86403

Стилістичне використання порівнянь у поетичних творах Лесі Українки

Курсовая

Иностранные языки, филология и лингвистика

Практичне значення роботи виявляється в тому, що результати дослідження можуть використовувати учителі та учні на уроках української мови та літератури під час вивчення відповідних тем у загальноосвітніх школах, гімназіях, ліцеях, а також вона буде цікава усім хто не байдужий до краси рідної мови.

Украинкский

2015-04-07

47.79 KB

0 чел.

2

Курсова робота на тему:

 «Стилістичне використання порівнянь у поетичних творах

Лесі Українки»

Бердянськ

2012

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………........3

1. Життя і творчість Лесі Українки

 1.1. Леся Українка сильна і вольова жінка ..……………………..............5

1.2. Вплив творчості поетеси на розвиток літератури ..………...............8

1.3. Творча спадщина письменниці............................................................9

2. Порівняння як художній засіб літератури

2.1.   Наголошування ступеневих форм прикметників у поезії Лесі Українки……………………………………………………………………......16

2.2. Використання порівнянь у поетичних творах Лесі Українки…………………………………………….……………………….........20

Висновки…………………………………………………………………...............2

Література………………………………………………………………...............24

Додатки…………………………………………………………………................25

   

Вступ

Актуальність теми. Вивчення процесів мовного розвитку, зокрема в аспектах вияву експресивних потенцій мови, є актуальною гуманітарною проблемою, тому що в цілому стосується мови як вияву духовної культури народу. Етапи цього розвитку яскраво постають, матеріалізуються у творчості письменників, які історично мають право зватися мовними особистостями, розбудовниками мови. Саме такою мовною особистістю є Леся Українка. Ідіостиль письменниці – яскраве свідчення еволюції української мови у сферах і духовного її єства, й інтелектуального гарту. Відтак, вивчаючи мовні персоналії видатних мовотворців можна простежити за вершинами розвитку мови у плині часу й у перспективах ще не реалізованих можливостей.

Предмет дослідження  даної роботи - це творчість Лесі Українки

Об’єкт дослідження - стилістична роль порівнянь у поезії Лесі Українки.

Мета і завдання даної навчально-дослідницької роботи є:

  1.  Ознайомитися з життям і творчістю Лесі Українки.
  2.  Усвідомити поняття порівняння в українській мові.

Поставлені завдання визначають як композицію роботи, так і прийоми та методи дослідження. Добір методів і прийомів, застосованих у запропонованій до розгляду роботі, зумовлений також специфікою й обсягом обраного для дослідження  матеріалу. Отже, основними  є метод порівняння та зіставлення, описовий метод, метод компонентного аналізу

Новизною даної навчально-дослідницької роботи є те, що в процесі дослідження ми з’ясуємо стилістичні особливості порівнянь у поезіях Лесі Українки на основі книги Леся Українка «Поезії» т.1/зібрання творів у 12 т. Дане дослідження свідчить про майстерність поетеси у використанні невичерпних багатств української мови.

Практичне значення роботи виявляється в тому, що результати дослідження можуть використовувати  учителі та учні на уроках української мови та літератури під час вивчення відповідних тем у загальноосвітніх школах, гімназіях, ліцеях, а також вона буде цікава усім хто не байдужий до краси рідної мови.

1. Життя і творчість Лесі Українки

...У багатьох її віршах часто повторюються два слова: "крила" і "пісня". Може бути, від того, що найдужчою мрією її завжди було злетіти, переборюючи окови слабкого тіла, а рядки її віршів, наповнені м'якими і сумними наспівами рідної землі, де б вона не знаходилася: під жарким сонцем Єгипту, чи сірим і дощовим небом Німеччини чи на березі Середземного моря в Греції...

  1.  Леся Українка сильна і вольова жінка

Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинському, у тій частині України, що входила до складу Російської імперії.

У родині не ворожій високим духовним інтересам: мати - письменниця, що писала під псевдонімом: Олена Пчілка ( Її поезію та оповідання рідною мовою для дітей, добре знали на Україні), батько - високоосвічений поміщик, що надзвичайно любив літературу та живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

Улюблена усіма Леся спочатку зростала здоровою та веселою. Вона не одержала систематичної освіти, тому що не відвідувала гімназії. Її єдиним і досить суворим домашнім учителем була мати, Ольга Петрівна. Вона розробила власну програму навчання, що відрізнялася широтою й обґрунтованістю, але строгої системи в ній не було і про цей недолік сама поетеса згодом дуже шкодувала. Батько намагався наполягати на тому, щоб запросити до Лесі викладачів з гімназії, але хіба можна було перечити владній, самозакоханій Ользі Петрівні, що звикла до того, що в житті Лесі повинні бути головними тільки її рішення?!! Обставини долі дочки сприяли цьому помилковому переконанню.

Надзвичайно талановита, сприйнятлива, чутлива, з глибоким, справжнім музичним даруванням, (вона почала грати і складати маленькі музичні п'єси з п'яти років) у віці восьми років, Леся , яка тільки-но написала перший вірш в 1881 році зненацька важко занедужала. Її мучив нестерпний біль у правій нозі. Спершу вирішили, що в неї гострий ревматизм, лікували ваннами, мазями, травами, але все було марно. Біль перейшов у руки.

Лікарі, нарешті, змогли визначити, що це - туберкульоз кісток. На музичній кар'єрі Лесі був поставлений хрест. Після першої, складної, але вкрай невдалої, операції рука залишилася покаліченою. Саме тоді в очах тендітної дівчинки вперше з'явився сум. Він і надалі, немов легке покривало, буде огортати всю її творчість. Відтепер багато місяців на рік дівчинка повинна лежати в ліжку, не робити різких рухів, увесь час відчувати гострий біль...

Батьки не скорилися. Вони возили дівчинку до моря, на грязьові ванни і купання, зверталися до найкращих лікарів, народної медицини, закордонних професорів у Німеччині, але все було марним. Хвороба якщо і відступала, то ненадовго. Лесі тепер могла лише згадувати її таємничі нічні прогулянки по садибному парку в Колодяжному (маєтку Косачів на Волині).

Вона завжди і в усьому намагалася відшукати радість, навіть у малому. В ній жив неприборканий дух. Самозабутньо, ночами, вивчала мови: болгарську, іспанську, латинську, давньогрецьку, італійську, польську, німецьку, не говорячи про англійську і французьку, географію, історію Сходу і східних культур, історію мистецтва і релігій, а для своїх молодших сестер у 19-річному віці написала підручник :"Давня історія східних народів". Михайло Павлик - український письменник і суспільний діяч - згадував про одну із зустрічей з поетесою у Львові в 1891 році: "Леся просто приголомшила мене своєю освіченістю і тонким розумом: Я думав, що вона живе лише поезією, але це далеко не так. Для свого віку це - геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя!"

Лесі було усього лише двадцять років! Рік назад, у 1893, у Львові, (Західна Україна) вийшла тоненька книжечка її віршів названа "На крилах пісні" і тепло зустрінута критикою і публікою. Книга швидко зробила її популярною.

Іван Франко писав із замилуванням про "чудо життєствердження" - вірші молодої поетеси, що немов виросли з українських пісень і казок.

"Читаючи м'які і розслаблені чи холодно резонерські твори українців - чоловіків і порівнюючи їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина - чи не єдиний чоловік на всій Україні!" - з гірким гумором робив підсумок І. Франко.

Вже в ранній ліриці читачів захоплювало прекрасне володіння словом, жива образність мови, багатство рим і порівнянь і що важливо - прихована сила і глибоке натхнення: За сумом і легким смутком ховалася часом така мудрість і воля життя, що ті деякі, хто знав про особисту драму поетки, лише в замилуванні качали головою. Треба сказати, що багато віршів з тоненької збірки майже відразу стали народними піснями. Їх наспівували часто і не знаючи імені автора.

Леся Українка по природі була дуже скромною людиною і свої ліричні вірші для публікацій відбирала особливо ретельно. Багато чого з написаного за її життя так і не побачило світ, а академічні видання 60 - років двадцятого сторіччя давно позабуті: Лише в її чудових драмах і поемах ми бачимо найяскравіші відблиски - відгоміння жагучої, поетичної натури, здатної на глибоке, самовіддане почуття:

Когда умру, на свете запылают

Слова, согретые моим огнем.

И пламень, в них сокрытый, засияет

Заженный в ночь, гореть он будет днем...

(" Когда умру:" Перевод Н.Брауна.), якось пророчо написала вона в 1896 році.

Леся лікувалася в Єгипті та Греції, у Німеччині й Австрії. Усе було марно. До процесу кісткового туберкульозу, що загострився, додалася невиліковна хвороба бруньок. Вона померла в м. Сурамі (Грузія) першого серпня 1913 року. Полетіла "на крилах пісні". Здійснилася її давня мрія: вона завжди хотіла поторкати руками хмари...

1.2. Вплив творчості поетеси на розвиток літератури

Великий митець належить не лише своїй епосі. Художні образи, ідеї переживають автора і стають надбанням поколінь, цілих народів, які кожного разу прочитують їх по-своєму, з точки зору свого часу, його завдань і потреб, щоразу відкривають нові пласти закладених там думок, почуттів, проблем.

До митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури, належить Леся Українка. Її творчість стала однією з вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі і водночас видатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра і справедливості, сповнена гуманізму, свободи і братерства народів.

Ім'я поетеси овіяне особливою всенародною любов'ю. Сама постать Лесі Українки як людська особистість має колосальну притягальну силу, якусь магічну привабливість. Це булла людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Великий поет України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла в свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. До когорти сильних духом її прилучив здійснений нею життєвий і творчий подвиг.

Багатогранний талант Лесі Українки виявився у найрізноманітніших сферах літературної праці - вона була ліриком, драматургом, прозаїком, літературним критиком і публіцистом, перекладачем і фольклористом. Але найважливішим є те, що в літературному процесі своєї доби вона не лише могутній і різносторонній талант, а й активний і непримиренний борець, з чітко визначено соціальною позицією, а також просвітниця, що глибоко розуміла гуманістичні засади педагогічного процесу і залишила власні міркування та практичні спроби, спрямовані на його оптимальну організацію.

Продовжуючи традиції революційно-демократичної літератури, поетеса одночасно стала видатним новатором - внесла свої ідеї, теми, образи в українську літературу, розширюючи її обрії, а разом з тим дала їй нові жанри, послідовно утверджувала народження нового творчого методу, основні принципи якого намагалась обґрунтувати і теоретично.

Життєвий шлях Лесі Українки та вивчення її творчого спадку являють собою потужне джерело ідей, що сприяють побудові педагогічного впливу на гуманістичних засадах.

1.3. Творча спадщина письменниці

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш "Надія"). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші "Конвалія" і "Сафо" — який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі "Зоря". 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка "Плеяда". 1892 у Львові вийшла "Книга пісень" Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій "На крилах пісень" з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка "Думи і мрії" (1899), третя "Відгуки" (1902) — в Чернівцях.

Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована.

В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім — Українець)на вибір її мотивів.

А вже поезію "Contra spem spero" (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового "лесезнавства". Такі основні мотиви поезій "До товаришів", "Товаришці на спомин", "Грішниця", "Slavus — Sclavus", "Fiat nox", "Епілог" і багато інших. Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що означає відкриття істини і служіння їй. Зрада на будь-якій площині утотожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги і прихованого тріумфу, пов'язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня — лицар, який співає своїй дамі серця. Еротизм таких віршів як "Хотіла б я тебе як плющ обняти", "Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами" — це містичні дифірамби на честь божественної коханки.

Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини в світі зневолених("Самсон", "Роберт Брюс, король шотландський", "Віла-посестра", "Одно слово" й ін.) й роль поета в цій боротьбі ("Давня казка", "Саул", "Орфеєве чудо").

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма "Блакитна Троянда" (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гаутпмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом.

Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему.

Перша з них — "Одержима" (1901). Канва біблійної історії Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і танатосу, які, будучи самим втіленням життя, становлять антитезу до постави Міріам.Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській Імперії ("На руїнах", "Вавилонський полон", "В дому роботи — в країні неволі"). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії "І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя", де можна знайти такі рядки: "Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?". Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі як образу душі, раба власних стереотипів. Персонажі раб-єгиптянин і раб-єврей з поеми "В дому роботи — в країні неволі" - це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.

У драматичній поемі "Кассандра" (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня. Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі "У катакомбах" (1905). Свобода творця це не служба народові і його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок - неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій "Сім струн" у вірші "Fa" (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення. У драмі "Руфін і Прісцілла" світлий образ християнки протиставлено грубій силі імператорського Риму. Драматична поема "Бояриня" в новому ракурсі представляє тему волі. Виходячи поза схему мотиву "українського рісорджіменту", представлену в інтерпретації Д. Донцова, можна прочитати постать Оксани як образ людини, яка не відкрила чим є справжня свобода в її антично-християнській іпостасі.

Поема "Оргія" в певному сенсі продовжує тему попередньої драми. Античний фон подій експлікує провідні питання філософії. Контраст між діонізійським і аполінським началами підкреслює постать співця Антея. Розуміючи чим є мистецтво і його роль в історії, він обирає смерть, яка переносить його в безсмертя.

До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми "Камінний господар" і "Лісова пісня". Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі "Камінний господар" (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. "Лісова пісня" (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій.

Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя ("Така її доля", "Святий вечір", "Весняні співи") змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані "Три перлини", "Чотири казки зеленого шуму", "Лелія", "Біда навчить", "Метелик". Гострим драматизмом відзначаються повісті "Жаль" і "Приязнь". Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки "Екбаль Ганем", в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.

  1.  Порівняння як художній засіб літератури

Порівняння — один з методів пізнання об’єктивної дійсності за допомогою конкретних образів, а не абстрактних понять, “…один з найважливіших механізмів, який є у розпорядженні людини для репрезентації та породження нових знань” [1, с. 143].

Порівняння –  часто вживаний у художній літературі засіб творення образності:  пояснення одного предмета або явища за допомогою іншого, подібного до нього, у якому потрібна авторові ознака виступає дуже яскраво. Порівняння увиразнюють зображуване, роблять його більш наочним,  виявляють ставлення письменника до нього.  Л.Толстой писав: «Порівняння –  один з найприродніших і найдієвіших засобів для опису,  але необхідно,  щоб воно було дуже правильним і доречним, інакше воно діє зовсім протилежно».  

Порівняння вивчають у різних аспектах: 1) граматичному (виявляють і класифікують морфологічні, словотвірні, синтаксичні властивості порівняння); 2) фразеологічному (описують порівняння як стале сполучення слів); 3) ономасіологічному (розглядають компаративні конструкції в аспекті зв’язків їхніх компонентів з позамовними об’єктами); 4) семасіологічному (вивчають семну структуру компонентів порівняння, взаємодію їхньої семантики); 5) функціонально-стилістичному (описують функцію порівнянь у різних стилях мовлення).

Основною ознакою порівняння М. Черемисіна вважає не двочленність, а особливе компаративне значення другого компонента порівняння, яке відрізняється і від прямого, і від переносного значення; воно не спрямоване на реальний предмет (на відміну від прямого); не відбувається підміна одного предмета іншим (на відміну від переносного). За компаративного значення відсутня пряма номінація, другий компонент компаративної конструкції викликає живе уявлення про предмет чи явище, загальне втілюється в одиничному.

З. Хованська виділяє дві семантичні ознаки порівняння: актуалізація в позиції порівняння вільного значення, через яке актуалізовано предмет компаративної конструкції; неповна актуалізація другого компонента порівняння. За цими ознаками вона розглядає порівняння “як проміжне явище між тропеїчними та нетропеїчними стилістичними прийомами” [11, с. 301].

На думку А. Бена, порівняння ґрунтується на психологічному відчутті подібності, що є основою творчої сили розуму, оскільки людський розум постійно прагне віднайти подібність між предметами. Важливим уважаємо висновок А. Бена про призначення порівняння. Він зазначає, що в усіх формах мовлення, мета яких уплинути на розум (опис, розповідь, судження), порівняння використовують для того, щоб зробити предмет зрозумілішим. В ораторського мовлення і в поезії, у творів, що впливають на почуття, завдання інше: “…мета порівняння — дати враження більшої сили” [13, с. 56]. Отже, А. Бен наголошує, що існують порівняння, які впливають на розум (у науковому стилі мовлення), на почуття (в ораторському, художньому), і вказує на функції, що їх розрізняють. Він встановлює такі правила: обраний для порівняння образ повинен бути виразнішим, ніж предмет порівняння, ступінь посилення не повинен переходити межі природності, порівняння не повинне бути надто поширеним; не варто використовувати порівняння, які впливають тільки на розум, а не на серце.

Незалежно від того, чи сприяє порівняння створенню яскравішого образу персонажа, чи підкреслює ту чи іншу думку і т. п., воно передусім — не тільки основний засіб розкриття сутності явища, а й засіб репрезентації ставлення до нього автора твору. Вибір порівняння завжди пов’язаний з характером авторської оцінки того, що зображено. “Порівняння має модальність, воно не є нейтральним: у ньому передається авторське ставлення до того, що зображається. Водночас асоціації, які виникають при сприйнятті порівнянь, говорять значно більше, ніж простий, логічно розчленований опис” [14, с. 60].

Порівняння — це явище, покладене в основу багатьох образних засобів мовлення. Воно синкретичне, оскільки перебуває на межі між тропеїчними і нетропеїчними стилістичними прийомами й виконує дві основні стилістичні функції — пізнання (когнітивну) та впливу (прагматичну).

Оцінка у виразних порівняльних конструкціях потрібна для виділення предмету з класу йому подібних,  часто вона є досить категоричною, її  метою зазвичай є вплинути на емоційний стан адресата.

Порівняння будується на мовній основі.  У ньому два явища наближаються на основі знайдених загальних ознак з метою кращого розкриття одного за допомогою іншого.  Причому наближення ці об'єктивно значущі і,  в той же час,  індивідуальні:  вони відбивають особливе бачення світу. Кожна мова багата на висловлення, в основі яких лежить саме порівняння,  передусім образне або метафоричне.  У художньому творі відображено внутрішню індивідуальну модель світу автора,  яка детермінує окреме висловлювання крізь текст як ціле. Порівняння ж не тільки фіксує елементи моделі світу,  а й дає змогу простежити процес їх формування. Із з'ясуванням сутності порівняння пов’язане питання про його призначення.  Незалежно від того,  чи сприяє порівняння створенню яскравішого образу персонажа,  чи оживляє внутрішню форму метафоричного слова і т.п., воно, передусім, – не тільки основний засіб розкриття сутності явища,  а    й засіб репрезентації ставлення до нього автора тексту.  Вибір порівняння завжди пов’язаний з характером авторської оцінки того, що зображається. Існує декілька класифікацій порівнянь. В основу більшості з них покладено граматичні ознаки:  спосіб морфологічного вираження, синтаксична функція. Увагу зосереджено на класифікації, що побудована на характері семантичних відношень між предметом і образом порівняння  (логічні та образні).

Порівняння — один з основних прийомів пізнання світу, його традиційно вважають найпростішим мовним засобом образності. Однак суперечливі погляди на походження, граматичну, семантичну структури та функціональну спрямованість компаративних конструкцій засвідчують те, що дослідники не завжди враховують складність цієї лінгвістичної категорії, якій притаманні антропоцентричність, прагнення до зіставлення шляхом оцінки віддалених одне від одного явищ дійсності, зумовленість суб’єктивним досвідом автора. Ці властивості порівняння тісно пов’язані з сучасною антропоцентричною парадигмою, яка виходить з того, що людина, пізнаючи ті чи інші явища, оцінює їх на підставі власного досвіду. Зіставлення різних предметів завжди передбачає наявність чийогось погляду, тобто порівняння містить у собі думку, оцінку конкретної особистості. Порівняння нерозривно пов’язане з ціннісною картиною світу, його аналіз дає змогу виявити місце тих чи інших об’єктів у мовній картині світу. Індивідуальний досвід людини тісно пов’язаний з уявленням про “добро” і “зло”, “погане” і “добре”, “гарне” і “бридке”, що вводить у змістову структуру компаративної конструкції такі компоненти, як оцінність, експресивність, емоційність. Ці компоненти сприяють створенню тієї частини інформації, яка відображає авторське бачення довкілля і узгоджується з індивідуальною моделлю світу письменника або журналіста.

  1.  Наголошування ступеневих форм прикметників у поезії Лесі Українки

У поетичних творах Лесі Українки вживається  чимало  різноманітних  форм ступенів порівняння якісних прикметників, акцентування  яких загалом  збігається із сучасною літературною нормою. У наголошуванні індивідуально-авторських  форм  вищого  ступеня порівняння прикметників простежуються чіткі закономірності. Компаративи, утворені від дво- або трискладових непохідних прикметників із кореневим чи  флексійним  наголосом  за  допомогою  суфікса -ш- (або  його  варіанта  -ч-),  мають наголошений  корінь:  дорожчий,  дужчий,  молодший,  слабший:  Сором  молодшому  мужу старшого питати (II, 295 //Тут і далі цитуємо за виданням: Українка Леся. Зібрання творів: У 12  т. — К., 1975-1979 (римськими  цифрами  позначено  том,  арабськими — сторінку).  До цього типу належить ступенева форма старший, яка в мовостилі Лесі Українки функціонує переважно  з  акцентованим  коренем,  але  зрідка  має  і  флексійне  наголошування:  Мій старший, найперший, він був мов кедр на верхів’ї гори (І, 285), Сказав за те старший вояк: «Балачки, бач, не діло варти!» Вони тоді помовкли так (II, 95), Попереду всього війська Три старшії  виступали  (II, 66). У  першому  випадку  на  тлі  ямбічної  тенденції  виступає флексійний  наголос — старший,  а  в  другому — при  хореїчній  римі  форма  старшії  має субстантивний характер. В одному поетичному фрагменті поетеса зазначує наголос у тексті з відповідним  стилістичним (смисловим)  навантаженням:  Я  заплатив  старшому  ключареві, щоб він двох в’язнів випустив смерком (IV, 235). Тут прикметник старший позначає не вік, а посаду ключаря.

Ступеневі форми з суфіксами -ш-(-ч-), утворені від прикметників із суфіксами -к-, -ок-, що мають  флексійний  або  суфіксальний  наголос,  уживаються  з  кореневим  акцентуванням: нижчий,  тяжчий,  вищий:  Але,  може,  то  й  корисно  Нам,  створінням  вищим,  ліпшим  На землі від звірів інших знати, що гадають нижчі (II, 201).

Ступені порівняння, утворені від двоскладових непохідних прикметників із наголошеним коренем (рідко — закінченням  або  подвійним  акцентуванням)  за  допомогою  суфікса -іш-, виступають  із  наголосом  на  цьому  суфіксі:  дикіший,  миліший,  мудріший,  простіший, світліший, синіший, чорніший, щиріший, ясніший: Ні, мамо, я читав простішу притчу (V, 64).

Форми  вищого  ступеня  прикметників,  утворені  від  дво-,  рідше  трискладових прикметників із суфіксом -н-, що мають кореневе наголошування, за допомогою суфікса -іш, вживаються  із  наголосом  на  цьому  суфіксі:  красніший,  лагідніший,  пильніший,  радніший, сильніший, темніший, холодніший: В неї коси від темряви ночі темніші, від ягід тернових чорніші (II, 291).

Компаративи,  утворені  за  допомогою  суфікса  -іш-  від  дво-,  рідше  трискладових прикметників із суфіксом -н-, які виступають із флексійним акцентуванням, функціонують із наголосом  на  суфіксі:  гучніший,  дрібніший,  міцніший,  смутніший,  страшніший,  тісніший, чарівніший: Той цвіт від папороті чарівніший (V, 249).

Форми вищого ступеня порівняння прикметників, утворені від непохідних, суфіксальних (із суфіксами -ав-, -н-), префіксально-суфіксальних прикметників за допомогою суфікса -ш-, зберігають  наголос  вихідної  форми:  величніший,  вродливіший,  дотепніший,  суворіший, яскравіший: Хто бачив блискавицю, яскравішу над полиск ваших крил? (І, 324).

Єдиний  компаратив  прихильніша  вживається  із  суфіксальним  наголошуванням (сучасне літературне  акцентування — прихильніша):  Будь  до  мене  прихильніша,  Дай  розкоші, поцілунків! Ти, з дівчат найкраще сонце, З сонців дівчина ясніша! (II, 159). Відхилення від нормативного наголосу в цьому разі зумовлене дотриманням хореїчного римування строфи (прихильніша — ясніша).

Із  двох  акцентних  варіантів  (щасливіший  і  щасливіший),  які  функціонують  у  сучасній українській  літературній  мові,  Леся  Українка  вживає  суфіксальне  наголошування — щасливіший: Не так щасливий, але щасливіший (II, 324).

Суплетивні форми вищого ступеня порівняння прикметників в авторській поетичній мові Лесі Українки виступають із кореневим (літературним) наголосом: більший, гірший, кращий, ліпший, менший: Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу покладе за друзів (І, 138).

Короткі  форми  вищого  ступеня  порівняння  прикметників  у  поезії  Лесі  Українки трапляються рідко: Хіба для мене він страшніш ніж тії, Яких щодня з огненними мечами Я бачу коло брами (II, 314).

Авторка  широко  використовує  синтетичні  форми  найвищого  ступеня  порівняння прикметників, наголошування яких збігається із компаративами. З-поміж них виокремлюємо два акцентні типи:

• ступеневі  форми  з  кореневою  акцентуацією:  найбільший,  найвищий,  найгірший, найдальший,  найдорожчий,  найліпший,  найменший,  найкращий,  наймолодший, найнебезпечніший,  найстарший,  найтяжчий,  найхмарніший,  пор.:  Я  поборю  найтяжчі перешкоди (І, 228);

• форми найвищого ступеня порівняння прикметників із суфіксальним наголошуванням: найлютіший,  наймиліший,  найприкріший,  найпростіший,  найсвятіший,  найсмутніший, найстрашніший,  найтемніший,  найчистіший,  найчільніший,  найщиріший:  Твоя,  Самсоне, лиш єдина воля Для мене наймиліша буде! (II, 22).

У  мовотворчості  Лесі  Українки  нерідко  спостерігаємо  форми  найвищого  ступеня порівняння  прикметників,  ускладнені  префіксом  що-:  щонайгірший,  щонайвірніший, щонайкращий, щонаймолодший: Тут він двох щонайвірніших Слуг до себе прикликає (II, 73).

В  окремих  випадках  поетеса  вживає  короткі  форми  найвищого  ступеня  порівняння прикметників, напр.: Все посміхуються! Навіть і тоді, коли повинні Найповажніш буть, — у хвилю Урочистую кохання! (II, 203).

Як  відомо,  давнім (первісним)  в  українській  мові  є  префіксальне  наголошування  форм найвищого  ступеня  порівняння  прикметників.  Із  таким  наголосом  вони  подаються  в найдавніших українських пам’ятках, окремі з них засвідчені в лексикографічних джерелах кінця XIX — початку XX ст., іноді в класичній поезії. Так, наприклад, у поетичному вжитку І.  Франка  переважає  префіксальний  наголос  ступеневих  форм,  як-от:  Що  вчора  ще вважалось людським, добрим, Вважаєсь нині найтяжчим гріхом.

Отже,  у  поезії  Лесі  Українки  широко  функціонують  різні  форми  вищого  і  найвищого ступенів  порівняння  прикметників,  які  мають  кореневий  або  суфіксальний  наголос.

Наголошування  сгупеневих  прикметникових  форм (за  винятком  окремих  компаративів) відповідає їх акцентуації в сучасній українській літературній мові.

2.2. Використання порівнянь у поетичних творах Лесі Українки

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

13Бэн А. Стилистика и теория устной и письменной речи. М., 1886.  

Лепьошкіна Н.  І.  Порівняння як засіб відображення індивідуальної мовної картини світу Ґі де Мопассана./ Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 17 (228), 2011. - С.149

Мар’яна Сачко. Наголошування ступеневих форм прикметників у поезії Лесі Українки.

1Туровский В. Как, похож, напоминать, творительный сравнения: толкования для группы квазисинонимов // Референция и проблемы текстообразования.  М., 1988.

 

14Федоров А. Образная речь.  Новосибирск, 1969.

11Хованская З. Стилистика французского языка.  М., 1984.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

7311. Психологічні особливості юнацтва 86.5 KB
  Психологічні особливості юнацтва Загальна характеристика ранньої юності Взаємостосунки з дорослими та однолітками Пізнавальні процеси i розумовий розвиток Формування особистості в період ранньої юності ЗАГАЛЬНА Х...
7312. Форми існування мови. Загальні принципи виділення форм існування мови 143 KB
  Форми існування мови Загальні принципи виділення форм існування мови Досліджуючи проблему мова і суспільство, учені вичленували й осмислили значну кількість категорій і понять, що допомагають скласти уявлення про закономірності функціонуванн...
7313. Трудовий договір та особливості його складання 344.5 KB
  Трудовий договір § 1. Поняття трудового договору Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку ...
7314. Колективний договір. Контроль за виконанням колективного договору і види відповідальності 106 KB
  Колективний договір План Поняття колективного договору. Колективні переговори по укладенню колективного договору. Порядок укладення колективного договору і його зміст. Контроль за виконанням колективного договору і види відповідальності ...
7315. Керування пам’яттю в ОС. Простий безперервний розподіл і розподіл з перекриттям. Розподіл пам’яті статичними й динамічними розділами 121.5 KB
  Тема: Керування памяттю в ОС. Простий безперервний розподіл і розподіл з перекриттям. Розподіл памяті статичними й динамічними розділами План Основна память. Вимоги до адрес, використовуваних у програмах...
7316. Процесуальні строки і витрати 40.16 KB
  Процесуальні строки і витрати ПЛАН: Вступ. Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі. Класифікація строків у кримінальному процесі. Порядок обчислення процесуальних строків. Поняття і види процесуальних в...
7317. Розв’язування систем лінійних алгебраїчних рівнянь над скінченними полями 184.63 KB
  Ю.Д. Жданова. Лекції з ВГПМ. М2 ТЧ обчислювальні алгоритми. Лекція № 7 10 Тема: Розв’язування систем лінійних алгебраїчних рівнянь над скінченними полями План лекції: Алгоритм знаходження всіх цілочислових розв’язків лінійного а...
7318. Організаційні та правові основи захисту населення під час воєнних дій. Правила поводження населення в конкретних НС 63.5 KB
  Тема: Організаційні та правові основи захисту населення під час воєнних дій. Правила поводження населення в конкретних НС. План: Основні положення міжнародного права з питань захисту людей. Правила поводження населення в конкретних НС. Ве...
7319. Взаємовідносини у колективі 97.5 KB
  Взаємовідносини у колективі План Прийняття групового рішення. Соціально - психологічний клімат колективу. Одним із показників успішної діяльності керівника організації (фірми, колективу) є рівень сформованості соціально-психологічно...