86658

Відродження української культури в період національно-демократичної революції (1917-1920рр.)

Доклад

Культурология и искусствоведение

Освіта. Важливим чинником у вирішенні назрілих національних проблем стало відродження національної освіти. Із поваленням царського уряду український народ почав відновлювати освітній процес. І це зрозуміло, оскільки в Україні за царських часів до самої революції 1917 р. не було жодної української школи. З перших днів революції кожне село намагалося відкрити українську школу

Украинкский

2015-04-08

34.3 KB

0 чел.

.Відродження української культури в період національно-демократичної революції (1917-1920рр.)

Освіта. Важливим чинником у вирішенні назрілих національних проблем стало відродження національної освіти. Із поваленням царського уряду український народ почав відновлювати освітній процес. І це зрозуміло, оскільки в Україні за царських часів до самої революції 1917 р. не було жодної української школи. З перших днів революції кожне село намагалося відкрити українську школу, збирало кошти, відводило приміщення, землю, розшукувало вчителів. Вже в березні 1917 р. зусиллями Товариства шкільної освіти в Києві було засновано першу українську гімназію ім. Т. Шевченка, за нею відкрилися друга і третя. За прикладом Києва почали працювати гімназії в Полтаві, Чернігові, Одесі, Харкові та інших містах. До осені 1917 р. в Україні було відкрито 57 середніх шкіл, які існували на приватні або громадські кошти. Під тиском народу та педагогічної громадськості України Міністерство освіти Тимчасового уряду змушене було дозволити ввести в усіх народних початкових школах навчання українською мовою, а в учительських семінаріях та інститутах запровадити вивчення української мови, літератури, історії та географії. У вузах дозволялося відкривати кафедри української мови, літератури, історії та права. Процес українізації набирав повних обертів і зупинити його було вже неможливо. Наприкінці 1917 р. було розроблено плани і програми для єдиної трудової школи, тобто загальноосвітньої, з 12-річним терміном навчання. З метою ефективного керівництва народною освітою в Україні створено Київський, Одеський і Харківський шкільні округи, а для швидкої дерусифікації шкіл — численні курси українознавства. Багато уваги приділялось підготовці та виданню шкільних підручників.

У цілому освіта в Україні в 1917—1918 pp. велась українською мовою в усіх типах шкіл, учительських семінаріях та на різних курсах.

Але найбільше для відновлення української культури в часи визвольних змагань було зроблено Українською Державою, яку очолював гетьман П. Скоропадський. Новий уряд рішуче проводив політику українізації духовного життя, особливо у сфері освіти. Першим кроком Міністерства у цій справі стала титанічна робота з запровадження єдиної трудової школи, проект якої був розроблений ще Центральною Радою.

Вища школа. Гетьманський уряд здійснив низку заходів з метою подальшої розбудови вищої школи в Україні. Заснований раніше Український народний університет (м. Київ) був перетворений на Державний український університет, Педагогічну академію перетворено на Українську науково-педагогічну академію, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. Невдовзі після урочистого відкриття в Києві Державного українського університету Державний український університет було засновано у Кам"янець-Подільському, а в Полтаві відкрито Український історико-філологічний факультет. Кафедри українознавства також було відкрито в Харківському і Новоросійському державних університетах.

Наука. Великою є заслуга гетьманського уряду у відновленні та подальшому розвитку української науки. Влітку 1918 р. було створено комісію у складі відомих вчених, яка мала виробити проект статуту Української академії наук (УАН). У вересні цього ж року проект було розглянуто і затверджено Радою Міністрів, а у листопаді було ухвалено закон про заснування Української академії наук у Києві.

Також на час гетьманату припадає заснування таких наукових установ, як Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Національна бібліотека. Окрім названих наукових установ у Києві було засновано Державний драматичний театр.

Література Революційні події істотно вплинули на зміст літературно-мистецького життя. Політичне розмежування серед творчої інтелігенції, яке спостерігалося й до жовтня, після революції ще виразніше поглибилось. У середовищі літераторів-модерністів поширюється імітація ідейної "незалежності". Незадовго до революції пішли з життя такі непересічні особистості, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, завершували свій творчий шлях І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, а В. Стефаник, О. Кобилянська та М. Черемшина жили в Західній Україні і були позбавлені можливості брати участь у літературному процесі Східної України.

Місію літературного служіння народові в роки національно-визвольних змагань взяли на себе письменники молодшого покоління, які почали свій творчий шлях незадовго до повалення самодержавства. По-різному сприймали нову суспільно-політичну ситуацію старші українські літератори С. Васильченко, А. Кримський, М. Чернявський, Я. Мамонтов та ін. Загалом ці письменники досить швидко стали на шлях революційних перетворень. Принциповою тезою, що постала перед митцями нової літератури, стало питання про збереження традицій класичної спадщини. Поезія Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки — це той грунт, на якому формувалися і визріли П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський та ін. Характерним для літератури, як і загалом для мистецтва років громадянської війни, був широкий спектр поглядів і діапазон полеміки, подальший розвиток культури.

Театр До революції 1917 р. у Києві був лише один україномовний театр — це трупа М. Садовського, яка давала вистави в Народному домі. В інших містах України нерегулярно виступали трупи П. Саксаганського, О. Суходольського та ін. Із відродженням української державності відбувалася й реорганізація театральної справи. Вже весною 1917 р. у Києві створилося товариство "Український національний театр", яке об"єднало кращі акторські сили. Йшли інтенсивні пошуки нових форм театральної роботи. Передові діячі формували нові трупи та обновлювали репертуар.

У Києві в 1918 р. було відкрито три театри — Державний драматичний, Державний народний і Молодий.

Заслуговує на увагу Молодий театр, який очолив великий майстер театрального мистецтва, видатний режисер пореволюційної доби, основоположник нового напрямку в історії українського театрального мистецтва Лесь Курбас. Однодумцем і помічником його був Гнат Юра.

Музика Зі сцени звучали музичні твори композиторів України, послідовників М. Лисенка — Я. Степового, К. Стеценка, М. Леонтовича, П. Демуцького, В. Косенка, М. Коляди, входила в мистецьке життя молодь — М. Ревуцький, М. Вериківський, Г. Ве-рьовка, П. Козицький, Б. Лятошинський та ін. Створюються хорові та музичні колективи, ансамблі, мандрівні хорові капели. Визначною подією було створення на початку 1920 р. Державної української мандрівної капели "Думка", що згодом стала одним з кращих хорових колективів України.

Преса, книгодрукування До значних досягнень відродження національної культури належить швидкий розвиток видавничої справи, насамперед друкування шкільних підручників, їх видавали Товариство шкільної освіти в Києві, "Українська школа". Відновили роботу видавництва "Вік" і "Час" у Києві. Чимало книжок виходило в кооперативних товариствах у Харкові, Полтаві, Катеринославі.

Швидко відбувався процес становлення української преси. Першим офіційним україномовним органом стали "Вісті Київського Губернського Виконавчого Комітету"; згодом почали виходити "Вісті Української Центральної Ради", "Вісник Генерального Секретаріату УНР". Крім того, українською мовою виходили газети "Нова Рада", "Робітнича газета", "Народна воля"; відновилося видання "Літературного наукового вісника" за редакцією М. Грушевського та історичного журналу "Україна"; виходили часописи "Книгар", "Шлях", "Театральні вісті", студентський орган "Стерно". Для учнів середніх шкіл видавався "Каменяр", для молоді — "Юнак", для жінок — "Жіночий вісник", для військових — "Українська військова справа". Названа періодика переважно видавалась у Києві. Усього в 1917 р. українською мовою виходило 63 періодичних видання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33049. Государственные финансы: понятие, структура (федеральные финансы, финансы субъектов федерации) 28.5 KB
  Государственные финансы: понятие структура федеральные финансы финансы субъектов федерации. Государственные финансы являются составной частью общей финансовой систем и являются инструментом мобилизации средств всех секторов экономики для проведения государственной внутренней и внешней политики. Государственные финансы представляют собой единый комплекс финансовых операций органов государственного управления с помощью которого аккумулируются денежные средства и осуществляются денежные расходы. Государственные финансы – это система денежных...
33050. Політична свідомість, правова та моральна свідомість 13.02 KB
  Це – політична свідомість правова моральна релігійна естетична наукова свідомість тощо. Політична свідомість відображає суспільне буття найбільш безпосереднім і глибоким способом. Політична свідомість включає в себе ідеологічну і психологічну сторони. Важливу роль у регулюванні відносин між людьми відіграє правосвідомість.
33051. Характеристика свідомості 12.55 KB
  Активність свідомості проявляється в тому що людина відображає зовнішній світ цілеспрямовано вибірково. Дійсність відтворюється в свідомості людини не в дзеркальномертвому а в творчо перетвореному вигляді. Отже під активністю свідомості мається на увазі її вибірковість і цілеспрямованість яка виявляється у формуванні нових ідей в актах продуктивного уявлення в управлінні практичною діяльністю. Творчий характер свідомості в практичній діяльності людини виявляється в тому що поперше завдяки свідомості людина пізнає закони об'єктивної...
33052. Принципи діалектичного осмислення буття 14.4 KB
  Принцип об´єктивностіпоходить з атрибутивності відображення і вторинності свідомості як вищої форми відображення. Принцип об´єктивності доповнюється іншими принципами що забезпечують адекватність відображення. Цей принцип спрямовує мислення на перехід від явищ до їх сутності до пізнання закономірностей а також необхідних суттєвих зв´язків предмета що розглядається з оточуючими його предметами і процесами. Принцип історизмупотребує поперше якісної абосутнісної ретроспективизнання сутності; подругепередумовного розглядурозгляду...
33053. Закон єдності і боротьби протилежностей 15.08 KB
  Маючи обєктивний зміст закони діалектики виконують гносеологічну функцію: виступають ступенями проникнення в сутність розвитку його відтворення в обєктивній конкретній всезагальності від відображення розвитку як якісної зміни взагалі до розкриття суперечливої сутності цього процесу як єдності змін і збереження та як суперечності що розвязуються у формі поступального сходження від нижчого до вищого. Закон єдності і боротьби протилежностей один з основних законів діалектики який визнаєвнутрішнє джерело руху і розвитку в природі...
33054. Світоглядне і методологічне значення категорій 14.43 KB
  Він розглядав категорії як апріорні форми розсуду за допомогою яких розсудок упорядковує пізнавальний матеріал одержуваний за допомогою відчуттів. Кант оголосив категорії суб'єктивними формами розумової діяльності що притаманні свідомості до досвіду апріорі. Вчення про категорії найбільш розвинуте у філософії Гегеля в якого Наука логіки виступає як діалектична система філософських категорій. Заслуга Гегеля полягає саме у створенні діалектичної логіки де всі категорії взаємопов'язані переходять одна в одну і всі разом відтворюють...
33056. Питання про пізнаванність обєктивного світу 15.19 KB
  Наука яка вивчає сутність знання закономірності його функціонування і розвитку називаєтьсятеорією пізнання або гносеологією. Основною проблемою гносеології є проблема відносин обєкта пізнання навколишнього світу і субєкта пізнавальної діяльності людини. Вперше в історії філософії саме у Демокріта зявляється розгорнута теорія пізнання заснована на розумінні чуттєвого і розумового. Важливий крок у розвитку теорії пізнання було зроблено європейською філософією XVII XVIII ст.
33057. Практика пізнання 13.32 KB
  Практика це матеріальна чуттєвопредметна цілепокладаюча діяльність людини що має своїм змістом засвоєння і перетворення природних і соціальних об'єктів і становить загальну основу рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Структура практикимістить у собі такі моменти якпотреба мета мотив доцільна діяльність у вигляді її окремих актів предмет до якого спрямована діяльність засоби за допомогою яких досягається мета і нарешті результатдіяльності. ♦ Основним і вихідним видом суспільної практики є насамперед...