8677

Арабомовна середньовічна філософія

Контрольная

Логика и философия

Арабомовна середньовічна філософія. Філософська концепція мутазилітів. Школа ашарітів. Східні перипатетики. Аль-Кінді, аль-Фарабі. Філософські погляди Ібн-Сіни. Ідеї суфізму. Ібн-Рушд та авероїсти. Вивчення даної ...

Русский

2013-02-17

94 KB

28 чел.

Арабомовна середньовічна філософія.

  1.  Філософська концепція мутазилітів.
  2.  Школа ашарітів.
  3.  Східні перипатетики. Аль-Кінді, аль-Фарабі.
  4.  Філософські погляди Ібн-Сіни.
  5.  Ідеї суфізму.
  6.  Ібн-Рушд та авероїсти.

Вивчення даної теми варто розпочати з оцінки сучасного стану відносин між східними і західними державами. Є дуже важливим взаєморозуміння між двома цивілізаційними системами, це в інтересах всього людства.

Сучасний Арабський Схід – співдружність країн Близького і Середнього Сходу, що користуються арабською мовою як засобом культурного і наукового спілкування. Державні політичні лідери цих країн активно сприяють тому, щоб ввести свої країни до ряду високорозвинених країн. А тому зараз для Сходу надзвичайно актуальними є питання філософської, наукової та релігійної спадщини.

Відродження інтересу до арабської філософії не може не викликати певної цікавості до неї і у нас, якщо ми хочемо побудови толерантного суспільства.

Арабська філософія віками розвивалась в надрах релігії, до того ж, такої особливої релігії, як мусульманство. Історія мусульманського богослівя VII-VIII століть відома тим, що в цей час мусульманство переживає пік утворення сект, кожна з яких по-своєму тлумачить Коран. Богословські дискусії іноді закінчувались збройними сутичками. Тільки в Х столітті такі сутички припинились через прийняття єдиних тлумачень Корану та атрибутів Аллаха і його головного створіння – світу. Середньовічна арабська філософія стояла на переломі цих історичних подій, а тому дала початок і сучасному стану справ як на Сході, так і на Заході через вплив на європейську філософію.

Філософська концепція мутазилітів.

Теолого-філософська проблематика була поглиблена у досить впливовому вченні, котре виникло у VIII ст. і отримало назву мутазилітів. Найвизначнішим його теоретиком став тоді уродженець Іраку Васил Ібн-Ата (699-748 рр.).

Найважливіші положення, котрі він захищає - це наявність єдиного Бога та його справедливість. Проблема єдиного Бога зводилась насамперед до питання про те, якими (і скількома) атрибутами володіє (йому притаманні) Аллах. Ібн-Ата різко виступав проти множинності атрибутів, що приписуються Богові. З приводу цього він остаточно розмежувався зі своїм учителем, теологом Гасаном з Басри, і начебто заявив йому, що пориває з прибічниками пануючої точки зору в ісламі. Можливо, це і стає приводом для іменування прибічників нового напрямку в мусульманській теології мутазилітами (тобто ті, що відокремились). Ібн-Ата доводив, що єдність та вічність Бога виключають множинність і тим більше антропоморфність його атрибутів, про котрі йдеться у Корані. Приписування такого роду атрибутів божественній істоті зводить її до буття, притаманного скінченним та скороминущим речам. Про Бога ж, насправді, можна лише стверджувати те, що він існує.

Друге положення, котре відстоював Ібн-Ата (потім успадковане мутазилітами), полягало в доведенні, справедливісті Аллаха, що виключає такий характер його приречення, в силу якого багато людей засуджені ним на вічні та безмежні муки. Справедливість Бога має з необхідністю примусити його винагородити їх у потойбічному житті. Людині, стверджував Ібн-Ата, притаманна свобода волі, адже саме в цьому випадку мова може йти про її відповідальність за ті гріховні вчинки, котрі вона скоїла.

Особливу роль у доктрині мутазилізму відіграло заперечення Ібн-Атою такого антропоморфного атрибуту Бога, як мова. Засновник мутазилізму відштовхувався від думки про умовність слів мови людини, яка спричиняє висновок про те, що Коран не може бути довічним в Аллаху, як стверджувало мусульманське правовір'я (тому й Мухамед - не творець його, а тільки Пророк,   що   возвістив  його  людству  внаслідок  природного одкровення).

 Коран - створений Аллахом в часі. Це положення мутазилізму стало одним з головних догматів його вчення.

Положення про створеність Корана підривало незаперечність всіх без винятку його висловлювань, абсолютність його приписів. Коран, зауважував Ібн-Ата, говорить тільки про минулі події і, отже, не може передбачати майбутніх. В зв'язку з цим відкривались можливості критичного відношення до цього священного і абсолютно непорушного документа суспільного та приватного життя.

Мутазиліти створили спозірну мусульманську теологію і, можна сказати, схоластику, котра отримала назву «калам» (слово, мова). Радикальність мутазилізму стала надзвичайно важливим фактором розвитку вільнодумства та філософії.

В цілому, концепція мутазилітів – антропоморфічна: людина ними пояснювалась як центр Всесвіту і його кінцева мета, а поняття Божественної справедливості пов'язувалося з поняттям свободи людської волі і концепцією відповідальності людини за свої вчинки. Аллах діє за законами природи, а людина здійснює будь-які вчинки, мірилом яких є лише її власний розум. Добро і зло теж пізнаються лише розумом.

У вченні про природу мутазиліти виходили з атомістичної теорії. Світ, за їх теорією, складається з незліченної кількості часток, що мають протяжність, колір, запах та інші властивості. Частки ж в свою чергу складаються з атомів, що не мають інших властивостей, крім властивості рухатись чи перебувати у спокої. Форми буття є потенцією самої матерії, вони не залежать від Аллаха, Аллах надає як матерії, так і буттю лише можливості існувати, а далі світ розвивається згідно законів причини і наслідку. Тобто, Аллах є Першодвигуном, що створює і дає матеріальність світу, який потім існує самостійно і відокремлено від нього.

Школа ашарітів.

Богослови мусульманства, знавці священного слова, піднесеного пророком, отримали назву мутакалими (від арабського калам - слово, мова). Найбільш радикальним представником філософствуючих мутакалимів став аль-Ашарі (873-935 рр.), що працював у Басрі та Багдаді. Спочатку прибічник мутазилітів, аль-Ашарі у 912 р. порвав з ними і утворив нову формацію мутакалимів, вчення якої довершив його послідовник Бакилані.

Ашаріти, як основний напрямок серед мутакалимів, не так ретельно заглиблювались у філософію у порівнянні з мутазилітами, котрі, на їх погляд, занадто нею захоплювались Ашарити висунули пом'якшену версію трьох основних теолого-філософських проблем, котрим мутазиліти давали більш радикальне вирішення.

Так, розв'язуючи проблему єдиного Бога, вони застосовували аристотелівське вчення про категорії. З десяти категорій вони вважали можливим пристосувати до осмислення Бога тільки дві: субстанцію (в розумінні існування) і якість, решту ж проголошували вигадкою людського розуму. Взагалі ж Аллах має безліч і інших властивостей, проте вони не можуть бути осягнені розумом людини.

Питання про одвічність чи створеність Корана ашарити розв'язували в тому розумінні, що суть його вічності існує в Богові, а конкретна словесна форма була створена у часі. Що ж до свободи волі людини, то ашарити її заперечували. Проте, водночас, вони вважали, що Аллах надав людині такої сили, яка, не маючи повної свободи, все ж надає йому деяку свободу вибору поміж певними можливостями (за якими все ж прихована воля Аллаха).

Згідно вчення аль-Ашарі, матеріальний світ складається з непротяжних атомів, відокремлених один від одного пустотою. Простір, час і рух також мають атомістичну структуру. Час складається з окремих моментів (атомів часу), між якими немає певного зв'язку - наступний момент не обумовлюється попереднім. Кожен атом розуміється як субстанція (першооснова), що існує тільки неподільну мить.

Згідно цього ж вчення, Бог - єдина причина всього існуючого в світі і всього, що в ньому відбувається. Саме він щомиті створює не тільки атоми, але і їхні властивості (акциденції). Тому немає нічого спільного в нашому світі, немає ніякого зв’язку між причиною і наслідком, немає закономірностей в існуванні світу, є тільки можливість звички, закладеної Аллахом в природу, до тих пір, доки він сам її не змінить. Найбільш непізнавана річ в цьому світі – людина, бо давши їй розум, Аллах дав їй примару всезнання, приховавши тим самим істину.

Східні перипатетики. Аль-Кінді

В роки короткочасного панування мутазилізму розгорнулась діяльність Абу-Юсуфа Якуба Ібн-Ісхака аль-Кінді (800-879 рр.). Напевне, близький до мутазилітських кіл, аль-Кінді в своєму світогляді пішов значно далі за них. Мутазиліти при всьому їх зацікавленні абстрактними питаннями мусульманської релігії залишились на грунті теології. Аль-Кінді ж, віддаючи їй певну данину, основний свій інтерес пов'язував з науками та філософією і став «філософом арабів», як його часто називали вже в епоху Середньовіччя. У своїх філософських творах аль-Кінді торкався логічних та гносеологічних проблем, які він розробляв, коментуючи праці Аристотеля. Аль-Кінді говорив про причинну обумовленість явищ природи і суспільства, про їх закономірний характер. Бога він визнає лише «віддаленою причиною» всіх явищ. Вважаючи, що «тіло світу» конечне і створене Богом, аль-Кінді намагається довести це логічними міркуваннями. Велике значення мала запропонована ним схема трьох щаблів пізнання. Перший щабель пізнання ( логіка і математика) веде через другий щабель (природничі науки) до третього - до метафізичних проблем.

Аль-Кінді не мислив філософії поза і без комплексу природничонаукових знань. Філософія як вінець енциклопедичного наукового знання, так характерна для Аристотеля, відроджується у «філософа арабів».

Він цілком категорично впевнений в тому, що знання математики обов'язкове для того, хто має серйозний намір займатися філософією. Аль-Кінді трактує математику як комплекс «математичних наук». Сюди входять «наука про число», що включає арифметику і гармонію ( розрізнення розмірного і нерозмірного), геометрію («наука про вимірювання площин на основі строгих доведень»), науку про зірки (під якою слід розуміти як астрономію, так і астрологію). Четверте місце посідає «наука гармонії», що об'єднує три попередні. Основу всіх чотирьох наук складає наука про число.

Підкресливши пропедевтичну роль математики, аль-Кінді сформулював раціоналістичне тлумачення філософії. Він погоджується з Аристотелем, для якого філософія є «знання про все». Філософія - це також вчення про такі загальні визначення буття, як матерія, форма, місце, рух, час. Це знання про істинну природу речей в міру здібностей людини.

Аль-Кінді скептично ставився до Корана та деяких релігійних догматів. На погляд мусульманських ортодоксів, він був єретиком, книги якого підлягали знищенню.

Аль-Фарабі.

Аль-Фарабі (870-950 рр.) - визначний продовжувач аль-Кінді, знаменитий математик, лікар і філософ, був глибоким знавцем Арістотеля, написав коментарі до його філософських та природничонаукових творів. Подібно до більшості мислителів середньовіччя, Аль-Фарабі визнавав Бога як першопричину Буття, проте визнавав зовнішній світ існуючим самостійно і незалежно   від   надприродних   сил.   Матеріальний світ, на думку Фарабі, рослини, тварини, люди та небесні тіла). Світ пізнавальний, джерела пізнання - органи чуття, інтелект та умозріння. Перші два дають безпосереднє знання, а за допомогою умозріння пізнається суть речей.

Аль-Фарабі - перший філософ арабомовного Сходу, у якого є система філософських поглядів, котра охоплює всі сторони дійсності. Перший розділ класифікації наук утворювала «наука про мову». У філософському відношенні більш значною є роль другого розділу класифікації, що трактує питання логіки. Для Фарабі логіка - «мистецтво», споріднене з граматичним, «бо відношення (мистецтва) логіки до інтелекту і осягнених розумом об'єктів інтелекції таке ж, як відношення граматики до мови і слів». Логіка, з цієї точки зору - наука тільки про правильне мислення, в основу якої покладено закони та форми аристотелівського «Органона». З великою силою переконання захищає Фарабі абсолютну необхідність логіки для людини, яка претендує на знання науки і тим більше - філософії.

Третій розділ класифікації Аль-Фарабі становить математика. Як і у Аль-Кінді, вона мислиться як комплекс дисциплін. Всі перераховані науки, що становлять три перших розділи зазначеної класифікації, показують, наскільки далеко пішли арабомовні вчені від еліністичної науки.

Четвертий розділ класифікації містить в собі дві науки. Перша з них -«природнича наука», або фізика. Вона розглядає як природні, так і штучні тіла, вивчає притаманні їм акциденції. Аспекти мети, матерії і форми виявляють головний сенс такого вивчення. Інша наука того ж розділу - метафізика, котру він називав «божественною наукою».

Аль-Фарабі став у близькосхідних країнах середньовіччя першим філософом, котрий довів свою систему до розгляду питань суспільного життя.

Філософські погляди Ібн-Сіни.

Видатним вченим і філософом Середньої Азії, а також Ірану, був уродженець Бухари, таджик за походженням, Абу Алі ібн-Сіна (Авіцена, 980-1037 рр.). Він був одним з найвизначніших учених-енциклопедистів - не було жодної науки в ті часи, якою б не займався ібн-Сіна. Значною є роль ібн-Сіни в галузі філософії. Ним було написано понад 200 творів, з них приблизно 50 -присвячено філософським питанням. Головна його філософська праця -«Книга зцілення».

Філософія, за визначенням ібн-Сіни, є наукою про буття як таке. Предмет її - буття в цілому. Філософію ібн-Сіна поділяє на три частини: фізику (вчення про природу), логіку (вчення про шляхи пізнання природи та людини), метафізику (вчення про пізнання буття в цілому). Як вчений-природодослідник і лікар, він визнавав об'єктивне існування природи. У своїх природничонаукових працях, дотримуючись точки зору фактів, експерименту, ібн-Сіна часто залишав позиції ідеалізму і релігії, схиляючись до точки зору матеріалізму.

У вченні про логіку Ібн-Сіна в цілому поділяє погляди Аристотеля. Він багато зробив, щоб подати логічне вчення великого давньогрецького філософа у чистому вигляді. Викладаючи закони та форми логічного мислення, ібн-Сіна намагався їх вивести з самого буття. Логічні категорії та принципи, вказував він, мають відповідати речам, тобто закономірностям об'єктивного світу. Це положення мало величезне значення, якщо врахувати, що в епоху середньовіччя мусульманські теологи намагались зобразити логіку не як науку, а лише як мистецтво.

Ібн-Сіна звертав увагу на взаємний зв'язок фізики, логіки та метафізики. Фізика дає логіці ідею причинності, логіка озброює фізику методом. Предметом метафізики є абсолютне буття, оскільки воно абсолютне. Змістом її питань є ті стани буття, які походять з самого буття та невід'ємно притаманні йому.

Важливе значення у філософії ібн-Сіни мало розрізнення ним суті і існування. У речах конечних сутність не співпадає з існуванням, так що з поняття про конечну річ не можна з необхідністю вивести її існування. В Богові ж як істоті безконечній сутність та існування співпадають, так що з поняття про Бога з необхідністю можна вивести його існування. Це положення було засвоєне Альбертом Великим і від нього - іншими схоластиками. Вплив цієї думки можна знайти і у Спінози (визначення самопричини як того, сутність  чого містить в собі існування).

Чільне місце в метафізиці ібн-Сіни посідає теорія еманації. Згідно з цією теорією, світ не створений Богом, а виник з нього природним шляхом, шляхом еманації, тобто не безпосередньо, а через ряд проджуваних ним «умів». Бог не здатний створити щось без наявності можливості, джерело якої - нестворена і вічна матерія. Ібн-Сіна вчив, що якщо Бог вічний, то вічний також і світ, адже причина і наслідок завжди пов'язані одне з одним: якщо є причина, має бути і наслідок. Незважаючи на релігійно-богословську оболонку, теорія еманації ібн-Сіни підривала основу релігійно-містичної ідеології. Ідея про вічність матеріального світу суперечила догматам релігії.

Філософські та природничонаукові погляди ібн-Сіни мали великий вплив на подальший розвиток науки і філософії як на Сході, так і на Заході.

Ідеї суфізму.

На подальший розвиток арабської середньовічної філософії величезний вплив справив рух містиків-суфіїв. Зародившись у VIII ст., суфізм існує і на сучасному етапі. У різні епохи суфізм поширювався на великій території: від північно-західної Африки до Індії, північних окраїн Китаю, Індонезії. Передумови зародження суфізму є в ранньому ісламі, біля джерел якого стояв рух аскетів-західів, що проповідували щире (істинне) ставлення до Бога, ганьбили показне, зовнішнє благочестя. Концептуальні положення суфізму сформульовані в IX ст. єгиптянином Зу-н-Нуном аль-Місрі (пом. у 850) і засновником багдадської школи Абу Абдатахом аль-Мухасібі (пом. у 857). Для суфізму характерне поєднання філософських положень (ірфан) з особливою системою психофізичних вправ, що вимагає від людини великого напруження всіх фізичних і духовних сил.

  Суфізм       -   вчення,   споріднене з неоплатонізмом. Воно заперечувало істинність і чуттєвого, і раціонального пізнання і пропагувало аскетизм, зречення від усього земного. Істинне знання, згідно вчення суфіїв, досягається лише шляхом божественного прояснення, котре відбувається шляхом злиття душі людини з Богом. Існував суфізм у формах ортодоксального та єретичного. Нерідко під зовнішньою релігійно-містичною оболонкою суфізму східні мислителі висловлювали гуманістичні, а іноді, навіть, антирелігійні, ідеї.

Важливе місце у суфізмі займає вчення про потаємне знання — поступове наближення суфія до Бога через містичне пізнання, любов і, врешті-решт, злиття з Богом. Загальні положення суфізму обумовлюють такі його особливості: інтерес і прагнення до інтуїтивного пізнання, гіпнозу, телепатії, відмова від логічного, раціонального пізнання світу. Суфізм, як містичний напрямок, ірраціональний.

Суфії багато міркують про природу істини-скарбу. Де шукати істину буття або окремої речі? В одній із притч «Маснаві» — релігійно-філософської поеми Джала ад-Діна Румі (1207-1273) суфій, який вийшов на прогулянку в сад, замість того щоб милуватися красою природи, усамітнився. На запитання приятеля, чому сидить з похиленою головою і не звертає уваги на те, що його оточує, на «знаки Божественного милосердя», суфій відповів, що знаки краще бачити у власному серці.

Для теософських творів суфіїв характерна критика раціоналістів, применшення значення розуму порівняно з інтуїцією. Ця особливість суфізму, що відрізняє його від філософії, чітко простежується при аналізі гносеологічної позиції суфізму. Так, особистий досвід, про який пише містик Ібн-Арабі (1164—1240) розуміється по-різному суфістами і філософами: для суфістів це — містичне переживання, інтуїтивне прозріння, «видіння», а для філософів — результат раціонального мислення, узагальнення знань, логічного доведення, висновку з експерименту. На думку суфіїв, розум відіграє позитивну роль тільки в обмеженій сфері пізнання, адже висновки людина робить, спираючись на свідчення органів чуття, а вони надзвичайно оманливі.

Проти перипатетизму у другій половині XI ст. виступив Абу-Хамід аль-Газалі (1059-1111 рр.) з твором «Спростування філософів». В основному його критика спрямована проти аль-Фарабі та ібн-Сіни. Він виступає проти вчення про вічність світу та його закономірності, проти заперечення індивідуального безсмертя. Основні заблудження названих філософів (в основному йдеться про Авіцену) полягають у трьох їх твердженнях, що межують із атеїзмом. По-перше, у вченні про одвічність та нетлінність світу, в якому вони як би підсумовували вчення дахритів (найдавніші філософи, мабуть, такі як, Емпедокл, Анаксагор, Демокріт) та природодослідників і сміливо протистояли креаціоністським догмам мусульманства. По-друге, у вченні про те, що Аллах знає тільки універсальне, а не індивідуальне, чим сильно обмежували його всемогутність. По-третє, у їх безособовій концепції чисто духовного безсмертя, що заперечувала воскресіння з мертвих, Індивідуальний та фізичний характер покарання та відплати. У боротьбі проти цих принципових «заблуджень» сформувалося вчення самого аль-Газалі. Поєднуючи своє вчення з основними принципами суфізму, він надав каламові тієї форми, в якій він існував потім у близькосхідних мусульманських країнах на протязі декількох століть.

Свою філософську боротьбу аль-Газалі вів насамперед проти вчення філософів про вічність, нестворенність світу та об'єктивність причинних зв'язків, що розкриваються в ньому. Приймаючи неоплатонівське вчення про абсолютну необхідність божественного буття, котре було навіть посилене аль-Фарабі та ібн-Сіною, автор «Спростування філософів», спираючись на вчення мутакалимів про несамостійність конкретного буття, відкидав одну з головних ідей Авіцени - ідею незалежного від Бога існування матерії як джерела потенційного буття. Всемогутність Бога та його безперервна творча діяльність цілком відкидають самостійність та незалежність від нього матеріального начала. Згідно аль-Газалі, світ створений Богом з нічого, божественне провидіння постійно втручається в хід подій. Подібно до Ашарі, Газалі заперечує причинність у природі, заявляючи, що те, що ми звемо причинним зв'язком, є звична послідовність подій у часі.

Аль-Газалі, по суті, повністю виводив мусульманську теологію з-під впливу філософії. Визнаючи надприродність божественного озаріння, він «реабілітував» в очах мусульманського правовір'я містицизм суфіїв.

Ібн-Рушд та авероїсти.

Знаменитий філософ, юрист і медик Ібн-Рушд (Авероес, 1126-1198 рр.) завершує розвиток арабомовного перипатетизму. Сучасники казали, що Аристотель пояснив природу, а Авероес - Аристотеля.

Згідно вчення Ібн-Рушда, матеріальний світ нескінченний у часі, проте обмежений у просторі. У світі нема ні абсолютного виникнення, ні абсолютного зруйнування, але бувають лише зміни, пов'язані з тим або іншим поєднанням вічних елементів. 

Філософ відкидає релігійну формулу про створення Богом світу «з нічого». Бог, у Ібн-Рушда як і в Ібн-Сіни — необхідне буття, перша дійсність усього існуючого. Бог і природа одвічні. Але Бог неспроможний створити будь-що без наявності можливості, джерело якої матерія. Бог - вічне джерело дійсності, матерія - єдина основа буття - вічне джерело можливості. Якщо немає матерії-джерела, стверджує Ібн-Рушд, то і дійсності немає.

Матерія і форма не існують окремо одне від одного, їх можна розділити лише мисленно. Матерія — внутрішня основа речей, а форма — їх зовнішній прояв. Між внутрішнім і зовнішнім нема перехідної грані. Матерія і форма знаходять єдину основу у природі. Матерія сама має всі форми і витворює їх з себе. Оскільки матерія і форма складають єдність, то можливість і дійсність також утворюють єдність.

Універсальне і вічне джерело руху - матерія. Рух - вічний і безперервний, адже кожний новий рух викликається попереднім. Матеріалістичні елементи у філософії Ібн-Рушда поєднуються, проте, з ідеалізмом. Все існуюче, за Ібн-Рушдом, являє собою ієрархію, вершину котрої посідає божество - «кінечна причина буття». Божество є «мисляча себе саму думка».

Ібн-Рушд - один із засновників вчення про «подвійність (двоїстість) істини». Істина філософії і істина релігії, згідно цього вчення, не суперечать одна одній, оскільки мають на увазі різне: релігія приписує людині, як їй чинити, філософія осягає абсолютну істину. Велике значення мало також вчення Ібн-Рушда про загальний інтелект людського роду в цілому. Лише цей універсальний розум, як виявлення безперервного і поступового духовного життя людства, вічний і безсмертний. Індивідуальний же розум людини скороминущий і гине разом з людиною.

Стосовно універсалій (загальних понять) Ібн-Рушд дотримувався матеріалістичного погляду. Згідно з його вченням, реальними є лише конкретні речі, а універсалії - це лише найменування речей, але вони мають реальну основу, бо в іншому випадку вони були б хибними. Осягнення загальних понять - мета пізнання.

Учення про «єдиний інтелект», опрацьоване Ібн-Рущдом з позицій ідеалізму, однак, на відміну від представників ідеалістичного напрямку, вважав, що душа окремої людини тісно зв'язана з тілом, безсмертя душі не існує, потойбічне життя — це фікція. Безсмертна не окрема людина, а рід людський, його розум, що забезпечує спадкоємність духовного життя поколінь людей.

Велику увагу Ібн-Рушд приділяє логіці. Значення цієї науки він вбачає в тому, що вона сприяє переходові нашого знання від чуттєвих сприйнять І уявлень до істини, що осягається розумом. Абсолютна істина, за Ібн-Рушдом, пізнавана, вона розкривається поступово. Ібн-Рушд зневажливо відносився до мусульманських теологів, вказуючи, що ті доведення, котрі вони застосовують, не можуть встояти проти наукової істини. Але, відкидаючи теологію, він не заперечував релігії. Як вже говорилось, він розмежовував сфери філософії і релігії, відводячи філософії ниву теорії, а релігії - ниву практики.

Розглядаючи взаємодію філософського, наукового знання і віри, Ібн-Рушд стверджував, що в конкретних питаннях науки філософія та релігія розходяться між собою, тому що мають різні сфери застосування. Метод філософського міркування полягає в чистому умоспог-ляданні, притаманному лише колові «обраних», тоді як «істини» релігії розкриваються в образній, алегоричній формі, зрозумілій для всякого простолюдина. Такі міркування привели Ібн-Рушда до формування вчення про «двоїсту істину». На його думку, вчення про «двоїсту істину» допоможе філософам і вченим звільнитися від опіки духовних отців мусульманської общини, але простий народ повинний залишатися в лоні релігії. Ібн-Рушд стверджував, що чернь має потребу у вірі, оскільки віра «тримає в щорах людей з народу, перешкоджає їм нищити одне одного і сваритися».

Авероїзм як філософська течія набув значного впливу у Франції (ХІП ст.) та в Італії (ХІVVІ ст.ст.). Його представники відстоювали ідеї вічності світу, смертності душі, теорію двоїстості істини.

В авероїзмі (ідейно-філософській течії, котра мала джерелом вчення Ібн-Рушда) представники реакційного напрямку середньовічної схоластики -реалізму - вбачали свого головного супротивника. Авероїзм жорстоко переслідувався церквою. Оригінальне вирішення багатьох філософських проблем, сміливість і незалежність арабського мислителя привернули до нього увагу не тільки мусульманського Сходу, але й Європи. Із творами Ібн-Рушда європейці познайомилися в першій половині XIII ст. Навколо філософської спадщини Ібн-Рушда розгорнулися запальні суперечки у Паризькому університеті. Фома Аквінський та інші богослови пишуть праці, мета яких спростувати ідеї Аверроеса і захистити католицизм.

Зверніть увагу на загальну відмінність філософії Сходу і Заходу, на певні риси схожості між ними. Порівняльний аналіз західної та східної філософії дав змогу побачити характерні особливості та джерела філософського мислення. Так західна філософія має більш індивідуальне спрямування, виходить із автономності різних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. Ця філософія орієнтована до теоретичних систематизацій, аналітичних досліджень.

Східна філософія, навпаки, підпорядковує індивідуальне загальному, духовні канони регламентують усі основні сфери суспільства. Ця філософія має більш образний, притчовий стиль мислення, аніж науковий.

З усього вищесказаного можна зробити висновок: арабська філософія – це не лише частина релігійного світогляду, не лише своєрідне пояснення місця  людини у світі. Це ще й своєрідні й оригінальні філософські системи, великий внесок у скарбницю світової культури. А, враховуючи наше бажання неодмінно опинитись в Європі, треба віддати належне арабській філософії, як єднальній ланці між традиціями античного філософствування і сучасного європейського.

Література

  •  Аль-Фараби. Философские трактаты.—Алма-Ата, 1970.
  •  Антология мировой философии,— М., 1969.
  •  Избранные произведения мыслителей стран Ближнего й Среднего Востока ХІ-ХIV вв.- М.,1961.
  •  Левин Э. Й. Развитие арабской общественной мысли 1917-1945 годов.— М., 1979. Рационалистическая традиция й современность: Ближний й Средний Восток.—М., 1990.
  •  Сагадеев А. В. Ибн-Рушд (Аверроэс).— М., 1973.
  •  Философское наследие народов Востока.— М., 1983.
  •  Фролова Е. А. Проблема веры и знання в арабской философии.— М., 1983.
  •  Шуймухамбетова Г. Б. Арабоязычная философия Средневековья и классическая традиция.— М., 1979.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67092. «Дивись на нас, як на рівних» (сценарій конкурсно-ігрової програми до відзначення Всесвітнього дня інвалідів) 73 KB
  Мета. Ознайомити дітей з Державними програмами соціальної підтримки інвалідів в Україні; дати інформацію про проведення Параолімпійських ігор; формувати в учнів почуття милосердя та солідарності з дітьми з обмеженими фізичними можливостями; виховання толерантного ставлення, підтримки, співчуття до інвалідів.
67093. Історичні пісні 144.5 KB
  Виховувати гордість за український народ який має славне героїчне минуле прищеплювати глибокі почуття любові до пісні рідного краю свого народу. Історичні пісні здебільшого виникали у самому вирі бурхливого життя народу.
67094. Историческая игра «Путешествие в мир истории» 83 KB
  Объявляется первый конкурс конкурс Плутословов Учитель. Начинаем третий конкурс конкурс капитанов. Слово предоставляется нашему высокому ареопагу жюри объявляет результаты 13 конкурсов. Ведущий Следующий конкурс Исторический зоосад.
67095. Игровой урок с будущими первоклассниками 86.5 KB
  Беседа: Приходилось ли вам плакать Почему А какое слово противоположное слову плакать Почему люди плачут или смеются А покажите мне своё настроение с которым вы пришли ко мне на урок. VIII Клуб почемучек а Беседа: Дети к нам пришла умная сова с вопросом. Знаете ли вы какое слово на свете самое любознательное...
67096. Как стать ответственным 52 KB
  Напишите ответственный на доске и попросите учащихся дать определение этому понятию. Спросите учащихся могут ли люди стать более ответственными в своих поступках. Если да то как Например стараться всегда приходить вовремя усердно работать говорить правду осознавать ошибки выражать свои мысли и идеи быть лидером...
67097. Карнавал квітів 25 KB
  Нарешті всі ви завітали А ми боялись заблукали Ласкаво просимо Будьте як вдома Знайомтесь з усіма що ще не знайомі. Сонечко: За горами за лісами За широкими полями Серед квітів і дерев Став палац там неосяжний. Король квітів: Познайомити вже час з вихователями вас.
67098. Свято до дня Валентина «Карнавал квітів» 1.97 MB
  Oh, endless sky, full of light and stars at night Bless our hearts and make them bright We ask for love, on lap we praise Get down here, with all your grace. З'являється "Her Majesty, Love". (господарка свята) - Joy, happiness, beauty I'll send to your hearts I'll make you be sweethearts
67099. Гори Карпати 175.5 KB
  Мета: продовжувати формувати уявлення про природу України поняття гори; сформувати поняття Карпатські гори; формувати навички роботи з картами схемами зошитом підручником; розвивати пізнавальний інтерес спостережливість творчі навички; виховувати любов та дбайливе ставлення до природи патріотичні та естетичні почуття.
67100. Україна на карті. Найбільші міста України 166 KB
  Загальнопізнавальні цілі: продовжити формувати уявлення учнів про географічне розміщення України її кордони сусідство з іншими країнами; ознайомити з історико етнографічними регіонами та найбільшими містами України. Фізична карта України Розуміння знає розташування України знаходить її столицю на карті...