87460

Проблеми та шляхи їх подолання в системі формування доходів домогосподарств

Курсовая

Макроэкономика

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати завдання такі як: розкрити зміст та роль домогосподарства; розглянути види домогосподарств; пояснити принципи формування доходів домогосподарств та їх використання; розглянути теорії домогосподарств...

Украинкский

2015-04-21

529.5 KB

2 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………

РОЗДІЛ І

Теоретичні підходи вивчення природи та структури домогосподарств ………………………………………………

1.1

Економічний зміст домогосподарства……………………….

1.2

Структура домогосподарств. Доходи та витрати домогосподарства…………………………………………….

1.3

Теорії домогосподарства в сучасній економічній думці…...

РОЗДІЛ ІІ

Аналіз функціонування домогосподарств України на сучасному етапі розвитку економіки…………………………..  

2.1

Дослідження динаміки доходів та витрат домогосподарств України………………………………………………………..

2.2

Аналіз доходів та втрат домогосподарств протягом 2012 та 2013 років……………………………………………………..

2.3

Дослідження доходів та витрат домогосподарств в Дніпропетровській області…………………………………...

РОЗДІЛ ІІІ

Проблеми та шляхи їх подолання в системі формування доходів домогосподарств ……………………………………..

3.1

Сучасні проблеми оптимізації доходів домогосподарств як дієвий засіб зменшення глибини бідності в Україні……….

3.2

Зарубіжний досвід подолання бідності та можливість його застосування в Україні………………………………………

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………

ДОДАТКИ ………………………………………………………………………


ВСТУП

Домашнє господарство розвивається протягом тривалого історичного періоду. Воно є одним з найперших економічних об’єднань людей, яке виникло ще у первісному суспільстві задовго до  появи міста, національних утворень, держави, підприємництва та  ринкової  економіки взагалі. Домашнє господарство не втратило  свого значення в сучасних умовах, адже інші суб’єкти економічної  системи  —  держава  та  організації  —  не  можуть  повністю  розв’язати всі соціально-економічні проблеми суспільства, особливо ті, що пов’язані з розвитком індивіда. Тому не дивно, що в  економічно розвинутих країнах сукупність домогосподарств розглядається як важлива частина національної економічної системи. Важлива  роль  у  функціонуванні  фінансової  системи країни належить фінансам домогосподарств. За рахунок своїх заощаджень  у комерційних  банках, накопичення коштів на пенсійних рахунках, інвестування коштів через інвестиційні фонди  вони забезпечують економіку країни вільними грошовими ресурсами; створюють основний попит на різноманітну продукцію, яку виробляють суб’єкти господарювання та беруть участь у задоволенні  цього попиту, здійснюючи підприємницьку діяльність. Отже тема: «Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин» є досить актуальною на сучасному етапі розвитку економіки.

Питання  про  місце  і  роль  сектора  домогосподарств  у  національній  економіці  були  предметом  наукового  аналізу  багатьох  дослідників.  Уперше домогосподарство  описується  у  трактатах  древньогрецьких  філософів Ксенофонта та Арістотеля. Подальші дослідження проблематики домогосподарств здійснив Ф. Енгельс у праці  «Походження  сімї,  приватної  власності  і  держави».  Окремі  аспекти  функціонування домашніх  господарств  висвітлювали класики  економічної  науки  Г.  Гессен,  Дж. М.  Кейнс, Т. Мальтус, К. Маркс, А. Пігу, Д. Рікардо, Ж.Б. Сеєм, А. Сміт, М. Туган-Барановський. Значно збагатили  інструментарій  дослідження  сектора  домогосподарств  представники  неокласичної теорії Л. Вальрас, Дж. Гікс, В. Джевонс, А. Маршал, К. Менгер, В. Парето, Є. Слуцький. У 60-ті роки  ХХ  сторіччя  Г.  Беккер,  К.  Ланкастер,  Дж.  Мінсер,  Т.  Шульц  розробили  теорію  «нової економіки»  домогосподарств. Значну  увагу  вивченню  сектора  домогосподарств  приділяють  і  сучасні  вітчизняні науковці І. Боднар, О. Гладун, С. Злупко, Е. Лібанова, М. Литвак, В. Мандибура, Н. Можайкіна, І. Осипова, С. Панчишин, А. Ревенко, М. Савлук, Н. Федірко та ін. Серед зарубіжних вчених даною  проблематикою  займаються  С.  Барсукова,  В.  Жеребін,  Н.  Манохіна,  А.  Олейник,  В. Радаєв, А. Романов, А. Сурінов, С. Тютюнникова, К. Чабану та ін.

Предметом дослідження є домогосподарство, а об’єктом домогосподарства України.

Метою написання курсової роботи є дослідження домогосподарств як суб’єкту ринкових відносин.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати завдання такі як: розкрити зміст та роль домогосподарства; розглянути види домогосподарств; пояснити принципи формування доходів домогосподарств та їх використання; розглянути теорії домогосподарств; проаналізувати стан функціонування домашніх господарств в Україні; виявити основні проблеми функціонування домашніх господарств; розглянути зарубіжний досвід регулювання формуванням доходів домогосподарств.

Для написання курсової роботи використовувались різноманітні журнали економічного напрямку, Закони України дані відділів Державної  статистики  України та Дніпропетровської області.

В роботі використані такі методи дослідження як: аналіз, порівняння, історичний та логічний підхід, діалектика та наукова абстракція.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ВИВЧЕННЯ ПРИРОДИ ТА СТРУКТУРИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

1.1 Економічний зміст домогосподарства

Сучасна фінансова література дає різноманітні тлумачення поняття «домогосподарство», проте найбільш вживаним є визначення, згідно з яким домогосподарством вважають сукупність фізичних одиниць – резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, побут і джерела фінансування.

Демографічний енциклопедичний словник визначив домогосподарство як сукупність учасників розподілу, котрі є членами соціально-економічного осередку, який об’єднує людей відносинами, що виникають при організації їх сумісного побуту (веденні загального домашнього господарства, спільному проживанні тощо).

В економічній енциклопедичній літературі домогосподарство трактується в основному як «господарство, яке ведуть одна або кілька осіб, що мають спільне житло, з метою відтворення робочої сили та розвитку особистості …»  або як «господарство, яке ведуть одна або кілька осіб, що мають спільне житло, з метою розширеного відтворення передусім людини економічної на основі кінцевого споживання продуктів сфери матеріального та нематеріального виробництва». Як бачимо, ці визначення досить схожі і не зовсім чітко визначають домогосподарства з організаційної точки зору, наголошуючи лише на спільності житла та ігноруючи спільність побуту. Адже, скажімо, не зовсім коректно буде вважати домогосподарством кількох осіб, не пов’язаних будь-якими родинними стосунками чи спільними побутово-економічними інтересами (наприклад,тимчасових квартирантів, що проживають певний період часу в одному житловому приміщенні).

У підручнику «Політична економія» (за науковою редакцією професора В. Г. Федоренка) наводиться два окремих визначення домогосподарства. Згідно першого визначення, домогосподарством автори вважають «економічний суб’єкт, який складається з одного або більшої кількості індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет» [6, 158]. За другим визначенням, «домашні господарства країни – це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб». Не применшуючи наукових напрацювань визнаних учених, вважаємо, що  першому визначенні автори несправедливо залишили поза увагою необхідність ведення спільного побуту. Адже з даного ними визначення випливає, що, для прикладу, кілька незалежних один від одного осіб можуть об’єднати свої кошти чи будь-які інші матеріальні активи з метою спільного здійснення будь-якої господарської діяльності, можуть вести спільний бюджет своїх доходів і витрат, проте до домогосподарства таку спілку зараховувати проблематично. Аналогічно не можемо погодитися і з другим визначенням згаданих авторів, адже в ньому не розтлумачено, що мається на увазі під терміном «приватне господарство».

Визнаючи  домогосподарство  історично  першою  економічною  одиницею,  що  зазнала  мінімальних  змін  протягом  століть,  Гладун О. М.  необхідність  його  дослідження  та  значення  в  економіці  країни  обґрунтовує  наступними  моментами:  «домогосподарство  здійснює  економічну  діяльність,  є  виробником  і  споживачем  товарів  та  послуг,  здійснює  нагромадження,  виконує  певні  соціальні  функції».  Розвиток  ринкових  відносин  не  лише  забезпечив  передумови  для входження  домогосподарства  у  національну  економіку  як  рівноправного  суб’єкта,  а  й  відкрив  нові форми  його  фінансової  поведінки.  Іваненко М. В.  зазначає,  що  раніше  фінансова  поведінка домогосподарств була обмежена рамками ощадної і кредитної, а створення нового інституціонального середовища відкрило потенційні й легальні можливості різноманітним формам фінансової поведінки

До  приватних господарств може належати і мале приватне підприємство, на якому працюють не пов’язані спільним побутом чи родинними стосунками люди; діяльність кожного з них може бути спрямована на задоволення власних потреб, проте домогосподарством цих осіб називати не доречно.

З погляду системи національних рахунків, домогосподарства є одним із п’яти інституційних секторів національної економіки (поряд з не фінансовими та фінансовими корпораціями, сектором загального державного управління та некомерційними організаціями). Система національних рахунків використовує визначення домогосподарства як невеликої групи людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів і послуг. Як бачимо, у цьому визначенні залишено поза увагою необхідність спільного розподілу своїх доходів, тобто здійснення домогосподарством основних видів витрат, в т. ч. й інвестиційних.

В умовах ринкових відносин значення домашніх господарств у економічному розвитку суспільства значно зростає. Це обумовлено такими чинниками: по-перше, домогосподарства беруть активну участь в кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб’єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси. Приватна власність надає домогосподарствам право користуватися і розпоряджатися ресурсами, укладати будь-які угоди, використовувати будь-які придбані ресурси і реалізовувати вироблену продукцію, виходячи з власних інтересів;  по-друге, домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують працю і підприємницькі здібності, землю, капітал. На ринку споживчих благ вони визначають свій попит на них; по-третє, задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб’єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту; по-четверте, частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.

Домогосподарство, як одна з первинних економічних одиниць ринкової системи, виконує низку важливих функцій, які є відображенням його сутності. З погляду сучасної економічної теорії, домогосподарства в ринковій системі є постачальниками ресурсів, виробниками товарів та послуг, споживачами благ і заощадниками доходів.

Отже, сьогодні домогосподарство – це надзвичайно  важливий  суб’єкт  економіки,  який  потребує  підвищеної  уваги  як  теоретиків,  так  і  практиків  з  метою  забезпечення  ефективності  функціонування,  без  якої  неможливо  досягти  розвитку  всієї  економічної  системи країни. Особливість домогосподарства полягає в тому, що воно виступає і як постачальник, і  як споживач всіх видів ресурсів на ринку, тому одночасно формує попит та забезпечує пропозицію на  них.

1.2 Структура домогосподарств. Доходи та витрати домогосподарства

В сучасній науковій літературі домогосподарства класифікують за низкою демографічних, територіальних, економічних та соціальних ознак.

Важливим чинником, який диференціює домашні господарства, є їхній розмір. Домашнє господарство, членами якого є одна шлюбна пара (чи один із батьків) з неодруженими дітьми (або без них), можна вважати простим домогосподарством.

Складне сімейне господарство складається з декількох кровно споріднених простих сімей, кожна з яких може бути повною чи неповною і включати інших родичів.

Перехідним типом між простими і складними господарствами є розширені домашні господарства. Вони складаються з однієї подружньої пари і окремих близьких або далеких родичів. Такий тип господарства необхідний переважно для виконання значних за обсягом аграрних робіт, коли одній сім’ї не під силу здійснювати певні види господарської діяльності.

Іншим важливим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім’я (велике місто, містечко, село). За цим принципом домогосподарства прийнято поділяти на сільські та міські.

Залежно від виду діяльності, сільські домогосподарства, в свою чергу, поділяють на селянські фермерські господарства, деякі типи ремісничих господарств і особисті підсобні господарства. Міські домогосподарства можна класифікувати аналогічно, а саме: домогосподарства, що займаються торгівлею чи надомним бізнесом, «човникарством» чи кіосковим бізнесом, комп’ютерним бізнесом чи автоперевезеннями тощо.

Беручи до уваги основні складові підприємницького бізнесу, усі домогосподарства за видами господарювання доцільно поділяти на такі, що здійснюють: виробничу діяльність (фермерське господарство, особисте підсобне господарство, ремісниче господарство); комерційну діяльність (домогосподарства, які займаються «човниковим» бізнесом, кіосковим бізнесом, автотранспортними перевезеннями і т. д.); фінансову діяльність (сімейні ломбарди, обмінні пункти валюти тощо).

У державах з розвиненою ринковою економікою домашні господарства класифікують за рівнем добробуту, виділяючи багаті, середнього достатку, бідні та маргінальні (ті, що знаходяться за межею бідності) сім’ї. На добробут домашнього господарства впливає низка демографічних, економічних, політичних, культурних, екологічних та інших чинників.

Бюджет домогосподарства — баланс фактичних доходів і витрат домогосподарства за визначений період часу (квартал, місяць, рік) та фінансова база життя, що надає домогосподарству власного стилю споживання та життєдіяльності.

За своїм матеріальним змістом бюджет домогосподарства — форма утворення і використання фондів грошових коштів, що об'єднує сукупні доходи і витрати, забезпечуючи особисті потреби домогосподарства.

Доходи  домашніх  господарств    Б.Є. Кваснюк  та  інші,  традиційно  розглядали як невід’ємну складову системи  національних заощаджень. Головними джерелами  формування  доходів  домашнього  господарства  є  заробітна  плата,  соціальні  трансферти  держави  за  мінусом  податків,  власна праця людини, що створює матеріальні  блага  та  послуги  безпосередньо  для внутрішнього  споживання  тощо.

У межах бюджету домогосподарства, крім загальних, можуть формуватися і відокремлені грошові фонди (як індивідуальні чи спільні, так і фонди споживання або нагромадження). Індивідуальні грошові фонди, на відміну від спільних, призначених для купівлі предметів спільного вжитку, використовуються для придбання різних товарів, оплати медичних та освітніх послуг окремих членів домогосподарства. Грошові фонди нагромадження створюються з метою фінансування майбутніх капітальних та поточних витрат, включаючи купівлю об'єктів нерухомості, формування первинного капіталу для заняття підприємницькою діяльністю чи відпочинку, оплати медичних послуг або забезпечення гідного життя у старості.

У складі бюджету домогосподарства виділяють постійні та змінні доходи і витрати. Постійні доходи, як і постійні витрати, є як у теперішньому, так і майбутніх фінансових періодах. Прикладом постійного фінансового доходу може бути заробітна плата за основним місцем роботи, довічна рента тощо. Дохід або витрати, які у майбутньому можуть зникнути, є змінними доходами та витратами.

Формування і використання ресурсів домогосподарств залежить від двох основних видів чинників: зовнішніх і внутрішніх. Зовнішній вплив на формування ресурсів домогосподарств здійснюється державою та окремими юридичними особами через систему пенсійного забезпечення, виплату стипендій, безоплатне або пільгове навчання, медичне обслуговування, надання путівок тощо. Внутрішнім чинником, що впливає на доходи домогосподарств, є господарська діяльність домогосподарства, яка включає виконання домашньої роботи, роботу в особистому підсобному господарстві, роботу за межами домогосподарства і діяльність домогосподарства як самостійної одиниці на ринку товарів і послуг. Зовнішній вплив на використання ресурсів домогосподарств здійснює політика держави і місцевих органів влади щодо сплати податків, зборів та надання пільг і виплати допомог з відповідних фондів грошових коштів. Внутрішній вплив на використання ресурсів домогосподарств здійснюють пріоритети членів сім'ї у цей період часу.

Загальні доходи домогосподарств включають грошові доходи, а також вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за мінусом матеріальних затрат на її виробництво), вартість подарованого майна від родичів чи інших осіб, суми безготівкових пільг та субсидій з оплати житлово-комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, послуг міського транспорту та зв'язку.

Сукупні ресурси домогосподарств складаються із загальних доходів, а також використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством та повернутих домогосподарству. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарств незалежно від джерел їхнього походження.

Витрати домогосподарства — сукупність платежів, які здійснюється домогосподарством з метою забезпечення його життєдіяльності, що включають витрати на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, інвестиційні витрати, податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.

Фінансовий стан домогосподарств найдоцільніше було б оцінювати за розміром доходу на одного члена домогосподарства, адже саме цей показник є найбільш об'єктивним і доволі просто інтерпретується (чим вищим є рівень доходів на одного члена домогосподарства, тим кращим вважається його фінансовий стан). Проте, як показує світовий та вітчизняний досвід, для більш точної оцінки реального фінансового стану домогосподарства доцільніше використовувати не стільки рівень доходів (частину яких під час проведення обстеження можна приховати), скільки рівень грошових витрат.

1.3 Теорії домогосподарства в сучасній економічній думці

Учені-суспільствознавці  акцентують  увагу  на  вивчені  різноманітних аспектів функціонування та розвитку домашнього господарства і сім’ї, які здебільшого визначаються предметом дослідження  конкретної  дисципліни.  Наприклад,  соціологи  та  демографи досліджують різні аспекти демографічної поведінки людини, міграційні процеси, динаміку відтворення населення, оцінюють їх якість життя тощо. Представники історії та етнографії розглядають генезис та еволюцію як сім’ї, так і домашнього господарства,  починаючи  з  появи  людства  на  Землі,  аналізують  їх  місце та значення у різних цивілізаціях.

По-друге, праці вчених-економістів, для яких домогосподарства виступають як активні учасники процесу виробництва товарів та  послуг,  їх  розподілі,  обміні  та  споживанні.  Ці  дослідження можна поділити на дві великі групи: а) теоретичні розробки західноєвропейських  дослідників;  б)  науковий  доробок  учених,  що представляють країни постсоціалістичного табору, зокрема науковців Росії та України.

Праці  західноєвропейських  учених-економістів  здебільшого присвячені визначенню сутності та місця домашнього господарства у ринковій економічний системі, аналізу функцій та особливостей здійснення його діяльності у різних сферах господарського  життя  суспільства.  У  деяких  роботах  вивчається  вплив  соціальних  факторів  на  розвиток  домогосподарства.  Вивчаючи наукову  спадщину  провідних  економістів  XVІІІ  —  початку  ХХ ст. потрібно зазначити, що вони не створили цілісної економічної теорії домогосподарства, проте сучасне розуміння його сутності дозволяє  нам  виокремити  у  їхніх  теоретичних  розробках  низку аспектів,  які  можна  використати  при  дослідженні  різних  сторін життєдіяльності домашнього господарства. Крім того, вони стали підґрунтям  для  створення  у  подальшому  економічної  теорії  домогосподарства, яка отримала найбільшого розквіту в другій половині ХХ ст., коли з’явився новий розділ в економічній теорії, що отримав назву економіки сімейного господарства. Засновником даної теорії став відомий американський дослідник, лауреат Нобелівської премії 1992 року Гарі Беккер. У своїй відомій праці «Treatise on the Family» («Трактат про сім'ю»)  вчений уперше в історії економічної науки:   застосував мікроекономічний аналіз до вивчення сутнісних рис домогосподарства;   розглянув  домогосподарство  не  як  пасивного  споживача ринкових товарів та послуг, а як активного виробника споживчих благ;   проаналізував сім’ю як «міні-фабрику»;   застосував економічний підхід до вивчення  таких  соці-альних проблем,  як  освіта, політика, шлюб, планування  сім’ї тощо.

За допомогою зазначених підходів учений дослідив різні сторони функціонування домогосподарства, які раніше не вважалися сферою економічної науки, а саме:  особливості розподілу праці між членами сім’ї; еволюцію інституту сім’ї у довготривалій історичній перспективі;  значення альтруїзму для добробуту та розвитку сім’ї;  вибір, за висловом Г. Бекера, між кількістю дітей  та  їх  «якістю»;    шлюбний  ринок;   динаміку  розлучень тощо.  

Підкреслюючи  важливість  і  значення  проведеного  американським  ученим  аналізу,  відомий  російський  учений  В.  Автономов  зазначає,  що  після  робіт  Г.  Беккера  не  залишилося жодного  з  аспектів  життєдіяльності  сім’ї,  що  не  досліджувалися  крізь  призму  економічного  підходу.  Наукові розробки  Г.  Беккера  отримали  подальший  розвиток  у  працях інших учених-економістів. Продовжувачами його теорії стали такі американські дослідники, як К. Ланкастер, Й. Бен-Порат, Р. Поллак та  ін. Останній є засновником трансакційного підходу  до  вивчення  домогосподарства.  Вихідною  точкою  його  дослідження є думка про те, що застосування трансакційного підходу до вивчення сім’ї розширює та узагальнює нову економічну теорію домашнього господарства. Дійсно, адже такий підхід передбачає не тільки аналіз вертикальної інтеграції домогосподарства, але й фокусує увагу на значенні різних інститутів, які беруть участь у побудові складних та довготривалих відносин.  

За допомогою нового методологічного підходу Р. Поллак розглядає сім’ю як складну ієрархічну керовану структуру, в межах якої здійснюється виробництво товарів та послуг, досліджує внутрішню організацію та процеси розподілу всередині сім’ї, акцентує увагу на значенні переговорів між її членами тощо. Сьогодні трансакційний підхід посідає провідне місце серед методологічних  напрямів  дослідження  економічної  природи домогосподарства,  особливо  якщо  мова  йде  про  вивчення  даного суб’єкта на мікрорівні.  

Діяльність  сучасного  домашнього  господарства  має  подібні риси до економічної організації, теорія якої широко розвивається іноземними  вченими  в  межах  інституціональної  економіки,  одним з яскравих представників якої є відомий американський економіст Д. Норт. Учений розглядає економічну організацію як цілеспрямовану діючу одиницю, яка створюється для максимізації багатства, що визначається можливостями наданими інституціональною структурою суспільства. Таке розуміння економічної  організації  дозволяє  виділити  наступні  спільні  риси  її діяльності  з  домогосподарством:  загальна  мета;  набір  ресурсів,  якими можна вільно розпоряджатися та необхідно здійснювати їх  захист; система норм поведінки та методів контролю за їх дотриманням; розподіл праці між членами; наявність винагород та покарань тощо.

Широкий  спектр  праць  учених,  що  представляють  країни  постсоціалістичного табору, зокрема науковці Росії та України,  можна, в свою чергу, поділити на чотири групи, які відрізняються  між  собою  не  тільки  історичними  періодами,  але  й  різними  методологічними підходами у дослідженні сутнісних рис домашнього господарства: науковий доробок українських та російських вчених другої половини ХІХ — початку ХХ ст.; розробки  радянських дослідників;  сучасні російські дослідження; праці вітчизняних науковців, починаючи з 1991 року.

Теоретичні напрацювання представників першої групи є цікавими для сьогодення, адже вони розроблялись  у період становлення  ринкової  економіки  на  території  України  та  Росії.  Проте, слід зазначити, що більшість таких досліджень стосувалась лише  проблем  функціонування  та  розвитку  селянських  господарств,  кількість яких значно переважала над чисельністю міських господарств.

Розробки  радянських  дослідників  проводилися  на  основі  використання  методологічних  підходів,  які  сьогодні  переглядаються.  Науковці даної групи не використовували у широкому обігу термін  «домогосподарство», адже його діяльність передбачає процес виробництва, що було монопольним правом держави. Саме тому існуючі  дослідження були присвячені сім’ї, що розглядалась як соціальний  інститут,  а  її  економічна  складова була пов’язана лише зі сферою  споживання, аналізом якої обмежувались радянські вчені. Б. Левінодин  з  небагатьох  учених  періоду  соціалізму,  вивчав  особливості  ведення домогосподарства, проте до нього він відносив лише побутове обслуговування членів сім’ї та ведення особистого підсобного  господарства для забезпечення власних потреб у продуктах харчування. Таким чином, науковий доробок радянських учених  можна використати лише при дослідженні господарсько-побутової  діяльності сучасних домогосподарств.

Найбільший  науковий  інтерес  для  сучасності  представляють  третя та четверта групи, які характеризуються однаковим хронологічним  періодом,  але  різними  територіальними  межами.  Такі  дослідження  розпочалися  після  розпаду  Радянського  Союзу  та  краху ідеології командно-адміністративної системи. Кінець ХХ ст.  охарактеризувався  зростанням  популярності  поняття  «домогосподарство». Головними причинами такої тенденції були: поступове  становлення  ринкової  економіки,  у  якій  домогосподарство  виступає як один з головних суб’єктів економічної діяльності; різке  падіння  якості  життя  народу,  яке  було  викликане  глибокою  трансформаційною кризою.

Сьогодні  особливий  інтерес  при  дослідженні  економічної  природи  домогосподарства  представляє  одна  з  ключових  ознак  цивілізаційної  парадигми  —  людиноцентричність.  Така  зацікавленість  виникла  внаслідок  того,  що,  по-перше,  домашнє  господарство  складається  з  групи  людей,  що  об’єднані  родинними  зв’язками та діяльність яких спрямована на досягнення спільних цілей. По-друге, останнім часом простежується тенденція до зростання  частки  індивідуальних  домашніх  господарств,  тобто  таких, що складаються з однієї особи. Тому, економічну діяльність  такого виду домогосподарства вчені, у більшості випадків, спів-ставляють з діяльністю індивіда, що виступає основною категорією цивілізаційної парадигми.  

Таким чином, сьогодні домогосподарство як суб’єкт економічної системи є предметом інтенсивних наукових досліджень представників  широкого  кола  суспільних  наук.  Проте,  з  огляду  на  значення даної господарської форми, рівень  її теоретичного вивчення  залишається  недостатнім.  

РОЗДІЛ ІІ

АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

2.1Дослідження динаміки доходів та витрат домогосподарств України

Фінанси домогосподарств за формою – це основні елементи, які характеризують рух грошових  фондів  домашніх  господарств,  а  саме  −  доходи  й  витрати  як  матеріальне  вираження  фінансових  відносин, у які вступають домашні господарства в процесі економічної діяльності.  

Таким чином, фінанси домогосподарств можна визначити як сукупність економічних відносин,  матеріалізованих  у  потоках  грошових  коштів,  у  які  вступають  домашні  господарства  для  задоволення потреб своїх членів.

У табл.2. 1 подано характеристику вітчизняних домогосподарств, із якої видно, що основна їхня  частка припадає на домогосподарства з однією дитиною [27].

Таблиця 2.1

Характеристика домогосподарств України у 2004−2010 рр.

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Середній розмір домогосподарства, осіб

2,62

2,61

2,60

2,60

2,60

2,60

2,59

Розподіл домогосподарств за кількістю осіб у їх складі, %

— одна особа

22,4

22,2

24,6

24,0

23,7

23,2

23,5

— дві особи

30,2

29,3

27,2

27,1

27,0

28,6

28,3

— три особи

23,3

24,5

23,4

25,0

25,7

25,2

25,4

— чотири особи і більше

24,1

24,0

24,8

23,9

23,6

23,0

22,8

Частка домогосподарств із дітьми до 18 років, %

37,2

37,5

37,7

37,7

37,8

37,8

37,8

Частка домогосподарств без дітей, %

62,8

62,5

62,3

62,3

62,2

62,2

62,2

Продовження таблиці 2.1

Розподіл домогосподарств із дітьми за кількістю дітей у їх складі, %

— одна дитина

65,3

68,3

65,9

68,1

70,7

72,1

73,5

— дві дитини

29,5

28,3

29,1

27,9

25,5

24,2

23,5

— три дитини і більше

5,2

3,4

5,0

4,0

3,8

3,7

3,0

За даними таблиці 2.1 видно, що середній розмір домогосподарств має тенденцію до зменшення від 2,62 особи до 2,59 осіб. Частка домогосподарств з дітьми до 18 років коливається від 37,2 5 до 37,8 %. Найбільшу питому вагу становлять домогосподарства із однією дитиною протягом 2004-2010 років даний показник коливався від 65,3 % до 73,5 %.

Сукупні ресурси домогосподарств складаються із загальних доходів, а також використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством та повернутих домогосподарству (таблиця 2.2) [27].

Таблиця 2.2

Динаміка сукупних ресурсів домогосподарств України у 2004-2010 рр

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

1

2

3

4

5

6

7

8

Сукупні ресурси в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн..

911,8

1321,4

1611,7

2012,1

2892,8

3015,3

3469,1

Структура сукупних ресурсів домогосподарств, %

Грошові доходи

85,1

86,4

87,6

89,0

87,9

88,5

90,1

— оплата праці

45,2

46,0

48,4

50,6

49,4

47,9

47,9

— доходи від підприємницької діяльності та самозяйнятості

4,4

4,9

4,6

5,2

5,3

5,1

6,2

— доходи від продажу сільськогосподарської продукції

4,8

4,6

3,8

3,6

3,3

2,9

3,4

— пенсії, стипендії, соціальні допомоги, надані готівкою

22,2

24,0

23,7

23,0

23,1

26,0

25,9

— грошова допомога від родичів, інших осіб та інші грошові доходи

8,5

6,9

7,1

6,6

6,8

6,6

6,7

Подовження таблиці 2.2

1

2

3

4

5

6

7

8

Вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель

7,0

6,0

5,4

4,8

4,0

4,6

4,8

Пільги та субсидії безготівкові на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії, палива

0,9

0,5

0,6

0,7

0,5

0,6

0,5

Пільги безготівкові на оплату товарів та послуг з охорони здоров’я, туристичних послуг, путівок на бази відпочинку тощо, на оплату послуг транспорту, зв’язку

0,9

0,6

0,6

0,5

0,5

0,6

0,5

Інші надходження

6,1

6,5

5,8

5,0

7,1

5,7

4,1

Довідково: загальні доходи, грн

876,3

1262,1

1544,4

1939,1

2722,8

2892,0

3377,2

Однак структура сукупних ресурсів домогосподарств за період, що досліджується, практично не змінилася. Найбільшу питому вагу займає заробітна плата, що є достатньо типовим для країни, де більша частина населення є найманими працівниками.

Значну частину займають пенсії, стипендії, соціальні допомоги, надані готівкою і їх питома вага зросла у 2010 р. до 25 % порівняно з 2004 р., коли на них припадало 22,2 %. Ці зміни можна пояснити більшою соціальною спрямованістю політики уряду за останні роки.

Частина населення займається підприємницькою діяльністю, що знайшло своє відображення і в структурі доходів від підприємницької діяльності та самозяйнятості, а саме — у 2010 р. зросла їх питома порівняно з 2004 р. на 1,8 %. Для наочності структури доходів домогосподарств побудуємо діаграму (див. додаток1).

Основними складниками сукупних витрат домогосподарств є споживчі та неспоживчі витрати Проаналізуємо структуру сукупних витрат фінансів домогосподарств України на підставі даних, які доступні на сайті Держкомстату [27] за 2004—2011 роки (див. Додаток 2).

Дані засвідчують, що в структурі витрат пріоритетною є стаття «продукти харчування та безалкогольні напої», питома вага якої протягом аналізовуваного періоду практично не змінювалася. Також майже незмінними були витрати на непродовольчі товари та послуги. Вочевидь, що інші статті порівняно з цими майже не мають суттєвого значення, що свідчить про недостатній рівень доходів населення, які майже повністю використовуються на споживання.

Однак у державі спостерігається суттєве зниження кількості населення із середньодушовими загальними доходами в місяць, нижчими за прожитковий мінімум, про що свідчать дані табл. 2. 3 [27]. Це можна поясними збільшенням середньорічного розміру прожиткового мінімуму на особу в місяць.

Таблиця 2.3

Диференціація життєвого рівня населення України за період 2004-2011 рр

 

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Чисельність населення із середньодушовими еквівалентними загальними доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму:

млн. осіб

30,3

25,3

22,5

5,7

3,2

2,6

3,9

3,4

у % до загальної чисельності  населення

65,6

55,3

49,7

12,7

7,1

5,8

8,8

7,8

Довідково: середньорічний розмір прожиткового мінімуму (у середньому на одну особу в місяць, грн.)

362,2

423,0

463,8

518,5

607,5

638,5

843,2

914,1

 Квінтильний коефіцієнт  диференціації загальних   доходів населення, разів

2,4

2,4

2,4

2,0

2,0

2,0

1,9

1,9

 Квінтильний коефіцієнт фондів (по загальних доходах), разів

4,6

4,6

4,7

3,6

3,7

3,6

3,5

3,4

Проблема формування та збільшення заощаджень домогосподарств є вкрай актуальною, особливо з огляду на необхідність залучення фінансових активів населення під час посткризового відновлення економіки. За низького рівня іноземних інвестицій саме заощадження населення стають основним джерелом інвестиційних коштів, необхідних для забезпечення сталого економічного розвитку держави. Це, своєю чергою, й обумовлює необхідність активізації вітчизняних досліджень механізмів дії ключових визначників особистих заощаджень у ринковій економіці.

Заощаджувати спонукає людей необхідність створення грошового резерву для забезпечення майбутнього (особливо в разі очікування збільшення витрат у майбутньому), фінансової незалежності та забезпечення майбутнього дітей (витрати на навчання, спадок тощо). Нагадаємо, що основними чинниками, які впливають на інтенсивність нагромадження заощаджень у ринковій економіці є: стан економіки, рівень доходів населення, стабільність грошово-кредитної системи,  наявність пенсійних  гарантій,  позитивні  очікування  домогосподарств  щодо  майбутньої економічної ситуації тощо. Динаміка саме цих показників визначає динаміку та характер заощаджень.

За результатами дослідження, в Україні 53 % населення зберігає вільну готівку вдома, 42 % заощаджень у гривнях, лише 11 % – в іноземній валюті. На банківських картках і поточних рахунках у банках тримають свої кошти близько 12 %, і лише 7 % населення, як спосіб заощадження коштів, обирають банківський депозит. 3 % українців вкладають гроші в купівлю землі, ще 2 % інвестують у нерухомість. Актуальною на сьогодні є проблема вибору валюти заощаджень, адже світова економіка ще не відновилась після кризи, а країни Європейського Союзу в очікуванні наступної кризової хвилі [26].

Реальні доходи населення зменшуються, тоді як схильність до заощаджень зростає, оскільки люди відкладають на «чорний» день, саме тому, необхідно створити умови, щоб ці ресурси  поверталися  в  банківську  систему. За  останні 15 років іноземна валютна готівка поза банківською системою зросла в Україні на 58 млрд, пік цього явища припав на 2007-2010 р. [27]. Аналізуючи динаміку заощаджень, у період 2002-2010 рр. зауважимо, що починаючи з 2005 р. почалось істотне зростання заощаджень в іноземній валюті та в цінних паперах. Проте з початком кризи різко знизився обсяг грошових вкладів у цінних паперах та нагромадження нефінансових активів, стрімко зросли заощадження в іноземній валюті, що насамперед пов’язано зі стрімкою девальвацією гривні (з початку 2009 р. гривня втратила близько 40 % своєї вартості).

На початку 2011 року заощадження українців скоротилися на 34,5%.  Загальна сума заощаджень склала лише 65,5% від аналогічного періоду минулого року - 26490 млн.грн. Негативні показники торкнулися передусім нагромадження нефінансових активів, яких стало менше на 242 млн.грн. Суттєво впав і приріст фінансових активів - на 31,4% в порівнянні з 2010 роком.

У квітні - червні 2011 року номінальні доходи населення зросли на 13,3% до 303623 мдн.грн. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 14,5%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, - на 3,4%.

Найбільший внесок у збільшення доходів зробили підвищення заробітної плати на 15,9%, змішані доходи - 20,8%, та соціальні допомоги - 9,2%. Водночас, витрати збільшились на 21,8% [29].

Кінець  2011 року  характеризувався  зростанням заощаджень до 20,6% наявного доходу домогосподарств, завдяки збільшенню доходів та значними інфляційними побоюваннями. Домогосподарства зберігають свої заощадження в основному в іноземній валюті. Обсяг заощаджень, вкладених в фінансові активи, деноміновані в іноземній валюті, склав 18,5% наявного доходу [14].

2.2 Аналіз доходів та втрат домогосподарств протягом 2012 та 2013 років

Розглянемо структуру доходів та видатків домашніх господарств в 2012 та 2013 роках [27], а результати для аналізу оформимо (див. додаток 3).

Загальні доходи домогосподарств України в 2012 році склали 345295 млн. грн. В другому кварталі 2013 року даний показник становив 362511 млн. грн., що на 4,98 % більше за аналогічний період 2012 року. Найбільшу частку доходів становила заробітна плата і склала 147339 млн. грн., що на 12,8% більше за 2011 рік, а в другому кварталі 2013 року склав 152383 млн. грн., що на 3,42 % більше за 2012 рік. На другому місці соціальні допомоги та поточні трансферти в 2012 році вони складали 137693 млн. грн., а в другому кварталі 2013 року 145290 млн. грн.., що на 5,52 % більше за аналогічний період 2012 року.

Витрати домогосподарства в 2012 році склали 290323 млн. грн., що на 14,4 % більше за 2011 рік, а в  другому кварталі 2013 року даний показник склав 316552 млн. грн., що на 9,03 % більше за аналогічний період 2012 року. Сплачені податки домогосподарствами становили в 2012 році 95549 млн. грн., що на 13,08 %  більше за 2011 рік, а в другому кварталі 2013 року 26086 млн. грн., що на 10 % більше за аналогічний період 2012 року.

Розглянемо більш детально формування доходів за рахунок заробітної плати в січні–жовтні 2013 року. 

У січні–жовтні 2013 року розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій (з кількістю працюючих 10 осіб і більше) порівняно з відповідним періодом 2012 р. збільшився на 8,2% і становив 3283 грн., у 2,9 разу вище рівня мінімальної заробітної плати (1147  грн.). Порівняно з вереснем розмір заробітної плати збільшився  на 0,7%.  При цьому нарахування за одну оплачену годину в жовтні порівняно з попереднім  місяцем  зменшилися  на 7,0% і  становили 19,67 грн.  Таким  чином,  приріст нарахувань за  місяць було цілком забезпечено збільшенням  фонду відпрацьованого часу.

За останні 12 місяців (відносно жовтня 2012р.) розмір заробітної плати збільшився на 5,6%. Для наочності динаміки середньої заробітної плати домогосподарств побудуємо графік (мал.2.1).

До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці відносилися авіаційний транспорт, фінансова та страхова діяльність, добування кам’яного та бурого вугілля й  виробництво основних фармацевтичних продуктів та фармацевтичних препаратів, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,6–3,2 разу.

Мал.2.1 Динаміка середньої заробітної плати домогосподарств протягом 2012-2013 років

Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у працівників текстильного виробництва, виробництва одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, поштової та кур’єрської діяльності, тимчасового розміщування й організації харчування та сільського господарства не перевищував 70% від середнього рівня по економіці (див. табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Розмір  заробітної плати за  видами  економічної діяльності

Вид економічної діяльності

2013 грн.

У % до

За оплачену годину, грн.

2012 року

Середнього рівня по економіці

1

2

3

4

5

Усього

3283

105,6

100

19,67

Сільське господарство

2583

114,7

78,7

14,85

промисловість

3836

106

116,9

22,82

Будівництво

2865

106,4

87,3

17,53

Оптова та роздрібна торгівля

2865

106,4

87,3

17,47

Транспорт

3632

102,9

110,6

21,56

Фінансова та страхова діяльність

6240

101,9

190,1

35,81

Продовження таблиці 2.4

Операції з нерухомим майном

2733

111,9

83,3

16,07

Освіта

2616

102,6

79,7

17,35

Охорона здоров’я

2321

104,6

70,7

13,43

Мистецтво та спорт

3308

111,7

100,8

20,63

Інше

2754

100,6

83,9

16,57

Отже, як видно із таблиці 2.4 середня заробітна плата в 2013 році зросла на 5,6 % порівняно із 2012 роком.

В усіх регіонах середній розмір оплати праці був вищим за мінімальну заробітну плату, разом з тим лише у 5 з них заробітна плата перевищила середню по країні: м.Києві – 4955 грн., Донецькій області – 3721 грн., Київській – 3334 грн., Дніпропетровській – 3312 грн., Луганській – 3308 грн. областях.

Найнижчий рівень заробітної плати, який не перевищував 76% від середнього по економіці, спостерігався в Тернопільській, Херсонській та Чернівецькій областях.

Реальна заробітна плата (з урахуванням змін споживчих цін) у жовтні порівняно з вереснем збільшилася на 0,4%. За січень–жовтень 2013р. порівняно з відповідним періодом попереднього року темп росту реальної  заробітної плати становив 108,7% ( мал. 2.2).

Мал.2.2 Індекси заробітної плати та споживчих цін в 2013 році відносно 2012 року

Найбільший приріст реальної заробітної плати за останні 12 місяців  (відносно  жовтня 2012р.)  спостерігався  в  Рівненській  і  Чернігівській  (на 9,5%), Кіровоградській (на 8,8%), Вінницькій (на 8,6%) та Хмельницькій (на 8,1%) областях.

Упродовж січня–жовтня 2013р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати збільшилася на 10,7%, або на 95,3 млн.грн., і на 1 листопада становила 989,0 млн.грн., що дорівнює 2,9% фонду оплати праці, нарахованого за жовтень 2013р. Для наочності будуємо графік ( див. мал.2.3).

Мал.2.3 Динаміка заборгованості з виплати заробітної плати   у 2012–2013 роках

Якщо в цілому по економіці обсяг невиплаченої заробітної плати на  початок листопада 2013р. становив 2,9% фонду оплати праці, нарахованого за  вересень  п.р.,  то  серед  видів  економічної  діяльності  він  коливався  від  0,1% у сфері інформацій та телекомунікації, державного управління й оборони; обов’язкового соціального страхування, освіти, охорони здоров’я та  надання  соціальної  допомоги  до 58,9% на  підприємствах  з  виробництва  комп’ютерів, електронної та оптичної продукції. У регіональному розрізі  найвищим  рівень  такого  співвідношення  був  у  Київській (12,0% фонду  оплати праці) та Сумській (7,7%) областях, а найнижчим – у Рівненській  області (0,2%).  

Збільшення загальної суми заборгованості відбулося головним чином за рахунок економічно активних підприємств. Упродовж січня–жовтня п.р. заборгованість перед працівниками цієї категорії підприємств зросла на 26,9% (на 121,5 млн.грн.) і на 1 листопада становила 572,5 млн.грн.

Серед видів діяльності найвагоміше збільшення суми невиплаченої заробітної плати зафіксовано на економічно активних підприємствах транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської діяльності (на 140,3 млн.грн.), виробництва комп’ютерів, електронної та оптичної продукції (на 14,8 млн.грн.), професійної, наукової та технічної діяльності (на 13,6 лн.грн.)  та виробництва хімічних речовин і хімічної продукції (на 11,3 млн.грн.).

У січні – жовтні 2013р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 1067,8 тис. сімей, що становило 89,2% від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міських поселеннях - 826,3 тис., у сільській місцевості - 241,5 тис. сімей.

Загальна сума призначених субсидій у січні – жовтні 2013р. становила 137,9 млн.грн., з неї у міських поселеннях – 119,4 млн.грн., у сільській місцевості - 18,5 млн.грн.

Середній розмір призначеної субсидії на одну сім’ю в жовтні 2013р. становив 180,7 грн.

Крім того, 268,5 тис. сімей (90,7% із числа тих, які звернулися) було призначено субсидії готівкою на відшкодування витрат для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, з них у міських поселеннях - 54,9 тис. сімей, у сільській місцевості - 213,6 тис. сімей.

Середній розмір призначеної у жовтні 2013р. субсидії цього виду на одну сім’ю становив 736,3 грн.

У січні – жовтні 2013р. загальна сума субсидій готівкою, отриманих сім’ями на відшкодування витрат для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, становила 196,4 млн.грн.

У січні–жовтні 2013р. населенням країни сплачено за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів, 31,2 млрд. грн. (102,6% нарахованих за цей період сум).

Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг збільшилась у жовтні 2013р. порівняно з вереснем на 6,2% і на кінець жовтня становила 11574,6 млн. грн., середній термін заборгованості населення за всі послуги склав 3,8 місяця.

У жовтні 2013р. мали борг за 3 місяці та більше: за централізоване опалення та гаряче водопостачання – 27,7% власників особових рахунків, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – 20,9%, вивезення побутових відходів – 20,7%, централізоване водопостачання та водовідведення – 18,5%, газопостачання – 17,1%.

2.3 Дослідження доходів та витрат домогосподарств в Дніпропетровській області

Проведемо оцінку формування доходів населення в Дніпропетровській області за номінальним та реальним доходом протягом 2002-2011 років, дані для розрахунку, що взяті із Дніпропетровської служби статистики України [28], оформимо в табл.2.5.

Таблиця 2.5

Доходи населення Дніпропетровської області протягом 2002-2012 років

Рік

Доходи разом млн. грн.  

Номінальний доход на 1 особу, грн.

Реальний доход у відсотках до попереднього року

2002

14757

3165,7

115,2

2003

17331

3701,7

106

2004

22241

4907,3

121,3

2005

31344

7015,9

126,6

2006

38694

8632,3

110,5

2007

50955

11439

111,7

2008

68420

15459,9

107,2

Продовження таблиці 2.5

2009

72138

16386,5

90,2

2010

88922

20739,4

114,8

2011

101868

24302,4

107,6

2012

113135

27268,9

110,9

Отже доходи мали тенденцію до постійного зростання , але в 2009 році реальний доход знизився на 9,8%, в 2010 році він збільшився на 14,8 %, в 2011 році на 7,6 %, а в 2012 році на 10,9 %. Для наочності динаміки доходів протягом 2002-2011 років побудуємо графік мал.2.4.

Мал. 2.4 Динаміка доходів населення Дніпропетровської області протягом 2002-2012 років

 

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників, зайнятих на підприємствах області та їх відокремлених підрозділах з чисельністю найманих працівників 10 і більше осіб, у січні–вересні п.р. становила 3310 грн., що у 2,9 раза перевищує мінімальну заробітну плату, визначену на державному рівні з 1 січня 2013р. (1147 грн.).

В економіці області залишається значною диференціація рівнів оплати праці. До видів економічної діяльності (у 2013 році угрупування інформації за видами економічної діяльності (КВЕД) здійснюється згідно з Класифікацією видів економічної діяльності (ДК 009:2010), затвердженою наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року № 457 «Про затвердження та скасування національних класифікаторів»), де складалась найвища зарплата, належали заклади мистецтва, спорту, розваг та відпочинку, а також організації, які здійснюють фінансову та страхову діяльність, у промисловості – підприємства добувної промисловості і розроблення кар’єрів та металургійного виробництва, виробництва готових металевих виробів, де заробітна плата працівників була більша, ніж середній показник по області на 40–82%.

Водночас заробітна плата працівників підприємств текстильного виробництва, виробництва одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів була майже наполовину менша за середню по області.

Упродовж січня–вересня 2013р. загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати в області зменшилась на 22,1%, або на 2,3 млн.грн. і за станом на 1 жовтня 2013р. склала 8,1 млн.грн., або 0,3% фонду оплати праці, нарахованого за вересень п.р.

Із загального обсягу боргу 2,4 млн.грн. (29,8%) припадає на економічно активні підприємства, що на 24,7% менше показника, який склався за станом на 1 січня 2013р.

Чисельність працівників економічно активних підприємств, яким не виплачено заробітну плату, за станом на 1 жовтня 2013р. дорівнювала 0,3 тис. осіб. При цьому кожному з них заборгували у середньому по 6924 грн., що у 2,1 разу більше розміру середньої заробітної плати в області у вересні 2013р. 

У січні–вересні 2013р. за субсидіями для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг звернулись 31,6 тис. сімей, призначено таку допомогу 30,7 тис. сімей на суму 3,1 млн.грн.

Субсидії готівкою для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у січні–вересні 2013р. було призначено 4,2 тис. сімей на загальну суму 3,2 млн.грн. Усі сім’ї зазначену допомогу отримали.

Розглянемо структуру витрат домогосподарств Дніпропетровської області (див. Додаток 4) [28]. Сукупні витрати мали тенденцію до постійного зростання від 907,4 грн. до 3244,1 грн. тобто більше ніж у три рази. Для наочності динаміки витрат домогосподарств побудуємо графік мал. 2.5.

Мал. 2.5 Динаміка сукупних витрат у розрахунку на одне домогосподарство в Дніпропетровській області протягом 2004-2012 років

Найбільшу питому вагу у сукупних витратах складають споживчі сукупні витрати 90,8 % із них продовольчі товари 49,8%, а не продовольчі 36,8%.

 У грудні 2012р. мешканцям регіону було нараховано 485,8 млнрн. за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, централізоване водопостачання та водовідведення, централізоване опалення та гаряче водопостачання, газопостачання та вивезення побутових відходів (без урахування сум призначених субсидій на відшкодування перелічених видів платежів). Надійшло від споживачів зазначених послуг 345,8 млнрн., крім того, за електропостачання – 77,3 млн.грн. Рівень оплати населенням за надані послуги у середньому по області становив 71,2% (у грудні 2011р. – 85,1%).

РОЗДІЛ ІІІ

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ В СИСТЕМІ ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ

3.1 Сучасні проблеми оптимізації доходів домогосподарств як дієвий засіб зменшення глибини бідності в Україні

Однією з сучасних соціально-економічних проблем в Україні, в умовах трансформаційних процесів в економіці, є низький рівень життя населення. Особливості структури населення України, такі як неоднорідність потреб та можливостей населення, призвели до поглиблення диспропорцій у людському розвитку, між різними верствами населення, різними статями, містом і селом. Подібні види нерівності не існують ізольовано, а мають прояви в усіх сферах життя, що супроводжує людей протягом усього їхнього життя і залишає відбиток на їх нащадках. Через це, час від часу, загострюються суперечності між різними верствами населення, що є причиною дестабілізації політичної та соціально-економічної ситуації в країні. Всі ці проблеми викликані нераціональним розподілом ресурсів домогосподарств.

Соціально-економічна нерівність в  Україні обумовлено деформованими механізмами  державного регулювання і розподільчими відносинами: соціальна поляризація і концентрація доходів  не зменшується, а посилюється і триває. Бідність як  соціальне явище відтворюється за нового зростання  середньодушового грошового і загального доходу домашніх господарств.

 Нерівність і відносна бідність залишається високою, незважаючи на економічне зростання, його  темпи. Якщо існуючі тенденції у процесі формування і використання доходів домашніх господарств  залишаться такими ж, то й нерівність надалі буде  зростати. Зміни в мінімальних соціальних стандартах на користь бідних, що пов’язані з підвищенням  мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії,  прожиткового мінімуму для різних соціальних груп,  є необхідною умовою для зменшення абсолютної бідності. Однак зорієнтованість мінімальних соціальних стандартів на бідних розподіляється і впливає  на доходи всіх домашніх господарств – як бідних,  так і багатих. Найбільший ефект від їх поточної зміни отримують домогосподарства вищих децильних груп, тобто заходи з підвищення мінімальних соціальних стандартів не розв’язують проблеми загострення нерівності.

При обґрунтуванні конкретних заходів із реформування розподільчих відносин недостатньо орієнтуватися на середні показники доходів домашніх  господарств, а потрібно враховувати специфіку доходів та їх використання в окремих децильних групах  домогосподарств, їх структуру та основні джерела  доходів. В Україні існує значне соціально-економічне розшарування в суспільстві, але діючий розподільчий механізм систематично сприяє збереженню  диспропорцій у доходах домашніх господарств. Його  треба скоригувати через удосконалення розподілу  доходів у взаємозв’язку «доходи – їх оподаткування», «доходи – трансферти грошові, безготівкові».

Фінансова необґрунтованість, непрозорість надання пільг, встановлених в Україні, порушують принцип соціальної справедливості та залишаються на сьогодні одними з основних недоліків існуючої системи соціального захисту населення. Поряд із цим пільги, що надаються безсистемно, породжують «утриманські» настрої серед членів домогосподарств, що знижує прагнення людини до праці та отримання трудових доходів. Ситуація ускладнюється й унаслідок зниження можливостей держави щодо фінансового забезпечення наявних пільг. Надмірною залишається кількість категорій громадян, які мають право на пільги за соціальною ознакою (що знецінює саму ідею надання пільг і порушує принцип соціальної справедливості). Непрозорим та ускладненим є нормативно-правове забезпечення пільг (порядок надання допомоги більше ніж 20 пільговим категоріям населення та домогосподарств в Україні регулюється понад 40 нормативно-правовими актами, між окремими положеннями яких існують суперечності та певні неузгодженості). Така ситуація не сприяє оптимізації рішень щодо соціального захисту населення, обґрунтованому наданню пільг та узгодженню чинного соціального національного законодавства з нормами міжнародного (у тому числі європейського права).

Найбільш поширеними в Україні досі залишаються пільги на проїзд у міському та приміському транспорті. За результатами досліджень фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, право на такі пільги має більше ніж третина населення України. Водночас ці пільги не виконують функції соціального захисту населення від бідності, оскільки справді найчастіше бідне населення не використовує свої права на такі пільги. Так, практично позбавлені більшості пільг на проїзд у міському транспорті сільські мешканці, які фізично не мають доступу до відповідної соціальної послуги. Отже, чинна в Україні система пільг не може компенсувати відсутність доходів у бідних сім’ях, оскільки процедура їх нарахування та надання не має адресного характеру.

Відповідно до досвіду господарювання розвинутих країн світу, у площині вдосконалення політики доходів домогосподарств для України особливої актуальності набуває: формування нової структури доходів домогосподарств (що відповідатиме стандартам розвинутих країн світу); вдосконалення системи державної соціальної допомоги; реформування системи соціальних послуг; формування дієздатної та повноцінної системи соціального страхування Реформування державної політики доходів домашніх господарств в Україні потребує зміщення акцентів на формування дохідної бази у вигляді майна, землі, участі населення у формуванні акціонерного капіталу. Такий підхід сприятиме вирівнюванню структурних диспропорцій у доходах домогосподарств з надмірної питомої ваги заробітної плати та соціальних трансфертів до більш притаманної ринковій економіці структури доходів, у якій постійно зростатиме питома вага доходів від майна, підприємницької діяльності тощо. Такі структурні зрушення в середньо- та довгостроковій перспективі дадуть змогу реформувати бюджетно-податкову систему, суттєво поповнити надходження до державного бюджету.

Реформування політики доходів домогосподарств в Україні потребує вдосконалення механізму перерозподілу бюджетних ресурсів з метою оптимізації процесу надання соціальної допомоги та суспільних послуг.

Реформування системи соціальної допомоги має відбуватися за такими головними напрямами: перегляд та упорядкування системи пільг, привілеїв і компенсацій; налагодження системи персоніфікованого обліку пільговиків, створення єдиного реєстру осіб, що мають право на всі види пільг та соціальної допомоги; заміна безготівкового надання пільг адресною грошовою компенсацією; розширення системи адресної соціальної допомоги; диференційоване надання допомоги малозабезпеченим категоріям населення з урахуванням їх реальної нужденності. Ці заходи мають супроводжуватись посиленням контролю за використанням бюджетних коштів, призначених на соціальну допомогу.

Реформування потребує система соціального страхування як невід’ємна складова формування політики доходів в Україні. Так, має бути здійснено перегляд переліку виплат і соціальних послуг, що фінансуються з фондів соціального страхування з метою виявлення тих із них, що не мають характеру страхових виплат (тобто не залежать від страхового стажу та сплати страхових внесків) та за якими зобов’язання несе держава. Насамперед, це стосується таких видів страхових виплат, як допомога при народженні, догляд за малолітньою дитиною, допомога на поховання, матеріальна допомога безробітним у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Для зниження рівня залежності страхової системи від фінансових вливань з боку державного бюджету необхідно такі виплати віднести до системи соціальної допомоги, а процедурні питання щодо їх надання перенести до відання установ соціального захисту на рівні місцевих органів влади. Для підвищення ефективності діяльності системи соціального страхування необхідно вжити ряд заходів з перегляду та скасування всіх пільг щодо сплати страхових внесків; підвищити відповідальність за несвоєчасну сплату чи ухиляння від сплати страхових внесків (що підвищить фінансову дисципліну в країні). Важливим напрямом удосконалення політики доходів домогосподарств в Україні залишається потреба у впровадженні єдиного соціального внеску та структурна реорганізація фондів соціального страхування. У тому числі йдеться про запровадження загальнообов’язкового медичного страхування та реформування системи пенсійного забезпечення (у тому числі пенсійного страхування включно з діяльністю недержавних пенсійних фондів). Ці виплати та їх компенсація від відповідних інституцій мають для домогосподарств важливе значення, суттєво впливають на добробут населення та соціальну стабільність у суспільстві.

Бідність працюючого населення викликана здебільшого економічними  факторами, сутність впливу яких визначається низьким розміром доходів від  трудової діяльності. З огляду на це вихідним пунктом розроблення стратегії  подолання так званої «економічної бідності» – бідності працюючих у Російській  Федерації (далі – РФ), Республіці Білорусь, Казахстані  – є зростання рівня оплати  праці зайнятих. Одним із свідчень цього є активна політика у сфері підвищення  розміру мінімальної заробітної плати (далі  – МЗП). Протягом останнього  десятиріччя розмір МЗП у цих країнах наблизився до прожиткового мінімуму (далі  – ПМ). МЗП є потужним інструментом підвищення рівня добробуту, особливо  працівників із найменшою заробітною палатою . Зауважимо, що такі  досягнення у підвищенні розміру МЗП є високими, але недостатніми. Адже за  європейськими стандартами співвідношення розміру  МЗП та ПМ має становити 2:1.

Зростанню рівня доходів від трудової діяльності сприяє припинення  зниження розміру реальної заробітної плати, спричиненого зростанням споживчих  цін. Головним заходом щодо попередження інфляційних процесів є індексація  зароблених доходів, що має особливе значення в умовах незавершеності  трансформаційних процесів економіки. У РФ та Республіці Білорусь провідні  економісти зауважують, що важливим елементом ефективності індексації з позиції  подолання економічної бідності є встановлення низького порога проведення  індексації. У країнах з розвинутою економікою цей поріг встановлюється на досить  низькому рівні: 0,2%, 0,4%, 1,0%, 2,0%. Індексація є інструментом не боротьби з  інфляцією, а її зупинки, тому чим раніше цей інструмент входить  у дію, тим  ефективніше поборюється інфляція та її наслідки.

Передумовами формування у соціальному просторі бідності можна вважати:  природні та географічні фактори (клімат, інтенсивне використання земель та зниження родючості, неповне  використання національних ресурсів чи нестача, енергетичний дисбаланс);   економічні фактори (макроекономічна нестабільність, інфляційні тенденції, відсутність еластичності попиту та  пропозиції  та  невідповідне  ціноутворення,  відсутність  робочих  місць  та  високий  рівень  безробіття,  відповідно  неможливість реалізувати власну робочу силу; надмірне податкове обтяження, нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів; неможливість існування вільної приватної ініціативи через правові чи економічні колізії, надмірний  адміністративний тиск; невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників);   медичне  забезпечення  (малий  доступ  до  якісного  медичного  обслуговування,  порушення  розумових  активностей  через  відсутність  хімічних  та  фізичних  компонентів, соціальні  хвороби  –  СНІД,  малярія,  туберкульоз,  алкоголізм, зловживання наркотичними засобами тощо);   адміністративно-урядові  проблеми  (відсутність  демократичних  трансформацій,  які  впливають  на  рівень  поширення  соціальної  політики  та  інтегральних  базисів  соціальної  сфери  за  «залишковим  механізмом»,  слабке  правове  регулювання  проблеми  превентивності  та  усунення  бідності,  відсутність  необхідної  соціальної  інфраструктури  задля  регулювання  механізмів  виходу  із  проблеми  бідності,  неможливість  здобуття  освіти  та  відповідних професійних якостей для автономного існування, високий рівень політичної корупції); соціальні  та  демографічні  фактори  (перенаселення  та  відсутність  контролю  народжуваності,  демографічна  транзитивність, поширення злочинності, культурні трансформації вікової, статевої, расової, кастової дискримінації,  особисті вірування та власний вибір релігійної концепції зі специфічною базою віровчення; низький рівень соціальних  виплат, що є результатом низьких заробітків, а отже, відрахувань до відповідних бюджетів і фондів).  

3.2 Зарубіжний досвід подолання бідності та можливість його застосування в Україні

Основою збільшення доходів є збільшення рівня заробітної плати (екстенсивний метод) та збільшення підприємницької участі населення ( інтенсивний метод).

Збільшенню заробітної плати передусім має передувати збільшення темпів виробництва аби зберегти основний закон економіки: темпи приросту заробітної плати не повинні перевищувати темпів зростання виробництва. В Україні спостерігається зниження темпів зростання виробництва через негативну динаміку замовлень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що, з наукової точки зору, унеможливлює збільшення розмірів заробітної плати. В такому випадку, її збільшення неминуче призведе до збільшення рівня інфляції.

Таким чином, маємо приділити увагу підвищенню підприємницької участі населення та проблемам фондового ринку. Саме ці напрями є пріоритетними в вирішенні соціально-економічних проблем в Україні в теперішніх умовах. Слід відзначити, що цим питанням приділяється  мало уваги, а саме в неповній мірі.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку, у межах якої суб’єкти підприємництва мають певну свободу. Типові «правила гри» стосуються конкурентної поведінки, управлінських, трудових відносин, цінних паперів, реклами, об’єднань підприємців. Ці правила закріплені в ряді законів України («Про підприємництво», «Про захист економічної конкуренції», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг», «Про рекламу»).

 Ці правила розрізняються за ступенем обмеження підприємництва, але усі вони служать встановленню певних обмежень діяльності підприємців. Держава здійснює різні форми впливу на суб’єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до ціноутворення. Державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов’язань тощо, що є істотним для діяльності підприємців.

Неминуче має вирішитися проблема закритості фондового ринку України. Доступ  населення до всіх без винятку фінансових інструментів має запустити глобальний механізм накопичення. Якщо кожне домогосподарство частину доходу заощаджуватиме, в перспективі це дасть їм можливість капіталізувати вкладення та забезпечити свої потреби.

Таким чином, популяризація інвестиційної діяльності, відкритість фондового ринку в Україні, державна підтримка підприємницької діяльності можуть дати підґрунтя для формування платоспроможного населення.

Соціальна  політика  на  сучасному  етапі  розвитку  суспільства  намагається  перейти  від  принципу права до принципу необхідності, тому цілком логічно, що соціальні трансферти повинні виконувати функцію адресності. Загалом, адресна соціальна допомога становить основу  соціального забезпечення громадян України. Реалізація цієї функції передбачає виділення адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. Право на таку форму соціального забезпечення мають сім'ї, рівень забезпечення яких нижче прожиткового мінімуму. Згідно із Законом  України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Одним із шляхів викорінення бідності працюючого населення в РФ  вбачають створення для працюючих умов та можливостей для реалізації свого  трудового потенціалу, тобто для того, щоб бути зайнятими продуктивною,  оплачуваною відповідно до рівня кваліфікації та внеску в зростання ВВП країни  діяльністю. При цьому єдиною гарантією продуктивності праці на сучасній стадії  формаційного розвитку можуть бути тільки високі технології, на базі яких реально  побудувати конкурентоспроможну економіку.

Проблема бідності зайнятих наразі є актуальною й для «багатих» країн, де  також впроваджується активна політика з розв’язання цієї проблеми.  Одним з основоположних принципів подолання бідності серед різних  категорій населення взагалі та зайнятих зокрема, як доведено досвідом провідних  країн світу, є економічне зростання, що створює джерела для підвищення розміру  заробітної плати, соціальних трансфертів, доступності до соціальних послуг тощо.

Однак фахівці регіонального бюро ПРООН країн Європи та СНД у своїх  дослідженнях переконують, що економічне зростання не завжди супроводжується  розширенням умов працевлаштування, покращенням соціальних послуг,  підвищенням рівня оплати праці та, як наслідок, не  сприяє зниженню рівня  бідності, зокрема й серед працюючого населення. Економічне зростання є  необхідною, однак не достатньою умовою. Важливою є спрямованість певної  частини цього росту на споживання біднішими категоріями населення. Для цього в  у сіх розвинутих країнах світу запроваджено механізм перерозподілу доходу через  прогресивну шкалу податків на особистий дохід.

Розглянувши зарубіжний досвід, можна констатувати той факт,  що для підвищення матеріального добробуту працюючих в Україні необхідним є:  створення умов та забезпечення сталого економічного розвитку країни; реформування системи оплати праці для забезпечення її високого рівня; запровадження механізму перерозподілу доходів працівників через податки  на особистий дохід та соціальні трансферти.

На  сьогоднішній день найбільш ефективними напрямами підвищення рівня життя домогосподарств є:  боротьба з бідністю шляхом розширення зайнятості та зниження рівня безробіття; розвиток тимчасової зайнятості і громадських робіт; зростання рівня трудових доходів; скорочення заборгованості із виплати заробітної плати і соціальної допомоги; регулювання мінімальної заробітної плати, збільшення пенсій; розробка і реалізація заходів щодо стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу; підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці; перегляд соціальних витрат у бюджеті та зміцнення його соціальної складової; посилення ефективності системи соціального захисту населення;  забезпечення відповідності мінімального розміру заробітної плати величині прожиткового мінімуму; розширення програм навчання, підготовки та перепідготовки кадрів; збільшення  заробітної  плати  в  бюджетній  сфері  на  основі  впровадження  галузевих  систем  оплати  праці  й індексації; розробка заходів для подолання бездомності та бездоглядності; забезпечення та поліпшення житлових умов бідних категорій населення тощо.

ВИСНОВКИ

Дослідивши тему курсової роботи: «Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин» було розкрито зміст та роль домогосподарства, розкрито доходи та витрати домогосподарств, проведено аналіз формування доходів домогосподарств, виявлені проблеми формування доходів домогосподарств та шляхи їх вирішення на основі зарубіжного досвіду.

Отже, домогосподарство - це  економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб.

В сучасній науковій літературі домогосподарства класифікують за низкою демографічних, територіальних, економічних та соціальних ознак.

Фінанси домогосподарств за формою – це основні елементи, які характеризують рух грошових  фондів  домашніх  господарств,  а  саме  −  доходи  й  витрати  як  матеріальне  вираження  фінансових  відносин, у які вступають домашні господарства в процесі економічної діяльності.  

Середній  розмір домогосподарств має тенденцію до зменшення від 2,62 особи до 2,59 осіб. Частка домогосподарств з дітьми до 18 років коливається від 37,2 5 до 37,8 %. Найбільшу питому вагу становлять домогосподарства із однією дитиною протягом 2004-2010 років даний показник коливався від 65,3 % до 73,5 %.

Загальні доходи домогосподарств України в 2012 році склали 345295 млн. грн. В другому кварталі 2013 року даний показник становив 362511 млн. грн., що на 4,98 % більше за аналогічний період 2012 року. Найбільшу частку доходів становила заробітна плата і склала 147339 млн. грн., що на 12,8% більше за 2011 рік, а в другому кварталі 2013 року склав 152383 млн. грн., що на 3,42 % більше за 2012 рік. На другому місці соціальні допомоги та поточні трансферти в 2012 році вони складали 137693 млн. грн., а в другому кварталі 2013 року 145290 млн. грн.., що на 5,52 % більше за аналогічний період 2012 року.

Витрати домогосподарства в 2012 році склали 290323 млн. грн., що на 14,4 % більше за 2011 рік, а в  другому кварталі 2013 року даний показник склав 316552 млн. грн., що на 9,03 % більше за аналогічний період 2012 року. Сплачені податки домогосподарствами становили в 2012 році 95549 млн. грн., що на 13,08 %  більше за 2011 рік, а в другому кварталі 2013 року 26086 млн. грн., що на 10 % більше за аналогічний період 2012 року.

Однією з сучасних соціально-економічних проблем в Україні, в умовах трансформаційних процесів в економіці, є низький рівень життя населення. Особливості структури населення України, такі як неоднорідність потреб та можливостей населення, призвели до поглиблення диспропорцій у людському розвитку, між різними верствами населення, різними статями, містом і селом.

Передумовами формування у соціальному просторі бідності можна вважати:  природні та географічні фактори (клімат, інтенсивне використання земель та зниження родючості, неповне  використання національних ресурсів чи нестача, енергетичний дисбаланс);   економічні фактори (макроекономічна нестабільність, інфляційні тенденції, відсутність еластичності попиту та  пропозиції  та  невідповідне  ціноутворення,  відсутність  робочих  місць  та  високий  рівень  безробіття,  відповідно  неможливість реалізувати власну робочу силу; надмірне податкове обтяження, нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів; неможливість існування вільної приватної ініціативи через правові чи економічні колізії, надмірний  адміністративний тиск; невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників);   медичне  забезпечення  (малий  доступ  до  якісного  медичного  обслуговування,  порушення  розумових  активностей  через  відсутність  хімічних  та  фізичних  компонентів, соціальні  хвороби  –  СНІД,  малярія,  туберкульоз,  алкоголізм, зловживання наркотичними засобами тощо);   адміністративно-урядові  проблеми.  

На  сьогоднішній день найбільш ефективними напрямами підвищення рівня життя домогосподарств є:  боротьба з бідністю шляхом розширення зайнятості та зниження рівня безробіття; розвиток тимчасової зайнятості і громадських робіт; зростання рівня трудових доходів; скорочення заборгованості із виплати заробітної плати і соціальної допомоги; регулювання мінімальної заробітної плати, збільшення пенсій; розробка і реалізація заходів щодо стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу; підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці; перегляд соціальних витрат у бюджеті та зміцнення його соціальної складової; посилення ефективності системи соціального захисту населення;  забезпечення відповідності мінімального розміру заробітної плати величині прожиткового мінімуму; розширення програм навчання, підготовки та перепідготовки кадрів; збільшення  заробітної  плати  в  бюджетній  сфері  на  основі  впровадження  галузевих  систем  оплати  праці  й індексації; розробка заходів для подолання бездомності та бездоглядності; забезпечення та поліпшення житлових умов бідних категорій населення тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».- Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 15, ст.111.
  2.  Баранник Л.Б. Фінансові аспекти самозахисту українських домогосподарств// evu, 2012.С.40-45.
  3.  Бочарова А.О. Рівень життя населення. Шляхи подолання бідності в Україні// evu, 2012.
  4.  Бубенов Ю.В.Су4часні аспекти функціонування домогосподарств в україні// Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки,2011.-№ 12.С.24-28.
  5.  Бурлуцький С.В. Методлогічний дуалізм аналізу домогосподарства системи// Актуальні проблеми економіки, 2011.-№11.С.11-18.
  6.  Демидович О.М. Проблеми розвитку домогосподарств вимагають державної уваги та підтрики// Економічні науки, 2011.-№8. С.50-58.
  7.  Железняк В.В. Наумова Ю.А. Проблеми заощаджень домогосподарств в розрізі інвестиційних витрат// Економіка і регіон, 2012.-№ 3.С.35-42.
  8.  Кізима Т.О. Домогосподарство як елемент економічної системи: сутність, еволюція та функції в умовах ринку// Вісник ТНЕУ, 2008.-№3.С.22-36.
  9.  Кізима Т.О. Доходи домогосподарств: інтерпретація сутності та проблеми детінізація// Актуальні проблеми розвитку економічного регіону, 2009.-№5.С.46-51.
  10.  Клисакова А.В. Проблеми та перспективи розвитку домогосподарств в українському суспільстві// управління розвитком, 2010.-№12.С.17-19.
  11.  Котис Н. Теоретико-методологічні основи дослідження сектора домогосподарств у системі національної економіки// Галицький економічний вісник, 2011.-№1.С.63-67.
  12.  Красун А., Турчин Я. Бідність в україні та шляхи її подолання// Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, 2008.-№20.С.81-85.
  13.  Кундреєва Г.О. Вплив рівня диференціації доходів населення на вирішення продовольчої безпеки домогосподарств// Вісник Запорізького національного університету, 2010.-№4.С.259-267.
  14.  Купира М.І. Ощадна активність домогосподарств України// Луцький національний технічний університет, Україна.
  15.  Ліпич Л.Г., Мостенець С.В. Витрати та ресурси домогосподарств: теоретичний та практичний аспекти// Економіка та управління підприємствами, 2012.-№5.С.37-42.
  16.  Набатова О.О. роль домогосподарств у відтворенні людського капіталу// бізнес Інформ, 2009.-№11.С.156-158.
  17.  Про соціально-економічне становище України протягом 2012 року// Державна служба статистики України.-2012.
  18.  Сапога Т.В. Домогосподарство-важлива складова функціонування економіки//Сталий розвиток економіки, 2011.-№4 С.49-52.
  19.  Соколик М.П. Нерівність домашніх господарств за доходами, її вплив на економічний розвиток України//  Вісник Університету банківської справи НБУ, 2011.-№3.С.74-79.
  20.  Смоквіна Г.А. Стан та заходи щодо поліпшення рівня життя і доходів населення// Механізм регулювання економіки.-2011.-№5.
  21.  Станкевич Ю.Ю. Становлення теорії домогосподарства в сучасній економічній думці// Економіка та підприємництво: зб. наук. праць молодих учених та аспірантів , 2009. – Вип. 22. – С. 19–26.
  22.  Цибін О.С. Вплив держави на формування доходів домогосподарств як інвестиційне джерело розвитку економіки// Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ Сборник научных трудов.-2010.-№2.
  23.  Цибін О.С. Шляхи вдосконалення державної політики доходів домашніх господарств в Україні// Держава та регіони.-2010.-№9.
  24.  Штимак І.В. Сукупні ресурси та витрати домогосподарств// Збірник наукових праць, 2010.-№9.С.391-401.
  25.  Чорна О.М., Баранова К.В. Концептуальні підходи до розвитку фінансів домогосподарств в економіці України// Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції, 2011.-34.С.33-37.

Інтернет ресурси:

  1.  www.newsru.ua - Новини України і світу.
  2.  www.ukrstat.gov.ua - Державна статистика України.
  3.  www.dneprstat.gov.ua - Служба статистики Дніпропетровської області.
  4.  www.pravda.com.ua - Українська правда.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Структура доходів домогосподарств України

Додаток 2

Динаміка сукупних витрат домогосподарств України у 2004-2011 роках

 

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн.

903,5

1229,4

1442,8

1722,0

2590,4

2754,1

3072,7

3456,0

У %

Споживчі сукупні витрати

92,6

91,1

90,5

90,0

86,2

87,8

90,0

90,2

продукти харчування та безалкогольні напої

57,5

56,6

53,2

51,4

48,9

50,0

51,6

51,3

алкогольні напої, тютюнові вироби

2,8

2,9

2,6

2,6

2,2

3,2

3,3

3,4

непродовольчі товари та послуги

32,3

31,6

34,7

36,0

35,1

34,6

35,1

35,5

в тому числі

 

 

 

 

 

 

 

 

одяг і взуття

5,7

5,7

5,8

5,9

5,9

5,6

6,1

5,8

житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива

9,7

8,5

9,6

10,9

9,1

9,4

9,3

9,6

предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла

2,3

2,6

2,8

2,9

2,8

2,3

2,4

2,2

охорона здоров'я

2,8

2,5

2,5

2,5

2,7

3,1

3,1

3,1

транспорт

3,0

3,0

3,7

3,4

4,0

3,8

3,7

4,0

зв'язок

1,8

2,1

2,6

2,6

2,3

2,5

2,7

2,6

відпочинок і культура

2,4

2,6

2,4

2,4

2,5

1,8

1,8

2,0

освіта

1,3

1,1

1,4

1,3

1,3

1,3

1,3

1,3

ресторани та готелі

1,6

1,7

2,2

2,3

2,4

2,5

2,4

2,5

різні товари і послуги

1,7

1,8

1,7

1,8

2,1

2,3

2,3

2,4

Неспоживчі сукупні витрати

7,4

8,9

9,5

10,0

13,8

12,2

10,0

9,8

Довідково: оплата житла,   комунальних продуктів та послуг

7,7

6,4

7,1

8,5

6,6

7,7

7,6

8,0

Додаток 3

Доходи та витрати домогосподарства в Україні в 2012-2013 роках

 

ІІ кв. 2012 рік

2012 рік

ІІ кв. 2013 рік

млн. грн.

у % до ІІ кварталу 2011р.

млн. грн.

у % до 2011р.

млн. грн.

у % до 2012р.

Доходи - всього

345295

113,5

1407197

111,1

362 511

104,98

в тому числі:

 

 

 

 

заробітна плата

147339

112,8

593213

112,1

152 383

103,42

прибуток та змішаний доход

43569

111,9

212420

106,1

47 506

109,03

доходи від власності (одержані)

16694

113,6

74620

109,7

17 332

103,82

соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти

137693

114,8

526944

112,3

145 290

105,52

в тому числі:

 

 

 

 

 

- соціальні допомоги

76341

113,4

301044

114,2

80 672

105,67

- інші одержані поточні трансферти

10040

107,0

33369

81,4

10 148

101,07

- соціальні трансферти в натурі

51312

118,8

192531

116,8

54 470

106,15

Витрати та заощадження - всього

345295

113,5

1407197

111,1

362 511

104,98

в тому числі:

 

 

 

 

придбання товарів та послуг

290323

117,2

1179071

114,4

316 552

109,03

доходи від власності (сплачені)

7139

109,8

28017

96,4

7 610

106,59

поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти

23714

115,1

95549

113,8

26 086

110,

в тому числі:

 

 

 

 

- поточні податки на доходи, майно тощо

17178

113,5

68716

113,2

18 156

105,69

- внески на соціальне страхування

3751

112,6

14956

108,2

3 837

102,29

- інші поточні трансферти

2785

131,1

11877

126,1

4 093

146,96

нагромадження нефінансових активів

221

х

18525

х

1 991

900,9

приріст фінансових активів

23898

64,2

86035

69,2

10 272

42,98

Наявний доход

263130

112,5

1091100

110,3

33 764

12,83

Середньомісячний наявний доход у розрахунку на одну особу, грн.

1923,6

112,8

1994,3

110,6

-1 854

-96,38

Реальний наявний доход

х

113,0

х

109,7

1 596

Додаток 4

Витрати домогосподарств в Дніпропетровській області

 

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн.

907,4

1175,8

1406,9

1591,2

2521,2

2606,3

2796,0

3151,4

3244,1

Структура сукупних витрат домогосподарств, %

Споживчі сукупні витрати

94,5

94,5

92,4

91,6

82,5

88,7

90,5

88,8

90,8

продукти харчування та безалкогольні напої

57,5

58,2

52,4

51,9

43,9

48,1

49,7

49,7

49,8

алкогольні напої, тютюнові вироби

3,2

3,5

3,4

3,0

2,4

3,6

4,2

4,1

4,2

непродовольчі товари та послуги

33,8

32,8

36,6

36,7

36,2

37,0

36,6

35,0

36,8

у тому числі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

одяг і взуття

5,1

5,2

4,8

5,2

5,6

5,0

5,4

4,8

4,9

житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива

10,4

9,0

10,1

11,7

10,0

11,0

10,9

10,6

11,3

предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла

2,6

2,4

2,6

2,4

2,6

2,2

2,2

2,1

1,9

охорона здоровя

2,4

2,3

2,2

2,4

2,9

3,3

3,2

2,8

3,2

транспорт

3,6

4,3

6,3

3,7

4,3

4,7

4,1

3,7

3,8

звязок

1,6

1,9

2,2

2,6

2,4

2,5

2,7

2,6

2,7

відпочинок і культура

3,0

2,6

3,1

3,0

3,1

2,1

2,0

2,1

1,9

освіта

1,2

0,9

0,8

1,1

0,9

1,3

1,2

1,3

1,2

ресторани та готелі

2,0

2,3

2,5

2,8

2,7

2,6

2,5

2,6

3,2

різні товари і послуги

1,9

1,9

2,0

1,8

1,7

2,3

2,4

2,4

2,7

Неспоживчі сукупні витрати

5,5

5,5

7,6

8,4

17,5

11,3

9,5

11,2

9,2

Довідково: оплата житла,   комунальних продуктів та послуг

8,7

7,2

8,2

10,2

7,6

9,2

9,5

9,4

9,5


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

63773. Медицинская этика и деонтология 32.5 KB
  Основными аспектами медицинской деонтологии являются: врач и больной врач и общество взаимоотношения между врачами медицинским персоналом врачебная тайна врачебные ошибки этическая оценка эксперимента.
63774. Здравоохранение зарубежных стран, типы 39 KB
  ВОЗ определила системы и виды здравоохранения по уровню управления: централизованные учреждения здравоохранения подчиняются местным органам здравоохранения; частичной децентрализации учреждения и местные органы здравоохранения не подчиняются центральным органам...
63775. Всемирная организация здравоохранения 26.5 KB
  ВОЗ это крупнейшая международная медицинская организация. Основной целью ее деятельности является достижение всеми народами возможно высшего уровня здоровья.
63776. Контроль качества медицинской помощи. Компоненты качества 25.5 KB
  Компоненты качества В последние годы вопросы контроля качества медицинской помощи являются наиболее острыми для российского здравоохранения. Отрасль в целом и каждое ЛПУ в отдельности заняты не только поиском дополнительного финансирования но и путей снижения...
63777. Система обеспечения качества медицинской помощи 31 KB
  Система обеспечения качества медицинской помощи состоит из 3х элементов. Законодательная база к числу участников контроля качества медицинской помощи относит: медицинские учреждения; общественные объединения потребителей; органы управления здравоохранением...
63778. Контроль качества медицинской помощи. Средства 30.5 KB
  В последние годы вопросы контроля качества медицинской помощи являются наиболее острыми для российского здравоохранения. Отрасль в целом и каждое ЛПУ в отдельности заняты не только поиском дополнительного финансирования но и путей снижения...
63779. Социальная медицина (СМ) 29 KB
  Социальная медицина СМ наука о здоровье общества о социальных проблемах медицины. Вопросам профилактической медицины уделяли много внимания Боткин Захарьин Остроумов. Первую кафедру Социальной медицины организовал в Берлинском университете...
63780. Здоровье 26 KB
  факторам относятся: условия труда жилищные условия условия питания культура образование состояние здоровья. Показатели определяющие здоровье населения: медико-демографические рождаемость смертность естественный прирост...
63781. Теоретические основы и организационные принципы здравоохранения 24 KB
  Система здравоохранения это совокупность взаимосвязанных мероприятий которые содействуют укреплению здоровья и проводятся на дому в учебных заведениях на рабочих местах в общинах в физическом...