88204

Сучасні проблеми інвестиційних фондів

Курсовая

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Інвестиційні фонди займають на фінансовому ринку відповідну нішу і їх присутність буде зростати. Це стосується як венчурних фондів, так і публічних, орієнтованих, в основному, на населення. Що стосується конкуренції в цьому сегменті професійної діяльності, то вона спрямована передусім на боротьбу...

Украинкский

2015-04-27

668.29 KB

1 чел.

Сучасні проблеми інвестиційних фондів

Вступ

 Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції являються основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падало значно швидше чим виробництво валового продукту. Однієї з причин цього, було те що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом  останнього років, незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання усіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни. Якщо в 1991 році цей показник був дорівнює 12,8 %, то в 1994 році - 11,3 %, 1996 року - 11,1 %, а за січень-листопад 1997 року - близько 10,0 %. Це свідчить про відсутність у комерційних банків економічних стимулів кредитування виробничих інвестицій, наявності підвищеного ризику при наданні таких кредитів і обтяженні кредитних портфелів банків директивними кредитами, своєчасне повернення яких проблематично.

Висновок

Інвестиційні фонди займають на фінансовому ринку відповідну нішу і їх присутність буде зростати. Це стосується як венчурних фондів, так і публічних, орієнтованих, в основному, на населення. Що стосується конкуренції в цьому сегменті професійної діяльності, то вона спрямована передусім на боротьбу за клієнта-громадянина і підпорядкована диверсифікації його заощаджень між банківським сектором (депозитами), нерухомістю та інвестиціями в реальну економіку через ІФ. 

СОДЕРЖАНИЕ

ВВЕДЕНИЕ

РАЗДЕЛ I Общая характеристика инвестиционных фондов и   компаний

I.1. Правовые основы иностранного инвестирования в Украине

I.2. Понятие и механизм работы паевых инвестиционных фондов

I.3. Современные проблемы инвестиционных фондов и компаний в Украине

РАЗДЕЛ II Инвестиционная деятельность на предприятии

ЗАКЛЮЧЕНИЕ..

СПИСОКИСПОЛЬЗОВАННЫХИСТОЧНИКОВ


Введение

Основной целью данной работы является рассмотрение и характеристика инвестиционных фондов и компаний. В данной работе я  постараюсь проанализировать все аспекты правового статуса инвестиционных фондов и компаний, механизм их работы и современные проблемы связанные с инвестиционной деятельности в Украине. Инвестиционная деятельность одна из важнейших составляющих деятельности предприятия. Разработка данной темы, на мой взгляд, довольно актуальна в данное время, когда наша экономика находится в глубоком кризисе, и интересна мне не просо как будущему юристу, а в первую очередь, как гражданину своего государства.

Инвестиционная деятельность в той или иной степени присуща любому предприятию. Принятие инвестиционного решения невозможно без учета таких факторов как: вид инвестиции, стоимость инвестиционного проекта, множественность доступных проектов, ограниченность финансовых ресурсов, доступных для инвестирования, риск, связанный с принятием того или иного решения и др.Причины, обусловливающие необходимость инвестиций, могут быть различны, как и степень ответственности за принятие инвестиционного проекта в рамках того или иного направления.

В условиях рыночной экономики возможностей для инвестирования довольно много. Вместе с тем любое предприятие имеет ограниченные свободные финансовые ресурсы, доступные для инвестирования. Поэтому появляется  задача создания инвестиционного портфеля.

Весьма существен фактор риска. Инвестиционная деятельность всегда осуществляется в условиях неопределенности, степень которой может значительно варьировать. Так, в момент приобретения новых основных средств никогда нельзя точно предсказать экономический эффект этой операции. Поэтому нередко решения принимаются на интуитивной основе.

В настоящее время перед Украиной остро стоит проблема привлечения иностранных инвестиций, без которых сложно себе представить полноценное развитие промышленности и осуществление крупных проектов, из-за отсутствия достаточных средств внутри страны или нежелания потенциальных инвесторов-резидентов рисковать своим капиталом.  В то же время о привлечение иностранных инвестиций нечего и говорить без развитого фондового рынка. Рынок же производных финансовых инструментов является неотъемлемой частью фондового рынка, который позволяет не только получать спекулятивную прибыль, но и, что особенно важно для прямых инвесторов, проводить хеджирование от рисков.  Срочный рынок очень важен, так как без него  законченного финансового рынка в стране никогда не будет.

Для меня же эта тема еще интересна и тем, что, я интересуюсь инвестиционными проектами в разных странах, и сам являюсь инвестором более  года, за это время я увидел большие различия между банками и инвестиционными вложениями в паевые инвестиционные фонды или компании.

При написании курсовой работы был переработан ряд учебной и научно-познавательной литературы, список  используемой литературы приведен в конце работы.  


РАЗДЕЛ
I. 

Общая характеристика инвестиционных фондов и компаний.

Предпринимательский сектор является надежной основой, главным структурообразующим элементом конкурентно-рыночной среды. Предприниматель- это активный субъект хозяйствования, который сосредотачивает свое внимание на поиске и реализации новых возможностей удовлетворения потребителей, разработке современных продуктов и технологий, осуществлении инноваций, нововведений и овладении перспективными факторами экономического развития.  Основным ориентиром предпринимательской деятельности в условиях рыночной системы выступает прибыльность, рентабельность самостоятельного предприятия.

Каждый предприниматель, начиная свою деятельность, должен ясно представлять потребность на перспективу в финансовых, материальных, трудовых и интеллектуальных ресурсах, источники их получения, а также уметь четко рассчитать эффективность использования ресурсов в процессе работы фирмы. В рыночной экономике предприниматели не смогут добиться стабильного успеха, если не будут четко и эффективно планировать свою деятельность, постоянно собирать и аккумулировать информацию как о состоянии целевых рынков, положении на них конкурентов, так и о собственных перспективах и возможностях.

Инвестиционная деятельность представляет собой один из наиболее важных аспектов функционирования любой коммерческой организации. Причинами, обусловливающими необходимость инвестиций, являются обновление имеющейся материально-технической базы, наращивание объемов производства, освоение новых видов деятельности. В инвестиционной деятельности существенное значение имеет фактор риска. Инвестирование всегда связано с иммобилизацией финансовых ресурсов предприятия и обычно осуществляется в условиях неопределенности, степень которой может значительно варьировать.

Под инвестициями и на макроуровне, и на уровне отдельного хозяйствующего субъекта понимаются свободные средства субъекта, оставшиеся после удовлетворения его необходимых потребностей, которые можно использовать с целью получения дохода. Инвестициями являются денежные средства, целевые банковские вклады, паи, акции, и другие ценные бумаги, технологии, машины, оборудование, лицензии, в том числе и на товарные знаки, кредиты, любое другое имущество или имущественные права, интеллектуальные ценности, вкладываемые в объекты предпринимательской и других видов деятельности в целях получения прибыли. В условиях рыночной экономики возможностей для инвестирования довольно много. Вместе с тем объем финансовых ресурсов, доступных для инвестирования, у любого предприятия ограничен. Поэтому особую актуальность приобретает  задача оптимизации бюджета капиталовложений.

Фундаментом современного механизма предпринимательства является формирование развитой инфраструктуры финансового рынка, эффективности деятельности на нем финансовых посредников.

В Украине после принятия Верховной Радой 16 июля 1990 года « Декларации о государственном суверенитете» начался процесс формирования собственной правовой базы для создания и функционирования отечественного рынка ценных бумаг. Правовое регулирование рынка ценных бумаг в Украине может осуществляться как государственными органами, так и самоуправляющимися организациями участников фондового рынка.

Понятие рынка ценных бумаг можно вывести из более широкого понятия, такого, как финансовый рынок. Финансовый рынок – совокупность правовых отношений денежного характера, возникающих между его участниками в процессе купли-продажи финансовых активов под влиянием спроса и предложения на заемный капитал.  Целью создания и функционирования финансового рынка является аккумулирование и эффективное размещение сбережений в экономике, состояние которой, в свою очередь в значительной мере обусловлено эффективностью перехода инвестиционных средств от тех, кто имеет сбережение к тем, кому на данный момент необходим капитал.

Финансовый рынок наряду с огромным количеством разнообразных рынков , взаимодействующих между собой, является составной частью всего рыночного пространства. Понятие финансового рынка охватывает различные рынки, состоящие из большого количества институтов. Каждый рынок имеет дело с определенным типом обязательств, обслуживает определенных участников и действует на определенной территории.

Принимая во внимание формы обращения денежных ресурсов на финансовом рынке, в его составе можно выделить рынок банковских кредитов и рынок ценных бумаг.

Рынок банковских ссуд (кредитов) представляет собой совокупность правоотношений, возникающих по поводу предоставления кредитными учреждениями платных займов, которые должны быть возвращены. Платные займы предоставляются без оформления специальных документов, которые бы могли самостоятельно продаваться , погашаться.

Рынок ценных бумаг представляет собой совокупность отношений гражданско-правового характера, опосредывающий движение капиталов в форме ценных бумаг. Рынок ценных бумаг дополняет систему банковского кредита и взаимодействует с ней. Цель рынка ценных бумаг состоит в том, чтобы обеспечить более полное и быстрое переливание сбережений по цене, которая устраивает обе стороны. Для этого необходимы биржи и действующие на рынке ценных бумаг посредники.

Фондовый рынок способствует рациональному размещению финансовых ресурсов, создает условия для конкуренции и ограничения монополизма. Особое значение для развития фондового рынка имеет посредническая деятельность ценными бумагами з целью получения прибыли.

Различают несколько видов рынка ценных бумаг.

По способу организации торговли выделяют стихийный и организованный фондовый рынок. Наиболее простой формой организации фондовой торговли является стихийный рынок, похожий на обычное место на рынке, где продаются и покупаются товары. Тут продавцы и покупатели, общаясь между собой, определяют уровень спроса и предложения на те или иные фондовые ценности и заключают договора непосредственно друг с другом. При этом, условия заключения договоров, как правило, остаются неизвестными для иных участников фондового рынка.

Организованные рынки, в свою очередь, существуют в виде простых и двойных аукционных рынков. Торговля на простом аукционном фондовом рынке осуществляется путем аукциона, под которым понимается способ продажи товаров либо ценных бумаг на основе конкурса покупателей, по которым объект торговли предварительно выставляется  для осмотра и ознакомления.

Кроме простых аукционов , для торовли фондовыми ценностями могут использоваться и системы двойного аукциона. В рамках такого аукциона соперничество осуществляется не только между покупателями, но и между продавцами – за право реализовать. Двойные аукционы в большей степени соответствуют природе рынка ценных бумаг, на котором объекты договора характеризуются высокой степенью однородности.

По месту проведения торгов выделяют биржевой и внебиржевой рынки ценных бумаг.

На биржевом рынке торговля ценными бумагами осуществляется на фондовых биржах, порядок созданиия и деятельности которых устанавливается действующим законодательством Украины и внутренними документами самих бирж. Внебиржевой рынок оперирует с фондовыми инструментами, которые не допущены к торгам на фондовой бирже.

Инвестиции – все виды имущественных и интеллектуальных ценностей, которые вкладываются в объекты предпринимательской и иной деятельности, в результате которой образуется прибыль (доход) или достигается социальный эффект. Такими ценностями могут быть : денежные средства, целевые банковские вклады, паи , акции и иные ценные бумаги; движимое и недвижимое имущество ( строения, сооружения, оборудование и иные материальные ценности); имущественные права, исходящие из авторского права и иные интеллектуальные ценности; совокупность технических, технологических, коммерческих и иных знаний, оформленные в виде технической документации, навыков и произодственного опыта, необходимых для организации того или иного вида производства, но не запатентованных («ноу-хау»); права на пользование землей, водой, ресурсами, сооружениями, оборудованием и др.

Для осуществления инвестиционной деятельности необходимо иметь предмет инвестирования, то есть опредленные активы, которые в соответствии с законодательством Украины могут быть инвестированы.

Особое место среди участников рынка ценных бумаг занимают инвесторы, то есть субъекты инвестиционной деятельности, принявшие решение о вложении собственных, заемных и привлеченных денежных, имущественных и интеллектуальных ценностей.

Инвесторы на рынке ценных бумаг с целью снижения рискованности инвестиций и увеличения дохода от них, как правило, вкладывают свои средства одновременно в несколько видов ценных бумаг, то есть формируют собственный портфель ценных бумаг ( инвестиционный портфель).

Наиболее сложным вопросом при формировании инвестиционного портфеля является выбор  среди большого количества ценных бумаг, находящихся в обороте на фондовом рынке Украины, наиболее привлекательных для вложения капитала. Решение этого вопроса усложняется,  во-первых, небольшим временем существования фондового рынка в Украине, во-вторых, недоступностью исчерпывающей информации о деятельности большинства эмитентов. Поэтому при выборе фондовых инструментов для наполнения инвестиционного портфеля участникам отечественного рынка ценных бумаг необходимо использовать такие  критерии, как ликвидность, доходность, степень риска.

Всех инвесторов можно поделить на 2 группы:

индивидуальные – физические, а также юридические лица, для которых инвестиционная деятельность не является единым либо одним из основных видов деятельности;

    институционные – приобретают и реализуют фондовые ценности крупными пакетами.

    Институционные инвесторы осуществляют деятельности по займу средств индивидуальных инвесторов, а затем вкладывают их в ценные бумаги иных эмитентов. Такие инвесторы имеют значительное влияние на функционирование рынка ценных бумаг и его активность.

Институционными инвесторами на рынке ценных бумаг Украины являются:

-инвестиционные фонды и инвестиционные компании, образовавшие взаимные фонды;

-страховые компании;

-пенсионные фонды.

Институционных инвесторов можно разделить на три группы.

1. осуществляют согласованные инвестиции в ограниченный круг предприятий- холдинги, финансовые группы, финансовые компании.

2. осуществляют инвестиции, но при этом не ограничиваются ранее намеченными и определенными объектами инвестирования. К этой группе относятся инвестиционные фонды и компании, страховые фирмы. Портфель инвестиций этих инвесторов достаточно широк и относительно стабилен.

3. осуществляют повсеместные инвестиции но не имеют стабильного портфеля ценных бумаг- инвестиционные дилеры. Это инвесторы, которые стараются получить доход путем спекулятивной игры на бирже (торговые компании, инвестиционные банки).

Институции совместного инвестирования представлены на фондовом рынке Украины холдингами, инвестиционными компаниями, инвестиционными фондами и доверительными обществами.  Совместное инвестирование – это деятельность, осуществляемая в интересах и за счет основателей и участников инвестиционного фонда через выпуск инвестиционных сертификатов и проведения коммерческой деятельности с ценными бумагами. Совместное инвестирование могут также выполнять банковские учреждения вместе с другими финансово-кредитными функциями.

Инвестиционные компании и фонды осуществляют постоянный кругооборот собственного и ссудного капитала в форме инвестирования существующих производств, новых технических и организационных проэктов на отраслевом или региональном уровне.

Деятельность инвестиционных фондов и инвестиционных компаний нв фондовом рынке регулируется Положением об инвестиционных фондах и инвестиционных компаниях. Это Положение определяет понятие инвестиционных фондов и инвестиционных компаний, порядок создания и условия их деятельности, осуществление государственного контроля, а также мероприятия по защите интересов их участников.

Инвестиционные фонды делятся на открытые и закрытые.  

Открытые фонды создаются на неопределенный срок и осуществляют выкуп своих инвестиционных сертификатов в сроки, установленные инвестиционной декларацией инвестиционного фонда.

Закрытые фонды создаются на определенный срок и осуществляют расчеты относительно инвестиционных сертификатов по истечении срока деятельности инвестиционного фонда.

Учредителями инвестиционного фонда являются  юридические и физические лица.  Не могут быть учредителями инвестиционного фонда юридические лица, часть государственного имущества в уставном фонде которых превышает 25 процентов. Учредители несут ответственность перед участниками инвестиционного фонда в пределах стоимости надлежащих им акций уставного фонда. Акции хранятся у депозитария и не могут предъявляться на продажу.

Для создания инвестиционного фонда его учредители составляют учредительный договор, утверждают устав и проводят регистрацию инвестиционного фонда в порядке, установленном для регистрации акционерных товариществ.

Учредительный договор определяет порядок осуществления учредителями совместной деятельности, связанной с созданием инвестиционного фонда, ответственность перед участниками и перед третьими лицами.

В уставе инвестиционного фонда отмечаются наименование, местонахождение и вид инвестиционного фонда, размер и порядок изменения уставного фонда, состав учредителей, порядок создания органов управления инвестиционного фонда, их компетенция и порядок принятия ими решений, порядок получения учредителями дивидендов на каждую акцию в размере, равном размеру дивиденда на один инвестиционный сертификат, порядок реорганизации и ликвидации инвестиционного фонда. Уставный фонд инвестиционного фонда должен составлять не менее 2 тысяч минимальных зарплат, установленных на момент его регистрации, и быть сформирован за счет вкладов учредителей в виде денежных средств и ценных бумаг.

Участниками инвестиционного фонда являются  физические и юридические лица, которые приобрели инвестиционные сертификаты этого фонда.  Участнику инвестиционного фонда может выдаваться сертификат на суммарную стоимость инвестиционных сертификатов. Инвестиционные сертификаты могут быть именными и на предъявителя. Инвестиционный сертификат должен иметь следующие реквизиты: фирменное наименование инвестиционного фонда; его местонахождение; наименование ценной бумаги ("инвестиционный сертификат") и его порядковый номер; дату выпуска; вид инвестиционного сертификата, его нарицательная стоимость; имя собственника (для именного инвестиционного сертификата); срок выплаты дивидендов; подпись должностного лица - инвестиционного управляющего или другого уполномоченного лица; печать инвестиционного фонда.  Номинальная стоимость одного  инвестиционного сертификата должна приравнивать номинальной стоимости одной акции, которая принадлежит учредителям.

Для выпуска инвестиционных сертификатов составляется  договор с инвестиционным управляющим, аудитором или аудиторской фирмой, а также депозитный договор с депозитарием, проводится регистрация выпуска инвестиционных сертификатов, публикуются инвестиционная декларация и информация о выпуске инвестиционных сертификатов инвестиционного фонда.

Вышестоящим органом управления инвестиционным фондом являются общие сборы учредителей, к исключительной компетенции которых принадлежит:  внесение изменений и дополнений к учредительному договору и уставу инвестиционного фонда;  утверждение инвестиционной декларации, условия депозитного договора, договора с инвестиционным управляющим, договора с аудитором или аудиторской фирмой и внесение в утвержденном порядке изменений и дополнений к этим документам;  приятие решения и утверждения информации о выпуске инвестиционных сертификатов;  утверждение результатов годовой деятельности инвестиционного фонда после проведения аудиторской проверки;  утверждение порядка расчета дивидендов;  приятие решений о создании, реорганизации или ликвидации филиалов, региональных представительств инвестиционного фонда,  приятие решений о ликвидации фонда, создание ликвидационной комиссии и утверждения ликвидационного баланса. С целью контроля за деятельностью инвестиционного управляющего и защиты интересов участников создается наблюдательный совет. Инвестиционный управляющий осуществляет управление активами инвестиционного фонда от лица инвестиционного фонда без поручения и готовит проекты информационных уведомлений о выпуске инвестиционных сертификатов.  Инвестиционный управляющий не может быть депозитарием инвестиционного фонда.  Инвестиционный управляющий организовывает продажу инвестиционных сертификатов инвестиционного фонда. Инвестиционный управляющий не может предлагать на продажу инвестиционные сертификаты по цене, ниже  номинальной.  Инвестиционный управляющий открытого инвестиционного фонда обязан принимать меры для выкупа инвестиционных сертификатов по требованию их собственников от лица и за счет средств инвестиционного фонда, а в случае отсутствия таких средств – за счет собственных средств.

Разрешение на осуществление деятельности как депозитария, инвестиционного фонда или инвестиционной компании выдает Министерство финансов Украины.

Инвестиционный фонд не имеет права: выпускать облигации и векселя;   иметь в своих активах больше чем 10 процентов ценных бумаг одного эмитента и инвестировать свыше 5 процентов своих активов в ценные бумаги одного эмитента, кроме инвестирования в облигации внутренних государственных займов, казначейские обязательства государства и иные ценные бумаги, получение доходов по которым гарантировано Правительством Украины;  держать в ценных бумагах менее чем 70 процентов активов инвестиционного фонда;  покупать инвестиционные сертификаты иного инвестиционного фонда или инвестиционной компании;  заниматься представительской деятельностью с приватизационными бумагами;  брать банковский кредит, кроме случаев использования этого кредита для выкупа открытым фондом своих инвестиционных сертификатов;   выдавать имущественные гарантии, обеспеченные имуществом фонда, для третьих лиц, составлять договора залога; приобретать ценные бумаги полных и коммандитных товариществ.

Инвестиционной компанией признается торговец ценными бумагами, который, кроме проведения иных видов деятельности, может привлекать средства для осуществления совместного инвестирования путем эмиссии ценных бумаг и их размещение.  Инвестиционная компания создается в форме акционерного товарищества или товарищества с ограниченной ответственностью в порядке, установленном для этих товариществ, и осуществляет деятельность по совместному инвестированию согласно.

Уставный фонд инвестиционной компании, которая осуществляет инвестиции, формируется в порядке, предусмотренном Законом Украины "О хозяйственных товариществах", и должен составлять не менее 50 тысяч минимальных зарплат, определенных на момент регистрации инвестиционной компании.

Инвестиционная компания для осуществления деятельности по совместному инвестированию обязанна создать взаимный фонд, провести регистрацию выпуска инвестиционных сертификатов, опубликовать инвестиционную декларацию и информацию о выпуске ею инвестиционных сертификатов.  

Инвестиционная компания получает инвестиционные сертификаты в размере, равном стоимости имущества, переданного ею во взаимный фонд. Инвестиционные сертификаты учредителей хранятся в депозитарии и не могут предъявляться на продажу.

Взаимный фонд является филиалом инвестиционной компании, который образуется по решению ее вышестоящего органа.  Решение о создание взаимного фонда считается принятым, если за него проголосовало не менее 3/4 присутствующих акционеров (участников), которые принимают участие в голосовании на общих собраниях инвестиционной компании.

Взаимный фонд имеет отдельный баланс и текущий счет и подлежит государственной регистрации в порядке, предусмотренном для регистрации филиалов субъектов предпринимательской деятельности. На баланс взаимного фонда инвестиционная компания может передаватить имущество в виде ценных бумаг и объектов недвижимости.  Средства взаимного фонда не могут использоваться на покрытие убытков инвестиционной компании.

Инвестиционная компания получает  доходы от деятельности, связанной с совместным инвестированием, соразмерно стоимости имущества, переданного ею во взаимный фонд, если другое не предусмотрено инвестиционной декларацией.

Инвестиционная компания может основывать открытые  и закрытые взаимные фонды, которые осуществляют  деятельность связанную с совместным инвестированием в порядке, установленном Положение для инвестиционных фондов.  Информацию о деятельности взаимного  фонда инвестиционная компания обязана подавать общим сборам акционеров (участников) не реже чем раз на год.

Для осуществления совместного инвестирования инвестиционные фонды, а также инвестиционные компании, которые основали взаимные фонды, выпускают инвестиционные сертификаты, которые предъявляются для размещение среди участников.  Средства, полученные от участников, открытые фонды инвестируют в ценные бумаги иных эмитентов.  Закрытые фонды имеют право осуществления инвестирования в ценные бумаги и приобретение недвижимого имущества, частей и паев, которые принадлежат государству в имуществе хозяйственных товариществ, в процессе приватизации.

Инвестиционные сертификаты открытых фондов могут быть приобретенны за средства участников, закрытых фондов - за средства участников и приватизационные бумаги.

Эмиссия инвестиционных сертификатов осуществляется после регистрации их выпуска Государственной комиссией по ценным бумагам и фондовому рынку.

Фонды имеют право осуществлять общую эмиссию инвестиционных сертификатов на сумму, размер которой не должен превышать 15-разового размера их уставных фондов.

Открытые фонды выпускают инвестиционные сертификаты, которые не подлежат свободной перепродаже, а закрытые - такие, которые подлежат свободной перепродаже.

Инвестиционные сертификаты предъявляются для размещения и выкупаются фондом по цене,  равной стоимости чистых активов, в сроки, установленные инвестиционной декларацией.  Чистыми активами инвестиционного фонда признается стоимость активов, в которые размещены средства учредителей и участников фонда, в текущих ценах на момент оценки.

Инвестиционные сертификаты закрытых фондов могут обмениваться на приватизационные бумаги, если эти фонды получили разрешение на осуществление коммерческой деятельности с приватизационными бумагами.  Закрытые фонды обслуживают собственников приватизационных бумаг со следующими ограничениями:

- инвестиционные сертификаты подлежат выкупу фондом не ранее окончания срока использования приватизационных бумаг;

- участникам инвестиционного фонда не гарантируется фиксированный размер дивидендов.

Приватизационные бумаги, которые находятся в собственности фонда, подлежат индексированию в случае общей индексации приватизационных бумаг. Фонд имеет право осуществлять дополнительную эмиссию инвестиционных сертификатов в 50-разовом размере к объему принятых для размещение приватизационных бумаг в порядке, утвержденном Фондом государственного имущества Украины и Министерством финансов Украины.  Инвестиционные фонды и инвестиционные компании имеют право  держать в своих активах до 25 процентов ценных бумаг одного эмитента при условии их приобретение за приватизационные бумаги.

Доходы фонда состоят из дивидендов и иных поступлений от ценных бумаг, которые находятся в собственности фонда, и доходов от операций с ценными бумагами и иными активами.  Доходы фонда, его учредителей и участников облагаются налогом при выплате дивидендов в порядке, установленном действующим законодательством.

Доход фонда подлежит распределению между учредителями и участниками в виде дивидендов.  Доход учредителей фонда соответственно инвестиционной декларации может быть направлен на увеличение размера уставного фонда.

Инвестиционная компания ведет учет наличия и оборота имущества каждого взаимного фонда в отдельности от своего имущества.  Фонды, которые размещают приватизационные бумаги, обязанны на протяжении 5 лет сохранять документы о всех осуществленных ими соглашениях с приватизационными бумагами. Если фонды ликвидируются ранее указанного срока, эти документы передаются  Фонду государственного имущества Украины.

Контроль за соблюдением антимонопольного законодательства в процессе осуществления совместного инвестирования инвестиционным фондом, инвестиционной компанией, взаимным фондом инвестиционной компании обеспечивает Антимонопольный комитет Украины соответственно действующего законодательства. Инвестиционный фонд, инвестиционная компания должны непосредственно или через инвестиционного управляющего информировать Антимонопольный комитет Украины о заключенных ими договорах относительно приобретения ценных бумаг, в результате которого обеспечивается прямо или через взаимные фонды инвестиционной компании достижения или превышения 10 процентов ценных бумаг одного эмитента.

В случае банкротства инвестиционной компании взыскания на имущество взаимного фонда может быть наложено только после расчетов со всеми участниками взаимного фонда, кроме учредителей.  Имущество фонда реализуется исключительно на аукционе. Выручка от продажи направляется на удовлетворение требований кредиторов. Средства, которые остаются после этого, распределяются между участниками соразмерно количеству инвестиционных сертификатов. С согласия участников для расчетов с ними могут использоваться ценные бумаги, которые находятся в активах фондов, кроме инвестиционных сертификатов иных фондов и векселей.

Порядок реорганизации инвестиционных фондов, а также особенности претворения закрытого инвестиционного фонда в открытый инвестиционный фонд и закрытого взаимного фонда инвестиционной компании в открытый взаимный фонд инвестиционной компании определяются Государственной комиссией по ценным бумагам и фондовому рынку по согласованию с Фондом государственного имущества Украины и Антимонопольным комитетом Украины.

Определяя общеэкономическую суть таких институций совместного инвестирования, как инвестиционные фонды и инвестиционные компании, необходимо выходить из того, что объединение денежных средств отдельных физических и юридических лиц для дальнейших инвестиций в конкретные проекты, программы, перспективные предприятия нацелены на получение  вкладчиками стабильной прибыли. Причем эта прибыль возникает не только благодаря аккумулированию значительных средств, а, прежде всего, за счет высокопрофессиональной деятельности учасников инвестиционного процесса.

Главными функциями инвестиционных фондов и инвестиционных компаний является диверсификация инвестиций и управление инвестиционным портфелем, в который входят ценные бумаги разных эмитентов и другие виды фондовых инструментов.  В соответствии с ситуацией данные финансовые посредники осуществляют покупку-продажу ценных бумаг, перераспределяя капитал в перспективные отрасли и предприятия. Для осуществления этого инвестиционные фонды и инвестиционные компании создают специализированную структуру-инвестиционный руководитель, которая действует, как руководитель –распоряжается денежными средствами, формирует портфель инвестиций, выступает представителем и консультантом по вопросам инвестирования, маркетинга. Чаще всего она создается в форме доверительного общества, т.е. структуры, которой инвестиционный фонд или компания доверяет управление инвестиционной деятельностью, управление активами. На фондовом рынке доверительные общества осуществляют представительную деятельность по обслуживанию  ценных бумаг ( в том числе приватизационных) доверителя в соответствии с договором поручения, заключенного между доверителем и доверительным обществом.

Инвестиционные фонды и инвестиционные компании имеют много общего. Во-первых, это финансовые посредники в интересах и за счет учредителей и участников инвестиционного фонда осуществляют совестное инвестирование через выпуск инвестиционных сертификатов и проведения коммерческой деятельности с ценными бумагами. Во-вторых, совместное инвестирование предусматривает однотипность использования привлеченных средств участников инвестиционного фонда и взаимного фонда инвестиционной компании.

Инвестиционная компания имеет определенные отличия по сравнению с инвестиционным фондом. Прежде всего, у нее сложнее организационная структура: создание инвестиционной компании сопровождается организацией взаимных фондов, которые выступают дочерними предприятиями самой компании. Кроме того, компания имеет более жесткие требования к уставному фонду (минимальный уставный капитал для инвестиционной компании в 25 раз больше, чем для инвестиционного фонда).

Эффективность деятельности инвестиционных фондов и инвестиционных компаний зависит от профессионализма, знаний и умений основной фигуры – управляющего инвестиционным портфелем, менеджеров, персонала фирмы в целом.

Законодательством накладываются определенные ограничения на деятельности инвестиционных фондов и инвестиционных компаний.

Инвестиционные фонды на украинском инвестиционном рынке играют очень важную роль. Их характерными особенностями является осуществление портфельных инвестиций, деверсификация рисков и квалифицированное управление инвестициями.

Основным нормативным документом, определяющий понятие, порядок образования и условия деятельности данных институтов в Украине, является Положение об инвестиционных фондах и инвестиционных компаниях, утв. Указом Президента Украины от 19 февраля 1994 года № 55/94.

Инвестиционные фонды и компании являются примером чистых инвестиционных инвесторов, то есть образовываются с одной целью – для осуществления инвестиционной деятельности.

Для  иных институционных инвесторов - страховых компаний и пенсионных фондов, инвестирование не является основным видом деятельности. Операции с ценными бумагами не являются для этих инвесторов единым источником доходов, они – только средство капитализации, которое обеспечивает основную деятельность.

Для функционирования рынка необходимы продавцы, покупатели, а также иные участники, представляющие интересы первых на рынке, и др. участники, осуществляющие профессиональную деятельность. Согласно статье 1 Закона Украины “О государственном регулировании рынка ценных бумаг на Украине”, профессиональной деятельностью на рынке ценных бумаг является предпринимательская деятельность по перераспределению финансовых ресурсов с помощью ценных бумаг и организационному, информационному, техническому, консультационному, а также иному обслуживанию выпуска и обращения ценных бумаг, что является, как правило, исключительным или преимущественным видом деятельности.  Статья 4 указанного Закона относит к профессиональной деятельности на рынке ценных бумаг следующие виды:

— торговля ценными бумагами;

— депозитарная деятельность;

— расчетно–клиринговая деятельность;

— деятельность по управлению ценными бумагами;

— деятельность по ведению реестра владельцев именных ценных бумаг;

— деятельность по организации торговли на рынке ценных бумаг.

Профессиональными участниками на фондовом рынке Украины выступают торговцы ценными бумагами (брокеры, дилеры, инвестиционные компании), банки и доверительные общества, регистраторы, депозитарии. Под депозитарной деятельностью понимают деятельность по предоставлению услуг по хранению ценных бумаг и/или учету прав собственности на ценные бумаги, а также обслуживание соглашений с ценными бумагами.

Для разработки самой лучшей инвестиционной стратегии необходимо принимать во внимание факторы формирования портфеля ценных бумаг. На формирование портфеля ценных бумаг влияет  текущее финансовое состояние предприятия, в зависимости от которого определяются величина и характер риска, который берет на себя финансовый посредник. В частности, если предприятие имеет высокие показатели ликвидности, то целесообразно формировать портфель преимущественно из долгосрочных ценных бумаг; если же необходимо сохранить ликвидность на определенном уровне, то будет целесообразным формирование портфеля из краткосрочных долговых обязательств.

Во время управления ценными бумагами инвестиционный руководитель должен следить за датами погашения ценных бумаг, добиваться  высокой нормы дохода от реинвестирвоанных средств. Для этого желательно, чтобы ценные бумаги не погашались на протяжении одного дня, лишая инвестора возможности маневра: ведь в день погашения могут быть низкие процентные ставки. Кроме того, управление портфелем ценных бумаг предусматривает анализ степени риска и меры диверсификаций ценных бумаг в портфеле, соответствия их один одному. Уменьшение или увеличение рыночной стоимости ценных бумаг определяется показателем дохода в виде дивидендов или процентов.

Управление активами - это, кроме инвестиций, еще и управления денежными потоками компании, регулирование расчетов с дебиторами. От этого зависит уровень ликвидности компании - устойчивости ее денежных потоков.

Важной составной управление инвестициями и ликвидностью является  финансовая реструктуризация. Она охватывает совокупность отношений компании с акционерами, иными инвесторами на фондовом рынке, оценку и реализацию дополнительных возможностей от купли или слияния с иными компаниями, или наоборот - распределение и продажа некоторых активов или подразделений самой компании. Финансовая реструктуризация совершается через определенную реакцию компании на динамику регулятивной среды с учетом рыночной ситуации и соответствующей оптимизации финансового менеджменту.

Инвестиционный бизнес связан со следующими рисками:

-деловой риск –финансовые условия и спрос на продукцию;

-риск ликвидности –невозможность быстро реализовать по рыночной стоимости ценные бумаги, и в связи с этим риск потери инвестиций;

-риск неплатежеспособности –неспособность предприятия, выпускающего облигации, своевременно оплатить проценты или погасить основной долг;

-риск покупательской возможности –возможность снижения покупательской способности эмитента;

-рыночный риск –изменения биржевого курса акций. Рыночный риск обуславливает необходимость определения изменений в объеме торговли на рынке, соотношении между спросом и предложением;

-риск концентрации ценных бумаг –отсутствие диверсификайции ценных бумаг портфеля.

Сейчас особо важное значение имеет вопрос о инвестиционной привлекательности объектов приватизации, учитывая фактическое отсутствие единой методики определения интегрального показателя или системы показателей. Кроме того, для определения рейтинга портфеля необходимо принимать во внимание разные технологические и отраслевые особенности предприятий, оценки и уровень платежеспособности предприятия, оценки эффективности выпуска и прибыльности ценных бумаг, ожидаемые социальные последствия акционирования.

В инвестиционный портфель входят акции и инвестиционные сертификаты инвестиционных фондов и компаний,  также облигации органов управления, казначейские обязательства, фьючерсы, опционы. Кроме ценных бумаг, в инвестиционный портфель как самый большой распространенный сегодня альтернативный способ вложения свободных денежных средств, включен американский доллар, что выступает своего рода базой для сравнения ценных бумаг, включенных в портфель.

Много финансовых посредников использует для оценки инвестиционной привлекательности баланс предприятия (форма № 1), отчет о финансовых результатах и их использование (форма № 2).  Детальный анализ инвестиционной привлекательности  предусматривает группировку показателей по цели использования.

Так же, как оценочные показатели рассчитываются истинная стоимость акции, балансовый доход на акцию, чистая прибыль (доход до обложения налогом) на акцию, активы на акцию, текущие активы на акцию, продажа на акцию. Они характеризуют капиталоемкость ценных бумаг, степень их обеспеченности активами предприятия и результатами его деятельности. Оценочные показатели оказывают содействие определению соответствия стоимости акций эмитента реальной стоимости его активов. Истинная стоимость акции рассчитывается как отношение акционерного капитала к общему количеству акций. Акционерный капитал, в свою очередь, состоит из уставного фонда, резервного фонда, резерва сомнительных долгов, специальных фондов и целевого финансирования, финансирование капитальных вложений, амортизационный фонд.

Коэффициенты ликвидности и платежеспособности характеризуют платежеспособность предприятия, оценивают степень финансового риска его деятельности.  Варианты использования этих коэффициентов различны. Рассчитывают текущий коэффициент ликвидности, задолженность по активам, задолженность по акционерному капиталу, мультипликатор акционерного капитала и коэффициент покрытия расчетов с бюджетом. Распространенным в использовании является текущий коэффициент ликвидности - соотношения активов и текущих обязательств. Согласно международным стандартам (GААР) рекомендуется  его оптимальное значение как 2:1, но в разных областях это значение может колебаться. В целом, допускаются значение текущего коэффициента, который превышают единицу.

Коэффициент отношения задолженности к акционерному капиталу, задолженности к активам и мультипликатор акционерного капитала (отношение активов к акционерному капиталу) характеризуют гарантированность выполнения обязательств предприятия собственными средствами.

Коэффициент покрытия расчетов с бюджетом рассчитывается как отношение балансового дохода к осуществленным платежам в бюджет и характеризует способность предприятия к уплате налогов.

Коэффициент оборачиваемости чистых активов принадлежит к группе коэффициентов эффективности. Он свидетельствует о степени использования ресурсов (активов) эмитента и рассчитывается как отношение объема продаж (выручки от реализации) к стоимости активов.

Ориентиром в выборе направлений инвестирования является эффективность использования капитала предприятия и его составляюших (рентабельность капитала, рентабельность акционерного капитала, доходность активов).

Рентабельность собственного капитала- это отношение балансовой прибыли к разнице между суммой активов и текущей задолженностью.

Рентабельность акционерного  капитала –отношение чистой прибыли к капиталу акционеров. Рентабельность активов - отношение чистой прибыли к стоимости активов предприятия. Базой для анализа прибыльности реализации продукции является рентабельность продаж- –отношение чистой прибыли к выручке от реализации.

Приоритетными направлениями для привлечения и поддержки   стратегических инвесторов являются те, где Украина имеет традиционные производства, владеет необходимым ресурсным потенциалом и формирует значительную потребность рынка в соответствующей продукции.

Инвестиционная деятельность в Украине еще находится в состоянии становления, причем этот процесс отстает от потребностей реформирования экономики. В этом проявляется взаимозависимость всей экономической системы и инвестиционной деятельности, которая является источником финансирования хозяйственного механизма. Основной причиной слабости инвестиционной деятельности в Украине является не столько законодательная и правовая база, сколько экономический кризис, спад производства, разрыв традиционных хозяйственных связей.

Сегодня от эффективности инвестиционной политики зависят состояние производства, положение и уровень технической оснащенности основных фондов предприятий народного хозяйства, возможности структурной перестройки экономики, решение социальных и экологических проблем.


I.1  Правовые основы иностранного инвестирования в Украине.

Для осуществления преобразований  в  экономике  Украины  требуются значительные капитальные вложения. Ситуация осложняется тем, что  проблему  инвестирования хозяйственных комплексов приходится решать в условиях экономического кризиса,  когда “замораживание” средств, при реализации конкретных  проектов очень негативно влияет на эффективность функционирования всей экономической системы.

Данный раздел  курсовой работы основан на 38-й главе (Иностранные инвестиции) 7 –го раздела  Хозяйственного кодекса Украины. Проработав большое количество материала, я нашел очень подходящую статью профессора Брюховецкого И.Н. и профессора Галинского Д.М.

Потребность в инвестициях для реформирования и перестройки экономики постоянно возрастает  вследствие  необходимости  обновления  действующих  производственных фондов. В  такой  ситуации  при практически полном отсутствии собственных средств, приобретают значение иностранные инвестиции, как дополнительный не инфляционный источник финансирования. Общий объем только первоочередных иностранных инвестиций в нашу экономику составляет более 40 миллиардов долларов США. Однако , инвестиционный процесс в Украине тормозится рядом субъективных и объективных факторов, среди  которых политическая и экономическая нестабильность, частые изменения законодательства , медленные темпы  приватизации,  нерешенность вопросов земельной собственности и т.п. .  Все это требует  от Правительства Украины  проведения  выверенной ,  научно-обоснованной и, в то же время , активной инвестиционной политики, основой которой должно быть в первую очередь создание четкой и стабильной нормативно-правовой базы хозяйственной деятельности как отечественных, так и иностранных инвесторов. Насколько соответствует данное определение украинским условиям, и попытается ответить автор в данной статье.

«  В Украине порядок государственного управления  инвестиционной  деятельностью и иностранным инвестированием,  как ее составной частью,  изложены в Концепции регулирования инвестиционной деятельности в условии рыночной трансформации экономики, утвержденной   Постановлением Кабинета Министров Украины  от  1 июня  1995 года N 384 ,  где иностранные инвестиции упоминаются наравне с другими источниками инвестирования,  и в Программе деятельности правительства Украины, утвержденной Верховной Радой Украины 15 октября 1996 года .

Согласно Концепции государственная инвестиционная поддержка будет предоставляться  преимущественно  на развитие  приоритетных направлений в экономике. При этом направлениями приоритетного инвестирования являются развитие топливно-энергетического комплекса и внедрение энерго и ресурсосберегающих технологий , социальная сфера , расширение и наращивание объемов производства товаров широкого потребления и услуг населению ,  а  также конкурентно-способной продукции,  которая предназначается на экспорт , развитие агропромышленного комплекса , ускорение развития медицинской и микробиологической промышленности ;  преодоление последствий Чернобыльской катастрофы .

Органами государственного управления общей компетенции ,  в функции которых входит управление иностранным инвестированием , в Украине являются Кабинет Министров Украины и  местные государственные администрации .

Президент также принимает активное участие в осуществлении государственного управления иностранным инвестированием в Украине. Так, согласно Указа Президента Украины от 08.08.1995г.  N 719/95   создана Украинская   государственная   кредитно- инвестиционная  компания.С  целью подготовки предложений по обеспечению благоприятных условий для развития экономики Украины, ускорения и интеграции в мировую экономику и привлечения иностранных инвестиций  при   Кабинете Министров Украины  создан  Консультативный совет по вопросам иностранных инвестиций  в Украине  (  Указ  Президента  Украины   от 27.01.1996г. N 90/96 ) .   Указом  Президента Украины от 02.07.1996г. N 493/96 было создано Национальное  агентство Украины  реконструкции и развития ,  в функции которого входит  формирование  и  реализация государственной политики по привлечению и использованию кредитов , грантов , международной технической и гуманитарной помощи , иностранных инвестиций . Указы Президента также регламентируют отдельные вопросы в  сфере налогообложения , таможенного контроля , валютного регулирования, внешнеэкономической деятельности,  которые безусловно  распространяются  и на деятельность  иностранных  инвесторов.

В аппарате Кабинета Министров Украины функции по управлению иностранным  инвестированием  непосредственно выполняет отдел иностранных  инвестиций  и  свободных экономических  зон ,   который организационно  входит  в  состав  Главного  управления  по  вопросам внешнеэкономических связей.

В полномочия местных государственных администраций входят: разработка  программ социально-экономического развития соответствующих территорий,  внесение предложений по созданию свободных экономических зон, содействие созданию предприятий с иностранными инвестициями, осуществление  управления  инвестиционной  деятельностью ,  в  том числе и при участии иностранных инвесторов, вынесение на рассмотрение соответствующих органов предложений по привлечению иностранных инвестиций к экономическому развитию соответствующих административно-территориальных единиц ,обязательная регистрация иностранных  инвестиций, ведение их учета , проведение на местном уровне переговоров с потенциальными стратегическими инвесторами ,  учет части иностранных инвестиций при составлении местных бюджетов  и  т.д.

Органами  функциональной ( межотраслевой )  компетенции ,  в  функции  которых той  или  иной  мерой  входит управление процессом привлечения и использования иностранных инвестиций , являются : Валютно - кредитный совет при Кабинете Министров Украины, Министерство внешних экономических связей и торговли Украины, Министерство экономики Украины ,  Министерство  финансов Украины , Министерство иностранных дел Украины , Украинская государственная  кредитно-инвестиционная компания, Национальное агенство Украины реконструкции и развития , Фонд государственного имущества Украины, Государственный таможенный комитет Украины  и  Главная налоговая администрация Украины. Они имеют полномочия надведомственного (межотраслевого) характера. Их деятельность заключается не просто в выполнении специальных функций, а и в функциях координирующего содержания.

Следует отметить ,что, хотя за последние годы система государственного управления иностранным инвестированием в Украине  не раз подвергалась изменениям , но ,  как правило , эти шаги являются недостаточно дальновидными и соответственно, малоэффективными . Так ,  например ,  анализ  заданий  новоиспеченного  Национального агенства Украины реконструкции и развития , которое имеет статус министерства и является правопреемником ликвидированного Агенства координации международной технической  помощи  показывает , что  по  сути  создан   аналогичный   орган  государственной исполнительной власти . Это свидетельствует о том, что в государственном регулировании всех видов внешних поступлений в экономику  Украины (иностранных инвестиций, иностранных кредитов и технической помощи) вновь пришли к тому, что было наработано ранее, в частности -  к объединению функций государственного управления в упомянутых направлениях в рамках одного министерства.

В разделе II Закона Украины "О режиме иностранного инвестирования" устанавливаются государственные гарантии защиты иностранных инвестиций . Анализируя содержание упомянутого раздела , можно сделать важный  практический  вывод  о том , что субъектом ,  который получает государственные гарантии  по защите  иностранных   инвестиций , является иностранный инвестор ,  а не предприятие  с ино-странными инвестициями .  Эта особенность  является  очень важной  при разрешении вопроса о гарантиях от смены законодательства.  Эти  гарантии обеспечивают обеспе-чивают в случае изменения условий  защиты  иностранных инвестиций применение  к  ним  на протяжении  10 лет специального законодательства об иностранных инвестициях ,  которое действовало  в  момент  регистрации иностранной инвестиции ,  то  есть  речь идет о гарантиях уважения права собственности иностранных инвесторов .  Однако в отношении  налоговых льгот эти гарантии не действуют .

Законодательством Украины предусмотрены следующие государственные гарантии защиты иностранных инвестиций :

1. Гарантии от принудительного изъятия  иностранных инвестиций (за исключением случаев выполнения спасательных работ в случае стихийного бедствия ,  аварий , эпидемий  и чрезвычайных ситуаций) , а также незаконных  действий  государственных органов и их должностных лиц .

2. Гарантии компенсации и возмещения ущерба иностранным инвесторам (включая  упущенную  выгоду  и  моральный  ущерб , причиненный  им вследствие действий, бездействия или ненадлежащего выполнения государственными органами Украины своих обязанностей).

3. Гарантии в случае прекращения инвестиционной деятельности (т.е. право на возврат не позднее, чем через 6 месяцев со дня прекращения деятельности , инвестиций в  натуральной  форме  или  в валюте инвестирования без уплаты таможенной пошлины ,  а  также  доходов с этих инвестиций в денежной или товарной форме  в  соответствии  с  их  реальной стоимостью на момент прекращения инвестиционной  деятельности ).

4. Гарантии беспрепятственного и немедленного  перевода за рубеж прибыли, доходов и других средств, полученных вследствие осуществления иностранного инвестирования.

Основные вопросы деятельности иностранных инвесторов в Украине.

В Украине  собственное  законодательство  об инвестиционной деятельности и об иностранных инвестициях появилось после принятия 24 августа 1991 года Акта провозглашения независимости Украины .

Закон Украины " Об инвестиционной деятельности "  от 18 сентября 1991 года стал первым нормативным актом, в котором изложены в  обобщенном виде правовые ,  экономические  и  социальные условия инвестиционной деятельности на территории Украины.

Закон  Украины  " Об иностранных инвестициях "  от  13  марта 1992 года  - первый нормативный акт, который регламентировал процесс именно иностранного инвестирования в Украине. Декретом Кабинета Министров Украины от 20 мая 1993 года N55-93 его действие было приостановлено .Это обусловлено тем , что вышеупомянутый Закон имел ряд  существенных недостатков .  В  частности  в  нем не были предусмотрены минимальный размер и вид иностранных инвестиций , для которых устанавливались налоговые льготы . За период действия этого Закона, по некоторым подсчетам ,  до 42% всех иностранных инвесторов вложили  в экономику Украины  меньше , чем 1000 долларов США , а случались и такие совместные предприятия ,  в которых иностранные инвестиции равнялись 7 долларам США .Таким образом , Закон дал возможность иностранным инвесторам пользоваться налоговыми льготами на территории Украины и в то же время обходить налоговое законодательство в своих странах в случае существования соглашения об устранении двойного налогообложения между Украиной и соответствующей страной .  Существовал завуалированный импорт товаров  под видом вкладов в уставные фонды совместных предприятий  с последующей реализацией их третьим лицам . Также возникла потребность  в диффернциации налогового режима для инвестиций в конвертируемой валюте , в форме имущества, имущественных прав, новых технологий и т.п.

В вышеупомянутом Декрете было изменено понятие “предприятия с иностранной инвестицией" , к которым относились предприятия с квалифицированными инвестициями, то есть инвестициями определенного минимального размера и вида .

19 марта 1996 года  Верховная  Рада  Украины  приняла  новый  Закон Украины  "О режиме иностранного инвестирования" , который отменял действие вышеуказанного декрета . В целом этот Закон содержит множество положений, которые были заимствованы из  декрета . Однако, наряду с этим ,  в нем присутст вует множество качественно новых элементов . Наиболее важной существенной чертой нового Закона ,  которая отличает его от предыдущего законодательства об иностранных инвестициях является то,что для иностранных инвесторов на территории Украины  устанавливается национальный режим инвестиционной и другой хозяйственной деятельности, за исключением случаев, предусмотренных законодательством . В Законе предусмотренно, что для отдельных инвестиционных проектов с привлечением иностранных инвестиций , которые реализуются  в  соответствии с государственной программой  развития  приоритетных  отраслей экономики ,  социальной  сферы  и  территорий , может устанавливаться льготный режим инвестиционной и другой хозяйственной деятельности.  Четко  установлен момент присвоения предприятию статуса  предприятия с иностранными инвестициями . Таким  моментом  считается  день зачисления иностранной инвестиции на его баланс.  Положительным моментом является то , что государственная регистрация иностранных инвестиций будет осуществляться  только после их фактического внесения ,  тогда как в соответствии  с Декретом Кабинета Министров Украины " О режиме иностранного инвестирования " их можно было регистрировать и до момента их фактического внесения (то есть могли регистрироваться одни намерения осуществить иностранную инвестицию ). Также более четко установлен порядок и условия освобождения от обложения пошлиной собственности, которая ввозится в Украину как пай иностранного инвестора в уставной фонд предприятия  с иностранной инвестицией .

Государственная регистрация иностранных инвестиций осуществляется в общем порядке,  предусмотренном законодательством Украины .В ряде случаев при создании предприятий с иностранными инвестициями необходимо учитывать Положение о порядке привлечения экспертов к оценке иммущества , которое находится в общегосударственной собственности . Незарегистрированные  иностранные  инвес-тиции  не дают права  на получение  льгот  и гарантий,  предусмотренных законодательством Украины для иностранных инвестиций .  Отказ  в регистрации иностранных инвестиций возможен лишь в случае нарушения установленного порядка регистрации .  Он  должен быть  оформлен письменно с указанием мотивов отказа и может быть обжалован в судебном порядке. Отказ исходя из мотивов ее нецелесообразности не допускается .

Виды деятельности предприятий с иностранными инвестициями. Предприятие  с иностранными инвестициями может заниматься любыми видами деятельности , которые соответствуют цели , указанной в уставе предприятия, с учетом ограничений , предусмотренных законодательными актами Украины . В  соответствии со ст. 8 Закона Украины " О предприятиях в Украине " отдельными видами деятельности предприятие может заниматься только при наличии специального разрешения (лицензии ) . Законом  Украины " О научно-технической информации "  предусматривается право иностранных юридических и физических лиц ,  а  также лиц  без гражданства  инвестировать развитие сферы научно-технической  информации Украины в соответствии с действующим законодательством ( ст.22 ) .  В Законе Украины " О страховании " указывается , что  часть  иностранных  юридических лиц   и  граждан  в уставном фонде страховика (юридического лица, которое в установленном порядке получило лицензию на осуществление страховой деятельности) не может превышать 49% ( ст.2 ) , кроме случая, когда при реорганизации страховика предусматривается привлечь к числу участнистников страховика иностранных страховиков  при  условии проведения ими всех расчетов по обязательствам и  долгам ,  срок уплаты которых уже наступил .  Кроме вышеуказанного , иностранным инвесторам следует помнить ,  что страховая деятельность  в  Украине  осуществляется исключительно страховиками - резидентами Украины .  В соответствии  с  Законом Украины  " О выборах народных депутатов " предприятия с иностранными  инвестициями не имеют права делать взносы в избира -тельный фонд кандидата в народные депутаты Украины.   В   Воздушном Кодексе Украины  указывается , что аэропорт , если он в том числе является совместным предприятием или предприятием, которое полностью принадлежит иностранному инвестору , должен пройти сертификацию и регистрацию в соответствии с действующими  в Украине  правилами .

Условия  реализации продукции ( работ, услуг) предприятий с иностранными инвестициями .Предприятие с иностранными инвестициями самостоятельно определяет условия реализации продукции (работ,услуг), включая цену на них, если иное не предусмотрено законодательством Украины .Льготой для предприятий с иностранными инвестициями является то ,  что их продукция не подлежит лицензированию и квотированию при условии ее сертификации как продукции собственного производства.  Вывоз товаров , на которые распространяется специальный режим экспорта , осуществляется в соответствии с законодательством Украины .

Бухгалтерский учет и отчетность .Для  бухгалтерского  учета  внешне-экономических операций субъекты внешнеэкономической  деятельности  пользуются планом счетов и инструкцией по его применению ,  которые  действуют  на территории Украины, а также соответствующими изменениями и дополнениями, которые отображают специфику внешнеэкономической деятельности . Они  отображают  свою  деятельность  и  ее  результаты  в финансовой отчетности отдельно указанными показателями :

- в бухгалтерском баллансе отдельно выделяют средства ( активы ), которые находятся во внешнеэкономическом обороте, а также их источники (пассивы) ;

- в отчете о прибылях и убытках отдельно отображаются выру-

чка от внешнеэкономических операций и соответствующие расходы .

Государственной  налоговой  администрации  кроме  годового финансового отчета предоставляется также информация о суммах уплаченных налогов на импорт и экспорт,

Национальному банку Украины  предоставляется информация о суммах обязательного распределения части выручки в иностранной валюте.

Страхование имущества и рисков иностранных инвесторов. В  п.4  ст.19 Закона Украины "Об инвестиционной деятельности" указано, что инвестиции могут быть,  а в отдельных случаях ,  предусмотренных законодательством Украины , должны быть застрахованы .Субъекты  внешнеэкономической  деятельности  самостоятельно  выбирают  страховую  компанию (страховика ), однако экспортные кредиты,  ссуды,  некоторые контракты на поставку машин и оборудования, инвестиции как  на территории Украины , так  и  за  ее пределами страхует специализированное акционерное общество, контрольный пакет акций  которого принадлежит правительству Украины.

Приостановление инвестиционной деятельности. Ликвидация и реорганизация предприятий с иностранными инвестициями .Основания  для  приостановления инвестиционной деятельности изложены в ст. 21 Закона Украины "Об инвестиционной деятельности". Решение государственного органа о прекращении или приостановлении инвестиционной  деятельности  может быть  принято по таким причинам :

1.если ее продолжение может привести к  нарушению установленных законодательством санитарно-гигиенических, архитектурных, экологических и других норм, прав и интересов граждан, юридических лиц и государства , которые охраняются законом ;

2.объявление в установленном законом порядке инвестора банкротом по причине неплатежеспособности;

3.стихийного бедствия;

4.введение чрезвычайного положения.»

I.2.Понятие и механизм работы паевых инвестиционных фондов.

Паевой инвестиционный фонд (ПИФ) - это объединенные средства инвесторов, переданные в доверительное управление управляющей компании. Сам паевой инвестиционный фонд не является юридическим лицом - это так называемый "имущественный комплекс", а по сути, это инвестиционный портфель.

Вкладывая денежные средства в паевой инвестиционный фонд, инвестор фактически заключает с управляющей компанией договор доверительного управления и становится владельцем инвестиционных паев. Паи выдает управляющая компания, осуществляющая доверительное управление этим паевым инвестиционным фондом.

Имущество, передаваемое в паевой фонд пайщиками, остается собственностью пайщиков, а управляющая компания осуществляет доверительное управление паевым инвестиционным фондом, совершая сделки с этим имуществом.

Управляющая компания вправе передать свои права и обязанности по управлению паевым фондом другой управляющей компании. (Передача паевых фондов от одной управляющей компании другой уже успешно осуществлялась в России на практике).

Как отмечено в определении, паевой фонд не является юридическим лицом, а его имуществом распоряжается управляющая компания. Деятельность же управляющей компании строго регулируется и контролируется.

Во-первых, управляющая компания может управлять паевым фондом только на основании лицензии на осуществление деятельности по управлению инвестиционными фондами, паевыми инвестиционными фондами и негосударственными пенсионными фондами. Управляющая компания может совмещать деятельность по управлению паевыми фондами только с деятельностью по доверительному управлению ценными бумагами, управлению пенсионными резервами негосударственных пенсионных фондов и управлению страховыми резервами страховых компаний.

Чтобы управляющая компания не могла злоупотреблять средствами инвесторов, придумано разделение управления средствами от их хранения. Хранятся средства пайщиков в другой организации - специализированном депозитарии, который не только хранит их, но и контролирует законность операций с этими средствами.

Это называется принципом обособления имущества, составляющего паевой инвестиционный фонд от имущества самой управляющей компании.

Для расчетов по операциям, связанным с доверительным управлением паевым инвестиционным фондом, открывается отдельный банковский счет (счета), а для учета прав на ценные бумаги, составляющие паевой инвестиционный фонд, - отдельные счета депо в специализированном депозитарии.

Специализированный депозитарий - организация, которая ведет хранение и учет прав на ценные бумаги, составляющие паевой фонд.

Специализированный депозитарий не вправе пользоваться и распоряжаться имуществом, составляющим паевой инвестиционный фонд, - он обязан осуществлять контроль за соблюдением управляющей компанией этого паевого инвестиционного фонда нормативных правовых актов и правил доверительного управления паевым инвестиционным фондом.

Специализированный депозитарий следит за тем, куда управляющая компания направляет средства пайщиков, - в целях соблюдения требований к составу и структуре активов паевого инвестиционного фонда согласно инвестиционной декларации фонда.

В случае если управляющая компания дает специализированному депозитарию какие-либо распоряжения относительно имущества фонда, противоречащие законодательству, то специализированный депозитарий не вправе исполнять такие поручения. Он должен действовать исключительно в интересах пайщиков. Если специализированный депозитарий в ходе контроля за деятельностью управляющей компании выявляет соответствующие нарушения, то он обязан уведомить об этом Федеральную комиссию по рынку ценных бумаг.

Специализированный депозитарий также ведет реестр владельцев пайщиков ПИФа, то есть кто, когда, сколько паев купил и продал. Либо, согласно Правилам конкретного фонда, этой деятельностью занимается специализированный регистратор.

Но на этом контроль за деятельностью управляющей компанией не заканчивается. Ежегодно управляющая компания подвергается проверке аудитором. Аудиторской проверке подлежат бухучет, ведение учета и составление отчетности по имуществу фонда, состав и структура активов фонда и пр.

Государственное регулирование деятельности управляющих компаний паевых инвестиционных фондов, специализированных депозитариев и государственный контроль за их деятельностью осуществляются Государственной комиссией по рынку ценных бумаг (ГКЦБ). Управляющая компания обязана предоставлять отчетность в ГКЦБ.

Благодаря такой организации работы паевого фонда деньги пайщиков не могут "испариться" или быть израсходованными в ущерб пайщикам. Стоимость активов фонда может уменьшиться из-за снижения рыночной цены ценных бумаг, составляющих имущество фонда, но фонд не может "исчезнуть". Даже при банкротстве управляющей компании пайщики не пострадают, а паевой фонд будет передан в управление другой компании.

I.3. Современные проблемы инвестиционных фондов и компаний в  Украине.

В системе национальных счетов Украины статистика инвестиций (капитальных вложений) включает только материальные затраты (на машины, здания, сооружения), но не учитывает важнейшие инвестиции в «знания», «интеллект», научные исследования и образование.

Под инвестициями понимаются те экономические ресурсы, которые направляются на увеличение реального капитала общества, то есть на расширение или модернизацию производственного аппарата. Сюда следует включать и затраты на образование, научные исследования и подготовку кадров. Эти затраты представляют собой инвестиции в «человеческий капитал», которые на современном этапе развития экономики приобретают все большее и большее значение, ибо, в конечном счете, именно результатом человеческой деятельности выступают и здания, и сооружения, и машины, и оборудование, и самое главное, основной фактор современного экономического развития — интеллектуальный продукт, который предопределяет экономическое положение страны в мировой иерархии государств.

Источниками инвестиций являются:

  1. собственные финансовые средства компаний (прибыль, накопления, амортизационные отчисления, суммы, выплачиваемые страховыми органами в виде возмещения за ущерб и т.п.), а также иные виды активов (основные фонды, земельные участки, промышленная собственность и т.п.) и привлеченных средств (средства от продажи акций, благотворительные и иные взносы, средства, выделяемые вышестоящими холдинговыми и акционерными компаниями, промышленно-финансовыми группами на безвозмездной основе);
  2. ассигнования из государственного и местных бюджетов, фондов поддержки предпринимательства, предоставляемые на безвозмездной основе;
  3. иностранные инвестиции, предоставляемые в форме финансового или иного участия в уставном капитале совместных предприятий, а также в форме прямых вложений (в денежной форме) международных организаций и финансовых институтов, государств, предприятий и организаций различных форм собственности и частных лиц;
  4. различные формы заемных средств, в том числе кредиты, предоставляемые государством на возвратной основе, кредиты иностранных инвесторов, облигационные займы, кредиты банков и других институциональных инвесторов: инвестиционных фондов и компаний, страховых обществ, пенсионных фондов, а также векселя и другие средства.

Источником финансирования для большинства компаний обычно выступают амортизационные отчисления от основного капитала. Некоторые компании используют  еще и такие источники привлечения внешних фондов, как займы или привилегированные акции.

Недостаточный уровень развития рынка финансовых инструментов в Украине значительно сужает возможные источники заемных средств, и наиболее реальным из них в настоящее время является банковский кредит.


Раздел II. Инвестиционная деятельность на предприятии.

Под инвестициями понимают денежные средства, целевые банковские вклады, паи, акции и другие ценные бумаги, технологии, машины, оборудование, лицензии, в том числе и на товарные знаки, кредиты, любое другое имущество или имущественные права, интеллектуальные ценности, вкладываемые в объекты предпринимательской деятельности в целях получения доходов.

Инвестиционная деятельность представляет собой вложение инвестиций (инвестирование) и совокупность практических действий по реализации инвестиций.

Субъектами инвестиционной деятельности являются инвесторы, заказчики, исполнители работ, пользователи объектов инвестиционной деятельности, а также поставщики, юридические лица (банковские, страховые и посреднические организации, инвестиционные фонды) и другие участники инвестиционного процесса. Субъектами инвестиционной деятельности могут быть физические и юридические лица, в том числе иностранные, а также государства и международные организации. Инвесторы осуществляют вложения собственных, заемных и привлеченных средств в форме инвестиций и обеспечивают их целевое использование.

Заказчиками могут быть инвесторы, а также любые иные физические и юридические лица, уполномоченные инвестором осуществить реализацию инвестиционного проекта, не вмешиваясь при этом в предпринимательскую или иную деятельность других участников инвестиционного процесса, если иное не предусмотрено договором (контрактом) между ними. В случае, если заказчик не является инвестором, он наделяется правами владения, пользования и распоряжения инвестициями на период и в пределах полномочий установленных договором.

Пользователями объектов инвестиционной деятельности могут быть инвесторы, а также другие физические и юридические лица, государственные и муниципальные органы, иностранные государства и международные организации, для которых создается объект инвестиционной деятельности. В случае, если пользователь объекта инвестиционной деятельности не является инвестором, взаимоотношения между ними и инвестором определяются договором (решением) об инвестировании. Субъекты инвестиционной деятельности вправе совмещать функции двух или нескольких участников.

Объектами инвестиционной деятельности являются:

  1.  вновь создаваемые и модернизируемые основные фонды, и оборотные средства во всех отраслях народного хозяйства;
  2.  ценные бумаги (акции, облигации и др.);
  3.  целевые денежные вклады;
  4.  научно-техническая продукция и другие объекты собственности;
  5.  имущественные права и права на интеллектуальную собственность.

Субъекты инвестиционной деятельности действуют в инвестиционной сфере, где осуществляется практическая реализация инвестиций. В состав инвестиционной сферы включаются:

  1.  сфера капитального строительства, где происходит вложение инвестиций в основные и оборотные производственные фонды отраслей. Эта сфера объединяет деятельность заказчиков-инвесторов, подрядчиков, проектировщиков, поставщиков оборудования, граждан по индивидуальному и кооперативному жилищному строительству и других субъектов инвестиционной деятельности;
  2.  инновационная сфера, где реализуются научно-техническая продукция и интеллектуальный потенциал;
  3.  сфера обращения финансового капитала (денежного, ссудного и финансовых обязательств в различных формах).

Все инвесторы имеют равные права на осуществление инвестиционной деятельности. Инвестор самостоятельно определяет объемы, направления, размеры и эффективность инвестиций. Он по своему усмотрению привлекает на договорной, преимущественно конкурсной, основе (в том числе через торги подряда) юридических и физических лиц, необходимых ему для реализации инвестиций. Инвестор, не являющийся пользователем объектов инвестиционной деятельности, вправе контролировать их целевое использование и осуществлять в отношениях с пользователем таких объектов другие права, предусмотренные договором. Инвестору предоставлено право владеть, пользоваться и распоряжаться объектами и результатами инвестиций, в том числе осуществлять торговые операции и реинвестирование. Инвестор может передать по договору (контракту) свои права по инвестициям, их результатам юридическим и физическим лицам, государственным и муниципальным органам.

Участники инвестиционной деятельности, выполняющие соответствующие виды работ, должны располагать лицензией или сертификатом на право осуществления такой деятельности. Перечень работ, подлежащих лицензированию, порядок выдачи лицензий и сертификатов установлены законом.

Основным правовым документом, регулирующим производственно-хозяйственные и другие взаимоотношения субъектов инвестиционной деятельности, является договор (контракт) между ними. Заключение договоров, выбор партнеров, определение обязательств любых других условий хозяйственных взаимоотношений являются исключительной компетенцией субъектов инвестиционной деятельности. Условия договоров (контрактов), заключенных между субъектами инвестиционной деятельности, сохраняют свою силу на весь срок их действия. В случаях, если после их заключения законодательством, действующим на территории государства, установлены условия, ухудшающие положение партнеров, договоры (контракты) могут быть изменены.

Незавершенные объекты инвестиционной деятельности являются долевой собственностью субъектов инвестиционного процесса до момента приемки и оплаты инвестором (заказчиком) выполненных работ и услуг. В случае отказа инвестора (заказчика) от дальнейшего инвестирования проекта он обязан компенсировать затраты другим его участникам, если иное не предусмотрено договором (контрактом).

Государство гарантирует стабильность прав субъектов инвестиционной деятельности. В случаях принятия законодательных актов, положения которых ограничивают права субъектов инвестиционной деятельности, соответствующие положения этих актов не могут вводиться в действие ранее чем через год с момента их опубликования, и случаях принятия государственными органами актов, нарушающих законные права и интересы инвесторов и других участников инвестиционной деятельности, убытки, включая упущенную выгоду, причиненную субъектами инвестиционной деятельности в результате принятия таких актов, возмещаются им этими органами по решению суда или арбитражного суда.

Законодательством, действующим на территории государства, гарантируется зашита инвестиций, в том числе иностранных, независимо от форм собственности. Инвестиции не могут быть безвозмездно национализированы, реквизированы, к ним также не могут быть применены меры, равные указанным по последствиям. Применение таких мер возможно лишь с полным возмещением инвестору всех убытков, причиненных отчуждением инвестированного имущества, включая упущенную выгоду, и только на основе законодательных актов государства и субъектов.

Внесенные или приобретенные инвесторами целевые банковские вклады, акции или иные ценные бумаги, платежи за приобретенное имущество, а также арендные права в случаях их изъятия возмещаются инвесторами, за исключением сумм, использованных или утраченных в результате действия самих инвесторов.

Инвестиции на территории государства в некоторых случаях подлежат обязательному страхованию, что является гарантией их сохранения.

Трудность осуществленная инвестиционной деятельности в государстве усугубляется, помимо инфляции, существенным усилением диспропорций в инвестиционной сфере (практическим развалом единого строительного комплекса).

Лавинообразное нарастание деформаций в инвестиционной сфере во многом вызвано неудачными попытками внедрения отдельных элементов рыночных отношений без разработки комплексного подхода к решению проблем инвестирования.

Реализация инвестиций (принятие инвестиционных решений) в современных условиях определяется предприятиями с учетом таких факторов, как инфляция и ожидание роста цен на производственные ресурсы. Для нивелирования (снижения) давления инфляционного фактора вложения осуществляются преимущественно в движимое и недвижимое имущество (товарно-материальные ценности, импортное оборудование, приобретение зданий и сооружений) в финансовые активы и потребительские товары, в уставный капитал совместных и акционерных предприятий.

В условиях высоких темпов инфляции выбор таких объектов инвестирования определяется их особенностью сохранять стоимость и возможность получению запроектированной прибыли (дохода) главным образом путем колебаний на разнице в ценах или курсах ценных бумаг.

Таким образом, дезорганизация инвесторов в результате инфляционного искажения рыночных цен на материально-технические ресурсы (что способствуем бартерному обмену) привела к обесценению собственных денежных накоплений, к усилению ажиотажного спроса на ресурсы, подкрепляемых кредитной экспансией коммерческих банков.


Заключение

Инвестиционная деятельность одна из наиболее важнейших составляющих деятельности предприятия. Необходимо отметить, что многие украинские предприятия не могут нормально развиваться из-за отсутствия необходимых инвестиций. А если и найдены необходимые средства, ими не могут правильно распорядиться. Часто это происходит, потому что на предприятиях отсутствуют стратегии привлечения средств и их грамотное размещение.

В настоящее время в период становления экономики Украины актуальность данной темы трудно переоценить. Поскольку многим фирмам необходимы капитальные вложения для развития своего производства. Зачастую предприятия работают на устаревшем оборудование не позволяющем выпускать конкурентную продукцию. И если даже продукция пользуется спросом, из-за отсутствия инвестиций предприятия не могут увеличить свои производственные мощности. Это не позволит им бороться с конкурентами. Отечественные производители не смогут выйти из этого сложного положения. Вследствие чего не происходит подъема экономики Украины.

Инвестиционная деятельность в Украине еще находится в состоянии становления, причем этот процесс отстает от потребностей реформирования экономики. В этом проявляется взаимозависимость всей экономической системы и инвестиционной деятельности, которая является источником финансирования хозяйственного механизма. Основной причиной слабости инвестиционной деятельности в Украине является не столько законодательная и правовая база, сколько экономический кризис, спад производства, разрыв традиционных хозяйственных связей.

Но не все так плохо как кажется, в Украине, на мой взгляд, есть люди заинтересованные в том, чтобы вложить свои кровные средства в производство. Существует также интерес со стороны иностранных инвесторов к украинским предприятиям. Но инвестиции могут быть, получены только в том случае, если данное производство привлекательно для инвестиций. На предприятии должно быть четко определенно, как и куда оно будет использовать полученные средства. Необходима стратегия инвестиционной деятельности, когда она четко определенна и просчитаны все возможные варианты, рассчитаны использования привлеченных средств, а также возможные выгоды от вложения средств именно в это предприятие. Это позволит производителям рассчитывать на интерес со стороны потенциальных инвесторов.

Привлекая инвестиции, вкладывая свои средства, предприятие имеет возможность увеличить свой оборотный капитал, что позволит ему в конечном итоге повысить конкурентоспособность своей продукции и тем самым завоевать большую долю рынка. Повышая конкурентоспособность продукции, предприятие может завоевать также и иностранные рынки, что позволит ей за счет выручки валютных ресурсов приобретать различные передовые технологии и оборудование за рубежом. И тем самым поднять конкурентоспособность своей продукции на более высокий уровень.

На мой взгляд, в нашем государстве множество полезного сырья, но все дело в том, что его нужно использовать в нужных целях и правильном направлении, а не разбрасываться этим, тем самым препятствуя, развитию экономики и государства в целом.

Сегодня от эффективности инвестиционной политики зависят состояние производства, положение и уровень технической оснащенности основных фондов предприятий народного хозяйства, возможности структурной перестройки экономики, решение социальных и экологических проблем.


Список использованных источников:

1.Конституция Украины.

2.Хозяйственный кодекс Украины от 1 января 2004 г.

3. Положение об инвестиционных фондах и инвестиционных компаниях,    утв. Указом Президента Украины от 19 февраля 1994 года № 55/94.

4. Закона Украины «О государственном регулировании рынка ценных бумаг на Украине».

5. Акціонерне товариство: переваги та недоліки // Дебет-Кредит, 2004, № 44.

6. Програма розвитку фондового ринку України на 2001-2005 роки // http://www.fc-titan.com/law.php?Mode=15&grandparent=7&parent=34

7. Оскольский В.В.. Фондовый рынок Украины: учебное пособие,– К. СПб АО «Комплект», 2001

8. Кісельов А.П. Основи бізнесу. — К., “Вища школа”, 1998.

9. Ландик В.И. Инновационная стратегия предприятия: проблемы и опыт их решения. — К., 2003.

10. Савчук В. и др. Анализ и разработка инвестиционных проектов. – Учебное пособие. — К. 1999г.

УДК 336.7

Ю. В. Нетесаний, Ю. В. Нетесаний  РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИекономічний часопис ХХ1 № 7-8 2012

Постановка проблеми. Фінансовий ринок в Україні є новою системою акумулювання та перерозподілу грошових накопичень, що прийшла на зміну механізму розподільчих відносин у директивній економіці. Його агенти ще не мають достатнього досвіду, як професійного, так і простого життєвого. Фінансові інструменти повністю не сформувалися, традиції тільки складаються, а участь громадян у процесі формування та розвитку фінансового ринку є мінімальною. Як наслідок, фінансовий ринок практично не розвивається, що,  своєю чергою, стримує процес стабілізації національної економіки.

Однією із найголовніших складових фінансового ринку є фондовий ринок, який, як показує світовий досвід, здатний акумулювати та перерозподіляти значні фінансові ресурси. Нестабільність на фондового ринку призводить до ситуації, коли більшість потенційних інвесторів не хоче вкладати свої кошти в реальну економіку.

Водночас, в умовах традиційних ринкових відносин саме заощадження приватних інвесторів або домогосподарств, як їх прийнято називати в сучасній економічній літературі, формують основний обсяг позикового капіталу, що забезпечує функціонування фондового ринку в розвиненій ринковій економіці.

В Україні процес акумуляції та подальшого інвестування приватних заощаджень робить тільки перші кроки. Механізм управління пайовими фінансовими інститутами ще не сформований, через специфічні умови господарювання йому притаманні характерні особливості.

Саме тому надзвичайно важливе значення для сучасної української економіки має дослідження такого сектору фондового ринку, як акумуляція заощаджень приватних інвесторів.

З огляду на це зростає актуальність досліджень, присвячених питанням залучення в інвестиційний оборот коштів приватних інвесторів (через структури взаємних інвестиційних фондів), а також перспектив їх розвитку в Україні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Недосконалість правового поля та економічних умов, у яких сьогодні функціонують інвестиційні фонди, суттєво зменшують економічний ефект, на який вони потенційно спроможні. Проблемні аспекти формування, розвитку й удосконалення інвестиційних фондів ґрунтовно досліджувались у працях багатьох науковців, зокрема Р. Б. Прилуцького [4], О. М. Мозгового [3], Ю. Я. Кравченка [2], В. В. Корнєєва [1], В. Р. Чернишука [5] та ін. Результати наукових досліджень знайшли своє відображення у становленні державної політики щодо розвитку фондового ринку. Проте цей процес потребує постійного зв’язку із сучасними надбаннями теоретиків та практиків.

Мета статті – привернути увагу громадськості щодо необхідності та перспективності розвитку інвестиційних фондів в Україні, сконцентрувати погляд на проблемах, які істотно гальмують їх діяльність.

Водночас, новизна та практична цінність статті полягає в тому, щоб не тільки висвітлити нинішні проблеми, а й запропонувати конкретні шляхи їх розв’язання і практичні рекомендації щодо вдосконалення та гармонізації інвестиційного ринку.

Основні результати дослідження. Інвестиційні фонди, або інститути спільного інвестування (ІСІ), за своєю організаційно-правовою формою бувають корпоративними та пайовими (їх характеристика викладена в табл. 1), які залежно від порядку здійснення діяльності поділяються на відкриті та закриті інвестиційні фонди.

Таблиця 1 

Характеристика корпоративних та пайових фондів

Характеристика

Корпоративний

інвестиційний фонд

Пайовий

інвестиційний фонд

Організаційно-правова форма

Є юридичною особою, створюється у формі відкритого акціонерного товариства, понад 70% середньорічної вартості активів можуть складати цінні папери

Не є юридичною особою, активи належать інвесторам на правах спільної часткової зайнятості

Можливість участі вкладників в управлінні фондом

Існує. Органи управління: загальні збори акціонерів і наглядова рада

Не існує. Проте якщо ресурси  залучаються шляхом розміщення приватної пропозиції, вкладники можуть створювати наглядову раду

Учасники інвестиційного фонду

Фізичні та юридичні особи, у венчурних фондах – лише юридичні особи

Фізичні та юридичні особи, в недиверсифікованих фондах – лише юридичні особи

Відносини з компанією щодо управління активами (КУА)

Договірні (договір про управління активами)

Формуються компанією з управління активами

Емісія коштовних паперів

Прості іменні акції (емітент – КІФ)

Інвестиційні сертифікати (емітент – КУА)

Можливість отримання дивідендів

Існує

Існує  лише в закритих ПІФ

Заміна чи ліквідація КУА

Комісія з коштовних паперів і фондового ринку може в судовому порядку ініціювати процедуру ліквідації. Рішення про заміну КУА приймається загальними зборами акціонерів

Комісія з коштовних паперів і фондового ринку може прийняти рішення про заміну КУА або ліквідацію фонду. З моменту ухвалення рішення про ліквідацію припиняється розміщення та випуск інвестиційних сертифікатів

Черговість задоволення вимог вкладників у разі ліквідації КУА

Перша черга – акціонери, які не є засновниками

Перша черга – вкладники, що подали заяви про викуп інвестиційних сертифікатів до моменту ухвалення рішення про ліквідацію; останні вкладники – лише четверта черга

Джерело: Складено автором на основі власних розробок

Відкриті та закриті інвестиційні фонди залежно від терміну, на який вони створюються, поділяються на строкові та безстрокові відкриті/інтервальні інвестиційні фонди. Закриті інвестиційні фонди існують у вигляді  диверсифікованих і недиверсифікованих. Недиверсифіковані інвестиційні фонди, своєю чергою, можуть бути венчурними та невенчурними. Порівняльна характеристика відкритих, інтервальних і закритих інвестиційних фондів представлена в табл. 2.

Таблиця 2

Порівняльна характеристика відкритих, інтервальних і закритих інвестиційних фондів

Характеристика

Відкритий інвестиційний фонд

Інтервальний інвестиційний фонд

Закритий інвестиційний фонд

Викуп цінних паперів   

У будь-який робочий день; може бути встановлена мінімальна кількість цінних паперів, які отримуються інвестором

У визначені проспектом емісії дні, але не рідше ніж раз на рік

Після закінчення терміну, на який був створений інвестиційний фонд

Термін існування

Можуть бути строковими і безстроковими

Можуть бути лише строковими

Диверсифікація

Можуть бути лише диверсифікованими

Можуть бути диверсифікованими і недиверсифікованими (венчурними і невенчурними)

Структура активів

Не менш як 10% – грошові засоби, для диверсифікованих – лише коштовні папери і грошові засоби, з них не більш як 20% – коштовні папери, не допущені до торгів на фондовій біржі або торговельно-інформаційній системі

Ті ж самі вимоги для диверсифіцированих, для недиверсифікованих – не більш як 50% коштовних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або торговельно-інформаційній системі + нерухомість; для венчурних – 100% коштовних паперів можуть бути не допущені до торгів; у структуру активів можуть включатися боргові зобов'язання

Визначення вартості чистих активів

Кожен робочий день

На кінець робочого дня перед викупом, але не рідше ніж раз на квартал

Оборот цінних паперів

Обмежено: відчуження здійснюється лише шляхом викупу КУА, відчуження третім особам допускається лише в разі правонаступництва, спадкоємства і дарування

Не обмежено

Джерело: Складено автором на основі власних розробок

Обираючи вид та тип інвестиційного фонду, слід враховувати свої можливості й очікування від інвестування. Наприклад, не варто вкладати останні кошти в закриті недиверсифіковані інвестиційні фонди з надією на величезний прибуток, оскільки існує серйозний ризик не тільки не розбагатіти, а й зазнати збитків. Розраховуючи на швидкий прибуток, краще вибрати відкритий або інтервальний інвестиційний фонд, на довгостроковий – закритий ІФ. Якщо немає можливості та бажання постійно відслідковувати котирування акцій на ринку, знову ж таки, варто зупинити свій вибір на менш ризикових фондах. Навіть при тому, що інвестор подеколи не може впливати на рівень своїх доходів, він завжди вільний у праві вибору об’єкта інвестування. Переваги та недоліки вкладення коштів у пайові ІФ ми згрупували та виклали в табл. 3.

Таблиця 3

Переваги та недоліки вкладень до пайових

інвестиційних фондів в Україні

Інвестиційний фонд

Переваги

Недоліки

Відкритий інвестиційний фонд

  1.  невисокий ризик (законодавством встановлені жорсткі вимоги до структури активів і обмеження по об'єктах інвестування);
  2.  можливість викупу коштовних паперів у будь-який момент; як правило, невисокий розмір винагороди КУА;
  3.  невисока номінальна вартість інвестиційних сертифікатів (хоча інколи встановлюється мінімальна кількість сертифікатів для інвестування.

 

  1.  невисока прибутковість порівняно з іншими типами інвестиційних фондів.

Інвервальний пайовий інвестиційний фонд

  1.  невисокий ризик (згідно із законодавством, можуть бути лише диверсифікованими);
  2.  прибутковість декілька вище, ніж у відкритих інвестиційних фондах.

  1.  можливість викупу коштовних паперів надається лише у певні дні, які можуть припасти на час кризи;
  2.  раніше акумулювали приватизаційні сертифікати і створювалися саме для цих цілей, зараз не надто цікаві для інвесторів.

Закритий інвестиційний фонд

  1.  максимальна прибутковість порівняно з іншими типами інвестиційних фондів;
  2.  оборот цінних паперів на ринку.

  1.  ризики (закриті інвестиційні фонди, як правило, є недиверсифікованими);
  2.  викуп коштовних паперів фондом здійснюється лише після закінчення терміну його дії;
  3.  виплачувані в кінці терміну дивіденди можуть не відповідати рівню інфляції;
  4.  номінальна вартість коштовних паперів вища, ніж в інвестиційних фондах інших типів;
  5.  винагорода і премія КУА зазвичай вище, ніж у фондах інших типів.

Джерело: Складено автором на основі власних розробок

В Україні кількість зареєстрованих інститутів спільного інвестування у 2011 р. зросла на 298 фондів порівняно із 2010 р. Попри закриття (ліквідацію) низки існуючих фондів  масштаби створення нових фондів виявилися значнішими. Загалом на кінець 2011 року в Україні було зареєстровано 1575 інвестиційних фондів [6].

Таким чином, кількість ІСІ збільшили концентрацію на ринку: на одну компанію з управління активами станом на 01.01.2012 р. у середньому припадало вже майже чотири ІСІ.

Кількість ІСІ, визнаних такими, що відбулися, у 2011 р. збільшилася на 11 фондів (+0,94%) після приросту на 72 фонди (+6,58%). Загалом на 01.01.2012 р. в Україні досягли нормативів і діяли 1178 ІСІ (табл. 4). Різке зниження динаміки кількості фондів, які досягли нормативу щодо мінімального обсягу активів, викликано скороченням чисельності фондів у 2010 р.

Найактивніший ріст показав сектор закритих недиверсифікованих ПІФів (+9.09%, +3 фонди), хоч кількісно випереджали всіх венчурні ПІФи (+13 фондів, + 1.61%).

Таблиця 4

Динаміка кількості ІСІ у розрізі типів та видів фондів

Термін

Загалом

Пайовий інвестиційний фонд

Корпоративний інвестиційний фонд

В*

І*

ЗД*

ЗН*

ЗВ*

І*

ЗН*

В*

01.01.2010

1095

36

48

9

32

755

2

141

72

01.01.2011

1167

40

49

9

33

809

2

134

91

01.01.2012

1178

42

47

9

36

822

2

130

90

Зміна з початку 2011 року, %

7,58

16,67

-2,08

0,00

12,50

8,87

0,00

-7,80

25,00

Джерело: [6]

* В – відкриті ІСІ; І – інтервальні; ЗД – закриті диверсифіковані; ЗН – закриті недиверсифіковані невенчурні; ЗВ – закриті недиверсифіковані венчурні ІСІ.

У 2011 році сектор відкритих фондів знову став лідером за динамікою кількості ІСІ (+5%, +2 фонди), хоч темпи їх росту були вдвічі нижчими порівняно із минулим роком. Найближчим часом не очікується значної зміни числа відкритих фондів на ринку.

Скорочення кількості фондів торкнулося секторів інтервальних ПІФів  (-4,08%, -2 фонди), закритих недиверсифікованих КІФів (-2,99%, -4 фонди), де ще п’ять планують ліквідуватися, та венчурних КІФів (-1,1%, -1 фонд), серед яких один також розпочав процедуру припинення діяльності.

Через випереджаючі темпи появи нових ІСІ порівняно із визнанням раніше зареєстрованих, у третьому кварталі 2012 року знову збільшилася кількість фондів, які знаходяться на стадії формування активів до визнання такими, що відбулися: на 01.01.2012 р. їх було 197. Очевидно, це зумовить активізацію процесу визнання нових ІСІ у 2012-му році за умови сприятливих ринкових чинників.

Динаміка структури вкладень ІСІ за видами інструментів у 2011 р. була пов’язана зі скороченням частки цінних паперів в агрегованих портфелях усіх типів фондів на 1,65–2,14%, проте, на відміну від 2010 року, воно відбулося на тлі зниження вартості сукупних активів фондів.

Частка вкладень невенчурних ІСІ у фондові інструменти зменшилася від 68,51% до 66,50% (після скорочення від 71,61% у І-му кварталі 2012 року). Водночас, у грошовому вимірі інвестиції у цінні папери зазначених ІСІ сукупно зменшилися на 1790,28 млн. грн., що стало наслідком падіння на фондовому ринку. У результаті частка акцій у невенчурних ІСІ звузилася найбільше (від 55,51% до 53,17%).

Цього разу скорочення стосувалося також і суми вкладень у пайові цінні папери у грошовому вимірі в усіх типах фондів. У відкритих ІСІ саме акції були фактором зменшення сукупної вартості вкладень у фондові інструменти, оскільки інвестиції в інші види цінних паперів зросли.

У зведеному портфелі венчурних ІСІ присутність цінних паперів обмежилася від 34,93% до 33,28% при зменшенні суми інвестицій на 1822,67 млн. грн. До того ж вкладення в акції цих фондів зросли практично пропорційно загальним активам, що зберегло їхню частку незмінною, хоч вона стала дорожчою на 1296,01 млн. грн. (рис. 1).

На противагу агрегованим портфелям усіх типів і категорій фондів (у т. ч. венчурних) у 2012 р. спостерігалося зростання як частки, так і абсолютної вартості пакетів державних та муніципальних цінних паперів, окрім облігацій місцевих позик у закритих фондах, вкладення у які дещо зменшилися. Присутність ОВДП у фондах вимірювалася в межах від 0,02% у венчурних ІСІ

та 1,15% у закритих невенчурних до 16,28% у відкритих, де їхня частка зросла

найбільше. Це свідчить про перенаціленість останніх на збереження капіталу на тлі вимивання коштів із сегмента акцій.

Рис. 1. Структура ІСІ в Україні, 2011 р.

Джерело: [6]

Основні зміни у структурі консолідованого інвестиційного портфеля відкритих ІСІ протягом 2011 року полягали у зростанні ваги таких видів вкладень, як:

  1.  облігації внутрішніх державних позик – від 13,27 до 16,28%;
  2.  кошти та банківських депозитах – від 29,52 до 31,23%;
  3.  облігації місцевих позик – від 5,22 до 6,75%;
  4.  облігації підприємств – від 8,79 до 10,24%;

Водночас відбувалося зменшення частки акцій – від 36,47 до 28,36%. Воно сталося через невпевненість керуючих інвестиційних фондів у стабільності вітчизняного ринку цінних паперів та зростання економіки і ринкових індексів на іноземних площадках, що призвело до значного зменшення ризикових операцій на ринку акцій. Якщо ризик другої хвилі світової фінансової кризи зберігатиметься, то подальший розвиток фондового ринку України виявиться під загрозою. Економіка не демонструє стрімкого післякризового зростання, а навпаки, існує можливість її падіння, що, очевидно, зменшує бажання інвесторів ризикувати своїми капіталами.

У співвідношенні складових зведеного портфеля інтервальних ІСІ у 2012 р. порівняно із 2011 р. відбуваються відчутні зміни, найпомітнішими серед яких є такі:

  1.  зростання облігацій внутрішніх державних позик – від 1,41 до 2,45% (щоправда, удвічі менше, ніж на початку 2012 року – 4,86%);
  2.  збільшення «інших» активів – від 5,74 до 7,62%;
  3.  зменшення акцій – від 57,35 до 54,14%.

В агрегованому портфелі закритих ІСІ зафіксовано зміни:

  1.  «інших» активів – від 23,62 до 24,49%;
  2.  грошових коштів та банківських депозитів – від 7,39 до 8,50%;
  3.  облігацій внутрішньої державної позики – від 0,85 до 1,15%;
  4.  «інших» цінних паперів – від 4,51 до 5,51%;
  5.  акцій – від 56,14 до 54,10%;
  6.  облігацій підприємств – від 6,76 до 5,58%.

Водночас, в усіх ІСІ продовжувала розширюватися частка грошей на банківських рахунках, а у відкритих фондах вона стала найбільшою порівняно з іншими видами вкладень (в інтервальних зросла тільки від 26,04 до 26,13%).

Висновки. Проаналізувавши тенденції та динаміку розвитку ІСІ в Україні, а також докладно розглянувши їх структуру, можна побачити, що вони значно поширилися та зайняли своє місце на фондовому ринку України. Проте є ще багато невирішених проблем, для успішного розв’язання яких потрібен конструктивний діалог між учасниками ринку і виконавчою та законодавчою гілками влади.

Необхідно використати зарубіжний досвід і врахувати вітчизняні реалії, щоб цей бізнес в Україні, у класичному його розумінні, запрацював на повну потужність. У цьому насамперед повинна бути зацікавлена держава. Отже, треба почати саме з державної підтримки і можливості застосування зарубіжної практики у цьому напрямі.

На нашу думку, майбутній розвиток інститутів спільного інвестування неможливий без реформування більшості його складових, а також переосмислення ролі фондового ринку як важливого інструмента залучення інвестиційних ресурсів до реального сектору економіки. На цьому етапі слід наголосити на таких моментах.

Посилення валютного контролю, а саме впровадження паспортного контролю, в подальшому може призвести до емісії гривні та інфляційних процесів в Україні. Тому доречним буде здійснення емісії держаних боргових цінних паперів, зокрема муніципального рівня, для роздрібного продажу з цільовим спрямуванням коштів на розвиток. Варто окремо зазначити, що всі дії уряду та національного банку, спрямовані на посилення валютного контролю і регулювання валютного ринку всередині країни, негативно впливають на розвиток фондового ринку України, обмежуючи доступ до нього іноземних інвесторів (їм необхідно отримати спеціальну ліцензію НБУ).

Оскільки в серпні 2011 року було повторно підвищено ставку ЄЦБ і резервні вимоги Банку Китаю на тлі високої інфляції, погіршилася ситуація із кредитним рейтингом США із загрозою його зниження через невирішене питання підвищення ліміту зовнішнього боргу. Учетверте за останній рік знижено кредитний рейтинг Греції до рівня, що на 4–5 позицій нижче інвестиційного. Таким чином, стало очевидним ускладнення та гальмування розв'язання бюджетних проблем, як і загалом відновлення ключових «гравців» глобальної економіки, зокрема США, що, своєю чергою, знизило «апетит» до ризику інвесторів на ринках капіталу та спровокувало вихід з інвестицій, пов’язаних із акціями. З огляду на це слід зробити реальні кроки для розбудови національної депозитарно-клірингової системи, створення єдиного центрального депозитарію корпоративних цінних паперів, вдосконалення обліку прав власності на цінні папери та розвиток системи обігу цінних паперів і деривативів, спрощення процедури проведення розрахунків за угодами з цінними паперами за участю нерезидентів.

Новий Податковий Кодекс України, прийнятий у грудні 2010 року, певним чином покращив розвиток цієї сфери, запровадивши деякі уточнення та доповнення до стандартів бухгалтерського обліку з метою забезпечення прозорості фондового ринку та підвищення інвестиційної привабливості нашої країни.

Однак попри заходи держави щодо регулювання валютного і фондового ринків їх подальший активний розвиток виглядає дуже примарно. У найближчій перспективі на фондовому та валютному ринках продовжаться спекулятивні операції, пов’язані насамперед із незначним оборотом на фондовому ринку (приблизно $15 млн. на добу), а на валютному ринку очікуються різкі курсові коливання, спочатку в бік подорожчання гривні, а потім її швидкого здешевлення. Терміни таких коливань можуть припасти на кінець 2012 року, після проведення виборів до Верховної Ради України у жовтні 2012 р.

Література

  1.  Калина А. В. Рынок ценных бумаг (теория и практика) : учеб. пособ. / А. В. Калина, В. В. Корнеев, А. А. Кощеев. – К. : МАУП, 2005. – 256 с.
  2.  Кравченко Ю. Я. Ринок цінних паперів : навч. посіб. / Ю. Я. Кравченко // К.: КНТ 2009. – 672 с.
  3.  Мозговий О. М. Міжнародні фінанси : навч. посіб. / О. М.  Мозговий, Т. М. Оболенська, Т. В. Мусієць. – К. : КНЕУ, 2005. – 586 c.
  4.  Прилуцький Р. Б. Щодо поняття та організаційно-правової форми біржі / Р. Б. Прилуцький // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 2. – С. 148–155.
  5.  Чернишук В. Р. Розвиток ринку цінних паперів: проблеми й перспективи / В. Р. Чернишук, А. П. Данькевич // Фінанси України. – 2008. – № 8. – С. 96–103.
  6.  Підсумки діяльності кредитних спілок, інших кредитних установ та юридичних осіб публічного права за 2011 рік // Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. – Режим доступу : http://www.dfp.gov.ua

Стаття надійшла до редакції 25 червня 2012 року

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ech/2012_7-8/2012_07_08/53-56.pdf

Введення 

Основною метою даної роботи є розгляд і характеристика інвестиційних фондів. У даній роботі я постараюся проаналізувати всі аспекти правового статусу інвестиційних фондів, механізм їх роботи та сучасні проблеми пов'язані з інвестиційною діяльністю. Інвестиційна діяльність одна з найважливіших складових діяльності підприємства. Розробка даної теми, досить актуальна в даний час, коли наша економіка знаходиться в глибокій кризі.

Інвестиційна діяльність в тій чи іншій мірі властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без врахування таких чинників як: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, множинність доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого рішення і інші причини, що зумовлюють необхідність інвестицій, можуть бути різні, як і ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того або іншого напряму.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає задача створення інвестиційного портфеля.

Дуже істотний фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати. Так, в момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно передбачити економічний ефект цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

В даний час перед Росією гостро стоїть проблема залучення іноземних інвестицій, без яких складно собі уявити повноцінний розвиток промисловості та здійснення великих проектів, через відсутність достатніх коштів всередині країни або небажання потенційних інвесторів-резидентів ризикувати своїм капіталом.

В даний час на фінансовому ринку Росії існує безліч пайових інвестиційних фондів різної форми. Їх успішна діяльність зробила вельми привабливим сектор колективних інвестицій. Дохід від інвестицій в найбільш успішні пайові фонди значно перевершує ставки депозитів у банках. Хоча банківські вклади вважаються більш надійними, але російська практика, показала, що безліч банків, які вважалися найнадійнішими, збанкрутували. А пайові фонди, незважаючи на всю складність ситуації, вистояли.

Тому актуальність даної теми зростає з кожним днем, як і зростає число реальних і потенційних інвесторів у пайові фонди Росії.

1. Інвестиційні фонди та ефективність їх діяльності 

1.1 Загальна характеристика інвестиційних фондів 

Підприємницький сектор є надійною основою, головним структуроутворюючим елементом конкурентно-ринкового середовища. Підприємець - це активний суб'єкт господарювання, який зосереджує свою увагу на пошуку і реалізації нових можливостей задоволення споживачів, розробці сучасних продуктів і технологій, здійсненні інновацій, нововведень і опануванні перспективними факторами економічного розвитку. Основним орієнтиром підприємницької діяльності в умовах ринкової системи виступає прибутковість, рентабельність самостійного підприємства.

Кожен підприємець, починаючи свою діяльність, повинен ясно представляти потребу на перспективу у фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсах, джерела їх отримання, а також вміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів у процесі роботи фірми. У ринковій економіці підприємці не зможуть домогтися стабільного успіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положенні на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.

Інвестиційна діяльність являє собою один з найбільш важливих аспектів функціонування будь-якої комерційної організації. Причинами, що обумовлюють необхідність інвестицій, є відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробництва, освоєння нових видів діяльності. В інвестиційній діяльності істотне значення має чинник ризику. Інвестування завжди пов'язане з іммобілізацією фінансових ресурсів підприємства і звичайно здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати.

Під інвестиціями і на макрорівні, і на рівні окремого господарюючого суб'єкта розуміються вільні кошти суб'єкта, що залишилися після задоволення його необхідних потреб, які можна використовувати з метою отримання доходу. Інвестиціями є грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, та інші цінні папери, технології, машини, устаткування, ліцензії, в тому числі і на товарні знаки, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку. В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим обсяг фінансових ресурсів, доступних для інвестування, у будь-якого підприємства обмежений. Тому особливу актуальність набуває завдання оптимізації бюджету капіталовкладень.

Фундаментом сучасного механізму підприємництва є формування розвинутої інфраструктури фінансового ринку, ефективності діяльності на ньому фінансових посередників.

Правове регулювання ринку цінних паперів в Росії може здійснюватися як державними органами, так і самоврядними організаціями учасників фондового ринку.

Поняття ринку цінних паперів можна вивести з більш широкого поняття, такого, як фінансовий ринок. Фінансовий ринок - сукупність правових відносин грошового характеру, що виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал. Метою створення і функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу в значній мірі обумовлено ефективністю переходу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження до тих, кому на даний момент необхідний капітал.

Інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що виходять з авторського права та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних , технологічних, комерційних та інших знань, оформлені у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права на користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням та ін

Для здійснення інвестиційної діяльності необхідно мати предмет інвестування, тобто певні активи, які відповідно до законодавства можуть бути інвестовані.

Особливе місце серед учасників ринку цінних паперів займають інвестори, тобто суб'єкти інвестиційної діяльності, що прийняли рішення про вкладення власних, позикових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей.

Інвестори на ринку цінних паперів з метою зниження ризикованості інвестицій і збільшення доходу від них, як правило, вкладають свої кошти одночасно в декілька видів цінних паперів, тобто формують власний портфель цінних паперів (інвестиційний портфель).

Найбільш складним питанням при формуванні інвестиційного портфеля є вибір серед великої кількості цінних паперів, що знаходяться в обігу на фондовому ринку, найбільш привабливих для вкладення капіталу. Вирішення цього питання ускладнюється, по-перше, невеликим часом існування фондового ринку, по-друге, недоступністю вичерпної інформації про діяльність більшості емітентів. Тому при виборі фондових інструментів для наповнення інвестиційного портфеля учасникам вітчизняного ринку цінних паперів необхідно використовувати такі критерії, як ліквідність, прибутковість, ступінь ризику.

Всіх інвесторів можна поділити на 2 групи:

- Індивідуальні - фізичні, а також юридичні особи, для яких інвестиційна діяльність не є єдиним або одним з основних видів діяльності;

- Інституційні - набувають і реалізують фондові цінності крупними пакетами.

Інституційними інвесторами на ринку цінних паперів є:

-Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, які утворили взаємні фонди;

-Страхові компанії;

-Пенсійні фонди.

Інституційних інвесторів можна розділити на три групи:

1) здійснюють узгоджені інвестиції в обмежене коло підприємств - холдинги, фінансові групи, фінансові компанії.

2) здійснюють інвестиції, але при цьому не обмежуються раніше наміченими і певними об'єктами інвестування. До цієї групи належать інвестиційні фонди і компанії, страхові фірми. Портфель інвестицій цих інвесторів достатньо широкий і відносно стабільний.

3) здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів - інвестиційні дилери. Це інвестори, які намагаються отримати дохід шляхом спекулятивної гри на біржі (торгові компанії, інвестиційні банки).

Інституції спільного інвестування представлені на фондовому ринку холдингами, інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами та довірчими товариствами. Спільне інвестування - це діяльність, що здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду через випуск інвестиційних сертифікатів і проведення комерційної діяльності з цінними паперами. Спільне інвестування можуть також виконувати банківські установи разом з іншими фінансово-кредитними функціями.

Інвестиційні фонди здійснюють постійний кругообіг власного й позичкового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових технічних і організаційних проектів на галузевому чи регіональному рівні.

Діяльність інвестиційних фондів у фондовому ринку регулюється Положенням про інвестиційні фонди. Це Положення визначає поняття інвестиційних фондів, порядок створення та умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті.

Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду.

Закриті фонди створюються на певний термін і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частина державного майна, у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарію і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники складають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція та порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, рівному розміру дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформований за рахунок внесків засновників у вигляді грошових коштів і цінних паперів.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Учаснику інвестиційного фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Інвестиційний сертифікат повинен мати такі реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного паперу ("інвестиційний сертифікат") та його порядковий номер, дату випуску, вид інвестиційного сертифіката, його номінальна вартість; ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифіката); термін виплати дивідендів; підпис посадової особи - інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи; друк інвестиційного фонду.

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, яка належить засновникам.

Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Вищим органом управління інвестиційним фондом є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить:

• внесення змін і доповнень до установчого договору і статуту інвестиційного фонду;

• затвердження інвестиційної декларації, умови депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в затвердженому порядку змін і доповнень до цих документів;

• прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

• затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;

• затвердження порядку розрахунку дивідендів;

• прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду, прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада.

Інвестиційний керуючий здійснює управління активами інвестиційного фонду від імені інвестиційного фонду без доручення та готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційний керуючий не може бути депозитарієм інвестиційного фонду. Інвестиційний керуючий організовує продаж інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду. Інвестиційний керуючий не може пропонувати на продаж інвестиційні сертифікати за ціною, нижчою за номінальну. Інвестиційний керуючий відкритого інвестиційного фонду зобов'язаний вживати заходів для викупу інвестиційних сертифікатів на вимогу їхніх власників від імені та за рахунок коштів інвестиційного фонду, а в разі відсутності таких коштів - за рахунок власних коштів.

Дозвіл на здійснення діяльності як депозитарію, інвестиційного фонду або інвестиційної компанії видає Міністерство фінансів.

Інвестиційний фонд не має права:

• випускати облігації та векселі;

• мати у своїх активах більше ніж 10 відсотків цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 5 відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобов'язання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано Урядом;

• тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інвестиційного фонду;

• купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

• займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

• брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

• видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб, укладати угоди застави;

• придбавати цінні папери повних і командитних товариств.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, які заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пред'являються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, частин і паїв, що належать державі у майні господарських товариств, у процесі приватизації.

Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери.

Емісія інвестиційних сертифікатів здійснюється після реєстрації їх випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів.

Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті - такі, які підлягають вільному перепродажу.

Інвестиційні сертифікати пред'являються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією. Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщені кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами.

Закриті фонди обслуговують власників приватизаційних паперів з такими обмеженнями:

- Інвестиційні сертифікати підлягають викупу фондом не раніше закінчення терміну використання приватизаційних паперів;

- Учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів.

Приватизаційні папери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації приватизаційних паперів. Фонд має право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-разовому розмірі до обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у порядку, затвердженому Фондом державного майна і Міністерством фінансів. Інвестиційні фонди мають право тримати у своїх активах до 25 відсотків цінних паперів одного емітента за умови їх придбання за приватизаційні папери.

Доходи фонду складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, які перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами та іншими активами. Доходи фонду, його засновників та учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством.

Дохід фонду підлягає розподілу між засновниками і учасниками у вигляді дивідендів. Дохід засновників фонду відповідно інвестиційної декларації може бути спрямований на збільшення розміру статутного фонду.

Фонди, які розміщують приватизаційні папери, зобов'язані протягом 5 років зберігати документи про всі здійснені ними угоди з приватизаційними паперами. Якщо фонди ліквідуються раніше зазначеного терміну, ці документи передаються Фонду державного майна.

Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційним фондом забезпечує Антимонопольний комітет відповідно до чинного законодавства. Інвестиційний фонд, інвестиційна компанія повинні безпосередньо або через інвестиційного керуючого інформувати Антимонопольний комітет про укладені ними договори стосовно придбання цінних паперів, в результаті якого забезпечується прямо або через взаємні фонди інвестиційної компанії досягнення або перевищення 10 відсотків цінних паперів одного емітента.

Порядок реорганізації інвестиційних фондів, а також особливості втілення закритого інвестиційного фонду у відкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду інвестиційної компанії у відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна та Антимонопольним комітетом.

Визначаючи загальноекономічну суть таких інституцій спільного інвестування, як інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, необхідно виходити з того, що об'єднання грошових коштів окремих фізичних і юридичних осіб для подальших інвестицій у конкретні проекти, програми, перспективні підприємства націлені на отримання вкладниками стабільного прибутку. Причому цей прибуток виникає не тільки завдяки акумулюванню значних коштів, а, перш за все, за рахунок високопрофесійної діяльності учасників інвестиційного процесу.

Головними функціями інвестиційних фондів є диверсифікація інвестицій і управління інвестиційним портфелем, в який входять цінні папери різних емітентів і інші види фондових інструментів. Відповідно до ситуації дані фінансові посередники здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, перерозподіляючи капітал в перспективні галузі і підприємства. Для здійснення цього інвестиційні фонди створюють спеціалізовану структуру - інвестиційний керівник, яка діє, як керівник - розпоряджається грошовими коштами, формує портфель інвестицій, виступає представником і консультантом з питань інвестування, маркетингу. Найчастіше вона створюється у формі довірчого товариства, тобто структури, якої інвестиційний фонд або компанія довіряє управління інвестиційною діяльністю, управління активами. На фондовому ринку довірчі товариства здійснюють представницьку діяльність з обслуговування цінних паперів (у тому числі приватизаційних) довірителя відповідно до договору доручення, укладеного між довірителем та довірчим товариством.

Ефективність діяльності інвестиційних фондів залежить від професіоналізму, знань і умінь основної фігури - керуючого інвестиційним портфелем, менеджерів, персоналу фірми в цілому.

Інвестиційні фонди на інвестиційному ринку відіграють дуже важливу роль. Їх характерними особливостями є здійснення портфельних інвестицій, диверсифікація ризиків та кваліфіковане управління інвестиціями.

Інвестиційні фонди є прикладом чистих інвестиційних інвесторів, тобто утворюються з однією метою - для здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність в Росії ще знаходиться в стані становлення, причому цей процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому виявляється взаємозалежність всієї економічної системи та інвестиційної діяльності, яка є джерелом фінансування господарського механізму. Основною причиною слабкості інвестиційної діяльності в Росії є не стільки законодавча та правова база, скільки економічна криза, спад виробництва, розрив традиційних господарських зв'язків.

1.2 Поняття та механізм роботи пайових інвестиційних фондів 

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) - це об'єднані кошти інвесторів, передані в довірче управління компанії. Сам пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою - це так званий "майновий комплекс", а по суті, це інвестиційний портфель.

Вкладаючи грошові кошти до пайового інвестиційного фонду, інвестор фактично укладає з керуючою компанією договір довірчого управління і стає власником інвестиційних паїв. Паї видає керуюча компанія, що здійснює довірче управління цим пайовим інвестиційним фондом.

Майно, передане до пайового фонду пайовиками, залишається власністю пайовиків, а керуюча компанія здійснює довірче управління пайовим інвестиційним фондом, здійснюючи операції з цим майном.

Керуюча компанія має право передати свої права та обов'язки з управління пайовим фондом іншій керуючій компанії.

Як зазначено в ухвалі, пайовий фонд не є юридичною особою, а його майном розпоряджається керуюча компанія.

Діяльність же керуючої компанії строго регулюється і контролюється.

По-перше, керуюча компанія може управляти пайовим фондом тільки на підставі ліцензії на здійснення діяльності з управління інвестиційними фондами, пайовими інвестиційними фондами та недержавними пенсійними фондами. Керуюча компанія може поєднувати діяльність з управління пайовими фондами лише з діяльністю з довірчого управління цінними паперами, управління пенсійними резервами недержавних пенсійних фондів та управління страховими резервами страхових компаній.

Щоб керуюча компанія не могла зловживати коштами інвесторів, придумано розділення управління коштами від їх зберігання. Зберігаються кошти пайовиків в іншій організації - спеціалізованому депозитарії, який не тільки зберігає їх, а й контролює законність операцій з цими коштами.

Це називається принципом відокремлення майна, що становить пайовий інвестиційний фонд від майна самої керуючої компанії.

Для розрахунків за операціями, пов'язаними з довірчим управлінням пайовим інвестиційним фондом, відкривається окремий банківський рахунок (рахунки), а для обліку прав на цінні папери, що становлять пайовий інвестиційний фонд, - окремі рахунки депо в спеціалізованому депозитарії.

Спеціалізований депозитарій - організація, яка веде зберігання та облік прав на цінні папери, що становлять пайовий фонд.

Спеціалізований депозитарій також веде реєстр власників пайовиків ПІФу, тобто хто, коли, скільки паїв купив і продав. Або, згідно з Правилами конкретного фонду, цією діяльністю займається спеціалізований реєстратор.

Але на цьому контроль за діяльністю керуючої компанією не закінчується. Щорічно керуюча компанія піддається перевірці аудитором. Аудиторській перевірці підлягають бухоблік, ведення обліку та складання звітності по майну фонду, склад і структура активів фонду та ін

Державне регулювання діяльності керуючих компаній пайових інвестиційних фондів, спеціалізованих депозитаріїв і державний контроль за їх діяльністю здійснюються Державною комісією з ринку цінних паперів (ДКЦП). Керуюча компанія зобов'язана надавати звітність в ДКЦП.

Завдяки такій організації роботи пайового фонду гроші пайовиків не можуть "випаруватися" або бути витраченими на шкоду пайовикам.

1.3 Сучасні проблеми інвестиційних фондів у Росії 

У системі національних рахунків Росії статистика інвестицій (капітальних вкладень) включає тільки матеріальні витрати (на машини, будівлі, споруди), але не враховує найважливіші інвестиції в «знання», «інтелект», наукові дослідження та освіту.

Під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Сюди слід включати і витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в "людський капітал», які на сучасному етапі розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, бо, в кінцевому рахунку, саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне , основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Джерелами інвестицій є:

- Власні фінансові кошти компаній (прибуток, накопичення, амортизаційні відрахування, суми, що виплачуються страховими органами у вигляді відшкодування за збиток і т.п.), а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність тощо) і залучених коштів (кошти від продажу акцій, благодійні та інші внески);

- Асигнування з державного та місцевих бюджетів, фондів підтримки підприємництва, що надаються на безоплатній основі;

- Іноземні інвестиції, надані у формі фінансової чи іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав, підприємств і організацій різних форм власності та приватних осіб;

- Різні форми позикових коштів, у тому числі кредити, надані державою на зворотній основі, кредити іноземних інвесторів, облігаційні позики, кредити банків та інших інституціональних інвесторів: інвестиційних фондів і компаній, страхових товариств, пенсійних фондів, а також векселі та інші засоби.

Джерелом фінансування для більшості компаній зазвичай виступають амортизаційні відрахування від основного капіталу. Деякі компанії використовують ще й такі джерела залучення зовнішніх фондів, як позики або привілейовані акції.

Недостатній рівень розвитку ринку фінансових інструментів в Росії значно звужує можливі джерела позикових коштів, і найбільш реальним з них в даний час є банківський кредит.



2. Система показників і критеріїв інвестиційних фондів 

Становлення російської економіки, розвиток виробництва, збільшення кількості компаній, акції яких обертаються на російських фондових біржах, а також розширення прошарку "середнього класу" передбачає нові можливості отримання прибутковості на інвестований капітал. Новий виток у розвитку пенсійної реформи, що передбачає передачу пенсійних накопичень від держави обраним населенням керуючим компаніям, служить наочним прикладом розвитку ринку колективного інвестування вже на рівні пенсійної коштів громадян РФ.

У той же час, мало хто знає, з чим доведеться зіткнутися при передачі активів керуючим компаніям, які декларують істотні прибутковості за результатами минулих періодів. Високі показники прибутковості минулих періодів не можуть бути критерієм відбору професійних учасників ринку цінних паперів. Всім добре відома фраза: "все пізнається в порівнянні". І в даному випадку це ні скільки не перебільшена обережність. Важливо розуміти на підставі яких показників і за рахунок яких методів була досягнута певна прибутковість того чи іншого керуючого на ринку.

Захід давно усвідомив необхідність грамотного і наочного представлення потенційним інвесторам інформації про існуючі на ринку керуючих компаніях і перебувають під їхнім управлінням пайовими інвестиційними фондами (ПІФ). У Росії поки не розроблена якісна методика оцінки керуючих компаній і пайових фондів і тим більше ніхто поки не заробляє на наданні інформації російському інвесторові про якість колективного та довірчого управління тих чи інших фінансових інститутів. Дослідження якості

управління російськими керуючими не виходили до цих пір за рамки визначення положення ПІФів за методикою CAPM на лініях SML і CML і елементарних показників, типу коефіцієнта "прибутковість / ризик", які не можуть відповідати сучасним вимогам оцінки професійних керуючих. Іншими словами, ці показники в силу їх простоти не можуть відобразити істинних причин отримання ПІФами декларованих фінансових результатів, а тим більше надати адекватну шкалу оцінки якості управління.

У цій роботі була застосована і доповнено методику оцінки пайових інвестиційних фондів агентства "Morningstar", який є лідером, за визнанням інвесторів, в області простоти інтерпретації привласнених пайовим фондам рейтингів і якості наданої інформації.



3. Практична частина 

«Модель оцінки фінансових активів» 

Модель оцінки фінансових активів (CAPM) - економічна модель для оцінки акцій, цінних паперів, деривативів та / або активів шляхом співвідношення ризику і очікуваного доходу. Для того, щоб модель "працювала" необхідно дотримання таких свідомо нереалістичних умов як наявність абсолютно ефективного ринку, відсутність транзакційних витрат і податків, рівний доступ всіх інвесторів до кредитних ресурсів та ін CAPM грунтується на тій ідеї, що інвестори вимагають додатковий очікуваний дохід (ризикову премію), якщо їх просять взяти на себе додатковий ризик.

Якщо припустити, що метод САРМ вірний (або досить точний, аби його можна було застосовувати на практиці), то все, що нам потрібно знати про яких би то не було активах, можна звести до двох параметрах: очікуваному доходу, який буде одержано наприкінці періоду в результаті володіння активами, і їх коефіцієнтом "бета". Модель CAPM стверджує, що очікуваний дохід, який зажадають інвестори дорівнює: ставкою за безризиковою цінному папері плюс ризикова премія. Якщо очікуваний дохід не дорівнює або вище, ніж необхідна прибутковість, то інвестори відмовляться інвестувати, і інвестиції не будуть зроблені.

Коефіцієнт "Бета" служить кількісним вимірником систематичного ризику, що не піддається диверсифікації. "Бета" - коефіцієнт показує, якою мірою дохід, накопичений до кінця періоду в результаті володіння активами, корелює з доходом, накопиченим до кінця періоду в результаті володіння типовим для всієї економіки видом активів. За допомогою цього показника може бути розрахована величина премії за ризик, необхідної інвесторами по вкладеннях, що мають систематичний ризик вище середнього.

Модель оцінки фінансових активів припускає, що інвестори приймають такі рішення, які стосуються портфелів цінних паперів у цілому. Дамо короткий опис принципів теорії портфеля.

Очікувана прибутковість:

де E (r i) - очікувана ставка дохідності на довгострокові активи;

r f - безризикова ставка дохідності;

E (r m) - очікувана ринкова ставка дохідності;

б i / б m - коефіцієнт чутливості активу до змін ринкової прибутковості, виражений як коваріація дохідності активу з прибутковістю всього ринку.

Дисперсія прибутковості, що позначається var (r i): 

Середньоквадратичне відхилення, що позначається через s i, - це квадратний корінь з дисперсії. Коваріація доходностей цінних паперів, що позначається cov (r i, r j) або s ij, це математичне сподівання твори лінійного відхилення доходностей цінних паперів i і j від їх математичних сподівань:

Коваріація може бути позитивною, негативною або нульовою, вона залежить від відносної частоти виникнення цих станів і розміру відхилень. Коефіцієнт кореляції визначається як:



Коефіцієнт кореляції може приймати значення від - 1 до +1.

Для докладного розгляду методу CAMP у своїй роботі я використовувала акції таких компаній як: Група Черкізово, Роснефть, Балтика, Верофарм. Розглянемо взяті компанії більш детально. Безризикова ставка дохідності (місячна) = 0,008.

ВАТ «Група Черкізово» є одним з провідних інтегрованих і диверсифікованих виробників м'яса в РФ. Група також є одним з лідерів сильно фрагментованого свинарства в Росії.

Основна діяльність Групи:

- Переробка м'яса включає в себе виробництво і продаж продуктів м'ясопереробки під національними марками Черкизовская, Бірюлевскіх, Імперія смаку, Попурі і М'ясна губернія, які виробляються на восьми м'ясопереробних заводах, три з яких знаходяться в Москві і Московській області;

- Птахівництво;

- Свинарство.

Група також здійснює продажі, торгові операції і збут, і виробляє корми, які використовуються підприємствами з виробництва свинини і птиці.

Нафтова компанія "Роснафта" знаходиться у власності держави і є одним з провідних підприємств паливно-енергетичного комплексу Росії.

Роснефть утворена відповідно до постанови Уряду РФ від 29 вересня 1995 року № 971. Її основними завданнями є пошук і розвідка родовищ вуглеводнів, видобуток нафти і газу, переробка сировини, реалізація нафти, газу та продуктів нафтопереробки в Росії і за її межами.

Компанія управляє більш ніж 40 дочірніми підприємствами в 19 регіонах країни: в Західному Сибіру, ​​на Сахаліні, на Північному Кавказі і на Півночі Росії.

ВАТ «Пивоварна компанія« Балтика »- найбільший виробник пива в Росії, до складу якого входять 5 сучасних заводів і 31 дистрибуційний центр по всій Росії. Компанія виробляє 38 сортів пива, а також лимонад і мінералізовані води. Основні марки компанії в Росії - «Балтика», «Арсенальне», в сегменті ліцензійної продукції - «Carlsberg». Обсяг продажів в 2003 р. склав більше 16,17 млн. гкл. Найбільшим акціонером компанії є компанія «Балтік Беверіджиз Холдинг», Швеція.

Компанія Верофарма була заснована в 1997 році і є одним з найбільших російських виробників дженерикових препаратів і медичних пластирів (медичні та немедичні пластирі і патчі). В основі дженериків лежать субстанції, що вийшли з-під дії патенту, тобто більше не є предметом інтелектуальної власності. Сьогодні наш портфель включає більше 315 продуктів, які використовуються в різних напрямках медицини і включають 4 рецептурних і 6 безрецептурних препаратів з індивідуальними брендами, безрецептурні препарати, близько 100 рецептурних препаратів під зонтичними брендами «Веро» і «Ленс» і брендовані пластирі.

Виробничу базу Верофарма складають три великих заводи: Воронезький хіміко-фармацевтичний завод, Білгородське підприємство з виготовлення готових лікарських форм і Покровський завод готових лікарських форм.

Тепер систематизуємо дані.



Таблиця 1

Період 

Приріст 

Черкізово 

Роснефть 

Балтика 

Верофарм 

19.10.2009

0,09272

0,02923

-0,00120

0,00633

20.10.2009

-0,01515

-0,01414

-0,02080

0,00000

21.10.2009

0,10769

0,00994

0,00601

-0,00629

22.10.2009

0,01389

-0,00766

-0,02103

0,00023

23.10.2009

0,00008

0,00000

0,00001

-0,00149

26.10.2009

0,02457

-0,00496

0,00634

-0,03027

27.10.2009

-0,02409

-0,01822

-0,03162

-0,00016

28.10.2009

-0,00819

-0,05335

-0,03923

-0,03005

29.10.2009

0,00804

0,02413

0,04941

-0,00674

30.10.2009

-0,04086

-0,04331

0,02422

0,03771

02.11.2009

0,09986

0,01615

-0,02533

0,00484

03.11.2009

-0,05182

-0,04203

-0,01297

0,00716

05.11.2009

0,02126

0,03632

0,01961

0,02713

06.11.2009

-0,01545

-0,00551

-0,00632

-0,02391

09.11.2009

0,03308

0,06565

0,00649

0,04125

10.11.2009

-0,00298

0,02392

0,00516

-0,00491

11.11.2009

-0,02230

-0,00156

0,00000

-0,00004

12.11.2009

0,02814

0,01999

0,00128

0,05460

13.11.2009

-0,01311

-0,01445

-0,00091

-0,02347

16.11.2009

0,01333

0,05059

0,00733

0,01449

Приріст розраховується як:

Розрахуємо очікувану прибутковість:

Е (r i) = R f + [E (r m) - r f ], Де

Е (r i)-очікувана ставка дохідності на довгостроковий актив.

r f - безризикова ставка дохідності

- Коефіцієнт чутливості активу до змін ринкової дохідності.

E (r m) - очікувана ринкова ставка дохідності.

Середньоквадратичне відхилення дохідності портфеля також одно середньозваженої дохідності активів:  р = х 11 + х 22, де х 1 - частка інвестицій в актив 1, а х 2 - частка інвестицій в актив 2

Таблиця 2

Актив 

Очікувана прибутковість 

Стандартне відхилення 

Черкізово

0,012435101

0,043889165

Роснефть

0,003536513

0,030822342

Балтика

-0,001677137

0,020290679

Верофарм

0,003320317

0,022939652

Коваріація показує, як коливаються прибутковості двох цінних паперів при різних умовах. Якщо при заданому стані s обидві цінні папери характеризуються прибутковістю вище середнього або якщо прибутковість обох паперів нижче середнього, твір лінійних відхилень буде позитивним. І навпаки, якщо в деяких умовах прибутковість по одній цінному папері вище середнього, а за іншою - нижче середнього, то твір лінійних відхилень буде негативним. Коваріація може бути позитивною, негативною або нульовою, вона залежить від відносної частоти виникнення цих станів і розміру відхилень. Для будь-яких двох цінних паперів позитивна коваріація зустрічається значно частіше, ніж негативна.

Розрахуємо ковариацию:

cov (r i, r j) = E [(r i - r j) [(r i - r j)]. 



Таблиця 3

актив 

Черкізово 

Роснефть 

Балтика 

Верофарм 

Черкізово 

0,182994583

0,06967853

0,003127

0,00737

Роснефть 

0,06967853

0,09025159

0,026109

0,027476

Балтика 

0,003126937

0,026108801

0,039113

0,012705

Верофарм 

0,0073701

0,027476303

0,012705

0,049992

Коефіцієнт кореляції визначається як:

cor ij =  ij /  i  j = cov (r i, r j) / /  i  j 

Таблиця 4

актив 

Черкізово 

Роснефть 

Балтика 

Верофарм 

Черкізово 

1

0,542191159

0,036961

0,077056

Роснефть 

0,542191159

1

0,439442

0,409056

Балтика 

0,036960827

0,439441537

1

0,287332

Верофарм 

0,077055854

0,409055501

0,287332

1

Таблиця 5

дисперсія 

0,020263

стандартне відхилення 

0,14235

очікувана прибутковість 

-0,00168

Проаналізувавши представлені дані можна скласти передбачуваний портфель. Частка всіх активів повинна дорівнювати 1, тобто частка кожного активу буде дорівнює 0,25.

Таблиця 6

актив 

Черкізово 

Роснефть 

Балтика 

Верофарм 

частки

0,25

0,25

0,25

0,25

0

0

0

0

0

0

0

0

0

0

1

0,000781734

0,0065272

0,009778

0,003176

1

0,000781734

0,0065272

0,009778

0,003176




Спираючись на всі вище представлені розрахунки, можемо створити оптимальний портфель.

Таблиця 7

актив 

Черкізово 

Роснефть 

Балтика 

Верофарм 

частки

0,25

0,25

0,25

0,25

1

0,000781734

0,0065272

0,009778

0,003176

1

0,000781734

0,0065272

0,009778

0,003176

Висновок: Ринковий портфель складається з усіх видів ризикованих активів, узятих в пропорції, що відповідає їхній частці на ринку.

Одержаний в результаті набір активів будемо називати оптимальним портфелем. Що стосується β коефіцієнта, то він вимірює величину систематичного ризику, тобто ризику, що виникає в результаті коливань прибутковості на всьому ринку цінних паперів. Оскільки ми обираємо оптимальний портфель, ризик якого мінімальний, в нашому випадку β коефіцієнт менше 1.

Згідно CAPM, ринок компенсує інвесторів за прийняття систематичного ризику, але не за прийняття специфічного ризику. Це тому, що специфічний ризик можна диверсифікувати. Коли інвестор тримає ринковий портфель, кожен індивідуальний актив у портфелі схильний специфічного ризику. Але за допомогою диверсифікації, чиста схильність інвестора ризику становить лише систематичний ризик ринкового портфеля.

Наслідком CAPM є те, що інвестування в індивідуальні акції марно, тому що можна дублювати параметри прибутковості і ризику будь-якого цінного паперу, просто використовуючи правильне співвідношення грошових коштів з відповідним типом активів.



Висновок 

Перспективи колективного інвестування залежать в цілому від макроекономічної ситуації в країні. У той же час успіх модернізації російської економіки багато в чому залежить від здатності створити умови, коли мільярдні накопичення громадян, в більшості своїй, як і раніше лежать в "матрацах", за допомогою фінансових посередників будуть легко переходити з готівкової форми заощаджень в довгострокові інвестиції.

. В даний час, вкрай необхідно розгляд даної теми, її актуальність полягає в тому, що протягом останніх декількох років у Росії склалася в цілому сприятлива макроекономічна ситуація для розвитку фінансового ринку. Отже, необхідно висвітлювати дану тему з метою залучення рядових громадян до колективних інвестицій, для розвитку економіки РФ і підвищення життєвого рівня населення.

Інвестиційна діяльність одна з найбільш найважливіших складових діяльності підприємства. Необхідно відзначити, що багато підприємств не можуть нормально розвиватися через відсутність необхідних інвестицій. А якщо і знайдені необхідні кошти, ними не можуть правильно розпорядитися. Часто це відбувається, тому що на підприємствах відсутні стратегії залучення коштів та їх грамотне розміщення.

В даний час в період становлення економіки Росії актуальність даної теми важко переоцінити. Оскільки багатьом фірмам необхідні капітальні вкладення для розвитку свого виробництва. Найчастіше підприємства працюють на застарілому обладнанні не дозволяє випускати конкурентну продукцію. І якщо навіть продукція користується попитом, через відсутність інвестицій підприємства не можуть збільшити свої виробничі потужності. Це не дозволить їм боротися з конкурентами. Вітчизняні виробники не зможуть вийти з цього складного становища. Внаслідок чого не відбувається підйому економіки Росії.

Інвестиційна діяльність в Росії ще знаходиться в стані становлення, причому цей процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому виявляється взаємозалежність всієї економічної системи та інвестиційної діяльності, яка є джерелом фінансування господарського механізму. Основною причиною слабкості інвестиційної діяльності в Росії є не стільки законодавча та правова база, скільки економічна криза, спад виробництва, розрив традиційних господарських зв'язків.

. Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, вирішення соціальних та екологічних проблем.

У практичній частині своєї курсової роботі для визначення оптимального портфеля я скористалася моделлю САРМ. Модель оцінки фінансових активів припускає, що інвестори приймають такі рішення, які стосуються портфелів цінних паперів у цілому. Характеристики окремо взятого цінного паперу зачіпають інвестора лише опосередковано, через їх вплив на весь інвестиційний портфель.

Використання CAPM дає фінансовому менеджеру інструмент прогнозування витрат по залученню нового капіталу для реалізації інвестиційних проектів. Фінанси будь-якого підприємства є відкритою системою, тому, плануючи свої капіталовкладення, воно зобов'язане враховувати при цьому кон'юнктуру фінансового ринку. Менеджери компанії можуть абсолютно нічого не знати про індивідуальні особливості та особисті уподобання потенційних інвесторів. Це не звільняє їх від обов'язку передбачити головну потребу будь-якого інвестора - отримати дохід, компенсуючий ризик інвестицій. У цьому їм може допомогти використання моделі оцінки фінансових активів.



Список літератури 

1. Федеральний Закон «Про інвестиційні фонди» № 156-ФЗ від 29 листопада 2001р., Прийнятий Державною Думою 11 жовтня 2001 / / Російська газета, 2001. - № 237-238.

2. Абрамов С.І. Інвестування. - М.: Центр економіки і маркетингу, 2000. - 440С.

3. Агєєв В. Західні інвестиційні фонди в Росії. - М.: 2004. - 325с.

4. Андріанов В. Іноземний капітал в економіці Росії / / Економіст, 1997. - № 3 .- 96с.

5. Балабанов Р. Основи фінансового менеджменту. - М.: Фінанси і статистика, 1996 р.

6. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент: Навчальний курс. - К.: Ніка-Центр, 1999. - 528с.

7. Коласса Б. Управління фінансовою діяльністю підприємства. Проблеми, концепції і методи: Учеб. посібник для вузів / Під ред. Я.В. Соколова. - М.: Фінанси, ЮНИТИ, 2003. - 576 с.

8. Кузнєцова О.В. Фінансове управління компанією / За заг. ред. Кузнєцової Є.В. - М.: Фонд «Правова культура», 1996. - 384с.

9. Норткотт Д. Прийняття інвестиційних рішень. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 2002. - 247с.

10. Шарп У., Олександр Г, Бейлі Дж. Інвестиції. - М.: Инфра-М, 1997 р.


http://ua-referat.com

Введение

Основной целью данной работы является рассмотрение и характеристика инвестиционных фондов. В данной работе я постараюсь проанализировать все аспекты правового статуса инвестиционных фондов, механизм их работы и современные проблемы связанные с инвестиционной деятельностью. Инвестиционная деятельность одна из важнейших составляющих деятельности предприятия. Разработка данной темы, довольно актуальна в данное время, когда наша экономика находится в глубоком кризисе.

Инвестиционная деятельность в той или иной степени присуща любому предприятию. Принятие инвестиционного решения невозможно без учета таких факторов как: вид инвестиции, стоимость инвестиционного проекта, множественность доступных проектов, ограниченность финансовых ресурсов, доступных для инвестирования, риск, связанный с принятием того или иного решения и другие причины, обусловливающие необходимость инвестиций, могут быть различны, как и степень ответственности за принятие инвестиционного проекта в рамках того или иного направления.

В условиях рыночной экономики возможностей для инвестирования довольно много. Вместе с тем любое предприятие имеет ограниченные свободные финансовые ресурсы, доступные для инвестирования. Поэтому появляется задача создания инвестиционного портфеля.

Весьма существенен фактор риска. Инвестиционная деятельность всегда осуществляется в условиях неопределенности, степень которой может значительно варьировать. Так, в момент приобретения новых основных средств никогда нельзя точно предсказать экономический эффект этой операции. Поэтому нередко решения принимаются на интуитивной основе.

В настоящее время перед Россией остро стоит проблема привлечения иностранных инвестиций, без которых сложно себе представить полноценное развитие промышленности и осуществление крупных проектов, из-за отсутствия достаточных средств внутри страны или нежелания потенциальных инвесторов-резидентов рисковать своим капиталом.

В настоящее время на финансовом рынке России существует множество паевых инвестиционных фондов различной формы. Их успешная деятельность сделала весьма привлекательным сектор коллективных инвестиций. Доход от инвестиций в наиболее успешные паевые фонды значительно превосходит ставки депозитов в банках. Хотя банковские вклады считаются более надежными, но российская практика, показала, что множество банков, считавшихся самыми надежными, обанкротились. А паевые фонды, несмотря на всю сложность ситуации, выстояли.

Поэтому актуальность данной темы возрастает с каждым днем, как и растет число реальных и потенциальных инвесторов в паевые фонды России.

 

1. Инвестиционные фонды и эффективность их деятельности

 

1.1 Общая характеристика инвестиционных фондов

 

Предпринимательский сектор является надежной основой, главным структурообразующим элементом конкурентно-рыночной среды. Предприниматель - это активный субъект хозяйствования, который сосредотачивает свое внимание на поиске и реализации новых возможностей удовлетворения потребителей, разработке современных продуктов и технологий, осуществлении инноваций, нововведений и овладении перспективными факторами экономического развития. Основным ориентиром предпринимательской деятельности в условиях рыночной системы выступает прибыльность, рентабельность самостоятельного предприятия.

Каждый предприниматель, начиная свою деятельность, должен ясно представлять потребность на перспективу в финансовых, материальных, трудовых и интеллектуальных ресурсах, источники их получения, а также уметь четко рассчитать эффективность использования ресурсов в процессе работы фирмы. В рыночной экономике предприниматели не смогут добиться стабильного успеха, если не будут четко и эффективно планировать свою деятельность, постоянно собирать и аккумулировать информацию как о состоянии целевых рынков, положении на них конкурентов, так и о собственных перспективах и возможностях.

Инвестиционная деятельность представляет собой один из наиболее важных аспектов функционирования любой коммерческой организации. Причинами, обусловливающими необходимость инвестиций, являются обновление имеющейся материально-технической базы, наращивание объемов производства, освоение новых видов деятельности. В инвестиционной деятельности существенное значение имеет фактор риска. Инвестирование всегда связано с иммобилизацией финансовых ресурсов предприятия и обычно осуществляется в условиях неопределенности, степень которой может значительно варьировать.

Под инвестициями и на макроуровне, и на уровне отдельного хозяйствующего субъекта понимаются свободные средства субъекта, оставшиеся после удовлетворения его необходимых потребностей, которые можно использовать с целью получения дохода. Инвестициями являются денежные средства, целевые банковские вклады, паи, акции, и другие ценные бумаги, технологии, машины, оборудование, лицензии, в том числе и на товарные знаки, кредиты, любое другое имущество или имущественные права, интеллектуальные ценности, вкладываемые в объекты предпринимательской и других видов деятельности в целях получения прибыли. В условиях рыночной экономики возможностей для инвестирования довольно много. Вместе с тем объем финансовых ресурсов, доступных для инвестирования, у любого предприятия ограничен. Поэтому особую актуальность приобретает задача оптимизации бюджета капиталовложений.

Фундаментом современного механизма предпринимательства является формирование развитой инфраструктуры финансового рынка, эффективности деятельности на нем финансовых посредников.

Правовое регулирование рынка ценных бумаг в России может осуществляться как государственными органами, так и самоуправляющимися организациями участников фондового рынка.

Понятие рынка ценных бумаг можно вывести из более широкого понятия, такого, как финансовый рынок. Финансовый рынок – совокупность правовых отношений денежного характера, возникающих между его участниками в процессе купли-продажи финансовых активов под влиянием спроса и предложения на заемный капитал. Целью создания и функционирования финансового рынка является аккумулирование и эффективное размещение сбережений в экономике, состояние которой, в свою очередь в значительной мере обусловлено эффективностью перехода инвестиционных средств от тех, кто имеет сбережение к тем, кому на данный момент необходим капитал.

Инвестиции – все виды имущественных и интеллектуальных ценностей, которые вкладываются в объекты предпринимательской и иной деятельности, в результате которой образуется прибыль (доход) или достигается социальный эффект. Такими ценностями могут быть: денежные средства, целевые банковские вклады, паи, акции и иные ценные бумаги; движимое и недвижимое имущество (строения, сооружения, оборудование и иные материальные ценности); имущественные права, исходящие из авторского права и иные интеллектуальные ценности; совокупность технических, технологических, коммерческих и иных знаний, оформленные в виде технической документации, навыков и производственного опыта, необходимых для организации того или иного вида производства, но не запатентованных («ноу-хау»); права на пользование землей, водой, ресурсами, сооружениями, оборудованием и др.

Для осуществления инвестиционной деятельности необходимо иметь предмет инвестирования, то есть определенные активы, которые в соответствии с законодательством могут быть инвестированы.

Особое место среди участников рынка ценных бумаг занимают инвесторы, то есть субъекты инвестиционной деятельности, принявшие решение о вложении собственных, заемных и привлеченных денежных, имущественных и интеллектуальных ценностей.

Инвесторы на рынке ценных бумаг с целью снижения рискованности инвестиций и увеличения дохода от них, как правило, вкладывают свои средства одновременно в несколько видов ценных бумаг, то есть формируют собственный портфель ценных бумаг (инвестиционный портфель).

Наиболее сложным вопросом при формировании инвестиционного портфеля является выбор среди большого количества ценных бумаг, находящихся в обороте на фондовом рынке, наиболее привлекательных для вложения капитала. Решение этого вопроса усложняется, во-первых, небольшим временем существования фондового рынка, во-вторых, недоступностью исчерпывающей информации о деятельности большинства эмитентов. Поэтому при выборе фондовых инструментов для наполнения инвестиционного портфеля участникам отечественного рынка ценных бумаг необходимо использовать такие критерии, как ликвидность, доходность, степень риска.

Всех инвесторов можно поделить на 2 группы:

- индивидуальные – физические, а также юридические лица, для которых инвестиционная деятельность не является единым либо одним из основных видов деятельности;

- институционные – приобретают и реализуют фондовые ценности крупными пакетами.

Институционными инвесторами на рынке ценных бумаг являются:

-инвестиционные фонды и инвестиционные компании, образовавшие взаимные фонды;

-страховые компании;

-пенсионные фонды.

Институционных инвесторов можно разделить на три группы:

1) осуществляют согласованные инвестиции в ограниченный круг предприятий - холдинги, финансовые группы, финансовые компании.

2) осуществляют инвестиции, но при этом не ограничиваются ранее намеченными и определенными объектами инвестирования. К этой группе относятся инвестиционные фонды и компании, страховые фирмы. Портфель инвестиций этих инвесторов достаточно широк и относительно стабилен.

3) осуществляют повсеместные инвестиции, но не имеют стабильного портфеля ценных бумаг - инвестиционные дилеры. Это инвесторы, которые стараются получить доход путем спекулятивной игры на бирже (торговые компании, инвестиционные банки).

Институции совместного инвестирования представлены на фондовом рынке холдингами, инвестиционными компаниями, инвестиционными фондами и доверительными обществами. Совместное инвестирование – это деятельность, осуществляемая в интересах и за счет основателей и участников инвестиционного фонда через выпуск инвестиционных сертификатов и проведения коммерческой деятельности с ценными бумагами. Совместное инвестирование могут также выполнять банковские учреждения вместе с другими финансово-кредитными функциями.

Инвестиционные фонды осуществляют постоянный кругооборот собственного и ссудного капитала в форме инвестирования существующих производств, новых технических и организационных проектов на отраслевом или региональном уровне.

Деятельность инвестиционных фондов в фондовом рынке регулируется Положением об инвестиционных фондах. Это Положение определяет понятие инвестиционных фондов, порядок создания и условия их деятельности, осуществление государственного контроля, а также мероприятия по защите интересов их участников.

Инвестиционные фонды делятся на открытые и закрытые.

Открытые фонды создаются на неопределенный срок и осуществляют выкуп своих инвестиционных сертификатов в сроки, установленные инвестиционной декларацией инвестиционного фонда.

Закрытые фонды создаются на определенный срок и осуществляют расчеты относительно инвестиционных сертификатов по истечении срока деятельности инвестиционного фонда.

Учредителями инвестиционного фонда являются юридические и физические лица. Не могут быть учредителями инвестиционного фонда юридические лица, часть государственного имущества, в уставном фонде которых превышает 25 процентов. Учредители несут ответственность перед участниками инвестиционного фонда в пределах стоимости надлежащих им акций уставного фонда. Акции хранятся у депозитария и не могут предъявляться на продажу.

Для создания инвестиционного фонда его учредители составляют учредительный договор, утверждают устав и проводят регистрацию инвестиционного фонда в порядке, установленном для регистрации акционерных товариществ.

Учредительный договор определяет порядок осуществления учредителями совместной деятельности, связанной с созданием инвестиционного фонда, ответственность перед участниками и перед третьими лицами.

В уставе инвестиционного фонда отмечаются наименование, местонахождение и вид инвестиционного фонда, размер и порядок изменения уставного фонда, состав учредителей, порядок создания органов управления инвестиционного фонда, их компетенция и порядок принятия ими решений, порядок получения учредителями дивидендов на каждую акцию в размере, равном размеру дивиденда на один инвестиционный сертификат, порядок реорганизации и ликвидации инвестиционного фонда.

Уставный фонд инвестиционного фонда должен составлять не менее 2 тысяч минимальных зарплат, установленных на момент его регистрации, и быть сформирован за счет вкладов учредителей в виде денежных средств и ценных бумаг.

Участниками инвестиционного фонда являются физические и юридические лица, которые приобрели инвестиционные сертификаты этого фонда. Участнику инвестиционного фонда может выдаваться сертификат на суммарную стоимость инвестиционных сертификатов. Инвестиционные сертификаты могут быть именными и на предъявителя. Инвестиционный сертификат должен иметь следующие реквизиты: фирменное наименование инвестиционного фонда; его местонахождение; наименование ценной бумаги ("инвестиционный сертификат") и его порядковый номер; дату выпуска; вид инвестиционного сертификата, его нарицательная стоимость; имя собственника (для именного инвестиционного сертификата); срок выплаты дивидендов; подпись должностного лица - инвестиционного управляющего или другого уполномоченного лица; печать инвестиционного фонда.

Номинальная стоимость одного инвестиционного сертификата должна приравнивать номинальной стоимости одной акции, которая принадлежит учредителям.

Для выпуска инвестиционных сертификатов составляется договор с инвестиционным управляющим, аудитором или аудиторской фирмой, а также депозитный договор с депозитарием, проводится регистрация выпуска инвестиционных сертификатов, публикуются инвестиционная декларация и информация о выпуске инвестиционных сертификатов инвестиционного фонда.

Вышестоящим органом управления инвестиционным фондом являются общие сборы учредителей, к исключительной компетенции которых принадлежит:

• внесение изменений и дополнений к учредительному договору и уставу инвестиционного фонда;

• утверждение инвестиционной декларации, условия депозитного договора, договора с инвестиционным управляющим, договора с аудитором или аудиторской фирмой и внесение в утвержденном порядке изменений и дополнений к этим документам;

• принятие решения и утверждения информации о выпуске инвестиционных сертификатов;

• утверждение результатов годовой деятельности инвестиционного фонда после проведения аудиторской проверки;

• утверждение порядка расчета дивидендов;

• принятие решений о создании, реорганизации или ликвидации филиалов, региональных представительств инвестиционного фонда, принятие решений о ликвидации фонда, создание ликвидационной комиссии и утверждения ликвидационного баланса.

С целью контроля за деятельностью инвестиционного управляющего и защиты интересов участников создается наблюдательный совет.

Инвестиционный управляющий осуществляет управление активами инвестиционного фонда от лица инвестиционного фонда без поручения и готовит проекты информационных уведомлений о выпуске инвестиционных сертификатов. Инвестиционный управляющий не может быть депозитарием инвестиционного фонда. Инвестиционный управляющий организовывает продажу инвестиционных сертификатов инвестиционного фонда. Инвестиционный управляющий не может предлагать на продажу инвестиционные сертификаты по цене, ниже номинальной. Инвестиционный управляющий открытого инвестиционного фонда обязан принимать меры для выкупа инвестиционных сертификатов по требованию их собственников от лица и за счет средств инвестиционного фонда, а в случае отсутствия таких средств – за счет собственных средств.

Разрешение на осуществление деятельности как депозитария, инвестиционного фонда или инвестиционной компании выдает Министерство финансов.

Инвестиционный фонд не имеет права:

• выпускать облигации и векселя;

• иметь в своих активах больше чем 10 процентов ценных бумаг одного эмитента и инвестировать свыше 5 процентов своих активов в ценные бумаги одного эмитента, кроме инвестирования в облигации внутренних государственных займов, казначейские обязательства государства и иные ценные бумаги, получение доходов по которым гарантировано Правительством;

• держать в ценных бумагах менее чем 70 процентов активов инвестиционного фонда;

• покупать инвестиционные сертификаты иного инвестиционного фонда или инвестиционной компании;

• заниматься представительской деятельностью с приватизационными бумагами;

• брать банковский кредит, кроме случаев использования этого кредита для выкупа открытым фондом своих инвестиционных сертификатов;

• выдавать имущественные гарантии, обеспеченные имуществом фонда, для третьих лиц, составлять договора залога;

• приобретать ценные бумаги полных и коммандитных товариществ.

Для осуществления совместного инвестирования инвестиционные фонды, а также инвестиционные компании, которые основали взаимные фонды, выпускают инвестиционные сертификаты, которые предъявляются для размещения среди участников. Средства, полученные от участников, открытые фонды инвестируют в ценные бумаги иных эмитентов. Закрытые фонды имеют право осуществления инвестирования в ценные бумаги и приобретение недвижимого имущества, частей и паев, которые принадлежат государству в имуществе хозяйственных товариществ, в процессе приватизации.

Инвестиционные сертификаты открытых фондов могут быть приобретены за средства участников, закрытых фондов - за средства участников и приватизационные бумаги.

Эмиссия инвестиционных сертификатов осуществляется после регистрации их выпуска Государственной комиссией по ценным бумагам и фондовому рынку.

Фонды имеют право осуществлять общую эмиссию инвестиционных сертификатов на сумму, размер которой не должен превышать 15-разового размера их уставных фондов.

Открытые фонды выпускают инвестиционные сертификаты, которые не подлежат свободной перепродаже, а закрытые - такие, которые подлежат свободной перепродаже.

Инвестиционные сертификаты предъявляются для размещения и выкупаются фондом по цене, равной стоимости чистых активов, в сроки, установленные инвестиционной декларацией. Чистыми активами инвестиционного фонда признается стоимость активов, в которые размещены средства учредителей и участников фонда, в текущих ценах на момент оценки.

Инвестиционные сертификаты закрытых фондов могут обмениваться на приватизационные бумаги, если эти фонды получили разрешение на осуществление коммерческой деятельности с приватизационными бумагами.

Закрытые фонды обслуживают собственников приватизационных бумаг со следующими ограничениями:

- инвестиционные сертификаты подлежат выкупу фондом не ранее окончания срока использования приватизационных бумаг;

- участникам инвестиционного фонда не гарантируется фиксированный размер дивидендов.

Приватизационные бумаги, которые находятся в собственности фонда, подлежат индексированию в случае общей индексации приватизационных бумаг. Фонд имеет право осуществлять дополнительную эмиссию инвестиционных сертификатов в 50-разовом размере к объему принятых для размещения приватизационных бумаг в порядке, утвержденном Фондом государственного имущества и Министерством финансов. Инвестиционные фонды имеют право держать в своих активах до 25 процентов ценных бумаг одного эмитента при условии их приобретения за приватизационные бумаги.

Доходы фонда состоят из дивидендов и иных поступлений от ценных бумаг, которые находятся в собственности фонда, и доходов от операций с ценными бумагами и иными активами. Доходы фонда, его учредителей и участников облагаются налогом при выплате дивидендов в порядке, установленном действующим законодательством.

Доход фонда подлежит распределению между учредителями и участниками в виде дивидендов. Доход учредителей фонда соответственно инвестиционной декларации может быть направлен на увеличение размера уставного фонда.

Фонды, которые размещают приватизационные бумаги, обязаны на протяжении 5 лет сохранять документы о всех осуществленных ими соглашениях с приватизационными бумагами. Если фонды ликвидируются ранее указанного срока, эти документы передаются Фонду государственного имущества.

Контроль за соблюдением антимонопольного законодательства в процессе осуществления совместного инвестирования инвестиционным фондом обеспечивает Антимонопольный комитет соответственно действующего законодательства. Инвестиционный фонд, инвестиционная компания должны непосредственно или через инвестиционного управляющего информировать Антимонопольный комитет о заключенных ими договорах относительно приобретения ценных бумаг, в результате которого обеспечивается прямо или через взаимные фонды инвестиционной компании достижения или превышения 10 процентов ценных бумаг одного эмитента.

Порядок реорганизации инвестиционных фондов, а также особенности претворения закрытого инвестиционного фонда в открытый инвестиционный фонд и закрытого взаимного фонда инвестиционной компании в открытый взаимный фонд инвестиционной компании определяются Государственной комиссией по ценным бумагам и фондовому рынку по согласованию с Фондом государственного имущества и Антимонопольным комитетом.

Определяя общеэкономическую суть таких институций совместного инвестирования, как инвестиционные фонды и инвестиционные компании, необходимо выходить из того, что объединение денежных средств отдельных физических и юридических лиц для дальнейших инвестиций в конкретные проекты, программы, перспективные предприятия нацелены на получение вкладчиками стабильной прибыли. Причем эта прибыль возникает не только благодаря аккумулированию значительных средств, а, прежде всего, за счет высокопрофессиональной деятельности участников инвестиционного процесса.

Главными функциями инвестиционных фондов является диверсификация инвестиций и управление инвестиционным портфелем, в который входят ценные бумаги разных эмитентов и другие виды фондовых инструментов. В соответствии с ситуацией данные финансовые посредники осуществляют покупку-продажу ценных бумаг, перераспределяя капитал в перспективные отрасли и предприятия. Для осуществления этого инвестиционные фонды создают специализированную структуру - инвестиционный руководитель, которая действует, как руководитель – распоряжается денежными средствами, формирует портфель инвестиций, выступает представителем и консультантом по вопросам инвестирования, маркетинга. Чаще всего она создается в форме доверительного общества, т.е. структуры, которой инвестиционный фонд или компания доверяет управление инвестиционной деятельностью, управление активами. На фондовом рынке доверительные общества осуществляют представительную деятельность по обслуживанию ценных бумаг (в том числе приватизационных) доверителя в соответствии с договором поручения, заключенного между доверителем и доверительным обществом.

Эффективность деятельности инвестиционных фондов зависит от профессионализма, знаний и умений основной фигуры – управляющего инвестиционным портфелем, менеджеров, персонала фирмы в целом.

Инвестиционные фонды на инвестиционном рынке играют очень важную роль. Их характерными особенностями является осуществление портфельных инвестиций, диверсификация рисков и квалифицированное управление инвестициями.

Инвестиционные фонды являются примером чистых инвестиционных инвесторов, то есть образовываются с одной целью – для осуществления инвестиционной деятельности.

Инвестиционная деятельность в России еще находится в состоянии становления, причем этот процесс отстает от потребностей реформирования экономики. В этом проявляется взаимозависимость всей экономической системы и инвестиционной деятельности, которая является источником финансирования хозяйственного механизма. Основной причиной слабости инвестиционной деятельности в России является не столько законодательная и правовая база, сколько экономический кризис, спад производства, разрыв традиционных хозяйственных связей.

1.2 Понятие и механизм работы паевых инвестиционных фондов

 

Паевой инвестиционный фонд (ПИФ) - это объединенные средства инвесторов, переданные в доверительное управление управляющей компании. Сам паевой инвестиционный фонд не является юридическим лицом - это так называемый "имущественный комплекс", а по сути, это инвестиционный портфель.

Вкладывая денежные средства в паевой инвестиционный фонд, инвестор фактически заключает с управляющей компанией договор доверительного управления и становится владельцем инвестиционных паев. Паи выдает управляющая компания, осуществляющая доверительное управление этим паевым инвестиционным фондом.

Имущество, передаваемое в паевой фонд пайщиками, остается собственностью пайщиков, а управляющая компания осуществляет доверительное управление паевым инвестиционным фондом, совершая сделки с этим имуществом.

Управляющая компания вправе передать свои права и обязанности по управлению паевым фондом другой управляющей компании.

Как отмечено в определении, паевой фонд не является юридическим лицом, а его имуществом распоряжается управляющая компания.

Деятельность же управляющей компании строго регулируется и контролируется.

Во-первых, управляющая компания может управлять паевым фондом только на основании лицензии на осуществление деятельности по управлению инвестиционными фондами, паевыми инвестиционными фондами и негосударственными пенсионными фондами. Управляющая компания может совмещать деятельность по управлению паевыми фондами только с деятельностью по доверительному управлению ценными бумагами, управлению пенсионными резервами негосударственных пенсионных фондов и управлению страховыми резервами страховых компаний.

Чтобы управляющая компания не могла злоупотреблять средствами инвесторов, придумано разделение управления средствами от их хранения. Хранятся средства пайщиков в другой организации - специализированном депозитарии, который не только хранит их, но и контролирует законность операций с этими средствами.

Это называется принципом обособления имущества, составляющего паевой инвестиционный фонд от имущества самой управляющей компании.

Для расчетов по операциям, связанным с доверительным управлением паевым инвестиционным фондом, открывается отдельный банковский счет (счета), а для учета прав на ценные бумаги, составляющие паевой инвестиционный фонд, - отдельные счета депо в специализированном депозитарии.

Специализированный депозитарий - организация, которая ведет хранение и учет прав на ценные бумаги, составляющие паевой фонд.

Специализированный депозитарий также ведет реестр владельцев пайщиков ПИФа, то есть кто, когда, сколько паев купил и продал. Либо, согласно Правилам конкретного фонда, этой деятельностью занимается специализированный регистратор.

Но на этом контроль за деятельностью управляющей компанией не заканчивается. Ежегодно управляющая компания подвергается проверке аудитором. Аудиторской проверке подлежат бухучет, ведение учета и составление отчетности по имуществу фонда, состав и структура активов фонда и пр.

Государственное регулирование деятельности управляющих компаний паевых инвестиционных фондов, специализированных депозитариев и государственный контроль за их деятельностью осуществляются Государственной комиссией по рынку ценных бумаг (ГКЦБ). Управляющая компания обязана предоставлять отчетность в ГКЦБ.

Благодаря такой организации работы паевого фонда деньги пайщиков не могут "испариться" или быть израсходованными в ущерб пайщикам.

 

1.3 Современные проблемы инвестиционных фондов в России

В системе национальных счетов России статистика инвестиций (капитальных вложений) включает только материальные затраты (на машины, здания, сооружения), но не учитывает важнейшие инвестиции в «знания», «интеллект», научные исследования и образование.

Под инвестициями понимаются те экономические ресурсы, которые направляются на увеличение реального капитала общества, то есть на расширение или модернизацию производственного аппарата. Сюда следует включать и затраты на образование, научные исследования и подготовку кадров. Эти затраты представляют собой инвестиции в «человеческий капитал», которые на современном этапе развития экономики приобретают все большее и большее значение, ибо, в конечном счете, именно результатом человеческой деятельности выступают и здания, и сооружения, и машины, и оборудование, и самое главное, основной фактор современного экономического развития — интеллектуальный продукт, который предопределяет экономическое положение страны в мировой иерархии государств.

Источниками инвестиций являются:

- собственные финансовые средства компаний (прибыль, накопления, амортизационные отчисления, суммы, выплачиваемые страховыми органами в виде возмещения за ущерб и т.п.), а также иные виды активов (основные фонды, земельные участки, промышленная собственность и т.п.) и привлеченных средств (средства от продажи акций, благотворительные и иные взносы);

- ассигнования из государственного и местных бюджетов, фондов поддержки предпринимательства, предоставляемые на безвозмездной основе;

- иностранные инвестиции, предоставляемые в форме финансового или иного участия в уставном капитале совместных предприятий, а также в форме прямых вложений (в денежной форме) международных организаций и финансовых институтов, государств, предприятий и организаций различных форм собственности и частных лиц;

- различные формы заемных средств, в том числе кредиты, предоставляемые государством на возвратной основе, кредиты иностранных инвесторов, облигационные займы, кредиты банков и других институциональных инвесторов: инвестиционных фондов и компаний, страховых обществ, пенсионных фондов, а также векселя и другие средства.

Источником финансирования для большинства компаний обычно выступают амортизационные отчисления от основного капитала. Некоторые компании используют еще и такие источники привлечения внешних фондов, как займы или привилегированные акции.

Недостаточный уровень развития рынка финансовых инструментов в России значительно сужает возможные источники заемных средств, и наиболее реальным из них в настоящее время является банковский кредит.

 

2. Система показателей и критериев инвестиционных фондов

Становление российской экономики, развитие производства, увеличение количества компаний, акции которых обращаются на российских фондовых биржах, а также расширение прослойки "среднего класса" предполагает новые возможности получения доходности на инвестированный капитал. Новый виток в развитии пенсионной реформы, предполагающий передачу пенсионных накоплений от государства выбранным населением управляющим компаниям, служит наглядным примером развития рынка коллективного инвестирования уже на уровне пенсионной средств граждан РФ.

В то же время, мало кто знает, с чем придется столкнуться при передаче активов управляющим компаниям, декларирующим существенные доходности по результатам прошедших периодов. Высокие показатели доходности прошлых периодов не могут быть критерием отбора профессиональных участников рынка ценных бумаг. Всем хорошо известна фраза: "все познается в сравнении". И в данном случае это ни сколько не преувеличенная предосторожность. Важно понимать на основании каких показателей и за счет каких методов была достигнута определенная доходность того или иного управляющего на рынке.

Запад давно осознал необходимость грамотного и наглядного представления потенциальным инвесторам информации о существующих на рынке управляющих компаниях и находящимися под их управлением паевыми инвестиционными фондами (ПИФ). В России пока не разработана качественная методика оценки управляющих компаний и паевых фондов и тем более никто пока не зарабатывает на предоставлении информации российскому инвестору о качестве коллективного и доверительного управления тех или иных финансовых институтов. Исследования качества

управления российскими управляющими не выходили до сих пор за рамки определения положения ПИФов по методике CAPM на линиях SML и CML и элементарных показателей, типа коэффициента "доходность/риск", которые не могут отвечать современным требованиям оценки профессиональных управляющих. Другими словами, эти показатели в силу их простоты не могут отразить истинных причин получения ПИФами декларируемых финансовых результатов, а тем более предоставить адекватную шкалу оценки качества управления.

В настоящей работе была применена и дополнена методика оценки паевых инвестиционных фондов агентства "Morningstar", являющегося лидером, по признанию инвесторов, в области простоты интерпретации присвоенных паевым фондам рейтингов и качеству предоставляемой информации.

 

 

3. Практическая часть

 

«Модель оценки финансовых активов»

Модель оценки финансовых активов (CAPM) - экономическая модель для оценки акций, ценных бумаг, деривативов и/или активов путем соотношения риска и ожидаемого дохода. Для того, чтобы модель “работала” необходимо соблюдение таких заведомо нереалистических условий как наличие абсолютно эффективного рынка, отсутствие транзакционных издержек и налогов, равный доступ всех инвесторов к кредитным ресурсам и др. CAPM основывается на той идее, что инвесторы требуют дополнительный ожидаемый доход (рисковую премию), если их просят взять на себя дополнительный риск.

Если предположить, что метод САРМ верен (или достаточно точен, чтобы его можно было применять на практике), то все, что нам нужно знать о каких бы то ни было активах, можно свести к двум параметрам: ожидаемому доходу, который будет получен в конце периода в результате владения активами, и их коэффициенту "бета". Модель CAPM утверждает, что ожидаемый доход, который потребуют инвесторы равен: ставке по безрисковой ценной бумаге плюс рисковая премия. Если ожидаемый доход не равен или выше, чем требуемая доходность, то инвесторы откажутся инвестировать, и инвестиции не будут сделаны.

Коэффициент "Бета" служит количественным измерителем систематического риска, не поддающегося диверсификации. "Бета"- коэффициент показывает, в какой степени доход, накопленный к концу периода в результате владения активами, коррелирует с доходом, накопленным к концу периода в результате владения типичным для всей экономики видом активов. При помощи этого показателя может быть рассчитана величина премии за риск, требуемой инвесторами по вложениям, имеющим систематический риск выше среднего.

Модель оценки финансовых активов предполагает, что инвесторы принимают такие решения, которые касаются портфелей ценных бумаг в целом. Дадим краткое описание принципов теории портфеля.

Ожидаемая доходность:

где E(ri) – ожидаемая ставка доходности на долгосрочные активы;

rf – безрисковая ставка доходности;

E(rm) – ожидаемая рыночная ставка доходности;

бi /б– коэффициент чувствительности актива к изменениям рыночной доходности, выраженный как ковариация доходности актива с доходностью всего рынка.

Дисперсия доходности, обозначаемая var(ri):

Среднеквадратическое отклонение, обозначаемое через si, — это квадратный корень из дисперсии. Ковариация доходностей ценных бумаг, обозначаемая cov(ri, rj) или sij, это математическое ожидание произведения линейного отклонения доходностей ценных бумаг i и j от их математических ожиданий:

Ковариация может быть положительной, отрицательной или нулевой, она зависит от относительной частоты возникновения этих состояний и размера отклонений. Коэффициент корреляции определяется как:

Коэффициент корреляции может принимать значения от - 1 до +1.

Для подробного рассмотрения метода CAMP в своей курсовой работе я использовала акции таких компаний как: Группа Черкизово, Роснефть, Балтика, Верофарм. Рассмотрим взятые компании более детально. Безрисковая ставка доходности (месячная) = 0,008.

ОАО «Группа Черкизово» является одним из ведущих интегрированных и диверсифицированных производителей мяса в РФ. Группа также является одним из лидеров сильно фрагментированного свиноводства в России.

Основная деятельность Группы:

- Переработка мяса включает в себя производство и продажу продуктов мясопереработки под национальными марками Черкизовская, Бирюлевская, Империя вкуса, Попурри и Мясная губерния, которые производятся на восьми мясоперерабатывающих заводах, три из которых находятся в Москве и Московской области;

- Птицеводство;

- Свиноводство.

Группа также осуществляет продажи, торговые операции и сбыт, и производит корма, которые используются предприятиями по производству свинины и птицы.

Нефтяная компания “Роснефть” находится в собственности государства и является одним из ведущих предприятий топливно-энергетического комплекса России.

Роснефть образована в соответствии с постановлением Правительства РФ от 29 сентября 1995 года №971. Ее основными задачами являются поиск и разведка месторождений углеводородов, добыча нефти и газа, переработка сырья, реализация нефти, газа и продуктов нефтепереработки в России и за ее пределами.

Компания управляет более чем 40 дочерними предприятиями в 19 регионах страны: в Западной Сибири, на Сахалине, на Северном Кавказе и на Севере России.

ОАО «Пивоваренная компания «Балтика» - крупнейший производитель пива в России, в состав которого входят 5 современных заводов и 31 дистрибуционный центр по всей России. Компания производит 38 сортов пива, а также лимонады и минерализированные воды. Основные марки Компании в России - «Балтика», «Арсенальное», в сегменте лицензионной продукции - «Carlsberg». Объем продаж в 2003 г. составил более 16,17 млн. гкл. Крупнейшим акционером компании является компания «Балтик Бевериджиз Холдинг», Швеция.

Компания ВЕРОФАРМ была основана в 1997 году и является одним из крупнейших российских производителей дженериковых препаратов и медицинских пластырей (медицинские и немедицинские пластыри и патчи). В основе дженериков лежат субстанции, вышедшие из-под действия патента, то есть больше не являются предметом интеллектуальной собственности. Сегодня наш портфель включает более 315 продуктов, использующихся в разных направлениях медицины и включающих 4 рецептурных и 6 безрецептурных препаратов с индивидуальными брендами, безрецептурные препараты, около 100 рецептурных препаратов под зонтичными брендами «Веро» и «Лэнс» и брендированные пластыри.

Производственную базу ВЕРОФАРМА составляют три крупных завода: Воронежский химико-фармацевтический завод, Белгородское предприятие по изготовлению готовых лекарственных форм и Покровский завод готовых лекарственных форм.

Теперь систематизируем данные.

Таблица 1

Период

Прирост

Черкизово

Роснефть

Балтика

Верофарм

19.10.2009

0,09272

0,02923

-0,00120

0,00633

20.10.2009

-0,01515

-0,01414

-0,02080

0,00000

21.10.2009

0,10769

0,00994

0,00601

-0,00629

22.10.2009

0,01389

-0,00766

-0,02103

0,00023

23.10.2009

0,00008

0,00000

0,00001

-0,00149

26.10.2009

0,02457

-0,00496

0,00634

-0,03027

27.10.2009

-0,02409

-0,01822

-0,03162

-0,00016

28.10.2009

-0,00819

-0,05335

-0,03923

-0,03005

29.10.2009

0,00804

0,02413

0,04941

-0,00674

30.10.2009

-0,04086

-0,04331

0,02422

0,03771

02.11.2009

0,09986

0,01615

-0,02533

0,00484

03.11.2009

-0,05182

-0,04203

-0,01297

0,00716

05.11.2009

0,02126

0,03632

0,01961

0,02713

06.11.2009

-0,01545

-0,00551

-0,00632

-0,02391

09.11.2009

0,03308

0,06565

0,00649

0,04125

10.11.2009

-0,00298

0,02392

0,00516

-0,00491

11.11.2009

-0,02230

-0,00156

0,00000

-0,00004

12.11.2009

0,02814

0,01999

0,00128

0,05460

13.11.2009

-0,01311

-0,01445

-0,00091

-0,02347

16.11.2009

0,01333

0,05059

0,00733

0,01449

Прирост рассчитывается как:

Рассчитаем ожидаемую доходность:

Е(r i) =r [ E (rm) – r], где

Е(r i)-ожидаемая ставка доходности на долгосрочный актив.

rf – безрисковая ставка доходности

 - коэффициент чувствительности актива к изменениям рыночной доходности.

E (rm) – ожидаемая рыночная ставка доходности.

Среднеквадратическое отклонение доходности портфеля также равно средневзвешенной доходности активов: sр1s12s2, где х1- доля инвестиций в актив 1, а х– доля инвестиций в актив 2

Таблица 2

Актив

Ожидаемая доходность

Стандартное отклонение

Черкизово

0,012435101

0,043889165

Роснефть

0,003536513

0,030822342

Балтика

-0,001677137

0,020290679

Верофарм

0,003320317

0,022939652

Ковариация показывает, как колеблются доходности двух ценных бумаг при различных условиях. Если при заданном состоянии s обе ценные бумаги характеризуются доходностью выше среднего или если доходность обеих бумаг ниже среднего, произведение линейных отклонений будет положительным. И наоборот, если в некоторых условиях доходность по одной ценной бумаге выше среднего, а по другой — ниже среднего, то произведение линейных отклонений будет отрицательным. Ковариация может быть положительной, отрицательной или нулевой, она зависит от относительной частоты возникновения этих состояний и размера отклонений. Для любых двух ценных бумаг положительная ковариация встречается значительно чаще, чем отрицательная.

Рассчитаем ковариацию:

cov(r i,r j)= E [(ri- rj) [(ri- rj)].

Таблица 3

актив

Черкизово

Роснефть

Балтика

Верофарм

Черкизово

0,182994583

0,06967853

0,003127

0,00737

Роснефть

0,06967853

0,09025159

0,026109

0,027476

Балтика

0,003126937

0,026108801

0,039113

0,012705

Верофарм

0,0073701

0,027476303

0,012705

0,049992

Коэффициент корреляции определяется как:

cor ij=sij/sisj= cov(r i,r j)/ /sisj

Таблица 4

актив

Черкизово

Роснефть

Балтика

Верофарм

Черкизово

1

0,542191159

0,036961

0,077056

Роснефть

0,542191159

1

0,439442

0,409056

Балтика

0,036960827

0,439441537

1

0,287332

Верофарм

0,077055854

0,409055501

0,287332

1

Таблица 5

дисперсия

0,020263

стандартное отклонение

0,14235

ожидаемая доходность

-0,00168

Проанализировав представленные данные можно составить предполагаемый портфель. Доля всех активов должна равняться 1, т.е. доля каждого актива будет равна 0,25.

Таблица 6

актив

Черкизово

Роснефть

Балтика

Верофарм

доли

0,25

0,25

0,25

0,25

0

0

0

0

0

0

0

0

0

0

1

0,000781734

0,0065272

0,009778

0,003176

1

0,000781734

0,0065272

0,009778

0,003176

Опираясь на все выше представленные расчеты, можем создать оптимальный портфель.

Таблица 7

актив

Черкизово

Роснефть

Балтика

Верофарм

доли

0,25

0,25

0,25

0,25

1

0,000781734

0,0065272

0,009778

0,003176

1

0,000781734

0,0065272

0,009778

0,003176

Вывод: Рыночный портфель состоит из всех видов рискованных активов, взятых в пропорции, соответствующей их доле на рынке.

Получившийся в результате набор активов будем называть оптимальным портфелем. Что касается β коэффициента, то он измеряет величину систематического риска, т.е. риска, возникающего в результате колебаний доходности на всем рынке ценных бумаг. Т.к. мы выбираем оптимальный портфель, риск которого минимален, в нашем случае β коэффициент меньше 1.

Согласно CAPM, рынок компенсирует инвесторов за принятие систематического риска, но не за принятие специфического риска. Это потому, что специфический риск можно диверсифицировать. Когда инвестор держит рыночный портфель, каждый индивидуальный актив в портфеле подвержен специфическому риску. Но посредством диверсификации, чистая подверженность инвестора риску составляет лишь систематический риск рыночного портфеля.

Следствием CAPM является то, что инвестирование в индивидуальные акции бесполезно, потому что можно дублировать параметры доходности и риска любой ценной бумаги, просто используя правильное соотношение денежных средств с соответствующим типом активов.

Заключение

 

Перспективы коллективного инвестирования зависят в целом от макроэкономической ситуации в стране. В то же время успех модернизации российской экономики во многом зависит от способности создать условия, когда миллиардные накопления граждан, в большинстве своем по-прежнему лежащие в "матрасах", с помощью финансовых посредников будут легко переходить из наличной формы сбережений в долгосрочные инвестиции.

.В настоящее время, крайне необходимо рассмотрение данной темы, её актуальность заключается в том, что в течение последних нескольких лет в России сложилась в целом благоприятная макроэкономическая ситуация для развития финансового рынка. Следовательно, необходимо освещать данную тему в целях привлечения рядовых граждан к коллективным инвестициям, для развития экономики РФ и повышения жизненного уровня населения.

Инвестиционная деятельность одна из наиболее важнейших составляющих деятельности предприятия. Необходимо отметить, что многие предприятия не могут нормально развиваться из-за отсутствия необходимых инвестиций. А если и найдены необходимые средства, ими не могут правильно распорядиться. Часто это происходит, потому что на предприятиях отсутствуют стратегии привлечения средств и их грамотное размещение.

В настоящее время в период становления экономики России актуальность данной темы трудно переоценить. Поскольку многим фирмам необходимы капитальные вложения для развития своего производства. Зачастую предприятия работают на устаревшем оборудовании не позволяющем выпускать конкурентную продукцию. И если даже продукция пользуется спросом, из-за отсутствия инвестиций предприятия не могут увеличить свои производственные мощности. Это не позволит им бороться с конкурентами. Отечественные производители не смогут выйти из этого сложного положения. Вследствие чего не происходит подъема экономики России.

Инвестиционная деятельность в России еще находится в состоянии становления, причем этот процесс отстает от потребностей реформирования экономики. В этом проявляется взаимозависимость всей экономической системы и инвестиционной деятельности, которая является источником финансирования хозяйственного механизма. Основной причиной слабости инвестиционной деятельности в России является не столько законодательная и правовая база, сколько экономический кризис, спад производства, разрыв традиционных хозяйственных связей.

.Сегодня от эффективности инвестиционной политики зависят состояние производства, положение и уровень технической оснащенности основных фондов предприятий народного хозяйства, возможности структурной перестройки экономики, решение социальных и экологических проблем.

В практической части своей курсовой работе для определения оптимального портфеля я воспользовалась моделью САРМ. Модель оценки финансовых активов предполагает, что инвесторы принимают такие решения, которые касаются портфелей ценных бумаг в целом. Характеристики отдельно взятой ценной бумаги затрагивают инвестора только опосредованно, через их влияние на весь инвестиционный портфель.

Использование CAPM дает финансовому менеджеру инструмент прогнозирования издержек по привлечению нового капитала для реализации инвестиционных проектов. Финансы любого предприятия являются открытой системой, поэтому, планируя свои капиталовложения, оно обязано учитывать при этом конъюнктуру финансового рынка. Менеджеры компании могут абсолютно ничего не знать об индивидуальных особенностях и личных предпочтениях потенциальных инвесторов. Это не освобождает их от обязанности предугадать главную потребность любого инвестора – получить доход, компенсирующий риск инвестиций. В этом им может помочь использование модели оценки финансовых активов.

Список литературы

 

1. Федеральный Закон «Об инвестиционных фондах» №156-ФЗ от 29 ноября 2001г., принят Государственной Думой 11 октября 2001 года // Российская газета, 2001. - №237-238.

2. Абрамов С.И. Инвестирование. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. – 440с.

3. Агеев В. Западные инвестиционные фонды в России. – М.: 2004. – 325с.

4. Андрианов В. Иностранный капитал в экономике России // Экономист, 1997. - № 3.- 96с.

5. Балабанов Р.Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 1996 г.

6. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. – К.: Ника-Центр, 1999. – 528с.

7. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Я.В. Соколова. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 2003. - 576 с.

8. Кузнецова Е.В. Финансовое управление компанией / Под общ. ред. Кузнецовой Е.В. – М.: Фонд «Правовая культура», 1996. – 384с.

9. Норткотт Д. Принятие инвестиционных решений. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2002. – 247с.

10. Шарп В., Александр Г, Бейли Дж. Инвестиции. - М.: Инфра-М, 1997 г.

Классификация инвестиционных фондов

 Класифікація інвестиційних фондів

   Залежно від порядку здійснення діяльності: відкриті, інтервальні, закриті.

Розміщення і викуп цінних паперів відкритого фонду відбувається щодня, тобто інвестор може в будь-який робочий день як купити, так і продати цінні папери фонду. Головна відмінність цього фонду - це висока ліквідність. Відповідно, відкритий фонд як самий ліквідний інструмент вимагає наявність в своїх активах найбільш ліквідних інструментів.

Цінні папери інтервального фонду інвестор може придбати та продати лише протягом визначеного в проспекті емісії фонду періоду (інтервалу), за законодавством – не рідше, ніж раз на рік. Більшість таких фондів розміщують і викупають цінні папери значно частіше.

Відкриті та інтервальні фонди є, як правило, безстроковими (створеними на необмежений термін діяльності).

Закритий інвестиційний фонд може бути лише строковим. Згідно із законодавством ні КУА, ні сам фонд не зобов’язані викупати цінні папери інвестора такого фонду до моменту закриття ІСІ. Але при цьому цінні папери фонду закритого типу можуть перебувати у вільному обігу на ринку – їх можна подарувати, продати третій особі, використати як поруку тощо.

   Залежно від складу активів: диверсифіковані та недиверсифіковані.

Диверсифіковані фонди жорстко контролюються відносно напрямків та обсягів інвестування в той чи інший актив. Інвестиційні фонди відкритого та інтервального типів можуть бути лише диверсифікованими.

Недиверсифіковані фонди – інвестиційні фонди, щодо яких не існує жорстких вимог диверсифікації активів. Можуть здійснювати інвестиції у цінні папери, об’єкти нерухомості, корпоративні права, тощо.

Венчурні фонди - це корпоративні або пайові недиверсифіковані інвестиційні фонди, активи яких більше, ніж на 50 % можуть складатися з корпоративних прав і цінних паперів, які не торгуються на фондових біржах. Ці фонди здійснюють виключно приватне розміщення емітованих ними цінних паперів і провадять досить ризиковану інвестиційну стратегію, зокрема в інноваційні проекти. Інвестування в дані фонди на сьогодні не доступні для фізичних осіб.

   Строкові та безстрокові.

Строкові фонди – створюються на певний строк, зазначений у проспекті емісії, після закінчення якого такі фонди припиняють свою діяльність.

Безстрокові фонди – створюються на невизначений строк.

Согласно действующему законодательству в Украине могут создаваться:

корпоративные инвестиционные фонды (КИФ)

паевые инвестиционные фонды (ПИФ)

Корпоративный инвестиционный фонд создаются в виде открытого акционерного общества, исключительным видом деятельности которого является совместное инвестирование. Корпоративный инвестиционный фонд (далее - КИФ) - является юридическим лицом, созданным в форме открытого акционерного общества (далее - ОАО), и эмитирует акции, которые приобретают инвесторы. КУА по договору осуществляет управление активами КИФ (Требования к Корпоративным инвестиционным фондам (КИФ)

 

Корпоративный инвестиционный фонд создается соответственно законодательству о деятельности акционерных обществ.

Уставной фонд КИФ

Размер уставного фонда (капитала) ИСИ должен отвечать требованиям уставного фонда (капитала) ОАО (не меньше чем 1250 минимальных заработных плат). Регистрация выпуска акций с целью формирования начального капитала ИСИ осуществляется в общем порядке, предусмотренном для ОАО.

Участники КИФ

Участниками венчурного ИСИ могут быть только юридические лица. КИФ не может быть основано юридическими лицами, в уставном фонде (капитале) которых доля государства или органов местного самоуправления превышает 25 процентов.

После проведения государственной регистрации КИФ как юридического лица и полной уплаты начального уставного фонда корпоративный фонд подлежит регистрации в Государственной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку.

Требование к активам КИФ

Акции КИФ должны быть только простыми именными. Регистрация выпуска акций венчурного ИСИ путем частного размещения проводится согласно Положению № 8. Отчет о результатах размещения ценных бумаг ИСИ подает КУА к органам Государственной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку согласно Положению № 3. ГКЦБФР на протяжении 15 дней после получения отчета постановляет решение о соответствии ИСИ требованиям относительно минимального объема активов.

Исключительным видом деятельности КИФ есть общее инвестирование. Не меньше чем 70 процентов среднегодовой стоимости активов, которые принадлежат ИСИ на правах собственности, должны быть вложено в ценные бумаги. Требования к структуре активов ИСИ применяются через 6 месяцев после его регистрации в ГКЦБФР. КУА обязана подать к столу органов ГКЦБФР ведомости, которые подтверждают соблюдение норм о структуре активов ИСИ согласно Положению № 487.

КИФ не имеет права эмитировать и размещать другие ценные бумаги, кроме акций, привлекать займа или кредит в размере, который превышает 10 процентов его активов, предоставлять активы под залог в интересах третьих лиц и т.п.

Паевой инвестиционный фонд не является юридическим лицом и представляет собой активы, которые принадлежат инвесторам на правах совместной собственности и находятся в управлении компании по управлению активами. ПИФ не является юридическим лицом. Это упрощает процедуру его создания, сравнительно с Корпоративным инвестиционным фондом (КИФ) (поскольку не требуется регистрации юридического лица).

Отношения между инвесторами и КУА сконструировано за типом договора присоединения. Офертою в пределах настоящего договора присоединения есть проспект эмиссии инвестиционных сертификатов. Акцептом (согласием на присоединение к настоящему договору) есть факт приобретения инвестиционного сертификата инвестором 

Требования к Паевым инвестиционным фондам (ПИФ)

 

Уставной фонд ПИФ

Минимальный объем активов ПИФ не может быть меньшим размера начального уставного фонда (капитала) КИФ (ст. 22 Закона об ИСИ). Тем не менее законодательство разрешает формировать его после регистрации фонда в реестре ИСИ и регистрации в ГКЦБФР проспекта эмиссии инвестиционных сертификатов новообразованного фонда.

Участники ПИФ

Участниками венчурного фонда не могут быть физические лица. ПИФ создается по инициативе КУА путем приобретения инвесторами выпущенных ею инвестиционных сертификатов. Для создания ПИФ КУА должны разработать и зарегистрировать в ГКЦБФР регламент ИСИ, заключить договоры с аудитором (аудиторской фирмой), хранителем, регистратором или депозитарием, оценщиком недвижимого имущества, зарегистрировать ИСИ в реестре ГКЦБФР и организовать размещение инвестиционных сертификатов ИСИ (ст. 23 Закона об ИСИ).

Активы ПИФ

Недвижимое имущество, которое представляет активы ПИФ, регистрируется в установленном порядке на имя КУА с соответствующей отметкой. КУА является распорядителем такого имущества (ст. 23 Закона об ИСИ).

Виды инвестиционных фондов

 

В зависимости от порядка осуществления деятельности инвестиционные фонды могут быть:

открытого

закрытого

интервального типа

Фонд относится к открытому типу, если он или компания по управлению активами - для паевого фонда принимает на себя обязательства по выкупу выпущенных фондом ценных бумаг в любое время по требованию инвестора.

Закрытый фонд или компания по управлению активами не несет обязательств по выкупу выпущенных им ценных бумаг до момента его реорганизации или ликвидации. 

Фонд является интервальным, если такие обязательства принимаются в определенные в документах фонда, а именно в проспекте эмиссии ценных бумаг, но не реже одного раза в год.

По сроку создания инвестиционные фонды делятся на:

срочные

бессрочные

Срочные инвестиционные фонды  - фонды, которые создаются на определенный срок, установленный в проспекте эмиссии,

Бессрочные инвестиционные фонды  - создаются на неопределенный срок. При этом фонды закрытого типа могут быть только срочными.

В зависимости от запрещенных/разрешенных видов активов и максимальных значений инвестиций в эти активы, инвестиционные фонды делятся на:

диверсифицированные

недиверсифицированные

К диверсифицированным фондам  применяются наибольшие ограничения в инвестировании в целях снижения рисков по ценным бумагам таких фондов. Например, не менее 80% активов диверсифицированного фонда должны составлять денежные средства, сберегательные сертификаты, облигации предприятий и местных займов, государственные ценные бумаги и ценные бумаги, допущенные к торгам на бирже.

Недиверсифицированные фонды  также имеют ограничения, хотя и меньшие. Например, доля бумаг, не включенных в биржевые списки, и недвижимости не может превышать 50% всех активов фонда.

Инвестиционные фонды открытого и интервального типа могут быть только диверсифицированными.

Разновидностью недиверсифицированного инвестиционного фонда является венчурный фонд. Это недиверсифицированный фонд закрытого типа, который осуществляет исключительно частное размещение своих ценных бумаг (то есть без открытой продажи, путем непосредственного предложения предварительно определенному кругу лиц) и активы которого более чем на 50% состоят из корпоративных прав и ценных бумаг, не допущенных к торгам на бирже или в торгово-информационной системе.

Венчурный инвестиционный фонд имеет ряд преимуществ:

- венчурный фонд имеет минимальные ограничения относительно структуры активов (объектов инвестирования);

- компания по управлению активами (КУА), которая управляет венчурным фондом, имеет возможность осуществлять за собственные средства операции с ценными бумагами, которые являются активами венчурного фонда;

- компания по управлению активами (КУА), которая управляет венчурным фондом, имеет возможность предоставлять займ за счет активов ИСИ эмитентам корпоративных прав, которые входят в состав активов ИСИ. Обязательства должников венчурного фонда могут быть оформлены векселями, облигациями и договорами займа;

- стоимость чистых активов венчурного фонда определяется не каждый день или ежеквартально, как это предусмотрено для других ИСИ при достижении ими нормативов, необходимых для осуществления их деятельности, и при дальнейшем размещении ценных бумаг, а на конец года и при ликвидации;

- допускается рассрочка оплаты ценных бумаг, которые эмитируются венчурным фондом.

Подытоживая сказанное, укажем, что если целью создания ИСИ есть осуществления эффективного инвестирования в предприятия, которые представляют бизнес-группу, а также с целью оптимизации налогообложения, то целесообразным можно считать создание венчурного фонда.

Вне зависимости от типа и вида инвестиционного фонда, его активы должны находиться в управлении компании по управлению активами «КУА».

В начало...

Создание оптимального инвестиционного фонда


Для крупных инвесторов существует возможность участия в фондах с заранее заданными характеристиками на основании согласованной с ними инвестиционной политики, сконструированной с учетом индивидуальных инвестиционных целей и соответствующих требований к уровню риска, доходности и ликвидности.

Наиболее перспективными институтами для потенциальных учредителей институтов совместного инвестирования являются недиверсифицированные фонды закрытого типа, то есть венчурные, к которым предъявляются незначительные нормативные ограничения. Активы венчурного фонда могут более чем на 50% состоять из ценных бумаг, не допущенных к торгам на фондовой бирже или ТИС. Как правило, венчурные инвестиционные фонды создаются для налоговой оптимизации строительной деятельности.

Венчурные инвестиционные фонды интересны и банкам. Это связано с необходимостью обязательного резервирования денежных средств банками при приобретение ценных бумаг. В то время как фондам подобных резервов создавать не надо. Кроме того, привлеченные через фонды деньги не резервируются в отличие от депозитов.

Класифікація ІСІ за видами

Кожен інвестор, приймаючи рішення про участь у інвестиційному фонді, має уважно ознайомитися з Проспектом емісії фонду, який включає у себе Регламент та Інвестиційну декларацію інвестиційного фонду. В цих документах, серед іншого, викладені інвестиційна стратегія та обмеження щодо діяльності фонду. Інвестор має пересвідчитись, чи відповідають ці завдання його особистим потребам і очікуванням.

Залежно від порядку здійснення діяльності інвестиційні фонди можуть бути відкритого, інтервального і закритого типу.

Цінні папери відкритого фонду інвестор може придбати та продати у будь-який робочий день. Цінні папери інтервального фонду інвестор може продати лише протягом обумовленого в Проспекті емісії періоду (інтервалу). Такі фонди є безстроковими (створеними на невизначений строк діяльності).

Інвестиційний фонд закритого типу може бути тільки строковим. Компанія з управління активами та сам фонд відповідно до законодавства не зобов'язані викуповувати цінні папери інвестора до моменту закриття фонду.

Інвестиційний фонд може бути диверсифікованого або недиверсифікованого виду. Диверсифіковані фонди жорстко контролюються щодо напрямків та обсягів інвестування у той чи інший актив.

Інвестиційні фонди відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими. За своєю організаційно-правовою формою розрізняються фонди пайові та корпоративні.

Корпоративний фонд є юридичною особою, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства, а кожен учасник фонду є його повноправним акціонером. Компанія, яка управляє активами корпоративного фонду, здійснює свою діяльність на підставі відповідного договору.

Власник акції отримує право голосу на загальних зборах акціонерів, які періодично скликаються і на яких приймаються рішення щодо діяльності фонду. У випадках, передбачених законодавством, КУА може бути замінена за рішенням загальних зборів акціонерів.

Корпоративні інвестиційні фонди відповідно до законодавства можуть бути відкритого, інтервального та закритого типу. В Україні, як правило, корпоративні фонди є закритими за типом та недиверсифікованими за видом.

Пайовий фонд, на відміну від корпоративного, не є юридичною особою. Активи пайового фонду належать інвесторам на правах спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами і обліковуються окремо від результатів господарської діяльності КУА.

Такий фонд створюється компанією з управління активами, яка випускає інвестиційні сертифікати фонду. Купуючи інвестиційні сертифікати, інвестори стають учасниками пайового фонду.

Інвестор може купити та продати сертифікати відкритого фонду лише компанії з управління активами; відчуження цінних паперів третім особам не дозволяється, крім випадків правонаступництва, успадкування та дарування.

Цінні папери ІСІ закритого типу підлягають вільному обігу на ринку цінних паперів. Їх можна продати третій особі, подарувати, використати як заставу або просто сховати «у шухлядку».

Обіг цінних паперів ІСІ інтервального типу обмежується протягом строку їх розміщення та викупу компанією з управління активами.

Відповідно до українського законодавства фізичні особи не можуть бути учасниками венчурних та пайових недиверсифікованих інвестиційних фондів.

Черкашина Ю.В.

Харківський національний економічний університет, Україна

Теоретико-методичні підходи до класифікації пайових інвестиційних фондів

 

У статті досліджено та удосконалено класифікацію пайових інвестиційних фондів, визначено переваги і недоліки типів і видів інвестиційних фондів. 

Ключові слова: інститут спільного інвестування, пайовий інвестиційний фонд, компанія з управління активами, класифікація.

 

In the article classification of mutual funds is investigated and improved, advantages and disadvantages of types and kinds of investment funds are defined.

Keywords: co-investment institution, mutual fundasset management companyclassification.

 

Постановка проблеми. Рухаючись у напрямку до ринкової економіки, постійно перебуваючи в процесі інтеграції до ЄС, економіка України потребує потужних інвестицій. Багатогранність інвестиційного процесу з самого початку свого існування потребувала створення спеціальних суб’єктів, що були б безпосередніми його учасниками. Так в Україні виникла необхідність створення інститутів спільного інвестування (ІСІ), зокрема пайових інвестиційних фондів (ПІФів), які здатні мобілізувати достатні обсяги інвестиційних ресурсів та ефективно трансформувати заощадження в інвестиції.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження  особливостей функціонування ІСІ, в тому числі ПІФів, зробили  С. Бродович, К.В. Гончарова, О.О. Зайченко,  М.О. Змієнко,  С.В. Науменкова, П.П. Перконос, Є. Резніченко.

Однак аналіз публікацій виявив, що недостатня увага приділяється дослідженню класифікації ПІФів. Так, встановлено, що   дотепер відсутній єдиний підхід до класифікації ПІФів, який володів би більшою інформативною складовою для потенційних інвесторів. Саме це обумовило мету роботи, якою є розробка структурованої класифікації ПІФів.  Досягнення мети, в свою чергу, зумовило необхідність вирішення наступних завдань: дослідити основні підходи до класифікації ПІФів; обґрунтувати власні рекомендації щодо її удосконалення.

Виклад основного матеріалу. В роботі за відсутністю публікацій з класифікації ПІФів  проаналізовано праці провідних вчених, які присвячено проблемам класифікації ІСІ,  що обумовлено чинним законодавством     України [5], згідно з яким до ІСІ належать пайовий або корпоративний інвестиційний фонд.   Результати систематизації підходів до класифікації ПІФів наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Узагальнення підходів до класифікації  ПІФів

 

Ознака класифікації

Законодавчий підхід

Підхід науковців

[2]

[3]

[4]

[5]

[9]

[1]

[7]

[26]

порядок здійснення діяльності

+

+

+

+

+

+

+

+

період діяльності

+

+

+

+

+

+

+

 

структура і склад активів

+

+

+

+

+

+

+

 

спосіб розміщення цінних паперів

 

 

 

 

 

 

+

 

стратегія інвестування

 

 

 

 

 

 

+

 

об’єкт (напрям) інвестування

 

 

 

 

 

+

 

+

 

Згідно табл. 1, встановлено, що домінуючим підходом до класифікації ПІФів є підхід, який спирається на офіційну класифікацію інвестиційних фондів, що передбачена Законом України «Про інститути спільного інвестування» [5]. При цьому деякі дослідники [2-4,9] чітко дотримуються законодавчого підходу до класифікації, інші автори [1,7,26] пропонують додаткові критерії класифікації інвестиційних фондів.

Так відповідно до законодавчого підходу залежно від порядку здійснення діяльності ПІФи поділено за трьома типами: відкриті, інтервальні та закриті. Основний критерій такого поділу – зобов’язання інвестиційних фондів щодо викупу інвестиційних сертифікатів до моменту своєї реорганізації чи ліквідації. Так, наприклад, операції купівлі-продажу цінних паперів відкритого ПІФу проводяться у будь-який час на вимогу інвесторів. Даний вид ПІФів є найбільш ліквідним і прозорим. Фондові кошти відкритих ПІФ інвестуються в найбільш надійні акції, облігації та інші види цінних паперів, у зв’язку із цим ризик інвестування в такі фонди є низьким. В порівнянні з іншими типами інвестфондів відкритим фондам властива невисока прибутковість.

В інтервальному фонді інвестор має можливість продати свій пай тільки в певні терміни – «періоди відкриття інтервалу», які визначаються проспектом емісії фонду. Останній повинен передбачати порядок визначення дати початку та закінчення інтервалу, періодичність інтервалу (не рідше одного разу на рік та не частіше одного разу в квартал), тривалість інтервалів (не менше десяти робочих днів протягом року та не менше одного робочого дня протягом кожного інтервалу) [5]. Зазвичай, дохідність інтервальних ПІФів декілька вища, ніж у відкритих інвестфондах.

Під час функціонування ПІФу як закритого викуп власних цінних паперів відбувається після закінчення строку дії інвестфонду. Такі фонди забезпечують довгострокове інвестування та надають можливість одержати більш високі прибутки, що обумовлює їх популярність серед інвесторів.

За періодом діяльності ПІФи бувають строковими та безстроковими. Строковий ПІФ створюється на певний строк, встановлений у регламенті ПІФу, після закінчення якого зазначений фонд припиняє свою діяльність. Безстроковий ПІФ створюється на невизначений строк. Зазначимо, що відповідно до чинного законодавства відкриті та інтервальні інвестфонди можуть бути як строковими, так і безстроковими, а закриті фонди – лише строковими [5].

Розмежування ПІФів за структурою активів відбувається залежно від того, чи обмежується коло інструментів ринку капіталів, чи ні. Так в залежності від структури активів розрізняють диверсифіковані та недиверсифіковані інвестиційні фонди.

Встановлено, що диверсифікований ПІФ має відповідати таким     вимогам [5]:

кількість цінних паперів одного емітента в активах ПІФу не перевищує 10% загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ПІФу в кількості, більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів ПІФу;

не менш як 80% загальної вартості активів ПІФу становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Інвестиційний портфель диверсифікованих  фондів складається з різнорідних активів: акцій та облігацій, депозитів і банківських металів. Однак з метою зниження ризиків по цінних паперах фондів до диверсифікованих ПІФів застосовуються найбільші обмеження в інвестуванні (рис. 1).

 

 

Рис. 1. Вимоги до структури активів диверсифікованого інвестфонду [5]

З огляду на наведені вимоги диверсифіковані фонди є найнадійнішими, проте високі обмеження, які до них встановлюються, зменшують маневреність фондів, обмежують їх можливості з інвестування і, як наслідок, роблять їх менш доходними.

ПІФи, які не мають усіх ознак диверсифікованих ПІФів, є                          недиверсифікованими [5]. Для даних фондів не існує жорстких вимог диверсифікації  активів. Вони  можуть здійснювати інвестиції у цінні папери, об’єкти нерухомості, корпоративні права тощо. Відтак, такі фонди можуть бути більш доходними, однак і більш ризикованими для інвесторів, ніж диверсифіковані. Проте недиверсифіковані фонди можуть самостійно встановлювати для себе додаткові обмеження, закріпивши їх в інвестиційній декларації. Зазвичай такі обмеження впроваджуються для захисту прав пайовиків, які повинні бути впевнені в тому, що їх кошти вкладаються тільки в визначеному напрямку.

Окремо виділяють венчурні інвестиційні фонди, які здійснюють тільки приватне розміщення своїх цінних паперів та керуються стратегію, пов’язаною з доволі високим рівнем ризику. Активи таких фондів можуть повністю складатися з нерухомості, корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі. Головна перевага венчурних фондів – готовність інвестувати в найнеймовірніші ідеї. Адже не кожен банк візьме на себе високий ризик та надасть позику для реалізації, наприклад, інноваційного проекту [7].

Відповідно до норм законодавства ПІФи відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими, а закриті – як диверсифікованими, так і недиверсифікованими.

Окрім класифікаційних ознак ПІФів, передбачених законодавством, дослідники [7] виділяють додаткові критерії класифікації інвестиційних фондів, а саме – спосіб розміщення цінних паперів та стратегія інвестування.

Так за способом розміщення цінних паперів розрізняють [7]:

фонд з публічним розміщенням цінних паперів – такий фонд розміщує цінні папери шляхом публічної пропозиції – оголошення про відкритий продаж цінних паперів, зробленого в засобах масової інформації, а також в будь-який інший спосіб та зверненого до невизначеного кола осіб;

фонд з приватним (закритим) розміщенням цінних паперів – такий фонд розміщує цінні папери без відкритого продажу шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів попередньо визначеному колу осіб.

В умовах економічної і політичної кризи та нестабільності важливим фактором стає надійність не тільки отримання прибутку, але й захисту інвестиційного портфелю від системних ризиків. Важливу роль відіграє інвестиційна стратегія. Так відповідно до останньої розрізняють агресивні, консервативні та збалансовані фонди [7].

Агресивні фонди більшу частину коштів вкладають в акції. За результатами аналізу  діяльності ПІФів [10-25] було встановлено, що частка акцій при наповненні портфелю фондів з агресивною стратегією перебуває в діапазоні 60-85%. Відтак  такі фонди призначені тим інвесторам, які готові ризикувати заради підвищеного потенціалу інвестицій.

В консервативних фондах об’єктами інвестицій є найнадійніші папери –державні, муніципальні та корпоративні облігації. При цьому частка облігацій в активах консервативних фондів становить 60-80% [10-25]. Такі фонди дозволяють отримати доходність трохи вищу, ніж ставка за депозитами, ризик цих інвестицій практично зводиться до нуля.

Збалансовані фонди частину коштів вкладають в акції, частину – в облігації й депозити. Так, наприклад, одні фонди [16] при формуванні портфелю віддають перевагу акціям, частка яких становить 51%, інші [13,18] – інструментам з фіксованою дохідністю (облігаціям та депозитам), сумарна частка яких становить  80-95%.   Такі ПІФи обирають інвестори, які націлені на отримання більшого доходу, ніж може запропонувати фонд з консервативною стратегією. При цьому вкладники погоджуються на трохи вищий ризик.

Таким чином, класифікація ПІФів за стратегією інвестування дозволяє інвесторові при виборі фондів враховувати співвідношення доходність/ризик. Чим вища дохідність, тим вище і ризик інвестування. Наприклад, найбільш ризиковані, а значить і потенційно найбільш дохідні, агресивні фонди. Менш ризиковані, а відтак і з більш низькою дохідністю інвестицій, консервативні фонди.

Прибутковість того чи іншого фонду залежить від його інвестиційної стратегії і того, в які активи вкладаються кошти фонду.  Так, за складом активів ПІФи поділяють на фонди акцій, облігацій, фонди грошового ринку, збалансовані та індексні фонди [26]. Однак чинним законодавством така класифікація фондів не передбачена, і у зв’язку з цим ПІФи не мають можливості формувати свої інвестиційні лише на основі певного виду активів, що, в свою чергу, звужує можливості ПІФів щодо пропозиції різних інвестиційних стратегій. Проте встановлено, що на сучасному етапі відбувається активізація дій законодавчої влади у напрямку вирішення даної проблеми. Зокрема, було підписано закон «Про інститути спільного інвестування» в новій редакції [6], що набирає чинності з 1 січня 2014 року. Згідно з останньою запропоновано ввести спеціалізовані інвестиційні фонди, а саме – фонди   акцій, облігацій, індексні, фонди грошового ринку, державних цінних паперів, банківських металів. Такі фонди матимуть можливість інвестувати в конкретний вид активу, не обмежуючись при цьому нормативами, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню надійності функціонування ПІФів та підвищенню ефективності інвестиційної діяльності фондів.

Так, фонди акцій інвестують грошові кошти переважно в акції українських компаній. Зазвичай, такі фонди мають найвищий ступінь ризику та очікувано високу доходність.

Фонди облігацій розраховані на отримання стабільного доходу за рахунок вкладення грошей в інструменти з гарантованою відсотковою      ставкою  – муніципальні, корпоративні та державні облігації. Ступінь ризику у таких фондах менше, ніж у фондів акцій.

Фонди грошового ринку  значну частину своїх активів розподіляють між інструментами грошового ринку – депозитами і облігаціями.

Збалансовані фонди розподіляють свої активи між акціями, облігаціями та депозитами. При цьому нерідко такі фонди вкладають кошти в акції другого і третього ешелону, що надає можливість підвищити потенційну дохідність, а високі ризики компенсуються інвестиціями в інструменти з фіксованою доходністю – депозити та облігації [12].

Індексні фонди формують свій інвестиційний портфель відповідно до складу індексів українських фондових майданчиків. Такі фонди є   фондами акцій, однак тільки тих, що входять в індексний кошик.

Отже, класифікація інвестиційних фондів за складом їх активів дає можливість інвесторам при виборі ПІФів враховувати фактор спрямованості інвестицій, маючи на увазі свої власні переваги і прогнози аналітиків.

Однією із найважливіших характеристик ПІФів є вартість чистих активів (ВЧА). Тому автори статті вбачають за необхідне класифікацію ПІФів за величиною  вартості чистих активів, тобто за обсягом інвестиційного фонду, адже велика ВЧА дозволяє здійснювати більш великі вкладення. Крім того, велика ВЧА, як правило, свідчить про популярність ПІФу і його доброї репутації. Отже, в залежності від обсягу фонду (вартості чистих активів) розрізняють наступні інвестиційні фонди:

малі – ВЧА до 10 млн грн.;

середні – ВЧА 10-50 млн. грн.;

великі – ВЧА 50-100 млн. грн.;

дуже великі – ВЧА понад 100 млн. грн..

Зазвичай, найвищі показники ВЧА мають закриті фонди, оскільки вони розраховані на заможних інвесторів, які вкладають солідні суми грошей на тривалий час. Відкриті фонди мають значно менші показники ВЧА, але не тому що інвестори не надають таким фондам перевагу, – це обумовлено різними принципами роботи відкритих і закритих ПІФів.

В умовах мінливості фондового ринку для забезпечення кращої результативності ПІФів інвестиційні менеджери дотримуються певного виду управління фондом: активного чи пасивного. Тому автори статті вважають за необхідне класифікацію ПІФів за видом управління, відповідно до якої інвестиційні фонди поділяються на активні та пасивні.

Завдання  активних фондів полягає в пошуку найбільш вигідних активів для вкладення коштів в найбільш правильний для інвестицій момент [27]. Менеджер, що дотримується активного управління, повинен відстежити і придбати найефективніші цінні папери і швидко позбутися від низькодохідних активів. Встановлено, що активне управління активами може обернутися як заробітком на торгівлі цінними паперами, так і фінансовими втратами. Прибуток фондів з активним  управління, на відміну від фондів з пасивним управління, сильніше залежить від майстерності і професіоналізму інвестиційних менеджерів.

При пасивному управлінні ПІФом інвестиційний менеджер складає портфель наближений до індексу і прагне отримати прибутковість близьку до прибутковості, що показується індексом [8]. Як наслідок, такі фонди можуть істотно заощадити. В довгостроковій перспективі це і дозволяє їм мати перевагу над активними фондами, які постійно ведуть пошуки недооцінених цінних паперів. Проте, серед пасивних фондів, окрім індексних фондів, є й інші приклади, коли КУА заздалегідь обумовлює чіткий розподіл активів фонду за класами. В Україні відомим фондом, який задекларував таку стратегію, – «Казначейський» (КУА «КІНТО») [17]. Він розподіляє акції, банківські метали, облігації та депозити в співвідношенні 30:30:30:10 [27].

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного узагальнену класифікацію ПІФів представлено на рис. 2.

 

 

Рис. 2. Узагальнена класифікація пайових інвестиційних фондів з 

             прикладами

Висновки та перспективи подальших робіт. В роботі досліджено основні підходи до класифікації ПІФів, а саме – законодавчий та науковців. На основі останніх було розроблено структуровану класифікацію ПІФів, яку доповнено двома критеріями – вид управління фондом та обсяг фонду (величина вартості чистих активів), що дає можливість підвищити ефективність організації діяльності ПІФів, зробити для інвесторів більш прозорими інвестиційні цілі фондів, орієнтири по доходності та ризикам вкладень.

Основними напрямками подальшого дослідження є вивчення основних підходів до оцінки ефективності управління ПІФами. 

 

Список літератури:

 

1. Вергун В.А. Інститути спільного інвестування в умовах глобалізації світових фінансових ринків. Серія «Міжнародний бізнес»/В.А. Вергун, І.О. Ступницький, В.М. Коверда, Т.В. Волковинська. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – 512с.

2. Горбач Л.М. Ринок фінансових послуг: Навч. посібник/ Л.М. Горбач, О.Б. Каун. – К.: Кондор, 2006. – 436 с.

3. Зайченко О.О. Дослідження перспектив розвитку інвестиційних фондів як способу залучення інвестицій в економіку країни/О.О.Зайченко, К.В. Гончарова//Економічний простір. – 2008. – №15. – С. 34-40.

4. Науменкова С.В. Ринок фінансових послуг: навч. посібн./ С.В. Науменкова, С.В. Міщенко. – К.: Знання, 2010. – 532 с.

5. Про інститути спільного інвестування: закон України від 15.03.2001 № 2299-III [Електроний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2299-14

6. Про інститути спільного інвестування: закон України від 05.07.2012 № 5080-VI [Електроний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5080-17

7. Бродович С. Як знайти свій шлях на ринку капіталу:азбука для інвесторів [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.fond.com.ua/ukr/azbuka_ukr.pdf.

8. Климов Д. Все познается в сравнении: активное vs. пассивное управление [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dmitriklimov.com/investicii/investicii-v-pif/vse-poznaetsya-v-sravnenii-aktivnoe-upravlenie-vs-passivnoe-upravlenie.html

9. Змієнко М.О. Інститути спільного інвестування: сутність, сучасний стан, проблеми та перспективи [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evkpi/2011/4GalEk%5C28.pdf

10. Офіційний сайт КУА «Академія інвестментс». – Режим доступу: http://www.academy.in.ua

11. Офіційний сайт КУА «Альтус ессетс актівітіс». – Режим доступу: http://www.altus.ua

12. Офіційний сайт КУА «АРТ-КАПІТАЛ Менеджмент». – Режим доступу: http://artcapital.ua/

13. Офіційний сайт КУА «Дельта-Капітал». – Режим доступу: http://www.delta-capital.com.ua/

14. Офіційний сайт «Драгон Капітал». – Режим доступу: http://www.dragon-capital.ua/ru.html

15. Офіційний сайт КУА «Інвестиційний капітал Україна». – Режим доступу: http://am.icu.ua/

16. Офіційний сайт КУА «КІНТО». – Режим доступу: http://www.kinto.com/

17. Офіційний сайт КУА «Мілленіум Ессет Менеджмент». – Режим доступу: http://www.millennium-am.com/

18. Офіційний сайт КУА «ОТП Капітал». – Режим доступу: http://www.otpcapital.com.ua/uac/

19. Офіційний сайт КУА «ПІОГЛОБАЛ Україна». – Режим доступу: http://www.pioglobal.ua/ru/private/index_am/

20. Офіційний сайт КУА «Райффайзен Аваль». – Режим доступу: https://www.aval.ua/ru/personal/kuara/

21. Офіційний сайт КУА «Тройка Діалог Україна». – Режим доступу: http://www.troika.ua/

22. Офіційний сайт Української Асоціації Інвестиційного Бізнесу. – Режим доступу: http://www.uaib.com.ua/

23. Офіційний сайт КУА «Універ Менеджмент». – Режим доступу: http://univer.ua/

24. Офіційний сайт КУА «Фідо інвестментс» . – Режим доступу: http://www.seb.ua

25. Офіційний сайт КУА «Цитаделе Ассет Менеджмент Україна». – Режим доступу: http://citadele.com.ua/

26. Резніченко Є. Вибираємо інвестиційний фонд у 2012 році: чи варто купувати пай при падінні ринку та інші нюанси [Електроний ресурс]. – Режим доступу:http://ua.prostobank.ua/finansoviy_gid/investitsiyi/statti/vibiraemo_investitsiyniy_fond_u_2012_rotsi_chi_varto_kupuvati_pay_pri_padinni_rinku_ta_inshi_nyuansi

27. Уляницкая А. Активный элемент [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.uaib.com.ua/news/mass_media/167795.html

1. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ ТА ЇХ РОЗРАХУНКИ

Інвестиційна ситуація - це становище в країні з точки зору іноземних підприємців, що вкладають у її економіку свої капітали. Вона складається з великого числа елементів (так званих факторів ризику), які можна об'єднати в такі групи:

  1.  Соціально-політична ситуація у країні та її перспективи.
  2.  Внутрішньоекономічна ситуація та перспективи її розвитку.
  3.  Зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи в країні.

Кожен фактор ризику має свою питому вагу й оцінюється в балах. Тому стає можливим кількісне вимірювання як окремих груп факторів ризику, так і інвестиційної ситуації в цілому.

Згадані вище групи факторів ризику визначають ситуацію в найважливіших для іноземного підприємця сферах життя тієї країни, в якій він збирається вкласти (або вже вклав) свій капітал. З точки зору іноземного підприємця, це фактори, що характеризують різні види ризику, з якими він зустрічається в цій країні. У даному випадку ризик – це ймовірність втрати коштів, вкладених потенційним інвестором. Тому замість терміну "фактор ризику" може вживатись просто "ризик", а замість соціально-політичної ситуації (внутрішньоекономічної, зовнішньоекономічної) у країні та перспективи її розвитку можна говорити про соціально-політичні (внутрішньо-економічні, зовнішньоекономічні) ризики.

Соціально-політичний ризик оцінюється виходячи, насамперед, з того, наскільки стала ситуація у країні з точки зору соціально-політичних змін. Аналогічно можна визначити й внутрішньоекономічний та зовнішньоекономічний ризики.

Як приклад можна привести оцінку інвестиційної (підприємницької) ситуації у Росії, яку дає на майбутній рік російське інформаційне агентство "ЮНІВЕРС" з періодичністю в кілька місяців. Агентство застосовує десятибальну шкалу (від 1 - краща оцінка, до 10 - гірша). Усі фактори інвестиційної ситуації на майбутні 12 місяців (визначається як середньовизначена по трьох групах) за станом на 20 липня 1992 р. оцінювались у 5,81 балів, на 20 жовтня 1992 р. - 6,21 балів, на 20 січня 1993 р. - 6,28 балів, на 10 травня 1993 р. - 6,22 балів, на 10 вересня 1993 р. - 5,88 балів, на 30 грудня 1993 р. - 6,05 балів та на 30 квітня 1994р. - 5,81 балів, тобто підприємницька ситуація у Росії для іноземних інвесторів була в цілому несприятлива, хоч і мала в 1993-1994 рр. тенденцію до поліпшення.

Існує й часто використовується й інший підхід до класифікації ризиків. Виділяють такі три групи:

1. Політичні ризики (включаючи й деякі соціальні).

2. Фінансові ризики, що визначають в основному платоспроможність країни з точки зору надання їй та її юридичним особам позикового капіталу.

3. Ризики операцій, особливо:

а) ризики для зовнішньоторговельної діяльності (зовнішньоторговельний ризик)-

б) ризики для виробничої діяльності (виробничий ризик).

Оцінка ризиків надзвичайно важлива для будь-якого інвестора, але особливо - для здійснюючого капіталовкладення за кордоном, оскільки він потрапляє у незнайоме середовище. Тому йому слід виразно уявляти переваги та вади систем оцінки інвестиційної ситуації:

  1.  вибір факторів ризику та їх питома вага в будь-якій системі не можуть бути цілком об'єктивними. Тому доцільно приділити особливу увагу тим, з якими він буде зустрічатись частіше;
  2.  усі вищезазначені системи оцінки ділових ризиків недостатньо конкретні та слабо спеціалізовані по галузях, у яких фірма планує здійснити інвестиції.

Системи оцінки ризиків спрямовані на те, щоб допомогти потенційному інвесторові тільки на початковій стадії інвестиційного проекту: при відкритті фірми за кордоном, коли треба приймати рішення типу "де" (вибір країни розміщення капіталовкладень), та "коли" (залежно від передбачуваного "строку життя" проекту); при вже функціонуючій за кордоном фірмі, коли слід вирішити, чи потрібно розширювати їй свою діяльність на цьому ринку, збут якої продукції там слід планувати та чи не повинна вона цілком або частково піти з цього ринку.

Можливі різні методи зниження ризиків, а саме:

1) додавання "премії за ризик" до вартості проекту. Так, якщо рівень загального інвестиційного ризику по країні складе 90 – 100 балів ( за 100-бальною системою), то інвестор звичайно не закладає до вартості проекту істотної "премії за ризик". Якщо цей рівень становить 80-89 балів, то доцільно реальну (тобто очищену від інфляції) ставку дисконту збільшити на 3 відсоткових пункти. Якщо ж рівень нижчий 60 балів, то доцільно додавати не менше 11 відсоткових пунктів до ставки дисконту. Можлива корекція ставки через додавання "премії за ризик" до вартості авансованого початкового капіталу або ж до внутрішньої норми прибутковості;

  1.  створення (розширення) резервного фонду фірми як страховки від можливих втрат від інвестиційної діяльності за кордоном;
  2.  страхування від політичного ризику через приватні страхові компанії, а також через державні та напівдержавні організації та служби. У США - це експортно-імпортний банк (ЕХІМ Ваnk) і особливо корпорації зарубіжних приватних інвестицій (ОРІС-OverSeas Private Investment Corporation), у Росії – це державна інвестиційна корпорація та інші організації. Під егідою Всесвітнього банку діє Багатостороннє агентство гарантування інвестицій, учасником якого є й Україна. Наша країна має також кілька угод із зарубіжними країнами про заохочення та взаємний захист капіталовкладень;
  3.  добір такого проекту, який явно потрібний приймаючій країні (з новою технологією, з експортною спрямованістю) і тому буде "опікатись" за кордоном;
  4.  "переведення" ризику, засноване на використанні неакціонерних форм власності;
  5.  диверсифікація ризику через географічне розосередження портфеля зарубіжних активів фірми.

Можливі й багато інших способів зменшення ризику, але найбільш поширений полягає в тому, що інвестори просто утримуються від ризикованих країн та проектів.


2. УМОВИ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії створюються в Україні згідно із Законом України "Про господарчі товариства" та Указом Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Вони являють собою комерційні акціонерні товариства і здійснюють свою діяльність виключно в галузі інвестування народного господарства України.

1. Інвестиційний Фонд - це юридична особа; він засновується у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює діяльність виключно у сфері спільного інвестування.

Спільним інвестуванням визнається діяльність, яка проводиться в інтересах та за рахунок засновників і учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і виконання операцій з цінними паперами. Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків загального майна фонду.

Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на одержання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.

Інвестиційний сертифікат містить такі реквізити:

  1.  місцерозташування;
  2.  найменування цінного паперу ("інвестиційний сертифікат") та його порядковий номер;
  3.  дату випуску;
  4.  вид інвестиційного сертифіката та його номінальну вартість;
  5.  ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифіката);
  6.  строк виплати дивідендів;
  7.  підпис інвестиційного керуючого або іншої уповноваженої на це особи;
  8.  печатку інвестиційного фонду.

Засновники фонду несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду, які зберігаються в депозитарії інвестиційного фонду і не можуть пропонуватись для продажу.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали його інвестиційні сертифікати. Учасникам може видаватись сертифікат на сумарну номінальну вартість інвестиційних сертифікатів.

При створенні інвестиційного фонду засновники укладають установчий договір та затверджують статут фонду. Вони зобов'язані зареєструвати інвестиційний фонд у порядку, який встановлений для реєстрації акціонерних товариств. Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної зі створенням інвестиційного фонду, а також відповідальність перед учасниками та перед третіми особами.

На даний момент в Україні створено ряд інвестиційних фондів закритого типу. Серед них найбільший і досить успішно розвивається Український народний інвестиційний фонд. Він являє собою закрите акціонерне товариство, що діє виключно у сфері інвестування економіки України.

Основними напрямком в роботі фонду є надання послуг населенню по вкладенню приватизаційного майнового сертифіката. Приватизаційний сертифікат - це боргова розписка держави кожному громадянинові України, що підтверджує право його власності на частку загальнонародного майна. Майновий сертифікат може бути використаний для придбання цінних паперів підприємств, що приватизуються, або інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Основними цілями діяльності цього фонду є:

  1.  здійснення спільного інвестування в інтересах учасників інвестиційного фонду;
  2.  забезпечення приросту вкладених коштів;
  3.  забезпечення прибутковості інвестицій.

Предметом діяльності фонду є:

а) діяльність по випуску та розміщенню інвестиційних сертифікатів фонду;

б) комерційна та комісійна діяльність з цінними паперами;

в) здійснення інвестицій в об'єкти промислової та соціальної сфери;

г) посередницька діяльність з приватизаційними паперами;

д) надання консультативних, дослідних, експертних послуг у галузі інвестицій, акціонування, фінансової стратегії юридичним особам та громадянам;

є) виконання іншої діяльності, не забороненої законодавством України, яка відповідає цілям та завданням фонду.

Другим великим інвестиційним фондом в Україні можна назвати інвестиційний фонд "Олбі-Інвест" зі статутним капіталом понад 15 млрд. крб., завданням якого є залучення майнових сертифікатів громадян. Цей фонд у порівнянні з іншими інвестиційними фондами має ряд переваг, а саме: із введенням в дію готівкового майнового сертифіката значно спрощується механізм роботи по залученню приватизаційних коштів громадян; фонд безпосередньо від свого імені бере участь на фондовому ринку, може формувати збалансований портфель цінних паперів та управляти ними в інтересах учасників.

У Міністерстві фінансів України на початку 1995 року фондом зареєстрований випуск інвестиційних сертифікатів у кількості 150 тис. шт. номінальною вартістю 1 млн. крб. 50 тис. крб. кожен. Усі сертифікати випущені на підприємства й поширюються на території України.

Для громадян такий інвестиційний фонд є найбільш привабливою формою розміщення їх приватизаційних коштів. По-перше, учасник фонду відразу отримує в руки цінний папір - інвестиційний сертифікат на пред'явника, який можна вільно продавати, дарувати, успадковувати. По-друге, усі учасники фонду будуть отримувати однакові дивіденди, незалежно від того, у які підприємства вкладені приватизаційні кошти конкретного громадянина. По-третє, в інвестиційному фонді знижується до мінімуму ризик втрати майна та доходів навіть у випадку банкрутства одного або кількох підприємств, акціями яких володіє фонд.

Фонд планує здійснити інвестиції у короткострокові грошові зобов'язання (у тому числі депозитні сертифікати, термінові депозити, векселі банків, компаній та фірм), в акції та облігації вітчизняних та іноземних підприємств, у об'єкти приватизації, у паї та нерухомість, а також у інші активи. Така інвестиційна політика повинна забезпечити одержання доходів, надійність вкладення залучених коштів та підтримку їх ліквідності.

Усі інші інвестиційні фонди, утворювані на території України поки що не перебувають у стадії становлення.

2. Інвестиційна компанія. Законодавством України передбачено існування поруч з інвестиційними фондами ще й інвестиційних компаній.

Під інвестиційною компанією розуміється торговець цінними паперами, який разом з іншими видами діяльності, згідно із законодавством (посередницькі, консультативні та ін. послуги на ринку цінних паперів), залучає кошти для здійснення спільного інвестування шляхом випуску та розміщення цінних паперів.

Інвестиційні компанії створюються у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю для проведення спільного інвестування. Вони можуть залучати кошти шляхом емісії інвестиційних сертифікатів компанії та створювати спільні фонди, що акумулюють залучені таким чином кошти з метою подальшого їх розміщення в цінних паперах інших емітентів. Спільні фонди інвестиційних компаній функціонують як і звичайні інвестиційні фонди, з урахуванням того, що інвестиційна компанія виступає єдиним засновником своїх спільних фондів. Спільні фонди є філіалами інвестиційної компанії, мають відокремлені від самої компанії баланси та рахунки, а також не відповідають за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю цих спільних фондів.

3. Взаємний фонд - це відокремлений підрозділ інвестиційного фонду або інвестиційної компанії. Він створюється за рішенням її вищого органу, має своє положення та інвестиційну декларацію.

Взаємні фонди інвестиційних фондів та компаній функціонують, як і звичайні інвестиційні фонди, з урахуванням того, що інвестиційний фонд або інвестиційна компанія виступає єдиним засновником своїх спільних фондів, а тому має право на проведення загальних зборів засновників інвестиційного фонду, які стосуються створених нею взаємних фондів. Взаємні фонди є філіалами інвестиційної компанії, мають окремі баланси та рахунки. Вони не відповідають за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю цих взаємних фондів.

На даний час в Україні створені та здійснюють інвестиційну діяльність понад 100 інвестиційних фондів та компаній. Великими серед них можна назвати такі;

Українська фінансова група (УФГ) - це велика акціонерна компанія (корпорація) типу холдингу, у структурі якої існують банки, біржі, страхові компанії, комп'ютерна група, рекламне агентство, автомобільна компанія та інші підрозділи, що діють у всіх обласних центрах України.

УФГ акумулює вільні кошти трудових колективів підприємств, об'єднань, фірм та окремих громадян України і здійснює інвестування в перспективні проекти найважливіших галузей економіки України (енергетика, металургія, транспорт, машинобудування, переробка сільськогосподарської сировини, випуск продуктів харчування, товарів масового попиту та ін.), обслуговує найбільші індустріально-промислові центри країни, маршрути морського та повітряного транспорту, що мають міжнародне значення. Вона також має двосторонні ділові зв'язки з підприємцями багатьох іноземних держав, залучає їх інвестиційні кошти в економіку України.

УФГ інвестує проекти модернізації сфери транспорту, бере участь у модернізації підприємств машинобудівного, вуглевидобувного та нафтовидобувного комплексів.

Інвестиційна компанія "Нафтоенергоінвест" - є акціонерним товариством закритого типу. Засновниками цієї компанії є Українські фірми з іноземними капіталами - Фінансова компанія "Інвелл Україна" та компанія "Нафтоенерго", що здійснює і переробку сирої нафти, і торгівлю нафтопродуктами.

Інвестиційній компанії "Нафтоенергоінвест" Міністерством фінансів України видано дозвіл № 637 від 05.05.95 р. на проведення діяльності по випуску інвестиційних сертифікатів на суму 771,8млрд. крб. та випуск власних акцій на суму 52,5 млрд. крб., та дозвіл Фонду Держмайна України № 162 від 07.07.95р. на проведення комерційної діяльності з приватизаційними паперами.

Статутний капітал інвестиційної компанії "Нафтоенергоінвест" становить 73,5 млрд. крб. Ця компанія має великі перспективи свого розвитку як усередині країни, так і на міжнародному рівні.

Акціонерна компанія "Агропромінвест" являє собою інвестиційне акціонерне товариство закритого типу. Ця компанія приймає приватизаційні майнові сертифікати, вкладає інвестиції у підприємства сільського господарства та харчової промисловості.

1.4 КЛАССИФИКАЦИЯ ИНВЕСТИЦИОННЫХ ФОНДОВ

Для того чтобы инвестор мог разобраться в преимуществах и рисках вложений в тот или иной инвестиционный фонд, вырабатываются правила классификации инвестиционных фондов, то есть отнесения конкретных инвестиционных фондов к тем или иным группам и разновидностям. Классификация инвестиционных фондов помогает сделать более прозрачными, прежде всего для неискушенных инвесторов, инвестиционные цели фондов, ориентиры по доходности, рискам вложений и правам инвесторов.

Пока в мире нет общепризнанной классификации инвестиционных фондов, критерии и правила их группировки устанавливаются национальным законодательством, стандартами саморегулируемых организаций, методиками рейтинговых агентств и правилами, принимаемыми управляющими компаниями и инвестиционными фондами. Однако тенденции по унификации понятийного аппарата и режима правового регулирования их деятельности налицо. В качестве примера можно привести Директиву Совета ЕС об инвестиционных фондах, на основании которой происходит унификация законодательства о фондах стран Европейского Союза. Основные требования данной директивы были учтены в ходе разработки Федерального закона «Об инвестиционных фондах» в нашей стране.

В качестве основных критериев классификации инвестиционных фондов используются следующие признаки [1].

Организационно-правовая форма инвестиционного фонда

В основе данной классификации лежит организационно-правовая форма, в которой происходит объединение имущества частных инвесторов в целях инвестирования в финансовые активы и объекты недвижимости.

Часто встречается классификация по правовой форме, когда инвестиционные фонды относят к одной из трех форм: корпоративной, трастовой, контрактной. Примером корпоративных фондов являются первые инвестиционные фонды, такие как инвестиционные трасты в Великобритании, появившиеся в 1860-х годах. Наиболее новые формы корпоративных фондов представлены сейчас взаимными фондами в США, открытыми инвестиционными компаниями в Великобритании, инвестиционными обществами с переменным капиталом во Франции.

По принципу образования и функционирования корпоративные фонды схожи с акционерными обществами. Корпоративные фонды принадлежат своим акционерам, а управляются от имени всех акционеров директорами. Доходы, получаемые фондом от дивидендов и процентов по портфельным активам, как правило, распределяются между акционерами. Акционеры могут голосовать на ежегодных и внеочередных собраниях акционеров. Обычно корпоративные фонды создаются на неограниченный срок.

Трастовые фонды создаются в тех странах, где создана юридическая концепция траста, например, в Великобритании и многих странах бывшей британской империи. В трастовом фонде существует четкое разделение между управляющим фонда и трасти. Трасти является юридическим собственником активов фонда и несет ответственность перед инвесторами фонда – бенефициарами. Фонд функционирует на основе договора траста – это юридическое соглашение между трасти и управляющим о создании паевого траста. Управляющий несет ответственность за административную работу и управление инвестициями. Трасти отвечает за хранение активов и реализацию инвестиционных решений управляющего. Трасти имеет право уволить управляющего, если последний не справляется с обязанностями по договору траста, который является основным учредительным документом фонда. Право голоса инвесторов сводится к голосованию по вопросам смены управляющего, изменения инвестиционных целей, изменения затрат на обслуживание фонда. Возможна передача полномочия голосовать трасти от имени инвестора.

Контрактная форма фондов появилась в тех странах, где закон не позволяет создавать трасты. В контрактных фондах владельцем активов является управляющий или коллективно инвесторы фонда. Номинальным владельцем активов является кастодиан, который осуществляет их хранение. Участники фонда обладают правом на получение доходов от имущества фондов, но не имеют право голоса. Структура таких фондов открытая, и инвестор, не согласный с изменениями в политике фонда, может продать свои права участия.

В рамках данной классификации выделяют и другие, менее распространенные формы фондов, например коммандитные товарищества и зонтичные фонды.

В широком смысле коммандитные фонды попадают в разряд контрактных, но они редко используются в оффшорных зонах, но могут быть эффективными с точки зрения налогообложения в регионах с обычным налоговым режимом.

Управляющая компания такого фонда является «генеральным партнером», несет обязательства, связанные с бизнесом в целом, организует фонд и продает права участия партнерам с ограниченной ответственностью. Инвесторы являются партнерами с ограниченной ответственностью, чьи обязательства ограничиваются суммой их инвестиций.

Как правило, число таких фондов ограничено. Большинство из них имеет ограниченный срок деятельности. Особенности данной формы фондов определяются местным законодательством.

Зонтичные фонды – это группы коллективных инвестиционных фондов в рамках общей юридической структуры. Инвесторы получают доступ к «семейству» фондов, работающих с одной управляющей компанией (находящихся под одним «зонтиком»). Кроме того, обычно действуют и налоговые льготы.

С юридической точки зрения, зонтичный фонд – это единая компания и соответственно облагается налогами. Поэтому инвесторы фондов, показавших разные результаты деятельности, несут одинаковое налоговое бремя. При этом каждый из фондов оценивается отдельно от остальных, по всем фондам ведется раздельный бухгалтерский учет, и осуществляется раздельное хранение активов.

Согласно ФЗ «Об инвестиционных фондах» в России инвестиционные фонды могут создаваться в двух организационно-правовых формах – акционерной и паевого инвестиционного фонда [1].

Акционерным инвестиционным фондом признается открытое акционерное общество, исключительным предметом деятельности которого является инвестирование имущества в ценные бумаги и иные объекты, предусмотренные ФЗ «Об инвестиционных фондах», в названии которого используются слова «акционерный инвестиционный фонд» или «инвестиционный фонд».

В отличие от Закона об инвестиционных компаниях в США и стандартов Совета ЕС российское законодательство не содержит детального регулирования деятельности акционерных инвестиционных фондов.

В России форма акционерного инвестиционного фонда пока не является распространенной. Законодательство не допускает создание открытых акционерных инвестиционных фондов, данные фонды не имеют налоговых льгот, установленных для паевых инвестиционных фондов. Их деятельность сопряжена с необходимостью оплаты акционерами дополнительных издержек в виде вознаграждений управляющей компании, специализированного депозитария, независимого оценщика и других статей расходов, которые не несут акционеры аналогичных по профилю деятельности компаний, в названии которых не употребляются слова «акционерный инвестиционный фонд».

Наибольшее развитие в России получили паевые инвестиционные фонды, не являющиеся юридическими лицами. Паевой инвестиционный фонд (ПАЕВЫЙ ИНВЕСТИЦИОННЫЙ ФОНД) – это обособленный имущественный комплекс, состоящий из имущества, переданного в доверительное управление управляющей компании учредителем (учредителями) доверительного управления с условием объединения этого имущества с имуществом иных учредителей доверительного управления, и из имущества, полученного в процессе такого управления, доля в праве собственности на которое удостоверяется ценной бумагой, выдаваемой управляющей компанией.

Наличие обязательств по погашению ценных бумаг инвестиционного фонда по требованию их владельцев

Данный критерий предопределяет различия в ликвидности ценных бумаг инвестиционных фондов, принадлежащих их владельцам. Очень часто в литературе разделение инвестиционных фондов по данному признаку называют классификацией по операционной структуре. Различают открытые, интервальные и закрытые инвестиционные фонды.

В открытых паевых инвестиционных фондах владельцы инвестиционных паев имеют право в любой рабочий день требовать от управляющих компаний погашения всех принадлежащих им инвестиционных паев и прекращения тем самым договора доверительного управления между ними и управляющими компаниями или погашения части принадлежащих им инвестиционных паев.

В интервальных Паевого инвестиционного фондах владельцы инвестиционных павы имеют право требовать от управляющей компании погашения всех принадлежащих им инвестиционных паев и прекращения тем самым договора доверительного управления между ними и управляющими компаниями или погашения части принадлежащих им инвестиционных паев исключительно в течение срока, установленного правилами доверительного управления соответствующим паевым инвестиционным фондом.

В закрытых паевых инвестиционных фондах владельцы инвестиционных паев не имеют права требовать от управляющей компании прекращения договора доверительного управления паевым инвестиционным фондом до истечения срока его действия.

В структуре инвестиционных фондов на финансовом рынке США преобладают открытые инвестиционные фонды, на долю которых приходится почти 97% активов инвестиционных фондов. На долю закрытых инвестиционных фондов приходится менее 3% активов инвестиционных фондов.

Закрытые инвестиционные фонды появились в США одновременно со взаимными фондами. Однако впоследствии на финансовом рынке инвесторы предпочли акции ликвидных взаимных фондов акциям закрытых инвестиционных фондов, которые не смогли эффективно решить проблему дисконтов и премий в биржевых ценах к СЧА фондов. В настоящее время СЧА взаимных фондов составляет около 8,1 трлн. долларов, а СЧА закрытых инвестиционных фондов – меньше 0,3 трлн. долларов.

В странах Европейского Союза среди инвестиционных фондов также преобладают открытые фонды, их доля в совокупных активах инвестиционных фондов составляет 77,7%. Это также подтверждает тезис о преимуществах данного типа инвестиционных фондов в глазах инвесторов.

Структура инвестиционных фондов в России качественно отличается от структуры инвестиционных фондов в США и странах Европейского Союза.

Рис.4. Структура паевых инвестиционных фондов в России, %

В нашей стране открытые ПАЕВЫЙ ИНВЕСТИЦИОННЫЙ ФОНДы играют более скромную роль: их удельный вес в активах фондов на начало 2008 г. составил приблизительно 18,76%. Преобладают закрытые ПАЕВЫЙ ИНВЕСТИЦИОННЫЙ ФОНДы, доля которых в СЧА фондов достигает 75,15%. Как отмечают специалисты, такое отличие связано с ограниченностью ликвидных активов для вложений средств открытых Паевых инвестиционных фондов и отсутствием эффективной системы дистрибуции выпускаемых ими инвестиционных паев [1].

Особенности инвестиционной политики

В зависимости от специфики инвестиционной политики инвестиционные фонды в России подразделяются на фонды денежного рынка, фонды облигаций, акций и смешанных инвестиций, фонды фондов, фонды недвижимости, фонды особо рискованных (венчурных) инвестиций, ипотечные и индексные фонды. Вид инвестиционного фонда указывается в его наименовании.

В ФЗ «Об инвестиционных фондах» и принятых на его основе правовых актах ФСФР России не содержатся определения различных категорий инвестиционных фондов в зависимости от специфики их инвестиционной политики. Решение об отнесении инвестиционного фонда к фонду акций, облигаций и т.п. принимаются управляющими компаниями самостоятельно при создании фонда. Однако после такого выбора состав и структура активов Паевого инвестиционного фонда или акционерного инвестиционного фонда должна соответствовать требованиям, которые ФСФР России установила для каждой разновидности инвестиционных фондов.

Фонды денежного рынка инвестируют активы преимущественно в банковские депозиты и высоколиквидные облигации. Отличительными признаками фондов денежного рынка России являются наличие в их портфеле облигаций различных типов эмитентов, стоимость которых может составлять не более 50% стоимости активов фонда, и отсутствие акций в активах этих фондов. Кроме того, стоимость вложений в корпоративные облигации российских эмитентов, ценные бумаги иностранных эмитентов и международных финансовых организаций ограничивается 10% стоимости активов фондов денежного рынка. Есть и ограничение на приобретение муниципальных ценных бумаг в портфели фондов денежного рынка: их стоимость не должна превышать 10% активов фонда денежного рынка.

Фонды облигаций предназначены для инвестирования в облигации различных эмитентов. Отличительным признаком фондов облигаций на российском рынке ценных бумаг является наличие требования о минимальной доле государственных облигаций Российской Федерации, субъектов Российской Федерации, муниципальных ценных бумаг, корпоративных облигаций иностранных эмитентов в стоимости активов данной категории инвестиционных фондов, которая должна составлять не менее 50%. В портфель фондов облигаций могут приобретаться акции российских и иностранных эмитентов, однако их оценочная стоимость не должна превышать 40% стоимости активов фонда облигаций.

Фонды акций призваны обеспечить участие инвесторов инвестиционных фондов в акциях российских и иностранных компаний. Согласно правовым актам ФСФР России для фондов акций не установлены какие-либо ограничения по доле вложений активов в акции компании. В то же время удельный вес облигаций, включая государственные облигации Российской Федерации, субъектов Российской Федерации, муниципальные и корпоративные облигации, облигации иностранных эмитентов и международных финансовых организаций, не должен превышать 40% стоимости активов фондов акций.

Фонды смешанных инвестиций позволяют инвестировать в акции и облигации с меньшими ограничениями по сравнению с фондами облигаций и акций. В отличие от фондов облигаций в фондах данной категории отсутствуют ограничения на вложения в акции российских и иностранных акционерных обществ, а по сравнению с фондами акций – на вложения в облигации различных эмитентов.

Фонды фондов за рубежом формируют свои портфели за счет ценных бумаг других инвестиционных фондов, позволяя достигать наиболее высокого уровня дифференциации активов. В России требования к фондам фондов практически не отличаются от требований к фондам смешанных инвестиций, за исключением того, что фонды фондов должны иметь в портфеле по стоимости не менее 50% ценных бумаг других инвестиционных фондов.

Фонды недвижимости призваны обеспечить получение инвесторами доходов от владения, пользования и распоряжения объектами недвижимости. Наиболее распространенными стратегиями Паевых инвестиционных фондов недвижимости являются строительство жилья или коттеджных поселков в целях их последующей реализации и вложения в коммерческую недвижимость для получения регулярных доходов в форме арендных платежей.

По оценкам специалистов, фонды недвижимости являются наиболее динамичным сектором российского рынка коллективных инвестиций [32].

Фонды особо рискованных (венчурных) инвестиций являются одним из наиболее перспективных направлений развития коллективных инвестиций в России. В 1994-1996 гг. по инициативе Европейского банка реконструкции и развития (ЕБРР) в России было создано 11 региональных венчурных фондов. Однако фонды данного типа не регистрировались в качестве организаций на территории Российской Федерации и представляли собой средства ЕБРР, которыми распоряжались специалисты, назначенные банком. С принятием федерального закона «Об инвестиционных фондах» были созданы предпосылки формирования в России венчурных инвестиционных фондов.

Венчурные фонды специализируются на инвестициях в акции и доли малых и средних компаний, обладающих высоким потенциалом роста. Вложения венчурных фондов осуществляются, как правило, на начальной стадии становления нового бизнеса и рассчитываются на несколько лет. После реализации бизнес-проектов, когда компании роста выходят на более зрелую стадию развития, венчурные фонды продают принадлежащие им акции и доли компаний их менеджменту или иным инвесторам и выходят из бизнеса.

Закрытые ипотечные паевые инвестиционные фонды позволяют инвестировать средства в денежные требования, обеспеченные ипотекой.

В соответствии с пунктом 1 ст. 40 ФЗ «Об инвестиционных фондах» управляющая компания не вправе предоставлять займы за счет имущества, принадлежащего акционерному инвестиционному фонду, и имущества, составляющего паевой инвестиционный фонд. На этом основании можно предполагать, что ипотечные паевые фонды не будут выдавать заемные средства непосредственно заемщикам, даже если они будут обеспечены ипотекой.

Виды паевых инвестиционных фондов в России, их динамика показаны в таблице 1.

Таблица 1. Виды паевых инвестиционных фондов в России, %

годы

акций

облигаций

смешанные

индексные

денежные

фондов

недвижимости

ипотечные

венчурные

прямых инвестиций

1.01.1997

0,00

100,00

0,00

65pt; border-width: medium 1pt 1pt medium; border-style: none solid solid none; border-color: -moz-use-text-color windowtext windowtext -moz-use-text-color; padding: 0cm 5.4pt;" valign="top" width="64">

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

1.01.1998

66,90

17,23

15,87

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

1.01.1999

20,60

3,67

75,73

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

1.01.2000

92,95

1,34

5,71

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

1.01.2001

75,18

2,71

22,11

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

1.01.2002

68,94

6,06

25,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

1.01.2003

65,98

4,04

25,50

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

0,00

4,48

1.01.2004

66,86

2,75

8,71

65pt; border-width: medium 1pt 1pt medium; border-style: none solid solid none; border-color: -moz-use-text-color windowtext windowtext -moz-use-text-color; padding: 0cm 5.4pt;" valign="top" width="64">

0,14

0,00

0,00

2,79

0,00

0,28

18,48

1.01.2005

58,24

3,50

9,58

0,17

0,02

0,02

6,95

0,00

4,71

16,80

1.01.2006

50,86

3,92

7,62

0,31

0,11

0,06

10,82

0,66

2,54

23,11

1.01.2007

47,85

3,04

9,69

1,17

0,07

0,42

16,81

1,57

3,01

16,37

1.01.2008

41,79

2,04

16,75

0,96

0,04

0,27

22,11

0,94

4,52

10,58

В России доля фондов акций в структуре активов Паевых инвестиционных фондов значительно выше, чем других видов фондов. В то же время доля фондов облигаций небольшая, особенно в сравнении с США и странами Европейского союза, где активы Паевых инвестиционных фондов облигаций составляют приблизительно 15 и 23% соответственно. Данное обстоятельство объясняется спецификой структуры российского фондового рынка, отсутствием в России ликвидного рынка государственных ценных бумаг, а также проблемами внутреннего облигационного рынка.

Заметное место в индустрии Паевых инвестиционных фондов стали играть ПАЕВЫЙ ИНВЕСТИЦИОННЫЙ ФОНДы особо рискованных (венчурных) инвестиций, доля которых в СЧА Паевых инвестиционных фондов достигла к началу 2008 г. 4,52%, превысив аналогичный показатель Паевых инвестиционных фондов облигаций. Другим отличием российских инвестиционных фондов от фондов в Европе, США и других стран является низкий уровень развития российских Паевых инвестиционных фондов денежного рынка. В России их доля не превышает 0,04% СЧА Паевых инвестиционных фондов, в то время как в странах ЕС и США доля указанных фондов составляет соответственно 21,7 и 23,6%.

Стратегии активного и пассивного управления инвестициями

В основе выбора стратегий активного и пассивного управления инвестиционными портфелями лежит отношение к теории эффективного рынка. Согласно данной теории эффективным признается рынок, на котором цены ценных бумаг в полной мере отражают всю информацию о ценных бумагах и эмитентах. Активное управление инвестиционными портфелями предполагает, что состав и структура активов фонда не повторяют эталонный портфель какого-либо фондового индекса, а формируются в результате применения индивидуальных решений управляющего фондом в соответствии с инвестиционной декларацией фонда. С помощью индивидуального стиля управления инвестициями, основанного на применении фундаментального или технического анализа, управляющий таким фондом стремится переиграть рынок по показателям доходности и риска. В данном случае возникают активно управляемые инвестиционные фонды. Управляющий таким фондом основное внимание уделяет вопросам формирования портфелей, поэтому состав и структура активно управляемых инвестиционных фондов часто меняются. Портфели активно управляемых фондов менее прозрачные, в полном объеме данная информация, как правило, не раскрывается, составляя коммерческую тайну.

Другой подход предполагает формирование портфелей инвестиционного фонда в соответствии с составом и структурой эталонного портфеля, составляющего один или несколько общепризнанных фондовых индексов. Данные фонды называются пассивно управляемыми или индексными.

Как правило, индексные фонды не копируют состав и структуру фондового индекса, а следуют за эталонным портфелем. Это означает, что состав и структура индексного фонда должны формироваться таким образом, чтобы коэффициент корреляции доходности портфеля был не ниже установленного правилами индексного фонда уровня доходности вложений в эталонный портфель. В практике регулирования индексных фондов в США минимально допустимое значение коэффициента корреляции принято равным 0,95.

В пассивно управляемом инвестиционном фонде основное внимание управляющего сосредоточено на мониторинге отклонений состава, структуры и коэффициента корреляции доходности от показателей эталонного портфеля. Структура портфеля такого фонда в меньшей степени подвержены изменениям. Управляющая компания здесь выполняет менее содержательные функции по сравнению с активным управлением портфелями, соответственно, издержки по оплате услуг управляющих компаний в индексных фондах значительно ниже, чем в активно управляемых инвестиционных фондах.

Для отечественного рынка коллективных инвестиций характерна высокая степень коррелированности доходности Паевых инвестиционных фондов и индекса РТС. В качестве примера на рис. 5 и 6 показана доходность двух открытых Паевых инвестиционных фондов акций и индекса РТС за 2004-2006 гг.

Рис.5. Доходность открытого Паевого инвестиционного фонда акций «Тройка Диалог – Добрыня Никитич» и индекса РТС

Рис.6. Доходность открытого Паевого инвестиционного фонда акций «Альфа-Капитал Акции» и индекса РТС

Такое положение связано с тем, что рынок акций в России ограничен несколькими ликвидными акциями (порядка 10-12), которые оказывают существенное влияние на индексы (приблизительно 85% от индекса), соответственно, и ПАЕВЫЙ ИНВЕСТИЦИОННЫЙ ФОНДы акций поднимаются и опускаются вслед за индексами РТС или ММВБ.

По категории потенциальных инвесторов

Классификация инвестиционных фондов в зависимости от участия в них неискушенных или институциональных инвесторов в российском законодательстве пока не применяется. Вместе с тем за рубежом данный тип классификации инвестиционных фондов становится все более актуальным в связи с развитием фондов хеджирования (Hedge Funds), фондов прямых инвестиций (Private-equity firms) и иных специальных типов фондов.

Фонд хеджирования представляет собой активно управляемый инвестиционный фонд, инвестиционной целью которого является получение позитивной доходности вне зависимости от доходности общепризнанных фондовых индексов. Данные фонды применяют разнообразные инвестиционные стратегии – использование финансового рычага (приобретение ценных бумаг за счет заемных средств под залог данных ценных бумаг), продажа ценных бумаг без покрытия (отчуждение активов, которые в момент заключения сделки не принадлежат продавцу, с обещанием поставить их покупателю в будущем) и инвестирование в инструменты срочного рынка в целях хеджирования рисков. Фонды хеджирования, как правило, ориентируются на институциональных инвесторов, а не на розничных покупателей. Они управляются профессиональными менеджерами, получающими вознаграждение в виде заранее определенной доли от прибыли фонда [131].

В настоящее время в различных странах наблюдается тенденция к установлению более строгого режима правового регулирования инвестиционных фондов, создаваемых для институциональных инвесторов, прежде всего для фондов хеджирования. Это обусловлено тем, что данные фонды аккумулируют значительные средства и играют все более заметную роль на финансовых рынках.

Растет популярность фондов прямых инвестиций, или частных акционерных фирм, которые многие специалисты считают наиболее прогрессивным инвестиционным механизмом. Такие фонды часто принадлежат узкому кругу лиц и не являются публичными организациями. Суть их бизнеса состоит в приобретении крупных компаний в целях реструктуризации их деятельности и последующей перепродажи новым собственникам.

Первые российские фонды прямых инвестиций создавались в форме оффшорных фондов. Например, фонды прямых инвестиций под управлением УК «Тройка Диалог», Baring Vostok Capital Partners, Russia Partners, «Альфа Капитал Партнерс».

Класифікація інвестиційних фондів за організаційно-правовою формою

Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) мають організаційно-правову форму відкритого акціонерного товариства. Оскільки зміни до Закону №2299-III ще не внесено, тому йдеться саме про відкрите АТ, а не публічне чи приватне. Однак ІСІ у формі АТ мають певні особливості, що випливають з норм Закону №2299-III.

Зокрема, такі:
а) справами КІФ управляє тільки компанія з управління активами (КУА);
б) КУА управляє всіма активами КІФ, у тому числі грошима;
в) КІФ не створює виконавчий орган управління, а тільки Раду АТ.
г) КІФ обов’язково укладає з КУА договір про управління активами.
Умови договору узгоджує Рада фонду. Таким чином, від імені КІФ виступає тільки КУА, яка здійснює всі юридично значущі для КІФу дії: встановлює правовідносини (укладає договори), управляє рухом активів (цінних паперів, грошей, нерухомості тощо), звітує і т.і. При цьому КУА діє в рамках обов’язкових установчих документів КІФ (статут, інвестиційна декларація) та рішень Ради АТ.

Обов’язковими для функціонування КІФ є:
– статут;
– інвестиційна декларація.

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ)

ПІФ - це сума майна, що належить його учасникам на правах спільної часткової власності.

ПІФ створюється безпосередньо компанією з управління активами, але при цьому він не є ані юридичною особою, ані філією КУА, а лише сумою майна. Це майно відокремлене від майна КУА, що його створила, обліковується на окремому балансі, на нього не поширюються претензії в разі відповідальності КУА.

Створення ПІФ реєструється в окремому Єдиному державному реєстрі інститутів спільного інвестування (ЄДРІСІ), який веде Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, ДКЦПФР реєструє випуск інвестиційних сертифікатів для формування капіталу фонду.

Корпоративний проти пайового

Вибір необхідної організаційно-правової форми інвестиційного фонду – корпоративної або пайової – залежить від цілей його подальшого використання.

Обираючи, слід зважати на важливу обставину – ІСІ заборонено інвестувати в цінні папери осіб, пов’язаних з ним або його компанією з управління активами. Тобто, якщо власник ІСІ планує використовувати його у своїх фінансових операціях як джерело фінансування свого бізнесу, то йому в жодному разі не підійде КІФ. Права власності на КІФ випливатимуть з володіння акціями такого фонду, тож він стане пов’язаною особою для власника, отже, і для всіх його підприємств.

Для проведення операцій, пов’язаних із вкладеннями ІСІ в бізнес його власника годиться тільки пайовий інвестиційний фонд (ПІФ), який за визначенням не є (юридичною) особою і тому не може бути пов’язаний із жодною особою.
До речі, з тієї ж причини неможливо і створення власної КУА, яка повинна буде утворити ПІФ для вкладень з нього у власний бізнес.

Реально оцінюючи потенціал КІФ, можна констатувати, що він годиться лише для організації фінансових потоків, за яких його власник здійснює через КІФ інвестування. Це може бути або інвестування на фінансовому ринку, або нові венчурні проекти. При цьому КІФ допомагає уникнути подвійного оподаткування доходів від цих інвестицій.

За окремими ознаками інститути спільного інвестування поділяють на такі типи (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Класифікація інвестиційних фондів за основними ознаками

1. Залежно від форми організації розрізняють інвестиційні фонди пайові та корпоративні.

Порівняльну характеристику корпоративних і пайових інвестиційних фондів наведено в табл. 9.1.

2. Залежно від порядку здійснення діяльності інвестиційні фонди поділяють на:

— відкриті, якщо фонд або його компанія з управління активами беруть на себе зобов'язання у будь-який час здійснювати викуп на вимогу інвестора цінних паперів, емітованих цим фондом або його компанією з управління активами;

— інтервальні, якщо фонд або його компанією з управління активами беруть на себе зобов'язання здійснювати викуп на вимогу інвестора цінних паперів, емітованих цим інститутом спільного інвестування або його компанією з управління активами протягом обумовленого в проспекті емісії терміну, але не рідше одного разу на рік;

— закриті, якщо фонд або його компанія з управління активами не беруть на себе зобов'язання щодо викупу цінних паперів, емітованих цим інститутом спільного інвестування до моменту припинення його діяльності.

3. За періодом діяльності:

— строковий — створюється на певний термін, зазначений у проспекті емісії цінних паперів цього фонду, після закінчення якого зазначений фонд припиняє свою діяльність;

— безстроковий — створюється на невизначений час. Фонди закритого типу можуть бути лише строковими.


Таблиця 9.1. Порівняльна характеристика корпоративних і пайових інвестиційних фондів

Характеристика

Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ)

Пайові інвестиційні фонди (ПІФ)

Організаційно-правова форма

Юридична особа, створюється у формі відкритого акціонерного товариства, понад 70 % середньорічної вартості активів — цінні папери

Не є юридичною особою, активи належать інвесторам на праві спільної часткової власності

Склад учасників інвестиційного фонду

Фізичні та юридичні особи

Фізичні та юридичні особи, в не диверсифікованих фондах — тільки юридичні особи

Участь вкладників в управлінні фондом

Органами управління є загальні збори акціонерів і спостережна рада

Кошти залучаються шляхом розміщення приватної пропозиції, вкладники можуть створювати спостережну раду

Взаємовідносини з компанією з управління активами (КУА)

Договірні (на основі договору з КУА)

КУА створюється

для управління фондом

Види емітованих цінних паперів

Прості іменні акції, емітентом яких є КІФ

Інвестиційні сертифікати, емітентом яких є КУА

Можливість одержання дивідендів

Так

Тільки в закритих фондах

Заміна КУА

Рішення про заміну КУА приймають загальні збори акціонерів

Рішення про заміну КУА може прийматися ДКІЩФР

Першочерговість задоволення вимог вкладників при ліквідації

Насамперед акціонери, які не є засновниками

Перша черга — вкладники, які подали заяви про викуп інвестиційних сертифікатів до прийняття рішення про ліквідацію

4. Залежно від структури активів:

— диверсифіковані — інвестиційні фонди, структура активів яких відповідає спеціальним вимогам законодавства, що спрямовані на зменшення ризику вкладників;

— не диверсифіковані інвестиційні фонди, структура активів яких не підпадає під певні законодавчі обмеження, що дає можливість здійснювати гнучкіше управління активами.

До диверсифікованих належать фонди, структура активів яких відповідає таким вимогам:

— кількість цінних паперів одного емітента в активах не перевищує 10 % загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

— сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи фонду в кількості понад 5 % загального обсягу емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 % вартості чистих активів;

— не менш як 80 % загальної вартості активів становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі.

Венчурний фонд — не диверсифікований фонд закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення своїх цінних паперів серед юридичних і фізичних осіб.

Активи венчурного фонду більше ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. Фізична особа може бути учасником венчурного фонду винятково за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат.

Відкриті та інтервальні фонди можуть бути лише диверсифікованими (див. рис. 9.1). Інвестиційні фонди закритого типу можуть бути як диверсифікованими, так і не диверсифікованими.

При проведенні відкритої підписки на цінні папери ICI відкритого та інтервального типу не менше 10 % активів таких ICI мають утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на окремих депозитних банківських рахунках, відкритих для цього інститутами спільного інвестування.

При виборі інвестиційного фонду інвесторам потрібно враховувати свої фінансові можливості та очікування від інвестицій. Так, при бажанні отримати прибутки в короткі терміни краще обрати відкритий або інтервальний інвестиційний фонд, а при інвестуванні коштів недовгострокову перспективу — закритий. Крім того, постійно варто зважувати можливість одержання високих доходів з імовірністю ризиків діяльності окремих типів інвестиційних фондів. Найбільш ризиковими є закриті недиверсифіковані інвестиційні фонди, а найменш ризиковими — відкриті інтервальні. Найвищу дохідність забезпечує діяльність закритих фондів, тоді як у відкритих вона порівняно нижча (табл. 9.2).

Таблиця 9.2. Переваги та недоліки вкладень у різні типи інвестиційних фондів

Ознака

Тип інвестиційного фонду

відкритий

інтервальний

закритий

Дохідність

Невисока

Вища порівняно з відкритими фондами

Найвища порівняно з іншими типами фондів

Рівень ризику

Невисокий

Невисокий

Високий

Витрати

Загальні витрати не можуть перевищувати 10 % середньорічної вартості чистих активів фонду

Ліквідність

Висока

Середня

Низька

Обіг цінних паперів

Обмежений

Не обмежений

Не обмежений

Викуп цінних паперів

У будь-який час

Тільки у визначені дні

Після закінчення строку дії фонду

Дивіденди за цінними паперами

Не сплачуються

Не сплачуються

Залежно від інвестиційної стратегії

Закриті пайові інвестиційні фонди серед інвесторів більш популярні, оскільки вони забезпечують довготермінове інвестування, а також дають можливість одержати вищі прибутки.

Роль і місце інвестиційних фондів в економіці України

 

 Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції являються основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падало значно швидше чим виробництво валового продукту. Однієї з причин цього, було те що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом  останнього років, незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання усіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни. Якщо в 1991 році цей показник був дорівнює 12,8 %, то в 1994 році - 11,3 %, 1996 року - 11,1 %, а за січень-листопад 1997 року - близько 10,0 %. Це свідчить про відсутність у комерційних банків економічних стимулів кредитування виробничих інвестицій, наявності підвищеного ризику при наданні таких кредитів і обтяженні кредитних портфелів банків директивними кредитами, своєчасне повернення яких проблематично. Великі кредитні ресурси банків відтягаються також на ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВГЗ), де відсотки більш привабливі в порівнянні з кредитами для інвестиційних проектів.

У нинішньому році для підтримки будівництва великих інфраструктурних і виробничих об'єктів необхідно 2377 млн.грн. Ця сума значно перевищує бюджетні можливості держави і вимагає збалансованості по обсязі, джерелам і часу. 1998 рік може стати роком початку економічного відродження країни за умови відновлення випереджальної інвестиційної активності. З другої половини 1997 року спостерігається зниження темпів падіння валового внутрішнього продукту і промислового виробництва.

За 11 місяців минулого року обсяги промислової продукції зменшилися на 1,8 % проти 5,0 % за аналогічний період 1996 року. Рівень інфляції склав 8,6 %. Намітилися позитивні зрушення в структурі капітальних вкладень у напрямку збільшення частини обсягів, спрямованих на розвиток виробничого потенціалу. Уведено нову амортизаційну політику, що дає можливості акумулювати значні інвестиційні ресурси безпосередньо на підприємствах.

Український фінансовий ринок має ряд безумовних цінностей: стабільні гроші і стабільний ціни. З визначеною часткою впевненості можна сказати, що Україна, як демократична держава, сформувала свою грошову і банківську систему, а це надійний фундамент для фінансової стабілізації, що формує базові умови для розгортання інвестиційних процесів в Україні. Велике значення має той факт, що стабільність гривни - це результат дії ринкових механізмів саморегуляції економічних процесів суспільства. А результат стабільності гривни - це ряд якісно нових процесів на ринку капіталу, у тому числі реальне збільшення строкових вкладів населення України, що можуть стати важливим джерелом національних інвестицій.

В Україні досягнута нормалізація функціонування банківської системи. З 01 жовтня 2001 українська банківська система перейшла на міжнародні стандарти обліку і звітності. Рівень банківського капіталу на начало жовтня досяг 4,2 млрд.грн., і до кінця 2003 року банківська система країни буде працювати в рамках європейських стандартів щодо норми капіталу на один комерційний банк.

Стабільність - це один з основних застав розвитку валютного ринку. У травні 1997 року Україна стала 138-й країною, що підписала статтю 8 Угоди з Міжнародним валютним фондом про повний конвертабельности гривни в рамках поточних операцій. Цим були зняті всі проблеми репатріації виторгу інвесторів будь-якого типу з території України. З метою демонстрації стабільності національних грошей на 1997 рік була обрана тактика підтвердження курсового поводження в рамках валютного коридору 1,7 - 1,9 грн. за долар США.

У середині минулого року Національний банк України скасував 50-процентний обов'язковий продаж валюти на українському ринку. Результатом цього з'явився класично організований і відомий для інвесторів валютний ринок. В економічній політиці 1998 року стабільність грошей також буде важливим індикатором загального інвестиційного клімату, частиною відновлення економічного розвитку.

Найважливішою складовою частиною економічних реформ є великомасштабна приватизація. Наприкінці  1997 року майже завершилася мала приватизація, у значній мірі приватизовані середні підприємства і більш 50 % всіх активів держави, що підлягають приватизації, уже приватизовані.

Зараз у процесі продажу, крім середніх і малих підприємств, знаходяться близько 300 великих підприємств з основним капіталом більш 100 млн. доларів США.

Пріоритетними напрямками для залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авiа і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток энергогенерирующих потужностей; нефтегазодобича, зокрема  на Чорноморському шельфі; упровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.

Інвестиції є (в образному змісті) як би воротами науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, що раніш відрізнявся світовим рівнем досягнень у різних областях фундаментальної науки і техніки, з поновленням інвестиційної активності одержить новий подих. Ефективно вирішити проблему зниження ресурсо- і енергоємності можна тільки шляхом широкого впровадження нових технологій сучасної техніки, зв'язавши воєдино інтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку.

У ринкових умовах на нових технологіях і новій техніці можна тільки тоді заробити гроші, коли вони сприяють поліпшенню життя. При цьому вченим у новій для них середовищу міжнародної конкуренції на відкритих ринках варто пам'ятати, що час є головним чинником у сучасній економіці. Однак, як не дивно, багато хто розглядають час як нескiнчимий ресурс.

Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики по залученню прямих іноземних інвестицій. В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиційної діяльності, що поступово удосконалюється з метою досягнення більшого припливу іноземних інвестицій і підвищення ефективності їхнього використання.

Схваленим 19 березня 1996 року Законом України "Про режим іноземного інвестування" для закордонного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вiтчизнянним інвестором. Зазначеним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їхніх капіталовкладень.

Зокрема , іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення надзвичайних заходів при стихійних лихах, аваріях, епідеміях, епізоотіях. При цьому закордонному інвестору гарантується адекватна й ефективна компенсація.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитку, включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм у результаті дій,  чи бездіяльності неналежного виконання державними органами України або посадових осіб передбачених законодавством зобов'язань перед іноземним інвестором.

У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його капіталовкладень у натуральній  чи формі у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і терміновий переклад за кордон прибутків і інших засобів в іноземній валюті, отриманих на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій.

Якщо надалі  спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть мінятися гарантії захисту закордонних інвестицій, визначені вищевказаним Законом, то протягом  десяти років із дня вступу в силу такого законодавства за вимогою іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені Законом України "Про режим іноземного інвестування". Так говорить Закон.

Важливими правовими документами, що регулюють взаємини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди "Про сприяння і взаємний захист інвестицій". Такі договори є гарантом додання справедливого статусу інвестиціям і захисту їхній на території іншої держави. Вони підписані з 44 країнами світу. Цілий ряд проектів договорів перебуває в стадії узгодження.

Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співробітництво і допомога Україні з боку Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних організацій.

З метою підтримки розробки і реалізації державної політики по залученню іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв'язків Указом Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

Для пошуку фінансових ресурсів і реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Компанія може здійснювати функції супроводу і фінансування інвестиційних проектів.

У липні 1996 року створене Національне агентство України по реконструкції і розвитку, основною метою діяльності якого є створення сприятливих умов для розвитку міжнародного економічного співробітництва, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, що відповідають міждержавними і регіональними організаціями, організаціями іноземних держав у сфері залучення і використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Щоб уникнути споровши між іноземними інвесторами й органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, з метою сприяння їх оперативному позасудовому регулюванню Указом Президента України створена Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій при Президенті України.

Для сприяння рішенню спірних питань, що виникають у процесі реалізації інвестиційних проектів при участі американських компаній, у жовтні 1997 року Указом Президента України створена українська частина Спеціальної групи швидкого реагування (після скандальних результатів тендера на видачу ліцензій на право надання послуг мобільного зв'язку GSM-900 американська компанія Motorola пішла з ринку зв'язку України, що викликало визначений політичний дискомфорт у відносинах Київ-Вашингтон).

Однак, незважаючи на створену визначену законодавчу базу, інституційну інфраструктуру, привабливість економічного потенціалу України (порівняно багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, наявність кваліфікованих "дешевих" робочих кадрів, досягнення в наукових дослідженнях, значна ємність внутрішнього ринку), надходження іноземних інвестицій в Україну - незначні. У порівнянні з країнами Східної Європи обсяг іноземних інвестицій, що надходять в економіку України, у 3-7 разів менше.

Дві третини світових капіталовкладень приходиться на 10 країн світу. Найбільші інвестори - США, Великобританія, Німеччина, Японія і Франція. У  країни, що розвиваються, (в основному азіатські) було інвестовано 100 млрд. дол. США. На частку ж 100 країн - найменших реципієнтів (включаючи Росію й Україну) - приходиться лише 1,0 % прямих іноземних інвестицій, що для нашої країни не може вважатися нормальною ситуацією.

Загальний обсяг прямих інвестицій, що фактично поступили в Україну (згідно квартальним даним Держкомстату України) починаючи з 1992 року, за станом на 01.10.97 року складає 1797 млн.дол. Це інвестиції зі США - 332,6 млн.дол. (18,5 %), Німеччини - 173,3 млн.дол. (9,6 %), Нідерландів - 180,5 млн.дол. (10,0 %), Великобританії - 140,5 млн.дол (7,8 %), Кіпру - 127,4 млн.дол. (7,1 %), Росії - 121,8 млн.дол (6,8 %), Ліхтенштейну - 103,5 млн.дол (5,8 %).

Найбільші обсяги іноземних інвестицій у млн. доларів: м. Київi - 555,1; Київська область - 170,6; Дніпропетровська область - 141,5; АР Крим - 119,8; Одеська область - 119,0; Черкаська область - 106,3. В інвестиціях однаковою мірою  гостро бідують усі регіони України.

Закордонні інвестори виявили найбільшу цікавість до таких галузей народного господарства (у млн. дол. США), як харчова промисловість - 366,5; внутрішня торгівля - 303,6; машинобудування і металообробка - 152,2; фінанси і кредит - 152,3; будівництво і промисловість будівельних матеріалів - 116,9; хімічна і нафтохімічна промисловість 114,1; що складає 67,1 % від загального обсягу. Іноземні інвестиції вкладені в 6247 підприємств, з яких лише 1854 (29,7 %) випускають продукцію.

Загальна потреба економіки України (прогнозована) составляэ більш 40 млрд. дол. В інвестиціях бідують практично всі галузі економіки: металургія - 7 млрд. дол., машинобудiвля - 8,5 млрд. дол., транспорт - 3,7 млрд. дол., хімія і нафтохімія - 3,3 млрд. дол.

Обсяги надходжень іноземних інвестицій у 1997 році склали близько 530 млн. дол., чи 100,7 % від вкладених іноземних інвестицій у 1996 році.

Інвестиції з України на 01.10.97 року здійснені в обсязі 137,8 млн. дол., у тому числі в країни СНД і Балтії - 52,2 млн. дол., інші країни світу - 85,6 млн. дол.

Приведені дані і тенденції, що з них випливають, кажуть про завершення короткого періоду романтичного від-носіння до інвестування в економіку України. У реальній ситуації склався і негативно впливає на поводження незалежних інвесторів цілий ряд проблем, що вимагають невідкладного врегулювання.

Головними основами державної інвестиційної політики на найближчу перспективу є: збільшення обсягів капiтальних вкладень суб'єктів господарювання за рахунок прибутку і нової амортизаційної політики; посилення впливу держави на активізацію інвестиційного процесу через збільшення обсягів бюджетного фінансування капітального будівництва великих інфраструктурних об'єктів і введення кредитних основ бюджетного фінансування інвестицій; створення умов для залучення довгострокових кредитів комерційних банків, упорядкування діяльності інвестиційних і інноваційних фондів, перехід від сертифікації до грошової приватизації; збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і за рахунок заощаджень населення; введення економічного механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій; утворення відповідних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки.

З метою полегшення пошуку ефективних об'єктів інвестування й інвесторів у багатьох міністерствах і відомствах України утворені банки даних об'єктів інвестування в розрізі галузей народного господарства і регіонів (наприклад, база даних Мінекономіки включає більш 2000 таких об'єктів).

На підставі інформації посольств, країн - потенційних інвесторів і матеріалів, що надходять в уряд, утворено базу даних іноземних інвестиційних фірм (їхній більш 200), що використовують українські виробники для пошуку іноземних інвесторів.

Збільшення надходжень іноземних інвестицій у економіку України сприяло б утворенню окремих экспортно-промислових зон (варіант вільних економічних зон).

Держава повинна додавати всі сили для реструктуризації економіки, стабілізації загальної політичної й економічної ситуації, що буде сприяти поліпшенню інвестиційного клімату в країні.

Успішно проведена грошова реформа монетарними способами призупинила інфляцію - за 11 місяців 1997 року її рівень - 8,6 %, скасовані нетарифні методи регулювання експортно-імпортних операцій, ведеться робота зі стабілізації і лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, збалансованості митної і цінової політики, здійснюється реформування податкової системи убік  зменшення тиску на виробника, удосконалюється нормативно-правова база.

Відповідно до  розпорядження Президента України від 18.08.97 року № 298 "Про невідкладні дії по прискоренню реформ і висновку економіки України з кризи" готується ряд законодавчих актів, спрямованих на стимулювання інвестиційної діяльності, поліпшення умов діяльності інвесторів, у тому числі закордонних, у конкретних сферах господарської діяльності, а саме:

" - про зміни і доповнення до Закону України "Про режим іноземного інвестування", що припускає звільнення від увізного мита іноземних інвестицій у виді пристроїв, обладнання, що вносяться в статутний фонд підприємств із iноземного  капіталу;

" - про зміни до Закону України "Про державний збір" у частині зменшення державного збору за нотаріальний огляд договорів застави;

" - про відновлення пільг спільним підприємствам виробничої сфери з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до 01 січня 1995 року;

" - про зміни і доповнення до Земельного кодексу України щодо надання іноземному інвестору права власності на земельну ділянку під підприємства, а також можливості продажу йому об'єктів приватизації разом із земельними ділянками.

Планується прийняття закону України про угоди по поділі продукції, що повинна прискорити залучення іноземного капіталу для освоєння запасів нафти і газу в Україні.

Після прийняття закону про бухгалтерський облік і звітність буде проведена остаточна гармонізація національної системи звітності відповідно до міжнародних стандартів.

Список використаної літератури.

 

1. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу".  

2. Закон України "Про інвестиційну діяльність".  

3. Гiтман Л. Дж., Джонк М.Д. Основи інвестування. Пер. с англ. - М., 1997.  

4. Інвестиції в Україні. Під ред. С.И.Вакарина (Международный валютний фонд). - К.: "Конкорд", 2001.  

5. Мертенс А.В. Інвестиції: Курс лекцій по сучасній фінансовій теорії. - К.: Київське інвестиційне агентство,2000.

6. Пересаду А.А. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Либра, 1999.

Таким чином, можна стверджувати: за допомогою економічних методів активізації інвестиційної діяльності та ефективного використання всіх джерел фінансування, а також при належному державному регулюванні інвестиційного процесу і його відповідному ресурсно-будівельному забезпеченні наша держава матиме всі можливості в інвестиційній сфері, щоб забезпечити процеси економічного оновлення і зростання.

1. Дворяшина Н.С. Інвестиції – основа соціального і економічного розвитку України // Науковий вісник. – 2008. - №6. – С.263-267.

2. Коваль Л.І. Інвестиції – роль і значущість для України // Економіка, фінанси і право. – 2010. - №3. – С.56-59.

3. Крамарчук В. Прямі іноземні інвестиції та їх вплив на регіональну економіку України // Науковий вісник НЛТУ. – 2010. – №20. – С.227-235.

4. http://www.ukrstat.gov.ua. – Офіційний сайт Державного комітету статистики.

Сучасний інвестиційний клімат в Україні через низку причин не можна вважати сприятливим як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. У зв'язку з цим заслуговує на увагу питання підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ (НБФКУ) у розвитку вітчизняної економіки. Важливо звернути увагу на такі аспекти цього питання, як роль НБФКУ в економіці країни, власне проблеми, з якими стикається розвиток цього сектора економіки, особливості діяльності деяких категорій НБФКУ, реальні можливості розвитку НБФКУ на сьогодні.

Найсерйознішою перепоною на шляху розвитку небанківського фінансового сектора до 2001 р. була відсутність систематизованого законодавства стосовно діяльності небанківських фінансово-кредитних установ. Для запобігання такої ситуації було прийнято низку нових законів та доповнень до діючих: "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні, інвестиційні доходи)" (2001 р.), "Про страхування" (доповн. 2001 р.), "Про кредитні спілки" (2001 р.), "Про недержавне пенсійне забезпечення" (2003 р.).

На підставі Указу Президента України від 12 грудня 2002 р. була створена Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка представляє та відстоює інтереси небанківських фінансових інститутів на вищих рівнях державної влади.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації та розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансово-кредитних установ дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з них виникли і набули широкого розмаху лише XX ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників.

Розглянемо основні види небанківських фінансово-кредитних інститутів.

Інвестиційні компанії та фонди. Згідно Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" в Україні були створені нові можливості для розвитку в Україні галузі спільного інвестування.

Інвестиційна компанія - торговець цінними паперами, який, окрім інших видів діяльності, може залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення [7. с 101.].

Інститут спільного інвестування - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість [7. с 105.].

Інвестиційні фонди можуть бути строковими чи безстроковими: строковий фонд створюється на певний термін, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого такий фонд ліквідується або реорганізується; безстроковий фонд створюється на невизначний термін.

На основі розгляду праць ряду економістів можна запропонувати таку класифікацію інститутів спільного інвестування (табл. 9.6).

На кінець 2000 р. в Україні функціонувало близько 250 інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основною функцією цих інститутів у попередній період (1994-2000 рр.) була акумуляція коштів (зокрема приватизаційнх майнових сертифікатів) переважно дрібних інвесторів та здійснення їх наступного інвестування (здебільшого через центри

Таблиця 9.6.

Класифікація інститутів спільного інвестування.

Види інвестиційних фондів

Організаційні форми та порядок діяльності

1. Фонд відкритого типу

o бере на себе зобов'язання в будь-який час на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим фондом (або компанією з управління його активами). Дивіденди за цінними паперами інвестиційного фонду відкритого типу не нараховуються і не сплачуються. Активи відкритого фонду повинні бути диверсифіковані згідно з вимогами законодавства. Під час проведення відкритої передплати на акції відкритого фонду не менше 10% активів повинні утримуватися у грошових коштах, які зберігаються на спеціальних депозитних рахунках.

2. Фонд інтервального типу

o бере на себе зобов'язання на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим фондом (або компанією з управління його активами), протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. Дивіденди за цінними паперами такого фонду не сплачуються. На такі фонди поширюються вимоги щодо диверсифікації активів та ліквідності, встановлені для фондів відкритого типу.

3. Фонд закритого типу

o бере на себе зобов'язання викуповувати цінні папери, емітовані цим фондом (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації чи ліквідації. Фонд закритого типу може бути лише строковим.

4. Фонд диверсифікований

o відповідає вимогам:

1) кількість цінних паперів одного емітента в активах фонду не перевищує 10% загального обсягу їх емісії;

2) загальна сума пакетів цінних паперів одного клієнта, які містять кількість, більшу ніж 5% загального обсягу емісії на момент їх придбання, не перевищує 40% вартості чистих активів фонду;

3) активи фонду не менш ніж на 80% складаються з грошових потоків, ощадних сертифікатів, облігацій підприємств і місцевих позик, державних цінних паперів, а також цінних паперів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі.

Продовження таблиці 9.6.

5. Фонд недиверсифікований

o не відповідає переліченим вище вимогам

6. Фонд венчурний

o недиверсифікований закритого типу, здійснює суто приватне розміщення цінних паперів власного випуску, активи яких більше ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не котируються на торгах фондової біржі або торговельно-інформаційної системи.

7. Корпоративний фонд;

o це інститут спільного інвестування, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і здійснює виключну діяльність зі спільного інвестування. Правовстановлюючими документами у разі створення корпоративного інвестиційного фонду є статут і регламент.

8.Пайовий фонд

o це активи, що належать інвесторам за правом у розпорядження спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та опубліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності. Згідно з законодавством пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Грошові кошти пайового інвестиційного фонду зараховуються на окремий рахунок компанії з управління активами банку окремо від власних коштів компанії з управління активами та коштів інших пайових інвестиційних фондів.

сертифікатних аукціонів) в акції акціонерних товариств, створених на базі колишніх державних підприємств у процесі приватизації, та управління інвестиційним портфелем. Переважна частина існуючих на сьогодні інвестиційних фондів і компаній була створена на етапі сертифікатної приватизації. Після її завершення інвестиційні фонди практично не створюються. Більшість із наявних завершують свою діяльність: 2000 року було зареєстровано емісію інвестиційних сертифікатів лише 2-х інвестиційних фондів, 39 інвестиційних фондів подали заяви про ліквідацію та початок розрахунків зі своїми учасниками.

Сукупна вартість чистих активів інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній, створених згідно з Указом Президента "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", на початок 2001 р. становила майже 400 млн. грн., у тому числі: чисті активи інвестиційних фондів - 235 млн. грн., чисті активи взаємних фондів інвестиційних компаній -160 млн. грн.

Ринок  інвестиційних послуг

Оцінка поточної ситуації  

В Україні ринок інвестиційних послуг представлений      інвестиційними фондами та

компаніями з управління активами. На початку 2008 року в Україні працювали 334 компанії

з управління активами та функціонували 834 інвестиційні фонди, у тому числі 699 пайових

та 135  корпоративних.  Майже 78%  від загальної кількості ІСІ припадало на    венчурні

інвестиційні фонди.  Загальна вартість активів інститутів колективного інвестування

збільшилася за 2007  рік з 17,7  до 40,8  млрд.  грн.  і становила 5,8%  від загального обсягу

валового внутрішнього продукту країни. Але індустрія спільного інвестування, що відіграє

надзвичайно важливу роль у більшості країнах світу,  в Україні перебуває лише на

початковому етапі свого розвитку. В Україні не існує інвестиційних компаній (investment firms) у

визначенні Директиви ЄС 39/2004,  інститутів прямого інвестування,  хедж-фондів,  інститутів

венчурного інвестування  (зокрема,  венчурних інвестиційних компаній,  а венчурні фонди

представлені як ІСІ), інститутів інвестиційного консультування.

Проблеми

  До    проблем ринку інвестиційних послуг,  слід віднести:  незначні обсяги залучення

інвестиційних ресурсів,  зокрема інститутами спільного інвестування,  які становлять лише

14,5%  від коштів,  акумульованих банківською системою;  обмежений обсяг реалізації

інноваційних проектів через венчурні фонди;   низький рівень довіри з боку потенційних

учасників та інвесторів;  відсутність ефективної та прозорої системи оцінки діяльності;

дефіцит привабливих для інвестування фінансових інструментів та штучне стримання

інвестування коштів в іноземні цінні папери.  Суттєвим фактором,  що стримує розвиток

ринку інвестиційних послуг,  є дискримінаційний,  у порівнянні з вкладниками банківських

установ, порядок оподаткування доходів  власників цінних паперів ІСІ.  

   В Україні відбулося викривлення змісту венчурного інвестування.  Збільшення

капіталізації венчурних фондів в Україні не призводить до адекватного зростання

інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки,  спеціалізація венчурних фондів на

інвестиціях в новостворені інноваційні компанії для України є винятковою.  Якщо за

кордоном головним призначенням венчурних фондів великих компаній є пошук і

випробовування інновацій,  то у вітчизняній практиці венчурні фонди нерідко відіграють

роль фінансового буфера між підприємствами,  що входять до складу холдингу та  

використовується з метою оптимізації оподаткування.  На даний час в Україні відсутні такі

інститути як венчурні інвестиційні компанії,  метою діяльності яких інвестування в активи

новостворюваних або діючих підприємств,  зокрема в активи інноваційних підприємств та

підприємств інноваційної інфраструктури

Основні напрями державної політики

    Головним завданням державної політики щодо розвитку ринку інвестиційних послуг в

Україні має стати істотне підвищення ролі ІСІ та КУА у забезпеченні реального сектора

національної економіки необхідними інвестиційними ресурсами,  в тому числі через

акумуляцію накопичень  населення  та розвиток венчурного інвестування.  

Державна політика,  пов'язана з розвитком індустрії спільного інвестування,  має бути

спрямована на збільшення масштабів    діяльності ІСІ із залучення заощаджень домашніх

19господарств та інвестиційних ресурсів підприємницьких структур,  створення необхідних

законодавчих та організаційних передумов для більш активної участі цих інститутів у

фінансуванні пріоритетних галузей національної економіки та реалізації інноваційних

проектів і державних програм та проведення заходів щодо спрямування венчурних інвестицій в

інноваційний розвиток економіки.  

Ключові заходи щодо розвитку

  Для подальшого розвитку індустрії спільного інвестування необхідно підготувати та

здійснити низку таких заходів:  

- удосконалити нормативно-правову базу регулювання діяльності ІСІ з

урахуванням особливостей функціонування вітчизняного фондового ринку та

ринку інвестиційних послуг на основі діалогу між державою та учасниками

ринку в особі їх СРО;

- посилити інституційну  cкладову ринку інвестиційних послуг шляхом сприяння появі

в Україні інституту інвестиційних підприємств  (компаній),  створення сприятливих

організаційно-правових умов для суттєвого нарощення обсягів діяльності ІСІ,  появи

та ефективного функціонуванні на ринку    фондів прямих інвестицій і

диверсифікованих фондів,  орієнтованих на інвестування в окремі класи фінансових

інструментів (фондів акцій, нерухомості, боргових цінних паперів, сировини  тощо);  

- визначити правові засади створення та діяльності венчурних фондів та венчурних

інвестиційних    компаній,  виходячи із світового досвіду,  та стимулювати появу в

Україні інституту венчурних інвестиційних компаній;

- створити організаційно-правові умови для стимулювання венчурного

фінансування інвестиційно-інноваційних проектів,  зокрема впровадження

відкритого державного переліку інноваційних проектів,  на які

поширюватимуться пільгові умови оподаткування;

- розширити спектр фінансових інструментів для інвестування активів ІСІ;

- розробити механізми приватно-державного партнерства для фінансування

інноваційних проектів;

- забезпечити інформаційну прозорість діяльності інститутів спільного інвестування,

зокрема,  щодо напрямків інвестування коштів,  вартості чистих активів та розміру

комісійних, менеджменту КУА та доходів їх власників;

- надати можливість КУА брати у своє управління активи, якими забезпечені резерви

страхових компаній та здійснювати управління інвестиційно-страховими фондами

компаній, що надають послуги  з інвестиційного страхування;

- впровадити у діяльність КУА сучасні системи ризик-менеджменту,   що

забезпечуватимуть  ефективну  оцінку ризиків, їх мінімізацію та покриття;

- запровадити механізми взаємної конвертації  (обміну)  цінних паперів ІСІ,  що

перебувають в управлінні різних КУА, за згодою власників таких цінних паперів;

- забезпечити проведення постійного моніторингу діяльності інвестиційних фондів і

компаній з управління активами та оприлюднення отриманих результатів за

допомогою засобів масової інформації та можливостей Інтернету;

- скасувати невиправдані існуючі обмеження для ІСІ на залучення ними коштів в

іноземній валюті та здійснення інвестицій в іноземні цінні папери,  а також

пом’якшити обмеження щодо диверсифікації активів ІСІ;

- впровадити ефективні компенсаційні механізми гарантування законних інтересів

фізичних осіб -  вкладників пайових інвестиційних фондів та акціонерів

корпоративних фондів;

- встановити рівні умови оподаткування доходів власників цінних паперів ІСІ та  

вкладників банківських установ;

- впорядкувати надання фінансовими установами інвестиційних консультацій.

      Забезпечення ефективності ІСІ неможливе без істотного зростання числа   фізичних осіб

20та домашніх господарств,  які здійснюватимуть інвестиційну діяльність,  що вимагає

підвищення рівня доходів громадян, їх інформованості про можливості інвестування коштів

на фінансовому ринку за допомогою  ІСІ,  про їх права та обов'язки. У зв'язку з цим має бути

розроблена та реалізована    цільова програма,  яка передбачатиме заходи щодо підвищення

обізнаності та рівня    довіри населення до використання інструментів фінансових ринків та

можливостей ІСІ для інвестування заощаджень,  визначення цільової аудиторії для

здійснення заходів, спрямованих на залучення коштів   і роз'яснення ризиків інвестування, а

також комплекс інформаційних і навчальних програм та матеріалів, призначених  для  різних

цільових аудиторій.  

 

5

Історія створення інвестиційних фондів

Пріоритетними напрямками для залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авiа і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток энергогенерирующих потужностей; нефтегазодобича, зокрема  на Чорноморському шельфі; упровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.

Інвестиції є (в образному змісті) як би воротами науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, що раніш відрізнявся світовим рівнем досягнень у різних областях фундаментальної науки і техніки, з поновленням інвестиційної активності одержить новий подих. Ефективно вирішити проблему зниження ресурсо- і енергоємності можна тільки шляхом широкого впровадження нових технологій сучасної техніки, зв'язавши воєдино інтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку.

У ринкових умовах на нових технологіях і новій техніці можна тільки тоді заробити гроші, коли вони сприяють поліпшенню життя. При цьому вченим у новій для них середовищу міжнародної конкуренції на відкритих ринках варто пам'ятати, що час є головним чинником у сучасній економіці. Однак, як не дивно, багато хто розглядають час як нескiнчимий ресурс.

Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики по залученню прямих іноземних інвестицій. В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиційної діяльності, що поступово удосконалюється з метою досягнення більшого припливу іноземних інвестицій і підвищення ефективності їхнього використання.

Схваленим 19 березня 1996 року Законом України "Про режим іноземного інвестування" для закордонного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вiтчизнянним інвестором. Зазначеним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їхніх капіталовкладень.

Зокрема , іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення надзвичайних заходів при стихійних лихах, аваріях, епідеміях, епізоотіях. При цьому закордонному інвестору гарантується адекватна й ефективна компенсація.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитку, включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм у результаті дій,  чи бездіяльності неналежного виконання державними органами України або посадових осіб передбачених законодавством зобов'язань перед іноземним інвестором.

У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його капіталовкладень у натуральній  чи формі у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і терміновий переклад за кордон прибутків і інших засобів в іноземній валюті, отриманих на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій.

Якщо надалі  спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть мінятися гарантії захисту закордонних інвестицій, визначені вищевказаним Законом, то протягом  десяти років із дня вступу в силу такого законодавства за вимогою іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені Законом України "Про режим іноземного інвестування". Так говорить Закон.

Важливими правовими документами, що регулюють взаємини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди "Про сприяння і взаємний захист інвестицій". Такі договори є гарантом додання справедливого статусу інвестиціям і захисту їхній на території іншої держави. Вони підписані з 44 країнами світу. Цілий ряд проектів договорів перебуває в стадії узгодження.

Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співробітництво і допомога Україні з боку Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних організацій.

З метою підтримки розробки і реалізації державної політики по залученню іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв'язків Указом Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

Для пошуку фінансових ресурсів і реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Компанія може здійснювати функції супроводу і фінансування інвестиційних проектів.

У липні 1996 року створене Національне агентство України по реконструкції і розвитку, основною метою діяльності якого є створення сприятливих умов для розвитку міжнародного економічного співробітництва, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, що відповідають міждержавними і регіональними організаціями, організаціями іноземних держав у сфері залучення і використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Щоб уникнути споровши між іноземними інвесторами й органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, з метою сприяння їх оперативному позасудовому регулюванню Указом Президента України створена Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій при Президенті України.

Для сприяння рішенню спірних питань, що виникають у процесі реалізації інвестиційних проектів при участі американських компаній, у жовтні 1997 року Указом Президента України створена українська частина Спеціальної групи швидкого реагування (після скандальних результатів тендера на видачу ліцензій на право надання послуг мобільного зв'язку GSM-900 американська компанія Motorola пішла з ринку зв'язку України, що викликало визначений політичний дискомфорт у відносинах Київ-Вашингтон).

Однак, незважаючи на створену визначену законодавчу базу, інституційну інфраструктуру, привабливість економічного потенціалу України (порівняно багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, наявність кваліфікованих "дешевих" робочих кадрів, досягнення в наукових дослідженнях, значна ємність внутрішнього ринку), надходження іноземних інвестицій в Україну - незначні. У порівнянні з країнами Східної Європи обсяг іноземних інвестицій, що надходять в економіку України, у 3-7 разів менше.

Дві третини світових капіталовкладень приходиться на 10 країн світу. Найбільші інвестори - США, Великобританія, Німеччина, Японія і Франція. У  країни, що розвиваються, (в основному азіатські) було інвестовано 100 млрд. дол. США. На частку ж 100 країн - найменших реципієнтів (включаючи Росію й Україну) - приходиться лише 1,0 % прямих іноземних інвестицій, що для нашої країни не може вважатися нормальною ситуацією.

Загальний обсяг прямих інвестицій, що фактично поступили в Україну (згідно квартальним даним Держкомстату України) починаючи з 1992 року, за станом на 01.10.97 року складає 1797 млн.дол. Це інвестиції зі США - 332,6 млн.дол. (18,5 %), Німеччини - 173,3 млн.дол. (9,6 %), Нідерландів - 180,5 млн.дол. (10,0 %), Великобританії - 140,5 млн.дол (7,8 %), Кіпру - 127,4 млн.дол. (7,1 %), Росії - 121,8 млн.дол (6,8 %), Ліхтенштейну - 103,5 млн.дол (5,8 %).

Найбільші обсяги іноземних інвестицій у млн. доларів: м. Київi - 555,1; Київська область - 170,6; Дніпропетровська область - 141,5; АР Крим - 119,8; Одеська область - 119,0; Черкаська область - 106,3. В інвестиціях однаковою мірою  гостро бідують усі регіони України.

Закордонні інвестори виявили найбільшу цікавість до таких галузей народного господарства (у млн. дол. США), як харчова промисловість - 366,5; внутрішня торгівля - 303,6; машинобудування і металообробка - 152,2; фінанси і кредит - 152,3; будівництво і промисловість будівельних матеріалів - 116,9; хімічна і нафтохімічна промисловість 114,1; що складає 67,1 % від загального обсягу. Іноземні інвестиції вкладені в 6247 підприємств, з яких лише 1854 (29,7 %) випускають продукцію.

Загальна потреба економіки України (прогнозована) составляэ більш 40 млрд. дол. В інвестиціях бідують практично всі галузі економіки: металургія - 7 млрд. дол., машинобудiвля - 8,5 млрд. дол., транспорт - 3,7 млрд. дол., хімія і нафтохімія - 3,3 млрд. дол.

Обсяги надходжень іноземних інвестицій у 1997 році склали близько 530 млн. дол., чи 100,7 % від вкладених іноземних інвестицій у 1996 році.

Інвестиції з України на 01.10.97 року здійснені в обсязі 137,8 млн. дол., у тому числі в країни СНД і Балтії - 52,2 млн. дол., інші країни світу - 85,6 млн. дол.

Приведені дані і тенденції, що з них випливають, кажуть про завершення короткого періоду романтичного від-носіння до інвестування в економіку України. У реальній ситуації склався і негативно впливає на поводження незалежних інвесторів цілий ряд проблем, що вимагають невідкладного врегулювання.

Інвестиційні фонди: Сучасний стан

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ) на початок 2007 р. в Україні кількість інвестиційних фондів складала 579, компаній по управлінню активами (КУА) було 228 [3].

КУА – це, як правило, товариства з обмеженою відповідальністю, які мають належну ліцензію на здійснення професійного управління активами інвестиційних фондів.

Загальний обсяг активів фондів, котрими здійснювало управління КУА, на початок 2007 р. складав майже 17 млн. грн. Динаміка кількості КУА та інвестиційних фондів представлена в рис. 1. та рис. 2.

Кількість КУА постійно зростає. За рік вони збільшуються майже вдвічі. Але така динаміка поки що нічого не означає. Скоріш за все ІСІ діють аналогічно банкам, які на початку свого становлення створювалися всередині великих підприємств. Таким чином кількість головних контор банків склала більше 300. Одначе внаслідок укріплення позицій банківського сектору та появи окремих банківських інститутів їхня кількість зменшилась вдвічі.

Рис. 1. Динаміка кількості КУА в Україні протягом 2002-2005 рр.

Рис. 2. Динаміка кількості інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній протягом 1996-2005 рр.

Але не всі компанії досконало виконують покладені на них функції, тому слід очікувати, що через 4-5 років кількість КУА зменшиться до 40-50 компаній-професіоналів. На сьогодні в Україні самими відомими КУА є ВАТ «Кинто», ТОВ «Управляющая компания «Сократ» і ЗАТ «УкрСиб Эссет Менеджмент». Діяльність КУА чітко регламентується Державною комісією по цінним паперам і фондовому ринку з метою перешкоджання незаконних операцій й захисту прав та інтересів інвесторів (рис. 3).


Складено відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)»

Рис. 3. Інвестиційні можливості інвестиційних фондів згідно до чинного законодавства України

В Україні диверсифікація активів досить чітко регламентована. Тому ДКЦПФР і УАІБ в проекті змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» передбачають лібералізувати вимоги до надто стандартизованої структури активів ІСІ та надати більшу самостійність ІСІ стосовно вибору фінансових інструментів для інвестування.

Згідно з Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» в країні можуть створюватися пайові та корпоративні інвестиційні фонди. Пайові інвестфонди не є юридичною особою, це об'єднання капіталів дрібних інвесторів, їх активи повністю знаходяться в управлінні КУА, а корпоративні фонди, як правило, створюються у вигляді відкритого акціонерного товариства й переважно займаються спільним інвестуванням.

Проаналізуємо порівняльну характеристику корпоративних та пайових інвестиційних фондів та виявимо їх відмінності (табл. 1).

Таблиця 1 Порівняльна характеристика корпоративних та пайових інвестиційних фондів в Україні згідно з Законом У