87486

В. О. Сухомлинський про особливості навчання (розумового виховання) молодших школярів

Контрольная

Педагогика и дидактика

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати особливості розумового виховання молодших школярів в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського. Об’єкт, предмет і мета дослідження обумовили такі завдання: Проаналізувати завдання розумового виховання на сучасному етапі.

Украинкский

2015-04-21

118 KB

0 чел.

PAGE  19

В. О. Сухомлинський про особливості навчання (розумового виховання) молодших школярів

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….….3

Розділ 1. Особливості розумового виховання молодших школярів у діяльності Василя Олександровича Сухомлинського.……………………….5

1.1. Завдання розумового виховання на сучасному етапі…………………….5

1.2. В.О. Сухомлинський про розумове виховання……………………….…11

1.3.  Василь Сухомлинський про розвиток творчого мислення в учнів початкових класів ………………………………………………………….…15

Висновки……………………………………………………………………18

Список використаних джерел……………………………………………..19

ВСТУП

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини.

Мета розумового виховання полягає в забезпеченні засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогляду. Його зміст охоплює систему фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Безперечно, освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури, її знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.

Проблему розумового виховання молодших школярів досліджувало багато відомих вітчизняних і зарубіжних  педагогів, таких, як Антон Макаренко, Софія Русова, Жан-Жак Руссо, Михайло Фіцула та інші.

Дуже багато уваги даній темі приділив Василь Олександрович Сухомлинський, який розробив унікальну методику розумового виховання, написав багато порад, цікавих історій щодо цього.

Твори, які написав Василь Сухомлинський дають змогу краще реалізувати розумовий розвиток учнів. Дану тему висвітлено у таких його працях, як:

  •  «Серце віддаю дітям», в статтях «Як вчитись читати і писати», «Дайте дитині радість розумової праці»;
  •  «100 порад учителю», поради №21, №22, №23 та ін.

Представляючи досвід роботи учителів початкових класів Павлиської школи, Василь Олександрович акцентував увагу на тому, «... щоб предметом розумових операцій дітей були насамперед явища природи, праця людей; щоб перші наслідки своєї розумової праці дитина відчула в процесі активної взаємодії з природою»[15, 549] .

Об’єкт дослідження – розумове виховання молодших школярів у процесі навчально-виховної діяльності.

Предмет дослідження – особливості розумового виховання молодших школярів у досвіді Василя Олександровича Сухомлинського.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати особливості розумового виховання молодших школярів в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського.

Об’єкт, предмет і мета дослідження обумовили такі завдання:

  1.  Проаналізувати завдання розумового виховання на сучасному етапі.
  2.  Розкрити особливості розумового виховання в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського.
  3.  Зясувати особливості про розвитку творчого мислення в учнів початкових класів на основі досвіду Василя Сухомлинського.

Методи дослідження:

  •  теоретичні: аналіз наукової, педагогічної літератури з даної теми.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ДІЯЛЬНОСТІ ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА СУХОМЛИНСЬКОГО.

  1.  Завдання розумового виховання на сучасному етапі.

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку

розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.[18, 264-271].

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини.

Мета розумового виховання полягає в забезпеченні засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогляду. Його зміст охоплює систему фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Безперечно, освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури, її знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.

У процесі розумового виховання школяр мусить навчитися мислити.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Існують такі види мислення: діалектичне — вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне — встановлення узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне — абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виокремлення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче — знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну кількість явищ; категоріальне — вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності; теоретичне — здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку певних галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв'язків; індуктивне — рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне — рух думки від загального до окремого; алгоритмічне — неухильне дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату; технічне — розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів; репродуктивне — актуалізація засвоєних знань для розв'язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне — самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення; системне — здатність виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.

Учень має оволодіти всіма цими видами мислення. Це можливо лише за умови освоєння ним таких мислитель-них операцій, як: аналіз — мислене розчленування цілого на частини або мислене виокремлення його частин; синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих його сторін, їх ознак, властивостей; порівняння — встановлення подібності або відмінності між предметами і явищами за однією або кількома ознаками, виокремленими в певній послідовності; класифікація (систематизація) — поділ предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між ними [8, 5-502].

Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу та ін.); порівняльними (з'ясування подібності або відмінності понять, складних явищ); на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид.

Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розвиток значною мірою залежать і від рівня сформованості в них таких навчальних умінь:

  1.  Уміння читати. Характеризується виразністю, інтонацією, темпом, урахуванням жанру тексту і залежить від уміння учня охопити зором текст, який він читає. Слід домагатися, щоб учні усвідомлювали прочитаний текст.
  2.  Уміння слухати. Передбачає вміння зосередитися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителя, відповідей на запитання учнів. Слухання має супроводжуватись аналізом, умінням прорецензувати й оцінити прослухане повідомлення.
  3.  Уміння усно формулювати і викладати свої думки. Йдеться про відповіді на запитання, переказування змісту прочитаного чи почутого, словесний опис картини, приладу, спостережуваного об'єкта, вміння поставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту та ін.
  4.  Уміння писати. Передбачає оволодіння технікою письма та писемною мовою і полягає в умінні правильно списувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або вільну тему, реферат, законспектувати прочитане тощо.
  5.  Уміння працювати з книжкою. Це передусім уміння підібрати необхідну літературу за бібліографією, визначити її загальний зміст, використовувати різні форми запису прочитаного, вміння користуватися довідковою літературою, словниками, періодикою.
  6.  Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музику, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словником під час вивчення іноземних мов та ін.
  7.  Уміння культури розумової праці. До цих умінь належать вміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце. Культура розумової праці передбачає знання ним загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.

Самостійна навчальна діяльність передбачає також вироблення в учнів уміння зосереджено та уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять і використовувати різні її види (логічну, моторну, зорову), вести спостереження і нотатки, володіти деякими раціональними способами розумових дій, контролювати себе.

Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, забезпечує належні розумовий розвиток і виховання школярів. Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інтелектуальних сил і здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.

Формування наукового світогляду

За правильно організованої навчальної діяльності дитини вона нагромаджує знання не хаотично, а цілеспрямовано, внаслідок чого засвоєння нею наукової інформації утворює певну систему, яка весь час розширюється, збагачується. Саме так відбувається формування наукового світогляду учня.

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.

Основу його становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство і стали внутрішньою позицією особистості.

Погляди — прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

На їх основі формуються й утверджуються переконання особистості.

Переконання — психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів; сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Невід'ємною частиною переконань людини є її почуття — специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб'єктивно-емоційне ставлення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює. Свідченням цього є те, що втілення світоглядних переконань у життя, їх обстоювання і захист людина переживає емоційно.

Важливим елементом світогляду є теоретичне мислення — здатність аналізувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки. Воно дає змогу творчо осмислювати знання, розширювати світогляд. Складником світогляду є й воля людини — свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, регулювальна функція мозку, що полягає у здатності активно досягати свідомо поставленої мети, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Реалізуючи світоглядні ідеї в практичній діяльності, людина виявляє вольові якості (цілеспрямованість, рішучість, принциповість, самовладання).

Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій, готовністю обстоювати свої ідеали, погляди, переконаністю у щоденній поведінці та діяльності. На його визначальній ролі у поведінці людини наголошував В. Сухомлинський: «Переконання — це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини»[10, 593-628].

Великі можливості формування наукового світогляду закладено в навчальному процесі. Кожна наука вивчає закономірності явищ певної галузі об'єктивного світу і, відповідно, кожний навчальний предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду учнів. Предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси, закономірності в природі, виховують активне і бережливе ставлення до неї. Під час вивчення гуманітарних, суспільних дисциплін учні знайомляться з розвитком цивілізацій. Вивчення рідної мови і літератури, історії свого народу, географії своєї країни сприяє формуванню ідеалів, поглядів на розвиток суспільства, розумінню змісту життя людей, визначенню мети діяльності, спрямованості поведінки.

Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, що визначають ставлення людини до навколишнього світу й до себе, то кожен навчальний предмет є складовою єдиного цілого в його формуванні. Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Це дає змогу розкрити наукову картину світу, його єдність. Адже сформувати науковий світогляд учнів засобами одного навчального предмета неможливо[17, 550].

  1.  В. О. Сухомлинський про розумове виховання.

Ім'я В. О. Сухомлинського відоме і популярне в усьому світі, зараз не зустрінеш учителя, вихователя, який був би не знайомий з його педагогічною спадщиною.

За В. Сухомлинським, розумове виховання — це "надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці". [3, 214].

Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. "Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання" [3, 215]. На багато численних переконливих прикладах Василь Олександрович показав, що успіх розумового виховання залежить від багатьох факторів: від інтелектуального багатства всього шкільного життя; від духовного багатства вчителя, його кругозору, ерудиції, культури; від змісту навчальних програм і характеру методів навчання; від організації розумової праці на уроках і вдома. "Навчання — це лише одна із пелюсток квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні слова. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки у квітки. У вихованні все головне — і урок, і розвиток різноманітних інтересів у дітей після уроків, і відносини вихованців у колективі" [2, 13—14].

Василь Сухомлинський вважає, що розумове виховання неможливе без спеціального, спланованого, постійного розвитку розумових сил і здібностей дітей.

З метою поліпшення дискретності мозку дитини у Павлиській школі проводять спеціальні уроки мислення. З 5 до 10 років дітям потрібно відкривати якнайбільше незрозумілого, цікавого. Чим більше незрозумілого, тим яскравіший інтерес. У дитини виникає багато "чому?". У такі моменти "дитина думає, спостерігаючи, і спостерігає, думаючи".

В. О. Сухомлинський любив повторювати: "Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму" [2, 18]. Він вважав дуже важливим, щоб перші істини діти отримували з оточуючого світу, щоб дитину через світ природи вводили в світ суспільних відносин. "Школа під голубим небом", або, як її ще називали, "Школа радості" — справжнє талановите відкриття Сухомлинського. У ній уроки проходять на природі.

Велика роль у розумовому вихованні надавалася казкам, "Казка— це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови", — писав В. О. Сухомлинський [2, 34]. Уже на четвертому місяці існування "школи радості" у Павлиші було створено кімнату казок, у якій дитяча фантазія була невичерпною. Кожен предмет у ній народжував фантастичну уяву. Дитяча уява починала грати, очі загорались, плавна мова текла потоком.

У розумовому вихованні В. Сухомлинський важливе місце відводив малюванню, кресленню, музиці, творчості. Уже через тиждень після занять у "школі радості" Василь Олександрович запропонував малюкам принести альбом і олівці для малювання. Діти сідали зручно на галявині шкільної садиби, самостійно вибирали об'єкти для малювання. У малюнках на повну силу проявлялася дитяча фантазія, що пробуджувала думку. На уроках образотворчого мистецтва, радив В. Сухомлинський, потрібно не лише вчити дітей законам пропорції, перспективи, спів розмірності, але й давати простір для уяви, не ламати дитячої мови казкового бачення світу.

Важливим для розвитку об'ємності і гнучкості розуму є єдність знань і вмінь. В. О. Сухомлинський відзначав, що вже в початкових класах письмо учнів повинно бути напівавтоматичним, щоб розумові сили спрямувати не на сам процес письма, а на розуміння смислу тексту. Для цього необхідні вправи з техніки і темпу письма, а також списування в початкових класах не менше 1400—1500 сторінок у зошиті. Це ж стосується і читання. Щоб навчитись виразно, швидко, свідомо читати, щоб учень думав не про процес читання, а про зміст прочитаного, у початкових класах на читання вголос потрібно затратити не менше 200 годин, а на читання про себе — не менше 2000 годин. "Думка лише в тому випадку стає бажаною працею для маленької людини, якщо вона вміє, читаючи, думати і, думаючи, читати", — підкреслював Сухомлинський [4, 605].

Серед інших умінь і навичок, якими досконало повинен володіти учень, Василь Олександрович називав: уміння спостерігати явища оточуючого світу; уміння думати — зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле; уміння дивуватися; уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, робить, думає; уміння виділяти логічно завершені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними; уміння знаходити в книзі матеріал-відповідь на питання; уміння знаходити книгу з проблеми; уміння робити аналіз тексту в процесі читання; уміння слухати вчителя і одночасно записувати його розповідь; уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над текстом; вміння написати твір, оповідання про те, що учень бачить навколо себе, тощо.

Величезне значення в розумовому вихованні, на думку Сухомлинського, має праця. "Розум дитини на кінчиках її пальців", — підкреслював він. Багаторічні спостереження павлиських учителів впевнено показали, що в трудолюбивих дітей формується живий допитливий розум. Однак важлива не всяка праця, а перш за все складна, творча, яка вимагає тонкого уміння і майстерності, праця, у якій проявляються здібності до вдумливого аналізу фактів, явищ, зв'язків, закономірностей [1, 535].

Реалізуючи положення про те, що серцевиною розумового виховання є науковий світогляд, Сухомлинський добивався того, щоб кожен його вихованець умів відстоювати і доводити істину. "Пізнаючи — доводити і доводячи — пізнавати — у цій єдності думки і праці якраз і заключається єдність розумового виховання і світогляду", —- писав він [3, 221].

Узагальнюючи свій великий практичний досвід, В. О. Сухомлинський намітив основні шляхи активізації розумової діяльності учнів, серед них:

о самодисципліна в розумовій праці;

о формування пізнавальних мотивів;

о спеціальна організація розумової праці на уроці і після уроку;

о творчий характер завдань з елементами дослідження;

о навчання прийомам мислительної діяльності.

"Справжнє розумове виховання, — підкреслював Василь Олександрович, — орієнтує людину на життя у всій його складності, у всьому багатстві"/

Отже, у творчій спадщині В. О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти й виховання, мотивації й методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато іншого. Великий педагог бачив нові проблеми та шляхи їх вирішення, про це свідчать унікальність його експериментів, творчий підхід до теорії і практики навчання й виховання.

1.3. Василь Сухомлинський про розвиток творчого розуму в учнів початкової школи.

В умовах постійно зростаючого обсягу інформації, навчального матеріалу, що його повинна засвоїти дитина, виникає негайна потреба шукати шляхи ефективного навчання і виховання, скриті резерви розумової активності, підвищення самостійності у пізнанні навколишнього світу, методи і прийоми більш якісного засвоєння дітьми знань, умінь і навичок у різних видах діяльності. Як по-сучасному звучать слова Василя Сухомлинського про те, що «...у світлі нових завдань, поставлених  перед школою, по-новому треба підходити до питання про інтелектуальний розвиток людини». Якщо діти рідко залучаються до творчої роботи, часто позбавляються можливості самостійно вирішувати завдання, доступні для їхнього розуміння; одержують знання у готовому вигляді, запам'ятовують їх і механічно відтворюють, то у такому разі їхня думка «дрімає». У подальшому діти стають інтелектуально пасивними, відчувають труднощі у навчанні [9, 639].

Розвиток творчого розуму значною мірою залежить від рівня пізнавальної діяльності дитини. Й у цьому провідну роль вчений відводив саме педагогу, від якого залежить добір таких форм і методів взаємодії з учнями, які б максимально збуджували інтерес до конкретного навчального чи виховного матеріалу. Адже «...у самій глибині людського єства є невикорінна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому ж духовному світі ця потреба особливо сильна. Та якщо немає поживи для неї — живого спілкування з фактами, явищами радості пізнання—ця потреба поступово слабне, а разом з нею згасає й інтерес до знань» [11, 207-282].

Багато уваги приділяв видатний педагог проблемі розвитку мислення і розумових сил дитини. «Дати знання—це лише один бік розумового виховання. Розвиток думки й розумових сил — це розвиток образного й логіко-аналітичного елементів мислення, а також вплив на рухливість розумових процесів, тобто усунення уповільненості мислення»,— писав він [16, 149-157]. Надзвичайно важливим є сформувати у дітей уміння користуватись такими поняттями, як явище, причина, наслідок, послідовність, схожість, відмінність та ін., оскільки це відіграє дуже важливу роль як у розвитку абстрактного мислення, так і в аналізі явищ навколишньої дійсності. Ефективність методів навчання оцінювалася      В. Сухомлинським на основі того, «...наскільки вони сприяють процесу загального розумового розвитку дитини, якою мірою процес навчання є водночас процесом розумового, морального, ідеологічного, естетичного виховання» [3, 238].

Виняткового значення надавав В. Сухомлинський дослідницькому характеру розумової праці. Це важливо не тільки через те, що учні мають справу з наочними сторонами предметів і явищ, але й тому, що це є добрим стимулятором для активізації наявного у них запасу знань. Адже, спостерігаючи, думаючи, вивчаючи, зіставляючи, діти знаходять істину або ж бачать, що для відкриття істини потрібні нові спостереження, потрібне читання, експериментування.

Мета будь-якого досліду, лабораторної чи практичної роботи — не тільки розкрити ту чи іншу причинно-наслідкову залежність, зв'язок, але й прагнути, щоб учні виявляли розумову активність.

Виходячи з вищесказаного, педагогу «учити треба так, щоб знання добувалися за допомогою уже наявних знань», сприяти розвитку умінь розкривати ту чи іншу причинно-наслідкову залежність, зв'язок, добиватися, щоб учні виявляли розумову і вольову активність, прагнули зробити хоч би маленький крок на шляху використання сил природи.

Що необхідно для того, щоб розвивати в учнів елементи творчого розуму? Відповідь на це запитання — у творчій спадщині Василя Сухомлинського.

Найважливіша риса розвиненого розуму — спостережливість. Із спостережливістю тісно пов'язані інші риси розумового розвитку:

допитливість, тобто активне ставлення до явищ навколишнього життя, прагнення пізнавати і знати;

системність, тобто цілеспрямований відбір об'єктів пізнання, понять, висновків;

місткість, тобто вміння зберігати в пам'яті знання та орієнтуватись в інтелектуальних багатствах;

дисциплінованість;

гнучкість;

самостійність;

критичність.

Розвиткові системності, гнучкості, самостійності розуму сприяють такі прийоми впливу на внутрішні психічні процеси: постановка проблемних запитань; розумовий аналіз результатів спостережень. Самостійність, творчий характер розуму формуються завдяки тому, що у розумовій праці учнів на уроці і в процесі первинного сприймання є елементи дослідження.

Вчений зауважував, що творчий розум та розумові здібності розвиваються у процесі оволодіння знаннями та вміннями їх використовувати. Тому важлива роль в інтелектуальному розвитку відводилася кожному із навчальних предметів. Як зазначав В. Сухомлинський, «... математичне мислення потрібне для успішного вивчення усіх предметів. Предмети природничого циклу є джерелами допитливості, цікавості, віри в силу розуму [4, 639]. Розумовий розвиток у процесі вивчення історії кращий, ніж при вивченні будь-якого іншого предмета... Оволодіння рідною мовою визначає багатство, широту інтелектуальних та естетичних інтересів особистості» [12, 321-330].

Розумове виховання завжди було й буде однією з головних ланок навчально-виховного процесу.

Розумове виховання потрібне людині не тільки для того, щоб вона застосовувала знання в праці, а й для повноти духовного життя — для того, щоб уміти цінувати багатства культури та мистецтва [6, 209-401].

ВИСНОВКИ

В процесі написання роботи, було опрацьовано літературу відповідно до теми «В. О. Сухомлинський про особливості навчання (розумового виховання) молодших школярів».

Опрацювавши літературу, ми прийшли до висновків:

  1.  Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, забезпечує належні розумовий розвиток і виховання школярів.
  2.  Розширенню кругозору учнів, розвитку їхніх інтелектуальних сил і здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.
  3.  Невід’ємними елементами розумового виховання є формування світогляду. Про рівень сформованості наукового світогляду свідчать відповіді учнів з світоглядних питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних ситуаціях, порівняльні дані спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу, спеціальні співбесіди тощо.
  4.  Жадоба знань – це не тільки результат уміло організованого навчання, а й сама сутність процесу формування наукового світогляду.

Виконавши курсову роботу, ми дійшли висновків, що педагогічна спадщина Василя Олександровича містить глибокі теоретичні ідеї і практичні рекомендації щодо розумового виховання. Сучасна національна школа має сприяти їхньому активному й систематичному впровадженню у       навчально-виховний процес, в життя і діяльність дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.   Сухомлинський В. О. Вибрані твори // Сухомлинський В. О.  Вибрані твори : в 5-и томах. – К.: Радянська школа, 1976. – Т. 2. – 670 с.
  2.   Сухомлинський В. О. Вибрані твори // Сухомлинський В. О.  Вибрані твори : в 5-и томах. – К.: Радянська школа, 1976. – Т. 3. – 670 с.
  3.   Сухомлинський В. О. Вибрані твори // Сухомлинський В. О.  Вибрані твори : в 5-и томах. – К.: Радянська школа, 1976. – Т. 4. – 640 с.
  4.   Сухомлинський В. О. Вибрані твори // Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5-и томах. – К.: Радянська школа, 1976. – Т. 5. – 639 с.
  5.  Сухомлинський В. О. Вчити вчитися // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К., 1976. – Т.5. – С. 426-436.
  6.  Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К., 1976. – Т.1. – С. 209-401.
  7.  Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5-и томах. – К., 1977. – Т.4. – С. 7.
  8.  Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1976. – Т.1. – С. 5-502.
  9.   Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т.5. – С. 639.
  10.  Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К., 1977. – Т.4. – С. 393-628.
  11.  Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т.3. – С. 7-282.
  12.  Сухомлинський В. О. Слово вчителя в моральному вихованні // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К., 1977. – Т.5. – С. 321-330.
  13.   Сухомлинський В. О. Слово про слово // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К., 1977. – Т.5. – С. 160-167.
  14.  Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К., 1976. – Т.2. – С. 419-654.
  15.  Сухомлинський В. О. Школа і природа // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К., 1977. – Т.5. 549 с. 
  16.   Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – К., 1976. – Т.2. – С. 149-416.
  17.  Українська педагогіка в персоналіях / ред О. В. Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – 550 с.
  18.   Фіцула М. М. Педагогіка: навч. посіб. / Михайло Миколайович Фіцула. –К.: «Академвидав», 2006. – С. 264-271.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

71399. Взгдяд русского человека на традиционное семейное воспитание во Франции 73.7 KB
  Актуальность исследования определяется повышением интереса современного общества к семейному воспитанию так как значительное влияние на формирование полноценной личности ребенка имеет в первую очередь его семья. Проблемами семейного воспитания занимались как отечественные так и зарубежные педагоги.
71401. Системы координат, применяемые в наземной фотограмметрии. Элементы ориентирования снимка 108.5 KB
  В качестве системы координат снимка в наземной фотограмметрии так же как и в аэрофотограмметрии применяется система координат задаваемая координатными метками o’xyz рис.1 Ось х этой системы для фотокамер проходит через координатные метки 12. Началом системы координат является точка...
71402. Методы анализа спроса на научно-техническую продукцию 15.7 KB
  Анализ спроса может быть предварительным текущим и последующим. Методы получения информации: анкетирование покупателей ведение журналов учета на новую продукцию Методы анализа чувствительности спроса Чувствительность спроса изменение спроса в зависимости...
71403. Наземная фотограмметрия. Назначение наземной фотограмметрии 10.22 MB
  В топографии наземная фотограмметрия применяется для создания топографических карт и планов для горных районов в крупных масштабах: 1:500 – 1:5000. Основная причина использования наземной фотограмметрии в горных районах является то обстоятельство, что при выполнении аэросъемки...
71404. ЯЗЫК ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЛИТЕРАТУРЫ 32.83 KB
  Когда размышляешь о языке художественной литературы то по-видимому уместнее говорить не о культуре речи а о таланте мастерстве писателя в использовании всех богатств и возможностей национального языка. Мир художественной литературы это перевоссозданный мир изображаемая действительность...
71405. ТЕЛЕФОННЫЙ ЭТИКЕТ 30 KB
  Основные из них: скорость передачи информации; немедленное установление связи с абонентом находящимся на любом расстоянии; обмен информацией в форме диалога; экономия средств на организацию контактов других видов иногда достаточно одного телефонного разговора чтобы...
71406. СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ СПОРА 35.81 KB
  Будучи разновидностью речевой коммуникации спор особенно такой его вид как полемика представляет собой процесс обладающий множеством граней сторон часть из которых образует социально-психологический компонент спора. Доводы должны соответствовать обстановке и существу спора.
71407. ЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ СПОРА 30.01 KB
  И этот опыт свидетельствует что редкий акт общения между людьми обходится без вопросов и ответов на них тем более такой как спор. Познавательная эпистемическая функция вопросно-ответного комплекса заключается в фиксации в мысли и выражении в языке знаний человека о внешнем мире и себе самом.