87123

Екологічні умови зростання лишайників

Лекция

Биология и генетика

Тому зазвичай лишайники займають такі екологічні ніші де умови зростання вкрай суворі для інших рослин. Саме лишайники мають унікальну особливість рости на різноманітних субстратах: кам’янистих породах вапняках гранітах гнейсах кварцах ґрунті корі дерев на хвої листках вічнозелених рослин на мохах...

Украинкский

2015-04-17

23.94 KB

2 чел.

Тема 5. Екологічні умови зростання лишайників (2 год.)

Субстрат. Повільний ріст слані лишайників не дає їм можливості конкурувати з швидко ростучими квітковими рослинами. Тому зазвичай, лишайники займають такі екологічні ніші, де умови зростання вкрай суворі для інших рослин. Саме лишайники мають унікальну особливість рости на різноманітних субстратах: кам’янистих породах (вапняках, гранітах,  гнейсах, кварцах) ґрунті, корі дерев, на хвої, листках вічнозелених рослин, на мохах, гнилій деревині, на гниючих рослинних рештках. Лишайники поселяються також на склі, кістках, залізі, шматках та інших предметах, при цьому важливо тільки одне - щоб ці предмети пролежали нерухомо досить довгий час.

Хоча серед лишайників зустрічаються форми, які здатні рости на різних субстратах, проте, більшість видів все ж мають вибіркову здатність і поселяються на небагатьох або навіть тільки на одному певному субстраті.

За відношенням до субстрату та іншими умовами місцезростання серед лишайників розрізняють декілька основних екологічних груп: епілітні - живуть на поверхні гірських порід, епіфітні - ростуть на корі дерев та кущів, епіксильні - живуть на деревені, що гниє, епігейні - ростуть на поверхні ґрунту, епіфільні - розвиваються на хвої та листках вічнозелених рослин, епібріофітні - живуть на мохах.

В різних місцезростаннях лишайники утворюють рослинні угрупування - синузії, які характеризуються певним видовим складом та морфологічними типами. На поширення лишайників впливають як фізичні показники, так і хімічні властивості субстрату. Так, серед  епілітних лишайників можна виділити групу кальцієфілів, що поселяються виключно на вапняках, доломітах та інших гірських породах, що містять вапно і групу кальцієфобів, що ростуть тільки на безвапнякових поверхнях: гранітах, гнейсах, кварцах та ін. Обидві групи відрізняються видовим складом. Наприклад,  на вапняках зустрічаються лишайники з ендолітною сланню, що цілком або частково занурена в субстрат. Це пов’язано з хорошою розчинністю вапняків: гіфи лишайників, виділяючи лишайникові кислоти, легко розчиняють вапняки і проникають на велику глибину - до 10 мм, а іноді більше 30 мм. Серед кальцієфобів дуже мало ендолітних лишайників і майже немає видів з сланню, що цілком занурена у субстрат. У таких лишайників переважають види, що мають форму аерольованої кірочки.

Зазвичай на поверхні гірських порід розвиваються накипні лишайники (ризокарпони, лецидеї, калоплаки та ін.), слані яких утворюють на горах яскраві плями. Але нерідко разом з ними ростуть і деякі листуваті лишайники - пармелії, умблікаріїсанторії та ін..

Епігейні лишайники найчастіше поселяються на піщаних, торф’янистих та бідних на поживні речовини ґрунтах, не придатних для життя інших рослин. Багато з цих лишайників є ацидофільними, тобто такими, що живуть на ґрунті з кислою реакцією (кладонії, цетрарії). Серед епігейних лишайників багато кущистих форм - кладонії, цетрарії, алекторії. Серед листуватих епігейних форм найпоширенішими є пельтигери, а з накипних - лицидієві.

На угрупування епігейних лишайників субстрат впливає досить суттєво. Так, за видовим складом лишайникові синузії піщаних грунтів відрізняються від синузій торф’яних грунтів, багатих на вапно; значною мірою це обумовлено реакцією субстрату (рН).

Найбільше фізичні та хімічні властивості субстрату впливають на епіфітні лишайники. Для них велике значення має структура кори, її розчленованість, жорсткість, частота відслоювання та інші особливості. Епіфітна лишайникова рослинність різних деревних порід, як правило, відрізняються за складом. Наприклад, на стовбурах сосен звичайною є синузія, утворена гіпогімнією та псевдовернією. На дубах та липах ці лишайники зазвичай не зустрічаються, тут ростуть види листуватої пармелії і кущисті рамаліни, евернії. Для стовбурів осик характерні угрупування фісції, ксанторії, калоплаки.

Видовий склад лишайникових угрупувань залежить не лише від виду дерева, але й від його віку. Особливо проявляється вплив фізичних властивостей кори. Наприклад, на молодих деревах листґних порід, що мають молоду гладку і тонку кору, зазвичай розвиваються накипні лишайники з ендофлеоїдною сланню (опеграф, артонія, графіс). З віком властивості кори змінюються: вона стає грубшою, на ній з’являються тріщини, вона стає шорсткою. Змінюється і склад лишайників, що живуть на ній. Поселяються листуваті та кущисті лишайнки (пармелія, евернія, рамаліна), а з накипних - леканор, лицидій.

Склад епіфітних синузій лишайників на одному і тому ж стовбурі дерева різний, залежно від висоти над землею: впливають не лише фізичні властивості кори, а й екологічні фактори - освітлення, вологість та ін..

Достовірно не відомо як лишайники використовують субстрат на якому вони живуть: чи тільки місце для прикріплення, чи можливо ще й забирають від субстрату поживні речовини. Деякі дослідження показують, що певний вид лишайника, що зростає на різних деревних породах має різний склад лишайникових речовин.

Світло для лишайників необхідне, так як і для всіх фотосинтезуючих орагнізмів. Відсутність світла або недостатня його інтенсивність  сповільнює розвиток лишайників. Хоча зустрічаються тінелюбні лишайники, але все ж більшість потребують наявності світла.

Світло впливає і на життєздатність багатьох лишайників. Деякі з них утворюють плодові тіла тільки в яскраво освітлених місцях.

Надлишок світла не перешкоджає розвитку лишаників, лише викликає деякі морфологічні зміни.  У кущистих лишайників за яскравого освітлення з’являються форми з більш вузькими лопатями і розвивається товща, темнозабарвлена кора з високою концентрацію пігментів і забарвлених лишайникових речовин. Завдяки такому захисному пристосуванню, не дивлячись на яскраве освітлення та підвищених радіаційний режим лишайники здатні рости там, де не ростуть інші рослини.

У різних видів потреба у світлі не однакова. Це добре видно на одному і тому ж стовбурі дерева: лишайники, що ростуть на нижній його частині , приростосовані до малої інтенсивності освітлення - вони здатні асимілювати навіть за освітлення 400 лк; вище розвиваються ініші види, у яких нижчою межею освітлення є 1200 лк. Так само по відношенню до освітлення розміщені лишайники і на гірських породах.

Вологість. Теж є досить важливим екологічним фактором для лишайників. Хоча лишайники відносяться до групи досить посухостійких рослин і здатні існувати без води досить тривалий час, витримувати низький рівень води у слані ( за якого всі інші рослини гинуть), волога все ж необхідна для їх розвитку. Пояснюється це тим, що процеси фотосинтезу та дихання проходять лише у вологому середовищі. Лишайники беруть воду з різних джерел - з дощової води, ранкової та вечірньої роси, талого снігу, туманів, вологого повітря. Властивість використовувати вологу з повітря дуже важлива особливість лишайників і вцьому вони перевершують вищі рослини. Лишайники можуть адсорбувати водяну пару навіть з дуже сухого повітря, з відносною вологістю всього 50%.

Потреба у воді коливається у лишайників у широких межах. Одні з них пристосовані до існування  на поверхні гір або у жарких пустелях. Інші пристосовані до життя під водою або живуть на гірських породах по берегах озер і гірських рік. Проте, небагато з них живе під водою весь час. Більшість з них рослини-амфібії.

Завдяки різній потребі у воді, лишайники по-різному розміщуються в різних місцях життя. І цей фактор є важливішим ніж освітлення. Саме вологість є фактором, що лімітує розвиток лишайників, особливо в суворих для життя умовах.

Температура. Фактор, який відіграє меншу роль ніж попередні. Лишайники виявляють стійкість до дії як дуже високої, так і низької температури і відносяться до самих тепло- і холодостійких рослин. Температурний фактор не виступає лімітуючим для розвитку лишайників. В умовах пустель лишайники щодня переносять нагрівання слані до +50, +60ºС і в полярних районах вони можуть витримувати температуру -40, -50 ºС.

Все ж лишайники не пасивні до зміни температури: вони здатні фотосинтезувати лише за певної температури. Оптимум фотосинтезу у лишайників в помірній зоні +10 до 25 ºС, а температурний мінімум -7 і -13 ºС.

В арктичних районах  вплив на лишайники мінусової температури проявляється в скороченні періоду вегетації.

Біотичні фактори. До них відносяться: взаємовідносини між самими лишайниками, між лишайниками  та іншими рослинами, між лишайниками та тваринами.

Вивчення взаємовідносин між компонентами в лишайникових синузіях показало, що всередині цих угрупувань існує міжвидова та внутрішньовидова конкуренція. На будь-якому субстраті лишайники, розростаючись ведуть між собою боротьбу за простір і світло, яка зводиться до тиску один на одного, наростанню одної слані на іншу, підриву однієї слані іншою, впливом хімічними речовинами. Слані лишайників, що поселились на гірській породі завдяки своєму росту неодмінно зустрінуться один з одним. Досить рідко слані одного і того ж виду при зустрічі зливаються без втрат для кожного (накипні, листуваті форми). Зазвичай зустріч сланей одного виду і, тим більше, різних призводить до боротьби та гибелі одного з них. При цьому в боротьбі лишайників одного виду, зазвичай перемогу отримує більш молодий, а в боротьбі різних видів - той, що швидше росте. Конкурентні відносини лишайників призводять до зміни складу лишайникових синузій, що забезпечує динаміку лишайникових угрупувань в рослинному покриві фітоценозів.

За відношенням до інших рослин лишайники є слабкими конкурентами через повільний ріст. За контакту з мохоподібними і квітковими рослинами лишайники рідко перемагають, часто буває навпаки. Проте, лишайники можуть проявляти певнй захисні реакції по відношенню до таких рослин. Лишайникові кислоти виявляють сповільнюючий вплив на розвиток вищих рослин. В природних умовах лишайникові кислоти в невеликих кількостях вимиваються із сланей і сповільнюють проростання насіння і розвиток паростків вищих рослин. При цьому у них  найбільше пригнічується коренева система.

Вплив тварин на лишайники може бути прямим та опосередкованим. З одного боку, ряд безхребетних та хребетних тварин живляться лишайниками або продуктами їх ропаду. Об’їдаючи слані лишайників, тварини пошкоджують їх, сприяючи їх відмиранню, а потім беруть участь в процесі їх розкладання. Відламуючи частинки слані тварини сприяють також вегетативному розмноженню цих рослин.

Тварини впливають на лишайники і опосередковано, виділяючи екскременти, ущільнюючи грунт, ушкоджуючи субстрати.

Таким чином, лишайники здатні рости в різноманітних умовах освітлення, вологості, легко переносять періоди без води, різкі коливання температури, великі дози ультрафіолетової та проникаючої радіації. І тільки дія антропогенного фактору виявилась згубною для лишайників. Змінюючи природні ландшафти, вирубуючи ліси людина сприяла збідненню лишайникової рослинності. Особливо згубним виявилось забруднення атмосфери, створення великих індустріальних центрів, повітря яких насичене забруднюючими речовинами.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40542. Предмет фонетики. Три аспекта изучения звуков речи. Акустические свойства звуков речи 11.08 KB
  Свойства звуковой волны: высота звука – частота колебаний в единицу времени Гц. сила – амплитуда колебаний. тон – результат периодических ритмических колебаний. шум – результат непериодических ритмических колебаний.
40544. Лексико-семантическая система языка, ее организация и особенность изменения. Фразеологизмы 12.09 KB
  Слова любого языка – упорядоченное явление. Система основана на разных типах отношений между словами: экстралингвистические факторы машина велосипед – агрегаты для перемещения внутрилингистическое единство. Важные лексические группировки слов: тематические группы слов семантические поля – на основе экстралингвистических связей. Гипоним – слово обозначающее подчиненное понятие Гипероним – слово обозначающее более общее понятие.
40545. Словосочетание как единица синтаксиса. Классификация словосочетаний по разным признакам 13.29 KB
  Словосочетание – типовое соединение словоформ синтаксическая конструкция которая образуется соединением двух или более знаменательных слов на основе подчинительной связи. По виду связи: согласование – вид подчинительной связи при котором форма зависимого слова повторяет форму стержневого проявляет те же грамматические категории. управление – вид подчинительной связи при котором форма зависимого компонента определяется свойствами главного слова. примыкание – вид подчинительной связи при котором не используются специальные средства...
40546. Грамматическая форма, грамматическое значение и грамматическая категория как основные понятия морфологии 11.58 KB
  Грамматическая форма грамматическое значение и грамматическая категория как основные понятия морфологии. Грамматическое значение – общее отвлеченное свойственное многим словам значение в отличие от лексического относит данную словоформу к определенному грамматическому классу. Каждая морфема несет какоелибо грамматическое значение. Стол’икам Стол’ – корень передает вещественное значение.
40547. Язык как общественное явление. Природа языка в трактовке основных лингвистических школ 14.39 KB
  Природа языка в трактовке основных лингвистических школ. Подходы к рассмотрению вопроса: Существует непосредственная связь между возникновением языка и обществом см. Существуют различные взгляды на характеристику связей между развитием языка и развитием общества: язык развивается вслед изменениями в обществе французская социологическая школа – Ф. у языка свои законы развития Еже Курилович.
40548. Учение о фонеме Московской и Пражской фонологических школ. Фонематическая транскрипция 13.93 KB
  Фонематическая транскрипция. Фонема – минимальный компонент морфемы существует и реализуется только в морфеме. Соотношение фонемы и звука: фонема проявляется в виде вариантов – в виде звуков в сильной или слабой позиции. Но не все морфемы можно проверить = гиперфонема – функциональная единица выступает в позициях нейтрализации которую невозможно поставить в сильную позицию.
40550. Артикуляторный аспект фонетики. Строение и функции речевого аппарата. Артикуляционная база языка 11.1 KB
  Органы речи – те органы которые участвуют в образовании звуков речи. Органы речи делятся на: дыхательные органы – легкие бронхи трахея. Все органы речи делятся на: активные и пассивные.