86455

Суть і структура продуктивних сил та виробничих відносин

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва в яких виробляються матеріальні блага: вугілля метал нафта машини устаткування с г продукція електроенергія продукти харчування тощо і підприємства що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт обслуговування і ремонт техніки...

Украинкский

2015-04-07

146.15 KB

0 чел.

ТЕМА : Суспільне виробництво та фактори, що на нього впливають

1. Суть і структура продуктивних сил та виробничих відносин

Основою розвитку людського суспільства є матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має особливості, відбувається за допомогою різних знарядь праці тощо.

Отже, виробництво – це процес створення різноманітних матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення людських потреб.

Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво. (Рис.1)

Суспільне виробництво

Нематеріальне виробництво

Матеріальне виробництво

Виробництво нематеріальних благ

Виробництво нематеріальних послуг 

Виробництво матеріальних послуг

Виробництво матеріальних благ

                                          

Рис. 1 – Структура суспільного виробництва

До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, с/г продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносять галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв’язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров’я та заклади, що сторцюють духовні цінності – у галузі освіти, культури, мистецтва тощо.

Основні елементи виробництва:

Праця   цілеспрямована, усвідомлена діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою і водночас змінюють, вдосконалюють себе.

Предмети праці -  речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів: надані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево,яке рубають); ті, що підлягають попередньому обробленню (видобута руда, яку переплавляють на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці – створена за законами природи річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Основними є механічні засоби праці (машини, устаткування), робочі будівлі, канали, дороги, земля, труби, бочки, посудини тощо. Залежно від виконуваних у процесі праці функцій, певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний танок належить до засобів праці, а той, що перебуває в ремонті, - до предметів праці.

Якщо процес праці розглядати з погляду його результату – продукту, то він є процесом виробництва, а засоби і предмети праці -  засобами виробництва.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і нематеріальних благ.

До них відносять:

  1.  працю;
  2.  капітал – це сукупність усіх реальних, матеріальних та грошових засобів, крім землі, які приймають участь у виробництві товарів і послуг;
  3.  землю – включає, крім земельних, сукупність природних ресурсів, які використовуються в процесі праці, тобто земля, надра, вода, сонце, вітер, ядерна енергія, вогонь;
  4.  науку – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу суспільства і мислення;
  5.  інформацію – систему збирання, оброблення та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності;
  6.  підприємницькі здібності – це здатність людини до організації продуктивної діяльності.

Жоден з факторів сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може привести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.

2. Фази та сфери суспільного виробництва

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага.  А споживати можна лише те, що створене людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя.

Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких фаз:

  1.  власне виробництво;
  2.  розподіл;
  3.  обмін;
  4.  споживання.

Насамперед, тісно пов’язані власне виробництво і споживання, тобто дані фази збігаються у просторі і часі. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і особисте.

За сферами економічної діяльності людей у су4спільному виробництві можна виділити три блоки галузей:

  1. основне виробництво;
  2. виробнича інфраструктура;
  3. соціальна інфраструктура.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва.

Примноження суспільного багатства залежить саме від цих галузей, від їх технічного рівня. Це: сировинний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, металургійний комплекс, АПК, хімічно-лісовий комплекс, виробництво товарів народного споживання, інвестиційний комплекс.

Інфраструктура – це комплекс галузей народного господарства, сфери матеріального і нематеріального виробництва, які обслуговують промисловість і сільське господарство.

Інфраструктуру поділяють на два види:

  1. Виробнича інфраструктура;
  2. Соціальна інфраструктура.

Виробнича інфраструктура – комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечує ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і народному господарстві в цілому.

До цих галузей відносять: 1) транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; 2) спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та інших).

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку трудящих, примноженні їх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня.

3.  Ефективність суспільного виробництва

Будь-яка виробнича діяльність є націленою на кінцевий результат. Тому підсумком виробничої діяльності є зіставлення витрат виробництва та його підсумків.

Ефективність виробництва – це співвідношення результатів і витрат.

На відміну від ефективності економічний ефект є абсолютною величиною і являє собою грошову користь від використання більш продуктивних чинників виробництва.

Соціальний ефект полягає у підвищенні соціальних стандартів життя, наприклад, зростанні тривалості життя, доходів на душу населення, рівня освіченості. Зазначені три величини використовує ООН для розрахунку індексу людського розвитку.

ТЕМА:  ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ – РУШІЙНІ СИЛИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1. Економічні потреби суспільства, їхня суть і структура

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба – це потреба в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреба – це об’єктивна умова існування людини.

Класифікація потреб:

1) за характером виникнення:

  1. біологічні – потреби у повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо. Виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти.
  2. соціальні – зумовлені соціальною природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо).
  3. духовні потреби (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).
    1.  за способом задоволення:
  4. Індивідуальні – людина задовольняє потреби відособлено від інших людей (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо).
  5. Суспільні – потреби задовольняються спільно (у громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі тощо).
  6. Колективні – в освіті, транспорті, харчуванні.
    1.  за нагальністю задоволення:
  7. Елементарні – задовольняються предметами першої необхідності ( їжа, одяг, житло, медична допомога);
  8. Вишукані – задовольняються предметами розкоші (парфуми, коштовні прикраси тощо).

На сучасному етапі найбільш популярною класифікацією потреб є теорія Абрахама Маслоу. Ця теорія називається Ієрархією потреб Маслоу

 Абрахам Маслоу визначив 2 типи потреб:

  1. Первинні – це потреби, які виникають із народженням, без задоволення яких людина взагалі не може нормально функціонувати. До таких потреб можна віднести потреби фізіологічні та потреби в захисті.
  2. Вторинні – це потреби, що виникають як продовження і розвиток первинних потреб. До них відносять соціальні потреби, потреби в самореалізації та творчості. Виникнення таких потреб зумовлено розвитком цивілізації. !!! Вторинні потреби не можуть бути задоволені без задоволення первинних потреб.

Рис - Ієрархія потреб Маслоу

Згідно з наведеною ієрархією потреб вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, що стають рушійною силою свідомої діяльності.

Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Розрізняють такі блага:

- неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) і уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

- неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) й економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).

Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Економічні потреби – потреби в економічних благах з бажанням володіти ними. Таким чином, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари й послуги. В їхній сукупності розрізняють:

- споживчі блага (товари і послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари і послуги призначені для виробництва споживчих благ);

- матеріальні блага (товари і послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб’єктів) і майбутні блага (товари і послуги, якими економічні суб’єкти зможуть скористатися в майбутньому) тощо.

Всебічне комплексне вивчення систем економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації.

2. Проблема обмеженості ресурсів і необхідність вибору

Людина існує у світі обмежених можливостей.

Не тільки окрема людина, але й все суспільство, існує у світі обмежених можливостей, незважаючи на те, що за віки своєї історії людство суттєво розширило межи цих обмежень. Але й сьогодні обмеженість наявних ресурсів залишається важливою проблемою.

Обмеженість ресурсів має відносний характер. Вона полягає у принциповій неможливості одночасного і певного задоволення всіх потреб. Якби ресурси не були обмежені, не було б необхідності турбуватися про найкраще їх використання.

Зауважимо, що обмежені ресурси називають економічними благами. Але є й вільні блага, що „розподіляються” шляхом простого привласнення, наприклад, атмосферне повітря.

Найближчим наслідком обмеженості ресурсів є конкуренція між альтернативними цілями використання ресурсів, тому що практично усі ресурси можуть бути використані для задоволення самих різноманітних потреб.

Зауважимо, що як перед суспільством, так і перед окремою людиною завжди постає проблема вибору напрямів і засобів використання обмежених ресурсів з різних конкуруючих між собою цілей. Методи вирішення цієї проблеми й становить предмет економічної науки.

У процесі вибору, який нав’язаний обмеженістю наявних ресурсів, люди стикаються з необхідністю вирішення трьох фундаментальних завдань: Що, тобто, які товари чи послуги і в якій кількості виробляти? Як, тобто за допомогою яких обмежених ресурсів й технічних засобів, виробляти необхідні людям блага? Для кого виробляти ці обмежені миттєві блага?

При обговоренні цих та інших, пов’язаних з ними завдань, економісти широко використовують різного роду моделі, що дозволяють у компактній формі отримати певні результати.

Спробуємо за допомогою найпростішої моделі сформулювати основну економічну проблему, „що, як і для кого виробляти?”. Припустімо, що мешканці якоїсь гіпотетичної країни можуть використовувати свої природні й людські ресурси для виробництва засобів виробництва і предметів споживання. Побудуємо графік виробничих можливостей цієї країни (рис.1).

Предмети споживання ПС

х

Ув

Ус

В

С

Хв

Хв

у

А

Засоби

виробництва

ЗВ

Ув

Ус

В

С

Хв

Хв

у

А

F●

●M

Рис.1 – Графік виробничих можливостей

На осі абсцис будемо відкладати кількість предметів споживання (Х), на осі ординат – кількість засобів виробництва (У). Крива АВСД, що має назву крива виробничих можливостей, характеризує максимально можливі обсяги виробництва засобів виробництва і предметів усіх наявних ресурсів. Це означає, що кожна точка на цій кривій показує певну комбінацію товарів цих двох видів. Наприклад, точка В показує комбінацію Хв одиниць предметів споживання і Ув одиниць засобів виробництва.

Графік кривої виробничих можливостей дозволяє мати більш чітке уявлення про три взаємопов’язані поняття: обмеженість ресурсів, вибір, витрати.

Точка F, що знаходиться у межах виробничих можливостей, показує таку комбінацію засобів виробництва й предметів споживання, яка значно менша за можливий обсяг при ефективному використанні всіх ресурсів. Якщо вибрати цю точку, то матимемо недовикористання ресурсів (наприклад, безробіття) або низьку ефективність використання ресурсів (наприклад, великі витрати, у тому числі й робочого часу).

Точка М характеризує такий випуск продукції, який є недосяжним при повному використанні наявних ресурсів та існуючих технологій.

Таким чином, крива АВСД (межа області виробничих можливостей) характеризує одночасно й можливий, й бажаний обсяг виробництва. Точки на самій кривій АВСД представляють різні можливі сполучення обсягів випуску засобів виробництва і предметів споживання, необхідно вибрати ту комбінацію, що є найбільш ефективною.

Порівняємо точки В і С. Якщо вибрати точку В, то віддаємо перевагу більшому виробництву засобів виробництва (Ув) і меншій кількості предметів споживання (Хв). Якщо вибираємо точку С, отримаємо протилежну ситуацію. При переході від точки В до точки С отримаємо додатково Х=ОХс-ОХв у одиницях предметів споживання, жертвуючи У=ОУс-ОУв одиниць засобів виробництва.

Кількість одного товару, яку необхідно принести в жертву для збільшення виробництва іншого товару на одиницю, називають альтернативними витратами, або витратами втрачених можливостей.

Далі розглянемо форму кривої АВСД. Вона випукла праворуч – догори. Це пов’язано з тим, що одні ресурси можуть більш продуктивно використовуватись при виробництві предметів споживання, інші – засобів виробництва. Рухаючись по межі виробничих можливостей праворуч – донизу і змінюючи таким чином структуру виробництва на користь збільшення випуску предметів споживання, у виробництво залучається все більше малоефективні для виробництва предметів споживання ресурси. Тому кожна додаткова одиниця випуску предметів споживання буде вимагати все більшого скорочення виробництва засобів виробництва. У міру наближення до будь-якої з осей координат нахил кривої (до даної осі) буде зростати, а це призводить до зростання альтернативних витрат.

Чи може суспільство вийти за межі своїх виробничих можливостей? Чи може зсунутися КВМ догори і праворуч? Безумовно, так. Або за рахунок технічних та економічних нововведень, або за рахунок збільшення виробничих ресурсів (відкриття нових природних копалин, включення у виробничу діяльність тих, хто раніше не працював і т.п.). Якщо нові технологічні процеси будуть впроваджуватися одночасно й рівномірно у всіх галузях, то зсув КВМ буде таким, як показано на графіку (рис. 2). Точка М, що знаходилась поза межами першої КВМ, стане тепер досяжною.

Д/

х

Д

А/

М

у

А

ЗВ

ПС

Рис. 2 – Рівномірне розширення виробничих можливостей

Якщо нововведення будуть здійснюватися більше в галузях, що виробляють засоби виробництва, збільшення області виробничих можливостей буде зміщено праворуч, що відображає графік на рис. 3.

х

Д

А/

у

А

ЗВ

ПС

Рис. 3 – Перекіс у бік виробництва засобів виробництва

Якщо нововведення будуть здійснюватися у галузях, що виробляють предмети споживання, збільшення області виробничих можливостей буде зміщено праворуч донизу, що відображає графік на рис. 4.

Д

Д/

х

у

А

ЗВ

ПС

Рис. 4 – Перекіс у бік виробництва предметів споживання

За умов обмеженості ресурсів проблема вибору, що є продовженням конкуренції за використання обмежених ресурсів, неподолана, а боротьба з нею є безплідною. Можна примусити конкуренцію прийняти ту чи іншу форму, полегшити чи утруднити здійснення вибору. Завдання полягає не у знищенні конкуренції, а в тому, щоб надати їй цивілізованої форми, примусити її працювати на благо людей.

Таким чином, КВМ дозволяє продемонструвати такі фундаментальні економічні поняття, як обмеженість ресурсів, проблема вибору, альтернативні витрати.

Людство виробило декілька способів упорядкованого розподілу обмежених ресурсів та результатів виробництва між конкуруючими цілями.

3. Економічний закон зростання потреб

Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

… П′ → В′ → П″ → В″ …,

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′, збільшення якого веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання виробництва В″. Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.

4. Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, класифікація

Усвідомлені потреби мають назву економічних інтересів.

Економічні інтереси можна класифікувати за суб’єктами:

- державні;

- групові (колективні);

- особисті (індивідуальні).

Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес – форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Суб’єкти економічних інтересів окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

У ринкової економіці:

- економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;

- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Отже, економічні інтереси є формою вияву економічних потреб, відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб, спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб.

ТЕМА:  ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

  1.  Теорії розвитку суспільства

Вчені-економісти по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодизації процесу економічного розвитку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К.Марксом і його послідовниками. Згідно з формаційною теорією розвиток людського суспільства – це поступовий перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, при чому кожна наступна формація – це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства.

Згідно з цією теорією, визначено п’ять суспільно-економічних формацій:

- первіснообщинна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- комуністична.

Формаційний підхід виходить з того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу. На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства з'явився цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізація – історично конкретний стан суспільства, що характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей.

Американський вчений Л.Г.Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

- епоха дикості (мисливське господарство);

- епоха варварства (скотарство);

- епоха цивілізації.

Сучасна зарубіжна економічна наука ( Дж.Гелбрейт, А.Арон та ін.), використовуючи критерій “ступінь індустріального розвитку суспільства”, виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

- доіндустріальне суспільство;

- індустріальне суспільство;

- постіндустріальне суспільство.

У до індустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця 17 ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок який поклала науково-технічна революція, що розгорнулася в другій половині 20 ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. У суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров’я, культура, виробництво духовних благ тощо).

2. Типи економічних систем та їх еволюція.

Економічна система історична сукупність виробничих відносин, що відповідає продуктивним силам і взаємодіє з ними, ґрунтується на основі об’єктивних законів і суб’єктивних чинників.

Як складний організм економічна система має типові характеристики:

- цілісність;

- органічність;

- мобільність;

- ієрархічність.

Визначимо основні типи економічних систем:

  1. система вільного або чистого ринку;
  2. система змішаної економіки (сучасна ринкова економіка);
  3. командно-адміністративна система або централізовано-планова економіка;
  4. традиційна система.
  5.  Традиційна економічна система

Традиційна (самодостатні) економіка ґрунтувалася звичаєвому праві, обрядах, які віками характеризували виробничу та інші види діяльності людей.  Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слаборозвинутим країнам.

Найбільш характерні риси традиційної економічної системи:

  1. Притаманне панування натурально-общинних форм господарювання;
  2. Багатоукладність економіки;
  3. Виробництво, розподіл і обмін здійснюється на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності;
  4. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та при наявності слабо розвинутої інфраструктури.

→ Наслідком такого стану є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності  порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжуються високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці.

У сучасних умовах країни із значними залишками традиційної економіки розвиваються під значним впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинутих країн світу.

Адміністративно-командна економічна система

Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано плановою) характеризується тим, що в ній всі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях.

Особливостями цієї системи є те, що ще до початку процесу виробництва перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись. Має місце надмірна централізація ресурсів, їх розподіл не на основі попиту і пропозиції, а з єдиного центру. Сфера товарно-грошових відносин обмежена, неповністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг.

Головні елементи цієї системи:

  1. Жорстке директивне планування;
  2. Контроль держави над економікою;
  3. Пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними;
  4. Монополізм виробників і їх панування над споживачами;
  5. Переважання державного сектору в народному господарстві.

Командна економіка сформувалася в Радянському Союзі у 20-30-х роках.

  1.  
  2.  
  3.  Ринкова економіка вільної конкуренції

Ринкова економіка, за теорією А.Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, в якому здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, що збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства.

Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції є такі:

  1. приватна власність на виробничі і трудові ресурси;
  2. необмежена чисельність суб’єктів ринку, абсолютно вільний доступ на ринок і вихід з нього;
  3. вільна конкуренція;
  4. доступність всебічної інформації про ринок для кожного суб’єкта;
  5. свобода учасників господарської діяльності;
  6. самостійне встановлення цін на товари та послуги;
  7. стихійне ринкове регулювання економічних процесів;
  8. відсутність у кожного із суб’єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб’єктами.

Ринкова економіка – це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.

  1.  Змішана економічна система

Сучасна ринкова економіка (друга половина XX ст.) докорінно відрізняється від ринкової економіки вільної конкуренції. Для неї характерні такі особливості: створено умови для розвитку вільної конкуренції та підприємницької діяльності; сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру; соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення; суттєво посилилась роль держави в регулюванні фінансової, кредитної та цінової політики та ін.. тобто, сучасна ринкова економічна система набула рис урегульованості  та певної соціальної орієнтованості, якісно змінилася у бік так званої змішаної економічної системи.

Змішана економічна система – це змішана система вільного підприємництва, економічний контроль у якій здійснюється як суспільством, так і приватними інститутами.

Вона має такі основні ознаки:

  1. колективна приватна та державна власність;
  2. взаємодія і взаємозв’язок її форм господарювання;
  3. державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупної пропозиції та сукупного попиту;
  4. маркетингова система управління національним виробництвом;
  5. чітка соціальна спрямованість національного господарства на основі економічного зростання.

Змішаною економікою є сучасні національні господарства розвинутих країн, бо вони однорідні за своєю соціально-економічною структурою. Національні господарства з розвинутою ринковою системою складаються із різних рівноправних виробничих структур: державних підприємств, великих приватних промислових корпорацій і торговельних комплексів, різних приватних фірм, суб’єктів малого бізнесу тощо. У цілому вони утворюють змішане господарство. Отже, у змішаній економічній системі (сучасній ринковій економіці) поєднуються різні форми і види власності та типи господарства.

У цій системі економічний контроль здійснюється як державою, так і приватними суб’єктами господарювання. Приватна система діє шляхом ринкового механізму, а держава – за допомогою адміністративного регулювання, податків і витрат. У цій системі величезна роль належить державі, яка повинна мати ефективні економічні методи впливу на ринок і конкуренцію, на організацію та рух капіталів і національного виробництва.

ТЕМА:   Власність у системі виробничих відносин

1. Суть власності, її економічний та юридичний зміст

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб’єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб’єктами прав володіння, користування і розпорядження.

Згідно із Законом України «Про власність» право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Це визначення поєднує два аспекти власності:

  1. юридичний (врегулювання відносин законом);
  2.  економічний (відносини з майном).

Отже, власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з привожу привласнення ними  об’єктів власності, насамперед засобів виробництва, що породжує право володіння, користування і розпорядження цими об’єктами та результатами їхнього функціонування.

Власність – історично певний спосіб привласнення чинників, результатів виробництва і прибавочного продукту.

Виділяють такі аспекти власності:

  1.  Економічна власність – це система виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними різноманітних речей (об’єктів) в усіх сферах суспільного відтворення.

Система відносин власності охоплює цілий спектр причинно-наслідкових зв’язків, які знаходять своє відображення у володінні, розпорядженні, користуванні.

Володіння – означає можливості суб’єктів чинити з об’єктами власності на свій розсуд, розпоряджатися речами як завгодно, у своїх інтересах, якщо це не суперечить загальноприйнятим законам.

Розпорядження – означає, що суб’єкти мають право практично вільно застосовувати об’єкти власності, проте у межах повноважень, які були надані власником.

Користування – означає використання об’єктів власності лише в межах задоволення своїх власних потреб з певною метою з обов’язковою умовою повернення об’єктів власникові.

  1.  Юридична власність – це загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі у юридичних актах, що, як правило, закріплюється угодами.

Юридична власність реєструє такі відносини:

  1. ставлення однієї особи до іншої або до групи людей;
  2. ставлення індивіда до речей.
  3.  Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря в людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої.

2. Типи, види та форми власності

Сучасне суспільство використовує два типи власності:

  1. приватна власність;
  2. суспільна власність.

Приватна власність – характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблені готові продукти належать приватним особам.

Відповідно до класичного визначення приватної власності, яке було дане французьким вченим Анрі Оноре, цей тип власності реалізується через такі права:

  1.  право володіння, тобто право винятково фізичного контролю над благами;
  2.  право користування – право вирішувати, хто і як буде використовувати блага;
  3.  право доходу – право володіти результатами від використання благ;
  4.  право суверена – право на відчуження, споживання, заміну чи знищення благ;
  5.  право на безпеку – право на захист від експропріації благ і від псування з боку  навколишнього середовища;
  6.  право на передачу благ у спадщину;
  7.  право на безстрокове володіння благами;
  8.  заборона на використання благ, які заподіють шкоду навколишньому середовищу і суспільству;
  9.  право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, щ забезпечують поновлення порушених правомочностей та потрібних балг.

Деякі економісти розрізняють трудову й нетрудову приватну власність, а відповідно трудові і нетрудові доходи. Нетрудовими вважають доходи, що одержуються від власності. Вони, на їхню думку, не відповідають принципам соціальної справедливості. В умовах командно-адміністративної системи такі доходи отримувати не дозволялось.

Суспільна власність характеризується тим, що всі об’єкти власності є належністю всіх суб’єктів разом, тобто належністю кожного її суб’єкта.   

Суспільна власність у нашій країні існує в двох формах:

  1. державній;
  2. колективній.

Володарем державних об’єктів є держава в особі центральних державних органів – Верховної Ради, Кабінету міністрів, міністерств та в особі місцевих органів влади.

Об’єктами власності є: природа, її елементи, матеріальні блага, насамперед засоби виробництва, національне багатство, в цілому продуктивні сили, праця, робоча сила, наукові відкриття, науково-технічна діяльність, інформація.

Суб’єктами власності є носії відносин власності.

Головним носієм відносин власності виступає працівник , як господар своєї держави, власник свого капіталу, виробничих фондів, цінних паперів, робочої сили, житла, землі, технологій.

3. Інтелектуальна власність

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) – результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та ін.) або кількох осіб.

В 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію, якою визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

  1. літературні, художні та наукові твори;
  2. виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
  3. винаходи у сферах людської діяльності;
  4. наукові відкриття;
  5. промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
  6. захист від недобросовісної конкуренції;  усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, що, за визначенням, є благом не матеріальним і зберігаються за його творцями та можуть використовуватися іншими особами лише з їх дозволу, окрім випадків, визначених законодавством.

Прийнятими, практично у всіх країнах, документами, що засвідчують першість у створенні і права на володіння об’єктами інтелектуальної власності, є патент на винахід, промисловий зразок; свідоцтво на товарний знак, топографію інтегральної схеми, зазначення походження товарів; свідоцтво про реєстрацію твору (в галузі мистецтва, літератури та науки).

Усі названі охоронні документами, по суті угодами між державою і заявниками відповідних об’єктів інтелектуальної власності.

Суспільство змушене, на короткий термін, надавати патентно-копірайтну (англ. сopyright – авторське право) монополію, незважаючи на те, що вона, в принципі, для економічного життя є негативним явищем (шкодить конкуренції), оскільки без такої монополії не будуть створюватися нові засоби виробництва і предмети праці, на ринок буде мало надходити нових товарів, загальмується культурно-освітній розвиток.

За названою угодою, держава надає заявникові на певний строк монопольне право на використання об’єкту інтелектуальної власності та заборону використання його іншими особами і охороняє це право (в Україні, і ряді інших країн, 10 і 20 років - на корисну модель і винахід; 15 років – на промисловий зразок; 10 років, з правом безкінечного подовження, - на знак для товарів і послуг; до кінця життя автора, або останнього із співавторів, плюс 70 років після його смерті). Заявник за це ділиться з державою і громадськістю інформацією про суть і зміст об’єкту, і згідний, що об’єкт, після завершення вказаних строків охорони, стане суспільним надбанням і може вільно використовуватися будь-якою особою, або, у випадку його особливої специфіки та/або важливості, може складати державну таємницю (для об’єктів у такому разі видається патент на секретний винахід чи секретну корисну модель).

Об’єкти інтелектуальної власності:

Об'єкти авторського права

  1. Твори лiтератури: письмовi твори белетристичного характеру, збiрники творiв.
  2. Твори мистецтва: музичнi, драматичнi, хореографiчнi, аудiовiзуальнi твори; твори образотворчого та прикладного мистецтва, архiтектури, фотографiї; сценiчнi обробки, аранжування, переробки та переклади творiв.
  3. Комп’ютерні програми: набір інструкцій, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети.
  4. Бази даних: сукупність творів, даних, або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, підбір і розташування складових частин якої, та її упорядкування є результатом творчої праці.

Об'єкти суміжних прав

  1. Виконання творів: виконання вперше на територiї України, зафiксовано на фонограмi чи включено в передачу органiзацiї мовлення.
  2. Фонограми і відеограми: мiсце знаходження виробника i перша публiкацiя фонограми — на територiї України, чи протягом 30 днiв вiд дня першої публiкацiї в iншiй державi.
  3. Програми телерадіоорганізацій: мiсце знаходження i здiйснення передач з передавача розташованого на території України.

Об'єкти науково-технічної інформації

  1. Науково-технiчна документація: результати науково-дослiдної, дослiдно-конструкторської, проектно-технологiчної, виробничої та громадської дiяльностi, зафiксованi у формi, яка забезпечує їх вiдтворення, використання та поширення.
  2. Науковi вiдкриття: встановлення ранiше невiдомих, об’єктивно iснуючих закономiрностей, властивостей i явищ матерiального свiту.
  3. Рацiоналiзаторськi пропозицiї: пропозицiя нова i корисна для пiдприємства, якому вона подана i передбачає створення, або замiну конструкцiї виробiв, технологiї виробництва i застосовуваної техніки, або складу матерiалу. Сорти рослин (селекцiйнi досягнення): сорт є новим та вiдповiдає умовам вiдмiнностi, однорiдностi i стабiльностi.
  4. Породи тварин (селекцiйнi досягнення): порода є новою та вiдповiдає умовам вiдмiнностi, однорiдностi i стабільності.

Об'єкти промислової власності

  1. Винаходи: продукт (пристрiй, речовина, штам мiкроорганiзму, культура клiтин рослин i тварин), спосіб, застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням, якщо вiн новий, має винахiдницький рiвень i є промислово придатним. Кориснi моделi: конструктивне виконання пристрою, що є новим i промислово придатним.
  2. Промисловi зразки: форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу i призначені для задоволення естетичних та ергономiчних потреб, якщо вiн новий i промислово придатний.
  3. Топографії інтегральних мікросхем: зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.
  4. Секретнi об’єкти: об’єкти промислової власностi (винаходи, кориснi моделi i промисловi зразки), що становлять державну таємницю.
  5. Захист від недобросовiсної конкуренцiї: захист через адміністративні чи судовi органи вiд недобросовiсних конкурентних дiй — неправомірне використання ділової репутації підприємця, створення перешкод у процесі конкуренції, неправомірне використання комерційної таємниці.

Засоби індивідуалізації

  1. Знаки для товарiв і послуг: словеснi, зображувальнi, об’ємнi та iншi позначення або їх комбiнацiї, виконанi у будь-якому кольорi чи поєднаннi кольорiв, що вiдповiдають умовам правової охорони.
  2. Зазначення походження товарів (назва мiсця чи географічне зазначення походження товару): визначення, що iдентифiкують певний товар, який походить з певного району чи мiсцевостi країни, коли якiсть або iншi характеристики товару, на яких базується його репутацiя, обумовленi географiчним мiсцем походження товару.
  3. Фiрмовi назви: назва пiдприємства зареєстрованого на мiсцевому (регiональному) рiвнi, що є його вiзитною карточкою i частиною його iмiджу.

Ноу-Хау

  1. Комерційні секрети: (відомості виробничого, організаційного, фінансового та ін. характеру, що складають комерційну цінність, не відомі третім особам і недоступні необмеженому кругу осіб).
  2. Технічна документація: конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична, призначена для використання у виробництві і реалізації товарів і послуг.
  3. Творчі розробки: незапатентовані винаходи, формули, рецепти, склади, розрахунки, дослідні зразки, результати випробовувань і дослідів.
  4. Системи організації виробництва, маркетингу, управління якістю продукції, кадрами, фінансами, політикою капіталовкладень. Виробничо-комерційний досвід організації виробництва, маркетингу і навчання персоналу
  5. Науково-технічна документація

Види порушень права інтелектуальної власності:

До порушення права інтелектуальної власності відносяться:

  1. піратство
  2. плагіат
  3. підроблення та зміна інформації, тощо

Україні діють такі законодавчі акти по захисту інтелектуальної власності, як закони України

  1. "Про авторське право і суміжні права"
  2. "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"
  3. "Про охорону прав на промислові зразки"
  4. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі",
  5. "Про охорону прав на зазначення походження товарів"
  6. "Про охорону прав на сорти рослин"
  7. "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем"

4. Реформування власності в Україні

Змішана економіка це економіка рівнозначного функціонування всіх форм власності в умовах ринкової економіки.

Закон України «Про власність» від 1994 року декларує 4 форми власності в Україні (схема):

  1. індивідуальна (особиста і приватна);
  2. колективна;
  3. державна (загальнодержавна власність та комунальна власність)
  4. власність іноземних держав, спільних підприємств, іноземних громадян.

Перехід від однієї форми власності до іншої можливий проведенням таких процесів, як роздержавлення та приватизація.

Роздержавлення – це поняття, що відображає цілий комплекс відносин щодо передачі державної власності в інші форми. Для ефективного роздержавлення повинна бути вирішені такі проблеми:

  1. подолання соціально-економічної монополії держави;
  2. забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму;
  3. перехід до багатоканальних формувань економічного регулювання;
  4. утворення соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

Приватизація – це лише етап роздержавлення, який передбачає передання працівника символу власності на частину засобів або продаж їх у приватну власність.

Роздержавлення має проходити такими шляхами:

  1. передача державних підприємств у власність колективу;
  2. розподіл державної власності чи певної її частини між усіма членами суспільства;
  3. продаж державного майна громадянам і недержавним юридичним особам.

Способи приватизації:

  1.  викуп об’єктів малої приватизації – це спосіб, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб приватизації не передбачає конкуренції серед працівників.
  2.  викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом продукції – це спосіб приватизації, за яким власником об’єкту стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, який розробила комісія з приватизації;
  3.  викуп державного майна, зданого в оренду, - це спосіб, за яким власником майна стає орендар відповідно до договору оренди;
  4.  продаж на аукціоні та за контрактом (конкурсом) – це спосіб, за яким власником майна стає покупець, який на аукціоні запропонував максимальну ціну або на конкурсі – найкращі умови для подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов – найбільшу ціну.
  5.  продаж акцій відкритих акціонерних товариств – це спосіб, за яким власникам акцій державних підприємств, перетворених на ВАТ на конкурсних засадах, стають ті покупці, які запропонували найбільшу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84980. Як людина сприймає інформацію? Робота в графічному редакторі Paint. Робота за допомогою лівої і правої кнопки миші 82.83 KB
  Як людина сприймає інформацію Робота в графічному редакторі Pint. Формування навичок роботи з основними компонентами в графічному редакторі Pint. Сьогодні ми з вами ознайомимося з темою Як людина сприймає інформацію та продовжимо роботу в графічному редакторі Pint навчимося малювати бабусин сад. Повторення правил роботи з графічним редактором Pint.
84981. Велика буква в іменах, по-батькові та прізвищах людей 39.3 KB
  Формувати в учнів уміння розрізняти поняття „ім’я”, „по батькові”, „прізвище”; засвоювати правила написання з великої букви імен, по батькові та прізвищ людей; закріплювати знання про слова – назви предметів; розвивати вміння аналізувати, доводити; збагачувати словниковий запас учнів
84982. Велика буква у назвах міст, сіл, вулиць, річок 141.63 KB
  Формувати у учнів навички написання з великої букви назви міст, сіл, вулиць, річок; удосконалювати вміння розрізняти загальну і власну назви (без вживання терміну), вміння писати імена, по батькові, прізвища людей та клички тварин з великої букви; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять...
84983. Вправи на закріплення та узагальнення знань про слова, які означають назви предметів 39.54 KB
  Повторювати і поглиблювати знання учнів про слова, які є назвами предметів; удосконалювати вміння розпізнавати ці слова серед інших слів; закріплювати навички написання слів з великої букви; розвивати зв’язне мовлення, вміння правильно висловлювати свою думку, поповнювати словникову скарбницю школярів
84984. Розпізнавання слів – назв предметів за питаннями хто? що? Малювання Колобка 488.21 KB
  Формувати вміння і навички розпізнавати слова, які відповідають на питання хто? що?, розвивати зв’язне мовлення, мислення, увагу, пам’ять; збагачувати словниковий запас; вчити малювати Колобка; виховувати любов до свого рідного міста; виховувати бережливе ставлення до хліба, а також працьовитість, дисциплінованість.
84985. Погодные условия и безопасность человека 27.54 KB
  Сформировать умения по обеспечению личной безопасности во время грозы гололеда и метели. Правила безопасного поведения во время грозы. Правила безопасного поведения во время метели. Сформировать убеждение в необходимости соблюдения правил безопасного поведения во время грозы при гололедице и во время метели.
84986. Безопасность на водоемах 29.17 KB
  Безопасность на водоемах Цель урока. Дать знания учащимся о состоянии водоемов в нашем городе и правила безопасного поведения на водоемах в разное время года. Сформировать убеждение в необходимости знать и соблюдать правила личной безопасности на водоемах. Общие правила безопасности при купании в водоемах.
84987. Криминогенные ситуации и личная безопасность 27.87 KB
  Сформировать убеждение в необходимости соблюдать правила личной безопасности при общении с незнакомыми людьми выработать умение в безопасном поведении в характерных криминогенных ситуациях. Правила личной безопасности в криминогенных ситуациях. Необходимо выработать у учащихся умение отказываться от нежелательного общения для обеспечения личной безопасности. Разобрать основные правила по обеспечению личной безопасности в различных ситуациях возникающих в повседневной жизни.
84988. Обеспечение личной безопасности дома 30.08 KB
  Изучаемые вопросы Общие правила безопасного поведения школьника если он остался дома один. Обсудить с учащимися рекомендации по соблюдению правил безопасного поведения дома если они в доме одни. Не открывайте дверь никому даже если эти люди представились работниками коммунальных услуг милиции или почты. Если вас просят принести попить или позвонить от вас объясните через дверь как дойти до ближайшего магазина и телефонаавтомата.