8685

Філософське розуміння світу. Проблема буття

Контрольная

Логика и философия

Філософське розуміння світу. Проблема буття. Філософський зміст проблеми буття. Особливості розуміння проблеми буття. Форми буття. Буття. Субстанція і матерія. Дух. З самого початку західно-європейського мислення і до сьогоднішньог...

Украинкский

2013-02-17

93 KB

10 чел.

Філософське розуміння світу. Проблема буття.

  1.  Філософський зміст проблеми буття.
  2.  Особливості розуміння проблеми буття. Форми буття.
  3.  Буття. Субстанція і матерія. Дух.

З самого початку західно-європейського мислення і до сьогоднішнього дня буття означає те ж саме, що й присутність... Буття як присутність визначається через час.

Мартін Гайдеггер

Одне лише вічне без початку і кінця

Живе і сильне — се є матерія.

Один атом її тривкіший,

Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве.

А дух? Се іскорка лише,

Се вогник, нервів рух!

Розпадеться мозок, то й огонь

Погасне, згине дух.

І.Франко

Буття - це не якась конкретна річ чи явище. Дати йому логічне визначення (через рід і видову ознаку) неможливо, бо у Буття немає родового поняття, - немає такого поняття, в яке входило б Буття поруч з однорідними йому частинами (складовими). Буття не можна також визначити через перерахування його суттєвих частин, - бо воно немає ніяких ознак, у нього відсутні будь-які частини. Буття не доступне чуттєвому спостереження, воно доступно лише розуму і таким чином являється наслідком процесу абстрактного мислення. Буття - це філософська категорія найвищого рівня.

Поруч з зазначеним категорія Буття виконує в філософії ще й функцію першопочатку. Буття є те, що передує всьому, а йому не передує нічого. Перед Буттям, над ним немає нічого, а саме Буття стоїть перед всім і наді всім.

Відправляючись від Буття, ми можемо раціонально доказово і логічно послідовно осягнути всю дійсність, зобразити її в логічно несуперечливій системі. На нашу думку, у філософії це завдання до певної міри успішно розв’язав Гегель. Стосовно нашого часу, зрозуміло, потрібен новий Гегель і нова філософська система.

Сучасний філософський екзистенціалізм дійшов кардинального для себе висновку, що оскільки Буття не має ні причин, ні логічного обґрунтування, то воно з точки зору логіки і раціоналізму - абсурдне. Ми вже зазначали, що теза про абсурдність Буття, а звідсіль також - існування, є стержневим положенням філософії екзистенціалізму. В такій побудові філософської системи як не може бути кращим чином підтверджується теорема Гегеля про неможливість побудови завершеної та логічно несуперечливої раціональної системи.

В 1927 році вийшла книга М. Гайдеггера «Буття і час», де був розроблений перший проект езистенціалістичного вчення про буття (онтології). В цілій лаві робіт 20-30-х років К. Ясперс запропонував свій варіант онтології. Згодом, спираючись на розробки німецьких мислителів К. П. Сартр створив оновлене розуміння буття (особливо в книзі «Буття і ніщо»). Ще раніше нові, некласичні варіанти онтології, вплинути на екзистенціалістів, розробляв Е. Гуссерль (1856- 1938) засновник феноменологічного напряму, протягом всього сторіччя що збережеться великий вплив в філософії. Феноменологічну школу пройшли видні філософи XX сторіччя - один з засновників релігійної (католицької) антропології М. Шелер (1874-1928) творець «критичної онтології» Н. Гартман (1882-1950) М. Мерло-Понті (1908-1961). Феноменологія сильно вплинула на багато інших філософських напрямків: екзистенціалізм, герменевтику і т. д.

 Ще раз відзначимо: Буття філософська категорія; до категорії “Буття” філософи дійшли (“здобули” собі Буття) шляхом логічного абстрагування. Здобувши сходженням уверх “Буття”, філософи відправляються в зворотній шлях - до реального і багатоманітного світу, уже маючи Буття як свою початкову логічну опору (логічний засновок). Отже, в цьому випадку Буття служить раціонально-логічною основою всього наступного філософствування, що починається з самого початку і йде до самого кінця. Але при всьому при цьому саме Буття логічно не обґрунтовується. Філософи його знайшли і констатували його, так би мовити, наявність, сприймають Буття як дане. До буття як даного не ставляться питання: звідкіль? на підставі чого? чому? Буття перебуває не внаслідок обґрунтування чи спричинення, а без всяких логічних обґрунтувань, без всякої зовнішньої йому причини. Буття перебуває - і все!

Чому ж особлива увага філософських напрямків, що розглядаються привернула вчення про буття? І як це поєднати з поворотом до людини? Адже в філософії XX сторіччя,на відміну від традиційної онтології, не світ, не природа, а людина ставала проблемною точкою відрахунку. Філософи XX сторіччя стали рішуче переглядати внутріфілософські пріоритети минулого. Вони заперечували тим представникам класичної онтології, що відштовхувались від самостійного буття світу і від нього рухалися до розуміння людини, поставленої в залежність від світу. В таких випадках, говорили вони, філософія і перетворювалася в «філософію речей», а людина найчастіше також розглядалася як річ. Не менш категоричними були заперечення проти тих напрямків класичної філософії, де на перший план висувалися логіка, гносеологія, теорія ідей: панування «філософії ідей», стверджували прибічники «нової онтології», перетворює людину в свого роду пізнавальну машину.

За словами Гегеля перед (за, вище, по той бік) Буттям уже нічого не стоїть, другими словами - за Буттям стоїть Ніщо. А Ніщо, будучи нічим, не потребує ніякого обґрунтування. Для Ніщо нічого не потрібно, бо в ньому нічого немає, в ньому немає що обґрунтовувати. Далі Гегель каже, що в Бутті, як і в Ніщо, теж нічого немає, бо в ньому, як ми вже зазначили, немає ніяких властивих йому ознак. Воно - всезагальне і позбавлене будь-яких ознак. (Буття належить всьому, але йому не належить нічого.) “І завдячуючи цьому, - пише Гегель, - Буття і є Ніщо в своїй невизначеності. Проте між Буттям і Ніщо немає тотожності, а лише є діалектична єдність”. Таким чином Гегель, по суті, розпочинає свою філософію не з даного, не з абсурдного, не з Буття, а з Ніщо, яке і абсурдно і раціонально; цілком раціонально виводить Буття з Ніщо.

Слід сказати, що виникнення Щось (Буття, всього існуючого) з Ніщо було вперше опрацьовано в грецькій філософії неоплатоників ще на початку нашої ери. Потім християнська церква трансформувала це вчення в догмат про творення Богом світу з нічого (creation ex nihilo - творення з нічого), хоча в Біблії немає подібного твердження. Як не дивно може комусь видатися, але гегелівське вчення про зв’язок Буття з Ніщо виявилося не лише у вищій мірі раціональним, але й знайшло своє плідне застосування в побудові найновіших наукових концепцій походження нашого Всесвіту, Про виникнення нашого Всесвіту з Нічого та зникнення його в Ніщо ми будемо говорити в темі про Натурфілософію.

А тепер закінчимо аналіз категорії Буття. Завершимо співставлення Буття і Ніщо. Про міру їх тотожності ми вже говорили: а тепер скажемо про їх протилежності. Ніщо по змісту пусте, а Буття - чисте; Ніщо - це нічого, а Буття - вже щось; Ніщо - немає, а Буття - є.

На противагу класичному онтологізму і гносеологізму представники напрямків що аналізуються вважали необхідним справді зробити людину центром філософії. Адже сама людина є, існує, є буттям, при цьому буттям особливим. Філософи-класики розглядали «буття» як гранично широке (людське) поняття про світ і в той же час вважали буття цілком незалежним від людини. Винятком було вчення Канта. В ньому філософи XX сторіччя особливо високо оцінили ту ідею, згідно якої світ ми бачимо винятково крізь призму людської свідомості.Предмет світу, самий світ існують в собі, цілком незалежно від свідомості, але «в собі» вони нам, людям, не видні. Оскільки світ,предмети і процеси світу є людина, то результати його усвідомлення вже невіддільні від людини. До цих тез Канта, значно посилюючи їхній субъективистский крен, приєднуються не тільки феноменологи, екзистенціалісти, персоналісти, але і представники багатьох інших напрямків. Однак на відміну від класиків, і навіть від Канта, центром «антропологічної філософії» XX сторіччя є не вчення про разуме, не гносеологія і логіка, а онтологія.

Центром же «нової онтології» стає не деяка ізольована свідомість людини, а свідомість, точніше, духовна (свідоме і несвідоме), взяте в нерозривній єдності з людським буттям. Цей новий сенс і вкладається в традиційне поняття Dasein (наявне буття, тут - буття), що стає базовою категорією екзистенціалістської онтології.

    Отже, шлях феноменолога, екзистенціаліста, персоналіста не шлях від Sein, буття взагалі, не від світу як буття до буття людини, як це було в класичній онтології. Обирається зворотній шлях - від людського Dasein до світу, як він бачиться людині і «вибудовується» навколо нього. Такий підхід представляється філософам XX сторіччя більш прийнятним не тільки з реалістичної точки зору (адже по-іншому, говорять вони, людина і не освоює світ), але і з точки зору гуманістичної: в центр ставиться людина, його активність, можливості, свободи, що відкриваються самим його буттям.

    Першоосновою екзистенціалістської онтології (а водночас феноменології, бо і в ній увага зосереджується на пояснені, вірніше, «самопояснені» феноменів, проявів свідомості) є, але Гайдеггеру, Dasein що тлумачиться як особливе людське буття. Його особливості і переваги, роз»яснює Гайдеггер, полягають в тому, що воно - єдине буття, що здатно «питати» про самого себе і буття взагалі, якось «встановлювати себе» («встановлюватися») по відношенню до буття. Ось Чому таке буття-екзистенція і є, але Гайдеггеру, фундамент, на якому повинна будуватися всяка онтологія. Таке розуміння специфіки людського буття не позбавлене підстав. Жодне з відомих нам живих істот, окрім людини, неспроможне думати, задатися питанням про буття, як таке, - про універсум і його цілісність, про своє місце в світі. Тут ми, до речі, бачимо певну відмінність в розумінні «екзистенції» Гайдеггером і Сартром. Сартр, вживаючи це поняття, робить акцент на індивідуальному виборі, відповідальності, пошуках власного «Я», хоча, звичайно, ставить в зв»язок з екзистенцією і світ в цілому. У Гайдеггера акцент все ж перенесений на буття, для «запитуючої» людини буття розкривається, «світиться» через все, що люди пізнають і роблять. Треба тільки вилікуватись від небезпечної хвороби,що вразила сучасне людство, «забуття буття». Що страждають нею люди, експлуатуючи багатства природи, «забувають» про її цілісне, незалежне буття; бачучи в інших людях всього лише засіб, люди «забувають» про високу ціль  людського буття.

    Отже, перший крок екзистенціалістсько онтології констатація «початковості» людського буття як буття-запитання, буття - встановлення, як буття, що «є я самий». Наступний онтологічний крок, що екзистенціалісти запрошують зробити свого читача і що, взагалі говорячи, природно випливає з логіки їхнього міркування, полягає в тому, що вводиться поняття і тема буття-в-світі. Адже суть людського буття справді полягає в тому, що це буття-в-світі, зв»язане з буттям світу.

    Буття-в-світі, з одного боку, розкривається через невід»ємне від людини «ділення» - і це нагадує німецьку класичну філософію, в частковості поняття «діло - чинність» у Фіхте. Буття-в-світі «світиться», по Гайдеггеру, через «роблення», а «роблення» розкривається через «турботу». (Звичайно, не слід плутати турботу як категорію філософії з конкретними «життєвими турботами», в філософії екзистенціалізму йдеться про загальну, «метафізичну» турботу, занепокоєності світом, самим буттям.) Отже, Dasein здатний не тільки запитувати про буття, але і піклуватися про собе як буття, піклуватися про буття як таке. І ці моменти, справді характеризують буття людини в світі і дуже важливі, особливо сьогодні, коли саме турбота людини і людства про буття, про збереження буття планети, цивілізації, про збереження природи повинна протиставлятись контролю деструктивним тенденціям ,що викопалися з-під людського життя.

І екзистенціалісти і феноменологи визнають, що світ існує поза і незалежно від людини. Однак філософія, згідно екзистенціалістам, тільки тоді встає на шлях життєвого реалізму, і на шлях гуманізму, коли  ставить в центр аналізу людину, починає з його буття. Світ, як такий, для людини існує настільки,наскільки він, ідучи від свого буття, придасть світу значення і сенс, взаємодіє з світом. Всі категорії буття, що колишньою філософією були «обезлюднені», сучасна філософія повинна «олюднити», заявляють екзистенціальні філософи. В їх онтології, таким чином, переплітаються характеристики буття, дії, свідомості, емоцій, соціально-історичні характеристики. В ряді випадків в літературі висловлюються різко критичні оцінки такого шляху - він критикується за ідеализм, суб’єктивізм, психологізацію і т. д.  Чи є підстави для таких оцінок? Так, є.

    Індивідуальне буття людини суперечливе: людина, в самій справі, не може дивитися на світ інакше, ніж «крізь призму» свого буття, свідомості, знання, і в той же час здатний - в чому Гайдеггер правий - «запитувати» про буття як таке.

Не без підстав вбачаючи в такому протиріччі джерело драматизму людського життя, феноменологія і екзистенціалізм, особливо на початкових етапах їхнього розвитку, по суті, упускали з вигляду іншу, не менш, якщо не більш важливу обставину. Окремі індивіди, не говорячи вже про ґенерації людей, про людство в цілому, виходять, звичайно, з свого «місцезнаходження» і з свого «часу», коли «устроюються» в світі. Але вони не зробили б жодного життєво вірного, ефективного кроку, якщо б повсякденно, щогодини не з»ясовували, які об»єктивні властивості (в тому числі просторові і часові) світу самого по собі, його речей і процесів. Тому з того факту, що людина бачить світ не інакше, ніж своїми очами, осягає його не інакше, ніж власної думкою, зовсім не випливає ідеалізм, як помилково вважають екзистенцеальні філософи. Люди навчаються зіставляти себе з світом, бачити своє буття як частину і продовження буття світу. Вони уміють судити про світ, освоювати його не тільки по своїй мірці, мірці своєї свідомості і дії, але і по мірці самих речей. Інакше вони не змогли б вижити в цьому світі і тим більш не змогли б «запитувати» про буття як таке. Не випадково М. Гайдеггер в своїх більш пізніх роботах, намагаючись подолати суб»єктивізм і психологізм ранньої позиції, на перший план висуває буття як таке.

І все ж не можна погодитись з тим, що онтології XX сторіччя, подібні феноменологічним, екзистенціалістським, заслуговують лише негативних оцінок. Зв’язування вчення про буття з людською чинністю, побудова вчення про буття людини, про сфери буття, про соціальне буття - шлях, по якому пішла і марксистская філософія. Вона також відрізняється від класичних варіантів онтології. Але при цьому, на відміну від екзистенціальної філософії, марксизм розвиває деякі тенденції класичної онтології - передусім ідею про те, що людина, при всій невідділимості думок, дій, почуттів індивіда від його власного буття, здатна не тільки «запитувати» про буття як таке, але і давати на свої питання відповіді, доступні перевірці самими різними засобами. А тому людина і в повсякденній чинності, і в науці, і в філософії накопичує об»єктивні знання про світ і саму себе. Він завжди так або інакше будує (з різною мірою свідомості, глибини, розробленості) «об’єктивні онтології», що допомагають йому пізнавати світ і оволодівати їм. Зокрема, людське буття-в-світі володіє самостійними об»єктивними структурами, незалежними від індивідів і, принаймні частково поступово вловлюваними людиною і людством.

Філософи XX сторіччя (слідом за Кантом) справедливо підкреслювали небезпеку ототожнення людських уявленнь про реальність з самим світом - небезпека безпосередньої «онтологізації» людських станів і знань. Особливо важливою була боротьба феноменологів і екзистенціалістів проти такої «натуралізації», біологізації людини, коли його вивчення природними науками,яким би цінним воно не було, видавалося за «останнє» «слово» вивчення людської сутності, тим більш за сутність людини як такої. Філософи XX сторіччя - особливо Е. Гуссерль (1859-1938) в роботі «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія» справедливо зв»язували тенденцію «натуралізації» людини в науках, в філософії з соціально небезпечними маніпуляторськими спробами поводитись з людьми приблизно так , як поводяться з речями. Один з найважливіших акцентів такої «нової онтології», як,зрештою, і інших гуманістичних течій  - ідея  унікальності, неповторності людини.

Буття, повторимося, - категорія найбільш широкого узагальнення. З цієї, логічної, точки зору Буттям охоплена вся дійсність, бо абсолютно все, що є у світі, має в собі буття. Якщо ж ми спробуємо зробити найбільш широкі узагальнення в рамках уже існуючого світу, то все в останньому можна розділити на дві групи (класи явищ), а саме - на явища, речі і факти матеріальні; та явища, речі і факти духовні. Отже, Матерія і Дух - категорії, що знаходяться зразу ж після Буття на нижчій сходинці, будучи для всієї решти явищ предметів і речей родовими явищами. З цієї точки зору можна говорити про те, Матерія і Дух є найближчими видовими складовими категорії Буття, або спрощено: Матерія і Дух - це перші складові Буття, або що Буття складається з Матерії та Духа. Буття стоїть над Матерією та Духом, оскільки охоплює їх собою.

Виходячи з того, що Буття пусте за змістом, Матерію і Дух не можна логічно визначати через найближчий рід та видову ознаку (difinitio fit per genus et differentiam specificam), бо таке визначення не матиме ніякого змісту (через беззмістовності роду, Буття). Можна, звичайно, говорити, що Матерія (Дух) - це складове Буття. Але це буде не визначення, а лише констатацією факту. Ось чому, майже одностайно дійшовши висновку, що Буття складається з Матерії та Духу, філософи до цього часу не дійшли між собою згоди щодо логічного визначення понять Матерія і поняття Дух. Виявляється, що найбільш змістовно ці поняття (категорії) можна визначити лише співставленням їх одне одному: Матерія - це все те, що не є Духом; а Дух є всім тим, що не є Матерією. Розкриємо ці визначення.

Матерія - це об’єктивна реальність, що існує поза свідомістю і незалежно від неї. Матерія - це складова усього об’єктивного, зовнішнього для нас, світу, у якому ми живемо. В.І.Ленін, намагаючись роз’яснити пролетаріату поняття матерії, занадто популярно писав: “Матерія - це філософська категорія для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них”. Цей занадто популярний опис поняття матерії за часів Радянської влади було оголошено “класичним визначенням матерії” і навіть - “узагальненням усієї історії людської практики і наукового пізнання”

Матерія - це абстрактне поняття; її неможливо сприйняти відчуттями. Це - по-перше. А по-друге, не все матеріальне може сприйматися нашими відчуттями, чи “фотографуватися” ними (нейтрони, Метагалактика); наші відчуття можуть відображувати і явища духовного світу, який без відображення в наших відчуттях не існував би для нас.

Слово “Матерія” (materia - латинського походження і дослівно означає “речовина”). В філософії матерією називали все те, з чого складаються всі речі. Матерія - це субстанція (substantia - те, що лежить в основі; з чого складається) всіх речей, всього уречевленого. Колись такою субстанцією всього існуючого вважали “стихії природі” (землю, воду, повітря, вогонь, апейрон, ефір), найменші і найпростіші корпускули: неподільні атоми (Демокріт, Ньютон) тощо. З кінця 19 століття під впливом наукових відкриттів було відкинуто уявлення про матерію, як найменші частинки речей. Було виявлено окрім речовини ще таке не уречевлене явище, як хвильове поле (магнітне, електричне, гравітаційне тощо). Почалися розмови про те, що матерія - це речовина і поле. Але в такому випадку сама матерія перестає бути найпростішим елементом всього існуючого в об’єктивній дійсності. Внаслідок цього відбулося розділення філософського та наукового розуміння матерії.

"Матерія" - одне з найфундаментальніших понять філософії. Найбільш загальними - філософського плану - властивостями матерії на відміну від Духу є її перебування в просторі, часі та русі. За цими властивостями матерію можна визначити як те, що перебуває в русі, часі та просторі.

Проте в різних філософських системах його зміст розуміється по-різному. Для ідеалістичної філософії, наприклад, характерне те, що вона або зовсім відкидає існування матерії або заперечує її об’єктивність. Так, видатний старогрецький філософ Платон розглядає матерію як проекцію світу ідей. Сама по собі матерія у Платона ніщо. Для того, щоб перетворитися на реальність, в ній повинна утілитись яка-небудь ідея.

У послідовника Платона, Арістотеля, матерія теж існує лише як можливість, яка перетворюється на дійсність тільки в результаті з»єднання її з формою. Форми ж зрештою беруть свій початок від Бога.

У Г. Гегеля матерія виявляється в результаті діяльності абсолютної ідеї, абсолютного духу, саме абсолютний дух, ідея породжують матерію.

В субєктивно-ідеалістичній філософії Дж. Берклі відкрито заявляється про те, що матерії немає, і її ніхто ніколи не бачив, що, якщо вилучити це поняття з науки, то цього ніхто і не помітить, бо воно нічого не означає. Він писав, що можна вживати поняття "матерія", якщо вже дуже хочеться, але тільки як синонім слова "ніщо". Для Берклі існувати - це бути потенційно сприйманим. На питання про те, чи існувала природа до людини, Берклі відповів - так, в свідомості Бога. Інші представники суб’єктивного ідеалізму (Е. Мах, Р. Авенаріус та ін.) відкрито не заперечують існування матерії, але зводять її до "сукупності (комплексу) відчуттів". Матерія, річ, предмет, за їхньою думкою, - це комплекс відчуттів людини. Саме відчуття людини створюють, конструюють їх.

В матеріалістичній філософії також існують різні уявлення про матерію. Правда, для всіх філософів-матеріалістів характерне визнання за матерією її об’єктивного, незалежного від свідомості (відчуттів) людини існування.

Вже стародавні філософи (китайські, індійські, грецькі) як матерію розглядали яку-небудь найпоширенішу плотсько-конкретну речовину, яку вони вважали першоосновою всього існуючого в світі. Такий підхід до визначення матерії може бути названий субстанціальним, бо його суть складала пошук основи (субстанції) світу. Так, наприклад, старогрецький філософ Фалес з Мілета (начало і середина VI ст. до н.е.) вважав, що все походить з води. Навіть земля, на його думку плаває на воді, подібно шматку дерева. Представник тієї ж Мілетської школи - філософ Анаксімен стверджував, що всі речі походять з повітря, за рахунок його розрідження, або згущування (повітряні випаровування, підіймаючись вгору і розріджуючись, перетворюються на вогненні небесні світила і, навпаки, тверді речовини – земля, каміння і т.д. – є не що інше, як повітря, що згущувалося і застигало) . Повітря знаходиться в безперестанному русі. Якби воно було нерухоме, ми його б ніяк не сприймали, коли воно рухається, воно дає про себе знати у вигляді вітру, хмар, полум’я. Це значить, - навчає Анаксімен, що всі речі суть модифікації повітря, і, отже, повітря є загальний субстрат речей.

Геракліт з Ефеса першоосновою всього сущого вважав вогонь. До речі, вогонь у Геракліта - це і образ вічного руху. "Цей космос, - доводив він, - один і той же для всіх, не створив ніхто з богів і ніхто з людей, але він завжди був, є і буде вічний живим вогнем, що мірно займається і мірно гасне".

Звичайно, було важко уявити, що в основі різноманітності речей і процесів знаходиться щось одне. Тому згодом філософи сталі розглядати як першооснова світу (матерії) декілька речовин відразу. Так, наприклад, Емпедокл (V ст. до н.е.) говорив про 4 елементи, як про корені всіх речей: вогонь, повітря (ефір), вода і земля. Ці корені вічні, незмінні, не можуть ні виникати з чого-небудь іншого, ні переходити один в одного. Всі інші речі походять в результаті з»єднання цих елементів в певних пропорціях. Інший старогрецький філософ Анаксагор учив, що світ складається з нескінченного числа "насіння" -  подільних до безкінечності частинок. В кожній речі є частинка кожної іншої, в білому укладене чорне, в чорному - біле, у важкому - легке і т.д. Життя світу, - підкреслював Анаксагор, - є процес. Оцінюючи ці погляди Анаксагора, не можна не бачити, що його філософія практично підготувала атомістичний матеріалізм.

Атомістичний матеріалізм пов’язаний з іменами старогрецьких філософів Левкіппа і Демокріта (IV ст. до н.е.) . Матерія ототожнювалася ними з безструктурними атомами (атом в перекладі з грецького означає "неподільний"). По Демокріту, буття складається з рухливих атомів і пустоти. Атоми геометричні (наприклад, душа складається з круглих атомів), не піддаються ніякій дії ззовні, нездатні ні до якої зміни, вони вічні і незнищувані. Вони володіють певним розміром, масою, можуть стикатися, ударяючись один об одного. Оку атоми абсолютно невидимі, - повчав Демокріт, але, проте, вони можуть бути цілком видимими в розумовому значенні. Життя, з погляду Демокріта, - це зєднання атомів, смерть - їх розкладання. Душа теж смертна, бо її атоми можуть розкладатися, - вчив Демокріт.

Погляд на матерію як на незліченну безліч атомів, без яких-небудь помітних змін, зберігався в різних школах філософського матеріалізму аж до початку ХХ століття. Ототожнення матерії з речовиною (і з неподільними атомами в його основі) було характерним і для французьких матеріалістів XVIII століття, і для Л. Фейєрбаха. Цікаво, що і Ф. Енгельс, грунтуючись на позиціях атомістичного матеріалізму, разом з тим у відповіді на питання: чи існує матерія як така, писав, що реально існує матерія лише у вигляді конкретних форм, об’єктів і не існує матерії як безструктурної першоматерії, незмінної форми всіх форм.

Найглибші революційні зміни відбувалися в кінці XIX і початку XX століття в природознавстві, особливо у фізиці. Вони були такі фундаментальні, що породили не тільки кризу фізики, але дуже серйозно торкнулися і її філософських підстав. До числа найважливіших відкриттів, що підірвали основи механічної картини світу, відносилися, зокрема, виявлення рентгенівського проміння (1895 р.), радіоактивності урану (1896 р., А. Беккерель, Л. Кюрі, М. Склодовська-Кюрі), електрона (1897 р., Д. Томсон). До 1903 р., відзначимо, були досягнуті значні результати в дослідженні радіоактивності: отримало певне обґрунтовування її пояснення як спонтанного розпаду атомів, була доведена перетворювана хімічних елементів. М. Планком була створена теорія квантів, енергії мікрооб’єктів, А. Ейнштейн розкрив кількісний зв’язок між масою тіл і енергією зв’язку їх атомів.

Пояснити вказані (і деякі інші) відкриття в рамках механічної картини світу не вдавалося; все більш явною ставала недостатність класично-механічного розуміння фізичної реальності. Це викликало певне замішання у ряду крупних фізиків.

Все це привело до корінного перегляду колишніх уявлень, що встоялись, про будову матерії. Повалилося основне положення атомістичного матеріалізму про неподільність, незмінність і про незнищенність атома, що послужило приводом для спростування матеріалізму в світлі новітніх висновків природознавства. Так, наприклад, відомий французький фізик Анрі Пуанкаре писав про "ознаки серйозної кризи фізики", про те, що перед нами - "руїни" її принципів, їх "загальний розгром", що "великий революціонер радій" підірвав принцип збереження енергії, а електронна теорія звела нанівець принцип збереження маси. В результаті він приходить до висновку, що всі старі принципи фізики розгромлені, тому її положення не відповідають дійсності, а є лише продуктами людської свідомості.

Подолання труднощів, з якими зіткнулася фізика, зажадало (як завжди буває в період революційних змін в науці) аналізу проблем не тільки фізичних, але і гносеологічних. У результаті напружених дискусій у фізиці склалося декілька шкіл, що кардинально розходилися в розумінні шляхів виходу з кризової ситуації. Деякі з них стали орієнтуватися на ідеалістичний світогляд (хоча більшість фізиків, що природно, стояла на позиціях стихійного матеріалізму), чим спробували скористатися представники спіритуалізму і фідеїзму. Це і привело до того, що революція у фізиці переросла в її кризу. "Матерія зникла" - так можна виразити основне і типове по відношенню до багатьох окремих питань утруднення, що створило цю кризу".

Щоб зрозуміти, яке значення вкладали деякі фізики в слова "матерія зникла", потрібно врахувати наступне. Атомістичний світогляд затверджувався в природознавстві довго і важко. При цьому під атомом (у дусі Демокріта) розумілася абсолютно неподільна (не маюча структури) елементарна частинка. Точка зору, згідно якої матерія складається з атомів, які розглядалися як якесь "незмінне єство вічності", до кінця XIX століття розділялася більшістю природодослідників, у тому числі і фізиків. Тому відкриття, що свідчили про складність атомів (зокрема, радіоактивності, як їх спонтанного розпаду), тлумачились деякими ученими як "розпад", "зникнення" матерії. На цій основі і робилися висновки про крах матеріалізму і орієнтованої на нього науки.

Інакше кажучи, одна з причин, що породили кризу фізики - розуміння деякими ученими відносної істини як тільки відносної (це гносеологічний релятивізм, що зародився і багато в чому був подоланий ще в античній філософії). Проте, що істотно важливо, "в кожній науковій істині, не дивлячись на її відносність, є елемент абсолютної істини".

Дух - одне з найбільш заплутаних явищ та понять. Дух - це всі ті реальні явища і предмети, у яких відсутній матеріальний субстрат [substactum - витягнення, залишок]. Як сказав Христос, дух - це те, що “тіла і кісток не має” (Євангеліє від Луки, 24:39). Духовні явища існують не в об’єктивному світі: не в просторі і часі, а в світі духовному, точніше в свідомості людини. Безпосереднім носієм духовних явищ є не матерія, а свідомість, точніше – безпосереднім носієм духовних явищ є слово.

В історії філософської думки категорія Духа трактувалася і до цього часу трактується по-різному. Ми звернемо уваги лише на три такі розуміння Духу.

1.Дух - це продукт свідомості. Дух - це уявлення, думки, поняття, концепції та все те, що людина своїм розумом та розумінням вкладає в оточуючий світ і таким чином одухотворяє його або творить свій особливий, духовний, віртуальний світ В такому розумінні краса природи, художні твори, зміст книги тощо є явищами духовного життя, що певним чином матеріалізовані. В цьому плані ми можемо говорити про духовне як реальність уявну (віртуальну, суб’єктивну) на відміну від матерії як реальності дійсної. Чисто духовними явищами є всі ті, смисложиттєві ідеали, реалізація яких робить осмисленим життя людини.

В широкому розумінні зазначеного поняття, Духом називають свідомість взагалі. Така концепція Духа найбільш послідовно і переконливо проводиться марксизмом.

2. Дух - це понадматеріальні сутності, які домінують над матеріальним світом, вносять рух та певну упорядкованість, закономірність в інертну матерію. Для Платона таким духом (духами) був потойбічний світ ідей. Для Геракліта таким єдиним і величним духом був Логос - закон руху і розвитку світу. Для Арістотеля - ентелехія (Форма форм) як мета, до якої рухається і планово розвивається світ. Тейяр де Шарден називав цей дух Альфою і Омегою - відправною та кінцевою точкою розвитку (еволюції) Всесвіту. Гегель називав його Абсолютним духом, який знайшов своє втілення і адекватне відображення в системі його філософії .

3. Дух - це надприродні істоти: боги, ангели, чорти, душі. Всі ці істоти являються уособленням явищ духовного життя: ідеї найвищою і купи вищих істот, Творця, Керівника та Судді Всесвіту; людської психіки (душі); незрозумілих “злих” та “добрих” явищ суспільного та природного життя. Переважно, ці істоти випадають з стилю філософського мислення і знаходять собі притулок в релігії. В філософію вони потрапляють при аналізі релігії як форми суспільної свідомості; заносяться богословами, теософами, що намагаються філософським чином захистити свої релігійні вірування або свої фантастичні уявлення. Всі духи такого роду є приналежністю не філософського раціонально розуму та знань, а предметом сліпої віри релігійних чи квазірелігійних людей.

Список використаної літератури:

1. Філософія. Курс лекцій /За ред. Бичко І.В. – К., 1994.

2. Філософія: Підручник / За ред Г.А.Заїченка та ін. – К., 1995.

3. Філософія. Підручник/За ред. Горбача Н.Я. – Львів, 1997.

4. Філософія: Навч.посібник /За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997.

5. Філософія. Підручник/За заг.ред. Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалко В.К. – Харків, 2000.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34172. Проблемы воспроизводства окружающей среды 13.47 KB
  Проблемы воспроизводства окружающей среды Воспроизводство окружающей среды тесно связано с процессом общественного воспроизводства и является его неотъемлемой частью. Поэтому требуется определить такой характер отношений который сможет в рамках экологоориентированного общественного воспроизводства обеспечить равные возможности воспроизводства социальной экологической и экономической составляющей.
34173. Агропромышленный комплекс: структура и функции 15.02 KB
  На основе такого взаимодействия сформировалась особая сфера экономики которая получила название агропромышленного комплекса АПК АПК это функциональная многоотраслевая подсистема выражающая взаимосвязь взаимодействие сельского хозяйства и сопряженных с ним отраслей экономики по производству сельскохозяйственной техники сельскохозяйственной продукции ее переработке и реализации. Формирование АПК связано с переходом сельского хозяйства к машинной стадии производства которая значительно углубила и расширила технологические и...
34174. Функции и формы торгово-посреднической деятельности 19.19 KB
  Торговопосреднические операции могут включать маркетинг проведение переговоров и заключение договоров кредитование оборотного капитала клиента предоставление гарантий и страхование транспортировку выполнение таможенных формальностей послепродажное обслуживание а также некоторые операции связанные с доработкой расфасовкой упаковкой и тому подобные Торговопосреднические операции могут осуществляться за свой счет и за счет клиента от своего или от его имени. Виды торговопосреднических операций В зависимости от характера...
34175. Товарная биржа. Механизм биржевой торговли 16.58 KB
  Механизм биржевой торговли Для понимания механизма биржевой торговли важно различать рыночные заказы на покупку или продажу ценных бумаг и лимитзаказы. Рыночный заказ означает что клиент поручил брокеру взять цену с рынка. Лимитзаказ так называется потому что клиент устанавливает ценовой лимит который брокер обязан соблюдать. Лимитзаказ на покупку содержит максимальную цену сделки а лимитзаказ на продажу минимальную.
34176. Системы денежного обращения. Денежные агрегаты 16.42 KB
  Важнейшими элементами денежной системы являются: денежная единица это установленный в законодательном порядке денежный знак который служит для соизмерения и выражения цен всех товаров; масштаб цен весовое количество денежного металла принятое в стране в качестве денежной единицы и ее составных частей; официальный масштаб цен утратил свой смысл в связи с особенностями экономического развития отдельных стран и прекращением размена кредитных денег на золото; система эмиссии денег учреждения выпускающие деньги и ценные бумаги;...
34177. Спрос, предложение и равновесие на денежном рынке 19.95 KB
  Закон спроса гласит: при прочих равных условиях спрос на товары в количественном выражении изменяется в обратной зависимости от цены. На изменение спроса влияют неценовые факторы: 1 число покупателей; 2 изменение в денежных доходах населения. Эластичность спроса степень чувствительности спроса к изменению цены товара. Например если доходы в экономике возрастут то это приведет к росту спроса на деньги а следовательно к увеличению процентной ставки в этом случае будет увеличиваться альтернативная стоимость хранения денег и снижаться...
34178. Ссудный капитал и кредит 18.86 KB
  Ссудный капитал и кредит. Формой движения ссудного капитала является кредит. Ссуды бывают следующих видов: ü безвозвратная; ü возвратная беспроцентная; ü возвратная процентная кредит. Источником процента является доход полученный от использования кредита.
34179. Банковская система: функции и структура 30.8 KB
  В банковскую систему входят специализированные организации обеспечивающие деятельность банков и кредитных учреждений расчетнокассовые и клиринговые центры фирмы по аудиту банков дилерские фирмы по работе с ценными бумагами банков организаций обеспечивающие банки оборудованием информацией кадрами. Сложившаяся банковская система имеет двухуровневую структуру: 1 верхний уровень Центральный банк ЦБ; 2 нижний уровень коммерческие банки и кредитнофинан совые организации . По функциональному назначению и характеру осуществляемых...
34180. Денежно-кредитная система и производство 14.2 KB
  Денежнокредитная система и производство В современной кредитной системе выделяются три основных звена: центральный банк; коммерческие банки; специализированные кредитнофинансовые институты. Коммерческие банки представляют собой главные нервные центры кредитной системы. Кроме того банки могут заниматься посредническими операциями управление имуществом ценными бумагами. Особое место в современной рыночной экономике занимают специализированные кредитнофинансовые институты такие как пенсионный фонд страховые компании инвестиционные и...