84839

СИСТЕМИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЯЦІЇ СОБІВАРТОСТІ

Лекция

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Калькуляцію використовують для досягнення наступних цілей: встановлення рівня беззбитковості ціни, тобто яку ціну на продукцію або послуги слід встановити, щоб підприємство могло відшкодувати понесені витрати; контролю витрат у виробництві, тобто який підрозділ використовує ресурси найефективніше...

Украинкский

2015-03-22

235 KB

0 чел.

ТЕМА 3. СИСТЕМИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЯЦІЇ СОБІВАРТОСТІ

  1.  Методи і принципи калькуляції.
  2.  Класифікація методів обліку витрат і собівартості залежно від об'єктів калькуляції.
  3.  Класифікація методів обліку витрат і калькуляції собівартості, виходячи з обліку постійних накладних витрат.

1. МЕТОДИ І ПРИНЦИПИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ

Процес калькуляції є розрахунком собівартості продукції з використанням прийомів обліку витрат на виробництво. Результатом калькуляції як процесу є складання калькуляції, що є розрахунком витрат на одиницю виробленої продукції.

Калькуляцію використовують для досягнення наступних цілей:

- встановлення рівня беззбитковості ціни, тобто яку ціну на продукцію або послуги слід встановити, щоб підприємство могло відшкодувати понесені витрати;

- контролю витрат у виробництві, тобто який підрозділ використовує ресурси найефективніше;

- розрахунку прибутковості, рентабельності й прибутковості носіїв витрат. Наприклад, якщо облік носіїв витрат здійснюється по окремих замовниках, то який замовник приносить підприємству найбільшу частку прибутку.

Від структури калькуляції залежить порядок калькуляційного обліку, система планових розрахунків і характеристика одержуваної в результаті інформації про собівартість продукту. При цьому ступінь розкриття витрат в калькуляції залежить від точності виділення в ній окремої статі.

Існують такі варіанти побудови калькуляцій:

- за економічними елементами витрат (що витрачено);

- за статтями собівартості (куди витрачено);

- комбінований, включає угрупування витрат за елементами і статтями собівартості.

При калькуляції собівартості за економічними елементами застосовують п'ять комплексних статтей:

- матеріальні витрати (за вирахуванням зворотних відходів і попутної продукції) – вартість сировини і матеріалів, напівфабрикатів, робіт виробничого характеру, палива і енергії;

- витрати на оплату праці – основна і додаткова зарплата;

- відрахування на соціальні заходи – відрахування на соціальне і пенсійне страхування;

- амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

- інші витрати – орендна плата, обов'язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банків, податку, що включаються в собівартість продукції, ремонт основних засобів і т.д.

Якщо для побудови калькуляції використовують статті собівартості, то калькуляційний лист складатєметься з 10 – 12 елементів:

  1.  сировина і основні матеріали;
  2.  напівфабрикати власного виробництва;
  3.  попутна продукція і зворотні відходи (віднімається);
  4.  допоміжні й таропакувальні матеріали;
  5.  паливо і енергія на технологічні цілі;
  6.  основна заробітна плата виробничих робітників;
  7.  додаткова заробітна плата виробничих робітників;
  8.  відрахування на соціальні заходи;
  9.  амортизація;

10) витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування;

11) загальновиробничі витрати.

Цей перелік не є вичерпним і може бути доповнений, виходячи із специфіки галузі.

Оскільки калькуляція направлена на виявлення собівартості продукції, одержаної в процесі виробництва, то об'єктами калькуляції є види продукції, напівфабрикатів (деталей, вузлів) різного ступеня готовності, робіт і послуг, по яких здійснюється розрахунок собівартості.

Об'єкти калькуляції безпосередньо зв'язані з калькуляційними одиницями, які можна підрозділити на групи, виходячи з: натуральних, умовно-натуральних, приведених, експлуатаційних, вартісних і тимчасових калькуляційні одиниць.

Натуральні калькуляційні одиниці використовують при виробництві одного виду продукції і в цьому випадку всі витрати будуть прямо відноситися на виріб, наприклад, одиниці маси, довжини, площі.

Умовно-натуральні використовують в тих виробництвах, де випускаються різні види близьких виробів, витрати на виробництво яких перебуває в певному співвідношенні один до одного, наприклад, знеособлені швейні вироби, об'єднані одним прейскурантним номером.

Приведені одиниці – при використанні попроцессного методу обліку витрат, коли необхідно розрахувати кількість одиниць незавершеного виробництва залежно від ступеня їх готовності.

Експлуатаційні одиниці – це одиниці потужності машин, апаратів, двигунів.

Тимчасові одиниці – нормо-частина, машино-дні.

В управлінському обліку можуть застосовуватися різні методи обліку витрат і калькуляції собівартості, які відрізняються один від одного об'єктами калькуляції, підходами до обліку постійних накладних витрат, контролем витрат (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Класифікація методів калькулювання собівартості

2. КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ОБЛІКУ ВИТРАТ І СОБІВАРТОСТІ ЗАЛЕЖНО ВІД ОБ'ЄКТІВ КАЛЬКУЛЯЦІЇ

Як було відзначено раніше, залежно від використовуваних об'єктів калькуляції всі методи можуть бути розділені на:

- калькуляція за процесами;

- калькулювання за замовленнями.

1. Попроцесна калькуляція собівартості

Попроцесна калькуляція використовується в масовому виробництві однорідної продукції, що звичайно проходить послідовно декілька стадій обробки. Прикладами є хімічна, мукомельно-круп'яна, скляна і лакофарбна промисловості. Витрати акумулюються по підрозділу або процесу за певний період часу. Загальні витрати потім ділять на кількість вироблених одиниць для визначення питомих витрат.

До того як одиниця продукту завершується обробкою, вона проходить через декілька підрозділів або процесів. У кожному підрозділі відносять витрати на продукт. У кінці виробничого процесу дані витрати підсумовують для визначення загальних витрат на одиниції продукту. Методика здійснення попроцесного калькулювання показана на рис. 3.2.

Процес А

Процес Би

Матеріали Праця

ВНВ

1000 1000 1000

Передано на процес Б

3000

З процесу А Матеріали Праця

3000 1000 2000

Передано на процес В           

6500

3000

3000

ВНВ

500

6500

6500

Процес В

Готова продукція

З процесу Б Матеріали

6500 2000

Передано на склад

Передано

з процесу В     12000

Праця

3000

готової

12000

                          12000

ВНВ

500

продукції

12000

12000

Рис. 3.2 Методика обліку витрат при попроцесному калькулюванні

У попроцесному калькулюванні всі понесені виробничі витрати і кількість виготовлених одиниць продукції акумулюють у виробничому звіті, приклад якого наведено нижче.

Виробничий звіт

Кількість одиниць

Віднесено на підрозділ:

Знаходиться у процесі на початок періоду

5 000 од.

Введено в процес

         20 000 од.

Всього одиниць

25 000од.

Всього враховано одиниць:

Передано на інший процес

15 000 од.

Знаходиться у процесі на кінець періоду

 10 000 од.

Всього одиниць

25 000 од.

Витрати

Віднесено на підрозділ:

Вартість напівфабрикатів на початок періоду

     12 000  грн.

85 000

Понесено протягом періоду

     85 000 грн.

Всього витрат

97 000 грн.

Всього враховано витрат:

Вартість напівфабрикатів, переданих в

інший процес

       

       60 000 грн.

Вартість напівфабрикатів, що знаходяться у

процесі на кінець періоду

         37 000 грн.

Всього витрат

      97 000 грн.

Для обліку незавершеного виробництва при попроцесному калькулюванні в міжнародній практиці використовують еквівалентні одиниці, які є кількісним вимірником продукції, що знаходиться у виробництві, виходячи із ступеня їх завершеності.

Підрахунок еквівалентних одиниць. Для визначення витрат на одиницю продукту необхідно всі понесені виробничі витрати розділити на кількість вироблених одиниць. Витрати на одиницю продукту є базою для віднесення витрат на продукцію, передану на інший процес (підрозділ), і на продукцію, що знаходиться в запасах у процесі (у даному підрозділі) на кінець періоду.

Розрахунки були б нескладними у разі відсутності незавершеного виробництва, тобто якби всі одиниці, введені в процес, були б завершені обробкою за певний період. На практиці на початок (кінець) періоду завжди є частково завершені обробкою одиниці продукту.

Оскільки витрати повинні бути віднесені як на завершені одиниці, так і на незавершені одиниці продукції, необхідно здійснювати розрахунки з використанням еквівалентних одиниць.

Підрахунок еквівалентних одиниць є розрахунком кількості одиниць, яка була б вироблена, якби все виробництво привело тільки до завершених одиниць.

Наприклад, якщо 1000 одиниць знаходилися в незавершеному виробництві на кінець періоду, які на 80 % завершені обробкою, то еквівалентне виробництво складе 800 од. (1000 х 80 %).

Еквівалентне виробництво підраховують окремо за матеріалами і доданими витратами.

Наприклад, якщо 1000 одиниць знаходилися в незавершеному виробництві на кінець періоду, які на 90 % завершені за матеріалами і на 50 % за доданими витратами, то еквівалентне виробництво за матеріалами складе 900 од. (1000 х 90 %), а за доданими витратами - 500 од. (1000 х 50 %).

Виробничі витрати відносять на незавершене виробництво, готову продукцію і собівартість реалізованої продукції з використанням одного з двох методів: методу середньої зваженої або методу ФІФО.

Метод середньої зваженої усереднює виробничі витрати за період з витратами незавершеного виробництва на початок періоду. Еквівалентне виробництво визначається підсумовуванням одиниць завершених протягом періоду з еквівалентними одиницями в незавершеному виробництві. Потім загальні витрати (витрати незавершеного виробництва на початок періоду і поточні витрати) ділять на еквівалентні одиниці для отримання витрат на одиницю.

Згідно з методом ФІФО запаси на кінець періоду оцінюються по виробничих витратах понесеним протягом періоду. Даний підхід спричиняє за собою розподіли поточних витрат, що виникли в результаті виробництва еквівалентних одиниць протягом періоду. В цьому випадку еквівалентне виробництво складається з трьох елементів:

  •  завершені одиниці з незавершеного виробництва на початок періоду;
  •  одиниці, розпочаті й завершені обробкою;
  •  одиниці, частково завершені обробкою на кінець періоду.

Таблиця 3.1 – Порівняння методу средньо звешеної з методом ФІФО

№ п/п

Метод середньої зваженої

Метод ФІФО

1

Витрати незавершеного виробництва на початок періоду підсумовуються з витратами поточного періоду для підрахунку витрат на одиницю

Тільки витрати поточного періоду використовуються для підрахунку витрат на одиницю

2

Одиниці в незавершеному виробництві на початок періоду враховуються, немовби вони були початі і завершені обробкою протягом періоду

Тільки робота необхідна для завершення початкового залишку включається в розрахунок еквівалентних одиниць. Одиниці розпочаті й завершені обробкою протягом періоду показані окремо

3

Витрати на одиницю включають також витрати минулого періоду

Витрати на одиницю включають витрати поточного періоду

4

Всі одиниці, завершені обробкою (передані на інший процес) враховуються однаково

Одиниці, завершені обробкою (передані на інший процес), діляться на:

– одиниці з початкового залишку незавершеного виробництва;

– одиниці розпочаті й завершені протягом періоду

5

Одиниці в незавершеному виробництві оцінюються за усереднених витратами

Одиниці в незавершеному виробництві оцінюються за останніми витратами

2. Позамовная калькуляція собівартості

Позамовная калькуляція застосовується в індивідуальному виробництві при виготовленні видів продукції, що не повторюються або мало повторюються. Позамовная калькуляція використовється в поліграфічній промисловості, кораблебудуванні, консалтингових компаніях.

Основні характеристики позамовної калькуляції:

  •  безліч замовлень виконуються протягом періоду;
  •  витрати на виробничі матеріали, оплату праці виробничих робітників і виробничі накладні витрати акумулюються по кожному замовленню;
  •  позамовна картка є ключовим документом;
  •  витрати списуються у міру завершення замовлення;
  •  звітна калькуляція складається після закінчення робіт за замовленням.

Складання звітної калькуляції після завершення робіт за замовленням є істотним недоліком даного методу обліку витрат і калькуляції собівартості, особливо якщо замовлення виконується протягом декількох звітних періодів (місяців). У цьому випадку після закінчення звітного періоду доводиться визначати собівартість частково виконаного замовлення умовно, на підставі планової або фактичної калькуляції аналогічного виробу (роботи, послуги), з урахуванням змін техніки, технології виготовлення, застосування матеріалів.

Основний підхід до позамовної калькуляції. Можна виділити наступні кроки для віднесення витрат на конкретне замовлення:

1) Визначення замовлення як об'єкта витрат.

2) Визначення прямих витрат (матеріали і основна праця), пов'язані із замовленням.

3) Вибір бази для розподілу накладних витрат на замовлення.

4) Співвідношення накладних витрат з базою розподілу.

5) Обчислення ставки розподілу накладних витрат.

Розуміння суті попроцесного та позамовного методів калькуляції собівартості неможливе без порівняльного аналізу особливостей даних методів, поданого на рис. 3.3.


Позамовний метод: поліграфічна промисловість, проєктування, аудит, ремонтні та ювелірні работи

Попроцесний метод: скляна, целюлозно-паперова, мукомольна промисловости

Рис. 3.3 Порівняльна характеристика позамовного та попроцесного методів калькулювання


3. Облік і розподіл виробничих накладних витрат

Одним з найскладніших моментів при здійсненні калькуляції собівартості є розподіл накладних витрат на відповідні види продукції або замовлення.

Одним з основних видів накладних витрат, що виникають у процесі виробництва продукції, є загальновиробничі витрати.

У міжнародній практиці управлінського обліку розподіл виробничих накладних витрат здійснюють у декілька етапів:

1) розподіл виробничих накладних витрат між основними виробничими і обслуговуючими підрозділами з використанням вибраних баз розподілу;

2) перерозподіл виробничих накладних витрат обслуговуючих підрозділів на виробничі цехи;

3) вибір методу розподілу виробничих накладних витрат підрозділів, а також розрахунок ставок розподілу виробничих накладних витрат між виробами або замовленнями.

Оскільки накладні витрати прямо не включаються в собівартість продукції або замовлення, в практичній діяльності може застосовуватися велика кількість відповідних баз розподілу (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 – Розподіл загальних накладних витрат між підрозділами

Сукупність вітрат

Загальні витрати

База розподілу

Пов'язані з працею

Управління персоналом

Кількість працюючих

Заробітна плата

Години праці

Пов'язані з автоматизацією

Амортизація устаткування

Балансова вартість

Страхування устаткування

Балансова вартість

Утримання устаткування

Кількість машин,

машино-години

Пов'язані з площею 

Оренда будинку

Площа, яку займає підрозділ

Страхування будинку

Опалення та освітлення

Пов'язані з послугами

Зберігання матеріалів

Кількість або вартість матеріалів

Облік

Кількість документів

Непрямі матеріали

Вартість прямих матеріалів

Дієтичне харчування

Кількість страв

У процесі розподілу виробничих накладних витрат застосовують такі методи:

- метод прямого розподілу;

- метод послідовного розподілу;

- метод взаємних послуг;

- метод одночасного розподілу.

У в міжнародній практиці найширше використовують тільки методи прямого і послідовного розподілу.

Приклад.

Вихідні дані

Підрозділ – споживач послуг

Сума накладних витрат підрозділу, грн.

Розподіл послуг обслуговуючих підрозділів

1. Обслуговуюче О1

200 000

10%

20%

2. Обслуговуюче Про 2

240 000

10%

3. Обслуговуюче О3

160 000

10%

4. Виробниче П 1

800 000

30%

45%

40%

5. Виробниче П2

1 000 000

50%

45%

40%

Разом

2 400 000

100%

100%

100%

Метод прямого розподілу передбачає, що витрати обслуговуючих підрозділів списуються безпосередньо на витрати виробничих підрозділів, тобто взаємні послуги, які надають одні обслуговуючі підрозділи іншим, не деруться до уваги.

Продовження прикладу

Розподілені витрати

Підрозділи

Разом

О1

О2

О3

П1

П2

Розподілені витрати

200 000

240 000

160 000

800 000

1 000 000

2 400 000

Розподіл послуг

О1 (30/80,50/80)

75 000

125 000

О2 (45/90, 45/90)

120 000

120 000

О3 (40/80, 40/80)

80 000

80 000

Разом

1 075 000

1 325 000

2 400 000

Метод послідовного розподілу передбачає, що витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляються послідовно між виробничими підрозділами та іншими обслуговуючими підрозділами.

Продовження прикладу

Розподілені витрати

Підрозділи

Разом

О1

О2

О3

П1

П2

Розподілені витрати

200 000

240 000

160 000

800 000

1 000 000

2 400 000

Розподіл послуг

О2 (10, 45, 45%)

24 000

108 000

108 000

О3 (20, 40, 40%)

32 000

64 000

64 000

О1 (30/80, 50/80)

96 000

160 000

1 068 000

1 332 000

2 400 000

Після того, як була визначена загальна сума накладних витрат кожного виробничого підрозділу, розраховують ставку розподілу накладних витрат, що припадають на підрозділ, між виробами, які підрозділ виробляє.

Ставка розподілу                           Загальні накладні витрати підрозділу

        накладних               =

           витрат                                        Загальне значення бази розподілу

Ставка може бути розрахована виходячи з фактичних або бюджетних (планових) показників. Розподіл витрат на підставі фактичних показників може бути ускладнений при сезонному і циклічному характері виробництва, оскільки при зміні обсягу виробництва відповідно зміняються величина ставки накладних витрат, що припадають на одиницю продукції. Тому в зарубіжній практиці найчастіше застосовують заздалегідь встановлену певну ставку розподілу накладних витрат, використання якої дає змогу визначити собівартість продукції одразу після її виготовлення.

Розрахунок планової ставки розподілу виробничих накладних витрат включає такі кроки:

- розрахунок прогнозованої величини накладних витрат;

- вибір бази розподілу накладних витрат;

- розподіл прогнозованої на майбутній період величини накладних витрат на прогнозоване кількісне значення бази;

- віднесення накладних витрат на кожен вид продукції з використанням даної ставки.

На практиці прогнозні дані, що використовують для розрахунку планових ставок, не співпадають з фактичними даними. У цьому випадку накладні витрати, віднесені на собівартість продукції відрізнятимуться від фактичної суми накладних витрат, що призводить до неповністю розподілених накладних витрат або надмірно розподілених накладних витрат.

Неповністю розподілені                      Сума фактичних накладних витрат

 (надмірно розподілені)      =

    накладні витрати                            Сума розподілених накладних витрат

Сума розподілених накладних витрат = Фактичний обсяг діяльності × Планова ставка розподілу накладних витрат

Списання неповністю розподілених або розподілених з лишком накладних витрат можна провести двома способами:

1. суму коригування відносять на рахунок "Собівартість реалізованої продукції";

2. суму коригування розподіляють пропорційно сальдо трьох рахунків: "Незавершене виробництво"; "Готова продукція", "Собівартість реалізованої продукції".

Приклад. Фактичні постійні накладні витрати дорівнють 350 000,0 грн., тоді як планові витрати – 299 000,0 грн. Визначити відхилення по накладних витратах, якщо було вироблено 500 000, а заплановано 450 000 одиниць:

планова ставка накладних витрат = 299 000 / 450 000 = 0,66;

розподілені накладні витрати = 500 000 × 0,66 = 330 000,0 грн.

розрахунок відхилення по накладних витратах = 350 000 – 330 000 =              = 20 000,0 грн. (несприятливе).

3. КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЯЦІЇ СОБІВАРТОСТІ, ВИХОДЯЧИ З ОБЛІКУ ПОСТІЙНИХ НАКЛАДНИХ ВИТРАТ

Залежно від обліку в процесі калькуляції постійних накладних витрат всі методи можна розділити на калькуляції собівартості з повним розподілом витрат і калькуляції собівартості за змінними витратами (директ-костінг).

1. Відмінність між калькуляцією собівартості з повним розподілом витрат і калькуляцією собівартості за змінними витратами

Калькуляція собівартості з повним розподілом витрат (абзорпшен-костінг) - це метод калькуляції собівартості продукції з розподілом всіх виробничих витрат між реалізованою продукцією і залишками продукції на складі.

Калькуляція собівартості за змінними витратами (директ-костінг) – це метод калькуляції собівартості, при якому змінні виробничі витрати трактуються як витрати на продукт (запасоємкі витрати), а постійні виробничі витрати відносять до витрат за період.

Директ-костінг базується на наступних принципах:

- витрати підрозділяють за елементами на постійні і змінні;

- собівартість вироблених і реалізованих виробів обчислюють тільки на основі розподілу змінних витрат;

- постійна спрямованість обліку на кінцевий результат, тобто визначення маржинального доходу по виробах, в цілому по підприємству і по виробничому результату;

- облік постійних витрат в цілому по підприємству і їх віднесення на зменшення маржинального доходу для визначення результату діяльності й рентабельності підприємства;

- визначення маржинального доходу по виробах як бази процесу оперативного управління цінами і ціноутворенням.

Відмінність обліку постійних виробничих накладних витрат при системах калькуляції собівартості з повним розподілом витрат і за змінними витратами показана на рис. 3.4, 3.5.

Рис. 3.4. Калькуляції собівартості з повним розподілом витрат

Рис. 3.5. Калькуляція собівартості по змінних витратах

Відмінності між калькуляціями з повним розподілом витрат і за змінними витратами також виявляються при складанні звітності для внутрішніх і зовнішніх користувачів для оцінки собівартості товарно-матеріальних цінностей і фінансових результатів:

- калькуляції з повним розподілом витрат використовуються в міжнародній практиці для підготовки Звітів про прибутки і збитки відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а в національному обліку – для складання Балансу і Звіту про фінансові результати;

- Звіт про прибутки і збитки, підготовлений з використанням директ-костінга, застосовують для внутрішньої звітності. У цьому звіті показують маржинальний дохід, який є різницею між доходом і всіма змінними витратами.

Нижче представлені Звіти про прибутки і збитки з використанням калькуляції собівартості з повним розподілом витрат (абзорпшен-костінг) і за змінними витратами (директ-костінг).

Приклад.

Звіт про прибутки й збитки (з повним розподілом витрат), грн.

Доходи від реалізації

1 000

мінус

Собівартість реалізованої продукції (включає всі виробничі витрати)

600

Валовий прибуток

400

мінус

Адміністративні витрати і витрати з реалізації (постійні й змінні)

300

Операційний прибуток

100

Звіт про прибутки і збитки (директ-костінг), грн.

Доходи від реалізації

1 000

мінус

Змінні виробничі витрати (прямі матеріали, пряма праця, змінні виробничі накладні витрати)

360

Валовий прибуток

640

мінус

Змінні адміністративні витрати і витрати на збут

120

Маржинальний доход

520

мінус

Постійні витрати:

Постійні виробничі накладні витрати

240

Постійні адміністративні витрати і витрати на збут

180

Операційний прибуток

100

2. Порівняння впливу калькуляції собівартості за змінними витратами і калькуляції з повним розподілом витрат на величину прибутку

Вплив на величину прибутку

Виробництво рівне продажу

Якщо вся вироблена продукція реалізується в кожному періоді, то операційний прибуток буде однаковий при використанні обох калькуляцій.

Виробництво більше ніж продаж

Перевищення кількості виробленої продукції над кількістю реалізованої продукції веде до збільшення запасів. При використанні калькуляції з повним розподілом витрат частина постійних виробничих накладних витрат включається в собівартість одиниць продукції, що знаходяться в запасах. При використанні директ-костінг всі постійні виробничих накладних витрат відносять до витрати періоду. Тому прибуток, одержаний при калькуляції з повним розподілом витрат, буде вищий прибутку, підрахованого за директ-костінгом.

Продаж більше ніж виробництво

Перевищення кількості реалізованої продукції над кількістю виробленої продукції веде до зменшення запасів. При використанні калькуляції з повним розподілом витрат частина постійних виробничих накладних витрат, включених в собівартість запасів переходить у витрати як собівартість реалізованої продукції. При використанні директ-костінгу всі постійні виробничі накладні витрати були віднесені до витрат в тому періоді, коли вони мали місце. Тому прибуток, одержаний при калькуляції з повним розподілом витрат, буде нижчий прибутку, підрахованого за допомогою директ-костінгу.

3. Переваги і недоліки калькуляції з повним розподілом витрат і директ-костінгу

Переваги директ-костінгу:

1. Надає інформацію, яка більш значуща для прийняття рішень. Розподіл витрат на постійні й змінні дозволяє одержати інформацію про витрати, необхідну для ухвалення рішень. Так, для ухвалення різних рішень короткострокового характеру потрібні дані про релевантні витрати; наприклад, чи треба компанії якийсь компонент придбати або вигідніше виготовити його у себе, такі ж проблеми виникають і при визначенні асортименту продукції. Часто подібний аналіз витрат можливий тільки при використанні системи калькуляції собівартості за змінними витратами. Отже, можна припустити, що прогнозування майбутніх витрат і доходів при різній активності компанії, а також використання даних про витрати майбутніх періодів для ухвалення рішень стають можливими тільки в системі калькуляції собівартості за змінними витратами, оскільки в системі калькуляції собівартості з повним розподілом витрат подібний аналіз не обов'язковий.

2. Усуває вплив на прибуток змін вартості запасів. Коли величина запасів істотно коливається, а прибуток обчислюється на основі повного розподілу витрат, її величина може бути спотворена, оскільки зміни запасів суттєво впливають на величину постійних накладних витрат, віднесених на звітний період. При використанні директ-костінгу дані спотворення величини прибутку відсутні, оскільки постійні накладні витрати прямо відносяться на фінансовий результат звітного періоду.

При наданні внутрішньої звітності інформація про прибуток підрозділів може служити основною для оцінки роботи менеджерів. При повному розподілі витрат для зміни прибутку менеджери можуть навмисно змінювати рівень запасів; наприклад, менеджер може навмисно зменшити величину постійних накладних витрат шляхом непотрібного збільшення запасів продукції протягом декількох послідовних періодів. Тому керівництво компанії, щоб не допустити цього, може ввести систему контролю за показниками діяльності. Наприклад, звітні показники, що свідчать про кількість товарно-матеріальних запасів, дозволяють привернути увагу керівників компанії до ситуацій, в яких можливо маніпулювання прибутком шляхом збільшення запасів продукції.

3. Дозволяє уникнути капіталізації постійних накладних витрат у неліквідних запасах. У період, коли попит на продукцію зменшується, компанія може накопичувати надмірні запаси. При використанні системи повного розподілу витрат тільки частина постійних накладних витрат, які підприємства понесло протягом періоду, буде віднесена на витрати виробництва, решта накладних витрат буде включена в оцінку неліквідних запасів. Це спричиняє неточність розрахунку прибутку, оскільки постійні накладні витрати просто переносяться на наступні облікові періоди.

Переваги калькуляції собівартості з повним розподілом витрат:

1. Не принижується значущість постійних витрат. У деякий випадках рішення, прийняті на підставі даних калькуляції собівартості по змінних витратах, можуть торкатися тільки надходжень від реалізації і змінних витрат, і ігнорують той факт, що в довгостроковому плані постійним витратам повинно надаватися більше значення. Наприклад, якщо рішення по ціноутворенню ухвалюється тільки на основі даних про змінні витрати, то доход від реалізації продукції може виявитися недостатнім для покриття всіх понесених витрат. Проте якщо постійні витрати не враховуються, то це пов'язано з недоліками управління, а не системи директ-костінгу.

2. Дозволяє уникати внесення в звітність фіктивних збитків. При використанні системи калькуляції собівартості за змінними витратами повна сума понесених постійних накладних витрат віднімається з виручки від реалізації цих товарів. Проте в період нарощування запасів з метою подальшого їх продажу дохід від реалізації рівний нулю, а постійні витрати враховуються як витрати. У результаті цього до початку сезону реєструються великі збитки, а в період продажу товарів — високий прибуток. І навпаки, при використанні системи повного розподілу витрат постійні накладні витрати включаються в оцінку вартості запасу, відносяться на кінець періоду і враховуються як витрати тільки в період продажу. Отже, малоймовірно, що в період накопичення запасів будуть показані збитки. У цьому випадку при калькуляції прибутку система повного розподілу витрат виглядає більш логічнішою.

3. Забезпечення послідовності в звітах для зовнішніх користувачів. Менеджери вищої ланки можуть прагнути до того, щоб системи обліку прибутку, які використовується для внутрішніх цілей, були сумісні з системами калькуляції собівартості з повним розподілом витрат, які використовуються для зовнішніх користувачів, тому показники для оцінки загальних показників діяльності компанії будуть зіставні з тими, що застосовуються на фінансових ринках. Той факт, що винагорода менеджерів часто залежить від зовнішніх фінансових показників, стає додатковою мотивацією для того, щоб внутрішні облікові системи не конфліктували з вимогами, що ставляться до фінансових звітних документів для зовнішніх користувачів.

30


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

18311. Умовиводи 97.5 KB
  Практичне заняття № 6 Тема: Умовиводи. І. Перетворення. Теоретичні питання. 1. Умовивід його структура. 2. Перетворення та його суть. 3. Схема перетворення для стверджувального судження загального і часткового. 4. Перетворення заперечного судження та його схема ...
18312. Математика. Практикум. Ч 1 3.21 MB
  Коберник Г.І. Чирва Г.М. Математика. Практикум. Ч 1. – Умань: РВЦ Софія 2009. – 185 с. Навчальний посібник написаний згідно навчальної програми курсу €œМатематика€ для педагогічних вузів спеціальності €œПочаткова освіта€. Посібник містить навчальну програму з цього
18313. Математика. Практикум. Ч ІІ 1.3 MB
  Коберник Г.І. Чирва Г.М. Математика. Практикум. Ч ІІ. – Умань: РВЦ Софія 2009. – 185 с. Навчальний посібник написаний згідно навчальної програми курсу €œМатематика€ для педагогічних вузів спеціальності €œПочаткова освіта€. Посібник містить навчальну програму з цьог
18314. ЕКОНОМІЧНИЙ КОНТРОЛЬ У ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ 338.5 KB
  ТЕМА 1. ЕКОНОМІЧНИЙ КОНТРОЛЬ У ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ ПЛАН 1.1. Поняття економічного контролю його сутність об’єктивність та основні принципи. 1.2. Роль правоохоронних органів під час здійснення економічного контролю. 1.3. Державна податкова служба як ор
18315. СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА, ЇЇ ВИДИ ТА ЗАВДАННЯ 239 KB
  ТЕМА 2. СУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКА ЕКСПЕРТИЗАЇЇ ВИДИ ТА ЗАВДАННЯ ПЛАН 2.1. Поняття про судові експертизи та їх зв’язок з правоохоронною діяльністю. 2.2. Види судових експертиз їх класифікація. 2.3. Сутність судовобухгалтерської експертизи та її зв’язок із практикою бухгал
18316. ПРЕДМЕТ І МЕТОД СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ 221.5 KB
  ТЕМА 3. ПРЕДМЕТ І МЕТОДСУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПЛАН 3.1. Предмет і об’єкти судовобухгалтерської експертизи. 3.2. Методи методичні прийоми і процедури судовобухгалтерської експертизи. Самостійне вивчення теми передбачає засвоєння о
18317. ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ 346.5 KB
  ТЕМА 4. ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПЛАН 4.1. Загальна організація судовобухгалтерської експертизи в Україні. 4.2. Процес судовобухгалтерської експертизи та його стадії. 4.3. Порядок атестації судових експертів та основні кваліфікаційні вимоги до
18318. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТАДІЯ СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ 311 KB
  ТЕМА 5. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТАДІЯ СУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПЛАН 5.1. Порядок призначення судовобухгалтерської експертизи. 5.2. Зміст та структура постанови ухвали про призначення судовобухгалтерської експертизи. 5.3. Проведення судовобухгалтерської експерти
18319. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЮ ЕКСПЕРТИЗОЮ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ 628 KB
  ТЕМА 6. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯСУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКОЮ ЕКСПЕРТИЗОЮ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВОГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ ПЛАН 6.1. Методика експертного дослідження стану та операцій із грошовими коштами в касі. 6.2. Методика експертного дослідження операцій на рахунках у банку. 6.3. ...