86533

Учбовий аналіз графічного твору

Курсовая

Косметология, дизайн и стилистика

Різновиди графічного мистецтва. Вступ Стародавня грецька легенда про початок мистецтва розповідає: дочка хіоського гончара прощаючись зі своїм милим перед тим як відпустити його на війну і бажаючи зберегти його образ обвела вуглем на дверях своєї хати профільний контур його голови.

Украинкский

2015-04-08

336.5 KB

2 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 6

Херсонський державний університет

Кафедра образотворчого мистецтва і дизайну

курсова робота

з  Історії пластичних мистецтв

з теми:

“Учбовий аналіз графічного твору”

Студентки 2 курсу 221-5 групи

напряму підготовки:6.020205. Образотворче мистецтво*

Філоненко Ірини Петрівни

Керівник:  доцент  Постолова Н.В.

Підсумкова оцінка.

Національна шкала ________________

Кількість балів ____________________

ECTS ____________________________

Члени комісії __________   __________________

                           (підпис)                     (прізвище та ініціали)

   __________   __________________

                                       (підпис)                     (прізвище та ініціали)

                       __________   ___________________

                            (підпис)                     (прізвище та ініціали)

Херсон – 2014 рік


ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………….3

Розділ 1. Особливості учбового аналізу графічного твору.

      1.1. Графіка як вид образотворчого мистецтва……………………..5

      1.2. Різновиди графічного мистецтва……………………………….10

      1.3.Технічні особливості гравюри…………………………………..15

      1.4. Методичні закономірності проведення учбового аналізу графічного твору……………………………………………………….....23

Висновки……………………………………………………………...26

Список використаних джерел…………………………..…28

ДодатКИ :

Додаток А.Ф.Кідер.Екслібріс для І.Барах

Додаток Б.Ф.Кідер.Екслібріс для Ю.П.Шепелєва.


Вступ

    Стародавня грецька легенда про початок мистецтва розповідає: дочка хіоського гончара, прощаючись зі своїм милим перед тим, як відпустити його на війну, і бажаючи зберегти його образ, обвела вуглем на дверях своєї хати профільний контур його голови. Профіль милого дівчина обвела лінією, по-старогрецьки цей процес називався «графо» (слово рівнозначне нашим «рисую», «пишу»). Так, залишений силует став символічним знаком… 

 Графічне мистецтво є одним з найдавніших серед образотворчих мистецтв. Перші контурні і силуетні зображення тварин і людей на стінах печер первісної людини були суто графічними. В прадавні часи ще печерна людина відчувала потребу відтворювати образи звірів, на яких полювала. Вона робила це на стінах свого житла примітивними прийомами ліній і плям. Так зародилися початки мистецтва, графіки, що збереглися до нашого часу.

 На підставі вищезазначеного темою курсової роботи обрано: “Учбовий аналіз графічного твору”.

Мета дослідження –дослідити засоби учбового аналізу графічних творів.

Виходячи з мети дослідження нами визначено такі завдання:

1.Дослідити літературні джерела з теми.

  2.Розкрити зміст поняття “графіка”.

  3.Розглянути основні графічні техніки.

       4.Охарактеризувати основні види графіки.

       5.Проаналізувати обрані мною графічні твори .

Об’єктом дослідження є   гравюра як вид графічного мистецтва.

Предмет дослідження – процес учбового аналізу графічних творів.

Структура курсової роботи складається зі вступу, одного розділу, чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший підрозділ присвячено історії розвитку та видам графічного мистецтва. У другому підрозділі розглядаються графічні  техніки.Третій - технічні особливості гравюри. Четвертий - учбовий аналіз графічних творів.


Розділ 1

ОСОБЛИВОСТІ УЧБОВОГО АНАЛІЗУ ГРАФІЧНОГО ТВОРУ

1.1. Графіка як вид образотворчого мистецтва

     Людина завжди прагнула до краси, знаходячи високу насолоду в творчості. Що ж до графіки, як тиражного мистецтва, то загальновідомо, що вже стародавні єгиптяни й асирійці вирізували в дереві певні зображення і знаки, а потім відбивали їх на цеглі, посуді тощо. В давній Індії вирізували на дереві візерунки, які друкували на кольорових тканинах. На Сході ще задовго до нашої ери японцям і китайцям також було відоме вирізування на дереві. На Заході стародавні греки і римляни вживали дерев’яні печатки для поміток на предметних обладнаннях, на тваринах і рабах. Навіть орнаменти, які сприймаємо тепер як декоративну оздобу, також служили засобом порозуміння. Таким чином, спосіб зображення лініями і штрихами дістав назву письма, тобто графіки. Однак минуло ще півтори тисячі років нашої ери, поки людство почало користуватись графікою, як засобом розмноження, тобто друкарською технікою.

     Розвиваючись протягом століть графіка збагатилась найрізноманітнішими художньо-технічними прийомами, що поступово набували свого реалістичного вдосконалення.

   Що ж до української графіки, то вона теж бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі в ХІ-ХІІ ст. дала плідний ґрунт для розвитку книжкової графіки. Художники оформлювали книги орнаментальними заставками, вигадливими заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстраціями (мініатюрами), а також численними дрібними малюнками на берегах сторінок.

     Найдавнішими витворами книжкової графіки, що збереглася до нашого часу, є книги ХІ-ХІІ ст.: «Остромирове Євангеліє» (1056-1057), «Ізборник Святослава» (1073), «Трірський псалтир» (або «Кодекс Гертруди»; 1078-1087), «Юр’ївське Євангеліє» (1120-1128) та «Добрилове Євангеліє» (1164).

   Незважаючи на тяжкі часи боротьби українського народу з іноземними загарбниками у ХІV-ХVст., мистецтво рукописної книги все-таки не припиняло розвитку. Особливо багатою і різноманітною стає орнаментика заставок і ініціалів. Вони компонуються на основі рослинних, тератологічних (звіриних) та вигадливо сплетених геометричних елементів – плетінки.

   Плетінки заставок часто поєднуються з елементами рослинної орнаментики, яка все частіше проникає в книжкове оздоблення. Починаючи від заставки або ініціалу, рослинний орнамент розвивається вниз сторінки й обрамлює весь рукописний текст або мініатюру. Це надає сторінці ошатного вигляду й робить її оригінальним витвором книжкової графіки.

        Незважаючи на те, що всередині ХVI ст. в Україні виникло книгодрукування, рукописна книга не припинила свого існування і продовжила свій розвиток навіть у ХVІІІ ст. В оздобленні рукописів художники часто використовують копії гравюр стародруків і виконують їх у техніці рисунка пером з розкольоровкою аквареллю.

   В середині ХVІ ст. в Україні почало відновлюватися занепале книгодрукування. Вважають, що його активізував московський першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 р. «Апостола», «Граматику» та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була «Біблія» 1580 р. Друкарні почали працювати в багатьох містах та при монастирях. А в друкарні Києво-Печерської лаври гравюру друкували протягом цілих століть.

     Крім книжкової гравюри, в друкарнях продукувалася станкова гравюра – естамп. Вона виконувалась на дерев’яних дошках, друкувалася на окремих аркушах паперу і у вигляді популярних картинок розповсюджувалася серед народу. Це були гравюри на сюжети різних біблійних притч, портрети популярних у народі святих, краєвиди історичних місць, монастирів тощо.

   У другій половині ХVIІ-ХVІІІ ст. настає небувалий розквіт українського граверства. Це був час національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення, утвердження національної самосвідомості. Все це давало натхнення українським митцям.

    Графічне оздоблення стародруків стає дедалі багатшим і розкішнішим. Особлива увага художників приділяється титульному аркушеві, композиція якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтиспісом, що друкувався на звороті титула. Текст книги щедро ілюструється сторінковими або невеликим текстовими гравюрами і декорується сюжетно-орнаментальними заставками з гарною шрифтовою в’яззю, ініціалами, кінцівками, іншими декоративними елементами. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою української культури.

   Серед обдарованих художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на вищий щабель, були такі майстри різця, як Олександр і Леонтій Тарасевичі. Їхні твори, а також твори майстра Інокентія Щирського, який працював одночасно з ними, виконані на рівні кращих світових взірців.

    Наприкінці ХVІІІ ст. в українській графіці, як і в інших видах мистецтва, відбуваються істотні зміни. Церква як основний замовник втрачає своє панівне становище. Починають працювати цивільні друкарні, у яких утверджується світська тематика. Монастирські друкарні поступово занепадають. Почала занепадати народна гравірована картинка, яка мала здебільшого релігійну тематику.

   На початку ХІХ ст. українське графічне мистецтво вступає в новий етап свого розвитку. Внаслідок зростання антифеодального руху народних мас виникають нові революційно-демократичні ідеї, які впливають і на формування мистецтва. Провідне місце тепер займає станкова графіка, а в ній на широку дорогу виходять побутовий та історичний жанр, пейзаж та портрет, які в період переважання церковних канонів лише частково існували в книжковій та естампній гравюрі. Опановувалися нові графічні техніки: торцева гравюра на дереві, автолітографія, офорт, акватинта.

    Новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Тараса Шевченка. У його творчості значне місце займає графіка. Він багато працював у рисунку олівцем, пером, любив сепію, акварель. Кобзар надавав великого значення естампній графіці як найбільш доступному виду мистецтва для широких верств і сам багато працював у техніці офорта і акватинти, у чому досяг високої досконалості.

   Значний внесок у книжкову графіку на початку ХХ ст. зробили також такі видатні живописці як О. Кульчицька, Ю. Панькевич (в Галичині) та інші.

  Українська гравюра пройшла у своєму розвитку яскравий шлях від виделення, як самостійний вид образотворчого  до широкого поширення з використанням різноманітних технік, збагачення зсобів художньої виразності та застосування у різних галузях діяльності: книжковій графіці, плакаті,прикладній гравюрі, естампі та екслибрісе.

1.2. Різновиди графічного мистецтва

 Малюнок як вид образотворчого мистецтва включає в себе малюнок і гравюру. Малюнок це – зображення,основний вид графіки, який виконується ( олівцем, пером, пензлем, вугіллям та ін.) за допомогою контурних ліній, штрихів, світлотіньових плям в одному або декількох кольорах, переважно на папері. Головні види  художнього малюнка: станковий живопис, ескіз,етюд, замальовка тощо.

 Саме слово «графіка» із грецької означає «рисувати», «писати». Розвиваючись протягом століть, графіка збагатилась найрізноманітні-шими художньо-технічними прийомами, що поступово набували свого художнього вдосконалення. Насамперед це стосується рисунка – основи всіх видів образотворчого і декоративного мистецтва, найважливішого і неодмінного супутника всіх творів графіки.

 Відомо, що за допомогою рисунка людина пізнає світ. Слово «рисунок» – давнього українського походження. Під рисунком розуміють все виконане лінією і штрихами, тобто графіку. Отже, головні елементи рисунка – лінія, штрих, пляма – можуть бути чорними на білому фоні, або навпаки, а також по-різному сполучені. Коли твір виконаний чорним і білим, то такий прийом називають контрастним, на відміну від тонального прийому, де зображення передається різними відтінками однієї фарби. Самі тільки лінії вже відтворюють характер форм і відстаней між ними. Зіставленням товстих і тонких ліній можна створити враження віддалі, перспективи. Тут має значення ще й характер ліній. Рівні, поземні і рівнобіжні передають, наприклад, дзеркальну гладінь стоячої води, хвилясті – воду, що тече, овальні і в тінях розширені й згущені викликають відчуття обсягу округлої форми, ламані та різнопере плетені передають фактуру і характер предметів. Кожний художник кладе штрихи по-своєму, то рівнобіжно згущуючи та посилюючи їх у тінях, то перехрещуючи навскіс ромбовидно або прямо, то переплітаючи в різних напрямках.

 У практиці, крім рисунків і малюнків «у чистому виді», зустрічаються їх різноманітні сполучення. Так, штриховий рисунок олівцем, тушшю чи пером доповнюють тоном сепії, акварелі тощо.

 Однією з найхарактерніших ознак графіки є те, що на зображенні може залишатися чистий папір, який відіграє активну роль світла і кольору. Твір буде тим кращий, чим простіших художніх засобів вживатиме майстер, домагаючись якнайповнішої образної завершеності. Отже, «мало» під рукою митця повинно перетворитись на «багато». Велике значення тут мають контрасти чорного з білим та відповідний вибір техніки виконання, залежно від ідейного задуму, характеру натури тощо. Як правило, колір у графіці вводять не так повно, як у малярстві.

 Так уже склалося, що у світі щодо поняття графіки входить усе те, що виконано на папері. Тому до графічного мистецтва відносять навіть твори акварельного, гуашевого і пастельного живопису. Крім паперу різних ґатунків, тонів і кольорів, малюнки графіки виконують інколи також на пергаменті, шовку чи інших матеріалах.

 Таким чином малюнок, як різновид графіки має широке поширення у всіх видах пластичних мистецтв. З начерків та ескізів починається формування архітектурного і дизайнерського проекту; задум скульптурного і живописного. Основна галузь малюнку – графіка і тільки в ній рисунок набуває самостійної вартості, розкриває всі свої художні можливості.

 Гравюра (з франц.—вирізати) – у графічному мистецтві окремий вид творчості. Г. називають відбиток на папері з дошки, на якій був вирізаний (награвірований) малюнок. Існує багато  різновидів граверної техники: різцева Г.  Офорт, суха голка,ммеццо-тито,мякий лак, акватинти, пунктирна манера, манера олівця, резерваж, лавіс, ксилографія, ліногравюра, гравюра на камені й різних пластиках. [ ]

  Графіка включає в себе різні види образотворчого мистецтва. Сюди відносять: рисунки-ілюстрації і найрізноманітніші можливі прикрашання книг, газет, журналів, виконаних тушшю, олівцем, аквареллю, гуашшю, темперою і т. д.; всі види плакатів; рисований художній шрифт; різні грамоти, дипломи, упаковки, етикетки, білети.

 Крім того, художник-графік може виконати свій творчий задум не тільки на папері, і не тільки в одному екземплярі, що має місце у вище перелічених видах графіки. Він працює і на таких матеріалах як камінь, металічні пластини, дерево, лінолеум. У таких випадках художник може розмножити свою композицію, отримати з неї певну кількість однакових відтисків. За такою графікою закріпилась назва «робота в матеріалі».

 Таким чином, залежно від застосовуваного матеріалу в графіці розрізняють:

а) літографію – роботу на камені;

б) металічну різцеву гравюру – гравірування різцем на металічних пластинах;

в) офорт – роботу на металічних пластинах з застосуванням травлення кислотою; офорт має різновиди – акватинта, м’який лак і інші;

г) ксилографію – гравірування на дереві (дереворит);

д) ліногравюру – гравірування на лінолеумі.

Останні види гравюри, тобто «робота в матеріалі», найбільш цікаві за своєю оригінальністю, своєрідністю художньої мови, а також вони загальнодоступні.

   Насправді: якщо рисунок олівцем, тушшю чи аквареллю виконаний художником як станкова композиція, то з цим твором може ознайомитися на виставці чи де інде порівняно невелика кількість людей. Якщо ж подібна композиція виконана як ілюстрація до якої-небудь книги і відтворена й надрукована великим тиражем, вона стане досягненням досить великої кількості глядачів. Але тоді глядач уже не побачить оригінальний твір автора-художника, з присутнім йому «почерком», а лише репродукцію, копію, де будуть неминучі втрати «оригінальності» даного твору. Теж ж саме відбудеться, коли буде репродукуватися не ілюстрація, а станкова композиція.

   Інша справа – літографія, різцева гравюра, офорт, ксилографія, ліногравюра.Якщо художник виконає свою композицію одним із способів «роботи в матеріалі», він отримає форми, виготовленої безпосередньо ним, декілька однакових відтисків, кожен з яких буде мати всі признаки і якість оригіналу. Тим самим художник-графік робить свій витвір доступним значно більшій кількості глядачів.

   Важливо зазначити, що офорт, ксилографія, ліногравюра, маючи всі якості оригінального художнього витвору, вільні від тих чи інших недоліків, що присутні для репродукцій, значно доступніші.

   Коли ілюстрація, обкладинка, форзац, листівка чи інша подібна робота, призначена для друкування тиражем, виконана літографією, гравюрою на дереві чи лінолеумі, то тут великим тиражем можна не тільки робити репродукцію з оригінальних авторських відтисків, але й безпосередньо друкувати з каменю, дерева, лінолеуму, як з готової форми для друку. В цьому випадку в тиражі зберігаються всі специфічні особливості і якості оригінальної гравюри або літографії.

   Серед видів графіки великого поширення набула ліногравюра.

Відносна простота процесів гравірування і отримання відтисків при дуже широких образотворчих можливостях, а також виразність і своєрідність гравюри на лінолеумі зробили її одним з найбільш популярних і доступних видів графіки.

   Основний вид гравюри на лінолеумі – естамп, тобто станкова композиція, виконана автором на певному матеріалі (в даному випадку лінолеумі) і віддрукована безпосередньо з авторської форми.

   Добре виконана ліногравюра практично застосовується як і друкарська форма – кліше. Але вона цілком прийнятна в якості друкарської форми не тільки в специфічних умовах. Адже для неї не потрібно клішування.

  У житті суспільства граюра відіграє особливу роль. Вона тісно зв’язана з реальністю, яка швидко змінюється, використовується у пресі, пропаганді, рекламі, промисловості та побуті, естетизує ті галузі нашого життя, які недосяжні іншим видам мистецтва. Графіці властива особлива ефективність взаємодії з суспільним життям, оскільки вона оперативна, мобільна, відкрито публіцистична, набуває особливого значення в період змін у суспільстві. У ній об’єднуються індивідуальність та масовість, при сприйнятті графічних образів включаються як зорові, так і незорові асоціації.

1.3.Технічні особливості гравюри

    Твори естампної графіки можна виготовляти техніками високого, глибокого і плоского друку. До техніки високого друку відносять дереворіз, дереворит, ксилографію та ліногравюру.

     Принцип високого друку полягає в тому, що всі ті місця дошки чи лінолеуму, які не будуть друкуватись, заглиблюють, вирізуючи їх ножем або штихилем. Фарба лягає тільки на залишених високих місцях і під час друку в машині або при ручному тисненні переходить на папір.

     До найдавніших способів високого друку належить дереворіз, відомий у Китаї ще в IX столітті, звідки він у XIV столітті потрапив до Європи. Тут дереворіз здобув широке застосування після винаходу Гутенбергом друкарської техніки, а в Росії і на Україні – з виходом книг, надрукованих у Москві та Львові російським і українським першодрукарем Іваном Федоровим.

    У ряді країн Європи, а також у Китаї та Японії техніка дереворізу досягла високого розвитку. На Україні у XVII столітті найбільше виділялись дереворізи таких майстрів-граверів Києво-Печерської лаври, як Ілія, Зубрицький, Феофан та інші.

     Для дереворізу беруть сухе грушеве, яблуневе, липове або горіхове дерево, розпиляне вздовж за волокнами деревини. Раніше друкар вручну відтискував зображення з дерева на папір. Згодом дереворізи почали використовувати і для машинного друку. У цьому останньому випадку

дошка повинна мати висоту 23 мм, як і висота друкарського шрифта. Перед гравіруванням дошку необхідно добре зчистити рубанком і відполірувати наждаком. Рисунок переводять через копірку, інколи дзеркально обернено, і уточнюють зображення штрихами, тушшю (пером чи пензлем). Японські гравери рисують зображення на кальці, яку потім перегортають і наклеюють на дошку, що дає можливість після вирізування одержати відбиток в первісному положенні. Вирізують усі ті місця, де нема рисунка, користуючись ножиками і стамесками з найліпшої сталі. За волокнами породи вирізувати легко. По діагоналі – важче. А в заокруглених місцях – ще важче. Кожну лінію обережно обрізують з обох боків, ведучи ножика до себе навскіс (японці від себе), щоб не перетяти й не підрізати ліній. Поля між штрихами вибирають стамескою. Коли зображення вирізане, на нього наносять валиком фарбу, зверху кладуть папір і тисненням палітурної кісточки чи ложки роблять пробний відтиск. Тираж виготовляють друкарським способом. Найкращим папером для друкування гравюр вважається «япан» — ручний японський паво, що виробляється старовинним способом з волокнистих рослин.

    Протягом ХVІІІ ст. високо розвинулася гравюри на міді. У порівнянні з нею творчі можливості дереворізу були надто обмежені. Майстер гравюри на міді англійський ілюстратор Томас Бюїк подав у 1771 році на конкурс першу спробу гравюри на самшитовому дереві, розпиляному впоперек його шарів. Так виникла нова техніка деревориту (репродукційної ксилографії), де штрихи не вирізувались, як раніше, а рились на дереві штихелями, як на міді. Ця нова техніка, що істотно відрізнялась від дереворізу, почала успішно змагатися з мідьоритом щодо сили і краси тональних переходів і відразу виявила свою перевагу ще й в тому, що її можна було друкувати одночасно з текстом. Це мало вирішальне економічне значення при випуску ілюстрованих книг і журналів. Тому репродукційна, точніше інтерпретаційна ксилографія завоювала собі в XIX столітті домінуюче положення, як головний засіб художньої репродукції. З розвитком фотографії з'явилась можливість копіювати будь-який оригінал на дерево, що відкрило шляхи для бурхливого розвитку репродукційної ксилографії. Протягом ста років ксилографія розвивалась в напрямі факсимільної репродукції, в якій гравер точно передавав лінії і штрихи, нарисовані художником, і тональної, де гравер «перекладав» штихелем тоновий малюнок художника на мову ліній і штрихів. Цим самим він інтерпретував оригінал, поліпшував його або погіршував, залежно від особистих здібностей.

    Коли ж у 1882 році Г. Майсенбах винайшов цинкографію, ксилографія як засіб репродукції поступово втратила своє значення, бо нові техніки масового поліграфічного друку були дешевші, вони давали можливість в найкоротший час репродукувати будь-який оригінал. Однак технічні досягнення ксилографії розвивають сучасні майстри деревориту, які самі рисують, гравірують і друкують свої твори.

    Найкращим матеріалом для деревориту є самшит, потім груша, бук, вишня та інші породи дерев. У наш час застосовують також органічне скло (плексіглаз). Сухе поліно самшиту розпилюють на кружки по 27-30 міліметрів і зчищають гострим рубанком впоперек шарів до висоти 23 мм. Для прямокутних дощок кружки розпилюють по серцевині і склеюють казеїном, риб'ячим або столярним клеєм. Зображення наносять, як і для дереворізу, або просто рисують на дошці олівцем, після чого уточнюють рисунок тушшю. Гравірують добре нагостреними стальними рильцями – «штихелями», одними з них ритуючи штрихи, а іншими, заокругленими або плоскими, вибираючи зайві широкі площі. Техніка друку така сама, як і при дереворізі.

     До техніки глибокого друку відносять мідьорит, суху голку, меццо-тинто і пунктир (сухі техніки), штриховий офорт, м’який ґрунт, акватинту, резерваж (мокрі техніки).

    Техніка глибокого друку здійснюється за таким принципом: фарбу втискають у вирізані вглиб місця металічної пластинки і під тиском валів станка вона переходить на вологий папір. Якщо зображення виконується різними інструментами вручну, без вживання кислот – це сухі техніки. А коли штрихи поглиблюють, травлячи їх кислотою, такі техніки називають мокрими.

    Естампи, відбиті способом глибокого друку, мають ряд особливостей, які необхідно знати, щоб зуміти відрізнити офорт від деревориту або літографії. Це, насамперед, наявність фацета, як називають відбиті на папері сліди спиляних навкіс напильником країв мідної або цинкової пластинки, що утворюють немовби рамку для зображення. Ця рамка обов'язкова для всіх відбитків типу глибокого друку і її значення ще й функціональне: спиляні краї полегшують вхід пластинки між валами офортного станка і тим самим оберігають папір від можливого перерізування його гострим краєм пластинки під час друку.

   Другою ознакою естампа типу глибокого друку є те, що фарба, переходячи під тиском на вологий папір, утворює відчутний дотиком пальців рельєф, тим вищий, чим глибшими були вириті, видряпані або витравлені на пластинці штрихи. У темних місцях чорна матова фарба поглинає світло, а у світлих – здавлений тиском папір блищить, випромінюючи світло. Це надає естампам своєрідної і неповторної краси тональних контрастів і переливів світлотіні.

   Серед технік глибокого друку, які здійснюються сухим способом, тобто без вживання кислот, найдавнішою є мідьорит, що розвинувся з ремісничих гравюр на камені, кості, зброї та декоративних прикрас на предметах із золота й срібла. Перші пробні відбитки з цих предметів на папір і дали поштовх для розвитку мідьориту як окремого виду мистецтва. У XV—XVI століттях високої майстерності в техніці гравюри на міді домоглися художники Мантенья (Італія), Дюрер (Німеччина) та ін. Найвищого технічного розквіту гравюра на міді досягла у творах таких віртуозів XVII століття, як Еделінк і Нантейль у Франції та у XIX столітті Уткін та Іордан в Росії.

   Технічно мідьорит виготовляється так: беруть доброї якості червону мідь з полірованою поверхнею. Рисунок перебивають копіркою або контури зображення виконують легким штриховим травленням. Універсальним інструментом для гравюри є так званий «грабштихель», його ведуть завжди горизонтально і проти лінії. Задирки міді, які утворюються обабіч штрихів під час рятування, обережно зчищають «шабером». Фарбу втирають тампоном в штрихи і знімають зайву з поверхні пластинки. Потім на неї накладають вогкий папір, сукно (кирзу) і, протягаючи між валами тискального (офортного) станка, одержують відбиток. Типовою для мідьориту є лінія з чіткими краями, спочатку тонка, далі ширша і глибша. В кінці вона стає мілкою, звужується і зникає.

   З техніки мідьориту протягом першої половини XIX століття розвинулась гравюра на сталі (сталерит). Винайдений 1820 року в Англії сталерит дозволяв виконувати найтонші репродукції переважно пейзажного жанру. Перед початком роботи сталь відпускалась, а по закінченні гартувалась. Уже з другої половини XIX століття, після появи геліогравюри (на базі фотографії) та інших масових полі-графічних технік, гравюра на сталі відійшла в забуття через неспроможність змагатися з новими, точнішими і значне дешевшими способами репродукції.

   Найпростішою технікою роботи безпосередньо на мідній пластинці є гравюра сухою голкою. Спочатку вона була допоміжною для офортів (наприклад, у Рембрандта), але з часом розвинулась у самостійну мистецьку мову.

    Працюючи у техніці сухої голки, художник спочатку літографічним олівцем або перебиваючи через копірку наносить на мідну пластину ескіз чи начерк з натури. Потім він починає рисувати гострою сталевою голкою, забитою в дерев'яну ручку. Врізуючись у метал, голка залишає обабіч себе задирки, на які при друкуванні чіпляється фарба. Так і з'являються оксамитово м'які краї штрихів, що починаються дуже ніжно, а згодом розширюються і зникають, надаючи зображенню своєрідної мальовничості. Де потрібна «м'яка» і «густа» поверхня, там задирки від голки залишають, а де хочуть мати світлі місця – їх послаблюють або зчищають шабером.

   Найбагатшою за тональністю є гравюра меццо-тинто. Її також виконують на міді, що витримує порівняно велику кількість добрих відбитків. Поліровану поверхню мідної пластинки рівномірно, у всіх напрямах «колишуть» спеціальним зубчатим інструментом – «колисочкою», доки пластинка не покриється насічкою, яка при друкуванні дасть рівне чорне тло; тоді фарбу змивають і наносять зображення, перебиваючи з допомогою копірки. Працюють гострим тригранним сталевим шабером, зрізуючи зерно насічки там, де мають бути світлі місця. Чим більше (глибше) зрізається насічка, тим світлішає тон. Бліки вигладжують гладилкою. Друкуються такі естампи, як і всі інші техніки цього виду, на офортному станку.

   Властивістю меццо-тинто є м'які переливи тональності при повній відсутності різких країв. Переливи йдуть від найглибших чорних до сліпучо білих.

    Так звана пунктирна гравюра зовні подібна до меццо-тинто. Вона служила і досі служить допоміжною технікою для меццо-тинто, сухої голки і мідьориту.

    Коли йде мова про естампну графіку, то здебільшого мають на увазі офорт. Це французьке слово в перекладі на нашу мову значить «міцна вода», під якою розуміють азотну кислоту, що нею шляхом травлення поглиблюють штрихи і точки на мідній пластинці. Класичною технікою мокрого способу є штриховий офорт, що виник в XVI столітті. Поштовхом до його появи було прагнення граверів з допомогою азотної кислоти прискорити і полегшити свою кропітку і марудну роботу. Свого розквіту офорт досяг у XVII ст., коли він заслонив собою всі інші графічні техніки.    До техніки плоского друку відносять монотипію,літографію та її різновиди – асфальт, розмивка, каміньорит. Літографії – це друк з каменю чи офсетної  цинкової пластин. Плоский друк не має  ні високих місць, ні заглиблень, і полягає в тому, що вода не приймає жиру, а жир води. Місця на камені, де виконано рисунок жирною літографічною крейдою, після травлення азотною кислотою з розведеним у воді гуміарабіком набувають  певні властивості після зволоження каменю приймати жирну фарбу, відганяючи воду, а на місцях, де немає рисунка, навпаки: приймати воду, відганяючи фарбу.

   Спосіб літографії винайшов у 1796 році празький артист і драматург Алоїс Зенефельдер, шукаючи дешевих засобів розмноження своїх театральних п'єс. Своїми необмеженими образотворчими можливостями, легкістю роботи і дешевизною цей винахід завоював широке застосування як новий, третій вид друку.Літографія дозволяє імітувати всі різні художні техніки: рисунок пером та пензлем на шліфованому камені, рисунок жирною крейдою на зерненому, вишкрябування на асфальті, автографію, розмивку туші, гравюру та інші.

   Для літографії використовують камінь-пісковець, який шліфують пемзою, а зернить річковим піском. Рисуючи, підкладають чистий папір, щоб не торкатися до поверхні пальцями, бо після травленая можуть з'явитися небажані жирні сліди. На зернистому камені можна домогтись дуже ніжних сріблясто-сірих переходів прозорих тіней поряд

з глибокими й соковитими ударами жирного олівця або пензля, змоченого літографською тушшю. Вільні рукописні штрихи на тонких рівно відтушованих площах у сполученні з білим папером надають автолітографіям особливої естетичної принади.

    Літографію можна виконати на папері і перевести на шліфований або мірно зернений камінь. Такий процес звуть автографією. Папір для автографії виготовляють, покриваючи його теплим не густим клейстером з крохмалю.

  Тому незалежно від техніки та матеріалу графічний художній образ у равюре створюється особливою мовою. Виражальними засобами гравюри є: лінія, за допомогою якої створюється малюнок, який можна порівняти з монологом, і пляма, винахід якої належить японським графікам. Лінія та пляма (чорна й біла) — найабстрактніші образотворчі категорії, яких не існує в природі; штрих або тон — переривчаста лінія на графічному зображенні.

  Лаконічність графічної образотворчої мови свідчить не про її бідність, а про її специфіку. Графіка перекладає наше сприйняття на особливу раціональну мову. Графіка наближається до визначення, вона апелює до розуму. Живопис розбуджує емоції, а графіка — думки та уявлення від дійсності, вона близька до слова.

1.4. Методичні закономірності проведення учбового аналізу графічного твору

  Учбовий аналіз - метод уявного(мисленного) розчленування твору на сладові частини специфічної мови образотворчого мистецтва (живопису, графіки, скульптури) та синтез – визначення взаємозв’язку окремих його компонентів для відображення теми та ідейного задуму твору.

   Мета аналізу – усвідомлення художніх цінностей твору та визначення його місця в мистецькому прцесі. Дослідництво художньої вартості твору проводиться через засоби виразності певного виду мистецтва.

   Учбовий аналіз необхідно проводити на оригінальному образнику.

Орієнтовний план учбового аналізу графічного твору включає:

  1.  Автор твору та дата його життя; назва твору та час виконання; матеріал та техніка твору. Вид мистецтва, жанр, місце знаходження.Мета аналізу.
  2.  Особливості мистецьких процесів, що мають відношення до часу виникнення твору та відомості про художника.
  3.  Тема, сюжет,ідейно-художній задум твору.
  4.  Структурна основа твору – композиція.Засоби виразності в рамках мови даного мистецтва. Художня трактовка образів.
  5.  Висновки. Які засоби виразності мають провідне значення у виявленні теми твору? Наскільки твір відповідає певному напрямку в образотворчому мистецтві? Яке місце він займає у творчості художника виконавця. Висновки по конкретній меті аналізу.

Для учбового аналізу графічного твору ми вибрали два  екслібриса херсонського майстра. Заслуженого художника України Ф.І.Кідера.Кнажковий знак у творчості графіка займає значне місце, особливо в останній період творчості художника.

    Екслібрис ( з лат.-із книг) – невелика художньо виконана етикетка, на якій зазначено, кому належить книга; книжковий знак у вигляді штампу.  Екслібрис відноситься до прикладної графіки і пов’язаний з особистостю власника книги, його бібліотеки.

    Блискуче володіючи технікою офорту, Фелікс Кідер сформував свою яскраву, самобутню манеру гравіювання, травки, друку. Більше двадцяти років офорт був його улюбленим прийомом. Широко застосовував він його в роботі з книжковими знаками. Саме в екслібрисі він встиг якнайповніше розкрити свій творчий потенціал. Його екслібриси вражають самобутністю, глибоким осмисленням теми, чуттєвим сприйняттям прекрасного та тематичною різноманітністю. Можна умовно систематизувати тематику книжкових ярликів, виконаних Феліксом Кідером, поділити її хронологічно на різні комплекси. декілька тематичних циклів у автора: «Екслібриси з афоризмами», серія «Пори року», «Образ коня як приклад природної грації», «Міфологія», «Біблія», «Образ Янгола як авторська позиція художника», «Любов земна», «Грамофонні платівки» тощо. Деякі з екслібрисів мають назви.

 Обрані для графічного аналізу  твори виконані в техніці офорту. Щодо тематичної спрямованості робіти відносяться до циклу «Образ Янгола». Умовний герой книжкових знаків (янгол) зображується з сонцеподібною головою, обрамленою пасмами короткого волосся. Подовжений розріз очей надає деяку метафізичність образу. Створені персонажі випромінюють широкий спектр почуттів – від цілковитого спокою до стану творчого польоту і натхнення. 
 
 Екслібрис доброї знайомої художника – Ірини Барах, колекціонерки та підприємниці, називається «Янголи, що грають». Символізує він радість творчості. Основу композиції складають два янголи, які летять назустріч один одному та грають на сопілках. Зображення маленької пташки гармонійно доповнює композицію та вносить певний оптимістичний, добрий та світлий настрій.(Додаток А.)
 Радість повноти буття обіграна в книжковому знаку «Над степом», створеному для херсонця Юрія Петровича Шепелєва. В сюжеті знову присутній образ янгола. Три янголи, що грають на скрипках, начебто зависли в повітрі. Динамічні образи літаючих істот створюють відчуття атмосфери безкрайнього неосяжного простору.(Додаток Б.)

  З усіх видів діяльності цього видатного митця, заслуженого художника України, саме у камерній формі графіки книжного знаку найповніше розкрився його творчий потенціал.

  Фелікс Кідер завжди ставив серйозну художню проблему, і, вирішуючи її, створював значні, узагальнені, змістовні образи. Його відкритий нехитрий характер з'єднував по-дитячому добре захоплене сприйняття світу з його філософським осмисленням. У нашому житті, наповненою протиріччями і жорстокістю, він умів знайти світлі моменти, з сумною іронією мудрої людини виправдовуючи людські вади та побутову невлаштованість.

  На мініатюрному шматочку паперу, що уміщається на долоні, Фелікс Кідер зображував цілий світ почуттів і думок, розкривав загальнолюдські цінності через гармонію людини зі світом. Аналізуючи твори Ф.І. Кідера можна сказати, що він як художник досяг рівня світової культури.Навіть на прикладі такої невеликої кількості представлених тут книжкових знаків можна судити про майстерність і безмежний творчий потенціал Фелікса Кідера. В його екслібрисах знайшов віддзеркалення цілий світ почуттів і думок, розкритий за допомогою художніх образів.

Висновки

У ході дослідження ми дійшли до наступних висновків:

  1.Саме графіка, більше ніж інші галузі образотворчого мистецтва, здатна виявляти все, починаючи від узагальнених і умовних понять до конкретних явищ і подій сучасного і минулого життя суспільства. Це стосується не тільки техніки виконання тих чи інших графічних творів, а й про ті специфічні властивості, що відрізняють графіку від інших видів мистецтва.

  2.Будучи обмеженою розміром, графіка має неосяжні можливості ідейного та естетичного впливу на маси через свою тиражність. Для графіки характерна лаконічність вираження. Вибирати основне і опускати зайве – значить узагальнювати і спрощувати, тобто збагачувати сприймання. Тому творча робота художника-графіка, як і робота скульптора у мармурі, є тільки мистецтвом відкидання зайвого і залишення того, що створює образне втілення ідейного задуму.

 3. Українська гравюра пройшла у своєму розвитку яскравий шлях від виделення, як самостійний вид образотворчого  до широкого поширення з використанням різноманітних технік, збагачення зсобів художньої виразності та застосування у різних галузях діяльності: книжковій графіці, плакаті,прикладній гравюрі, естампі та екслибрісе.

4. Лаконічність графічної образотворчої мови свідчить не про її бідність, а про її специфіку. Графіка перекладає наше сприйняття на особливу раціональну мову. Графіка наближається до визначення, вона апелює до розуму. Живопис розбуджує емоції, а графіка — думки та уявлення від дійсності, вона близька до слова.

5. На мініатюрному шматочку паперу, що уміщається на долоні, Фелікс Кідер зображував цілий світ почуттів і думок, розкривав загальнолюдські цінності через гармонію людини зі світом. Аналізуючи твори Ф.І. Кідера можна сказати, що він як художник досяг рівня світової культури.Навіть на прикладі такої невеликої кількості представлених тут книжкових знаків можна судити про майстерність і безмежний творчий потенціал Фелікса Кідера. В його екслібрисах знайшов віддзеркалення цілий світ почуттів і думок, розкритий за допомогою художніх образів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Бесчанов Н.П. Черно белая графика: учебное пособие для вузов.- М. : Владос, 2008.

2.Верба І.І. Мистецтво графіки. – К., «Радянська школа», 1968.

3. Запаско Я., Тсаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. – Книга перша (1574-1700). – Львів, 1981.

4.Занд Ю. Основи рисования карандашом. – СПб.: Питер, 2011.

5.Зорин Л.Н. Эстамп: руководство по графическим и печатным техникам. – М.: АСТ, 2004.

6. Г.Н. Логвин. З глибин. Гравюри українських стародруків ХVI-ХVIII ст. – К., «Дніпро», 1990.

7. Касіян В. Мистецтво графіки, К. : Мистецтва, 1960.

8. Каталог гравюр ХVIII-ХХ ст. з фондів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. АН УРСР (Архітектура Львова). – К., 1989.

9.Постолова Н.Ксилографии Альберта Дюрера.- Херсон; Видавництво ХДУ, 2004.

10.Постолова Н. Графіка Фелікса Кідера.Монографія.Херсон: Просвіта, 2006.

11.Постолова Н.Пластичні мистецтва . – Херсон.: ХДУ, 2011.

12. Фелікс Кідер. Вступна стаття В.Чуприни. Альбом.- Херсон: Наддніпряночка, 2003.

Додаток А.

Екслібрис І. Барах, офорт, 76 х 92 (1998)

Додаток Б.

Екслібрис Ю. П. Шепелєва, офорт, 102 х 79 (1999)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9762. Реконструкция жилого дома с перепрофилированием первого этажа в нежилой 44.76 KB
  Оглавление Объемно-планировочное решение. Конструктивное решение. Реконструкция Технический паспорт дома...
9763. Основы микроэлектроники. Технологии изготовления ИС 55.49 KB
  Основы микроэлектроники Основные понятия микроэлектроники: микроэлектроника интегральная микросхема (ИС) элементы и компоненты интегральных схем монолитные (полупроводниковые, твёрдые), плёночные, гибридные и совмещенные ИС навесные компоненты ...
9764. Типология СМИ 60.13 KB
  Типология СМИ Содержание   Введение. Системные характеристики СМИ. Типология печатных СМИ. Типология электронных СМИ. Телевидение. Радиовещание Список литературы  Введение В развитии мировой журналисти...
9765. Полевой транзистор. Модуляция проводимости канала 409.04 KB
  Полевой транзистор Полевые транзисторы с управляющим p-n-переходом: упрощённая конструкция, принцип действия, выходная (стоковая) и передаточная (стоко-затворная) характеристики, напряжение отсечки, начальный ток стока, эффект модуляции длины канала...
9766. Режим работы транзистора по постоянному току 30.51 KB
  Режим работы транзистора по постоянному току Цель работы Изучить режим работы биполярного транзистора в схеме с общим эмиттером. Определить параметры усилительного каскада на постоянном токе. + V1 M3 M2 + RЭ Rб UKЭ IK EK...
9767. Измерительные преобразователи 170.5 KB
  Тема Измерительные преобразователи Измерительный преобразователь - техническое средство с нормированными метрологическими характеристиками, служащее для преобразования измеряемой величины в другую величину или измерительный сигнал, удобный для обраб...
9768. Формирование торговой и ассортиментной политики аптечных учреждений 88 KB
  Тема Формирование торговой и ассортиментной политики аптечных учреждений План реферата. Фармацевтический рынок в России в условиях перехода к рыночной экономике. Понятие Фармацевтические товары их виды и особенности. Товарная и ассортимент...
9769. Сменно-суточное планирование перевозок грузов 242 KB
  Введение. Маршрутизация перевозок - это прогрессивный, высокоэффективный способ организации транспортного процесса, позволяющий значительно сократить непроизводительные порожние пробеги подвижного состава, повысить качество обслуживания клиентуры и...
9770. Создание информационной системы предприятия 131.5 KB
  Создание информационной системы предприятия Не требует доказательств тот факт, что одним из важных источников минимизации издержек и затрат предприятия и оптимизации методов ведения бизнеса, в соответствии с текущей рыночной ситуацией являю...