86454

ФОНДОВИЙ РИНОК

Конспект

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Засвоєння теоретичних принципів та методології фондового ринку створює підґрунтя для оволодіння складними функціями випуску цінних паперів організації процесу їх обігу забезпечення розвитку інфраструктури ринку та постійного вдосконалення механізму його регулювання. Завданнями посібника Фондовий ринок є: а ознайомлення читача з основними складовими фондового ринку поняттями категоріями показниками методами системами що становлять сутність інвестиційних цінних паперів та їх обігу в економіці; б набуття практичних навиків розв’язання...

Русский

2015-04-07

1022.5 KB

0 чел.

ВСТУП

Поняття «фондовий ринок» трактується як сфера обігу інвестиційних цінних паперів, або ринок капіталу. фондовий ринок, як свідчить світовий досвід, є неодмінним атрибутом ринкової економіки. Що ж до так званої економіки перехідного періоду, то створення фондового ринку є однією з найперших умов успішного економічного реформування.

Засвоєння теоретичних принципів та методології фондового ринку створює підґрунтя для оволодіння складними функціями випуску цінних паперів, організації процесу їх обігу, забезпечення розвитку інфраструктури ринку та постійного вдосконалення механізму його регулювання. Опануванню цих знань має сприяти пропонований навчально-методичний посібник.

Завданнями посібника «Фондовий ринок» є:

а) ознайомлення читача з основними складовими фондового ринку, поняттями, категоріями, показниками, методами, системами, що становлять сутність інвестиційних цінних паперів та їх обігу в економіці;

б) набуття практичних навиків розв’язання різноманітних завдань, пов’язаних із діяльністю основних учасників ринку та їхніх посередників;

в) сприяння у творчому пошуку нових та вдосконаленні вже існуючих механізмів обігу цінних паперів та систем його регулювання.

У даному навчально-методичному посібнику викладено лише основні, найважливіші відомості про фондовий ринок. Більш поглиблене вивчення цього складного сегмента фондової сфери економіки потребує уважного прочитання законодавчих і літературних джерел. На допомогу тим, хто вивчає фондовий ринок в Україні, створено необхідну законодавчу та нормативно-методичну базу; економічна література налічує досить велику кількість книг даного профілю; функціонування та розвиток фондового ринку широко висвітлюється у спеціалізованих і періодичних виданнях. Усе це служить інформаційною основою для успішного самостійного оволодіння знаннями з даної дисципліни.

Зрозуміло, самостійне вивчення навчальної дисципліни — справа нелегка, та воно має суттєву перевагу: можливість більш ґрунтовно, більш глибоко вивчати літературу й обов’язково ув’язувати прочитане із законами та численними правилами фондової діяльності.

Посібник покликаний допомогти систематизувати здобуті знання й зробити їх надійним фундаментом у подальшій роботі з результативного аналізу непростих процесів, притаманних фондовому ринку.


ЗМІСТ

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ «ФОНДОВИЙ РИНОК»

ТЕМА 2. АКЦІЇ

ТЕМА 3. ОБЛІГАЦІЇ

ТЕМА 4. ДЕРИВАТИВИ

ТЕМА 5. УЧАСНИКИ ФОНДОВОГО РИНКУ

ТЕМА 6. ПРОЦЕС ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

ТЕМА 7. РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

ТЕМА 8. АНАЛІЗ ФОНДОВОГО РИНКУ
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУРСУ
«ФОНДОВИЙ РИНОК»

(Стислий виклад курсу та методичні поради
до його вивчення)

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ «ФОНДОВИЙ РИНОК»

Розпочинаючи вивчення курсу, студент має передусім засвоїти зміст основних понять, як-от: «фондовий ринок», «цінні папери», «учасники фондового ринку», «емісія цінних паперів» та ін.

Термін «фонд» використовується для визначення різних понять, найчастіше — для визначення грошових коштів або матеріальних цінностей, що мають цільове призначення, наприклад основні фонди, фонд заробітної плати, фонд розвитку виробництва, пенсійний фонд тощо. Латиною fundus, французькою fond — це підстава, ґрунт. Понад триста років тому цей термін використовували як назву капіталу, який має певне призначення. Наприклад, в Англії фонди (fundus) спрямовували спочатку на погашення державних позик. У Німеччині та Росії термін «фонди» набув нового значення: так почали називати білети державних позик, облігації й узагалі папери, що дають постійний відсотковий дохід.

Грошовий ринок можна уявити складеним із двох частин: сфери обігу грошей та сфери обігу цінних паперів у вигляді короткострокових фінансових інструментів — векселів, сертифікатів, чеків і т. ін. Ринок цінних паперів у свою чергу складається з фондового ринку (синоніми — ринок капіталу, ринок інвестиційних цінних паперів) і тієї, вже згаданої, сфери грошового ринку, де обертаються короткострокові цінні папери і яка, таким чином, має розглядатися як частина грошового ринку і ринку цінних паперів (рис. 1).

Цінні папери, що обертаються на грошовому ринку як свого роду замінники грошей («сурогат»), призначені для потреб розрахунків за поставками та зобов’язаннями і через це є коротко-
строковими, а цінні папери, що обертаються на фондовому ри
нку, слугують цілям інвестування коштів і тому є довгостроковими. Отже, ринок цінних паперів ширший за фондовий ринок, проте значення останнього від того аніскільки не применшується.

Рис. 1. Узгодження понять «грошовий ринок»,
«фондовий ринок» та «ринок цінних паперів»

Вивчаючи цю тему, потрібно насамперед звернути увагу на роль фондового ринку і його ефективність, яка полягає у вирішенні таких завдань:

  1.  Акумуляція грошових коштів населення та підприємств.
  2.  Концентрація акумульованих коштів у вигляді формування великого капіталу, здатного вирішувати масштабні економічні завдання.
  3.  Збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті й створення резервів капіталу.
  4.  Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку України задля розвитку виробництва.
  5.  Оптимізація галузевої та регіональної структур шляхом міграції капіталу, переливання його у високорентабельні галузі та регіони, вирівнювання норм прибутку на вкладений капітал.
  6.  Формування інституту власників, здатних найефективніше розпоряджатися виробничими ресурсами.
  7.  Сприяння інноваційній діяльності, в тому числі створенням венчурних фірм.
  8.  Гармонізація майнових державних, корпоративних (інституціональних) та індивідуальних інтересів.
  9.  Розвиток конкурентного середовища у фінансовій сфері, що, зокрема, сприяє підвищенню якості банківських послуг клі-
    єнтам.
  10.  Виконання інформаційної функції, яка забезпечує моніторинг економічної кон’юнктури в країні.
  11.  Сприяння підвищенню ефективності управління підприємством, розвитку корпорацій.
  12.  Створення умов для інтеграції економіки України у світову економічну систему завдяки репродукуванню загальносвітових систем і стандартів.

Необхідно наголосити, що в період економічного реформування становлення фондового ринку слід вважати одним із першочергових, пріоритетних напрямів. Сьогодні подекуди існує думка, що спочатку треба стабілізувати ситуацію у сфері матеріального виробництва, а вже потім братися за розвиток фондового ринку. Однак при цьому не звертається увага на те, що саме фондовий ринок із цінними паперами, що обертаються на ньому, слугує одним із чинників стабілізації і розвитку суспільного виробництва. Недооцінювання цього чинника загрожує серйозними прорахунками в усій економічній політиці. За приклад того можуть правити фінансові кризи, які періодично повторюються і детонаторами яких і є, власне, ті самі цінні папери, які покликані гармонізувати економіку. Як свідчить історія, саме відрив вартості цінних паперів від реальної цінності матеріальних благ спричиняється до дисбалансу всієї економіки.

Знання історії фондового ринку — це запорука обґрунтованих прогнозів його розвитку та вмілого регулювання. Так, ще у Стародавній Греції зобов’язання за позиками не тільки оформлялися документально, але й ставали предметом купівлі-продажу; це саме мало місце й у Стародавньому Римі. Відомо, що в Лондоні в ХІІІ ст. діяв ринок цінних паперів, а Паризька біржа згадується в едикті 1304 року. За середньовіччя фондовий ринок формувався у надрах ринку споживчих товарів. У ті часи угоди з цінних паперів здійснювалися на оптових ринках і товарних біржах. Новим стимулом у торгівлі цінними паперами став розвиток міжнародної торгівлі в епоху великих географічних відкриттів. Не є випадковим, що батьківщиною фондової біржі, що спеціалізується на обігу цінних паперів, став бельгійський порт Антверпен (1531 р.). Невдовзі такі біржі з’явилися у Ліоні (1545 р.), Амстердамі (1602 р.), Манчестері, Копенгагені, Парижі, Гамбурзі, Франкфурті...

Фондову біржу в Одесі було засновано в 1796 році, що сталося на 40 років раніше за створення фондової біржі в Москві та на 80 років — Токійської фондової біржі в Японії.

Найшвидшими темпами фондовий ринок почав розвиватися у США. Тимчасом як європейські інвестори вважали за краще зберігати гроші в банках, у США потужний потік грошових коштів хлинув у акціонерні товариства — з підвищеним ризиком і з підвищеною надією на удачу. Цінні папери відіграли величезну роль у створенні великої промисловості. Мав місце і зворотний вплив: промисловий бум приводив до буму на ринку цінних паперів. Зростаючий попит на цінні папери підхльостував їх випуски. Акції купувалися не лише за власні, а й за позикові кошти. Пильність було втрачено. Як це не парадоксально, економічна криза визрівала у надрах фінансового буму. Почав даватися взнаки «фіктивний» характер цінних паперів: цінний папір відображає вартість реального товару, але власної вартості він не має.

Світова економічна криза 1929—1938 років почалася саме з краху на Нью-Йоркській фондовій біржі, коли 22 жовтня 1929 року курси акцій у своєму нестримному зростанні наблизились до критичної межі: відрив номінальної ціни цінних паперів від їхньої реальної вартості став величезним, і почався «несподіваний» колапс, стрімке стиснення, акції американських компаній упали в ціні в десятки разів. Криза перекинулася на інші континенти.

Вивчаючи історію розвитку фондового ринку, студент повинен звернути увагу на те, що цей розвиток відбувався нерівномірно: злети чергувалися з падіннями. Фінансові кризи траплялися і в ХІХ столітті: у 1869, 1873 та 1895 роках. Але тільки криза 1929 року примусила уряди низки розвинутих країн радикально реформувати фондовий ринок; почали створюватися державні органи, що регулюють фондову діяльність. «Дика» біржа поступилася місцем «культурній». У 50-ті та 60-ті роки ХХ століття спостерігається різкий підйом фондового ринку, особливо в США. Після кризових явищ 70-х років знову — злет: обіг акцій зріс у кілька разів. Проте 1987 року настала нова, вельми відчутна фінансова криза. Після пожвавлення фондової діяльності 1998 року — нова криза на фондових біржах багатьох країн; не обминула вона Росію та, частково, Україну. І знову — стабілізація...

Інвестиційні цінні папери — потужна й потрібна економічна зброя, та нею треба вміти користуватися. А вміння користуватися — це передусім добре знати суть справи. Отже, вивчення цінних паперів і ринку, на якому вони обертаються, є об’єктивною необхідністю для кожного, хто збирається бути активним учасником ринкової економіки. Не останню роль у цьому покликане відіграти самостійне вивчення курсу, найважливіші рекомендації з якого подані в даному навчально-методичному посібнику.

Структуру посібника побудовано таким чином, щоб дати відповіді на запитання: «що?» (цінні папери), «хто?» (учасники фондового ринку) та «як?» (технологія обігу цінних паперів та функціонування фондового ринку). У ці сегменти вписуються теми, в яких ідеться про систему регулювання фондового ринку, його аналіз та про методи обґрунтування інвестиційних рішень.

Під час підготовки посібника широко використовувався накопичений досвід становлення, функціонування та розвитку фондового ринку України. Досвід поки що невеликий, як на історичні мірки, але досить змістовний, про що свідчать дані, наведені нижче.

Перші кроки становлення
фондового ринку України

Червень 1991 р. Закон Української РСР «Про цінні папери і фондову біржу».

Жовтень 1991 р. Створено Українську фондову біржу (УФБ).

Червень 1995 р. Створено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Вересень 1995 р. Схвалено Постановою Верховної Ради України «Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України».

Жовтень 1996 року. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Грудень 1997 р. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Перші кроки становлення українського фондового ринку характеризувалися високими темпами випуску цінних паперів (табл. 1).

Таблиця 1

Обсяг випуску цінних паперів (трлн крб)

Роки

Усіх цінних паперів

У тому числі акцій

1993

1,1

0,4

1994

28,6

5,7

1995

74,9

38,5

Переважна більшість емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась у процесі приватизації та створення акціонерних товариств.

Акціонерні товариства

На початок 2000 року в Україні було 35,26 тис. акціонерних товариств, у тому числі 11,85 тис. відкритих акціонерних товариств (ВАТ) і 23,41 тис. закритих акціонерних товариств (ЗАТ). Протягом 1999 року спостерігалось певне збільшення кількості ВАТ та зменшення кількості ЗАТ.

Емісія цінних паперів

На початок 2000 року в Україні було зареєстровано емісій цінних паперів, накопичених за всі попередні роки, на загальну суму 32 млрд грн. (без урахування державних цінних паперів). У 1999 р. обсяг емісій зменшився порівняно з 1998 р. на 33% і становив 7,9 млрд грн.

У загальному обсязі цінних паперів акції становили близько 98,5%. Решта, тобто близько 1,5%, припадала на облігації підприємств, облігації місцевих позик та інвестиційні сертифікати.

Реєстраторська діяльність

На кінець 1999 року в Україні дозволи на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів мали 357 незалежних реєстраторів, котрі обслуговували близько 15,3 тис. випусків іменних цінних паперів. Крім незалежних реєстраторів налічувалось близько 1400 емітентів, котрі мали дозвіл на ведення власного реєстру власників цінних паперів.

Депозитарна діяльність

На початок 2000 року в Україні депозитарну діяльність здійснювало 75 зберігачів, що мали відповідні дозволи на здійснення професійної діяльності.

У 1999 р. було створено Національний депозитарій України (НДУ) як центральну ланку Національної депозитарної системи відповідно до Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

З 1999 р. ведеться робота зі створення повнофункціонального клірингового депозитарію на базі ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз».

Спільне інвестування

На 1 жовтня 1999 року в Україні діяло 128 інвестиційних фондів та 100 інвестиційних компаній. Загальна вартість випущених інвестиційних сертифікатів сягала на початок 1999 року 209 млн грн. Середньостатистичний портфель фондів містить пакети акцій близько 30 емітентів, що свідчить про високий ступінь диверсифікації.

Торгівля цінними паперами

Обсяг торгів на фондовому ринку в 1999 р. зріс порівняно з попереднім роком у 1,61 раза і становив 16 789,074 млн грн. Змінилося і співвідношення фінансових інструментів, що були об’єктами торгів. Якщо в 1998 р. найбільшу частку в обсязі торгів складали ОВДП, то в 1999 р. переважала торгівля векселями. На другому місці були акції підприємств, на третьому — ОВДП.

Торговці цінними паперами

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами, представлені:

  •  суб’єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним (65,4%);
  •  комерційними банками (17,1%);
  •  інвестиційними компаніями (17,5%).

На 1 січня 2000 року чинні дозволи мали 836 торговців цінними паперами. Протягом 1999 року було видано 72 дозволи та анульовано 118 дозволів.

Найбільший обсяг угод з цінними паперами у 1999 р. здійснювали комерційні банки (61,3%). Частка торговців з виключним видом діяльності становила 30,29%, а інвестиційних компаній — 8,38%.

Протягом 1999 року зберігається тенденція щодо диференціації торговців цінними паперами, а саме: поступово з’являється група торговців, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10 млн грн., з одночасним зменшенням числа тих торговців, які взагалі не здійснювали діяльності. Крім того, поступово зменшується група «дрібних» торговців, тобто тих, котрі виконують щоквартально угод на суму, що не перевищує 100 тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом 1999 року, належать до «середньої групи» — обсяг укладених ними угод становить від 100 тис. до 1 млн грн.

Організатори торгівлі

Організований ринок цінних паперів в Україні репрезентований фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами.

Сьогодні в Україні діють шість фондових бірж та дві торговельно-інформаційні системи:

Таблиця 2

ОРГАНІЗАТОРИ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

Назва

Обсяг торгів (млн грн.)

1996 р.

1997 р.

1998 р.

1999 р.

Перша фондова торговельна система (ПФТС)

3,124

350,543

338,541

988,439

Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ)

13,189

381,441

76,807

432,581

Українська фондова біржа (УФБ)

31,610

23,109

50,135

313,422

Закінчення табл. 2

Назва

Обсяг торгів (млн грн.)

1996 р.

1997 р.

1998 р.

1999 р.

Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ)

0,090

4,709

27,785

84,612

Донецька фондова біржа (ДФБ)

0,172

2,150

22,782

40,689

Південноукраїнська торговельно-інформаційна система (ПТІС)

1,087

Український центр сертифікатних аукціонів (УЦСА)

6,873

11,123

Кримська фондова біржа (КФБ)*

Разом

48,185

761,952

522,92

1896,093

* Біржа отримала Свідоцтво про реєстрацію в листопаді 1999 р.

Первинний ринок цінних паперів в Україні в основному зосереджений на фондових біржах та являє собою торги пакетами акцій підприємств, що належать державі, запропонованих Фондом державного майна України до продажу в процесі приватизації. У 1999 р. лідерами за обсягами первинного розміщення акцій були УМВБ — 41,33% та УФБ — 25,06%.

У 1999 р. значно зросли обсяги торгів на організованому вторинному ринку цінних паперів. Протягом цього року було укладено 11 025 угод на суму 1 463,332 млн грн, що у 4,12 раза більше, ніж у 1998 році.

Майже 65,2% обсягу торгів на вторинному ринку цінних паперів припадає на ПФТС, частка якої дещо зменшилась порівняно з 87% у 1998 р. Значно зросли частки УФБ (від 1% до 14,76%) та УМВБ (від 10% до 15,07).

На даний час в Україні все ще величезна кількість угод з цінними паперами укладається на неорганізованому позабіржовому ринку.

Зосередження вторинної торгівлі цінними паперами на фондових біржах та в торговельно-інформаційних системах сприятиме підвищенню прозорості та інвестиційної привабливості вітчизняного ринку цінних паперів.

Саморегулювальні організації

На 31 грудня 1999 р. в Україні зареєстровано дев’ять саморегулювальних організацій ринку цінних паперів (СРО):

Асоціація учасників фондового ринку України

— 117 членів

Донецька фондова біржа

—   31 член

Київська міжнародна фондова біржа

— 157 членів

Південноукраїнська торговельно-інформаційна система

— 167 членів

Перша фондова торговельна система

— 261 член

Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв

— 277 членів

Придніпровська фондова біржа

—   39 членів

Українська асоціація інвестиційного бізнесу

—   74 члени

Українська фондова біржа

— 155 членів

Українська міжбанківська валютна біржа (біржі видано
Свідоцтво про реєстрацію як СРО 30.12.99 р.)

***

Коротка розповідь про фондовий ринок України в комплексі з наведеними конкретними цифровими даними мала за мету допомогти читачеві скласти загальне уявлення щодо цінних паперів та учасників їх обігу. Наступні теми курсу покликані послідовно ознайомити читачів з основними складовими фондового ринку, передусім з цінними паперами.

Слід звернути увагу на те, що цінний папір як такий, тобто безвідносно до його виду, характеризується трьома ознаками. По-перше, це є засвідчення емітента (особи, що випускає цінний папір) про те, що він взяв на себе певні зобов’язання перед інвестором (покупцем цінного папера). По-друге, інвестор не повинен надавати якихось інших документів при здійсненні своїх прав, що випливають зі змісту цінного папера як єдиного документа. По-третє, для передачі права власності на цінний папір досить його простого вручення.

Однак ці загальні ознаки не вичерпують характеристики кожного конкретного виду цінних паперів, які можуть мати ті або інші привілеї, обмеження, умови угоди та інші окремі ознаки. Вивчаючи сутність та природу цінних паперів, студент повинен взяти до уваги, що за кожною ознакою цінні папери класифікуються, утворюючи види та різновиди. Найбільш поширене групування цінних паперів на часткові, боргові та похідні. Боргові папери опосередковують кредитні відносини. Часткові папери засвідчують відносини співволодіння або часткової участі у формуванні статутного фонду та розподілу доходу. Похідні цінні папери фіксують проміжні права учасників угоди, тобто засвідчують право на купівлю або на продаж цінних паперів у заздалегідь встановлений час.

Характерними представниками названих видів цінних паперів є акції, облігації та деривативи.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22.09.1995 р.
  2.  Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. із змінами та доповненнями. — Гл. 1.
  3.  Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 1.
  4.  Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: УАННП, 1998.
  5.  Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 1.
  6.  Инвестиции в Украине: Фондовый рынок / Под ред. С. И. Вакарина. — К.: Конкорд, 1996. — С. 28.
  7.  Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. — М.: Банки и биржи, 1995.
  8.  Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспектива, 1995.
  9.  Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие / Под ред. В. С. Торкановского. — СПб.: Комплект, 1994.
  10.  Черников Г. П. Фондовая биржа: международный опыт. — М.: Междунар. отношения, 1991. — Гл. 1—3.
  11.  Лисенков Ю. М., Римарук О. І., Музиченко О. В. Фондовий ринок: Термінологічний словник-довідник. — К.: Діалог-прес, 1997.
  12.  Каратуев А. Г. Ценные бумаги: виды и разновидности: Учеб. пособие. — М.: Деловая литература, 1997.

ТЕМА 2. АКЦІЇ

Вивчаючи цю тему, студент передусім має усвідомити, що акція — це пайовий цінний папір, який закріплює права її власника на одержання частки прибутку акціонерного товариства
у вигляді дивідендів та на участь в управлінні цим товарис
твом, а також на частку майна за його можливої ліквідації. Ак-
ція — безстроковий документ, який існує стільки, скільки існує акціонерне товариство. Для емітента випуск його акцій слугує джерелом капіталу, і його влаштовує те, що він не зобов’язаний повертати інвесторам вкладений ними капітал. Інвестор, котрий купує акції, теж виходить зі своїх інтересів — одержувати пр
ибуток та брати участь в управлінні (пропорційно купленим
а
кціям).

Акція має вартість (ціну, курс) і приносить дохід тому, хто нею володіє. Розрізняють номінальну вартість (номінал), яку вказано на бланку акції, та ринкову вартість (ціну, курс), яка складається на ринку і за якою акція продається. Якщо ринкова ціна перевищує номінальну ціну, то таку різницю називають «ажіо», а якщо ринкова ціна нижча за номінальну, то вживають термін «дизажіо». Крім того, існує емісійна та балансова вартість акції. При продажу акції безпосередньо емітентом покупцеві емісійна ціна зазвичай дорівнює номінальній. Різниця між ними з’являється, якщо до продажу залучається посередник: тоді емісійна ціна підвищується на величину оплати за послуги посередника. Балансова («книжна») вартість обчислюється діленням акціонерного капіталу (вартості активів емітента та ліквідаційної вартості привілейованих цінних паперів за відрахуванням заборгованості кредиторам) на кількість випущених акцій. Балансова вартість визначається зазвичай у ході аудиторської перевірки — з метою допущення емітента до біржових торгів як надійного їх учасника.

Поза увагою студента не повинен пройти той факт, що на вартість акцій безпосередній вплив справляє їхня дохідність, яка, у свою чергу, залежить від дивідендів. Дивіденд (від латинського dividendus, тобто такий, що підлягає поділу або частина від цілого) — це частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціонерами у вигляді частки від вартості належних їм акцій. Дивіденди виплачуються
з прибутку минулих років після погашення інших зобов’язань (в останню чергу) за рішенням ради директорів корпорації або загальних зборів акціонерів. У період низької рентабельності акціонерного товариства (корпорації) дивіденди зазвичай не виплачуються або ж виплачуються у вигляді нових акцій (та-
ка форма розрахунків з акціонерами має назву «капіталізація доходів»).

Тому, хто вивчає цю тему, треба взяти до уваги, що існують різні способи вартісної оцінки акцій. Найпростішим з них є розрахунок за формулою:

, (1)

де Ц — ціна акції, Д — дивіденд базисного року, Сб — відсоткова ставка банківського депозиту.

Банківський відсоток відіграє тут роль орієнтира, що слугує для встановлення аналогічного співвідношення при визначенні дохідності, тобто дивіденд має відноситися до ціни акції так само, як банківський відсоток відноситься до 100.

З формули (1) одержуємо розрахунок розміру дивіденда, який був би здатним зберегти вказану пропорцію за відомого рівня ціни акції:

. (2)

Можна користуватися у даному розрахунку іншим показником, якщо є можливість розмістити капітал під відсоток більший ніж банківський.

Формулу (1) задля більшої точності оцінки можна ускладнити, враховуючи фактор часу, тобто беручи до уваги, що дивіденди, які одержуються не відразу, а за кілька років, не такі корисні, як ті, що одержуються відразу: для цього вартісні показники за кожний рік, що містяться у формулі, дисконтуються, тобто діляться на норматив приведення, що визначається на основі прибутку на акцію, встановлюваного, у свою чергу, з урахуванням ризику та прибутку, який можна одержати за альтернативною інвестицією.

Дохідність від дивідендів обчислюється за формулою:

, (3)

де д — дохідність від дивідендів; Д — одержані дивіденди; Ц — ціна акції.

Дохідність від продажу акції розраховується за формулою:

. (4)

Власник акції може одержати дохід від дивідендів та дохід від наступного продажу акції. У такому разі розрахунок дохідності виконується за формулою:

. (5)

З формули (5) можна вивести ще одну формулу розрахунку ціни акції:

. (6)

Рекомендується звернути увагу на те, що межі дохідності акцій обумовлені низкою факторів. Нижня межа встановлюється на рівні позикового відсотка банку. Якщо, наприклад, цей показник становить 7%, то інвесторові немає сенсу купувати акції з дохідністю не тільки меншою за 7%, але навіть і на рівні 7% та дещо вищому, оскільки акція, у принципі, не в змозі конкурувати з банківськими кредитами за ступенем надійності.

Верхня межа дохідності встановлюється з меншою визначеністю. При її встановленні береться до уваги ситуація на фондовому ринку — ступінь імовірності досягти після придбання акцій такого ж високого рівня дохідності, яку мають найбільш процвітаючі компанії. Однак слід наголосити, що оптимізм у цій справі має бути помірним, адже високі доходи мають зворотний бік — слабку надію їх одержання.

Акції поділяються на іменні та на пред’явника. У першому випадку ім’я власника заноситься до реєстру. Акція на пред’явника може бути випущена як у документарній (паперовій), так і в електронній формі. Акція на пред’явника має бути оплачена її власником. За ступенем свободи оборотності акції поділяються на відкриті та закриті. В останньому випадку власником акції може бути лише покупець певної категорії або вона не має обігу на ринку. Акції зазвичай продаються, але існують і безплатні акції, які розподіляються серед існуючих акціонерів даної корпорації. Акція може бути «засновницькою», тобто такою, що розповсюджується тільки серед засновників даного акціонерного товариства.

Студентові треба також засвоїти, що з багатьох класифікаційних ознак виділяється комплекс ознак (фіксованість доходу, участь в управлінні та ін.), за яким акції розподіляються на прості (звичайні) та привілейовані (приференційні). Проста акція засвідчує такі права власника:

а) право на участь в управлінні справами акціонерного товариства;

б) право на одержання дивідендів, причому не гарантованих і не фіксованих;

в) право на певну частину майна корпорації за її ліквідації.

Привілейована акція засвідчує такі права її власника:

а) право на одержання дивідендів, як правило, з фіксованим відсотком, що виплачуються незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства;

б) переважне право (порівняно з власниками звичайних акцій) на першочергове одержання дивідендів та на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства за його ліквідації.

За ці привілеї власникові привілейованої акції доводиться «платити» тим, що він — порівняно з власником простої акції — не має права брати участь в управлінні акціонерним товариством. Він не має права голосу на зборах акціонерів, якщо винятка із цього правила не передбачено заздалегідь у статуті акціонерного товариства.

Особливу увагу студентові слід звернути на те, що привілейовані акції мають низку різновидів. Є, наприклад, привілейовані акції з дивідендом, що коригується. Така акція дозволяє її власникові одержувати збільшений дивіденд, що відображає зміну банківських відсоткових ставок. Є привілейовані акції з відстроченим дивідендом: дивіденди за ними не виплачуються доти, доки за простими акціями не досягнуто дивідендів за максимально встановленою квотою.

Більшість привілейованих акцій мають властивість кумуляції (накопичення) дивідендів, що надає їм підвищеної надійності. Правило таке: дивіденди, не виплачені акціонерам протягом певного періоду, накопичуються і нараховуються держателям привілейованих акцій.

Накопичення коштів по кумулятивних акціях (кумуляція дивідендів) здійснюється в так званих аріях (arriars — заборгованість). Усі арії виплачуються акціонерам до оголошення про виплату дивідендів по простих акціях. Кумулятивні дивіденди надають привілейованим акціям підвищеної надійності, а також деякі можливості для спекулятивних операцій, оскільки в разі погіршання фінансового стану акціонерного товариства арії накопичуються, а в разі поліпшення — виплачуються у повному обсязі. Таким чином, на фондовому ринку зі збільшенням прибутку даного акціонерного товариства зростатиме попит на кумулятивні акції, і арії одержить той, хто купить кумулятивні акції на момент оголошення дивідендів.

Незалежно від кумулятивності привілейовані акції можуть бути конвертованими (конвертабельними), тобто мати властивості обмінюватися за обумовленою ставкою на певну кількість простих акцій або облігацій даного емітента.

Емітент може залишити за собою право відкликання привілейованих акцій — викупити їх за номінальною ціною з компенсаційною надбавкою.

Під час вивчення особливостей обігу привілейованих цінних паперів рекомендується звернути увагу на те, що цей вид акцій стає дедалі більш популярним на світовому ринку. Великі й різноманітні пільги, що дозволяють одержувати підвищений та сталий дохід, роблять привілейовані акції привабливими для інвесторів. Емітентів привілейовані акції теж влаштовують. Річ у тім, що, з одного боку, саме завдяки привабливості пільгових акцій емітент одержує капітал у більшому розмірі та має можливість розширити виробництво або перепрофілювати його. З іншого боку, ціла низка обмежень, передусім перетворення власника безголосих акцій на пасивного акціонера, дозволяє емітентові убезпечувати систему управління підприємством від «сторонніх», не розпорошувати статутний фонд, зберегти контрольний пакет акцій. Принцип «дай гроші, візьми привілеї і не втручайся у наші справи» багатьох емітентів влаштовує. А коли обидві сторони зацікавлені у будь-якому виді акцій, то це означає, що цей вид є перспективним.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. із змінами та доповненнями. — Гл. 2.
  2.  Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. Розд. 2.2.
  3.  Мозговий О. М. Цінні папери: Навч. посібник. — К.: УАННП, 1997.
  4.  Мозговой О. Н. Стоимость ценных бумаг: Учеб. пособие. — К.: УАННП, 1997.
  5.  Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 2.
  6.  Колесник В. В. Введение в рынок ценных бумаг. — К.: А.Л.Д., 1995. — Гл. 1. — С. 19.
  7.  Софищенко И. Я. Рынок ценных бумаг в Украине. — К.: Укринфосервис, 1995.
  8.  Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие / Под ред. В. С. Торкановского. — СПб.: Комплект, 1994.
  9.  Гольцберг М. А., Хасан-Бек Л. М. Основы финансового инвестирования. Международный центр приватизации, инвестиций и менеджмента. — К., 1998. — Разд. 1.
  10.  Бергер Ф. Что Вам надо знать об анализе акций / Пер. с нем. — М.: АОЗТ, 1998.
  11.  Стороженко О. А. Фондовая биржа и акции: Метод. рекомендации. — Харьков: Харьков. гос. ун-т, 1994.

ТЕМА 3. ОБЛІГАЦІЇ

Облігація — це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником (володільцем, утримувачем) облігації та її емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації номінальну вартість облігації в обумовлений строк, а також виплачувати певний відсоток (винагороду). Відносини між указаними особами трактуються як позика.

Під час вивчення особливостей облігацій студентові необхідно пам’ятати, що цей вид цінних паперів засвідчує такі права її власника:

а) право на одержання у певний термін її номінальної вартості;

б) право на одержання фіксованого відсотка.

Власник облігації не може претендувати на участь в управлінні підприємством, що випустило її.

Вітчизняні облігації поділяються на:

а) облігації зовнішніх та внутрішніх державних позик;

б) облігації місцевих позик (муніципальні);

в) облігації підприємств (корпоративні).

Державні позики мають високу надійність. Існують короткотермінові, середньотермінові та довготермінові облігації, а також безтермінові. Облігації можуть не друкуватися у вигляді окремих документів, а позначатися у боргових книгах. За іменними облігаціями виплати провадяться безпосередньо їх держателям. До пред’явлених облігацій додаються відривні купони на одержання виплат на кожну дату платежу. Одні облігації мають вільний обіг на ринку, інші — обмежений. Є також необоротні облігації.

Підвищену увагу слід також звернути на те, що облігації можуть бути випущені під заставу — майно, фондові цінності, доходи від майбутніх проектів тощо. Закладні облігації поділяються на першозакладні, коли емітент виплачує борг у першу чергу, та загальнозакладні, коли дохід емітент виплачує після розрахунків із власниками першочергових облігацій. Облігації, які видаються під заставу майна, називаються іпотечними. Якщо виконання зобов’язань за облігаціями забезпечується не самим емітентом, а іншою юридичною особою, то такі облігації називаються гарантованими. Предметом гарантій можуть бути або відсотки, або сума позики. По реорганізованих облігаціях емітент відповідає перед інвестором тільки за суму позики, а виплата відсотків залежить від доходів емітента. Випускаються своп-облігації, по яких умови виплати доходу і погашення пов’язуються з умовами обміну валют. Є також облігації з достроковим відкликанням (з поверненням, викупні): емітент одержує право відкликати їх раніше від терміну погашення і викупити за ціною, дещо вищою за номінальну. Той, хто вивчає даний курс, має можливість переконатися у гнучкості тактики фондової діяльності. Приміром, відкликавши облігації, емітент може випустити нові облігації, але вже з новою ставкою і строком погашення, тобто рефінансувати облігації.

Різновидом повернених облігацій є облігації відкладеного фонду: емітент щорічно відкладає частину прибутку для наступного погашення боргу. Крім відкладеного фонду емітент може створити викупний фонд, який використовується для придбання на фондовому ринку облігацій у тому разі, коли викуп можна здійснити за раніше встановленою ціною або нижчою за неї. Завдяки кумулятивним облігаціям є можливість отримати дохід, що накопичився до терміну викупу і виплачується під час погашення облігацій.

Фондовий ринок знає облігації з розширенням та облігації з обмеженням. Перші випускаються на певний термін і дають можливість їх власникам обмінювати їх у момент викупу на більш довготермінові облігації тієї самої вартості. Облігації з обмеженням (рекретивні облігації) мають зворотну дію: випущені на більш тривалий термін, вони можуть бути погашені раніше. Облігації з обмеженням влаштовують інвестора, а облігації з розширенням — емітента.

Конвертовані облігації можуть бути обмінені на акції — прості або привілейовані, що випускаються даним емітентом. Інвестор вдається до такого обміну тоді, коли дивіденди за акціями можуть бути вищими, аніж відсотки за облігаціями. Емітентові ж конверсія надає можливість знизити ставку відсотка. Грошовий дохід за конвертованими облігаціями може виплачуватися, а замість нього видаються нові цінні папери. При цьому номінальна вартість облігацій наступного випуску збільшується на величину доходу за конвертованою облігацією, а відсоток залишається незмінним.

Можна передбачити порядок, за яким утримувач облігацій не може продати право на придбання акцій за певну ціну окремо від облігацій, а також передбачити додаткову плату за обмін цінних паперів. Для інвестора дуже привабливими є так звані облігації з відшкодуванням, які він може у зручний для нього час обміняти на готівку.

За способом погашення облігації поділяються на серійні, тобто такі, що погашаються по серіях через певні проміжки часу, та ординарні, що викупаються емітентом у певний час. На фондовому ринку обертаються також облігації з правом дострокового погашення, при випуску яких емітент повідомляє всі відомості, що супроводжують випуск строкових облігацій, але водночас залишає за собою право на дострокове погашення боргу. В умовах інфляції можуть випускатися індексовані облігації, курс погашення яких підлягає зміні.

Розглядаючи класифікацію облігацій, студент стикається з ще однією особливістю. Річ у тім, що ставка облігацій може бути не тільки твердою (фіксованою), але й змінною (плаваючою). Фіксована купонна ставка застосовується для періодичної виплати доходів у вигляді відсотків. Облігація з плаваючою купонною ставкою, яка залежить від кон’юнктури, є привабливою для інвесторів.

Облігації місцевих позик (муніципальні) цікаві для всіх учасників їх обігу; емітенти одержують позикові кошти для здійснення своїх проектів, інвестори одержують досить надійні цінні папери, а населення регіону — результати реалізації важливих проектів. Багато муніципальних облігацій є цільовими. За приклад можуть правити житлові облігації: житлове будівництво є рентабельним і окупається у короткі терміни, а цільовий характер робить їх надійними, крім того, вони мають велике соціальне значення.

Популярність облігацій підтверджена цифрами: якщо світове фінансове багатство взяти за 100%, то готівкові кошти становлять 14%, акції — 40%, а облігації — 46%.

На завершення огляду великого числа різновидів облігацій студент у даній темі має можливість ознайомитися з ще одним проявом особливостей цього стародавнього виду цінних паперів; крім відсоткових облігацій, про які йшлося вище, поширені також дисконтні облігації, дохід за якими створюється за рахунок різниці між ціною погашення та продажною ціною. Іншими словами, облігації цього виду продаються з дисконтом, тобто зі знижкою з номіналу (безкупонні облігації). Знижка передбачає, зокрема, всі потенційні купонні виплати. Наприклад, номінальна ціна облігації 100 грн., а продажна ціна 80 грн. Різниця в розмірі 20 грн. становить дохід покупця облігації, оскільки, купуючи її, він заплатив 80 грн., а під час погашення (викупу) одержав 100 грн. Дисконтні облігації належать до числа ризикованих, оскільки дохід установлюється у твердому розмірі під час купівлі облігацій і не може зреагувати на можливий сплеск інфляції, який може статися в період між купівлею і погашенням облігації. Однак підвищений ризик компенсується більш високими доходами, які закладено у дисконті. Намагаючись догодити запитам покупця, деякі емітенти випускають облігації змішаного типу, які мають невелику відсоткову ставку за купоном і мінімальну знижку (дисконт).

Загальний дохід, що його одержує власник облігації, складається з трьох частин: а) періодично сплачувані відсотки; б) зміни вартості облігації за період її існування; в) дохід від реінвестиції одержуваних відсотків. Доцільно нагадати читачеві про прості та складні відсотки, які застосовуються при обчисленні того, що вкладається у купівлю облігації (K), та нарощеної суми (А). Для розрахунку цих показників використовуються такі дані: число років, по закінченні яких облігація має бути погашена (n): кількість нарахувань протягом року (m) та відсоткова ставка (r).

Розрахунок за простими відсотками.

Основні шукані показники:

; (7)

. (8)

Похідні показники:

; (9)

; (10)

. (11)

Розрахунки за складними відсотками:

; (12)

або

; (13)

; (14)

або

. (15)

Студентові слід звернути увагу на те, що порівняно з простими відсотками складні відсотки дають можливість ураховувати дохід, який можна одержати в результаті реінвестування відсоткових надходжень і тим самим визначити фактор часу. Що частіше нараховуються відсотки, то більший дохід можна одержати в результаті їх реінвестування, знову пускаючи в обіг.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. із змінами та доповненнями. — Гл. 3.
  2.  Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 2.3.
  3.  Мозговий О. М. Цінні папери: Навч. посібник. — К.: УАННП, 1997.
  4.  Мозговой О. Н. Стоимость ценных бумаг: Учеб. пособие. — К.: УАННП, 1997.
  5.  Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 3.
  6.  Колесник В. В. Введение в рынок ценных бумаг. — К.: А.Л.Д., 1995. — Гл. 1. — С. 35.
  7.  Загорський В. С. Ринок цінних паперів. — Львів: Комерц. акад., 1995.
  8.  Дороздин П. Ю. Ценные бумаги и фондовый рынок. Учеб. пособие. — М.: Ин-т экономики и права, 1994. — Гл. 5.2.
  9.  Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие / Под ред. В. С. Торкановского. — СПб.: Комплект, 1994.
  10.  Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. — М.: Банки и биржи, 1995.

ТЕМА 4. ДЕРИВАТИВИ

Якщо той, хто вивчає цей курс, поставив собі за мету не лише сприйняти та запам’ятати ординарні питання, але й дійти суті складних механізмів фондового ринку, то саме тема «Деривативи» найкращим чином відповідатиме такому методичному підходу.

Деривативи (похідні цінні папери) — це фінансові інструменти, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладення угоди. Не даючи власникові ані права власності, ані права на одержання доходу, вони засвідчують його право на купівлю або на продаж цінних паперів того чи іншого виду (найчастіше акцій) або інших матеріальних цінностей (активів). Це обумовлює терміновий характер угод такого роду. Вони поділяються на тверді та умовні. Перші — обов’язкові до виконання обома сторонами, другі — надають одній зі сторін угоди право виконати чи не виконати її. До числа твердих угод належать форвардні та ф’ючерсні угоди, а до числа умовних — опціонні угоди. Угоди мають вигляд контракту. Можна термін «ф’ючерсний контракт» заміняти на «ф’ючерс», і навпаки. Взаємозамінними є також терміни «опціонний контракт» і «опціон».

Щодо термінів: у практиці ринку термінових контрактів фігурують певні терміни, зокрема, ті, які стосуються характеру позицій, що їх займають учасники угоди, та їхніх дій. Коли особа придбаває контракт (ф’ючерс або опціон), то у такому разі говорять, що вона відкриває (чи займає) довгу позицію. Навпаки, особа, що продає контракт, відкриває (чи займає) коротку позицію. Якщо інвестор спочатку купив (або продав) контракт, то він може потім закрити свою позицію, продавши (або купивши) контракт. Угода, що закриває відкриту позицію, називається офсетною (протилежною дією), тобто протилежною відносно першої угоди. Довгий контракт означає купівлю контракту, а короткий — продаж контракту.

Терміновий контракт (ф’ючерсний, форвардний або опціонний) являє собою згоду на майбутню поставку предмета контракту (активу). Умови угоди (ціна та терміни поставки) обумовлюються в момент укладання контракту, а його виконання здійснюється відповідно до обумовлених умов. Термінові контракти укладаються як з метою страхування від можливих збитків, так і зі спекулятивними цілями гри на різниці цін. Особа, що відкриває довгу позицію, розраховує на майбутнє зростання ринкової ціни активу, що лежить в основі контракту, а особа, що займає коротку позицію, сподівається на зниження ціни активу. Саме протилежність прогнозів сторін є основою для укладення термінового контракту (в противному разі вони не стали б його укладати). У практиці західних країн особа, що розраховує на підвищення ціни, називається «биком», а особа, котра сподівається на її зниження, — «ведмедем».

Надзвичайно важливо, вивчаючи курс, здійснити порівняльний аналіз варіантів фондових угод. Особливо це стосується похідних цінних паперів, яким притаманні складність та різноманітність. Розгляньмо сутність термінових угод на прикладах. Припустимо, що сторони термінової угоди визначили ціну виконання на рівні 500 грн. на одну акцію, а термін її закінчення становить три місяці. Це означає, що через три місяці незалежно від ринкової ціни, яка складеться на той момент, продавець повинен буде обов’язково продати покупцеві акції за ціною 500 грн., а покупець має обов’язково купити їх за цією ціною. Якщо до моменту закінчення угоди ринкова (оптова) ціна становитиме, припустимо, 700 грн., то покупець одержить дохід: заплативши продавцеві 500 грн., він продасть її на ринку за 700 грн. Різниця в розмірі 200 грн. становитиме його дохід (рис. 2). Якщо ж ринкова ціна знизиться до 400 грн., то покупець зазнає втрат: він переплатить на кожній акції 100 грн., оскільки заплатить продавцеві 500 грн., тимчасом як на ринку він купив би ці акції за ціною 400 грн. На рис. 2 видно, що дохід покупця необмежений (межі зростання ціни немає), а втрати його обмежені, оскільки зниження ціни має межу — нульову позначку.

Рис. 2. Результати термінової
угоди для покупця

Рис. 3. Результати термінової
угоди для продавця

Студентові не так важко зробити висновок, що результати термінової угоди покупця завжди будуть протилежними результатам продавця: якщо якоюсь мірою один із них виграє, такою ж мірою другий програє. За ринковою ціною 700 грн. продавець має збитки у розмірі 700 – 500 = 200 грн. (рис. 3), а за ціною 400 грн. — виграш у розмірі 500 – 400 = 100 грн. При цьому втрати продавця можуть мати одну із двох форм — залежно від того, чи мав він на руках у момент укладення угоди акції (актив угоди) чи не мав, а також чи має він можливість купити на ринку акції цього ж емітента чи не має. Якщо він мав на руках акції, то його втрати матимуть форму упущеного доходу: адже якби він не уклав цієї угоди, то міг би продати свої акції на ринку за 700 грн. за штуку, а не продавати покупцеві за угодою за 500 грн. Упущений дохід у цьому разі становитиме 200 грн. Якщо ж продавець на момент укладення угоди не мав на руках акцій, то він змушений буде купити їх на ринку за ціною 700 грн. за акцію і продати їх покупцеві за ціною 500 грн. У такому разі він зафіксує ту саму суму (200 грн.), але вже у формі збитку. За ринкової ціни 400 грн. продавець також матиме дві форми виграшу. Якщо він на момент укладення угоди не мав акцій на руках, то на момент виконання угоди він купує на ринку акції за ціною 400 грн., а продає їх покупцеві за угодою за ціною 500 грн., маючи при цьому дохід у розмірі: 500 – 400 = 100 грн. Якщо ж продавець на момент укладення угоди мав акції і при цьому має можливість (гроші і пропозиції на ринку) купити такі самі акції на ринку, то він матиме такий самий дохід: 500 – 400 = 100 грн. Якщо ж він мав акції, але на момент виконання угоди не має можливості купити на ринку такі самі акції, то в такому разі його виграш матиме форму застережного збитку: адже якби не угоди, то йому довелося б продати на ринку акції за 400 грн., проте завдяки угоді він продав їх покупцеві за угодою за колишньою ціною — по 500 грн. за штуку.

Наведений приклад стосувався твердих угод — у вигляді форвардного і ф’ючерсного контрактів. Форвардний контракт — це угода, яка укладається поза фондовими біржами, тому він не є стандартним, склад умов може бути довільним і самі умови не контрольовані третіми особами. Це може цілком влаштовувати окремих учасників фондової діяльності, та при всьому цьому вторинний ринок форвардних контрактів вельми вузький, бо нелегко знаходити третіх осіб, інтереси яких точно відповідали б умовам укладеного контракту.

Ф’ючерсний контракт (future — майбутнє) нагадує форвардний контракт, проте відрізняється від нього передусім тим, що укладається тільки на фондовій біржі, яка визначає стандартні умови угоди. Слід наголосити, що її виконання гарантується розрахунковою палатою біржі й одній стороні контракту немає потреби з’ясовувати фінансовий стан іншої сторони. Після укладення та реєстрації ф’ючерсного контракту посередником між його продавцем і покупцем стає вказана палата: для покупця угоди вона виступає продавцем, а для продавця — покупцем. Однак інвестор як з довгої, так і з короткої позиції зобов’язаний внести заставу, що називається маржею.

Ціна, яка фіксується при укладенні ф’ючерсного контракту, називається ф’ючерсною; вона показує чекання інвесторів майбут-
ньої спотової ціни активу на ринку. У момент укладення контрак-
ту ф’ючерсна ціна може бути вищою (контанко) або нижчою (бек
уордейшн) за спотову. До моменту закінчення терміну контракту ф’ючерсна ціна має дорівнювати ціні спот, у противному разі виникає можливість виконати арбітражну операцію: якщо ф’ючерсна ціна вища за спотову, то арбітражер продасть контракт і купить актив, у разі зворотної ситуації він продасть актив і купить контракт.

Ф’ючерсний контракт потребує обов’язкового виконання обома сторонами угоди, тому в разі помилкових прогнозів щодо цін ін-
вестор може зазнати втрат. Для того аби зменшити фінансовий р
изик, інвестор може звернутися до опціонних контрактів.

Слово «опціон» (option) означає «вибір». Право вибору надається покупцеві опціонного контракту. Опціон означає придбання права на здійснення угоди без зобов’язання її виконати. Так само як і на ф’ючерсному ринку предметом угоди на опціонному ринку є контракт, що укладається. Студент має запам’ятати, що існують два типи і два види опціонних контрактів (опціонів), а також дві позиції: довга (позиція покупця опціону) та коротка (позиція продавця опціону).

Рис. 4. Схема опціонного контракту

Типи опціонів:

  1.  опціон кол, тобто опціон на купівлю (опціон покупця);
  2.  опціон пут, тобто опціон на продаж (опціон продавця).

Той, хто випускає контракт (продає опціон), надає право вибору тому, хто придбаває ці права. Придбаваючи опціон кол, покупець придбаває право купити у продавця опціонного контракту актив (наприклад акції) в обумовлений термін за ціною виконання або ж відмовитися від купівлі. Придбаваючи опціон пут, покупець придбаває право продати продавцеві опціону актив у обумовлений термін за ціною виконання або ж відмовитися від продажу (рис. 4).

Поєднання типів та позицій утворюють чотири види опціонів:

  1.  довгий кол;
  2.  короткий кол;
  3.  довгий пут;
  4.  короткий пут.

Отже, кожна особа, у принципі, може стати однією з таких діючих осіб:

  •  покупцем опціону кол (на купівлю);
  •  покупцем опціону пут (на продаж);
  •  продавцем опціону кол (на купівлю);
  •  продавцем опціону пут (на продаж).

Вивчаючи сутність опціонних контрактів, студентові важливо звернути увагу на те, що взаємостосунки між учасниками опціонної угоди здійснюються на двох етапах: спочатку в момент укладення угоди, а потім у момент її виконання. Під час купівлі-продажу опціону (на першому етапі) продавець виписує опціон (через це продавця опціону інколи називають «надписантом») і передає його покупцеві опціону, одержуючи винагороду у вигляді премії як свого роду комісійні або компенсацію за передачу права вибору: премія — це компенсація за ризик, що виникає при купівлі або продажу цінних паперів. Видана продавцем опціону премія залишається у покупця опціону незалежно від того, яке він прийняв рішення: виконувати цю угоду чи не виконувати. Таким чином, купівля-продаж опціону (на першому етапі) є не купівлею-продажем акцій (або іншого активу угоди), а передачею права покупцеві на здійснення у майбутньому (на другому етапі) купівлі або продажу акцій (активів).

Наголошуємо, що покупець опціону кол має гроші, а продавець опціону кол має акції (актив). І навпаки, покупець опціону пут має акції, а продавець опціону пут має гроші. Опціон кол передбачає купівлю акцій покупцем опціону, а опціон пут — купівлю акцій продавцем опціону (рис. 4). Тобто при переході від розгляду опціону кол до розгляду опціону пут стає помітним, що напрямок руху акцій змінюється, тимчасом як напрямок опціону залишається незмінним (від продавця опціону — до покупця опціону). Укладаючи контракт на опціон кол, його покупець залишається покупцем акцій, а продавець опціону кол залишається продавцем акцій: одна сторона двічі є покупцем, а друга сторона двічі залишається продавцем. Але якщо укладається контракт на продаж акцій, тобто опціон пут, то відбувається метаморфоза: покупець опціону стає продавцем акцій, а продавець опціону стає покупцем акцій.

Покупець опціону (опціонного контракту) може продати його третій особі, не питаючи для цього згоди у продавця опціону, якому після такого продажу доведеться виконувати умови контракту вже щодо нового власника опціону. Опціонний контракт у результаті цього стає предметом обігу, так само як звичайний цінний папір — акція або облігація.

Таким чином, як неважко пересвідчитися тому, хто вивчає цю складну тему, існують чотири види опціонних угод, що їх вважають простими опціонними стратегіями. Розгляньмо кожний із них.

Купівля колу. Припустимо, що інвестор придбав опціон кол на якусь кількість акцій за ціною 100 грн. за акцію, заплативши при цьому премію в розмірі 10 грн. Якщо ринкова ціна виявиться нижчою за ціну виконання угоди, наприклад 85 грн., то покупцеві немає сенсу купувати акції за 100 грн., коли він може на ринку купити її за 85 грн., покривши тим самим витрати на премію і одержавши прибуток (5 грн.). Якщо ж ринкова ціна буде вищою за ціну виконання, наприклад, на рівні 105 грн., то покупець опціону виконає угоду з метою скорочення втрат по премії: його втрати по премії скоротяться на 5 грн.: 105 – 110 = – 5. Якщо ринкова ціна дорівнюватиме ціні виконання плюс сплачена премія (110 грн.), то це дозволить покупцеві опціону покрити витрати по премії, але прибуток він ще не одержить. Нарешті, якщо ринкова ціна становитиме 115 грн., то прибуток покупця опціону кол становитиме 115 – 110 = 5 грн. (рис. 5).

Продаж колу. Тепер подивимося на ситуацію з позицій продавця опціону кол, який одержав премію 10 грн. за продаж опціону за ціною виконання 100 грн. за акцію. Виписуючи й продаючи опціон кол, продавець чекає зниження курсу активу, тобто акцій (на противагу думці покупця цього опціону). Якщо ціна на ринку буде 85 грн., то після відмови покупця опціону виконати угоду прибуток продавця опціону кол становитиме 10 грн. (розмір премії). За ринкової ціни 105 грн. покупець відіграє 5 грн. Стільки ж залишається у продавця опціону. За такої ситуації продавець позбавляється частини прибутку: адже він міг би не продавати акції за даним контрактом за 100 грн., а продати їх на ринку по 105 грн. У разі перевищення ринкової ціни на рівні 110 грн. витрати продавця у вигляді упущеного прибутку збільшуватимуться безмежно (у міру безмежного зростання ринкової ціни) (рис. 6).

Рис. 5. Результати покупця
опціону кол

Рис. 6. Результати продавця
опціону кол

Купівля путу. Уявімо, що покупець придбав опціон пут: здобув право на продаж якоїсь кількості своїх акцій за ціною 100 грн., сплативши продавцю опціону пут 10 грн. премії. Придбаваючи опціон пут, його покупець чекає зниження ціни акції. Припустимо, що ринкова ціна акції дорівнює 85 грн. У такому разі покупцеві опціону пут (він же за умовами опціону пут є також продавцем акцій) краще продати свої акції продавцеві оп-
ціону пут (який за умовами є також покупцем акцій) за ціною 100 грн., ніж відмовитися від угоди і продати акції на ринку
за 85 грн. Різниця суттєва: 100 – 85 = 15 грн. доходу. Щоправда, ця цифра відображає валовий дохід, тобто дохід без урахування витрат покупця опціону на його купівлю у вигляді премії у ро
змірі 10 грн. З урахуванням же цих витрат покупець має чисто-
го доходу в розмірі 15 – 10 = 5 грн. Природно, за такого рівня ринкової ціни покупець опціону пут реалізує своє право на пр
одаж акцій по 100 грн. своєму контрагентові за опціонним договором.

Припустимо тепер, що ринкова ціна дорівнює 90 грн. У цьому разі покупцеві опціону пут також немає сенсу відмовлятися від його реалізації. Знову-таки, вигідніше продати акції за 100 грн., аніж продавати їх на ринку по 90 грн. Різниця в цінах цілком покриє його витрати на виплачену премію. Звичайно, за такого валового доходу чистий дохід буде нульовим.

Якщо ринкова ціна акції дорівнюватиме 95 грн., то в цьому разі також немає сенсу відмовлятися від реалізації опціону; адже краще продати акції по 100 грн. за опціонним контрактом, аніж продати їх по 95 грн. на ринку. Валовий дохід становитиме
100 – 95 = 5 грн. і покриє частину витрат на виплачену премію. Отже, покупець опціону пут при такому рівні ціни зазнає збитку, але не 10 грн., а лише 5.

Припустимо далі, що ринкова ціна акції становить 100 грн. Це означає, що для покупця опціону пут немає різниці — реалізувати опціон чи не реалізувати, оскільки немає різниці у цінах за контрактом і на ринку. Валовий дохід дорівнюватиме нулю, а замість чистого доходу матиме місце збиток у розмірі сплаченої премії.

Нарешті, припустимо, що ринкова ціна перебуває на рівні 105 грн. за акцію, тобто на 5 грн. вище за контрактну ціну.
У цьому разі покупцеві опціону немає сенсу його виконувати, тобто продавати акції своєму контрагентові за 100 грн., адже він може продати їх на ринку по 105 грн. Щоправда, при цьому залишают
ься раніше здійснені покупцем витрати на виплачену премію.

Продаж путу. Продавець опціону пут одержав від покупця премію у розмірі 10 грн. за продаж йому опціону. Ціна виконання контракту — 100 грн. за одну акцію. Виписуючи опціон пут, продавець чекав підвищення ринкової ціни акції. За ринкової ціни на рівні ціни виконання і вищої дохід продавця буде стабільний та максимально можливий: 10 грн. за одну акцію. В інтервалі ціни від 90 до 100 грн. дохід продавця опціону пут зменшується (пропорційно зниженню втрат покупця опціону пут). Нижче за 90 грн. за одну акцію відбувається збільшення розміру упущеного доходу (пропорційно зростанню реального доходу покупця опціону).

Як бачимо, існує набір способів для страхування цінних паперів і для досягнення виграшу. Вибір потрібного способу пов’язаний з вибором типу опціону та позиції учасника угоди.

Якщо особа розраховує на підвищення ринкової ціни акції, то вона повинна або купувати опціон кол, або продавати опціон пут. Якщо ж особа розраховує, навпаки, на зниження ринкової ціни акції, то вона повинна або купувати опціон пут, або продавати опціон кол. Таким є одне з основних правил ринку термінових контрактів.

Довга позиція обмежує втрати і не обмежує прибуток, а коротка позиція, навпаки, обмежує прибуток і не обмежує втрати. При опціоні кол зміни результатів угоди відбуваються за підвищення ціни акції, а при опціоні пут — за її зниження.

Вище було розглянуто чотири прості стратегії опціонного ринку. Складних же стратегій налічується на порядок більше, і побудовані вони на комбінаціях двох і більше опціонів у одній угоді. Ціни та терміни виконання по них можуть бути або однаковими, або різними. Студент може тепер самостійно зробити висновок, що утворюються чотири сполучення:

  1.  однакові ціни та однакові терміни;
  2.  різні ціни та різні терміни;
  3.  однакові ціни та різні терміни;
  4.  різні ціни та однакові терміни.

Існують комбінації, в які включені два коли та один пут, і є комбінації, в які включені один кол та один пут, та комбінації,
в які включені один кол і два пути. Особа, що визначає свою стратегію на ринку опціонів, може займати не лише одну якусь поз
ицію (або довгу, або коротку), але й одночасно дві протилежні позиції — довгу і коротку. Як приклади тим, хто вивчає дану тему, пропонуємо кілька найпопулярніших комбінацій опціонних угод.

Досі йшлося про те, що один з учасників опціонного контракту робить ставку на підвищення ринкової ціни акції, а другий — на її зниження. Інша справа — композиція з двох опціонів. Один з її учасників робить ставку на відносну стабільність ціни, а другий — на суттєву її зміну, причому в будь-який бік — і на підвищення, і на зниження. Така комбінація називається стелажем, або стредлом. Покупець стелажу по черзі приймає рішення то по опціону кол, то по опціону пут, які він придбав за дві премії — залежно від того, що йому вигідніше. А йому, як покупцеві, вигідніша незначна зміна ціни. Продавець же стелажу сподівається на стабільність ціни.

При виконанні комбінації стренгл ціна виконання по обох опціонах різна: ціна опціону кол вища за ціну виконання опціону пут. З цієї причини створюється ціновий інтервал втрат для покупця і такий самий за розміром інтервал доходу для продавця.

Комбінація стреп складається з одного опціону пут і двох опціонів кол. Якщо при цьому ціни однакові, то ступінь зміни опціону кол і опціону пут не є однаковими (адже опціонів кол два). Комбінація стрип складається з одного опціону кол та двох опціонів пут. Тут також проявляється асиметрія, але в інший бік. Покупець опціонів удається до стрепу, якщо передбачає, що є більше шансів на підвищення акцій, ніж на їх зниження, а до стрипу — коли, навпаки, розрахунок будується більше на можливе зниження ціни акції.

Комбінація спред характеризується наявністю в одній угоді однотипних опціонів — або два опціони кол, або два опціони пут. Ця комбінація має низку різновидів залежно від ціни та термінів. Одні комбінації мають різні дати закінчення контракту, інші — різні ціни виконання, а треті — водночас різні дати закінчення та різні ціни виконання. Далі до відома того, хто вивчає даний курс, наводяться деякі з різновидів комбінацій спред:

  1.  Поєднання короткого опціону пут з більш низькою ціною виконання та довгого опціону кол з більш високою ціною виконання. Ставка: зниження ціни. Мета: одержання прибутку в інтервалі між цінами виконання.
  2.  Поєднання довгого опціону пут з більш низькою ціною та короткого опціону кол з більш високою ціною. Ставка: зниження ціни. Мета: одержання прибутку в інтервалі цін.
  3.  Поєднання купівлі та продажу опціонів кол або опціонів пут з однією і тією самою датою закінчення за умови, що число довгих опціонів перевищує число коротких і що довгі опціони мають більш низьку ціну виконання, а короткі опціони — більш високу ціну виконання. Якщо інвестор орієнтується на підвищення ціни, то він використовує опціон кол. За зниження ціни — дія зворотна.
  4.  Поєднання купівлі та продажу опціонів кол або опціонів пут з однією і тією самою датою закінчення за умови, що число опціонів, що продаються, більші за число опціонів, що купуються. Опціони кол, що продаються, мають більш високу ціну виконання, а ті, що купуються, — більш низьку. Опціони пут, що продаються, мають більш низьку ціну виконання, а ті, що купуються, — більш високу. Ставка: незмінність ціни акцій.
  5.  Поєднання опціонів кол або опціонів пут з однаковою датою закінчення контрактів, але з трьома різними цінами виконання. Якщо використовуються опціони кол, то композиція будується шляхом придбання одного опціону з більш низькою ціною, другого опціону з більш високою ціною та продажу двох цих опціонів за ціною, яка знаходиться між двома названими цінами виконання. Ставка: незначне коливання цін акцій.
  6.  Поєднання купівлі опціону кол з більш низькою ціною виконання, продажу двох опціонів кол з більш високими, але відмінними одна від одної цінами виконання і купівлі опціону кол зі ще вищою ціною виконання. Ця комбінація знижує ризик втрат у разі значної зміни ціни акцій.

Застосовується також спред, побудований на різних цінах виконання та різних датах закінчення.

Оперуючи фактором часу, студент, котрий оволодів засадами опціонних стратегій, може одержати більш складні комбінації, зокрема, продаж короткотермінового колу (або путу) з одночасною купівлею довготермінового колу (або путу) з однаковою ціною виконання. У всіх випадках комбінації спред фіксує розрив, що виникає між кращою ціною продавця (мінімальною ціною) та кращою ціною покупця (максимальною ціною) на даний цінний папір.

Цікавими є й інші комбінації: продаж акцій та купівля одного опціону кол; купівля акцій та купівля одного опціону пут; продаж акцій та продаж одного опціону пут. Такі комбінації одержали назву синтетичних.

Ще одна група синтетичних комбінацій виникає за умови включення до угоди не одного, а відразу двох опціонів. Тоді виникають такі поєднання: купівля акцій та продаж двох опціонів кол; купівля акцій та купівля двох опціонів пут; продаж акцій та купівля двох опціонів кол, продаж акцій та продаж двох опціонів пут. Кожний із методів синтетичних комбінацій дозволяє одержати результативну позицію, яка може ліпшим чином, аніж інші комбінації, відповідати інтересам інвестора.

Використовуючи можливості опціонів створювати різні комбінації, інвестор (в особі покупця або продавця опціонів) має сприятливі умови для маневрування на фондовому ринку, виконуючи частину важливих функцій суб’єктів цього ринку.

***

Окрім акцій, облігацій та деривативів на фондовому ринку обертаються також цінні папери інших видів, визначення яких наведено в термінологічному словнику, що пропонується для тих, хто самостійно вивчає курс «Фондовий ринок».

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 2.4.
  2.  Мозговий О. М. Цінні папери: Навч. посібник. — К.: УАННП, 1997.
  3.  Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 8.
  4.  Буренин А. Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. — М.: Тривола, 1995.
  5.  Рынок ценных бумаг: Учебник / Под ред. В. А. Галанова и А. И. Басова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — Разд. 4.
  6.  Колб Роберт. Финансовые деривативы: Учебник / Пер. с англ. — М.: Филинъ, 1997.
  7.  Мозговой О. Н. Стоимость ценных бумаг: Учеб. пособие. — УАННП, 1997.
  8.  Мертенс А. В. Инвестиции. — К.: Киев. инвест. агентство, 1997. — Разд. 10, 11.
  9.  Фельдман А. Б. Основы рынка производных ценных бумаг: Учеб.-практ. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996.
  10.  Лисенков Ю. М., Римарук О. И., Музиченко О. В. Фондовый рынок: Терминологический словарь-справочник. — К.: Диалог-пресс, 1997. — Гл. 1. — С. 36.

ТЕМА 5. УЧАСНИКИ ФОНДОВОГО РИНКУ

Розпочинаючи вивчення матеріалу за даною темою, необхідно більш повно використати знання, одержані під час вивчення попередніх тем курсу, що були присвячені цінним паперам.

Учасників фондового ринку можна поділити на три основні групи:

1) емітенти, тобто продавці цінних паперів (вони же — споживачі інвестиційного капіталу);

2) інвестори, тобто покупці цінних паперів (вони же — вкладники грошових коштів та утримувачі цінних паперів);

3) посередники, тобто особи, котрі надають ті чи інші послуги щодо здійснення фондових операцій емітентам та інвесторам.

Емітентом в Україні може бути, як правило, юридична особа (уряд, органи місцевої влади, підприємства, банки, біржі тощо) і лише в окремих випадках — фізична особа. Емітент випускає цінні папери від свого імені, тому він несе відповідальність за них. Інвестор є власником придбаних ним цінних паперів, тобто має право господарського користування та оперативного управління ними. Інвестор набуває цінні папери від власного імені і за власний рахунок. Інвестором може бути будь-хто. Поки ще провідна роль в інвестуванні у нашій державі належить не індивідуальним, а інституціональним інвесторам.

Інституціональні інвестори — це юридичні особи, для яких діяльність із залучення коштів від громадян та юридичних осіб, наступне їх інвестування в цінні папери інших емітентів і здійснення комерційних операцій з ними є основним або одним із основних джерел доходу й невід’ємною частиною їх діяльності. Це — інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди, довірчі товариства, страхові компанії та подібні до них організації.

Емітент та інвестор перебувають у певних правових відносинах, з яких найбільш значні — реалізація прав та їх передання.

Посередниками на фондовому ринку можуть бути:

а) підприємства, які спеціалізуються на роботі з цінними паперами і здійснюють посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів;

б) банківські установи, які поряд з іншими фінансовими функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також надавати позики, пов’язані з цінними паперами;

в) інвестиційні компанії, що поєднують функції фінансового посередника та інституціонального інвестора.

До відома тих, хто вивчає цю тему: основними видами посередницької діяльності є:

  •  організація торгівлі цінними паперами;
  •  депозитарна діяльність;
  •  брокерсько-дилерська діяльність;
  •  клірингова діяльність;
  •  реєстрація власників іменних цінних паперів;
  •  зберігання цінних паперів тощо.

Ці та інші види діяльності виконують професіонали фондового ринку, у тому числі фондові біржі, депозитарії, реєстратори, торговці цінними паперами, інвестиційні компанії та фонди, комерційні банки, зберігачі тощо.

Реєстратор власників цінних паперів веде список зареєстрованих власників із зазначенням кількості, номінальної вартості й виду цінних паперів, який складено на певну дату і який дає можливість ідентифікувати цих власників, кількість та види належних їм цінних паперів. Для того щоб юридичну особу було визнано реєстратором, вона має одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Клієнтами реєстратора є не тільки емітенти і власники цінних паперів, а й номінальні утримувачі. що виконують доручення власників і в їхніх інтересах операції з цінними паперами. Номінальними утримувачами можуть бути торговці цінними паперами, депозитарії та довірчі товариства.

У процесі розвитку фондового ринку України передбачається включення реєстраторів у Національну депозитарну систему.

Депозитарій цінних паперів — юридична особа, яка проводить лише депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. У свою чергу депозитарна діяльність — це надання послуг зі зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, із відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів), обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Вивчаючи депозитарну систему, студент повинен виходити з наявності таких її функцій:

  •  стандартизація обліку цінних паперів за міжнародними стандартами;
  •  уніфікація документообігу щодо операцій з цінними па-
    перами і нумерація цінних паперів за міжнародними станда
    ртами;
  •  постачання або переміщення з рахунку на рахунок цінних паперів одночасно з платежем;
  •  акумулювання доходів з цінних паперів та їх розподіл на рахунки;
  •  регламентація та обслуговування механізмів позик та застави для цінних паперів, прийнятих на обслуговування сис-
    т
    емою;
  •  виконання обов’язків номінального утримувача цінних паперів;
  •  опрацювання, запровадження й обслуговування комп’ютеризованих систем безготівкових розрахунків для цінних паперів.

Чинний закон установлює дворівневу систему Національного депозитарію. Нижнім рівнем визнано зберігачів, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстраторів власників іменних цінних паперів, а верхнім — Національний депозитарій України та депозитаріїв, котрі ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів (дод. 1).

Діяльність з випуску й обігу цінних паперів або, інакше кажучи, торгівля цінними паперами є дуже різноманітною за змістом, призначенням і формою. Торговці цінними паперами можуть здійснювати такі види діяльності:

а) діяльність з випуску цінних паперів;

б) комісійну діяльність з цінними паперами;

в) комерційну діяльність з цінними паперами.

Діяльністю з випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і коштом емітента обов’язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може взяти на себе зобов’язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Комісійною діяльністю визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, але за дорученням і коштом іншої особи.

Комерційною діяльністю визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та власним коштом.

Студентові корисно запам’ятати, що торговець цінними паперами не має права передовіряти іншим виконання доручень клі-
єнта, а також здійснювати обмін цінних паперів, емітентом яких є він сам або його афілійована особа, якщо це не передбачено д
оговором з клієнтом або дорученням клієнта.

Вивчаючи цю тему, студент має усвідомити зміст спільного інвестування, звернувши увагу на те, що серед професіоналів фондового ринку провідне місце належить інституціональним інвесторам. Це — компанії та фонди. В Україні інвестиційні компанії об’єднують функції фінансового посередника та інституціонального інвестора. Інвестиційні компанії є для інших інституціональних інвесторів інвестиційними менеджерами і консультантами, формують їхні активи в цінних паперах, організовують обрахунки та оплату за цінними паперами.

Взаємні фонди інвестиційних компаній акумулюють кошти інвестора для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок та в інтересах осіб, котрі придбавають їхні цінні папери.

Основними надбаннями спільного інвестування є:

а) сприяння створенню й нагромадженню капіталу;

б) підвищення ефективності приватизації;

в) перетворення інвестиційних рішень у простіші для дрібних інвесторів;

г) зниження ризику за рахунок диверсифікації;

д) здійснення переливання капіталу між галузями народного господарства;

е) стимулювання діяльності підприємств і сприяння підприємництву в малому та середньому бізнесі;

є) сприяння залученню іноземного капіталу.

Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства, статуту та правил біржі. Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними відповідного внеску.

Важливо звернути увагу на те, що будь-яка біржа має дві основні функції у вигляді двох взаємопов’язаних та збалансованих сторін її діяльності. По-перше, фондова біржа мобілізує й концентрує вільні кошти через продаж цінних паперів, а по-друге, здійснює кредитування держави й різних організацій через купівлю цінних паперів. Зрозуміло, що такою самою є роль будь-якого посередника фондового ринку, в тому числі в його позабіржовому секторі, але тільки фондова біржа спроможна забезпечити високий рівень ліквідності вкладень у цінні папери і задовільну їхню надійність.

Однією з найвідповідальніших біржових процедур є лістинг, тобто процедура відбору клієнтів і цінних паперів для допуску до біржових операцій. Ця процедура є досить трудомісткою, тому фондові біржі в деяких країнах обходяться без неї. Подібна «демократизація» біржової діяльності є дуже зручною для емітентів, але надто небезпечною для інвесторів, котрі змушені купувати «кота в мішку». Отже, найпростіше — це не завжди найліпше, і переважна більшість фондових бірж вибирає лістинг.

Інтерес для тих, хто вивчає курс, може становити позабіржовий ринок, що існує поряд із біржовим.

Суть позабіржового фондового ринку виражено його назвою — це та частина фондового ринку, що перебуває поза сферою діяльності фондових бірж. Існування двох відокремлених частин фондового ринку пояснюється тим, що кожна з них пристосовується до тих чи інших умов економіки конкретних країн та етапів розвитку ринку. Незважаючи на те, що біржовий та позабіржовий ринки конкурують між собою, їх слід розглядати не як такі, що взаємовиключають, а як такі, що взаємодоповнюють один одного.

Роль позабіржового організованого ринку полягає в тому, що він:

  •  збільшує обсяг інвестицій, оскільки завдяки своїй розгалуженості, масовості та оперативності наближає фондовий ринок до дрібного інвестора;
  •  оперативно знаходить для інвесторів найвигідніший об’єкт вкладання капіталу, а для реципієнтів — найсприятливіші джерела фінансування;
  •  сприяє розвиткові фондового ринку на рівні регіонів, будучи корисним економічним інструментом для місцевих органів влади;
  •  створює умови для прискореного розвитку інфраструктури фондового ринку в країні, зокрема для створення електронних інформаційних каналів і мереж, що забезпечують відкритість процесу випуску й обігу цінних паперів та обґрунтованість рішень, що приймаються, щодо їх продажу й купівлі;
  •  є сприятливим середовищем розвитку послуг для учасників фондового ринку: інвестиційного консультування, управління портфелями цінних паперів, інших видів діяльності фондових посередників;
  •  сприяє зростанню професіоналізму учасників фондових бірж.

Вивчаючи діяльність позабіржової системи в Україні, треба мати на увазі, що саме в межах цієї системи були створені й одержали розвиток новітні електронні засоби передачі інформації та торгівлі цінними паперами.

Крім того, позабіржова торгівля цінними паперами спонукає фондові біржі безперервно поліпшувати якість своєї роботи, забезпечуючи високий рівень надійності фондових угод, гарантії для інвесторів, виконання клірингових операцій, тобто вдосконалюватися для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі з позабіржовим ринком.

В Україні на початку 1996 року було створено організацію «Позабіржова фондова торговельна система» (ПФТС). Функції цієї організації досить широкі, а саме:

  •  участь у підготовці законопроектів та підзаконних актів, що стосуються обігу цінних паперів, у тому числі випущених місцевими органами влади;
  •  опрацювання єдиних норм, стандартів та правил діяльності на позабіржовому фондовому ринку, у тому числі норм професіональної і етичної поведінки членів ПФТС;
  •  методична, інформаційна, юридична й технічна допомога членам ПФТС через консультації, експертизи, дослідження кон’юнктури фондового ринку України та інших країн;
  •  організація роботи з підвищення професійного рівня спеціалістів фондового ринку;
  •  розроблення системи інформаційного обміну між учасниками ринку цінних паперів;
  •  вирішення спорів між членами ПФТС.

Новим способом регулювання фондового ринку є його інформаційно-технологічне забезпечення. На фондовому ринку нині відбувається технічна революція. Фондові операції тепер можна здійснювати на екрані комп’ютера, інформацію про угоди і ціни передавати необмеженій кількості інвесторів. Ціни встановлюють безліч конкуруючих дилерів, котрі передають курси купівлі та продажу по мережах зв’язку.

Електронні засоби збору, опрацювання, аналізу й видачі інформації широко використовуються не тільки для функціонування фондового ринку, а й для забезпечення контролю над ним. До цього фондовий ринок зобов’язує просторова масштабність і об’єднаність учасників фондових угод. В Україні створено Торговельно-інформаційну систему (ТІС) та Електронну торговельно-інформаційну мережу (ЕТІМ). ТІС надає таку інформацію: правила допущення цінних паперів до торгів, правила укладання та звіряння угоди, порядок виконання угод, правила щодо обмеження маніпуляцій із цінами, перелік допущених до торгів цінних паперів і торговців, дату і час укладання угоди, найменування цінних паперів за даною угодою, їхній номер, ціну одного цінного папера, кількість цінних паперів.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. — Розд. 1. Учасники фондового ринку.
  2.  Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. із змінами та доповненнями // Голос України. — 1997. — 15 жовт. — Розд. 2. Фондова біржа.
  3.  Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. зі змінами і доповненнями // Голос України. — 1998. — 28 січ.
  4.  Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96 р. — Ст. 4—8.
  5.  Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97 р. — Розд. 1—3.
  6.  Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19.02.94 р.
  7.  Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 3.
  8.  Мозговий О. М. Професіонали фондового ринку: Навч. посібник. — К.: УАННП, 1997.
  9.  Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 10, 13.
  10.  Рынок ценных бумаг: Учебник / Под ред. В. А. Галанова и А. И. Басова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — Гл. 8, 9.
  11.  Лисенков Ю. М., Римарук О. И., Музиченко О. В. Фондовый рынок: Терминологический словарь-справочник. — К.: Диалог-пресс, 1997. — Гл. 2, 6—8.

ТЕМА 6. ПРОЦЕС ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Пізнати сутність цінних паперів студент зможе лише після вивчення процесу їх емісії та обігу на ринку. Обігу цінних паперів передує їх емісія. Емісія цінних паперів — це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів. Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на загальних зборах акціонерів. Вибрана емітентом форма випуску цінних паперів фіксується в протоколі про випуск і в проспекті емісії або меморандумі про випуск цінних паперів. Обсяг інформації, необхідної для проспекту (меморандуму), тираж цих документів установлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Акції випускаються для того, щоб їх продати, тобто розмістити. Розміщення цінних паперів — це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод. Розміщення звичайно має форму передплати — закритої або відкритої. Закрита передплата — розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного оголошення пропозиції. Відкрита передплата — розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції. На цьому етапі випуску цінних паперів перше слово належить андеррайтеру (передплатнику). Це торговець цінними паперами, котрий виступає від імені та за дорученням емітента відповідно до укладеного з ним договору або викуповує в емітента цінні папери для їх наступного розміщення за передплатою. Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Реєстрації підлягають випуски будь-яких інвестиційних цінних паперів, котрі розповсюджуються шляхом відкритого продажу (передплати), а також випуски акцій відкритих акціонерних товариств.

До відома тих, хто вивчає фондовий ринок: реєстр власників цінних паперів — це список зареєстрованих власників із зазначенням кількості, номінальної вартості й виду цінних паперів, який складено на певну дату і який дає можливість ідентифікувати цих власників, кількість і види належних їм цінних паперів. Одна з функцій реєстратора — це облік доходів, що нараховуються й виплачуються на іменні цінні папери. Між реєстратором і емітентом з цього питання виникає листування. Реєстратор щоденно порівнює види і кількість розміщених цінних паперів з тим, що обліковано в особових рахунках. Він щоквартально звітує, повідомляючи поряд з основними показниками обігу цінних паперів також перелік послуг клієнтам. Системі реєстрів України властивий «проміжний» період комп’ютеризації операцій, коли поєднуються документарна й електронна форми: наприклад, реєстр ведеться в електронному режимі, але триває видача паперових копій та виписок.

Якщо ведення реєстрів служить інтересам емітентів, то ведення рахунків обслуговує інвесторів. Ці рахунки ведуться в депозитаріях для обліку й точного підтвердження прав власників цінних паперів для фіксування переходу прав на цінні папери. Послуги депозитарію: збереження цінних паперів, ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування угод і операцій емітентів.

Слід наголосити, що випуск та розміщення цінних паперів — це операції, притаманні первинному ринкові. На вторинному ринку відбувається власне обіг цінних паперів: їх купують і перепродують одні й ті самі особи з певними цілями. Продавець і покупець цінних паперів можуть вступати між собою у контакт або безпосередньо, або за участі посередника чи навіть посередників. Прості (без посередників) угоди з цінними паперами полягають у тому, що продавець передає покупцеві цінні папери, а останній передає продавцю гроші. Схема угоди суттєво ускладнюється, коли між продавцем та покупцем з’являється посередник, зокрема брокер. Брокер — це посередник, котрий сприяє здійсненню угоди між зацікавленими сторонами — клієнтами. Брокерами можуть бути як приватні особи, так і організації (фірми), які зазвичай є членами фондових бірж. Брокер виконує доручення своїх клієнтів за угодою. Ці доручення, що відзначаються великою різноманітністю як за змістом, так і за формою, називають також замовленнями або наказами (дод. 2).

При цьому слід звернути увагу на те, що брокер укладає, по суті, дві угоди: одну з продавцем, а другу з покупцем. Від продавця він отримує наказ на продаж, а від покупця — наказ на купівлю. Рух цінних паперів від продавця до покупця та рух грошей у зворотному напрямку відбувається не через брокера.

На фондових біржах в угоді беруть участь два брокери, один з яких отримує наказ продавця на продаж, а другий — від покупця наказ на купівлю, після чого ці два брокери укладають між собою угоду.

Між клієнтом (продавцем або покупцем) і брокером укладається або договір доручення, або договір комісії. У першому випадку брокер виступає від імені клієнта, а в другому — від свого імені. У першому випадку стороною угоди залишається клієнт, і він несе відповідальність за кінцеві результати виконання угоди. У другому випадку стороною угоди стає брокер, і на нього переноситься відповідальність. Як у першому, так і у другому випадку брокер виконує угоди за рахунок клієнта. Дохід же брокера складається з комісійних, котрі виплачує йому клієнт за надані послуги.

Якщо між продавцем і покупцем посередницьку функцію виконує дилер, то він також укладає угоди з продавцем та угоду з покупцем, але при цьому від продавця одержує цінні папери і платить за це гроші, а потім передає покупцеві цінні папери і отримує від нього гроші. На відміну від брокера дилер є перекупником цінних паперів. Угоду дилер здійснює від свого імені та за свій рахунок. Безпосередній контакт між продавцем і покупцем відсутній. Дохід дилера складається з різниці між ціною продажу і ціною купівлі.

Інтерес у студента, який вивчає цінні папери, без сумніву, викличе подвійне посередництво — за участі одного дилера та двох брокерів (рис. 7). Для клієнтів така схема посередництва приваблива тим, що, з одного боку, угода здійснюється за рахунок дилера, а з другого — брокери, виконуючи накази, впливають на результат угоди з урахуванням інтересів клієнтів.

З договорним процесом тісно пов’язаний розрахунково-кліринговий процес. Щоб осягнути зміст цього складного процесу, студентові потрібно ретельно ознайомитися з відповідними нормативними документами. Кліринг — це отримання, звіряння та постійне оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, які передбачають взаємозалік, забезпечення й гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів. Взаємозалік буває двостороннім і багатостороннім.

Рис. 7. Подвійне посередництво у фондовій угоді

Під час клірингових розрахунків з’являються так звані закриті позиції, коли вимоги учасника угоди дорівнюють його зобов’язанням, або відкриті, коли такого немає. Відкрита позиція буває короткою, якщо вимоги учасника менші за його зобов’язання, і довгою, коли вимоги більші за зобов’язання. Визначення позицій сторін називають нейтингом (табл. 3).

Таблиця 3

ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ РОЗРАХУНКУ (НЕЙТИНГ), грн.

Учасники

Вартість цінних паперів

Позиції

куплених

проданих

закрита

відкрита

довга

коротка

А

120

120

0

Б

120

140

+ 20

В

120

100

– 20

Загальна схема клірингу відносно проста. Якщо особа «А» за даною угодою винна особі «Б» 500 гривень, а за попередньою угодою, навпаки, особа «Б» була вже винна особі «А» 300 гривень, то замість двох перерахувань коштів має бути складене одне: особа «А» заплатить особі «Б» різницю 500 – 300 = 200 гривень. Тобто 300 гривень за цією двосторонньою угодою буде зараховано. При двосторонньому заліку виконується віднімання вимог одного контрагента від вимог другого доти, доки після включення у розрахунок усіх угод певного періоду не визначиться чисте сальдо заборгованості одного контрагента другому.

Рис. 8. Розрахунки без клірингу

Рис. 9. Розрахунки з клірингом

Ось приклад багатосторонньої угоди. Особа «А» винна особі «Б» 500 гривень, особа «Б» винна особі «А» 300 гривень та особі «В» 400 гривень, особа «В» винна особі «А» 150 гривень (рис. 8). Якщо не користуватися клірингом, то треба зробити 5 перерахунків грошей на загальну суму 1450 гривень. Застосування клірингу спрощує розрахункову роботу: особа «А» перераховує особі «Б» 50 гривень, а особа «Б» перераховує особі «В» 150 гривень (рис. 9). У результаті схема суттєво спростилася: замість п’яти операцій на суму 1450 гривень тепер виконується тільки дві операції на суму всього 200 гривень.

Треба мати на увазі, що клірингова організація може взяти на себе функцію кредитора для всіх боржників та функцію боржника для всіх кредиторів. Таку схему треба розуміти так: урегулювання позицій усіх боржників виконується шляхом платежу (поставки) на користь клірингової організації, а урегулювння позицій усіх кредиторів виконується одержанням грошових коштів (цінних паперів) від клірингової організації. Тобто йдеться про врегулювання позицій учасників торгівлі проти клірингової організації, а не один проти одного.

На відміну від загальних схем робочі схеми клірингу виявляються набагато складнішими. Прикладом може бути схема, показана на рис. 10.

Поставляння цінних паперів може відбуватися передачею їх з рук колишнього власника до рук нового власника. Та зазвичай за угодами на професійному фондовому ринку поставляння цінних паперів здійснюється через переказ за рахунками депо в депозитаріях, куди надходять розрахункові документи, що містять дебетування та кредитування рахунків учасників фондової угоди. Після виконання доручення на переказ цінних паперів учасники угоди та клірингова організація одержують від депозитарію виписки з рахунків депо, що свідчать про виконання поставок. Грошові розрахунки за фондовими угодами на позабіржовому ринку здійснюються через звичайну систему банківських розрахунків. Слід узяти до відома, що на біржовому ринку розрахунки за фондовими угодами відособлені від інших рахункових операцій.

Міжнародні депозитарно-клірингові центри здійснюють мультивалютні розрахунки, чого окремо взята національна депозитарна система зробити не може. Багато хто опановує електронну систему «Кабінетний дилерський зв’язок», яка дозволяє відійти від традиційних послуг продавців котирувань та суттєво знизити трудомісткість розрахунково-клірингових операцій, підвищивши їхню якість та надійність.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. — Розд. 1. Учасники фондового ринку.
  2.  Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. із змінами та доповненнями // Голос України від 15.10.97 р. — Розд. 2. Фондова біржа.
  3.  Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 3. Технологія фондового ринку. — С. 89.
  4.  Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 9, 12.
  5.  Мозговой О. Н. Сделки на фондовом рынке: Учеб. пособие. — К.: УАННП, 1997.
  6.  Лисенков Ю. М., Римарук О. И., Музиченко О. В. Фондовый рынок: Терминологический словарь-справочник. — К.: Диалог-пресс, 1997. — Гл. 3. Операции с ценными бумагами. — С. 79.
  7.  Рынок ценных бумаг: Учебник / Под ред. В. А. Галанова и А. И. Басова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — Гл.  6, 12, 13, 18, 19.
  8.  Колесник В. В. Введение в рынок ценных бумаг. — К.: А.Л.Д., 1995. — Гл. 3. Первичный и вторичный рынки ценных бумаг. — С. 96.


ТЕМА 7.
РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

У цій темі запрошуємо студента до діалогу з низки актуальних проблем, що так чи інакше пов’язані з необхідністю лібералізації ринкових відносин та вмілого спрямування цього процесу в потрібне річище.

Розвиток фондового ринку України зумовлений потребою вирішення основних макроекономічних завдань, пріоритетними з яких є:

1) сприяння активній інвестиційній діяльності та інноваційному процесу на засадах розвитку наукоємних виробництв;

2) зміцнення економічного суверенітету та міжнародного авторитету України на світовому ринку;

3) підтримка процесу приватизації шляхом розвитку вторинного ринку цінних паперів і на цій основі сприяння у проведенні радикальної економічної реформи;

4) створення засад для прискореної реструктуризації народного господарства країни.

Студент має усвідомити, що вирішення цих глобальних завдань неможливе без добре налагодженого врегульованого фондового ринку. Ця теза підсилюється тим, що фондовому ринку притаманний рух капіталів, який забезпечується обігом різних видів цінних паперів, що перебуває у тісній залежності від законодавчої бази та системи правовідносин власності. Не випадково, як свідчить досвід економічно розвинутих країн, фондовий ринок є одним із найбільш регламентованих та регульованих, на відміну від товарних чи валютних ринків. На фондовому ринку активно взаємодіють інтереси різних учасників фондової діяльності. Ці інтереси не вільні від виникаючих суперечностей та несумісностей. Тому без підвищення дисциплінованості учасників фондового ринку, без підтримки довіри до нього, без створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів інвесторів, передусім громадян, неможливо забезпечити розвиток фондового ринку.

Водночас стало загальновизнаним, що фондовий ринок може розвиватися лише тоді, коли держава якомога менше безпосередньо втручається у процес залучення приватних інвестиційних ресурсів та вкладення їх в економіку країни. Регулювання не повинно втручатися у механізм вільного прийняття рішень учасниками фондових угод з купівлі-продажу цінних паперів, у тому числі легітимних спекуляцій з фінансовими інструментами на вторинному ринку.

Процес лібералізації в економіці України триває. Водночас відбувається другий, у певному розумінні протилежний процес — оволодіння державою ситуацією на фондовому ринку, коли на перших кроках економічних перетворень він став не стільки вільним для підприємництва, скільки некерованим та сприятливим для прояву «диких» звичаїв фондових бірж минулих століть. Поряд із загальною тенденцією до лібералізації економіки набирає силу тенденція до більшої деталізації нормативної бази, до посилення державного контролю за фондовою діяльністю. З поєднання цих двох напрямів випливає єдиний комплексний оптимальний виважений підхід до розвитку та функціонування фондового ринку, коли держава, не втручаючись у договірні відносини між продавцями та покупцями цінних паперів, слідкує за тим, щоб це були справді договірні відносини, що відбивають інтереси сторін, котрі домовляються, та підпорядковані правилам фондової діяльності. Саме на цю важливу обставину має звернути увагу студент, котрий вивчає тему «Регулювання фондового ринку».

Органи, що здійснюють державне регулювання фондового ринку в Україні, підрозділяються на такі чотири групи:

  1.  Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які через прийняття законодавчих і нормативних актів забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні.
  2.  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.
  3.  Державні органи, котрі в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів: Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.
  4.  Державні органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства: Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президентові України та підзвітним Верховній Раді України. Комісія здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, державний контроль за випуском та обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. Комісія створена в 1995 році згідно з Указом Президента України від 12 червня 1995 року № 446. З прийняттям 30 жовтня 1996 року Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» функції та повноваження комісії були суттєво розширені (дод. 4).

Одним із головних завдань Комісії є забезпечення захисту прав інвесторів. Комісія має:

  •  наглядати за тим, щоб учасники фондового ринку одержували інформацію про умови випуску та обігу цінних паперів, про результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги та характер угод з цінними паперами;
  •  забезпечувати рівні можливості для доступу емітентів, інвесторів і посередників на фондовий ринок;
  •  захищати право власності на цінні папери;
  •  застосовувати заходи щодо запобігання порушенням законодавства і припинення їх;
  •  захищати право власності на цінні папери;
  •  створювати умови для розвитку добросовісної конкуренції;
  •  здійснювати контроль за прозорістю та відкритістю фондового ринку.

Для виконання цих і багатьох інших завдань та функцій Комісія має центральний апарат та територіальні органи, що діють в областях країни. Комісія утворюється у складі Голови Комісії та шести її членів. Положення про Комісію затверджується Президентом України.

Серед функцій Комісії виділяється функція контролю. Контролю як конкретному поняттю відповідає загальне поняття — нагляд. Якщо контроль у вузькому розумінні слова — це моніторинг діяльності учасників фондового ринку з метою виявлення порушень законодавства про цінні папери, то нагляд — це безперервний моніторинг процесів, що відбуваються на фондовому ринку.

Нагляд включає такі операції:

а) одержання періодичної фінансової звітності про результати діяльності професійних учасників фондового ринку;

б) аналіз цієї звітності з метою встановлення відповідності діяльності учасників фондового ринку вимогам законодавства;

в) аналіз будь-якої інформації про події на фондовому ринку з метою виявлення ознак порушення законодавства;

г) безпосередній нагляд через участь представників уповноваженого державного органу в торгових сесіях фондових бірж, у позабіржових фондових торговельних системах, на загальних зборах акціонерів тощо за діяльністю професіональних учасників фондового ринку в процесі здійснення ними операцій з цінними паперами для недопущення порушень законів та стандартів.

Дієвість наглядової діяльності тим вища, чим вищий рівень розвитку інформаційної системи ринку, у тому числі розгалужених інформаційних та телекомунікаційних мереж, механізму моніторингу, а також чим досконаліший аналітичний апарат. З цими поняттями більш детально студент ознайомиться, вивчаючи наступну тему курсу — «Аналіз фондового ринку».

Механізм власне контролю відрізняється від нагляду. Він передбачає такі заходи:

а) проведення планових та позапланових (цільових — за скаргами і заявами юридичних та фізичних осіб або ініційованих на подання відповідних державних органів) перевірок діяльності учасників фондового ринку;

б) з’ясування всіх обставин порушення законодавства на підставі аналізу різноманітної інформації, необхідної для детального розслідування кожного випадку;

в) створення системи внутрішнього контролю за допомогою впровадження в діяльність професійних учасників фондового ринку процедур самоконтролю.

На останньому питанні слід спинитися. Ідеться про СРО, тобто про саморегулювальні організації. Вивчаючи курс «Фондовий ринок», зокрема тему «Регулювання фондового ринку», студентові треба навчитися давати оцінку об’єкту чи події шляхом зіставлення його плюсів та мінусів. Проблеми СРО це стосується безпосередньо.

Метою створення СРО є:

  1.  забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників фондового ринку;
  2.  представництво членів СРО та захист їхніх професійних інтересів;
  3.  професійна підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів — членів СРО, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами;
  4.  інформування своїх членів стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться в нього;
  5.  розробка норм і правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації спеціалістів — учасників СРО, інших нормативно-правових документів та контроль за їх дотриманням;
  6.  застосування ефективних способів розв’язання спорів між членами СРО, а також між ними та клієнтами;
  7.  розробка та запровадження заходів із захисту клієнтів СРО, дотримання етичних норм поведінки членів СРО у взаємовідносинах їх із клієнтами.

Аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду створення системи саморегулювання на фондовому ринку дозволяє зробити такі висновки:

Перший висновок, що його має зробити студент, — СРО є складовою частиною нормально функціонуючого фондового ринку. Корисність їх виявляється у наявності об’єктивних переваг саморегулювання як такого, а саме:

  1.  нормативні документи, що розробляються на рівні корпоративних об’єднань, які становлять суть СРО, зазвичай є конкретними (порівняно з нормативними документами, що розробляються більш високими регулювальними інстанціями), більш предметними та детальними, відбивають усю складність практики фондової діяльності та накопичуваний досвід професіональних учасників фондового ринку (якщо, звичайно, не враховувати можливий вплив суб’єктивного чинника);
  2.  наявність регулятивних повноважень у СРО, яка стоїть ближче до практичної фондової діяльності, дозволяє швидше, оперативніше вирішувати поточні питання, гнучкіше реагувати на суперечності, що виникають, і, отже, приймати більш обґрунтовані рішення;
  3.  відплив регулятивних функцій з державних органів суттєво полегшує їхнє становище, оскільки бюджетні джерела фінансових коштів обмежені. Перенесення фінансового тягаря з регулювання фондового ринку на комерційні структури СРО є вельми вагомим аргументом на користь необхідності інституту саморегулювання в нашій країні.

Є і другий висновок. Системі саморегулювання на фондовому ринку поряд з перевагами притаманні деякі недоліки, до яких слід віднести:

  •  будь-який контроль може виявитися не досить об’єктивним, і фондовий ринок у цьому не є винятком;
  •  саморегулювання не виключає проявів групових інтересів та небажання застосовувати санкції до окремих членів саморегулювальної організації;
  •  має місце певне дублювання регулятивних функцій Державної комісії та регулятивних функцій СРО;
  •  завдається шкоди єдності нормативних положень у масштабі всього фондового ринку;
  •  з’являється зайва інстанція у вирішенні спірних питань.

Нарешті, третій висновок. Позитивні властивості СРО можна підсилити, а негативні — послабити, якщо послідовно здійснювати такі заходи:

  •  здійснювати з боку державних органів вибірковий (позаплановий) контроль за розробкою та застосуванням у СРО нормативних документів, організовувати обмін між СРО у цій галузі;
  •  установити нормальну дисципліну, тобто верховенство нормативів більш високого рангу;
  •  підтримувати здорову конкуренцію між СРО і між членами кожного СРО;
  •  виділити ті групові інтереси, які СРО вправі виражати, будучи корпоративною організацією, і брати їх до уваги; щодо решти групових інтересів, притаманних тільки окремим колам СРО, на шкоду іншим членам та клієнтам, здійснювати нагляд за формуванням Спостережної ради СРО тільки з числа незалежних осіб (котрі не здійснюють керівництво СРО);
  •  створювати всю систему регулювання фондового ринку як єдину систему, застосовуючи матричні способи розмежування повноважень — зі змістом, цілями, термінами, об’єктами та виконавцями;
  •  обґрунтувати неминучість і навіть корисність дублювання окремих функцій, слідкуючи при цьому за тим, щоб не виникало суперечностей;
  •  провести масштабний експеримент зі створенням супер-СРО з метою розділу регулюючих та торговельних функцій у решті СРО;
  •  виявити синергетичний ефект, що виникає при суміщенні в одному СРО різних функцій, у тому числі контролюючих та торговельних;
  •  забезпечити рівні умови для членів СРО, не виділяючи з їх числа привілейованих;
  •  не позбавляти систему контролю дієвості, спростити саму процедуру опікування СРО з боку державних органів, виходячи з того, що поява саморегулювання в межах закону, в принципі, сприяє підвищенню ефективності випуску та обігу цінних паперів.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. — Розд. «Система регулювання фондового ринку».
  2.  Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. із змінами та доповненнями. — Гл. 10.
  3.  Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р.
  4.  Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 14 «Правове регулювання».
  5.  Лисенков Ю. М., Римарук О. И., Музиченко О. В. Фондовый рынок: Терминологический словарь-справочник. — К.: Диалог-пресс, 1997. — Гл. 2. — Разд. «Деятельность по регулированию фондового рынка». — С. 51.
  6.  Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 6 «Державне регламентування фондового ринку України». — С. 195.
  7.  Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: УАННП, 1998. — Разд.: «Государственное регулирование фондового рынка», «Государственный контроль», «Саморегулируемые организации».
  8.  Рынок ценных бумаг: Учебник / Под ред. В. А. Галанова и А. И. Басова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — Разд. 10 «Рынок ценных бумаг и его регулирование». — С. 143.
  9.  Колесник В. В. Введение в рынок ценных бумаг. — К.: А.Л.Д., 1995. — Гл. 4 «Правовое регулирование рынка ценных бумаг». — С. 130.

ТЕМА 8. АНАЛІЗ ФОНДОВОГО РИНКУ

При засвоєнні курсу «Фондовий ринок» студент повинен оволодіти навиками ранжирування об’єктів та явищ, які він вивчає, виділяти з багатьох найважливіші. Творчість студента може виявитися в селекції потрібних показників аналізу, у побудові причинно-наслідкових мереж, в оволодінні засобами технічного та фундаментального аналізу.

Аналіз (вивчення) фондового ринку — поняття широке, що охоплює як цінні папери, так і всю його багатогранну інфраструктуру. Аналіз може бути результативним, якщо виконує низку вимог, які ставляться до нього, а саме:

  1.  Аналіз як певна система повинен мати всі її атрибути та форми забезпечення, у тому числі методичні, інформаційні, програмно-технічні, кадрові та організаційні.
  2.  Аналіз повинен бути цілеспрямованим та адресним, орієнтованим на певних користувачів та певні цілі й завдання.
  3.  Арсенал засобів аналізу має включати методи для виконання аналізу різних видів: структурного, порівняльного, дисперсійного, динамічного та кореляційного.
  4.  До складу робіт з аналізу фондового ринку треба включати ретроспективний аналіз (виявлення тенденцій), оцінку існуючої ситуації та прогноз на найближчу за часом перспективу.

Зрозуміло, студент не повинен забувати, що інформація має бути достовірною, вичерпною та свіжою. Основне джерело — звітність суб’єктів фондового ринку, передусім емітентів. Показники звітності мають бути максимально використані, що слугує підставою для скорочення обсягу звітності, дуже обтяжливої для звітуючих. Визначення ступеня коливання (дисперсії) дозволить знаходити не лише функціональні, а й стохастичні залежності між показниками, що також слугуватиме скороченню звітності.

Для цілей аналізу можна застосовувати такі бази порівняння: а) показники минулого періоду (попередній рік, початковий рік певного періоду, усереднені показники певного періоду, показники найкращі, найгірші, середні); б) показники інших ринків; в) нормативні показники і стандарти.

Найпопулярнішими напрямами аналізу фондового ринку є: аналіз реципієнтів (для обґрунтування інвестицій), аналіз цінних паперів (фундаментальний та технічний), аналіз ризику, розробка фондових (біржових) індексів та аналіз портфеля цінних паперів.

Аналіз реципієнтів, насамперед підприємств-емітентів, здійснюється передусім для обґрунтування інвестицій. Існують такі критерії обґрунтування інвестиційних рішень: 1) прибуток; 2) прибутковість; 3) час; 4) надійність вкладень. Для визначення цих кри-
теріїв використовується значна кількість показників, у тому числі різноманітні коефіцієнти. Різні міжнародні фінансові організації, наприклад Світовий банк або Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), пропонують набори показників аналізу фо
ндового ринку. Для прикладу розгляньмо рекомендації ЮНІДО (United Nations Industrial Development Organization). Серед відносних показників ЮНІДО першим називає коефіцієнт співвідношення довгострокових позикових коштів та акціонерного капіталу, який показує міру фінансового ризику як для акціонерного, так і для позикового капіталу. Цей коефіцієнт показує також, якою мірою залишок несплаченого боргу покривається повними активами фірми. ЮНІДО рекомендує також цілу низку інших показників, зокрема, коефіцієнт покриття, співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю, індекс прибутковості, капіталовіддачу тощо. Коефіцієнт покриття обчислюється шляхом розподілу поточних активів на короткострокові зобов’язання і виражає короткострокову платоспроможність (допустиме відношення оборотних коштів до поточних пасивів). Однак цей показник може ввести в оману, оскільки товарні запаси, що входять до складу оборотних засобів, не реалізуються за готівку. З цієї причини ЮНІДО радить удаватися до додаткової характеристики за допомогою розрахунку коефіцієнта «абсолютної» ліквідності (загального покриття балансу), який отримують діленням готівки (плюс ліквідні цінні папери й дисконтні рахунки до одержання) на короткострокові зобов’язання (кредити та інші пасиви). Можна також використати коефіцієнт покриття довгострокових зобов’язань, який обчислюють як відношення надходження готівки до величини боргу, що виплачується (відсоток плюс погашення основної суми). Показник боргу товарних запасів є мірою маркетингових можливостей. Якщо отримати показник від поділу суми по рахунках і віднести його до суми по рахунках до оплати (відношення суми готівки, короткострокових цінних паперів і дебіторської заборгованості до короткотермінових зобов’язань), то таким чином з’являється можливість знайти дисбаланс у вигляді надмірно активної промислово-торговельної діяльності за нестачі ресурсів готівки. Інтерес становить також показник прибутковості продажу, що отримується при обчисленні валового або чистого прибутку як відсотка від річного продажу.

При визначенні коефіцієнта як відношення довгострокових позикових коштів для акціонерного капіталу рекомендується підтримувати відношення заборгованості до акціонерного капіталу як 50 : 50, однак не виключені й інші переважні співвідношення, наприклад, 33 : 67 або 25 : 75. Інвестору рекомендується враховувати, що чим менший акціонерний капітал фірми, тим вищий прибуток на одну акцію, тому бажані високі значення цього коефіцієнта, оскільки це дає можливість користуватися акціонерним капіталом як важелем і контролювати інвестиційні проекти навіть за порівняно невеликого розміру вкладеного капіталу. Проте зі збільшенням частки позикового капіталу збільшується фінансовий ризик, і саме тому слід знаходити оптимальні співвідношення між величиною ризику та величиною позикового капіталу. Цим, зокрема, користуються великі інвестори, вимагаючи, аби позичальник вкладав у інвестиційний проект не менш як половину своїх коштів. Студентові важливо знати, що ЮНІДО з великою обережністю пропонує такі діапазони прийнятних значень коефіцієнтів покриття: для основного коефіцієнта покриття діапазон у межах 2,0—1,2, а для коефіцієнта абсолютної ліквідності — у межах 1,2—1,0. Опускати ці коефіцієнти нижче за 0,2 неприпустимо. По коефіцієнту покриття довгострокових зобов’язань рекомендується діапазон 1,5—3,0, а по коефіцієнту співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю — діапазон 0,5—0,8. Однак ці або інші нормативи можуть бути абсолютизовані: треба враховувати вимоги та умови користувачів показників аналізу.

Для цілей установлення рейтингу підприємств-емітентів можна послуговуватися такими показниками:

  •  чисельність працівників підприємства;
  •  рух грошових коштів;
  •  фондозабезпеченість праці;
  •  оборотність активів за балансом;
  •  балансовий прибуток (або збиток);
  •  коефіцієнт загальної рентабельності;
  •  коефіцієнт високої ліквідності активів;
  •  коефіцієнт термінових зобов’язань;
  •  поточне покриття короткострокових зобов’язань;
  •  коефіцієнт прямої фінансової належності підприємствам;
  •  дивіденди з прибутку на одного акціонера;
  •  частка акціонерного капіталу в статутному фонді;
  •  вартість дивідендів на одного акціонера;
  •  зміна розміру джерел власних коштів;
  •  заміна величини рахунків та інших пасивів.

Широку сферу застосування має так званий технічний аналіз, який розглядається як метод прогнозування цін цінних паперів, а також обсягу торгівлі та відкритого інтересу (кількості незакритих позицій). Аналізу підлягають побудова та зміст графіків.

До відома студентів: методологія технічного аналізу представлена кількома класичними школами, а саме:

Теорія Доу — виходить із визнання того, що тенденції промислового і транспортного індексів, що використовуються у технічному аналізі, проявляються в одному й тому самому напрямі.

Теорія сумарної короткої позиції — ґрунтується на тому, що інвестори, які продають свої акції без покриття, повинні будуть зрештою вийти на ринок для закупівлі акцій з метою покриття своїх позицій, а отже, вплинуть на стан ринку.

Теорія підвищення-падіння курсу — передбачає, що різниця між підвищенням і падінням курсу протягом певного часу залишається позитивною, і це може розцінюватися як тенденція до підвищення.

Теорія обсягу торгівлі — виходить з того, що різка зміна обсягу фондових операцій майже завжди передує різкій зміні курсів акцій.

Теорія неповних лотів — базується на засновку, згідно з яким дрібні інвестори діють неправильно через недостатню інформованість, тому під час прийняття рішень потрібно складати індекс, який виражає частку з неповними лотами у загальному обсязі операцій на фондовому ринку.

Хвильова теорія — виходить із того, що соціально-масова психологічна поведінка людей послідовно проходить стадії експансії, ентузіазму, ейфорії, заспокоєння, занепаду і депресії. Таку закономірність побачив і вивчив Ральф Нельсон Елліст (1871—1948). Стадійність, що повторюється, дозволяє закономірностям пробитися крізь випадкові вияви стихійності. Елліст виділив п’ять хвиль у напрямку більш сильного тренда. Кожна п’ятихвильова діаграма складається із властивих їй хвиль меншого рівня. Спрогнозувавши появу максимумів та мінімумів руху, можна своєчасно віддати брокерові наказ про продаж або про купівлю цінних паперів. Ризик, звичайно, залишається, але знижується до прийнятного рівня.

За кордоном технічним аналізом займаються компанії: Доу-Джонс Телерейт, Рейтер, Тенфор, Блумберг тощо. В Україні методи технічного аналізу вже засвоїли такі професіонали, як ПФТС, ІК «Проспект Інвестментс», «Альфа Капітал», «Росан Капітал», АТ «Стирол» та інші.

До системи технічного аналізу примикають фондові індекси, вельми популярні у світовій практиці. Фондовий індекс — це середня зміна цін певного набору цінних паперів. Студентові треба ґрунтовно вивчити три методи розрахунку індексів: метод середньої арифметичної простої, метод середньої арифметичної зваженої та метод середньої геометричної. При методі середньої арифметичної простої ціни акцій підприємства складаються і діляться на кількісні складові, причому враховується ринкова капіталізація кожного з підприємств. Індекс за методом середньої геометричної обчислюється множенням цін акцій, що становлять індекс, один на другий. З цього добутку здобувається корінь, ступінь якого — це число акцій в індексі.

Виконуючи аналіз фондового ринку, доводиться враховувати наявність ризику. Види ризиків інвестування різноманітні, зокрема: інфляційний, фінансовий, кредитний, валютний, а також такі види ризиків, як управлінський, галузевий, регіональний, відсотковий, недиверсифікований та інші.

Досить радикальним засобом зниження ризику є управління портфелем цінних паперів, що перебувають у власності певної особи — юридичної чи фізичної. Зміст портфельного інвестування полягає у тому, щоб створити умови, яких не можна досягти за інвестування в окремий папір. Ідеться про диверсифікацію інвестицій: різноманітність форм вкладення капіталу покликана зменшити ризик інвестування. Популярністю користуються портфелі, що складаються з цінних паперів різних галузей виробництва. Портфелі класифікуються залежно від цілей одержання доходу того чи іншого рівня або ж від цілей убезпечення себе від можливих втрат.

Вивчаючи методологію аналізу фондового ринку, студентові слід глибоко осягнути методи управління портфелем цінних паперів.

Існують різні методи управління портфелем цінних паперів, які дозволяють: а) зберегти первісно інвестовані кошти; б) досягти максимального рівня доходу та в) забезпечити інвестиційне спрямування портфеля. Управління портфелем може бути активним, яке передбачає швидку зміну складу портфеля у зв’язку зі зміною ринкової кон’юнктури, і пасивне, коли портфель підбирається із заздалегідь відомих своєю стабільністю цінних паперів і тому не передбачає їхньої ротації.

Кожному, хто вивчає методологію управління портфелем цінних паперів, слід знати, що зайва диверсифікація може призвести до негативних результатів, зокрема, до купівлі ненадійних цінних паперів, витрат на пошук ефективних цінних паперів, ускладнення управління портфелем. Тому доцільнішим є формування оптимального за розміром та складом портфеля цінних паперів. Для цього слід звернутися до методів оптимізації портфеля.

Серед методів оптимізації портфеля значного поширення набула модель Марковітца, котрий запропонував статистично роз-
глядати майбутній дохід, що приносить фінансовий інструмент, як випадкову змінну: доходи за окремими інвестиційними об’єктами випадково змінюються у певних межах. За моделлю Марк
овітца визначаються показники, що характеризують обсяг інвестицій та ризик. Це дозволяє порівнювати різні альтернативні можливості вкладення капіталу з погляду цілей і тим самим створити масштаб для оцінки різноманітних комбінацій. Як масштаб очікуваного доходу з низки можливих доходів зазвичай використовують найбільш вірогідне значення, яке у разі нормального розподілу збігається з математичним очікуванням.

Модель Шарпа (яка теж широко застосовується) передбачає визначення величин, що характеризують розподіл доходів окремих цінних паперів, — математичне очікування, дисперсію та коваріацію між доходами за окремими цінними паперами.

Ці та інші моделі оптимізації портфеля цінних паперів суттєво поліпшують умови для ефективного формування об’єктів вкладення капіталу та підвищення якості інвестиційних рішень у межах фондового ринку.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 4 «Обґрунтування рішень»; розд. 5 «Системний підхід до вирішення проблем розвитку фондового ринку».
  2.  Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: УАННП, 1998. — Разд. «Анализ и прогнозирование».
  3.  Рынок ценных бумаг: Учебник / Под ред. В. А. Галанова и А. И. Басова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — Разд. 6 «Анализ фондового рынка».
  4.  Мертенс А. В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. — К.: Киев. инвест. агентство, 1997. — Разд.: «Риск и доход: основы теории решений в условиях риска». — С. 69; «Современная портфельная теория». — С. 132; «Инвестиционный портфель». — С. 367; «Технический анализ». — С. 352.
  5.  Эрлих А. А. Технический анализ товарных и финансовых рынков: Приклад. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996.
  6.  Кузнецов М. В., Овчинников А. С. Технический анализ рынка ценных бумаг. — М.: ИНФРА-М, 1996.
  7.  Бергер Ф., Беер Р. Без страха перед «черной пятницей»: что делать при понижении биржевых курсов / Пер. с нем. — М.: Интерэксперт, 1998.
  8.  Бергер Ф. Что Вам надо знать об анализе акций / Пер. с нем. — М.: Интерэксперт, 1998.
  9.  Де Ковни Ш., Такки К. Стратегии хеджирования / Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1996.
  10.  Мозговой О. Н. Стоимость ценных бумаг. — К.: УАННП, 1997.
  11.  Гольцберг М. А., Хасан-Бек Л. М. Основы финансового инвестирования. — К., 1998.
  12.  Инвестиции в Украине: Фондовый рынок / Под ред. С. И. Вакарина. — К.: Конкорд, 1996. — Разд. «Инвестиционный портфель».
  13.  Лисенков Ю. М., Римарук О. И., Музыченко О. В. Фондовый рынок: Терминологический словарь-справочник. — К.: Диалог-пресс, 1997. — Гл. 5 «Анализ фондового рынка».

Плани семінарських занять

Тема 1. Поняття «фондовий ринок»

  1.  Фондовий ринок: його сутність, значення і місце у фінансовій сфері.
  2.  Основні етапи розвитку світового фондового ринку.
  3.  Процес становлення фондового ринку в Україні.
  4.  Цінні папери: визначення, класифікація.

Тема 2. Акції

  1.  Прості акції: їх вартість та дохідність.
  2.  Права акціонера та умови їх реалізації. Дивіденди.
  3.  Привілейовані акції та їх різновиди.

Тема 3. Облігації

  1.  Види облігацій та права їх власників.
  2.  Державні цінні папери, ступінь їх надійності.
  3.  Муніципальні облігації, їх роль для місцевих бюджетів.
  4.  Корпоративні облігації, купонні та дисконтні облігації.

Тема 4. Деривативи

  1.  Ринок термінових фінансових інструментів.
  2.  Ф’ючерсні контракти: ціни, межі доходів.
  3.  Опціонні контракти: права сторін угоди, різновиди опціонів, сутність опціонів на купівлю та опціонів на продаж.
  4.  Опціонні стратегії та хеджування.
  5.  Методика розрахунку вартості опціону.

Тема 5. Учасники фондового ринку

  1.  Емітенти та інвестори — основні учасники фондових угод.
  2.  Депозитарна система України: структура, завдання.
  3.  Органи спільного інвестування: компанії та фонди.
  4.  Фондова біржа: структура, функції.
  5.  Позабіржові фондові торговельні системи: перспективи розвитку.

Тема 6. Процес обігу цінних паперів

  1.  Емісія і розміщення цінних паперів: організація та документи.
  2.  Реєстрація цінних паперів та їх власників. Оформлення переходу прав власності.
  3.  Розрахунково-клірингова діяльність. Механізм взаємних заліків.
  4.  Організація поставок та оплати за фондовими угодами.

Тема 7. Регулювання фондового ринку

  1.  Система державного регулювання фондового ринку.
  2.  Інформаційне забезпечення регулювання.
  3.  Розвиток системи саморегулювання на фондовому ринку України.

Тема 8. Аналіз фондового ринку

  1.  Фундаментальний аналіз фондового ринку.
  2.  Технічний аналіз руху цін та обсягів торгівлі цінними паперами.
  3.  Біржові індекси: види, способи розрахунку.
  4.  Формування портфеля цінних паперів та методи управління ним.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39204. Семья как социальный институт, ее исторические типы, функции 16.11 KB
  Специфика социологического изучения семьи заключается в том, что семья рассматривается как особый социальный институт, выполняющий одну из самых важных функций общества - воспроизводство его членов и осущестляющий их первичную социализацию.
39205. Основы истории и философии науки 181.35 KB
  Основы истории и философии наукИ Часть 1. Основы философии науки: лекционно курс Учебнометодическое пособие для аспирантов очной и заочной форм обучения СОКРАЩЕННЫЙ ВАРИАНТ Содержание Пояснительная записка. Курс лекций: Основы философии науки. ОБЩИЕ ПРОБЛЕМЫ ФИЛОСОФИИ НАУКИ.
39206. РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ОФОРМЛЕНИЮ СТУДЕНЧЕСКИХ РАБОТ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО НАПРАВЛЕНИЯ 264.5 KB
  При выполнении работы выбирается шрифт Times New Roman размером № 14 интервал 15. Опечатки описки и графические неточности обнаруженные в процессе выполнения работы допускается исправлять закрашиванием белым штрихом и аккуратным нанесением на том месте исправленного текста черной пастой гелем. Все подписи на титульном листе следует выполнять строчными буквами название темы работы – прописными буквами размер шрифта – 14. ПОСТРОЕНИЕ РАБОТЫ Текст работы разделяют на разделы и подразделы.
39207. Право собственности 753 KB
  Кроме того в регулируемых маркетинговым законодательством отношения могут участвовать Российская Федерация субъекты Российской Федерации и муниципальные образования.;6 маркетинговые союзы и ассоциации например Ассоциация распространителей финансовоэкономической информации;7 органы власти осуществляющие функции государственного регулирования маркетинговой деятельности например Министерство Российской Федерации по антимонопольной политике и поддержке предпринимательства Госстандарт России. Кроме того в регулируемых маркетинговым...
39208. Прохождение практики в Филиале Центрального АКБ «Инвестбанк» (ОАО) 195 KB
  В том числе клиентам предлагается большой выбор кредитных программ разнообразные формы денежных переводов как в рублях так и в иностранной валюте обслуживание банковских карт международных платежных систем а также варианты срочных валютных депозитов операции на валютном рынке и на рынке ценных бумаг. Кредитование при недостатке средств на расчетном счете овердрафт это особая форма краткосрочного кредита при котором Инвестбанк осуществляет оплату платежных документов клиента сверх средств имеющихся на его расчетном счете в пределах...
39211. Влияние кризиса на банковскую систему 94.5 KB
  Первая половина 2008 года привнесла достаточно много новых факторов влияющих на казахстанский банковский сектор которые складываются в новые доминанты развития финансовой системы Казахстана. Если рассматривать финансовые аспекты среди тенденций преобладающих в тот момент времени можно выделить: резкое сокращение темпов роста банковской системы; существенное ухудшение качества активов; снижение доходности казахстанских банков. Динамика данных по первой десятке крупнейших казахстанских банков представляющих 928 активов...
39212. Посткризисные проблемы формирования банковских ресурсов 60 KB
  Если рассматривать финансовые аспекты среди тенденций преобладающих в последнее время можно выделить: сокращение темпов роста банковской системы; ухудшение качества активов. В результате завершения реструктуризации внешних обязательств казахстанских банков объем собственного капитала банковской системы вернулся к своему прежнему положительному уровню. Однако ухудшающее качество ссудного портфеля со своей стороны продолжает увеличивать нагрузку на собственный капитал банков что требует проведения дальнейшей капитализации банковской...