8811

Міжнародні кредитні операції

Реферат

Мировая экономика и международное право

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, повязаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків...

Русский

2013-02-17

194.5 KB

3 чел.

Міжнародні кредитні операції

1. Сутність та види міжнародного кредитування

  1.  Сутність міжнародного кредитування

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту.

Будучи різновидом категорії "кредит" і забезпечуючи просування товарів, послуг і капіталів, міжнародний кредит пов'язаний з іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс тощо) і всією сукупністю економічних законів ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, придбаного в кредит.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях:

  •  при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива;
    •  у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво;
    •  при реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту є:

  •  тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;
    •  грошові нагромадження держави та особистого сектора, що мобілізуються банками.

Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном є відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою позичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях [76].

2. Принципи міжнародного кредиту

Зв'язок міжнародного кредиту з відтворенням демонструється в його принципах:

  •  повернення: якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;
    •  терміновість: забезпечує повернення кредиту у встановлені кредитною угодою терміни;
    •  платність: відображає дію закону вартості та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту;
    •  забезпеченість: виявляється в гарантіях його погашення;
    •  цільовий характер: передбачає визначення конкретних об'єктів позики (наприклад, "зв'язані" кредити) та її застосування насамперед для стимулювання експорту країни-кредитора.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних стратегічних завдань суб'єктів ринку і держави [81].

3. Функції міжнародного кредиту

Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

  1.  Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси.
  2.  Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків.
  3.  Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об'єктом регулювання [76].

4. Форми міжнародного кредиту

Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

За джерелами розрізняються внутрішнє, іноземне та змішане кредитування та фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозв'язані і обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання. Чим ближче товар до реалізації, тим сприятливіші, як правило, для позичальника умови міжнародного кредиту.

За призначенням залежно від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позичкових коштів, розрізняють:

  •  комерційні кредити, безпосередньо пов'язані з зовнішньою торгівлею та послугами;
    •  фінансові кредити, що використовуються на будь-які інші цілі, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;
    •  "проміжні" кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт.

Кредити за видами поділяються на:

  •  товарні (в основному надаються експортерами своїм покупцям);
    •  валютні (видаються банками в грошовій формі).

Часто валютний кредит є однією з умов комерційної справи щодо постачання устаткування і використовується для кредиту місцевих витрат на будівництво об'єкта на базі імпортного устаткування.

За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, надані у валюті країни-позичальника чи країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному "кошику" (СДР, екю та ін.).

Міжнародні кредити за термінами поділяються на:

  •  короткострокові - до року, іноді до 18 місяців (надкороткострокові - до трьох місяців, одноденні, тижневі);
    •  середньострокові - від року до п'яти років;
    •  довгострокові - понад п'ять років.

У багатьох країнах середньостроковими вважаються кредити до семи років, а довгостроковими - понад сім років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечується оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторговельні, страхові та спекулятивні угоди.

Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, він обслуговує до 85% експорту машин і комплектного устаткування, нові форми міжнародних економічних відносин (великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, упровадження нової техніки). Якщо короткостроковий кредит пролонгується (продовжується), він стає середню-, а іноді й довгостроковим. У процесі трансформації короткострокових кредитів у середньо- і довгострокові активно бере участь держава, виступаючи як гарант [79].

З погляду забезпечення кредити можуть бути бланкові та забезпечені.

Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (певна товарна маса віддається у заставу на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму); застава товару в переробці (із заставленого товару можна виготовляти вироби, не передаючи їх у заставу банкові).

Кредитор переважно бере в заставу товари, що мають великі можливості реалізації, і, визначаючи розмір забезпечення, враховує кон'юнктуру товарного ринку. Іноді як забезпечення кредиту використовують частину офіційних золотих запасів, оцінюваних за середньоринковою ціною (Фінляндія в 1963 р., Італія, Уругвай, Португалія в середині 70-х років). Країни, що розвиваються, стали ширше практикувати (особливо на початку 80-х років) депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї заборгованості. Проте позички під заставу золота не набули великого поширення через "негативне золоте застереження", характерне для багатьох міжнародних кредитів. Сутність його стисло можна сформулювати так: якщо позичальник надасть додаткове забезпечення за іншими кредитами, то кредитор може вимагати такого самого забезпечення і для даної позики. Отже, якщо країна одержить кредит під заставу золота, у неї можуть вимагати золотого забезпечення раніше отриманих позичок. Тому деякі країни прагнуть краще продавати золото. Оскільки застава є способом забезпечення зобов'язань за кредитною угодою, то кредитор мас право при невиконанні боржником зобов'язання одержати компенсацію з вартості застави.

Бланковий кредит видається під просте зобов'язання позичальника погасити його у певний термін. Звичайно документом за цим кредитом служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт [78].

З погляду техніки надання розрізняють:

  •  фінансові (готівкові) кредити, що зараховуються на рахунок позичальника в його розпорядження;
    •  акцептні кредити у формі акцепту тратти імпортером або банком;
    •  депозитні сертифікати;
    •  облігаційні позики;
    •  консорціальні кредити тощо.

Залежно від того, хто є кредитором, кредити поділяються на:

  •  приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами);
    •  урядові;
    •  змішані, у яких беруть участь приватне підприємство і держава;
    •  міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій.

Фірмовий комерційний кредит - це позичка, надана фірмою, звичайно експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за продані товари; комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднується з розрахунками за товарними операціями. Терміни фірмових кредитів різноманітні (звичайно 2-7 років). Вони визначаються умовами кон'юнктури світових ринків, видом товарів та іншими чинниками. З розширенням експорту машин і складного устаткування новим явищем стало подовження їхніх термінів. Фірмовий кредит звичайно оформляється векселем або дається за відкритим рахунком.

Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в указаний на ньому термін.

Кредит за відкритим рахунком надається за допомогою угоди між експортером і імпортером, за якою постачальник записує на рахунок покупця як його борг вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлений термін. Кредит за відкритим рахунком практикується при регулярних поставках товарів із періодичним погашенням заборгованості в середині чи в кінці місяця.

Різновидом фірмових кредитів є авансовий платіж імпортера (аванс покупця), який під час підписання контракту дається імпортером іноземному постачальнику звичайно в розмірі 10-15% вартості замовлених машин, устаткування, суден. Аванс покупця є однією з форм кредитування експорту й одночасно засобом забезпечення зобов'язання іноземного покупця, оскільки імпортер повинен прийняти замовлений товар. У відносинах із країнами, що розвиваються, фірми-імпортери розвинутих країн використовують аванси покупця для вивозу сільськогосподарської продукції з цих країн.

У разі невиконання договору з вини особи, котра надала аванс, його слід повернути з вирахуванням збитків на відміну від задатку, який при цьому втрачається. Якщо договір не виконано з вини одержувача задатку, то він зобов'язаний повернути його з покриттям збитків покупцю. Аванс стимулює виконання контракту на відміну від відступного, що надає право звільнитися від зобов'язання за договором без відшкодування збитків іншій стороні. Іноді купівельний аванс комбінується з відстрочкою платежу, причому рівними частками з визначеними інтервалами (квартал, півроку, рік). Хоча фірмовий кредит виражає відносини між постачальником і покупцем, він звичайно поєднується з банківським кредитом. Під час продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш тривалі терміни (до 7 років), що відволікає значні кошти експортера. Тому експортер, як правило, звертається до банківських кредитів або рефінансує свій кредит у банків. Оскільки фірмові кредити не можуть вирішити проблему кредитування експорту машин і устаткування за обсягом й умовами фінансування, посилюється роль банківського кредиту [78].

Банківські кредити. Банківське кредитування експорту й імпорту виступає у формі позичок під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також обліку тратт. Іноді банки надають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов'язані, бланковий кредит, тобто без формального забезпечення.

У міжнародній торгівлі банківські кредити мають переваги перед фірмовими. Вони дають можливість одержувачу вільніше використовувати кошти на купівлю товарів, звільняють його від необхідності звертатися за кредитом до фірм-постачальників, робити з останніми розрахунки за товари готівкою за рахунок банківського кредиту. Залучаючи державні кошти і застосовуючи гарантії, приватні банки нерідко надають експортні кредити на 10 - 15 років за ставками, нижчими від ринкових. Проте банки, як правило, обмежують використання кредиту рамками своєї країни і нерідко ставлять умови про витрачання його на певні цілі, наприклад, на купівлю товарів у фірм, у яких вони заінтересовані. При цьому банківський кредит набуває властивостей фірмового кредиту. Банківський кредит дається банками, банкірськими домами, іншими кредитними установами.

Для координації операцій з кредитування зовнішньоекономічних операцій, мобілізації значних кредитних ресурсів і рівномірного розподілу ризику банки організовують консорціуми, синдикати, банківські пули. Банки надають експортні та фінансові кредити.

Експортний кредит - кредит, що видається банком країни-експортера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин, устаткування й інших інвестиційних товарів. Банківські кредити видаються в грошовій формі і мають "пов'язаний" характер, тому що позичальник зобов'язаний використовувати позичку тільки для купівлі товарів у країні-кредиторі. Однією з форм кредитування експорту банками з 60-х років став кредит покупцю (на 5-8 і більше років).

Особливість кредиту покупцю полягає в тому, що банк експортера безпосередньо кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми країни-імпортера та їхні банки. Тим самим імпортер купує необхідні товари з оплатою рахунків постачальника за рахунок коштів кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк. Звичайно такі кредити пов'язуються з придбанням товарів і послуг у певної фірми. При цьому експортер не бере участі у кредитуванні угоди, що виключає можливість завищення ціни кредиту. Вартість банківських кредитів покупцеві, як правило, фіксується на ряд років на рівні нижчому від вартості позичкових коштів на ринку позичкових капіталів, що підвищує їх конкурентоспроможність. Термін кредиту покупцю перевищує термін кредиту постачальника; в основному це середньо- і довгострокові позики. Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для іноземних позичальників на оплату закуплених товарів. У цьому напрямку відбувається еволюція кредитування експорту. Банківські кредити покупцю відтісняють кредити постачальнику (експортеру) і фірмові кредити.

Фінансовий кредит дає змогу закуповувати товари на будь-якому ринку і, отже, на максимально вигідних рівнях. Найчастіше фінансовий кредит не пов'язаний із товарними поставками і призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті.

Великі банки надають акцептний кредит у формі акцепту тратти. Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде зроблений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт. Згідно з Однотипним вексельним законом, прийнятим Женевською вексельною конвенцією 1930 р., акцепт повинен бути простим, нічим не обумовленим, але може бути обмежений частиною вексельної суми (частковий акцепт). Англійське вексельне право допускає акцепт загальний і обмежений (умовний, частковий, місцевий, підписаний одним із кількох платників). Акцептант є головним боржником, тобто відповідає за оплату векселя у встановлений термін. У разі неплатежу утримувач векселя має право подати на акцептанта прямий позов. Векселі, акцептовані банками, служать інструментом при наданні міжбанківських кредитів, що розширює можливість кредитування зовнішньої торгівлі. Існує ринок банківських акцептів. Акцептовані першокласним банком тратти легко реалізуються на ринку позичкових капіталів. Через поновлення акцептів кредити часто перетворюються з короткострокових у довгострокові.

Однією з форм кредитування експорту є акцептно-рамбурсний кредит, що ґрунтується на поєднанні акцепту векселів експортера банком третьої країни і переказі (рамбурсуванні) суми векселя імпортером банку-акцептанту.

Акцептно-рамбурсна кредитна ставка містить у собі кілька етапів і забезпечується такими інструментами (операціями):

  •  доручення про акцепт тратти банком-акцептантом;
  •  угода про акцепт;
  •  виставляння безвідкличного акцептного акредитива з зобов'язанням акцептувати тратту;
  •  відвантаження товару;
  •  облік тратти і передання комерційних документів банку;
  •  пересилання тратти для акцепту та комерційних документів;
  •  повернення акцептованої тратти;
  •  переоблік тратти;
  •  пересилання комерційних документів;
  •  передання комерційних документів імпортеру під забезпечення (гарантійна розписка);
  •  рамбурсування (переказ суми векселя і повернення забезпечення);
  •  переказ суми векселя банку-акцептанту;
  •  пред'явлення тратти до оплати у вказаний термін.

Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар здійснюватиметься через банк шляхом акцепту останнім тратти, виставленої експортером, якщо він не впевнений у платоспроможності імпортера або зацікавлений у швидкому одержанні вирученої валюти за продані товари до настання терміну оплати векселя. При досягненні домовленості імпортер дає доручення своєму банку укласти угоду про акцепт.

Банк-акцептант, у свою чергу, вимагає гарантії своєчасної оплати векселя і виставляє на банк експортера безвідкличний акцептний акредитив, що передбачає акцепт тратти. Отримавши про це повідомлення, експортер відвантажує товар, виписує тратту і комерційні документи, пересилає їх у свій банк, де звичайно враховується вексель. Банк експортера пересилає тратту і документи банкові-акцептанту, котрий, акцептувавши тратту, віддає її або банкові експортера, або його кореспондентові чи філії, а товарні документи - банкові імпортера.

Банк імпортера передає імпортеру товарні документи під відповідне забезпечення, звичайно гарантійну розписку, що підтверджує право власності на товар. Банк експортера переобліковує акцептовану тратту. Тоді вона потрапляє в обіг на світовому ринку позичкових капіталів, який виступає в даній операції як сукупний кредитор. У цьому полягає специфіка і перевага акцептно-рамбурсного кредиту.

До настання терміну тратти імпортер рамбурсує валюту своєму банкові в обмін на раніше передане забезпечення. Банк імпортера передає банку-акцептанту суму тратти за кілька днів до терміну її оплати. Коли настає термін, останній власник тратти подає її до оплати в банк-акцептант, котрий перевіряє достовірність векселя, послідовність індосамента (буває до 10 передавальних надписів), щоб переконатися, що останній власник законний.

Акцептно-рамбурсний кредит найбільш забезпечений, коли він пов'язаний із зовнішньоторговельними операціями і застосовується при розрахунках між експортером та імпортером. Технічно при цьому використовуються акредитив і переказний вексель.

Умови акцептно-рамбурсного кредиту - ліміт, термін кредиту, процентна ставка, порядок оформлення, використання, погашення - визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості.

Забезпеченість його обумовлена реалізацією товарів. Якщо цей кредит не пов'язаний із товарними поставками, він набуває суто фінансового характеру [80].

Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом у деяких країнах (наприклад, у Великобританії, Германії, Нідерландах, Бельгії) є брокерський кредит. Як і комерційний кредит, він стосується товарних угод і одночасно банківського кредиту, оскільки брокери звичайно позичають кошти у банків. Брокерська комісія становить 1/50 - 1/32 суми угоди. Брокерські фірми у Великобританії об'єднані в асоціацію. Брокери мають інформацію про світові ринки. Крім здійснення кредитних операцій, вони надають гарантії щодо платоспроможності покупців. Роль брокерських кредитів у зовнішній торгівлі на сучасному етапі зменшилась.

Розширення зовнішньоторговельного обороту, проблема мобілізації значних сум на тривалі терміни зі значним ризиком спричинили розвиток середньо- і довгострокового міжнародного кредиту. Система кредитування експорту за допомогою векселів, розроблена банкірськими й акцептними домами, комерційними банками, не могла задовольняти зрослі потреби міжнародної торгівлі. У ряді країн (Великобританії, Франції, Японії та ін.) створена спеціальна система середньо- і довгострокового кредитування експорту машин та устаткування з використанням державних субсидій і гарантій. Форми цих видів кредитування загалом аналогічні формам короткострокового кредитування (фірмовим, банківським, міждержавним кредитам тощо), але мають свої особливості. У боротьбі за ринки збуту експортери надають середньострокові кредити терміном від 1-5 до 7-10 років, оформляючи їх векселем. Середньостроковий фірмовий кредит посилює ризик експортера, пов'язаний з оплатою тратт імпортером, і складність обліку тратт, акцептованих імпортером. Банки стають організаторами зовнішньоекономічної діяльності клієнтів, беручи участь у переговорах про торговельно-промислове співробітництво, будучи центрами економічної інформації та звільняючи експортера від ризиків і витрат.

Оскільки експорт підприємницького капіталу став динамічним елементом світогосподарських зв'язків і визначальним чинником інтернаціоналізації економіки, підвищується роль банків у створенні підприємств за кордоном та участі в їхніх капіталах. У умовах спеціалізації й універсалізації банків великі кредитні установи надають і довгострокові міжнародні кредити, теоретично до 40 років, практично на 10 - 15 років. Цим займаються насамперед спеціальні кредитні інституції - державні і напівдержавні, що мобілізують капітал шляхом випуску власних цінних паперів.

Банки надають довгострокові кредити за компенсаційною угодою, що ґрунтується на взаємних поставках товарів на рівну вартість. Такі кредити завжди мають цільовий характер. Отримуючи в кредит (на 8-15 років) машини, устаткування для створення і реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на погашення кредиту здійснює зустрічні поставки продукції побудованих підприємств або таких, що будуються. Відмітна риса компенсаційних угод - великомасштабний і довгостроковий характер, взаємна обумовленість експортної та імпортної угод.

Кредит за компенсаційними угодами служить для імпортера засобом ув'язування:

  •  платежів за закуплені машини та устаткування;
  •  виручки від зустрічних поставок товару на експорт для компенсації
  •  відповідних витрат.

Під час реалізації великих компенсаційних угод застосування фірмових кредитів звичайно обмежене. Тут переважають довгострокові консорціальні кредити, надані банківськими консорціумами, оскільки, по-перше, національне валютне законодавство, як правило, установлює для банків ліміт кредитування одного позичальника; по-друге, банки прагнуть обмежити ступінь ризику при наданні кредитів.

У діловій практиці термін "довгостроковий кредит" закріпився за позиками кредитних установ. Частиною довгострокового кредиту є позики - залучення державними та приватними корпораціями позичкових коштів на національному і світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску своїх боргових зобов'язань. Довгострокові кредити і позики обслуговують головним чином розширене відтворення основного капіталу, експорт машин, устаткування, реалізацію промислових проектів [76].

Розрізняють такі форми довгострокових (терміном 10 - 15 і більше років) міждержавних кредитів за рахунок асигнувань із держбюджету.

  1.  Двосторонні урядові кредити. У широких масштабах міждержавний довгостроковий кредит зародився під час Першої світової війни й набув розвитку у повоєнний період. У Другій світовій війні міжурядові позики не відігравали істотної ролі. Поставки воєнних та інших матеріалів здійснювалися в основному на умовах "ленд-лізу" (в оренду) без кредитних зобов'язань.
  2.  Кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій.
  3.  Позики на пільгових умовах як одна із форм допомоги (поряд із технічною допомогою, безоплатними дарами, субсидіями тощо).

Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням допомоги. Новою формою кредитування країн, що розвиваються, є так зване спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, які залучають до цих операцій приватні комерційні банки, що звичайно кредитують найбільше прибуткову частину проекту.

Застосовуються дві форми спільного фінансування:

  •  паралельне, фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними кредиторами в межах установленої для них квоти;
  •  співфінансування, за якого всі кредитори надають позики в ході виконання проекту. Один із кредиторів (банк-менеджер) координує і контролює підготовку і здійснення проекту.

Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн, що розвиваються, від кредиторів.

Синдикати приватних банків надають кредит за умови одержання країною-позичальником кредитів міжнародних фінансових інституцій: МВФ, МБРР, ЄБРР та ін [77].

Основна мета подібного поділу праці між міждержавними і приватними банками - регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкових капіталів, з огляду на економічні та політичні чинники. Тому кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій посідають скромне місце щодо суми порівняно з двосторонніми урядовими кредитами й особливо кредитами приватних банків, єврокредитами, однак вони також відіграють важливу роль.

Однією з форм довгострокового приватного міжнародного кредиту є емісія цінних паперів.

Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на міжнародних ринках позичкових капіталів здійснюються за принципом єдності місця (у Нью-Йорку, Лондоні або інших фінансових центрах), валюти (звичайно валюти кредитора) та біржового котирування. Наприклад, французька позика на англійському ринку капіталів випускалась у фунтах стерлінгів і отримувалася англійськими інвесторами на основі лондонського котирування. Проте після Другої світової війни виникли перешкоди для розміщення облігаційних позик, особливо в Західній Європі. Це було пов'язано з браком довгострокових джерел позичкового капіталу і нестійкістю валют і платіжних балансів, строгим контролем за допуском іноземних позичальників на національні ринки позичкових капіталів. Тому набули розвитку міжнародні облігаційні позики, що випускаються одночасно на кількох головних ринках позичкових капіталів у валюті третьої країни і купуються інвесторами різних країн на основі котирувань місцевих бірж країн, де обертаються ці облігації.

Облігаційні позики - важливий кредитний механізм, з допомогою якого акумулюються та спрямовуються в інші країни як позичковий капітал, так і нагромадження фізичних осіб, корпорацій і держави.

Новою формою міжнародного кредитування є проектне фінансування. Хоча узвичаєним є термін "проектне фінансування", мова йде не про субсидування, а про кредитування проектів на певний строк. Його специфіка полягає в тому, що основні етапи інвестиційного циклу пов'язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, очолюваного банком-менеджером. Банк, що організовує проектне фінансування, виділяє кілька етапів інвестиційного циклу:

  •  пошук об'єктів вкладень;
  •  оцінювання рентабельності проекту і проектних ризиків;
  •  розроблення схеми кредитування (фінансовий монтаж операцій) і пакету забезпечення;
  •  укладення взаємо погоджених угод з учасниками проектного фінансування;
  •  виконання виробничої, комерційної та фінансової програми, супроводження проекту до повного погашення кредитів;
  •  оцінювання фінансових результатів проекту та їх зіставлення з запланованими показниками.

У великих банках до складу Департаменту проектного фінансування, крім кредитних експертів, входять інженери. Для оцінювання техніко-економічного забезпечення проекту та розрахунку різних варіантів його реалізації банк, як правило, залучає незалежних експертів, стягуючи за це спеціальну комісію з клієнта до вирішення питання про надання йому кредиту.

Загальновизнані у світовій практиці основні принципи проектного фінансування зводяться в основному до таких:

По-перше, оцінюючи проект, банк виходить із песимістичного прогнозу. При визначенні запасу міцності проекту (відношення чистих надходжень від його реалізації до суми заборгованості за кредитом, включаючи проценти) у розрахунки закладається найменш сприятливий варіант розвитку подій. Висновок за проектом погоджується з усіма заінтересованими підрозділами і розглядається Комітетом міжнародних операцій і Генеральною дирекцією банку.

По-друге, до підписання кредитної угоди детально аналізується динаміка попиту і цін на продукцію, для виробництва якої береться кредит із метою визначення тренду на період експлуатації об'єкта, що кредитується. Вивчається динаміка цін на компоненти, необхідні для реалізації проекту. Звичайно проводиться порівняльний аналіз трьох варіантів: проекту спонсора, песимістичного сценарію банку і базового варіанта, підготовленого незалежними експертами.

По-третє, загальновизнаний принцип обмеженої відповідальності клієнта, що означає, що банк може претендувати на погашення кредиту лише за рахунок прибутків від реалізації даного проекту. Цей принцип починає діяти після технічного випробування, передбаченого кредитною угодою банку з клієнтом і підтверджуючого, що продуктивність досягла певної проектної потужності (звичайно 75%). Тоді проект вважається завершеним, і єдиним забезпеченням погашення цієї частини кредиту є доходи від його експлуатації.

По-четверте, додатковим забезпеченням погашення кредитів служать такі гарантії спонсорів проекту:

а) платіжна гарантія - безумовне зобов'язання при настанні гарантійного випадку перерахувати банку певну суму;

б) гарантія завершення проекту включає зобов'язання спонсорів не відмовлятися від здійснення проекту;

в) гарантія забезпечення постачання всім необхідним фірми, що займається реалізацією проекту. Банк може запросити контракт між спонсором і цією фірмою (звичайно філією спонсора) про умови його постачання;

г) додаткова гарантія у формі депозиту спонсора або фірми, що реалізує проект, у банку-кредиторі.

Ці гарантії спонсора або його банку страхують ту частину кредиту, яка надається в період розроблення та будівництва до нормального функціонування об'єкта.

По-п'яте, банки приймають ризик, що виникає під час експлуатації об'єкта, що кредитується. Вони наполягають на укладенні контрактів фірми зі споживачами продукції, страхуючи себе від комерційного ризику на період до повного погашення кредиту. Кредитор компенсує підвищений ризик збільшенням розміру банківської маржі.

По-шосте, фінансовий монтаж операції при проектному фінансуванні передбачає різні умови надання кредитів, включаючи процентні ставки в межах відповідних часток. Під час розроблення моделі проектного фінансування співвідношення між власними й позиченими коштами коливається залежно від галузі (20:80; 30:70; 40:60). Залучення коштів позичальника, особливо на початковій стадії, міцніше "прив'язує" його до проекту, ніж у разі реалізації останнього винятково за рахунок позичених коштів.

По-сьоме, оцінюючи кредитований об'єкт, банк аналізує відношення загальної суми очікуваних чистих надходжень (за вирахуванням витрат) до загальної суми основного боргу і відсотків за кредитом. Коефіцієнт покриття боргу, як правило, повинен бути не меншим 1,3 (іноді 1,8), залежно від ступеня ризику та специфіки галузі.

По-восьме, погашення кредиту здійснюється послідовно і його графік пов'язаний із експлуатаційним циклом таким чином, що повернення кредиту починається після досягнення певного рівня продуктивності. При цьому темпи погашення пов'язані зі зростанням виробництва (наприклад, видобутку нафти), стабілізацією його рівня та спаду. Банки намагаються завершити погашення кредиту до фази спаду.

Контрольні запитання:

  1.  Що таке міжнародний кредит? Які його джерела?
  2.  Охарактеризуйте принципи міжнародного кредиту?
  3.  У чому полягають функції міжнародного кредиту?
  4.  Охарактеризуйте форми міжнародного кредиту.


2. Облігаційна форма кредитування

1. Сутність міжнародного ринку облігацій

Облігація - це фінансовий інструмент який регулює позичкові процеси та за яким позичальник (емітент) зобов'язується сплатити кредиторові (інвесторові) всю суму боргу плюс проценти протягом певного проміжку часу.

Термін "міжнародні облігації" вживається у широкому та вузькому значеннях. У широкому сенсі в це поняття входять усі основні боргові інструменти, які розміщуються на міжнародних фінансових ринках, -і облігації, і ноти. У вузькому - лише міжнародні облігації. Надалі ми вживатимемо даний термін у вузькому значенні. У цьому контексті ринок міжнародних облігацій представлений двома основними типами облігацій:

  •  іноземні облігації;
  •  єврооблігації, або євробонди.

Відмінності між цими типами цінних паперів стосуються насамперед сфери та методики їхнього розміщення, режиму оподаткування, обсягу надання інформації при емісії, кола потенційних покупців. Облігації, випуск яких охоплює обидві категорії міжнародних облігацій - іноземні облігації та єврооблігації, - дістали назву глобальних облігацій.

До основних учасників міжнародного ринку цінних паперів належать міжнародні позичальники, котрі залучають необхідні фінансові ресурси на міжнародному ринку позичкових капіталів і, відповідно, виступають емітентами цінних паперів. Традиційно виділяють шість категорій емітентів міжнародних цінних паперів, які застосовують найрізноманітніші стратегії залучення фінансування на міжнародних ринках:

  •  наднаціональні інституції — насамперед міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародний банк реконструкції й розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, а також регіональні банки реконструкції й розвитку;
    •  суверенні позичальники — національні центральні уряди як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються;
    •  субсуверенні позичальники — регіональні уряди, наприклад уряди німецьких земель, провінцій Канади, штатів Австралії тощо, а також органи муніципальної влади;
    •  квазісуверенні позичальники — державні і напівдержавні установи та агенції;
    •  фінансові інституції, серед яких найважливіше місце посідають комерційні та інвестиційні банки;
    •  корпорації нефінансового сектора — насамперед транснаціональні корпорації та великі національні корпорації.

Основними покупцями міжнародних цінних паперів с міжнародні інвестори, які поділяються на дві групи:

  1.  роздрібні інвестори — приватні особи;
    1.  інституційні інвестори — фінансові інституції, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, взаємні фонди та інвестиційні компанії, хедж-фонди та ощадні банки, які інвестують залучені кошти у фінансові активи на професійній основі.

Роздрібні інвестори віддають перевагу інвестуванню в єврооблігації, тоді як інституційні інвестори є головними вкладниками в іноземні облігації Втім, і на ринку єврооблігацій, і на ринку іноземних облігацій інституційні інвестори абсолютно переважають.

На ринку міжнародних облігацій діє незначна кількість основних інвестиційних посередників, котрі укладають переважну частину всіх угод з розміщення облігацій і здійснюють переважну частину міжнародних трансакцій з цінними паперами. Це такі інвестиційні банки та фірми з торгівлі цінними паперами, як Merril Lunch, JP Morgan, Morgan StanleyDW, Deutsche Banc, GoldmanSachs, Warburg Dillon Read, Credit Suisse First Boston, Salomon SB, ABN AMRO, ING Barings, Lehman Brothers, Nomura, Union Banc of Switztrland та деякі інші. Наприкінці 90-х років ринкова частка 10 банків-лідерів становила майже 80 % [37, с. 198].


2. Загальна характеристика ринку іноземних облігацій

Іноземні облігації (Foreign Bonds) - це цінні папери, які регулюють боргову діяльність та випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі і деноміновані в національній або іноземній валюті.

Залежно від країни емісії іноземні облігації мають спеціальні назви: Yankee Bonds у США, Bulldog Bonds у Великій Британії, Chocolate Bonds у Швейцарії, Samourai та Shibosai Bonds у Японії, Kangaroo Bonds в Австралії, Rembrand Bonds у Голландії тощо.

Місцеві інвестори найчастіше виступають основними покупцями іноземних облігацій, яким інвестування в такі інструменти надає можливість здійснити міжнародну диверсифікацію ризику неплатежу за облігаціями, незважаючи на коливання валютних курсів. Емітентів іноземні облігації приваблюють тим, що відкривають доступ до великих національних ринків позичкового капіталу. До того ж іноземні облігації мають ціну вищу, ніж єврооблігації. Цінові переваги випуску іноземних облігацій перевищують негативні наслідки урегульованості і є основною причиною постійного припливу іноземних бондів на національні ринки. Втім, з появою ринку єврооблігацій роль ринку іноземних облігацій помітно знизилася, а темпи його розвитку істотно відстають від темпів розвитку ринку міжнародних облігацій.

Доступ на ринок іноземних облігацій ускладнений для тих міжнародних позичальників, котрі не мають високого кредитного рейтингу та значного рівня капіталізації. Але випустити облігації на внутрішній ринок іншої країни, яка дозволяє відкрити у себе ринок іноземних облігацій, теоретично може будь-який емітент. Тому основними учасниками-емітентами цього ринку є міжнародні організації, національні уряди та корпорації з найвищим рейтингом кредитоспроможності ААА. Для позичальників із країн, що розвиваються, доступ на ринок іноземних облігацій обмежений.

На розвиток Ринків іноземних облігацій впливають національні економічні фактори. Це зумовлює відмінності в інвестиційних характеристиках аналогічних боргових інструментів, які випускаються на різних національних ринках. Проте можна визначити загальні риси іноземних облігацій. Звичайно іноземні облігації — це відносно довгостроковий борговий інструмент із терміном погашення 20 - 30 років. Це пояснюється тим, що головними інвесторами в іноземні облігації є інституційні інвестори, які інвестують кошти на тривалі строки. Відповідно довгострокові іноземні облігації часто передбачають застереження про неможливість їх дострокового погашення емітентом раніше визначеного терміну. У разі раннього погашення облігацій, наприклад, у перший рік після визначеного застереженням терміну, емітент має сплачувати інвесторам премію, яка компенсує їм утрачений прибуток. Іноземні облігації є переважно інструментом з фіксованим доходом, а процентні ставки за ним, як правило, визначаються рівнем процентних ставок, що склався на місцевому національному ринку довгострокових позичкових капіталів. Іншим фактором, що впливає на процентні ставки за іноземними облігаціями, є міжнародна кредитоспроможність того чи іншого позичальника. За інших рівних умов рівень процентного доходу за іноземними облігаціями залежить також від стабільності валюти емісії. Загальне правило таке: чим стабільнішою є валюта випуску, тим нижчими є процентні ставки.

3. Емісія та обіг іноземних облігацій

Емісія іноземних облігацій здійснюється через механізм андеррайтингу.

Андеррайтинг — це купівля або гарантування купівлі цінних паперів при їх первинному розміщенні для продажу інвесторам.

Гарантує розміщення емітованих облігацій серед місцевих інвесторів звичайно національний синдикат банків або Інвестиційний банк. Іноді до андеррайтингу можуть залучатися й іноземні інвестиційні банки з країни позичальника. Основним ризиком, котрий несуть андеррайтери іноземних облігацій, є процентний ризик. Якщо після викупу облігацій андеррайтером процентні ставки на ринку зростуть, то він матиме збитки внаслідок відповідного падіння цін на облігації.

Іноземні облігації розміщуються на публічному та приватному ринку. Публічний ринок — ринок, на якому розміщення цінних паперів відбувається шляхом публічних оголошень і продажу необмеженій кількості інвесторів. На приватному ринку цінні папери розміщуються серед обмеженої кількості заздалегідь відомих інвесторів без публічної пропозиції та продажу.

Випуск і обіг іноземних облігацій регулюється законодавством країни емісії, і тому можуть супроводжуватися значними витратами для емітента. Проблеми виходу на цей ринок пов'язані насамперед із необхідністю реєстрації емісії в Комісії з цінних паперів або в Міністерстві фінансів, розкриттям фінансової інформації про емітента, а також з обмеженнями на торгівлю незареєстрованими або не внесеними в біржовий лістинг цінними паперами. Так, для публічних ринків реєстраційні вимоги передбачають надання фінансово-економічної інформації про стан емітента за попередні роки та звітний період; причому ця звітність має бути гармонізована зі стандартами країни емісії. Приватні розміщення звичайно більш ліберальні — емітент не зобов'язаний надавати свою фінансову звітність, підготовка розміщення відбувається порівняно швидко, — але й вони передбачають певні обмеження. Зокрема, це можуть бути обмеження на торгівлю або на розміри емісії приватного розміщення. При приватному розміщенні часто вводиться "період очікування", тобто вимога обов'язкового дво- або трирічного періоду володіння активами з дати розміщення для отримання дозволу на торгівлю на вторинному ринку. Так, у США обмеження на перепродаж цінних паперів — торгівлю кваліфікованих інвесторів між собою — були скасовані лише в 90-ті роки, а в Японії дворічний обмежувальний період зберігається досі. Аналогічні обмеження діють і на ринку приватних розміщень Великої Британії.

Розмір приватного розміщення може залежати від рейтингу емітента або бути прив'язаним до публічних випусків. Наприклад, у Японії емітент із рейтингом ААА може брати позику до 30 млрд. єн, а з рейтингом нижче АА — до 20 млрд. єн, причому для будь-якого емітента загальна сума річного випуску приватно розміщених облігацій не може перевищувати однієї третини публічних випусків іноземних облігацій. Такі обмеження значною мірою знижують ліквідність ринків іноземних облігацій, збільшують їхню вартість, що, в кінцевому підсумку, зменшує привабливість таких ринків для позичальників.

Основними ринками іноземних облігацій є Цюріх, Франкфурт, Нью-Йорк і Токіо. Найбільший за емісіями ринок іноземних облігацій — ринок облігацій, деномінованих у швейцарських франках, а найважливіші й найдоступніші для позичальників із країн з перехідною економікою — ринки іноземних облігацій США та Японії.

4. Загальна характеристика ринку єврооблігацій

Єврооблігації (Eurobonds) — боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капіталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами.

Ключові відмінності такого інструменту, як єврооблігації, полягають у тім, що вони:

  •  розміщуються міжнародним синдикатом;
    •  доступні відразу ж після емісії інвесторам кількох країн.

Ринок єврооблігацій поділяється на кілька секторів залежно від валюти, у якій деноміновані боргові зобов'язання. Наприклад, єврооблігації, деноміновані в доларах США, мають назву євродоларових облігацій (Eurodollar Bonds). Єврооблігації, деноміновані в єнах, називаються євроєновими облігаціями (Euroyen Bonds).

В перше єврооблігацій з’явилися у липні 1963р., коли італійська шляхобудівельна компанія Autostrade у здійснила випуск облігацій, деномінованих у доларах США, і розмістила їх у різних країнах. Згідно з найпоширенішою точкою зору, саме цей випуск і став першою емісією єврооблігацій.

Поява та розвиток ринку єврооблігацій пов'язані з різними економічними причинами та з інтернаціоналізацією господарського життя за умов державних обмежень на фінансові операції. Безпосереднім приводом виникнення цього ринку стало введення урядом США в 1963р. обмеження на залучення іноземними позичальниками коштів на американському ринку капіталів —"вирівнювального" податку на процентні доходи, а подальшими стимулами до його розвитку були обмеження 1965 і 1968 рр. на вивіз капіталу за кордон. Аналогічні обмеження діяли і на інших національних фінансових ринках. Так, у ФРН було введено оподаткування доходів нерезидентів за внутрішніми облігаціями "біля джерела" їх отримання. Намагання позичальників уникнути згаданих обмежень і привели до стрімкого розвитку ринку єврооблігацій. Але навіть після скасування державних обмежень на рух капіталів у 70-ті роки і лібералізації національних фінансових ринків у 80-ті роки ринок євроінструментів розвивався прискореними темпами, оскільки на той час він уже завоював популярність як у емітентів, так і в інвесторів, визначилися основні стабільні джерела фінансових ресурсів цього ринку (наприклад, доходи країн — експортерів нафти), сформувалася його інфраструктура тощо. Важливим фактором, який сприяв швидкому зростанню ринку єврооблігацій, стала поява на початку 80-х років валютних свопів, які дали змогу конвертувати кошти, отримані за рахунок продажу єврооблігацій, в інші валюти. І тепер ринок євробондів є найважливішим джерелом середньострокових фінансових ресурсів для багатьох великих банків, корпорацій, а також для центральних і місцевих урядів. Він приваблює емітентів як своєю великою місткістю, так і тим, що дає змогу уникнути країнних ризиків, зменшити витрати на залучення фінансування за рахунок податкових пільг, а також проведення арбітражних операцій, використання різниці у валютних курсах, процентних ставках тощо. А позаяк цей ринок не регулюється і єврооблігації не підлягають прямому оподаткуванню, то ринок єврооблігацій має істотні переваги не лише для емітентів, але й для інвесторів.

На сьогодні до емісії єврооблігацій допускаються відомі емітенти у міжнародному економічному середовищі, котрі прагнуть залучити значний обсяг фінансових ресурсів. Протягом тривалого часу позичальниками були .майже виключно транснаціональні компанії та фінансові інституції індустріально розвинутих країн, уряди цих країн, а також міжнародні валютно-фінансові організації. Пізніше до них приєдналися країни, що розвиваються. З початку 90-х років на євроринку з'явилися й емітенти з країн з перехідною економікою, причому їхня частка постійно зростає [ 53, с. 147].

5. Єврооблігації як фінансовий інструмент

В основному міжнародні облігації оцінюють за наступними інвестиційними показниками:

  •  термін до погашення;
    •  дохідність;
    •  податковий статус;
    •  ліквідність;
    •  імовірність несплати тощо.

Існує щонайменше п'ять основних переваг випуску єврооблігацій над випуском іноземних облігацій:

  •  дохідність єврооблігацій і вартість фінансування: євробонди мають нижчий рівень дохідності й тому є кращим джерелом капіталу для великих емітентів. Нижча дохідність єврооблігацій зумовлена податковими пільгами, якими вони користуються при емісії або щодо доходів. Так, багато які корпоративні позичальники випускають єврооблігації через дочірні фінансові компанії, зареєстровані в офшорних "податкових схованках". Такі випуски не оподатковуються ні прибутковим податком, ні податком на приріст капіталу;
    •  національний контроль: єврооблігації вільні від контролю національних регулятивних органів і не підлягають національним правилам проведення операцій з цінними паперами тих країн, у валюті яких випущено облігації;
      •  гнучкість: єврооблігації є більш гнучким інструментом як для позичальника, так і для інвестора, адже базові види єврооблігацій можуть бути модифіковані згідно з вимогами інвесторів або емітентів; оподаткування доходів і прибутковість інвестування: на відміну від інших цінних паперів з фіксованим доходом, доходи за єврооблігаціями сплачуються власникам цих паперів у повному обсязі, без утримання податку "біля джерела" в країні емісії. Водночас від власників єврооблігацій не вимагається офіційна реєстрація, тому єврооблігації забезпечують інвесторам "податкову анонімність", отже, надають ширші можливості для отримання прибутку;
      •  валютний й ризик: єврообліга ції можуть випускати ся не лише в будь-якій валюті, але й як дуальні та мультивалютні облігації, рух коштів за якими відбувається у більш ніж одній валюті. Завдяки формуванню оптимального валютного "коктейлю" при випуску облігацій євроринок надає крашу можливість уникнути валютних ризиків.

На відміну від решти ринків цінних паперів, ринки еврооблігацій відрізняються найбільшою різноманітністю інструментів. На цьому ринку перебувають в обігу досить різні за своєю конструкцією боргові цінні папери, що забезпечує гнучкість і пристосовуваність ринку до потреб позичальників та інвесторів. Разом з тим можна виділити основні характеристики типових еврооблігацій.

Євробонди купуються інвесторами різних країн, тому звичайно є інструментом на пред'явника у формі прямої вимоги на позичальника. Саме "пред'явницький" характер еврооблігацій забезпечує високий ступінь анонімності операцій з ними. Валюта, в якій деномінуються євробонди, відрізняється як від валюти країни емітента, так і від валюти тих країн, де відбувається випуск. Наприклад, український емітент звертається на ринок євробондів, якщо випускає деноміновані в доларах СІЛА облігації і продає їх європейським чи японським інвесторам.

Строк обігу євробондів коливається від 1 до 10 років. Випуски євродоларових облігацій звичайно 5-річні. Ринок еврооблігацій зі строком обігу більш як 5 років набагато менш ліквідний і вимагає вищої дохідності. Коротші терміни погашення євробондів порівняно з іноземними облігаціями пояснюються тим, що короткострокові інструменти надають інвесторам можливість контролювати ризики, тоді як довгострокові інструменти пов'язані з вищим супутнім ризиком.

Процентна ставка єврооблігації є фіксована та плаваюча. Процент за євобондами розраховується на основі 360-денного року і сплачується, як правило, раз на рік повністю - без податку на репатріацію. Процентні ставки за єврооблігаціями в тенденції визначаються процентними ставками на аналогічні боргові інструменти на ринках тих країн, у валюті яких було здійснено емісію, але повної відповідності між ними немає. Обсяг однієї євродоларової емісії звичайно становить 100-400 млн. дол., утім, вони можуть бути й більш значними за масштабом. Великі за обсягами емісії мають більшу ліквідність на вторинних ринках [37, с. 226].

Євробонди пов'язані з різноманітними інвестиційними ризиками, які залежать від рейтингу країни перебування емітента, фінансового стану самого емітента, а також від строку погашення облігацій. Оскільки до того ж євробонди не мають забезпечення, то звичайно їхній випуск супроводжується присвоєнням кредитного рейтингу. Крім того, нині при випуску євробондів, особливо корпоративних, передбачаються зобов'язання щодо розпорядження капіталом, які обмежують або нові позики з боку емітента, або суму основного капіталу, котру емітент має право реалізувати до закінчення строку погашення облігації. Невиконання емітентом цих зобов'язань дає власникові єврооблігацій право вимагати негайного їх погашення.

Контрольні запитання:

  1.  Що таке облігація?
  2.  Чим відрізняється облігація від єврооблігації?
  3.  В чому сутність міжнародного ринку облігацій? На скільки він важливий?

3. Ринки кредитних банківських зобов'язань

Комерційні банки можуть одержати кредитні ресурси на міжнародних фінансових ринках. Доступ на ці ринки мають великі міжнародні банки. Місцеві банки можуть одержати кредит через взаємодію з тими банками, які щоденно працюють на зазначених ринках.

Найбільший і найдинамічніший фінансовий ринок світу - міжнародний ринок євродоларів (доларів США, які функціонують за межами цієї країни).

Після другої світової війни країни колишнього соціалістичного табору прийняли рішення про переказ своїх валютних резервів з американських банків, де вони перебували під час війни, до банків Лондона, тоді і утворився ринок євродоларів. Інтенсивний розвиток ринку почався в 60-ті роки з виникненням кризи зовнішніх платежів США, пов'язаної з великими видатками на війну у В'єтнамі. Зростання конкурентних позицій європейської та японської економік також сприяло становленню вільного ринку доларів США в Європі, тобто євроринку. Низькі ставки відсотків на американському внутрішньому ринку, особливості валютного регулювання, законодавче обмеження рівня ставок і правила оподаткування у США створили вигідніші умови інвестування доларів на євроринку, ніж усередині країни. Водночас європейські банки здобули право вільного використання іноземної валюти, а валютне регулювання європейських країн стало гнучкішим.

Спочатку євроринок розміщувався в Лондоні, який і тепер лишається його головним фінансовим центром. Згодом ринки євродоларів було сформовано у Франції (Париж), Бельгії (Брюссель), Швейцарії (Цюріх), Люксембургу, Німеччині (Франкфурт-на-Майні). Нині євроринок вийшов за географічні межі Європи і включає багато країн світу, таких як Канада (Торонто), Сінгапур, Гонконг, Японія (Токіо), Бахрейн та інші. Євроринок приваблює своїм великим розміром, ліберальним регулюванням і порівняно низькими ставками запозичення.

Структура секторів євроринку:

  •  ринки є врокредиті в;
    •  ринки єврооблігацій;
      •  ринки простих боргових зобов'язань (євронот, евровекселів);
      •  строковий сектор євроринку.

Основи та механізм проведення фінансових операцій на євроринку не відрізняються від аналогічних операцій на національних кредитних ринках, а відмінності стосуються деяких методів регулювання банківської діяльності та рівнів дохідності. На євродоларовому ринку діють ставки LIBOR (London Interbank Offer Rate - лондонська міжбанківська ставка пропозиції) та LIBID (лондонська міжбанківська ставка попиту) або ставки такого типу - FIBOR PIBOR, що застосовуються в інших фінансових центрах торгівлі євродоларами (в абревіатурі типу LIBOR назва "лондонська" є історичною, а не географічною і може застосовуватися до будь-якого сегмента євроринку). Ставки попиту та пропозиції кредитних ресурсів встановлюють найбільші міжнародні банки диференційовано залежно від терміну надання позики та виду валюти.

Традиційна форма короткострокового та середньострокового фінансування на євроринку - це єврокредит, який існує в чотирьох основних видах позик;

  •  позика з плаваючою ставкою (роловерний кредит);
    •  позика з фіксованою ставкою;
      •  резервний кредит, або овердрафт, у євровалюті;
      •  синдикатний кредит, який надається групою міжнародних банків і дає змогу обмежити кредитний ризик часткою участі в кредитній угоді.

Відсоткові ставки за єврокредитами базуються на ставці LIBOR, до якої може додаватися маржа, що залежить від кон'юнктури ринку та кредитоспроможності (рейтингу) позичальника. Розрахунок відсоткових виплат здійснюється за європейською системою (база - 360 днів, кількість днів у кожному місяці - фактична), що деякою мірою компенсує порівняно низький рівень LIBOR. Тип обраної системи нарахування відсотків обов'язково фіксується в кредитному договорі.

Для синдикатних кредитів до вартості запозичення включається комісійна винагорода банкові, який став організатором синдикату, агентська комісія за бухгалтерське обслуговування позики.

Діапазон строків надання єврокредитів досить широкий - від одноденних кредитів (overnight) до кредитів на 10-12 років (синдикатні кредити). Єврокредити надаються на різні суми, але здебільшого мінімальна сума становить 50 тис. дол. США, а середня сума синдикатних кредитів сягає 100 млн. дол. США. Високотехнологічні телекомунікіаційні системи переказування грошей, такі як SWIFT, CHIPS дають змогу проводити міжнародні кредитні операції в короткі строки.

Переваги традиційного євро кредиту:

  •  можливість швидкого укладання у годи;
    •  різноманітність строків погашення основного боргу та виплати відсотків;
      •  надання права вибору валюти;
      •  низький рівень ставок запозичення.

Це зробило єврокредити важливим інструментом єврооперацій на міжнародних ринках. Недолік цього інструменту - низький рівень ліквідності, що важливо для кредиторів.

На розвиток євровалютного ринку впливають великі банки, посередники та інвестори, та при цьому позики на євроринку доступні для будь-яких позичальників. Основна частина банківських кредитів (близько 60%) припадає на позичальників із країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Країни з перехідною економікою не мають необмеженого доступу до світових ринків капіталів, тому в основному користуються багатостороннім механізмом фінансування. Головною його умовою є наявність угоди з Міжнародним валютним фондом (МВФ), яка відкриває шлях до інших джерел фінансування. За останні роки фінансові взаємини східноєвропейських країн, включаючи Україну, з міжнародною фінансовою спільнотою формувалися під впливом серйозних змін. Міжнародні банки переглянули свою політику кредитування у східноєвропейському регіоні, що спричинило зростання обсягів приватного банківського кредитування. Необхідною умовою одержання міжнародного кредиту позичальником із країн з перехідною економікою є наявність позитивного аудиторського висновку аудиторської компанії світового рівня (K.P.M.G, Price Waterhouse, Ernst & Young та ін.).

Євроринки сприяють раціональнішому розподілу фінансових ресурсів у планетарному масштабі, пропонують нестандартне вирішення проблем і новий фінансовий інструментарій. Загалом вони характеризуються високою спроможністю пристосовуватися до економічної ситуації у світі. Поряд із традиційними єврокредитами позичальники міжнародних ринків дедалі частіше використовують інші альтернативні джерела отримання грошових коштів, такі як запозичення шляхом випуску єврооблігацій, євронот, євровекселів та інших цінних паперів.

Контрольні запитання:

  1.  ІЦо таке єврокредит?
    1.  Охарактеризуйте особливості єврокредиту.
    2.  Які відсоткові ставки існують на ринку єврокредитів?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

12687. Файловые системы в Windows. Файловые системы FAT, FAT 32, NTFS 66.5 KB
  Лабораторная работа №. Тема: Файловые системы. Цель: Изучить файловые системы FAT FAT 32 NTFS Файловая система – это общая структура определяющая в операционной системе наименование сохранение и размещение файлов. Файловая система отводит место для зап
12688. Решение уравнений в пакете MatLab 925 KB
  Лабораторная работа №1. Решение задач в MatLab Цель лабораторной работы – закрепление практических навыков решения задач в среде математического пакета MatLab необходимых выполнения лабораторных работ по дисциплине. Этап I. Решение уравнений в пакете MatLab Запустить п
12689. ИСПЫТАНИЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ И ПАСПОРТИЗАЦИЯ ВЕНТИЛЯЦИОННЫХ УСТАНОВОК 589.5 KB
  Отчет по лабораторной работе ИСПЫТАНИЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ И ПАСПОРТИЗАЦИЯ ВЕНТИЛЯЦИОННЫХ УСТАНОВОК Цель работы: получить навыки проведения измерений необходимых для испытания оценки эффективности и паспортизации механической вентиляционной установки. При выпол...
12690. Испытание эффективности и паспортизации вентиляционных установок 236 KB
  Лабораторная работа № 4 по теме Испытание эффективности и паспортизации вентиляционных установок Цель работы: получить навыки проведения измерений необходимых для испытаний оценки эффективности и паспортизации механической вентиляционной установки. Описание...
12691. ИЗМЕРЕНИЕ ВИБРАЦИИ С ПОМОЩЬЮ ПРИБОРА ВШВ–003–М2 251 KB
  Закрепить основные теоретические положения о производственной вибрации как об опасном и вредном производственном факторе; научиться оценивать вибрации на рабочих местах и определять эффективность виброизоляции
12692. Порядок измерения и оценка шума. Измерение и уменьшение производственного шума 82.5 KB
  Измерение и уменьшение производственного шума Цель работы: Закрепить знания о физической сущности шума научиться измерять шум на рабочем месте овладеть с практическими навыками работы с прибором ВШВ003М2 для измерения шума....
12693. ЗАЩИТА ОТ СВЧ - ИЗЛУЧЕНИЙ 478 KB
  Лабораторная работа №1 ЗАЩИТА ОТ СВЧ ИЗЛУЧЕНИЙ по дисциплине Безопасность жизнедеятельности в чрезвычайных ситуациях Цель работы. 1 ознакомить студентов с характеристиками электромагнитного излучения и нормативными требованиями к его уровням; ...
12694. ОЦЕНКА И КОНТРОЛЬ ОСВЕТИТЕЛЬНЫХ УСЛОВИЙ ПРОИЗВОДСТВЕННЫХ ПОМЕЩЕНИЙ 115.5 KB
  Лабораторная работа №3 ОЦЕНКА И КОНТРОЛЬ ОСВЕТИТЕЛЬНЫХ УСЛОВИЙ ПРОИЗВОДСТВЕННЫХ ПОМЕЩЕНИЙ по дисциплине Безопасность жизнедеятельности в чрезвычайных ситуациях Цель работы 1 ознакомиться с устройством и порядком применения имеющихся приборов для и...
12695. АНАЛИЗ УСЛОВИЙ ЭЛЕКТРОБЕЗОПАСНОСТИ В ТРЕХФАЗНЫХ ЭЛЕКТРИЧЕСКИХ СЕТЯХ НАПРЯЖЕНИЕМ ДО 1кВ 313.5 KB
  АНАЛИЗ УСЛОВИЙ ЭЛЕКТРОБЕЗОПАСНОСТИ В ТРЕХФАЗНЫХ ЭЛЕКТРИЧЕСКИХ СЕТЯХ НАПРЯЖЕНИЕМ ДО 1кВ Отчет по лабораторной работе № 1 по дисциплине безопасность жизнедеятельности в чрезвычайных ситуациях Цель работы – исследовать опасность прикосновения человека к фазно