85341

Соціально-психологічні особливості людини з порушеннями опорно-рухового апарату

Доклад

Психология и эзотерика

У них вище ніж у інших інвалідів самооцінка; вони відчувають себе найбільш особистісно сильними найменше виражена депресивність. У цієї категорії інвалідів міжособистісні відносини взагалі стабільні і благополучні вони не виглядають відгородженими ізольованими від інших людей. Проте насправді все це є прямо протилежне: у цих інвалідів виявляється значна психологічна дезадаптація їх самооцінка суперечлива. Їх загальне відношення до оточуючих більш негативне ніж у інвалідів I і II групи з дитинства.

Украинкский

2015-03-24

39.38 KB

0 чел.

Соціально- психологічні особливості людини з порушеннями опорно-рухового апарату.

До порушень опорно-рухового апарату (ОРА) відносять поліомієліт, дитячий церебральний параліч, ампутацію кінцівок, хребтово-спинальну травму і таке інше. Суттєве значення у психології осіб з даними вадами має група інвалідності. Так, наприклад, С. М. Попов виділив психологічні особливості осіб з порушеннями ОРА залежно від групи інвалідності:

1. Інваліди I групи з дитинства - психологічно найменш сприятливий контингент. Самооцінка їх низька, відношення до людей суперечливе. З одного боку, їм властива емоційна незрілість, з іншою - їх обтяжує положення опікуваних.

2. Інваліди II групи з дитинства відрізняються відносною психічною стабільністю. У них вище, ніж у інших інвалідів, самооцінка; вони відчувають себе найбільш особистісно сильними, найменше виражена депресивність. У цієї категорії інвалідів міжособистісні відносини взагалі стабільні і благополучні, вони не виглядають відгородженими, ізольованими від інших людей. Ці інваліди краще уловлюють нюанси взаємин з оточуючими, найбільш пластичні в спілкуванні. Правда, за цим зовнішнім благополуччям стоїть, як показали дослідження, індиферентність, байдужість до оточуючих, недостатня емоційна включеність у взаємини з товаришами. Характерною для них є установка на своєрідну співпрацю з інвалідами інших нозологій, розподіл на "своїх" та "чужих", причому "чужі" свідомо оцінюються нижче, ніж інваліди зі "своїм" захворюванням. Така установка, звичайно, ускладнює спілкування.

3. Інваліди III групи з дитинства унаслідок порушень опорно-рухового апарату, здавалося б, через незначність вираженості дефекту повинні найкращим чином пристосуватися до життя в суспільстві. Проте насправді все це є прямо протилежне: у цих інвалідів виявляється значна психологічна дезадаптація, їх самооцінка суперечлива. Зовні, на усвідомленому рівні вона завищена, проте це лише компенсація глибоко лежачого, неусвідомленого почуття неповноцінності, відмінності від інших. Їх загальне відношення до оточуючих більш негативне, ніж у інвалідів I і II групи з дитинства. При цьому їх міжособистісне сприйняття найменше диференційоване, вони менш пластичні в міжособистісних контактах. Таке психологічне неблагополуччя інвалідів III групи з дитинства пояснюється їх невизначеним, "проміжним" положенням між хворими і здоровими людьми.

4. Особливу категорію складають інваліди з порушеннями опорно-рухового апарату, придбаними в дорослому віці. Ці люди пережили кризу, деформацію звичних відносин з навколишнім світом. У них, як і у інвалідів III групи з дитинства, загальне відношення до оточуючих негативне, ніж у інших категорій інвалідів. Особливо складні і суперечливі їх відносини з близькими людьми. Насторожує в них їх пасивність, невіра в можливість що-небудь змінити [197,539].

Вивчаючі особливості Я-концепції дорослих інвалідів О. І.Купрєва [105], у своєму дослідженні, дійшла до наступних висновків:

1. У віддаленому періоді після ампутацій кінцівок фізичний дефект впливає на "Я-концепцію", а саме: спричиняє розвиток негативного самоставлення, неприйняття власного "Я", зниження рівня самоповаги, самоінтересу, що виявляється у компенсаторно завищеній самооцінці. У молодих інвалідів зазнає змін, перш за все, емоційно-оцінкова складова "Я-концепції", що виявляється у зниженні аутосимпатії, негативному самоставленні та підвищеному самозвинуваченні. У інвалідів старшого віку найістотніші зміни відбуваються у когнітивній складовій "Я-концепції".

3. У внутрішній картині дефекту молодих інвалідів 20-35 років переважає афективно-емоційне ставлення до власного фізичного дефекту, тоді як у інвалідів у віці 36-50 років у субєктивній картині дефекту превалює раціональна оцінка дефекту. Вищий рівень тривожності спостерігається у групі молодих інвалідів 20-35 років.

4. Для досліджуваних з фізичним дефектом типовими є істотні проблеми в сфері міжособистісних стосунків. Схильність ворожо сприймати навколишніх людей, перевага неконструктивних типів міжособистісних взаємодій, значна ідеалізація близьких людей посилює їх орієнтацію в міжособистісних стосунках на вузьке коло значущих людей. Це в багатьох випадках призводить до соціальної ізоляції, відмежування від соціального оточення та втрати навичок конструктивної взаємодії з ним.

Порушення розвитку психічних функцій дітей із ДЦП складне та різноманітне, часто обумовлюється часом, ступенем та локалізацією мозкового ураження. При цьому захворінні не існує чіткого взаємозвязку між важкістю рухових та психічних порушень, так важкі рухові розлади можуть бути поєднані із затримкою психічного розвитку. Окрім порушення в моторному розвитку дитини можуть спостерігатися й мовленнєві та сенсорні дефекти. Однак важливу роль у ґенезі психічних порушень грають ступінь обмеження діяльності, особливості соціального та в першу чергу сімейного оточення.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30274. Основные методы (школы) литературоведения. Культурно-исторический метод 59 KB
  Основные методы школы литературоведения. Виднейший литературовед промышленной буржуазии Ипполит Тэн не случайно оказался связанным с целым рядом теоретиков работавших в самых различных областях науки. Автор Истории английской литры не отрицал огромного влияния на него социолога Бокля История английской цивилизации с его теорией расы и физической среды. Но больше всего на взглядах Тэна отразилось учение о происхождении видов Дарвина английского естествоиспытателя крого Тэн сочувственно цитировал в введении к указанному выше труду...
30275. Основные методы (школы) литературоведения. Сравнительно-исторический метод (компаративизм) 36 KB
  Основные методы школы литературоведения. Сравнительноисторический метод компаративизм Докторская диссертация знаменитого русского литературоведа академика А. Другой попыткой буржуазного литературоведения закрепиться на позитивистских позициях был сравнительноисторический компаративный метод. Практикуемый ими метод приводил их к подбору аналогичных сюжетов в литом творчестве соседних стран толкая их на исследование поэтической продукции прошлого.
30276. Основные методы (школы) литературоведения. Филологический метод 31 KB
  Анализы памятников слова практиковались уже в глубокой древности; таковы в Греции первые изучения Гомера в Египте деятельность таких александрийских филологов как Аристарх и Ликофрон в Риме критическая обработка текстов Вергилия Валерием Проббом и т. В огромном большинстве случаев филологизм древности вызван был к жизни научновспомогательными соображениями заботой о проведении в наличность древнейших и популярнейших произведений поэтического творчества и о сохранении их от гибели порчи и всяких искажений столь возможных в те...
30277. Основные методы (школы) литературоведения. Биографический метод (Ш.-О.Сент-Бёв) 36.5 KB
  На примере виднейшего критика французского романтизма СентБёва особенно отчетливо вырисовываются эти черты нового литературоведческого метода. В противоположность Буало и его последователям подчинявшим индивидуальное развитие художника множеству регламентирующих указаний СентБёв эмансипирует личность. Мелкобуржуазного романтика СентБёва интересует прежде всего творческая индивидуальность писателя. Биографический охват творящей личности сыграл в глазах СентБёва доминирующую роль в литой науке.