85851

Рівень мотивації прагнення до уникнення невдачі у студентів

Курсовая

Психология и эзотерика

Мета - вивчити вплив на ефективність навчальної діяльності прагнення до уникнення невдачі у студентів. Завдання: Вивчити літературу з даної теми. Вивчити мотиви навчальної діяльності студентів; З’ясувати чи впливає на ефективність навчальної діяльності студента його прагнення до уникнення невдачі.

Украинкский

2015-03-31

498.5 KB

0 чел.


ВСТУП

Мотивація займає провідне місце в структурі особистості і є одним з основних понять, яке використовується для пояснення рушійних сил поведінки, діяльності. Люди розрізняються за індивідуальними проявами (характером і силі) тих чи інших мотивів. У різних людей можливі різні ієрархії мотивів.

Поведінка людини в певний момент часу мотивується не будь-якими або не всіма можливими його мотивами, а тим з найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який за даних умов ближче всіх пов'язаний з перспективою досягненнявідповідного цільового стану або, навпаки , досягнення якого поставлене під сумнів. Такий момент активується, стає дієвим.

Від мотивації залежить, як і в якому напрямку будуть використані різні функціональні здібності. Мотивацією також пояснюється вибір між різними можливими діями, між різними варіантами сприйняття і можливими змістами мислення; крімтого, нею пояснюється інтенсивність та наполегливість у здійсненні обраної дії та досягненні його результатів. Будь-яка діяльність протікає більш ефективно і дає якісні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, які викликають бажання діяти активно, з повною віддачею сил, долати неминучі труднощі, несприятливі умови та інші обставини, наполегливо просувати до наміченої мети. Все це має пряме відношення і до навчальної діяльності, яка проходить більш успішно, якщо в учнів сформовано позитивне ставлення до неї, є пізнавальний інтерес, потреба в отриманні знань, умінь і навичок, почуття обов'язку, відповідальності та інші мотиви навчання.

Таким чином, можна з упевненістю сказати, що дана тема дуже актуальна і буде такою завжди, так як навчальна діяльність займає практично всі роки становлення особистості, починаючи з дитячого саду і закінчуючи навчанням у середніх та вищих професійних навчальних закладах. Отримання освіти є неодмінною вимогою до будь-якої особистості, проблема мотивації навчання є однією з центральних у педагогічній психології.

Об'єктом даної курсової роботи є студенти різних спеціальностей.

Предмет - рівень мотивації прагнення до уникнення невдачі у студентів.

Мета - вивчити вплив на ефективність навчальної діяльності прагнення до уникнення невдачі у студентів.

Завдання:

  1.  Вивчити літературу з даної теми.
    1.  Вивчити мотиви навчальної діяльності студентів;
    2.  З'ясувати чи впливає на ефективність навчальної діяльності студента його прагнення до уникнення невдачі.

Методика. Методика оцінки прагнення до уникнення невдачі.

Метод. Метод рангової кореляції Спірмена.

Гіпотеза. Ефективність навчальної діяльності студентів визначається рівнем прагнення до уникнення невдачі.

В мотивационной сфере выделяются:

  •  мотивационная система личности — общая (целостная) организация всех побудительных сил деятельности, лежащих в основе поведения человека, которая включает в себя такие компоненты, как потребности, собственно мотивы, интересы, влечения, убеждения, цели, установки, стереотипы, нормы, ценности и др.;
  •  мотивация достижения — потребность в достижении высоких результатов поведения и удовлетворении всех других потребностей;
  •  мотивация самоактуализации — высший уровень в иерархии мотивов личности, состоящий в потребности личности к наиболее полной реализации своего потенциала, в потребности самореализации себя.
  •  Вирішальним фактором у становленні рівня домагань є не сам по собі об'єктивний успіх або невдача, а переживання суб'єктом своїх досягнень як достатніх чи недостатніх. За даними американських психологів, рівень домагань залежить від співвідношення двох протилежних мотиваційних тенденцій - прагнення до успіху та уникнення невдачі, які входять до структури мотивації досягнення. Інакше кажучи, поведінка, орієнтована на досягнення цілі, визначається співвідношенням двох тенденцій - прагнення до успіху та уникнення невдачі.
  •  Тенденція прагнення до успіху є мультиплікативною функцією трьох змінних: мотиву прагнення до успіху, суб'єктивної вірогідності досягнення успіху, його привабливості в даній ситуації. Мотив прагнення до успіху - це стійка диспозиція особистості переживати гордість і задоволення при досягненні успіху.
  •  Тенденція уникнення невдачі є мультиплікативною функцією мотиву уникнення невдачі (прагнення уникнути невдачі та сорому) та Гі непривабливості в певній ситуації.
  •  Привабливість успіху тим сильніша, чим нижча суб'єктивна вірогідність успіху (тобто чим важче його досягнути), і навпаки, привабливість уникнення невдачі тим слабша, чим вища суб'єктивна вірогідність успіху.
  •  Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції (мотиву прагнення до успіху або мотиву уникнення невдачі) завжди зумовлене вибором ступеня складності задачі Люди з переважанням мотиву прагнення до успіху вибирають задачі середнього ступеня трудності. Якщо людина орієнтована на уникнення невдачі, вона надає перевагу задачам дуже легким (їх вибір гарантує успіх) або дуже важким (якщо вона не може вирішити задачі цього класу, це не викликає в неї великого смутку, бо невдача із задачами, з якими навряд чи хто впорається, не дає приводу для сорому та почуття приниження).
  •  Ситуація, в якій актуалізується мотив досягнення, характеризується таким чином:
  •  у ній існують визначені стандарти якості;
  •  результат розв'язання задач оцінюється за цими стандартами;
  •  результат розв'язання може бути успішним чи неуспішним;
  •  людина розуміє свою відповідальність за наслідки.
  •  У такій ситуації актуалізуються мотиви прагнення до успіху та уникнення невдачі. Людям із мотивом прагнення до успіху притаманні такі особливості;
  •  ситуація досягнення як особистий фактор;
  •  упевненість в успішному наслідку,
  •  активний пошук інформації для судження про свої успіхи;
  •  готовність узяти на себе відповідальність і рішучість у невизначених ситуаціях;
  •  велика інтенсивність прагнення до мети;
  •  отримання підвищеного задоволення від цікавих задач;
  •  бажання робити більш чи менш складну роботу, але таку, яку можна реально виконати;
  •  відсутність ентузіазму до розв'язання нескладних чи простих задач;
  •  здатність не розгубитися в ситуації змагання чи перевірки здібностей;
  •  прагнення до розумного ризику;
  •  середній, реалістичний рівень домагань;
  •  велика завзятість у випадку виникнення перешкод;
  •  підвищення рівня домагань після успіху та зниження після невдачі
  •  Людям з мотивом уникнення невдачі властивий пошук інформації про можливість невдачі в ситуаціях досягнення. Вони беруться за виконання надскладних чи простих задач. На противагу людям з мотивом прагнення до успіху причиною невдачі вважають нестачу власних здібностей, а успіх пояснюють зовнішніми обставинами.
  •  X. Хекхаузен запропонував модель механізму мотивації досягнення (рис. 53). Як бачимо з цієї схеми, мотивація досягнення тісно пов'язана з такою базовою характеристикою особистості, як самооцінка. Дж Аткінсон визначав механізм мотивації досягнення як "здатність пережити гордість за досягнуте". Цей механізм актуалізується в ситуації, в яку потрапляє особистість.
  •  Треба зазначити, що, хоча в житті існує багато ситуацій досягнення (наприклад, у навчальній, професійній діяльності), відмінність у мотивах виявляє себе в тому, що одні люди шукають такі ситуації, інші уникають їх.
  •  Людина обирає ціль, яка відповідає рівневі її домагань, стратегію її реалізації й виконує відповідні дії. Результат своїх дій (успішних чи неуспішних) людина оцінює шляхом зіставлення з рівнем домагань. Результат може негативно чи позитивно впливати на самооцінку.
  •  Відповідна атрибуція (пояснення причин результату) є компенсаційним механізмом, що дає змогу послаблювати негативний чи посилювати позитивний вплив на самооцінку.
  •  Коли ситуація досягнення не може реалізуватися одномоментно, а потребує значних зусиль протягом тривалого
  •  
  •  Рис. 53. Модель механізму мотивації досягнення (за X. Хекхаузеном)
  •  часу (наприклад, зростання професійних досягнень), кожний окремий результат оцінюється людиною з погляду наближення до остаточної мети.
  •  Характеристика людей з мотивами прагнення до успіху та уникнення невдачі у зв'язку з особливостями функціонування механізму мотивації досягнення дається у табл. 9.
  •  Переконання становлять основу сьогоденних мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство й людину, тобто світогляд. У психологічній науці заведено пов'язувати світогляд із пізнавальною потребою людини. Це справді один з істотних зв'язків. Водночас світогляд як головна "одиниця" взаємовідносин людини і світу ширший від системи знань. Це, передусім, свідоме ставлення до світу, яке охоплює і знання, і оцінку, і дії в їхній єдності. Світогляд і пов'язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка містить три головні компоненти:
  •  когнітивний (знання); емоційний (оцінка, ставлення);
  •  поведінковий (воля).
  •  Інколи переконання ототожнюють зі знаннями, можливо, тому, що знання виявити легше, ніж переконання. Насправді лише знань недостатньо для формування переконань. У цьому плані показовим є експеримент, у якому створювалася "ситуація вільного вибору". Учням ставилося запитання: "Чи потрібно виконувати домашнє завдання?"
  •  Таблиця 9. Характеристика людей з мотивами прагнення до успіху те уникнення невдачі
  •  
  •  
  •  Більшість дітей відповіли на це запитання позитивно, пояснивши, чому це необхідно робити. Далі дітям повідомили, що наступного дня з жодного предмета опитувати не будуть. Виявилося, що одні виконали домашнє завдання з усіх навчальних предметів, інші - лише історію, треті - лише фізику. Були й такі, котрі зовсім нічого не вивчили.

МОТИВАЦІЯ ДОСЯГНЕННЯ

МОТИВАЦІЯ на ДОСЯГНЕННЯ (фр. motif — причина, що спонукає < лат. movere — рухати) — одна з різновидів мотивації діяльності, пов’язана з потребами індивіда досягати успіхів і уникати невдач. Дослідження М.д. були розпочаті в 50-х рр. XX ст. американським ученим Д. Мак-Клелландом, якому вдалося виявити індивідуальні розбіжності в М.д. за допомогою тематичного аперцепційного тесту (ТАТ) Г. Мюррея. Розвиток М.д. пояснювався Д. Мак-Клелландом і його колегами особливостями соціалізації, напр. ціннісними орієнтаціями у представників тих чи інших соціальних верств населення. Д. Мак-Клелланд вважав, що формування М.д. залежить від сприятливих умов виховання й благополучного середовища відповідно до теорії соціального навчання. М.д. є побічним продуктом більш фундаментальних соціальних мотивів. Наступні роботи Дж. Аткінсона, Н. Фізера, Х. Хеккхаузена та інших показали, що тут залишаються поза увагою ранні форми діяльності досягнення, яку діти здійснюють спонтанно і навіть всупереч виховному впливові дорослих. Оскільки визначення мотиву досягнення як «прагнення до підвищеного рівня особистих можливостей» не пояснювало певних особливостей розвитку, були введені конкретні мотиваційні змінні, що встановлюють взаємозв’язок між діяльністю й мотивом досягнення. Це: 1) особистісні стандарти (оцінка суб’єктивної ймовірності успіху, суб’єктивні труднощі завдання та ін.); 2) привабливість самооцінки (привабливість для індивіда особистого успіху чи невдачі в певній діяльності); 3) індивідуальне надання переваги типу атрибуції (приписування відповідальності за успіх чи невдачу собі чи обставинам). Дослідження показали, що основні типи поведінки, спрямовані на досягнення чи уникнення успіху, формуються між 3-м і 13-м роками життя людини як під впливом батьків (особливо вимогливості матері), так і під впливом навколишнього середовища. М.д. успіху визначає поведінку і дорослої людини. Вона виражена в ситуаціях досягнення, в яких є стандарти якості, де вирішуються завдання, результат яких оцінюється за цими стандартами; результат може бути успішним або неуспішним, і це залежить тільки від людини, тобто особа розуміє свою відповідальність за те, що виходить.

Літ.: Копорулина В.Н., Смирнова М.Н., Гордеева Н.О., Балабанова Л.М. Психологический словарь / Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов-на-Дону, 2003; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990; Степанов С. Популярная психологическая энциклопедия. — М., 2003; Шпалінський В.В., Кожухова Т.В. Мотивація в управлінській діяльності. — Х. — Одеса, 2002.

Мотивація і діяльність

Мотив і мотивація

Мотив – це спонукання до здійснення поведінкового акту,

породжене системою потреб людини і з різною мірою усвідомлене або

не усвідомлене нею взагалі. У процесі здійснення поведінкових актів

мотиви, будучи динамічними утвореннями, можуть трансформуватися

(змінюватися), що можливе на всіх фазах здійснення вчинку, і

поведінковий акт нерідко завершується не за первинною, а за

перетвореною мотивацією.

Терміном “мотивація” в сучасній психології позначаються як

мінімум два психічні явища: 1) сукупність стимулів, що викликають

активність індивіда і визначальну її активність, тобто систему

чинників, детермінуючих поведінку; 2) процес утворення, формування

мотивів, характеристика процесу, який стимулює і підтримує

поведінкову активність на певному рівні.

Виникнення, тривалість і стійкість поведінки, її спрямованість і

припинення після досягнення мети, налагодження на майбутні події,

підвищення ефективності, смислова цілісність окремо взятого акту –

все вимагає мотиваційного пояснення.

Мотивація і діяльність

У сучасній психологічній літературі існує декілька концепцій

взаємозв’язку мотивації діяльності (спілкування, поведінки). Одна з

них – теорія каузальної атрибуції.

Під каузальною атрибуцією розуміється тлумачення суб’єктом

міжособистісного сприйняття причин і мотивів поведінки інших

людей і розвиток на цій основі здатності передбачати майбутню

поведінку. Експериментальні дослідження каузальної атрибуції

показали наступне: а) людина пояснює свою поведінку не так, як вона

пояснює поведінку інших людей; б) процеси каузальної атрибуції не

підкоряються логічним нормам; в) людина схильна пояснювати

невдалі результати своєї діяльності зовнішніми, а вдалі – внутрішніми

чинниками.

Теорія мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач в

різних видах діяльності. Не вдаючись у подробиці цієї теорії,

необхідно зазначити, що прямої кореляції між діяльністю і силою

мотиву досягнення успіхів і уникнення невдач психологами не

виявлено, бо, крім сили і характеру мотиву досягнення успіхів,

результати діяльності залежать від складності завдань, що

вирішуються, від досягнень будь-яких невдач у минулому і від інших

причин. Залежність між мотивацією і досягненням успіхів у діяльності

не носить лінійного характеру, що особливо яскраво виявляється в

зв’язку мотивації досягнення успіхів і якості роботи. Така якість є

найкращою при середньому рівні мотивації і, як правило, гіршає при

дуже низькому або дуже високому.

Важливе значення має співвідношення результатів діяльності і

тривожність. Психологічними дослідженнями встановлено, що

діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність,

безпосередньо залежить не від наявності або відсутності “особистісної

тривожності”, а від сили “ситуаційної тривожності”, ефективності

прийнятих для її зниження контрзаходів і точності когнітивної оцінки

ситуації.

У людей, передусім з яскраво вираженою особистісною

тривожністю, можливе виникнення почуття безпорадності. Воно

виникає частіше за все, коли численні колишні невдачі асоціюються у

свідомості індивіда з відсутністю у нього здібностей, необхідних для

успішної й ефективної діяльності, що веде до втрати бажання робити

подальші спроби і прикладати зусилля до виконання діяльності. У цих

випадках поряд зі зниженням мотивації звичайно відчувається, що

знань і емоційно-позитивної стимуляції діяльності не досить

Мотивація й особистість

Мотиваційні явища, неодноразово повторюючись, згодом стають

рисами особистості людини. До таких рис передусім можна віднести

вже розглянутий вище мотив досягнення успіхів і мотив уникнення

невдач, а також певний локус контролю, самооцінку, рівень домагань.

Мотив досягнення успіху – прагнення людини домагатися

успіхів в різних видах діяльності і спілкування. Мотив уникнення

невдач – відносно стійке прагнення людини уникати невдач у

життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою іншими людьми результатів

її діяльності і спілкування. Локус контролю – характеристика

локалізації причин, виходячи з якої людина пояснює свою поведінку і

відповідальність, як і поведінку і відповідальність інших людей, що

спостерігаються нею. Інтернальний (внутрішній) локус контролю –

пошук причин поведінки і відповідальності в самій людині, в собі;

екстернальний (зовнішній) локус контролю – локалізація цих причин

і відповідальності поза людиною, в оточуючому її середовищі, долі.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей,

якостей, достоїнств і недоліків, свого місця серед інших людей. Рівень

домагань (в нашому випадку) – бажаний рівень самооцінки

особистості (рівень Я), максимальний успіх у тому або іншому виді

діяльності (спілкування), якого розраховує добитися людина.

Особистість характеризують і такі мотиваційні утворення, як

потреба в спілкуванні (афіліація), мотив влади, мотив надання

допомоги людям (альтруїзм) і агресивність. Це – мотиви, що мають

велике соціальне значення, оскільки вони визначають відношення

особистості до людей. Афіліація – прагнення людини бути в

суспільстві інших людей, налагодити з ними емоційно-позитивні добрі

взаємовідносини. Антиподом мотиву афіліації виступає мотив

відкидання, який виявляється в боязні бути знехтуваним, не

прийнятим особисто знайомими людьми. Мотив влади – прагнення

людини мати владу над іншими людьми, панувати, управляти і

розпоряджатися ними. Альтруїзм – прагнення людини безкорисливо

надавати допомогу людям, антипод – егоїзм як прагнення

задовольняти особисті потреби й інтереси безвідносно до потреб іінтересів інших людей і соціальних груп. Агресивність – прагнення

людини завдати фізичної, моральної або майнової шкоди іншим

людям, заподіяти їм прикрість. Нарівні з тенденцією агресивності у

людини є і тенденція її гальмування, мотив гальмування агресивних

дій, пов’язаний з оцінкою власних дій як небажаних і неприємних, що

спричиняють жаль і розкаяння совісті.

У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб’єкта на

фрустрацію – психічний стан людини, що викликається об’єктивно

непереборними труднощами, які виникають на шляху до мети або до

вирішення завдання (переживання невдачі).

Перевірте свої знання

1. Що таке мотив поведінки?

2. Які визначення терміну “мотивація” ви знаєте?

3. У чому полягає теорія каузальної атрибуції?

4. Які особливості мотивації досягнення успіхів і уникнення

невдач?

5. Яке співвідношення тривожності і мотивації досягнення?

6. Як можна пояснювати безпорадність з точки зору мотивації?

7. Яке значення має самооцінка і рівень домагань у процесі

мотивації?

8. Яким чином характеризують особистість наступні мотиваційні

утворення: афіліація, мотив влади, альтруїзм, агресивність?

Література

Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирования личности. – М., 1976. – С. 6-75,

135-155.

Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1990. – С.

11-284.

Годфруа Ж. Что такое психология? – М., 1992. – Т. 1. – С. 240-257, 264-275.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1982. – С. 189-206.

Маркова А.К. и др. Формирование мотивации учения. – М., 1990. – С. 122-179.

Мекхаузен X. Мотивация и деятельность. – М., 1986. – Т. 1. – С. 12-405.

Миллер Д., Галантер Е., Прибрам К. Планы и структура поведения. – М., 1964. – С.

75-99.

Мясищев В.Н. Личность и неврозы. – Л., 1960. – С. 200-230.

Немов Р.С. Психология. – М., 1994. – Кн. 1. – С. 389-430.

Психологический словарь. – М., 1994. – С. 10, 17, 26-27, 30-31, 99, 198-199, 332,

374, 378-379, 394-395.

Розділ 5. Особистість178 Загальна психологія

Психология: Словарь. – М., 1990. – С. 9-10, 18, 29-30, 34-35, 110-111, 196-197, 219-

220, 352, 407-408, 417, 433-434.

Селье Г. Стресс без дистресса. – М., 1982. – С. 52-83.

Симонов П.В. Мотивированный мозг. – М., 1987. – С. 43-60.

Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. – Вып. II. – М., 1970. – С. 147-

196; Вып. IV. – М., 1975. – С. 15-110.

Сборник тестов по отбору кандид

В 1940-е годы Дэвид Макклелланд с помощью тематического апперцептивного теста, созданного в 1930-е годы Генри Мюрреем и Кристианой Морган, изучал человеческие побуждения и выделил три группы первостепенных мотивов:

  •  мотивацию достижения;
  •  мотивацию причастности;
  •  мотивацию власти.

Дальнейшие исследования показали, что мотивированность работника важнее имеющихся у него практических навыков. Обучение мотивированного сотрудника приносит лучший результат, что нашло отражение во фразе:

Має також назву теорії трьох потреб.

У 40-вих роках американський вчений Девід Макклелланд із групою своїх колег зайнявся вивченням людських спонукань. Результати цих досліджень наштовхнули його на висновок: протягом життя людина засвоює певні основні мотиви, які можна розділити на три групи:

  •  Мотивація досягнення (прагнення добитись найкращого вирішення складних проблем) – потреба в успішності;
  •  Мотивація афіліації (потреба налагоджувати гарні стосунки із оточуючими людьми) – потреба у приналежності;
  •  Мотивація влади (прагнення впливати на поведінку інших) – потреба у владі.

У кожному конкретному випадку той чи інший мотив може бути більш чи менш вираженим, і кожна людина відрізняється їх унікальним поєднанням. Але існує оптимальне поєднання для певної діяльності, до того ж висока мотивація досягнення у більшості випадків є бажаною, навіть необхідною.

Потреба успішності в рамках ієрархічної структури Маслоу знаходиться десь між потребою у повазі і потребою у самовираженні. Вона проявляється у прагненні індивіда виконувати складні завдання, досягнути високих стандартів якості роботи, перевершити інших. Для таких людей важливо постійно отримувати результат. Наявність таких потреб впливає на активність та результативність. Люди з високорозвиненою потребою в успішності ризикують помірно, люблять ситуації, у яких можуть взяти на себе особисту відповідальність та хочуть, щоб досягненні ними результати відповідно заохочувались. Для кращої мотивації таких людей необхідно ставити перед ними задачі із помірним ступенем ризику чи можливістю невдачі, регулярно заохочувати їх, забезпечити їх тими повноваженнями, які б дозволили брати ініціативу у вирішені поставлених задач.

Мотивація досягнення успіху і уникнення невдачі

Сучасне російське студентство складають особи юнацького та молодого віку,

народження і ранній розвиток яких припали на період кардинальних політичних

і соціально-економічних змін. Грунтуючись на положенні С. Л. Рубінштейна про

те, що мотивація відноситься до властивостей, істотно мінливих на різних

етапах соціально-економічного розвитку (Рубінштейн, 1957), можна

припустити значні трансформації мотиваційно-потребностной сфери сучасних

студентів у порівнянні з попередніми генераціями. Зокрема, інтерес

представляє вивчення мотиву досягнення успіху, так як поняття «успіх» у

суспільній свідомості значно змінилося.

Вперше на мотиви досягнення і уникнення невдачі звернув увагу Г. Мюррей,

включивши їх в список мотивів людини, вимірюваних у Тематичному

апперцептивного тесті (Таті). Згідно Мюррею, під впливом мотиву досягнення

успіху людина прагне до вирішення важких завдань, до максимальної

самостійності, до відповідності високим стандартам, до суперництва з іншими

і підвищенню самоповаги за допомогою реалізації свого потенціалу.

Мотив уникнення невдачі виражається в прагненні уникнути принижень,

заздалегідь вийти з ситуацій, що можуть призвести образами, насмішками

або демонстрацією байдужості, відмову від активних дій через страх перед

невдачею (Макк лелланд, 2007, с. 70-71). Деякі психологи слідом за

Дж. Аткінсоном (Atkinson, 1958) вважають, що мотив уникнення невдачі

являє собою негативний аспект мотиву досягнення успіху.

В.Г. Асєєв вважає, що важливою особливістю мотивації людини є двумодальное, позитивно-негативне її будову. Ці двімодальності спонукань (у вигляді прагнення до чого-небудь і уникнення, у вигляді задоволення і страждання, у вигляді двох форм впливу на особистість-заохочення і покарання) проявляється у потягах і безпосередньо реалізується потреби - з одного боку, і в необхідності - з інший. При цьому він посилається на висловлювання С.Л. Рубінштейна про природу емоцій: «Емоційніпроцеси набувають позитивний або негативний характер в залежності від того чи перебуває дію, яке індивід виробляє, і вплив на який він наражається в позитивному або негативному ставленні до його потребам, інтересам, установкам». Таким чином,мова йде не стільки про знак спонукання, мотивації, скільки про емоції, які супроводжують прийняття рішення та виконання його. О. Маурер говорить про предвосхищающих емоціях полегшення і розчарування. Полегшення пов'язано зі зменшенням, в результаті реакції, розчарування - зі зменшенням, в результаті реакції, надії. Згідно авторові, ці чотири типи предвосхищающих позитивних і негативних емоцій (страх і полегшення, надія і розчарування) в залежності від збільшення або зменшення їх інтенсивності визначають, які способи поведінки в даній ситуації будуть обрані, здійснені і завчені (підкріплені). [12]

Таким чином, предвосхищающие емоції очікування дозволяють людині адекватно і гнучко приймати рішення і керувати своєю поведінкою, викликаючи реакції, які посилюють надію і полегшення або зменшують страх і розчарування.

У разі прогнозування можливості задоволення потреби потягу виникають позитивні емоційні, переживання, у випадку жпланування діяльності як об'єктивно заданої необхідності (у силу жорстких обставин, соціального вимоги, обов'язки, боргу, вольового зусилля над собою) можуть виникнути негативні емоційні переживання. [13]

Значний вплив на силу і стійкість мотивів надає успішна діяльність людини. Успіхи надихають його, а постійно виникає задоволення від досягнутого результату приводить до задоволеності родом занять, тобто до стійкого позитивного відношення до своєї діяльності. Невдачі призводять до стану фрустрації, що має два результати в плані впливу на силу і стійкість мотиву. В одному випадку невдачі, що повторюються неодноразово, викликають у людини бажання залишити цю діяльність, так як він вважає, що не здатний до неї. Ця форма фрустрації, спрямована на самого себе, може призвести до згортання цілей діяльності, заміщенню їх більш простими, доступними, або тільки до уявного їх досягненню, або взагалі відмови від них. [2]

При іншій формі реагування на невдачі у людини виникає агресивна реакція, спрямована на зовнішні об'єкти, що супроводжується досадою, озлобленість, упертістю, прагненням досягти наміченого у що б то не стало, навіть всупереч реальним можливостям. При цьому невдача розглядається як випадковість через сформовані зовнішніх обставин. У результаті мотив посилюється, але дії, здійснювані людиною під його впливом, часто носять імпульсивний і ірраціональний характер: вони продовжують здійснюватися навіть тоді, коли вже не доцільні.

Однак і регулярно повторювані успіхи таять у собі певну небезпеку: до ролі успішного (процвітаючого) у якому-небудь справі деякі люди швидко звикають. У них виробляється без міри завищена самооцінка, з'являються самозаспокоєність, зневага до колег або суперникам. Це свідчить про появу у таких суб'єктів «зіркової хвороби» і призводить до зниження сили мотиву - навіщо намагатися, якщо так все виходить. Чим більше виражена «зоряна хвороба», переоцінка своїх можливостей, тим сильнішим буде внутрішній конфлікт у разі невдачі. Саме у таких людей поріг фрустрації виявляється зниженим. Тому педагогам у виховних цілях варто іноді створювати такі умови, щоб учень крім успіхів відчував і невдачі.

Оцінка успіху і невдачі самою людиною завжди суб'єктивна. Вона визначається наявними у людини рівнем домагань,порівнянням свого досягнення з досягненнями інших і т.п. Значний вплив на ставлення людини до виконуваної ним роботи, на силу його мотиву і прагнення до успіху надає соціально психологічний клімат у колективі. Велике значення для посилення мотиву діяльності має ціннісно-орієнтаційної єдності в колективі. Так, Т.А. Пушкіної показано, що спонукання до навчання є позитивна оцінка навчального процесу більшістю учнів. [9]

Висновок. Таким чином, можна сказати, що значний вплив на силу і стійкість мотивів надає успішність діяльності людини. Успіхи надихають його, а постійно виникає задоволення від досягнутого результату приводить до задоволеності родом занять, тобто до стійкого позитивного відношення до своєї діяльності. Невдачі призводять до виникнення стану фрустрації, що може привести до негативного результату. Так само, слід зазначити, що оцінка успіху і невдачі самою людиною завжди суб'єктивна і, що значний вплив на ставлення людини до виконуваної ним роботи, на силу його мотиву і прагнення до успіху надає соціально психологічний клімат у колективі.

Методика диагностики личности на мотивацию к успеху Т. Элерса

Личностный опросник. Предназначен для диагностики, выделенной Хекхаузеном, мотивационной направленности личности на достижение успеха.

Стимульный материал представляет собой 41 утверждение, на которые испытуемому необходимо дать один из 2 вариантов ответов «да» или «нет». Тест относится к моношкальным методикам. Степень выраженности мотивации к успеху оценивается количеством баллов, совпадающих с ключом.

Результат теста «Мотивация к успеху» следует анализировать вместе с результатами таких тестов как«Мотивация к избеганию неудач», «Готовность к риску».

Инструкция:

«Вам будет предложен 41 вопрос, на каждый из которых ответьте «да» или «нет».

Стимульный материал:

1. Когда имеется выбор между двумя вариантами, его лучше сделать быстрее, чем отложить на определенное время.

2. Я легко раздражаюсь, когда замечаю, что не могу на все 100 % выполнить задание.

3. Когда я работаю, это выглядит так, будто я все ставлю на карту.

4. Когда возникает проблемная ситуация, я чаще всего принимаю решение одним из последних.

5. Когда у меня два дня подряд нет дела, я теряю покой.

6. В некоторые дни мои успехи ниже средних.

7. По отношению к себе я более строг, чем по отношению к другим.

8. Я более доброжелателен, чем другие.

9. Когда я отказываюсь от трудного задания, я потом сурово осуждаю себя, так как знаю, что в нем я добился бы успеха.

10. В процессе работы я нуждаюсь в небольших паузах для отдыха.

11. Усердие - это не основная моя черта.

12. Мои достижения в труде не всегда одинаковы.

13. Меня больше привлекает другая работа, чем та, которой я занят.

14. Порицание стимулирует меня сильнее, чем похвала.

15. Я знаю, что мои коллеги считают меня дельным человеком.

16. Препятствия делают мои решения более твердыми.

17. У меня легко вызвать честолюбие.

18. Когда я работаю без вдохновения, это обычно заметно.

19. При выполнении работы я не рассчитываю на помощь других.

20. Иногда я откладываю то, что должен был сделать сейчас.

21. Нужно полагаться только на самого себя.

22. В жизни мало вещей, более важных, чем деньги.

23. Всегда, когда мне предстоит выполнить важное задание, я ни о чем другом не думаю.

24. Я менее честолюбив, чем многие другие.

25. В конце отпуска я обычно радуюсь, что скоро выйду на работу.

26. Когда я расположен к работе, я делаю ее лучше и квалифицированнее, чем другие.

27. Мне проще и легче общаться с людьми, которые могут упорно работать.

28. Когда у меня нет дел, я чувствую, что мне не по себе.

29. Мне приходится выполнять ответственную работу чаще, чем другим.

30. Когда мне приходится принимать решение, я стараюсь делать это как можно лучше.

31. Мои друзья иногда считают меня ленивым.

32. Мои успехи в какой-то мере зависят от моих коллег.

33. Бессмысленно противодействовать воле руководителя.

34. Иногда не знаешь, какую работу придется выполнять.

35. Когда что-то не ладится, я нетерпелив.

36. Я обычно обращаю мало внимания на свои достижения.

37. Когда я работаю вместе с другими, моя работа дает большие результаты, чем работы других.

38. Многое, за что я берусь, я не довожу до конца.

39. Я завидую людям, которые не загружены работой.

40. Я не завидую тем, кто стремится к власти и положению.

41. Когда я уверен, что стою на правильном пути, для доказательства своей правоты я иду вплоть до крайних мер.

Ключ:

  •  По 1 баллу начисляется за ответы «да» на следующие вопросы: 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 37, 41.
  •  Также начисляется по 1 баллу за ответы «нет» на вопросы: 6, 19, 18, 20, 24, 31, 36, 38,39.
  •  Ответы на вопросы 1,11, 12,19, 28, 33, 34, 35,40 не учитываются.

Далее подсчитывается сумма набранных баллов.

Анализ результата.

От 1 до 10 баллов: низкая мотивация к успеху;

от 11 до 16 баллов: средний уровень мотивации;

от 17 до 20 баллов: умеренно высокий уровень мотивации;

свыше 21 балла: слишком высокий уровень мотивации к успеху.

Исследования показали, что люди, умеренно и сильно ориентированные на успех, предпочитают средний уровень риска. Те же, кто боится неудач, предпочитают малый или, наоборот, слишком большой уровень риска. Чем выше мотивация человека к успеху - достижению цели, тем ниже готовность к риску. При этом мотивация к успеху влияет и на надежду на успех: при сильной мотивации к успеху надежды на успех обычно скромнее, чем при слабой мотивации к успеху.

К тому же людям, мотивированным на успех и имеющим большие надежды на него, свойственно избегать высокого риска.

Те, кто сильно мотивирован на успех и имеют высокую готовность к риску, реже попадают в несчастные случаи, чем те, которые имеют высокую готовность к риску, но высокую мотивацию к избеганию неудач (защиту). И наоборот, когда у человека имеется высокая мотивация к избеганию неудач (защита), то это препятствует мотиву к успеху - достижению цели.


1. Смелый

бдительный

предприимчивый

2. Кроткий

робкий

упрямый

3. Осторожный

решительный

пессимистичный

4. Непостоянный

бесцеремонный

внимательный

5. Неумный

трусливый

недумающий

6. Ловкий

бойкий

предусмотрительный

7. Хладнокровный

колеблющийся

удалой

8. Стремительный

легкомысленный

боязливый

9. Незадумывающийся

жеманный

непредусмотрительный

10. Оптимистичный

добросовестный

чуткий

11. Меланхоличный

сомневающийся

неустойчивый

12. Трусливый

небрежный

взволнованный

13. Опрометчивый

тихий

боязливый

14. Внимательный

неблагоразумный

смелый

15. Рассудительный

быстрый

мужественный

16. Предприимчивый

осторожный

предусмотрительный

17. Взволнованный

рассеянный

робкий

18. Малодушный

неосторожный

бесцеремонный

19. Пугливый

нерешительный

нервный

20. Исполнительный

преданный

авантюрный

21. Предусмотрительный

бойкий

отчаянный

22. Укрощенный

безразличный

небрежный

23. Осторожный

беззаботный

терпеливый

24. Разумный

заботливый

храбрый

25. Предвидящий

неустрашимый

добросовестный

26. Поспешный

пугливый

беззаботный

27. Рассеянный

опрометчивый

пессимистичный

28. Осмотрительный

рассудительный

предприимчивый

29. Тихий

неорганизованный

боязливый

30. Оптимистичный

бдительный

беззаботный

Ключ к опроснику Т. Элерса.

Расчет значений: добавьте по 1 баллу за следующие ответы, приведенные в ключе (первая цифра перед чертой означает номер строки, вторая цифра после черты – номер столбца, в котором нужное слово. Например, 1 /2 означает, что слово, получившее 1 балл в первой строке, во втором столбце – "бдительный"). Другие выборы баллов не получают.

1/2; 2/1; 2/2; 3/1; 3/3; 4/3; 5/2; 6/3; 7/2; 7/3; 8/3; 9/1; 9/2; 10/2; 11/1; 11/2; 12/1; 12/3; 13/2; 13/3; 14/1; 15/1; 16/2; 16/3; 17/3; 18/1; 19/1; 19/2; 20/1; 20/2; 21/1; 22/1; 23/1; 23/ 3; 24/1; 24/2; 25/1; 26/2; 27/3; 28/1; 28/2; 29/1; 29/3; 30/2.

Интерпретация к тесту Элерса.

Чем больше сумма баллов, тем выше уровень мотивации к избеганию неудач, защите.

от 2 до 10 баллов: низкая мотивация к защите;

от 11 до 16 баллов: средний уровень мотивации;

от 17 до 20 баллов: высокий уровень мотивации;

свыше 20 баллов: слишком высокий уровень мотивации к избеганию неудач, защите.

Мотивы к достижению успеха и избеганию неудач, поддерживающие и направляющие поведение личности, влияют на его успешность деятельности и встречаются у всех людей. Психодиагностическое изучение этих мотивов позволяет направить деятельность человека в сторону максимально успешной реализации.

Проводя внутреннюю работу над собой для осознания своих мотивов, можно адаптироваться ко всякой проблеме и "твёрдо держать курс на позитивную эффективность". В данном случае предполагается адаптация к предстоящей борьбе, которая, прежде всего, внутренняя. Речь идёт о той самой внутриличностной работе для осознания своих мотивов с учётом собственных особенностей человека. Именно "благодаря" психофизиологическим особенностям быть нежизнерадостным, например, можно извлечь пользу в "борьбе за выживание". Это генетически заложено природой.

Под внутриличностной работой понимается переключение мотива "избегания неудач" на мотив "к успеху", исходя из способностей уже имеющихся у человека. Это повысит ориентацию "на результат" и повлияет на остальные базовые компетенции решения жизненных задач, разработанных в Гарварде: инициативность, принятие ответственности, ориентация на результат, коммуникабельность, организованность, умение воздействовать на других, умение согласовывать интересы.

Людям, у которых преобладает мотив "избегания неудач", очень важно найти ту область деятельности, где можно применять в современной жизни свои психофизиологические задатки, трансформируя их в позитивный результат.

Позитивный взгляд на мир можно сформировать, если научиться менять своё отношение к происходящему и в соответствии с этим мобилизовать себя к переменам.

Раздел: тесты по психологии с ответами.

Тесты по психологии личности.

Виды мотивации

Сохранить

 



Разновидностей мотивации много. В первую очередь, мотивация других людей отличается от мотивации самого себя, от самомотивации.

Кроме того, мотивация бывает естественной и искусственной. Естественная мотивация - происходящая в силу естественных причин и обстоятельств, и искуственная - создаваемая людьми для целей тех или иных воздействий.

Усталый человек вечером хочет найти ночлег, замерзший - стремится к теплу. Это естественная мотивация. Телевизионная реклама сникерсов, дезодорантов и стиральных порошков, играющая цветом, звуками и образами - искусственно создаваемая мотивация.

Мотивация бывает позитивная и негативная, она же мотивация «к» и мотивация «от». Позитивная мотивация, стремление, основывается на положительных стимулах или позитиве, содержащемся в самом деле. На отрицательных - негативная мотивация, избегание.

"Если я разберу на столе, я получу конфету" или "если я не буду баловаться, то получу конфету" - положительная, позитивная мотивация. "Если я разберу на столе, то меня не накажут" или "если я не буду баловаться, то меня не накажут" - отрицательная, негативная мотивация.

В целом мотивация относится к мягким формам влияний (в сравнении с физическим воздействием и другими средствами принуждения), однако в исполнении разных людей мотивация может происходить очень различно. Если мотивация в исполнении Душки - заинтересовывание и обращение к чувствам, тоСиловик действует жестче: по чувствам бьет и на чувства давит.

Есть мотивация внешняя, есть мотивация внутренняя. Внешняя мотивация — побуждение или принуждение что-то делать внешними для человека обстоятельствами или стимулами.

Грозовая туча на горизонте очень мотивирует быстро бежать из леса домой. Пообщали людям премию - они стали шевелиться быстрее.

Внутренняя мотивация — мотивация, связанная не с внешними обстоятельствами, а с самим содержанием деятельности.

Я работаю не за зарплату, я люблю свое дело. Здесь у меня есть все, чтобы быть счастливым.



Если за какое-то дело хорошо платят - это мотивация внешняя, если дело интересно человеку само по себе - у него мотивация внутренняя. При этом внешняя мотивация может быть мотивацией извне (морковка, стимул, организация ситуации,См.→) и мотивацией изнутри (через управление видением ситуации, чувствами и состоянием).

Иногда различают мотивацию реактивную (в связи с происшедшим, в связи с виной, возможностями или ошибками) ипроактивную (в связи с планами на будущее).

В работе, на производстве важно помнить, что мотивация бывает материальная и нематериальная.

Материальная – поощрение деньгами или ценными подарками, нематериальная – способы взаимодействия с сотрудником, демонстрирующие признание и его значимость в компании. А вот корпоративные мероприятия, обустройство удобных рабочих мест, медицинское страхование и аналогичные вещ, где сотрудник на руки вроде бы ничего не получает, но работодатель деньги тратит отнести к материальной или нематериальной мотивации сложно.

Различают следующие виды мотивации: Внешняя мотивация – эта мотивация может быть спровоцирована какими-либо внешними обстоятельствами. Например, это может быть повторение аффирмаций, процесс визуализации, чтение чужих историй о достижении жизненного успеха и т.д. Одним словом все то, что мы увидели или услышали, и в нас зародилось желание совершенствования. Внутренняя мотивация – эта мотивация начинается с внутреннего побуждения к достижению цели. То есть, если Вам чего-то захотелось самому, у Вас появилось внутреннее желание и оптимизм, которое греет душу изнутри, то этот смело можно назвать внутренней мотивацией. Положительная мотивация – эта мотивация несет в себе заряд бодрости и позитива. По-другому положительную мотивацию можно назвать мотивацией достижения успеха. Она толкает нас к активности и совершению действия в пользу успеха. Отрицательная мотивация – это полная противоположность положительной мотивации. В этом случае в основе достижения лежит пессимизм. Он несет в себе негативный заряд. По-другому отрицательную мотивацию называют мотивацией избегания неудачи. Устойчивая мотивация – эта мотивация основана на основных нуждах и потребностях человека. К ним относятся физиологические, познавательные, эстетические, потребности в самоактуализации, уважении и любви. Неустойчивая мотивация – та мотивация, которая требует постоянной внешней подпитки. Материальная мотивация – это стимуляция самого себя при помощи денег. Нематериальная мотивация – сюда можно отнести потребность в принадлежности, общении, уважении, развитии, самоактуализации.Магия достижения цели

Теория деятельности ( мотивация на достижения и на избегания неудач в рамках теории деятельности)

   В отечественной психологии до середины 1960-х гг. психологические исследования были сосредоточены на изучении познавательных процессов. 
   А. Н. Леонтьев, опираясь на труды С. Л. Рубинштейна, создал так называемую теорию деятельности. Согласно его концепции, мотивационная сфера человека имеет свои источники в практической деятельности. Между структурой деятельности и строением мотивационной сферы человека существуют отношения изоморфизма, т. е. взаимного соответствия. В основе динамических изменений, которые происходят с мотивационной сферой человека, лежит подчиняющееся объективным социальным законам развитие системы деятельностей. Мотивация человека претерпевает изменения под влиянием осуществляемой деятельности, поэтому корни деятельности как бы лежат в самой деятельности. 
   Теорія мотивації досягнення успіхів. Діяльність, спрямована на досягнення успіху, пов’язана з мотивом досягнення успіху й мотивом уникнення невдачі. Засновниками цієї теорії вважають американських учених Д. Мак-Клелланда, Д. Аткінсона і німецького вченого X. Хекхаузена. Вона зосереджує увагу на тому, що поведінка людей, мотивованих на досягнення успіху і на уникнення невдачі, відрізняється. Керівник має знати, що мотивовані на успіх особи ставлять перед собою позитивну ціль, досягнення якої розцінюють як успіх. Будучи впевненими у своїх можливостях, вони налаштовані на очікування успіху, мобілізацію всіх ресурсів, активну діяльність задля досягнення мети. Інакше поводять себе особи, мотивовані на уникнення невдачі: всі їхні думки і дії налаштовані на уникнення невдачі, вони невпевнені, невірять у можливість досягти успіху, не відчувають задоволення від діяльності, бояться відповідальності, помилок і покарання. Людина, яка прагне успіху, зазнавши невдачі, активізує свою діяльність і досягає нерідко вищих результатів, ніж очікувала, а орієнтована на невдачу – за таких обставин часто опускає руки. Тому управління має бути гнучким у виборі засобів, зорієнтованих на забезпечення успіху [38].

ТАТ Мюррея

История создания методики[править | править вики-текст]

Тематический апперцептивный тест был впервые описан в статье К.Морган и Г.Мюррея в 1935 году. В этой публикации ТАТ был представлен как методисследования воображения, позволяющий охарактеризовать личность обследуемого благодаря тому, что задача истолкования изображенных ситуаций, которая ставилась перед обследуемым, позволяла ему фантазировать без видимых ограничений и способствовала ослаблению механизмов психологической защиты. Теоретическое обоснование и стандартизованную схему обработки и интерпретации ТАТ получил несколько позже, в монографии «Исследование личности» Г.Мюррея с сотрудниками. Окончательная схема интерпретации ТАТ и окончательная (третья) редакция стимульного материала были опубликованы в 1943 году.

Процесс тестирования[править | править вики-текст]

Тестируемому предлагаются чёрно-белые рисунки, на большинстве которых изображены люди в бытовых ситуациях. На большинстве рисунков ТАТ изображены человеческие фигуры, чувства и действия которых выражены с различной степенью ясности. ТАТ содержит 30 картин, некоторые были нарисованы специально по указанию психологов, другие являлись репродукциями различных картин, иллюстраций или фотографий. Кроме того, испытуемому предъявляется также белый лист, на котором он может вызвать путем воображения любую картину, какую захочет. Из этой серии в 31 рисунок каждому испытуемому обычно предъявляется последовательно 20. Из них 10 предлагаются всем, остальные подбираются в зависимости от пола и возраста испытуемого. Эта дифференциация определяется возможностью наибольшей идентификации испытуемым себя с изображенным на рисунке персонажем, так как такая идентификация легче, если рисунок включает персонажи, близкие испытуемому по полу и возрасту. Исследование обычно проводится в два сеанса, разделенные одним или несколькими днями, в каждом из которых предъявляются последовательно в определенном порядке 10 рисунков. Допускается, однако, модификация процедуры ТАТ. Некоторые психологи считают, что в клинических условиях более удобно проводить исследование целиком в один раз с 15-минутным перерывом, другие же используют часть рисунков и проводят исследование за 1 ч. Испытуемому предлагается придумать историю по каждой картине, в которой нашла бы отражение изображенная ситуация, было бы рассказано, что думают и чувствуют персонажи картины, чего они хотят, что привело к ситуации, изображенной на картине, и чем это закончится. Ответы записываются дословно с фиксацией пауз, интонаций, восклицаний, мимических и других выразительных движений (могут быть привлечены стенография, магнитофон, реже запись поручается самому испытуемому). Так как испытуемый не знает о значении своих ответов, касающихся, казалось бы, посторонних для него объектов, ожидается, что он раскроет определенные аспекты своей личности более свободно и с меньшим сознательным контролем, чем при прямом расспросе. Интерпретация протоколов ТАТ не должна проводиться «в вакууме», этот материал следует рассмотреть по отношению к известным фактам жизни личности, которую исследуют. Большое значение придается подготовке и искусству психолога. Помимо знания психологии личности и клиники, он должен иметь значительный опыт работы с методом, желательно использование этого метода в условиях, когда возможно сопоставление результатов по ТАТ с подробными данными об этих же испытуемых, полученными другими средствами.

Интерпретация результатов[править | править вики-текст]

Г.Линдзи выделяет ряд базовых допущений, на которых строится интерпретация ТАТ. Они носят достаточно общий характер и практически не зависят от используемой схемы интерпретации. Первичное допущение состоит в том, что завершая или структурируя незавершенную или неструктурированную ситуацию, индивид проявляет в этом свои стремления, диспозиции и конфликты. Следующие 5 допущений связаны с определением наиболее диагностически информативных рассказов или их фрагментов.

  1.  Сочиняя историю, рассказчик обычно идентифицируется с одним из действующих лиц, и желания, стремления и конфликты этого персонажа могут отражать желания, стремления и конфликты рассказчика.
  2.  Иногда диспозиции, стремления и конфликты рассказчика представлены в неявной или символической форме.
  3.  Рассказы обладают неодинаковой значимостью для диагностики импульсов и конфликтов. В одних может содержаться много важного диагностического материала, а в других — очень мало, или он может вообще отсутствовать.
  4.  Темы, которые прямо вытекают из стимульного материала, скорее всего, менее значимы, чем темы, прямо не обусловленные стимульным материалом.
  5.  Повторяющиеся темы с наибольшей вероятностью отражают импульсы и конфликты рассказчика.

И, наконец, еще 4 допущения связаны с выводами из проективного содержания рассказов, касающимися других аспектов поведения.

  1.  Рассказы могут отражать не только устойчивые диспозиции и конфликты, но и актуальные, связанные с текущей ситуацией.
  2.  Рассказы могут отражать события из прошлого опыта субъекта, в которых он не участвовал, но был их свидетелем, читал о них и т. п. Вместе с тем сам выбор этих событий для рассказа связан с его импульсами и конфликтами.
  3.  В рассказах могут отражаться, наряду с индивидуальными, групповые и социокультурные установки.
  4.  Диспозиции и конфликты, которые могут быть выведены из рассказов, не обязательно проявляются в поведении или отражаются в сознании рассказчика.

В подавляющем большинстве схем обработки и интерпретации результатов ТАТ интерпретации предшествует вычленение и систематизация диагностически значимых показателей на основании формализованных критериев. В. Э. Рэнге называет эту стадию обработки симптомологическим анализом. На основе данных симптомологического анализа делается следующий шаг — синдромологический анализ по Рэнге, который заключается в выделении устойчивых сочетаний диагностических показателей и позволяет перейти к формулировке диагностических выводов, которая представляет собой третий этап интерпретации результатов. Синдромологический анализ, в отличие от симптомологического, в очень слабой мере поддается какой-либо формализации. Вместе с тем он неизбежно опирается на формализованные данные симптомологического анализа.

Литература[править | править вики-текст]

_______ НАУКОВИЙ ВІСНИК 1´2013 _______________________________________

________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________

314

УДК 159.9.07 С. С. Макаренко

ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕНЬ

В СТРУКТУРІ МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ

ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ

У статті висвітлено основні компоненти, функції та чинники, що

впливають на мотивації досягнень вчителя. Відповідно до проведених дос-

ліджень запропоновано алгоритм впровадження отриманих результатів

в освітній процес.

Ключові слова: мотивація, мотивація досягнень, компоненти мо-

тивації, «мотивація досягнення успіху», «мотивація уникнення невдачі».

Постановка проблеми. Успіх людини в будь-якій діяльності

значною мірою залежить від здібностей людини і її прагнення досягти

високих результатів, тобто від мотивації досягнення.

Сама природа мотивації досягнення, компоненти, що характери-

зують її, свідчать про те, що вона ефективно впливає на формування

особистості і тому є важливим засобом реалізації професійних цілей.

Тому одним із завдань системи освіти є створення умов для мо-

тивації вчителів на те, щоб досягнути конструктивних, позитивних

результатів у професійній діяльності.

Стан дослідження. Вітчизняні вчені до процесу розвитку мотива-

ції досягнення успіху підходять із позицій характерного для гуманістичної

педагогіки і психології особистісно-діяльнісного підходу і виокремлюють

активну суб’єктивну позицію як значущий фактор розвитку і трансфор-

мації мотивів досягнення успіху (С. С. Занюк, О. М. Павлик)

Закономірності функціонування мотивації досягнення дослі-

джувалися М. Батуріним, Л. Бороздіною, В. Гербачевським, Ю. Орло-

вим, Дж. Аткінсоном, Б. Вайнером, Д. МакКлеландом, Р. Нігардом,

Дж. Ніколсом та іншими. Праці цих вітчизняних і зарубіжних психо-

логів дозволяють визначити механізм дії мотивації досягнення, форми

та методи її актуалізації і розвитку.

У результаті досліджень російських учених Н. Бордовської та

А. Реана встановлено, що мотивація досягнення успіху має позитивний

характер.

У зарубіжній літературі було запропоновано низку теорій, які

описують феномен досягнення успіхів та уникнення невдач. До таких

належать теорії каузальної атрибуції Б. Вайнера, атрибутивного (пояс-

нювального) стилю М. Селигмана, теорія імпліцитних теорій інтелекту_______________________________________________ Серія психологічна ________

__________________________________________________________________________

315

К. Двек, соціально- когнітивна теорія самоефективності А. Бандури й

теорія сприймального контролю Е. Скінера.

Більшість досліджень цієї проблеми сфокусовані на вивченні

феномена досягнення успіхів та невдач вчителів у процесі професійно-

го розвитку.

Мета статті полягає у виявленні психологічних особливостей

мотивації досягнення у структурі мотиваційної сфери особистості

вчителів

Виклад основних положень. Мотивація досягнення (фр. motif –

причина, що спонукає, лат. movere – рухати) – один із різновидів моти-

вації діяльності, яка пов’язана з потребами індивіда досягати успіхів і

уникати невдач [8, c. 25].

Під мотивацією досягнення розуміють сукупність цілей, потреб

і мотивів, які стимулюють людину прагнути до досягнення цілей у всіх

сферах життєдіяльності і бути активною в їх досягненні.

Дослідження мотивації досягнення були розпочаті в 50-х рр.

XX ст. американським ученим Д. Мак-Клелландом, якому вдалося ви-

явити індивідуальні розбіжності в мотивації досягнення за допомогою

тематичного апперцептивного тесту (ТАТ) Г. Мюррея. Розвиток моти-

вації досягнення пояснювався Д. Мак-Клелландом і його колегами

особливостями соціалізації, наприклад, ціннісними орієнтаціями у

представників тих чи інших соціальних верств населення. Мотивації

досягнення є побічним продуктом більш фундаментальних соціальних

мотивів [9].

Мотивація досягнення виконує низку істотних функцій:

– пізнавальну (прагнення до набуття необхідних знань із метою

подальшого їх застосування в життєдіяльності);

– емоційну (відображення впливу емоцій на ту чи іншу діяль-

ність людини);

– інтегративну (відображення системи самооцінок діяльності і

досягнутого результату).

Оскільки визначення мотиву досягнення як «прагнення до під-

вищеного рівня особистих можливостей» не пояснювало певних осо-

бливостей розвитку, були введені конкретні мотиваційні змінні, що

встановлюють взаємозв’язок між діяльністю й мотивом досягнення:

1) особистісні стандарти (оцінка суб’єктивної ймовірності успі-

ху, суб’єктивні труднощі завдання та ін.);

2) привабливість самооцінки (привабливість для індивіда особи-

стого успіху чи невдачі в певній діяльності);

3) індивідуальне надання переваги типу атрибуції (приписуван-

ня відповідальності за успіх чи невдачу собі чи обставинам) [19]. ________ НАУКОВИЙ ВІСНИК 1´2013 _______________________________________

________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________

316

Прогнозувати успіхи діяльності можна за загальною формулою:

УСПІХ = З +Мд + С,

де З – здібності,

Мд – мотивація досягнення,

С – ситуація (сприятливі обставини тощо) [7].

Мотив досягнення виявляється в багатьох ситуаціях, коли лю-

дина прагне досягати високих цілей.

Мотивація досягнення – прагнення досягти успіху у визначено-

му виді діяльності, це не тільки мотиви досягнення (стійкі атрибути

особистості), але і ситуативні фактори (цінність, імовірність досягнен-

ня успіху, складність завдання тощо) [9]. Мотивацію досягнення

можна описати такою формулою (рис. 1):

= × ×

Рис. 1. Опис мотивації досягнення

До основних показників сформованості мотивації досягнення

належать:

а) формування мотивації – це перехід цілісності (мотивації) від

нижчих рівнів до вищих;

б) поняття «рівень» дійсно відображає діалектичний характер

процесу розвитку мотивації, що дозволяє зрозуміти предмет в усій різ-

номанітності його властивостей, зв’язків та відношень;

в) вичленування рівнів мотивації неможливе поза діяльністю,

суб’єктами, предметами діяльності та її результатами;

г) мотивація досягнення на кожному конкретному рівні розвит-

ку посідає певне місце в структурі мотивації і спрямована на засвоєння

навичок досягнення в певному обсязі;

ґ) перехід мотивації на вищий рівень відображає не зниження

інтегративних якостей попереднього рівня, а перетворення їх на більш

досконалі;

д) емоційні почуття супроводжують усі процеси, що відобра-

жають розвиток мотивації досягнення [10, c. 51].

На думку багатьох учених, рівень мотивації досягнення у кож-

ній конкретній діяльності визначають такі чинники:

а) значущість досягнення успіху;

б) надія на успіх;

в) суб’єктивна ймовірність досягнення успіху (шанси на успіх) [9].

Мотивація

досягнення

Мотив

досягнення

Шанси на успіх

(вірогідність)

Цінність

успіху_______________________________________________ Серія психологічна ________

__________________________________________________________________________

317

До основних факторів, що впливають на мотивацію досягнення

викладачів, належать: статус; прагнення до досконалості; оптимальне

співвідношення заохочень і покарань [5, с. 44].

Заохочення і покарання є найбільш поширеними способами мо-

тивації людини до діяльності, часто вимагають вияви максимум

можливостей. Для мотивації вчителів застосовують матеріальне заохо-

чення, нагороди. Під час розробки системи заохочень важливо правильно

пояснити її і застосовувати ті нагороди, які мають дійсну для них цінність,

виключивши ті, які не відповідають рівню та віку. Застосовувати цю сис-

тему потрібно дуже обережно, щоб заохочення розподілялися справед-

ливо, а нагороди відповідали рівню досягнень, а саме:

1. Правильно поставлені цілі.

2. Установка на досягнення.

3. Честолюбство в його позитивному значенні.

4. Сприятливий соціально-психологічний клімат: роки.

До них належать насамперед наявність згуртованого колективу,

взаємини у ньому, загальний психологічний клімат. Ділові, дружні,

сприятливі взаємини між колегами – найважливіша психологічна умо-

ва продуктивності процесу.

Одним із факторів формування мотивації досягнення успіху

є [2, c. 52]:

1. Взаємини керівника і підлеглого.

2. Усвідомлення своєї корисності.

3. Спільне прийняття рішень.

Особливостями мотиваційної сфери в діяльності вчителя є мо-

тивація досягнення успіху і мотивація уникнення невдачі.

Мотивація досягнення успіху – це стратегія поведінки людини,

коли він орієнтований на активність, досягнення результату, не боїться

помилок, вживає різні дії, здатний до ризику.

Мотивація уникнення невдачі передбачає іншу особливість по-

ведінки людини: пасивність, острах помилок і невдач, уникнути

прийняття відповідальних рішень, страх ризику.

Дослідження мотивації досягнення проводилося серед вчителів, які

працюють в загальноосвітніх навчальних закладах міста Львова. Загальна

кількість досліджуваних – 30 осіб, серед них 15 чоловіків і 15 жінок. Вік

досліджуваних – від 30 до 45 років. Досвід роботи – від 5 до 10 років.

У дослідженнях мотивації, проведених Дж. Аткінсоном та

X. Хекхаузеном, автори стали розмежовувати мотив досягнення успіху

й мотив уникнення невдачі. Для людей, мотивованих на досягнення

успіху, характерні: чітка постановка позитивних цілей діяльності й

активне послідовне прагнення до їх досягнення, упевненість у своїх________ НАУКОВИЙ ВІСНИК 1´2013 _______________________________________

________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________

318

можливостях, адекватна самооцінка. Вони віддають перевагу завдан-

ням середньої складності, а під час невдач вони мобілізують свої сили

й підвищують активність [19].

Отримані результати за методикою діагностики особистості мо-

тивації до успіху Т. Елерса показали такий результат.

Для визначення домінування мотиву досягнення було застосо-

вано методику «Діагностики особистості на мотивацію до успіху»

Т. Елерса (див. Додаток 1). Методика містить 41 обставину, на кожну з

яких можна давати відповідь «так» або «ні» [15, c. 628]. За результата-

ми підрахунку балів отримуємо такі рівні мотивації досягнення:

– від 1 до 10 балів – низький рівень мотивації до успіху;

– від 11 до 16 балів – середній рівень мотивації до успіху;

– від 17 до 20 балів – помірно високий рівень мотивації до успіху;

– понад 21 бал – дуже високий рівень мотивації до успіху.

Серед досліджуваних помітне домінування дуже високого та

високого рівня мотивації успіху (див. рис. 2). Середній показник рівня

мотивації досягнень у експериментальній групі – 17,7, що відповідає

помірно високому рівню мотивації до успіху.

Рис. 2. Мотивація досягнення успіху за методикою Т. Елерса

Під час опрацювання результатів за методикою можна побачити

такий кількісний розподіл за мотивацією досягнення:

– низький рівень мотивації до успіху – 3 особи;

– середній рівень мотивації до успіху – 4 особи;

Показники рівня мотивації досягнень

за методикою Т. Елерса_______________________________________________ Серія психологічна ________

__________________________________________________________________________

319

– помірно високий рівень мотивації до успіху – 13 осіб;

– дуже високий рівень мотивації до успіху – 10 осіб.

Для високого рівня мотивації досягнення успіху характерне

глибоке усвідомлення залежності свого професійного успіху від само-

пізнання, самоконтролю й самовдосконалення. Тут яскраво виявлені

потреби, пов’язані з особистісним зростанням: підвищувати рівень

майстерності й компетентності, забезпечувати собі матеріальний ком-

форт, розвивати свої сили й здібності. Для них характерна наявність

сили волі, самовладання, самоконтролю й відповідальності за свої дії,

що неодмінно підвищує їхню успішність під час вирішення пізнаваль-

них і професійних завдань.

Середній рівень мотивації досягнення успіху відрізняється до-

статньою сформованістю усіх компонентів мотивації. Особистості

цього типу зазвичай активні, ініціативні. Вони свідомо прагнуть опа-

новувати знання й навики, уміють працювати організовано й

докладають зусиль для досягнення бажаного результату.

Низький рівень мотивації досягнення успіху характеризується тим,

що особистісні професійно значущі якості виявляються слабо й не завжди їх

можна виявити, наймовірніше, мотив характеризується через усвідомлення

«потрібно». Він, як правило, пов’язаний із зовнішньою стороною процесу,

орієнтований на формальний успіх, досягнення оцінного результату.

Мотивація досягнення успіху має позитивний характер. Під час

такої мотивації дії людини спрямовані на те, щоб досягти конструкти-

вних, позитивних результатів. Люди, мотивовані на успіх, ставлять

перед собою головну позитивну мету, досягнення якої розглядати-

меться ними як успіх. Для них властиве очікування успіху, вони

впевнені в ньому. Робота у них викликає позитивні емоції.

Протилежною мотиваційною тенденцією до досягнення успіху є

мотивація уникнення невдачі. Мотивація уникнення невдачі належить

до негативної сфери. За такого типу мотивації людина прагне насам-

перед уникнути осуду, покарання. Очікування неприємних наслідків –

ось що визначає її діяльність.

Для цього застосування методика діагностики особистості мо-

тивації до уникнення невдач Т. Елерса [15, c. 632]. Досліджуваним

пропонувався перелік з 30 рядків по три слова в кожному. В кожному

рядку потрібно вибрати тільки одне з трьох слів, яке найбільш точно

характеризує особу, і підкреслити його. Під час опрацювання резуль-

татів виокремлюють такі рівні:

– від 2 до 10 балів – низький рівень мотивації до уникнення невдач;

– від 11 до 16 балів – середній рівень мотивації до уникнення невдач;

– від 17 до 20 балів – високий рівень мотивації до уникнення невдач; ________ НАУКОВИЙ ВІСНИК 1´2013 _______________________________________

________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________

320

– понад 20 балів – дуже високий рівень мотивації до уникнення

невдач 7 осіб (див. рис. 3).

Чим більша сума балів, тим вищий рівень мотивації до уник-

нення невдач, захист.

Розподіл за показниками уникнення невдач має такий вигляд:

– низький рівень мотивації до уникнення невдач – 13 осіб;

– середній рівень мотивації до уникнення невдач – 5 осіб;

– високий рівень мотивації до уникнення невдач – 5 осіб.

Середній показник у досліджуваній групі мотивації уникнення

невдачі 12,4 бали, що відповідає середньому рівню уникнення невдачі.

Показники за кожним членом вибірки зобразимо графічно. Мінімаль-

ним показником мотивації уникнення невдачі є 2 бали, а макси-

мальним – 22 бали.

Рис. 3. Показники мотивації уникнення невдачі за методикою Т. Елерса

Домінування низького рівня уникнення невдач вказує на орієн-

тацію на успіх та готовність долати проблеми, що виникають на шляху

його досягнення. Для того, щоб помітити загальні показники, проана-

лізуємо графічні зображення мотивації досягнення успіху та

уникнення невдачі (див. рис. 4).

На рисунку помітно, що у досліджуваних стійко домінує МДУ

(мотивація досягнення успіху), що свідчить про продуктивність та

ефективність цих викладачів у професійному середовищі.

Необхідно зауважити, що перед особами, які мотивовані на до-

сягнення успіху, які мотивовані на уникнення невдач, постає проблема

адаптації до нових, змінених умов. У цьому випадку порушуються

процеси планування, прийняття рішень, самоконтролю, тобто процеси

саморегуляції та самоуправління, який передбачає пошук нових рі-

шень і засобів досягнення мети.

Показники мотивації уникнення невдачі

за методикою Т. Елерса_______________________________________________ Серія психологічна ________

__________________________________________________________________________

321

Рис. 4. Співвідношення мотивації досягнення успіху

та мотивації уникнення невдачі

До факторів, що впливають на мотивацію досягнення, належать

статус, прагнення до досконалості, оптимальне співвідношення заохо-

чень і покарань, правильно поставлені цілі, установка на досягнення,

честолюбство в його позитивному значенні, сприятливий соціально-

психологічний клімат, усвідомлення своєї корисності, спільне прийн-

яття рішень, прийняття рішень стосовно відпочинку, робочого графіка

повинні узгоджуватися та оптимізуватись відповідно до запитів фірми.

Виокремлюють такі основні компоненти мотивації досягнення,

як потреба в досягненні успіху, очікування успіху, похвала (схвален-

ня), позитивний емоційний стан, потреба в уникненні неуспіху.

На основі досліджень очевидно, що серед вчителів домінує ви-

сокий рівень мотивації успіху. Існує суттєва відмінність у рівні

мотивації досягнення серед чоловіків та жінок. У чоловіків помітне

стійке домінування помірно високої і дуже високої мотивації досяг-

нень. Натомість у жінок помітно різке коливання мотивацїі досягнення

від дуже низького до дуже високого. Можна зробити висновок, що в

жінок ще недостатньо визначені та стійко сформовані мотиваційні те-

нденції порівніно з чоловічою вибіркою.

Мотивація досягнення – це прагнення досягти успіху у визначе-

ному виді діяльності, проте вона є не тільки мотивом досягнення, але і

ситуативним фактором. Формування мотивації досягнення успіху вчи-

телів дає їм змогу ефективно самореалізовуватися через оптимальні

стратегії поведінки, розвиваючи аксіологічний, компетентнісний, осо-

бистісний, поведінковий, рефлексивний, комунікативний та емоційно-

вольовий компоненти власної особистості в цілому та як професіонала. ________ НАУКОВИЙ ВІСНИК 1´2013 _______________________________________

________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________

322

Висновки. Відповідно до кількісних даних проведеного нами

дослідження в більшості осіб переважає готовність до ризику і тільки

незначний відсоток осіб можна назвати «обережними». Цей факт може

пояснюватися як і домінуванням мотивації досягнення успіху, так і

гендерним фактором у досліджуваній групі. Існує суттєва відмінність у

рівні мотивації досягнення серед чоловіків та жінок. У чоловіків, на

противагу жінкам, помітне стійке домінування помірно високої і дуже

високої мотивації досягнень.

Перспективою подальших досліджень може бути встановлення

впливу гендерного аспекту на формування мотивації професійної май-

стерності вчителя.

–––––––––––––

1. Варданян И. С. Исследование системы управления мотивацией пер-

сонала / И. С. Варданян // Управление персоналом. – 2005. – № 15. – С. 58–62.

2. Варданян И. С. Новые тенденции в мотивации персонала / И. С. Вар-

данян // Управление персоналом. – 2005. – № 9/10. – С. 93–95.

3. Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека /

В. К. Вилюнас. – М., 1990. – 212 с.

4. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и ценностные ориентации

личности / Е. И. Головаха // Психология личности в трудах отечественных

психологов. – СПб.: Питер, 2000. – С. 258–287.

5. Грень Л. Н. Мотивация достижения успеха – важное условие форми-

рования профессионального самосознания студентов / Л. Н. Грень // Теорія і

практика управління соціальними системами. – 2008. – № 1. – С. 43–51.

6. Далгатов М. М. Мотивация деятельности достижения в теориях кау-

зальной атрибуции / М. М. Далгатов // Вестник Моск. ун-та. Сер. 14:

Психология. – 2006. – № 1. – С. 34–48.

7. Занюк С. С. Психология мотивации / С. С. Занюк. – К.: Эльга-Н: Ни-

ка-Центр, 2001. –352 с.

8. Карамушка Л. М. Психологія управління: навч. посібник / Л. М. Ка-

рамушка. – К.: Міленіум. 2003. – 344 с.

9. Кондратьева М. В. Развитие мотивации достижения у студентов ву-

зов: учеб.-метод. пособ. / М. В. Кондратьева. – Ставрополь: Изд-во СевКав

ГТУ, 2005. – 104 с.

10. Корнилова Т. В. Многомерность фактора субъективного риска (в

вербальных ситуациях принятия решений) / Т. В. Корнилова // Психологичес-

кий журнал. – 1998. – Т. 19. – № 6. – С. 40–51.

11. Лукашевич Н. П. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в дело-

вой карьере / Н. П. Лукашевич. – Харьков: Око, 1998. – 178 с.

12. Практикум по психологии профессиональной деятельности и мене-

джмента / под ред. Г. С. Никифорова, М. А. Дмитриевой, В. М. Снетникова. –

СПб.: Изд-во С-Петерб. ун-та, 2001. – 240 с.

13. Практическая психодиагностика: методики и тесты / под ред.

Д. Я. Райгородского. – Самара: Издательский дом «БАХРАХ-М», 2001. – 672 с.

14. Солонкина О. В. Высшее профессиональное образование. Психоди-

агностика в социально-культурномсервисе и туризме: учеб. пособие / О. В. Со-

лонкина. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 267 с. _______________________________________________ Серія психологічна ________

__________________________________________________________________________

323

16. Хекхаузен Х. Психология мотивации достижения / Х. Хекхаузен. –

СПб.: Речь, 2001. – 193 с.

17. Цукерман Г. А. Психология саморазвития / Г. А. Цукерман. – Рига:

ПЦ «Эксперимент», 2005. – 276 с.

Макаренко С.С. Формирование мотивации достижений в стру


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84491. Рухові рефлекси спинного мозку, їх рефлекторні дуги, фізіологічне значення 45.37 KB
  У складі задніх рогів спинного мозку переважають вставні нейрони. Біла речовина спинного мозку представлена волокнами висхідних та низхідних шляхів. Контроль на рівні спинного мозку Рецептори шкіри Вісцерорецептори ангіорецептори.
84492. Провідникова функція спинного мозку. Залежність спінальних рефлексів від діяльності центрів головного мозку. Спінальний шок 43.05 KB
  Біла речовина спинного мозку передні бокові та задні канатики складається з нервових волокон які формують провідні шляхи. Основними висхідними шляхами є: 1. Шлях Голя – розташований в медіальній частині заднього канатика. Шлях Бурдаха – розташований в латеральній частині заднього канатика.
84493. Рухові рефлекси заднього мозку, децеребраційна ригідність 48.79 KB
  Вони носять назву надсегментарних утворень так як впливають на м’язи не прямо а через мотонейрони сегментарних структур – рухові ядра спинного мозку і черепномозкових нервів. Задній мозок отримує і переробляє всю аферентну інформацію що надходить від спинного мозку оскільки всі специфічні висхідні шляхи від спинного мозку входячи в стовбур мозку задній та середній мозок віддають коллатералі гілочки до ретикулярної формації тут продовжується обробка аферентної інформації. В задньому мозку розміщені 4 вестибулярні ядра медіальне...
84494. Рухові рефлекси середнього мозку, їх фізіологічне значення 44.55 KB
  Середній мозок СрМ за участі сітчастої речовини опрацьовує аферентну інформацію яка поступає в спинний та задній мозок. Нова інформація поступає в СрМ від зорових та слухових рецепторів. На основі опрацьовання інформації від усіх цих рецепторів СрМ здійснює контроль за станом зовнішнього та внутрішнього середовища організма. Важливими надсегментарними руховими ядрами СрМ є: 1 червоні ядра – від них інформація від нейронів спинного мозку передається по шляхах що перехрещуються руброспінальні шляхи – елемент ЛНС; 2 ретикулярна формація;...
84495. Мозочок, його функції, симптоми ураження 44.3 KB
  Від вестибулорецепторів через вестибулярні ядра – контроль за збереженням рівноваги при русі. Від всіх рухових ядер стовбуру ретикулярна формація краєві ядра. З руховими ядрами стовбуру ретикулярна формація вестибулярні ядра червоні ядра через які Мз здійснює вплив на мотонейрони і на м’язи. З базальними ядрами.
84496. Таламус, його функції 43.44 KB
  Сенсорні перемикаючі специфічні ядра – вони отримують інформацію від специфічних сенсорних шляхів переробляють її і передають в сенсорні зони КГМ. Неспецифічні – вони отримують інформацію від ретикулярної формації стовбура мозку по шляхах больової чутливості. Вони передають інформацію до всіх зон КГМ здійснюючи на неї неспецифічний активуючий вплив. Асоціативні – отримують інформацію від специфічних сенсорних перемикаючих ядер і від неспецифічних ядер таламуса.
84497. Базальні ядра, їх функції, симптоми ураження 43.36 KB
  Базальні ядра знаходяться в глибині кінцевого мозку. Як єдине ціле з базальними ядрами функціонують чорна субстанція та субталамічне ядро. Ці ядра об’єднані між собою двосторонніми зв’язками отримують інформацію від кори асоціативних та рухових зон та мозочка.
84498. Сенсорні, асоціативні і моторні зони кори головного мозку, їх функції 44.36 KB
  Сенсорні асоціативні моторні зони кори формують нову кору – неокортекс. Сенсорні зони кори відповідають представництву окремих сенсорних систем аналізаторів у різних ділянках кори. Так кіркове представництво зорового аналізатора локалізується у потиличній зоні кори шпорна закрутка слухового – у висковій зоні соматосенсорного – у постцентральній закрутці.
84499. Загальна характеристика системи крові. Склад і функції крові. Поняття про гомеостаз 56.9 KB
  Склад і функції крові. СИСТЕМА КРОВІ ВИКОНАВЧІ ОРГАНИ ТКАНИНИ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЯЦІЇ Кров циркулююча Нервові Гуморальні Кров депонована Органи кровотворення 1. Забезпечення оптимальної кількості складових частин крові як одиниць транспорту в одиниці об’єму крові.