87349

Вища освіта в Україні. Методика Балонського процесу

Контрольная

Педагогика и дидактика

Вища освіта в Україні має довгу і багату історію. Українських студентів, випускників та вчених вже давно знають і цінують по всьому світі. Першовідкриття та новаторські дослідження вчених, які працювали в українських інститутах та академіях, таких як Дмитро Менделєєв, Микола Жуковський і Євген Патон...

Украинкский

2015-04-19

111 KB

0 чел.

Варіант 15

1.Вища освіта в Україні.

2. Сутність, концепції, методика Балонського процесу.


1 Структура

1.1 Зміст вищої освіти

1.2 Зміст навчання

1.3 Нормативний термін навчання

1.4 Стандарт вищої освіти

1.5 Освітній рівень вищої освіти

1.6 Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти

1.7 Якість вищої освіти

1.8 Якість освітньої діяльності

1.9 Науково-методичне забезпечення вищої освіти

2 Закон України «Про вищу освіту»

3 Число вишів за формою власності

4 Чисельність і середній вік студентів

5 Напрями і спеціальності освіти

6 Джерела фінансування


Вища освіта в Україні має довгу і багату історію. Українських студентів, випускників та вчених вже давно знають і цінують по всьому світі. Першовідкриття та новаторські дослідження вчених, які працювали в українських інститутах та академіях, таких як Дмитро Менделєєв, Микола Жуковський і Євген Патон, є частиною загальної історії наукового прогресу світу.

Станом на 2007 в Україні налічувалось 951 вищих навчальних закладів: університетів, академій, інститутів, консерваторій, коледжів, технікумів, вищих професійних училищ та ін.

1. Структура

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

  1.  освітні рівні:

  •  Неповна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

  •  Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

  •  Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

2) освітньо-кваліфікаційні рівні:

  •  Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

  •  Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

  •  Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

  •  Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

1.1 Зміст вищої освіти

Зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

1.2 Зміст навчання

Зміст навчання — структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

1.3 Нормативний термін навчання

Нормативний термін навчання — термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і встановлений стандартом вищої освіти;

1.4 Стандарт вищої освіти

Стандарт вищої освіти — сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

1.5 Освітній рівень вищої освіти

Освітній рівень вищої освіти — характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню.

1.6 Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти — характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

1.7 Якість вищої освіти

Якість вищої освіти — сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства;

1.8 Якість освітньої діяльності

Якість освітньої діяльності — сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або(та) суспільства.

1.9 Науково-методичне забезпечення вищої освіти

Науково-методичне забезпечення вищої освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, науково-методичними установами та вищими навчальними закладами.

Науково-методичне забезпечення вищої освіти включає підготовку навчальної і наукової літератури та забезпечення нею вищих навчальних закладів. Підготовка та забезпечення вищих навчальних закладів навчально-методичною документацією повинна відповідати змісту навчання, визначеному стандартами вищої освіти.

2. Закон України «Про вищу освіту»

Суспільні відносини в галузі навчання, професійної підготовки громадян України регулюються Законом України «Про вищу освіту» (прийнятий 17.01.2002 в редакції від 10.02.2010;  20 грудня 2006 року № 506-V). У цьому Законі термін вища освіта вживається у такому значенні:«Вища освіта — рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.»[1]

1 серпня 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Закон Про вищу освіту» № 1556-VІI, який парламент ухвалив у другому читанні та в цілому[2]. Закон сприймається як перемога громадянського суспільства і лобістів від освіти, хоча ним просувалися й лазівки щодо іномовного навчання у вишах.

Закон визначає концептуальні засади модернізації вищої освіти — інтеграція вищої освіти України до Європейського простору шляхом реалізації положень та принципів Болонського процесу; забезпечення якості вищої освіти і науки шляхом розвитку незалежної системи забезпечення якості вищої освіти; інтеграція освіти, науки та інновації; автономія вищих навчальних закладів; співпраця вищих навчальних закладів та бізнесу у сфері вищої освіти і науки шляхом запровадження механізмів інноваційного розвитку країни за рахунок взаємодії освіти, науки, бізнесу і держави", — йдеться на веб-сайті українського президента.

Новий закон розширює автономію університетів, забороняє стягувати додаткову плату зі студентів за виготовлення дипломів та посилює відповідальність за плагіат.

3. Число вишів за формою власності

Сектор державної форми власності (вищі навчальні заклади, шо засновані державою, фінансуються з державного бюджету і підпорядковуються відповідному центральному органу виконавчої влади) включає 232 вузи III–IV рівнів акредитації і I–II рівнів — 517. Серед них 141 університет, 52 академії, 39 інститутів і консерваторій, 128 коледжів, 231 технікум і 158 училищ.

Сектор приватної форми власності (вищий навчальний заклад, заснований на приватній власності і підпорядкований власнику (власникам)) налічує 126 вузів III–IV рівнів акредитації і 76 — I–II рівнів. У тому числі 35 університетів, 9 академій, 82 інститути, 55 коледжів, 18 технікумів і 3 училища.

4. Чисельність і середній вік студентів

За роки незалежності України чисельність студентів на 10 тис. населення збільшилася з 310 до 578 осіб.

Станом на 1 серпня 2013 р. в ВНЗ України було зареєстровано 2 200 100 заяв від 703 800 абітурієнтів.

Середній вік студента в 1993 році становив 20 років, в 2010 — 19.

5. Напрями і спеціальності освіти

Вища школа України готує фахівців із 76 напрямів і 584 спеціальностей, що дозволяє задовольняти потреби всіх сфер суспільного життя країни.

6. Джерела фінансування

Контингент студентів за джерелами фінансування розподіляється так:

у вузах I–II рівнів акредитації

51,3% студентів навчаються на кошти державного бюджету,

35,5% — на кошти фізичних і юридичних осіб,

11,7% — на кошти місцевого бюджету,

1,5% — на галузеві кошти;

у вузах III–IV рівнів акредитації

54,9% студентів навчаються на кошти державного бюджету,

43,0% — на кошти фізичних і юридичних осіб,

0,4% — на кошти місцевого бюджету,

1,7% — на кошти зацікавленої галузі.

Тобто кожен другий студент є інвестором системи вищої освіти.



Боло́нський проце́с
— процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2012 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками.

У 2005 міністр освіти Станіслав Ніколаєнко в Бергені підписав Болонську декларацію від імені України.

Болонський процес на рівні держав було започатковано підписанням міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" (1999 р.)

Приєднання до Болонського процесу

Країни приєднуються до Болонського процесу на добровільних засадах через підписання відповідної декларації. При цьому вони беруть на себе певні зобов'язання, деякі з яких обмежені термінами:

З 2005 року почати безкоштовно видавати усім випускникам вузів країн-учасників Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра та магістра;

До 2010 року реформувати національні системи освіти відповідно до основних положень Болонської декларації.

Учасники Болонського процесу

Учасниками Болонського процесу і декларації «Зона європейської вищої освіти» є:

Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, СловеніяЮ, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

Не є учасниками: Монако, Республіка Білорусь та Сан-Марино.


ВСТУП

Сучасна освіта - фундаментальна основа людської життєдіяльності, яка виступає як інтегральна, узагальнююча цінність духовної культури. Поряд з політичною і правовою культурою освіта формує естетичні і моральні риси особистості в нерозривному зв'язку з життям суспільства. Метою функціонування соціального інституту освіти в суспільстві є формування інтелектуально-морального потенціалу нації. Ефективність функціонування соціального інституту освіти необхідно вивчати з позицій комплексного підходу, який передбачає облік різноманіття різноякісних суб'єктів освіти і системи їх взаємозв'язків і управління.

Особистість по відношенню до інститутів держави - завжди об'єкт впливу. Довгий час держава практикувало ресурсний підхід до власного населення, управління системою освіти було підпорядковано ідеї виховання працівника, професіонала з мінімальним урахуванням індивідуальності. У той час як на сучасному етапі освіта набуває характеру цілеспрямованої безперервної (протягом всього життя) діяльності особистості, орієнтованої на використання освітньої системи, освітнього середовища з метою самовдосконалення, задоволення індивідуальних освітніх потреб. Формуються суб'єкт-суб'єктні зв'язки між учасниками освітньої діяльності.

Розвиток системи вищої професійної освіти Російської Федерації детерміновано світовими тенденціями глобалізації. Соціально-економічні зміни в країні, що відбулися в останні 15 років, привели до внутрішньої кризи освітньої системи.  Росія бере активну участь у створенні єдиного міжнародного освітнього простору. Починаючи з 90-х років XX ст., В нашій країні здійснюється широка модернізація російської системи освіти, спрямована на її демократизацію та розвиток "як відкритої державно-суспільної системи".

У вересні 2003 р. Російська Федерація офіційно приєдналася до Болонського процесу, в рамках якого до 2010 р. належить здійснити реформування російської освіти з метою просування його до відкритості європейської спільноти та інтеграції в загальноєвропейську систему освіти.

Соціальна проблема модернізації національного інституту освіти полягає у гармонізації цілей, змісту і способів освітньої діяльності зі зміненими суспільними потребами та умовами.

Економічна проблема модернізації полягає в забезпеченні ефективного функціонування інституту освіти в соціальному і економічному просторі Російської Федерації і створення умов для формування конкурентоспроможного ринку експортних освітніх послуг російських вузів у світі і, зокрема, в європейському політичному та територіальному просторі, для чого необхідно структуру вищої освіти позначити в одиницях європейського виміру (освітніх рівнях, кредити, компетенціях і пр). Поєднання інтересів зовнішніх і внутрішніх направлено на реорганізацію системи професійної вищої освіти в Російській Федерації з урахуванням положень Болонської декларації.

В останні кілька років вузівську громадськість Росії жваво цікавлять проблеми, пов'язані з можливою роллю загальноєвропейського руху, відомого під ім'ям "Болонського процесу", в модернізації російської вищої школи.

1.  ІСТОРІЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Об'єднання вищої школи в європейських країнах назріло досить давно, ще в середині ХХ століття, у зв'язку з тим, що воно стало неконкурентоспроможним порівняно з американським. Спроби вдосконалення європейської освіти за єдиними стандартами почалися з 1957 року, коли було підписано Римську угоду, в якому ставилися принципово нові завдання: приведення національних законодавств у сфері освіти до загальноєвропейських норм, розширення доступу до вищої освіти, підвищення академічної мобільності студентів та їхньої затребуваності на ринку праці, створення довгострокових систем навчання.

Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференцій міністрів освіти європейських країн (1971, 1976), у Маастрихтському договорі (1992). Надалі під егідою ЄС, Ради Європи впроваджувалися різноманітні програми.

В історії Болонського процесу можна виділити три етапи:

передісторія: від Великої Хартії Університетів (1988 р) до Болонської декларації;

початок: Болонська декларація (1999 р);

розвиток: після Болонської декларації.

Ідеї ​​створення європейського університетського співтовариства та єдиного європейського простору вищої освіти виходять від найстарішого в Італії й у всій Європі Болонського університету. Ще в 1986 році, готуючись до свого 900-річного ювілею, він звернувся до всіх університетів Європи з пропозицією прийняти Велику Хартію Університетів - Magna Charta Universitarum. Ідея була з ентузіазмом підхоплена, і під час ювілейних урочистостей в 1988 році цей документ, що проголошує універсальні і вічні цінності університетської освіти, а також необхідність тісних зв'язків між ними, був підписаний ректорами 80 вузів.

Поступово процес європейської інтеграції вищої освіти став підніматися з університетського на державний рівень. У 1998 р. в Парижі в стінах знаменитого Сорбонського університету, також під час святкування його ювілею, відбулася нарада міністрів освіти чотирьох країн (Франція, Великобританія, Німеччина, Італія). Підписана ними Сорбонської декларація "Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти" вперше обгрунтувала стратегічну мету створення зони європейської вищої освіти і прискорила подальший розвиток подій.

Вже в наступному 1999 році на батьківщині Magna Charta, в м. Болоньї (Італія), відбулася історична перша конференція тридцяти європейських міністрів, відповідальних за освіту. Прийнята ними декларація "Зона європейської вищої освіти", визначила основні цілі, що ведуть до досягнення порівнянності і, в кінцевому рахунку, гармонізації національних освітніх систем вищої освіти в країнах Європи. З цієї декларації і починається власне Болонський процес.

Надалі зустрічі європейських міністрів освіти стали регулярними з інтервалом у два роки, щоразу до болонського процесу приєднувалися нові країни. У 2001 році міністрів брала Прага, у 2003 році - Берлін. Число учасників досягло сорока, в тому числі Росія, що підписала Болонську декларацію в ході берлінської конференції.  Четверта, зустріч відбулася в травні 2005 р. в норвезькому місті Бергені. Тут про вступ до Болонського процесу заявили п'ять країн колишнього Радянського Союзу. Остання зустріч відбулася в 2007 р., у Лондоні.

Крім рубіжних конференцій міністрів, в рамках Болонського процесу проводиться ряд міжнародних заходів, присвячених його окремих аспектів. Вся університетська Європа прийшла в рух, маючи намір успішно завершити створення єдиного освітнього простору до встановленого Болонською декларацією терміну.

На сьогоднішній день 40 країн беруть участь у так званому Болонському процесі, який повинен завершитися до 2010 року.

 

2. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС. ОСНОВНІ ЦІЛІ

Болонський процес - процес створення єдиного європейського простору вищої освіти. Він є яскравим проявом інтеграційних тенденцій, які інтенсивно розвиваються в цій частині світу в останні роки. Європа все більше відчуває себе єдиним цілим: створено спільний економічний простір, відкрилися кордони, введено єдину валюту, формується загальноєвропейський ринок праці. У цих умовах строкатість систем вищої освіти, неспівмірність прісеваемих кваліфікацій гальмують мобільність кваліфікованої робочої сили.

Офіційною датою Болонського процесу прийнято вважати 19 червня 1999 року, коли в м. Болоньї на спеціальній конференції міністри освіти 29 європейських держав прийняли декларацію "Зона європейської вищої освіти" або Болонську декларацію. Болонський процес відкритий для приєднання інших країн. Надалі, міжурядові зустрічі проходили в Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005) та Лондоні (2007). В даний час Болонський процес об'єднує 46 країн. Передбачається, що основні його цілі повинні бути досягнуті до 2010 року. Росія приєдналася до Болонського процесу у вересні 2003 року на берлінській зустрічі міністрів освіти європейських країн. У реалізацію основних напрямів Болонського процесу залучені багато вузів Росії.

Зобов'язання учасників Країни приєднуються до Болонської Декларації на добровільній основі.

Підписавши Декларацію, вони беруть на себе певні зобов'язання.

Деякі зобов'язання обмежені термінами:

• З 2005 року розпочати безкоштовно видавати усім випускникам вузів країн-учасників Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра та магістра.

• До 2010 реформувати національні системи освіти відповідно до основних вимог Болонського процесу.

Рекомендаційні параметри Болонського процесу

• Єдині європейські оцінки.

• Активна залученість студентів.

• Соціальна підтримка малозабезпечених студентів.

• Освіта упродовж усього життя.

Факультативні параметри Болонського процесу • Гармонізація змісту освіти за напрямами підготовки.

• Нелінійні траєкторії навчання студентів, курси за вибором.

• Модульна система.

• Дистанційне навчання, електронні курси.

• Академічні рейтинги студентів і викладачів.

Основні цілі Болонського процесу

Цілями процесу, досягнення яких очікується до 2010 року, є:

побудова європейської зони вищої освіти як ключового напрямку розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;

формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;

забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності і порівнянності національних систем вищої освіти, підвищення якості освіти;

підвищення центральної ролі університетів у розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.

Приєднання до Болонського процесу

Країни приєднуються до Болонського процесу на добровільній основі через підписання відповідної декларації. При цьому вони беруть на себе певні зобов'язання, деякі з яких обмежені термінами:

з 2005 року почати безкоштовно видавати усім випускникам вузів країн-учасників Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра і магістра;

до 2010 реформувати національні системи освіти відповідно до основних положень Болонської декларації.

Учасники Болонського процесу

Учасниками Болонського процесу і декларації "Зона європейської вищої освіти" є: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Вірменія, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія , Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія, Словенія, Словаччина, Туреччина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Чехія , Швейцарія, Швеція, Естонія.

3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ БОЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ

Мета Болонської декларації - встановлення європейської зони вищої освіти, а також активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі.

Декларація містить шість ключових положень:

Працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання випускників повинні бути застосовані і використані на користь як народу своєї країни, так і інших країн Європи. Академічні ступені й інші кваліфікації повинні бути затребувані на європейським ринку праці, професійне визнання кваліфікацій слід спростити і полегшити. Для визнання кваліфікацій, присвоєних певним вузом, планується повсюдно використовувати додатки до диплома, рекомендовані ЮНЕСКО.

Чітка уніфікація студентських документів, що підтверджують рівень і якість засвоєних знань, для зіставлення вищої освіти в різних країнах. Такі заходи повинні забезпечити зайнятість європейських громадян з вищою освітою і міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти.

• Додаток видається за запитом студента безкоштовно.

• Додаток заповнюється мовою країни базового вузу і на одному з поширених європейських мов (як правило, англійською).

• Додаток повинен мати строго регламентовану форму і складатися з восьми розділів.

Дворівнева система вищої освіти. Базової і післядипломної (бакалаврат і магістратура). Перший цикл триває не менше трьох років. Другий повинен вести до отримання ступеня магістра або кандидата наук.

Великою проблемою в багатьох країнах стала надмірно надлишковий перелік спеціальностей і спеціалізацій, причому як у Європі, так і в Україну. Існують також значні відмінності між вченими ступенями, які отримуються в університетах і академіях. Для забезпечення стандартизації ступенів і спеціалізацій планується перейти на дворівневу систему освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр і магістр. Бакалавр - це фахівець, який може працювати за фахом або продовжити освіту, перейшовши на другий ступінь - до магістратури. Ступінь магістра увазі наявність більш глибоких фундаментальних знань студента та орієнтує його на наукову кар'єру.  Навчання на першому циклі має становити 3-4, на другому - 1-2 роки. Післядипломна освіта здійснюється в докторантурі, що дає можливість одержати вчений ступінь доктора наук після 7-8-річного навчання. У країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь, наприклад доктор філософії у відповідних сферах знань - природничі науки, соціо-гуманітарні, економічні та інші

3. Установа кредитної системи за Європейською кредитно - трансфертної системі (ECTS). Кредитами називаються умовні одиниці, в яких визначається об'єм утворення. За кожною такою одиницею стоїть певна кількість освоєних понять, зв'язків між поняттями, напрацьовані навики, тобто загальна трудомісткість отриманих знань і умінь, включаючи самостійну роботу студентів і здачу ними проміжних і підсумкових іспитів, інші види навчальної роботи. Для отримання європейського диплому бакалавра потрібно накопичити 180-240 годин кредитів, а ступеня магістра - додатково 60-120 годин.  Саме систему кредитів розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включаючи програми післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності студента, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Акумулююча кредитна система дає можливість врахувати всі досягнення студента, не тільки навчальне навантаження, але і участь його у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах і т.д. В окремих країнах як умову нарахування кредитів ставлять таку вимогу: навчальне навантаження має містити 50% і більше самостійної роботи студента. Завдяки накопичувальній системі кредитів студент зможе вступити до університету однієї країни, а закінчити його в інший; змінити в процесі навчання університет або обрану спеціальність; закінчити навчання на будь-якому етапі, отримавши ступінь бакалавра або магістра, продовжити освіту в зручний для себе період життя.

Європейська система переведення кредитів

Коротка інформація про академічні кредити:

Академічний кредит - одиниця трудомісткості навчальної праці студента.

За семестр нараховується рівно 30 академічних кредитів.

За навчальний рік нараховується рівно 60 академічних кредитів.

Для отримання ступеня бакалавра потрібно набрати не менше 180 кредитів (три роки навчання) або не менше 240 кредитів (чотири роки навчання).

Для отримання ступеня магістра студент повинен, як правило, набрати в цілому не менше 300 кредитів (п'ять років навчання).

Кількість кредитів за дисципліну не може бути дробовим (як виняток допускається нараховувати 0,5 кредиту), так як складання кредитів за семестр має давати число 30.

Кредити нараховуються після успішної здачі (позитивна оцінка) підсумкового випробування з дисципліни (іспиту, заліку, тіста тощо).

Кількість нарахованих кредитів з дисципліни не залежить від оцінки.

Відвідуваність студентом аудиторних занять враховується на розсуд ВНЗ, але не гарантує нарахування кредитів.

При нарахуванні кредитів в трудомісткість зараховуються аудиторне навантаження ("контактні годинник" за європейською термінологією), самостійна робота студента, реферати, есе, курсові та дипломні роботи, написання магістерської та докторської дисертацій, практики, стажування, підготовка до іспитів, здача іспитів, і т . п.).

Співвідношення кількості аудиторних годин та годин самостійної роботи централізовано не регламентується.

Рекомендується єдина європейська шестибальною система оцінок:

А - "відмінно" (10 відсотків здають).

В - "дуже добре" (25 відсотків здають).

С - "добре" (30 відсотків здають).

D - "задовільно" (25 відсотків здають).

Е - "посередньо" (10 відсотків здають).

F (FX) - "незадовільно".

Введення ECTS - Європейської системи перезарахування кредитів - є однією з найбільш технічно і змістовно складних завдань у рамках Болонського процесу. Цей інструмент, який забезпечує прозорість, порівнянність обсягу вивченого матеріалу і, відповідно, можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій, виник спочатку в рамках європейської програми Еразмус в 1988 році і в даний час включає більше 1100 університетів і мережа "ліній допомоги" (ECTS Helplines).  Порівнянність навчальних планів дозволяє студентам вибирати програми, відповідні одержуваної ними кваліфікації, які, за умови їх успішного завершення, зараховуються як пройдений матеріал у своєму університеті. Кредити відображають обсяг роботи, що потребується для завершення кожного курсу, по відношенню до загального обсягу роботи, необхідної для програми повного академічного року в університеті, включаючи лекції, семінари, практичні заняття, самостійну роботу, екзамени та тести. Для участі в системі університети готують щорічно обновлювані інформаційні пакети з повним описом курсів, і х змісту, вимог до підготовки, системи оцінки, методики навчання, структури, кафедр, що ведуть підготовку. Крім того, інформація повинна включати повний навчальний план з даного рівня підготовки, загальну інформацію про університет, інфраструктурі, адміністративних процедурах для реєстрації в програмі і академічний календар.  Інформаційний пакет готується рідною та одному з іноземних мов і розповсюджується по всьому партнерським університетам.

4. Істотно розвинути мобільність учнів (на базі виконання двох попередніх пунктів). Розширити мобільність викладацького та іншого персоналу шляхом заліку періоду часу, витраченого ними на роботу в європейському регіоні.  Встановити стандарти транснаціональної освіти. Для усвідомлення і затвердження конкурентоспроможності своїх знань і умінь кожен студент повинен мати можливість хоча б короткий час навчатися і стажуватися за кордоном, а завдяки цьому в основному ВНЗ він може скоротити кількість годин, присвячених вивченню іноземних мов. Мобільності студентів сприяє цілеспрямована підготовка до здачі мовних тестів типу TOEFL, тестів для вступу в магістратуру з економіки GRE, GMAT менеджменту та інших.

Зокрема, академічна мобільність передбачається наступне:

Студент повинен провчитися у закордонному ВНЗ семестр або навчальний рік.

Він навчається на мові країни перебування або англійською мовою; на цих же мовах здає поточні та підсумкові випробування.

Навчання за кордоном за програмами мобільності для студента безкоштовно - приймає вуз грошей за навчання не бере.

Студент оплачує сам: дорогу, проживання, харчування, медичні послуги, навчальні заняття поза узгодженої (стандартної) програми (наприклад дослідження мови країни перебування на курсах).

У базовому ВНЗ (в який студент надходив) студенту зараховуються отримані кредити, якщо стажування узгоджена з деканатом; він не доздати ніяких дисциплін за період навчання за кордоном.

Вуз має право не зараховувати в рахунок своєї програми академічні кредити, які студент отримав в інших вузах без узгодження з деканатом.

Заохочується отримання студентом спільних і подвійних дипломів.

5. Приведення вищої освіти в різних країнах до єдиних стандартів. Це стосується розробки подібних навчальних планів, тренінгів, досліджень.

6. Впровадження в життя концепції безперервного (довічного) навчання, що дозволяє людині отримати протягом життя кілька дипломів і вчених ступенів, а університету - значно покращити фінансово-матеріальне забезпечення за рахунок надання інформаційно-матеріальної бази для бажаючих продовжити навчання. В основі цієї концепції лежить ідея LLL (Life Long Learning) - освіти, яка змiряється з усією довжиною життя.

У Болонській декларації вказані 6 основних завдань, вирішення яких, як передбачається, буде сприяти єднанню Європи в галузі освіти.

ВИСНОВОК

На закінчення, розглядаючи, теоретичний аспект Болонського процесу, доцільно зазначити, що ще до офіційного приєднання Росії до Болонської декларації у вищій школі країни почався рух у бік міжнародних стандартів професійної освіти. Вже в Законі Російської Федерації "Про вищу і післявузівську професійну освіту", прийнятому в 1996 р., в принципі була передбачена багаторівнева система вищої освіти. За минулі роки багато вузів накопичили значний досвід підготовки бакалаврів і магістрів з ряду напрямів.

Незважаючи на це, російське вищу освіту фактично залишилося однорівневим. Справа в тому, що згаданий закон, по суті, є еклектичним, у ньому реалізована своєрідна суміш традиційної російської системи освіти з англо-американської. Ввівши бакалаврат і магістратуру, закон, тим не менш, залишив можливість отримати звичну для Росії, але зовсім незрозумілу за кордоном кваліфікацію "дипломований спеціаліст". У результаті навіть у тих вузах, де запроваджено бакалавріат, його випускники, що не потрапили до магістратури, продовжують навчання за програмою підготовки фахівців. Мізерно мала частина випускників (2-5%) виходять з ВНЗ з дипломом бакалавра, при цьому роботодавці дивляться на них як на недоумків, відрахованих за неуспішність.

У цілому ставлення російської вузівської громадськості до Болонського процесу було і поки залишається вельми настороженим. Багато викладачів щиро переконані, що вітчизняна система підготовки дипломованих фахівців є кращою в світі, будь-яке втручання в усталені традиції згубно. Таке ставлення пояснюється не тільки дійсними успіхами (в основному, в минулому) російських вчених та інженерів, а й малої поінформованістю про реальний стан справ у вищій освіті за кордоном (у Європі і США). Багато десятиліть Росія була відгороджена від решти світу "залізною завісою" і лише в останні роки з'явилася реальна можливість дати порівняльну оцінку вітчизняної та закордонних систем освіти.

Ініціаторами виходу вузівської Росії із самоізоляції і входження в міжнародний простір вищої освіти виступили вузи, більше за інших зацікавлені у розвитку міжнародних зв'язків та залучення іноземних студентів: СПбДУ, РУДН, МГИМО та ін Протягом 2001-2006 років було проведено ряд всеросійських нарад щодо перспектив Болонського процесу для Росії, у профільних журналах було опубліковано безліч статей на цю. Міністерство освіти Росії заохочувала цю діяльність, видавши, зокрема, інструктивний лист від 28.11. 2002 № 14-52-988ін/13 і наказ від 2 липня 2003 року № 2847 "Про проведення експерименту з використання залікових одиниць у навчальному процесі".

В експериментальному порядку у вузах почали реалізовуватися окремі положення Болонської декларації: облік трудомісткості предметів у кредитних годинах, європейська система оцінок, європейське додаток до диплома і т.п.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77501. Правила нейтрализации манипуляций 41 KB
  Способ поведения Ожидаемая реакция Способ противодействия Патетическая просьба войти в положение Вызвать благосклонность и великодушие Не брать на себя обязательств Создание видимости того что позиция оппонента слишком сложна и непонятна Принудить партнера раскрыть больше информации чем ему нужно Спросить собеседника что именно непонятно и вызывает сомнения Изображение из себя делового партнера представление обсуждаемых проблем как несущественных побочных...
77502. Протокольные мероприятия 33.5 KB
  В отличие от всех других видов банкетов которые носят прежде всего характер торжественного товарищеского обеда на официальных приемах строго соблюдаются принятые правила оказания почестей определенным лицам установлены принципы приглашения гостей и их размещения за столом то есть в полной мере соблюдается протокол. В приглашениях иногда указывается одежда в которой желательно видеть гостей. Расположение мест за столом и правила размещения гостей нужно соблюдать неукоснительно. Найти предназначенное для Вас место будет несложно: на...
77503. Понятия этики и этикета 53.5 KB
  Понятия этики и этикета Наиболее общая формулировка слова этикет установленный порядок поведения гделибо. Перефразируя ее можно сказать что деловой этикет это установленный порядок поведения в сфере бизнеса и деловых контактов. Со времен средневековья эти правила именуются этикетом. Этикет определяет основные формы общения как спорить не задевая чувств собеседника как вести себя в обществе.
77504. Внешний вид делового человека 82 KB
  Как правило без галстука или с нетрадиционным галстуком вязаным шерстяным льняным и т. Цвета любые галстук не обязателен. А5 Blck Tie Черный галстук официальный вечерний прием смокинг. А5 Cretive Blck Tie Черный галстук творческий подход смокинг с нетрадиционными аксессуарами или нетрадиционных цветов.
77505. Внешний вид деловой женщины 52 KB
  На легкое платье из вискозы шелка или джерси всегда нужно надевать жакет. Пояса с броскими пряжками или иными украшениями стоит надевать только если у вас стройная фигура. Черные чулки также не рекомендуется надевать. На вечерний прием допустимо надеть поверх длинной перчатки браслет но кольца надевать нельзя.
77506. Поведение в типичных ситуациях делового общения 44.5 KB
  Если у двери оказались начальник его заместитель и женщина дверь открывает тот кто ближе всего к ней даже женщина. Неплохо если дверь откроет и подержит пропуская своих подчиненных начальник. В данной ситуации как будто нарушена субординация Да но авторитет начальника как воспитанного человека несомненно возрастет. Как должен поступить начальник при встрече с сотрудником которому он должен задать вопрос не требующий обязательного рассмотрения в кабинете Остановив подчиненного он прежде всего здоровается а затем задает...
77507. ЭТИКА СЛУЖЕБНЫХ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ МУЖЧИНЫ И ЖЕНЩИНЫ 32 KB
  Можно предположить что более низкий чем у мужчин порог страха заложен в прекрасной половине генетически идет из глубины веков из тех времен когда самым важным было наличие физической силы интеллект не принимался во внимание а поскольку женская физическая сила меньше чем физическая сила мужчины женщина большую часть своей жизни находилась в страхе тревоге. Развитие человечества не привело к исчезновению этих страхов хотя в современном мире женщина может восполнить отсутствие физической силы подобной мужской с помощью...
77509. Землетрясения и сейсмическая опасность 31.5 KB
  При недостаточной прочности сейсмостойкости конструкций происходят их повреждения различной степени или разрушения. Анализ последствий землетрясений показывает что здания различной конструкции получают следующие повреждения если сейсмические воздействия превышают расчетные для зданий запроектированных с учетом требований...