852

Воля як складова стресостійкості працівників МНС

Дипломная

Психология и эзотерика

Теоретичний аналіз проблеми вольової активності в сучасній психології. Особливості вольових якостей працівників МНС з різним рівнем стресостійкості. Основні умови формування та загартування волі. Особливості стресостійкості працівників МНС.

Украинкский

2013-01-06

153.5 KB

46 чел.

МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Кафедра загальної психології

“До захисту допущено”

Начальник кафедри,

полковник служби цивільного захисту,

д.б.н, професор  

           Перелигіна Л.А.                            

“____”____________2011  р.

 

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

зі спеціальності 6.030102 «Психологія»

за темою:

«Воля як складова стресостійкості працівників МНС»

Керівник

Доцент кафедри заг. психології

Сергієнко Н.П.

“____”_______________2012р.

Випускник

Студентка 5 курсу гр. ПКс-07-351

Христенко Ю.О.

“____”______________2012 р.

Харків - 2012

                                             ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................

РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз проблеми вольової активності в сучасній психології ……………………………

1.1. Вивчення вольових якостей особистості……………………………………

1.2. Особливості вольових дій………………………………………………….

1.3. Основні умови формування та загартування волі…………………………..

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.........................................................................

РОЗДІЛ 2............................................................

2.1.Структура та методи дослідження.....................................................

2.2. Особливості стресостійкості працівників МНС…………………............

2.3.Особливості вольових якостей працівників МНС з різним рівнем стресостійкості.......

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2.........................................................................

ВИСНОВКИ......................................................................................................

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ................................................................................

ДОДАТКИ.........................................................................................................

ВСТУП

              Актуальність. Воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки діяльності, виражена в умінні переборювати внутрішні й зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Роблячи вольові вчинки, людина в процесі діяльності виробляє в собі вольові якості, що характеризують її як особистість і мають дуже велике значення для життя й праці.  Формування необхідних вольових якостей і здібності до вольового регулювання поведінки є|з'являється| складовою частиною виховання особи|особистості|, що діє на основі свідомих стимулів|спонукань|. Теоретичне значення вивчення проблем волі полягає в тому, що воно дає можливість|спроможність| глибше зрозуміти людину як саморегульовану систему, досліджувати механізми його свідомої діяльності.

Наше дослідження спиралося|обпиралося| на уявлення про вольові якості людини, які вона використовує при виконанні різних дій.|спонукання| |та| Як часто в повсякденному житті ми зустрічаємо слово «воля»? Яке значення має для кожної людини це слово і все, що пов'язане з ним? Часто підсвідомо людина хоче зробити якийсь вчинок одним шляхом, але маючи сильну волю переборює ці імпульси і здійснює цей вчинок обдумано, раціонально оцінивши обстановку і передбачивши наслідки. Вирішенням цього питання ми і займалися впродовж проведення нашого дослідження.

В різний час питаннями волі і в тому числі вольовими якостями займались такі вчені: П.К. Анохін, Д.Н. Узнадзе, М.В. Гамезо, М.М. Обозов, Н.Є. Стамбулова, С.Л. Рубінштейн, Є.П. Ільїн, В.А. Іванников, Є. К. Фещенко, П. А. Козляковський, С. Д. Максименко, Лурія О. Р., Н. П. Ансимова, Немов Р. С., М. І. Єникеев та ін. Це свідчить про великий інтерес вчених-психологів до даної теми.

Об’єктом нашого дослідження є стресостійкість особистості.

Предметом виступають вольові якості як складова стресостійкості працівників МНС.

 Мета: визначити особливості стресостійкості у працівників з різним рівнем вольових якостей.

Завдання роботи:

1. Провести теоретичний аналіз проблеми вольової активності особистості в сучасній психології.

2. Вивчити рівень стресостійкості працівників МНС;

3. Дослідити особливості вольових якостей працівників МНС в залежності від рівня стресостійкості;

Гіпотеза психологічного дослідження: ми припускаємо, що рівень розвитку вольових якостей, а також рівень узагальненої характеристики прояву сили волі у курсантів з різним терміном навчання буде відрізнятися.  

При проведенні дослідження були використані методи теоретичного аналізу і узагальнення, математична й статистична обробка даних, метод бесіди і метод анкетування.

Для розв’язання поставлених завдань нами були застосовані такі методики:

для визначення узагальненої характеристики прояву сили волі ми використовували методику «Самооцінка сили волі» (М. М. Обозов). А за допомогою методики «Самооцінка вольових якостей студентів», яка була розроблена Н. Є. Стамбуловой, ми визначали рівень розвитку вольових якостей: наполегливості і завзяття, сміливості і рішучості, самовладання та витримки.

Експериментальна база дослідження: у дослідженні приймали участь курсанти першого і четвертого курсу факультету пожежної безпеки національного університету цивільного захисту України. Загальний склад – 40 осіб.

 

Структура роботи: бакалаврська робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку літератури. Матеріал викладено на 59 сторінках, містить 8 таблиць, список використаних джерел складає 44 найменування. Робота містить 4 додатка.

 Розділ 1.

1.1 Стрес

Історія вивчення стресу пов'язана з іменем Г. Сельє. У 1936 р. в англійському журналі «Nature» ним було опубліковано лист до редакції, який називався «Синдром, що викликається різними ушкоджуючими агентами». Саме з цього моменту почалося наукове вивчення стресу як загального адаптаційного синдрому [3, с. 98].  
Поняття стрес використовується для характеристики великого кола станів людини, що виникають у відповідь на надзвичайні або екстремальні події, обставини життєдіяльності, стресогенні фактори зовнішнього середовища
[16]. У повсякденній мові під стресом розуміється стан, протилежний спокою і душевній рівновазі, а при надмірному стресі - горе, страждання і інші прояви дистресу [2]. Оптимальний рівень стресу здатний викликати позитивні ефекти: приємне збудження, душевний і творчий підйом, надмобілізація адаптаційних можливостей. Стресорний ефект залежить від інтенсивності вимог до пристосувальної здатності організму. Г. Сельє вважає, що неспецифічна адаптаційна активність в біологічній системі існує завжди, а не тільки в ситуаціях, які досягли якогось критично небезпечного рівня взаємовідносин з середовищем, що «повна свобода від стресу означає смерть», і в метафоричній формі назвав стрес смаком і ароматом життя [3, с. 101]. З іншого боку, стресом називаються всі подразники (фізичні, соціально-психологічні), які викликають стан високої напруженості, фізичного і психічного дискомфорту, душевного потрясіння та інші стрес-ефекти [2].
В даний час можна виділити три групи основних наукових підходів до розуміння стресу і відповідно три напрями його психодіагностики[16].
Перший підхід трактує стрес як відповідну реакцію на шкідливе оточення, що виявляється в станах нервово-психічної напруженості, негативних емоційних переживаннях, захисних реакціях, станах дезадаптації та патології. Концепція загального адаптаційного синдрому Г. Сельє є найбільш відомою в даному підході. Для розуміння механізмів управління психологічним стресом концепція Г. Сельє містить три основних і важливих положення[16, с.58]. Перше положення - про те, що фізіологічна реакція на стрес не залежить від природи стресора. Синдром відповідної реакції - універсальна модель захисних реакцій, спрямованих на збереження цілісності організму. Незалежно від джерела стресу є деяка неспецифічна захисна реакція - «загальний адаптаційний синдром» для всіх видів тварин, у тому числі і людей. Друге положення відноситься до динаміки розвитку загального адаптаційного синдрому. Г. Сельє виділив три стадії адаптації. Перша - стадія тривоги, або мобілізації, під час якої в організмі з'являються зміни, характерні для початкового впливу стресора, і настає тимчасове зниження резистентності організму. Друга стадія - резистентність і стійкість адаптації до впливу стресора. В організмі зникають реакції тривоги і з'являються зміни, що свідчать про адаптацію до даної ситуації. При тривалому впливі стресу настає третя стадія - стадія виснаження як наслідок виснаження адаптаційних можливостей. На даній стадії знову з'являються симптоми, характерні для стадії тривоги і виснаження організму. Третє положення стосується сили і тривалості захисної реакції організму. Якщо захисна реакція тривала і виснажує ресурси фізіологічних механізмів, то вона переходить в стан хвороб адаптації й далі до летального результату[16].

А. Каган і Л. Леві розвинули уявлення Г. Сельє про стрес за допомогою теоретичної моделі, яка описує психологічні фактори як посередники фізичних захворювань [16, с. 63]. Згідно їх моделі, зовнішні впливи (психосоціальні стимули) переплітаються з генетичними факторами і з колишніми впливами навколишнього середовища (реакція), утворюючи так звану психобіологічну програму. Дана програма обумовлює «схильність до реагування за певним зразком». Психосоціальні стимули разом з психобіологічної програмою визначають реакцію на стрес, яка може викликати стан передхвороби, а потім і саму хворобу. На будь-якій стадії цього процесу можуть втрутитися різні процеси-перешкоди (внутрішні чи зовнішні, психічні або фізичні), здатні модифікувати вплив причинних факторів (психосоціальних стимулів і психобіологічної програми). Психосоціальна модель внесла істотний внесок у розуміння стресу, який став розглядатися не як односторонній процес, а як процес з нерозривному зворотним зв'язком між усіма його причинними факторами. Стрес як реакції і психофізичні стану організму став оцінюватися з позиції його впливу на продуктивність діяльності.
Другий подхід до розуміння стресу описує і трактує його як характеристику зовнішнього середовища з точки зору турбуючих або руйнуючих стимулів (стрес-факторів)[16]. Це визначення стресу розглядає будь-які субмаксимальні вимоги до людини з боку умов або діяльності як стресогенні. Подальшим розвитком цього підходу стало вивчення стресів не як окремих стрес-факторів середовища, а як складної їх сукупності, що визначає типові стресові ситуації. В даному аспекті перспективними є спроби виділити «універсальні» ситуації, які є стресогенним для всіх або для більшості категорій людей. Дж. Вайтц назвав 8 варіантів таких стресогенних ситуацій [5, с. 118]. До них відносяться ті, які вимагають прискореної обробки інформації, містять шкідливі стимули навколишнього середовища, усвідомлювану загрозу, порушення фізіологічних функцій (хвороба, безсоння, мінливі стани та ін.), ізоляція, остракізм, груповий тиск і розчарування.

Більш істотно відрізняється від них третій підхід-модель взаємодії людини і середовища, яка подає стрес як відповідну реакцію на відсутність «відповідності» між можливостями особистості і вимогами з боку середовища. В цьому випадку стрес розглядається як результат попередніх йому факторів і його наслідків. Найбільш відомою концепцією даного напряму є трансактна модель стресу Кокса і Макейя [27, с. 329]. Згідно даної моделі, стрес найбільш точно може бути описаний як частина комплексної та динамічної системи взаємодії людини і навколишнього середовища. Стрес являється індивідуально сприйманим феноменом, опосередкованим психологічними особливостями особистості. На відміну від попередніх підходів трансактна модель підкреслює наявність зворотного зв'язку між усіма компонентами системи, тобто розглядає стрес не як лінійну реакцію, а як замкнуту систему[22].

Т. Кокс і Дж. Макей виділили в даній системі 5 стадій [27, с. 332]. Перша стадія - вплив на людину фактичних вимог зовнішньої природи. Друга стадія - когнітивна оцінка - усвідомлення людиною, з одного боку, пред'явлених до неї вимог, з іншого - своїх можливостей впоратися з ними. У разі порушення рівноваги між усвідомлюваними вимогами і усвідомлюваної можливістю виникає стрес. Чим більше невпевненості в своїх можливостях, відсутності досвіду в подоланні фактичних вимог, тим швидше порушується рівновага і настає стрес. Критичне порушення рівноваги супроводжується емоційними переживаннями стресу, що, в свою чергу, може посилювати зміни фізіологічного стану, а також призводити до когнітивних і поведінкових спроб послабити стресовий характер пред'явлених до особистості вимог. Дані психологічні та фізіологічні зміни як відповідні реакції на стресори розглядаються як третя стадія трансактної моделі. Четверта стадія - реакція протидії стрессогенній ситуації доступними людині способами. Важливими наслідками протидії є як мало усвідомлювані фактичні наслідки, так і усвідомлювані (когнітивні, поведінкові реакції, психологічний захист). П'ята стадія - зворотній зв'язок, що впливає на всі інші стадії динамічної системи стресу і формування результату кожної з них. Дані стадії, на думку Т. Кокса , складають систему, яка найбільш адекватно описує дію стресу. Відповідно до даної моделі стрес розглядається як процес - перешкода, як відображення взаємодії між особистістю та її оточенням.
Підводячи підсумок, можна відзначити, що трансактна модель є психологічно обгрунтованим підходом, більш широко оперують психологічними факторами, ніж інші підходи. Трансактний підхід дозволяє намітити конкретні шляхи профілактики та подолання психологічного стресу [20] .

 1.2 Стресостійкість

Стресостійкість - системна динамічна характеристика, що визначає здатність людини протистояти стресорному впливу або справлятися з багатьма стресогенними ситуаціями, активно перетворюючи їх або пристосовуючись до них без шкоди для свого здоров'я і якості виконуваної діяльності.[31]
Індивідуальна стійкість до стресу обумовлена певним симптомо-комплексом особистісних властивостей, що визначають особливості індивідуальних способів подолання стресових ситуацій на основі їх суб'єктивного образу [3]. З позицій когнітивно-трансактного підходу до аналізу психологічного стресу багатовимірна оцінка стресостійкості повинна включати в себе комплекс когнітивно-афективних оцінок стресової ситуації і доступних ресурсів по її подоланню [29]. Під ресурсами розуміються внутрішні та зовнішні змінні, що сприяють психологічній стійкості в стресогенних ситуаціях; це емоційні, мотиваційно-вольові, когнітивні та поведінкові конструкти, які людина актуалізує для адаптації до стресогенних життєвих ситуацій. Ресурси людини як індивіда, суб'єкта, особи і інівідуальності - засоби (інструменти), які використовуються ним для трансформації відношень із стресогенною ситуацією.

В контексті ресурсної теорії стресу для збереження стрес-резистентності важливим є накопичення («консервація») ресурсів до того часу, коли виникне стрес-ситуація або дія окремого стресора[35]. Стратегія накопичення ресурсів являє собою деякий антиципаторний копінг. У багатьох випадках антиципаторний копінг є ключем для розуміння відповідних стрес реакцій і стратегій подолаючої поведінки. Центральний принцип «консервації» ресурсів (COR-теорія) полягає в тому, що люди прагнуть отримати, зберегти і захистити те, що цінне для них, і намагаються використовувати свої ресурси найкращим способом. Другим принципом «консервації» ресурсів є те, що люди прагнуть інвестувати (вкладати) свої зусилля в накопичення власних ресурсів для захисту їх від втрат, вони прагнуть відновлювати втрачені ресурси і набувати нових ресурсів для підвищення впевненості в майбутньому (екзистенціальної надійності). В COR-теорії C. Хобфолла втрата ресурсів розглядається як первинний механізм, що веде до стресових реакцій. У той же час, відбувається втрата ресурсу, інші ресурси покликані обмежити інструментальний, психологічний і соціальний вплив подій, що розгортаються. Втрата внутрішніх («душевних») і зовнішніх (соціальних) ресурсів тягне за собою неминучу втрату суб'єктивного благополуччя і переживається як стан психологічного стресу[18, с. 521].

Аналіз літератури показує, що до особистісних ресурсів стресостійкості дослідники відносять інтернальний локус-контроль та пов'язані з ним конструкти типу впевненості в собі і самоефективності, сильною Я-концепцією. За даними Е. С. Старченкова, до особистісних ресурсів подолання синдрому вигоряння як негативного наслідку професійних та екзистенціальних стресів відносяться такі особистісні риси, як соціальна сміливість, відповідальність, наполегливість, висока нормативність поведінки, радикалізм, висока мотивація досягнення [21, с. 11].

 С. Хобфолл відзначає, що незважаючи на численність досліджень, що пов'язують особистісні та соціальні ресурси із стресостійкістю, їх результати не розкривають повною мірою механізми подолання стресу [18, с. 522]. Це пов'язане з тим, що для вивчення даного питання необхідно використовувати динамічні моделі взаємодії персональних характеристик і стресостійкості, так як статичні моделі не враховують того, що ресурси самі по собі змінюються під впливом стресових обставин. Каньятци і Норріс в 1993 р. емпіричним шляхом показали, що соціальні ресурси людей часто зменшуються, коли вони піддані впливу стресу. Баумейстер, Братславскі, Муравйов і Тік  отримали аналогічні дані про те, що навіть особистісні, когнітивні ресурси можуть зменшуватися під впливом стресу, оскільки стресова ситуація підриває віру у власні сили, наприклад віру у власну компетентність. [35, с. 115] В контексті стресостійкості віра як психологічна категорія розглядається в якості найважливішої і «динамізує» особистісний ресурс. Можливо, стресова ситуація кидає виклик енергії та мотиву, необхідним для того, щоб задіяти цей ресурс у подоланні стрес-ситуації. Концепція «консервації» ресурсів С. Хобфолла і запропонований на її основі методологічний підхід до оцінки особистісного потенціалу стресостійкості являє собою динамічну модель вивчення взаємодії особистості і середовища [18, с. 530].

Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов'язане з пошуком ресурсів, які допомагають особистості в подоланні стресових ситуацій. Розглянемо детальніше, що розуміють під психологічними ресурсами особистості і якими ресурсами має володіти людина для ефективного подолання стресу. Поняття ресурсів як психологічної категорії розроблено недостатньо. Л. В. Куликов під ресурсами стресостійкості особистості розуміє індивідуальні властивості і здібності, що зумовлюють психологічну стійкість в стресогенних ситуаціях [19].

Компоненти стресостійкості: здатність прогонозувати розвиток життєвих ситуацій і таким чином уникати стрессорного впливу; здатність контролювати емоції, розвинені вольові якості особистості (здатність діяти в напрямку поставлених цілей і завдань, мобілізувати психіку в екстремально-ситуативних обставинах), володіння навичками саморегуляції; здатність витримувати більш тривалу і сильну, ніж у звичних умовах, напругу (емоційну, вольову, фізичну); здатність витримувати пікові навантаження в екстремальних умовах; активність в перетворенні стресовій ситуації; досвід вирішення стресових ситуацій і володіння ефективними способами їх подолання; здатність до повноцінної самореалізації, особистісного зростання зі своєчасним і адекватним вирішенням внутрішньоособистісних конфліктів; задоволеність самореалізацією [28].
 До найбільш вивчених в даний час особистісних ресурсів подолання стресу належать такі:
- активна мотивація подолання, ставлення до стресів як можливості придбання особистого досвіду і можливості особистісного росту;
- сила Я-концепції, самоповага, самооцінка, власна значущість, самодостатність;
-  активна життєва установка - чим активніше ставлення до життя, тим більша     психологічна   стійкість   в    стресових   ситуаціях;
-   позитивність    і    раціональність    мислення;
-   емоційно  -  вольові   якості;
-   фізичні  ресурси (стан здоров'я та ставлення до нього як до цінності)[
10] .
Інформаційні та інструментальні ресурси:
-  здатність контролювати ситуацію (ступінь її впливу на людину оцінюється     адекватно) ;
- інструментальні технології для досягнення бажаних цілей (майстерність, компетентність, технології освоєння нових знань і навичок);
- готовність до самозміни, інтерактивні техніки зміни себе і стресогенної ситуації, активність по перетворення ситуації взаємодії особистості   і  стрес - ситуації ;
- здатність до когнітивної структуризації та осмислення ситуації;
- матеріальні ресурси: високий рівень матеріального доходу і матеріальних умов (що дозволяють відновлювати первинні фізіологічні потреби), безпеку життя, стабільність оплати праці, хороші гігієнічні фактори  праці  та  життєдіяльності [26].

З позицій когнітивно-поведінкового підходу подолання, копінг, розглядається більш широко, а саме як сукупність когнітивних і поведінкових зусиль, що витрачаються індивідом для ослаблення стресу, або як стабілізуючий фактор, який може допомогти людям підтримувати психосоціальну адаптацію протягом періодів стресу [29]. У зв'язку з цим в аспекті когнітивно-поведінкового підходу репертуар конструктивних моделей подолаючої поведінки може розглядатися як ключовий ресурс стресостійкості   особистості.

    1.1 Вивчення вольових якостей особистості.

  Будь-яка діяльність людини завжди супроводжується конкретними діями, які можуть бути розділені на дві великі групи: довільні й мимовільні. Головна відмінність довільних дій полягає в тому, що вони здійснюються під контролем свідомості й вимагають із боку людини певних зусиль, спрямованих на досягнення свідомо поставленої цілі. Ці зусилля часто називають вольовою регуляцією, або волею.

   Воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки діяльності, виражена в умінні переборювати внутрішні й зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків [24, с. 373].

   Немов Р. С.  про волю пише: «Воля - це форма внутрішнього контролю поведінки з боку людини, що здійснюється нею самою і пов'язане з її свідомістю, мисленням, з усвідомленим прийняттям рішень і їх подальшим, цілеспрямованим виконанням» [28].

   Леонтьєв розглядав волю не як окремий акт, а як характеристику діяльності на рівні цілісної особистості людини [7, с.16].

Проблема волі може розглядатися в двох аспектах:
- в аспекті саморегуляції особистості (регуляційної підхід);
-  в аспекті самодетермінації (мотиваційний підхід) [38].

         В основі волі лежить базова потреба людини в дії, що проявляється в ній з самого раннього віку; людина з самого початку має діяльну природу і виступає в світі як активний діяч, який реалізує безперервне коло активності [40].

Воля виконує чотири основні функції [6].

1. Спонукальна й напрямляюча на досягнення поставленої мети при подоланні труднощів. Вольова активність характеризується над ситуаційністю, тобто виходом за межі вихідних цілей, вимог ситуації.

2. Гальмівна функція волі проявляється в стримуванні небажаної активності, мотивів і дій, що не відповідають світогляду, ідеалам і переконанням особистості.

 3. Регулююча функція виражається в довільній, свідомій регуляції дій, психічних процесів і поведінки, у подоланні перешкод.

    4. Розвиваюча функція полягає в тому, що вольова регуляція спрямована на вдосконалювання суб'єктом своєї поведінки, діяльності, на зміну власної особистості [43].  

Вольова поведінка характеризується  рядом особливостей [24, с. 374].  Однієї з головних вважається свідомість вольових дій, які більше характерні для поведінки людини й  спрямовані на досягнення поставленої мети. Однак вольові дії можуть містити в собі як окремі ланки й такі рухи, які в ході утворення навички автоматизували й втратили свій початковий свідомий характер.

Ще одною важливою ознакою вольового поводження є його зв'язок з подоланням перешкод, причому незалежно від того, якого типу ці перешкоди - внутрішні або зовнішні. Внутрішніми, або суб'єктивними, перешкодами є спонукання людини, спрямовані на невиконання даної дії або на виконання протилежних йому дій. Прикладом зовнішніх перешкод може служити, наприклад, відсутність необхідного інструмента для роботи або протидія інших людей, що не бажають того, щоб поставлена мета була досягнута [20, с. 374].  

   Варто помітити, що не всяка дія, спрямована на подолання перешкоди, є вольовою. Найважливішою особливістю вольових дій, спрямованих на подолання перешкод, є усвідомлення значення поставленої мети, за яку треба боротися,  усвідомлення необхідності досягти її. Чим більш значима мета для людини, тим більше перешкод вона переборює. Тому вольові дії можуть різнитися не тільки по ступені їхньої складності, але й по ступені усвідомленості [43].  

Зв'язок волі й почуттів виражається в тому, що, як правило, ми звертаємо увагу на предмети і явища, що викликають у нас певні почуття. Бажання домогтися або досягти чого-небудь, точно так само як уникнути чого-небудь неприємного, пов'язане з нашими почуттями. Те, що для нас є байдужим і не викликає ніяких емоцій, як правило, не виступає як мета дій. Однак помилково думати, що тільки почуття є джерелами вольових дій. Часто ми зіштовхуємося із ситуацією, коли почуття, навпаки, виступають перешкодою до досягнення поставленої мети. Тому нам доводиться докладати вольових зусиль до того, щоб протистояти негативному впливу емоцій. Переконливим підтвердженням того, що почуття не є єдиним джерелом наших дій, служать патологічні випадки втрати здатності переживати почуття при збереженні здатності усвідомлено діяти. Таким чином, джерела вольових дій досить різнопланові. Перш ніж приступитися до їхнього розгляду, нам необхідно познайомитися з основними й найбільш відомими теоріями волі й з тим, як вони розкривають причини виникнення вольових дій у людини [24, с. 375].         

   Розуміння волі як реального фактора поведінки має свою історію. При цьому в поглядах на природу цього психічного явища можна виділити два аспекти: філолофсько-етичний і природничо-научний. Вони тісно переплітаються й можуть розглядатися тільки у взаємодії один з одним [24, с. 376].  

Самостійна проблема волі виникла одночасно з постановкою проблеми особистості. Це відбулося в епоху Відродження, коли за людиною почали визнавати право на творчість. Стало панувати думка про те, що тільки відхилившись від норми, виділившись із загальної маси людей, людина могла стати особистістю. При цьому головною цінністю особистості було прийнято вважати свободу волі.

Одне з перших природничо-научних трактувань волі належить І. П. Павлову, що розглядав її як «інстинкт свободи», як прояв активності живого організму, коли він зустрічається з перешкодами, що обмежують цю активність. На думку І. П. Павлова, воля як «інстинкт свободи» виступає не меншим стимулом поведінки, чим інстинкти голоду й небезпеки. Для людського ж учинку такою перешкодою може бути не тільки зовнішня перешкода, що обмежує рухову активність, але й зміст її власної свідомості,  її інтереси й т.д. Таким чином, воля в трактуванні І. П. Павлова рефлекторна по своїй природі, тобто вона проявляється у вигляді відповідної реакції на стимул, що впливає [24, с. 378].  

В останні десятиліття знаходить все більше число прихильників інша концепція, відповідно до якої поведінка людини розуміється як початкове активне, а сама людина розглядається як наділена здатністю до свідомого вибору форми поведінки. Ця точка зору вдало підкріплюється дослідженнями в області фізіології, проведеними Н. А. Бернштейном і П. К. Анохіним [24, с. 378].  Відповідно до концепції, що сформувалася на основі цих досліджень, воля розуміється як свідоме регулювання людиною своєї поведінки. Це регулювання виражене в умінні бачити й переборювати внутрішні й зовнішні перешкоди.

Крім зазначених точок зору існують і інші концепції волі. Так, у рамках психоаналітичної концепції на всіх етапах її еволюції від 3. Фрейда до Е. Фромма неодноразово вживали спроби конкретизувати уявлення про волю як своєрідної енергії людських учинків. Для представників даного напрямку джерелом учинків людей є якась перетворена в психічну форму біологічна енергія живого організму. Сам Фрейд думав, що це психосексуальна енергія статевого потягу [24, с. 378].  

Роблячи вольові вчинки, людина в процесі діяльності виробляє в собі вольові якості, що характеризують її як особистість і мають дуже велике значення для життя й праці. Одні властивості роблять людини більше активним, що пов'язане з перевагою процесів порушення в корі півкуль, інші якості проявляються в гальмуванні, затримці, придушенні небажаних психічних процесів і дій.

Воля характеризується певними якостями: силою, стійкістю й широтою [6].

Сила волі - ступінь порушення вольового зусилля. Козляковський П. А. під силою волі розумів міру необхідного вольового зусилля для досягнення мети. [17].

Стійкість волі - сталість прояву в однотипних ситуаціях.

Широта волі - кількість видів діяльності, у яких проявляється воля.

В.А. Іванников виділяє три блоки вольових якостей особистості [11]:

1) морально-вольові якості (відповідальність, обов'язковість, енергійність, ініціативність, самостійність, дисциплінованість);

2) емоційно-вольові (цілеспрямованість, витримка, терпіння, спокійність;

3) власне вольові (сміливість, мужність, рішучість, наполегливість).

Зараз ми детально розглянемо дані якості особистості.

Відповідальність - зовнішній або внутрішній контроль над діяльністю, що відображає соціальне, морально-правове відношення до суспільства, що виражається у виконанні прийнятих моральних і правових норм і правил, свого обов'язку.

Обов'язковість (ретельність) - якість волі, що проявляється в точному, неухильному й систематичному виконанні прийнятих рішень.

Ініціативність - здатність уживати спроби до реалізації ідей, що виникли у людини.

Самостійність - здатність свідомо приймати рішення й уміння не піддаватися впливу різних факторів, що перешкоджають досягненню поставленої мети, здатність критично оцінювати поради й пропозиції інших людей, діяти на основі своїх поглядів і переконань і при цьому вносити у свої дії корективи, сформовані на основі отриманих порад [4].

Дисциплінованість - свідоме підпорядкування своєї поведінки суспільним нормам, установленому порядку [8].

Цілеспрямованість - свідома й активна спрямованість особистості на досягнення певного результату діяльності.

Терплячість відображає специфічне вираження вольових зусиль, які перешкоджають бажанню припинити діяльність або перебуванню в несприятливих фізичних умовах [13].

Завзятість   це прагнення досягти «тут і зараз», тобто одномоментного, бажаного або необхідного, у тому числі й успіху в діяльності, всупереч наявним труднощам, невдачам, опору кого-небудь. Вона пов'язана з одноразовою реалізацією сили волі для досягнення конкретної й близької (оперативної) мети.

 Наполегливість - це систематичний прояв сили волі при прагненні людини досягти віддалену за часом ціль, незважаючи на виникаючі перешкоди й труднощі. У дослідженні особливостей прояву наполегливості західні психологи виділяють кілька напрямків, і відповідно до одному з них вона вивчається як властивість характеру, що стабільно визначає поведінку людини. Ситуативні фактори в даному підході ігноруються, тому що вважається, що вони перекриваються рисами особистості [44].  

Багатьма авторами наполегливість зв'язується головним чином з подоланням труднощів при досягненні віддаленої за часом мети. С. Л. Рубінштейн  пише: «Деякі люди вносять відразу великий напір у свої дії, але незабаром  видихаються; вони здатні лише на короткий наскок і дуже швидко здають. Цінність такої енергії, що вміє брати перешкоди лише з нальоту й спадає, як тільки зустрічає протидію, що вимагає тривалих зусиль, невелика. Справді цінною якістю вона стає, лише з'єднуючись із наполегливістю. Наполегливість проявляється в не послабленні енергії протягом тривалого періоду, незважаючи на труднощі й перешкоди. Наполегливими є люди, що володіють: упевненістю в досягненні мети; вольовими установками на подолання утруднень; високою мотивацією досягнення» [32].

Вміння володіти собою є збірною вольовою характеристикою, що включає витримку, сміливість і в деякій мірі рішучість, тобто вольові якості, пов'язані із придушенням виникаючих негативних емоцій, що викликають нe  бажані для людини спонукання. Ця якість пов'язана також з caмоконтролем і саморегуляцією людиною своєї емоційної поведінки, з самообмежуванням емоційного реагування й залежить, як відзначав С. Л. Рубінштейн, від співвідношення між афектом і інтелектом [32].

Витримка. У повсякденній свідомості ця якість сприймається як холоднокровність, відсутність гарячності в поводженні при виникненні конфлікту. Витримка - це стійкий прояв здатності придушувати імпульсивні, мало обдумані емоційні реакції, не піддаватися спокусі, тобто придушувати сильні потяги, бажання. По суті, тут проявляється гальмівна функція волі.

   Сміливою можна вважати людину, здатну придушувати захисні реакції при виникненні страху, остраху і якісно здійснювати свої наміри в об'єктивно або суб'єктивно небезпечні для життя, здоров'я й престижу ситуаціях. Отже, сміливість може вважатися одним із проявів здатності володіти собою [42].

Рішучість - це така вольова якість, що характеризується мінімальним часом ухвалення рішення в значимій для людини ситуації [14].

Столяренко про рішучість пише: «Рішучість - не скоростиглість у прийнятті рішень, а в умінні своєчасно приймати потрібні і всебічно продумані рішення» [34].

Воля як здатність|здібність| долати|переборювати| перешкоди досліджувалася в роботах Ю. Куля, Х. Хекхаузена, Д.Н. Узнадзе, Н. Аха, Л.С. Виготського. В даному випадку воля не збігається з|із| мотивацією, а актуалізується у важкій|скрутній| ситуації (за наявності перешкод, боротьби мотивів і інше), таке розуміння волі насамперед|передусім| асоціюється з насамперед|із| вольовою регуляцією.
    Ю. Куль пов'язує вольову регуляцію з наявністю у
складнень|скрути| при здійсненні намірів. Він розрізняє намір і бажання (мотивацію). Активна навмисна регуляція застосовується у момент виникнення перешкоди або конкуруючих тенденцій на шляху досягнення|колії| потреби.
       Х. Хекхаузен виділяє чотири стадії мотивації дії, на які доводяться
|припадають| різні механізми, – мотиваційні і вольові. З|із| першою стадією співвідноситься мотивація до ухвалення|прийняття| рішення, з|із| другою – вольове зусилля, з|із| третьою – здійснення дії, з|із| четвертою – оцінка результатів поведінки. Мотивація обумовлює|зумовлює| вибір дії, а воля – його посилення [22, с. 311].  

Рис.2.1.Показники стресостійкості працівників МНС.

Рівні стресостійкості

Рівні сили

волі

φ1

φ2

φ3

Р1

Р2

Р3

Високий

Середній

Низький

Високий

20

5

_____

1,35

___

___

___

___

___

Середній

7,5

42,5

5

2,46

1,58

0,17

0,01

___

___

Низький

2,5

15

2,5

1,35

0,77

0

___

___

___

Рівні стресостійкості

Рівні сміливості

та рішучості

φ1

φ2

φ3

Р1

Р2

Р3

Високий

Середній

Низький

Високий

20

2,5

2,5

1,73

0

1,27

0,05

___

___

Середній

10

35

10

1,77

1,43

0

0,05

___

___

Низький

2,5

17,5

_____

1,55

___

___

___

___

___

Рівні стресостійкості

Рівні наполегливості

та завзяття

φ1

φ2

φ3

Р1

Р2

Р3

Високий

Середній

Низький

Високий

17,5

5

2,5

1,1

0,27

0,99

___

___

___

Середній

5

40

10

2,47

1,47

0,35

0,01

___

___

Низький

2,5

17,5

_____

1,47

___

___

___

___

___

Рівні стресостійкості

Рівні ініціативності

та самостійності

φ1

φ2

φ3

Р1

Р2

Р3

Високий

Середній

Низький

Високий

22,5

2,5

_____

1,94

___

___

0,05

___

___

Середній

7,5

45

2,5

2,65

1,87

0,36

0,01

0,05

___

Низький

2,5

12,5

5

1,17

0,44

0,2

___

___

___

Рівні стресостійкості

Рівні самовладання

та витримки

φ1

φ2

φ3

Р1

Р2

Р3

Високий

Середній

Низький

Високий

17,5

2,5

5

1,52

0,27

0,8

___

___

___

Середній

5

42,5

7,5

2,7

1,62

0,38

0,01

___

___

Низький

7,5

10

2,5

0,24

0,68

0,65

___

___

___

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г. С. Общая психология/ Г. С. Абрамова.- М.: Академический Проект, 2002.- 495 с.

2. Бодров В.А. Психологический стресс: развитие и преодоление/ В.А. Бодров.– М.: ПЕР–СЭ, 2006.-196 с.

3. Бодров В.А. Психологические исследования  проблемы профессионализации личности. Психологические исследования проблемы формирования личности профессионала/ В.А. Бодров.-М.: Ин-т психологии АН СССР, 1991.-293 с.

4. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психологической диагностике/ Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов.- Киев: Наук. Думка. 1989.-200 с.

5. Величковский Б.Б. Многомерная оценка индивидуальной устойчивости к стрессу/ Б.Б. Величковский.-М.: Флинта, 2007.-228 с.

6. Гамезо М. В. Общая психология/  М. В. Гамезо.- М.: Ось-89, 2007. - 352 с.                                                                                                                                              

          7. Гиппенрейтер Ю. Б. О природе человеческой воли/ Ю. Б. Гиппенрейтер // Психологический журнал, 2005. Т.26, №3.- С. 15 - 24.

           8. Гоноболин Ф. Н. Психология. Учебное пособие/ Ф. Н. Гоноболин.- М.: Просвещение, 1973.- 240 с.

9.Еникеев М. И. Общая психология/ М. И. Еникеев.- М.: Приор, 2002.- 400 с.

10. Ермолаев О. Ю. Математическая статистика для психологов / О. Ю. Ермолаев.- М.: Флинта, 2003.- 336 с.

11. Иванников В.А., Эйдман Е.В. Структура волевых качеств по данным самооценки/ В.А. Иванников, Е.В. Эйдман// Психологический журнал, 1990.Т.11, №3.- С. 39 – 49.

12. Ильин Е.П. Психология воли/ Е.П. Ильин.- СПб.: Питер, 2009.- 368 с.

13. Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий/ Е. П. Ильин.- СПб.: Питер, 2004.- 701 с.       

14. Карлов А. В. Общая психология / А. В. Карлов.- М.: Гардарики, 2004.- 213 с.

15. Карпенко Л.А. Краткий психологический словарь/ Л. А. Карпенко.- М.: Политиздат, 1983.- 432 с.

16. Китаев–Смык Л.А.Психология стресса/ Л.А. Китаев-Смык.– М.: Наука, 1983.- 465 с.

17. Козляковський П. А. Загальна психологія/ П. А. Козляковський.- Миколаїв: МДГУ, 2005.- 467 с.

18. Колесов Д. В. Введение в общую психологию/  Д. В. Колесов.- М.: МПСИ, 2002.- 735 с

19. Куликов Л. В. Стресс и стрессоустойчивость личности // Теоретические и прикладные вопросы психологии. Вып. 1. Ч. 1 / Под ред. А.А. Крылова.– СПб., 1995.-62 с.

20. Леонова А.Б. Комплексная методология анализа профессионального стресса: от диагностики к профилактике и коррекции/ А.Б. Леонова// Психологический журнал, 2004.-№ 2. С. 36-48.

21. Леонова А.Б. Основные подходы к изучению профессионального стресса./Вестник МГУ.-Серия 14. Психология./ А.Б. Леонова, 2000.-№3.-21 с.

22. Леонтьев Д. А., Соколова Е. Е. Лекции по общей психологи/ Д. А. Леонтьев, Е. Е. Соколова.- М.: Смысл, 2000.- 512 с.

23. Лурия А. Р. Лекции по общей психологи/ А. Р. Лурия.- СПб.: Питер, 2004.- 319 с.

24. Маклаков А. Г. Общая психология / А. Г. Маклаков. – Спб.: Питер, 2008.- 583 с.

25. Максименко Д. С. Загальна психологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ С. Д. Максименко.- Вінниця: Нова книга, 2004.- 701 с.

           26. Максименко С. Д. Общая психология/ С. Д. Максименко.- М.: "Рефл-бук", 2000.- 528 с.

27. Медведев О.И. Эмоциональное напряжение и стресс// Физиология кровообразования./ О.И. Медведев.-М.: Медицина, 1986.-525 с.      

28. Немов Р. С. Общая психология/ Р. С. Немов.- М.: Владос, 2003.-396 с.

29. Першина Л. А. Общая психология/ Л. А. Першина.- М.: Академический Проект, 2004.- 447 с.

30. Петровский А. В. Общая психология/ А. В. Петровський.- М.: Просвещение, 1986.- 463 с.

31. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности./ Под ред.  Г . С.  Никифорова. - Спб. : Изд- во  С.-Петербургского  Университета, 1991.-151 с.                    

32. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии/ С. Л. Рубинштейн.- Спб.: Питер, 1999.- 720 с.     

  33. Социальный  стресс   и   психическое   здоровье:/   Под   ред.   Т.  Б. Дмитриевской. -М.:  ГОУ  ВУНМУ  МЗ  РФ,  2001.-248  с.   

34. Столяренко А. М. Общая и профессиональная психология/ А. М. Столяренко.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.- 382 с.

35. Теория стресса и психофизиологические исследования// Эмоциональный стресс.-М.:Наука, 2003.-208 с.

36. Тигранян Р. А. Стресс и его значение для организма/ Р. А. Тигирян. -М.:Педагогика, 1996.-572 с.

37. Узнадзе Д. Н. Общая психология/ Д. Н. Узнадзе.- М.: Смысл, 2004. - 412 с.

38. Филатов Ф. Р. Общая психология/ Ф. Р. Филатов.- Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. - 446 с.

39. Чернышева О.Н. Эпидемиологический подход к изучению стресса в труде/ О.Н.Чернышева.-М.:Наука, 1995.-376 с.

40. Шляпников В. Н.  Понятие воли в рамках модели практической занятости человека/ В. Н. Шляпников // Вопросы психологии, 2006. - №6.- С. 147-154.

 41. http://revolution.allbest.ru Психология воли

           42. http://www.i-u.ru Воля

           43. http://www.i-u.ru Волевые акты

  1.  http://www.i-u.ru Воля - как характеристика личности
  2.  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82381. Экзистенциализм – это гуманизм 59 KB
  Экзистенциализм -– это гуманизм является манифестом экзистенциальной философии декларацией ее основных принципов представленных в достаточно популярной форме. Сартар отвечает основным оппонентам критикующим экзистенциализм за пессимизм неверие в человека.
82383. Простые и составные числа. Разложение числа на простые множители. Конспект урока в 6 классе 79.5 KB
  Закрепить признаки делимости. Познакомить с понятием простого и составного числа, с таблицей простых чисел, научить применять полученные знания при разложении чисел на простые множители; развивать логическое мышление, память, познавательный интерес, продолжать формирование математической речи, отработка умения анализировать и сравнивать...
82385. Путешествие по странам мира. Великобритания 91.5 KB
  Государственный герб Соединенного Королевства Великобритании и Северной Ирландии изображен в виде щита, поддерживаемого с обеих сторон львом и лошадью - символы власти и труда. Щит разделен на четыре части, в каждой из которых заключены гербы Англии
82387. Классификация цепей поставок 246 KB
  Настоящий период развития рыночной экономики ознаменован возрастанием интереса к логистике и управлению цепями поставок. Глобализация рынка товаров и услуг, а также революционные изменения в информационных технологиях требуют обеспечения четкости физических потоков поставок как необходимого...
82388. Актуальные проблемы педагогики Высшей Школы 44.86 KB
  Нельзя делать из обучаемого кладовую фактов; попытки втиснуть в студентов массу фактов чисел; формул особенно эмпирических; формулировок; событий и дат это не обучение. Чтобы лекции не потеряли своей значимости и привлекательности для студентов необходимо повышение эмоциональной отдачи лектора: своего рода Закон сохранения эмоций.
82389. ВОЗРАСТНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ФУНКЦИОНАЛЬНОГО РАЗВИТИЯ МОЗГА У ШКОЛЬНИКОВ, ПРОЖИВАЮЩИХ В УСЛОВИЯХ ЕВРОПЕЙСКОГО СЕВЕРА 1.21 MB
  Одной из актуальных задач возрастной физиологии является выяснение основных принципов и закономерностей морфологического и функционального развития мозга и базовых нейрофизиологических механизмов обеспечивающих не только поддержание жизнедеятельности организма но и постепенное расширение...