86662

Слов’янський язичницький пантеон

Доклад

Культурология и искусствоведение

Слово Бог у всіх словянських мовах має загальний індоєвропейський корінь: Богават Богвана вічна істота. Поява пантеону богів у словянському язичництві стала наслідком його тривалої еволюції.У найзагальнішому вигляді еволюцію словянського пантеону дослідники уявляють так: спочатку у прасловян були поширені давні анімістичні культи потім у трипільський період настала черга аграрних культів повязаних з богинею МатірюЗемлею; з II тисячоліття до н. Пантеон богів який безпосередньо передував хрещенню Русі сформувався...

Украинкский

2015-04-08

34.37 KB

0 чел.

Слов’янський язичницький пантеон.

Слово «Бог» у всіх слов’янських мовах має загальний індоєвро¬пейський корінь: «Богават», «Бог-вана» — вічна істота. Поява пантеону богів у слов’янському язичництві стала наслідком його трива¬лої еволюції.У найзагальнішому вигляді еволюцію слов’янського пантеону дослідники уявляють так: спочатку у праслов’ян були поширені давні анімістичні культи, потім (у трипільський період) настала черга аг¬рарних культів, пов’язаних з богинею Матір’ю-Землею; з II тисячо¬ліття до н.е. почали формуватися культи чоловічих божеств, що уособ¬лювали собою Всесвіт. Пантеон богів, який безпосередньо передував хрещенню Русі, сформувався, ймовірно, після VI ст. н.е. Він органіч¬но увібрав у себе як поклоніння духам, яким знайшлося місце на його нижчих ступенях, такі поклоніння богині-землі, богам Всесвіту, що зайняли в ньому не досить високе, однак підлегле становище. Очо¬лили цей пантеон боги, яким поклонялася князівсько-дружинна вер¬хівка тодішнього давньослов’янського суспільства.

Про язичницький давньослов’янський пантеон, щоза рівнем «зрілості» відповідав розвинутому політеїзму національно-держав¬ної стадії еволюції релігії, ми знаємо з датованого 980 роком повідом¬лення «Повісті минулих літ», пов’язаного з діяльністю князя Воло¬димира І Святославича (980—1015):

Головний бог давньослов’янського пантеону Перун — подібний до античного Зевса, бог грози і блискавки, чиїм атрибутом був дуб. Поклоніння Перуну (або божеству, яке виконувало в пантеоні подібні функції) сягає ще індоєвропейських часів. Тому центрами культу Перуна були Київ і Новгород.

Стрибог, Дажбог і Хоре були дуже часто згадуваними небесни¬ми богами, відомими нашим предкам досить тривалий час — з перед-скіфського періоду (І тисячоліття до н. е). Вони виступали га¬рантами мирної хліборобської праці.

Стрибог (вірогідно, від давньослов’янського «стерти» — поши¬рювати) — бог-отець, Бог — творець Всесвіту, повелитель небесних стихій (недарма в «Слові о полку Ігоревім» вітри названі «стрибожи-ми онуками»), батько Перуна. Аналог давньогрецького Урана. Про поширення культу Стрибога красномовно свідчать гео-графічні назви: ріка Стрибозькана Київщині, село Стрибож на Жи¬томирщині.

Можливе протиставлення Стрибога як бога темного і буремного неба і Сварога (санскр. сонце) як персоніфікації ясного, спокійного неба, батька Дажбога. Однак в останні століття слов’янського язич¬ництва і період двовір’я, два світлих божества злилися для своїх ша¬нувальників воєдино. Дажбог — бог сонячного світла і достатку, тобто тих благ, які сонячне сяйво несе з собою людям. В одному з давньоруських літо¬писів міститься розповідь про те, як за часів Сварога люди навчилися кувати зброю і оволоділи ковальським мистецтвом, ау «Слові о пол¬ку Ігоревім» русичі прямо названі «дажбожими онуками». В україн¬ських народних колядках Дажбог-Сварог виступає заступником ве-сілля і шлюбу, особисто зустрічаючи князя-жениха на світанку під час сходу сонця. Зрозуміло, що на честь цього бога називали багато городищ, наприклад, сучасне селище Савара на р. Рось. Хоре — бог самого сонячного світила, котре щоденно виконує свій шлях на небосхилі на конях і лебедях, схожий за призначенням на грецького Геліоса. Очевидно також, що відбувалося зближення й об’єднання в очах віруючих язичників функцій Хорса і Дажбога. Сімаргл, або Сімургл (Переплут) - божество іранського похо-дження, бог насіння і посівів, адже саме Сімарглові зороастрійський Ахурамазда доручив охороняти небесне дерево з насінням всіх корисних рослин (у християнстві, очевидно, для ефективнішого виконан¬ня своїх охоронних функцій, він перетворився на диявольського змія). Виглядав Сімаргл як крилатий пес, таким його і зображували на стінах Борисоглібського собору у Чернігові і різноманітних предметах до¬машнього ужитку та ювелірних прикрасах. Сімаргл через своє «іно¬земне» походження досить швидко (у XII—XIII ст.) зник не тільки з пантеону, а й з народної свідомості.

Ім’я єдиного жіночого божества в язичницькому пантеоні давніх слов’ян Макош—Мокош походило від слова «кіш» або «киш», яким називався плетений кошик для зерна. Мокош відома як головне бо¬жество трипільців як богиня родючості, богиня землі, що дарує жит¬тя злакам і рослинам, богиня врожаю. Провідне значення землероб¬ства в господарстві давніх слов’ян пояснює, чому протягом кількох тисячоліть Мокош зберігала почесне місце в пантеоні давньосло-в’янських богів. Супутницями і помічницями Мокоші були Лада і Леля. згадки.

Велес (Волос) (індоєвропейське походження від кореня «вел», «вол») — традиційно вважався богом скотарства, худоби, торгівлі та ремісництва, музики та співу (адже всім відомо, що пастухи добрі співаки і музики).

Бог Рід (Святовид) і пов’язані з нимрожаніщів образі зоряного неба і зірок уособлювали собою Всесвіт, а щодо кожної окремої лю-

дини виступали як бог і богині долі. Як прояв життєдайної, родючі сили, що просякає, породжує увесь світ, слов’янський Рід був ближ¬че усього до індійського Брахми, єгипетського Осіріса, давньосхід-ного Ваала, біблійного Саваофа.

Добре відомі нам за етнографічними джерелами Коляда, Ярило, Купайло відповідали кожній з трьох найважливіших для життя при¬роди і ведення господарства позицій сонця, їм були присвячені радісні і веселі народні свята.

Коляда уособлював собою зимове сонцестояння, після якого починалося пробудження природи, що обіцяло майбутній врожай і статок.

Ярило (давньослов. яр, ярий, вищий прояв плідної або відтво-рювальної сили природи, землі, худоби, людини) за значенням був близький до бога Ладо. Власне кажучи, Ярило являв собою весняну іпостась Дажбога. Купайло (Купало), як засвідчує назва найзначнішого язичниць¬кого свята, був вираженням літнього сонцестояння, досягнення сон¬цем найвищої сили та могутності. Жива і Мора (Морена)—боги життя і смерті. Жива уособлювала собою красу, юність, любов, природну родючість, Морена — хвороб¬ливість, старечу неміч з наступним неминучим кінцем — смертю. Відповідно, у природі Жива позначала момент весняного пробуджен¬ня природи, цвітіння і зеленіння, Морена—дозрівання плодів і вро¬жаю як провісників майбутнього в’янення природи та її осінньо-зи-мового засипання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

57355. Многообразие органических соединений, их классификация. Органические вещества живой природы 48.5 KB
  Многообразие органических соединений определяется уникальной способностью атомов углерода соединяться друг с другом простыми и кратными связями образовывать соединения с практически неограниченным числом атомов связанных в цепи циклы бициклы трициклы полициклы каркасы и др.