8812

Історія виникнення, сучасний стан та розвиток банківської системи

Реферат

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Історія виникнення, сучасний стан та розвиток банківської системи 1. Походження та розвиток банків 2. Поняття, призначення та класифікація банків 3. Сучасні банківські системи та їх характеристики 4. Становлення та розвиток банківської системи Украї...

Украинкский

2013-02-17

117.7 KB

73 чел.

Історія виникнення, сучасний стан та розвиток банківської системи

1. Походження та розвиток банків

2. Поняття, призначення та класифікація банків

3. Сучасні банківські системи та їх характеристики

4. Становлення та розвиток банківської системи України

1. Походження та розвиток банків

Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, ввійшли до більшості європейських мов практично одночасно — в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом bancheri в Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banco. Старофранцузьке слово banque та італійське bancа декілька сотень років тому означали одне й те саме — "лавка міняйли". Слова banquier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Виникнення банків і банківської справи історично пов'язано з потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого — міняйли, банкіри та фінансово-кредитна система.

У Стародавній Греції банкірів називали "трапезитами". Більшість із них за походженням були іноземцями та рабами-вільновідпущениками, які згодом ставали громадянами. Характерною особливістю ведення банківських операцій того часу був низький розвиток їхнього юридичного оформлення. У суді велике значення мали репутація і слово банкіра, а також зізнання свідків. Трапезити здійснювали обмін монети, приймали вклади, проводили безготівкові розрахунки, надавали кредити під заставу рухомого та нерухомого майна. Середній процент за позику становив 10—20 %.

Держава не втручалася у діяльність трапезитів, майже не регулювала розмір процентів і не користувалася послугами приватних банкірів. Державними банками були храми. Вони залучали вклади, надавали довгострокові кредити, проводили операції з державними коштами. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.

Перші банкіри зрозуміли, що накопичені грошові багатства можна віддати в тимчасове користування або самостійно відкривати торговельні та ремісничі підприємства, маючи від них значну користь. Насамперед, вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках — будинки, дорогоцінні речі та навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції зі залучення капіталу, а потім і розміщення його з певною вигодою.

Стародавній Рим запозичив банківську справу в Греції. Банкіри обмінювали та перевіряли монети, приймали вклади, видавали кредити, проводили безготівкові розрахунки. В їхню діяльність активно втручалася держава. Операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавньому Римі менсаріями.

Характерними ознаками ведення банківництва у Стародавньому Римі були високий рівень організації діловодства та детальна правова регламентація банківських операцій. Римським банкірам приписують введення в економічну науку понять "дебет" і "кредит", використання прибутково-видаткової та головних книг, надання їх як доказів у суді.

Жвава торгівля стала основним чинником відродження банківської справи в IX ст. Банківські операції здебільшого провадили торговельні доми, утворені в містах Північної Італії. Вони не тільки обслуговували внутрішній ринок, а й надавали кредити королям і великим феодалам усіх європейських країн.

Попередниками банків в Італії були середньовічні міняйли — представники грошового капіталу; вони приймали грошові вклади купців і спеціалізувались на обміні грошей різних міст і країн. Із часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні гроші для надання кредитів та отримання процентів, що означало перетворення міняйлів у банкірів.

У XVI—XVII ст. купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами-купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям.

В Англії банківська система виникла в XVI ст., причому перші банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців. Польсько-Литовська держава, а згодом і Річ Посполита не мали банківської системи в сучасному розумінні цього поняття. Але кредитні відносини, які є необхідним підґрунтям розвитку економіки, в XIV—XV ст. уже перебували на досить високому рівні розвитку. Окремо існувало християнське та єврейське банківництво.

У XVI ст. у Польщі паралельно з економікою розвивався й централізований кредит. Ломбардні операції здійснювали переважно єврейські фінансисти, яким найчастіше доводилося мати справу з християнським населенням. У XVH ст. існували установи, де укладали кредитні угоди.

Кредитні відносини на польських землях у XVII ст. були децентралізованими. Водночас у сільській місцевості, де позичкові каси забезпечували потреби громади в грошах і зерні, вони розвивались досить активно. У містах великими капіталами оперували загальні банки, створені європейською спільнотою. XVII ст. стало періодом концентрації банківських капіталів у Польщі та їх проникнення в міжнародну економіку.

У Київській Русі також існували досить розвинені кредитні відносини, які охоплювали вітчизняних та іноземних купців та державну скарбницю.

Аби уникнути суперечок та обмеження рівня процентів, у збірнику законів "Руська Правда" були статті, які регламентували відповідні положення. Просте населення обслуговували лихварі-євреї.

На українських землях формування банківської системи пов'язують із появою мережі установ Державного банку Російської імперії. У 1860 р. його контори відкрили в Києві, Харкові, Одесі, а також відділення у Полтаві.

Сформована фінансово-кредитна система України XIX — початку XX ст. охоплювала: державні, іпотечні, акціонерні, приватні, сільські, міські, громадські банки, товариства взаємного кредитування, позичково-ощадні каси, ломбарди.

За часів СРСР суттєвого розвитку банківської справи не відбулося. Причина — повна підконтрольність банків державі.

Після проголошення незалежності в Україні було створено дворівневу банківську систему, що спричинило стрімкий розвиток недержавних (комерційних) банківських установ. Водночас банки почали швидкими темпами нарощувати спектр фінансових послуг, щоби привабити нових клієнтів. Саме в останні десятиліття з'явилися міжнародні грошові перекази, виплата зарплати за допомогою пластикових карток тощо.

Сучасні банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони:

1) забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання;

2) завдяки банкам діє механізм розподілу та перерозподілу капіталу за сферами і видами діяльності;

3) забезпечують економію суспільних витрат обігу;

4) раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів;

5) сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва та капіталу;

6) через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва тощо.

Роль банків суттєво змінюється в умовах подальшого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни загалом і кожної людини зокрема. Функції банків усе більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї — впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві.

Нині банки перетворилися на "фінансові супермаркети", які пропонують широкий спектр послуг для юридичних і фізичних осіб — від обміну валют до кредитування гігантів української промисловості.

2. Поняття, призначення та класифікація банків

У найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні ними шляхом "здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» (від 17 грудня 2000 р.), банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Нині банки на договірних умовах забезпечують кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб; приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;

—- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

— купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— касове виконання державного бюджету;

— придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

— купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

— купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів із них;

— довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

— надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Водночас банкам в Україні заборонено займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), а також діяльністю з усіх видів страхування (крім виконання функцій страхового посередника), їм заборонено використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умов, що таке майно має бути відчужене банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількістю та змістом функції банків.

П. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну, інвестиційного планування, платежів та розрахунків, кредитну, управління грошовими потоками, андерайтера, брокерську, страхування, трастову.

У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій (рис. 1).

Рис. 1. Функції банків

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обігу та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

Ощадно-капіталотворча функція полягає у залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення подальших великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.

Банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим суб'єктам господарювання та домашнім господарствам на відповідних умовах.

З попередньою тісно пов'язана кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин — тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох чинників, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обіговості продукції, коливань цін на неї тощо. Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Строки вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не збігатися зі строками, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної строковості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних суб'єктах господарювання за рахунок тимчасового їх надлишку в інших, причому в необхідних сумах і на потрібні строки.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Якщо норма обов'язкового резервування становитиме, наприклад, 10 %, то саме ця частина загальної суми залучених коштів має зберігатися банком у резервній формі (кошти на коррахунку НБУ та в касі).

Цей ефект називають банківським мультиплікатором, величину якого визначають за формулою:

М = 1/R,

де R — норма обов'язкового резервування.

Величина банківського мультиплікатора показує, скільки коштів може бути введено в обіг банківською системою на кожну одиницю початково залучених ресурсів.

Таким чином, спираючись на виділені основні функції банків, можна дати відповідне визначення поняття "банк".

Сучасний банк — це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління грошовими ресурсами суспільства й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

Банки класифікують за різними критеріями (рис.2).

1. За формою власності банки поділяють на унітарні та колективні.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи.

Державний банк — це банк, 100 % статутного капіталу якого належать державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Статут державного банку затверджується Постановою Кабінету Міністрів України.

Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного зі засновників законодавчо обмежена 35 % статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

2. Залежно від організаційної форми банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами публічними і приватними АТ (акціонерні банки) та кооперативними банками.

Рис. 2. Критерії класифікації банків

Акціонерні банки відкритого і закритого типів (вони становлять більше 84 % загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску та розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає акціонерне товариство* тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими та надійними. В Україні більшість комерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу. Найбільшим акціонерним товариством закритого типу є Промінвестбанк.

В Україні до вересня 2006 р. банки створювалися також у формі товариств з обмеженою відповідальністю (пайових банків). Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний капітал. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в капітал банку. Банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16 % від загальної їх кількості.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності, їх поділяють на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку належать: централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня та ін.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), Спостережна рада банку та Правління банку.

Статутний капітал кооперативного банку поділяють на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паї) має право одного голосу.

3. За походженням капіталу розрізняють банки:

— з вітчизняним капіталом;

— за участю іноземного капіталу;

— зі 100-процентним іноземним капіталом.

4. За територіальною ознакою банки бувають:

— міжнародні — обслуговують клієнтів у різних країнах;

— міжрегіональні (національні) — функціонують у межах однієї країни;

— регіональні (місцеві) — обслуговують певний регіон країни.

5. Залежно від розміру активів банки поділяють на найбільші, великі, середні та малі (табл. 5.1):

Таблиця 1. Класифікація банків України за обсягом активів і розміром регулятивного капіталу

Групи 

Обсяг активів млрд. грн 

Розмір регулятивного капіталу, млрд. грн 

Найбільші — І група

> 10

> 1

Великі — II група

> 3

> 300

Середні — III група

> 1

> 100

Малі — IV група

< 1

< 100

На банківському ринку України більшість банків — малі (активи менше 1 млрд. грн). На початок 2010 р. до десятки найбільших банків (активи яких становили понад 10 млрд. грн) входили: Промінвестбанк, Брокбізнесбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк Райффайзенбанк "Аваль", Ощадбанк, Надра, Укрексімбанк, Укрсиббанк, OTP Банк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

6. Залежно від наявності філій комерційні банки можна класифікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення в усіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять Райффайзенбанк "Аваль" (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними.

7. Залежно від діапазону операцій, що виконують, та сектору ринку, де вони функціонують, розрізняють такі види банків (рис. 3):

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

Рис. 3. Класифікація банків залежно від діапазону операцій

До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами е кооперативи. Процес створення таких банків в Україні був особливо помітним у період 1990—1993 pp. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію.

У країнах із розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові — страхових інститутів; кооперативні — кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати" що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певного виду діяльності. Рівень спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані зі сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків із галузевою спеціалізацією є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та ін.

Функціональна спеціалізація полягає у тому, що банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це — інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні, земельні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, лізингові, торговельні, експортно-імпортні. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою.

Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) та наданні довгострокових кредитів.

Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів.

Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу та капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій.

Облікові та депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому серед їх активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних — операції, пов'язані зі залученням тимчасово вільних грошових коштів у формі депозитів на вимогу.

Згідно з банківським законодавством України, банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше 50 % його активів е активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку в разі, якщо більше 50 % Його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують б % капіталу банку.

В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків ще недостатньо розвинута. Поки що єдиним банком з інвестиційною спеціалізацією вважається Укрінбанк. Тому актуальною залишається проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних та інших спеціалізованих банків.

Відомими банками з функціональною спеціалізацією є ВАТ "Державний Ощадний Банк України", Укрексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90 % — це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Укрексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

8. За фінансовим становищем банки поділяють на: стійкі (стабільні), проблемні, кризові та банкрути.

Зараз в Україні відбувається процес залучення іноземного капіталу в банківську систему. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу, на початок 2007 р. досягла більше 20 % від загальної кількості діючих банків, із них майже третину становлять банки зі 100 % іноземним капіталом.

3. Сучасні банківські системи та їх характеристики

Формування банківської системи визначається характером існуючих у країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом із тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці, — це, передусім, дворівнева побудова.

На першому рівні міститься один або кілька банків (банки США), який виконує функції центрального емісійного банку. Він несе відповідальність за забезпечення сталості національної валюти і всієї банківської системи країни. На другому рівні банківської системи розміщені всі інші банки — універсальні (комерційні) та спеціалізовані, які обслуговують економічних суб'єктів, здійснюючи розрахункові, депозитні та кредитні операції.

Однією зі загальних ознак банківських систем є контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального, що пов'язано з життєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив їх діяльності. У кожній країні сформувалась своя система банківського нагляду і контролю, що зумовлено як особливостями їх історичного розвитку, так і політико-економічними чинниками.

Становлення банківської системи США в сучасному вигляді відбулось із проведенням реформи 1913 р., у результаті якої було створено державну систему управління монетарною та банківською діяльністю, що базувалась на заснуванні Федерального резерву, або Федеральної резервної системи СІНА (ФРС). ФРС тісно співпрацює з Казначейством США й органами федеральної влади на різних рівнях. Конгрес США не в змозі втручатись у поточну діяльність ФРС, хоча вона є структурою, формально підлеглою Конгресу. Голова Ради керуючих ФРС взаємодіє з секретарем Казначейства, головою ради економічних консультантів при президентові США, директором Федерального відомства управління і бюджету. ФРС двічі на рік надає Конгресу звіт про результати своєї діяльності й доповідає про відповідність своїх дій економічним умовам і завданням державної адміністрації та Конгресу. Основними функціями ФРС є:

— виконання ролі центрального банку країни;

— емісія грошей;

— нагляд за діяльністю банків, що отримали чартер (дозвіл) в окремих штатах;

— ліцензування і нагляд за міжнародними банками, що базуються в СІНА;

— грошово-кредитний контроль для підтримання стабільності економіки;

— виконання ролі "кредитора в останній інстанції", тобто надання в критичній ситуації тимчасових позик банкам, що мають певні фінансові проблеми з платоспроможністю та ліквідністю;

— виконання ролі клірингового центру при грошових переказах у межах банківської системи.

Окрім ФРС, до органів державного управління та контролю банківської діяльності належать: спеціальний підрозділ Казначейства СІНА — Контролер грошового обігу; Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) та комісії штатів з банківської діяльності.

У США існують чотири основні типи кредитно-депозитних установ:

1) власне комерційні банки;

2) позиково-ощадні асоціації;

3) ощадні банки;

4) кредитні союзи.

Відмінності між цими установами полягають в основному в специфічних умовах використання різних видів депозитів при наданні кредитів.

Найбільш вагому групу кредитно-депозитних установ США становлять комерційні банки. Головна особливість комерційних банків як кредитно-депозитних установ полягає у переважному використанні депозитів на ринку коротко- та середньострокових комерційних кредитів для розвитку бізнесу. Крім того, комерційні банки практикують надання споживчих позик (під майбутні доходи) та кредитів під нерухомість (закладні кредити).

Комерційні банки США інтенсивно працюють на ринках капіталу та все активніше охоплюють операції з корпоративними цінними паперами, особливо на ринку облігацій. Інвестиційні банки, організовані в так званий альянс позикодавців, займають перші позиції у сфері банківського кредитування клієнтів. Таке становище, безумовно, сприяє підвищенню ефективності функціонування банківської системи США, постійній конкуренції у різних сегментах фінансового ринку, реструктуризації портфеля банківських послуг, появі нових банківських продуктів відповідно до потреб клієнтів.

Серед банківських систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Німеччини. Банківська система сучасної Німеччини включає систему центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в ній представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням чинного закону про кредитну систему.

Основне завдання центрального банку полягає у забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його завдань належать:

— регулювання грошового обігу;

— емісія грошей;

— регулювання обсягу кредитування національної економіки;

— гарантування виконання правил платіжного обігу в державі;

— забезпечення розрахунків з іноземними державами.

Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів Німеччини, — Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. Основними завданнями цього відомства є;

— профілактика порушень фінансового законодавства;

— контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків;

— нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ;

— інформаційне обслуговування та контроль.

Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Німеччини. Цей орган також може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність.

У Німеччині функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані. За існуючою класифікацією з точки зору правового статусу комерційні банки Німеччини поділяють на приватні, кооперативні та громадсько-правові.

Комерційні банки Німеччини функціонують у трьох організаційних формах:

1) акціонерне товариство;

2) акціонерне командитне товариство;

3) товариство з обмеженою відповідальністю.

Основу системи спеціалізованих комерційних банків Німеччини становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних ділянок, та банків, які спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ — фінансування житлового будівництва та реконструкція житла.

Сучасна банківська система Японії має таку структуру:

І рівень: Банк Японії;

II рівень: урядові банки (Японський експортно-імпортний банк); комерційні банки (міські, регіональні, іноземні); банки довгострокового розвитку; траст-банки.

Найбільші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п'ятдесяти найбільших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.

Для банківської системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутрішньополітичною ситуацією.

До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об'єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків після Другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей і підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.

Міцність фінансової системи та становище лідера у світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких є:

¾ підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків у національній фінансовій системі;

¾ формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;

¾ забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, у тому числі — поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;

¾ реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;

¾ істотна зміна місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи.

4. Становлення та розвиток банківської системи України

Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему — специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних структурних елементів ринкової економіки.

Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається, — неодмінна передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці банківська система має величезне значення завдяки зв'язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу капіталу, в наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень у національній економіці.

Розвиток ринкових відносин в економіці України об'єктивно зумовлює підвищення ролі банківського сектору.

Тенденції розвитку банківської системи України вказують на те, що протягом останніх років вона перетворилась на одну з найбільш динамічних, стійких і стабільно працюючих сфер національної економіки.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям у 1991 р. Закону України "Про банки та банківську діяльність". Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи (табл. 2).

Таблиця 2. Основні етапи становлення та розвитку банківської системи України

№ з/п 

Роки 

Етапи розвитку 

1.

1988—1990

Створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР

2.

1991 — І півріччя 1992

Перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави

3.

II півріччя 1992 — 1993

Розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного та політичного суверенітету

4.

1994—1996

Розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами

5.

1997—1998

Розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою зі заходами щодо її структурного реформування

6.

1999 — донині

Розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків

Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов'язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

— комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промбудбанк, АІЇБ "Україна", Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк);

— галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);

— філії великих російських комерційних банків (Інкомбанк, "Столичний" та ін.);

— державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

У 1991 p., одразу після проголошення незалежності України, почався другий етап — перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ "Україна", Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Цей етап характеризувався прийняттям Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 p., за яким українська банківська система була побудована відповідно до принципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах із ринкової економікою, й передбачає чітке розмежування сфер діяльності Національного банку України і комерційних банків.

На початку ЇЇ створення законодавча база була недосконалою, ліцензійні умови передбачали низькі вимоги щодо обсягу статутного капіталу та професійних якостей керівництва банків, що сприяло швидкій появі комерційних банків. Уже до кінця 1991 р. їх кількість перевищувала 90.

Третій етап в історії розвитку банківської системи України вважається періодом створення банків "нової хвилі", коли більшість із них створювались як "кишенькові" банки підприємств або приватних осіб і мали змогу розвиватися порівняно безперешкодно. Вони залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. У цей період, на тлі розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності Й здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих кишенькових, комерційних банків такого типу.

Досвід, отриманий протягом перших трьох років будівництва економіки незалежної України, був значною мірою використаний на четвертому етапі розвитку банківської системи нашої держави. Цей період характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994—1996 pp. Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ уряду в цей період удалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 р. визнаний експертами в усьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була вдало проведена у вересні 1996 р. Другою ознакою успішного здійснення економічних перетворень стала зацікавленість українською економікою з боку міжнародних фінансових організацій. За період 1994-—1996 pp. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази — з 366,9 млн до 1 млрд 223 млн дол. США.

Кількість банків у 1995 p. становила вже 230 і на цьому рівні стабілізувалась на наступні 2—3 роки.

Разом із тим успіхи, досягнуті у фінансовій сфері монетарними методами, практично не були підкріплені стабілізацією виробництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопиченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро-, так і на макроекономічному рівні, що виразились у діях уряду на максимізацію зовнішніх та внутрішніх короткострокових запозичень замість реалізації політики збалансування державних витрат у межах реальних бюджетних надходжень. Усе це спричинило (1998) фінансово-економічну кризу в Україні. У результаті комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку: ринок державних облігацій та валютний ринок. Унаслідок значної девальвації курсу національної валюти сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30—35 %.

Розглянуті вище та інші чинники разом із жорсткими регулятивними обмеженнями, що були накладені Національним банком України на діяльність комерційних банків, визначили основним завданням п'ятого етапу не інтенсифікацію розвитку банківських установ та максимізацію дохідності їх діяльності, а забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської системи загалом.

Негативний вплив на розвиток банківської системи України мали помилки органів державної влади, чиї законодавчі акти і конкретні дії найчастіше тільки посилювали тиск і здіймали паніку як серед банкірів, так і серед їхніх клієнтів. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав від політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур й обґрунтованості рішень, які вони приймали.

З метою реформування банківської системи в Україні 7 грудня 2000 р. Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України "Про банки та банківську діяльність", яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Згідно з цим законом, перший рівень представлений Національним банком України (НБУ) з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Він є центральним банком та несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

Другий рівень банківської системи представлений іншими банками (державними і недержавними). Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).

За організаційно-правовою формою банки могли створюватися як:

— акціонерні товариства відкритого та закритого типів (акціонерні банки);

— товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);

— кооперативи (кооперативні банки).

Відповідно до внесених до чинного банківського законодавства змін, із кінця 2006 р. банки в Україні можуть створюватися лише у формі акціонерних товариств і кооперативних банків.

Нині в Україні функціонує значна кількість банків. Разом із тим більшість із них належить до середніх і малих банків.

У 2006 р. кількість банків за Державним реєстром збільшилася зі 186 до 193. На 1 січня 2007 р. ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 170 банків, серед них - 168 банків - акціонерні товариства, 2 — державні банки. Із діючих банків з іноземним капіталом нараховується вже 35, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом - 13. Протягом 2006 р. 6 банків вилучено з Державного реєстру банків, у стадії ліквідації перебувало ще 19.

Про динамічний розвиток банків свідчать високі темпи приросту активів, обсягу залучених коштів, капіталу, що в декілька разів перевищували темпи приросту цих же показників за відповідні періоди минулих років.

Головними характеристиками банків України на сучасному етапі є:

їх неоднорідність — п'ять найбільших банків концентрують майже 25 % сукупного капіталу банківської системи та 25 % чистих активів, десять найбільших банків — відповідно, 35 та 48 %. Таким чином, чверть сукупного капіталу та чистих активів банківської системи України концентрується у 3 % банків, що свідчить про недокапіталізованість банків;

значні територіальні диспропорції щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав.

За рівнем територіальної концентрації банківської системи регіони умовно можна поділити на 4 групи: високої (столичний регіон), середньої (активи банків і філій в області перевищують 1,5 млрд. грн), незначної (зазначений показник становить від 500 млн грн до 1,5 млрд. грн) і низької концентрації (менше 500 млн грн).

Найефективнішими нині е банківські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Володіючи понад 30 % активів, вони забезпечують одержання більш 80 % загального прибутку банківської системи країни;

помірна участь іноземного капіталу в банківському секторі — серед функціонуючих банків на 1 січня 2007 p.;

універсальний характер діяльності більшості українських банків, пріоритетні напрями яких визначаються характером їхньої клієнтської бази, кон'юнктурою ринку банківських послуг;

низький рівень кредитування банками національної економіки порівняно із розвиненими західними державами. За цих умов розвиток приватного сектору економіки як найбільшого споживача банківських послуг є досить проблематичним.

До особливостей розвитку банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи.

Незважаючи на те, що кількісні параметри свідчать про динамічний розвиток вітчизняної банківської системи, банки в перспективі змушені будуть приділяти більшу увагу своєму якісному розвитку — підвищенню ефективності діяльності, рівня фінансової стійкості та конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародних ринках, а також підвищенню своєї ролі у фінансуванні реального сектору економіки.

Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає нині реструктуризації банківського сектору. Для забезпечення швидкого розвитку та зростання банківського сектору необхідна загальна консолідація існуючих банків. Більш ефективні банки, визнані такими за результатами їх діяльності, повинні мати можливість розширювати свою ринкову частку порівняно з менш ефективними. Тільки за таких умов можна зменшити середню маржу та посилити проникнення банків в економіку.

Головною метою стратегічного розвитку банківської системи України є створення надійної, ефективної і прибуткової банківської системи, яка б максимально задовольняла вимоги та потреби клієнтів, інвесторів і була б стійкою до криз.

Функціонування банківського сектору в економіці висуває нові вимоги щодо оцінки банківської діяльності з позицій урахування її впливу на економічний розвиток, виявлення позитивних та негативних тенденцій у розвитку банківської системи та окреслення невідкладних заходів щодо вдосконалення вихідних умов її функціонування. Це зумовлює необхідність постійного моніторингу діяльності банків з урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в Україні.

В таблиці 3 подані основні етапи розвитку банківської системи України, за Т.С. Смовженко та Р.А. Слав'юк.

Таблиця 3

Основні етапи розвитку банківської системи України

Етап

Характеристика етапу

І (1991-1996 рр.)

Створення дворівневої банківської системи; перетворення державних спеціалізованих банків у комерційні; запровадження системи регулювання діяльності банків; відкриття представництв іноземних банків

II (1996-1998 рр., до фінансової кризи)

Вдале проведення грошової реформи;

подолання гіперінфляції;

підвищення вимог до капіталізації банків

III (1998 р., після фінансової кризи, -2000 р.)

Перехід на Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку; запровадження обов'язкового створення банками резервів на покриття ризиків за активними операціями;

затвердження нового порядку видачі банкам ліцензії на здійснення операцій

IV (2000-2006 рр.)

Ухвалення Верховною Радою України основних законів, що регулюють банківську діяльність;

період управлінських, технічних і кадрових удосконалень, реорганізації банків, посилення контролю за їхньою діяльністю

V (2006-2008 рр.)

Суттєве збільшення частки іноземного капіталу в банківській системі; ухвалення змін у законодавстві, що дозволило створення в Україні філій іноземних банків

VI (2008 р. - до сьогодні)

Ухвалення низки антикризових законів та постанов щодо регулювання діяльності банків у період фінансової нестабільності; запровадження мораторію на дострокове зняття депозитів; запровадження тимчасових адміністрацій у деяких банках з метою недопущення масового банкрутства фінансових установ; запровадження вільного курсоутворення щодо національної валюти

Розвиток банківської системи України : монографія / кол. авторів ; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Т. С. Смовженко, д-ра екон. наук, проф. Р. А. Слав'юка. - К.: УБС НБУ, 2010. - 462 с.


Питання для самоперевірки

1. Розкрийте історію виникнення банків і банківської справи,

2. Подайте визначення поняття "банк", назвіть та охарактеризуйте його функції,

3. Які операції може виконувати банк?

4. Назвіть, за якими ознаками класифікують банки, охарактеризуйте їх.

5. Окресліть види сучасних банківських систем та розкрийте особливості їх функціонування.

6. У чому особливість банківської системи США?

7. Назвіть етапи становлення та розвитку банківської системи України та окресліть їх особливості.

8. Охарактеризуйте структуру банківської системи України та сучасний стан розвитку.

9. Назвіть типи кредитно-депозитних установ США.

10. Розкрийте суть фінансово-кредитної системи Німеччини.

11. Охарактеризуйте ознаки міцності фінансової системи Японії та її становище як лідера у світовому фінансовому просторі.

Теми рефератів

1. Умови виникнення і форми банківництва. Перші згадки про банки.

2. Особливості розвитку грошей та банківництва на українських землях в епоху античності.

3. Банківництво у Стародавній Греції.

4. Виникнення банків у Стародавньому Римі.

5. Грошово-банківське господарство в північному Причорномор'ї.

6. Розвиток банківництва у середньовічній Європі.

7. Зародження кредитно-банківських відносин у Київській Русі.

8. Грошово-банківські системи Європи.

9. Банки Галичини в останній третині XIX — на початку XX cm.

10. Роль банків в інвестуванні економіки.

11. Становлення і розвиток банків в Україні.

12. Банківська система Англії" Німеччини, США.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень № 375, затверджене Постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 р. // www.nau.ua

4. Адамик В. П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

5. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

6. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — 2-ге вид., вил. і доп. — К.: КНВУ, 2002. — 476 с.

7. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. - К.: Тов-во "Знання"; КОО, 2000. — 243 с.

8. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 510 с.

9. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ш.; За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2006. - 602 с.

10. Епіфанов А О.. Маслак Н. Г„ Сало І. В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

11. Капран В. І., Кривченко М. С, Кабаленко О. К. та ін. Банківські операції: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 208 с.

12. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Л.: ЛБІ НБУ, 2001. — 516 с.

13. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. — К.: Кондор, 2004. — 461 с.

14. Прокопенко І. Ф., Гопін В. Соляр В. В. та ін. Основи банківської справи: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 410 с.

15. Романова М. І, Устюсова М. В. Основи банківської справи: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 168 с.

16. Снігурська Л. П. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2006. — 456 с.

17. Тиркало Р. Ш., Щибоволок З.І. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. — К.: Слобожанщина, 1999. — 236 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30231. Социальная информатика: предмет и задачи курса 29 KB
  Одним из критериев перехода общества к постиндустриальной и далее к информационной стадии развития может служить процент населения занятого в сфере услуг: если в обществе более 50 населения занято в сфере услуг наступила постиндустриальная фаза его развития; если в обществе более 50 населения занято в сфере информационных услуг общество стало информационным. Концепция постиндустриального общества как общесоциологическая теория развития достаточно глубоко разработана западными исследователями: Д. Понятие...
30232. Семантические основы социальной информатики 56 KB
  Нередко в этих теоретических построениях термин информация наполнен разным смыслом а следовательно сами теории высвечивают лишь часть граней некоторой системы знаний которую можно назвать общей теорией информации или информологией наукой о процессах и задачах передачи распределения обработки и преобразования информации. Формализация знаний: методы и приемы. При поиске наиболее удобных рациональных средств и форм информационного обмена человек чаще всего сталкивается с проблемой компактного и...
30233. Социальные коммуникации: история, современность, перспективы 22.5 KB
  Когда информационная среда рассматривается с точки зрения хранимой и циркулирующей в ней информации она как правило выступает как объект техники служащей определенным человеческим целям которые выступают по отношению к этой технике внешними условиями функционирования. Опираясь на количественные меры математической теории информации Робертсон ранжирует цивилизации по количеству производимой ими информации следующим образом : Уровень 0 информационная емкость мозга отдельного человека 107 бит; Уровень 1 устное общение внутри...
30234. Информационные ресурсы общества 25.5 KB
  Информационный кризис начала 70х годов ХХ века проявился в снижении эффективности информационного обмена: резко возрос объем публикуемых данных; между группами разных специалистов стало трудно общаться; возрос объем неопубликованной информации; выросла проблема межязыкового обмена в мире. информационного “взрыва†лавинообразного роста объемов социоинформации сопровождающегося информационным “голодом†физиологическими ограничениями человека в восприятии и переработке информации и трудностями в выделении нужной информации из...
30235. Понятие и структура оборотных фондов предприятий СКСиТ 89 KB
  Понятие об оборотных средствах их классификация. ОБОРОТНЫЕ СРЕДСТВА Текущие активы денежные средства вложенные в оборотные производственные фонды и фонды обращения. Состав оборотных средств: денежные средства наиболее ликвидная часть оборотных активов. Это денежные средства в кассе и денежные средства в банках в т.
30236. Расчет себестоимости туристского продукта и услуг социально-культурного сервиса 50.5 KB
  Но если цена продукции зависит от ситуации которая складывается на рынке то затраты на ее производство непосредственно зависят от финансовохозяйственной деятельности самого предприятия. Следовательно совокупные затраты предприятия представляют собой издержки производства и издержки обращения и они лежат в основе определения себестоимости продукции работ услуг. При определении себестоимости общего объема выпуска продукции все затраты группируются по принципу однородности по следующим элементам: материальные затраты за вычетом...
30237. Понятие и виды цен. Методы ценообразования и ценовая политика на предприятиях СКСиТ 146 KB
  Только после этого можно определять цели в соответствии с которыми устанавливаются цены. Сущность цены. Кривая спроса показывает что спрос потребителей на туристские услуги увеличивается по мере снижения цены на них. Производители напротив увеличивают предложение по мере роста цены.
30238. Налогообложение в СКСиТ 61.5 KB
  Предприятий для которых туризм представляет собой основной вид деятельности. – принадлежность к группе малых предприятий регламентируется среднегодовой численностью персонала для различных видов деятельности в пределах 30100 человек. По общероссийскому классификатору отраслей народного хозяйства ОКОНХ основные предприятия туристской сферы относятся к отрасли Здравоохранение физкультура и социальное обеспечение по Общероссийскому классификатору услуг населения ОКУН большинство видов деятельности туристских организаций относится к...
30239. Оценка эффективности деятельности предприятий СКСиТ 85.5 KB
  Оценка эффективности деятельности предприятий СКСиТ. Понятие эффективности Для того чтобы предприятие могло сформировать основные направления своего развития и выработать соответствующую экономическую стратегию необходимо сформулировать критерии к которым оно должно стремиться и соответствующие показатели характеризующие выполнение этих критериев. В общем виде показатель экономической эффективности функционирования предприятия определяется в виде отношения результата к затратам необходимым для достижения этого результата. E = F R...