8600

Специфика научного познания и критерии научности. Функции науки. Уровни научного исследования

Доклад

Логика и философия

Специфика научного познания и критерии научности. Функции науки. Уровни научного исследования. Специфика научного познания. Наука как своеобразная форма познания начала развиваться относительно самостоятельно в эпоху становления капиталистического с...

Русский

2013-02-15

34.5 KB

68 чел.

Специфика научного познания и критерии научности. Функции науки. Уровни научного исследования.

Специфика научного познания.

Наука как своеобразная форма познания начала развиваться относительно самостоятельно в эпоху становления капиталистического способа производства (XVI-XVII вв.).

Основные особенности научного познания: 1. Первая и основная задача научного познания, как мы уже выяснили, — обнаружение объективных законов действительности — природных, социальных (общественных), законов самого познания, мышления и др.

2. Непосредственная цель и высшая ценность научного познания — объективная истина, постигаемая преимущественно рациональными средствами и методами, но, разумеется, не без участия живого созерцания.

3. Наука в большей мере, чем другие формы познания, ориентирована на практическую воплощенность. Жизненный смысл научного изыскания может быть выражен формулой: «Знать, чтобы предвидеть, предвидеть, чтобы практически действовать».

4. Научное познание в гносеологическом плане — это сложный, противоречивый процесс воспроизводства знаний, которые образуют целостную развивающуюся систему понятий, теорий, гипотез, законов и других идеальных форм, закрепленных в языке.

5. В процессе научного познания применяются такие специфические материальные средства, как приборы, инструменты, другое т. н. «научное оборудование», зачастую очень сложное и дорогостоящее.

6. Научному познанию присущи строгая доказательность, обоснованность полученных результатов, достоверность выводов. Вместе с тем в нем немало гипотез, догадок, предположений, вероятностных суждений.

В современной методологии выделяют различные критерии научности. К ним относят, кроме выше названных, такие, как внутренняя системность знания, его формальная непротиворечивость, опытная проверяемость, воспроизводимость, открытость для критики, свобода от предвзятости, строгость и др.

Критерии научности.

Критерии научности:

1) Объективность, или принцип объективности. Научное знание связано с раскрытием природных объектов, взятых «самих по себе», как «вещи в себе» (не в кантовском понимании, а как еще не познанных, но познаваемых).

2) Рациональность, рационалистическая обоснованность, доказательность. Как отмечают некоторые исследователи, обыденное знание носит, помимо прочего, ссылочный характер, опирается на «мнения», «авторитет»; в научном же знании не просто что-то сообщается, а приводятся необходимые основания, по которым это содержание истинно; здесь действует принцип достаточного основания.

3) Эссенциалистская направленность, т.е. нацеленность на воспроизведение сущности, закономерностей объекта (отражение повторяющихся, но несущественных свойств объекта тоже подчинено этой цели).

4) Особая организация, особая системность знания; не просто упорядоченность, как в обыденном знании, а упорядоченность по осознанным принципам; упорядоченность в форме теории и развернутого теоретического понятия.

5) Проверяемость; здесь и обращение к научному наблюдению, к практике, и испытание логикой, логическим путем; научная истина характеризует знания, которые в принципе проверяемы и в конечном счете оказываются подтвержденными. Проверяемость научных истин, их воспроизводимость через практику придает им свойство общезначимости.

Общезначимость сама по себе не есть критериальный признак истинности того или иного положения. Тот факт, что большинство проголосует за какое-то положение, вовсе не означает, что оно истинно.

Функции науки.

В методологии науки выделяются такие функции науки, как описание, объяснение, предвидение, понимание.

При всем свойственном Конту эмпиризме он не склонен был сводить науку к собранию единичных фактов. Предвидение он считал основной функцией науки.  

Э.Мах единственной функцией науки объявил описание.  

Объяснение и предвидение Мах по сути сводил к описанию. Теории с его точки зрения - это как бы спрессованная эмпирия.  

В. Дильтей разделял науки о природе и "науки о духе" (гуманитарные). Он считал, что основная познавательная функция наук о природе - объяснение, а "наук о духе" - понимание.  

Однако науки о природе также выполняют функцию понимания.  

Объяснение связано с пониманием, поскольку объяснение аргументированно демонстрирует нам осмысленность существования объекта, а значит, позволяет понять его.

Уровни научного исследования.

Научное познание есть процесс, т. е. развивающаяся система знания. Она включает в себя два основных уровня — эмпирический и теоретический.

На эмпирическом уровне преобладает живое созерцание (чувственное познание), рациональный момент и его формы (суждения, понятия и др.) здесь присутствуют, но имеют подчиненное значение. Поэтому объект исследуется преимущественно со стороны своих внешних связей и отношений, доступных живому созерцанию. Сбор фактов, их первичное обобщение, описание наблюдаемых и экспериментальных данных, их систематизация, классификация и иная фактофиксирующая деятельность — характерные признаки эмпирического познания.

Эмпирическое исследование направлено непосредственно на свой объект. Оно осваивает его с помощью таких приемов и средств, как сравнение, измерение, наблюдение, эксперимент, анализ, индукция.

Специфику теоретического уровня научного познания определяет преобладание рационального момента — понятий, теорий, законов и других форм и «мыслительных операций».

Эмпирический и теоретический уровни познания взаимосвязаны, граница между ними условна и подвижна. В определенных точках развития науки эмпирическое переходит в теоретическое и наоборот. Однако недопустимо абсолютизировать один из этих уровней в ущерб другому.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84503. Кислотно-основний стан крові роль буферних систем крові та його забезпечення 50.37 KB
  К Механізми підтримки сталості рН в організмі: ислотноосновний стан КОС крові залежить від співвідношення концентрацій іонів Н та ОНˉ у плазмі крові. Його нормальна величина 74 в артеріальній крові та 736 у венозній. Величина рН крові відображає величину рН інтерстиційної рідини та рідини в клітинах.
84504. ЕРИТРОН 44.13 KB
  Механізми регуляції Виконавчі органи Гуморальні Еритроцити що циркулюють в крові Нервові Депоновані еритроцити Забезпечення оптимальної кількості еритроцитів в ОЦК як засобу транспорту Органи кровотворення червоний кістковий мозкта руйнування макрофагальна система Механізми регуляції кількості еритроцитів в крові: 1. Нервові механізми регуляції забезпечують швидку зміну кількості еритроцитів в одиниці обєму крові за рахунок їх перерозподілу між депо та активною циркуляцією. Головним механізмом є активація симпатичного відділу...
84505. Види гемоглобіну та його сполук, їх фізіологічна роль 45.61 KB
  Особливості будови глобіну впливають на спорідненість Hb до кисню. HbF має більшу спорідненість до кисню ніж Hb кров плоду звязує кисень сильніше ніж кров матері в плаценті кров плода відбирає кисень у крові матері і перетягує його собі. Сполуки гемоглобіну: ВідновленийHb не містить кисню; 2. В залежності від умов рівновага зміщується або в бік утворення оксигемоглобіну в крові легень яка має високу напругу кисню або в бік дисоціації оксигемоглобіну в крові тканин де напруга кисню низька.
84506. Лейкоцити, їх функції. Регуляція лейкопоезу. Фізіологічні лейкоцитози 51.34 KB
  При оцінці змін кількості лейкоцитів в клініці вирішального значення має показник зміни співвідношень між окремими групами та формами лейкоцитів в меншій мірі їх кількості. Відсоткове співвідношення окремих форм лейкоцитів називають лейкоцитарною формулою або лейкограмою.
84507. Тромбоцити, їх фізіологічна роль 38.42 KB
  Тромбоцити або кровяні пластинки безколірні двояковпуклі утворення які за своїми розмірами в 2 8р. В крові тромбоцити перебувають в неактивному стані. Активовані тромбоцити виділяють ряд речовин які необхідні для гемостазу тромбоцитарні фактори згортання тромбоцитарний тромбопластин антигепариновий фактор фібриноген тромбостенін судиннозвужуючий фактор фактор аґреґації. Окрім участі в гемостазі тромбоцити здійснюють транспорт креаторних речовин що є важливим для збереження структури судинної стінки.
84508. Судинно-тромбоцитарний гемостаз, його фізіологічне значення 44.97 KB
  Гемостаз емостаз сукупність механізмів які забезпечують зупинку кровотоку з судин при їх пошкодженні. Судиннотромбоцитарний Коагуляційний Судиннотромбоцитарний гемостаз СТГз сукупність судинних та клітинних тромбоцитарних реакцій які забезпечують закриття пошкоджень в стінці судин тромбоцитарним тромбом і зупинку кровотечі із судин мікроциркуляторного русла прекапіляри капіляри посткапіляри тобто судин з низькою лінійною швидкістю кровотоку та низьким тиском. Рефлекторний спазм судин у відповідь на подразнення їх стінок...
84509. Коагуляційний гемостаз, його фізіологічне значення 62.99 KB
  В результаті таких змін утворюється фібриновий згусток тромб що закриває отвір пошкодження у судині.Перетворення фібриногену у фібрин; Взаємний звязок цих фаз полягає в тому що продукт попередньої реакції ініціює наступну автокаталітичний процес. Утворення фібрину складний процес. Спочатку утворюється фібринмономер потім він полімеризується утворюється фібринполімер.
84510. Коагулянти, антикоагулянти, фактори фібринолізу, їх фізіологічне значення 43.06 KB
  Збереження рідкого стану крові одного з найбільш важливих параметрів гомеостазу головна функція системи регуляції аґреґатного стану крові та колоїдів. Прискорення згортання крові називають гіперкоагулемією а сповільнення гіпокоагулемією. Рідкий стан крові забезпечується такими механізмами. Стінки судин та форменні елементи крові мають негативний заряд що відштовхує клітини крові від судин.
84511. Фізіологічна характеристика системи АВО крові. Умови сумісності крові донора і реципієнта. Проби, перед переливанням крові 50.77 KB
  Групову належність необхідно враховувати при переливанні крові. Кров донора (людина, у якої беруть кров для переливання) та реципієнта (людина, якій переливають кров) мають бути сумісними. Це означає, що плазма крові реципієнта не повинна містити аглютинінів до аглютиногенів еритроцита донора.