87317

Розвиток книговидання та видавничої діяльності наукових товариств кінця ХІХ та на початку ХХ століття

Курсовая

Журналистика, издательское дело, полиграфия и СМИ

Вивчення тенденцій розвитку книги та книговидання в Україні в окремі періоди її історії, впливу книги на розвиток свідомості та інтелектуального рівня суспільства, на практичне життя є важливим завданням дослідників. Особливий інтерес викликає період кінця ХІХ – початок ХХ століття.

Украинкский

2015-04-19

172.19 KB

2 чел.

1

                                        Зміст

Вступ……………………………………………………………………………. ...3

  1.  Наукове товариство ім. Шевченка…………………………………….......5
  2.  Початковий етап……………………………………………………......5
  3.  Другий етап…………………………………………………………... ..6
  4.  Третій етап……………………………………………………………...7
  5.  Четвертий етап………………………………………………………...10
  6.  Видавнича робота університетських наукових  історичних  товариств України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)………………………………….11
  7.  Історико-етнографічний гурток Університету св. Володимира……………………………………………………………12
  8.  Історико-філологічне товариство при Харківському

університеті…………………………………………………………....13

  1.  Історико-філологічне товариство при Новоросійському

університеті……………………………………………………………15

  1.  Історико-філологічне товариство при інституті князя    

Безбородька у Ніжині………………………………………………...16

  1.  Українське наукове товариство у Києві…………………………………17
  2.  Товариство «Просвіта»…………………………………………………...18
  3.  Винекнення Товариства «Просвіт» як української просвітницької організації……………………………………………………………..18
  4.  Діяльність Товариства «Просвіта»…………………………………..21
  5.  Характеристика Видань Львівського Товариства «Просвіта»……..29

Висновок………………………………………………………………………….33

Використані джерела…………………………………………………………….34

Додатки…………………………………………………………………………...35

Вступ

Вивчення історії розвитку культури має надзвичайно важливе значення для незалежної України, для розвитку громадянської свідомості, визначення та ствердження її національних ідеалів. Важливим складником історії культури є історія друкарської справи та книговидання.

Книговидання - важлива галузь людської діяльності. Вона забезпечує закріплення та передачу інформації в часі та просторі у вигляді текстового й ілюстративного матеріалу, що є найпоширенішим засобом у цій галузі на наш час. Відповідно до загальної теорії комунікацій, книга залишається найважливішою формою існування й розповсюдження інформації, способом організації твору індивідуальної свідомості в знакову систему для сприйняття її суспільною свідомістю. Книжкове виробництво, як галузь економіки суспільства і як важлива сфера його духовного зростання, постійно поповнює його інтелектуальний потенціал новою інформацією та закріплює накопичені знання як духовну спадщину, соціальний досвід людства.

Вивчення тенденцій розвитку книги та книговидання в Україні в окремі періоди її історії, впливу книги на розвиток свідомості та інтелектуального рівня суспільства, на практичне життя є важливим завданням дослідників. Особливий інтерес викликає період кінця ХІХ – початок ХХ століття.

У цей період діють наукові товариства які намагаються розвивати свою видавничу діяльність, зробити свій внесок до культурного розвитку літератури і видавної справи.

У цей період друкарство і видавнича справа розвивалися за умов швидкого поширення в Російській імперії нових засобів виробництва, зростання рівня освіти, загальної культури, науки. Такий досвід має серйозне теоретичне і практичне значення в умовах сучасної України, яка на новому рівні трансформується у демократичну державу з ринковою економікою.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що досвід книговидання наукових товариств у період стрімкого розвитку виробничих відносин має особливе наукове і практичне значення у період трансформації, що його переживає Україна сьогодні.

Метою дослідження є відтворення цілісної картини розвитку книговидання та видавничої діяльності наукових товариств кінця ХІХ та на початку ХХ ст. як синтетичної галузі, в якій органічно поєднувалися технічні досягнення в поліграфічному виробництві із культурними і громадсько-політичними надбаннями суспільства.

Концепція роботи передбачає виконання таких завдань:

  1.  проаналізувати стан вивчення проблеми;
  2.   охарактеризувати розвиток видавничої діяльності наукових товариств, зростання їх кількісних та якісних показників на основі виявлених опублікованих і неопублікованих джерел.

Об'єкт дослідження - розвиток видавничої діяльності наукових гуртків та розвиток друкарства взагалом.

Предметом дослідження є основні тенденції розвитку видавничої діяльності гуртків кінця ХІХ - початку ХХ ст.

  1.  Наукове товариство ім. Шевченка

1.1 Початковий етап

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 році у Львові. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 року) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії.

Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльности Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 році, перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до проблем українознавства).

На початковому етапі (1873 — 1892) воно зосереджувало увагу на друкуванні й поширенні серед народу української художньої літератури. 1874 р. засновано власну друкарню, у якій вийшли близько 20 назв книг, у тому числі «Історія літератури руської» О. Огоновського (1887 — 1894), журнал «Зоря» (з 1885 р.) тощо. Першим головою НТШ був К Сушкевич (1874 — 1885), потім С. Громницький і Д. Гладилович (1885 — 1892), 1892 р. — Ю. Целевич.

1.2 Другий етап

Другий етап (1893 – 1914) розпочався з реорганізіції Товариства в наукову установу, кінцевою метою якої було створення на його ьазі майбутньої Академії наук України.

1898 р. чітко визначився статус членства в НТШ, який базувався тільки на наукових кваліфікаціях. Було сформовано перший склад дійсних членів Товариства, розпочато комплектування бібліотеки науковою літературою, переоснащено друкарню, відкрито власну палітурню(1903), книгарню (1905) та ін.

Наприкінці 90-х років почалися активні зв'язки НТШ із зарубіжними науковими установами, навчальними закладами, товариствами, бібліотечними центрами тощо.

Виходили «Записки Наукового товариства імені Шевченка» (1895 – 1914 рр.), які спочатку були органом усіх секцій, а з 1897 р. – історично – філософічної та філологічної секцій; «Хроніка Наукового Товариства імені Шевченка» (1900 -1914 рр., паралельно виходила німецькою мовою). Історично – філософічна секція видає «Збірник історично – філософічної секції» (1898 – 1913 рр., в якому вміщено 8 томів «Історії України – Руси» М. Грушевського); серію «Студії з поля суспільних наук і статистики». Вийшли окремі тематичні збірники та монографії. Перший україномовний «Словар правничий» К. Левицького(1894).

У 1895 – 1905 рр. під егідою НТШ продовжувала друкуватися «Руська історична бібліотека». У 1898 – 1905 рр. – «Літературно – науковий вістник» та ряд інших українознавчих видань.

Вже на початку ХХ ст. Товариство мало значні наукові досягнення, набуло всеукраїнського значення і міжнародного визнання.

  1.  Третій етап

Третій етап діяльності НТШ припадає на 1914 – 1945 рр. І характеризується як науковими досягненнями, так і значним спадом у видавничій роботі.

Діяльність товариства булла перервана Першою світовою війною. Крім того, почалися адміністративно – політичні утиски з боку польської влади, значні фінансові труднощі, що призвели до скорочення наукою – видавночої продукції. У 1925 – 1939 рр. Вийшло лише 36 томів «Записок Наукового Товариства Шевченк», 15 випусків «Хроніки НТШ».

У розгалуженій системі періодики НТШ почалися пошуки журналу, тематично наближеного до проблем культурології, передусім історії та теорії книги, бібліографії, організації книжкової справи, який мав би можливості для співпраці з бібліографічною комісією. Таким виданням став часопис «Стара Україна», спільний для музею та бібліотеки НТШ, що радо надавав свої сторінки для публікації праць дослідників українських книги. Хронологічно існування часопису було недовгим – лише 1924 та 1925 рр., усього 24 числа, однак навіть цей короткий час виявився доволі продуктивним з огляду на публікаційну активність членів комісії. Відомо, що редакція «Старої України» мала наміри продовжувати випуск журналу і в пізніший період, але складні обставини діяльності НТШ (насамперед жорстока економічна дискримінація, що її польська влада застосовувала до цього шанованого в Європі авторитетного наукового центру) не сприяли цьому.

«У 1937 р. Українське товариство бібліографів, що  діяло у Львові та згуртувало численних аматорів книгознавчих досліджень і колекціонерів друкованих раритетів, звернулися до бібліографічної комісії НТШ з пропозицією об'єднати наукові та організаційні зусилля (а також, зрозуміло, і кошти) та започаткувати випуск спільного книгознавчого часопису. На об'єднаних засіданнях бібліографічної комісії та Українського товариства бібліографів 17 грудня 1936 р. та 1 січня 1936 р. було остаточно залагоджено всі організаційні питання, обрано назву видання – «Українська книга», оскільки в центрі багатогранних досліджень історичної та бібліографічної тематики завжди були саме українські друки різних періодів, друкарень, змісту та ін.» [12]

«Часопис історії і культури», як зазначалося у підзаголовку місячника, виходив у світ під редакцією заступника голови бібліографічної комісії, директора книгозбірні НТШ, видатного українського історика І. Кревецького. Головне завдання «Старої України» редакція вбачала в такому: «Людина без власної самосвідомості не є культурною людиною, так і народ без історичної свідомості не є нацією. Розбудити сю свідомість якнайглибше і якнайширше на Україні – ось головне завдання нового часопису»[3].

Не можна не зауважити, що фактично від перших днів свого заснування «Українська книга» не лише перетворилась на головний друкований орган для всіх найковців НТШ, дотичних до проблем дослідження національних книжкових набутків, а й викликала широке зацікавлення галицької громадськості, завжди небайдужої до непересічних явищ культурного життя.

Ще разом з іншими товариствами, НТШ заснувало ще один журнал «Українська музика» (1937 – 1938; 1939, №1). 1937 р. розпочалася робота над великою працею «Атлас україни й сумежних країв».

За 1873 — 1939 рр. Товариство випустило 591 том різних серій, 352 наукові праці, підручники і карти, 103 номери літературно-громадських та літературно-мистецьких журналів, 95 назв художніх творів, 31 інформаційне видання. За цей період воно співробітничало з більш як 500 науковими центрами, товариствами, бібліотеками світу. З різних зарубіжних академій, наукових установ, навчальних закладів дійсними членами НТШ обрано понад 90 осіб, серед них — А. Ейнштейн, О. Шахматов, Ф. Корш, А. Мазон, В. Ягич, О. Пипін, А. Йоффе, І. Бодуен де ІСуртенс, Л. Нідерле, Т. Масарик, М. Планк, М. Фасмер, І. Шишманов та ін.

Після возз'єднання (1939) західноукраїнських земель в єдиній Українській державі НТШ і всі пов'язані з ним установи у Львові ліквідувалися й остаточно припинили діяльність 14 січня 1940 р. Більшість членів Товариства не визнала розпуску НТІІІ (окремі з них напівлегально збиралися на засідання секцій, наприклад історико-філософічної, кооптували у свої ряди нових членів).

Після возз'єднання (1939 ) західноукраїнських земель в єдиній Українській державі НТШ і всі пов'язані з ним установи у Львові ліквідувалися й остаточно припинили діяльність 14 січня 1940 р. Більшість членів Товариства не визнала розпуску НТІІІ (окремі з них напівлегально збиралися на засідання секцій, наприклад історико-філософічної, кооптували у свої ряди нових членів).

  1.  Четвертий етап

Четвертий етап діяльності НТШ, який умовно можна назвати еміграційним, розпочався із Загальних зборів українських учених — емігрантів (в основному дійсних членів НТШ В. Кубійовича, О. Кульчицького, П. Зайцева, В. Яніва та ін.) у м. Міттенвальд (Німеччина) 30 березня 1947 р. Збори вирішили відновити активну діяльність НТШ у Європі, затвердили його структуру й президію. Головою знову обрано І. Раковського (1947 — 1949), пізніше — З. Кузелю (1949 — 1952). Місцем перебування НТШ (1951) стало м. Сарсель (поблизу Парижа). Було створено нові комісії та інститути, зокрема Інститут національних досліджень та Інститут Енциклопедії українознавства. До НТШ ввійшли його члени, що проживали у Франції, Німеччині, Італії, Англії, Бельгії, Швейцарії, Австрії, Голландії, Норвегії, Польщі, Чехії, Словаччині. Головою НТШ в Європі у 1952 — 1985 рр. був В. Кубійович, нині — А. Жуковський. Окремі відділи НТШ виникли у США (Нью-Йорк, 1947), Канаді (Торонто, 1949), Австралії (Сідней, 1950). На їх базі з 50-х років утворилися автономні крайові НТШ у США. Продовжується випуск спільних традиційних видань: «Записки...» (з 1948 р. вийшло більш як 60 томів), «Український архів» (т. 1 - 43, 1960 - 1987 рр.). Спільними виданнями є «Бібліотека українознавства» (т. 1 - 61, 1951 - 1989 рр.) та окремі збірники, присвячені визначним діячам і подіям.

21 жовтня 1989 р. з ініціативи групи львівських учених відбулися установчі збори. На яких відновлено Науковктовариство імені Шевченка у Львові. Прийнято статус і програму, сформовано секції, комісії тв. Інші структурні підрозділи.

  1.  Видавнича робота університетських наукових  історичних  товариств України

У другій половині ХІХ − на початку ХХ ст. на території України, яка входила на той час до складу Російської імперії, виникають краєзнавчі, церковно-археологічні, історичні та історико-філологічні товариства. Серед них окрему групу складають ті, що утворилися при вищих навчальних закладах: університетах та інститутах. У їх роботі брала участь вузівська професура, вони мали можливість підтримувати наукові зв’язки як із вітчизняними, так і з закордонними науковими центами, проводити просвітницьку роботу, зокрема влаштовуючи курси публічних лекцій та наукових читань, ініціювати створення архівів, музеїв, бібліотек. До таких наукових установ традиційно відносять Історичне товариство Нестора-літописця при університеті Св. Володимира у Києві, Історико-філологічне товариство при Харківському університеті, Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті та Історико-філологічне товариство при інституті князя Безбородька у Ніжині.

Складовою частиною діяльності наукових історичних товариств була їхня видавнича робота, зумовлена необхідністю сприяти поширенню історико-філологічних та історико-етнографічних знань серед населення України. Оскільки наукові історичні товариства функціонували на базі університетів, на них поширювались і юридичні норми університетської політики уряду у видавничій справі. 

2.1 Історико – етнографічний гурток Університету св. Володимира

Історико – етнографічний гурток Університету св. Володимира заснований з ініціативи  М. В. Довнар – Запольського на історично – філологічному факультеті 1903 року. Його головою було призначено професора М. В. Довнар – Запольського. За весь час свого існування гурток налічував 103 особи. Серед 9 існуючихпри університеті св. Володимира студентських гуртків цей був найпопулярнішим. До його складу в перші роки  входили студенти всіх факультетів, яких цікавили історично – етнографічні проблеми.

Згодом членами гуртка були виключно студенти історично – філологічного факультету, що пояснюється зміною напряму його діяльності – з широкої вона стала вузькоспеціалізованою. 1911 р. При гуртку створений Археологічний музей. Робота у гуртку проводилась у формі виступів його членів з доповідями та подпльшим їх обговоренням. У доповідній записці   М. В. Довнар – Запольського, направленій міністеру народної освіти у 1915,

зазначалося,  що членами гуртка за 12 років роботи опублікувано більше 50 наукових праць.

«З лібералізацією політики царського уряду, яка почалась 1905 року, тематика наукового гуртка змінилась. Ряд доповідей його членів було присвячено історії Київської Русі. Так, 1905 – 1907рр. В. О. Оголевець підготував доповідь «Изучение вопроса об экономическом быте Киевской Руси», І. М. Альтшулер у 1908 – 1909рр. та 1909 – 1910 рр. виступив із доповідями «Былины как юридический памятник древней Руси» та «Черты княжеской власти по древнерусским сказанням былинным». В цей період зросла кількість членів гуртка, які досліджували проблеми історії України.»

[ 11]

Отже, члени цього наукового товариства поряд із соціально – економічною історією Москви, досліджували також історію Київської Русі, Лівобережної України (Гетьманщини) та інші проблеми історії України.

  1.  Історико-філологічне товариство при Харківському університеті

Товариство було засноване з назвою «Харьковское историко-филологическое общество» при Імператорському Харківському університеті у 1876р. складалось з викладачів університету та інших шкіл і місцевої інтелігенції, зацікавленої краєзнавством. Його члени вивчали археологію, побут, історію Лівобережжя, українську мову і культуру та вели культурно-освітню працю. «Головним ініціатором заснування був професор О. Кірпічников. На початку 1900-их pp. мало 130 членів, серед них Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. і П. Єфименки, О. Русов, Д. Яворницький, Б. Ляпунов, Д. Овсянико-Куликовський, М. Максимейко, І. Філевський, М. Сумцов, М. Халанський, М. Грунський, В. Рєзанов, Я. Новицький, В. Барвінський, О. Ветухів, О. Білецький, Л. Булаховський, О. Федоровський та ін.

Товариство заснувало архів, етнографічний музей, 2 бібліотеки. Праці членів товариства видавалися в серійних виданнях: «Сборник Харьковского историко-филологического обществ» (1886 - 1914), «Труды» (1893 - 1902) і «Вестник» (1911 - 1914). В них опубліковано багато документів з історії Лівобережної України, дослідження Д. Багалія, В. Савви, М. Сумцова, В. Городцова, В. Срезневського та інші. Товариство припинило діяльність за радянської влади.» [5]

Після встановлення радянської влади у Харкові у 1919 р. було припинено діяльність усіх буржуазних товариств, в т. ч. й історичко-філологічного.

Після відновлення діяльності товариства (з 1991 р.) 8 лютого 1991 р. з ініціативи харківських вчених-гуманітаріїв товариство відновило свою діяльність як громадська організація із назвою «Харківське історико-філологічне товариство». У Статуті було зазначено про історичну  діяльність товариства.

З 1993 р. видається науковий збірник товариства  «Збірник Харківського історично – філологічного товариства ». Задля того, аби відрізнити збірник товариства після його відновлення від дореволюційного видання його було найменовано «Новою версією». Наразі видано 13 томів збірника.

У 2010 р. товариство отримало свідоцтво на право ведення видавничої діяльності.

Товариство проводить свої засідання щовівторка на початку 20-х чисел кожного місяця в період з вересня по травень. Кожного засідання відбувається дві доповіді мовознавчої або літературознавчої та історичної секції товариства. Крім того, в товаристві склалися певні традиції. Так, на січневому засіданні товариства відбувається 1 доповідь, а також річний звіт Голови товариства. Лютневе засідання присвячене презентації книг, виданих членами товариства за попередній рік.

Нині однією з функцій Харківського історико-філологічного товариства є забезпечення зв’язку між дослідниками, розпорошеними по різних установах Харкова та статус загальнохарківського координатора досліджень. Водночас товариство підтримує щільні контакти з ученими з інших міст України та світу.

2.3 Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті 

«Постановка проблеми. Нині  створено умови  для  продуктивного функціонування різноманітних наукових об’єднань, що активно відроджуються, утворюються й плідно функціонують при вищих навчальних закладах України. Численні наукові структури, серед яких історичні, історико-археологічні, історико - філологічні технічні товариства існували в XIX – на початку XX ст. Свого часу учасники цих інституцій зробили вагомий внесок у розвиток української науки, культури та просвітництва. Актуалізація ролі історичної спадщини спонукає вітчизняних  науковців  звертатися  до  здобутків  їхніх  попередників.  У  цьому контексті проблема вивчення історії українських наукових об’єднань набуває актуальності.

Значні політичні, культурні та соціально-економічні зміни в Російській імперії, що відбулися у другій половині ХІХ ст., сприяли створенню при Новоросійському університеті  в  Одесі  історико-філологічного наукового  об’єднання.  Ініціаторами його заснування виступили професори історико-філологічного факультету Новоросійського університету. Назва Історико-філологічне товариство при Імператорському Новоросійському університеті використовувалася до розпаду Російської імперії в1917 р., після 1917 р. з назви товариства зникло слово Імператорський, а від 1921р.  товариство  дістало  назву  Історико- філологічне, стало одним з провідних наукових осередків Півдня України, сформувало солідні дослідницькі традиції, згуртувало навколо себе визначних науковців, відомих не лише в Російській імперії, але й за межами цієї держави». [9]

  1.  Історико-філологічне товариство при інституті князя Безбородька у   

Ніжині

Історико-філологічне товариство при інституті князя Безбородька у Ніжині - наукове товариство, створене 1894 р. викладачами Історико-філологічного  інституту князя  Безбородька для розробки й поширення історико - філологічних знань. Відповідно до статуту, затвердженого Міністерством    народної освіти, складалося з почесних та дійсних членів, які працювали як у Ніжині, так і поза його межами. «Основною формою діяльності товариства були відкриті засідання, на яких заслуховувалися й обговорювалися реферати та повідомлення з проблем класичної філософії і філології, всесвітньої історії, слов’янознавства, історії й письменства Росії та України, історії Церкви. Вирішення організаційних питань виносилося на закриті засідання. Урочисті прилюдні засідання були присвячені пам’яті В.Антоновича, В.Бєлінського, великого князя  киїськог Володимира Святославича, М.Гоголя, О.Грибоєдова, архієпископа Георгія (Кониського), М.Ломоносова, О.Пушкіна, Л.Толстого.

1900р. було створено спеціальну Археологічну комісію, яка протягом 1900—1902рр.  координувала зусилля місцевих аматорів з вивчення архівних зібрань, етнографічних і фольклорних студій, досліджень археологічних старожитностей та історичних пам’яток. Товариство мало власний друкований орган — «Сборник Историкофилологического общества при Институте князя Безбородко в Нежине» (1896—1916), де публікувалися повідомлення про діяльність гуртка, його склад, зачитані на засіданнях товариства реферати, рецензії, протоколи публічних лекцій. При товаристві існувала бібліотека та архів, до якого, зокрема, входив архів колишнього ніжинського грецького магістрату. 1919р. офіційно припинило свою діяльність.» [2]

  1.  Українське наукове товариство у Києві

Українське наукове товариство в Києві (УНТ) — громадське наукове товариство академічного типу було засновано 1907 р. за ініціативою            М. Грушевського та групи київських громадівців за зразком Наукового товариства імені Шевченка у Львові з метою організації та розвитку української науки і пропаганди її здобутків серед широкого загалу. Головою УНТ став М. Грушевський, секретарем І. Стешенко. Фінансову основу для діяльності товариства склали членські внески і пожертвування меценатів (зокрема В. Симиренка). Товариство мало три секції (історичну, філологічну і математично-природничу) та дві комісії (медичну і статистичну). У ньому співпрацювали українські вчені з Наддніпрянщини і Галичини, зокрема членами УНТ були В. Антонович, М. Біляшівський, М. Василенко, Ф. Вовк, Б. Грінченко, І. Джиджора, П. Житецький, І. Каманін та ін.

«Товариство видало в 1907—1918 рр. 29 томів наукових праць, влаштовувало публічні засідання з науковими доповідями в приміщенні Українського клубу в Києві. Було опубліковано 18 томів «Записок Українського наукового товариства», в яких друкувались переважно праці історичної та філологічної секцій; «Збірники» праць математично-природничої секції та медичної і статистичної комісій; щоквартальник «Україна» в 1914 і 1917 рр. (у Москві 1915 р. і 1916 р. вийшло 2 томи «Українського наукового журналу»).» [8]

У виданнях УНТ публікувалися оригінальні праці й огляди, натомість рідко неопрацьовані джерельні матеріали. Зі створенням у 1918 р. Української Академії наук товариство не увійшло до його складу. У 1921 р. воно адміністративним порядком було включене до Всеукраїнської Академії наук, де його секції ще певний час зберігали свою автономність, а згодом стали секціями відповідних відділів ВУАН. Українське наукове товариство мало значні заслуги в пропаганді української науки і культури. 

  1.  Товариство «Просвіта»

4.1 Виникнення Товариства «Просвіта» як української просвітницької організації

«Весна народів» 1848 р. не лише призвела до скасування панщини і створення зародків конституційного ладу в Австрійській імперії, але і сприяла розбудженню національної свідомості українського люду Галичини, Буковини, Закарпаття.

В ті часи розпочалась побудова у Львові Народного Дому, який відкрито в 1857 році, утворювались культурні осередки в Відні, Перемишлі, Коломиї, Станіславові, Чернівцях, інших містах і містечках. На жаль, більшість діячів українського відродження 40-50-х років XIX століття не витримували спротиву австрійського поліційно-бюрократичного апарату та польської шляхти і піддались слов'янофільським впливам православної великодержавної Росії, розраховуючи на підтримку царського уряду.

Лише декілька випробуваних патріотів з 1848 р. Іван Гушалевич, Богдан Дідицький, Йосип Заячківський, Степан Качала - не піддавались московському очаруванню і намагались займатись народною освітою доступною для простого люду мовою. На щастя, їх підтримала студентська і учнівська молодь, молода патріотична інтелігенція, пробуджена "Кобзарем" Т. Шевченка.

В 1861 році засновано Товариство «Руська Бесіда», яке стало пристановищем української думки у Львові, при ньому в 1864 році утворено театр.

В 1867 році заснували чеські просвітителі в Празі освітнє товариство «Матиця люду», а в Кракові утворилось «Товариство приятелів освіти люду» з філією у Львові. Назрівала необхідність утворення української освітньої установи, ініціатором якої й став О. Степан Качала. Його заклик підтримала народовецька молодь. На початку 1868 року було утворено організаційний комітет, до якого увійшли професори гімназії й учительської семінарії Анатоль Вахнянин, Юліян Романчук, Омелян Партицький, Олександр Борков-ський, урядники Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, студенти Андрій Січинський, Олександр Огоновський.

Ще в березні 1868 року створено статут майбутнього Товариства, але галицьке намісництво його не затвердило. На щастя, в час перебудови Австрійської монархії, викликаної поразкою під Садовою від «пруського шкільного вчителя», влада в столиці була більш поступовою, ніж на місцях, і 2 вересня 1868 року розпорядженням № 3491 віденське міністерство освіти прийняло статут до відома і дозволило заснувати Товариство «Просвіта».

8 грудня 1868 року у Львові скликано Перший Загальний збір Товариства «Просвіта», на якому було фактично започатковано діяльність цієї заслуженої для України громадської організації.

«Москвофіли, які фактично розпоряджались тоді Народним Домом, не надали приміщення для проведення установчих зборів Товариства, і тому Перший загальний збір «Просвіти» відбувся в залі польської міщанської Стрільниці у Львові при Курковій вулиці.» [1]

Серед 65 засновників найбільше було молодих людей -  студентів, урядовців, вчителів, журналістів.

На голову новоствореного Товариства пропонували щирого народовця, енергійного діяча, професора академічної гімназії отця доктора Омеляна Огоновського, однак він відпросився від вибору з огляду на брак часу, а на своє місце запропонував молодого, але загально відомого музиканта, диригента та письменника, теж професора академічної гімназії Анатоля Вахнянина, голову організаційного комітету. До речі, Омелян Огоновський очолював «Просвіту» від 1877 до 1894 року.

До керівного органу Товариства обрано професорів академічної гімназії Олександра Борковського, Омеляна Огоновського та Юліяна Романчука, професора учительської семінарії Омеляна Партацького, студента університету Івана Комарницького, урядників Михайла Коссака та Корнила Сушкевича, докторанта прав Максима Михаляка, художника і письменника Корнила Устияновича. Майже всі вони відіграли важливу роль не лише в самій «Просвіті» (троє були в різний час головами Товариства), але й в українському суспільному житті взагалі.


4.2 Діяльність Товариства «Просвіта»

  Успішне проведення першого Загального зібрання було відзначено в політичному житті Галичини як велика перемога народовського руху. До «Просвіти» потягнулася молодь, натхненна тією обставиною, що завдяки їхній енергії вдалося втілити в життя ідеї революції 1848 року. Зібрання вітали українські, а також чеські, сербські та словацькі народовські організації. Несхвальне відгукнулася про щойно народжене Товариство москвофільська газета «Слово», назвавши його «польською інтригою».

Діяльність «Просвіти» регламентувалася статутом Товариства, зміни в котрий вносилися в разі необхідності. Згідно з першим статутом, "Просвіта" була науково-просвітницькою організацією. Недоліки статуту виявилися одразу після початку роботи, і вже друге загальне зібрання (26 травня 1870 р.) приймає другий статут, запропонований комісією під головуванням доктора К. Сушкевича та Ю. Романчука.Головні зміни полягали в обмеженні наукового характеру діяльності Товариства, яку вирішили зосередити у Товаристві ім. Т. Шевченка (згодом НТШ), заснованому в 1873 році.

За своєю структурою Товариство «Просвіта» спочатку було одноступеневою організацією (1868  1870 рр.). Після прийняття другого статуту, крім Головного Виділу, що працював у Львові, Товариство могло розповсюджувати свою діяльність на райони, де повинні були створюватися самостійні відділи, наділені правами проводити власні збори. Створення нової структури повинно було сприяти залученню нових членів до лав Товариства.

Основним напрямком діяльності «Просвіти» від початку й до кінця залишалося книгодрукування. Приступаючи до видання книжок для народу, необхідно було вирішити питання тематики та правопису. Ще на першому Загальному зібранні було вирішено видавати книжки чистою українською мовою без польських, російських та церковнослов'янських слів, в простому й доступному стилі. Перейти ж до фонетичного правопису «Просвіті» вдалося лише в 1898 році, хоча його переваги були зрозумілими ще від початку. Застосування етимологічного правопису було необхідним для підтримки авторитету Товариства, бо його використання залишалося престижним в регіоні, а крім того, обов'язковим для вивчення в школі

Друга проблема, яка вимагала вирішення до початку видавничої діяльності - це стиль викладу матеріалу. Загальні положення не викликали сумнівів, але труднощі були у відсутності людей, котрі вміли б викладати популярно. Перший взявся за цю справу професор вчительської семінарії О. Партицький. Весною 1869 року він уклав «Читанку для сільських людей» під назвою «Зоря». Це був збірник різноманітних за змістом статей, оповідань, байок, в кінці якого було вміщено розділ «всячина» та «лікарський порадник». Про те, що перша книжечка була вдала в усіх відношеннях, свідчить той факт, що весь тираж (2000 прим.) було розпродано упродовж двох тижнів

Натхненні успіхом, просвітителі видають другу книжку С. Качали «Що нас губить, а що помочи може?». Написана вона в формі діалогів про згубний вплив пияцтва, необхідність організації громадських кас взаємодопомоги, комор і т. п. В наступних виданнях  «Катехизм для дітей» К. Се-лецького та «Народний календар» (за редакцією О. Партиць-кого), тираж збільшився до 3 тисяч, поряд із збільшенням обсягу.Успіхові перших видань сприяла добра редакторська підготовка.

«Розповсюдження власних видань було пов'язано з численними труднощами. Своєї книгарні «Просвіта» не мала, тому продаж книжок здійснювали самі члени Товариства. В 1872 році «Просвіта» через австрійський уряд звернулася з листом в російське міністерство закордонних справ з проханням дозволити продаж своїх видань на Наддніпрянській Україні і одержала відмову.» [4]

Ситуація змінилася з прийняттям нового статуту в 1876 році. Згідно із затвердженими ним правилами, кожний член «Просвіти» одержував за рахунок місячного внеску в середньому біля 4 книжок, які розсилалися поштою. Нова форма розповсюдження була явищем прогресивним, бо дозволяла знайти споживача в найвіддаленіших від Львова селах. До цього часу, а саме до травня 1874 року, «Просвіта» видала 81628 книжок, з них було продано 29436 примірників. Розсилання книжок поштою всім членам Товариства, як основна форма розповсюдження, збереглося до 1914 року.

Та все ж головним недоліком в організації видавничої діяльності «Просвіти» 70 - 90-х років була відсутність планової системи видання книжок. За ініціативою Головного Виділу не раз складали й публікували програму випуску книг, проте вона не втілювалася в життя.

Окрім продажу, а пізніше - розсилання поштою, «Просвіта» досить велику кількість книжок безкоштовно передавала в лікарні, тюрми, церковні братства та інші організації. Книги друкували спеціально для премій, як заохочення культурно-просвітницької роботи в районі. Зокрема, тільки в 1883 році з цією метою було видруковано 18 назв книжок, тиражем 50-100 примірників.

60-70-і роки XIX ст. в Галичині насичені безліччю політичних подій. В 1861 році Австрія знову стала на конституційний шлях. «Коронним краям» австрійської монархії надавались окремі статути і виборна ординація до Крайового Сейму.

Згодом розкол стався  в «Просвіті», що призвело до відмежування Товариства від політики свого голови. Про це свідчить той факт, що постановою Головного Виділу від 1 червня 1872 року повідомлення про діяльність «Просвіти» вирішено було публікувати не в «Основі», а в «Правді», бо «Основа» не є органом народовської партії.

«Періодично «Просвіта» влаштовувала музично-декламаторські вечори, щорічно з академічною молоддю - вечорниці на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, а в 1873 році Головний Виділ зайнявся підготовкою до святкування 25-річного ювілею відміни панщини.» [7] 

Таким чином, можна сказати, що «Просвіта» стояла біля керма культурного та громадського життя українців Галичини, залучаючи в першу чергу до цієї праці молодь, що мало велике виховне значення. «Просвіта» зав'язує активне листування з Сеймом та його виконавчим органом - Крайовим Комітетом про надання кредитів на видавничу діяльність та інші цілі.

Завдяки державним дотаціям Товариство знайшло можливість винайняти приміщення, завести канцелярію, взяти на роботу адміністратора, а головне - оплачуваного редактора популярних видань.

Згідно зі «Списком видань Товариства «Просвіта» І. Ка-линовича, від 1869 до 1876 року вийшло 22 підручники загальним тиражем 15100 примірників, з них видрукувано 300 літографським способом. Це були перші підручники українською мовою для гімназій і народних шкіл, видання яких має велике значення не тільки в історії «Просвіти», але й в історії українського культурного розвитку в цілому.

Від 1873 року, після смерті Ю. Лаврівського «Просвіта» на Загальному зібранні вибирає третього голову, котрим став молодий, високоосвічений землевласник Володислав Федорович. Чотири роки під орудою В. Федоровича відзначені в історії «Просвіти» поворотом від політичної діяльності до освічення народу, розширення географії діяльності Товариства.

На основі нового статуту Товариство дістало право організовувати «Читальні «Просвіти», які можуть проводити курси для неписьменних, голосні читання, вечорниці, ставити театральні вистави, а також мати свою позичкову касу, створювати земельно-господарські промислові спілки, утримувати громадські комори.

На початку XX ст. в Галичині діяло вже чимало українських видавничих товариств та спілок.В умовах часткової насиченості краю друкованою продукцією, більш гостро постає питання про розповсюдження книжок та журналів. «Просвіта» розгортає роботу по організації книгарень при читальнях та філіях.

В Галичині 1913 року виходило 347 назв книжок, з них: 277 польських, 38 українських, 9 єврейських, 7 німецьких, 16 інших. Про досягнення української видавничої справи, значну частину якої складала продукція «Просвіти», свідчить той факт, що за перше десятиліттяXX ст. кількість неписьменного українського населення зменшилася на 16 відсотків.

В кінці XIX на початку XX ст. український національно-визвольний рух зосереджено в Галичині. Літературні та громадські сили Великої України в періоди посилених репресій прибували до Галичини й брали участь в місцевій культурній роботі «Просвіта» була першим у Львові українським Товариством, що прийняло на себе весь тягар окупаційної влади. Члени «Просвіти», що знаходилися за межами окупації, регулярно збиралися на засідання, 10-тисячним тиражем видали календар Товариства на 1915 рік і, крім цього, збірку поезій Б. Лепкого. Обидві книжечки багато ілюстровані.

Велика кількість «Просвіт» виникає з 1917 року на Наддніпрянщині, де 22 січня 1918 р. проголошується Українська Народна Республіка. Українські читальні та школи, що масово відкривалися, потрібно було забезпечити друкованим словом. Через відкритий кордон львівські видання потекли на Україну, де, в свою чергу, починається піднесення книгодрукування. У 1918 році тут виходить 1084 назви українських книжок, а у 1919 році лише у Києві діють понад 100 друкарських установ. Від 1918 до 1921 року в Україні засновано близько 890 сільських бібліотек.

Для «Просвіти» найбільш плідні в плані книгодрукування були 1917 і 1918 роки. За чей час виходить 16 книг з серії «Просвітні листки», 6 великих збірок народних пісень, як патріотичних, так і ліричних, 5 портретів національних героїв і просвітителів та ін. Як навчальний посібник для нового покоління просвітителів у 1918 році 3-тисячним тиражем виходить книжка В. Целевича "Віднова життя і відбудова майна просвітніх товариств".

У 1919 році видавнича діяльність Товариства майже припинилася в зв'язку з відсутністю матеріальної та поліграфічної бази і ворожого ставлення польської окупаційної влади. Головний Виділ в цей час оголошує конкурс на кращі воєнні спогади 1914-1920 років. Розпочату «Просвітою» роботу по збиранню матеріалів до історії визвольної боротьби Галицької України з часом взяло на себе окреме видавництво «Червона Калина».

«У просвітницькій періодиці початку 20-х років майже відсутня книжкова реклама. Ця обставина ускладнила орієнтацію споживача в книжковій продукції. З метою усунення цього недоліку в 1925 році "Просвіта" починає випуск періодичного органу «Бібліотечний порадник» і відкриває в ньому рубрику «Українська просвітницька бібліографія».[6]

У 1921 році, відзначаючи 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, на зібрані серед населення гроші за ініціативою «Просвіти» створюється видавничий фонд «Учітеся, брати мої...» У 1921 році вийшло 2 книжки, і вже наступного року Товариство вкладає свої кошти у видання книжок під грифом «Учітеся...» з тим, щоб підтримати доброчинне починання.

1915-1928 роки в історії «Просвіти» були періодом поновлення діяльності Товариства після воєнної руйнації. Найбільш зримою частиною роботи була видавнича діяльність. Різкий спад у книгодрукуванні спостерігався в 1915 і 1919 роках, коли вийшло всього, відповідно, 3 і 2 книжки. В цілому за весь період Товариство випустило 181 назву книжок і аркушної продукції.

Стрімкий ріст філій, читалень та бібліотек припинився з настанням загальної економічної кризи кінця 20-х - початку 30-х років.

Тяжкий економічний стан селянства призвів до масової еміграції з краю, але на чужині не знаходилось вже роботи. Разом з економікою приходить до занепаду й культурне життя регіону. Неможливість сплати членських внесків призводить до зменшення кількості членів у всіх культурно-просвітніх організаціях Галичини, в тому числі й «Просвіті». Через нестачу людей змушені закриватися читальні, бібліотеки і навіть філії Товариства. Різко скорочуються тиражі книжок, котрі видавала «Просвіта». Для підтримки матеріального стану Товариство змушене задля погашення боргів продати маєток і землю в Угерцях Винявських, де по війні успішно поновилися заняття в «Жіночій школі домашнього господарства».

Вийти з важкого економічного стану «Просвіта» могла тільки за допомогою збільшення продажу своїх видань, котрі в усі часи були й залишалися найбільш стійким джерелом її прибутків

1925 року «Просвіта» видає перший каталог власних видань, в 1932 році вперше виходить каталог-прейскурант книгарні «Просвіти», примірник котрого зберігається в архіві Товариства (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1, № 6667, 12 с.). В каталозі показані всі видання, які були в продажу. При книгарні відкрився пункт прокату книжок, що мало б привернути більшу кількість читачів за рахунок невисокої платні за користування книжкою.

З метою покращання інформаційного забезпечення читача «Просвіта» від 1933 року видає і безкоштовно розсилає «Списки рекомендованої літератури для читалень». Необхідність у списках була викликана постійними цензурними нововведеннями з боку польської влади (наявність щойно забороненої літератури в читальні була приводом для заборони її діяльності).

Зробивши аналіз всієї своєї видавничої практики, «Просвіта» від 1934 року поповнює випуск щомісячних книжок обсягом 3-4 друкованих аркуша (48-60 сторінок). Призначені для масового читача книжки не обмежені жанром чи тематикою. Від передвоєнних їх відрізняє більш висока якість поліграфічного виконання, наявність ілюстрацій.

Продовжується видання журналу «Життя і знання», котрий завойовує все більшу популярність. Користуються попитом брошури, що виходять під загальною назвою «Бібліотека «Життя і знання».

Ще з початку XX ст. «Просвіта» намагається охопити культурно-просвітницькою роботою українське населення південно-західної окраїни Польщі -Лемківщини, яка особливо потребувала матеріальної та організаційної підтримки. Спеціальна лемківська комісія при «Просвіті» була створена ще 1911 року. Поновити її роботу після війни вдалося лише в 1932 році.

Отож, розповсюдити свій вплив на Карпатський регіон «Просвіта» змогла лише від 1932 до 1936 року. Але, недив-лячись на недовгочасність праці, комісія зробила великий внесок у ліквідацію масової неграмотності українського населення, підвищення його національної самосвідомості.

4.3 Характеристика видань Львівського Товариства «Просвіта»

Основна маса видань Товариства «Просвіта» зберігається у Львові в бібліотеці АН України ім. В. Стефаника та бібліотеці Інституту суспільних наук АН України.

За типом видань перші книжки «Просвіти» належать до популярної літератури. Це збірники, укладені О. Партицьким, а потім В. Шашкевичем під назвою "Зоря". Написані живою, доступною мовою, вони користувалися великою популярністю в Галичині. Показником високої якості першої книжки Товариства є той факт, що вихід її вітав голова організації московського спрямування І. Наумович. В своєму листі до «Просвіти» він писав: «З сердечною радістю вітаю ваш перший плід... Якби ми на протязі 20 років свободи докладали б усіх зусиль для випуску таких популярних видань як «Зоря», ми сьогодні стояли б набагато вище.»

Велику групу видань перших років складали підручники початкових та середніх українських шкіл Галичини. Від 1869 до 1876 року «Просвіта» випустила 22 підручники загальним тиражем 15,1 тис. примірників. За ступенем інформативності вони не становлять інтересу на сьогоднішній день, хоч їх значення на момент виходу було величезним. Серед авторів та укладачів підручників відомі західноукраїнські просвітителі О. Огоновський, А. Вахнянин, О. Барвінський, П. Свєнціцький, Ю. Романчук та ін. Це були перші українські підручники для середніх шкіл.

В 1877 році Товариство випускає «Буквар» і читанки з другого до четвертого класу для народних українських шкіл.

В 80-90 роках XIX ст. змінюється тематика видань в бік збільшення випуску художньої літератури. Коло авторів не обмежене західноукраїнськими письменниками. З допомогою налагодженого ділового та особистого листування Товариство одержує рукописи з Великої України. Часто придніпровські майстри слова знаходили в Галичині єдину можливість опублікувати свої твори. Деякі вперше опублікувалися саме в «Просвіті».

В книжках, що виходили до 1899 року, вживався етимологічний правопис, що не применшує їхньої історико-куль-турної цінності на сучасному етапі.

Особливої уваги заслуговують серійні видання. В сучасному розумінні серія -- це сукупність видань, об'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим чи читацьким призначенням, що виходять під загальною назвою, як правило, в однотипо-вому оформленні. Виходячи з цього означення, можна говорити про вісім серій Товариства.

Першу серію під назвою «Руська письменність» «Просвіта» почала видавати в травні 1904 року. За визначенням редактора серії Ю. Романчука.

Сьогодні можна з певністю сказати, що «Просвіта» зробила все можливе для виконання поставленого перед собою завдання. Від 1904 до 1928 року вийшло 25 томів творів класиків української літератури загальним тиражем 172 тисячі примірників.

Ініціатором видання, автором численних передмов, редактором та укладачем був Ю. Романчук. Його стараннями випуск книжок серії «Руська письменність» продовжився і після першої світової війни, незважаючи на скрутний матеріальний стан «Просвіти». В роки економічної кризи 192-1930-х років припинився випуск всіх серій. Поновити видання творів українських класиків Товариство не змогло навіть після стабілізації матеріального становища. В той же час в архіві «Просвіти» зберігаються матеріали, що свідчать про наміри в 1934 році поновити випуск серії, яка була гордістю ЇЇ видавців.

Від 1908 до 1'910 років у серії «Руська письменність» виходить шеститомник творів П. Куліша. Тираж кожного тому 5 тис. примірників, а загальний обсяг -3428 сторінок.

«Руська письменність» - найдорожча серія з усіх видань Товариства. В першу чергу варто відзначити якісне поліграфічне виконання книжок, що дало їм можливість добре зберегтися і навіть в наш час слугувати за взірець книговидавничого мистецтва. На коленкоровій обкладинці золотом відтиснуто орнамент, назву серії, прізвища та портрети авторів. Тиснутий золотом корінець і кольоровий обріз вдало завершують зовнішнє оформлення книжки. Кольоровий форзац також несе поліграфічне навантаження, хоч і не пов'язаний з тематикою видання. Кожна книжка оздоблена портретом автора.

Книжки господарського змісту завжди були предметом підвищеної уваги Товариства. До випуску спеціальної серії ввійшло 36 членських книжок, присвячених господарським темам, а в «Господарській бібліотеці» з'явилось 8 книжок, загальним тиражем 23 тисячі примірників. Редактором був М. Коцюба, потім С. Кузик.

На час першої світової війни (1914-1918 рр.) видавнича діяльність "Просвіти" переноситься до Відня. Кілька виданих тут книжок і календар Товариства на 1915 рік відзначаються вищим рівнем поліграфічного виконання.

Затверджуючи план випуску літератури на 1934 рік, «Просвіта» збирається повернутися до видання наукових праць і заснувати з цією метою «Наукову бібліотеку», яка містила б ряд підручників з українознавства.

Від 1920 року в серію «Народна бібліотек» «Просвіти» входять також щорічні календарі Товариства, тираж котрих досягає 12 тисяч примірників. «Календарі»  «Просвіти» заслуговують на особливу увагу. Вони виходили упродовж всієї видавничої діяльності Товариства і користувалися незмінним попитом. Календарі розкривали перед читачем широку панораму народного життя кінця XIX - початку XX ст. Велику зацікавленість викликають вони і сьогодні.

Новим етапом у розробці економічних програм в Галичині став організований «Просвітою» Перший український просвітньо-економічний конгрес 1909 року. Ініціаторам конгресу вдалось об'єднати зусилля просвітителів всієї України, з'ясувати й обговорити проблеми роз'єднаного народу, скоординувати свої дії. Культурно-просвітницькі функції Товариства не обмежувалися виданням та розповсюдженням книжок.

Пропаганда української культури за межами Галичини для «Просвіти» була тісно пов'язана з необхідністю морально підтримати велику частину нашого народу, змушеного покинути рідну землю у зв'язку з важким матеріальним становищем. Про значення «Просвіти» для українців красномовно говорить той факт, що аналогічні організації відкривалися й ставали єдиним джерелом духовності для української еміграції в Канаді та Америці, де проживали тисячі українців, так само як і в Уругваї, Парагваї, Манчжурії та інших місцях, де українська громада нараховувала кілька сотень, а то часом і десятків чоловік. Завдяки галицькій «Просвіті» українське друковане слово забезпечувало культурні потреби українців в усіх куточках Земної кулі, що допомогло не тільки зберегти, але й збагатити українську культуру.

Висновок

Питання розвитку друкарської справи та книговидання у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. досі не були предметом спеціального наукового дослідження.

Здійснене дослідження дає підстави для таких висновків:

Виявила те, що українські наукові товариства кінця ХІХ – початку ХХст. намагалися розвивати свою видавничу діяльність та зробили свій внесок до культурного розвитку літератури і видавної справи.

Дослідила розвитк  книговидання та видавничої діяльності наукових товариств кінця ХІХ та на початку ХХ ст. як синтетичної галузі, в якій органічно поєднувалися технічні досягнення в поліграфічному виробництві із культурними і громадсько-політичними надбаннями суспільства.

Проаналізувала стан вивчення проблеми та охарактеризувала розвиток видавничої діяльності наукових товариств, зростання їх кількісних та якісних показників на основі виявлених опублікованих і неопублікованих джерел.

Використані джерела:

  1.  Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства.- Львів, 1935.
  2.  Бібліотека Історико-філологічного інституту князя Безбородька в Ніжині та її рукописна колекція (друга пол. XIX – 10-ті роки XX ст.) / С. Міщук // Бібл. вісн. — 2008. — N 1. — С. 14-19. — укp.
  3.  Від редакції // Стара Україна. – 1924. – Ч. 1. – С. 2–3.
  4.  Возняк М. їв. Белей і Ол. Кониський. До зв'язків Галичини з Наддніпрянщиною в 80-х роках XIX ст.-- Львів, 1928.--45 с.
  5.  Ґрунтовна стаття про Харківське Історично-Філологічне Товариство — В. Фрадкин, Харьковское Историко-Филологическое Общество (1877 — 1919 гг.) у книзі «История и Историки. 1979». (М. 1982).
  6.  Дашкевич Я. Матеріали І. О. Левицького як джерело для бібліографічного словника // Історичні джерела та їх використання.-- К.: Наукова думка, 1966.- Вип. 2.- С. 35--54. (10)
  7.  Звідомлення товариства "Просвіта" у Києві, заснованого в пам'ять Т. Г. Шевченка за 1906 р.-- К., 1907.-- 74 с.; 1908.-- 71 с.
  8.  З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
  9.  Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті: основні етапи і напрями діяльності (1889—1923 рр.) / Ю.А. Конюшенко // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 97-106. — Бібліогр.: 64 назв. — укр.
  10.  Карпусь Д. Видавнича діяльність історико – етнографічного гуртка Університету св. Володимира
  11.  Науменко Володимир, Довідник з української літератури
  12.  Рибчинська, Н. Видавнича діяльність Бібліографічної комісії НТШ у галузі ретроспективної українознавчої бібліографії (1909-1939) / Н. Рибчинська // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – Львів : Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника, 2004. – Вип. 12. – C.141-164

 

      Додатки

Записки НТШ 1894. Обкладинка одного з перших видань "Записок НТШ" 1894 р. під редакцією О. Барвінського

Логотип Наукового Товариства ім. Шевченка

      

Логотип наукового товариства «Просвіта»

М. Лозинський, Сорок років діяльності «Просвіти» (1908р.)

.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77303. RESEARCH OF VIRTUAL REALITY USERS 17.5 KB
  The min fctor distinguishing virtul relity from trditionl threedimensionl computer grphics is the stte of presence. First of ll there re questions bout the impct of presence on mentl ctivity. Will presence distrct the user from the ctul tsk We lso need to know if the presence could be chieved t ll when working with bstrct dt. Will the user be ble to interct with the environment.
77304. ACTIVITY THEORY IN PRACTICE OF DESIGN AND DEVELOPMENT OF HUMAN-COMPUTER INTERFACES 431 KB
  The paper is devoted to the design and development of “mass” and “professional” interfaces. The approach based on Activity Theory is considered. The example of the system with the interface based on Activity Theory approach is described.
77305. Анализ подходов к отладке параллельных вычислений 19 KB
  Фактически единственным способом является поочередное подсвечивание строчек создающее иллюзию выполнения программы перед глазами пользователя. Выполнение программы отождествляется с ее исходным текстом вообще говоря статическим. Попытки же напрямую исследовать динамику выявляют огромную сложность рассмотрения реальной программы и в основном ограничиваются небольшими фрагментами кода. Кроме того выполнение программы как последовательность операторов довольно плохо поддается визуализации.
77307. ФЕНОМЕН «ПРИСУТСТВИЯ» В ВИРТУАЛЬНОЙ РЕАЛЬНОСТИ В КОНТЕКСТЕ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ЧЕЛОВЕКА 32.5 KB
  В статье рассматриваются вопросы применения технологии виртуальной реальности в образовании. Приводится определяющее термин виртуальная реальность понятие «присутствия» и показывается его влияние на интеллектуальную деятельность, что представляет большое значение для образовательного процесса с использованием сред виртуальной реальности.
77308. Psychological Aspects of Virtual Environment Use 33.5 KB
  Phenomen of presence nd immersion in to virtul environments re subject of psychology studies t the sme time they re extremely importnt from positions of computer visuliztion. Keywords: Presence virtul relity visuliztion. INTRODUCTION The presence phenomenon ws described s perceptionl illusion of immedicy or otherwise ldquo;sense of being thererdquo; ignoring the computer s intermediry between person nd the world it intercts with. The sme wy one cn describe involvement phenomenon tht s well s immersion is defined s component of...
77309. СОВРЕМЕННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ В РАЗРАБОТКЕ СРЕДСТВ ВИЗУАЛИЗАЦИИ ПРОГРАММНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ПАРАЛЛЕЛЬНЫХ ВЫЧИСЛЕНИЙ 33 KB
  Схема функционирования разрабатываемых в последние годы систем отладки примерно следующая в ходе вычислений собираются данные о работе процессов которые являются входными при построении того или иного вида отображения например графов вызовов или графов потоков данных. Однако все эти приемы скорее носят характер паллиативов изза возникающих проблем с реализацией как самого процесса вывода данных так и с интерфейсом удобным для программиста. В этой связи можно рассмотреть методику и среду распределенного и параллельного...
77310. ИССЛЕДОВАНИЕ ПОЛЬЗОВАТЕЛЕЙ СРЕДЫ ВИРТУАЛЬНОЙ РЕАЛЬНОСТИ 29.5 KB
  В этой связи можно рассмотреть историю развития средств интерактивной машинной графики предназначенных для обеспечения интерпретации данных и отметить увеличение ldquo;плотностиrdquo; при передаче информации от порядка тысячи элементарных векторов на экране до генерации в реальном времени практически полноценных фотореалистичных фильмов. Это состояние характеризуется как ощущение пребывания в ldquo;другом миреrdquo; в отличие от обычного для компьютерной графики...