86084

Судова влада і судова система в Україні. Принципи організації і діяльності суддів

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення: захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина; захисту прав і законних інтересів юридичних осіб; інтересів суспільства і держави.

Украинкский

2015-04-02

207 KB

1 чел.

Тема № 2. Судова влада і судова система в Україні. Принципи організації і діяльності суддів.

2. План лекції (розрахунок навчального часу)

№п\п

Навчальні питання

Розрахунок часу, хв.

Вступ

5

1

Роль суду в житті суспільства

25

2

Загальна характеристика судової системи України

15

3

Поняття принципів організації і діяльності судів

30

4

Система нормативних актів, що регламентують діяльність судів

Питання винесене для самостійного опрацювання

4.1.

Рекомендація №R (84)5 щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на удосконалення судової системи.

Питання винесене для самостійного опрацювання

4.2.

Рекомендація №R (86)12 щодо заходів по недопущенню та скорочення завантаженості судів

Питання винесене для самостійного опрацювання

Висновок:

5

Разом:

80

Перше питання

Роль суду в житті суспільства

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення: захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина; захисту прав і законних інтересів юридичних осіб; інтересів суспільства і держави.

Ці завдання суд виконує виходячи із принципу верховенства права, який згідно  із

ст. 8 Конституції діє в Україні. Це означає, що суд як правовий інститут держави при здійсненні правосуддя виходить з пріоритету права перед, іншими соціальними нормами, наприклад звичаями, мораллю тощо. Суд, здійснюючи правосуддя, повинен керуватися тільки Конституцією і законодавством України.

Головне, щоб у юридичній діяльності суду правосуддя здійснювалося на засадах верховенства права, забезпечувався захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Під час здійснення правосуддя суд виконує завдання із розгляду і вирішення конкретних судових справ правовими засобами, які йому надані у судочинстві для захисту гарантованих прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завдання суду при здійсненні правосуддя конкретизовані у процесуальному законодавстві (ЦПК, ГПК, КУпАП, КПК), яке врегульовує порядок провадження у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному судочинстві.

Наприклад, здійснення судом правосуддя у кримінальних справах спрямовано на: викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення до відповідальності та справедливе їх покарання; захист осіб від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих; охорону прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.

Виконання цієї мети при розгляді і вирішенні конкретної кримінальної справи забезпечується додержанням судом процесуальних правил, що є реалізацією демократичних засад правосуддя, спрямованих на гарантування підсудному, потерпілому, іншим учасникам процесу їхніх прав і охоронюваних інтересів, зокрема права підсудного на захист, рівність всіх учасників процесу перед законом і судом, дотримання презумпції невинуватості та ін.

Водночас реалізацією в судовому розгляді кримінальної справи засад правосуддя забезпечуються інтереси суспільства і держави, які заінтересовані у швидкому, повному розкритті злочинів, викритті винних осіб та правильному застосуванні до них законів.

Завданням здійснення правосуддя у цивільних і господарських справах є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб - учасників цивільних і господарських правовідносин, Повний, всебічний розгляд і вирішення судом конкретної справи досягається шляхом дотримання правил судочинства, якими сторонам гарантуються права на доведення своїх вимог, спростування безпідставних вимог іншої сторони тощо.

Право на справедливий суд, гарантоване коментованою статтею, закріплено у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і в п. 1 ст. б Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Сприйняття цього принципу судової влади вимагає від держави дотримання наступних умов: гарантії доступу до суду, матеріальних гарантій, тобто забезпечення певних вимог стосовно організації судів та кількісного складу корпусу суддів, процесуальних гарантій щодо здійснення судового розгляду.

У контексті наведених міжнародних документів, а також практики Європейського суду з прав людини право на справедливий (належний) суд означає встановлення певних вимог до організації суду: його створення на підставі закону; самостійність, безсторонність; доступність; додержання процедури розгляду справи; гласність; забезпечення реалізації наданих процесуальним законом прав учасників судового розгляду; змагальність; розумний строк розгляду справи; виконання остаточного судового рішення тощо.

Відповідно до природно-правового підходу до праворозуміння право і справедливість є однопорядковими категоріями: право дорівнює справедливості. Зважаючи на етимологічну близькість понять "право" і "правосуддя", у процесі розгляду судової справи мають місце пошуки права, а результат цього процесу втілюється в конкретному рішенні суду. При цьому згідно з чинним законодавством суду надані всі необхідні повноваження приймати рішення на підставі принципу верховенства права. Це можливості використання аналогії права і закону, прямого застосування належним чином ратифікованих міжнародних договорів, у тому числі рішень Європейського суду з прав людини, визнання пріоритетності прав і свобод особи, повноваження по скасуванню не правових актів органів законодавчої й виконавчої гілок влади, надані Конституційному Суду України й адміністративним судам.

Судова діяльність є різновидом юридичної діяльності, якій притаманні ознаки як правоохорони, так і правозахисту. Суд, як уже зазначалося, може виконувати і суто правоохоронні дії, а саме правовстановлюючі, правозабезпечувальні, правопримушувальні та правовідновлювальні. Проте, на відміну від правоохоронної діяльності, судова діяльність має більш широкий предмет, а отже й інші принципи здійснення, більш Широке державне завдання. Головним завданням у системі судової діяльності є правосуддя, що об'єднує конституційну юрисдикцію, судочинство (як кримінальне, так і цивільне) судів загальної та спеціальної юрисдикції.

Судам належить центральне місце у системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність судів охоплює захист та охорону права, відновлення порушеного права, припинення порушення права.

Правосуддя є квінтесенцією функції держави із захисту та охорони права, відновлення порушеного права, підтримання правопорядку та законності.

Демократичні перетворення в суспільстві і державі неможливі без ефективної судової діяльності. Саме вона є невід'ємним атрибутом правової держави. Через правосуддя та конституційну юрисдикцію громадяни мають можливість відстоювати свої права, при чому в судах загальної та спеціальної юрисдикції — безпосередньо, а в порядку конституційного судочинства — як безпосередньо, так і за допомогою обраних ними народних депутатів. Так, Конституційний Суд повинен гарантувати верховенство Конституції як основного закону держави. З приводу цього ним приймаються рішення та надаються висновки щодо конституційності законів, інших нормативно-правових актів, здійснюється офіційне тлумачення конституційних норм. У сфері господарських відносин господарським судом захищаються права та законні інтереси учасників цих відносин, вдосконалюються законність та правове регулювання господарської діяльності. Місцеві суди як суди загального судочинства розглядають справи з усіх правовідносин (крім вищезазначених), що потребує високого професійного рівня, вміння об'єктивно й неупереджено вирішувати долю обвинуваченого або спору між позивачем і відповідачем,

Специфіка судової діяльності полягає в тому, що судовому владарюванню притаманні такі ознаки державної влади, як юрисдикційність, публічність і субординаційність.

Юрисдикційність судової діяльності полягає у сукупності правомочностей суб'єктів цієї діяльності з розгляду та вирішення спірних питань з захисту права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, а також у тому, щоб оцінювати їх наявність або відсутність, оцінювати дії, факти, події, соціальні та індивідуальні ознаки юридичних і фізичних осіб, можливість застосовувати заходи правового впливу, у тому числі санкції. Суди надають і правову допомогу згідно з міжнародними договорами. Відповідно до Конституції України (ст. 124) правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Публічність судової діяльності суть відкритості, політичної або партійної незаангажованості судів та суддів. Суд виступає і як державна установа, яка самостійно організує розгляд судових справ, ініціює виконання судових рішень, організує своє діловодство, а також аналізує судову статистику та узагальнює судову практику. Судді розглядають звернення громадян, пов'язані із професійною судовою діяльністю. У звя'зку з цим судам надано матеріально-технічу базу, що забезпечує автономність і публічність роботи кожного судді, тобто необхідну кількість залів засідань, конвоювання підсудних, відповідну кількість секретарів судового засідання. Суди мають створити умови для численних відвідувачів тощо.

Субординаційність судової діяльності полягає в тому, що суди утворюють єдину систему із трьох судових інстанцій — судів першої інстанції, судів касаційної та апеляційної інстанцій. Організація судової діяльності реалізується і в різних діях, які безпосередньо не пов'язані з відправленням правосуддя. Це такі організаційні дії суду, які прямо стосуються процесуальної діяльності (виклик свідків, експертів, повідомлення інших учасників судового розгляду, вручення копій процесуальних документів, надіслання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання вироку, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо), і такі дії, що здійснюються у позапроцесуальній формі (стосунки з іншими судами, органами державної виконавчої влади та юстиції, іншими правоохоронними органами, планування роботи суду, організація обліку та ведення систематизації та кодифікації законодавства, складання довідок та аналіз роботи тощо). Судові процедури є чітко визначеними, тому дії суду і судді можна досить легко перевірити. Так, процедура постановлення вироку у кримінальній справі має відповідати вимогам таємниці наради суддів, законності й обгрунтованості вироку, а також правилам його оголошення. Правовий зміст вироку визначається колом питань, які знайшли в ньому своє відображення. Але в обов'язковому порядку у вироку відображатимуться питання меж обвинувачення, винності обвинувачених, застосування покарання. Одночасно в ньому вирішується доля цивільного позову, конфіскації майна, судових витрат, реалізації майна, добутого злочинним шляхом. Структура і форма вироку є єдиними у всіх вироках, що оголошуються судами усіх ланок, у тому числі і Верховним Судом України. Такою ж чіткою та прозорою є процедура постановлення рішення з цивільних справ.

Поняття правозахисної діяльності. Потреба в утворенні інститутів з правозахисної діяльності пояснюється цілою низкою взаємопов'язаних факторів. По-перше, тим, що гарантування охорони прав громадян стало одним із завдань правової системи та державного життя, що знайшло відображення у Конституції. Діяльність державних органів та окремих службових осіб свідчить про те, що, виконуючи свої професійні функції та завдання, вони часто-густо порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних та юридичних осіб. У динамічному державному житті зросла ймовірність порушень права без формальних порушень закону. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку органів прокуратури, контрольні повноваження інших уповноважених органів.

По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділяють дедалі більше уваги правам людини. Для Української держави додержання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики держави, що свідчить про її динаміку та цілеспрямованість.

По-третє, правозахисні інститути незалежні від державних органів; для них характерні відкритість, вільний доступ для тих, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади і громадянського суспільства на певній стадії їхнього розвитку і виступають державним гарантом від відомчого або неправомірного втручання і впливу. Правозахисна діяльність має деякі спільні ознаки із правоохоронною діяльністю. Так, адвокати можуть здійснювати правовстановлюючі або правозабезпечувальні дії. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правозахисної діяльності значно вужчий, ніж у правоохоронної діяльності. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та захисту фізичних осіб від обвинувачення.

Правозахисна діяльність складається з кількох складових. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їх прав та обов'язків. У Конституції України закріплюється важливе "право знати право" (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм платних послуг правового та технічного характеру, є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрації актів громадянського стану, органи державної реєстрації нормативно-правових актів та громадських об'єднань, а також нотаріат.

За лексичним значенням термін «функція» означає «обов’язок, коло діяльності, призначення, роль». Поняття «функція» використовується для характеристики певного кола діяльності, що виконується яким­небудь органом чи особою. Разом із тим цим поняттям оперують для позначення зовнішнього прояву властивостей якогонебудь предмета в певній системі відносин. Це значить, що функції судової влади залежатимуть від місця й ролі суду в певному суспільстві.

У дореволюційному суспільстві функція судової влади зводилася до вирішення спорів і встановлення справедливості шляхом відправлення правосуддя. «Своєрідний характер функції, виконуваної судом, полягає в констатуванні права для захисту прав — у цьому, і лише в цьому покликання судді», «Судові місця існують для відновлення справедливості у випадку спору встановленим у законі порядком». Визнається, що суд служить «не приватним інтересам окремих осіб, окремих суспільних утворень або відомств, а загальним державним інтересам».

За радянських часів суду відводилася роль правосуддя, що вважалось однією з численних функцій соціалістичної держави. Суд також наділявся непритаманною йому роллю вихователя громадян.

На початку 80х років ХХ ст. у науковій літературі було порушено питання про необхідність виконання судовою владою функції контролю. У подальшому ця думка знайшла підтримку в законодавця, і на судову владу було покладено функцію конституційного контролю. Тоді ж з’явилися пропозиції надати нормативного значення правозастосовчій діяльності суду. Ця пропозиція сприяла становленню владної ознаки суду шляхом визнання за судовою владою функції управління — однієї з ознак влади. Однак зазначена точка зору й досі не знайшла певного відгуку в законодавця.

У межах функції судової влади щодо вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки, суди (судді) виконують наступні види діяльності.

1. Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти, що виникають у суспільному житті між фізичними особами, між фізичними й юридичними особами, між юридичними особами з приводу порушення їх прав і законних інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екологічним, сімейним, житловим, конституційним, податковим чи іншим законодавством.

Підставою для звернення особи до суду за розглядом правового конфлікту є неправомірні дії (бездіяльність) або рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних чи фізичних осіб, які: (а) порушують передбачені законом права цих осіб, (б) перешкоджають вільному використанню закріплених прав, (в) накладають на осіб не передбачені законом (або іншим документом, що засвідчує права особи) обов’язки, (г) безпідставно притягують особу до відповідальності.

Наведені питання стають предметом судового розгляду. Вирішення таких правових конфліктів відбувається в судовому засіданні в порядку, закріпленому процесуальним законодавством. За результатами розгляду справи суд може визнати дію (бездіяльність) або рішення однієї зі сторін спору незаконним і зобов’язати задовольнити вимоги іншої сторони (припинити незаконну дію (бездіяльність), скасувати незаконне рішення тощо), а також учинити дії щодо поновлення порушеного права. Суд визначає вид і міру відповідальності винної сторони, а також розмір компенсації шкоди, спричиненої незаконними діями (бездіяльністю) або рі­шенням правам і законним інтересам постраждалої сторони. У разі визнання дії (бездіяльності) або рішення, що є предметом судового розгляду, законним суд відмовляє стороні в задоволенні її скарги.

Розгляд справ щодо відповідності Конституції України рішень (актів), що приймаються вищими органами державної влади, здійснюється Конституційним Судом України (закони, інші правові акти Верховної Ради України; акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим). Цей орган судової влади покликаний забезпечувати їх відповідність Конституції України. Реалізуючи повноваження, передбачені ст. 14 Закону «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд виступає органом контролю за дотриманням конституційної законності в державі. У випадку невідповідності законів та інших нормативних актів або їх окремих положень Конституції і законам України або належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним договорам та угодам він визнає їх недійсними з моменту введення їх у дію.

Усі інші правові конфлікти, що не входять до компетенції Конституційного Суду України, розглядаються судами загальної юрисдикції.

2. Вирішують питання щодо можливості (необхідності) застосування до особи заходів процесуального примусу і провадження окремих слідчих та оперативнорозшукових дій, що обмежують конституційні права та свободи людини.

У межах цієї діяльності судді розглядають і вирішують питання стосовно надання органам дізнання й досудового слідства при розслідуванні кримінальних справ дозволу на провадження таких процесуальних і слідчих дій:

а) обрання до підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

б) подовження строку тримання під вартою, але в межах строку, встановленого законом;

в) направлення підозрюваного, обвинуваченого, які не знаходяться під вартою, до психіатричного стаціонару для проведення судово­психіатричної експертизи;

г) проведення обшуку в житлі та іншому володінні особи;

д) проведення примусової виїмки із житла або іншого володіння особи;

е) проведення обшуку особи або виїмки в неї предметів і документів;

ж) накладення арешту на кореспонденцію;

з) зняття інформації з каналів зв’язку.

3. Розглядають і вирішують скарги на дії (бездіяльність) прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнання, і дають висновок щодо їх законності й обґрунтованості.

Відповідно до закону всі постанови слідчого, прокурора, особи, яка здійснює дізнання, про відмову в порушенні кримінальної справи, про її закриття, а також їх рішення та дії, що зачіпають конституційні права та свободи учасників кримінального судочинства або ускладнюють доступ громадян до суду, можуть бути оскаржені в суд за місцем провадження досудового слідства. Скарга може бути подана заявником, його захисником чи представником безпосередньо або через особу, яка здійснює дізнання, слідчого чи прокурора. На підставі поданої заінтересованою особою скарги на дії (бездіяльність) зазначених осіб у порядку судового засідання суд оцінює дії (бездіяльність) або рішення прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнання.

Принесення скарги не зупиняє провадження оскаржуваної дії або оскаржуваного рішення, якщо його не прийме орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

Суддя робить висновок про законність та обґрунтованість дій (бездіяльності) та рішень особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора на підставі всебічного, об’єктивного й повного судового розгляду обставин, що оскаржуються, за участю заявника та його захисника або представника, інших осіб, чиї інтереси безпосередньо зачіпаються оскаржуваними діями (бездіяльністю) або рішенням, а також за участю прокурора.

Неявка осіб, своєчасно повідомлених про час розгляду скарги, не є перепоною для розгляду справи судом.

За результатами розгляду скарги суддя виносить одне з наступних рішень:

а) про визнання дії (бездіяльності) або рішення відповідної посадової особи незаконним або необґрунтованим і про обов’язок усунути допущене порушення;

б) про залишення скарги без задоволення.

Дії (бездіяльність) і рішення судді можуть бути оскаржені до вищого суду. Розгляд таких скарг здійснюється відповідно до процесуального законодавства в порядку апеляційного або касаційного провадження.

4. Офіційно засвідчують юридичні факти, що визначають виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав фізичних та юридичних осіб. Перелік таких фактів, що підлягають судовому засвідченню, визначено законодавством.

5. Виключною компетенцією суду є прийняття в передбачених законом випадках рішень щодо обмеження прав та свобод громадян, що не пов’язано з учиненням правопорушення. Зокрема, йдеться про компетенцію суду стосовно визнання у випадках, визначених законом, особи недієздатною або обмежено дієздатною. Так, тільки суд може визнати особу недієздатною через психічне захворювання, коли вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

6. Діяльність суду завжди пов’язана з правозастосовною діяльністю, у процесі якої судді тлумачать правову норму. Але слід відокремити напрямок судової діяльності, який безпосередньо полягає у трактуванні норми права. За результатами такої діяльності суд робить висновок про правовий зміст норми й відповідність її Конституції.

Друге питання

Загальна характеристика судової системи України

Як ми вже зазначали, в Україні правосуддя здійснюється у формах кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства. Єдиним судом особливої конституційної юрисдикції є Конституційний Суд України, а всі інші форми судочинства належать до юрисдикції судів, які носять назву судів загальної юрисдикції. Отже суди загальної юрисдикції – це суди, які здійснюють провадження у кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справах та справах про адміністративні правопорушення.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, об’єднаних між собою єдністю цілей, завдань, принципів організації і діяльності та очолюваних одним загальним для усіх Верховним Судом України.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

– єдиними засадами організації та діяльності судів;

– єдиним статусом суддів;

– обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;

– забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права;

– обов'язковістю виконання на території України судових рішень;

– єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

– фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

– вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Організаційні основи побудови системи судів загальної юрисдикції в України регламентуються Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно ст. 124 Конституції та ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", систему судів загальної юрисдикції складають:

- місцеві суди;

- апеляційні суди;

- вищі спеціалізовані суди;

- Верховний Суд України.

Ст. 125 Конституції передбачає побудову судової системи України за принципами територіальності і спеціалізації. Отже виходячи з конституційних норм побудови системи судів загальної юрисдикції, в Україні створюються загальні (відповідно до принципу територіальності) та спеціалізовані (відповідно до принципу спеціалізації) суди окремих юрисдикцій. Загальні суди утворюються у відповідних адміністративно-територіальних одиницях згідно адміністративно-територіального устрою держави. Структура спеціалізованих судів, може не співпадати з адміністративно-територіальним устроєм держави.

У ч.1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" також закріплена норма аналогічного змісту, яка містить положення, згідно якого система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Крім того, у судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ (ч.2 ст.18 Закону).

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, зміна системи судів, а також інші підстави, передбачені законом.

Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Суди загальної юрисдикції очолюють голови цих судів, які в свою чергу мають також і заступників (заступника). Посада голови суду та заступника голови суду вважаються адміністративними посадами в суді. Законодавством України передбачений наступний порядок призначення суддів на адміністративні посади. Голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники призначаються на посади строком на п'ять років із числа суддів цього суду та звільняються з посад Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів. Суддя не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки підряд. Голова Верховного Суду України, заступник Голови Верховного Суду України обираються на посади і звільняються з посад Пленумом Верховного Суду України.

В основу побудови системи судів загальної юрисдикції покладений також розподіл судів на ланки.

Ланка судової системи – це сукупність судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову, повноваження й у більшості випадків діють у межах територіальних одиниць, прирівняних за адміністративним статусом. На даний час в Україні існує чотири ланки судової системи.

Так, судами першої (низової) ланки є місцеві суди, другої ланки – апеляційні суди, третьої – вищі спеціалізовані суди. Верховний Суд України належить до четвертої ланки судової системи і одночасно є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Як зазначається у ч.1 ст.18 однією із засад побудови системи судів загальної юрисдикції є інстанційність.

Судова інстанція визначає повноваження окремо взятого суду при розгляді конкретної справи і по суті позначає стадію, через яку проходить конкретна справа в різних судах. В залежності від обсягу наданих їм законом повноважень, суди загальної юрисдикції можуть діяти як суди першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Суди першої інстанції – це суди, які вперше розглядають справу і вирішують її по суті своїм вироком, рішенням чи постановою. Судами першої інстанції є місцеві суди. В якості судів першої інстанції у випадках, передбачених процесуальним законом можуть діяти й апеляційні суди, а також Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ).

Суди апеляційної інстанції – це суди які за апеляційною скаргою перевіряють законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, якщо це рішення не набрало законної сили. Як суди апеляційної інстанції діють апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, апеляційні господарські та адміністративні суди, а у випадках передбачених процесуальним законом – також і ВАСУ.

Суди касаційної інстанції – це суди, які за касаційною скаргою перевіряють законність і обгрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, а також здійснюють перегляд судових рішень у випадках, передбачених процесуальним законом. В касаційному порядку справи переглядають вищі спеціалізовані суди України – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Крім цього, рішення судів касаційної інстанції може переглянути Верховний Суд України з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Основне призначення судів апеляційної та касаційної інстанцій – забезпечення законності та обґрунтованості прийнятих судами рішень, неухильне дотримання принципу законності та створення можливостей захисту прав людини; усунення порушень закону, що допускаються судами нижчої інстанції та відновлення справедливості.

Третє питання

Поняття принципів організації і діяльності судів

Конституція України закріпила поділ влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, а Закон України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій і статус суддів", конкретизуючи конституційні положення щодо здійснення судової влади, зазначив, що судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на захист гарантованих Конституцією і законами України прав і свобод, захист інтересів юридичних осіб, суспільства, держави. Закон визначив правові засади організації судової влади.

Відповідно до Закону судова влада реалізується шляхом правосуддя у формі цивільного, господарського, кримінального та адміністративного судочинства, здійснюваного судами загальної юрисдикції, і конституційного - Конституційним Судом України. Правосуддя здійснюється в рамках відповідних судових процедур, встановлених Законом України "Про Конституційний Суд України", а також цивільним процесуальним та кримінально-процесуальним кодексами України, господарським кодексом України, кодексом адміністративного судочинства України.

Важливою ознакою принципів судочинства є те, що вони носять нормативно-правовий характер, тобто ці основоположні начала закріплені у відповідних правових нормах.

 Принцип (від лат. principo - основа, початок) у загально-науковому розумінні - це основне, вихідне положення теорії, вчення, головне правило діяльності2.

У тлумачному словнику української мови "засада - це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напрямку і т. ін." .

Засади судочинства закріплені у Конституції України, ЗУ 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" та інших законах. Вони є основою організації судової влади і здійснення правосуддя в державі, забезпечують однакове розуміння і застосування законів та спонукають суддю при здійсненні правосуддя до неухильного дотримання вимог закону. Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, у взаємозв'язку сприятиме у виконанні завдань судочинства.

Характеристика основних конституційних засад судочинства

Охарактеризуємо основні засади судочинства, які закріплені в Конституції України і виражають суть правосуддя.

 Здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124-125 Конституції). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. ЗУ 07.07.2010 р. "Про судоустрій і статус суддів" у ч. 2 ст. 5 зазначає, що особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність установлену законом. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Спираючись на конституційні принципи, названий Закон гарантує кожному захист його прав, свобод та інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні на рівні з громадянами і юридичними особами України.

 Участь народу у здійсненні правосуддя (ст. 124, 127 Конституції). Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. У ст. 57 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що народним засідателем є громадянин України, який у випадках визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду разом із суддею, забезпечуючи, відповідно до Конституції України, безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ наділені повноваженнями судді. Присяжними відповідно до статті 63 Закону є громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом залучаються до здійснення правосуддя.

 Законність (ст. 8, п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції) - це основна засада, яка є універсальною і знаходить свій вияв у всіх нормах процесуального права, характеризує всі сторони судочинства. У правовій державі, якою проголосила себе Україна, діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони, нормативно-правові акти приймаються на її основі і відповідають їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується на підставі Конституції України.

Законність - це правовий режим життя суспільства при якому діяльність усіх державних органів, установ, організацій, службових осіб, громадян здійснюється відповідно до закону . Це точне і неухильне дотримання законів при здійсненні правозастосовчої діяльності та одна із гарантій встановлення істини по справі і забезпечення захисту прав та свобод людини. Принцип законності і полягає в єдиному порядку провадженні по справі відповідної юрисдикції, виконанні процесуальної форми та передбаченої процедури застосування закону.

Ніщо не може виправдати порушення законності. Відповідно до реалій життя закони можуть змінюватися проте в жодному разі й за жодних підстав не можуть порушуватися.

 Принцип державної мови судочинства (ст. 10 Конституції). Конституція України встановила, що державною мовою в Україні є українська. Ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", розвиваючи це положення, встановлює, що судочинство і діловодство в судах України провадиться держаною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у процесі за мовною ознакою, використовують державну мову у судочинстві та гарантують право громадян на використання ними у судовому процес рідної мови або мови якою вони володіють. У судах поряд із державною можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин у порядку, встановленому процесуальним законом. Використання у судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, судочинство здійснюється державною мовою і лише як виняток - мовою більшості населення певної місцевості. При цьому особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача, а слідчі та судові документи повинні вручатись такій особі в перекладі на її рідну мову або мову, якою вона володіє. Принцип державної мови забезпечує виховний вплив процесу судочинства та рівність усіх громадян незалежно від їх національної належності, робить судочинство доступним та зрозумілим для місцевого населення.

 Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п.2 ч.3 ст.129 Конституції) полягає у тому, що відповідно до ч.1 ст.21 Конституції всі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах, мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч.2 ст.24 Конституції). Рівність і свобода - невід'ємні умови життя людини, що в своїй єдності створюють справедливість. Справедливо лише те, що зберігає свободу і застосовується до всіх людей однаковою мірою.

Щодо всіх громадян правосуддя здійснюється в єдиному процесуальному режимі. Жоден громадянин не може бути звільнений від будь-яких встановлених законом процесуальних обов'язків, або навпаки, бути наділеним будь-якими додатковими процесуальними правами. Винятки з цього правила передбачені для осіб, які мають статус недоторканності - Президента України, суддів, депутатів Верховної Ради України2.

 Право кожного на правову допомогу. Відповідно до ст.59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура, яка завжди була і є одним із важливих механізмів захисту прав і свобод людини в усьому світі протягом тисячоліть. Ставлення до адвокатури в державі, статус цього правозахисного інституту, надійність гарантій адвокатської діяльності свідчать про демократичність самої держави. Конституційний Суд України, даючи тлумачення положень ст. 59 Конституції роз'яснив, що поняття "кожен" охоплює громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, а конституційний термін "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин. У цьому ж рішенні Конституційний Суд також роз'яснив, що правова допомога в питаннях захисту від обвинувачення може надаватись іншими особами (йдеться про дозвіл будь - якій особі, яка має юридичну освіту, за вибором обвинуваченого чи підсудного захищати їх інтереси, тобто, по суті, здійснювати адвокатські функції). Наскільки цей принцип відіграє важливу роль у забезпеченні реалізації захисту та охорони прав і свобод людини, свідчить і той факт, що у 2009 році Конституційний Суд України повернувся до офіційного тлумачення ст.59 Конституції, зазначивши у своєму рішенні від 30 вересня 2009 р. за № 23-рп/2009, що положення ч. 2 цієї статті "для...надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура" слід розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими органами має право на правову допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги у правовідносинах з державними органами, а також право на отримання такої допомоги від інших суб'єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

 Забезпечення доведеності вини (п. 3 ч. 3 ст. 129 конституції), суть цієї засади судочинства полягає у тому, що відповідно до ст.4 КПК України суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх заходів до встановлення події злочину та осіб, винних у вчиненні злочину і до їх покарання. Ст. 22 КПК України покладає на суд, прокурора, слідчого, дізнавача обов'язок вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті, обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.

 Принцип змагальності сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції) означає, що прокурор, підсудний, його захисник або законний представник, потерпілий, позивач, відповідач та їх представники беруть участь у судовому процесі як сторони при цьому користуються рівними правами і свободою у поданні та дослідженні доказів, доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, діючи неупереджено, об'єктивно, створює належні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих законом прав в тому числі брати активну участь у дослідженні доказів.

Суд виступає у процесі незалежним арбітром, на якого законом (ст. 16-1 КПК України) покладається функція розгляду справи. Тобто, йдеться про процесуальну форму судочинства, при якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від функцій розгляду справи.
Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором (п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції). Суть цього принципу полягає у тому, що прокурор, керуючись вимогами закону та своїм внутрішнім переконанням підтримує перед судом державне обвинувачення, надає та досліджує докази, заявляє клопотання і висловлює думку з приводу клопотання інших учасників судового розгляду та з питань застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Участь прокурора у судовому засіданні є обов'язковою за винятком розгляду справ про злочини, передбачені ст.27 КПК України та у разі відмови прокурора від державного обвинувачення. Коли прокурор у ході судового розгляду кримінальної справи прийде до переконання, що результати судового слідства не підтверджують обвинувачення, пред'явлене підсудному, він повинен відмовитись від підтримання обвинувачення, виклавши мотиви відмови. У цьому випадку суд роз'яснює потерпілому, його представнику їх право наполягати на продовженні розгляду справи і підтримувати обвинувачення.

 Забезпечення обвинуваченому права на захист (п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції) є гарантією встановлення істини у справі, винесення законного, обґрунтованого і справедливого вироку. У ч. 2 ст. 63 Конституції України передбачено, що не тільки обвинувачений, а й підозрюваний та підсудний також мають право на захист. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Норми кримінально - процесуального права гарантують і регламентують реалізацію цього права. Зокрема, у ст. 21 КПК України зазначено, що підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному забезпечується право на захист. Воно полягає у тому, що закон створює всі необхідні умови для заперечення необгрунтованого обвинувачення або для встановлення і врахування всіх обставин, які пом'якшують покарання.

Відповідно до цієї статті на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд покладено обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону особистих і майнових прав.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції). Конкретизуючи цю засаду, Закон України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій та статус суддів" визначив, що ніхто не може бути обмеженим у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення у порядку, встановленому законом.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- та кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.

Розгляд справи у закритому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.

При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. У ч. 1 ст. 32 Конституції наголошується, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією.

В інтересах охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, допускається закритий судовий розгляд (ч. 2 ст. 20 КПК). Обшук особи, а також освідування її, якщо воно пов'язане з необхідністю оголювати освідувану людину, може проводити тільки слідчий тієї самої статі, що й обшукуваний чи освідуваний та в присутності понятих тієї самої статі (ч. 4 ст. 184, ч. 3 ст. 193 КПК). При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи чи небезпечні для її здоров'я (ч. 3 ст. 193 КПК). Відтворення обстановки та обставин події допускається лише за умови, що виконувані при цьому дії не принижують гідності осіб, які беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я (ч.2 ст.194 КПК). Під час обшуку або виїмки слідчий має вжити заходів для того, щоб не було розголошено виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст.185 КПК).

Право на свободу та особисту недоторканість. Конституція України у ст. 29 закріпила право кожної людини на свободу та особисту недоторканість. Свобода є найціннішим надбанням людини. Людина може діяти відповідно до свого волевиявлення і робити все, що не заборонено законом та не завдає шкоди правам та свободам інших людей.

 Принцип недоторканості означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, освідуванню, судовій експертизі або приводу інакше як на підставі та в порядку, передбачених законом.

Кожній затриманій чи заарештованій особі має бути негайно повідомлено про мотиви або затримання, роз'яснено її права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто або користуватися допомогою захисника. Затриманий має право оскаржити затримання в суді.

Про арешт, затримання має бути негайно повідомлено родичів заарештованої чи затриманої особи (ч. 5 ст. 106 КПК).

 Недоторканість житла. Ст.30 Конституції України кожному гарантує недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Працівниками міліції для забезпечення виконання покладених на них обов'язків надається право безперешкодно в будь-який час доби входити на територію і в приміщення підприємств, установ, організацій, на земельні ділянки, в житлові будинки т а інші приміщення громадян у випадках переслідування злочинців чи припинення злочину, який загрожує життю, а також у випадках стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій (ст. 11 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р.).

Незаконний обшук, незаконне виселення чи інші слідчі дії, які порушують недоторканість житла громадян, вчинені посадовою особою, тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ст.162 КК).

 Презумпція невинуватості (ст. 62 Конституції). Суть цієї засади полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на примушуваннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи визначаються на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Закріплені у цій статті положення ґрунтуються на принципі презумпції невинуватості людини, визначеними в ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначається, що кожен обвинувачений у злочині має право вважатися невинуватим, доки винуватість його не буде доведено згідно із законом. Цей принцип означає, що закон вважає обвинуваченого невинуватим, доки ті, хто вважає його винуватим, не доведуть його вину і його винуватість буде встановлено вироком суду, який набрав законної сили. Означає також і те, що, незважаючи на переконання дізнавача, слідчого, прокурора щодо винуватості обвинуваченого, по кожній кримінальній справі має бути забезпечено неухильне дотримання і виконання вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи. У своєму рішенні від 30.01.2003 за № 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що переконання слідчого і прокурора у вчиненні особою злочину не означає доведення її винуватості, яка відповідно до конституційно закріпленого принципу презумпції невинуватості особи може бути встановлена лише обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). Зібрані досудовим слідством справи по суті, за результатами яких суд постановляє обвинувальний вирок, визнаючи особу відповідно невинуватою або винуватою у вчиненні злочину1. Не може залишитись без перевірки жоден доказ, який свідчить на користь обвинуваченого.

 Обов'язковість судових рішень (ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції). Судочинство у справі можна вважати здійсненим лише тоді, коли відповідне судове рішення буде звернено до виконання і виконано. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних та громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст.403 КПК України). Судові рішення інших держав є обов'язковим до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідним до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Принцип обов'язковості виконання судового рішення не позбавляє учасників судового процесу права на апеляційне та касаційне оскарження рішення.

Четверте питання

4. Система нормативних актів, що регламентують діяльність судів

(питання винесене для самостійного опрацювання студентами (слухачами))

До системи нормативних актів, що регламентують діяльність судів належать:

1.Конституція України, прийнята 28.06.1996 р.

  1.  Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 2001 р.
  2.  Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р.
  3.  Кодекс України про адміністративні правопорушення від 1984 р.
  4.  Кримінальний кодекс України: Чинне зак-во зі змінами та допов. на 18 січня 2011 року.
  5.  Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012.
  6.  Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р.
  7.  Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05 липня 2012 року.
  8.  Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р.
  9.  Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів : Закон України від 23 грудня 1993 р.
  10.  Про доступ до судових рішень : Закон України від 22 грудня 2005 р.
  11.  Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 р.
  12.  Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р.
  13.  Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від 15 травня 2003 р.
  14.  Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 серпня 2010 р.
  15.  Про третейські суди: Закон України від 11 квітня 2004 р.
  16.  Концепція судово-правової реформи в Україні. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року.
  17.  Концепція реформування кримінальної юстиції України: Затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 .
  18.  Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів:  Указ  Президента України від 10 травня 2006 р.
  19.  Висновок Венеціанської комісії стосовно Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (повна версія) від 25 жовтня 2010 р.
  20.  Європейська хартія про статус суддів від 10 липня 1998 р.
  21.  Європейська хартія регіональних мов або мов меншин від 5 листопада 1992 р.
  22.  Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 і 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 19 грудня 1985 р.
  23.  Резолюція (77) Комітету Міністрів держав — членів Ради Європи про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади.
  24.  Рекомендація К(89)8 Комітету Міністрів державам—членам Ради Європи стосовно судового захисту в адміністративних справах.
  25.  Статут Ради Європи від 5 травня 1949 р.

4.1. Рекомендація №R (84)5 щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на удосконалення судової системи.

(питання винесене для самостійного опрацювання студентами (слухачами))

Судочинство зазвичай має складатися не більше ніж з двох судових засідань: перше засідання може бути попередніми слуханням підготовчого характеру, а в ході другого засідання можуть представлятися докази, заслуховуватися доводи сторін і, якщо можливо, прийматися рішення. Суд повинен вживати заходів для того, щоб всі дії, необхідні для проведення другого засідання, приймалися своєчасно і щоб, в принципі, не допускалися затримки.

Відносно будь-якої сторони повинні застосовуватися санкції, якщо вона, отримавши судове повідомлення, не вживе процесуальних дій у строки, встановлені законом або судом. залежно від обставин до таких санкцій можуть ставитися позбавлення права на процесуальні дії, рішення про відшкодування збитків та покритті витрат, накладення штрафу і залишення заяви без розгляду.

Суд повинен мати можливість викликати свідків, а при неявці свідків без поважних причин на таких свідків повинні накладатися відповідні санкції (у вигляді штрафів, відшкодування збитків та т. д.). У разі неявки свідка суд самостійно вирішує питання про продовження розгляду без заслуховування його показань свідків. Щоб полегшити порядок заслуховування показань свідків, слід передбачити у відповідних випадках використання таких сучасних технічних засобів, як телефонний зв'язок або відеоапаратура.

Якщо експерт, призначений судом, не подасть свою доповідь або без поважних причин затримає його уявлення, проти нього повинні застосовуватися відповідні санкції. вони можуть складатися в зменшенні розміру гонорару, вирішенні про оплату витрат або відшкодування збитку, а також прийнятті дисциплінарних заходів судом або професійною організацією, в залежності від обставин.

Рішення має виноситися на заключному засіданні суду або в максимально короткі терміни після його закінчення. рішення повинно бути максимально коротким. В ньому може міститися посилання на будь-яку норму права, однак у ньому, безумовно, повинні бути вирішені, явно або неявно, всі питання, пов'язані зі скаргами сторін.

Судові органи повинні мати в своєму розпорядженні самі сучасні технічні засоби для того, щоб вони могли відправляти правосуддя найефективнішим чином, зокрема, шляхом полегшення доступу до різних джерел права, а також шляхом прискорення відправлення правосуддя.

4.2. Рекомендація №R (86)12 щодо заходів по недопущенню та скорочення завантаженості судів 

(питання винесене для самостійного опрацювання студентами (слухачами))

У Рекомендації № R (86) 12 від 16 вересня 1986 р. Комітету міністрів Ради Європи «Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів» наголошується на тому, що держави мають сприяти примиренню сторін як поза судовою системою, так і до (або) в процесі судового розгляду. З цією метою пропонується розглянути такі заходи: а) передбачити разом із відповідними заохоченнями процедури примирення до судового розгляду або інші заходи врегулювання спорів поза його межами; б) покласти на суддів як одне із основних завдань відповідальність за досягнення примирення сторін і укладення мирової угоди з усіх відповідних питань до початку або на будь-якій стадії судового розгляду; в) вважати етичним обов’язком адвокатів або запропонувати компетентним органам визнати як такий принцип, відповідно до якого адвокати повинні сприяти примиренню сторін до початку судового розгляду або на будь-якій стадії судового розгляду (принцип І). Крім того, підкреслюється необхідність не збільшувати, а поступово зменшувати кількість завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду, покладаючи ці завдання на інших осіб або органи (принцип ІІ). Вказується, що держави мають визначити відповідні органи, які не входять у судову систему, до яких можуть звертатися сторони для розв’язання позовних вимог на незначні суми і з питань деяких конкретних галузей права (принцип ІІІ).

Було проведено дослідження думки суддів із цього питання. Більшість опитаних (65 %) вважає, що існування розвинутої системи органів альтернативного (досудового) врегулювання конфліктів сприяє забезпеченню доступності правосуддя. При цьому лише 12,9 % вважає ідею раціональною, але існуючий стан речей задовільним, відповідно 88 % дотримуються думки, що систему органів альтернативного (досудового) врегулювання конфліктів необхідно розвивати й надалі. Лише 17 % вважає, що всі юридично значущі справи мають вирішуватися у судовому порядку. Деякі судді на сторінках анкети висловили побажання, що було б доречно вилучити із компетенції суду незначні справи про адміністративні правопорушення (штрафи за порушення правил дорожнього руху та ін.), передавши їх спеціальним органам виконавчої влади, а також вилучити у судів справи про стягнення заборгованості із оплати комунальних послуг, повернувшись до практики виконавчих написів нотаріусів.

При визначенні найперспективніших, на думку суддів, форм альтернативного (досудового) врегулювання конфліктів їх точки зору розподілилися так:

- відновлювальне правосуддя (примирення потерпілого та правопорушника поза судовим засіданням за умови взаємної згоди на це) - 52,9 %;

- розвиток мережі третейських судів - 40 %;

- ювенальна юстиція (розгляд справ неповнолітніх) - 16,2%;

- підвищення ролі нотаріату - 9,6 %.

Таким чином, першість було віддано ідеї відновлювального правосуддя. Примирення потерпілого та правопорушника поза судовим засіданням за умови взаємної згоди на це не лише скорочує кількість кримінальних справ, які розглядає суд, а й сприяє захисту прав потерпілого, повному відшкодуванню матеріальних і моральних збитків, отриманих внаслідок вчинення злочинів. Однак ця процедура не передбачена чинним законодавством і, отже, має бути розроблена.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42911. Радиационное загрязнение среды обитания человек 181.5 KB
  Проблема радиационного загрязнения среды обитания человека очень актуальна на данный момент во всем мире. Вина за загрязнение планеты возлагается на самого человека, который из-за своей деятельности сам загрязняет свою среду обитания. Загрязнение планеты происходит из-за разных видов ошибок человечества.
42913. Сестринский процесс при инфаркте миокарда 345.56 KB
  Инфаркт миокарда - острый некроз сердечной мышцы, развивается в результате стойкого нарушения кровообращения, которое происходит наиболее часто вследствие тромбоза или резкого сужения атеросклеротической бляшкой просвета сосуда (более 75% просвета). Данное заболевание занимает одно из ведущих мест не только в нашей стране, но и во всём мире, особенно в развитых странах. Более одного миллиона россиян ежегодно умирают от сердечно - сосудистых заболеваний, из них 634 тыс. имели диагноз - инфаркт миокарда.
42914. Сестринский процесс при заболеваниях кишечника 614.7 KB
  Этиология и эпидемиология 5 Патогенез 6 Классификация 7 Клиническая картина 8 Осложнения 10 Неотложная помощь 11 Диагностика 11 Лечение 13 Профилактика прогноз 17 Сестринский процесс при заболеваниях кишечника 18 2. Выводы 26 Заключение 27 Литература 28 Приложения 29 ВВЕДЕНИЕ Актуальность темы: Актуальность темы определяется тем что лечение заболеваний кишечника и функциональных нарушений является нелегкой задачей. На первое место 70 идут функциональные нарушения кишечника.
42915. Авторское право и смежные права 206.5 KB
  В последние годы пиратство приобретает все больший размах в связи с тем, что продукты интеллектуальной деятельности стали одним из основных товаров как традиционной торговли, так и электронной коммерции. Причем идеальным товаром оказались именно объекты авторского права, поскольку все они могут быть размещены в Интернете, а следовательно, доступны многим пользователям на тех или иных условиях, а иногда и без всяких условий.
42916. Запис чистового звуку під час зйомок телесеріалів 193.17 KB
  Майже ніхто не чує що за сигнали записуються з мікрофонів. Від того де знаходяться актори і де розташована камера залежить яким інструментарієм можна користуватися де і як слід розташувати мікрофон чи достатньо дротяних мікрофонів або необхідні радіомоделі. Тому він повинен мати гарну слухову пам'ять і добре знати властивості мікрофонів повинен вміти ефективно користуватися елементами управління і контролю запису а також добре розбиратися у властивостях акустичного середовища в якому проводиться запис. Можливо на актора при цьому...
42917. Обнаружение многопозиционного сигнала Баркера на фоне гауссовского шума 917.98 KB
  Королева Кафедра Радиотехники и МДС Курсовая работа по ОКП на тему: Обнаружение многопозиционного сигнала Баркера на фоне гауссовского шума Выполнил: Анашкин С. Цель проектирования – приобретение студентами первого опыта самостоятельной разработки радиотехнической системы с помощью пакета программ OrCD на примере системы обнаружения многопозиционного сигнала на фоне...