87377

СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

Лекция

Физкультура и спорт

Формування і загальна характеристика системи підготовки спортсменів. Основні напрями вдосконалення системи підготовки спортсменів. Формування і загальна характеристика системи підготовки спортсменів Високий рівень сучасних спортивних досягнень потребує системного підходу до управління...

Украинкский

2015-04-19

73.5 KB

16 чел.

ЛЬВІВСЬКІЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра теоретико - методичних основ спорту

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

ТЕМА 3. СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

 

ЗМІСТ 

  1.  Формування і загальна характеристика системи підготовки спортсменів.
  2.  Основні напрями вдосконалення системи підготовки спортсменів.

3.1. Формування і загальна характеристика системи підготовки спортсменів

Високий рівень сучасних спортивних досягнень потребує системного підходу до управління підготовкою кваліфікованих спортсменів.

Система підготовки кваліфікованих спортсменів складається з двох підсистем: процесної та персоніфікованої (Рис. 1).

Процесна підсистема складається із змагань, тренування та відновлення, в процесі яких відбувається навчання, розвиток та виховання спортсмена.

Персоніфікована підсистема включає дві взаємодіючі структури: керовану та керуючу. До керованої відноситься спортсмен - головна фігура системи підготовки – і (певною. Можливою мірою)середовище. Керуюча структура складається з двох блоків: ведучого (тренера) та забезпечую чого, який включає фахівців різних професій – організаторів, науковців, медиків, психологів, математиків, програмістів, інженерно - технічних працівників, господарників тощо.

Рис. 1. Система підготовки спортсменів

На сьогодні співпрацівники забезпечую чого блоку набирають все більшої ваги в системі підготовки спортсменів.

Спеціалізовані лабораторії, оснащені сучасною електронною апаратурою (ядерними скануючи ми томографами, біотелеметрією та ін.) досліджують змагальну та тренувальну діяльність спортсменів, видають інформацію для раціонального управління підготовкою спортсменів та підвищення результативності їх змагальної діяльності.

Необхідно підкреслити, що проведення наукових досліджень, розробку рекомендацій для вдосконалення організації процесу підготовки спортсменів, науково – методичне та матеріально – технічне забезпечення замовляють тренери. Це вимагає від них достатньо високої професійної підготовленості в допоміжних галузях знань (медико – біологічних, соціально – психологічних, математичних тощо).

3.2.  Основні напрями вдосконалення системи підготовки спортсменів

Продуктивний розвиток теорії підготовки спортсменів обумовлюється правильним вибором стратегічних напрямків її подальшого вдосконалювання та виявленням резервів, які закладені у розробці її різних напрямків. Тому, доречно охарактеризувати можливості вдосконалювання системи спортивної підготовки в наступних основних напрямках.

Перший напрямок — різкий приріст обсягу тренувальної і змагальної діяльності. Значення основних показників, що характеризують цю сторону процесу спортивного тренування, у першій половині 90-х років в 2 рази перевищили дані 60-х років XX століття, а в окремих випадках спостерігається більш значне зростання. Зокрема, у більшості видів спорту збільшився обсяг змагальної діяльності в кілька разів у зв'язку з різким збільшенням кількості змагань, особливо комерційних. Навіть у тих видах спорту, які було прийнято вважати сезонними (велоспорт, ковзанярський спорт, гірськолижний спорт, фігурне катання, футбол, хокей тощо), змагальна діяльність триває протягом всього року.

Тенденція до подальшого збільшення обсягів тренувальної роботи зберігається. Зокрема, фахівці різних країн рекомендують в найближчий час збільшити обсяг роботи, який затрачається на підготовку спортсменів високого класу, до 1500-1700 год. у рік при 340-360 днях занять і змагань ( на сьогодні обсяг складає 1100-1400 год., а кількість днів присвячених тренувальній і змагальній діяльності 300-320). Разом з тим, практика підготовки спортивних команд у різних країнах свідчить, що цей напрямок удосконалення спортивного тренування в багатьох видах спорту й окремих дисциплін практично вичерпав свої можливості. Велика кількість спортсменів і команд, які надмірно збільшили обсяги тренувальної роботи, не отримали очікуваних результатів; значно зросла кількість випадків перенапруги функціональних систем організму й травматизму; високі фізичні та психічні навантаження призвели до скорочення тривалості виступів на рівні вищих досягнень; відбулося вичерпання адаптаційних можливостей організму спортсменів. Надмірні обсяги роботи негативно позначилися на ефективності процесу спеціальної фізичної й технічної підготовки спортсменів.

Другий напрямок — усунення в 4-літніх олімпійських циклах і річній підготовці протиріччя між системою цілеспрямованої підготовки до олімпійських ігор і сформованої в багатьох видах спорту практикою участі у великій кількості змагань протягом року (в першу чергу, комерційних) з орієнтацією на досягнення найвищих результатів. Природно, що така практика призводить до істотного зниження можливості виходу спортсмена на пік спортивної форми під час головних змагань року. В окремих видах спорту, що відрізняються великим календарем комерційних турнірів у другій половині 1990-х - початку 2000-х років, відсоток демонстрації найсильнішими спортсменами кращих результатів під час чемпіонатів світу та Олімпійських ігор істотно знизився в порівнянні з 70-80-ми роками XX століття. Це призвело помітного зниження привабливості та видовищності найбільших змагань.

Враховуючи бурхливий розвиток професійного спорту, на сьогодні неможливе підпорядкування всього календаря змагань винятково завданню підготовки до головних змагань. Необхідно будувати такі схеми підготовки в олімпійських і річних циклах, які дозволили б успішно брати участь у великій кількості змагань протягом 8-10 місяців року і одночасно забезпечували б планомірну підготовку до головних змагань року. Дослідження останніх років і досвід практики свідчать про можливість використання такого підходу у системі підготовки спортсменів.

Третій напрямок — розробка методики, що забезпечить продовження періоду успішних виступів спортсменів на заключних етапах спортивної кар'єри.

Комерціалізація й професіоналізація олімпійського спорту призвели до продовження успішної спортивної кар'єри видатних спортсменів та демонстрації ними високих досягнень у різних видах спорту далеко за межами оптимальної вікової зони для досягнення найвищих результатів. Велика кількість спортсменів у спортивних іграх, легкій атлетиці, велоспорті та різних видах єдиноборств досягли видатних спортивних результатів у віці 30-35 років і навіть 38-40 років. Історично було прийнято вважати, що у спортивному плаванні верхньою віковою границею є не більше 22-24 років, але сьогодні з'явилася велика кількість видатних 28-32-літніх спортсменів, що успішно конкурують зі своїми більше молодими суперниками. Ця тенденція, вимагає серйозного наукового підкріплення в напрямку вдосконалення системи підготовки спортсменів на заключних етапах.

Четвертий напрямоксувора відповідність системи тренування спортсменів високого класу специфічним вимогам обраного для спеціалізації виду спорту. Цей напрямок передбачає різке збільшення обсягу допоміжної та спеціальної підготовки в загальному обсязі тренувальної роботи. Загальна підготовка як неспецифічна не відіграє істотної ролі у тренуванні спортсменів високого класу та використається переважно як засіб активного відпочинку. Загальна підготовка носить виражений базовий характер і має тісні взаємозв’язки з допоміжною і спеціальною підготовкою.

Починаючи з ранніх етапів багаторічного вдосконалення потрібно забезпечити  тісний взаємозв'язок засобів і методів тренування та співвідношення роботи різної спрямованості відповідно до спеціалізації. Виконання спортсменами в дитячому та підлітковому віці більших обсягів загальпідготовчої роботи, яка не відповідає вимогам майбутньої спеціалізації, призводить до пригнічення природних задатків юних спортсменів і унеможливлює досягнення високих спортивних результатів.

П'ятий напрямок — максимальна орієнтація на індивідуальні задатки та здібності кожного конкретного спортсмена при виборі спортивної спеціалізації, побудові всієї системи багаторічної підготовки, визначенні раціональної структури змагальної діяльності тощо. В свою чергу це вимагає прискіпливого ставлення до відбору й орієнтації спортсменів на всіх етапах багаторічного вдосконалювання, розробки індивідуальних програм підготовки, вдалого поєднання індивідуальної та групової форм роботи.

Шостий напрямок — сувора збалансованість системи тренувальних і змагальних навантажень, відпочинку, харчування, засобів відновлення, стимуляції працездатності та мобілізації функціональних резервів. Сьогодні спостерігається тенденція до надмірного збільшення тренувальними та змагальними навантаженнями, засобами стимуляції працездатності. При цьому,  у системі підготовки спортсменів має місце недооцінка повноцінного відпочинку, харчування та відновних заходів. Раціональне харчування як один з засобів підвищення ефективності тренувального процесу повинно відповідати специфіці виду спорту та спрямованості навантажень у кожному тренувальному занятті.

Одним з найважливіших резервів підвищення ефективності тренувального процесу є оптимізація системи застосування фармакологічних засобів, що забезпечує ефективне протікання адаптаційних і відновних реакцій, профілактику перевтоми та перенапруги функціональних систем, спортивного травматизму. Крім того, оптимізація системи застосування фармакологічних засобів не повинна входити в протиріччя з принципами спортивної етики, антидопінговою політикою МОК і спортивних федерацій. На сьогодні наукова і практична діяльність у цій сфері ускладнена у зв'язку з однобічною політикою Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА), яка не завжди відповідає сучасним принципам спортивної підготовки, спортивної медицини і теорії адаптації.

Сьомий напрямок — відповідність системи підготовки до головних змагань географічним і кліматичним умовам місць проведення. Проведення змагань в умовах спекотного або холодного клімату, середньогір'я,  та при зміні часових поясів істотно впливає на рівень досягнень спортсменів. Врахування цих факторів у системі підготовки дозволяє нейтралізувати їх негативну дію, а в деяких випадках дозволяють досягнення найвищих результатів сезону.

Восьмий напрямокрозширення нетрадиційних засобів підготовки: використання приладів, устаткування й методичних прийомів, що дозволяють розкрити функціональні резерви організму спортсмена; застосування тренажерів, що забезпечують одночасне вдосконалення різних рухових якостей (наприклад, сили і гнучкості) та різних сторін підготовленості; проведення тренування в умовах средньогір'я та високогір'я, що дозволяє інтенсифікувати процеси адаптації до факторів тренувального впливу, підвищити ефективність безпосередньої підготовки до головних змагань.

Дев'ятий напрямок — орієнтація всієї системи спортивного тренування на досягнення оптимальної структури змагальної діяльності. Це передбачає не тільки вдосконалювання всіх її компонентів на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, але й створення відповідного функціонального фундаменту на ранніх етапах багаторічної підготовки. Особлива увага приділяється компонентам змагальної діяльності, які є результативно значущі на рівні вищої спортивної майстерності, але на ранніх етапах багаторічної підготовки не враховуються. При створенні функціонального фундаменту на етапах попередньої та спеціалізованої базової підготовки необхідно орієнтуватися на складові, які забезпечують успіх на рівні вищих спортивних досягнень. Помилки, що мали місце у підготовці на ранніх етапах дуже важко компенсувати на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

Десятий напрямок — удосконалення системи управління тренувальним процесом на основі об'єктивізації знань про структуру змагальної діяльності та підготовленості. Передумовою удосконалення є орієнтація на групові та індивідуальні модельні характеристики змагальної діяльності і підготовленості.

Даний напрямок, який базується на використанні сучасної діагностичної техніки та інформаційних технологій, є одним з основних резервів удосконалення системи спортивного тренування, тому що дозволяє створити необхідні умови для раціонального управління станом спортсмена і протіканням адаптаційних змін. В свою чергу це забезпечить відповідність рівня підготовленості планованій структурі змагальної діяльності і запланованому спортивному результату.

Одинадцятий напрямокрозширення, конкретизація та часткова перебудова знань і практичної діяльності в деяких розділах спортивної підготовки (розвиток рухових якостей, планування навантаження в різних структурних утвореннях, удосконалення складних елементів спортивної техніки тощо) у напрямку забезпечення умов для профілактики спортивного травматизму.

В результаті високого рівня тренувальних навантажень сучасного спорту та різкого розширення в останні роки змагальної практики, проблема спортивного травматизму перетворилася в одну з найбільш гострих у сучасному олімпійському спорті. Спортивні травми руйнують кар'єру багатьох талановитих спортсменів, що не дозволяє повною мірою розкрити їхні можливості та приводить до серйозних проблем зі здоров'ям.

Більшість травм (близько 70-80 %) є наслідком недостатнього рівня освіченості тренерів і спортсменів в області профілактики спортивного травматизму, низької кваліфікації спортивних лікарів, які часто не мають фахової освіти в області спортивної медицини. Загострює проблему спортивного травматизму також недосконалість ряду положень теорії та методики підготовки спортсменів.

Це цілком зрозуміло, якщо проаналізувати розвиток як загальної теорії та методики спортивної підготовки, так і практики підготовки спортсменів у різних видах спорту. Методика розвитку рухових якостей, удосконалення техніки, планування  навантажень історично розглядалися винятково з позицій забезпечення максимального тренувального ефекту відносно вдосконалення окремих сторін спортивної підготовленості. При цьому,  аналіз факторів ризику травматизму та втоми практично не проводився. В результаті багато положень методики підготовки приховують у собі небезпеку підвищеного спортивного травматизму. Особливо це стосується методики розвитку гнучкості та швидкісно-силових якостей, використання великої кількості в окремих структурних утворень тренувального процесу односпрямованих, близьких за біомеханічною структурою вправ з високою активізацією швидкісно-силового потенціалу тощо. Тому корекція ряду положень як загальної теорії, так і конкретної методики підготовки спортсменів дозволить зменшити травматизм та підвищити якість процесу підготовки.

Дванадцятий напрямок — динамічність системи підготовки, її оперативна корекція на основі постійного вивчення і контролю як загальних тенденцій розвитку олімпійського спорту, так і особливостей розвитку конкретних його видів: зміна правил змагань і умов їхнього проведення, застосування нового інвентарю та устаткування, розширення календаря та зміна значимості різних змагань і інші.


Середовище

авчання

Розвиток

Спортсмен

Тренування

Тренер

Організаційне забезпечення

Науково-методичне забезпечення

Мат. – тех.. та госп. забезпечення

Змагання

Відновлення

Виховання


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

36202. Стропильные материалы для малоэтажных зданий (свойства, область применения, достоинства и недостатки) 18.58 KB
  Стропильные материалы для малоэтажных зданий 91 свойства область применения достоинства и недостатки. недостатки: требует антисептирования защиты от гниения; внимания к влажности древисины и воздушносухая и влажная могут привести к деформации системы и или частичному и или полному разрушению. недостатки: металл является отличным...
36203. Стропильные материалы для малоэтажных зданий 20.54 KB
  Стропила несущие конструкции скатной кровли. Наслонные стропила: концами опираются на стены здания а средней частью при пролете между опорами более 4. Наличие дополнительной опоры позволяет увеличить ширину перекрываемую наслонными стропилами до 12м а двух опор до 15м. Висячие стропила: опираются только концами на стены здания; шаг таких стропил от 3 до 6.
36204. Конструктивные схемы зданий (схемы зданий каркасных и зданий с несущими стенами) 24.76 KB
  Несмотря на значительные различия существующие между зданиями разног назначения как во внешнем виде так и во внутренней структуре все они состоят из основных взаимосвязных архитектурноконструктивных элементов выполняющих определенные функции. Основные элементы здания разделяются на: Несущие воспринимают основные нагрузки возникающие в здании. К основным элементам здания относятся: фундаменты стены перекрытия отдельные опоры крыша перегородки лестницы окна двери. ФУНДАМЕНТ подземная конструкция основным назначением...
36205. Естественные и искусственные основания зданий (классификация грунтов) 32.5 KB
  Классификация грунтов: Скальные грунты залегают в виде сплошного массива. Эти грунты несжимаемы водоустойчивы и при отсутствии трещин и пустот являются наиболее прочными и надежными основаниями. Менее прочны скальные грунты залегающие в виде трещиноватых слоев образующих подобие сухой кладки. Крупнообломочные грунты это несвязные обломки скальных пород с преобладанием по массе свыше 50 частиц размером более 2мм.
36206. Фундаменты малоэтажных зданий (конструкции, материалы) 188.22 KB
  Фундаменты малоэтажных зданий конструкции материалы Фундамент конструктивный элемент здания воспринимающий нагрузку от наземной части здания и передающий ее на основание. с подушкой3трапецеидальной формы4ступенчатый высота ступени больше или равно 30 см Фундаменты малоэтажных жилых зданий...
36207. Деревянные конструкции. Принцип фахверковой стены. Вопросы ее утепления и облицовки 51 KB
  Фахверковые дома имеют жёсткий несущий каркас из : стоек вертикальных элементов балок горизонтальных элементов раскосов диагональных элементов которые и являются основной отличительной особенностью конструкции фахверка. В основном применяются конструкции позволяющие создать большую площадь остекления что зрительно создает эффект растворения границы интерьера сближая человека с природой. В основном несущие элементы конструкции фахверка покрывают защитным составом позволяющим сохранять древесину сухой трудновоспламеняемой и...
36208. КАМЕННЫЕ КОНСТРУКЦИИ ОДНОСЛОЙНЫЕ И МНОГОСЛОЙНЫЕ КОНСТРУКЦИИ НЕСУЩИХ СТЕН 159 KB
  Стены основные элементы конструкции здания. Несущая стена является естественным продолжением и неотъемлемым элементом конструкции здания служит опорой для балок или бетонных плит потолочного перекрытия. Наружные стены могут быть однослойной или слоистой конструкции.
36209. Задачи дискретной оптимизации. Основные точные методы дискретной оптимизации: поиск с возвратом, динамическое программирование, метод ветвей и границ. Приближённые методы дискретной оптимизации: жадный алгоритм, метод локальных вариаций 126.5 KB
  Тогда в терминах ЦЧЛП задача о рюкзаке может быть сформулирована так: найти максимум линейной функции при ограничениях хj  0 . Найти кратчайший маршрут коммивояжера бродячего торговца начинающийся и заканчивающийся в заданном городе и проходящий через все города. Воспользовавшись им при k = n 1 1 можно найти Q х0 оптимальное значение критерия эффективности. Зная х1 можно найти оптимальное управление на 2й стадии и т.
36210. Языки описания выбора. Процедуры выбора при критериальном описании: скалярно-оптимизационный механизм выбора, человеко-машинные процедуры, мажоритарные схемы 73.5 KB
  Процедуры выбора при критериальном описании: скалярнооптимизационный механизм выбора человекомашинные процедуры мажоритарные схемы. Как любая теория теория выбора начинается с языка описания. К настоящему времени сложилось три основных языка описания выбора: критериальный язык; язык бинарных отношений; язык функций выбора.