87850

Ораторський голос та методика його постановки

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

Природних якостей голосу для оратора у будь-якій сфері замало. Якщо сила голосу й від природи забезпечує добру гучність, то не зможе забезпечити довготривалої словесної дії. Без відповідних вправ голосові зв’язки при тривалій і напруженій роботі мовного апарату скоро втомлюються, хрипнуть.

Украинкский

2015-04-23

71.5 KB

7 чел.

PAGE  2

Тема 2. Ораторський голос та методика його постановки (0,5 год.)

Необхідність професійної постановки голосу для різних видів мистецтва та аудіовізуальних ЗМІ. Екскурс в історію розвитку проблеми/

Поняття Постановка голосу, його сутність, зміст, і спрямування

Відмінності співочого, акторського та ораторського голосу

Література:

Основна:

  1.  Гриб В.П. Постановка мовного голосу / В.П. Гриб. – Луцьк, 2001.
  2.  Єлісовенко Ю.П. Ораторське мистецтво: постановка голосу й мовлення : Навч. посіб. / Ю.П. Єлісовенко ; За ред. В.В. Різуна. – К. : Атака, 2008. – 204 с.
  3.  Овчинникова О. П’ять кроків до гарного мовлення. Мовленнєва комунікація: техніка мовлення / О. Овчинникова. – Одеса, 1997.
  4.  Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії : Посіб. для вчителів / Г.А. Олійник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.

Додаткова:

  1.  Бабич Н.Д. Основи культури мовлення / Н.Д. Бабич. – Львів, 1990. – 232 с.
  2.  Буяльський Б. П. Поезія усного слова: Азбука виразного читання / Б.П. Буяльський. – К. : Рад. шк., 1990.
  3.  Грищенко Т.Б. Українська мова та культура мовлення / Т.Б. Грищенко. – К., 2005.
  4.  Єлісовенко Ю.П. Постановка голосу в музичній та театральній педагогіці / Ю.П. Єлісовенко // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : Вип. 3 : Зб. наук. праць : У 2-х частинах. Частина 2. – К., 1999. – С. 231–237.
  5.  Капська А.Й. Виразне читання. Практичні заняття : Навч. посіб. / А.Й. Капська. – К. : Вища школа, 1990. – 175 с.
  6.  Миронченко В.Я. Основи інформаційного мовлення / В.Я. Миронченко. – К., 1995.
  7.  Миронченко В. Центральна постать радіомовлення. Спроба статистичного портретування ведучих / В. Миронченко //  Телерадіокур’єр. – 2002. – № 2. – С. 30-32.
  8.  Никольская О.Т. Техника речи : Методические рекомендации и упражнения для лекторов / О.Т. Никольская. – М., 1977.
  9.  Подоляко Н. Культура мови телерадіоефіру / Н. Подоляко // Телерадіовісник України. – 1998. – № 3. – С. 10-15.
  10.  Пономарів О.Д. Мовний портрет сучасного журналіста / О.Д. Пономарів // Журналістика й проблеми формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах / За ред. А.З. Москаленкаю. – К., 1996. – С. 48-50.
  11.  Савкова З.В. Как сделать голос сценическим. Теория, методика и практика развития речевого голоса / З.В. Савкова. – М., 1975.

Основні поняття : постановка голосу, ораторський, співочий, акторський голос, якості розвиненого мовленнєвого голосу.

  1.  Необхідність професійної постановки голосу для різних видів мистецтва та аудіовізуальних ЗМІ. Екскурс в історію розвитку проблеми.

Природних якостей голосу для оратора у будь-якій сфері замало. Якщо сила голосу й від природи забезпечує добру гучність, то не зможе забезпечити довготривалої словесної дії. Без відповідних вправ голосові зв'язки при тривалій і напруженій роботі мовного апарату скоро втомлюються, хрипнуть. Можна зустріти окремі голоси, які від природи мають широкий діапазон, достатній для читця. Проте забезпечити ту рухливість, якої вимагає експресивність художнього тексту в процесі читання, непоставлений голос не може. Це саме стосується і тембру. Тембр, навіть і приємний – чистий, дзвінкий від природи, сам собою ще нічого не вартий. Тільки у зв'язку з іншими, досконало розвиненими якостями голосу він виконує відповідну роль у мистецтві живого слова.

Є чотири види мистецтва, в яких системно і цілеспрямовано займаються постановкою голосу. Це: музика (вокал, хоровий спів), театр (акторська майстерність, сценічне мовлення), естрада (солоспів, вокальний ансамбль, музична пародія й імітація) та ораторське мистецтво. До того ж, у музиці та естраді використовується ще й сольфеджіо, в якому неодмінним складником є сольфеджування – співної із вимовою їхніх назв-складів (до, мі, соль і т. ін.). З прискореним розвитком новітніх аудіовізуальних засобів масової комунікації, зокрема таких, як радіо й телебачення, в яких голос журналіста виступає певним інструментом донесення інформації, на передових позиціях ораторського мистецтва з'явились ще й радіо- та тележурналісти, які також потребують професійної постановки їхніх мовленнєвих голосів.

Постановка голосу є складною педагогічною проблемою, яка має свою історію, теорію і практику. Своїм корінням вона сягає сивої давнини. її паростки можна знайти практично в усіх пластах культури давнього світу – Греції і Риму, Індії й Китаю, Месопотамії й Єгипту.

З історії відомо, що ще в IV столітті до Різдва Христового грецький політичний діяч Демосфен (384–322 рр. до н. є.) після свого невдалого дебюту як публічного промовця-ритора, дійшов висновку, що йому треба, зокрема, поставити голос! Як це зробити, йому порадив приятель-актор, до якого звернувся Демосфен з проханням допомоги. Літописці стверджували, що порада пішла йому на користь, оскільки розвитком свого голосу, дикції, мовлення він займався систематично й цілеспрямовано, завдяки чому і став видатним оратором.

Над вирішенням науково-практичної проблеми постановки голосу з давніх-давен працюють фахівці різних галузей знань, зокрема, анатомії, фізіології, фоніатрії, фізики, акустики, педагогіки, психології, мистецтвознавства, фольклористики, журналістикознавства тощо.

У площині практичного розв'язання цієї проблеми значних зусиль докладають кращі педагоги вокалу, хорового співу, сольфеджіо, риторики, ораторики, сценічної мови, словесної дії, режисури, майстерності актора та радіо-, телемовлення. Здебільшого, вони шукають можливі шляхи розв'язання складного комплексу практичних завдань засобами відповідного жанру, рідко використовуючи досвід суміжних видів мистецтва.

  1.  Поняття Постановка голосу, його сутність, зміст, і спрямування

Під постановкою голосу в музичній та театральній педагогіці традиційно розуміється, по суті, одне і те ж – педагогічний процес, а також результати його щодо формування навичок і вмінь звукотворення на основі фонаційного, здебільшого, мішано-діафрагмаційного дихання. Цей процес має чітке спрямування на фізіологічне зміцнення голосового апарату, висотне та тембральне становлення голосу, виховання вокальної та сценічної культури співака чи актора.

І в музичній, і в театральній педагогіці постановка голосу потребує обов'язкового розв'язання цілої низки спільних для них обох завдань: розширення верхніх і нижніх меж голосу з метою становлення робочого діапазону; розвиток сили голосу; досягнення повноцінного звучання його в усіх голосових регістрах; виявлення властивого йому тембрального колориту; оволодіння методикою зняття зайвої напруги та розігріву голосового апарату; формування індивідуальної манери співу чи мовлення; досягнення активної артикуляції, досконалої дикції (чіткості), інтонаційної виразності виконання та багато інших.

Поставити голос – це значить, настільки розвинути, удосконалити його природні якості, щоб вони легко підкорялись творчій волі читця відповідно до завдань художнього твору чи іншого характеру мовлення.

Правильна постановка голосу не приходить сама собою в процесі мовлення. Сам собою голос у процесі мовлення може розвиватися лише до певної міри тоді, коли читець добре обізнаний з технікою мовлення і постійно дотримуватиметься в своїй роботі всіх правил гігієни голосу та дихання.

  1.  Відмінності співочого, акторського та ораторського голосу

Варто розглянути відмінності співочого і будь-якого іншого, скажімо, акторського чи ораторського) голосу. Вони ж зумовлені самою практикою застосування голосу, а тому містяться в площині їхнього функціонування.

Голос кожного співака є свого роду феноменом, який завдяки своїм тембральним, силовим, висотним особливостям, а також індивідуальній манері звукотворення та виконання дає змогу ідентифікувати його з людиною, якій він належить, відрізняти його від множин будь-яких інших голосів. Основним його призначенням можна вважати виконання вокальних творів. Задля цього співак має бути справжнім музикантом. Зокрема, потрібно обов'язково володіти музичним слухом, почуттям ритму та розвинутим слухняним голосом, який здатний відтворювати точну висоту кожного звуку. Останнє, саме в прямому музичному розумінні, не є умовою й завданням драматичного актора, політичного, академічного, військового, судового оратора чи радіо-, тележурналіста. На відміну від музичного, їхнє мистецтво, в частині володіння голосом, не потребує точного відтворення певної висоти звуку, тому вона в них завжди відносна. Проте, перед ними стоять багато інших, властивих їхньому мистецтву завдань.

У риториці та ораториці – це, зокрема, добір лексичних та художніх засобів для точного висловлення думки, донесення до аудиторії за допомогою виразності голосу певної інформації.

У театральному мистецтві – це відтворення різноманітних проявів життя людського духу, психології різних людей, які діють в найрізноманітніших життєвих обставинах і ситуаціях. Саме тому голос драматичного актора дає можливість не лише почути те, про що йдеться у виставі, а й зрозуміти сенс учинків героїв, їхні думки і почуття. Він має бути надзвичайно чутливим до найтонших змін внутрішнього життя свого героя. Лише тоді «краще, ширше, повніше, – зазначав К.С. Станіславський, – відчує глядач те життя людського духу ролі, що створюється на сцені, заради якого написана п'єса й існує театр».

Голос актора драми у театральній виставі не є самодостатнім засобом створення художнього образу. На відміну від вокального жанру, він підпорядкований логіці сценічної дії, а тому є одним із основних звукових засобів виразності в загальній художній палітрі театрального дійства.

Те ж саме і в класичній опері, та її передусім співають і слухають, а вже потім грають і дивляться, бо головне в ній – bеl саnto красивий спів, а все решта – антураж. Та все ж таки не буде зайвим нагадати, що без справжньої драматургії, а отже, й без сценічної дії, опера також неможлива. Отож, її виконавці мусять володіти не лише чарівним голосом, а й майстерністю актора. Чи не означає це, у свою чергу, що у фаховій підготовці вокалістів варто скористатися досвідом театральної педагогіки?! В її тезаурусі можна знайти такі вправи, які спрямовані на розвиток, водночас, і голосу, і дикції, і уваги, і уяви, і спілкування.

До того ж, сучасні методики постановки голосу в царині театральної педагогіки широко використовують можливості гри як розвиваючого фактора, як довільної форми навчання і виховання.

А.С. Макаренко писав, що гра, незважаючи на довільний характер, водночас, привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль, які необхідні для праці.

Відомий нідерландський культуролог Йоган Гейзінґа свого часу зауважував: «Гра тільки тоді стає можливою, мисленною і збагненною, коли потік духу розриває всезагальну детермінованість космосу. Саме існування гри повсякчас підтверджує надлогічну сутність становища людини у Всесвіті. ...Вона прикрашає життя, надає йому повноти й таким чином є необхідністю – і для індивіда як суто життєва функція, і для суспільства – з огляду на закладений в ній смисл, на її значення, на її виражальну цінність, на зав'язувані нею духовні й соціальні зв'язки; одне слово, вона необхідна як культурна функція».

Гра мобілізує людину, збуджує її сили, проганяє втому й нудьгу і, таким чином, дозволяє легко й просто вирішувати складні педагогічні завдання формування навичок і вмінь, у тому числі й постановки голосу.

  1.  Складність постановки мовленнєвого голосу: врахування фізичних аспектів голосу та специфічних особливостей національного мовлення

Спільні шляхи вирішення проблеми постановки голосу, безперечно, можуть стосуватися не лише підготовки професійних вокалістів, а й ширше – вчителів музики, хорового співу і будь-яких інших фахівців, чия професійна діяльність пов'язана з голосом, а це: політики, і дипломати, і юристи, і військовослужбовці, і радіо-, тележурналісти, і працівники культури, і представники інших професій.

Для багатьох із них досвід музичної педагогіки, в частині постановки голосу, може бути неосяжним, оскільки він розрахований, передусім, на людей, які мають музичні здібності та знайомі з основами музичної грамоти. Тому, він не може бути рекомендованим широкому загалу для розвитку мовленнєвого голосу.

Якості розвиненого мовленнєвого голосу. Після проведення відповідних вправ з дотриманням гігієни голосу, а також надалі продовжуючи їх у процесі практичної діяльності, природні якості голосу набудуть нових відтінків. Сила голосу надасть читцю можливості посилати його на далеку відстань без особливого напруження голосових зв'язок, довго не втомлюватися, тобто значно зростуть гучність і тривалість голосу. Висота голосу характеризуватиметься розширенням діапазону, дасть можливість читцю вільно і легко користуватися тональними змінами в межах півтори октави. Тембр голосу позбавиться властивих йому вад (гугнявості, хриплості, верескливості тощо), набуде чистого, дзвінкого, приємного звучання, тобто характеризуватиметься благозвучністю, що є необхідною умовою естетичного впливу живим словом на слухачів. Крім цього, поставлений голос відзначатиметься також гнучкістю, рухливістю, тобто здатністю, як зазначає Г.В. Артоболевський, «володіти так званими важелями тону», легко сповільнювати чи прискорювати темп мовлення, змінювати силу, висоту, тембр.

Процес постановки голосу складний і трудомісткий. Він потребує тривалої індивідуальної роботи під керівництвом досвідченого спеціаліста. Щоб не допускати прикрих помилок, бажано врахувати такі зауваження:

  1.  Вивчити власний голос, добре його пізнати, що дасть можливість з'ясувати, якій саме якості голосу приділити більше уваги, яку для цього краще вибрати вправу. Серед числа вправ і пора вибирати доцільно лише ті, які найнеобхідніші і дають змогу працювати над ними без допомоги спеціаліста.
  2.  Приступати до вправ лише тоді, коли добре засвоєні основні положення мовного апарату і правильне дихання.
  3.  Дотримуватися певної поступовості вправ у часі: З–4 хв. на початку і поступово збільшувати до 10–12 хв. Проводити їх бажано до сніданку і на свіжому повітрі, якщо ж у приміщенні, то добре провітреному.
  4.  Перші вправи бажано робити перед дзеркалом з метою одночасного самоконтролю за положенням окремих органів мови.

Вправи допоможуть закріпити природне звучання голосу в середньому регістрі, що сприятиме розширенню діапазону за рахунок верхніх і нижніх тонів. У такій же послідовності розвиватиметься сила й рухомість голосу.

Виконувати вправи необхідно послідовно й систематично протягом певного часу, аж поки діапазон голосу по досягне 16, а то й більше півтонів добре вироблених розмовних нот і легко піддаватиметься руховим змінам.

Перш ніж розпочати виконувати вправи, слід перемірити свій обсяг розмовного голосу в півтонах, особливо визначити природну нижню («дно») і верхню («стеля») ноти, щоб у процесі виконання вправ не допускати напруження, передчасного витискування високих чи низьких нот.

Орієнтиром для визначення і закріплення примарного тону (ноти чистого, звучного від природи тону) Р. Черкашин радить брати ноти від «до» до «соль» першої октави; для низьких голосів тон ближчий до «до»; для середніх – до «мі»; для високих «соль» або навіть дещо вище.

Мовленнєвий голос потребує спеціальних вправ, які враховували б не лише фізичні аспекти голосу, а й специфічні особливості національного мовлення. Як відомо, мова кожного народу має свого фонетику, орфоепію, свій природний діапазон мовлення, ступінь його емоційного забарвлення та інші специфічні особливості, що виявляються у типовій манері звукотворення, артикуляції, вимові, інтонації. Мета таких вправ має бути не лише постановка голосу, а й формування, водночас, культури і техніки мовлення мовців.

Такий підхід до питання є сьогодні надзвичайно актуальним тому, що в сучасній українській вищій школі, як правило, приділяється, на жаль, недостатня увага вивченню державної мови, а також удосконаленню культури мовлення. Винятком у цьому відношенні можуть бути Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка та ще деякі вищі навчальні заклади, в яких українська мова викладається на високому й сучасному науковому рівні. Показовим також може бути приклад деяких театральних навчальних закладів, де традиційно українською мовою читаються спеціальні курси «Сценічна мова», «Словесна дія», «Культура мовлення», що містять у собі й елементи постановки голосу, і орфоепію як складову культури мови, і артикуляцію та дикцію як техніку мовлення.

Щодо постановки мовленнєвого голосу, то досягається вона постійними тривалими систематичними й цілеспрямованими заняттями, що складаються з різноманітних вправ, які з метою засвоєння багаторазово повторюються.

Отже, постановка голосу в музичній, театральній та журналістській педагогіці, окрім спільних завдань, має й спільні способи їх розв'язання, а тому накопичений протягом століть досвід, зокрема, театральної педагогіки може бути корисним музичній педагогіці, так само, як і журналістській.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9900. Динамическая оптимизация 97 KB
  Динамическая оптимизация Статическая задача распределения ограниченных ресурсов для достижения комплекса конкурирующих целей в некоторый определенный момент времени математически формализуется в виде математической задачи выбора из заданного до...
9901. Динамическое программирование 224 KB
  Динамическое программирование Динамическое программирование является еще одним из двух современных направлений в теории задач управления. Метод динамического управления может применяться непосредственно при решении общей задачи управления...
9902. Линейное программирование 383.5 KB
  Линейное программирование Линейное программирование (ЛП) - это наука о методах исследования и отыскания наибольших и наименьших значений линейной функции, на неизвестные которой наложены линейные ограничения 1930 г., А.Н. Толстой - составление оптим...
9903. Симплекс-метод решения задач ЛП 86.5 KB
  Симплекс-метод решения задач ЛП Симплекс-метод предложен Дж. Данцигом в 1947 г. непосредственно применяется к общей задаче ЛП в канонической форме: Z = CTX min, при ограничениях X0, AX = B, B > 0, Любое неотрицательное решение...
9904. Двойственность в линейном программировании 47 KB
  Двойственность в линейном программировании Для любой задачи ЛП можно сформулировать двойственную задачу, являющуюся зеркальным отражением исходной задачи, т.к. она использует те же параметры, а ее решение может быть получено одновременно с решение...
9905. Нелинейное программирование 80.5 KB
  Нелинейное программирование § 1. Общая задача нелинейного программирования Как известно, общая задача математического программирования формулируется следующим образом: найти вектор Х=(х1, х2, ..., хn) удовлетворяющий системе ограничений gi (х1, х2, ...
9906. Принцип максимума. Классификация задач оптимального управления динамическими системами 106.5 KB
  Принцип максимума Вторым направлением в теории решения задач управления является принцип максимума. Это метод в отличие от классического вариационного исчисления позволяет решать задачи управления, в которых на управляющие параметры наложены весьма ...
9907. Применение интерполяционных формул Ньютона при решении химико-технологических задач 309 KB
  Применение интерполяционных формул Ньютона при решении химико-технологических задач. Цель работы. Располагая таблицей данных, полученных в результате некоторого химического или технологического эксперимента, научиться выполнять интерполя...
9908. Определение амплитуд и частот колебаний аппаратов химических технологий 262.5 KB
  Определение амплитуд и частот колебаний аппаратов химических технологий. Цель работы.Известно,что в процессе эксплуатации различных химических аппаратов, трубопроводов и приборов появляются всевозможные вибрации (колебания). ...