8804

Валюта, валютні системи, валютні курси

Реферат

Деньги и денежные системы

Валюта, валютні системи, валютні курси 1.1. Поняття валюти, види валют, валютні системи Валюта (італ. valuta - ціна, вартість) - грошова одиниця країни. Валютна система - сукупність валютно-економічних відносин, що історично склались на засадах інте...

Украинкский

2013-02-17

148 KB

8 чел.

Валюта, валютні системи, валютні курси

1.1. Поняття валюти, види валют, валютні системи

Валюта (італ. valuta - ціна, вартість) - грошова одиниця країни.

Валютна система - сукупність валютно-економічних відносин, що історично склались на засадах інтернаціоналізації господарських зв'язків та закріплена національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права. Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи.

Національна валютна система - складова частина грошової системи країни, яка є відносно самостійною і виходить за національні кордони.

Світова валютна система - закріплена міжнародними угодами форма організації міжнародних валютних відносин, що склались на засадах розвитку світової системи господарювання.

Таблиця 1

Основні елементи національної і світової валютних систем

Національна валютна система

Світова валютна система

Національна валюта

Резервні валюти, міжнародні розрахункові валютні одиниці

1. Умови конвертованості національної валюти.

1. Умови взаємної конвертованості валют.

2. Паритет національної валюти.

2. Уніфікований режим валютних паритетів.

3. Режим курсу національної валюти.

3. Регламентація режимів валютних курсів.

4. Наявність чи відсутність валютних обмежень, валютний контроль.

4. Міждержавне регулювання валютних обмежень.

5. Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни.

5. Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності.

6. Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу. .

6. Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу.

7. Регламентація міжнародних розрахунків країни.

7. Уніфікація форм міжнародних розрахунків.

8. Режим національного валютного ринку і ринку золота.

8. Режим світових валютних ринків і ринків золота.

9. Національні органи, які керують валютними відносинами країн та регулюють їх.

9. Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Хоча світова валютна система переслідує глобальні цілі і має особливий механізм функціонування та регулювання, вона тісно пов'язана з національними валютними системами. Цей зв'язок здійснюється через національні банки, що обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, і проявляється в міждержавному валютному регулюванні та координації валютної політики провідних країн. Зв'язок і відмінності національних та світової валютних систем проявляються в їх елементах (табл.1).

Основою національної валютної системи є національна валюта -  встановлена законом грошова одиниця певної держави. Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках в банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави (за винятком періодів сильної інфляції). З нею пов'язане поняття девізу - будь-який платіжний засіб в іноземній валюті.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називають гроші, які обслуговують міжнародні відносини (економічні, політичні, культурні). Світова валютна система сьогодні базується на кількох національних валютах провідних країн (резервних валютах) та міжнародних валютних одиницях (напр. СДР). СДР - міжнародний актив, призначений для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках країн в Міжнародному валютному фонді.

Один із елементів валютної системи характеризує ступінь конвертованості (обміну) валют на іноземні. Розрізняють:

  •  вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на будь-які іноземні валюти. Фактично вільно конвертованими вважаються валюти країн, де немає валютних обмежень поточних операцій платіжного балансу, переважно промислово розвинутих держав і окремих країн, що розвиваються, в яких склалися світові фінансові центри або які прийняли зобов'язання перед МВФ не вводити валютних обмежень;
  •  частково конвертовані валюти країн, де зберігаються валютні обмеження;
  •  неконвертовані (замкнуті) валюти країн, де для резидентів і: нерезидентів введено заборону на обмін валют (табл. 2).

Таблиця 2

Класифікатор іноземних валют

(затверджений постановою Правління НБУ від 04.02.98 № 34)

Найменування валют

Код валюти

цифровий

літерний

1

2

3

1. Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями і продаються на головних валютних ринках світу (1-а група)

Австралійські долари

036

AUD

Австрійські шилінги*

040

ATS

Англійські фунти стерлінгів

826

GBR

Бельгійські франки*

056

BEF

Грецькі драхми*

300

GDR

Датські крони

208

DKK

Долари США

840

USD

Іспанські песети*

724

ESP

Ісландські крони

352

ISK

Ірландські фунти* .

372

IEP

Італійські ліри*

380

ITL

Канадські долари

124

CAD

Люксембурзькі франки*

442

LUF

Нідерландські гульдени*

528

NLG

Німецькі марки*

.280

DEM

Норвезькі крони

578

NOK

Португальські ескудо*

620

PTE

Фінські марки*

246

FIM

Французькі франки*

250

FRF

Шведські крони

752

SEK

Швейцарські франки

756

CHF

Японські єни

392

JPY

СПЗ

960

XDR

ЄВРО

978

EUR

2. Вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями і не продаються на головних валютних ринках світу (2-а група)

Армянські драми

051

AMD

Грузинські лари

381

GEL

Долари Гонконгу

344

HKD

Естонські крони

233

EEK

Ізраїльські шекелі

376

ILS

Індійські рупії

356

INR

Казахстанські тенте

398

KZT

Киргизькі соми

417

KGS

Кувейтські динари

414

KWD

Латвійські лати

428

LVL

Литовські літи

440

LTL

Продовження таблиці 2

1

2

3

Мальтійські ліри

470

MTL

Молдовські леї

498

MDL

Новозеландські долари

554

NZD

Польські злоті

985

PLN

Республіки Корея вони

410

KRW

Російські рублі

810

RUR

Саудівські ріали

682

SAR

Сінгапурські долари

702

SGD

Словацькі крони

703

SKK

Словенські толари

705

SIT

Турецькі ліри

792

TRL

Франки КФА:

- франки Західноафриканського фінансового суспільства

952

XOF

- франки Центральноафриканського фінансового суспільства

950

XAF

Хорватські купі

191

HRK

Чилійські песо

152

CLP

Чеські крони

203

CZK

Естонські крони

233

EEK

Юані Ренмінбі (Китай)

156

CNY

Інші валюти **

3. Неконвертовані валюти (3-тя група)

Азербайджанські манати

031

AZM

Білоруські рублі

112

BYB

Болгарські леви

100

BGL

Єгипетські фунти

818

EGP

Нові тайванські долари

901

TWD

Румунські леї

642

ROL

Туркменські манати

795

TMM

Узбецькі суми

860

UZS

всі інші валюти, не віднесені до першої і другої груп валют ***

* Вилучені з обігу у 2002 році

** Курси цих валют встановлюються Національним банком України

*** Відносяться валюти держав, що не ратифікували статтю 8 Статуту МНФ станом на 29.05.97.

У межах діючої валютної системи конвертованою вважається та валюта, країна походження якої прийняла на себе зобов'язання ст. VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд, які передбачають, що владні органи країни мають право впроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу та не повинні обмежувати можливості використання своєї валюти чи валюти інших членів Фонду для поточних платежів і зобов'язані викуповувати в інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворились у результаті платежів за поточними операціями.

Багато країн, у тому числі і Україна, скористались перехідними положеннями відповідно до ст. XIV, які дають змогу зберігати окремі валютні обмеження, що діяли на момент вступу в МВФ. Ратифікувавши у 1992р. цю статтю, український парламент проголосив прагнення країни до забезпечення конвертованості національної валюти.

Про приєднання України до ст. VIII Статуту МВФ офіційно було проголошено 08.05.1997р., і з цього часу фактично відбулось міжнародне визнання гривні валютою з поточною конвертованістю. Прийняття Україною зобов'язань за цією статтею є формою запевнення міжнародного співтовариства, що вона проводитиме здорову економічну політику, уникаючи обмежень у здійсненні платежів та переказів за поточними міжнародними операціями, завдяки чому сприятиме ефективній діяльності багатосторонньої системи міжнародних розрахунків.

Особливою категорією конвертованої національної валюти є резервна (ключова) валюта, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. У межах Бреттон-Вудської валютної системи статус резервної валюти був офіційно закріплений за доларом США і фунтом стерлінгів. У межах Ямайської валютної системи долар фактично зберіг статус резервної валюти, і в цій якості на практиці використовувались марка ФРН і японська єна.

Об'єктивними передумовами набуття статусу резервної валюти є домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, в золотовалютних резервах; розвинута мережа кредитно-банківських установ, зокрема за кордоном; організований і значний ринок позичкових капіталів; лібералізація валютних операцій, вільний обіг валюти, що забезпечує попит на неї з боку інших країн. Суб'єктивним фактором висунення національної валюти на роль резервної є також активна зовнішня політика, зокрема валютна і кредитна.

Статус резервної валюти дає переваги країні-емітенту: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позицій національних корпорацій у конкурентній боротьбі на світовому ринку.

Водночас висунення валюти країни на роль резервної покладає певні зобов'язання на її економіку: необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти, не застосовувати девальвації, валютних і торгових обмежень.

1.2. Курси валют, теорії валютних курсів

Валютний курс - це "ціна" грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях або міжнародних валютних одиницях. Зовнішньовалютний курс є для учасників обміну коефіцієнтом перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту і пропозиції на валютному ринку.

На курс валюти впливають дві групи чинників:

  1.  структурного характеру (відображають стан економіки даної країни) - показники економічного зростання, обсяг грошової маси в обігу, рівень інфляції, рівень облікової ставки, стан і структура платіжного балансу країни, обсяги дефіциту державного бюджету, платоспроможність країни та довіра до національної валюти на внутрішньому і зовнішньому ринках, обсяги внутрішніх та зовнішніх позик тощо;
  2.  кон'юнктурні (постійно змінюються під впливом тенденцій внутрішнього та світового ринків) - спекулятивні валютні операції, формування інфляційних очікувань, зміни урядів, розвиненість інших секторів фінансового ринку тощо.

Валютний курс, що у більшості країн встановлюється центральними банками, виконує такі функції:

  •  сприяння інтернаціоналізації грошових відносин;
  •  сприяння об'єднанню та розвитку фінансових ринків;
  •  порівняння рівнів та структури цін, результатів виробничої діяльності в різних країнах;
  •  порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках;
  •  перерозподіл національного продукту між окремими країнами тощо.

У міжнародній практиці використовують такі режими валютних курсів:

  1.  фіксований валютний курс. що передбачає наявність певного офіційного паритету, який підтримують органи державного валютного контролю.

Курс національної валюти може фіксуватися:

  •  щодо однієї валюти (найчастіше до долара США, в країнах Африки до євро);
  •  щодо кошика валют (СДР).

Обмеження коливань курсів валют може здійснюватись стосовно:

  •  однієї валюти (країни Перської затоки);
  •  групи валют (країни Європейської валютної системи).
  1.  плаваючий валютний курс, який змінюється залежно від ринкового попиту і пропозиції валюти на ринку, що, в свою чергу, залежить від стану платіжного балансу країни, відсоткових ставок, темпів інфляції, валютних інтервенцій тощо. За умови введення обмежень цей режим називають керованим плаванням, він використовується більшістю країн світу. Розрізняють:
  •  плавання відповідно до певного індексу (коли автоматично змінюється курс залежно від зміни економічних індикаторів);
  •  кероване плавання (коли Центральні банки постійно змінюють валютний курс залежно від стану платіжного балансу, рівня інфляції, валютних резервів). Подібне кероване плавання здійснюється без жорсткої залежності та автоматизму, як під час застосування індексів. Такий режим застосовується в 20 країнах, серед яких Польща, Китай, Єгипет, Туреччина, Ізраїль;
  •  незалежне плавання (курс визначається попитом на валюту без втручання держави). Вільне плавання можуть дозволити собі тільки економічно розвинуті країни, зокрема, США, Канада, Японія, Австралія, країни ЄС (табл. 3).

Таблиця З

Характеристика основних режимів валютних курсів

Режим валютного курсу

Характеристика

Примітки

1

2

3

Вільно плаваючий

Повна свобода для ринкових сил

Теоретично можливий, та на практиці проводиться рідко. Центральні банки намагаються проводити інтервенції

Керований плаваючий

Центральний банк проводить інтервенції, але лише з метою підтримки рівноваги

Застосовується часто. Проблема - центральний банк може не знати, чи зміна курсу є короткостроковим коливанням, чи довгостроковою тенденцією

"Повзуча прив'язка"

Центральний банк проводить інтервенції для досягнення певних цілей у сфері контрольованого коливання курсів

Використовується часто, але дає позитивний результат лише коли розвиток ринку відповідає прогнозам банку щодо динаміки валютного курсу

Фіксований курс у межах валютного коридору

Можливі коливання у допустимих межах. Центральний банк проводить інтервенції, щоб не дати курсу вийти за встановлені межі

Застосовувався в Європейській валютній системі (коливання 2,5 %-15 %). Якщо курс наближається до межі, перед центральним банком постають ті ж проблеми, що і при системі фіксованих курсів

Фіксований курс з можливими відхиленнями

Фіксується на довгий термін з врахуванням можливості незначних відхилень, але може значно змінитись, якщо порушується рівновага чи відчувається сильний вплив ринку

Характерний для Бреттон-Вудської системи (допустимі коливання - 1% від встановленого паритету до долара). Широко використовувався у 1945-1972рр. Якщо курс вчасно не коригується, то для проведення інтервенції цей режим може бути надто дорогим.

Курс, фіксований центральним банком

Більш жорсткий порівняно з фіксованим курсом з можливими відхиленнями

Метою є фіксація на невизначений термін, та курс може змінюватись без; попереднього обумовлення. Сьогодні практично не застосовується (використовувався до 1979р. англійським та", ірландським фунтами)

Продовження таблиці 3

1

2

3

Курс, фіксований валютною радою, або золотий стандарт

Грошова маса повинна бути повністю покрита іноземною валютою чи золотом за фіксованим курсом

Жорстка дисципліна забезпечує конвертованість за фіксованим курсом, що через арбітраж наближається до ринкового значення курсу. Може впливати на економіку, виробництво, ціни, що може зумовити політичний тиск для відмови від режиму

Єдина валюта

Відмова від національної незалежності, введення нової єдиної валюти для групи країн

3 1 січня 1999р. - єдина європейська-валюта - євро. Політика передбачає прийняття спільних рішень у сфері грошово-кредитного регулювання

Здійснюючи кероване плавання, центральні банки деяких країн (зокрема, Швеція, Бразилія, Перу, Колумбія, Польща) встановлюють валютні курси на підставі низки показників - через порівняння рівня закордонних цін порівняно із внутрішніми цінами в своїй країні, враховуючи рівень валютних резервів та стан платіжного балансу. Тоді основою визначення валютного курсу є використання паритету купівельної спроможності (РРР), який є співвідношенням валют залежно від рівня їх купівельної спроможності. Залежно від номенклатури товарів РРР може бути частковим (за певним набором товарів) або загальним (за валовим національним продуктом).

Найбільш простою методикою є визначення РРР на підставі порівняння стандартного рівня цін товарів та послуг:

,

де Р(А) і Р(В) - рівні цін набору товарів і послуг у відповідних країнах А і В у певний період.

Поряд з ціновим РРР існує метод, який базується на співвідношенні витрат виробництва. Такий метод дає змогу певною мірою зменшити вплив цінових коливань. Він ґрунтується на визначенні співвідношень ефективних виробничих витрат, до яких зараховують заробітну плату (W) та показник продуктивності праці (PR). За такою методикою, РРР має вигляд:

Теорії валютного курсу виконують дві функції: перша (ідеологічна) спрямована на обґрунтування життєздатності ринкової економіки; друга (практична) полягає в розробці методів регулювання валютного курсу як складової частини валютної політики.

Існують такі теорії валют:

  1.  Теорія паритету купівельної спроможності базується на номіналістичній і кількісній теоріях грошей і бере початок від поглядів англійських економістів Д. Юма та Д. Рікардо. Основна ідея цієї теорії полягає в тому, що валютний курс визначається співвідношенням між рівнями цін двох країн, а рівень цін залежить від кількості грошей в обігу. Ця теорія спрямована на пошук "курсу рівноваги", який підтримав би рівновагу платіжного балансу. Теорія паритету купівельної спроможності заперечує вартісну основу валютного курсу, перебільшує значення стихійних ринкових факторів і недооцінює державні методи регулювання курсових співвідношень і платіжного балансу. Ця теорія стала складовою частиною монетаризму, прихильники якого перебільшують значення змін грошової маси в розвитку економіки і інфляції, а також ринкового регулювання.
  2.  Теорія регульованої валюти виникла під впливом світової економічної кризи 1929-1933рр. на базі концепції Кейнса. Ця теорія була представлена двома напрямами. Перший напрям - теорія рухомих паритетів - розроблений І.Фішером та Дж.М. Кейнсом. Фішер пропонував стабілізувати купівельну спроможність грошей маневруванням золотим паритетом грошової одиниці. Кейнс рекомендував знижувати курс національної валюти з метою впливу на ціни, експорт, виробництво і зайнятість у країні, для боротьби за зовнішні ринки.

Другий напрям - теорія курсів рівноваги, або нейтральних курсів - заміняє паритет купівельної спроможності поняттям "рівноваги курсу". Нейтральним вважається валютний курс, що відповідає стану рівноваги національної економіки.

  1.  Теорія ключових валют була створена американськими економістами Дж. Вільямсом та А.Хансеном після Другої світової війни під впливом посилення позицій США в міжнародному виробництві та торгівлі. Суть даної теорії полягає в прагненні довести:
  2.  необхідність і неминучість поділу валют на ключові (долар і фунт), тверді (валюти країн "десятки"), і м'які, або "екзотичні", валюти, що не відіграють активної ролі в міжнародних економічних відносинах;
  3.  значення долара як лідера на противагу золоту;
  4.  необхідність орієнтації політики всіх країн на долар і підтримки його як резервної валюти навіть на шкоду їх національним інтересам.

Ця теорія лягла в основу Бреттон-Вудської системи, криза якої довела безпідставність тверджень про винятковість долара порівняно з іншими валютами.

  1.  Теорія фіксованих паритетів і курсів. Прихильники цієї теорії (Дж. Робінсон, Ф. Грехем та ін.) рекомендували режим фіксованих паритетів, допускаючи їх зміну лише при фундаментальній нерівновазі платіжного балансу. Спираючись на економіко-математичні моделі, вони дійшли висновку, що зміна валютного курсу - неефективний засіб регулювання платіжного балансу у зв'язку з недостатнім реагуванням зовнішньої торгівлі на коливання цін на світових ринках залежно від курсових співвідношень.
  2.  Теорія плаваючих валютних курсів. Представники цієї теорії - переважно економісти монетаристського (неокласичного) спрямування (М.Фрідмен, Г.Джонсон, Г. Гірш та ін.). На їх думку, валютний курс повинен вільно коливатися під впливом ринкового попиту та пропозиції, а держава не повинна його регулювати. Ідея відмови держави від регулювання валютних відносин утопічна. На практиці переважає "брудне" плавання курсів валют, основане на поєднанні ринкового і державного регулювання.
  3.  Нормативна теорія валютного курсу. Ця теорія розглядає валютний курс як додатковий інструмент регулювання економіки , рекомендуючи режим гнучкого курсу, контрольованого державою. Теорія називається нормативною, оскільки її автори (Дж. Мід, Р.Манделл) вважають, що валютний курс повинен базуватися на паритетах і угодах, встановлених міжнародними органами.

Більшість ідей теорій не реалізовано: не вдалося досягти автоматичного врівноважування платіжних балансів, ефективного захисту від стихійного руху "гарячих" грошей, припинення міжнародного поширення інфляції. Результати втілення рекомендацій теоретиків лише частково відповідають, а часом і суперечать їх прогнозованим цілям. Теоретиків і практиків тривожить відсутність розробок фундаментальних теоретичних рішень стабілізації економіки, зокрема валютних відносин.

Основними закономірностями динаміки валютних курсів є:

  1.  Порівняння політики фіксованих та гнучких валютних курсів Доводить, що жодна з них не має переваг стосовно необхідності забезпечення зайнятості та стабільних цін. Гнучкі курси, як правило, нестійкі в короткостроковому плані, але в довгостроковому реально відображають економічні процеси. Фіксовані курси переважають за короткостроковою стабільністю, але дуже нееластичні в довгостроковому плані. Тому більшість країн використовує кероване плавання.
  2.  Курс національної валюти залежить від трьох основних чинників:
  •  співвідношення рівнів внутрішніх і зовнішніх цін. За інших рівних умов підвищення внутрішніх цін призводить до здешевлення національної валюти, тобто підвищення її курсу стосовно інших;
  •  характеру та інтенсивності торговельних потоків. Зменшення обсягів експортних ринків веде до скорочення експорту, збільшення дефіциту платіжного балансу та знецінення національної валюти, що, в свою чергу, при конкурентоспроможності товарів на світових ринках створює умови для збільшення обсягів експорту, скорочення дефіциту балансу та подорожчання національної валюти;
  •  інтенсивності перетоку капіталів. Підвищення відсоткових ставок на внутрішньому ринку сприяє залученню іноземного капіталу та подорожчанню національної валюти.
  1.  За умов відносної стабільності внутрішніх та зовнішніх цін коливання курсу національної валюти відображають зміну конкурентоспроможності товарів. Занижений валютний курс порівняно з його реальною купівельною спроможністю призводить до того, що ціни всередині країни стають нижчі від світових. Експортери при тих самих світових цінах отримують більше національної валюти, ніж раніше і мають можливість вигідніше продавати товари.

Завищений валютний курс робить внутрішні ціни вищими та менш конкурентноспроможними. Ефективність експорту падає, він стає збитковим. Своєю чергою, імпорт розширюється і скорочується національне виробництво, збільшується зовнішній борг.

  1.  Наявність від'ємного сальдо платіжного балансу свідчить, що попит на іноземну валюту перевищує її пропозицію, а це, в своє чергу, спричиняє знецінення національної валюти. Позитивне сальдо платіжного балансу, навпаки, характеризує підвищення пропозиції іноземної валюти та сприяє подорожчанню національної.
  2.  Перетікання капіталів з країни в країну залежить від рівня відсоткових ставок та очікуваних змін валютних курсів. Країни з вищими ставками та стабільними грошовими одиницями є привабливішими для іноземного капіталу. Інвестори позбавляються валют, які можуть девальвувати, та переводять капітали у валюти країн, де проводиться жорстка грошово-кредитна політика та існують високі відсоткові ставки.
  3.  У випадку різкого скорочення валютних резервів країни національний банк змушений проводити девальвацію національної валюти, що сприятиме збільшенню експорту. Щоб нейтралізувати негативні наслідки девальвації, необхідно стабілізувати внутрішні ціни. Інакше підвищення внутрішніх цін нівелює виграш від росту конкурентоспроможності товарів на світових ринках.

При заниженні курсу національної валюти можливий валютний демпінг. Основою його є зниження курсу валюти в більших розмірах, ніж реальне падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку. Тоді експортер купує товар на внутрішньому ринку за відносно низькими цінами, потім продає товари за кордоном за стійку валюту, обмінює стійку валюту на більшу кількість знеціненої національної валюти і отримує курсовий надприбуток. У країнах, де застосовується валютний демпінг, знижується реальна заробітна плата та життєвий рівень населення.

У 1967р. під час укладання Угоди про тарифи та торгівлю був прийнятий міжнародний антидемпінговий кодекс, який передбачав застосування спеціальних санкцій проти демпінгу. У статуті Міжнародного валютного фонду передбачено, що країни-учасниці не повинні використовувати зміну курсів національної валюти для досягнення конкурентних переваг. Проте подібні застереження постійно порушуються економічно сильнішими країнами, що використовують зміну курсів у конкурентній боротьбі. За допомогою демпінгу створюється можливість розширення ринків збуту і обсягів виробництва. Але одночасно значно дорожчає імпорт товарів і спостерігається імпорт інфляції, який з'являється у зв'язку з тим, що більшу частину інвалюти кредитні заклади депонують у центральних банках, отримуючи взамін національну валюту. У пасиви кредитних установ надходить надлишкова грошова маса, що дозволяє розширити позичкові операції, внаслідок чого кількість грошей в обігу зростає, отже, росте інфляція. Імпортні ціни зростають, що впливає на ціни національної економіки.


ЗАПИТАННЯ. ЗАВДАННЯ

  1.  Перерахуйте основні елементи національної валютної системи.
  2.  Валюти яких держав вважаються вільно конвертованими та такими, що широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями і не продаються на головних валютних ринках згідно з класифікаторами іноземних валют?
  3.  Які об'єктивні передумови набуття статусу резервної валюти?
  4.  Які переваги має країна-емітент зі статусом резервної валюти?
  5.  Назвіть основні чинники, які впливають на курс валюти.
  6.  6. Які режими валютних курсів використовують у міжнародній практиці?
  7.  Що є основою для визначення валютного курсу?
  8.  Охарактеризуйте теорії ключових валют і плаваючих валютних курсів.
  9.  Наведіть основні закономірності динаміки валютних курсів.
  10.  Від чого залежить курс національної валюти?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

64515. Становление и развитие социальной психологии 30.5 KB
  Индивидуальные особенности человека и его социальное поведение и положение у Платона связано с тремя частями тела: головой умом развит у философов сердце мужество у воинов и живот телесные вожделения у ремесленников.
64516. Основные идеи милетской школы (Фалес, Анаксимандр, Анаксимен) и Гераклита 38 KB
  Первые в истории мысли научно-теоретического построения. Предсказал полное солнечное затмение в 585 г. до н.э, удачный урожай оливок. Первый понял, что затмение происходит из-за луны. Нилу мешают течь пассаты, дующие с моря.
64517. ПЕРИОДЫ ДЕТСКОГО ВОЗРАСТА. ПЕДИАТРИЯ 85.5 KB
  Это медицина периода роста формирования и развития человеческого организма который является наиболее ответственным в жизни человека. какие будут конечные результаты детства с какой степенью здоровья физических интеллектуальных возможностей...
64518. ОБМЕН ВЕЩЕСТВ И ЭНЕРГИИ 32.53 KB
  Рост и обновление клеток организма возможны только случае непрерывного поступления в организм кислорода и питательных веществ. Для непрерывного обновления организма для совершения человеком работы нужна энергия.
64520. ОБМЕН ВЕЩЕСТВ И ЭНЕРГИИ В КЛЕТКЕ 253.64 KB
  Энергетический обмен диссимиляция катаболизм совокупность реакций расщепления органических соединений сопровождающихся выделением энергии. Питание процесс потребления энергии и веществ.
64521. Основные этапы становления дипломатических школ 32.5 KB
  В Средневековье не мог существовать институт светского суверенитета дипломатия не имела в своем распоряжении постоянного дипломатического представительства послы в этой системе направлялись к другому правителю по конкретному случаю. Начался бурный расцвет светского права.
64522. Предмет и основные понятия информатики 15.4 KB
  Информатика это комплексная техническая наука которая систематизирует приемы создания сохранения воспроизведения обработки и передачи данных средствами вычислительной техники а также принципы функционирования этих средств и методы управления ними.