87313

Литовсько-Польська доба

Лекция

История и СИД

Для відбиття нападів турок і татар козаки об’єднувалися у ватаги споруджували укріплення січі. окремі січі об’єдналися і утворилася одна Запорозька Січ. Всередині Січі був майдан де проходила козацька рада там же знаходились церква канцелярія курені де жили січовики та інші господарські та ремісничі будівлі.

Украинкский

2015-04-18

113.21 KB

0 чел.

З.М. 2. Литовсько-Польська доба.

Основні поняття: Кревська, Люблінська та Берестейська унії, Городельська унія, за якою визнавалось право на існування політично «оксамитове» вторгнення, битва на Синіх Водах, Грюнвальдська битва, Річ Посполита, фільварки,  Магдебурзьке право, «козак», реєстрове козацтво, братства,  Дике Поле, «курінь», Зборівська угода, Білоцерківська угода, Переяслівська Рада, Військо Запорізьке, …

Основні історичні постаті: Настя Лісовська, К. Косинський, С. Наливайко, М. Жмайло, Т. Трясило, І. Сулима, Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня, Карпо Скидан, Яцько Острянин (Остряниця), Б. Хмельницький

Основні дати: 1362 р., 1385 р., 1410 р., 1413 р. 1520 р., 1569 р., 1596 р., 1588 р., 1572 р., 15911593, 1594 —1596 pp., 1625 р., 1630 р., 1635 р., 1637-1638 рр., 22 квітня 1648 р., серпень 1649 р., грудень 1649р. , вересень 1651 р.,  8 січня 1654 р., 1657 р.

План

  1.  Входження українських земель до складу Литви та Польщі.
  2.  Виникнення українського козацтва. Козацько-селянські повстання к. XVI - поч. XVIІ ст.. Причини їх поразок.
  3.  Причини, характер, основні етапи, та рушійні сили національно-визвольної війни українського народу.
  4.  Козацька держава – Військо Запорізьке. Внутрішня та зовнішня політика Б. Хмельницького.

І

Велике князівство Литовське, що утворилася у ХІІІ ст. шляхом об’єднання власне Литви та Середнього Понімання, практично одразу почало наступ на ПДРуські землі не зустрічаючи практично ніякого спротиву. Цей період вторгнення  іноді називають «оксамитовим», оскільки дії литовців на завойованих територіях не мали характеру експансії. Їх основним гаслом було «Ми старого не зачепимо, але й нового не вводимо», державна мова була руською, «Руська правда» - звичаєве право слов’ян збережено без змін, домінування православ’я,  лише на чолі князівств були поставлені литовці.  

Після 1340 р., коли  останній Галицько-Волинський князь Юрій ІІ Болеслав був отруєний внаслідок боярської змови і воно перестало існувати як єдина держава, дуже скоро Литва, Польща, врятовані КР від золотоординського іга, прибирали до рук окремо Волинь (Литва) і Галичину (Польща). Данницька залежність окупованих територій від Золотої також зберігалась, хоча і в ослабленому вигляді через її поступовий занепад і династичну боротьбу. Перемігши монголо-татар у 1362 р. на Синіх Водах, Литва підпорядкувала собі і Поділля  і на середину XІV ст. це було державне утворення, що контролювало територію від Балтійського до Чорного моря.

До того ж у 1385 р. для об"єднання зусиль у боротьбі з Тевтонськими лицарями, Московським князівством і татарами, Литовський князь Ягайло одружується із королевою Польщі Ядвігою. В результаті цих подій та підписання Кревської унії угоди про державно політичний союз, за якою Велике князівство Литовське повинно увійти до Польської держави. Практично,  литовці втратили свою державність, а українські землі почали роздаватись польським феодалам.

Разом із Польсько-Литовськими загонами, руські воїни приймали участь у боротьбі з Тевтонським орденом, зокрема у вирішальній Грюнвальдській битві 1410 р. Об’єднаними силами тевтони були розбиті вщент, загинув і Великий магістр ордену, що підірвало могутність ордену і вони повністю відмовилися від претензій на землі Польщі та Литви. Це зробило можливим у 1413 р. укласти нову Польсько-Литовську Городельську унію, за якою визнавалось право на існування політично самостійного Великого князівства Литовського, при цьому верховенство польського короля також визнавалось. Для зручності управління вводився однаковий з Польщею адміністративний поділ; зелене світло отримала католицька віра, в той час як православна була відсунута від державного управління.

В цей час інші сусідні держави продовжували шматувати території: Московське царство після низки Московсько-Литовських воєн захопили Новгород-Сіверські землі, Угорщина – Закарпаття, Молдова – Буковину. Їх панування на цих територіях можна схарактеризувати так:

  1.  утиски селянства, через запровадження панщини, тобто відбувається закріпачення
  2.  збільшуються податки
  3.  утиски української православної віри
  4.  асимілятивна (поглинання) політика
  5.  усунення від державного управління місцевих представників

Експансія сусідніх держав доповнювалась появою на ПД українських земель Кримського ханства, яке з 1482 р. почала ходити на Київ майже кожен рік. А з 1497 р. до цього процесу приєдналась і Туреччина, яка відправляла свої загони ще далі у глиб Польсько-Литовських територій аж до Волині, Галичини, де сотнями і тисячами забирала у неволю полонених. (– Настя Лісовська)

Таким чином,  на рубежі XVI ст. відбувся розподіл етнічно українських земель, який призвів до розриву між ними соціально-економічних та культурних зв’язків і втрати на довгі роки незалежності. Цими подіями закінчується доба Середньовіччя і починається Нова доба.

Що стосується Польсько-Литовської об’єднаного королівства, то стан справ на території  Литовської частини не дуже влаштовував польську шляхту, яку вабили руські землі. Однак, литовці ревно обстоювали свою державну самостійність і тільки виснаження матеріальних ресурсів у Лівонській війні (1558-1583рр.) з Московщиною, змусило змінити ставлення до об’єднавчих проектів. Крім того, литовській шляхті імпонували широкі права, якими користувалася польська шляхта, тому стало можливим прийняття у 1569 р. Люблінської унії, за якою відбулося остаточне об’єднання Польщі та Литви у єдину спільну Річ Посполиту. Відтепер Польсько-Литовський сейм стає єдиним дорадчим органом при королі, який проводить єдину зовнішню політику держави. Однак, виконавчу та законодавчу владу, фінанси об’єднати не вдалося.

Об’єднавчий акт 1569 р. значно загострив відношення між католицькою та православною вірою, але поклав початок популяризації ідеї про об’єднання  двох гілок християнства у єдиній державі. Безладдя, що панувало у православ’ї дало змогу Ватикану розставити правильні акценти, щоб приєднати православну церкву до католицької з визнанням верховенства останньої і римського папи відповідно. Цю ідею підтримував і польський король, оскільки це полегшило б ополячення населення українських та білоруських земель. Частина єпископів підтримала цю ідею і папа Климент VІІІ визнав унію  ще у  1565 р. 6 жовтня 1596 р. мало відбутися юридичне оформлення унії у м. Бересті.  Однак, частина православних священників (ініціатор, що відмовився від своєї прихильності до уніатства, єпископ Гедеон Балабан і єпископ Копистенський, князь Острозький із сином, представники патріархату, більшість православного кліру, міщанські депутації)  не визнала правомірність цього рішення і навіть пільги у оподаткуванні, право бути обраними у державні органи влади та ін.. не змогли їх змусити піти на примирення. В результаті сторони прокляли одна одну і замість консолідації розкол поглибився ще більше. Так на українських землях з’явилась греко-католицька церква. 

Соціально-економічний стан українських земель у складі Речі Посполитої можна схарактеризувати одним словом – ополячення (полонізація), здійснення перетворень відповідно до польського зразка.

Після  Люблінської унії подальшими діями Речі Посполитої у соціально-політичній сфері став перепис у трьох українських воєводствах земель і роздача їх польській шляхті  - військово-службовий стан, яка сформувалась протягом ХVІІ ст.. із представників різних соціальних груп, що несли службу у князя у 30-50 великих княжих родів польської та давньоруської династій (Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі, Корецькі, Потоцькі, Заславські, Ружинські, Чорторийські та ін.. )

З 1588 р. після прийняття третього Литовського статуту закріпачення було оформлене  документально, до того ж прийнято 20 – річний  строк розшуку втікачів. Право приватної власності мала лише шляхта. Визнавалася необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика. Основою економіки українських земель і надалі залишалося С/Г, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби власника маєтку. Але поступово починають з’являтися фільварки -  поміщицькі господарства - багатогалузеві  господарські комплекси, з використанням праці українських кріпаків з виробництвом  С/Г продукції на ринок, на продаж (окрім тваринництва і землеробства, розвивалось млинарське, риболовне, бджільництво та ін..) Все це забезпечувало господарям значний прибуток.

Розвивались міста – і державні, і приватні, але мешканці останніх боролися за введення Магдебурзького права виборного місцевого самоврядування – з тим, щоб вийти з-під феодала. ДО СЛОВА: першим укр.. містом, що отримало Магдебурзьке право було м. Санок Галицько-Волинського князівства; в 1356 р. його отримав Львів, у 1374р. – Кам’янець, і лише в к. ХVІІ ст.. – м. Київ.

Таким чином, панування поляків на цих територіях можна схарактеризувати так:

  1.  утиски селянства, через запровадження закріпачення
  2.  збільшуються податки
  3.  асимілятивна (поглинання) політика
  4.  усунення від державного управління місцевих представників
  5.  утиски української православної віри, а після прийняття Брестської унії 1596 р. уніатство на українських землях насаджувалась силою, що вело до занепаду православної віри. На початок  ХVІІ ст. в Україні вже не було жодного православного єпископа. Останнім оплотом православ’я стали братства – громадські організації міщан створені для захисту національно-релігійних та станових інтересів та культурних традицій.

ІІ

Посилення релігійного, національного-релігійного та соціального утисків зумовило появу наприкінці ХV ст. нової верстви населення  - козацтва. Термін «козак» виник ще в ХІІІ ст. в монгольських хроніках, і в перекладі з тюрськ. мови – одинокий, схильний до розбою, страж, конвоїр. (З 1490 р. слово використовується для позначення людей, що вирушали в степ. ) Шукаючи порятунку від гноблення, утікачі ще з ХІІІ ст. збиралися ватагами уходників, на чолі яких стояли отаман і селилися на величезних необжитих просторах подалі на ПД за Дніпровськими порогами на території так званого Дикого Поля. Рибальство, мисливство, бджільництво, землеробство та різні ремеслами, тобто т. зв. «уходництво» могло годувати цих вільних людей.  Тут не було ні панів, ні кріпацтва, але існувала постійна загроза нападів татар, яких підтримувала Туреччина. Це змушувало кожного козака мати зброю, добре володіти нею та бути завжди готовим до захисту.  Багато з них зосереджувались біля великих міст-замків: Канева, Черкас, Корсуня, Брацлава та ін. Займаючись «уходництвом», захищаючи свої землі, козаки часто й самі нападали на турецькі і татарські обози, здійснювали успішні походи на Крим та Туреччину. З часом в них з’явились елементи військової організації, формування окремих загонів, обрання отамана.

Основну  масу «козакуючи» становили українські селяни і міщани. Козакувати йшла і дрібна шляхта, що рятувалася від утисків магнатів. Серед українських козаків було багато росіян, поляків, литовців. З самого початку формування козацтва серед них не було рівності основна їх маса («голота» та «сірома») працювали у більш заможних козаків («дуків»), які володіли великими земельними площами, отарами овець, коней та ін.. Влада поступово зосереджувалась в руках заможного козацтва.

Для відбиття нападів турок і татар козаки об’єднувалися у ватаги, споруджували укріплення «січі». У другій чверті 16ст. окремі січі об’єдналися і утворилася одна Запорозька Січ. Це вже було військово-політичне об’єднання з єдиним центром, організацією і озброєним військом. Тут існували свої закони, виборча система, козацька рада. Січ являла собою укріплення, оточене глибоким ровом і десятиметровим валом з дерев’яним частоколом, кількома високими вежами з бійницями для гармат. Всередині Січі був майдан, де проходила козацька рада, там же знаходились церква, канцелярія, курені, де жили січовики, та інші господарські та ремісничі будівлі.

У козацтва існувала своєрідна військова організація. Козацьке військо (Кош) поділялось на військові частини, курені, очолювані виборними отаманами. На загальній військовій раді обирали старшину: кошового отамана, який мав найвищу владу на Січі, писаря, який відав канцелярією, осавулів, що стежили за порядком у війську, обозного (командував артилерією), суддю та ін..
 Кожен запорожець належав до одного з куренів Січі. Слово «курінь» означало і хату, де проживали козаки і була їхня кухня, і військова, а пізніше й територіальну одиницю. Всього налічувалося до 38 куренів, в котрих гуртувались звичайно козаки-земляки. Не випадково більшість куренів носила назви українських міст.

Адміністративні посади Січі

Військові старшини:

Кошовий отаман  - йому належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Влада його була необмеженою. Він вирішував долю кожного козака, затверджуючи судові вироки, і в першу чергу смертні. Від імені товариства вступав в дипломатичні стосунки з іноземними державами, затверджував обраних або призначених козаків на посади, а також розподіл земель (паланок) та трофеїв між куренями. Вирішував питання прийому козаків до війська або їх звільнення. Мешкав кошовий отаман в окремому приміщенні (хаті) разом зі своїм кухарем.

Боплан у своєму творі «Опис України» пише про необмежену владу гетьмана (кошового отамана), а також про дуже велику відповідальність перед підлеглими козаками: «Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинять без військової ради. Неласка, якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважним у військовому поході, аби не трапилася якась невдача, а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях мусить виявити увесь свій хист і сміливість. Бо коли трапиться йому виявити свою малодушність, то його вбивають як зрадника і відразу ж обирають іншого гетьмана... Управляти ними і вести їх у похід - нелегка справа, і нещасний той, хто невдало це зробить. За сімнадцять літ, які я провів у цьому краї, усі, хто займав цю посаду, трагічно закінчили свої дні».

Символом влади кошового отамана була булава, яку він тримав у руці під час урочистих заходів та в бойовій обстановці.

Військовий суддя - чинив суд на Січі. У відсутність кошового отамана виконував його обов'язки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого регулював витрати коштів Січі, зберігав «скарб і армату» у Військовій Скарбниці. Мешкав і харчувався суддя у своєму курені. Символами влади судді була січова печатка та тростина.

Військовий писар - від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Очолював Січову канцелярію, був начальником для всієї військової старшини, що займала посади писарів в паланках та в похідних командах. Посаду військового писаря займали високоосвічені люди, обізнані на іноземних мовах і латині.

Завдяки письменності й різнобічним знанням вони користувалися великою повагою у козаків. У зв'язку з цим військовий писар рідко переобирався на січовій раді. Мешкав військовий писар в окремому приміщенні разом зі своєю канцелярією, до якої входили писарі різних рангів та кухар. У XVIII ст. військова канцелярія Січі налічувала 48 чоловік. Зовнішньою ознакою гідності військового писаря був каламар (чорнильниця) в довгій срібній оправі, який він під час ради тримав за поясом, а перо застромлював за праве вухо.

Організаційна структура Війська Запорозького низового

Військовий осавул - в його обов'язки входила організація і ведення прикордонної служби запорізьких земель, охорона зимівників та шляхів на Січ по Дніпру і на суші. Він проводив слідство та виконання судових вироків. Разом з обозним підтримував дисципліну й порядок у війську. в фортеці Січі та похідних таборах. Займався розподілом платні та провіанту. Його помічником був військовий довбиш. Мешкав і харчувався осавул у своєму курені. Символом влади військового осавула була тростина.
Для підвищення престижу влади кошового отамана, судді, писаря і осавула під час урочистих ходів та в бойовій обстановці кожного з них супроводжувала почесна варта, яку виділяли курені.

Військовий обозний - Очолював артилерійську і фортифікаційну справу на Січі. Під час походу він або наказний обозний керували побудовою табору з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська, разом з військовим осавулом підтримував дисципліну та порядок на Січі. Помічником обозного був пушкар.

Перначний утримувач і охоронець клейнодів.

Бунчужний – охоронець гетьманського бунчука, керував окремими загонами, виконував доручення гетьмана.

Курінний отаман - найбільшої повагою на Січі користувалася посада курінного отамана. Хто не був раніше на посаді курінного отамана, не міг бути обраним на посаду кошового. Велике значення це мало також і для інших посад на Січі. Так, наприклад, якщо суддя та осавул не займали раніше посади курінного отамана, то звання військового старшини за ними не зберігалося після їх звільнення з посад.
Осо6лива повага до посади курінного отамана свідчить, що це
найдавніша посада у війську, її удостоювалися найталановитіші козаки, зокрема, військові старшини, що займали раніше посади кошового отамана, судді, осавула, писаря та ін. Курінний отаман мав необмежену владу над козаками свого куреня. Без його дозволу ніхто не мав права відмикати курінну скарбницю, де зберігались кошти куреня та особисті речі козаків. В курінній скарбниці зберігались речі і тих козаків, що займали вищі посади на Січі, в т.ч. і кошового отамана. Коли курінний отаман тимчасово був відсутній, у господарчих справах його заміщав курінний кухар. Під час походу призначався наказний курінний отаман, а обраний залишався в Січі. Курінний отаман мав свій значок, тобто невеликий прапор, який ніс курінний хорунжий. Обирався курінний отаман на курінній раді.

Крім військової старшини, існували посади військових служителів, до яких належали:

Військовий довбиш - був важливою особою на Січі, оскільки ударами в литаври збирав козаків на січовий майдан на раду. Він також подавав сигнал про те, що кошовий отаман став під корогвою, а військова старшина під бунчук і що січову раду можна починати. Допомагаючи військовому осавулу, довбиш супроводжував важливих злочинців до Січі. Проводив інспекцію стану збору та виходу козаків з зимівників. Направлявся в паланки для з'ясування причин затримки виплати податків. Довбиш особисто мав бути присутнім при виконанні вироків. Символами його обов'язків були литаври.

Військовий пушкар - під керівництвом військового обозного завідував артилерією. Зберігав порох, свинець, ядра, навчав та командував гармашами. Займався постачанням артилерії. В його веденні була пушкарня, де утримувалися злочинці.

Військовий тлумач (або драгоман) - крім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, здійснював розвідку та контррозвідку Січі. Для виконання цих обов'язків виїздив сам або направляв розвідників у сусідні держави.
 Військові шафари перевозів. Збирачі податків на перевозах: Кодацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару) та Буго – Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар, та підписар.

Військовий кантаржій  - зберігач міри і ваги на Січі. Слідкував за збором здобутків для січової скарбниці, а також дотримання правил торгівлі на Січі.

Отаман січової школи  - під наглядом начальника січових церков очолював освіту дітей в січових школах, де навчання велося за кошти Січі. 

За січовою старшиною йшла паланкова, що стояла вище військових службовців. На ці посади щорічно на раді обирались найзаслуженіші люди. Для вирішення важливих питань внутрішніх справ проводились паланочні ради, але остаточне рішення належало раді паланочної старшини.

Полковник на території паланки уособлював кошового отамана, тому мав право карати і страчувати злочинців. Він відповідав за моральний стан і дисципліну козацького середовища в слободах і зимівниках, а також своєчасний збір козацького війська за розпорядженням з Січі. Його влада поширювалась також і на осіб, котрі проїжджали через паланку. Він дозволяв їм в’їзд у вольності запорозьких козаків, а для безпеки давав перепустку – знак у вигляді копії пірнача.

До військових службовців паланки належали: громадський отаман, який стояв на чолі слободи чи промислу і стежив за ладом та добропристойністю його мешканців; військовий табунник, військовий скотар та військовий чабан, які дбали про громадські табуни коней, череди худоби та отари овець.

Польська адміністрація на перших порах не виявляла занепокоєння, оскільки козаки селилися у прикордонних територіях з мусульманським світом і таким чином були першим ешелоном оборони кордонів держави. Крім того, освоєння козаками земель Придніпров’я швидко привернуло увагу українських і польських магнатів, які почали захоплювати тут землі і використовували козаків як робочу силу, а також під час походів на турок і татар.

У ході історичного розвитку, козацтво не раз ставало рушійною силою суспільно-політичного життя України. Козаки виступили як захисники українського народу від руйнівних нападів татар і турок, від феодального та національно-релігійного гніту  польських феодалів.  

З появою реєстрового козацтва у 1572 р. (частина українського козацтва, яку влада Речі Посполитої взяла на військову службу і внесла у спеціальний реєстр ), соціальні протиріччя між козаками і владою Речі Посполитої ще більше загострюються. Реєстрові козаки мали отримувати платню за службу, мати власні судову, адміністративну та військову владу, власні клейноди, звільнення від податків, право на землеволодіння та самоврядування  у м. Трахтемирів та Зарубському монастирі, де мали розміщуватися військові частини, арсенал, шпиталь, але на ділі у козаків з’явилась ще одна причина для хвилювань – бажання Речі Посполитої повністю контролювати всі сторони життя вільних козаків.

До початку національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького козаки не раз повставали проти польського панування.

Було 2 хвилі козацько-селянських повстань: у 90-х рр. ХVІ ст. і потім у 20-30 рр. ХVІІ ст. 

 Повстання К. Косинського (15911593)- перший великий збройний виступ козацтва проти шляхти і української адміністрації Речі Посполитої. Причиною повстання стали заборони і обмеження нереєстрового козацтва, накладені урядовою ухвалою «Порядок щодо низовиків та України» 1590 року, неспроможність влади контролювати виконання цієї ухвали, а також затримки платні реєстровцям. Приводом до виступу була майнова суперечка між Криштофом Косинським і білоцерківським старостою, князем Янушем Острозьким. Впродовж 1592 року повстання охопило КиївщинуБрацлавщинуПоділля і Волинь2 лютого 1593 року його придушили сили руських князів Острозьких і Вишневецьких у битві під містечком П'яткою. Після поразки Косинський спробував знову підняти козаків на боротьбу і навесні 1593 року обложив резиденцію О. Вишневецького в Черкасах. Проте в одному з боїв козацький отаман загинув і його війська відступили. Влітку козаки повторили напад на Черкаси, який закінчився угодою із Вишневецьким. Ця угода денонсувала положення урядової ухвали 1590 року й надавала амністію учасникам повстання. Центральна влада Речі Посполитої дала мовчазну згоду на цю угоду, сподіваючись на участь козацтва в П'ятнадцятирічній війні (1593 — 1606) проти турків.

 Не минуло й року, як в Україні спалахнуло нове грізне повстання 1594 —1596 pp., яке очолив Северин Наливайко.  Після Хотинської війни (1620-1621 pp.), яка принесла славу українським козакам, польський уряд не виконав даних козакам обіцянок, не виплатив їм належну платню, зменшив реєстр. Польський уряд прагнув перетворити козаків, яких не було в реєстрі, у залежних селян. Польська шляхта за підтримки уряду порушувала майнові права українських феодалів, у тому числі гетьманів, незаконно захоплювала їхні володіння.

У 1625 р. під керівництвом Марка Жмайла пройшло наступне антипольське повстання, оскільки польський уряд не виконав своєї обіцянки надати учасникам Хотинської війни права реєстровців. Козаки, які після цієї війни осіли на Київщині, заявили, що вони не визнають владу панів і королівських старост. Влітку 1625 р. польський уряд направив на Київщину каральне військо на чолі з коронним гетьманом С. Конєцпольським. На допомогу повсталим прийшов 20-тисячний загін на чолі с Марком Жмайлом, якого на Січі обрали гетьманом. У бою біля озера Курукового обидві сторони зазнали серйозних утрат і козацька старшина стала схилятися до компромісу з поляками, передавши гетьманську владу прихильникові угоди зі шляхтою Михайлові Дорошенку. За підсумками переговорів було підписано Куруківську угоду, за якою всі учасники повстання були амністовані, а реєстр збільшувався на 6 тис. Реєстровцям була визначена щорічна заробітна плата в 60 тис. злотих і виділені королівські землі. У свою чергу, козаки прийняли на себе зобов'язання не втручатися в релігійні справи, припинити морські походи і не вступати в зносини з іноземними державами.

Укладений мир не міг бути тривалим, оскільки він не лише поглибив протиріччя між реєстровими (привілейованими) і низовими («незаконними») козаками, але і залишив без захисту селянство і міщан - основну масу повсталих. У цей період на Січі організаційно оформилося нереєстрове козацьке Військо Запорозьке Низове. У 1628 р. запорожці не визнали нового гетьмана Григорія Чорного й обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила). Г. Чорний спробував взяти під контроль низове козацтво, що призвло до чергового соціального вибуху. У березні 1630 р. загін і привіз Г. Чорного на Запоріжжя. На козацькій раді його було засуджено і страчено. Тарас Федорович на чолі 10-тисячного війська рушив на Правобережжя. Він звертався до народу з універсалами, які закликали вступати до його загонів, «добувати козацькі вольності» і «захищати православну віру». Результат повстання було вирішено в тритижневих боях з поляками під Переяславом у травні 1630 р. Польський гетьман С. Конєцпольський запропонував мир, і старшина погодилася. Відповідно до Переяславського договору між поляками і старшиною козацький реєстр збільшувався до 8 тис, козаки здобували право самим обирати собі гетьмана. В іншому цей договір підтверджував умови попередньої Куруківської угоди. Тарас Федорович не визнав домовленостей старшини з поляками і з великим загоном повстанців відійшов на Запорожжя, а звідти - на Дон.

 У 1635 р. поляки посилили ізоляцію Січі. Для цього ними всього за півроку перед першим дніпровським порогом, що називається Кодак, була побудована і добре оснащена фортеця. Але виконати поставлене польським урядом завданя - не допустити зносин українського населення із Запорожжям - не вдалося. Уже через місяць після завершення будівництва фортеці вона була зруйнована загоном січовиків, яких очолював їхній гетьман Іван Сулима. Після повернення на Запорожжя зрадник з реєстровців видав козацького гетьмана і він був страчений за наказом польського короля.

Антипольські настрої серед козацтва посилювались і серед реєстровців. Улітку 1637 р. розпочалося нове повстання, яке охопило Лівобережну і Правобережну Україну. Його керівниками були талановиті полководці - Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня, Карпо Скидан, Яцько Острянин (Остряниця). Селяни швидко вливалися до лав повстанців, громили маєтки своїх панів. Козаки зазнали ряд поразок від польського війська, яке чисельно їх переважало. П. Бут був захоплений у полон і страчений. К. Скидану і Д. Гуні вдалося пробитися на Запорожжя.

Навесні 1638 р. козаки на чолі з Я. Острянином вийшли із Запорожжя і розбили поляків під Голтвою. Проте загони Я. Острянина, захопившись переслідуванням відступаючих поляків, попали в засаду і були розбиті. Бої під Лубнами й Жовнином закінчилися поразкою запорожців. Я. Острянин із частиною козаків перейшли кордон Московської держави й поселилися на Слобожанщині. Незабаром козаки Д. Гуні змушені були також піти на переговори з урядовими військами і капітулювати. Сам Д. Гуня з частиною запорожців врятувався на Дону.

Таким чином, на жаль, це були емоційні, практично неорганізовані сплески козацького і селянського гніву, тому вони закінчувались поразками.

ІІІ

У 1648 р. на Українських землях спалахнула національно-визвольна війна українського народу ХVІІ ст.. під проводом Б.Хмельницького.

Причини:

  1.  відсутність власної держави
  2.  утиски православ’я
  3.  нерівність польської та української шляхти, селян та промисловців у правах
  4.  утиски українських міщан
  5.  посилення кріпацтва (з 5-денного на 6-денне)
  6.  козацька старшина та гетьмани призначалися Польщею
  7.  слабкість вищої державної влади Речі Посполитої (короля і сейму), які не мали достатньо сил і авторитету, щоб контролювати дії польських магнатів на місцях

Характер: національно-визвольний, релігійний та соціальний

Рушійною силою став об’єднаний рух різних соціальних верств: козаків, селян, міщан, православного духовенства, частини дрібної шляхти, які злились в єдиний потік з метою скинути владу Речі Посполитої, створити Українську державу.

Очолив повстання Чигиринський сотник Б.Хмельницький, який на початок 1648 р. мав 53 роки і неабиякий досвід. Поштовхом стало свавілля магната Чаплинського у хуторі Суботові.

25 січня 1648 р. Хмельницький із загоном відданих козаків відправився на Січ, а реєстрові козаки перейшли на сторону повсталих.  Б.Хмельницького обрано гетьманом війська Запорізького. Шукав союзників.  У квітні 1648 р. у Бахчисараї підписав угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм про військову допомогу татар у боротьбі проти Речі Посполитої. Це додало впевненості і 22 квітня 1648 р. почався військовий похід.

І етап

ІІ етап

ІІІ етап

ІV етап

1648-1649

1650-1653

1654-1655

1656-1657

Військова перевага українських повстанців

Боротьба, що не принесла успіху жодній стороні

Надання військової допомоги Росією

Спільні дії зі Швецією та Трансильванією

Битви під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями – перемога повстанців. Облога Львова, Замостя. У грудні 1649р. – у Києві.

Збаража - уклали Зборівську угоду (18 серпня 1649 р.) – за яким Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводство під назвою Військо Запорізьке визнавалося автономією у межах Речі Посполитої.

Облога поляками Вінниці - перемога повстанців.

Поразка козаків під містечком Берестечком через зраду татар. Після облоги поляками  Білої Церкви – Білоцерківська угода (28 вересня 1651 р.) – за якою територія автономії обмежувалась Київським воєводством.

Переможна битва під горою Батогом – кульмінація війни. Облога Кам’янця-Подільського. Облога Жванця – зрада кримського хана.

Результат нових пошуків союзника - Переяслівська Рада (8 січня 1654 р.) , але цар ратифікував їх у березні - Березневі статті. 

Спільно з Росією на Брацлавщині зупинено польсько-литовські та татарські війська.

1656 р. – Віленський мир Росії з Польщею. Б.Хмельницький шукає нових союзників: із Трансільванським князем було взято Краков, Варшаву. Провал Шведсько – Трансильвансько-Українського походу.

Помер Б.Хмельницький.

У процесі розгортання національно-визвольної війни вперше в історії української суспільно-політичної думки були чітко сформульовані основи національної державної ідеї:

  1.  право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання
  2.  незалежність і соборність Української держави, генетичний зв’язок з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури

ІV

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б.Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною – від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель (після І переможного етапу) та ліквідації в них польської адміністрації гостро встало питання про регулювання економічного життя, правопорядок та захист населення. Специфічні напіввійськові засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом традицій та звичаїв Запорізької Січі, яка стала зародком новостворюваної держави, та надзвичайно важкого геополітичного становища держави. Саме в цьому контексті слід сприймати й назву козацької державиВІЙСЬКО ЗАПОРІЗЬКЕ.

В найкращі часи площа держави простягалася майже на 200 тис. кв.  км, де проживало понад 3 млн. чоловік. В основу адміністративного поділу було покладено полково-сотенний принцип. Кількість полків не була сталою, але вона коливалась у межах 20.

Органи публічної влади також копіювали модель управління Запорозької Січі: формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка мала вирішувати військові, політичні, господарські, правові та інші питання, проте вона не була постійно діючою. Б.Хмельницький частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд, державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти – універсали. 

Після знищення фільварково-панщинної системи господарювання (остаточно після 1652 р.), козацька старшина прагнула сама стати великими землевласниками. Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою є селянство, намагався гасити нові соціальні конфлікти і як міг гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.

Система органів публічної влади мала три рівні:

  1.  генеральний (вища влада на рівні гетьмана та генеральної старшини),
  2.  полковий (обирався полковою старшиною і складався з полковника  та його помічників – писар, суддя, обозний, осавул та хорунжий)
  3.  сотенний (сотника та його помічників). У великих містах управління здійснювалось магістратами, в малих – отаманами.

Фінансову сферу держави спочатку гетьман контролював особисто, а згодом запроваджено посаду підскарбія. Поповнення державної скарбниці здійснювалось за рахунок земельного фонду, прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та податків. Поряд із вирішенням внутрішніх проблем, Б.Хмельницький провадив активну зовнішню політику.

 Гарантом розбудови нової держави  стала національна армія, яка сформувалась із повсталого(покозаченого) селянства та міщан навколо реєстрового та запорозького козацтва. Армія формувалась із добровольців і у вирішальні моменти військових змагань її чисельність доходила до 100-150 тис. осіб. (під містечком Берестечком у 1651 р.)

Б. Хмельницький здійснював курс на зосередження в своїх руках всієї повноти влади, що було єдино правильним на той період часу, бо сприяла консолідації суспільства навколо державної ідеї, запобігала гострій міжусобній війні за владу. Смерть гетьмана стала поворотним моментом  в історії розвитку української державності.

Література

1. Бойко О. Історія України – К: Академія – 2002 – с.656

2. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К, 1992

3. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.. та ін..


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54960. ВЫРЕЗАНИЕ ИЗ БУМАГИ 69 KB
  Цели: Обучающая: Способствовать формированию представления о таком виде декоративно прикладного искусства как вырезание из бумаги. Слайды 18 Сейчас вы можете назвать мне тему нашего урока ответы детей Правильно вырезание из бумаги слайд 9 Но давайте нашему уроку придумаем красивое название...
54961. Материки и океаны 65.5 KB
  План урока Этапы урока Задачи этапов Деятельность учителя Деятельность учащихся Методы и приемы Формы работы Средства обучения Самоопределение в деятельности Настрой учащихся на работу активизация познавательных мотивов учащихся создание психологического комфорта в классе...
54962. Конспект урока на тему баскетбол 41.5 KB
  Прыжки и их разновидности: на двух ногах на правой ноге на левой ноге 1мин 5 мин 3мин 2мин Обратить внимание на внешний вид занимающихся Плечи чуть наклонены вперед Темп движения быстрый руки согнуты ноги не соединять Руки на поясе...
54963. Национальный и религиозный состав населения России 60.1 KB
  Цели: познакомить обучающихся с особенностями национального и религиозного состава населения России. Задачи: образовательные: изучить особенности национального и религиозного состава населения страны языковые семьи и группы; познакомить с национальным составом населения Республики Коми; развивающие: продолжить работу над развитием умения анализировать статистический материал работать с дополнительными источниками; воспитательные: воспитывать гражданственность...
54964. Разработки уроков по информатике 2.39 MB
  Планконспект урока Презентация к уроку Дополнительный материал 2 2 Информация Теория Практика Понятие информации свойства информации единицы измерения объема информации. Планконспект урока Презентация к уроку Дополнительный материал 3 3 Кодирование информации в компьютере Теория Практика Кодирование и декодирование. Планконспект урока Презентация к уроку Дополнительный материал 4 4 Информационная деятельность человека Теория Практика Сбор обработка передача хранение поиск и защита информации. Планконспект урока Презентация к уроку...
54965. Алфавит 64.5 KB
  Буквы значки как бойцы на парад в строгом порядке построены в ряд. Подумайте почему мы прописали именно эти две буквы Первая и последняя буквы алфавита С новой строки пишем соединения букв ал лф фа ав ви ит. С новой строки с маленькой буквы пишем слово алфавит. Беседа Алфавит или азбука это все буквы расположенные в определенном строгом порядке.
54966. Поделка из бумаги. Летящая бабочка 50 KB
  Ход урока Описание урока Комментарии 1 этап Организационный момент Учитель: Долгожданный дан звонок – начинается урок. 2 этап Постановка учебной задачи Учитель: Какой праздник приближается 8 марта Что принято совершать в этот день Дарить подарки Кто может предположить что мы будем делать сегодня на уроке...
54967. Учимся лепить из пластелина 39.5 KB
  Итак начнём. И также не забывайте что он горячий и одно неосторожное обращение приведёт к ожогу. самостоятельная работа учащихся при работе звучит тихая лёгкая музыка У: Молодцы Вы очень постарались получилось очень красиво а давайте мы сделаем так зверюшек которых сделали в начале урока...
54968. Великая Отечественная война. Сталинградская битва 70.5 KB
  Путина от 1 февраля 2013 года 215 мин Сталинград 3 мин. Капитуляция Паулюса под Сталинградом 3 мин. документы карточки аудио-материалы Левитан о победе под Сталинградом Понятийный минимум: Коренной перелом операция €œУран. 1 мин.