8692

Філософія науки і техніки

Реферат

Логика и философия

Філософія науки і техніки. Техніка та історія людства. Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення. Головні проблеми досліджень у філософії техніки. Проблема комп’ютеризації та штучного інтелекту. Пр...

Украинкский

2013-02-17

94 KB

7 чел.

Філософія науки і техніки.

  1.  Техніка та історія людства.
  2.  Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення.
  3.  Головні проблеми досліджень у філософії техніки.
  4.  Проблема комп’ютеризації та штучного інтелекту.
  5.  Проблема оцінки техніки, її ролі для людини і суспільства. НТР.

Не буде перебільшенням сказати, що питання про техніку стало питанням про долю людини і про долю культури. В XXI століття єдиною сильною вірою цивілізованої людини залишається віра в техніку, в її потужність і її нескінченний розвиток. Людина жадає чуда для віри. І ось техніка наводить справжні чудеса.

Панування техніки і машини є перш за все перехід від органічного життя до організованого життя, від рослинності до конструктивності. Техніка руйнує старі тіла і створює нові тіла – тіла організовані.

Основна проблема техніки в тому, що творіння людини повстає проти неї самої, проти свого творця, більш не підкорюється їй. Так, раціоналізація промисловості породжує безробіття – як відомо, найбільша біда нашого часу. Праця людини замінюється машиною, це є позитивне завоювання, яке повинне було б знищити рабство і убогість людини, але машина диктує свої закони. Таким чином людина виявляється беззахисною перед власними ж винаходами.

Можна сказати, що техніка має космогенне значення, оскільки через неї створюється новий космос. Лафіт говорить, що разом з неорганічними і органічними тілами є ще тіла організовані – це царство машин, особливе царство. Це є нова категорія буття. Людині вдалося викликати до життя і реалізувати нову дійсність. Це є показник страшної потужності людини. Це вказує на її царствене і творче покликання в світі. Але це, також, і показник її слабкості, її схильності до рабства.

Значення технічної епохи перш за все в тому, що вона закінчує телуричний період в історії людства, коли людина визначається землею не лише у фізичному, але і в метафізичному значенні слова.

Техніка і технологія в історії людства починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні знаряддя ручної праці. Грецьке слово «текне» в перекладі українською мовою означає «мистецтво, майстерність, уміння». Його вживали вже Платон і Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці.  Вихідним моментом техніки є природні продуктивні органи людини, передусім руки. Доповнення, підсилення, заміщення природних робочих органів людини мають певну соціальну детермінацію, яка реалізується через використання природи і втілення у природних тілах трудових функцій.

Створений людиною об’єкт називається артефактом (з латини: «artefactum» - штучно виготовлений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке її трактування дає лише перше уявлення про техніку.

Техніка – сукупність створених людиною засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення трудового процесу.

Мета та функція техніки – перетворення природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід’ємною складовою людського існування.

Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності лише як засіб. Можна розглядати техніку і як самостійний феномен, однак ця самостійність певною мірою відносна: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує.

Історичний шлях людини нерозривно пов'язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У до індустріальному суспільстві техніка була ремеслом, що засновувалося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь.

Технічні уміння цього часу передаються від майстра до учня в  межах ремісничо-сімейної чи ремісного-цехової організації. Таке вміння і знання були здобутком замкненого кола осіб і не отримували відповідної суспільної оцінки.

Проте людська історія здебільшого визначається розвитком техніки і певною сукупністю підвладних для певного суспільства аналогій. Необхідність підвищення продуктивності праці зумовила функціональний поділ знарядь праці. Кожний новий інструмент призначався для виконання однієї чи кількох виробничих операцій, і кількість цих операцій зменшувалась порівняно із застосуванням попереднього інструмента.

Однак аж до промислової революції техніка і технологія не мали того загально універсального і детермінуючого характеру, якого вони набувають в Новий час, а особливо – у Новітній час.

Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони могли сповідувати різні релігії, їхні цінності та мотивації могли бути діаметрально протилежними, але вони використовували в повсякденному житті той самий перелік технічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт – є основою технічного арсеналу всіх відомих історії людських суспільств. Проте своєрідність певної цивілізації визначалася не рівнем технічного розвитку. Її могутність і авторитет не залежали від нього. У свою чергу, технічний прогрес не був ні метою, ні навіть домінантою розвиток більшості цивілізацій. Ситуація починає швидко змінюватись в Новий та Новітній час, коли техніка західної цивілізації, що все ще була комбінацією тих самих найпростіших механізмів давнини, стала приводитися в рух енергією пари, мінерального палива, електрики і, нарешті, атомного розпаду. Потужність нової техніки була такою великою, що жодна держава світу не могла дозволити собі ігнорувати те, що відбувалося у сфері техніки. Суспільств могло або загинути (як це сталося з автохтонними цивілізаціями Америки), або підкоритися загальному процесу і застосувати в себе ті елементи культури Заходу, якими визначається її потужність. Тільки за таких умов техніка стала високо універсальним феноменом сучасної історії людства.

Намагаючись визначити головні рубежі розвитку техніки, видатний фізик ХХ століття Макс Борн навів яскравий приклад. На його думку, одним з найважливіших чинників історії є різновид енергії, який має у своєму розпорядженні людство на певний момент, і вся історія людства поділяється на два великі періоди:

  •  Від Авраама до сьогодення;
  •  Від винайдення атомної енергії до всіх прийдешніх часів.

Перехід від першого періоду до другого ознаменувався закінченням споживання сонячної енергії та початком використання її суто земних джерел.

Багато хто з дослідників фіксує «саморух» техніки з її спрямованістю від ручних знарядь до повністю автоматизованих, комп’ютеризованих систем. Важливо наголосити, що людина і суспільство не існують поза техносферою, техніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні інновації стають каталізатором, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя.

Техніка дає людині відчуття страшної могутності, і вона є породження волі до могутності і до експансії. Безперечно, це нова форма масової організації життя, ця технізація життя руйнує красу старої культури, старого побуту. Maсова технічна організація життя знищує всяку індивідуалізацію, всяку своєрідність і оригінальність. Те, що ми зараз називаємо “технічною епохою”, теж не вічне. Ця епоха нечуваної влади техніки над людською душею скінчиться, але скінчиться вона не запереченням техніки, а підкоренням її духу.

Внутрішній зв'язок людини з душею природи є інша сторона її відношення до природи. Остаточне витіснення її технічним актуалізмом спотворює не тільки природу, але і людину. Майбутнє людини не можна мислити цілісно, воно буде складним. Будуть реакції проти техніки і машини, повернення до первозданної природи, але ніколи не буде знищена техніка і машина, поки людина здійснює свій земний шлях.

Систему «людина-техніка» відносять до продуктивних сил суспільства. Розрізняють техніку пасивну (всі виробничі приміщення, засоби зв’язку (шляхи, канали, мости), засоби поширення інформації (телерадіозв’язок, комп’ютерний зв’язок) тощо), і техніку активну (знаряддя праці ручної і розумової, що забезпечують життєдіяльність людини, апарати управління виробничими та соціально-економічними процесами).

Стрижень економічного життя суспільства – потреби і праця. А вся історія цивілізації є постійною діяльністю людей, що спрямована на досягнення матеріальних і духовних благ. Будь-який морально виправданий успіх у житті людини є успіх праці. У Святому Письмі зазначено: «… якщо не хоче хто працювати, то не їж» (Фес: 3-7).

Праця землероба чи робітника на виробництві, вченого чи митця або будь-яка інша праця формує багатство і передбачає забезпечення засобами існування завдяки практичній хватці, розуму, а також значною мірою опосередкуванням потреб та працею інших людей. Усім, що людина вживає і чим користується, вона зобов’язана самій собі, власній діяльності. У Старому Заповіті сказано: «Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марнотою женеться, той позбавлений розуму», «Кожна праця приносить достаток, але марнослів’я недостаток веде» (Книга приповістей Соломонових 12, 14).

Праця – доцільна діяльність людей, що має своїм змістом перетворення, опанування природних і соціальних сил для задоволення історично зумовлених потреб людини і суспільства.

Праця – це і виробництво матеріальних благ, і виховання людини, і управління людьми в економічній та духовній сферах суспільства. Вона народжує світ культури, її цінностей, і сама є феноменом культури.

Розрізняють працю розумову і працю фізичну. Однак відмінності між ними не є абсолютними, оскільки будь-яка фізична праця має інтелектуальну основу і кожна розумова праця передбачає певні фізичні зусилля.

Сутність праці розкривається в численних аспектах. Одним з них є якість результату праці, що залежить від майстерності суб’єкта діяльності, від міри його відповідальності, від характеру мотивації та необхідних засобів виробництва, умов співпраці тощо.

Філософія праці знаходить своє логічне продовження у філософії техніки. Філософському вивченню техніки приділяється належна увага лише останні сто років. Перші фундаментальні праці з філософії техніки з’явилися лише наприкінці ХІХ століття. У 60-ті рр. ХХ ст. філософія техніки розвивалася досить інтенсивно і стала самостійним напрямом філософського знання.

Філософія техніки – галузь філософського знання, предметом дослідження якої є як феномен самої техніки, так і її вплив на процеси життєдіяльності індивіда і суспільства загалом.

Всі сучасні визначення техніки не є вичерпними. Якщо під технікою розуміти штучно створені людиною речі (артефакти), то виникає питання: а як бути, приміром, з міськими забудовами? З картинами і скульптурами? З промисловими відходами? З породами свійських тварин і сортами культурних рослин? Крім того, нерідко йдеться про «техніку читання», «техніку пілотування», «техніку гри на музичних інструментах». Універсального визначення техніки, яке повинно охопити всі ці сутності не існує.

Можна спробувати виділити найсуттєвіші ознаки техніки і побудувати філософське визначення на їх основі.

Проблема ускладнюється і у зв’язку з розбіжностями у тлумаченні понять «техніка» і «технологія». В англомовній літературі існують як поняття «philosophy of technology» так і «philosophy of technique». Отже, філософія техніки в західному розумінні виступає як «філософія неподільних техніки-технології». В іншому разі більшість контекстів західних авторів ризикують залишитись незрозумілими.

Розвиток техніки – об’єктивна передумова вдосконалення людської діяльності. Звісно, кам’яна індустрія первісної епохи, ремісницька майстерність багатьох тисячоліть та сучасне високотехнологічне виробництво – це різні етапи в бутті техніки та її ролі в людському житті.

Існує кілька концепцій історичного розвитку техніки. Для марксистського бачення, приміром, її історія відображена послідовними щаблями: ручні знаряддя, ремісничо-мануфактурний період, машинна техніка, автоматизовані системи. Зміни в цій історії зумовлені перенесенням на технічний пристрій функцій, які раніше виконувала людина. «Природне» підмінюється «штучним», створеним, розширюючи межі опанування людиною зовнішнього світу та глибин власної життєдіяльності. Змінюється тип зв’язку між людиною і технічними робочими органами.

Сучасний світ – це технізований простір і технологізований час. Якщо раптом зникла б техніка, зникла б і людина. Людство існує і діє не в царині неполоханої природи, а в світі техніки – у техносфері.

Американський філософ і соціолог Л.Мамфорд вважав, що відлік в історії сучасної техніки слід починати з початку другого тисячоліття нашої ери. Спираючись на досвід європейської історії, він виділив три технічні епохи:

  •  еотехнічну (1000-1750 рр.), в основі якої «технологія води і дерева»;
  •  палеотехнічну (1750-1950 рр.), для якої характерним є «комплекс вугілля і заліза»;
  •  неотехнічну (від сер. ХХ ст.), яка використовує комплекс «електрики і сплавів».

В основу класифікації покладено основний вид енергії, що використовується в техніці, «речовину», яка є головною у створенні технічних приладів.

Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона навіть не являє собою певної філософської цілісності.

Однією з найважливіших проблем, якою займається філософія техніки, є проблема і концепція людини, що створює і використовує техніку. Особливість цієї проблеми пов’язана нині зі стрімким розвитком потужних технологій. При цьому, кількість людей, які зазнають впливу технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зростає. Потерпають і природні системи, що стають об’єктом людської діяльності, оскільки порушується їхня рівновага, що нерідко приводить до руйнування цих систем. Ніколи раніше людина не мала таких потужних важелів, щоб бути здатною знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть в глобальному вимірі.

Техніка завдає страшного удару гуманізму, гуманістичному світобаченню, гуманістичному ідеалу людини і культури. Машина за природою своєї антигуманістична. Техніка зовсім не ставить під знак духовного питання людину, тому може привести до її одухотворення.

Техніка перестає бути нейтральною, вона давно вже не нейтральна, але не байдужа для духу і питань духу. Вона убивчо діє на душу, але разом з тим викликає сильну реакцію духу.

Техніка опановує час і радикально змінює відношення до часу. І людина дійсно здатна опановувати часом. Але технічний актуалізм підпорядковує людину і її внутрішнє життя все більш прискореному руху часу. В цій скаженій швидкості сучасної цивілізації немає виходу в мить, оскільки кожна мить повинна якнайскоріше змінитися подальшою миттю і всі вони залишаються в потоці часу. Тому усередині кожної миті неначе нічого немає, окрім спрямованості до наступної. Людська душа не може витримати тієї швидкості, якої від неї вимагає сучасна цивілізація. Ця вимога має тенденцію перетворювати людину на машину.

Людина і машина, людина і організм, людина і космос – все це проблеми філософської антропології. В історії людина проходить різні стадії і завжди доля її трагічна. На початку людина була рабом природи. Вона створила культуру, держави, класи; але вона стала рабом держави і класів. Нині вступає вона в новий період. Вона хоче оволодіти ірраціональними суспільними силами. Вона створює організоване суспільство і розвинуту техніку, але стає рабом організованого суспільства, техніки, рабом машини, на яку перетворено суспільство і непомітно перетворюється сама людина.

Тому суспільство не повинно без попередньої експертизи виробляти все, що може виробити, не повинне робити всього, на що спроможне, і, звісно, не одразу ж після відкриття нових технічних можливостей.

Крім суто філософських суперечок про онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, філософія техніки зосереджується на таких проблемах, як наслідки застосування комп’ютерів, зокрема, можливість створення штучного інтелекту; зростаюча складність сучасної техніки та пов’язана з цим необхідність її оцінки; взаємозв’язки між технікою і суспільством, наукою і природою; шляхи й перспективи розвитку техніки та ін.

Проблема наслідків комп’ютеризації суспільства і створення штучного інтелекту є однією з головних у сучасній літературі є однією з головних у сучасній літературі з філософії техніки.

У цій сфері виділяють певні напрямки. Передусім, це праці про соціальні наслідки комп’ютеризації. Головна увага звертається на те, що із застосуванням сучасних комп’ютерних засобів докорінно змінилися всі сфери життя сучасного суспільства. Широко обговорюються і проблеми, зумовлені цими змінами: перетворення інформації на своєрідний глобальний ресурс людства, потенційна можливість зростання відчуження людини в інформаційному суспільстві, зміни соціальних засад такого суспільства.

Певною мірою осторонь фігурують роботи, присвячені проблемі створення штучного інтелекту, що безпосередньо пов’язана з головними пластами філософської проблематики. Можливості сучасних технічних систем в обчисленні, розпізнаванні образів, перекладі, цілеспрямованій поведінці такі значущі, що потребують перегляду традиційної межі між людським «духом» і машиною.

Реакція філософів на цю проблему складається з констатації того, що навіть за найточнішого моделювання сутнісні риси людини зникають при спробах їхнього відтворення в комп’ютерній програмі. Однак традиційним є й контраргумент про невичерпні можливості розвитку апаратних засобів і програмного забезпечення, які невдовзі зроблять таке відтворення можливим.

Сучасні програмні засоби спроможні не тільки навчатися і самовдосконалюватись, а й здатні до так званої інтерактивної поведінки й кореляції помилок, до самостійного пошуку і відтворення інформації. Така поведінка може розглядатися як свідома, що само по собі спричиняє певні труднощі. До більших проблем може привести філософська інтерпретація поведінки інших програм – комп’ютерних вірусів, здатних до свавільного копіювання (розмноження), а також до зовсім інших дій, незалежних від волі людини, іноді – й всупереч їй.

Чи означає це, що людина створює певне «нове життя»? Чи здатні комп’ютер чи комп’ютерна програма до самостійних дій та цілеспрямованої поведінки, типової для людини?

Питання про можливості створення штучного інтелекту, який був би рівним, або навіть переважав би людський розум, зводиться до традиційного філософського питання про природу людського розуму взагалі. Без його вирішення навряд чи можливе створення штучного інтелекту взагалі.

Проблема оцінки техніки породжена потребами адекватного управління довгостроковими інвестиціями у складні та велико затратні технічні проекти і тому на сьогодні, коли більшість технологій є саме такими, є надзвичайно гострою та актуальною. Йдеться про те, що для реалізації такого проекту необхідно усвідомлювати всі наслідки запланованої інновації. До чого приведе запровадження нової технології? Як воно позначиться на економічній ситуації. На політичній обстановці? А як на довкіллі і здоров’ї людей? А що там з відтворенням населення в цьому випадку? Безпекою країни? Відповідь на ці питання треба мати ще до створення нової техніки, бо виправлення помилок на стадії проектування може коштувати набагато дорожче, ніж початкова вартість самого проекту.

Оцінка техніки має враховувати і соціально значущі наслідки другого і третього порядку. А традиційні інженерні методи і критерії тут неспроможні. Техніка сама по собі ціннісно нейтральна і не може бути ні поганою, ні доброю. Якості і характеристики, які людина нав’язує технічним об’єктам більше залежать від свідомості людини, ніж від самої техніки. А тому вторинні наслідки технічної інновації визначаються не так якостями самого проекту, як ціннісними характеристиками суспільної свідомості.

Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою "другою природою", тобто з тим, що вони створюють. "Створене" знову використовується у виробництві. Між людиною і тим, що вона створює, діють взаємозумовлені, досить складні діалектичні зв'язки, які значною мірою змінюють умови її життєдіяльності. Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки й виробництва. Обов'язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо.

Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу. Адже щоб успішно здійснювати сучасне суспільне виробництво необхідне знання основних об'єктивних тенденцій розвитку науки і техніки. Окрім того, глибоке розуміння процесів,пов'язаних з НТП, має враховуватися в морально-етичному аспекті виробничої діяльності суспільства, у вирішенні проблем взаємовідносин людини і природи, виживання людства тощо. Відомо, що будь-яке соціальне явище слід розглядати в розвитку, в чіткому усвідомленні його суті, тобто в сукупності глибинних зв'язків, відношень і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку даного явища. Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити співвідношення понять "НТП" і "НТР".

Науково-технічний прогрес — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійнодіюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Науково-технічна революція — це більш вузьке поняття. Вона являє собою одну із стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Виявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки. Виробництво перетворюється з простого процесу праці в науковий процес, у технологічне застосування науки.

Необхідно правильно визначити етапи науково-технічної революції, що дає змогу уточнювати перспективу НТР, накреслити головні напрямки її подальшого розгортання. Це в свою чергу сприятиме вдосконаленню управління науково-технічним прогресом з метою успішного вирішення основних економічних, політичних та соціальних завдань, що стоять перед суспільством.

Однією з обов'язкових умов визначення етапів науково-технічної революції є чітке визначення її сутності. Більше того, сутність НТР має виступати визначальним критерієм, що дає змогу науково з'ясувати початок НТР та основні етапи її розвитку. Адже неможливо дати науково обґрунтоване визначення місця і часу розвитку будь-якого явища суспільного життя без чіткого уявлення про його зміст, знання глибинних основ, об'єктивних закономірностей існування даного явища. З'ясування сутності НТР дає змогу уявно охопити і усвідомити в цілісності масштаби науково-технічної революції та основні етапи її розгортання, а також своєрідність її здійснення на різних етапах суспільного розвитку та своєрідність соціальних наслідків НТР у певних соціальних умовах.

Методологічною основою дослідження сутності науково-технічної революції може бути такий підхід до розвитку науки і техніки, коли в процесі аналізу їхньої ролі та значення у виробництві і взагалі в житті суспільства в центр уваги ставиться трудова людська діяльність в її історичному русі. При цьому розвиток техніки слід розглядати не як самостійний, сам по собі, а через призму людської активності, тобто як процес послідовної передачі виробничих функцій від робітника до техніки, як заміну "природних виробничих інструментів" штучними. В результаті прогресу техніки дедалі більше функцій передається техніці, машині. Можливий такий стан, коли людина в кінцевому рахунку вийде з безпосереднього процесу виробництва і замість того, щоб бути головним елементом процесу виробництва, стане поряд із цим процесом. Отже, розглядаючи сутність НТР, необхідно враховувати цей бік явища, а саме — зміну місця та ролі людини в процесі виробництва, що відбувається в результаті технічного прогресу.

 З'ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків. НТР — явище глобального характеру, воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення — залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

— загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

— зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

— зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

— зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

— підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

— прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

— "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стан дартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);

— втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

— Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. 

НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова освіта і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти). Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Адже виробництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35 до 57 відсотків некваліфікованих і малокваліфікованих робітників, 4—8 відсотків спеціалістів із середньою і 1 —2 відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробництвах необхідно мати 40—60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20—40 відсотків спеціалістів з вищою освітою.

Глобальні кризи, породжені техногенною цивілізацією, і насамперед сучасна екологічна криза, поставили під загрозу саме існування людства. І як реакція на ці проблеми, виникла критика науково-технічного прогресу.

Безперечно, що той тип розвитку науки і техніки, що характеризував індустріальну фазу технічної цивілізації, багато в чому себе вичерпав. Однак у випадку відмови від технічного прогресу або його консервації стає неможливим забезпечити необхідними життєвими засобами зростаюче населення Землі. Тому в сучасній філософії техніки мова йде не про відмову від науково-технічного розвитку, а про пошуки його нового типу, що, очевидно, буде пов'язаний і з новим типом розвитку цивілізації, який зможе забезпечити рішення глобальних проблем.

Сучасні проблеми пошуку нових шляхів освоєння природи, що забезпечували б збереження і поліпшення навколишнього середовища, висувають особливе соціальне замовлення — розробку нової концепції науково-технічного прогресу не як стратегії насильства над навколишнім середовищем, влади і панування над нею, простого пристосування її до потреб людини в якості невичерпної комори ресурсів (навіть і з урахуванням негативних наслідків такого силового втручання) для прискорення науково-технічного і господарського розвитку, а так званого стійкого розвитку, спрямованого на підтримку і збереження рівноваги сучасної цивілізації з уже в значній мірі модифікованою нею природою. І в зв'язку з цим виникають кардинальні світоглядні проблеми перегляду і зміни всієї системи цінностей техногенної цивілізації.

Прихильники позитивних програм технічного удосконалення світу бачили в техніці головним чином “знаряддя” за допомогою якого людина повинна домогтися панування над природою. Техніка, таким чином, осмислювалась як нейтральний засіб, користаючись яким “людина” намагалася досягти цілей, не залежних від цього засобу. Людина функціонувала як “володар”, а техніка – як його “раб”. І в цьому випадку людина була “володарем”, що застосовувала машину як свого раба для того, щоб панувати над іншими людьми.

 У другій половині ХХ століття з’явилась нова тенденція: машина або “техніка”, сама стала “володарем”, тоді як “людина” перетворилася в її “раба”. Панування техніки проявилося в тому, що людина сама придбала риси машини: вона стала автоматом, безвольно опинившись у владі саморушних технічних систем, що уже не є засобами для досягнення мети, а стали самоціллю.

Починаючи з 70-х років минулого століття в філософії техніки, перш за все у ФРН, явно визначались тенденції протиставлення технократичним концепціям, як таким, які ніби розвивались в історичному і соціальному вакуумі, тенденції іншого підходу до проблем науково-технічного розвитку, при якому, в першу чергу, приймалась би до уваги дана історична епоха, система її культури в цілому, як обумовлююча специфіку техніки цього історичного періоду і відношення до неї суспільства .

З 80-х років у працях філософів  підсилилася увага до людського виміру прогресу. Багато західних вчених прийшли до висновку, що не можна зрозуміти феномен “технологічних переворотів”, залишаючись у руслі історії машин і технологій, визріла  необхідність деякого занурення в стихію духовно-культурних факторів, у сферу гуманізації техніки.

Значний вклад в розробку антитехнократичних концепцій внесли:          Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермас, М.Хоркхаймер, Х.Ленк, Ф.Рапп,               Г.Рополь, А.Хунінг, К.Хюбнер, В.Стьопін, В.Розін, А.Воронін та ін. На нашу думку, в майбутньому ці концепції стануть методологічною основою для розвитку техногенної цивілізації.

Традиційна філософія техніки ігнорувала соціальні фактори та історичні умови і витлумачувала феномен техніки, і навіть саму сутність техніки, через ті чи інші основні її риси. Багатобічну (мультифункціональну), що враховує багато факторів, соціальну філософію техніки можна створити лише з одночасною розробкою соціології техніки і соціології самої технічної інтелігенції.

Подолання кризових явищ в філософії техніки також пов’язується  із формуванням нової раціональності, яка передбачає розвиток синергетики (теорії самоорганізації). Саме синергетика вчить людину поваги до світу, допомагаючи їй зрозуміти, що не все піддається людському контролю, тому так важливо адаптуватися до різноякісного світу, бути готовим до участі у подальшому його становленні і власному самоосягненні та самоздійсненні.