85638

Правовий статус громадян як суб’єктів аграрних правовідносин

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Отже: правовий статус сільськогосподарського працівника – це правове положення фізичної або ж юридичної правосуб’єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системно впорядковану сукупність реальних прав, обов’язків та інтересів, закріплених у чинному законодавстві....

Украинкский

2015-03-28

100.96 KB

2 чел.

17

Тема 4. Правовий статус громадян як суб’єктів аграрних правовідносин

План

  1.  Загальна характеристика правового статусу громадян як суб’єктів аграрних правовідносин.
  2.  Поняття та зміст права членства і права засновництва (участі) у господарських підприємствах різних організаційно-правових форм.
  3.  Правовий статус найманих працівників сільськогосподарських підприємств.
  4.  Правові засади організації, оплати, охорони і дисципліни праці у сільському господарстві.
  5.  Правове регулювання соціального страхування і пенсійного забезпечення сільського населення.
  6.  Гарантії прав громадян як суб’єктів аграрних відносин.

  1.  Загальна характеристика правового статусу громадян як суб’єктів аграрних правовідносин.

У суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, можуть вступати як окремі працівники (фізичні особи), так і колективні утворення (юридичні особи) всіх форм власності і господарювання за умови, що вони мають такі ознаки, передбачені законом, як суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Ці суб'єкти за законом наділені правоздатністю і дієздатністю, а також спеціальними властивостями, юридичне закріпленими базовим положенням (правовим статусом), що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах, серед яких одними з найважливіших є відносини у сфері праці.

Правовий статус - це правове положення фізичної або ж юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов'язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб'єктами суспільних відносин, в тому числі й аграрних.

Отже: правовий статус сільськогосподарського працівника — це правове положення фізичної або ж юридичної правосуб'єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системно впорядковану сукупність реальних прав, обов'язків та інтересів, закріплених у чинному законодавстві, гарантованих державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.

Основні права, свободи і інтереси громадян України знайшли своє відображення в Конституції України.

Права, свободи і обов'язки, закріплені в Конституцією Україні (ст. 3), становлять основу правового положення всіх громадян України і є єдиними для всіх трудівників держави, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Положення цієї статті деталізуються і розвиваються в наступних її розділах і статтях.

У розділі 2 Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються невідчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22).

В Основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою у відповідності з законом. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули право приватної власності на землю (ст. 14).

З метою розвитку ринкових відносин у статтях 41, 42 Конституції закріплюється право людини на приватну власність, фіксується право на не заборонену законом підприємницьку діяльність. Право приватної власності проголошується непорушним. Встановлюється неприпустимість примусового відчудження об'єктів права приватної власності за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.

Відповідно до ст. 43 Конституції кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя. Забороняється використання примусової праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституція передбачає закріплення властивих усім демократичним конституціям таких прав, як право на страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, результати своєї інтелектуальної діяльності і т. ін.

Конституційні права і свободи громадян здійснюються в нерозривній єдності з їх обов'язками. Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відповідно до ст. 68 Основного Закону кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Закріплені в Конституції права та обов'язки громадян знаходять подальше відображення, розвиток і конкретизацію в трудовому, господарському, цивільному, земельному, адміністративному та іншому галузевому законодавстві.

Так, трудовим законодавством усім сільськогосподарським працівникам гарантується: право на вільний вибір виду діяльності, певна тривалість робочого часу і відпочинку; належні умови і охорона праці; на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Кодексом законів про працю України передбачені і обов'язки: виконання установлених норм виробітку, дотримання правил санітарії та безпеки праці, правил внутрішнього трудового розпорядку і т. ін.

Земельним кодексом та цивільним законодавством конкретизуються правові гарантії приватної власності на землю та майно громадян.

Подальшу деталізацію і розвиток права, обов'язки та законні інтереси, які становлять правовий статус сільськогосподарських працівників, знаходять у локальних правових актах. Так, сільськогосподарські товаровиробники розробляють і приймають свої статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про нормування та оплату праці, укладають колективні договори та ін. Це дозволяє врахувати і нормативне закріпити особливості і специфіку умов праці механізаторів, працівників тваринництва і Рослинництва, спеціалістів сільського господарства, керівників сільськогосподарських підприємств, їх виробничих та інших підрозділів, а також інших посадових осіб.

Суб'єктами аграрного права є й державні органи, до компетенції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юридичні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадяни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.

Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління господарською діяльністю та суб'єктів господарювання.

До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аграрної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-господарські функції в аграрному секторі економіки України.

Друга група представлена суб'єктами аграрного господарювання, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товаровиробники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечують діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги сільськогосподарським товаровиробникам.

Окрему групу суб'єктів аграрного права становлять фізичні особи, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб'єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не ставлять за мету отримання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства).

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за порядком створення, спеціальною правоздатністю та функціями, способом утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою та ін.

За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Відповідно до ст. 81 ЦК, юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Прикладом юридичної особи публічного права в аграрному секторі економіки є Державна акціонерна компанія "Хліб України", яка створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 1 ООО "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України", з метою забезпечення інтересів держави в процесі приватизації галузі хлібопродуктів.

Нині до складу компанії входить 120 підприємств в статусі дочірніх у тому числі 88 – виробничого призначення, які представляють всі області України, за вийнятком Вінницької, Запорізької та Київської.

Виробничі потужності ДАК "Хліб України" дозволяють одночасно зберігати до 7 млн. тонн зерна (24% від загальної зернової місткості підприємств галузі хлібопродуктів) та виробляти на рік понад 2 млн. тонн борошна (30%), майже 300 тис. тонн крупів (37%) і понад 2 млн. тонн комбікормів (19% потужностей галузі хлібопродуктів).

Основними напрямками діяльності компанії є надання послуг по прийманню, доробці і зберіганню зернових та олійних культур; закупки зерна у сільгосптоваровиробників та населення; здійснення державних заставних закупок зерна; виробництво борошна, крупів та комбікормів; організація на орендованих землях власного виробництва сільськогосподарської продукції, насамперед зернових; участь в експорті зерна.

Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до ГК та ЦК. .

За особливостями правоздатності та виконуваними функціями, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на 3 групи. 

До першої належать засновані на приватній, державній та комунальній формах власності юридичні особи або інші підприємницькі структури, які не мають статусу юридичної особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини. Ці аграрні формування називаються сільськогосподарськими товаровиробниками. Головна особливість (кваліфікуюча ознака) сільськогосподарських товаровиробників полягає в тому, що частка сільськогосподарського товаровиробництва повинна дорівнювати або перевищувати 75 відсотків.

Друга група представлена підприємницькими структурами, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, а правосуб'єктність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать суб'єкти господарювання, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення діяльності виробників сільськогосподарської товарної продукції.

До третьої групи належать підприємницькі структури, право-суб'єктність і статутна діяльність яких спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдінги тощо.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.

Згідно зі ст. 63 ГК, унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне сільськогосподарське підприємство утворюється, як правило, 2 або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності 2 або більше осіб. Отже, унітарним є, наприклад, фермерське господарство, створене одним громадянином, а корпоративним — фермерське господарство, засноване кількома громадянами.

Найпоширенішою є також класифікація суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх організаційно-правових форм. За цим критерієм їх поділяють на сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства. Слід зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства, зокрема ст. 63 ГК, сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства охоплює загальне поняття "підприємство". Однак наявність в аграрному секторі економіки таких суб'єктів господарювання, як державні (комунальні) та приватні сільськогосподарські підприємства зумовлює потребу окремого визначення поняття "сільськогосподарське підприємство".

Мікропідприємствами та малими (незалежно від форми власності) є сільськогосподарські підприємства, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України (мікропідприємства) та у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України (сібєкти малого підприємництва) (ст. 55 ГК України).

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва (ст. 55 ГК України).

2. Поняття та зміст права членства і права засновництва (участі) у господарських підприємствах різних організаційно-правових форм

Загальна характеристика правового положення громадян як суб’єктів аграрних правовідносин

У суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, можуть вступати як окремі працівники (фізичні особи), так і колективні утворення (юридичні особи) всіх форм власності і господарювання за умови, що вони мають такі ознаки, передбачені законом, як суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Ці суб’єкти за законом наділені правоздатністю і дієздатністю, а також спеціальними властивостями, юридичне закріпленими базовим положенням (правовим статусом), що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах, серед яких одними з найважливіших є відносини у сфері праці.

Правовий статус – це правове положення фізичної або ж юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов’язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб’єктами суспільних відносин, в тому числі й аграрних.

Отже: правовий статус сільськогосподарського працівника — це правове положення фізичної або ж юридичної правосуб’єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системно впорядковану сукупність реальних прав, обов’язків та інтересів, закріплених У чинному законодавстві, гарантованих державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.

Основні права, свободи і інтереси громадян України знайшли своє відображення в Конституції України.

Права, свободи і обов’язки, закріплені в Конституцією Україні (ст. 3), становлять основу правового положення всіх громадян України і є єдиними для всіх трудівників держави, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Положення цієї статті деталізуються і розвиваються в наступних її розділах і статтях.

У розділі 2 Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються невідчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22).

В Основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою у відповідності з законом. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули право приватної власності на землю (ст. 14).

З метою розвитку ринкових відносин у статтях 41, 42 Конституції закріплюється право людини на приватну власність, фіксується право на не заборонену законом підприємницьку діяльність. Право приватної власності проголошується непорушним. Встановлюється неприпустимість примусового відчудження об’єктів права приватної власності за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.

Відповідно до ст. 43 Конституції кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя. Забороняється використання примусової праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров’я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституція передбачає закріплення властивих усім демократичним конституціям таких прав, як право на страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров’я, результати своєї інтелектуальної діяльності і т. ін.

Звичайно, в нинішніх умовах не всі ці права можуть бути реалізовані однаковою мірою громадянами України, в тому числі і сільськогосподарськими працівниками. Відсутність необхідної кількості бюджетних коштів і падіння виробництва звужує можливості по належному забезпеченню прав людини у сфері працевлаштування, організації відпочинку, соціального захисту, будівництва житла, наукових досліджень, охорони здоров’я тощо.

Конституційні права і свободи громадян здійснюються в нерозривній єдності з їх обов’язками. Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відповідно до ст. 68 Основного Закону кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Закріплені в Конституції права та обов’язки громадян знаходять подальше відображення, розвиток і конкретизацію в трудовому, господарському, цивільному, земельному, адміністративному та іншому галузевому законодавстві.

Так, трудовим законодавством усім сільськогосподарським працівникам гарантується: право на вільний вибір виду діяльності, певна тривалість робочого часу і відпочинку; належні умови і охорона праці; на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Кодексом законів про працю України передбачені і обов’язки: виконання установлених норм виробітку, дотримання правил санітарії та безпеки праці, правил внутрішнього трудового розпорядку і т. ін.

Земельним кодексом та цивільним законодавством конкретизуються правові гарантії приватної власності на землю та майно громадян.

Подальшу деталізацію і розвиток права, обов’язки та законні інтереси, які становлять правовий статус сільськогосподарських працівників, знаходять у локальних правових актах. Так, сільськогосподарські товаровиробники розробляють і приймають свої статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про нормування та оплату праці, укладають колективні договори та ін. Це дозволяє врахувати і нормативне закріпити особливості і специфіку умов праці механізаторів, працівників тваринництва і Рослинництва, спеціалістів сільського господарства, керівників сільськогосподарських підприємств, їх виробничих та інших підрозділів, а також інших посадових осіб.

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу. Правовий статус їх членів

Юридичними ознаками сільськогосподарських підприємств кооперативного типу, які дають можливість відрізнити їх від інших суб’єктів господарювання, є те, що вони створюються на умовах членства, їх створення не обумовлюється якимось спеціальним дозволом державних органів. Вони організуються виключно на добровільних засадах в явочно-реєстраційному порядку. Тобто всі вони створюються на єдиних спільних принципах і правилах ведення кооперативного господарства.

При цьому сільськогосподарський кооператив є класичною формою підприємств кооперативного типу.

У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» відображені основні положення права членства та правовий статус членів сільськогосподарських кооперативів.

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу – це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права громадян стати їх членом, порядку і умов вступу та виходу з їх складу, визначення і реалізації їх правомочностей як поєднання членських прав та обов’язків про припинення членства в цих утвореннях.

Право членства в підприємствах кооперативного типу є:

добровільним, тобто ніхто не може примусити громадянина стати його членом,

індивідуальним, особистим і не може передаватись іншій особі.

Членами сільськогосподарських кооперативних утворень можуть бути як дієздатні фізичні особи, які досягли 16-річного віку, так і юридичні, які зробили вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативного утворення, визнають його принципи і цілі, дотримуються вимог цього статуту і мають право ухвального голосу.

Громадянин, який бажає стати членом сільськогосподарського кооперативного підприємства, своє волевиявлення висловлює шляхом подання заяви. Рішення правління (голови) сільськогосподарського кооперативного підприємства (щодо поданої заяви) підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом цього утворення.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» в сільськогосподарських кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство. Асоційовані члени мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай.

Члени сільськогосподарських кооперативних підприємств можуть переоформити членство в них на асоційоване членство в порядку, визначеному статутами цих підприємств.

У разі ліквідації сільськогосподарського кооперативного підприємства його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Жодних обмежень для фізичних осіб, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності сільськогосподарського підприємства (кооперативу), Закон «Про сільськогосподарську кооперацію», як і інше законодавство, не встановлює.

Обов’язковою умовою членства, в основному у виробничих кооперативних сільськогосподарських підприємствах, є участь їх членів у діяльності цих підприємств особистою працею, цим вони відрізняються від корпоративних утворень, діяльність яких базується на об’єднанні капіталів.

З моменту набуття членства виникають права та обов’язки членів сільськогосподарських кооперативних підприємств, урегульовані нормами кооперативного права та локальними нормативними актами конкретних кооперативних товаровиробників.

Ці права, обов’язки і законні інтереси у своїй сукупності і обсязі, системно упорядковані, гарантовані державою і охоронювані законом, визначають правове положення членів кооперативних підприємств, тобто становлять їх правовий статус.

Відповідно до чинного законодавства основними правами членів сільськогосподарських кооперативних підприємств є:

участь в управлінні справами цих підприємств;

право обирати і бути обраним в органи управління.

У разі, коли членом цих підприємств є юридична особа, ці права реалізуються їх повноважним представником.

члени кооперативних підприємств мають право користуватись їх послугами та пільгами;

одержувати виплати – частини доходу цих підприємств, що підлягає розподілу між його членами;

одержувати частки доходу на пай (додатковий пай); одержувати пай у разі виходу з кооперативного підприємства в порядку і терміни, визначені статутом підприємства.

Члени виробничих кооперативних підприємств наділяються також: правом на отримання роботи за покликанням, професією, родом занять і освітою з урахуванням потреб підприємства; право на відпочинок; на соціальне страхування і забезпечення і т. ін.

Основними обов’язками членів сільськогосподарських кооперативних підприємств є: дотримання статуту й інших локальних актів; виконання рішень, вказівок і розпоряджень вищих органів управління, а також розпоряджень керівників підрозділів і спеціалістів; сумлінно працювати в підприємстві, додержувати трудової та технологічної дисципліни.

Управління діяльністю сільськогосподарських підприємств кооперативного типу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії і активної участі їх членів за принципом «один член – один голос». Це, безумовно, свідчить про те, що всі члени цих підприємств (фізичні і юридичні особи) мають рівні права та обов’язки.

Рішення про прийняття особи в члени кооперативу, як справедливо зазначає В. І. Семчик, є актом правозастосування і являє собою юридичний факт, що приводить до виникнення кооперативних правовідносин у системі відповідної кооперації, таких як Всеукраїнського об’єднання кооперативів чи споживчих товариств і спілок.

Це правило поширюється на всі сільськогосподарські кооперативні підприємства.

Статут, як локальний акт, кожного сільськогосподарського підприємства кооперативного типу містить норми прямої дії, які породжують суб’єктивні права та юридичні обов’язки з питань членства і діяльності цих підприємств рівною мірою для всіх їх членів.

Саме на основі членства і дії статутів (складного юридичного факту) всередині сільськогосподарських підприємств утворюються різноманітні організаційно-правові, управлінські, трудові, майнові соціальні та інші правовідносини між підприємствами, їхніми структурними підрозділами та членами цих підприємств, не виходячи за їх межі. Саме тому ці правовідносини є внутрішніми (внутрішньокооперативними).

Правовідносини членства характеризуються правомочностями їх суб’єктів щодо порядку вступу до сільськогосподарського кооперативного підприємства та виходу з нього, правом члена брати участь в управлінні підприємством, обирати та бути обраним до органів самоврядування іт. ін. Трудові правовідносини складаються усередині підприємства з приводу організації, дисципліни, оплати праці, а також дисциплінарної і матеріальної відповідальності членів цього підприємства, охорони праці і здоров’я і т. ін.

Серед внутрішньокооперативних правовідносин чільне місце посідають майнові правовідносини. Вони складаються між відповідними органами управління сільськогосподарських підприємств кооперативного типу і його членами, а також кооперативних виплат, користування кооперативним майном, розподілом доходів, одержанням пайових внесків.

Поняття права засновництва та права участі громадян в аграрних підприємствах корпоративного типу.

Право засновництва громадян аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу є сукупністю правових норм законів: Цивільного кодесу України; Господарського кодексу України, «Про господарські товариства», інших законів та підзаконних актів, які регламентують правила щодо: укладення установчої угоди, строків та порядку формування господарського товариства, виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, порядку здійснення засновниками відповідних засновницьких процедур, встановлення прав та обов’язків засновників, обсягів їх відповідальності, а також процедури реєстрації цих підприємств.

Право участі в аграрних підприємствах (товариствах) корпоративного типу — це сукупність правових норм законів та установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та ін., якими регламентуються їх корпоративні права й обов’язки щодо участі у формуванні статутного фонду, права власності і його частки (паю), розподілу прибутку, участі в управлінні, припинення участі в товаристві, а також правомочностей у разі ліквідації або реорганізації них підприємств.

Засновниками та учасниками аграрних (сільскогосподарських) підприємств корпоративного типу можуть бути фізичні і юридичні особи (ст. З Закону України «Про господарські товариства»), які можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності. Стосовно акціонерних товариств коло засновників визначено ст. 26 Закону «Про господарські товариства». Ця стаття спеціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників. Вона визначає засновниками тих осіб, які укладають установчий договір. Згідно з ч. 4 цієї статті засновники повинні виконати низку обов’язкових передбачених законом дій щодо заснування товариства: зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Основну категорію членів аграрного (сільськогосподарського) підприємства корпоративного типу (товариства) становлять учасники – фізичні та юридичні особи. Вони стають членами товариства за угодою з ним.

Стаття 10 згадуваного Закону зазначає, що учасники корпоративного товариства мають право:

— брати участь в управлінні справами цього товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

— брати участь у розподілі прибутку корпоративного підприємства (товариства) і одержувати дивіденди;

– вийти в установленому порядку з підприємства (товариства);

– одержувати інформацію про діяльність підприємства (товариства), яке на вимогу учасника зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про діяльність підприємства, протоколи зборів.

Закон «Про господарські товариства» регламентує майнові правомочності для учасників і засновників. Зокрема, у ст. 13 відображено, що вкладами учасників та засновників підприємства (товариства) можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті, земельні ділянки. Та оскільки в агарних корпоративних підприємствах основним засобом виробництва є земля, то надання права селянам передавати як вклад земельні ділянки, які належать їм на праві власності або ж передані в користування, а також користуватися водою та іншими природними ресурсами є вкрай важливими для них.

У разі ліквідації аграрного підприємства корпоративного типу або ж виходу з нього учасника майно, яке передавалося ним підприємству, повертається йому в натурі.

Безумовно, вище викладені положення щодо правової процедури утворення, діяльності, правомочностей засновників та учасників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, інших товариств є загальними і поширюються на суб’єктів підприємницької діяльності в будь-якій сфері, в тому числі і в сільському господарстві.

Проте функціонування акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю в сільському господарстві має й свої, тільки їм притаманні особливості.

Основною особливістю є те, що їх діяльність пов’язана з обробітком землі, виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції і сировини.

Крім того, місцем перебування цих суб’єктів підприємницької діяльності, як правило, є сільська місцевість, а засновниками та учасниками (акціонерами) вказаних підприємств корпоративного типу (товариств) — селяни.

Предметом формування статутного капіталу аграрних товаровиробників (фонду) є майно сільськогосподарського призначення, земля, води, а також інші природні ресурси. Звичайно, це не виключає можливості передавати до статутного капіталу цінні папери, гроші та інші цінності як майнового, так і немайнового характеру. Виробництво сільськогосподарської продукції, сезонний характер праці, оплата може здійснюватись у натуральному вигляді, і ці обставини є також однією із особливостей аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу.

Аграрні (сільськогосподарські) підприємства корпоративного типу слід відрізняти від сільськогосподарських кооперативних підприємств, про які йшлося вище.

Аграрні підприємства корпоративного типу — це юридичні особи – підприємці, в яких статутний фонд створюється шляхом об’єднання селянами-інвесторами свого капіталу з їх участю в ньому з метою одержання прибутку (дивідендів), їх трудова участь у Діяльності господарського товариства не є обов’язковою, але за бажанням вони можуть вступати і в трудові відносини, їх участь в управлінських відносинах визначається, як правило, розміром їх частки в статутному фонді.

В аграрних кооперативних підприємствах селяни об’єднуються для сумісної праці на умовах членства з обов’язковою їх трудовою участю в цих підприємствах.

Припинення корпоративного права учасників відбувається в разі реорганізації цього підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов’язків товариства переходить до його правонаступників.

Товариство ліквідується:

а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в) на підставі рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства в разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

г) на підставі рішення господарського суду про банкрутство товариства.

Суб’єктів аграрного права можна класифікувати за різними підставами (як й інших суб’єктів господарювання):

1. за формами власності – державні (у т.ч. казені), приватні, комунальні, колективні (ст. 63 ГК України), засновані на змішаній формі власності.

2. залежно від предмету та цілей діяльності – аграрні підприємці, головною метою яких і предметом діяльності є виробництво с/г продукції; підприємства, статутні діяльність яких спрямована на агротехнічне, гідромеліоративне, технічне та інше забезпечення виробничої діяльності с/г товаровиробників; корпоративні установи, діяльність яких спрямована на надання фінансово-кредитних, страхових, посередницьких послуг для забезпечення виробничо-господарської діяльності аграрних виробників.

3. за походженням капіталу – “національні” підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями (не менше 10% статутного фонду), іноземні підприємства (100%).

4. залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду – унітарні (один засновник) та корпоративні.

5. залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік – малі (не більше 50 осіб та 500 тис. євро), великі (більше 1000 осіб та більше 5 млн. євро) та середні (інші).

6. за організаційно-правовими формами – господарські товариства, кооперативи, підприємства, ФГ.

2. Правосуб’єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів

Передумовою участі суб’єктів аграрного права у певних правовідносинах є існування в них правосуб’єктності. Правосуб’єктність – це гарантована нормами АП можливість, а також здатність суб’єкта своїми діями здобувати для себе суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки.

Серед суб’єктів АП провідне місце належить суб’єктам, заснованим на недержавній формі власності і утворених відповідно до положень ГК України явочно-нормативним способом, тобто за ініціативою громадян або недержавних юридичних осіб. Суб’єкти аграрного господарювання вважаються створеними та здобувають прав юридичної особи з моменту їх державної реєстрації, що відбувається в порядку, встановленому ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15.05.2003 р.

Залежно від принципів утворення та діяльності аграрні підприємства можуть бути 2 типів: кооперативного та корпоративного.

Аграрні підприємства кооперативного типу – це юридичні особи, засновані на приватній формі власності, членстві, особистій трудовій участі членів, об’єднанні майна, що виступає основою для спільного ведення статутної діяльності з метою одержання прибутку. Правове становище цих підприємств визначено ЗУ “Про КСП”, “Про с/г кооперацію”, “Про ФГ”, а також статутом конкретного підприємства.

Підприємства кооперативного типу можуть утворюватися:

- внаслідок перетворення с/г підприємств в ході проведення аграрної реформи;

- шляхом добровільного об’єднання майна та землі юридичними та фізичними особами та створення с/г кооперативів, ФГ.

Рішення про створення підприємства приймається установчими зборами. Після державної реєстрації таке кооперативне підприємство здобуває прав юридичної особи. Якщо говорити про с/г кооперативи, то залежно від цілей діяльності вони підрозділяються на виробничі та обслуговуючі. Виробничі здійснюють свою підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку. Обслуговуючі мають за мету обслуговування с/г виробництва учасників кооперації і не мають на меті одержання прибутку. Економічну основу створення та діяльності кооперативних підприємств складає власність кооперативу як юридичної особи, а його члени мають певні зобов’язальні прав та обов’язки майнового характеру стосовно кооперативу. Нарахування на пайовий внесок проводяться залежно від трудової участі (в обслуговуючих кооперативах – участі у господарській діяльності) за результатами фінансового року з доходу підприємства, що залишається у його розпорядженні.

Особливістю правосуб’єктності підприємств кооперативного типу є те, що ці підприємства являють собою об’єднання передусім робочої сили, а не капіталу. Члени цих підприємств самі здійснюють управління та контроль за діяльністю свого підприємства. Так, вищим органом управління є загальні збори членів підприємства. Голосування на зборах відбувається за принципом: 1 член кооперативу – 1 голос. Тому навіть внесення додаткового майнового внеску у розвиток підприємства не розширює прав членів в управлінні підприємством. Органи державного управління застосовують до таких підприємств у межах своїх повноважень не імперативні методи, а метод рекомендацій. Обов’язкові принципи мають місце лише у сфері дотримання ТБ, виробничої санітарії, ветеринарії, якості продукції. Тобто держава застосовує імперативний метод тільки там, де необхідний захист працівників та споживачів.

Особливістю правосуб’єктності кооперативних підприємств є також чітке визначення меж впливу з боку органів самоврядування на окремого члена через застосування до нього заходів заохочення та стягнення, що передбачені статутом.

Правове становище підприємств корпоративного типу визначено нормами ГК України, ЗУ “Про господарські товариства” та статутом кожного підприємства. Це юридичні особи, засновані на приватній формі власності, особистій майновій участі (обов’язковому об’єднання майна) фізичних та юридичних осіб у статутному фонді для ведення статутної діяльності з виробництва, переробки та реалізації с/г продукції з метою отримання прибутку.

Більшість корпоративних с/г підприємств утворюється внаслідок: 1) реструктуризації КСП; 2) приватизації державного майна (ЗУ “Про особливості приватизації майна в АПК”); 3) на основі добровільного волевиявлення фізичних та юридичних осіб.

Такі підприємства утворюються шляхом прийняття засновницького договору, статуту та проходять державну реєстрацію.

Особливість їх правосуб’єктності полягає в тому, що господарські товариства є об’єднання капіталу, а не трудової участі. Праця учасників та акціонерів в них не є обов’язковою, а може мати місце на добровільних засадах. Участь у статутному фонді товариства є підставою для здійснення управління його діяльністю. Управління та контроль здійснюється учасниками залежно від розміру їх частки у статутному фонді товариства.

Особливістю правосуб’єктності є також наявність права на дивіденди залежно від участі у статутному фонді з чистого прибутку товариства.

Якщо провести порівняльний аналіз с/г підприємств кооперативного та корпоративного типів, то можна встановити наступне:

Підприємства кооперативного типу

Підприємства корпоративного типу

мета діяльності (крім основної статутної)

підвищення доходів членів, задоволення їх потреб

підвищення доходів інвесторів, підвищення курсу акцій

визначальний правовий інституту

право членства

право участі

основні обов’язки

обов’язкова особиста праця

обов’язкова участь у статутному капіталі

принципи управління

1 член – 1 голос, тільки особисто

1 акція – 1 голос, 1 частка – 1 голос, можна особисто або представник

розподіл прибутку

не існує інституту дивідендів. Згідно трудової участі (участі у господарських операція) отримують кооперативні виплати та частку доходу на пай

дивіденди залежно від участі у статутному капіталі

Говорячи про суб’єктів корпоративного типу необхідно окремо звернути увагу на суб’єктів, які здійснюють фінансово-кредитні, посередницькі послуги для забезпечення с/г виробництва. До них, зокрема, належать банківські установи та аграрні біржі.

3. Правовий статус найманих працівників сільськогосподарських підприємств

4. Правові засади організації, оплати, охорони і дисципліни праці у сільському господарстві

Правовые формы организации труда в сельскохозяйственных предприятиях

Целенаправленное управление производственной деятельностью трудовых коллективов сельскохозяйственных предприятий достигается внедрением и закреплением научных форм организации труда, то есть рациональных форм сочетания трудовых ресурсов со средствами производства, которые обеспечивают эффективность производственного процесса при постоянном улучшении социальных условий труда крестьян.

За годы существования Украины как самостоятельного независимого государства принято значительное количество нормативных актов, направленных на улучшение регулирования труда в сельском хозяйстве. Это законы «О крестьянском (фермерском) хозяйстве», «О хозяйственных обществах», «О сельскохозяйственной кооперации», «Об охране труда». Ними и другими нормативно-правовыми актами предусмотрены организационно-правовые формы сельхозтоваропроизводителей, их структурный состав и формы организации производства.

Возможными формами организации производства на сельскохозяйственных предприятиях есть участки, цеха, фермы, бригады, звенья, отделения и другие производственные подразделения. Структура хозяйства устанавливается в зависимости от его размеров, производственного направления, внутрихозяйственной специализации, размещения производства, прогрессивных форм организации труда и других условий производства. Каждое сельскохозяйственное предприятие самостоятельно определяет формы оплаты труда его членов и других работников. Трудовые отношения членов предприятия и наемных работников регулируются законами Украины «О сельскохозяйственной кооперации», «О крестьянском (фермерском) хозяйстве», ГКУ уставами, правилами внутреннего распорядка, законодательством о труде. Уставы и правила внутреннего распорядка играют важную роль в организации труда и координации действий внутрихозяйственных подразделений (звеньев, бригад, участков), а также подразделений, присущих товаропроизводителям в отрасли животноводства.

Структурные производственные подразделения сельскохозяйственного кооператива создаются правлением предприятия и утверждаются общим собранием с отображением об этом в уставе.

Старейшей формой организации труда является бригады. Первоначально они создавались по территориальному признаку - бригада-двор. Однако сами бригады по специализации были разноплановыми: специализированные механизированные животноводческие, растениеводческие бригады. Позже появились строительные бригады, коммунальные, дорожные бригады и т.д. В сельскохозяйственных предприятиях, в соответствии с их специализацией, создаются звена, бригады, участка, цеха, фермы, отряды и др.

Для государственных сельскохозяйственных предприятий присущи такие структурные производственные подразделения, как постоянные производственные бригады, звенья, механизированные отряды для выполнения специализированных работ и др.

В крупных сельскохозяйственных предприятиях могут создаваться отраслевые и многоотраслевые, а также комплексные бригады.

Крупнейшим структурным подразделением является участок. Она может состоять, в зависимости от специализации товаропроизводителя, с различных формирований, например фермы, бригады. Звено - это внутренне-бригадное (внутриструктурное) устойчивое формирование. В последнее время в связи с развитием подсобных предприятий и промыслов начали появляться такие производственные подразделения, как цеха и отделения.

Руководство внутрихозяйственным структурными подразделениями осуществляют звеньевые, бригадиры, заведующие отделениями, цехами, фермами, участками.

Согласно правилам внутреннего трудового распорядка сельскохозяйственного предприятия руководитель производственного подразделения устанавливает лично или через специалистов (звеньевых, бригадиров, завфермами) задания членам сельскохозяйственного предприятия на выполнение работ с учетом их производственной квалификации, возраста, состояния здоровья; знакомит их с нормативами выработки, расценкам за объем выполненных работ; обеспечивает работников необходимыми для работы средствами производства, а при необходимости и транспортом для поездки на работу; закрепляет за звеньями и отдельными работниками технику, рабочую скот и т.п.; наиболее рационально организовывает труд работников, создает безопасные условия труда, осуществляет контроль за качеством и сроками работ, учет труда и заработка каждого члена предприятия, обеспечивает соблюдение трудовой дисциплины; принимает меры по эффективного использования и сохранения государственного имущества и имущества предприятия; организует ремонт зданий, сооружений, транспортных средств и инвентаря. книга по ремонту и эксплуатации и т.д.

Так, звеньевой организует работу звена и участвует в ней вместе со всеми работниками, помогает руководителю подразделения в подсчета заработков членов звена, осуществляет контроль за качеством работ, несет ответственность за выполнение производственного задания и распоряжений руководителя производственного подразделения и специалистов. Бригадир организует работу бригады, ведет учет выполненной работы ее членами (звеньями), осуществляет контроль за качеством работ, передает данные в подсчета заработков, несет ответственность за выполнение производственного задания перед руководством предприятия и т.д.

При осуществлении производственной и хозяйственной деятельности подразделений воплощаются методы организации и стимулирования труда, которые обеспечивают в условиях рыночных отношений зависимость размеров заработной платы работников от конечных результатов сельскохозяйственного года.

Рабочее время и время отдыха работников сельского хозяйства

Нормированием рабочего времени определяются границы периодов, когда работники должны быть на предприятии и выполнять свои обязанности.

Продолжительность и распорядок рабочего дня в предприятии, порядок предоставления выходных дней и ежегодных оплачиваемых отпусков, а также минимум трудового участия его трудоспособных членов, порядок прохождения испытательного срока регламентируется правилами внутреннего распорядка предприятия, которые в основном разрабатываются на основании Примерных правил внутреннего распорядка.

В напряженные периоды сельскохозяйственных работ в случае производственной необходимости правления предприятия может изменять время начала и окончания работы против указанного в распорядка дня, руководители предприятий могут назначать работников на работу в ночное время. Для работников предприятий, занятых в животноводстве и на других работах, связанных с непрерывным циклом производства, а также для механизаторов в напряженные периоды сельскохозяйственных работ вводится нерегулярная или тресменная работа.

В производственных подразделениях с переменной организацией труда разрабатывается и утверждается правлением предприятия график работы с учетом принятой технологии производства. Переход работника из одной смены в другую происходит, как правило, через каждую неделю. Основой для временного освобождения от работы является листок нетрудоспособности, справка по уходу за больным, а также разрешение правления или руководителя производственного подразделения в связи с выполнением государственных или общественных обязанностей, предусмотренных законодательством, и за иными уважительными причинами.

Продолжительность рабочего времени работников государственных сельскохозяйственных предприятий регулируется Кодексом законов о труде Украины. Его нормы определяют сокращенную продолжительность рабочего времени, продолжительность ежедневной работы, работы накануне стулья деревянные складные , нерабочих праздничных и выходных дней, работу в ночное время, начало и окончание работы, разделение рабочего дня на части (статьи 50-65 Кзот). Эти нормы имеют конституционный характер. Так, ст. 45 Конституции Украины провозглашает: «Каждый, кто работает, имеет право на отдых». Это право обеспечивается предоставлением дней еженедельного отдыха, а также оплачиваемого ежегодного отпуска, установление сокращенного рабочего дня для отдельных профессий и производств, сокращенной продолжительностью работы в ночное время. В сельском хозяйстве выполнения этих конституционных требований имеет свои особенности. Председателю предприятия, его заместителям, главным (старшим) специалистам, а также членам предприятия, которые работают в животноводстве и других отраслях хозяйства с непрерывным процессом производства, выходные дни предоставляются по графику, утвержденному правлением. Членам предприятия, работающие в общественном производстве, предоставляется оплачиваемый отпуск, продолжительность ее определяют общее собрание предприятия.

Трудовое законодательство Украины определяет время отдыха работников, занятых на работах в государственных сельскохозяйственных предприятиях, в частности перерыв рабочего дня для отдыха и питания, выходные, праздничные и нерабочие дни, а также ежегодные отпуска (статьи 66-84 Кзот).

Трудовая дисциплина в сельскохозяйственных предприятиях

Трудовая дисциплина объединяет рабочих, служащих, членов сельскохозяйственных кооперативов в трудовые коллективы. Высокий уровень трудовой дисциплины состоит там, где каждый работник надлежащим образом выполняет свои профессиональные обязанности. Основные трудовые права и обязанности рабочих и служащих регламентирует Кодекс законов о труде Украины. Обязанности работников государственных сельскохозяйственных предприятий конкретизированы в отраслевых правилах внутреннего распорядка. На их основе трудовые коллективы государственных сельскохозяйственных предприятий утверждают по согласованию с профсоюзным комитетом правила внутреннего трудового распорядка хозяйства (ст. 142 Кзот Украины).

Трудовые обязанности работников сельскохозяйственных предприятий кооперативного типа закрепляются в уставах этих предприятий и в правилах внутреннего трудового распорядка. В соответствии с уставом и правилами внутреннего распорядка предприятия за достижение высоких результатов в производстве, разработку и внедрение предложений по его совершенствованию, экономию общественных средств, многолетнюю безупречную работу в сельском хозяйстве и другие заслуги общее собрание (собрание уполномоченных) или правления по согласованию с профсоюзным комитетом определяют следующие меры поощрения: объявление благодарности, выдача премии, награждение ценным подарком, награждение Почетной грамотой. Общее собрание (собрание уполномоченных) могут установить другие меры морального и материального поощрения. Предложения о поощрении обсуждаются на собрании или раде производственного подразделения и вносятся на рассмотрение правления предприятия. За нарушение устава, правил внутреннего трудового распорядка, невыполнение решений общего собрания (собрания уполномоченных), правления предприятия, распоряжений должностных лиц, нарушение производственной и трудовой дисциплины, опоздания или невыход на работу, самовольное ее оставление, появление на работе в нетрезвом состоянии, а также невыполнение без уважительных причин обязательного минимума трудового участия в общественном производстве, небрежное отношение к имуществу предприятия, самовольное использование техники, рабочего скота и другого имущества предприятия в личных целях, невыполнения установленных норм и правил техники безопасности и за другие нарушения на виновных могут быть наложены общим собранием (собранием уполномоченных) или правлением предприятия такие взыскания, как выговор, увольнение с должности (работы) с обязательным предоставлением другой работы; предупреждения об увольнении с работы или исключении из членов предприятия. Исключение из членов предприятия дом юрий лоза , группа верона , которое создано на принципах членства как крайняя мера взыскания, применяется общим собранием предприятия к лицам, которые систематически нарушают устав или правила внутреннего трудового распорядка. К работников государственных сельскохозяйственных предприятий или тех, которые работают по контракту или трудовым договором в вышеуказанных предприятиях и допустили аналогичных нарушений, применяются такие меры, согласно Кзот, как расторжение трудового договора или контракта.

Существует такой порядок применения дисциплинарных взысканий: собрание или совет производственного подразделения рассматривает соответствующие документы и обсуждает нарушения, допущенные отдельными членами коллектива и, в зависимости от степени нарушения, вносит свои предложения к правления предприятия о привлечении виновных к ответственности. Правление предприятия после внимательного рассмотрения этого нарушения может вынести одно из дисциплинарных взысканий, предусмотренных уставом. Дисциплинарные взыскания на голову предприятия, членов правления, председателя и членов ревизионной комиссии могут быть наложены только по решению общего собрания членов предприятия. За каждое нарушение может налагаться только одно дисциплинарное взыскание и в срок не позднее месяца со дня обнаружения проступка и не позднее шести месяцев со дня его совершения. Применение мер дисциплинарного взыскания не освобождает от привлечения виновных к материальной ответственности за халатное отношение к имуществу предприятия, умышленное причинение вреда и в других случаях, предусмотренных законодательством, а также когда противоправное поведение члена предприятия вызвала гибель, недостачу, повреждение или утрату имущества предприятия.

Охрана труда и здоровья работников сельского хозяйства

Статья 43 Конституции Украины провозглашает право каждого гражданина нашего государства на надлежащие, безопасные и здоровые условия труда». Закрепляются эти права законом Украины «Об охране труда».

Охрана труда - это система правовых, социально-экономических, организационно-технических, санитарно-гигиенических и лечебно-профилактических мероприятий и средств, направленных на сохранение здоровья человека в процессе труда.

При заключении гражданами трудового договора или контракта с предприятиями или оформлении членства гражданин должен быть информированным работодателем под расписку об условиях труда на предприятии, наличие на рабочем месте, где он будет работать, опасных и вредных производственных факторов, которые не устранены, и возможные последствия их влияния на здоровье, а также его права на льготы и компенсации за работу в таких условиях в соответствии с законодательством и коллективным договором.

Условия трудового договора не могут содержать положений, которые не соответствуют законодательным и иным нормативным актам об охране труда. Условия труда и безопасность на рабочем месте, безопасность технологических процессов, машин, механизмов, оборудования и других средств производства, состояние средств коллективной и индивидуальной защиты, используемых работниками, а также санитарно-бытовые условия должны соответствовать требованиям нормативных актов об охране труда. Работник имеет право отказаться от порученной работы, если создалась производственная ситуация, опасная для его жизни или здоровья и окружающей среды. Факт наличия такой ситуации подтверждается специалистами по охране труда предприятия с участием представителя профсоюза и уполномоченного трудового коллектива, а в случае возникновения конфликта - соответствующим органом государственного надзора за охраной труда с участием представителя профсоюза. За период простоя по этим причинам, а не по вине работника за ним сохраняется средний заработок. На время остановки предприятия, цеха, участка, отдельного производства или оборудования органом государственного надзора или службой охраны труда за работником сохраняется его место работы. Работник имеет право расторгнуть трудовой договор по собственному желанию, если работодатель не соблюдает законодательство об охране труда или не выполняет условий трудового договора по этим вопросам. В этом случае работнику выплачивается выходное пособие в размере, предусмотренном коллективным договором, но не менее трехмесячного заработка. Все работники подлежат обязательному социальному страхованию от несчастных случаев и профессиональных заболеваний Центр предлагает получить Образование за рубежом подробно. , итальянские шубы интернет магазин . Страхование осуществляется в порядке и на условиях, определенных законодательством и коллективным договором (соглашением и трудовым договором).

Работники, занятые на работах с тяжелыми и вредными условиями труда, бесплатно обеспечиваются лечебно-профилактическим питанием, молоком или равноценными пищевыми продуктами), имеют право на оплачиваемые перерывы санитарно-оздоровительного назначения, сокращение рабочего времени, дополнительный оплачиваемый отпуск, оплату труда в повышенном размере и другие льготы и компенсации, предоставляемые в порядке, предусмотренном законодательством.

На работах с вредными и опасными условиями труда, а также на работах, связанных с загрязнением или неблагоприятными температурными условиями, работникам выдаются бесплатно по установленным нормам специальная одежда, обувь и другие средства индивидуальной защиты, а также смывающие и обезвреживающие средства.

Согласно законодательству, работодатель обязан возместить вред, причиненный работнику ему увечьем или иным повреждением здоровья, связанным с исполнением трудовых обязанностей, в полном объеме утраченный заработок, а также уплатить потерпевшему (членам семьи и иждивенцам потерпевшего) единовременное пособие, а также возместить моральный вред. Возмещение морального вреда осуществляется в том случае, когда опасные и вредные условия труда привели к моральных потерь потерпевшего, его физических и моральных страданий, нарушение его нормальных жизненных связей, а также других негативных последствий, которые требуют от него дополнительных усилий по организации своей жизни.

Работодатель создает на предприятии службу охраны труда. Служба охраны труда подчиняется непосредственно руководителю предприятия и приравнивается к основным производственно-технических служб. За нарушение нормативных актов об охране труда, невыполнение предписаний должностных лиц органов государственного надзора по вопросам безопасности, охраны труда виновные могут быть привлечены к уплате штрафа. Штрафы налагаются руководителями Государственного комитета Украины по надзору за охраной труда и их местных органов. Максимальный размер штрафа не может превышать двух процентов месячного фонда заработной платы предприятия.

Государственными межотраслевыми и отраслевыми нормативными актами об охране труда есть правила, стандарты, положения, инструкции и другие документы, обязательные для исполнения.

Государственное управление охраной труда в Украине осуществляют Кабинет Министров Украины; Государственный комитет Украины по надзору за охраной труда; Министерство аграрной политики и другие центральные органы государственной исполнительной власти; местная государственная администрация; местные советы. Государственный надзор за соблюдением законодательных и других нормативных актов по охране труда осуществляют: Государственный комитет Украины по надзору за охраной труда; Государственный комитет Украины по ядерной и радиационной безопасности; органы государственного пожарного надзора Управления пожарной охраны Министерства внутренних дел Украины; органы и учреждения санитарно-эпидемиологической службы Министерства здравоохранения Украины.

Органы государственного надзора за охраной труда не зависят от каких-либо хозяйственных органов, общественных объединений, политических формирований, местных государственных администраций и местных советов и действуют в соответствии с положениями, которые утверждаются Кабинетом Министров Украины. Органы государственного надзора за охраной труда устанавливают порядок разработки и утверждения положений, инструкций и других актов об охране труда, действующих на предприятиях, разрабатывают типовые документы по этим вопросам.

Должностные лица органов государственного надзора за охраной труда несут ответственность за выполнение возложенных на них обязанностей в соответствии с действующим законодательством.

Общественный контроль за соблюдением законодательства об охране труда осуществляют: трудовые коллективы через избранных ими уполномоченных; профессиональные союзы - в лице своих выборных органов и представителей. Уполномоченные трудовых коллективов по вопросам охраны труда имеют право беспрепятственно проверять на предприятиях выполнение требований охраны труда и вносить обязательные для рассмотрения предложения об устранении выявленных нарушений. Для выполнения этих обязанностей работодатель за свой счет организует обучение и освобождает, в случае необходимости, уполномоченного по вопросам охраны труда от основной работы на предусмотренный коллективным договором срок с сохранением за ним среднего заработка.

Уполномоченные трудовых коллективов действуют в соответствии с типовым положением, утвержденным Государственным комитетом Украины по надзору за охраной труда по согласованию с профсоюзами.

Профессиональные союзы осуществляют контроль за соблюдением законодательных и других нормативных актов об охране труда, созданием безопасных и безвредных условий труда, должного производственного быта работников и обеспечением средствами коллективной и индивидуальной защиты. Они имеют право беспрепятственно проверять состояние условий и безопасности труда на производстве, выполнения соответствующих программ и обязательств коллективных договоров (соглашений), вносить работодателям, государственным органам управления представления по вопросам охраны труда и получать от них аргументированный ответ.

За нарушение законодательных и иных нормативных актов об охране труда, создание помех для деятельности должностных лиц органов государственного надзора и представителей профессиональных союзов виноваты работники привлекаются к дисциплинарной, административной, материальной и уголовной ответственности в соответствии с законодательством.

Служба охраны труда в зависимости от численности работающих может функционировать как самостоятельное структурное подразделение или в виде группы специалистов или одного специалиста, в том числе по совместительству. В управлении сельского хозяйства и продовольствия районной госадминистрации эта служба охраны труда подчиняется непосредственно начальнику районного управления.

Приказом Государственного комитета украины по промышленной безопасности, охране труда и горному надзору от 21 марта 2007 года №55 утверждено Типовое положения о комиссии по вопросам охраны труда предприятия.

Этот постоянно действующий контрольно-совещательный орган трудового коллектива и работодателя создается с целью привлечения их представителей к сотрудничеству в области управления охраной труда на предприятии, согласованного решения вопросов, возникающих в этой сфере. Решение о создании комиссии, ее количественный и персональный состав, срок полномочий принимается трудовым коллективом на общих собраниях (конференциях) по представлению работодателя, органа местного самоуправления трудового коллектива и профсоюзного комитета.

Общее собрание утверждает и Положения о комиссии по вопросам охраны труда предприятия, которое разрабатывается с участием сторон на основе Типового положения. Комиссия формируется на принципах равного представительства лиц от работодателя и от трудового коллектива. Комиссия в своей деятельности руководствуется законодательством о труде, межотраслевыми и отраслевыми актами с охраной труда, а также Положением о комиссии по вопросам охраны труда предприятия. Основные задачи комиссии:

- защита прав и законных интересов работников в области охраны труда;

- подготовка на основе анализа состояния безопасности и условий труда на производстве рекомендаций по профилактике производственного травматизма и профессиональных заболеваний, практической реализации принципов государственной политики в области охраны труда на предприятии;

- согласование путем двусторонних консультаций позиций сторон в решении практических вопросов в сфере охраны труда с целью обеспечения сочетания интересов государства, работодателя и трудового коллектива, каждого работника, предотвращения конфликтов;

- выработка предложений относительно включения в коллективный договор отдельных вопросов по охране труда и использования средств фонда охраны труда предприятия.

Комиссия имеет следующие права:

- обращаться к собственника или уполномоченного им органа, органа местного самоуправления трудового коллектива, профсоюзного комитета с предложениями по регулированию отношений в сфере охраны труда;

- создавать рабочие группы из числа членов комиссии для выработки согласованных решений по конкретным вопросам охраны труда с привлечением к их состав на договорной основе по согласованию сторон соответствующих специалистов, экспертов, инспекторов государственного надзора за охраной труда;

- осуществлять контроль за соблюдением требований законодательства по вопросам охраны труда непосредственно на рабочих местах, обеспечение работающих средствами коллективной и индивидуальной защиты;

- знакомиться с любыми материалами по вопросам охраны труда, анализировать состояние условий и безопасности труда на предприятии, выполнение соответствующих программ и коллективных договоров;

- иметь свободный доступ на все участки производства и обсуждать с работниками вопросы охраны труда.

Комиссию возглавляет председатель, который избирается на ее заседании. Из состава комиссии избирается также заместитель председателя и секретарь. Члены комиссии выполняют свои обязанности, как правило, на общественных началах. При привлечении к отдельных проверок, проведении обучения они могут освободиться от основной работы на предусмотренный коллективным договором срок с сохранением за ним среднего заработка. Комиссия осуществляет свою деятельность на основе планов. Заседание комиссии проводится не менее одного раза в квартал и считается правомочным, если на нем присутствует от каждой из сторон большинство ее членов. Комиссия не менее одного раза в год отчитывается о своей работе на общем собрании трудового коллектива.

Понятие и особенности оплаты труда в сельскохозяйственных предприятиях

Оплата труда - это вознаграждение за труд, который вкладывает работник в сельскохозяйственное производство. В условиях рыночных отношений значительно возрастает роль нормирования труда. С его помощью можно оценить трудовой вклад работников с учетом количества и качества затраченного на производство определенной продукции. Для этого необходимо применять обоснованные нормативы времени, выработки, обслуживания, точного учета труда каждого работника, объема производимой им продукции.

Уровень оплаты труда в каждом сельскохозяйственном предприятии зависит от конечного результата его работы, то есть от валовой прибыли. Взаимосвязь меры труда и его оплаты осуществляется через формы и системы оплаты труда, которые зависят от особенностей сельскохозяйственного производства, от новых экономических и трудовых отношений.

Специфика труда в аграрном секторе производства заключается в том, что при одинаковых затратах можно получить разные конечные результаты, которые зависят также от погодно-климатических условий, от плодородия земли, от сортов семян. Все это необходимо учитывать при применении соответствующих форм и систем оплаты труда.

Существующая в сільгоспідприємствах оплата труда делится на основную и дополнительную.

Основная оплата труда - это вознаграждение, которое представляет собой заработок, который начисляется по тарифным ставкам, должностным окладам, с учетом произведенной продукции, ее количества и качества. Дополнительная плата - это вознаграждение за труд сверх установленных норм, за получение зверхпланового урожая, за находчивость, трудовые успехи. Она доплаты, надбавки, компенсационные выплаты, премии.

Вопросы оплаты труда регулируется Законом Украины от 24 марта 1995 года «Об оплате труда», законами Украины «О сельскохозяйственной кооперации»; «О крестьянском (фермерском) хозяйстве», подзаконными и локальными нормативно-правовыми актами.

Законодательство предусматривает также возможность оплаты труда в сельском хозяйстве наряду с денежной и натуральной. В современных условиях, при наличии острой нехватки средств, возросла роль натуральной оплаты труда. Предприятие самостоятельно распоряжается произведенной продукцией и решает, какую ее часть отдать на натуральную оплату. Это отражается в Положении об оплате труда конкретного сельскохозяйственного предприятия, которое принимается общим собранием трудового коллектива займ под залог техники .

Натуральная оплата труда может применяться только как доля основной денежной оплаты, а может полностью осуществляться за счет продукции сельского хозяйства. Она широко применяется при расчетах с сезонными наемными работниками при оплате за сбор урожая картофеля, сахарной свеклы, овощей, плодов, ягод. Натуральная оплата может осуществляться не только растительной продукцией, но и молоком, мясом и т.д.

Особенности оплаты труда в растениеводстве, животноводстве, а также механизаторов сельскохозяйственных предприятий

Отдельные технологические процессы в растениеводстве нуждаются оптимальных агротехнических сроков и соответствующего качества (обработка почвы, посев, уборка урожая), потому что это будет определять судьбу будущего урожая. Такие особенности условий труда требуют применения текущего премирования, других поощрений.

В животноводстве труд организуется следующим образом: поголовье скота закрепляется за отдельными животноводами или по соответствующей бригадой, звеном или фермой. В зависимости от формы организации труда применяются индивидуальная или коллективная оплата труда, премирования. Начисляется оплата по натуральным показателям, то есть по живым весом скота, за получение приплода, а также получение яиц птахофермами, меда пасеками, надоя молока на фермах и др. Нормы обслуживания определяются в соответствии с Правилами нормирования труда. При этом должно учитываться рациональное использование кормов, конкретные условия труда, добросовестное отношение к выполнению своих обязанностей, непрерывный стаж работы.

Механизированным работам принадлежит ведущее место во всех сельскохозяйственных процессах. В связи с этим уделяется больше внимания совершенствованию оплаты труда трактористов-машинистов.

На механизированных сельскохозяйственных работах оплата труда в сельскохозяйственных предприятиях проводится за выполненный объем работ или отработанное время по установленным тарифным ставкам. Всем механизаторам в зависимости от знаний, опыта работы, в соответствии с Положением об аттестации трактористов-машинистов, присваивается квалификация - тракторист-машинист И, II, Ш класса с выплатой надбавок: трактористам-машинистам И класса - 20 процентов, II класса - 10 процентов заработка на механизированных работах. Надбавки выплачиваются также за сбор урожая с учетом качественных показателей, за экономию горюче-смазочных материалов, за звание «Мастер», за непрерывный стаж работы, за работу на тракторе Рекрутинговое агентство в спб по материалам сайта. , 10500 р. Фаркоп Galia для Nissan Qashqai +2 с 2007- года. Полностью ОЦИНКОВАННЫЙ фаркоп., комбайне на протяжении определенного времени без капитального ремонта и др.

Труд лиц управлінсько-обслуживающего персонала вознаграждается на основе должностных окладов или в соответствии с условиями контракта. С целью повышения заинтересованности руководителей и специалистов государственного и коллективного типов предприятий считается целесообразным проводить оплату их труда за счет фонда оплаты труда, который утверждается собственником предприятия или советом трудового коллектива.

В связи с реструктуризацией сельскохозяйственного производства возникают новые формы сельскохозяйственных предприятий, которые строят свою работу на хозрасчетных и рыночных принципах. Соответственно этому и должны применяться формы и системы оплаты труда в сельском хозяйстве.

5. Правове регулювання соціального страхування і пенсійного забезпечення сільського населення

У контексті соціально-економічних трансформацій головне місце займають проблеми соціального захисту, розробки та введення нових механізмів функціонування соціального захисту населення і його вдосконалення в міру створення економічних передумов в Україні. Особливо загострилися ці проблеми в сільській місцевості, що робить необхідним реформування існуючої системи соціального захисту.

Однією з найвагоміших складових соціального захисту є проблема джерел його фінансування, що виникає через недостатню кількість загальних податкових надходжень та цільових платежів. Наукова проблема, що пов’язана з системою соціального захисту, включає три складові: з’ясування шляхів розвитку соціальної сфери, виявлення складу соціально захищених груп та збільшення кількості і підвищення рівня послуг соціального забезпечення.

Разом з тим, в Україні існують проблеми, що стосуються особливостей соціального захисту сільського населення. Це пов’язано з недоліками реформування аграрного виробництва, складністю надання земельних та майнових паїв, соціальних послуг сільському населенню (грошові, матеріальні допомоги, послуги), страхування орендної плати.

Соціального захисту населення - це діяльність держави, місцевих владних структур, підприємств та організацій, спрямованих на створення сприятливого середовища, яке б забезпечувало населенню сприятливі умови для задоволення його моральних, духовних, матеріальних, економічних, соціальних, технологічних та екологічних потреб життєдіяльності.

Під морально-духовними умовами розуміється створення таких умов, які б забезпечували захист рівня життя населення, розвиток охорони здоров’я, освіти.

Матеріальні умови включають в себе надання допомоги у випадку безробіття, багатодітним сім’ям, застосування різноманітних форм компенсації від підвищення цін та проведення індексації. Соціальні умови характеризуються розробкою політики соціального страхування. Екологічні умови життєдіяльності включають захист навколишнього середовища в основному за кошти держави.

Ці умови забезпечуються зростанням соціальних факторів та соціальною підтримкою економічно активного населення, формуванням ринку праці з мінімальними соціальними ризиками, соціальним захистом малозабезпечених верств населення, подальшим ростом соціального потенціалу.

Дані умови ґрунтуються на розширенні та зміцненні економічної, фінансової, інвестиційної політики, а також всієї системи законотворчості та управління.

Соціальний захист сільського населення – це діяльність держави на регіональному та локальному рівнях, спрямованих на забезпечення захисту сільського населення від економічних, соціальних та екологічних ризиків.

Особливості соціального захисту сільського населення можна розділити на три групи. 

До першої групи належить соціальне спрямування економічної реформи аграрного виробництва. Саме за рахунок соціальної сфери здійснюється первинне нагромадження капіталу та переведення економіки на ринкові методи господарювання. Населення повсякденно розраховується за це урізаними, хоч і гарантованими Конституцією України, правами на: життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім’ї, відпочинок, житло, охорону здоров’я та медичну допомогу, соціальне забезпечення.

Друга група включає особливості пов’язані зі створенням агроформувань власників землі і майна колишніх суспільних формувань.

До третьої групи особливостей соціального захисту сільського населення відносяться різні форми надання соціальних послуг сільському населенню: грошові допомоги, матеріальні допомоги (зерно, корм, паливо), послуги (обробіток землі, транспортні послуги).

Визначено, що на соціальний захист сільського населення впливають заходи прямого та опосередкованого впливу.

До заходів прямого впливу належать:

вдосконалення системи оплати праці;

створення нових робочих місць;

проведення пенсійної реформи;

створення мережі об’єктів соціальної та гуманітарної допомоги;

розвиток соціальної інфраструктури.

До заходів опосередкованого впливу на соціальний захист сільського населення слід віднести:

забезпечення паритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію;

створення середовища для гармонійного співіснування форм власності.

До першочергових напрямів удосконалення соціального захисту сільського населення слід віднести:

перегляд розміру мінімальної заробітної плати та пенсій;

визначення економічних, правових та організаційних функцій оплати праці та зайнятості населення;

введення єдиних тарифних умов оплати праці робітників та службовців за загальними професіями та посадами;

перегляд мінімального споживчого сімейного бюджету.

Головною складовою соціального захисту є соціальне страхування. Воно виникло в часи формування організованого класу найманих працівників та базується на понятті соціального ризику. Головною відмінністю соціального страхування від колективної взаємодопомоги минулих часів є те, що соціальне страхування завжди наперед визначає ймовірність настання самої події, що страхується та розмір можливої шкоди, яка завдається. Взаємодопомога надається тільки після настання певної події та визначення розміру шкоди, що заподіяна.

Соціальне страхування є механізмом реалізації соціальної політики держави, основою організації соціального захисту населення. Воно є системою правових, економічних та організаційних заходів, що покликані компенсувати окремі види соціальних ризиків.

Причинами впровадження соціального страхування є: наявність непрацездатних членів країни, які через конкретні обставини не приймають участі в суспільно-корисній праці, а тому, не спроможні підтримувати свій життєвий рівень за рахунок заробітної плати та наявність працездатних громадян, що позбавлені можливості або не мають бажання самореалізуватися.

Соціальне страхуванняце механізм реалізації соціального захисту населення від різних ризиків (втрати роботи, захворювання, каліцтва та ризики пенсійного характеру), що забезпечить їм фінансові гарантії у їхній життєдіяльності.

Головне управління соціальних питань та у справах захисту населення Волинської обласної державної адміністрації

Механізм соціального захисту сільського населення

Фінансово-економічне забезпечення

Соціально-правове забезпечення

  1.  рівні доходів і витрат сільського населення;
  2.  фінансове забезпечення соціальних пільг і послуг;
  3.  регулювання рівня заробітної плати та інших соціальних стандартів;
  4.  фінансування державних програм
  1.  законодавче встановлення мінімальних рівнів оплати праці, пенсій, прожиткового мінімуму, системи допомоги, пільг, субсидій та нормативів щодо їх обґрунтування й заходів щодо застереження інфляції
  1.  розробка регіональних програм подолання бідності;
  2.  розробка державних програм зайнятості та розвитку трудового потенціалу;
  3.  розробка державних програм стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних регіонів

Організаційно-програмне забезпечення

Прогнозні соціальні індикатори впливу на інфляційне застереження щодо пенсійного забезпечення жителів села і підвищення їхнього життєвого рівня

Волинський обласний центр зайнятості

Територіальна державна інспекція праці у Волинській області

Обласне відділення Пенсійного фонду України

Головне управління агропромислового розвитку Волинської області

Координатор центру при Волинській обласній державній адміністрації

6. Гарантії прав громадян як суб’єктів аграрних відносин.

Джерела

  1.  Аграрне право України (О.О.Погрібний).- // Режим доступа: http://textbooks.net.ua/content/category/5/4/12/.
  2.  Аграрное право. Боголюбов С.А., Бринчук М.М., Ведышева Н.О. Под ред.Палладиной М.И., Жаворонковой Н.Г.- М.: Проспект, 2011. — 432 с. // Режим доступа: http://www.alleng.ru/d/jur/jur612.htm.
  3.  Гайворонский В. М., Жушман В.П.Аграрное право Украины. Учебное пособие / Харьков: Право, 2003. - 237 c. // Режим доступа: http://banauka.ru/9.html.
  4.  Жигар Наталія Михайлівна «Соціальний захист сільського населення: стан і перспективи розвитку». Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук, Спеціальність: 08.00.07 – Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика.- Львів – 2009.
  5.  Загальна характеристика правового положення громадян як суб'єктів аграрних правовідносин. Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/agrar-pravo/45.php 
  6.  Аграрне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного. – К.: Істина, 2006. –. 448 с.- Режим доступу: http://studies.in.ua/pogrbnij-oo-agrarne-pravo-ukrainu.html.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51801. Прощання зі школою: зіркова подорож 91 KB
  Під супровід повільної ліричної мелодії розпочинає учитель урок. Учитель: Синее небо усыпано звёздами. Царит торжественно волненье Любовь успех и настоящее везенье Учитель: Я думаю вы обратили внимание на один из кадров тайной съёмки. Учитель: У каждого человека как утверждает легенда два берега – от одного человек уплывает к другому непременно причаливает.
51802. Потреби й права споживача. Раціональна поведінка. Оцінка корисності споживчого блага та бюджет корисності 104 KB
  Ціль споживача мати максимальну корисність від споживання товарів і послуг. Споживачу зацікавленому в задоволенні своїх потреб з найменшими витратами обмежених засобів доводиться задумуватися над наступними питаннями: на що в першу чергу витратити свої доходи Споживач оцінює товар або послугу насамперед з погляду їхньої корисності Корисність – це суб'єктивне відчуття задоволеності від споживання блага Корисність кожного блага має свої критерії. Наприклад корисність одягу проявляється в розмірі кольорі дизайні; корисність продуктів...
51803. Подготовка учителя к уроку истории 32.5 KB
  Вот почему качество подготовки учащихся по той или иной учебной дисциплине во многом определяется уровнем проведения урока его содержательной и методической наполненностью его атмосферой. Для того чтобы этот уровень был достаточно высоким надо чтобы учитель в ходе подготовки урока постарался сделать его своеобразным произведением со своим замыслом завязкой и развязкой подобно любому произведению искусства. Как же построить такой урок Как сделать так чтобы урок не только вооружал учащихся знаниями и умениями значимость которых...
51804. Формы окончания предварительного расследования 71.5 KB
  ЦЕЛИ: обучающая – научить объяснять сущность и различать формы окончания предварительного расследования; развивающая – способствовать развитию аналитического мышления интереса к знаниям; воспитательная – способствовать воспитанию положительного отношения к знаниям правовой культуры. Таблица: Формы окончания предварительного расследования. Слово преподавателя: На тему Формы окончания предварительного расследования примерным тематическим планом отведено 6 часов.
51806. УРОК РУССКОГО ЯЗЫКА 87.5 KB
  Цели и содержание конкретного урока русского языка Урок будучи наименьшей единицей учебного процесса реализует часть его целей и содержания. Особенности урока РУССКОГО – освещение лингвистич проблем работа по развитию устной и письменной речи в разных видах речевой дти. Структурные элементы урока и их функции Урок как единица учебного процесса складывается из ряда относительно самостоятельных видов совместной деятельности учителя и учащихся которые составляют его особые структурные элементы: оргмомент проверка домашнего задания...
51808. Візуальні види мистецтва. Античне мистецтво. Мистецтво доби Відродження 38 KB
  Хто є автором скульптури Менада а Скопас б Лісіпп в Фідій 2. Хто з художників зображав види Толедо а Франсіско Гойя б Дієго Веласкес в Ель Греко 10. Хто з художників працював у напрямі сюрреалізм а Франсіско Гойя б Сальвадор Далі в Дієго Веласкес ІІІ рівень репродуктивнотворчий 1 бал Назвіть видатних скульпторів Давньої Греції. Хто є автором скульптури Сатир який відпочиває а Праксітель б Лісіпп в Мірон Хто є автором славетної праці Дискобол а Афінодор б Мірон в Полідор 3.