86696

Особливості функціонування дихальної системи при фізичних навантаженнях на уроках фізичної культури у дітей підліткового та старшого шкільного віку

Курсовая

Физкультура и спорт

Для підтримання дихальної системи в нормальному стані має значення правильна організація побуту, загартовування, дотримання режиму праці і відпочинку, харчування. Сприятливо впливають на роботу дихальної системи фізична праця, заняття фізкультурою і спортом. Потрібно вчитися правильно дихати.

Украинкский

2015-04-09

207.5 KB

1 чел.

Особливості функціонування дихальної системи при фізичних навантаженнях на уроках фізичної культури у дітей підліткового та старшого шкільного віку

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………2

Розділ 1.  Розвиток і функціонування дихальної системи у дітей різних вікових періодів…………………………………………………………………..6

  1.  Розвиток дихальної  системи в онтогенезі………………………………11
    1.  Функціонування дихальної системи у дітей…………………………….13

Розділ 2.  Адаптація дихальної системи до фізичних навантажень………….29

2.1Класифікація резервів організму………………………………………. 31

Висновки…………………………………………………………………………32

Список використаних джерел…………………………………………………..34

Вступ

Ди́хальна систе́ма — відкрита система організму, яка забезпечує газообмін, формування гомеостазу в трахеобронхіальних шляхах, очищення повітря, яке вдихається, від чужорідних часток і мікроорганізмів, а також аналіз пахучих речовин в атмосферному середовищі.

Для підтримання дихальної системи в нормальному стані має значення правильна організація побуту, загартовування, дотримання режиму праці і відпочинку, харчування. Сприятливо впливають на роботу дихальної системи фізична праця, заняття фізкультурою і спортом. Потрібно вчитися правильно дихати. Для цього треба застосовувати комплекси фізичних вправ, які розвивають дихання.

Будова дихальної системи—Поділяється на повітроносні шляхи і респіраторний відділ. Респіраторний відділ складається із альвеолярних ходів і альвеол, які утворюють ацинуси. У них відбувається газообмін. Повітроносні шляхи включають порожнину носа, глотку, гортань, трахею, бронхи різних калібрів, включаючи бронхіоли. Тут повітря зігрівається (охолоджується), очищається від різноманітних частинок і зволожується. Також цей відділ забезпечує голосоутворення, нюх, імунний захист, депонуваннякрові, регулює згортання крові, водно-сольовий баланс і виконує ендокринну функцію.

Стінка повітряносних шляхів складається з чотирьох оболонок:

  •  слизова — вкриває внутрішню поверхню повітряносних шляхів, вкрита епітелієм, під яким лежить власна пластинка слизової оболонки. Клітинний склад епітеліальної пластинки та кількість гладеньких міоцитів залежить від відділу повітроносних шляхів.
  •  підслизова — представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною з великою кількістю кровоносних судин
  •  фіброзно-хрящова — утворена хрящовою тканиною та може бути представлена гіаліновим чи еластичним хрящем, що утворює жорсткий і міцний каркас, який дає змогу підтримувати відкритим просвіт повітряносних шляхів для виконання їх основної функції — просування повітря
  •  адвентиційна оболонка — побудована із пухкої волокнистої сполучної тканини

Систему органів дихання людини становлять легені і повітроносні шляхи (носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи). Легені розміщені в грудній порожнині, в них відбувається процес обміну кисню і вуглекислого газу між кров'ю і атмосферним повітрям.

Повітроносні шляхи починаються носовою порожниною, розділеною кістково-хрящовою перегородкою на ліву і праву частини. Стінки носової порожнини вистелені слизовою оболонкою, яка вкрита війками, пронизана кровоносними судинами, сальними і потовими залозами. З носової порожнини повітря послідовно потрапляє в носоглотку і гортань. Вхід до гортані при ковтанні їжі закривається хрящовимнадгортанником. У гортані розміщені складки — голосові зв'язки, щілина між якими називається голосовою. Нижній відділ гортані переходить у трахею, передня стінка якої утворена хрящовими півкільцями, а задня складається з гладеньких м'язів і прилягає до стравоходу. Трахея розгалужується на два бронхи, що входять у ліву і праву легені. Бронхи розгалужуються на дві повітроносні трубочки, діаметр яких поступово зменшується, і закінчується гронами легеневих пухирців.

Процес дихання

Ди́хання — сукупність реакцій біологічного окиснення органічних енерговмісних речовин з виділенням енергії, необхідної для підтримання життєдіяльностіорганізму. Складається з трьох послідовних етапів: зовнішнього дихання, транспорту газів кров'ю, внутрішнього дихання.

Дихання людей та окремих тварин можливе через ніс та через ротову порожнину. Людина без дихання може прожити до 5 — 7 хвилин, навіть менше. Після такого проміжку часу відмирають невідновлювані клітинимозку.

При окисних процесах утворюються продукти розпаду — вуглекислий газ, який повинен бути виведений із організму. Таким чином, одночасно із надходженням кисню має відбуватись і видалення вуглекислого газу. Цю функцію виконують органи дихання. Крім газообміну, дихання є важливим фактором теплорегуляції. Зігріваючи вдихуване повітря, легені втрачають теплову енергію. Значна кількість енергії витрачається при випаровуванні води з величезної поверхні. Ще легені виконують функцію виділення, через них виводяться із організму вуглекислий газ, аміак і деякі інші леткі речовини. При відхаркуванні і кашлі зі слизом видаляються деякі продукти обміну речовин, а також частинки пилу, мікроорганізми (які потрапляють в дихальні шляхи) і солі мінеральних речовин.

Процес дихання у класів саркодові, джгутикові, інфузорії, плоскі черви, кільчасті черви іде через поверхню тіла. У круглих червів процесу дихання немає, вони живуть без кисню. Ставковик звичайний дихає через дихальний отвір — легеня, а беззубка (жабурниця, клас двостулкові) вдихає повітря через ввідний сифон, потім кисень проходить через зябра і виходить через вивідний сифон. У павука у черевці легеневі мішки і трахеї, у хруща трахеї відкриваються дихальцями на черевці. Птахи дихають інакше, у них від легень відходять тонкостінні повітряні мішки, які виконують роль резервуарів повітря. Таким чином у птахів подвійне дихання (газообмін відбувається при вдиху і видоху).

РОЗДІЛ 1

РОЗВИТОК І ФУНКЦІОНУВАННЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ РІЗНИХ ВІКОВИХ ПЕРІОДІВ

Система дихання вдосконалюється з віком. Збільшується тривалість дихального циклу і швидкість вдиху, тривалішою стає видих (особливо пауза на видиху), знижується чутливість дихального центру до нестачі кисню та надлишку вуглекислого газу. Регуляція дихання вдосконалюється, у тому числі довільна регуляція при здійсненні мовленнєвої функції. Экономизируются дихальні реакції на навантаження.

Зростає дихальний об'єм і, відповідно, знижується частота дихання за 1 хвилину. У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку легенева вентиляція зростає переважно за рахунок почастішання дихання, а у підлітків - за рахунок підвищення глибини дихання, і лише у половини з них при цьому відбувається і почастішання дихання. У 12-річному віці частота дихання становить 19 вд./хв, а до 14-річного віку, вона наближається до дорослого рівня - 16-18 вд./хв. Хвилинний об'єм дихання в 10 років становить близько 4 л/хв, в 14 років - близько 5 л/хв (у дорослих 5-8 л/хв). Відбуваються зміни носять прогресивний характер, дозволяючи поліпшити газообмін у легенях, так як при частому і неглибокому диханні повітря обмінюється переважно в повітроносних шляхах, дуже мало змінюючи склад альвеолярного повітря.

Однак дихальні функції відчувають деякі труднощі розвитку в період статевого дозрівання. Затримка росту грудної клітини при значному витягуванні тіла утруднює дихання у підлітка. Маса легень до 12 років виявляється в 10 разів більше від початкової, але все ж вдвічі менше, ніж у дорослих. Підвищення збудливості дихального центру і тимчасові порушення регуляції дихання викликають у підлітків особливу непереносимість кисневого дефіциту. При гіпоксичних станах у них можуть виникати запаморочення та непритомність.

У цей період у підлітків спостерігається неритмічність дихання, ще не завершений процес розширення повітроносних шляхів. Носові ходи у дітей вужчі, їх формування закінчується до 14-15 років. Розвиток нових гілок бронхіального дерева, помітно посилився ще до початку пубертатного періоду, прискорюється після його закінчення. Після 11-12 років процес розширення бронхів починає переважати над їх збільшенням. Відбувається бурхливий розвиток альвеол.

Обсяги легких залежать від стадій статевого дозрівання, які проходять у дівчат раніше, ніж у хлопчиків. Загальна ємність легенів і життєва ємність легень у 13-річних дівчаток становлять близько 93% від величин цих обсягів у 18-летиих дівчат, а у 12-13-річних хлопчиків - лише 73% цих обсягів у 18-річних юнаків. У хлопчиків Ж Л більше, ніж у дівчаток на всіх стадіях статевого розвитку. З невеликими коливаннями ЖЕЛ складає у молодшому шкільному віці близько 1 л, у середньому шкільному віці - близько 2 л, в старшому шкільному віці-приблизно 3 л.

Щодо величин ЖЄЛ у літературі зазначається значні відмінності у різних авторів. Це, мабуть, можна пояснити тим, що ЖЄЛ залежить від багатьох факторів: віку і статі, стадії статевого дозрівання, впливів епохальної та індивідуальної акселерації, характеру морфотіпа і популяційних особливостей будови тіла, кліматогеографічних та соціально-економічних умов життя і т.п. Можна навести для прикладу найбільш часто зустрічаються дані про вікову динаміку ЖЕЛ (табл.2).

До 16-17 років розвиток дихальних функцій в основному завершується. Однак можливості дихальної системи навіть в юнацькому віці виявляються все ще нижче, ніж у дорослого організму. У 17-18-річному віці реакції дихання на навантаження ще менш економічні, недостатня витривалість дихальних м'язів.

Припинення приросту функціональних показників дихання відбуваються в жіночому організмі у віці 17-18 років, у чоловічому - у віці 19-20 років.

Функціонування дихальної системи дітей молодшого шкільного віку

Органи дихання тісно пов'язані із системою кровообігу. Вони збагачують кров киснем, потрібним для окислювальних процесів, що відбуваються у тканинах. Окружність грудної клітки набагато збільшується (до 64 см), її форма стає більш пристосованою до виконання своєї функції. Зміцнюється співвідношення окружності грудної клітки з половиною зросту. У 6—7 років ці величини рівні між собою, а в 11 років завдяки швидкому витягуванню тіла в довжину окружність грудної клітки на 2-4 см менше половини довжини тіла.

У цьому віці ще відносно слабкі дихальні м'язи. Недостатня глибина дихання компенсується порівняно більшою його частотою — від 20 до 22 раз за хвилину, а повітря, що видихає дитина, містить тільки 2% вуглекислоти проти 4% у дорослого. Життєва місткість легень (тобто кількість повітря, яке можна видихнути після максимального вдиху) за період від 7 до 12 років збільшується з 1300 до 2000 см 3. У цьому віці намічається диференціація типів дихання: діафрагмальне — у хлопчиків, грудне — у дівчаток.

Важливо привчати дітей до правильного дихання. Що означає правильно дихати? Які резерви має дихальний апарат? Перш ніж відповісти на ці запитання, треба пригадати, який шлях проходить повітря, попадаючи до нашого організму.

Через ніс і ходи носової порожнини, а іноді через рот і ротову порожнину, повітря надходить до носоглотки, звідти через гортань— до дихального горла, трахей і бронхів.

Бронхи, як дерево, розпадаються спочатку на великі, а потім на все менші й зовсім малі бронхіальні гілочки — бронхіоли, які закінчуються купками найдрібніших пухирців, що називаються альвеолами.

Найтонші стінки альвеол оповиті сіткою кровоносних капілярів. Альвеол дуже багато: в обох легенях — кілька мільйонів, а їх поверхня становить приблизно 100 м2! Це фізіологічне доцільно — велика поверхня сприяє кращому обмінові газів між кров'ю і повітрям.

Ну то як же правильно дихати — частіше чи глибше? Краще рідше, але глибоко, якомога глибше. Часте дихання поверхневе, повітря не встигає дійти до альвеол і відразу виштовхується з легень. Отже, слід дихати так, щоб забирати з атмосферного повітря більше кисню. Це можна зробити за рахунок досить значних резервів дихального апарату.

Коли вдихати повітря через ніс, а видихати через рот, повітря надходить до легень попередньо підігрітим та очищеним у носовій порожнині, а вуглекислота виводиться активніше й повніше. У 7—8 років дихання дітей іноді ускладнюється через вузькість носових ходів або внаслідок розростання пухкої аденоїдної тканини. Незамінний засіб активного розвитку дихального апарату – фізичні вправи на свіжому повітрі.

Функціонування дихальної системи старшого шкільного віку.

У період статевого дозрівання у підлітків відзначається найбільш високий темп розвитку дихальної системи. Об’єм легенів у віці з 11 до 14 років збільшується майже в два рази, значно підвищується хвилинний об’єм дихання і росте показник життєвої ємності легень (ЖЄЛ): у хлопчиків – з 1970 мл (12 років) до 2600 мл (15 років), у дівчаток – з 1900 мл (12 років) до 2500 мл (15 років)

Режим дихання у дітей середнього шкільного віку менш ефективний, ніж у дорослих. За один дихальний цикл підліток споживає 14 мл кисню, в той час як дорослий – 20 мл. Підлітки менше, ніж дорослі, здатні затримувати дихання і працювати в умовах нестачі кисню. У них швидше, ніж у дорослих, знижується насичення крові киснем.

  1.  Розвиток дихальної  системи в онтогенезі

Онтогенез. Термін онтогенез (від грецьк. онтос – сутнє і генезис –

походження) був введений в біологію відомим німецьким природодослідником XIX ст. 3.Геккелем. В наш час цим терміном позначають весь період індивідуального розвиткуживої істоти від моменту запліднення яйцеклітини до природного закінченняіндивідуального життя.

В онтогенезі розрізняють два відносно самостійних етапи розвитку: пренатальний іпостнатальний. Перший починається з моменту зачаття і триває до народження дитини,другий – від моменту народження до смерті людини. Процеси росту і розвитку є загальнобіологічними властивостями живої матерії. Ріст і розвиток людини, який починається змоменту запліднення яйцеклітини, являє собою безперервний поступальний процес, якийвідбувається протягом всього життя. Процес розвитку стрибкоподібний, і відмінність міжокремими етапами, або періодами, життя зводиться не тільки до кількісних, а й якіснихзмін.

Вікові особливості у будові чи діяльності тих або інших фізіологічних систем ні вякому разі не можуть свідчити про неповноцінність організму дитини на окремих віковихетапах. Саме комплексом подібних особливостей характеризується той чи інший вік.

Під розвитком в широкому розумінні цього слова слід розуміти процес кількіснихі якісних змін, які відбуваються в організмі людини і приводять до підвищення рівняскладності організації і взаємодії всіх його систем. Розвиток включає в себе три основніфактори: ріст, диференціювання органів і тканин, формоутворення (набуттяорганізмом характерних, властивих йому форм). Вони перебувають між собою в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.

Однією з основних фізіологічних особливостей процесу розвитку, яка відрізняєорганізм дитини від організму дорослого, є ріст, тобто кількісний процес, щохарактеризується безперервним збільшенням маси організму і супроводжується зміноюкількості його клітин або їхніх розмірів.

В процесі росту збільшуються кількість клітин, маса тіла і антропометричні

показники. В одних органах, таких як кістки, легені, ріст здійснюється переважно завдякизбільшенню кількості клітин; в інших (м'язи, нервова тканина) періважають процесизбільшення розмірів самих клітин. Таке визначення процесу росту виключає ті зміни масиі розмірів тіла, які можуть бути зумовлені жировідкладенням або затриманням води.

Точніший показник росту організму – це підвищення в ньому загальної кількості білка ізбільшення розмірів кісток.

До важливих закономірностей росту і розвитку дітей належать нерівномірність ібезперервність росту і розвитку, гетерохронія з явищами випереджаючого дозріванняжиттєво важливих-функціональних систем і акселерація.І. А. Аршавський сформулював «енергетичне правило скелетних м'язів» якосновний фактор, який дає змогу зрозуміти не тільки специфічні особливостіфізіологічних функцій організму в різні вікові періоди, а й закономірності індивідуальногорозвитку. Згідно з його даними, особливості енергетичних процесів у різні вікові періоди,а також зміна і перетворення діяльності дихальної і серцево-судинної систем в процесіонтогенезу перебувають у залежності від відповідного розвитку скелетної мускулатури.

А. А. Маркосян до загальних законів індивідуального розвитку відніс і надійністьбіологічної системи. Під надійністю біологічної системи розуміють такий рівеньрегулювання процесів в організмі, коли забезпечується оптимальний перебіг з йогоекстренною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінності, яка гарантуєпристосування до нових умов, і з швидким поверненням до початкового стану.

Згідно з цією концепцією, весь шлях розвитку від зачаття до природного кінцявідбувається за наявності запасу життєвих можливостей. Ці резервні можливостізабезпечують розвиток і оптимальний перебіг життєвих процесів за мінливих умовзовнішнього середовища. Наведемо кілька прикладів:

1) В крові однієї людини міститься стільки тромбіну (ферменту, який бере участь у

зсіданні крові), що його досить для зсідання крові у 500 людей.

2) Стінка сонної артерії витримує тиск 20·105 Па, тоді як тиск на цій ділянці

кровоносної системи рідко перевищує одну третину 105 Па.

3) Стегнова кістка витримує розтягнення в 1500 кг, а велика гомілкова кістка не

ламається під масою 1650 кг, що в 30 разів перевищує звичайне навантаження.

4) Велику кількість нервових клітин розглядають як один із можливих факторів

надійності нервової системи та ін.

  1.  Функціонування дихальної системи у дітей

Система органів дихання з моменту народження дитини має свої особливості функціонування, що обумовлюють характер симптоматики ураень. З ростом дитини вдосконалюється не лише морфологічна будова дихальної систенми, але й зростають функціональні моливості. Патологія органів дихання одна з найпоширеніших, а тому потребує чіткого знання мікросимптоматики ураження для того, щоб своєчасно розпочати лікування.

Дихальна система представлена наступними структурами:

    -носом;

    - додатковими пазухами

    -глоткою

    -гортанню

    - бронхіальним деревом

    - легенями

Основне призначення дихальної системи:

    -Постачання організму киснем

    -Виділення з організму вуглекислоти

    -Розподіл повітря для обміну газів.

Повітря поступає в організм наступними шляхами: через ніс, глотку, трахею, бронхи і легені. Обмін газів проходить в альвеолах. Циркуляторна система забезпечує розподіл кисню всім клітинам організму.

Органи дихання у дітей різного віку мають свої структурні, функціональні та фізіологічні особливості, які впливають на перебіг захворювань бронхолегеневої системи.

Знання цих особливостей дозволяє забезпечити оптимальні умови розвитку дихальної системи, а в умовах патології організувати раціональний догляд і лікування, розробити ефективні методи профілактики.

Морфологічні особливості органів дихання

Верхні дихальні шляхи у дітей раннього віку є морфологічно незавершеними. Недорозвиток лицевої частини черепа обумовлює відносно малі розміри носа. Носові ходи вузькі. У дітей грудного віку відсутній нижній носовий хід. Завершення його формування припадає на 4-й рік життя. З розширенням носових ходів інтенсивно розвиваються хоани. Слизова оболонка носа вкрита миготливим епітелієм, вона тонка, ніжна, має густу сітку кровоносних судин. Підслизовий шар містить мало кавернозної тканини, тому у дітей раннього віку рідко бувають носові кровотечі. Збільшення маси кавернозної тканини спостерігається у 8-9 років життя та у період статевого дозрівання; тому саме в цьому періоді найбільш часті носові кровотечі. Багата васкуляризація та вузький простір носових ходів у дітей раннього віку сприяє швидкому розвитку набряку слизової оболонки, що викликає звуження носових ходів. В результаті цього у дітей грудного віку навіть при звичайному риніті спостерігається утруднене носове дихання, яке заважає смоктанню грудей, може спричинити розвиток дихальної недостатності.

Додаткові пазухи носа у дітей раннього віку розвинені недостатньо. Верхньощелепна (гайморова) пазуха розвивається на 3-му, а решітчаста (етмоїдальна) – на 6-му місяці гестації. Але у новонароджених дітей вони мають дуже малі розміри і недостатньо розвинуті. При рентгенологічному дослідженні ці пазухи можна виявити у дітей з 3-місячного віку. Завершується формування гайморової та решітчастої пазух у віці 15-20 років. Лобна (фронтальна) і клиноподібна пазухи у дітей раннього віку відсутні; їх розвиток найбільш інтенсивно проходить у 7-ми річному віці і завершується також до 15-20 років.

У зв’язку з недостатнім розвитком додаткових порожнин, у дітей раннього віку запальні процеси з носа та носоглотки не поширрюються на лобну та основну пазухи. Рідко виникають гайморит та фронтит. Однак, у таких дітей часто спостерігаються синусопатії-зменшення вмісту повітря в пазухах після перенесеного запалення верхніх дихальних шляхів.

Глотка має наступні особливості: у дітей раннього віку глотка відносно коротка і вузька. Слухова труба, яка з’днує носову частину глотки з барабанною перетинкою, коротка, широка і пряма, що зумовлює легке занесення інфекції з носової частини глотки в порожнину середнього вуха і частий розвиток отитів у дітей при захворюванні верхніх дихальних шляхів. В глотці знаходиться лімфоїдне кільце (Пирогова-Вальдейєра) утворене 6 мигдаликами. Крипти та судини мигдаликів слабко розвинені, тому у дітей 1-го року життя практично не буває ангін.

Найбільш інтенсивно лімфоїдна тканина розвивається у віці 4-10 років, що спричинює найчастіше гіпертрофію глоткового мигдалика в даному віці, який може перекривати задні носові отвори(хоани). При цьому утруднюється носове дихання, формується “аденоїдний” вираз обличчя (широке перенісся, носовий тембр голосу, постійно відкритий рот, хропіння під час сну).

Особливостями гортані є лійкоподібна її форма, відносно коротка довжина, вузький просвіт, ніжні та податливі хрящі. Слизова оболонка тонка, ніжна, багата на кровоносні судини. Голосова щілина у дітей до 6-7-річного віку вузька. Голосові зв’язки короткі. Ці особливості зумовлюють частий розвиток у дітей стенозу гортані (крупу) навіть при незначному запаленні слизової оболонки.

Трахея у дітей раннього віку лійкоподібної форми, має вузький просвіт, ніжну слизова оболонка, багато васкуляризована, слабкий розвиток слизистих залоз. Дані особливості спричиняють легке втягнення слизової оболонки трахеї в патологічний процес запального характеру, клінічно проявляється крупом. Верхній кінець трахеї у новонароджених дітей розташований на рівні IV шийного хребця і з віком поступово опускається до рівня VII шийного хребця (як у дорослих). У новонароджених дітей трахея складається з 12-20 хрящових напівкілець,кількість яких є сталою на протязі життя. Хрящові півкільця м’які та податливі, в них недостатньо розвинені еластичні волокна. Перетинчаста частина трахеї у дітей раннього віку досить значна і становить 1/3 від її периметра (у дітей старшого віку – 1/5).

Особливості бронхів у дітей

До моменту народження у дітей бронхіальне дерево сформоване і в процесі росту кількість розгалужень не змінюється. Біфуркація у новонароджених знаходиться вище, ніж у дорослих (на рівні III грудного хребця у порівнянні з V грудним хребцем у дорослих). Правий бронх є безпосереднім продовженням трахеї і проходить майже вертикально. Остання особливість є причиною того, що саме у правий бронх у 90% випадків потрапляють сторонні тіла дихальних шляхів.Лівий бронх відходить від трахеї під кутом 90 градусів. Хрящі бронхів дуже еластичні, м’які, пружні, легко зміщуються. У стінці бронхів новонароджених і дітей перших місяців життя переважає внутрішній шар. Слизова оболонка бронхів пухка, добре васкуляризована. Слизові залози розвинуті недостатньо, в результаті чого відмічається її відносна сухість і недостатність зволоження повітря, що проходить через бронхи. Характерним для дітей раннього віку є недостатній розвитокй м’язової та еластичної тканин бронхів і миготливого епітелію. Мієлінізація n.vagus незавершена. Вказані особливості зумовлюють недостатню моторику бронхів, призводять до недостатньої дренажної та очисної функції бронхіального дерева, закупорки просвіту дрібних бронхів інфікованим слизом, спричиняють спадіння (ателектази) легеневої тканини та її інфікування, слабкість кашльового поштовху у дітей раннього віку.

Окремі частки легень розвиваються не рівномірно. У дітей 1-го року життя недорозвинена верхня частка лівої легені, при цьому верхня і середня частки правої легені мають майже одинакові розміри. У 2 річному віці співвідношення окремих часток відповідають такому у дорослих. Термінальні бронхи ленень у новонароджених закінчуються не альвеолами, а мішечками, з країв яких формуються нові альвеоли. Кількість ацинусів у новонародених в три рази менша, ніж у дорослих.

Міжчасткові щілини у дітей раннього віку не виражені, що спричинює дифузний(поширений ) характер патології і відсутність міжчасткових плевритів. Сегментарна структура легень у дітей така ж як у дорослих - по 10 сегментів у кожній легені. Корені легенів у дітей мають багато кровоносних і лімфатичних судин, лімфатичних вузлів, тому часто виникають бронхоаденіти нетуберкульозного генезу. Корінь правої легені розміщений вище, ніж зліва. Альвеоли у дітей однокамерні, альвеолярні ходи широкі, мають в 4 рази менші розміри, ніж у дорослих. Загальна кількість альвеол в 10 – 12 разів менша, ніж у дорослих. Еластичний каркас легень розвинений слабо, переважає пухка сполучна тканина , що леить в основі схильності дітей раннього віку до виникнення ателектазів, особливо у задньонижніх відділах легень, розвитку емфіземи.

Функціональні особливості органів дихання:

У новонароджених і дітей грудного віку дихання часте і поверхневе, частота дихання тим більша, чим молодша дитина (таким чином організм компенсує малий об’єм вдихуваного повітря і забезпечення киснем). Глибина дихання та об’єм одного дихального акту у дитини значно менші, ніж у дорослого.

Частота дихання за хвилину у дітей залежить від віку:

Вік дитини Частота дихання в 1 хвилину.

У новонародженого 40-60

В 6 міс.  35-40

В 1 рік  30-35

В 5 років  25

В 10 років  20

Старші 10 років  18-16

У новонароджених та дітей грудного віку дихання неритмічне. Переважає діафрагмальний тип дихання. З 6 років у дівчаток починає переважати грудний тип дихання, а у хлопчиків – черевний тип дихання. У новонароджених, особливо у недоношених дітей, спостерігається апное (зупинка дихання, що триває 5-10 сек.) та нестійкість ритму дихання. Це обумовлено незавершеною диференціацією дихального центру та його гіпоксією, тому при оксигенотерапії вони зникають. При народженні об’єм дихання незначний, він складає 15-20мл, в цей період організм забезпечується киснем за рахунок збільшення частоти дихальних рухів. З віком дихальний об’єм зростає : в 1 рік – 60-80 мл, в 5 років – 150мл, в 12 років – 200 – 250 мл. Хвилинний об’єм дихання у новонародженого становить 600 – 700 мл. З віком поступово зростає і у дорослого дорівнює 6-9л. У дітей грудного віку інтенсивніший газообмін через багату васкуляризацію легень і високу дифузійну здатність. Водночас функція зовнішнього дихання у маленьких дітей швидко порушується у зв’язку з недовершеністю дихального центру.

Напруженість обмінних процесів поряд із незрілістю ферментативних систем у дитини призводить до швидкого виникнення ацидозу при захворюваннях органів дихання.

Найчастіше дітей з патологією органів дихання турбує кашель, що є рефлекторним актом, внаслідок подразнення чутливих закінчень блукаючого і язикоглоткового нервів.

Кашель - це один з основних симптомів ураження органів дихання. Кашель являє собою захисний рефлекторний акт, який виникає в результаті подразнення чутливих закінчень блукаючого і язикоглоткового нервів, розташованих в кашльових зонах (слизова оболонка горла, гортань, трахея, бронхи, плевра). Нервові імпульси поступають в кашльовий центр, розміщений в подовгастому мозку, звідки збудження передається по рухових нервових волокнах до дихальних м’язів. Проходить глибокий вдих і закриття голосової щілини. Під впливом наростаючого тиску в бронхоальвеолярній системі наступає раптове розкриття голосової щілини і форсований видих, під час якого проходить очищення бронхіального дерева.

Легке покашлювання спостерігається в початковій стадії пневмонії, при специфічному ураженні легень. Для вірусних захворювань органів дихання типовим є виснажливий кашель. Сильний кашель з виділенням пінистого харкотиння. Іноді з кров’ю, виникає при набряку легень. Беззвучний кашель спостерігається при пораженні зв’язок, крупі (в результаті недостатнього змикання голосової щілини). Певне діагностичне значення має час появи кашлю. Так, постійний кашель спостерігається при вірусних ушкодженнях бронхолегеневої системи, особливо вірусної пневмонії, при ларинготрахеїті, сторонньому тілі в крупному бронсі.

Періодичний кашель виникає при наявності порожнин в легенях, сполучених з бронхом (абсцеси, бронхоектази). В таких випадках приступ кашлю з’являється в певному положенні тіла, при якому можливе поступлення вмісту порожнини в бронх.

Залежно від того, який відділ дихальних шляхів уражений кашель буває поверхневим (при фарингіті) та глибоким (при бронхітах і пневмонії). У дітей кашель часто виникає у ночі під час сну. Частіше це пов’язано із захворюванням лор органів (аденоїди). Нічний кашель також характерний для хворих на бронхіальну астму. У них відбувається сумація факторів, що викликають загострення у нічні години: інгаляція побутових алергенів, фізіологічне підвищення тонусу блукаючого нерва та зниження активності глюкокортикоїдної функції наднирників.

Кашель при фізичному навантаженні може виникати у дітей з бронхіальною астмою, що є клінічним проявом гіперреактивності бронхів. Психогенний кашель виникає як реакція на стресові ситуації у родині та дитячому колективі. Він, як правило, сухий з металевим відтінком, посилюється коли на дитину звертають увагу, і зникає під час сну.

Нерідко у дітей зустрічається постінфекційний затяжний кашель, що є наслідком після інфекційної гіперреактивності бронхів.

При зборі анамнезу та об’єктивному огляді оцінюють також характер нежитю, мокротиня, порушення голосу, задишку, біль в ділянці грудної клітки та при ковтанні.

Нежить- виділення із носових ходів. При появі нежитю з’ясовують такі ознаки, як характер виділень (водянисті, слизові, слизово-гнійні, гнійні), колір (безбарвні. жовті, зелені), кількість (незначні, помірні, значні), патологічні домішки (кров), запах, виділення із одного чи двох ходів.

Мокротиння, при наявності якого з’ясовують такі ознаки, як кількість. консистенція (рідка, густа), характер і колір (слизове-безбарвне, слизово-гнійне-жовте, гнійне-зелене, може бути кров’янистим), запах (гнійний,смердючий), наявність крові. ,Кров у мокротиння може потрапити не тільки із нижніх дихальних шляхів, але й із носа,ротової порожнини,шлунка.

Порушення голосу може бути у вигляді осиплого (ознака гострого ларингіту). хриплого ( при алергічному ларингіті), гугнявого (ознака утрудненого носового дихання при риніті, гаймориті), афонічного (відсутність голосу при ураженні голосових зв'язок).

Біль у ділянці грудної клітки є ознакою плевриту (виникає при глибокій пальпації). Проте причиною болю може бути міжребровий неврит, міозит, перелом ребер. В останніх випадках біль виникає вже при поверхневій пальпації.

Біль у горлі виникає при ковтанні - одна із скарг при загостренні хронічного тонзиліту, ангіні. фарингіті.

При огляді дитини оцінюється:

•        загальний стан хворого;

•        свідомість та поведінка;

•        колір шкіри та слизових оболонок-ціаноз локальний або генералізований, постійний або періодичний (гіпоксія), блідість (хронічна або гостра інтоксикація); гіперемія (підвищення температури тіла); явища дерматиту алергічної природи(алергічні захворювання респіраторного тракту); висипання вірусної природи- герметичні та інші;

•        наявність піни у кутках рота; тремтіння крил носа (ознака дихальної недостатності при пневмонії);

•        форма фаланг пальців - наявність «барабаних паличок» та» «годинникових скелець» (прояви хронічної гіпоксії);

•        форма грудної клітки (подібна діжці при бронхіальній астмі, асматичному та обструктивному бронхітах, муковісцидозі - грудна клітка коротка та широка із збільшенням міжреберних проміжків), паралітична форма (зменшення усіх розмірів, атрофія лопаток - типова форма для хронічних бронхо-легеневих процесів); згладженість грудної клітки на стороні ураження (при гіпоплазії, бронхоекстазах, пневмосклерозі); асиметричність з ознаками сплощення та западання (односторонній хронічий фіброзний процес у легені , плевральні шварти після перенесеного ексудативного плевриту) або розширення і збільшення однієї половини ( ексудативний плеврит, пневмоторакс. Гемоторакс тощо); «лінійко подібна» або «кулеподібна» деформація (порушення фосфорно-кальцієвого обміну після перенесеного рахіту); деформація грудної клітки, викликана сколіозом чи іншими тяжкими ураженнями хребта. Значною мірою порушує рух легенів і може викликати вторинну легеневу недостатність.;

•        рівномірність участі грудної клітки в акті дихання (відставання на стороні ураження при гіпоплазії легені, бронхоекстазах, пневмосклерозі);

•        втягування яремної ямки, надключаючих я’мок, міжреберних проміжків (обструкція поза грудною кліткою), підреберних зон (обструкція у грудній клітці); отропне- вимушене положення сидячи з упором на руки для полегшення роботи допоміжної мускулатури (експіраторна задишка); диханн, що нагадує кректання (важка пневмонія); стогнуче дихання (біль при плевриті).

Необхідно оцінити стан носового дихання по силі видиху струменю повітря через кожну ніздрю окремо. Крім того, оцінюють, як дитина дихає: носом чи ротом. Дихання через ніс: вільне чи утруднене, і якщо утруднене то чому. Утруднене дихання через ніс може бути пов’язано з гіперплазією носоглоткового мигдалика, тобто з аденоїдними вегетаціями, або стороннім тілом. пухлиною, викривленням носової перетинки та іншими причинами.

Тип дихання- гармонічна та послідовна робота певних дихальних м’язів. При тяжких станах дитини різної етіології ( в результаті змін у координації роботи дихального центру) відзначають такі види значних патологічних порушень:

•        дихання Чейн-Стокса- з кожним наступним вдихом посчинається поступове збільшення його глибини та частоти до максимуму, а потім амплітуда та частота вдиху змешуються (усього 10-12 дихальних рухів) і настає апное тривалістю до 20-30сек.,після чого вказаний цикл повторюється. Патогенетична причина дихання Чейна-Стокса- порушення кровообігу головного мозку в ділянці дихального центру. Виникає це при менінгіті, крововиливах у головний мозок, важкій серцевій недостатності;

•        дихання Біота-через 2-5 дихальних рухів однакової амплітуди настає пауза-апное тривалістю від 5 до 10 сек. При тривалій паузі дитина може втратити свідомість. Причина –значне пошкодження головного мозку (менінгіт,крововиливи біля дихального центру, пухлина, діабетична кома, агональний стан);

•        хаотичне дихання- аритмічне не однакове за глибиною і частотою;

•        дисоційоване дихання Грокко-Фругоні- в основі цього розкладу лежать порушення координації функції нервово-регуляторного апарату, який забезпечує гармонічну та послідовну роботу окремих груп дихальних м’язів. Наприклад, порушення координації скорочення діафрагми та міжребрових м’язів призводить до того , що верхня частина грудної клітки знаходиться у стані вдиху, а нижня- видиху, Цей тип дихання спостерігається при порушеннях мозкового кровообігу, абсцесах головного мозку, базальному менінгіті, рідко при діабетичній комі та уремії.

При огляді грудної клітки слід звернути увагу на участь в акті дихання допоміжної мускулатури, яка у дітей здорових ледь помітно втягується та приймає участь у диханні. При дихальній недостатності спостерігається втягування яремної ямки, надчеревної ділянки, над- і підключичних ямок, напружуються м’язи шиї. При чому чим вищий ступінь дихальної недостатності, тим більше ознак участі допоміжних м’язів в акті дихання.

Пальпація грудної клітки. За допомогою пальпації визначають стан шкіри та підшкірної клітковини у ділянці грудної клітки. (локальна пітливість, гіперестезія, пастозність, набряк, тощо), її болючість, еластичність,резистентність грудної клітки, голосове тремтіння, відчуття тертя плеври. Існує поверхнева та глибока пальпація. Пальпацію проводять шляхом легкого натискування долонями та кінцевими фалангами пальців обох рук на симетричних ділянках грудної клітки та пересування рук по всій поверхні грудної клітки. Потім 2-3 пальцями проводять глибоку пальпацію – сильніше натискання по черзі по ребрах, міжребрових проміжках, біля хребта, груднини.

Перкусія безпосередня може проводитись трьома методами:

•        метод Яновського – палець – молоточок постукує по грудній клітці. Цей вид перкусії частіше використовується у дітей перших місяців життя; при гіпотрофії; для визначення меж печінки і селезінки;

•        метод Ебштейна – схожий на метод Яновського, проте, удар не різкий а з невеликим тиском, ніби потераючи шкірні покриви;

•        метод Образцова – при якому нігтьова фаланга вказівного пальця правої руки ковзає з сусіднього середнього і відразу б’є по грудній клітці.

Опосередкована перкусія – це перкусія пальцем по пальцю, палець-молоточок ( 3палець правої руки) б’є по другій фаланзі 3-го пальця-плесиметра лівої руки. При виконання опосередкованої перкусії палець-плесиметр повинен бути щільно прикладений до грудної клітки. 2-й та 4-й пальці лівої руки повинні бути в стороні від 3-ого пальця, не торкаючись до нього. Палець-молоточок робить 2-3 коротких, однакових по силі удари (ніби стакато) і лікар відразу вислуховує звук , після чого палець-плесиметр швидко пересувається на наступну точку. Палець-плесиметр по міжребрових проміжках, паралельно ребер. По кістковій тканині (хребет, ребра, лопатка) перкусія не проводиться.

Для об’єктивного обстеження органів дихання використовують 2 типи перкусії: порівняльну і топографічну.

Порівняльна перкусія. Лікар порівнює звуки, що виникають при перкусії симетрично розташованих ділянок грудної клітки. У нормі звук повинен бути однаковим. Відмінність перкуторного звуку на симетричних ділянках легень – ознака патології.

Порівняльна перкусія спереду : у дітей дошкільног віку верхня границя легенів, тобто висота стояння верхівок, не визначається, тому що верхівки у них не виходять за межі ключиць; у дітей старше 10років порівняльну перкусію починають з опосередкованої перкусії верхівки легенів, коли палець-плесиметр розташовується над ключицями паралельно кістці. Перкусія проводиться почергово справа та зліва. Далі методом безпосередньої перкусії з’ясовують перкусорні дані на ключицях ( роль плесиметра виконує кістка). Саме з цього місця у дітей до 10 років починається перкусія. Далі х обох сторін проводиться перкусія підключичної ділянки, міжребрових проміжків по середньо ключичних лініях (униз до 3-4 ребра). Нижче з лівого боку перкусія легень не проводиться, тому що у цій ділянці знаходиться серце. Тільки праворуч проводиться перкусія вниз по міжребрових ділянках.

Додаткові патологічні дихальні шуми(хрипи).

Хрипи можуть бути дифузними (бронхіт,бронхіальна астма, альвеолі, гострий бронхіолі) та локальним ( пневмонія, бронхоектатична хвороба, локальний фіброз легеневої тканини, хронічний бронхіоліт з облітерацією), вологими та сухими.

Вологі хрипи виникають при накопиченні у дихальних шляхах або у порожнинах які з ними сполучаються, бронхіального секрету, ексудату, трансудату. Вони вислуховуються переважно на вдиху.»Розмір» хрипів залежить від калібру бронхів. Гучність вологих хрипів залежить від характеру запалення ( щільності клітки повітряних шляхів), а також від глибини розташування вогнища запалення відносно грудної клітки. Звучні вологі хрипи характерні для інфільтративних уражень легень запального характеру (пневмонія), виникають також при наявності порожнини з гладенькими стінками (каверна, бронхоекстази); незвучні – виникають при бронхітах, бронхіолітах, застійних та набрякових ураженнях легень.

Розрізняють дрібно-, середньо- та крупнопухирчасті вологі хрипи. Дрібнопухирчасті вологі хрипи виникають у дрібних бронхах і бронхіолах (бронхіт, бронхіолі, пневмонія), при цьому на слизовій оболонці накопичується ексудат (слиз запального ґенезу). У випадку набряку легень у дихальні шляхи із судинного русла пропотіває трансудат – кров (плазма, форменні елементи незапального характеру). Після кашлю кількість дрібно пухирчастих хрипів може зменшитись або збільшитись.

Середньопухирчасті вологі хрипи виникають у бронхах середнього калібру, вислуховуються під час вдиху та видиху.За звуковими розмірами вони більші, ніж дрібно пухирчасті, за кількістю їх завжди менше.

Крупнопухирчасті хрипи виникають у великих бронхах, у трахеї при продуктивному кашлі, коли запальна рідина просувається вверх. Як правило, вони поодинокі.

Сухі хрипи виникають при накопиченні в дихальних шляхах щільного, в’язкого мокротиння, що звисає зі стінок слизової оболонки бронхів у вигляді плівок або ниток, які розтягненні між стінками. Рух повітря призводить до їх тремтіння. Сприяє виникненню сухих хрипів також нерівномірний набряк слизової оболонки бронхів, вздовж якої повітря проходить верхами. Сухі хрипи утворюються у бронхах і відрізняються між собою за тембром. Вони вислуховуються переважно на вдиху, тому що, на видиху просівіт бронхів збільшується пропорційно розширенню об’єму легень. В залежності від тембру сухі хрипи поділяють на такі , що гудять та дзижчать, які утворюються у бронхах крупного та середнього калібру (гострий рецидивуючий та хронічний бронхіт, бронхоектази) та свистячі, які виникають у дрібних бронхах (бронхіальна астм).

Крепітація нагадує звук розтирання пучка волосся біля вуха, їх вислуховують виключно на висоті вдиху (результат розлипання альвеол) у фазі розсмоктування ексудату при гострій пневмонії, альвеолітах.

Шум тертя плеври – звук, який вислуховується при аускультації на видиху та на початку вдиху і нагадує хрускіт снігу під ногами (сухий плеврит, початкова та кінцева стадії ексудативного плевриту, туберкульоз, значна дегідратація). При цих захворюваннях виникають набряк і фібринозні нашарування на листках плеври, а при дегідратації вони стають сухими. Іноді встановити різницю між крепітацію та шумом тертя плеври важко.

Бронхофонія – проведення голосу з бронхів на грудну клітку. Фонендоскоп установлюють на симетричних ділянках грудної клітки і під час аускультації дитина вимовляє слова, в яких більше літер «ч» і «ш» (чашка чаю). У здорової дитини сказані слова чітко вислуховуватись не будуть. Посилена бронхофонія (слова будуть чітко вислуховуватись на ураженій ділянці) є ознакою ущільнення легеневої тканини, а також ознакою наявності у ній порожнини – резонаторне поширення звуку (туберкульоз, пневмонія, абсцес, каверна, бронхоектатична хвороба, відкритий пневмоторакс). Послаблена бронхофонія (звук може взагалі не прослуховуватись) у здорової дитини. Що займається спортом, з гарно розвиненими м’язами; при патологічних станах – ожиріння, накопичення рідини або великої кількості повітря у плевральній порожнині, значній емфіземі.

Рентгенологічні методи дослідження:

•        рентгенографія – основний метод рентгенодіагностики у педіатрії; проводиться знімок клітки у прямій проекції на вдиху;за показанням робиться знімок у боковій проекції;

•        рентгеноскопія – яка дає велике променеве навантаження і у зв’язку з цим повинна проводиться за суворими показаннями: для з’ясування рухомості середостіння при диханні (підозра на стороннє тіло), оцінки руху куполів діафрагми (парез, діафрагмальна грижа) та при деяких інших захворюваннях;

•        флюорографія – метод дослідження, зручний для масових обстежень при диспансеризації;

•        томографія – дозволяє виявити малі вогнища або ті. Що нашаровуються між собою, деталі ураження легень та лімфатичних вузлів;

•        комп’ютерна томографія (використовуються переважно поперечні зрізи) – дає багату інформацію і нині все частіше заміняє томографію та бронхографію. Дозволяє детально дослідити стан органів та бронхоектазії;

•        ядерно-магнітний резонанс дозволяє провести детальне дослідження тканинних структур трахеї та крупних бронхів. Візуалізуються крупні судини, з визначенням їх розмірів з дихальними шляхами.

•        Легенева ангіографія – при підозрі на аномалію розвитку судин легень.

Ультразвукове дослідження (УЗД) органів грудної клітки. Для. визначення патології респіраторного тракту може застосовується УЗД. З його допомогою проводиться диференціальна діагностика щільних мас у середостінні та легенях, наявність випотів та рідинах колекторів, особливості рухомості діафрагми.

Бронхоскопія – метод візуальної оцінки внутрішньої поверхні трахеї та бронхів. Проводиться ригідним бронхоскопом (під наркозом або фібробронхоскопом з волоконною оптикою (під місцевою анестезією). Показанням для проведення діагностичної бронхоскопії є: підозра на вродженні вади; аспірація стороннього тіла або підозра на нього; підозра на хронічну аспірацію їжі (лаваж з визначенням жиру в альвеолярних макрофагах); необхідність візуалізації характеру ендобронхіальних змін при хронічних захворюваннях бронхів та легень; проведення біопсії слизової оболонки або трахеобронхіальної біопсії легені. Крім діагностичної, бронхоскопію за показаннями використовують з лікувальною метою: санація бронхів з введенням антибіотиків та муколітиків, дренування абсцесу.

Бронхографія – контрастування бронхів з метою визначення їх будови, контурів. Нині використовується лише переважно для оцінки розповсюдженості ураження бронхів та можливості хірургічного лікування, уточнення форми та локалізації вродженої вади.

Пневмосцинтиграфія – використовується для оцінки капілярного русла у малому колі кровообігу.

Дослідження функції системи дихання

У клінічній практиці найбільш широко досліджують вентиляційну функцію легень, що методично доступніше. Порушення вентиляційної функції легень може бути за обструктивним типом ( порушення проходження повітря по бронхіальному дереву), рестриктивними (зменшення площі газообміну та розтягування легеневої тканини) і комбінованим.

Функціональне дослідження дозволяє диференціювати види недостатності зовнішнього дихання, форми вентиляційної недостатності; виявити порушення, які не визначаються клінічно; оцінити ефективність проведеного лікування.

Для дослідження вентиляційної функції легень використовують спірографію та пневмотахометрію. Спірографія дає уяву про вентиляційні порушення, ступені та форми цих порушень (життєва ємкість легень – ЖЄЛ – це максимальний об’єм повітря, який може видихнути дитина після максимального вдиху, форсована життєва ємність легень – ФЖЄЛ, об’єм форсованого видиху за 1 секунду – ОФВ). По кривій ФЖЄЛ розраховують ОФВ та індекс Тіфнно (ІТ) (співвідношення ОФВ\ ФЖЄЛ%). Пневмотахометрія дає криву видиху ФЖЄЛ, по якій розраховуються біля 20 параметрів як у абсолютних значеннях, так і у відносних. Основні параметри - це пікова швидкість видиху (ПШВ), максимальна об’ємна швидкість видиху (МОШ), середня об’ємна швидкість видиху (СОШ 25-75).

Функціональні проби на реактивність бронхів. Інгаляційні фармакологічні проби проводять з В2-адреноміметиками, М-холінолітиками для визначення прихованого бронхоспазму або підбору адекватної спазмолітичної терапії.                 Дослідження функції зовнішнього дихання (ФЗД) проводять до і через 20 хвилин після інгаляції 1 дози препарату . Пробу вважають позитивною при збільшенні об’єму форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ!) на 12% або при сумарному прирості максимальної об’ємної швидкості видиху (МОШ 25,50,75.) не менш ніж на 37%.

Провокаційні проби на бронхіальну гіперреактивність (БГР) проводять з метою підтвердження діагнозу бронхіальної астми у періоді довготривалої клініко-функціоональної ремісії або для визначення неспецифічної БГР у патогенезі захворювання. Застосовують тести з наростанням концентрації метахоліну та гістаміну, інгаляціями холодним повітрям, аерозолями води, фізичними навантаженнями за розробленими методиками. Про неспецифічну БГР свідчить зниження ФОВ! Більше ніж на 15% або швидкість показників більше ніж на 20%. Провокаційні інгаляційні проби у дітей проводять рідко через небезпеку виникнення бронхоспазму.

Клініко – лабораторна характеристика дихальної недостатності при гострій пневмонії

ДН І ст.

Задишка при фізичному навантаженні, без участі допоміжних м'язів, в спокої відсутня. Ціаноз периоральний непостійний, посилюється при неспокої, зникає при диханні 40 – 50 % киснем, блідість обличчя. АТ N , рідше помірно підвищений, ЧСС: ЧД = 3 – 2,5 : 1, тахікардія, поведінка звичайна або відмічається неспокій.

ДН ІІ ст. Задишка в спокої, постійна, з участю допоміжної мускулатури, втягнення податливих місць грудної клітки, може бути з перевантаженням вдиху і видиху, т.б. свистяче дихання, ЧСС: ЧД = 2 – 1,5 : 1. Ціаноз периоральний, обличчя, рук постійний, не зникає при вдиханні 40 – 50 % О2 але відсутній у кисневій палатці; генералізована блідість шкіри, пітливість, блідість нігтьових лож, АТ підвищений. Поведінка: сонливість, в'ялість, адинамія, що змінюється короткочасними періодами збудження; зниження м'язового тонуса.

ДН ІІІ ст. Задишка, частота дихання складає більше 20 – 30 % від норми, АТ знижений, тахікардія 180 за /хв; р СО2 вище 70 мм рт. ст; рО2 менше 60 – 40 мм рт. ст.

ДН IV ст. Гіпоксична або гіперкапнічна кома. Частота дихання 10 і менше за 1 хв, брадикардія, виражений метаболічний ацидоз, гіпоксична кома.

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ПРИ ПАТОЛОГІЇ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Синдром гострої дихальної недостатності

В основі синдрому лежить гіпоксія, яка обумовлена зниженням альвеолярної вентиляції за рахунок обмеження дихальної поверхні легенів (рестриктивний тип дихальної недостатності) на фоні розповсюдженого інфекційно-запального процесу в легенях і високої токсигенності збудника захворювання.

Клініка: задишка, стогнуче дихання, участь в акті дихання допоміжної мускулатури, порушення ритму та амплітуди дихання, ціаноз шкірних покривів і слизових, тахікардія, приглушеність тонів серця, зниження артеріального тиску; симптоми інтоксикації (в’ялість, гіпертермія, зниження апетиту); локальні фізікальні, рентгенологічні та лабораторні дані, характерні для пневмонії.

Допомога на догоспітальному етапі

1)    Звільнити від одягу.

2)    Надати дитині підвищене положення тіла.

3)    Гумовим балончиком або чистою марлевою серветкою звільнити ротоглотку від слизу та харкотиння.

4)    Забезпечити доступ свіжого повітря.

5)    Оксигенотерапія чистим зволоженим киснем через маску із кисневої подушки.

6)      Негайна госпіталізація.

7)    передніх шкірних гілок відповідного міжреберного нерва

Бронхообструктивний синдром

В основі синдрому лежить набряк слизової оболонки бронхів, гіперпродукція харкотиння і, в меншій мірі, бронхоспазм, частіше на фоні вродженої або набутої гіперреактивності бронхів, що ускладнює перебіг гострої бронхопневмонії і обумовлює домінування в клініці дихальної недостатності по бронхообструктивному типу, яка нерідко і визначає тяжкість стану, потребуючі адекватної невідкладної терапії.

Клініка. Підвищення температури тіла, неспокій або пригнічення, дратівливість, відмова від їжі, блідість шкіри з периоральним і акроціанозом, непродуктивний кашель, дистанційні хрипи, оральна крепітація, задишка з подовженим і затрудненим видихом, втяжіння міжреберних проміжків, яремної ямки, надключичних і підреберних ділянок. Перкуторно над легенями на фоні тимпанічного звуку ділянки його укорочення, при аускультації дихання жорстке з подовженим видихом, розсіяними сухими і різнокаліберними, переважно крупно- і середньопухирцевими хрипами, місцями локально ослаблене дихання з ізольованими стійкими дрібнопухирцевими і крепітуючими вологими хрипами.

Розділ 2.

Адаптація дихальної системи до фізичних навантажень

Механізми адаптації до фізичних навантажень дихальної системи

Для спортсменів, та людей, що регулярно займаються фізичними вправами, характерними є розширені функціональні можливості дихальної системи. Вони виникають внаслідок морфологічних та функціональних змін в органах дихання. Зокрема, більша витривалість і сила дихальних м’язів(спортсменни здатні підтримувати ХОД на рівні 80% від максимуму протягом 11 хв., а нетреновані – лише 3 хв.) ; підвищена еластичність легень і грудної клітки, знижений опір повітроносних шляхів. Під впливом систематичних фізичних навантажень товщина альвеволярно-капілярної мембрани зменшується, що супроводжується збільшенням дифузійної здатності легень (Масорра).

Спортсмени характеризуються певними особливостями показників дихальної системи. Зокрема, у спортсменів потужність вдиху перевищує(іноді і 1,2-1,4 рази) потужність вдиху. У спортсменів величина ЖЄЛ коливається в надзвичайно широких мехах – від 3 до8л. Описано випадки збільшення ЖЄЛ у чоловіків до 8,7 л, у жінок – до 5,3л. (В.В. Михайлов). У марафонців та бігунів на довгі дистанції таке перевищення досягає 15-25%.

Спввідношення форсованої ЖЄЛ і ЖЕЛ у спортсменів часто досягає величин(80-85%). Це зумовлене тим, що , незважаючи на укорочення тривалості дихального циклу при м’язовій роботі, дихальний обсяг повинний бути збільшений у 4-6 разів у порівнянні з даними спокою.

У спортсменів в умовах спокою легенева вентиляція(ХОД) або відповідає нормальним стандартам(5-12л/хв.), або трохи перевищує їхній рівень (18л/хв. І більш). Важливо відзначити, що легенева вентиляція збільшується за рахунок поглиблення вдиху(50-55% ЖЄЛ), а не за рахунок частоти дихання, яка в стані спокою нижча, ніж у нетренованих. При максимальній мязовій  роботі легенева вентиляція може досягти значних величин, описаний випадок, коли дорівнювала 220л/хв.(Новакки).

Дихальний обєм у спортсменів дуже часто виявляється збільшенням, може досягати 1000-1300 мл. Під час фізичних навантажень у спортсменів з фіксованою частотою дихання(наприклад у веслярів) дихальний об’єм може досягати колосальних величин- 4,5-5,5л. при фізичному навантаженні частота дихання збільшується пропорційно до її потужності, досягаючи 50-70 иклів у хвилину.

Фізичні навантаження виступають одним із найбільш адекватній  активації дихання під час виконання фізичних вправ очевидно, беруть участь нервова та гуморальна система регуляції.Вклад їх неоднаковий на початку і вкунці вправи, а також, очевидно, залежить від потужності. На початку вправи помірної потужності відбувається різке зростання легеневої вентиляції, яке надалі змінюється повільнішим зростанням, яке триває протягом кількох хвилин до досягнення нового стійкого стану. На думку Деджурса із співат.(1963-1967), початкове посилення дихання зумовлене нервовими чинниками, оскільки виникає ще до моменту можливого надходження гуморальних регуляторів із працюючих мязів. Фаза повільних змін може зумовлюватись зростанням надходження гуморальних чинників до певних органів мішеней. Ця фаза називається гуморальною фазою регуляції дихання.

2.1 Класифікація резервів організму

Фізіологічний резерв організму або його системи чи органу може бути кількісно охарактеризований як різниця між максимально можливим рівнем їх функціонування і рівнем функціонування в умовах відносного спокою.

Резерви організму полягають у зміні інтенсивності і швидкості проходження енергетичних і пластичних процесів, у підвищенні фізичних і психічних якостей, у послідовній мобілізації резервів різних ешелонів, у здатності до появи нових і вдосконалення старих рухових навиків.

Функціональні резерви організму включають:

  •  Біохімічні
  •  Фізіологічні
  •  Спортивно-технічні
  •  Психічні(психологічні) резерви

Вони формують складну систему, у якій фундаментом виступають біохімічні, а вершиною- психологічні резерви. Система біохімічних резервів забезпечує фундаментальні процеси біоенергетики і гомеостазу, спрямовані на підтримання функціонування системи біохімічних резервів. Фізіологічні резерви є стержнем цієї системи, оскільки всі решта резервів проявляються і розгортаються саме на рівні функціонування фізіологічних систем. При цьому система психічних і спортивно- технічних резервів функціонує на основі фізіологічних резервів, оскільки вони з одного боку базуються на діяльності нервової системи, а з іншого – розвиваються і формуються на основі соціальної мотивації.

Фізіологічні резерви можна розглядати як за функціональними системами(система організації рухів і система підтримання гомеостазу), так і за  резервами окремих органів ( серце, легені) чи систем органів. Фізіологічні резерви можна класифікувати на:

  •  Резерви розвитку фізичних якостей(сили, швидкості і ін..)
  •  Резерви, що включаються при роботі різної потужності(макс.,субмакс., і ін..)
  •  Резерви по черговості включеня(ешелони)

Резерви першого ешелону включаютьс під час повсякденної діяльності під впливом системи умовних і безумовних рефлексів. Резерви другого ешелону включаються під час тренувань і змагальної діяльності, під впливом тих самих стимулів, до яких додається емоційна стимуляція. Резерви  третього ешелону задіяні лише у експериментальних ситуаціях, і запускаються безумовними рефлексами і гуморальними механізмами, що включаються тільки при боротьбі за життя.

Система фізіологічних резервів може бути розділені на кілька блоків:

  •  блок сенсорних систем;
  •  блок організації рухової діяльноті;
  •  блок регуляції гомеостазу;
  •  блок реалізації рухів;

Аналіз діапазону функціональних резервів організму здійснюється методом функціональних проб – інтенсивних короткотривалих і чітко дозованих навантажень.

Висновки

З розробленням даної курсової роботи можна зробити висновок, що система дихання вдосконалюється з віком. Збільшується тривалість дихального циклу і швидкість вдиху, тривалішою стає видих (особливо пауза на видиху), знижується чутливість дихального центру до нестачі кисню та надлишку вуглекислого газу. Регуляція дихання вдосконалюється, у тому числі довільна регуляція при здійсненні мовленнєвої функції. Экономизируются дихальні реакції на навантаження.

У період статевого дозрівання у підлітків відзначається найбільш високий темп розвитку дихальної системи. Об’єм легенів у віці з 11 до 14 років збільшується майже в два рази, значно підвищується хвилинний об’єм дихання і росте показник життєвої ємності легень (ЖЄЛ): у хлопчиків – з 1970 мл (12 років) до 2600 мл (15 років), у дівчаток – з 1900 мл (12 років) до 2500 мл (15 років)

Режим дихання у дітей середнього шкільного віку менш ефективний, ніж у дорослих. За один дихальний цикл підліток споживає 14 мл кисню, в той час як дорослий – 20 мл. Підлітки менше, ніж дорослі, здатні затримувати дихання і працювати в умовах нестачі кисню. У них швидше, ніж у дорослих, знижується насичення крові киснем.

Список використаної літератури:

1.Покровский В.М., Коротько Г.Ф. Глава 8. Дыхание // Физиология человека. — Медицина, 2002. — ISBN 5225009603

2.М. І. Обреїмова, А. С. Петрухін «Основи анатомії, фізіології і гігієни дітей та підлітків», Москва, 2000 р.

3. Яремко Є.О. Спортивнв фізіологія- Львів: Сполом.2006.

4. Физиология человека./Под  ред.Н.В. Зимкина, - М: Физкультура и спорт, 1976.

5.Вілмор Дж.х.,Костіл Д.Л. Фізіологія спорту. – К: Олімпійська література, 2003.

6.Соломков А.С., Сологуб Е.Б. Физиология человека (Общая .Спортивная.Возрастная).- М.: Терра-спорт, 2001

7. Спортивна фізіологія ./ Под ред. Я. М. Коца, - М.: Физкультура и спорт, 1986

8.1. Васильєва В.В. Фізіологія людини: навч. для середовищ. і вищ. навч. закладів/В.В. Васильєва. - М.: ФиС, 1973. - 192 с.

9. Коц Я.М. Спортивна фізіологія. Підручник для інститутів фізичної культури/Я.М. Коц. - М.: Фізкультура і спорт, 1986. - 128 с.

10. Солодков А.С. Фізіологія людини. Загальна. Спортивна. Вікова: Підручник/А.С. Солодков, Е.Б.Сологуб. - М.: Олімпія Прес, 2005. - 528 с.

11. Холодов Ж.К. Теорія і методика фізичного виховання і спорту: Учеб. посібник/Ж.К. Холодов, B.C. Кузнєцов. - М.: Академія, 2004. - 480 с.

12. Чанчаева Е.А. Фізіологія фізичного виховання і спорту: навчально-метод. комплекс/Є.А. Чанчаева. - Горно-Алтайськ: РІО ГАГУ, 2007. - 97 с.


PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

21194. Логические модели представления знаний 99 KB
  3: sml vrt ktr tnk grz tks объекты; kls vnt krl vgr свойства. Предикаты и константы логической базы знаний Kонстанты Свойства 1 2 3 4 Колеса Винт Крыло Возит грузы kls Vnt krl vgr № Объекты Kонс танты Преди каты R kls R vnt R krl R vgr 1 Самолет sml Qsml Psml kls Psml vnt Psml krl Psml vgr 2 Вертолет vrt Qvrt Pvrt kls Pvrt vnt Pvrt krl Pvrt vgr 3 Катер Ktr Qktr Pktr kls Pktr vnt Pktr krl Pktr vgr 4 Танкер Tnk Qtnk Ptnk kls Ptnk vnt Ptnk krl Ptnk vgr 5...
21195. Алгоритмы решения логических задач 57 KB
  Используя дедуктивную логику из двух или нескольких исходных аксиом имеющихся в логической базе знаний можно вывести очередное утверждениеследствие или доказать истинность ложность целевого утверждения теоремы путем использования определенных правил вывода. Этот процесс получения новых знаний из имеющихся аксиом называют логическим выводом на знаниях. Основными типами логических задач которые решаются с использованием метода резолюций являются следующие: а задача вывода следствий в которой нужно найти все утверждения которые можно...
21196. Семантические сети представления знаний 84 KB
  Семантические сети представления знаний 9. СС – это модель представления знаний в которой вся необходимая информация может быть описана в виде совокупности отношений: первый объект – бинарное отношение – второй объект . Эти отношения образуют иерархическую сеть в которой вершины каждого уровня знаний соединяется линиями с соответствующими вершинами верхнего и нижнего уровней. Проблема поиска решения в семантической базе знаний сводится к задаче поиска фрагмента сети подсети отражающего ответ на запрос пользователя.
21197. Фреймовые модели представления знаний 117.5 KB
  Понятие фрейма введено М. Имя таблицы является уникальным именем фрейма. Атрибуты фрейма могут также быть фреймами. У фрейма есть оболочка которая называется протофреймом прототипом образцом.
21198. Продукционные модели представления знаний 62 KB
  Например продукционную модель действий человека при посадке в автобус можно представить в следующем виде: Если не имеет деньги то пешком Если имеет деньги и не пришел автобус то ждать Если пришел автобус и не тот маршрут то ждать Если пришел автобус и тот маршрут то садиться в автобус 11. Если имеет колеса и имеет винт и имеет крылья и возит грузы то самолет . Если имеет колеса и имеет винт и не имеет крылья и возит грузы то вертолет. Если не...
21199. Характеристики программного обеспечения систем искусственного интеллекта 59.5 KB
  Структура и свойства программного обеспечения Основными составными частями программного обеспечения ПрО систем искусственного интеллекта СИИ являются: программноаппаратные средства СИИ Лекция №5; программные средства представления знаний в СИИ Лекции №№611; языки программирования и среды функционирования СИИ Лекция №13; инструментальные программные средства создания СИИ Лекция №14 и др. Основными особенностями ПрО которые существенно отличают их от ПрО традиционных систем управления и обработки данных являются свойства...
21200. Язык „Prolog” и его приложения 175.5 KB
  Язык Prolog€ и его приложения 13. Общие сведения Язык Prolog€ Programming in Logical разработан А. В языке Prolog€ реализованы идеи логического прграммирования – нового перспективного направления в развитии современных средств программирования которое возникло в рамках работ по созданию систем искусственного интеллекта. При использовании языка Prolog€ основное внимание уделяется описанию структуры решаемой задачи а не разработке традиционного алгоритма ее решения.
21201. Инструментальные средства создания интеллектуальных систем 64 KB
  В состав типовой технологической инструментальной системы входят: база данных системы; подсистема автоматизации проектирования и программирования; подсистема отладки документирования и сопровождения; подсистема управления процессом создания СИИ и другие подсистемы. Главным направлением в технологии разработки и реализации инструментальных систем в настоящее время является так называемая CASEтехнология Computer Aided Software Engineering поддерживающая все стадии жизненного цикла системы. Программные средства CASEтехнологии делятся на...
21202. Общая характеристика проблемы создания систем искусственного интеллекта 90 KB
  Для решения трудно формализуемых и неформализуемых задач в разных областях человеческой деятельности и создаются системы искусственного интеллекта СИИ . В настоящее время у создателей СИИ нет единого мнения по определению понятия интеллекта. Таким образом определить понятие СИИ так чтобы оно удовлетворяло всех довольно трудно. Разнообразие существующих определений пока не позволило создать единое стратегическое направление исследований в области СИИ.