87124

Морфологія та анатомія слані лишайників

Лекция

Биология и генетика

Морфологія та анатомія слані лишайників 4 год. Вегетативне тіло лишайників яке називають сланню або таломом складається з грибного та водоростевого компоненту. До складу грибного компоненту мікобіонту лишайників входять представники трьох класів грибів аскоміцетів базидіоміцетів...

Украинкский

2015-04-17

42.39 KB

1 чел.

Тема 2. Морфологія та анатомія слані лишайників (4 год.)

Вегетативне тіло лишайників, яке називають сланню або таломом, складається з грибного та водоростевого компоненту. До складу грибного компоненту (мікобіонту) лишайників входять представники трьох класів грибів - аскоміцетів, базидіоміцетів та фікоміцетів. Талом повністю складається з переплетених грибних гіф. Водорості або розкидані серед гіф гриба по всій товщині слані, або розміщені окремим диференційованим шаром дещо нижче його верхньої поверхні.

Водорості, що зустрічаються в слані лишайника називають фікобіонтом. За своїм систематичним положення вони відносяться до різних відділів: до синьо-зелених, зелених, жовто-зелених та бурих. Довгий час вважали, що кожному виду лишайника відповідає певний вид водорості. Однак згодом було з’ясовано, що порівняно невелика кількість водоростей виявилась здатними існувати в симбіозі з грибом. Тільки найбільш не вибагливі з них пристосувались до життя в оточенні грибних гіф.

Слань лишайників досить різноманітна за розміром, забарвленням, формою та будовою.

Забарвлення лишайників може бути різним: білим, рожевим, яскраво жовтим, оранжевим, сірим, сіро-зеленим та навіть чорним. Забарвлення слані залежить від наявності пігментів, які відкладаються в оболонках гіф. Найбагатші на пігменти - гіфи кіркового шару лишайників та різні частини їх плодових тіл. У лишайників розрізняють п’ять груп пігментів: зелені, сині, фіолетові, червоні, коричневі. Найважливішим фактором їх утворення є світло.

Іноді колір слані залежить від забарвлення лишайникових кислот, що відкладаються у вигляді кристалів або зерен на поверхні гіф. Більшість лишайникових кислот безбарвні, але деякі з них забарвлені, іноді дуже яскраво - в жовтий, оранжевій, червоний та інші кольори. На колір слані впливає інтенсивність освітлення: чим вона більша тим яскравіше забарвлений лишайник. Прикладом може служити досить розповсюджений лишайник Ксанторія (Xanthoria parietina), що має яскраве червонувато-оранжеве забарвлення. Якщо Ксанторія росте на сонці її слань має яскравий колір. В умовах недостатнього освітлення цей лишайник повністю втрачає оранжевий колір і стає сірувато-зеленуватим. Як правило, дуже яскраво забарвлені лишайники на високогір’ях та полярних районах Арктики та Антарктики, що теж пов’язано з освітленням.

Цікаво що слань багатьох антарктичних лишайників забарвлена в чорний або коричневий колір. В такому випадку темне забарвлення слані є пристосуванням і служить для притягування теплових променів.

Різноманітні лишайники не лише забарвленням але й своєю формою. Слань може мати вигляд кірки, листовидної пластинки або кущика. Залежно від зовнішнього вигляду розрізняють три основних морфологічних типи лишайників: накипні, листуваті та кущисті.

Накипні лишайники. Слань накипних лишайників має вигляд кірки, яка щільно зрослась з субстратом. Товщина такої кірки може бути дуже тонкою, а може досягати 0,5 см.. Як правило накипні слані не великих розмірів, їх діаметр дорівнює декільком міліметрам або сантиметрам, але іноді можуть досягати 20-30 см.. В природі слані таких лишайників можуть зливатися і досягати по площі великих розмірів.

Накипні слані щільно зростаються з субстратом серцевинними гіфами. Але у деяких лишайників прикріплення до субстрату відбувається за допомогою підслані. Таке утворення найчастіше темного кольору і зазвичай утворене товстостінними грибними гіфами. Воно ніколи не містить водоростей.

Найпримітивнішим типом накипної слані є слань у вигляді тонкого порошкоподібного нальоту, яка називається лепрозною. Лепрозні слані дуже прості за будовою. Вони складаються із скупчень окремих грудочок - клубочків водоростей, які оточені гіфами гриба. Такі клубочки легко відриваються і переносяться на великі відстані, де прикріпляються до субстрату і утворюють нові лепрозні слані.

Лепрозні слані найчастіше бувають жовтого або зеленувато-білого кольору і не рідко вкривають великі поверхні гір або стовбурів дерев. Зазвичай вони розвиваються у вологих затінених місцях.

Примітивним за своєю будовою вважається також накипна слань у вигляді окремих розкиданих зерен. В анатомічній структурі такої слані вже помітна деяка диференціація. Водорості в такому зерні не розкидані по всій товщі і зазвичай відсутні в її нижній частині, а у верхній частині зерна помітні скупчення гіф, що нагадують кірковий шар.

Більш високоорганізована накипна слань має вигляд суцільної щільної кірочки. Така слань має диференційовану структуру: кірковий шар, шар водоростей та серцевину. Кірочка таких лишайників може бути суцільною, гладкою а бо мати нерівну поверхню з різноманітними шиповидними виростами. не рідко слань буває поділена дрібними тріщинками на окремі ділянки, однакові за формою і розміром. Такі маленькі ділянки називаються ареолами, а самі лишайники називають ареолірованими. Лишайники з ареолірованою структурою слані зростають тільки на кам’янистому субстраті і ніколи не зустрічаються на грунті, стовбурах дерев та інших органічних субстратах. Ареолірована структура слані накипних лишайників є пристосування до перенесення різких коливань температури.

Залежно від субстрату на якому зростають накипні лишайники серед них виділяють декілька екологічних груп: епілітні, що розвиваються на поверхні гірських порід; епіфлеодні - на корі дерев та кущів; епігейні - на поверхні грунту; епіксильні - на відкритій загниваючій деревині.

У більшості накипних лишайників слань розвивається на поверхні субстрату. Однак існує не велика група лишайників, слань яких повністю росте в середині каменя або кори дерева. Якщо така слань розвивається в середині каменя її називають ендолітною; якщо в середині кори дерева - ендофлеодною або гіпофлеодною.

Ще одною групою накипних лишайників є лишайники з шаровидною формою слані. Вони широко відомі під назвою як кочівних (мандруючих) лишайників, що зустрічають в посушливих районах Землі. Слань у них шаровидної форми і не прикріплена до субстрату. Такі шари - грудочки вільно лежать на поверхні грунту і вітер або тварина вільно переносять їх з місця на місце.

Листуваті лишайники. Слань листуватих лишайників має вигляд листовидної пластинки, горизонтально розміщеної на субстраті. Найбільш характерною для нього є округла форма, обумовлена горизонтально-радіальним ростом гіф. Зазвичай форма слані зумовлюється характером субстрату. Чим рівніша його поверхня, тим більш правильно округлу форму мають слані листуватих лишайників.

Найпростіша слань листуватих лишайників має вигляд округлої листовидної пластинки, 10-20 см. в діаметрі. Така пластинка не рідко буває щільною, шкірястою, забарвленою в темно-сірий, темно-коричневий або чорний колір. Слань яка складається з однієї листовидної пластинки називається монофільною. Монофільні пластинчасті слані прикріпляються до субстрату тільки в своїй центральній частині за допомогою товстої короткої ніжки, що називають гомфом. Такою формою слані володіють представники роду  Умбілікарія і деякі види роду Дерматокарпон. Це ксерофітні форми лишайників які широко розповсюджені на горах в Арктиці та Антарктиці.

Слані, які складають з декількох листовидних пластинок називаються поліфільними.

Не рідко пластинчасті слані бувають розчленованими по краях або утворене виїмками. Такі лишайники зазвичай досить надійно прикріплені до субстрату всією нижньою поверхнею, вільними залишаються лише припідняті до верху краї (рід Пельтігера, Лобарія).

Більш складною за будовою є листувата слань, розчленована на безліч дрібних частин.

Характерною особливістю листуватої слані лишайників є відмінність за забарвлення та будовою, верхньої поверхні від нижньої (рід Пельтигера, Гіпогімнія).

Верхня поверхня слані листуватих лишайників буває рівною, хвилястою, глянцевою або матовою, не рідко шершавою, не рівною. Іноді на ній наявні різноманітні вирости, війки, що утворюють опушення або наліт.

Нижня поверхня також різноманітна за будовою, але характерною її особливістю є те, що вона завжди утворює особливі органи, за допомогою яких лишайник прикріпляється до субстрату. На відміну від накипних лишайників листуваті не зростаються з субстратом повністю і в більшості випадків їх можна легко відділити від субстрату. В більшості листуватих лишайників на нижній стороні слані утворюються особливі органи прикріплення - ризоїди, ризини або гомф. Вони утворюються тяжами гіф і відрізняються анатомічною будовою.

Листуваті лишайники більш високо організовані ніж накипні. На слані листуватих лишайників з’явився нижній кірковий шар, крім того складнішою стала анатомічна будова. В листуватих лишайниках можна виділити 4 диференційованих шари: верхній кірковий шар, шар водоростей, серцевина та нижній кірковий шар. особливо великої різноманітності досягає структура кіркових шарів, які виконують не тільки захисну а й укріплюючу функцію.

Серед листуватих лишайників зустрічаються також не прикріплені, кочівні форми (Пармелія блукаюча), які вільно переміщуються вітром.

Кущисті лишайники. Слань кущистих лишайників має вигляд прямостоячого або звисаючого кущика, рідше нерозгалужених прямостоячих виростів.

За рівнем розвитку кущисті лишайники є найбільш високоорганізовані. На відміну від накипних та листуватих лишайників, у них спостерігається вертикально направлений ріст гіф та верхівковий ріст сланей. Це дозволяє кущистим лишайникам займати максимально вловлювати світлові промені. Такі лишайники зазвичай прикріплюються до субстрату невеликими ділянками нижньої частини слані (ризоїдами). Прикріплення звисаючих форм до кори дерев або поверхні гір відбувається за допомогою псевдогомфа, який має вигляд короткої ніжки розширеної на кінці.

Слані кущистих лишайників, можуть бути різних розмірів. Висота їх - від декількох міліметрів до 30-50 см.

Слані кущистих лишайників різноманітні за формою. Найпростіші мають вигляд окремих прямостоячих нерозгалужених виростів (як приклад Тамнолія). Але частіше кущисті лишайники бувають розгалуженими і утворюють слань у вигляді густих, компактних дернин (лісові та тундрові надгрунтові лишайники).

Серед кущистих лишайників розрізняють слані з плоскими та округлими лопатями. Більш примітивним типом є слань з плоскими лопатями. У кущистих сланей з плосколінійними лопатями спостерігається дорсовентральна будова. Наприклад, як у лишайника Цетрарії ісланської. Слань цього лишайника має вигляд не щільної дернини висотою до 10 см., утворена плоскими лопатями. Верхня частина цих лопатей коричнева, а нижня - світліша. Але на відміну від листуватих лишайників, на поперечному перерізі цих лопатей можна побачити не чотири, а п’ять анатомічних шарів. Крім верхнього та нижнього кіркових шарів, шар водоростей та серцевини, у цього лишайника є ще один шар водоростей, розміщений над нижньою корою слані. Така будова сприяє більш інтенсивному процесу фотосинтезу.

Більш вигідною для життя лишайника виявилась радіальна структура слані. В циліндричних лопатях водорості розміщуються по колу, досягаючи максимальної асиміляційної поверхні слані. Перехід від плосколінійної структури лопатей до радіальної відбувається через згортання плоских лопатей у трубочки. Такий тип лишайника у Цитрарії клубочкової.

Іноді у великих кущистих лишайників розвиваються додаткові органи кріплення за допомогою яких вони прикріплюються до листків злаків та інших кущів. Такі додаткові органи кріплення називаються гаптерами і можуть виникнути з будь-якої частини слані. Розвиток гаптерів і прикріплення слані до субстрату відбувається досить швидко. Таким чином лишайники зберігають себе від відриву сильними вітрами.

Анатомія слані лишайників.

У лишайників залежно від анатомічної будови розрізняють два типи слані:

1. гомеомерна слань, коли водорості розкидані по всій товщі слані;

2. гетеромерна слань, коли водорості утворюють в слані окремий шар.

Більш примітивною вважається гомеомерна слань. Така будова слані характерна для тих лишайників, фікобіонтом яких є синьо-зелені водорості. Такі лишайники утворюють групу, відома під назвою слизистих лишайників, які мають особливість - вбирати досить велику кількість води, що в 20-30 раз перевищує їх власну масу. Серед слизистих лишайників зустрічаються як накипні, так листуваті та кущисті форми. Але, на відміну від інших лишайників у слизистих ускладнення морфологічної будови майже не впливає на анатомічні перебудови слані. Як у накипних, так і в більш високо розвинених листуватих та кущистих форм цих лишайників структура слані гомеомерна.

Слизисті лишайники нараховують не велику кількість видів, всього 750, що складає 3% від загальновідомого числа всіх видів лишайників.

Для більшості лишайників характерна гетеромерна структура, при якій в слані можна розрізнити диференційовані шари. При цьому чим складніша морфологічна будова слані, тим складніша його анатомічна структура. В слані накипних лишайників (найбільш примітивних форм) розрізняють тільки три анатомічних шари: кірковий шар, шар водоростей та серцевину. Але у більшості листуватих лишайників (еволюційно більш досконалих форм) в зв’язку з відокремленням від субстрату відбулось утворення ще одного кіркового шару - з нижньої сторони слані. Тобто в таких сланях розрізняють в же чотири шари: верхній кірковий шар, шар водоростей, серцевину та нижній кірковий шар. У кущистих лишайників з плоскими стрічкоподібними лопатями утворюється ще один анатомічний шар - шар водоростей з нижньої сторони слані. У таких лишайників розрізняють вже 5 анатомічних шарів: 2 кіркових шари на верхній та нижній поверхнях слані, 2 шари водоростей, також з верхньої та нижньої сторони лопатей та серцевину. Кущисті лишайники з округлими лопатями мають найбільш високоорганізовану слань радіальної структури: зовні лопаті цих лишайників вкриті кірковим шаром під ним розміщений шар водоростей, а центральна частина слані заповнена серцевиною.

Кожен з анатомічних шарів лишайника виконує певні функції і залежно від цього має особливу будову.

Кірковий шар відіграє в житті лишайника важливу роль. Виконує 2 функції: захисну та прикріплюючу. Він захищає внутрішні шари слані від впливу зовнішнього середовища, насамперед водорості від надмірного освітлення. Тому кірковий шар лишайників має щільну будову і забарвлений в сіруватий, коричневий, жовтий, оранжевий або червонуватий колір.

Кірковий шар слугує і для прикріплення слані. Чим вище слань піднімається над субстратом тим більше вона потребує прикріплення. Гіфи кіркового шару зростаються своїми стінками і можуть утворювати щільні і складні плектенхіми - клітинні тканини різної будови. Якщо зростаються тонкостінні гіфи, поділені поперечними перегородками на однакові клітини то утворюється тканина справжньої клітинної структури - параплектенхіма. Іноді її називають псевдопаренхімою, так як вона за зовнішнім видом нагадує паренхіму квіткових рослин.

У багатьох лишайників в кірковому шарі оболонки клітин гіф бувають дуже щільними, а проміжки клітин, заповнені протоплазмою, дуже вузькими. При зростанні таких гіф утворюється кірковий шар, що являє собою суцільну хрящеподібну масу. При цьому гіфи на своїй поверхні виділяють жаратин, який щільно закріплює їх між собою. Тканини такого типу у лишайників називають прозоплектенхіматичними (кущисті лишайники - Цитрарія ісланська, листуваті лишайники - Прмелія).

Рідше гіфи кіркового шару лишайників не зростаються, а вільно лежать паралельно один одному. При цьому вони можуть утворювати 2 різних типи кіркового шару. Якщо гіфи розміщені паралельними рядами перпендикулярно поверхні слані, то утворюється палісадний кірковий шар (кірковий шар Тамнолії). Якщо гіфи розміщені не перпендикулярно, а паралельно поверхні слані і мають вигляд витягнутих волокон такий кірковий шар називається волокнистим.

У сланях лишайників верхній та нижній кіркові шари можуть бути однакові за будовою та забарвленням, але не рідко відрізняються один від одного, особливо у листуватих лишайників.

На нижньому кірковому шарі лишайників зазвичай утворюються органи прикріплення. Іноді вони мають форми тонких ниток, що складаються з одного ряду клітин і називаються ризоїдами. Кожна така нитка бере початок від однієї клітини нижнього кіркового шару. Часто декілька ризоїдів з’єднуються у товсті ризоїдальні тяжі. У листуватих лишайників роду Пармелія утворюються дуже товсті тяжі які називаться ризинами. В утворенні ризин беруть участь не тільки гіфи нижнього кіркового шару, але й серцевини. Зовні вони вкриті кірковим шаром, а в середині утворені серцевинними гіфами на самому кінці ризини клітини гіф витягуються і розходяться в різні сторони утворюючи розгалуження.

У деяких листуватих лишайників, що мають вигляд круглої листовидної пластинки, слань прикріплюється лише в центральній частині за допомогою короткої ніжки - гомфа. В творенні гомфа беруть участь кірковий шар та серцевина. Деякі кущисті лишайники прикріплюються за допомогою псевдогомфа, що також має вигляд ніжки, але утворений лише серцевиною.

В шарі водоростей відбуваються процеси асиміляції вуглекислого газу та накопичення органічних речовин. Для фотосинтезу необхідне світло, тому шар водоростей зазвичай розміщений ближче до верхньої поверхні слані, безпосередньо під верхнім кірковим шаром, а у кущистих лишайників, що ростуть вертикально, ще й над нижнім кірковим шаром. Шар водоростей зазвичай невеликий завтовшки і водорості розміщуються в такій площині, що знаходяться  в однакових умовах освітлення. Водорості у слані можуть утворювати неперервний шар, але іноді нитки мікобіонту ділять його на окремі ділянки. Для здійснення процесів асиміляції вуглекислого газу і дихання водорості потребують також хорошого газообміну. Тому гіфи грибів у зоні водоростей не утворюють щільних переплетень, а розміщуються на деякій відстані дин від одного. Гіфи грибів, що оточують водорості, зазвичай є розгалуженнями гіф серцевини, але менші завтовшки, мають тонші стінки.

Під шаром водоростей розміщений серцевинний шар (серцевина). Зазвичай серцевина завтовшки значно перевищує кірковий шар і шар водоростей. Особливо потужно вона розвинена у накипних лишайників. Від ступеню розвитку серцевини залежить товщина самої слані. Головна функція серцевин - проведення повітря до клітин водоростей. Тому для більшості лишайників характерна не щільне розміщення гіф в серцевині. У більшості лишайників серцевина біла, так як гіфи серцевинного шару безбарвні. Хоча на їх поверхні відкладаються лишайникові речовини, що можуть бути забарвлені і надавати кольору серцевині. Лишайникові речовини не розчинні або майже нерозчинні у холодній воді. Завдяки цьому кристали цих речовин, вкриваючи поверхню серцевинних гіф, запобігають їх змочуванню. Тому навіть у дощову погоду серцевинний шар лишайників залишається майже сухим. і зберігає повітря, необхідне для клітин водоростей.

У деяких кущистих лишайників слань яких піднята над субстратом, серцевина крім провідної функції, виконує ще одну - укріплюючу. В серцевині високорозвинених кущистих лишайників виникають тяжі, розміщені вздовж гілок слані і складаються з товстостінних, щільно зрослих гіф. У деяких лишайників такі тяжі, зростаючись, утворюють один. Така будова значно утруднює доступ повітря до клітин водоростей. Тому у лишайників такого типу утворились особливі отвори - спеціальні органи, що слугують для аерації внутрішніх частин рослини. Наприклад, у кущистого лишайника цетрарії ісліндської слань щільно вкрита кірковим шаром. Якби у ньому не було спеціальних газопроникних органів, лишайник би загинув без повітря. Такі органи називаються псевдоцифлами. На поперечному перерізі лишайників, що мають псевдоцифли, видно, що в місцях їх утворення щільний кірковий шар зчезає, а отвір, що виник при цьому заповнюється рідко розташованими простими або гіллястими видовженими гіфами серцевини. Через проміжки між цими гіфами повітря вільно проникає всередину слані.

Крім песевоцифел у лишайників утворюються й інші органи гаообміну - цифели та перфорації. Цифели являють собою розриви нижньої кори лишайника, дно яких вистелене кулеподібними клітинами серцевини (рід Стікта). Перфорації виникають в результаті відмирання маленьких частинок кіркового шару лишайників (Менегеція).

У випадку, коли на поверхні слані не утворюються спеціальні органи газообміну, на допомогу приходять різні тріщини і розриви у кірковому шарі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

36017. Оператор SELECT. Переименование атрибутов и отношений в операторе SELECT. Ключевое слово WHERE. Сортировка результатов запросы по значению атрибута 31 KB
  Раздел WHERE используется совместно с SQL DML операторами в следующей форме: SQLDMLвыражение FROM TBLE_NME WHERE predicte Все записи для которых значением предиката раздела WHERE является истина будут задействованы или возвращены в SQL DML выражении или запросе. Типы предикатов используемых в предложении WHERE: сравнение с использованием реляционных операторов = равно не равно = не равно больше меньше = больше или равно = меньше или равно BETWEEN IN LIKE CONTINING IS NULL EXIST NY LL SELECT first_nme lst_nme dept_no FROM...
36018. Происхождение кириллицы. Буквенный состав русского алфавита, значение букв и принцип функционирования русской графики 35.5 KB
  Кирилл взял славянские буквы и 8 греческих и написал кириллицу. Черноризец Хребр – черты и резы – своеобразные русские буквы. Глаголица – 43 буквы кириллица – 38. На тот момент в ней было по видимому 43 буквы.
36019. ТЕОРИЯ ЭКОНОМИКО-ГЕОГРАФИЧЕСКОГО ПОЛОЖЕНИЯ 35 KB
  Страны лидеры в мировой добыче и экспорте нефти природного газа железной руды и Т. Специализированная продукция вывозится в другие страны а ей навстречу идут потоки других товаров. Половина внешнеторгового оборота приходится на страны Западной Европы имеющие обширную взаимную торговлю в рамках единого Европейского союза. ТЕОРИЯ ЭКОНОМИКОГЕОГРАФИЧЕСКОГО ПОЛОЖЕНИЯ Районирование стран регионов территорий внутри страны важнейший метод исследования географии можно проводить по оценке их особенностей в природе экономике размещению...
36020. Экономический механизм природопользования 35 KB
  Данный тип экономического механизма направлен главным образом на ликвидацию негативных экологических последствий слабо влияя при этом на темпы и масштабы развития. Помимо экологических стандартов нормативов административное регулирование предполагает широкое применение правовых рычагов мер административного воздействия на виновников загрязнения запреты ограничения лицензии и пр. В мировой практике широкое распространение получил такой инструмент административного регулирования природопользования как лицензирование под которым...
36021. Сохранение биологического разнообразия 35 KB
  Цели Конвенции: сохранение биоразнообразия. В Конвенции имеется статья Сфера юрисдикции которая определяет что Конвенция распространяется на все компоненты биоразнообразия в пределах национальной юрисдикции каждого участника Конвенции а также на процессы и деятельность осуществляемые под юрисдикцией или контролем участника независимо от места проявления последствий. Согласно Конвенции каждая Договаривающаяся Сторона разрабатывает национальные стратегии планы или программы сохранения и устойчивого использования биоразнообразия а также...
36022. Первичный ключ. Внешний ключ. Ссылочная целостность. Базовые ссылочные действия, определенные в стандарте языка SQL 33.5 KB
  В таком случае в реляционной модели по традиции по крайней мере в случае базовой переменнойотношения один из потенциальных ключей должен быть выбран в качестве первичного ключа а все остальные потенциальные будут называться альтернативными. Поэтому в качестве первичного ключа как правило выбирают тот который имеет наименьший размер физического хранения и или включает наименьшее количество атрибутов. Если не придерживаться формальностей то внешний ключ можно определить как множество атрибутов одной переменнойотношения R2 значения...
36023. Концентраторы напряжений 34 KB
  Дефекты и конструктивные концентраторы напряжений в элементах способствуют повышению уровня напряженности металла и как следствие снижению ресурса оборудования. Для изделий имеющих конструктивные концентраторы напряжений при оценке влияния дефекта на их работоспособность следует сопоставить степень влияния конструктивного концентратора напряжений и дефекта. При расположении дефекта в зоне концентратора напряжений он может оказывать большее влияние на долговечность изделия чем даже более опасный по его ориентации форме но...
36024. Основные задачи системного администрирования. Процессы и их идентификаторы 34.51 KB
  Процессы и их идентификаторы Для понимания процедуры начальной загрузки необходимо иметь самое общее представление о том что такое процесс в системе поскольку это понятие будет постоянно использоваться в дальнейшем. Процесс это загруженная в оперативную память программа. В Linux вначале запускается процесс который загружает в оперативную память программу из указанного ему файла и начинает ее выполнять. Это означает что каждый процесс должен быть запущен как говорят порожден какимто другим процессом.
36025. Отношения. Переменные отношения. Значение переменных отношения. Базовые переменные отношения и их представления. Предикаты и высказывания 32 KB
  Отношения. Переменные отношения. Значение переменных отношения. Базовые переменные отношения и их представления.