. Обидві наведені конструкції неприродні. Дієслово визначатися можна вживати лише як зворотне: ставати виразним, чітко окресленим, бути помітним, вирізнятися якими-небудь ознаками між іншими або серед когось, чогось. Тому речення треба зробити активними: перше - двоскладним з дієслівним присудком (простим чи складеним), а замість другої пасивної конструкції, доцільно вжити означено-особове речення: обсяги робіт визначає (хто?) замовник; надсилаємо Вам зауваги до стандарту.

Двокомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся відрізняються від попередньо розглянутих відсутністю логічного суб'єкта (його вже названо в попередніх реченнях або він узагалі не цікавить мовця): відповідальність за дотримання правил безпеки покладається на; усі пристрої розробляються відповідно до вимог цього стандарту. Ці речення лише наголошують на події (що відбулася чи відбудеться) або на дії (що тривала, триває, триватиме). Такі пасивні конструкції також штучні та неприродні. Якщо йдеться про подію, то замість двокомпонентної пасивної конструкції треба вживати дієслівну форму на -но, -то, яка саме передає результативність виконаної дії. Якщо йдеться про дію, то треба вживати неозначено-особове речення: відповідальність за дотримання правил безпеки покладено на; усі пристрої розробляють відповідно до вимог цього стандарту.

Не можна також уживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся в підрядних частинах, де підметом є займенники що, який: треба враховувати час, що (який) витрачається на ремонт; цей порядок поширюється на всі товари, що (які) ввозяться в Україну. Замість першої помилкової конструкції треба вжити зворот з пасивним дієприкметником, який виконує роль означення: треба враховувати час, витрачений на ремонт. Якщо з
якихось причин пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну
частину роблять активною:
цей порядок поширюється на всі товари
що їх у возять в Україну.

У наукових і фахових текстах треба усувати не властиві українській мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, на активні. 6.   Не властиві українській мові дієприкметникові звороти з діячем в орудному відмінку.

Наведені дієприкметникові звороти: отримані (ким?) дослідниками результати мали велике наукове значення; зразки випробували за методикою, попередньо розробленою (ким?) науковцями - мають додаток в орудному відмінку, що відповідає на запитання ким? Вони не відповідають нормам української мови. Уникнути помилок можна замінивши дієприкметникові звороти підрядними частинами: результати, що їх отримали (хто?) дослідники, мали велике наукове значення-зразки випробували за методикою, яку попередньо розробили (хто?) науковці. Якщо підрядна частина обтяжує вислів, речення зазвичай можна перебудувати так, щоб у ньому не було ні орудного відмінка діяча, ні підрядної частиш: результати (кого?) дослідників мали велике наукове значення; результати, що їх отримали (хто?) дослідники мали велике наукове значення.

Треба уникати не властивих українській мові дієприкметникових зворотів з додатком в орудному відмінку, який позначає діяча і відповідає на питання ким? Проте не є помилкою додаток в орудному відмінку коли він позначає знаряддя і відповідає на питання чим?

7. Поєднання дієприкметникових зворотів з підрядними частинами.

Типовою помилкою є поєднання в одній конструкції підрядної частини з дієприкметниковим зворотом: результати, які (що) одержані в лабораторії, можна використовувати. У таких випадках правильно вживати або дієприкметниковий зворот, або підрядну частину: результати, одержані (що їх одержали, що їх одержано) в лабораторії можна використовувати; одержані в лабораторії результати можна використовувати.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

626. Дефицитарность общения в детском и подростковом возрасте 154 KB
  Задачи медико-педагогической коррекции при дефицитарнсти общения у детей и подростков. Условия коррекционной работы в лечебно-педагогическом центре. Малая коррекционная группа. Особенности семей детей с дефицитарностью общения. Социально-психологическая работа с семьей аутичного ребенка.
627. Определение плотности горных пород методом гидростатического взвешивания 112 KB
  В ходе лабораторной работы мы определили плотность горных пород методом гидростатического взвешивания. В результате измерений получили, что σ ср= 0,12, максимальная погрешность при измерении образца составила 0,36.
628. Планування діяльності підприємства 584 KB
  Поряд із загальними принципами управління та планування. Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою. Виробничо-господарська діяльність підприємства, кадри в необхідній кількості і потрібної кваліфікації.
629. Работа с матрицами 159 KB
  Научиться работать с матрицами в MathCAD. Ввести заданные в столбце 1 матрицы. Транспонировать заданные матрицы.
630. Разработка микропроцессорного устройства управления шаговым двигателем 340.5 KB
  Расчет остальных элементов микропроцессорного устройства управления шаговым двигателем. Разработать систему управления двумя шаговыми двигателями семейства FL35ST и 25BYT на базе микроконтроллера Atmega16. Связь с верхним уровнем осуществить через протокол Bluetooth. Для обратной связи использовать датчик контрастной полосы.
631. Транспортные, информационные и документальные потоки ООО Викторг 140 KB
  Транспортно-технологическая схема доставки и грузопереработки. Характеристика транспорта предприятия. Обработка и анализ статистических данных работы транспорта. Схема укладки грузов на подвижном составе.
632. Расчет экстенсивных свойств в результате протекания химической реакции 2NO2=2NO+O2 3.8 MB
  ВЛИЯНИЕ ТЕМПЕРАТУРЫ НА ИЗМЕНЕНИЕ СТАНДАРТНЫХ МОЛЬНЫХ ЭНТАЛЬПИЙ, ЭНТРОПИЙ И ЭНЕРГИЙ ГИББСА. РАСЧЕТ ВЕЛИЧИН СТАНДАРТНОЙ МОЛЬНОЙ ИЗОБАРНОЙ ТЕПЛОЕМКОСТИ РЕАКЦИИ. РАСЧЕТ РАВНОВЕСНОГО СОСТАВА СИСТЕМЫ ГОМОГЕННОЙ ГАЗОВОЙ РЕАКЦИИ.
633. Безпека у надзвичайних ситуаціях 125 KB
  Безпека у надзвичайних ситуаціях – це стан захищеності населення, робітників та службовців, об'єктів економіки та довкілля від небезпеки у надзвичайних ситуаціях.
634. Проектирование водопроводной сети 230.5 KB
  Определение расчетных расходов воды. Подготовка водопроводной сети к гидравлическому расчету. Определение расчетных расходов воды в час максимального водопотребления. Назначение диаметров трубопроводов на участках водопроводной сети. Пьезометрический анализ СПРВ, построение графиков пьезометрических линий равных напоров.