87832

Соціалізація особистості

Лекция

Социология, социальная работа и статистика

Французький соціолог і соціальний психолог Габріель Тард 1843–-1904 є такі підходи до її розуміння: так згідно з теорією психоаналізу соціалізація полягає в приборканні вроджених інстинктів вияв і реалізація яких суперечить цивілізованому способу життя сутності людського буття...

Украинкский

2015-04-23

75.5 KB

0 чел.

Глава № 10: Соціалізація особистост

       

       І. Поняття і стадії соціалізації особистості.

       ІІ. Види соціалізації особистості.

               

                               I. Поняття і стадії  соціалізації особистості

      

      Термін «соціалізація» (від лат. socialis – суспільний) запровадив у середині ХІХ ст. французький соціолог і соціальний психолог Габріель Тард (1843–1904)  є такі підходи до її розуміння:

    – так, згідно з теорією психоаналізу, соціалізація полягає в приборканні вроджених інстинктів, вияв і реалізація яких суперечить цивілізованому способу життя, сутності людського буття;

     –  розуміння соціалізації як складової процесу становлення особистості, коли формуються найбільш загальні та поширені, усталені риси особистості, які виявляються в соціально-організованій діяльності, регульованій  суспільством. У цьому розумінні соціалізації звернено увагу на формування рис характеру в соціальній взаємодії з іншими субєктами;

     – бачення соціалізації як перетворення людини на особистість у результаті засвоєння нею норм співжиття людей і інтеграції в соціальні інститути суспільства дав Т. Парсонс. Він вважав, що витоком процесу соціалізації особистості є формування нею самосвідомості під інформаційним впливом соціального середовища;

      – як доповнення до концепції соціалізації Т. Парсонса можна розглядати ідею «соціального научіння», висловлену представниками біхевіоризму (Б. Скінером, Дж. Доллардом), не абсолютизуючи при цьому принцип заохочень і покарань у процесі научіння соціальним нормам;

     – важливим механізмом соціалізації є інтеракціоністська модель міжособистісного спілкування, згідно з якою індивід дивиться на себе очима інших і засвоює в результаті інтеракцій правила співжиття (Ч. Кулі, Дж. Мід).

      – за моделлю «інкультурації» (Ф. Боас, Ф. Малиновський) соціалізація полягає в передачі, успадкуванні культурних надбань суспільства, що є стрижнем цивілізаційного розвитку людства;

      –  когнітивна» модель соціалізації (Ж. Піаже, Л. Кольберг) зводиться, по суті, до розвитку свідомості і самосвідомості дитини у процесі оволодіння абстрактним та образним мисленням. Соціалізація полягає у створенні в свідомості зразків когнітивних схем, які індивід адаптує до нового досвіду за допомогою механізму «рівноваги»;

    – представники гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс) розглядають прагнення до самоактуалізації індивіда як рушійну силу, яка сприяє оволодінню життєвим досвідом.

    – соціалізація розглядається як процес, в якому через контакт з іншими людьми безпорадне немовля поступово перетворюється на здатне усвідомлювати себе й наділене знанням людське створіння, яке не тільки обізнане з особливостями цієї культури, але є його носієм;

     – соціалізація – це процес нормативного регулювання поведінки шляхом засвоєння соціальних норм. Соціальні правила, норми стають внутрішніми для індивіда в тому розумінні, що вони більше не навязуються через зовнішню регуляцію, а ніби накладаються індивідом самім на себе, бо вони таким чином, є частиною його «Я», його цілісності. Так у індивіда виробляється почуття потреби відповідності соціальним нормам;

     – соціалізація – це істотний елемент соціальної взаємодії. Таке розумінні базується на припущенні про те, що люди прагнуть до піднесення у власних очах через досягнення престижного статусу та схвалення з боку інших; при цьому індивіди соціалізуються в міру приведення своїх дій у відповідність до очікувань оточуючих;

     – соціалізація є процесом залучення до соціального середовища під впливом дії на особистість різних сторін суспільного життя, соціальних інститутів, соціального буття; у цьому разі особистості відводиться пасивна роль;

     – деякі дослідники вважають, що соціалізація – процес саморозвитку особистості, формування активної життєвої позиції;

     – на думку інших науковців, соціалізація – не що інше як просте пристосування до умов життя.   

соціалізація – це процес, в якому відбувається засвоєння індивідом культурних норм та соціальних ролей. У звязку з тим, що людина є активним суб’єктом, взаємодія її з середовищем повязана не лише із засвоєнням її вимог, але й з можливістю змінювати середовище, впливати на нього.

     Соціалізація особистості відбувається під впливом агентів та інститутів соціалізації,

 Агенти соціалізації – це люди, які відповідають за засвоєння культурних норм та соціальних ролей.

 Інститути соціалізації – організації, які впливають на процес соціалізації та організацію його. Агенти та інститути соціалізації виконують важливі функції, а саме: навчання культурним нормам та зразкам поведінки та контроль за тим, як міцно, правильно та глибоко засвоєні соціальні норми та ролі.

      Процес соціалізації відбувається у первинних і вторинних групах.

Соціалізація співвідносна з життєвими циклами. Життєві цикли повязані зі зміною соціальних ролей, набуттям нового статусу, відмовою від попередніх звичок, оточення, дружніх звязків, зміною способу життя.

           Вирізняють таки  основні види соціалізації:            

          – соціальна, яка  виявляється у адекватній оцінці особистістю самої себе, своїх можливостей, здібностей і місця серед інших людей.

  •  гендерна,   є продуктом соціально-психологічного конструювання|. Формується з народженням дитини|дитяти|, коли на основі будови |споруди| зовнішніх статевих органів визначається її стать|стать|. 
  •  важливе місце в структурі соціалізації індивіда займає етнічна – яка характеризує усвідомлення своєї належності до певної етнічної спільноти. Існують дві моделі етнічної ідентичності: лінійна (біполярна) і двовимірна.
  •  професійна соціалізація постає перед індивідом вже в період юності і визначає подальшу його долю.
  •  вікова соціалізація – це індивідуальна  особливість людини, що характеризує онтогенетичні| зумовлені закономірності її розвитку.
  •   політична соціалізація – це процес входження людини в політику,

            – релігійна соціалізація – це процес формування релігійного світогляду, входження і прийняття системи ритуалів та культів побудованих на вірі людини у надприродне та священне, що визначає характер взаємовідносин людини і світу, людини і Бога.

  •  правова соціалізація людини відбувається в процесі її входження та опанування правовими, соціальними, моральними нормами.
  •   соціалізація як батьків проявляється у процесі сприйняття, усвідомлення та дотримання батьківських обов’язків та прав; цінностей сімї і шлюбу; шанобливого ставлення до дружини й чоловіка; репродуктивних  установок щодо дітей; забезпеченні якості життя членів сім’ї, турботі про батьків тощо.

  Зміст соціалізації особи охоплює:

 – засвоєння індивідом мови своєї соціальної спільноти;

 – способи, методи, форми мислення;

 – цінності, норми, зразки, звичаї, традиції, методи діяльності тощо, що властиві культурному середовищу життєдіяльності індивіда;

 – форми раціональності, емоцій, почуттів тощо.

  В сучасних умовах процес соціалізації особи має дві форми: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

 Соціальна адаптація – вид взаємодії особи із соціальним середовищем, в ході якого відбувається погодження вимог та сподівань обох взаємодіючих сторін. 

 Інтеріоризація – процес формування внутрішньої структури людської психіки завдяки засвоєнню соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища внаслідок соціальної діяльності, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє «Я».

   Отже, найбільш визнаним визначенням соціалізації є таке: соціалізація – це процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду поколінь, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної адаптації та життєдіяльності в суспільстві.   

      Соціалізація – це етапний, стадійний, фазовий процес у розвитку особистості.

      Стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном

      1. Немовля, від народження до 1 року. Основна проблема – довіра чи недовіра. У цей період основою формування здорової особистості є почуття довіри.    

      2. Раннє дитинство: автономія – сором і сумніви. Цей період відповідає анальній стадії в теорії Е. Еріксона і припадає на другий-третій роки життя.

       3. Вік гри. Основна проблема – ініціативність або почуття провини. У віці 4 – 6 років соціальний світ дитини вимагає від нього активності, вирішення нових завдань і набуття нових навичок.

       4. Молодший шкільний вік: основна проблема – старанність чи неповноцінність. Цей період життя (7 – 12 років) характеризується здібностями до логічного мислення і самодисципліни.

      5. Підлітково-юнацький вік. Основна проблема – становлення індивідуальності (ідентифікація) або рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). Період 13–20 річного віку – етап, на якому підліток стикається з різними соціальними вимогами і новими ролями. Завдання цього періоду – зібрати воєдино всі наявні до цього часу знання про себе та інтегрувати ці численні образи себе в особисту ідентичність, яка становить усвідомлення як минулого, так і майбутнього, яке логічно випливає з нього.

      6. Рання зрілість: інтимність – ізоляція. Загалом це період раннього шлюбу і початок сімейного життя (від 21 до 25 років). У цей час молоді люди орієнтуються на отримання професії і влаштування життя.  Тільки тепер, люди справді готові до інтимних стосунків.

      7. Середня зрілість. Основна проблема – продуктивність (творча продуктивність) чи стагнація (творчий застій). Ця стадія охоплює період від 26 до 64 років. Основна проблема – вибір між продуктивністю та інертністю. Кожний дорослий, має або прийняти, або відкинути думку про свою відповідальність за відновлення і поліпшення всього, що могло б сприяти збереженню і вдосконаленню нашої культури.

       8. Пізня зрілість. Основна проблема – умиротворіння або розпач. У цей період люди переглядають свої життєві рішення, згадують досягнення та невдачі.

      Ще один аспект стадійності процесу соціалізації пов’язують з етапами розвитку мислення, які описав Ж. Піаже. Він охарактеризував інтелектуальний розвиток людини від народження до 15 років, виділяючи чотири основних періоди: сенсорно-моторну стадію, доопераційну стадію, стадію конкретних операцій, стадію формальних операцій [9].

      Сенсорно-моторна стадія (від народження  до 2 років) – розвиток інтелекту, який розгортається до періоду інтенсивного опанування мови. Тут досягається координація сприйняття та моторики, дитина взаємодіє з об’єктами, їхніми перцептивними та моторними сигналами.

     Доопераційна стадія (2–6 років) – стадія розвитку інтелекту, що характеризується формуванням функції, яка забезпечує розрізнення об’єкта та його символу і є основою розвитку уявлень. На цій стадії дитина орієнтується на перцептивні співвідношення.

      Стадія конкретних операцій (7–12 років) років – форма мислення, що здійснюється на основі логічних операцій, в яких використовуються зовнішні наочні дані. На цій стадії формується понятійне відображення середовища, дитина опановує прості операції класифікації, формуються поняття числа, часу, руху, тощо. Однак операції мислення ще не цілком розвинуті, вони не формалізовані, залежні від конкретного змісту, не об’єднані в цілісну систему.

     Стадія формальних операцій (13–15 років) – стадія, коли дитина може будувати власні гіпотетико-дедуктивні роздуми, які ґрунтуються на самостійному висуванні гіпотез і перевірці їхніх наслідків. Гіпотетичне та абстрактне мислення дає змогу досліджувати суттєві закономірності.

    стадії трудової діяльності. Можна виділити три основні стадії: дотрудову, трудову і післятрудову.

      Дотрудова стадія соціалізації охоплює весь період життя людини до початку трудової діяльності.

      Трудова стадія соціалізації охоплює період зрілості людини – це весь період трудової діяльності людини.

      Післятрудова стадія соціалізації характеризується зміною трудового статусу, відсутності роботи як джерела доходів та матеріального задоволення, мотивації і відносин до життя,  кола спілкування і самооцінки, життєвої перспективи.

    В процесі соціалізації особистості важливе місце займають процеси професійного розвитку людини. Шарлотта Бюлер  (1893–1974) висунула теорію розвитку особистості, де в основу періодизації етапів життєдіяльності був покладений принцип «інтенційності» як вибір (намір) у цілеутворенні і ціледосягненні професійних результатів. За допомогою цього критерію автор виділяє п’ять основних фаз життєвого циклу особистості: 1 фаза – від 0 до 15 років – відсутність точних цілей життя, їхня розмитість, зовнішня заданість; 2 фаза – від 15 до 20 років – зародження, оцінка цілей життя і формування плану їх досягнень; 3 фаза – від 25 до 40-45 років – постановка чітких і точних цілей у професійному й особистому житті, їхнє практичне досягнення; 4 фаза – від 45 до 65 років – підведення підсумків минулої діяльності і життя, зміцнення, перегляд майбутніх життєвих цілей; 5 фаза – від 65-70 і далі – оцінка свого життєвого шляху і професійної діяльності за критерієм досягнення або недосягнення цілей.

Іншу періодизацію «професійного розвитку» запропонував Д. Сьюпер, трактуючи цей процес як становлення «Я-концепції» особистості. Модель професійного розвитку Дональда Сьюпера включає п’ять стадій досягнення професійної зрілості:

1) на стадії пробудження (від народження до 14 років) Я-концепція розвивається завдяки ідентифікації зі значимими дорослими: у фазі фантазії (4–10 років) домінують дитячі потреби, професійні ролі програються через фантазійні уявлення; у фазі навчання (11–12 років) формуються професійно значимі переваги; у фазі можливостей (13–14 років) визначаються індивідуальні можливості, формуються уявлення щодо професійних вимог і професійне життя;

2) на стадії дослідження (15–24 роки) індивід намагається випробувати себе в різних ролях зважаючи на свої потенційні та реальні професійні можливості: у тентативній фазі (15–17 років) здійснюється попередній професійний вибір, що апробується у фантазії або реальності, оцінюються власні якості, їх придатність до професійної самореалізації; у фазі переходу (18–20 років) відбувається спроба реалізації Я-концепції в різних видах професійної діяльності; у фазі власне апробації (21–24 роки) ведеться пошук поля діяльності в професійному житті і реалізації професійних можливостей;

3) стадія консолідації (25–44 роки) характеризується прагненням реалізувати себе у визначеній професійній сфері, власну професійну позицію;

4) на стадії зберігання (45–64 роки) професійний розвиток індивіда відбувається в чіткому визначеному напрямі, без виходу за рамки визначеного професійного поля;

5) на стадії спаду (після 65 років) відбувається розвиток нових ролей: часткова участь у професійному житті, спостереження за професійною діяльністю інших людей.

          Професійну зрілість на даних стадіях розвитку Дж. Сьюпер бачить як: поінформованість про професію, шляхи її набуття і потребу в ній;  усвідомлення зв’язку між навчанням і подальшою професійною діяльністю; достатній об’єм професійних знань, умінь, навиків; г) чинників, що визначають успішний професійний розвиток і т. п.

У вітчизняній психології до ідей Д. Сьюпера близька періодизація професійного становлення, розроблена Є.О. Климовим (1930 р.н.). Автор виділяє шість стадій розвитку:

1) стадія передгри (від 0 до 3 років) – характеризується психомоторною підготовкою до професійної діяльності;

2) стадія гри (від 6 до 8 років) – відбувається програвання професійних ролей, зародження професійних інтересів, формування професійних можливостей;

3) стадія оволодіння навчальною діяльністю (від 6–8 до 11–12 років) – йде розвиток можливостей, диференціація та інтеграція професійних інтересів;

4) стадія оптації (стадія намірів) (від 11–12 до 14–18 років) – приймається рішення про вибір шляху професійного розвитку. Ця стадія є фазою поступового формування загальної готовності до професійного самовизначення (без конкретного вибору) і підготовки до майбутнього трудового життя в широкому плані;

5) стадія професійної підготовки (від 15–18 до 16–23 років) – освоєння вже обраної професії у відповідному навчальному закладі або на первинній штатній посаді;

6) стадія розвитку професіонала (від 16–23 років до пенсії) – удосконалення в рамках обраної професійної діяльності, підвищення кваліфікації, формування індивідуального стилю діяльності, освоєння суміжних видів професійної праці, необхідних для більш якісного виконання даної роботи.

Є.О. Климов приділяє велику увагу і проблемі суперечливості, кризі професійного розвитку особистості, зокрема на стадіях оптації і профпідготовки. Це, насамперед, проблема усвідомленого вибору шляху професійного становлення; протиріччя між ідеалом професіонала і «Я-професіонала»; протиріччя між вимогами професії й індивідуальним стилем діяльності; протиріччя між уявленням суспільства про тип професіонала і професійним «гештальтом» особистості; протиріччя в професійному просуванні, пов’язані з рівнем реалізації особливостей «Я-у-професії» і т. п. А детермінантою успішного професійного становлення і показником професіоналізму виступають у Є.О. Климова рефлексивні особливості свідомості професіонала.

Зазначаючи значення рефлексивного опосередкування професійного розвитку не можна не звернутися до своєрідної періодизації життєдіяльності людини, запропонованої Карлом Густавом  Юнгом (1875–1961). Він описує 3 вікових рубежі й аналізує професійне становлення людини на кожному етапі через призму усвідомленості професіоналізації.

          Етапи професіоналізації особистості за К. Г. Юнгом:

  •   перший етап – «дитинство» – від народження до 18 років, характеризується «дитячим усвідомленням» – тобто несвідомістю або усвідомленням тільки свого «Я». Професіоналізація для особистості є неусвідомленими уявленнями та очікуваннями від професії, ілюзорністю й ідеалізацією уявлень про себе в майбутньому як професіонала. К. Г. Юнг називає цей щабель – «сон дитинства»;
  •   другий етап – «молодий вік», триває від безпосередньо післяпубертатного часу і приблизно до середини життя, що припадає на вік  35–40 років. К. Г. Юнг зазначає, що на цьому віковому рубежі більшість людей  стикається із вимогами життя, які раптово переривають сон дитинства. Якщо індивід достатньо підготовлений, то перехід у професійне життя може відбутися без ускладнень. Але якщо є контраст ілюзій з дійсністю, то виникають проблеми.

На цьому етапі К.Г. Юнг виділяє протиріччя, зумовлені зіткненням суб’єктивних уявлень про себе, життя, професію із зовнішніми умовами; що породжуються «внутрішніми труднощами» (наприклад, почуття неповноцінності);

  •   третій етап – «зрілий вік» – друга половина життя (після 40 років). Найважливішим психологічним завданням цього вікового періоду, на думку К.Г. Юнга, є утвердження своєї свідомості в оточуючому світі.

       Процес поєднання в соціально-психологічному відображенні людини умов соціуму з особливостями особистості пов'язаний із соціально-психологічними механізмами соціалізації особистості.

       Соціально-психологічні механізми – впливи або засоби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне відображення людиною реалій соціального життя, перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки. До них відносяться:

  •  імітація – ( від лат. imitation) – копіювання  індивідом поведінки інших людей або груп;
    •  ідентифікація – (лат. identicus – тотожній) – збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, неперервності історії свого життя;
    •  наслідування – процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, копіювання рис її характеру та стилю життя;
    •  навіювання, або сугестія (лат. suggestion – навіювання) процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний з істотним зниження її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел;
    •  переконання – процес, завдяки якому без примусу чиниться словесний вплив на погляди і поведінку людини;
    •  зараження – психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу;
    •  соціальна фасілітація (анг. facilitate – полегшувати) – підвищення ефективності діяльності індивіда в умовах її функціонування в присутності інших людей;
    •  почуття сорому і провини як соціально-моральні і емоційно-психологічні явища характеризуються усвідомленням індивідом невідповідності свого вчинку з прийнятими в суспільстві нормами, засудженням непристойного вчинку громадською думкою, емоційною реакцією на нього. Ці почуття як емоції лежать в основі моральних почуттів і є основою відповідальності, їх переживання сприяє зростанню особистості, її зрілості;
    •  конформізм – схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи. Для людини, якій характерна конформна поведінка властиво дотримання соціальних норм (правових і моральних); засвоєння стандартів поведінки; прийняття групових норм; яке орієнтовано на сприйняття вчинків іншими людьми; самоконтроль; соціальний обмін.

      Крім цього соціально-психологічні механізми поділяють на цілеспрямовані і стихійні, усвідомлювані і неусвідомлювані тощо.

                                 

                                   ІІ. Види соціалізації особистості

     

      Соціалізація може набувати різних видів, серед яких основними є первинна і вторинна соціалізація, ресоціалізація, асоціалізація, десоціалізація [6, c. 173–174].

      Соціалізація первинна (або початкова) – етап соціалізації, який відбувається в дитинстві, у сімї  та групах ровесників, сусідства.

      Соціалізація вторинна – етап який проходить особистість після соціалізації первинної. Це етап, коли людина пізнає багато сфер суспільного життя, приймає рішення, хто для неї буде найважливішим.

      Соціалізація перманентна (від лат. permanens – постійний, неперервний) – процес засвоєння щоразу нових культурних взірців, з якими людини стикається протягом усього життя.

      Соціалізація зворотна – ситуація, яка трапляється в умовах швидких соціокультурних змін, коли молоде покоління намагається долучити старше покоління до нових віянь у культурі, мистецтві, освіті тощо.

      Персоналізація – процес зміни соціальних установок особистості під впливом інтеріоризації системи нових норм, які базуються на відмінних моральних і правових принципах та ідеалах. У процесі соціалізації особистість змінює переконання у справедливості певних життєвих принципів.

      Асоціалізація – засвоєння особистістю норм, цінностей, ролей, стереотипів поведінки, які спричиняють деформацію суспільних відносин, дисгармонію у взаємодії людини і суспільства.

      Десоціалізація – зворотний щодо соціалізації процес, який характеризується відчуженням особистості від основної маси людей, входженням її в асоціальні чи антисоціальні неформальні групи.

      Ресоціалізація – процес повторного залучення громадян до нормативно-ціннісної бази суспільства, тобто повернення до раніше інтеріоризованих соціальних установок після деякого періоду де соціалізації.

     Вплив соціальних інститутів і соціальних організацій суспільства на становлення особистості – основна особливість соціологічного підходу до аналізу соціалізації, яка тут трактується як тривалий процес сходження людини від індивідуального до соціального під прямим чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища як:

       –  сукупність соціальних статусів і ролей, які суспільства пропонує людині;

  •   соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретного статусу;
    •   система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві та успадковуються майбутніми поколіннями від старших;
    •   соціальні інститути, які забезпечують виробництво й відтворення культурних взірців, норм та цінностей і сприяють їхній передачі та засвоєнню;
    •   загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорсткого запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда.  

  Соціалізація за своїм змістом – це процес становлення особистості, який починається з перших хвилин життя людини. Виділяють три сфери, в яких здійснюється насамперед становлення особистості: діяльність, спілкування, самосвідомість.

    

     Можна говорити про досягнення певної міри завершеності соціалізації, ознак можна казати про зрілу особистість [185, C.85–86]:

  •   автономність виявляється в існуванні власної, незалежної від оточення, системи цінностей та діяльності відповідно до неї;
    •  контактність як вміння швидко встановлювати глибокі контакти з людьми;
    •  самосприйняття яке виражається у позитивному ставленні до себе;
    •  креативність – здатність до загостреного сприйняття дисгармонії, створення чогось нового, творча спрямованість;
    •   толерантність – терпимість до різних думок, неупереджене ставлення до людей і подій;
    •   синергічність – здатність цілісно сприймати світ і людей, розуміти взаємопов’язаність суперечностей;
    •   відповідальність – визнання себе автором певного вчинку і прийняття його наслідків;
    •   глибинність переживань – відчуття гармонії зі світом, здатність до вершинних переживань, які породжують нове ставлення до світу;
    •   децентрація – уміння бачити явища з різних боків; розуміння і прийняття того, що інші можуть сприймати інакше, уміння відтворювати точку зору іншого;
    •   життєва філософія – усвідомлення людиною власної реальності у контексті довколишнього світу у пошуках сенсу життя. Існування індивідуальної формули самовдосконалення.

     Фізіологічна та статева зрілість характеризує дозрівання організму людини відповідно до вікових критеріїв.

 Інтелектуальна зрілість є показником  відповідності розумового розвитку людини вікової нормі.

 Емоційна зрілість виявляється у здатності до саморегуляції, самопослідовності та широті емоційних переживань. Інтелектуальна та емоційна зрілість є складовими психологічної зрілості як показника сенсорних, мнемічних та інтелектуальних функцій людини.

Соціальна зрілість виявляється у ступені оволодіння людиною різними соціальними ролями, які відповідають її віку.

      Важливим аспектом соціалізації особистості є її життєвий шлях. Життєвий шлях – це детермінований суспільством і власним вибором індивіда процес поетапного залучення до системи суспільних відносин, послідовної зміни способу життєдіяльності, пов’язаних із самореалізацією й самоутвердженням.

       Спосіб життя – це певний стан системи основних сфер життєдіяльності в конкретному проміжку життя людини.

Теми рефератів

  1.  Проблеми соціалізації особистості в сучасному суспільстві.
    1.  Особливості соціалізації сучасної молоді.
      1.  Японська школа: моделі соціалізації.
        1.  Соціалізація особистості: соціально-психологічний аспект.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83382. ТЕХНОЛОГИЯ РАЗРАБОТКИ И ЗАЩИТЫ БАЗ ДАННЫХ: УЧЕБНО – МЕТОДИЧЕСКОЕ ПОСОБИЕ 1.26 MB
  Учебно-методическое пособие содержит методические рекомендации и основные теорические положения, необходимые для выполнения курсовой работы по дисциплине «Технология разработки и защиты баз данных», а также образец выполнения и оформления двух разделов курсовой работы.
83383. Полезные свойства кефирных грибков и особенности их применения в молочной промышленности 291.31 KB
  Существует 2 группы кисломолочных продуктов: продукты молочнокислого и смешанного молочнокислого и спиртового брожения. Благодаря образованию молочной кислоты обладающей бактерицидными свойствами и углекислого газа в качестве конечных продуктов при молочнокислом брожении кефир возбуждает аппетит...
83384. Тьюторство и менторство в учебном процессе 58.2 KB
  В связи с инновационными изменениями в современной системе образования: переходом в режим открытости индивидуализации вариативности возникает потребность перехода к образовательным программам нового поколения введению в педагогическую практику образовательных событий позволяющих обучающимся выбрать собственный...
83385. Методические указания и задания: Бухгалтерский (финансовый) учет 168.5 KB
  Учебная задача данного курса – это дать студентам знания и навыки в области овладения основами бухгалтерского учета различных объектов, необходимые и достаточные для дальнейшего и более углубленного изучения бухгалтерского учета на предприятиях различных организационно-правовых форм...
83386. Бухгалтерский финансовый учет: Методические указания 255 KB
  В процессе написания работы студенту необходимо проявить высокий общеобразовательный уровень, четко и логично излагать свои мысли хорошим литературным языком. Студент должен продемонстрировать свою способность применять теоретические знания для успешного решения конкретных практических вопросов...
83387. Анализ взаимосвязи объема производства, себестоимости и прибыли в управленческом учете 389.13 KB
  Целью настоящей работы является изучение точки безубыточности, как одного из инструментов, позволяющего выявить взаимосвязь «объем производства – себестоимость – прибыль». Для достижения поставленной цели были решены следующие задачи: Рассмотрены различные подходы к определению и расчету...
83388. Проблемы обеспеченности доходами бюджетов субъектов Российской Федерации 237 KB
  В настоящее время в мире к федеративным государствам где в разной степени реализуются принципы бюджетного федерализма относятся свыше 20 государств: Швейцария Германия США Канада Россия Австрия Бельгия Аргентина Бразилия Венесуэла Мексика Австралия Индия и др.
83389. ОСНОВЫ ТЕОРИИ ЦЕПЕЙ 294.73 KB
  В первой части курсовой работы рассчитываем LC – фильтр, полагая, что его элементы имеют пренебрежимо малые потери. Тип фильтра, вид аппроксимации, режим работы (вид нагрузки) и исходные требования к характеру ослабления фильтра определяются трехзначным кодовым числом.
83390. Расчет производственной программы предприятия 549 KB
  Целью написания данной курсового проекта является расчет производственной программы условного предприятия, потребной численности персонала, расходов и доходов, прибыли и рентабельности. Работа выполняется студентом в последовательности, указанной в настоящих методических указаниях.