86750

Занепад козацтва та скасування автономного устрою в Україні

Лекция

Педагогика и дидактика

Прийшовши до влади він розгорнув активну державну діяльність, під гаслом: «визнати і оголосити Запорозьке Військо … за вільний і нікому не підвладний нарід». Розуміючи, що війна з Росією, це лише питання часу – він налагоджує відносини із Швецією, Кримом, Оттоманською Портою...

Украинкский

2015-04-10

51.54 KB

0 чел.

З.М. 2. Литовсько-Польська доба.

Тема 3: Занепад козацтва та скасування автономного устрою в Україні.

  1.  Руїна.
  2.  Іван Мазепа – внутрішня та зовнішня політика.
  3.  Петро І і Україна.
  4.  Конституція П.Орлика
  5.  К. Розумовський – останній гетьман.
  6.  Катерина ІІ і Україна. Зруйнування Запорізької Січі.

Основні поняття: Руїна, Гадяцький договір, Полтавська битва,

Основні історичні постаті: Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, І Мазепа, П. Орлик, К. Розумовський,

Основні дати: 60-80-ті р., 1658 р., 1709 р., 1710 р.,

І

60-80 рр.. ХVІІ увійшли в історію України як «доба Руїни». Після смерті Б. Хмельницького владу передали його молодшому сину Юрію, хоча він був досить хворобливим та слабохарактерним. Група старшин на чолі з наказним гетьманом І. Виговським (орієнтованим проти Росії) фактично здійснили державний переворот, усунувши від влади Ю.Хмельницького. Та не вся старшина підтримала нового гетьмана і Україна стала на порозі Громадянської братовбивчої Громадянської війни або Руїни, де гра амбіцій, помилки лідерів, втрата підтримки народу, агресивне втручання сусідніх держав призвели до трагічних наслідків для всього українського народу.

Прийшовши до влади він розгорнув активну державну діяльність, під гаслом: «визнати і оголосити Запорозьке Військо … за вільний і нікому не підвладний нарід». Розуміючи, що війна з Росією, це лише питання часу – він налагоджує відносини із Швецією, Кримом, Оттоманською Портою,  і балансує між Варшавою та Моквою, збираючись із силами. А от у внутрішній політиці його прибічники штовхають до відновлення довоєнної моделі соціально-економічних відносин, в т. ч. і кріпацтва. Народні маси активно виступили проти такої політики І. Виговського. Тоді він і схиляється до рішучого зближення з Річчю Посполитою. І підписує з нею Гадяцький договір.

Основними умовами Гадяцького договору 1658 р. було:

- Україна визнавалась формально незалежною державою з назвою Велике князівство Руське у складі трьох воєводств – Київського, Брацлавського та Чернігівського.

- На рівних правах воно (Велике князівство Руське  ) ставала третім членом федерації Речі Посполитої,

- дозволялось мати власну судову та грошову систему,

-  військо чисельністю 30 000 осіб,

- православна віра урівнювалась із католицькою,

-  але проводити власну зовнішню політику заборонялось 

- найголовніше: польським магнатам і шляхті повертались їх маєтки в українських землях із відновленням повинностей селян. 

Підписання цього договору із колишніми  гнобителями суспільство не сприйняло, але  пришвидшило воєнне зіткнення з Росією.

1659 р. 100 000–на російська армія під керівництвом О. Трубецького відправилась на Україну і під Конотопом армія І. Виговського розбила її, однак скористатися наслідками своєї перемоги гетьман не встиг. І.Богун та І.Сірко, розгромили кримських татар, союзників І.Виговського, проти нього виступила частина старшини і він зрікся гетьманської булави, а гетьманом вдруге обирають Ю.Хмельницького. Юрась був зручним прикриттям для тієї частини старшини, що стояла за ним. «Переяславські статті» підписані новим гетьманом з Росією, офіційно дозволяли розміщувати російські гарнізони у 5 містах – Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані. Крім того, київський митрополит повинен визнати зверхність московського патріархату, а тим українцям, що будуть намагатися відірвати Україну від Росії передбачалась смертна кара (!!!). Це перетворювало Україну на складову частину Росії і не могло не викликати обурення, тому почався новий етап Російсько-Польського протистояння.

1663 р. – Слободищенський Трактат, який підписав Ю. Хмельницький під тиском пропольської старшини  фактично розділив Гетьманщину на 2 частини:

  1.  Правобережна поверталась до РП (П. Тетеря) П.Дорошенко
  2.  Лівобережна визнала залежність від Московщини (І Брюховецький)

1667-1676 ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ (1627 -19.11.1698) - визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676). Н. в м.Чигирині. Походив з старого козацького роду, онук М.Дорошенка. Здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-1657, виконував важливі доручення Б.Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом. Будучи противником союзу з московською державою, підтримав гетьмана І.Виговського.  В 1663-64 - генеральний осавул у гетьмана П. Тетері, з 1665 – полковник Черкаського полку. 10.10.1666 полковники вибрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Пвб України, а на початку січня 1667 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. В 1665-66 Дорошенко був змушений розбити двох претендентів на гетьманську булаву - В.Дрозденка і С.Опару. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Пвб України, Дорошенко при підтримці київського митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих реформ.

  1.  Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин - т.зв. сердюків (з турецької - відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.
  2.  Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Д. встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету.
  3.  Проводячи політику колонізації незалежних земель, Д. на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк.
  4.  Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Д. часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків. Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Д. розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Д. було об'єднання піц своєю владою Лівобережної і Правобережної України.
  5.  Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Д. вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Пвб України і встановити українсько-польський кордон по р.Горині. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Д. на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. В ході нього козаки вбили гетьмана І.Брюховецького і 8.6.1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенко і прямою військовою агресією. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д.Многогрішного, був змушений повернутися у Пвб Україну. Відсутністю Д. у Лвб Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1659 у м.Глухові проголосили гетьманом Д.Многогрішного. В цих складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Д. восени 1669 уклав союзний договір з Туреччиною, за яким:

  1.  Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;
  2.  підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався повічно;
  3.  українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;
  4.  українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької казни; на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир; Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана;
  5.  султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. У вересні 1670 Дорошенко був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М.Ханенком. Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Д., отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки під проводом Д. розгромили загони М.Ханенка під Четвертинівкою на Поділлі. 27.8.1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На поч. вересня 1672 союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5.10.1672 уклав Бучацький мирний договір 1672. 

Укладання Бучацького договору, за яким Польща вимовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя.

В червні 1672 замість скиненого з гетьманства Д.Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І.Самойловича, якого 17.3.1674 було проголошено гетьманом всієї України. В червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г.Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І.Самойловичем вступили у Пвб і взяли в облогу гетьманську столицю – Чигирин, але облога зазнала поразки і Пвб Україна повернулася під гетьманську булаву Дорошенка. Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну, та ще і турки, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Д. почав падати серед українського населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Д. вирішив зректися булави. Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Д. склав гетьманські клейноди, а І.Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Д. присяги на лівому березі Дніпра в присутності І.Самойловича і І.Ромодановського, від чого Д. рішуче відмовився. Тоді 30-тисячна московська армія і полки І.Самойловича знову обложили Чигирин. 19.9.1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Д., розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.

Після зречення з гетьманства Д. поселився в с.Сосниці (тепер Чернігівська обл.), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. В 1679-82 Д. жив у Вятці. Останні роки життя Д. провів у с.Ярополчому під Москвою, де і помер. Все життя і діяльність гетьмана Д., визначного державного і політичного діяча свого часу, були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України.

Після зречення гетьманства П.Дорошенка у 1776 р., Туреччина поставила втретє гетьманом тепер уже тільки Пвб України – Ю.Хмельницького.  Але до 1861 р. він вичерпав всі ресурси боротьби з Лівобережним гетьманом Самойловичем і турки його стратили. Того ж року (1861 р.) – Бахчисарайський мирний договір між Росією та Туреччиною.

1686 р. – «Вічний мир» між Росією та РП. Самовладдя І.Самойловича та останні договори, щодо території українських земель суттєво ускладнило становище І.Самойловича. Після невдачі першого Кримського походу 1687, І.Самойловича було усунено з гетьманства і заслано в Сибір. 25.7.1687 на Коломацькій Раді 1687 М. був обраний гетьманом України.

ІІ

(1687 -1709) МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ 19.2(2.3).1639 - 21.9(2.10).1709) – визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман України. Н. у с. Мазипинці на Київщині в українській шляхетській родині. Точна дата народження М. невідома. Навчався у Києво-Могилянській Академії, а також у єзуїтській колегії у Варшаві (за ін. дан., у Полоцьку). Протягом 1656-59 жив за кордоном, де у Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію, іноземні мови, Після повернення М. у 1659-63 перебував на службі при дворі польського короля Яна - Казимира, виконував ряд дипломатичних доручень, зокрема був послом до гетьмана П. Тетері. У 1663 М. повернувся в Україну і після смерті батька отримав посаду чернігівського підчашія (1665). Підчас боротьби між претендентами на гетьманську булаву, підтримав П. Дорошенка. У 1669 очолив його особисту охорону, ставши ротмістром надвірної хоругви козаків. Завдяки своїм особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. Як представник Гетьманської держави М. часто був учасником переговорів між Московією, Кримським ханством, Османською імперією та Річчю Посполитою.

Після невдачі першого Кримського походу 1687, І.Самойловича було усунено з гетьманства і заслано в Сибір. 25.7.1687 на Коломацькій Раді 1687 М. був обраний гетьманом України. Ставши гетьманом, М. прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі - Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину.

- Він передбачав побудову в Україні станової держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою.

- Реалізовуючи свої задуми, гетьман дбав про формування аристократичної верхівки українського суспільства. 3 цією метою козацька старшина наділялася значними землеволодіннями, одержували нові права та привілеї.

- Це викликало незадоволення у середовищі окремих суспільних груп.

- Ряд заходів М., спрямованих на захист козаків, міщанства, селян (про обмеження панщини до 2 днів) та духовенства не привели до усунення соціальних протиріч і консолідації українського суспільства.

- Знаючи ставлення російського уряду до України, гетьман М. намагався використати свій вплив на Петра І і зв'язки з московськими можновладцями, для збереження прав і вольностей Гетьманщини.

- Українські полки брали активну участь у війнах Московії з Кримським ханством та Туреччиною, а з початком Північної війни 1700-1721 рр. вже у 1700 у Прибалтику для ведення військових дій проти шведів, було вислано понад. 17 тис. козаків. Зросли і фінансові тягарі, особливо за рахунок збільшення податків, а згодом і через розміщення в Україні московських військ. Все це викликало незадоволення козацької старшини та гетьманського уряду. У 1704 за вказівкою Петра І, М. наказав козацькому війську взяти під контроль територію українських земель, яка досі перебувала під владою Речі Посполитої. Влада гетьмана поширилась на Правобережну Україну.

- У 1700 М. став другим кавалером, заснованого Петром І ордену Андрія Первозванного. У 1703 король Польщі Август ІІ Фрідерік нагородив його орденом Білого Орла, а у 1707 імператор Иосиф І надав гетьману титул князя Священної Римської імперії.

- Одночасно було придушено козацький рух під керівництвом С. Палія.

- Довідавшись про плани Петра І ліквідувати гетьманство та козацький устрій України, гетьман навесні 1705 розпочав таємні переговори iз союзником Карпа XII польським королем С. Лещинським. Весною 1709  було укладено угоду між шведським королем Карлом XII і Мазепою, яка передбачала відновлення державної незалежності України у союзі із Швецією. Після початку наступу шведів на Москву, через територію України відкрито перейшов на сторону Карла XII. Але розрахунок було зроблено не зовсім вірно, Швеція на той час була надто виснаженою у війні з Росією, в той час, як реформи Петра І почали давати свої плоди і Росія почала набирати сили. У генеральному бою біля Полтави у т.зв. Полтавській битві 08.07.1709 шведсько-українські війська були розгромлені. Це викликало масові репресії московських військ проти українського населення. Було знищено гетьманську столицю - Батурин, Запорізьку Січ та ін. Карл XII та М. були змушені відступити у турецькі володіння, де гетьман оселився в передмісті м. Бендер. Помер М.  1.9(2.10).1709 і був похований у Святогорському монастирі в м. Галаца (нині Румунія).  

Гетьман Мазепа - видатний культурно-просвітницький діяч України, меценат мистецтв та наук. 

За його сприянням Києво-Могилянська Колегія одержала у 1694 статус академії. Піклувався гетьман про стан науки, освіти, мистецтва, церковних справами. За М. збудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі українського бароко. У 1690 споруджено нове приміщення Києво-Могилянської Колегії, у 1698 - кафедральний собор у Переяславі, Богоявленську церкву Братського монастиря у Києві (зруйнована у 1934), дзвіницю собору св. Софії у Києві, до 1695 - обнесено новими мурами Києво-Печерську Лавру та ін. У 1700 було засновано Чернігівський колегіум. М. був покровителем літератури та друкарства. Сам він - автор ряду віршів: “Дума” (“Всі покою щиро прагнуть”), “Пісня” (“Ой горе, горе чайці-небозі”), “Псальми” та ін. Коштом гетьмана видрукувано Євангеліє арабською мовою. Багато церков і монастирів обдаровував М. іконами, книгами, дзвонами, і цінними речами.

ІІІ

ПЕТРО І ОЛЕКСІЙОВИЧ [30.5,(9.6) 1672 -28.1.(8.2)1725] - московський цар [з 27.4.(7.5). 1662], імператор [з 22.10(2.11). 1721]. З 1689 після спроби вчинити державний переворот сестру і Софію та брата Івана було позбавлено влади й заслано в монастир. З цього часу П. І став фактично і юридичне єдинодержавним правителем.

 П. І проводив широкомасштабну експансіоністську зовнішню політику. Московська держава за активною участю українського війська, продовжувала війни з Кримським ханством і Туреччиною (Кримські походи 1687 і 1689, Азовські походи 1695-96), що завершилися захопленням ПН узбережжя Азовського моря й ліквідацією турецько-татарських фортець у нижній течії Дніпра.  Заключивши союз з Данією та польським королем Августом Фридериком, П. І розпочав Північну війну 1700-21 проти Швеції, в якій змушена була взяти участь також і Україна. Війна, що тривала з перемінним успіхом, закінчилась Ніштадтським миром 1721, який закріпив за Росією колишні шведські володіння в східній Балтиці - Інгерманляндію (з новою столицею царства - Санкт-Петербургом, де десятки тисяч українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів і т. п., загинули від непосильної праці, хвороб і голоду), Естляндію, Ліфляндію, частину Фінляндії і забезпечив Московії вигідне стратегічне становище в Курляндії. Успішна війна з Іраном 1722-1723 зміцнила російські позиції на Закавказзі (було приєднано каспійське узбережжя з містами Дербентом і Баку).

В області внутрішньої політики П. І здійснив ряд важливих реформ, що мали на меті шляхом технічної та культурної європеїзації перетворити Московську державу в могутню імперію. У 1697-98 П. І побував за кордоном (у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними сторонами європейського життя, техніки й культури.

  1.  Була створена (на основі рекрутської повинності) велика регулярна армія
  2.  утворено новий вищий орган виконавчої і судової влади Сенат (1711), а замість старої приказної системи було створено колегії (1718-22), кожна з яких відала певною галуззю чи сферою управління і підпорядковувалась Сенату;
  3.  запроваджено поділ на губернії (1708);
  4.  реорганізовано вище церковне управління (ліквідація патріархату й утворення Синоду у 1721).
  5.  введена обов'язкова служба дворянства,  та нова система податків, зокрема т. зв. подушне
  6.  практикував масове приписування селян до казенних і приватних мануфактур, мобілізацію селян і міщан в армію на будівництво мостів, фортець, каналів
  7.  вживав енергійних заходів для розвитку промисловості (металургійної, суднобудівної, текстильної тощо) та торгівлі при участі і контролю держави (система торговельно-промислових монополій, зокрема).
  8.  дбав про поширення освіти, головним чином технічної, книгодрукування, почала виходити перша газета «Ведомости» (1702)
  9.  запровадив юліанський календар (1700).
  10.  силами європейських вчених у Петербурзі була заснована Академія наук (1724).

Будь-які прояви політичної опозиції, соціального і національно-визвольного рухів в різних частинах держави жорстоко придушувались. П. І проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лвб і Слобідської України. Після шведсько-української поразки у Полтавскій битві 1709 за наказом П. І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі винищені. Ім’я Івана Мазепи проголошено зрадником і предано анафемі.

1709 р. заборонив друкувати книжки на українській мові.

Будучи прихильником гетьмана І.Мазепи, в силу обставин не перейшов з ним до шведів, саме тому на Генеральній військовій раді у Глухові в листопаді 1708 за рекомендацією царя Петра І (1708-22) СКОРОПАДСЬКИЙ ІВАН ІЛЛІЧ [1646 -3(14).7.1722] - гетьман Лвб України. був обраний гетьманом (62 р.) Підготував проект нової міждержавної угоди між Гетьманщиною і Московською державою, що передбачав зміцнення державно-правового становища Гетьманської держави, однак не був затверджений Петром І.

 За правління С. московський уряд значно обмежив державні права Гетьманщини. У 1709 для нагляду і контролю за діяльністю гетьмана та його уряду прислано з Москви царського резидента А. Ізмайлова. Для надійного забезпечення своєї влади московський уряд розмістив на території Гетьманщини 10 драгунських полків, утримання яких лягло важким тягарем на місцеве населення. Заборонивши С. самостійно призначати генеральну і полкову старшину, Петро І ставив на ці посади російських воєвод та вельмож. Землі Лівобережної України конфісковувалися у їхніх власників (зокрема, прихильників гетьмана І.Мазепи) і щедро роздавалися царським урядовцям і фаворитам. У Гетьманщині проводилися численні мобілізації козаків для участі у бойових діях під час Північної війни 1700-21 та для важких робіт на будівництві укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дон) і нової столиці Московської держави - Санкт-Петербурга. Обмежуючи владу С. та проводячи колоніальну економічну політику щодо України,  царський уряд вдавався до дискримінаційних заходів щодо української культури та церкви. Зокрема, у 1720 за розпорядженням Петра І заборонено друкувати книжки українською мовою. З метою встановлення остаточного контролю над державним життям України царським маніфестом від 16(27).5.1722 створено Малоросійську колегію, якій підпорядковувалися адміністративні й судові органи Гетьманщини, що фактично позбавляло гетьмана реальної влади. Протягом свого правління С. намагався протестувати проти колоніальної політики царського уряду та відстоювати залишки автономії Гетьманщини, однак, позбавлений реальної влади, він не міг впливати на становище в Україні. Помер у липні 1722 і похований у Гамаліївському монастирі біля Глухова.

Влада гетьмана і до подій 1709 р. була обмежена, а після смерті І. Скоропадського (1722) П. І не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними справами України перейшов у руки Малоросійської колегії (1722). Спроба наказного гетьмана П.Полуботка відстояти українську автономію привела до нових репресій: гетьман і вища старшина були кинуті до Петропавловської фортеці, де П. Полуботок помер (1724). МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ - центральний орган російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні у 18 ст. М. к. (т. зв. перша М.к.) створена за указом Петра І від 16(27).5.1722 у гетьманській столиці Глухові (замість існуючого до цього Малоросійського приказу в Москві) з метою контролю за діяльністю гетьмана і українського уряду та поступового обмеження політичної автономії Гетьманщини. М. к. складалася з шести офіцерів російських полків, розташованих в Україні, та прокурора (всіх призначив цар)

на чолі з бригадиром. У цивільних справах М.к. підлягала Сенатові, а у військових - головнокомандуючому російських військ в Україні, на той час - М. Голіцину.

За царською інструкцією від 16.5.1722 на М.к. покладалися функції щодо 6

  1.  нагляду за діяльністю гетьмана, генеральної і полкової старшини,
  2.  встановлення і стягнення податків до царської казни,
  3.  встановлення і стягнення провіанту для російської армії;
  4.  розквартирування російських офіцерів і солдат в Україні;
  5.  контролю за діяльністю Генеральної Військової Канцелярії,
  6.  роздачі земельних володінь офіцерам і старшинам.

М.к. була апеляційною установою у судових справах, які розглядалися в Генеральному Військовому Суді, полкових і ратушних судах Лівобережної України. Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати за погодженням з М.к.

ІV

Конституція – основний закон держави, що встановлює основи політичної, правової, економічної систем країни. Конституція має найвищу силу. Першою конституцією вважають «пакти і Конституцію законів та вольностей Війська Запорізького»

(1710-1714) ОРЛИК ПИЛИП СТЕПАНОВИЧ [11(21). 10.1672 - 26.5.11.1742] - гетьман України в еміграції (1710-42). Н. неподалік від Вільнюса (Литва). Походив з литовсько-чеського роду. Навчався в єзуїтському колегіумі у Вільнюсі, а в 1694 закінчив Києво-Могилянську Колегію, в 1698-1700 – працював писарем у канцелярії Київського митрополита. В 1700-06 - старший військовий канцелярист, згодом регент (управитель) справами Генеральної Військової Канцелярії. З 1706 - генеральний писар, найближчий радник гетьмана І. Мазепи. 

З 1708-09 разом з гетьманом намагався створити за участю східноєвропейських держав та Швеції антимосковську коаліцію, яка б стала гарантом політичної незалежності України. Поразка шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 примусила О. емігрувати разом з І. Мазепою і значною частиною козацької старшини. Після смерті І. Мазепи на козацькій раді 5(16).4.1710 Орлик був обраний гетьманом і зразу визнаний шведським королем та турецьким султаном. Під час обрання О. між гетьманом, старшиною і запорожцями було укладено угоду, тобто між виборцями і їх депутатом(!!!) - “Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького Війська”. Цей документ пізніше дістав назву Конституція П. Орлика 1710. Прагнучи добитися швидкого визволення України з-під московської влади О. уклав союзний договір із Швецією (10.5.1710) та Кримським ханством (23.1.1711). 8.11.1710 Туреччина, підтримуючи позицію Орлик, оголосила війну Московській державі.

Навесні 1711 гетьман на чолі 16-тисячного війська з невеликим татарським відділом розпочав наступ на Пвб Україну. Українське населення радо вітало О. і здавало без бою міста, до яких підходили козацькі війська. Правобережні полки визнали владу О. і перейшли на його бік.  Але гетьман Лвб України І. Скоропадський вислав проти полків Орлик. військо, яке було розбите в бою під Лисянкою. Розпочалися масові народні виступи проти московської адміністрації у Лівобережній Україні. Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснила похід у Слобідську Україну. Захопивши в полон при підтримці українського населення московські залоги ряду міст, татари поспішно відступили, залишивши беззахисним українське населення перед наступаючими московськими військами. Такі дії союзників О. підривали його авторитет серед частини українського населення. Українські війська і татарські загони були змушені відступити. 12.7.1711 поблизу Ясс між Московщиною і Туреччиною було укладено Прутський мирний договір 1711. Протягом 1711-14 О. робив спроби організувати нову антимосковську коаліцію, але безуспішно.

В 1714 О. з частиною старшини на запрошення Карла XII переїхав до Швеції, з 1720 - до Німеччини, а згодом - до Франції. З 1722 змушений перебратися на територію Османської імперії, де на вимогу турецького уряду оселився у Солоніках (Греція). З 1734 жив у Буджаку  пізніше у Молдові. Шукаючи підтримки у різних європейських держав (Франції, Англії, німецьких держав, Польщі, Ватикані), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності. Помер у Яссах 26.5.1742. Був останнім українським гетьманом періоду Гетьманщини, який відкрито поставив питання про створення української незалежної держави. О. автор книг, присвячених І. Мазепі (“Алкід російський”, 1695) та І. Обидовському (“Гіппомен Сарматський”, 1698). Відомий як автор блискучих політичних маніфестів “Вивід прав України” (1712), “Маніфест до європейських урядів” (1712) та цінного “Діяріуша” (“Щоденника подорожнього”, 1720-32). “Щоденник” опублікований в 1989 Гарвардським ун-том.

V

(1750 – 1764) РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ [18(29).3.1728-3(15). 1.1803]- останній гетьман України (1750-64), граф (1744), генерал-фельдмаршал (1764). Н. у с. Лемеші (тепер Козелецького р-ну Чернігівської обл.) у сім'ї козака Григорія Розума. Молодший брат О.Розумовського. Отримав домашню початкову освіту, у 1743 відправлений царицею Єлизаветою Петрівною на навчання в Європу. У 1743-45 слухав лекції математика Ейлера у Берліні, вчився в ун-тах Геттінгена, Кенігсберга, Страсбурга. Після повернення до Петербурга (1745) став дійсним камергером. У 18-річному віці призначений президентом Імператорської АН (1746) і перебував на цій посаді майже 20 років. Підтримував наукові дослідження М.Ломоносова.

У 1744 під час поїздки Єлизавети Петрівни в Україну козацька старшина за підтримки О.Розумовського переконала царицю відновити гетьманство. У 1747 було проголошено царську грамоту про відновлення гетьманства та про фактичне призначення гетьманом Р. У лютому 1750 на козацькій раді у Глухові Кирила Розумовського обрано гетьманом України. Влітку 1751 переїхав із Петербурга в Україну. Р. став виразником прагнень освіченої та заможної частини українського суспільства щодо відновлення становища України часів Б.Хмельницького. Символічно, що і своєю столицею Р. визначив зруйнований у 1708 Батурин, де збудував розкішний палац. Отримав великі рангові та приватні маєтності. У період гетьманства Р. частіше жив у Санкт-Петербурзі, ніж в Україні, де справами керувала гетьманська канцелярія на чолі з Тепловим.

За Р. Гетьманщина була виведена з відомства Сенату і передана до Колегії закордонних справ. Влада гетьмана поширювалась на Запорозьку Січ та Київ, котрий перебував під управлінням російських воєвод. З 1760 Р. знаходився переважно в Україні і серйозно займався державними справами. Для вдосконалення діючої системи судочинства Р. провів ряд реформ.

Судову реформу 1760-63, за якою

- поділив Гетьманщину на 20 судових повітів,

- було створено станові шляхетські суди – земський (для вирішення цивільних справ), гродський і підкоморський (для земельних справ).

- було обмежено право переходу селян (1760), за яким переходи селян дозволялися лише за умови отримання письмової згоди від поміщика і залишення йому селянського майна.

За проектом лубенського полковника Івана Кулябки провів реформу козацького війська. 

Реформував систему освіти, запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття у Батурині університету.

Намагався добитися права вільних дипломатичних відносин з чужоземними державами у 1762 р. брав активну участь у двірцевому перевороті на користь Катерини II. Обнадіяний гаслами нової цариці про загальне “благоденствие”, гетьман скликав у Глухові генеральний з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старшина звернулася до Катерини II з проханням повернути Україні колишні права і створити у Гетьманщині парламент на зразок польського сейму. Державницька позиція Р. та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, повністю суперечили централістській політиці російського уряду.

VІ

10(21). 11.1764 Катерина II своїм указом остаточно ліквідувала гетьманство і незабаром відновила діяльність т. зв. другої М.к. у Глухові. М.к. складалася з чотирьох російських урядовців,чотирьох українських старшин, прокурора (російського полковника), двох секретарів (українця і росіянина) і канцелярських службовців. На чолі М.к. стояв граф П. Рум'янцев (одночасно генерал-губернатор Малоросії), перед яким російський уряд ставив завдання якнайшвидшої остаточної ліквідації автономії Гетьманщини та повного підпорядкування управління українськими землями загальноросійським державним органам. В адміністративному відношенні М.к. підлягала канцелярії малоросійського генерал-губернатора (існувала до 1796). Поступово М. к. узурпувала всю повноту військової влади. Після ліквідації російським урядом сотенно-полкового устрою Лівобережної України (1781), перетворення лівобережних козацьких полків у регулярні карабінерні кавалерійські частини російської армії (1783) та запровадження намісництв (1780-83), на українських землях повністю поширилась система державного управління Російської імперії. Указом від 20(31).8.1781 М.к. була скасована.

Скориставшись проханням про запровадження спадкового гетьманства в Україні та збереження автономного устрою, Катерина II примусила Р. подати рапорт про відставку. 10.11.1764 вийшов царський указ про скасування гетьманства. Для управління Лвб Україною було створено Малоросійську колегію на чолі з графом П.Рум'янцевим-Задунайським. Після ліквідації гетьманства Р. деякий час був членом Державної Ради (1768-71). Згодом відійшов від державних справ, жив у Петербурзі, за кордоном (1765-67), у підмосковному маєтку Петровсько-Розумовське. Останні 9 років життя провів у Батурині, де і помер у 1803.

Зміцнення економічної незалежності Запорожжя та величезний вплив запорожців на формування політичної свідомості українського населення становило потенційну загрозу колоніальній політиці Російської імперії на Півдні України. Тому після укладення Кючук-Кайнарджійського миру 1774 генерал П.Текелій отримав від Катерини II таємний наказ про ліквідацію С.З. 4(15).6.1775 російські війська під командуванням ген. Текелія оточили Січ, а наступного дня - 5(16).6.1775 зайняли і зруйнували її. Останнього кошового отамана П.Калнишевського та вищу козацьку старшину заарештовано і відправлено на заслання. Частина запорожців, якій вдалося вибратися з Січі, утворила в межах турецьких володінь Задунайську Січ.

Висновок

Австрія, Прусія та Росія, що вийшли на світову арену у сер. ХVIII ст., одразу проявили свою агресивну, хижацьку сутність. У результаті воєн, що вони проводили із ослабленною Річчю Посполитою за території, що їй належали, вдалося розгромити її війська і здійснити 3 поділи Речі Посполитої між собою. У 1772, 1793 та 1793, землі Р.П. розділилися так, що 62% території колишньої держави дісталися Росії (з них українськими були - вся Пвб Україна та Зх Волинь), 20% захопила Прусія, а Австрія захопила 18% (з них українським землями була - Сх Галичина, Пн Буковина, Закарпаття). Таким чином, з карти Європи зникла Річ Посполита, Україна в любій формі державності, на жаль, на ній також не звилась.

Самостійно опрацювати питання:

  1.  Діяльність Острозької та Київської академій.
  2.  Діяльність П. Могили.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

109. Загальна теорія лінійних операторів 598.5 KB
  Лінійні оператори в комплексному Евклідовому просторі. Основний вигляд матриці лінійного оператора. Одним з найважливіших моментів у створенні основ цих математичних дисциплін є введення поняття функція.
110. Расчёт технологии прокатки листа 16х2000х5000 из стали 3 на стане 2800 ОАО АМК 518 KB
  Расчет режима обжатий в черновой и чистовой клетях. Расчет скоростного режима прокатки на клети Кварто. Определение допустимого момента при прокатке на клети Дуо. Определение допустимых усилий на валках.
111. Разработка экономических характеристик ООО 7-С Ритейл 89.11 KB
  Изучение и анализ всех видов деятельности предприятия в условиях перехода к рыночной экономике. Анализ экономических процессов, выбор и обоснование управленческих решений в конкретных производственных ситуациях.
113. Теория международного маркетинга 1.61 MB
  Процессы, происходящие на мировых рынках, имеют безусловно универсальный характер. И хотя естественным представляется утверждение. Технология внедрения фирмы на международные рынки требует рассмотрения факторов и способов вхождения на внешние рынки.
114. Управління системою маркетингової діяльності на підприємстві ТОВ Компанія Юнівест Маркетинг 807.92 KB
  Теоретична інформація та методологічні підходи до проблеми організації управління маркетинговою діяльністю на підприємстві. Техніко-економічний аналіз та маркетинговий аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища.
116. Рекламная деятельность: организация, планирование, оценка эффективности 1.42 MB
  Организация рекламной деятельности рекламодателем. Рекламу изучают и как часть процесса продажи товара, и как коммуникацию, и как часть маркетинга, и как искусство. Средства массовой информации или средства размещения информации.
117. Проектирование детского Ясли-сада на 240 мест 92.5 KB
  Пространственная жесткость достигается за счет совместной работы наружных продольных и поперечных стен в вертикальном направлении и в горизонтальном направлении перекрытиями, их анкеровкой и замоноличиванием швов.