86089

Основні напрями виховання молодших школярів

Лекция

Педагогика и дидактика

Актуальність теми аргументується необхідністю формування духовно багатого інтелігентного самодостатнього громадянина висококваліфікованого фахівця в галузі початкової освіти який ґрунтовно володіє теорією та технологіями громадянського розумового морального виховання молодших школярів...

Украинкский

2015-04-02

65.37 KB

13 чел.

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 2

Модуль ІІІ. ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Тема11: «Основні напрями виховання молодших школярів».

Кількість навчальних годин: 2

Актуальність теми аргументується необхідністю формування духовно багатого, інтелігентного, самодостатнього громадянина, висококваліфікованого фахівця в галузі початкової освіти, який ґрунтовно володіє теорією та технологіями громадянського, розумового, морального виховання молодших школярів, формами та методами удосконалення вихованої діяльності педагога та різних видів діяльності учнів, а також стратегій і способів їх взаємодії на основі розуміння сутності, мети, завдань виховання на сучасному етапі державотворення.

Мета лекції: формувати у студентів поняття про громадянське, моральне та розумове виховання як педагогічні категорії; ознайомити з метою та завданнями зазначених напрямів виховання; сприяти оволодінню майбутніми педагогами теоретичними знаннями та практичними вміннями і навичками організації виховного процесу у початковій школі; розвивати науково-педагогічний світогляд майбутніх фахівців учителів початкових класів.

Опорні ключові поняття: громадянське виховання, громадянськість, громадянська освіта, правове  виховання, правова свідомість; розумове виховання, мислення, культура розумової праці, науковий світогляд; мораль, моральне виховання, моральна свідомість школяра, моральні почуття, моральні звички, принципи морального виховання, зміст морального виховання, методи та організаційні форми морального виховання.

Міжпредметні зв'язки: з філософією, українознавством, психологією, історією педагогіки, історією України, основами педагогічної майстерності, методиками викладання навчальних дисциплін у початковій школі, логікою, етикою та естетикою.

Обладнання: мультимедійний проектор, текстовий матеріал, таблиці, схеми.

Література:

  1.  Бех І.Д. Виховання особистості: у 2-х кн. – Кн. І.: Особистісно-орієнтований підхід. Теоретико-технологічні засади / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – 278 с.
  2.  Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.
  3.  Державна  національна  програма  «Освіта:  Україна  ХХІ  століття».  -  К.: Райдуга, 1994.
  4.  Дубасенюк О.А. Основи теорії і практики професійної виховної діяльності педагога. - Житомир, 1994. – 187 с.
  5.  Дубасенюк  О.А.  Виховна  діяльність  педагога:  соціально- історичний  та психолого-педагогічний аспекти: Монографія. – Житомир, 1997. – 175 с.
  6.  Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К., 2005. – 445 с.
  7.  Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: підручник / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К.: Знання – Прес, 2003. – 418 с.

План і організаційна структура лекції:

  1.  Громадянське виховання. Зв’язок громадянського і правового виховання.
  2.  Розумове виховання: суть, основні поняття, мета, завдання, зміст, шляхи, засоби. Роль вчителя початкових класів у формуванні світогляду молодших школярів.
  3.  Моральне виховання: суть, основні поняття, мета, завдання, зміст, шляхи, засоби.
  4.  Напрями морального виховання: статеве, патріотичне, екологічне, виховання дисциплінованості та ін.

Зміст лекційного матеріалу:

  1.  Громадянське виховання.

Громадянське виховання – це процес формування громадянськості як інтегрованої риси особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною і захищеною.

Громадянськість – духовно-моральна цінність, світоглядна і технологічна характеристика особистості, що визначає її обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Мета, завдання і зміст громадянського виховання чітко визначені у проекті Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Метою громадянського виховання є формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттям, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

Завдання громадянського виховання на сучасному етапі:

  1.  визнання й забезпечення у реальному житті прав людини як гуманістичної цінності;
  2.  усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянської відповідальності;
  3.  формування національної свідомості, почуття патріотизму;
  4.  утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість;
  5.  формування соціальної активності та професійної компетентності особистості;
  6.  формування політичної й правової культури засобами громадянської освіти;
  7.  розвиток критичного мислення;
  8.  формування уміння визначати форми і способи своєї участі в житті суспільства;
  9.  формування толерантного ставлення до інших культур і традицій;
  10.  виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства.

Основою громадянського виховання є громадянська освіта – формування знань про права і обов’язки людини. Вона пов’язана з формуванням соціально-політичної компетентності, передбачає політичну, правову й економічну освіченість.

Виховання громадянина має включати розвиток патріотизму, національної самосвідомості, культури міжетнічних відносин, дбайливого ставлення до природи, формування гуманістичних моральних якостей та культури поведінки особистості.

До змісту громадянського виховання також необхідно віднести:

  1.  розвиток у школярів планетарної свідомості (усвідомлення єдності й унікальності життя на землі),
  2.  правосвідомості,
  3.  політичної культури,
  4.  мотивації до праці.

Критерієм громадянської вихованості є сформованість у людини почуття обов’язку перед Батьківщиною і відповідальності за свою громадянську поведінку.

  1.  Зв’язок громадянського і правового виховання.

Тісно пов'язане з громадянським правове виховання школярів – процес вироблення, розвитку і закріплення правових переконань, готовності діяти у відповідності до закону.

В його  основі лежить розуміння учнями правових норм, юридичних прав і обов'язків, законності та незаконності різних вчинків, їхнє ставлення до права, законів, Конституції України, а також правові вимоги, тобто правова свідомість.

Правова свідомість нерозривно пов'язана з політикою, мораллю, трудовими і соціально-побутовими відносинами, із загальним рівнем культури. Формується вона тільки в процесі активної соціальної діяльності.

Правова свідомість включає:

-  правову ідеологію (систему науково обґрунтованих поглядів, ідей, які відбивають потреби, інтереси особистості у правовій сфері),

-  морально-правову психологію (судження, уявлення, почуття людини, які виражають її емоційно-оцінне ставлення до різних правових явищ: наприклад, почуття нетерпимості до порушень закону, задоволення чи незадоволення здійсненням норм права тощо),

- теоретичну (науково обґрунтовану) і буденну (емпіричну) правосвідомість,

- суспільну, групову та індивідуальну правосвідомість.

Метою правового виховання є формування соціально-правової культури громадянина – усвідомлення взаємозв'язку між діями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.

Основні завдання школи у правовому вихованні – це розвиток національної правосвідомості: знання Конституції, прав і обов'язків громадян України, національної символіки (Державного Герба, Прапора, Гімну), її історичного походження, розуміння її значущості в житті суспільства, виховання поваги до законів і норм співжиття у суспільстві, попередження правопорушень, запобігання протиправній поведінці школярів, виховання прагнення до участі у зміцненні законності й правопорядку.

Зміст правового виховання:

  1.   вивчення державного права (основи організації суспільства і правового становища особи, державного устрою, Конституції України);
  2.   ознайомлення з адміністративним правом (санітарні правила, протипожежні, дорожнього руху, користування транспортом, поведінка в громадських місцях, військовий облік і т.д.);

- ознайомлення з цивільним правом (права громадян і організацій);

  1.   ознайомлення з трудовим правом (умови прийому на роботу, переведення і  звільнення, охорона й оплата праці тощо);
  2.    ознайомлення з кримінальним правом (знати, що таке злочин, яка відповідальність за скоєння злочину , за співучасть, які бувають покарання і т.п.);
  3.  формування  на  основі  цих  знань  відповідних  рис  громадянина  і  ставлень  до  права  і правопорушень.

Рівень правової вихованості школяра визначатиметься рівнем дотримання норм і правил законів.

Розумове виховання

1. Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів та прищеплення їм культури розумової праці.

У процесі розумового виховання вирішуються певні специфічні завдання. Передусім, здійснюється нагромадження певного фонду знань: факти, термінологія, символи, імена, назви, дати, поняття, зв’язки і залежності, що існують між ними і знаходять відображення в правилах, законах, закономірностях і формулах.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання, - є розвиток мислення взагалі і різних його видів.

Мислення – процес опосередкованого й узагальнюючого пізнання предметів і явищ об‘єктивної дійсності в їх істотних властивостей, зв‘язках і відносинах.

Тому вчителю слід розрізняти такі види мислення, як: діалектичне, логічне, абстрактне, узагальнене, категорійне, теоретичне, індуктивне, дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне, творче (продуктивне), системне.

У процесі розумового виховання учні оволодівають основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація).

Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці. До культури розумової праці входять навчальні уміння, які можна поділити на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (уміння читати, слухати, усно викладати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати і оцінювати себе), і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями в якійсь певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музику, записати числа, формули, нотні знаки і т.д.).

У поняття «культура розумової праці» входить і вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно і акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали і т.д.

Культура розумової праці передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі:

а) вміння зосереджено і уважно працювати;

б) уміння долати труднощі;

в) розвиток пам’яті і використання різних її видів – логічної; моторної, зорової;

г) уміння вести спостереження і записи;

ґ) володіння деякими раціональними способами розумових дій;

д) уміння контролювати себе.

До інтелектуальних умінь, які слід розвивати в учнях, належать і вміння перенесення знань в інші умови, уміння опиратися на здогад (інтуїція), уміння передбачати.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:

а) які мають дослідницький характер (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії і експедиції по збору матеріалу і т.д.);

б) порівняльні, починаючи з простих і закінчуючи порівняннями, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ;

в) спрямовані на впорядкування мислительних дій, користування алгоритмами або самостійне їх складання;

г) пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для виділення явища в певний клас чи вид.

У системі розумового виховання важливе місце займає мовна культура учнів. Мова – основа національної гідності, і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, а відтак і громадянської позиції. Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культури відносин людини і нації, а також виробленню доброзичливого ставлення до представників інших етносів та народів, загальнолюдських цінностей.

Подібна робота з розумового виховання здійснюється і в позаурочній навчальній та позашкільній виховній роботі.

Питанням розумового виховання надається великого значення в сучасній зарубіжній школі. Для виявлення рівня інтелектуального розвитку дітей використовуються спеціальні тести для перевірки розумової обдарованості.

На основі дослідження виводиться так званий коефіцієнт розумової обдарованості («ай-к’ю»). Тести допомагають педагогам «сортувати» учнів за здібностями і розділяти їх за навчальними «потоками» А, В, С, D. З учнями потоків А і В проводяться інтенсивні заняття, а з учнями потоків С і D робота ведеться тільки з засвоєння елементарних знань.

  1.  Роль вчителя початкових класів у формуванні світогляду молодших школярів

До завдань розумового виховання належать формування наукового світогляду учнів. Науковий світогляд – це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і самої себе.

Світогляд складається з таких підсистем:

а) найбільш загальні знання як основа формування поглядів і переконань;

б) світоглядні вміння (розумові операції, робити висновки і т.д.);

в) сукупність почуттів, в яких виражається позиція особистості;

г) вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалася на базі знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією особистості.

Погляди – прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

Переконання – психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів, це сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Невід’ємною частиною переконань людини є її почуття. Втілення світоглядних переконань у життя, їх обстоювання і захист людина переживає емоційно.

Важливий елемент світогляду – теоретичне мислення, здатність аналізувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки.

Складником світогляду є й воля людини, свідома регуляція людиною своєї поведінки і діяльності (цілеспрямованість, рішучість, принциповість, самовладання).

Для наукового світогляду характерні такі риси: а) правильно пояснює минуле і сучасне (малює наукову картину світу); б) дозволяє передбачити хід розвитку подій і явищ суспільства та природи; в) має гуманістичний характер.

Наукова картина світу – це система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин. Вона, у тій чи іншій мірі, стає елементом світогляду кожної людини, бо кожен з нас хоче скласти собі певне уявлення про те, «звідки взявся світ», «як з’явилося життя на Землі?».

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається:

а) оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій;

б) готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди і переконання;

в) проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Педагогам сучасної школи варто прислухатися до таких порад:

1. Поважаючи релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставлячись до релігії, школа і вчитель повинні формувати у своїх вихованців науковий світогляд.

2. Учитель має бути людиною високої культури, знати історію, світову літературу, мистецтво, релігію.

3. Визначаючи форми і методи формування світогляду, вчитель повинен враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, а також сімейні умови виховання.

4. Учитель повинен зробити все, щоб запобігти виникненню конфліктів, образи чи приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

5. Учитель має спиратися на принцип релігійного плюралізму і віротерпимості, які ґрунтуються на тому, що всі люди віруючі: тільки одні вірять у те, що Бог є, а інші – що його немає. Головне – прищепити дитині доброту і чесність, здатність на благородний вчинок, уміння мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи невір’я – цей вибір має бути самоусвідомленим.

Шляхами формування наукового світогляду є:

а) у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін: теоретична спрямованість навчально-виховного процесу; здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання; забезпечення діалектичного мислення учнів на уроках;

б) у позаурочній виховній роботі: підготовка виховних заходів, які б збагачували світоглядні знання школярів, формували погляди і переконання; залучення учнів до різноманітних видів діяльності, які б сприяли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки; корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;

в) соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Оскільки світогляд становить собою систему наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, які визначають ставлення людини до оточуючого середовища і до самої себе, то кожен шкільний навчальний предмет являє собою складову єдиного цілого. Вчитель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури може успішно формувати світогляд учнів тільки за умови, що він не тільки добре знає свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в процесі навчання міжпредметні зв’язки. Тільки таке поєднання дає можливість розкрити наукову картину світу, показати його єдність, тому що жоден навчальний предмет сам по собі вирішити питання формування наукового світогляду учнів у цілому не може.

Методика виявлення рівня сформованості світогляду учнів:

а) аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках;

б) спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях;

в) порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу;               

г) проведення спеціальних співбесід, обговорення моральних та інших проблем.

Моральне виховання

  1.  Моральне виховання: суть, основні поняття, мета та завдання.

Перебудова народної освіти, оновлення педагогічного мислення чітко зорієнтовані на гуманізацію всієї системи морального виховання, в центрі якої - особистість школяра.

За умов національного відродження і розбудови України провідною тенденцією в розвитку школи є перетворення її на виховальну. У цьому процесі центральним стає формування загальнолюдських цінностей (доброти, милосердя, чемності, тактовності тощо), стимулювання внутрішніх сил особистості до саморозвитку і самовиховання.

Одним із важливих завдань, що стоять перед сучасними загальноосвітніми навчальними закладами, є моральне виховання, відродження духовності молодого покоління.

Слово «мораль» - французького походження, що означає: система норм, правил і вимог до поведінки людини, які визначають її обов'язки стосовно суспільства та інших людей.

Мораль особистості слід трактувати як звичку людини дотримуватися норм, правил і вимог суспільства. Отже, моральне виховання пов'язане не тільки зі знанням норм, правил і вимог суспільства, а й з дотриманням їх.

Моральне виховання має здійснюватися через щоденний вплив середовища, гуманізацію міжособистісних стосунків, залучення до системи національно-культурних цінностей, відпрацювання простих людських якостей особистості.

Моральне виховання розглядається як систематичне і цілеспрямоване формування моральної свідомості, розвиток почуттів, вироблення навичок та звичок моральної поведінки.

Моральна свідомість школяра - суб'єктивно-ідеальна форма суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відносини і регулює моральну сторону його діяльності.

Моральні почуття виражають запити, оцінки, ставлення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички - це корисні для суспільства сталі форми поведінки, які стають потребою людини у будь-яких ситуаціях і умовах.

У процесі виховного впливу на учня у нього формуються моральні звички, зокрема правильної поведінки. Звичка до правильної поведінки - показник сталого морального мотиву співжиття - це прості звички, а складні - то потреба у сумлінному виконанні громадських, трудових, сімейних обов'язків, моральній дії. До вироблення сталих моральних звичок слід спонукати учнів, розкриваючи їх життєву необхідність.

Для морального виховання конче важлива загальна сприятлива атмосфера у школі. У моральному вихованні молодших школярів такий підхід дуже важливий, оскільки для дітей цієї вікової групи характерна синсетивність до морально-етичних впливів, сприйняття норм культурної поведінки, до спілкування, мовного етикету, культури взаємин.

Молодші школярі характеризуються образністю і конкретністю мислення, мозаїчністю сприйняття навколишнього. У дітей цього віку недостатньо розвинена здатність до саморегуляції поведінки, самоконтролю. Цим пояснюються їхня імпульсивність, нестриманість, короткочасність вольових виявів у поведінці. Разом із тим, слід мати на увазі, що у молодших школярів відсутні негативні стереотипи поведінки, бажання бути поміченим у групі однолітків. У ситуаціях сумніву, вибору лінії поведінки для них надзвичайно важливу роль відіграє думка дорослого. Звідси - бажання наслідувати приклад учителя, вихователя, інших авторитетних для них людей.

Моральний розвиток дитини передбачає формування моральних потреб, зокрема у праці, спілкуванні, в засвоєнні культурних цінностей тощо. Ці потреби розвиваються в реальному досвіді діяльності і взаємин між учнями.

Роботу з морального виховання молодших школярів у загальному вигляді можна подати як послідовне розв'язання таких завдань:

1) розширення, поглиблення та систематизація знань дітей про моральні норми і правила культурної поведінки, прийняті в нашому суспільстві;

2)  формування у школярів активного бажання культурно поводитися, дотримуватися правил для учнів та інших морально-етичних норм, вироблення негативного ставлення до антигромадських виявів у навколишньому житті;

3) формування практичних умінь і навичок, звичок культурної поведінки, турботливого ставлення до людей, природи, суспільного майна;

4) розвиток уміння справедливо оцінювати свої та чужі вчинки, узагальнювати і нагромаджувати досвід моральної поведінки.

Окрім того, для ефективного морального виховання учнів необхідно:

- створити умови для вибору того чи іншого способу дії дитини;

-  розуміти характер суперечностей у розвитку моральних потреб школяра, сприяти якомога ефективнішому їх розв'язанню;

-  впливати на осіб, які становлять середовище найближчого оточення дитини (батьків, товаришів, друзів).

Моральне виховання як педагогічний процес має складатися з організації різноманітної практичної діяльності учнів і формування у них морального ставлення та способів поведінки.

Моральне виховання у нашій країні здійснюється на національному підґрунті шляхом засвоєння національних норм і традицій, багатої духовної культури народу, тих моральних стандартів і якостей, які виступають регуляторами норм у суспільстві. Такими нормами насамперед є гуманізм і демократизм; любов до свого народу і Вітчизни, рідної мови; правдивість і справедливість; чесність; працьовитість; скромність; шанобливе ставлення до дівчини, жінки; вміння завжди і всюди діяти благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Серцевиною морального виховання є формування громадянських поглядів, почуттів, поведінки, які завжди співвідносяться з бажаннями і вчинками оточення.

Основні принципи морального виховання: цілеспрямованість, зв'язок морального виховання з життям, трудова, соціально значуща навчальна діяльність, моральне виховання особистості в колективі та через колектив.

  1.  Зміст, шляхи та засоби морального виховання.

Зміст морального виховання у національній школі охоплює:

1. Формування національної самосвідомості – виховання любові до рідної землі, народу, готовності до праці в ім'я України.

2.   Екологічне виховання - систематичну педагогічну діяльність, спрямовану на розвиток в учнів екологічної культури.

3.  Виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків.

4.  Формування свідомої дисципліни, обов'язку і відповідальності - дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, громадського порядку, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків.

Людина, яка досягла моральної зрілості, самостійно визначає свою поведінку, тобто перебуває на такому рівні розвитку, який передбачає активне ставлення до життя, інших людей, до себе. Але це остаточний результат, а в процесі навчання вчитель керує поведінкою і діяльністю учнів, спираючись на вікові особливості саморегуляції. У цьому плані дуже важливу роль відіграє концепція Ш.А. Амонашвілі. Він пише: «Сутність дитячої дисципліни полягає не в подоланні пустощів, а в перетворенні їх. Не потрібно вимагати від дітей того, чого ми не змогли прищепити їм за допомогою нашої педагогіки».

5. Статеве виховання - формування свідомості дитини відповідно до її належності до певної статі, забезпечення умов для нормального психосексуального розвитку особистості.

6. Правове виховання учнів - формування у дітей знання законів своєї країни, власних прав і обов'язків, відповідальності за їх виконання.

Вагомий внесок у вдосконалення змісту і засобів морального виховання учнів зробили сучасні українські педагоги, зокрема В.О. Сухомлинський. Він писав: «У практичній роботі з морального виховання наш педагогічний колектив вбачає насамперед формування ідейної серцевини особистості - громадянських поглядів, переконань, почуттів, поведінки, вчинків, єдності слова і діла».

Важливого значення набуває формування в учнів морального переконання. «Моральне переконання - це ідея, вершина морального розвитку, шлях до якої лежить через єдність моральної звички і моральної свідомості. Особисті моральні переконання - це кінцевий результат морального виховання, головний показник, що характеризує духовне обличчя людини, єдність думки і вчинку, слова і діла в її поведінці»3. Формування моральних переконань - це тривалий, складний процес опанування знань про природу і суспільство, осмислення закономірностей навколишнього світу.

Зміст морального виховання учнів реалізується в організаційних формах, які поділяють на 5 груп:

1)  керівництво життям і діяльністю учнівського колективу, формування його органів, зборів, чергувань;

2) інформаційно-масові форми - лекції, бесіди, дискусії, конференції, вечори;

3)  дієво-практичні форми - агітбригади, трудові бригади та загони;

4) клубні форми - шкільні клуби, театри, гуртки;

5) індивідуальні форми - консультації, співбесіди, індивідуальні заняття.

Одним із найважливіших шляхів морального виховання учнів є моральна освіченість, яка виконує кілька виховних функцій:

- дає широке уявлення про моральні цінності людського життя та культури;

-  впливає на формування моральних уявлень, понять, поглядів, суджень, оцінок, а отже, - моральних переконань;

-  сприяє осмисленню особистісного морального досвіду школяра;

- коригує знання у сфері моралі, набуті з різних джерел;

- сприяє моральному самовихованню особистості.

Моральна освіченість здійснюється за допомогою етичних бесід, лекцій, зборів колективу, тематичних шкільних вечорів тощо.

Підґрунтям морального виховання є засвоєння моральних норм, що регулюють поведінку людини (не кради, не бреши, працюй, допомагай, не ображай, захищай), ритуалів, звичаїв, етикету. На засадах засвоєння норм поведінки в особистості формуються моральні мотивації (довільні та недовільні). Недовільна моральна мотивація - це звички з огляду на обов'язок, довільна - з огляду на моральну звичку.

Вирішальна роль у моральному розвитку дітей належить соціальному середовищу і вихованню. Високі моральні почуття дитина не отримує в готовому вигляді, вони не передаються у спадок, не можуть виникнути шляхом природного визрівання. Моральне виховання здійснюється насамперед у процесі змістовної дитячої діяльності.

Найістотніший недолік у вихованні - розрив між уявленнями дітей про моральні норми поведінки та їхніми власними вчинками, між моральними почуттями дитини і її поведінкою. До них також належать: формування уявлень у відриві від реальної поведінки; зловживання дорослими вербальними методами (захоплення моралізаторськими бесідами); недооцінювання батьками особистого прикладу і переоцінювання методів заохочення і покарання; незнання дітьми способів реалізації моральних уявлень у моральні вчинки; недостатність знання у дітей того, як перетворити добрі наміри на добрі справи; дефіцит педагогічних засобів, які б формували досвід реальних вчинків, тощо.

З метою запобігання цим недолікам учитель може проводити таку виховну роботу:

1-й етап - підготовчий: придумування ситуації і визначення цілей, які вона може реалізувати, формування в дітей необхідних моральних уявлень; розроблення сценарію ситуації.

2-й етап - створення реальної ситуації, максимально наближеної до життя, яка б дала дітям змогу виявити себе відповідно до набутих уявлень.

3-й етап - надання дітям можливості оцінити свої дії, конкретні вияви з власної поведінки, осмислити це (рефлексія).

Методика роботи на останньому етапі передбачає: відповіді дітей на запитання вчителя (Що зараз відбулося? Що ти робив? Що відчував? Чи сподобалося тобі те, що ти робив? Що ти робитимеш наступного разу, якщо це повториться?); відсутність оцінок поведінки дітей з боку педагога й однолітків; виділення позитивної реакції дитини лише інтонацією, додатковим запитанням до неї («Олю, тобі справді було шкода дідуся?»).

Учитель має усвідомлювати, що дитина нагромаджує моральний досвід поведінки, коли слово не розходиться зі справою.

Моральні принципи та правила поведінки виступають як система вимог до особистості, але їх слід відрізняти від вимог правових і службових обов'язків. Людина запізнилася на роботу: адміністративне стягнення - правове; людина запізнилася на побачення з другом - порушення моральної норми поведінки: таку людину зневажають, вона підлягає осуду. Отже, мораль у суспільстві підтримується не юридичними й адміністративними санкціями, а силою громадської думки.

Морально вихованою слід вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги суспільства виступають як особистісні погляди і переконання, як звичні норми поведінки. З цього випливає, що метою морального виховання є формування моральних рис особистості.

Головні завдання морального виховання особистості - це формування таких рис індивіда, як честь, гідність, правдивість, працьовитість, повага тощо.

Система оцінних параметрів рівня морального виховання учнів на уроці:

- знання сутності моралі як філософської і соціальної категорії, форм громадянської свідомості, видів соціальних відносин;

-  знання мети і завдань морального виховання учнівської молоді за сучасних умов державотворення незалежної України,

- виявлення и реалізація потенційних можливостей навчального матеріалу щодо формування моральних рис особистості, моральних переконань та навичок поведінки;

- реалізація у процесі морального виховання учнів принципів зв'язку з життям, цілеспрямованості, трудової та соціальної значущості навчально-пізнавальної діяльності школярів, формування особистості в колективі і через колектив;

- урахування у процесі морального виховання учнів їхніх вікових та індивідуальних особливостей, рівня вихованості;

-  формування свідомої дисципліни і соціальної активності учнів як складника моральної вихованості.

  1.  Напрями морального виховання: статеве, патріотичне, екологічне, виховання дисциплінованості та ін.

Статеве виховання – це процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Його мета – формування моральних стосунків між особами протилежних статей, культури, дружби, кохання, інтимних почуттів.

Серед завдань статевого виховання варто виділити такі, як:

– формування наукових знань про біологічні і соціальні проблеми розвитку хлопчиків і дівчат;

  1.  ознайомлення з анатомо-фізіологічними особливостями статей;
  2.  формування взаємоповаги хлопців і дівчат;
  3.  виховання відповідальності за свої дії в статевих стосунках;
  4.  виховання прагнення до створення сім’ї.

У процесі статевого виховання необхідно зосередити увагу на розгляді таких проблем, як особливості статевого дозрівання дівчат і хлопців, можливі негативні наслідки ранніх статевих стосунків, впорядковувати інформацію, яка приходить із різних джерел, особливо низькопробну. У спілкуванні з школярами треба значну увагу приділяти медичним аспектам статевого виховання: статевій гігієні, профілактиці венеричних захворювань, запобігання ВІЛ-інфекції.

Суттєве значення має формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, усвідомлення того, що статеві стосунки без справжнього почуття позбавляють людину можливості відчути високе і прекрасне.

Критерієм статевої вихованості є сформованість поваги до осіб протилежної статі.

Екологічне виховання – це спільний процес діяльності вихователя і вихованців, спрямований на формування відповідального ставлення школярів до довкілля.

Його метою є формування екологічної культури школярів, а завданнями – нагромадження знань про довкілля, виховання таких почуттів, як любов до природи, бажання її берегти і примножувати, формування умінь і навичок природоохоронної діяльності, залучення учнів до активної роботи по збереженню і поліпшенню довкілля.

Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Передумовою розвитку екологічного мислення є наявність в учнів екологічних знань, а наслідком – екологічний світогляд.

На основі екологічного мислення формується екологічна культура як єдність глибоких знань про навколишнє середовище, відповідального ставлення до природи та уміння вирішувати екологічні проблеми, брати безпосередню участь в природоохоронній діяльності.

У процесі екологічного виховання необхідно враховувати такі його аспекти: національний та регіональний підхід до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування; гуманістична спрямованість і зростаюча роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства; збереження фізичного і духовного здоров’я людини; розкриття основних екологічних законів та понять, важливості екологічних знань не лише у виробництві, а й у повсякденному житті.

Рівень екологічної вихованості школяра можна визначити на основі здатності його до активної участі у природоохоронній роботі.

Одним з найскладніших видів діяльності, до якої залучаються учні з педагогічних міркувань – є діяльність, спрямована на перетворення власної особистості, тобто самовиховання. 

Спрямовувати активність вихованця на створення власної особистості – значить перетворити його у співучасника процесу виховання, в його суб'єкта, зробити союзником у досягненні виховної мети.

Мабуть, це є найскладніше завдання. Тільки за умови його вирішення, до кінця реалізуються сутнісні сили двостороннього процесу виховання. П.П.Блонський писав: "Найбільш дієвим і плідним є виховання, яке звертається до  власних сил особистості, що виховується, і дії на останню не за допомогою зовнішнього впливу, а ... зсередини".

Cамовиховання передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси.

  1.  Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів, спостереження за собою ніби з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення до себе об'єктивного ставлення.
  2.  Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого.
  3.  Самопримушування до здійснення  позитивних дій, вчинків, добрих  справ, за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із "зворотним знаком" – плюсом.

Самовиховання  особистості  здійснюється  в  різних  сферах:  інтелектуальній,  морально- вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній.

Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам'яті, мислення, творчої уяви. З цією метою вивчається мнемоніка – прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам'яті; логіка – наука про закономірності, форми мислення; евристика – наука про творчу уяву людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру.

Самовиховання  у  фізично-спортивній  або  гігієнічній  сфері  полягає  у  тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям, зовнішністю та ін.

Організація самовиховання  здійснюється на  засадах органічності  (процеси виховання  і самовиховання мають бути взаємопов'язані), добровільності, довіри, цілеспрямованості.

Запитання для самоперевірки:

  1.  Конкретизуйте сутність понятття «громадянське виховання».
  2.  Які поняття описують зміст громадянського виховання.
  3.  Що таке громадянська освіта.
  4.  Розкрийте звязок громадянського та правового виховання?
  5.  Що таке правова свідомість школяра?
  6.  Розкрийте сутність поняття розумового виховання.
  7.  Що таке культура розумової праці школяра?
  8.  У чому полягає зміст розумового виховання?
  9.  Що таке науковий світогляд молодшого школяра?
  10.  Назвіть шляхи формування наукового світогляду молодших школярів?
  11.  Що таке мораль?
  12.  Моральна особистість: яка вона?
  13.  Розкрийте сутність морального виховання?
  14.  У чому полягає мета і зміст морального виховання молодших школярів?
  15.  Назвіть принципи морального виховання учнів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37982. Определение оптической силы линзы 39.5 KB
  Цель работы: Изучить получение изображений с помощью двояковыпуклой линзы научиться определять оптическую силу линзы. Прямую которая проходит через сферические центры кривизны поверхностей линзы называют главной оптической осью линзы. Если на собирающую линзу направить пучок лучей параллельных главной оптической оптической оси то они соберутся в одной точке с другой стороны линзы которая называется главным фокусом линзы.
37983. Ознакомление с характеристиками магнитных свойств вещества и определение зависимости магнитной индукции и магнитной проницаемости ферромагнитного образца от напряжения поля 46.5 KB
  Вывод: Мы ознакомились с характеристиками магнитных свойств вещества и определили зависимость магнитной индукции и магнитной проницаемости ферромагнитного образца от напряженности поля.
37984. Ознакомление с общими принципами передачи электрической энергии на большие расстояния и определение потерь напряжения в моделях электрических линий 84.5 KB
  Вывод: 1 Способ определения потерь U= I= 2 I точнее поскольку в этой формуле используется только один измерительный прибор амперметр а в способе определения потерь U= U1 U2 используется два прибора – вольтметра поэтому он менее точен.
37985. ОСОБЕННОСТИ ПОРАЖЕНИЯ АОХВ С ПРЕЕМУШЕСТВЕННО ЦИТОТОКСИЧЕСКИМ ДЕЙСТВИЕМ 128.5 KB
  Практически любая тяжелая интоксикация в той или иной степени вызывает поражение клеток различных типов. При этом могут возникать функциональные или грубые структурные изменения клеточных мембран, внутриклеточных структур, нарушения генетического аппарата, процессов синтеза белка и других видов пластического обмена. Зачастую повреждения носят вторичный характер, когда изменения в клетках органов и тканей происходят за счет нарушения токсикантами или их метаболитами гемодинамики, газообмена
37987. МОДЕЛИРОВАНИЕ ЭЛЕКТРОННЫХ СХЕМ В ПРОГРАММЕ ELECTRONICS WORKBENCH 581.5 KB
  Из источников питания рассмотрены параметрические компенсационные и импульсные стабилизаторы напряжения а также тиристорные источники питания с фазовым управлением. Источники Батарея ЭДС источника постоянного напряжения или батареи измеряется в вольтах и задается величинами в диапазоне от мкВ до кВ. Ко входу устройства необходимо подключить функциональный генератор или другой источник переменного напряжения. ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА №1 ПАРАМЕТРИЧЕСКИЕ И КОМПЕНСАЦИОННЫЕ СТАБИЛИЗАТОРЫ НАПРЯЖЕНИЯ Современная электроника предъявляет жесткие...
37988. Исследование сопротивления заземляющих устройств 373.5 KB
  Измерить сопротивление заземления нулевого провода учебного корпуса определить сопротивление грунта изучить методику расчета сопротивления заземляющего устройства. Штатное заземление нулевого провода учебного корпуса измерители сопротивления заземлений МС08 М416 Ф4103М1 зонд и вспомогательный заземлитель. В этом случае если человек стоит на земле цепь тока замыкается через землю причем величина тока проходящего через человека зависит от режима нейтрали сети сопротивления изоляции и емкости фаз относительно земли.
37989. Измерение физических величин 420 KB
  Содержатся сведения необходимые для обработки результатов измерений физических величин. Рассматриваются способы измерений различные виды погрешностей алгоритм обработки результатов прямых и косвенных измерений правила приближенных вычислений а также пример оформления отчета о выполнении лабораторной работы.1 ИЗМЕРЕНИЕ ФИЗИЧЕСКИХ ВЕЛИЧИН Цель работы: ознакомиться с основами теории погрешностей методикой обработки результатов прямых и косвенных измерений физических величин измерить объем полого...
37990. Определение момента инерции стержня из упругого нецентрального удара 159.5 KB
  Цель работы: изучение закономерностей упругого нецентрального удара определение момента инерции тела вращающегося вокруг неподвижной оси. Линия удара это общая нормаль к поверхности соударяющихся тел в точке их соприкосновения. Если при ударе центры масс двух тел находятся на линии удара то удар является центральным.