87919

Рекреаційне районування світу й України

Лекция

Туризм и рекреация

Усі країни світу характеризуються суттєвими територіальними відмінностями, зокрема, великою своєрідністю спеціалізації та структури виробництва, які обумовлені природними, економічними, соціальними, історичними умовами.

Украинкский

2015-04-25

102 KB

10 чел.

Тема 5. Рекреаційне районування світу й України

  1.  Сутність рекреаційного районування. Мета та його завдання.
  2.  Фактори і умови формування рекреаційних районів.
  3.  Характерні головні ознаки рекреаційного району.
  4.  Одиниці сучасного рекреаційного районування.
  5.  Поняття про рекреаційні центри, підрайони, райони, зони, їхній розмір та значущість.
  6.  Характеристика існуючого рекреаційного районування світу, регіонів, країн.
  7.  Приклади рекреаційного районування України.

1.Сутність рекреаційного районування. Мета та його завдання.

Усі країни світу характеризуються суттєвими територіальними відмінностями, зокрема, великою своєрідністю спеціалізації та структури виробництва, які обумовлені природними, економічними, соціальними, історичними умовами. На цій об’єктивній основі розвивається внутрішньодержавний територіальний поділ праці та формуються своєрідні природно-господарські утворення, які характеризуються певною спеціалізацією – так звані економічні райони. Їх виділення, вивчення, прогнозування розвитку і лежить в основі економічного районування країни.

У найбільш узагальненому трактуванні районування – це загальнонауковий метод систематизації інформації у найрізноманітніших цілях. Виходячи з цього, економічне районування – це метод систематизації інформації про територіальну організацію продуктивних сил та територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. У той же час, згідно зі змістом цієї категорії, економічне районування – це процес поділу країни на економічні райони, які історично склалися у процесі розвитку і розміщення продуктивних сил, господарського освоєння території.

Кожен економічний район відзначається своїми суспільно-територіальними властивостями та повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією розвитку продуктивних сил, яка б виходила із загальнодержавних цілей та можливостей, і ресурсів відповідної території. Вивченням продуктивних сил економічних районів, обгрунтуванням стратегії їх соціально-економічного розвитку займається економічне районування, яке в цьому ракурсі виступає як наука – важлива складова в палітрі економічної науки.

Економічне районування – найважливіша передумова дієвого регіонального програмування, проведення ефективної державної регіональної політики.

Методологічні основи економічного районування закладені у дослідженнях цілого ряду вчених-районологів, зокрема, у працях М.М. Колосовського, М.М. Баранського, П.М. Алампієва, Ю.Г. Саушкіна, А.М. Колотьєвського, І.В. Нікольського та інших. Плідно працювали в галузі економічного районування такі українські вчені, як О.Г. Діброва, К.Т. Воблий, М.М. Паламарчук, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, Д.І. Шаблій, А.Т. Ващенко, І.О. Горленко, Л.М. Корецький, С.С. Мохначук, В.А. Поповкін.

У процесі перманентного розвитку рекреаційного господарства неминуче відбувається невпинна диверсифікація географічного або територіального поділу праці. Наслідком цього є закріплення за певними територіями тих чи інших видів рекреаційної діяльності. Поступово формуються рекреаційні райони з їх власним "обличчям". У найзагальнішому вигляді вони визначаються як території різного таксономічного рангу, набір рекреаційних ресурсів, об'єктів і послуг яких є помітно відмінним від інших територій такого самого таксономічного рангу.

Рекреаційні райони виокремлюються під час науково-прикладної процедури рекреаційного районування. Вона є процесом поділу певної країни, регіону світу чи всієї планети на таксономічні одиниці з помітною своєрідною спеціалізацією рекреаційного господарства, певним поєднанням рекреаційних ресурсів, власною стратегією розвитку рекреації і туризму. Наслідком рекреаційного районування є виокремлення і відповідне картографування рекреаційних районів.

  1.  Фактори і умови формування рекреаційних районів.

Формування рекреаційних районів відбувається під впливом специфічних умов і чинників.

М. Мироненко, І. Твердохлєбов під умовами рекреаційного районоутворення розуміють природне і соціально-економічне середовище, у якому відбувається формування і функціонування рекреаційних районів. Воно створює лише передумови, фактична реалізація яких залежить від соціально-економічних чинників формування і розвитку рекреаційних районів [27, с. 123, 125].

Природне середовище рекреаційного районоутворення уявляють як територіальне сполучення природних рекреаційних ресурсів і природних умов, необхідних для освоєння району. Разом з диверсифікованістю рекреаційних потреб природне середовище визначає потенційну рекреаційну спеціалізацію території. Воно впливає на зовнішній вигляд території району; на напрямок, види і комплексне рекреаційне обслуговування; на розміщення його матеріально-технічної бази; на розвиток і розміщення галузей матеріального виробництва, тісно пов'язаних із рекреаційним обслуговуванням; на місце  і роль у системі рекреаційних районів країни.

Соціально-економічне середовище в процесі районоутворення і функціонування рекреаційних об’єктів характеризується двома особливостями. По-перше, група його компонентів належить до соціально-економічних рекреаційних ресурсів, а саме – до їх культурно-історичного складника (історичні, археологічні, архітектурні, містобудівні визначні пам'ятки, унікальні й оригінальні виробництва й виробничі об'єкти).           По-друге, елементи соціально-економічного середовища становлять зовнішню і внутрішню умову формування і розвитку рекреаційних районів.

До зовнішніх економіко-географічних умов належить економіко-географічне положення. М. Мироненко, І. Твердохлєбов виділяють п'ять видів економіко-географічного положення рекреаційного району:

1.    Положення рекреаційного району стосовно   районів формування рекреаційних потоків з обліком таких їхніх параметрів, як розмір, спрямованість і структура (соціальна, вікова, співвідношення між вітчизняними й іноземними туристами і т.п.).

2.    Транспортно-географічне положення рекреаційного району, яке розкриває ступінь зв'язку місця постійного проживання рекреантів з місцем відпочинку.

3.    Положення стосовно зовнішніх баз постачання продуктів споживання, особливо тих, що швидко псуються.

4.    Положення стосовно ареалів, з яких може бути залучена додаткова робоча сила, особливо в сезони "пік".

5.    Положення щодо інших рекреаційних районів, насамперед, з однотипною спеціалізацією [27, с. 124, 125] .

До провідних внутрішніх соціально-економічних умов належать:

1.    Рівень   розвитку   й   територіальна   структура   матеріально-технічної бази відпочинку і туризму, у тому числі суміжних сфер діяльності, що обслуговують рекреантів.

2.    Рівень економічної освоєності території, особливо рівень розвитку виробничої інфраструктури. Вплив цієї умови на розвиток рекреації у межах визначеної території  є подвійним. З одного боку, висока економічна освоєність території сприяє  розвитку рекреаційних територій. З іншого – це може вплинути на відпочинок і туризм через забруднення середовища, відтягування трудових, територіальних і матеріальних ресурсів. Тому важливо враховувати характер відношень рекреаційної діяльності з іншими сферами економіки на визначеній території.

3.    Трудові ресурси. Наявність, відсутність або дефіцит їх – найважливіша умова розвитку рекреаційних районів.

4.    Характер розселення в рекреаційних районах впливає на особливості територіальної організації відпочинку і туризму.

Серед найважливіших соціально-економічних чинників, які впливають на формування і розвиток рекреаційних районів, виділяють:

1.    Часову мінливість потреб населення в рекреаційних послугах.

2.    Поглиблення територіального розподілу праці, який прискорюється у сфері відпочинку і туризму. Диверсифікація рекреаційних потреб веде до подальшого розподілу праці, що є обов’язковою умовою підвищення її продуктивності та необхідністю в процесі масового попиту на рекреаційні послуги.

3.    Рекреаційні райони не можуть формуватися на будь-якій території, тому що багато територій малоцінні для організації відпочинку і туризму. На різних етапах розвитку структура рекреаційних потреб змінюється, залежно від чого змінюється і функціональна структура рекреаційних районів. Для рекреаційних районів характерна зонально-кущова форма територіальної організації з обмеженою міжгалузевою структурою.

4.    Активний вплив рекреаційної діяльності на розвиток економічно відсталих територій з привабливими рекреаційними ресурсами й певними резервами трудових ресурсів. Спеціалізація на виробництві послуг туризму і відпочинку забезпечує надходження грошових і матеріальних засобів, розширює сферу прикладання праці, і тому є важливим чинником економічного розвитку району.

Механізм утворення рекреаційних районів можна уявити так: внаслідок потреб людей у рекреаційних послугах, що швидко зростають, у процесі територіального розподілу праці сфера відпочинку і туризму "вибирає" для себе оптимальні ділянки території, які за сукупністю природних і соціально-економічних умов найбільше відповідають вимогам тих або інших видів рекреаційної діяльності й особливостям територіальної організації рекреаційної галузі. На етапі розвитку сфери відпочинку і туризму відбувається локалізація рекреаційної діяльності на обраних територіях, здійснюється внутрішній і зовнішній взаємозв’язок, формується географія координаційних центрів, створюється територіальне управління.

  1.  Характерні головні ознаки рекреаційного району.

У рекреаційному районуванні як районоутворюючі ознаки були вибрані наступні:

- структура рекреаційних функцій залежно від переважаючого використання рекреаційних ресурсів (лікувальна, туристська, спортивна і ін.);

- міра рекреаційної освоєності території (розвинений, середньо- і слаборозвинений район);

- міра відвертості району;

- перспективність освоєння.

  1.  Одиниці сучасного рекреаційного районування.

Таксонами рекреаційного районування є: регіон, район, зона. Це території, що мають специфічні особливості для туристичного розвитку, спільність в географічному, історичному, ресурсному плані, певні традиції в організації відпочинку та туризму.

  1.  Поняття про рекреаційні центри, підрайони, райони, зони, їхній розмір та значущість.

Рекреаційний регіон – територія, що має яскраво виражену спільність клімату, орографії, гідрографічної мережі, властиву їй систему розселення, що історично склалася, наявність неповторної історико-містобудівної спадщини (пам’ятки археології, історії, архітектури, садово-паркового мистецтва тощо).

До рекреаційних регіонів відносяться Українські Карпати, узбережжя Чорного і Азовського морів, басейн р. Дніпро та інші. Межі туристичних регіонів можуть співпадати або не співпадати з межами адміністративних областей, що залежить від тих чи інших обумовлених методологічних підходів до туристичного районування.

Туристичний район – це територія, де сконцентровані природні та історико-культурні туристичні ресурси, розташовані туристичні підприємства та інші заклади туристичного господарства. Туристичний район може бути як складовою частиною туристичного регіону (наприклад, Азовський приморський район Донецької області у складі Дніпровсько-Донецького регіону), так і окремою територіальною одиницею (наприклад, район Шацьких озер).

Туристичний район може охоплювати територію до декількох тисяч квадратних кілометрів залежно від рівня його господарського освоєння та туристичного розвитку. В межах туристичного району формуються туристичні зони, комплекси, розвивається мережа окремих туристичних підприємств.

Туристична зона – територія декількох туристичних утворень, де зосереджені екскурсійні об’єкти, функціонують або створюються туристичні підприємства та їх комплекси, формуються центри туристських послуг. Наприклад, агломерація Велика Ялта - це туристична зона у складі курортного району Південний Берег Криму. Туристична зона-агломерація є територіально визначеним, цілісним об’єктом, в межах якого виділяються туристичні центри, наприклад, міста Ялта, Алупка, селище Гурзуф, у складі Великої Ялти.

Територіальна організація туристичних зон-агломерацій і туристичних районів має багато спільних рис (функціональне зонування, планувальну структуру тощо); відмінності полягають в тому, що зона є відносно компактним утворенням, а район – просторовою системою, що впливає на параметри їх території.

Структурними елементами вищевизначених таксонів є туристично-територіальні утворення – туристичні вузли, туристичні центри (або туристичні зони міст), туристичні комплекси та підприємства.

Туристичний вузол являє собою територіальне зосередження туристичних (рекреаційних, курортних) підприємств в одному або суміжних таксонах, які функціонально зв’язані між собою, мають єдину систему розселення, спільну мережу інженерно-транспортних комунікацій. Залежно від параметрів території туристичного вузла він може займати перехідне місце між регіоном і районом при максимальних показниках площі його території до 10 тис.км2.

Туристичний вузол має особливе положення в системі туристичного районування і може трактуватись одночасно як таксономічна одиниця, так і територіальне утворення. Наприклад, Міжгірсько-Хустська агломерація є туристичним вузлом (територіальне утворення) і об’єктом районного планування (таксон-район).

Туристичний центр – це єдине територіальне утворення туристичного господарства, в якому об’єкти туризму та підприємства обслуговування туристів знаходяться в межах міського або сільського населеного пункту, наприклад, с. Ворохта в Карпатах.

У великих історичних містах, таких як Київ, Львів Одеса та інших виділяються заповідні території – охоронні зони, де сконцентровані пам’ятки матеріальної і духовної культури, які з дотриманням певних вимог функціонально об’єднуються з іншими об’єктами туризму та підприємствами обслуговування туристів в єдину туристичну зону міста (з компактною або розчленованою структурою).

Тому “туристичний центр” і функціональна “туристична зона міста” – це синоніми.

Туристичний комплекс – це група туристичних підприємств та установ (або одне велике підприємство) з єдиною системою громадського та господарського обслуговування та спільним вирішенням архітектурно-планувальної організації території.

Туристичні комплекси можуть бути відокремленими, розташованими за межами території міських і сільських поселень (наприклад, оздоровчі комплекси “Донбас”, “Артек” поблизу м. Ялта) або входити до складу туристичних зон і центрів міст (наприклад, туристичний комплекс “Пролісок”, комплекс готелів “Київський” та “Русь” в Києві).

Туристичне підприємство – готель, туристська база, мотель, кемпінг, приют, туристичний потяг, теплохід. Опосередковано у нових ринкових умовах ці функції можуть виконувати також пансіонати, бази відпочинку, навіть санаторії (кліматичного профілю) та інші установи, а також приватні житлові будинки, так зване, “біфункціональне житло” з відповідними приміщеннями для оренди з метою обслуговування туристів.

Туристичне угіддя – це територія, в межах якої здійснюється однорідна туристична діяльність – мисливство, рибальство, збір ягід та грибів, прогулянки на конях тощо. Це переважно ліси, лісопарки, ділянки сільськогосподарських земель (луки, пасовища, ставки). Для пізнавальних туристичних екскурсій використовуються також природоохоронні об’єкти – ландшафтні заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища.

  1.  Характеристика існуючого рекреаційного районування світу, регіонів, країн.

Провідний спеціаліст у галузі рекреаційного районування О. Бейдик в основу рекреаційно-туристичного районування поклав чотириступеневу ієрархічну систему таксономічних одиниць: макрорайон, мезорайон, підрайон й мікрорайон. Кожна наступна таксономічна одиниця входить як складова до попередньої. Таким чином, макрорайон складається з мезорайонів, а ті у свою чергу з підрайонів і т. ін.

У цілому у світі виокремлюється вісім рекреаційних районів найвищого таксономічного рангу, тобто макрорайонів. До них належать Європа, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка та басейн Карибського моря, Африка, Австралія та Океанія, Антарктида.

До складу Європейського макрорайони входять 13 мезорайонів:

Прибалтійський (Польща, Латвія, Литва, Естонія);

Центральний (Чехія, Словаччина, Угорщина);

Причорноморський (Румунія, Болгарія, Україна, Молдова);

Адріатичний (Сербія, Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія);

Піренейський (Іспанія, Португалія, Андорра, володіння Великої Британії — Гібралтар);

Апенніно-Мальтійський (Італія, Ватикан, Сан-Маріно, Мальта);

Греція;

Франція та Монако;

Німеччина і країни Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург);

Альпійський (Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн);

Велика Британія та Ірландія;

Країни Європейської Півночі (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія);

Білорусь і європейська частина Росії.

Азійський макрорайон складається із семи мезорайонів:

Південно-Західна Азія (Туреччина, Кіпр, Іран, Афганістан, Бахрейн, Ірак, Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Ізраїль, Палестинська автономія);

Південна Азія (Індія, Бутан, Пакистан, Бангладеш, Непал, Шрі-Ланка, Мальдівська Республіка);

Південно-Східна Азія (Сінгапур, Малайзія, Бруней, Таїланд, Камбоджа, В'єтнам, Лаос, М'янма, Індонезія, Східний Тімор, Філіппіни);

Східна Азія (Китай, Японія, Монголія, КНДР, Республіка Корея);

Закавказзя (Азербайджан, Вірменія, Грузія);

Центральна Азія (Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Таджикистан, Киргизстан);

Азійська частина Росії.

Африканський макрорайон об'єднує такі мезорайони:

Північна Африка (Південносередземноморський) (Марокко, Туніс, Алжир, Лівія, Єгипет, іспанські володіння Сеута і Мелілья);

Західна Африка (Приатлантичний) (Маврикій, Сенегал, Гвінея, Ліберія, Сьєрра-Леоне, Гана, Кот-д'Івуар, Камерун, Конго, Демократична Республіка Конго (до липня 1997 р. Заїр), Габон, Того, Бенін, Нігерія, Західна Сахара, Екваторіальна Гвінея, Гвінея-Бісау, Гамбія, Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі);

Східна Африка (Кенія, Сомалі, Танзанія, Уганда, Руанда, Бурунді, Судан, Ефіопія, Еритрея, Джибуті);

Внутрішній (Малі, Нігер, Чад, Вуркіна-Фасо, Центральноафриканська Республіка);

Південна Африка (Ангола, Замбія, Малаві, Зімбабве, Ботсвана, Намібія, Мозамбік, Південно-Африканська Республіка, Лесото, Свазіленд);

Острівний (Мадагаскар, Поморські Острови, Маврикій, Сейшельські Острови).

Північноамериканський макрорайон складається з двох мезорайонів:

Канада та США (Канада, США, самоврядна частина Данії — Гренландія; володіння: Великої Британії — Бермудські Острови, Франції — Сен-П'ер і Мікелон);

Мексика.

Центральноамерикансько-Карибський макрорайон також включає два мезорайони:

Центральна Америка (Гватемала, Беліз, Нікарагуа, Сальвадор, Коста-Рика, Гондурас, Панама);

Країни Карибського басейну та Вест-Індія (Багамські Острови, Куба, Ямайка, Гаїті, Домініканська Республіка, Тринідад і Тобаго, Антигуа та Барбуда, Барбадос, Гренада, Домініка, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кристофер і Невіс, Сент-Люсія, а також території, які належать США (Пуерто-Рико), Нідерландам (о. Аруба, Нідерландські Антильські Острови), Великій Британії (Кайманові острови, Монтсеррат, Теркс і Кайкос, Віргінські Британські Острови).

Південноамериканський макрорайон об'єднує чотири мезорайони:

Північний (Венесуела, Гайана, Суринам, Колумбія і заморська територія Франції — Гвіана);

Центрально-Східний (Бразилія, Парагвай і Уругвай);

Західноандійський (Еквадор, Перу, Болівія);

Південноандійський (Чилі, Аргентина, Фолклендські, або Мальвінські, Острови, де-факто належать Великій Британії).

Австралійсько-Океанійський макрорайон складається з двох мезорайонів:

Австралія та Нова Зеландія;

Океанія (Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови, Фіджі, Тувалу, Тонга, Палау, Маршал лові Острови, Вануату, Кірибаті, Науру, Західне Самоа, Федеративні Штати Мікронезії, а також володіння Франції (Каледонія, Французька Полінезія) та Північні Маріанські Острови, які знаходяться під опікою США).

Антарктичний макрорайон включає три мезорайони:

Півострівний та острівний (Антарктичний півострів та острови Антарктики);

Прибережний (територія материка, яка безпосередньо прилягає до Світового океану);

Внутрішньоантарктичний.

Цю схему районування, адаптовану до сучасності О. Бейдиком, варто замінити в напрямку поділу Росії на два мезорайони. Не є географічно коректним, коли азійська частина цієї держави належить до Європейського мезорайону. За такого підходу до Європи треба зарахувати Китай, Монголію або КНДР, які, безпосередньо межуючи з азійською частиною Росії, реально знаходяться до Європи значно ближче, ніж крайня східна околиця Російської Федерації.

Всесвітня туристична організація пропонує власну схему рекреаційного районування. Вона виокремлює

5 регіонів і 14 субрегіонів: Європа (Північна Європа, Західна Європа, Центральна/Східна Європа, Південна/Середземноморська Європа); Азія об'єднується з Тихоокеанським регіоном і поділяється на Північно-Східну Азію, Південно-Східну Азію, Південну Азію, Океанію); Американський регіон об'єднує Північну Америку, країни Карибського басейну, Центральну Америку та Південну Америку; у складі Африки виокремлюються Північна Африка і Регіон пустелі Сахара); виділяється також окремо регіон Близького Сходу.

  1.  Приклади рекреаційного районування України

Автором усталеного рекреаційного районування України є професор О. Бейдик, який виокремив п'ять ресурсно-рекреаційних районів нашої держави. За згаданою вище схемою найвищий рейтинг (дуже високий у О. Бейдика) має Причорноморський ресурсно-рекреаційний район (АРК, Одеська, Миколаївська і Херсонська області).

Карпатсько-Подільський район (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області) має високий рейтинг.

Середній рейтинг характерний для Полісько-Столичного району (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області).

Харківському ресурсно-рекреаційному району (Харківська і Сумська області) властивий низький рейтинг.

Найнижчий рейтинг має Придніпровсько-Донецький район (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька і Луганська області).

Враховуючи наявні рекреаційні ресурси, існуючі потоки рекреантів та наявну матеріально-технічну базу, в Україні також виділяють чотири великі рекреаційні зони: Чорноморсько-Азовська (у складі Кримського, Західно-Причорноморського і Східно-Причорноморського регіонів та Бердянського рекреаційного району); Західноукраїнська, де найбільш популярним є Карпатський рекреаційний регіон; Дніпровсько-Дністровська (або Центральноукраїнська) з поділом на Придніпровський, Придністровський, Донецький і Подільський рекреаційні регіони, а також Поліська, яка через радіаційне забруднення не є перспективною для рекреаційного освоєння, за винятком Західно-Поліського рекреаційного району з центром у Шацьку. Отже рекреаційний комплекс України є багатофункціональним.

Відомо, що туристичне районування території відрізняється певними відмінностями, оскільки воно повинно базуватись не тільки на наявних курортно-рекреаційних та історико-культурних ресурсах, але й враховувати фізико-географічні особливості, економічне районування, етнографічні ознаки території країни тощо. Наскільки відрізняється склад регіонів залежно від головних критеріїв районування території, свідчить порівняльна характеристика, наведена у табл. 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика районування території України за різними критеріями

Територіально-адміністративне районування (НДПІ "Діпро-місто", 2001 р.)

Курортно-рекреаційне районування (НДПІ містобудування, 1983 р.)

Географічно-рекреаційне районування(Географічна енциклопедія, 1989 р.)

Туристичне районування (Інститут туризму ФПУ, 1996 р.)

Етнографічне районування (Географічна енциклопедія, 1980 р.)

Карпатський

Поліський

Подільський

Центральний

Східний

Придніпров-ський

Донецький

При чорно-морський

Карпатський

Придністровсь-кий

Середньодніп-ровський

Придонецький

Приазовський

Причорномор-ський

Кримський

І варіант

Західний

Закарпат-ський

Центральний

Східний

Південний

Кримський

ІІ варіант

Карпатський

Дніпровсько-Дністровський

Азово-Чор-номорський

4. Кримський

Карпатський

Волинсько-Тернопільський

Житомирсь-ко-Вінницький

Київський

Харкавський

Дніпровсько-Донецький

Південний

Карпатсь-кий

Поліський

Подільсь-кий

Середньо-дніпровський

Слобожан-ський

Південний

Туристичні регіони визначені на основі етнографічного та рекреаційного районування України з урахуванням фізико-географічних особливостей та адміністративно-територіального поділу країни.

До них належать:

1. Карпатський регіон у складі чотирьох областей – Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької.

У межах Карпатського регіону виділяються субрегіони: Закарпатський, Українські Карпати, Прикарпатський.

2. Поліський регіон у складі трьох областей: Волинської, Житомирської, Рівненської.

3. Подільський регіон у складі трьох областей – Вінницької, Тернопільської, Хмельницької.

4. Придніпровський регіон у складі шести областей, що об’єднуються у два субрегіони: Дніпровсько-Деснянський Київська, Черкаська, Чернігівська області та Середньодніпровський Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська області.

5. Слобожанський регіон, що об’єднує три області – Луганську, Сумську, Харківську.

6. Азово-Чорноморський регіон у складі п’яти областей та АР Крим, що відносяться до трьох субрегіонів: Приазовського – Донецька, Запорізька області, Причорноморського – Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Кримського – АР Крим.

Таким чином, протягом багатьох років в Україні було створено розгалужену базу даних з характеристиками як точкових елементів (курортів, пам'яток культури, охоронних об'єктів), так і цілісних таксонів як найбільш досконалої форми обліку та параметризації ареалів природних та історико-культурних туристичних ресурсів.

Наведений науково-проектний матеріал переконливо свідчить про наявність в Україні потужного потенціалу курортно-рекреаційних та туристичних ресурсів, які займають близько 12,7 % території держави і вимагають невідкладних заходів по створенню нормативно-законодавчої бази з питань регулювання земельних відносин при їх використанні та особливої охорони як одного із основних національних багатств.

Отже, єдина схема туристичного районування на сьогодні не розроблена. Частина дослідників відокремлює чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон, виділяючи також Карпатський туристичний район.

Основою туристичного районування є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне районування сьогодні теж не є остаточно розробленим і жорстко усталеним.

У географічній енциклопедії України наводяться дві схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський).

Азово-Чорноморський рекреаційний регіон, до складу якого входять Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, включає Одеський і Приазовський рекреаційні райони. Регіон багатий на лікувальні грязі.

Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон (Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області) охоплює Донецький, Придніпровський і Придністровський райони. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами.

Карпатський рекреаційний регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. В ньому виявлено близько 800 джерел мінеральної води, половина яких знаходиться на Закарпатті. Регіон має най-густішу річкову мережу в країні: 8729 річок. У ньому багато історико-культурних пам'яток. Регіон розташований на перехресті шляхів, які з'єднують Західну і Східну Європу.

Кримський рекреаційний регіон є унікальним осередком, що поєднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси. В їх числі - Чорне і. Азовське моря, лікувальні грязі, термальні і мінеральні води бальнеологічних курортів, численні пам'ятки, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами.

Через порти Чорного і Азовського морів Україна здійснює інтенсивні зв'язки із зарубіжними країнами. Вихід до Дунаю забезпечує їй водне сполучення з 7 країнами Західної Європи. В Україні наявна розвинена автомобільна, залізнична, авіаційна мережа. Морськими, річковими, повітряними, сухопутними шляхами Україна зв'язана майже з усіма куточками земної кулі. Вона являє собою своєрідний міст між Європою і Азією.

Нині найбільш адекватним часу є виокремлення рекреаційних районів України на базі дев'яти районних схем економічного районування країни, запропонованої професорами Ф. Заставним та П. Масляком і Радою з вивчення продуктивних сил України. Весь комплекс соціально-економічних умов за цією схемою у наш час випадково чи невипадково ставить рекреацію і туризм на провідне або одне з провідних місць у кожному з виокремлених економічних районів.

Ф.Д. Заставний уточнював межі мезорайонів відповідно з економічним принципом, враховуючи господарську однорідність територій, відмінності в господарській спільності груп адміністративних областей, відмінності за рівнем розвитку та профілем господарства, обсяг виробництва товарної продукції з розрахунку на одного жителя. Він запропонував створити такі економічні райони: Донецький (Луганська й Донецька області), Придніпровський (Дніпропетровська та Запорізька обл.), Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.), Столичний (Житомирська, Київська, Чернігівська обл.), Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим), Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька обл.), Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.), Центральний (Кіровоградська і Черкаська обл.) і Волинський (Волинська і Рівненська обл.).

У сучасних умовах найбільш прийнятною є мережа економічних районів, яка запропонована Ф.Д. Заставним. Тому, що здійснене ним економічне районування грунтується на використанні економічних та адміністративних принципів районування, їх поєднанні при розробленні сучасної моделі мезорайонів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37211. Базовые концепции финансового менеджмента 49.5 KB
  Концепция временной стоимости денег Концепция изменения стоимости денег во времени играет центральную роль в практике финансовых вычислений и выражает необходимость учета фактора времени при осуществлении долговременных финансовых операций путем оценки и сравнения стоимости денег в начале финансирования проекта и при их возврате в виде будущих денежных поступлений. Концепция временной стоимости денег заключается в том что стоимость денег с течением времени изменяется с учетом нормы прибыли на финансовом рынке в качестве которой обычно...
37212. Роль финансового менеджмента в управлении 32.5 KB
  В условиях рыночной экономики управление финансами представляет собой наиболее сложную и приоритетную задачу высшего управленческого персонала любой организации. Управление финансами представляет собой изыскание и распределение финансовых ресурсов необходимых для обеспечения результативной и эффективной деятельности организации. Финансовые ресурсы как основной компонент системы бухгалтерского учета представляют собой связующее звено между учетом контролем и управлением а также связующее звено между разными уровнями управления от...
37213. Финансовая система 108.5 KB
  Государственный кредит Звенья второй сферы финансы предприятий: 1 финансы предприятий функционирующих на коммерческих началах; 2 финансы учреждений и организаций которые осуществляют некоммерческую деятельность; 3 финансы общественных объединений профсоюзов политических партий общественных фондов; Страхование специфическая сфера которая имеет свои звенья: 1 Социальное страхование; 2 Личное страхование; 3 Имущественное страхование; 4 Страхование ответственности; 5 Страхование предпринимательских рисков. Обязательное...
37214. Финансовое планирование 46.5 KB
  Планирование финансовых показателей позволяет находить внутренние резервы предприятия соблюдать режим экономии. Получение планового размера прибыли и других финансовых показателей возможно лишь при условии соблюдения плановых норм затрат труда и материальных ресурсов. Объём финансовых ресурсов рассчитанных на основе финансовых планов устраняет чрезмерные запасы материальных ресурсов непроизводительные расходы внеплановые финансовые инвестиции....
37215. Финансовый контроль, его цели и задачи 49 KB
  Контроль является неотъемлемым элементом процесса государственного управления. Финансовый контроль призван обеспечивать1: правильность составления бюджетов различных уровней и их исполнения; соблюдение действующего бюджетного и налогового законодательства правильность ведения бухгалтерского учета составления отчетности; эффективное и целевое использования средств государственного бюджета и внебюджетных фондов; правильность операций с бюджетными средствами на счетах в банках и других кредитных учреждениях; выявление резервов роста бюджетных...
37216. Сущность государственного и муниципального кредита, его значение. Роль государственного и муниципального кредита в финансовом обеспечении общегосударственных, региональных и муниципальных потребностей 37 KB
  Роль государственного и муниципального кредита в финансовом обеспечении общегосударственных региональных и муниципальных потребностей. Государственный кредит – одна из форм кредитных отношений имеющая следующие признаки кредита: наличие кредитора и заемщика как юридически самостоятельных субъектов кредитной сделки; аккумуляции свободных денежных средств населения предприятий и организаций на принципах возвратности срочности и платности в исключительных случаях допускается беспроцентный заем ресурсов; возможность использования...
37217. Финансы, как экономический инструмент воздействия на экономику 44.5 KB
  Роль финансов в развитии международных связей проявляется по таким направлениям как: 1 Изыскание источников и мобилизация необходимых финансовых ресурсов для финансирования различных направлений международного сотрудничества. 2 Регулирование международных интеграционных процессов. 3 Стимулирование развития каждого вида международных отношений и непосредственных участников этих отношений. Еще одним направлением воздействия финансов на развитие международных связей является мобилизация ресурсов иностранных инвесторов.
37218. Финансы 59.5 KB
  Основа финансов предприятия – реальный денежный оборот обслуживающий экономический процесс создание и движение стоимости и сопровождающийся потоком денежных платежей и расчетов. Общепринято выделять 4 признака финансовых отношений: отношения денежные; отношения распределительные; отношения по формированию и использованию финансовых ресурсов в основном в форме денежных фондов; по одностороннему движению денежной формы стоимости без встречных взаимозависимых потоков. Финансы – это экономическая категория по поводу распределения стоимости...