8701

Сучасна релігійна ситуація в Україні

Реферат

Религиоведение и мифология

Сучасна релігійна ситуація в Україні План. Християнські конфесії в Україні. Православний вузол України. Протестантські церкви в Україні. Мусульманські та іудейські громади в Україні. Громади нетрадиційної релігійності, їхні...

Украинкский

2013-02-17

92 KB

143 чел.

Сучасна релігійна ситуація в Україні

План.

  1.  Християнські конфесії в Україні. «Православний вузол» України.
  2.  Протестантські церкви в Україні.
  3.  Мусульманські та іудейські громади в Україні.
  4.  Громади нетрадиційної релігійності, їхні типи і поширення в Україні.

На сьогодні Україна — багатоконфесійна держава, де офіційно (на 01.01.99 р.) діє більше 21 тис. релігійних громад, 82 конфесії, напрямів і тлумачень. Найпомітнішими серед них є: Українська православна церква (УПЦ), Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАІЩ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня (АСД), свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1 % всієї релігійної мережі України.

Найвпливовішою складовою релігійного життя залишається православ'я. Загалом воно об'єднує близько 11,5 тис. громад, що становить 54 % загальної кількості релігійних об'єднань.

Історія і практика християнства та інших релігійних течій в Україні за останні роки стали предметом гострої полеміки як серед світських аналітиків, так і богословів, священнослужителів та парафіян.

Розбудова незалежної Української держави виявила тяжку історичну спадщину, що дісталася Україні в царині церковного життя та державно-церковних стосунків. Уся наша історія переповнена спробами використання церкви як фактора геополітичних змін, етатистськими виявами держави щодо церкви, намаганням відродити церкву, яка б стверджувала національну самобутність народу та його природне право на свободу, а також спробами її нищення, нівелювання та уніфікування.

Сьогодні різні політизовані організації або їх члени, порушуючи Конституцію, внутрішні закони релігійних общин і церкви, втручаються в суто релігійну сферу, проголошуючи об'єктами своїх інтересів специфіку богослужіння церковних общин, їхню конфесійну належність, що викликає численні протести віруючих. Така практика полегшується тим, що широким колам населення України майже нічого не відомо про історію і сучасне становище тих чи інших церков, нетрадиційних конфесій, які діють на терені країни, про їхнє, так би мовити, національне і політичне обличчя. Брак необхідних знань з історії вітчизняної релігії та національної церкви не дає можливості завжди компетентно орієнтуватися в сучасних релігійно-церковних проблемах.

Завдяки певній нормалізації державно-церковних стосунків, створенню реальної бази для функціонування релігійних організацій, загальній демократизації українського суспільства відбувається бурхливий процес відродження релігійно-церковного життя. Пануючою релігією в Україні є християнство, представлене православними, протестантськими й католицькими конфесіями. У значно меншому ступені представлені іудаїзм і іслам.

Між християнськими конфесіями спостерігається тверда конфронтація.

Домінуючі позиції займає Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП). Першоієрарх - митрополит Київський і всея України Володимир (Сабодан). УПЦ МП володіє незалежним від Москви Священним Синодом, що вибирає й поставляє своїх єпископів; самостійним бюджетом; окремим статусом юридичної особи; правом представляти Україну на православних заходах загальноцерковного значення.

Українська православна церква є домінуючою в українському православ'ї. На сьогодні вона нараховує 35 єпархій, де діють 8000 громад віруючих, налічує 105 монастирів, 14 духовних навчальних закладів, 37 періодичних видань, 2108 недільних шкіл та 16 братств. Церковну службу здійснюють біля 6,5 тис. священиків. У 1991 р. церква отримала від Московської патріархії самостійність в управлінні, але канонічне підпорядкована патріарху Московському і всієї Русі — Кирилу. Управління церквою здійснює Синод УПЦ на чолі з предстоятелем митрополитом Володимиром. Найбільш питома вага громад УПЦ у Вінницькій (69,6 %), Хмельницькій (64,4 %), Луганській (60,8 %), Волинській (59,3 %) та Полтавській (58,1 %) областях.

Позиції УПЦ МП найбільш сильні в Центральній і Східній Україні, а також у Криму. На Західній Україні, де традиційно сильні націоналістичні настрої, УПЦ МП в останні роки постійно втрачала вплив.

Другою за впливом православною конфесією є Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ КП) на чолі з патріархом Філаретом (Денисенко). Церква нараховує 28 єпархій, 2,3 тис. громад, має 17 монастирів, 1745 служителів культу, 13 духовних навчальних закладів, 19 періодичних видань та 507 недільних шкіл. Ця церковна організація виникла у червні 1992 р. в результаті об'єднання частини релігійних громад та духовенства УПЦ і УАПЦ. Управління церквою здійснює Вища церковна Рада на чолі з патріархом. Найбільший вплив вона має в Центральній Україні Найбільш питома вага громад УПЦ-КП в Київській (24,1 %), Івано-Франківській (21,2 %), Рівненській (21,1 %), Миколаївській (17,5 %) областях.. Крім того, УПЦ КП пов'язана із західною українською діаспорою й має приходи в США й Канаді.

Третя по величині православна церква - Українська автокефальна православна церква (УАПЦ.) Українська автокефальна православна церква нараховує біля 1000 парафій, 83,4 % яких знаходяться у Львівській області. Церковну службу здійснюють 543 священики. Структурне оформлення цієї релігійної організації було здійснене у 1990 р., коли на помісному соборі обрали першого в Україні патріарха (Мстислава). 1992 р. частина єпископату УАПЦ об'єдналася з окремими представниками УПЦ, утворивши УПЦ-КП. Противники цього об'єднання на чолі з патріархом Мстиславом не визнали здійсненого акту і невдовзі після смерті патріарха (вересень 1993 р.) провели свій помісний собор, обравши на ньому патріарха УАПЦ Димитрія.

Процеси, пов'язані з демократизацією церковного життя і розпадом СРСР, призвели до зростання напруженості в православному релігійному середовищі. Саме з цієї причини сьогодні в Україні існує так званий православний вузол, що складається з Української православної церкви (УПЦ) на чолі з митрополитом Володимиром, Української Православної Церкви Київського патріархату (УПЦ КП) на чолі з патріархом Філаретом, що утворилася в червні 1992 р. після об'єднання з частиною автокефалістів, і Української Автокефальної Православної церкви (УАПЦ), яку очолював до своєї смерті патріарх Димитрій, що не підтримала цього об'єднання церков.

Греко-католицька церква є фактичним представництвом Папи Римського в Україні. Глава - архієпископ Любомир Гузар, вибраний на виборному синоді УГКЦ 24-25 січня 2001 р. у Львові. Перед цим Гузар був апостольським адміністратором УГКЦ. Попередній глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівский помер 14 грудня 2000 року. Папа Римський Іоанн Павло II підтвердив вибір Синоду й через кілька днів призначив Гузара кардиналом. Починаючи від 1990 р. чимало греко-католицьких релігійних громад у західних областях України відновили свою діяльність і були зареєстровані органами влади. 1991 р. до Львова на постійне місце проживання повернувся очолювач єпархій УГКЦ за кордоном Мирослав Іван кардинал Любачівський (нар. 1914 р.). УГКЦ оформилася як одна з українських церков, яка має власну ієрархію, релігійно-адміністративний центр і свої громади переважно в західних областях України, їх понад 3000, котрі об'єднано в 15 єпархій та Києво-Вишгородський екзархат. В УГКЦ діють 4 семінарії.

За кількістю громад (3212) вона практично вийшла на довоєнний рівень (3237) і займає на сьогодні друге місце в Україні. Переважна більшість парафій знаходиться у Львівській (1333), Тернопільській (721), Івано-Франківській (629) та Закарпатській (280) областях. Останнім часом помітне поширення греко-католицизму в інших регіонах України. Нині громади УГКЦ діють в Донецькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях та в Республіці Крим. З моменту легалізації (1989 р.) УГКЦ відновила свою структуру, створила 15 єпархій, 73 монастирі, 10 духовних навчальних закладів, 27 періодичних видань. До цієї церкви належать також 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори в Австралії, Аргентині, Бразилії, Великобританії, Канаді, Німеччині, Польщі, Франції, Хорватії та США.

Поряд з УГКЦ в Україні діє Римсько-католицька церква. 80% її приходів зосереджено в Західній Україні. Керівник - архієпископ Львівський Маріан Яворський. Призначений кардиналом одночасно з Любомиром Гузаром (це перший випадок, коли в Україні одночасно живуть і працюють два кардинали). РКЦ практично закінчила свою розбудову. Призначено єпископів, утворено Львівську архідієцезію як її духовний центр та Житомирську і Кам'янець-Подільську дієцезії. У підпорядкуванні нунція (посла) Ватикану в Україні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті. Відкрито Київський духовний коледж, Кам'янець-Подільську духовну семінарію та Київський український римсько-католицький університет. На сьогодні понад 700 католицьких громад діють в усіх областях України. Крім цього, РКЦ має 33 монастирі, біля 307 недільних шкіл, 12 періодичних видань та понад 400 служителів культу, серед яких 240 — іноземці. Будується 86 нових культових споруд.

В незалежній Україні католицька церква здобула умови для динамічного розвитку, її духовним центром є Львівська архідієцезія. З 1992 р. в Україні працює перший Апостольський Нунцій (посол) архієпископ А. Франко. На сьогодні в державі діє понад 750 католицьких громад, що охоплюють всі області, 33 монастирі, 6 духовних навчальних закладів, зокрема Український римсько-католицький університет, працюють 12 періодичних видань та більше 400 служителів культу.

У церковно-релігійній сфері офіційні влади України, так само, як і по інших напрямках своєї політики, тримають курс на демонстрацію незалежності України від Росії. У даний момент інтенсивно розвивається ідея створення Єдиної помісної церкви, що повинна об'єднати УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ. Державним комітетом у справах релігій України вже розробляється програма створення Єдиної помісної церкви.

В 2000 р. відбувся ювілейний помісний собор УПЦ КП, присвячений 2000-літтю Різдва Христова. Основною темою собору стало очікуване надання автокефалії українському православ'ю Всесвітнім (Константинопольським) патріархом Варфоломієм I. Собор прийняв звертання до Всесвітнього патріарха Варфоломію, у якому висловив подяку за зусилля в справі утворення в Україні єдиної православної церкви, а також за те, що він визнає приєднання Київської метрополії до Московського Патріархату в 1686 р. незаконним, і запросив його приїхати в Україну наприкінці травня 2001 р. Важливо відзначити, що серед гостей собору був ряд державних і політичних діячів: екс-президент Л. Кравчук, віце-прем'єр Н. Жулинський.

У червні 2000 р. відбувся візит в Україну Папи Римського Іоанна Павла II, на який досить різко відреагувала УПЦ МП. Цікаво, що офіційні особи України у свою чергу досить критично поставилися до позиції УПЦ МП по даному питанню.

Досить широко представлені в Україні церкви протестантського напряму. Вони об'єднують 4712 релігійних громад, в тому числі: євангельські християни-баптисти — 1871; християни віри євангельської (п'ятидесятники) — 1282; свідки Єгови — 514; адвентисти сьомого дня — 676; реформатські церкви — 100; лютерани — 45.

Найбільш поширені баптистські громади в Чернівецькій (108), Київській (101), Вінницькій (94) та Хмельницькій (89) областях; п'ятидесятницькі — в Рівненській (158), Волинській (100) та Тернопільській (62); єговістські — в Закарпатській (227), Львівській (65) та Івано-Франківській (52); адвентистські — в Чернівецькій (70), Вінницькій (55), Черкаській та Хмельницькій (по 2) областях. Громади реформатської церкви діють лише в Закарпатті.

В протестантських церквах є необхідні управлінські структури, в тому числі республіканські духовні центри, що діють на підставі зареєстрованих в установленому законом порядку статутів. Тут панує спокійна діловитість: зміцнюється матеріальна база релігійної діяльності, ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська робота; підтримуються тісні зв'язки з братніми церквами інших держав, регулярно завозяться з-за кордону релігійна література, медикаменти, одяг, продовольчі товари, які розподіляються по лікарнях, будинках сиріт, серед і людей похилого віку, інших малозахищених верств населення.

Значно зросла в Україні кількість мусульманських громад (281). Проте єдиної церковної структури ця конфесія не набула. На сьогодні офіційно діють три зареєстровані самостійні центри: у Києві, Донецьку та в Криму.

Іслам в Україні має давню історію. Його масове поширення концентрується переважно в Криму, який було ісламізовано в часи Золотої Орди. В період Кримського ханства, до завоювання його Росією, іслам мав всі умови для розвитку. Так, у XVII ст. тільки у Бахчисараї було 32 мечеті, а на весь Крим діяли 23 медресе і 131 мектеб (школа початкової освіти). У подальшому мусульманство терпіло утиски з боку світської і духовної влади імперії. Зазнавало відомих переслідувань татарське ісламське населення і за часів Рад. Союзу. Особливо це відбувалося під час депортації кримських татар. Нині відбувається відродження мусульманських громад, їх на початок 1999 р. було в Україні 181. Вони діють в структурі трьох об'єднань: Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Асоціація незалежного ДУМУ і ДУМ Криму.

Три центри керують діяльністю 102 іудейських громад. Це, зокрема, Об'єднання іудейських релігійних організацій (головний рабин Я.Блайх) та об'єднання релігійних громад іудейського віровизнання (президент Н.Дубинський).

Нетрадиційні релігії породжені глибинними процесами суспільного життя ХХ ст. і виявилося не тільки і відновленні ортодоксальних релігійних традицій, а й у пошуку нових цінностей, духовних орієнтацій. На позначення цього явища вживають багато синонімічних термінів: “неорелігії”, “неосекти”, “неокульти”, “нетрадиційні вірування”, “псевдорелігії”, “неомістицизм”, “релігії Нового віку”.

Неорухи народжені кризою традиційної релігії. У ХХ ст. позиції усталених релігійних течій підірвав передусім науковий світогляд. Досягнення НТР висунули проблеми, перед якими офіційна церква виявилась безсильною.

До нетрадиційних релігій належать:

  1.  Неохристиянські течії, вірування на загально-християнській основі:

а) Церква Воскресаючої Богородиці;

б) Мормони;

в) Новоапостольська церква;

г) Церква Христа;

д) Нова церква (Церква Нового Єрусалиму).

2. Релігії орієнталістського напряму:

а) Неоіндуїзм;

б) Міжнародне товариство свідомості Крішни;

в) Послідовники Шрі Сатьї Саї Баби;

г) Центри Шрі Чінмоя;

д) Ошо-центр;

е) Вселенська чиста релігія.

3. Езотеричні об'єднання:                                      

а) Теософія;

б) Братство Грааля.

4. Неоязичництво:

а) Рідна Віра;

б) РУН-віра;

в) Собор рідної віри.

5. Синтетичні релігії:

а) Біле братство;

б) Церква єднання;

в) Всесвітня віра Божа.

6. Сайєнтологічні рухи:

а) Діанетика;

б) Наука розуму;

в) Християнська наука.

7. Сатанізм.

У своїх догматах культом синтетичних релігій, створюється на поєднання елементів різних традиційних релігій, створюючи власні вчення, систему обрядових дійств, церковну організацію, претендуючи на статус над релігії. У них розвинуті культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея багатообраності їх послідовників.

 В Україні на сьогоднішній день представлені майже всі форми нетрадиційної релігійності. Серед новітніх релігійніх течій — неохристиянство. Це релігійні течії, що виникають в рамках традиційного християнства з метою пристосування його до вимог часу. 
        Основним віросповідним джерелом неохристиянських церков виступає Біблія, центральною фігурою релігійних доктрин — особа Ісуса Христа. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється своїм розумінням природи Ісуса Христа, Трійці, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо. В Україні до неохристиянських рухів відносяться прибулі з-за кордону місії, новітні церкви (Християнська місія “Еммануїл”, “Армія спасіння”, Церква Христа святих останніх днів (мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Київський християнський центр “Нове життя”, Християнська церква “Хвала і поклоніння”, проросійське неохристиянське утворення Церква Воскресаючої Богородиці (Богородична церква), церква маріїнської орієнтації “Альфа і Омега” тощо), християнські об’єднання українського походження — Спілка християнської міжконфесійної згоди “Логос” і Собор євангельських церков тощо. 

Релігії орієнталістського напряму представлені на Україні неоіндуїзмом, течіями буддистського спрямування, рухами сінтоїстської орієнтації. Характерним для неоіндуїстських рухів є, як правило, опора на давню ведичну традицію з використанням досягнень інших культур, цінностей багатьох релігій. В усіх неоіндуїстських вченнях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як різних шляхів до Бога. В Україні неоіндуїзм представлений громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Шрі-Чінмоя, Місії “Світло душі”, Міжнародного товариства “Всесвітня чиста релігія” (сахаджи), Саї-Баби, осередками Трансцендентальної медитації та іншими. 
        Буддистські течії представлені в Україні переважно їх модерновими відгалуженнями, які в своїй сукупності дістали назву необуддизм. Необуддистські течії претендують на ортодоксальне тлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, включаючи християнство. Буддизм в Україні представлений громадами таких напрямів, як дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма, каг’ю, дзог чен, гелугпа, ріме). 

Нетрадиційними є також синтетичні релігії, що намагаються поєднати елементи східних і західних традицій, давніх і сучасних культур, філософських, езотеричних й релігійних вчень та вивести деяку “загальну формулу”. Синтетичні релігії різняться віровченням, філософією, організаційною будовою, соціальними настановами, однак всі вони пропагують створення неоекуменічної й екологічної системи етичного оздоровлення суспільства. Поєднання елементів християнства та буддизму, християнства та ісламу, ведичних вчень спостерігається в таких релігійних новоутвореннях, що існують нині в Україні, як Віра Бахаї, Товариство ведичної культури, Церква Уніфікації (Об’єднання) Муна, Велике Біле Братство. 

Заснував його у Києві в 1990 р. фахівець в галузі кібернетики Ю.Кривоногов. Має ще одну назву – “ЮСМАЛОС”, яке розшифровується: ЮС - Юоан Свамі (сам Ю.Кривоногов), ма – Марія Деві (його дружина М.Цвигун), лос – Логос (Ісус Христос). Під аналогічною назвою в 1993 р. біле братство друкувало газету. Воно проголосило себе надрелігією. Основні ідеї Біле братство запозичило з різних віровчень, еклектично поєднавши їх сучасною науковою термінологією. Суспільство характеризувало сатанинське, якому загрожував кінець. Марія Цвигун було проголошено “Богом Живим Марією Деві Христос”, тобто Христом у другому своєму пришесті в тілі матері, В.Кривоногова – Юоаном Свамі, втіленням Іоана Богослова. Інші проповідники отримали ймення біблійних пророків та новозавітних апостолів. Завдяки активній місіонерській діяльності рух швидко зростав за рахунок молоді. Громади Білого братства виникли в різних регіонах України і поза її межами. Коли діяльність Білого братства стала набирати відверто анти суспільного спрямування, його було заборонено. У 1994-1996 рр. відбувся суд над його організаторами.

  Великою різноманітністю вирізняються теософські, езотеричні угруповання, які розвивають вчення подружжя Реріхів, О.Блаватської, А.Безант, Д.Андрєєва, О.Бердника, Д.Кхула, А.Клізовского. Головна ідея вчень теософів — спільний перехід до Іншого Світу, що не може бути сприйнятий пересічною людиною і є наступним вищим щаблем на шляху еволюційного розвитку свідомості. Перехід означатиме трансформацію свідомості, її розширення до рівня, коли стає реально можливим зрозуміти й прийняти не лише усталену парадигму, але й знання про світобудову, які дотепер вважалися ненауковими, езотеричними, окультними тощо, але сьогодні, у зв’язку із динамікою еволюційного розвитку, стають відкритими для широкого загалу, охопленого духовними пошуками. Тому за мету ставиться прояснення природи душі, її системноструктурні й космічні взаємозв’язки; зв’язки поміж душею та оболонками, які душа може використати. 

Цікавим також є неоязичництво. Неоязичництво (рідновірство) в Україні представлене багатьма течіями (Рідна Віра, РУНВіра, Ладовіри, Ягновіри, Орантійці тощо), які об’єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Зокрема, релігійні уявлення рунвірів, що є на Україні найбільш інституйованою спільнотою даного напрямку, — це не реконструкція прадавніх вірувань українців, а радше споглядальна модель тих можливих релігійних уявлень, до яких би дійшли українці в разі природного релігійного поступу, не “замуленого” чужинецькими впливами. Серед неоязичників є як організаційно оформлені спільноти, які мають певну структуру, так і спільноти, обмежені лише обґрунтуванням свого вчення — специфічного язичницького бачення світу, природи, людини; одні — сповідують пантеїзм, інші — монотеїзм (вшанування Дажбога). Основний контингент неоязичництва національно орієнтована інтелігенція, яка розцінює християнство як чужу для України релігію, а процес відродження язичництва розглядає як основну можливість відродження українства. 

Ще одним представником новітніх релігійних рухів на Україні є саєнтологія (від англійського science — наука і грецького logos — вчення). Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію. Більшість існуючих в Україні рухів (Діанетика-Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять дедалі більше послідовників у нашій країні, зокрема, діє “Міжнародний альянс нового мислення”, в який входить Київський центр Науки Розуму, існують громади в Донецьку, Криму. Деякі з угруповань саєнтичного характеру існують як у суто світській, так і у виразно культовій формах. Це стосується “біологічного зворотнього зв’язку”, екологічного містицизму, макробіотики, парапсихології, біоритміки тощо. Часто вони практикують спільні зібрання, навчання тощо. 

Чи не найбільшу увагу та найбільші дискусії з-поміж неорелігій привертає діяльність так званих тоталітарних деструктивних релігійних об’єднань, що являють собою замкнені структури, які ізолюють особистість від “докультівського” оточення, прагнуть обмежити зв’язок своїх членів з зовнішнім соціальним оточенням (АУМ Синрікьо, Біле Братство). Щодо релігійних організацій, то поняття “тоталітарність”, яке часто зустрічається в засобах масової інформації поряд з терміном “нетрадиційні релігії”, може вживатися значною мірою умовно11. Певна тоталітарність існує в природі релігійного виховання і релігійного способу життя. Ця тоталітарність полягає в абсолютизації релігійних положень як найістинніших для віруючих, в суворому дотриманні правил, які регламентують життя віруючих спільнот. Причому релігійна тоталітарність добровільна — люди добровільно дотримуються тих норм і принципів, які зовні здаються ущемленням їх волі. 

Якщо підходити до оцінки діяльності НРТ з позицій соціальності, то окремі з них можна назвати авторитарними. Авторитаризм — це є нічим не обмежена влада, яка прагне будь-що зберегти й утвердити свій авторитет. Деякі новітні релігійні течії можуть вважатися авторитарними. Це, як правило, підпорядкування віруючих авторитетові релігійного керівника (лідера), орієнтація на релігійні традиції, зрештою на Святе Письмо. В результаті у віруючих виробляється почуття покірності, слухняності, їхня життєдіяльність часом регламентується до дріб’язковості. Знову ж діє принцип добровільності, що їм керуються віруючі, які приймають релігійний авторитет, і цей принцип стає нормою, певним статусом, без чого віруючий свою життєдіяльність не може уявити. Він, як правило, дотримується цих норм у своїх стосунках як з єдиновірцями, так і з суспільством в цілому. 

Крім названих вище нетрадиційних релігійних течій, що існують в Україні, є група віруючих, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, проводять так званні “чорні меси” з використанням чорних свічок, перекинутих розп’ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили. 

Таким чином бачимо, що сьогодні на території України розповсюджений досить широкий спектр нетрадиційних релігійних течій. Вони стають вагомим фактором розвитку суспільства. Природно, що при появі нового релігійного феномена суспільство з необхідності змушене сформулювати своє ставлення, своє сприйняття чи несприйняття.

Таким чином бачимо, що сьогодні на території України розповсюджений досить широкий спектр нетрадиційних релігійних течій. Вони стають вагомим фактором розвитку суспільства. Природно, що при появі нового релігійного феномена суспільство з необхідності змушене сформулювати своє ставлення, своє сприйняття чи несприйняття новітнього явища. На цій позиції знаходиться сьогодні Україна і ставлення до нововведень в релігійній сфері помітно поляризоване. Поляризація простежується як на індивідуальному рівні — позитивне, негативне, індиферентне ставлення окремої людини, так і на рівні суспільства — виникнення організацій типу “Порятунок”, що пропагують активну боротьбу з “псевдо-культами”, та як клуб “Відкритий світ”, що закликає до толерантності та співробітництва всі типи мислення. 

До того ж, як визначає ряд дослідників, ця ситуація має ускладнюватися. 
       Посилення процесу синкретизації сучасної релігійності як у напрямі формування однотипності теологічного змісту існуючих віросповідань, так і в спробах створення нового різновиду релігії; вказують на подальше загострення цього питання. У зв’язку з цим певний інтерес викликає досвід співіснування традиційних релігійних структур, соціальних інститутів, органів влади та НРТ в так званих західних демократіях. 
        Світова спільнота в цілому вже визначилася у ставленні до феномена новітніх релігійних течій. У кожній країні в силу її традицій, закономірностей історичного розвитку сформувалися свої концепції ставлення до НРТ, які не є однозначно позитивними чи однозначно негативними. 
        Так, більшість європейських країн, де існували державні релігії і державні церкви, пройшли шлях від заборони деяких напрямків нетрадиційної релігійності до зняття цих обмежень. І, оскільки релігія дедалі більше перетворюється на приватну справу, всі проблеми, пов’язані з нетрадиційними релігійно-світоглядними вченнями, розв’язуються не на державному, загальносуспільному, а на індивідуальному чи сімейному рівні (Великобританія). 
        Для США загалом характерний нейтралітет щодо НРТ як з боку держави та різних державних структур, так і з боку суспільства в цілому. В країнах, де існує давня традиція свободи совісті (наприклад, Голландія, Швейцарія), з появою нетрадиційних релігійних тенденцій були створені різні комісії, підкомітети (при Парламентах, Міністерствах охорони здоров’я, освіти тощо) з метою вивчити висунуті проти нетрадиційних новітніх релігійних вірувань звинувачення. 
        У цілому ж висновки, зроблені в різних країнах, як правило, збігаються: вступ до НРТ — результат свідомого вибору особи, який держава поважає, гарантуючи свободу совісті.

Разом з цим, більшість розвинених країн намагається контролювати розвиток тих або інших релігійних неорухів, запобігати фрагментації суспільства на їх основі. Однак здійснюється це, здебільшого, толерантно, без утиску свободи віросповідання. До них можна віднести, в першу чергу, розробку і культивування універсальних, державних цінностей. Як правило, такі цінності є достатньо загальними, щоб не заперечувати цінності та установки різноманітних релігійних течій. При цьому існування надрелігійних цінностей зовсім не передбачає спотворення власного неповторного обличчя неорелігій та нівелювання їх за якимось єдиним соціокультурним параметром. У той же час це дає можливість створити первинну (по відношенню до інших, у тому числі, релігійних засад) державну ідентичність населення. Прикладом вдалого створення подібної ідентичності деякі дослідники називають американський патріотизм (віра в непорушність ліберальної політико-правової системи, ототожнення особистих інтересів з інтересами Америки, сильну позацерковну релігійність, яку інколи називають “американською релігією”, “общинне” начало, що й надалі зберігається, та пафос індивідуальної свободи). 

Праведне життя людства, засноване на порозумінні, любові та злагоді, буде можливе лише за умови плідного співіснування і взаємодії світоглядних, політичних, релігійних переконань кожної окремої людини. Толерантність та діалог повинні стати засобами мирного співіснування на індивідуальному та суспільному рівнях.

ЛІТЕРАТУРА: 

  •  Релігієзнавчий словник / За ред. А.Колодного та Б.Лобовика. — К., 1996. — С. 215. 
  •  Авраамова Е.М. Формирование новой макроидентичности // Общественные науки и современность. — 1998. — №4. — С.19-27.
  •  Филипович Л. Неорелігії в Україні у контексті свободи віровизнання // Свобода віровизнання: церква і держава в Україні (матеріали міжнародної наукової коференції). — К., 1996. — С. 62.
  •  Матеріали дослідження, проведеного Відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України (зберігаються в архіві Інституту філософії). Частково результати дослідження видрукувані в книзі “Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції, прогнози”. — Севастополь, 1994.
  •  Єленський В.Є., Перебенесюк В.П. Релігія. Церква. Молодь. — К., 1996. — С. 122.
  •  Релігійні організації в Україні... // Людина і світ. — 1998. — N 1. — С . 24-27.
  •  Релігійні організації в Україні... // Людина і світ. — 1997. — N 2. — С. 2-5. 
  •  Религии мира. — М., 1996. — С.386.
  •  Косуха П. Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції, релігії. — К., 1994. — С. 122.




 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14462. Виконання ескізного малюнку виробу із зазначенням інформації необхідної для його виготовлення. Організація робочого місця. Конструювання виробів що містять конічну та циліндричну поверхню 48.5 KB
  ТЕМА: Виконання ескізного малюнку виробу із зазначенням інформації необхідної для його виготовлення. Організація робочого місця. Конструювання виробів що містять конічну та циліндричну поверхню. МЕТА: Навчальна: Продовжити формування знань учнів про принципи і зако
14463. Художнє конструювання виробу з металу (метод комбінаторики). Техніко-технологічні вимоги до виробу 38.5 KB
  Тема. Художнє конструювання виробу з металу метод комбінаторики. Технікотехнологічні вимоги до виробу.. Мета: ознайомити учнів з повторним інструктажем при виконанні слюсарних робіт вибрати об’єкт трудової діяльності; виховувати бережливе ставлення до обладнання ...
14464. Ідентичність Європейського Союзу 274 KB
  Ідентичність Європейського Союзу 1. Ціннісні засади Союзу Надзвичайно щільна економічна інтеграція а тим паче інтеграція з політичних питань стали можливими лише завдяки тому що державичлени об’єдналися навколо спільних цінностей. Їхнє недотримання однією з д...
14465. США в системе современных международных отношений (по оценкам Ф.Закария, Дж. Ная, Зб. Бжезинского) 15.5 KB
  США в системе современных международных отношений по оценкам Ф.Закария Дж. Ная Зб. Бжезинского. С средины 2000х годов особенно кризиса 2008 года начинается переосмысление роли США в системе МО. Начинают говорить о конце американского доминирования. Фарид Закария в книг...
14467. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ США 16.83 KB
  ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ США. Теоретические основы современной внешней политики США можно раскрыть преимущественно через анализ работ американских специалистов.Концепции американской внешней политики воплощаются во внешнеполитической деятельности Со
14468. ФОРМИРОВАНИЕ ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКИЕ КУРСА В США. РОЛЬ СОВЕТА НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ. СТРУКТУРА СНБ 18.91 KB
  ФОРМИРОВАНИЕ ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКИЕ КУРСА В США. РОЛЬ СОВЕТА НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ. СТРУКТУРА СНБ. Разработкой и проведением американской внешней политики согласованием позиций различных ведомств и координацией их международной деятельности занимается Совет нац
14469. РЕФОРМИРОВАНИЕ ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКОГО КУРСА США В ПЕРИОД ПЕРВОГО ПРЕЗИДЕНСТВА Б.ОБАМЫ. СРАТЕГИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ – 2010 18.5 KB
  РЕФОРМИРОВАНИЕ ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКОГО КУРСА США В ПЕРИОД ПЕРВОГО ПРЕЗИДЕНСТВА Б.ОБАМЫ. СРАТЕГИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ – 2010. С приходом к власти Барак Обама определил задачи во внешней политике в качестве основных для своей администрации. Большинство американски
14470. Исторические этапы формирования основных принципов внешней политики США 17.92 KB
  Исторические этапы формирования основных принципов внешней политики США. Внешняя политика США стала оформляться лишь в 20е годы 19 века. Знаковым явлением в данном процессе стала известная €œдоктрина Монро€. 2 декабря 1823 г. американский президент Джеймс Монро изложил в