88246

Поняття і сутність менеджменту

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Структурними елементами економіки кожної країни є організації, що забезпечують її функціонування, мета якого – виробництво товарів і послуг для населення. Діяльність цих організацій передбачає певну систему управління. Виокремлення управління як виду діяльності зумовило формування особливої категорії...

Украинкский

2015-04-27

192.88 KB

0 чел.

Тема 1. Поняття і сутність менеджменту

Мета заняття: розкрити суть менеджменту як навчальної дисципліни, науки та мистецтва, з'ясувати сутність організації, цілі її діяльності та критерії успіху, визначити якості керівника, який досягає успіху і причини неуспішного керівництва.

План

  1.  Менеджмент – наукова система управління.
  2.  Організація як соціотехнічна система і обєкт менеджменту.
  3.  Менеджери в організації.

Література:  1,6,8,9,10,16,20,27,29,30,33,34

  1.  Менеджмент – наукова система управління

Структурними елементами економіки кожної країни є організації, що забезпечують її функціонування, мета якого – виробництво товарів і послуг для населення. Діяльність цих організацій передбачає певну систему управління. Виокремлення управління як виду діяльності зумовило формування особливої категорії працівників – менеджерів, завданням яких є планування, організування, контролювання і координування дій інших членів організації. У процесі пошуку способів підвищення ефективності виконання управлінських функцій виникли різноманітні теорії та концепції управління, на основі яких сформувалися його принципи та методи.

Ключовою ланкою сучасної організації є її персонал. Вміле, гнучке й оперативне управління ним, удосконалення внутрішнього середовища організації відповідно до зовнішніх викликів є ознаками її ефективного функціонування.

Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 р., дає такі тлумачення:

  1.  Менеджмент – це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).
  2.  Менеджмент – це влада та мистецтво керівництва.
  3.  Менеджмент – це вміння та адміністративні навички в організації ефективної роботи апарату управління (служб працівників).
  4.  Менеджмент – це орган управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Сучасна теорія менеджменту виділяє граничний підхід в управлінні, який був вперше запропонований представниками класичної школи в менеджменті. Різноманітність концепцій управління обумовлює існування багатьох визначень менеджменту (рис. 1.1).

Менеджмент (від англ. “manage” - управляти)вид діяльності спрямованої на працівників організації з метою координації їх дій для досягнення поставлених перед організацією цілей.

Якщо організації – це певна структура, в рамках якої здійснюються певні заходи, то управління, менеджмент – це сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення певної мети.

Менеджмент - це складова частина управлінської діяльності, яка реалізує теорію управління колективами підприємств.

Менеджмент як наука сформувався і розвивався впродовж багатьох десятиліть у США і країнах Західної Європи. Широке залучення його надбань у практику сприяло ефективній діяльності економічних суб'єктів, удосконаленню механізмів управління ними, пошуку дієвих методів господарювання і забезпечило провідну роль цих країн у світовому господарстві.

Рис.1.1. Підходи до визначення менеджменту

У вітчизняній практиці поряд із терміном «менеджмент» використовується термін «управління», хоча сфера застосування його дещо ширша. Термін «управління» вживають щодо управління технічними системами (автомобілем, верстатом тощо); управління соціальними процесами (через інститути громадянського суспільства); управління соціально – економічним розвитком країни (через систему її органів державного управління та місцевого самоврядування), управління господарською діяльністю організацій, що функціонують у системі ринкових відносин.

Менеджмент охоплює процеси планування, організування, мотивації та контролю, у ході яких формуються і досягаються означені цілі. Характерною особливістю сучасного менеджменту є тісний зв'язок з соціологією, психологією, конкретними емпіричними дослідженнями організації.

Залежно від охоплення основних видів діяльності підприємницьких структур розрізняють менеджмент:

  1.  науково-технічного процесу;
  2.  організаційного процесу;
  3.  маркетинговий;
  4.  інвестиційний;
  5.  виробничий;
  6.  фінансовий;
  7.  податковий;
  8.  банківський;
  9.  торгівельний.

Об'єкти і суб'єкти управління. Те, на що спрямована управлінська діяльність, є об'єктом управління. Об’єкт менеджменту – виробничо – господарська організація та її зовнішнє оточення.

Суб'єктом управління є персоніфікатор управлінської діяльності, тобто окрема людина або об'єднання людей. До суб'єктів управління належать і відповідні суспільні інститути (організації, установи), працівники апарату управління.

Предмет менеджменту – система виробничих відносин, яка формується в організації між працівниками керуючої та керованої систем у процесі створення продукту, призначеного для потреб ринку.

Методи менеджменту.

1.Загальний метод менеджменту як науки – діалектичний – передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв’язків системи управління. Це здійснюється за допомогою методів спостереження, моделювання, аналізу, синтезу, узагальнення, індукції та дедукції.

2. Спеціальні методи пізнання:

  1.  Методи збирання та первинної обробки конкретних даних (інформації): анкетування, інтерв’ю, вибірка статистичних та інших даних, групування, побудова динамічних рядів, графічних даних, зображень.
  2.  Метод вивчення, оцінки та узагальнення добутих знань, підготовка рішень, характеристика кадрів, узагальнення передового досвіду, стимулювання і т. ін.

Закони управління:

  1.  Закон єдності і цілісності системи управління. Система управління повинна утворювати єдину систему, а не суму частин, блоків, повинна бути побудована на основі єдиних принципів, підходів, інтересів.
  2.  Закон забезпеченості необхідного числа ступенів свободи системи управління.
  3.  Закон необхідної різноманітності системи управління. Система управління повинна мати необхідну різноманітність відповідно до потреб системи, якою керують.
  4.  Закон співвідносності систем, яка управляє і якою управляють. Система, яка керує повинна відповідати системі, якою вона керує, за функціональними, структурними можливостями, за рівнями, направленнями, цілями і задачами.

Принципи управління:

  1.  Науковість – вимагає побудови системи управління і її діяльності на строго наукових основах.
  2.  Системність і комплексність – вимагає одночасно і комплексного і системного підходу до управління. Комплексність означає необхідність усестороннього охоплення всієї системи, якою керують, врахування всіх сторін, напрямків, властивостей. Системність – це необхідність використання елементів теорії великих систем, системного аналізу в кожному управлінському рішенні.
  3.  Принцип єдиноначальності і колегіальності у розробці рішень – рішення повинно розроблятись колегіально, колективно, з врахуванням думок багатьох спеціалістів по різноманітних питаннях, а прийняте таким чином рішення впроваджується в життя через персональну відповідальність конкретного керівника- виконавця.
  4.  Демократичний централізм – розумне, раціональне поєднання централізованого і децентралізованого начал в управлінні. На рівні підприємства – це співвідношення прав і відповідальностей між керівником і колективом.

Мистецтво управління — це процес ефективного використання теоретичних знань у практичній діяльності, сукупність прикладів, зразків, еталонів кваліфікованого вирішення управлінських проблем у різних ситуаціях.

Кінцевою ціллю менеджменту є забезпечення прибутковості, або доходності в діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу.

Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку. У зв'язку з цим в завдання менеджменту входить:

  1.  визначення конкретних цілей розвитку фірми;
  2.  виявлення пріоритетності цілей, їх черговості та послідовності вирішення;
  3.  розробка стратегії розвитку фірми, господарських завдань і шляхів їх вирішення;
  4.  стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці і встановлення більш високої заробітної плати;
  5.  постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми;
  6.  постійний пошук і освоєння нових ринків;
  7.  встановлення контролю за виконанням поставлених завдань.

Управлінська діяльність передбачає виконання певних функцій. Кожна функція націлена на вирішення специфічних проблем, з якими стикається організація у своїй діяльності. Нині в теорії управління існує кілька класифікацій функцій менеджменту. Найчастіше за основу класифікації беруть ступінь вияву функції в управлінській діяльності. За цією ознакою виділяють загальні та конкретні (часткові) функції.

Загальні функції. Найважливішими із загальних функцій управління є:

  1.  планування – виявляють цілі, завдання, забезпечують єдину направленість зусиль колективу;
  2.  організація – проектування структури організації, визначення конкретних завдань, розподіл їх між працівниками;
  3.  мотивація – створення системи стимулів, завдяки якій дії працівників будуть спрямовані на досягнення поставленої мети;
  4.  контроль – безперервне порівняння фактичних результатів роботи підлеглих із запланованими результатами, оцінка і коректування їх діяльності.

Конкретні функції. Вони задіяні в усіх видах (сферах) діяльності, що обумовлені горизонтальним поділом управлінської праці і відображають їх особливості. До конкретних функцій відносять:

  1.  управління інноваціями;
  2.  управління виробництвом;
  3.  управління фінансами;
  4.  управління маркетинговою діяльністю;
  5.  управління персоналом та ін.

Поділ функцій на загальні та конкретні є умовним, оскільки вони тісно переплітаються, взаємно проникаючи і доповнюючи одна одну.

  1.  Організація як соціотехнічна система і об’єкт менеджменту

Суспільство утворює велика множина організацій, які різняться за характером і метою діяльності, за формою власності, спрямованістю, але діють на основі певних правил і процедур.

Організація (грец. «organon» — поєднання) — соціальне утворення (група людей), що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети. 

Для створення організації необхідні:

  1.  певна кількість учасників (людей);
  2.  ступінь ідентифікації всіх учасників з цілями організації, що є похідними від інтересів її засновників (власників);
  3.  формальна структура владних відносин, ієрархія.

Організації можуть бути формальними і неформальними.

Формальні організації виникають з волі керівників і проектуються ними цілеспрямовано. Вони мають стабільну структуру, ієрархію і визначені зони дій для кожного працівника. 

Неформальні організації — це організації, які виникають спонтанно, але за умови, що люди часто вступають у стосунки між собою. У них відсутні єдині цілі; система соціальних зв'язків, норм і дій формується не за розпорядженням керівництва, а стихійно. Неформальні організації (групи) існують майже в усіх формальних організаціях, за винятком дуже малих. Їх виникнення зумовлене тим, що не всі інтереси і соціальні потреби людей можуть бути задоволені в межах формальної організації. Неформальні групи впливають на систему стосунків у формальній організації.

Розподіл праці. Розподіл праці дає змогу працівникам виконувати свої функції кваліфікованіше і з меншими зусиллями, що сприяє зменшенню витрат організації. Розподіл праці може бути горизонтальним і вертикальним. Горизонтальний поділ праці передбачає утворення в організації підрозділів, які спеціалізуються на різних видах діяльності.

Вертикальний — відмежовує безпосереднє виконання роботи від роботи з координування діяльності виконавців; відображається в ієрархії рівнів менеджменту.

Результатом вертикального поділу праці є утворення рівнів управління.

Найчастіше виділяють три рівні управління:

  1.  технічний рівень (низовий) — менеджери, які керують переважно робітниками (бригадири, майстри, начальники змін, виробничих дільниць тощо);
  2.  управлінський рівень (середній) — (менеджери, відповідальні за перебіг виробничих процесів у підрозділах, що складаються з декількох структурних одиниць; менеджери штабних та функціональних служб апарату управління; керівники допоміжних та обслуговуючих виробництв, цільових програм та проектів);
  3.  інституційний рівень (вищий) — адміністрація підприємства, яка здійснює загальне стратегічне керівництво; на цьому рівні зайнято всього 3—7% загального управлінського персоналу.

Рис.1.2. Графічне зображення рівнів управління

Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації.

До основних змінних внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структури, технології, люди.

Цілі організації – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючи разом.

Завдання організації – це передбачена робота, серія робіт або частина її, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки.

Структури організації – це логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації.

Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу. Спочатку розділяють її на широкі сфери дій, потім на менші команди і на функціональні завдання конкретним виконавцям.

Технології – це процес перетворення в системі, який складається з відпрацювання програм і здійснення порядку виконання операцій над ресурсами та інформацією з метою перевтілення їх у бажану продукцію.

Люди організації – це персонал зі своїми потребами, здібностями, характерами та переживаннями, або центральний фактор будь-якої організації.

Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї.

Зовнішнє середовище організації прямого впливу – це середовище, яке включає в себе елементи, що безпосередньо впливають на операції організації та відчувають на собі прямий вплив операцій організації.

Зовнішнє середовище організації опосередкованого впливу – це сукупність факторів, які можуть не здійснювати прямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них.

До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать: споживачі, конкуренти, постачальники, закони і державні установи тощо.

Споживачі – це фізичні або юридичні особи, які використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації.

Конкуренти – це виробники подібної продукції на ринку.

Постачальники – це фірми або окремі особи, які здійснюють постачання машин, устаткування інших матеріальних ресурсів для задоволення технологічних або особистих потреб організації чи окремої особи.

Закони і державні установи – це правові та нормативні акти вищого органу законодавчої та виконавчої влад або їх спеціальні органи, які здійснюють нагляд за дотриманням державних вимог підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами.

До факторів зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать: стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні та соціально-культурні зміни, вплив міжнародних подій тощо.

Стан економіки – це тенденції та рівень інфляції, ставки банківського процента, рівень безробіття та ін.

Науково-технічний прогрес – це розвиток технологічного процесу у конкурентів.

Політичні зміни – це тенденції у сферах законодавства, судової справи, політики, державного регулювання тощо.

Соціально-культурні зміни – це сукупність відносин, цінностей, норм, переконання, поведінки тощо.

Вплив міжнародних подій – це процеси, які відбуваються за межами країни і впливають на курс національних грошей, конкуренцію тощо.

Щоб організація могла досягти поставлених цілей, необхідно координувати роботу всіх працівників, тобто управляти (керувати) ними. Призначення управління — надати організаційній роботі системності, порядку, передбачуваності, логіки, постійності, незважаючи на мінливість і складність середовища, в якому вона працює.

3.Менеджери в організації

Менеджер - це:

1. Професійний керуючий, що має спеціальну підготовку з питань підприємницької діяльності в економіці, праві, соціальній психології, менеджменті і володіє певними трудовими навичками.

2. Належить до керівного складу фірм, компаній, фінансових установ, культурологічного бізнесу.

3. Наділяється певною виконавчою владою, не обов’язково будучи власником чи акціонером цих установ.

В економічній літературі, присвяченій сучасним проблемам управління, поняття менеджмент часто використовується як синонім до поняття бізнес. Бізнесмен і менеджер — це не те саме. Бізнесмен — це той, хто "робить гроші", наприклад власник капіталу, що перебуває в обігу і приносить прибуток. Ним може бути ділова людина, у підпорядкуванні якої нікого немає, або великий власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником її акцій і може бути членом її правління. Менеджер обов'язково займає постійну посаду, і в його підпорядкуванні є люди.

П’ять причин невдач менеджерів: (керівників):

1. Їх штовхає вперед потреба отримувати більш високу заробітну плату, мати більш високий комфорт;

2. Їх дуже хвилюють символи їх положення (робочий стіл, кабінет, автомобіль, будинок);

3. Їх хвилюють в першу чергу власні персони: «Поганий керівник турбується про себе, хороший – про своїх людей».

4. Вони самоізолюються (зайняті своєю персоною, поступово втрачають спілкування з оточуючими, підлеглими);

5. Вони приховують думки і почуття.

Американський економіст Генрі Мінцберг, використовуючи метод «структурного спостереження», виділив десять управлінських ролей менеджерів, які об'єднав у три основні групи:

1) Міжособистісні ролі:

  1.  номінальний керівник — головна фігура, символ юридичної влади, наділений правом представляти організацію, підписувати необхідні документи і приймати відвідувачів;
  2.  лідер — відповідальний за мотивацію і активізацію підлеглих, за підбір кадрів;
  3.  посередник — ланка в горизонтальному і вертикальному обміні інформацією;

2) Інформаційні ролі:

  1.  нервовий центр — приймає несистематизовану інформацію;
  2.  розповсюджувач інформації — пропонує відібрану інформацію підлеглим;
  3.  представник — пропонує відібрану інформацію зовнішньому світові;

3) Ролі, що потребують прийняття рішень (завершальні ролі):

  1.  підприємець — займається проектуванням і внесенням змін усередині організації;
  2.  ліквідатор відхилень — коригує дії у нестандартних ситуаціях;
  3.  розпорядник ресурсів — приймає рішення, пов'язані з розподілом ресурсів;
  4.  укладач угод — бере участь у переговорах щодо захисту інтересів організації.

Менеджери можуть виконувати всі ролі незалежно від посади. Йдеться лише про переважання одних ролей над іншими та про змістове їх навантаження.

Вітчизняні науковці, аналізуючи досвід управління успішними українськими підприємствами, зазначають, що сучасний менеджер має володіти такими діловими якостями: високою ерудицією і професійною компетентністю; схильністю до лідерства в колективі; підприємливістю і здатністю ефективно діяти в умовах економічного ризику; практичним розумом і здоровим глуздом; комунікабельністю; заповзятливістю, ініціативністю й енергійністю; вимогливістю і дисциплінованістю тощо.

Ефективність управлінців великою мірою залежить і від рівня їх теоретичної підготовки. Сучасний менеджер повинен володіти фундаментальними знаннями з макро- і мікроекономіки, теорії управління, теорії особистості і лідерства, соціології, психології і права, інформаційних технологій та ін.

Водночас успішна діяльність менеджерів забезпечується:

  1.  створенням ефективних систем і механізму управління;
  2.  правильним визначенням цілей і пріоритетів у роботі;
  3.  формуванням злагодженого колективу, досягненням взаємодії між працівниками і координацією їх діяльності;
  4.  вмілою організацією роботи людей, створенням спонукальних мотивів, забезпеченням розвитку людей, підтриманням їх ентузіазму;
  5.  постійним удосконаленням способів, методів і прийомів виконання управлінських операцій.

Усе це дає змогу менеджерам сформувати умови, за яких керована ними організація буде здатною гнучко реагувати на зміни зовнішнього середовища, досягаючи поставлених цілей.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

36254. Файловая система. Имена, типы, логическая и физическая организация файлов. Основные возможности файловой системы NTFS 71.5 KB
  В широком смысле понятие файловая система включает: совокупность всех файлов на диске наборы структур данных используемых для управления файлами такие например как каталоги файлов дескрипторы файлов таблицы распределения свободного и занятого пространства на диске комплекс системных программных средств реализующих управление файлами в частности: создание уничтожение чтение запись именование поиск и другие операции над файлами. Пользователи дают файлам символьные имена при этом учитываются ограничения ОС как на...
36255. Архитектура операционной системы (ОС). Требования, предъявляемые к ОС: расширяемость, переносимость, совместимость, безопасность. Состав ОС 114 KB
  Архитектура операционной системы ОС. Функциональная сложность операционной системы неизбежно приводит к сложности ее архитектуры под которой понимают структурную организацию ОС на основе различных программных модулей. Обычно в состав ОС входят: исполняемые и объектные модули стандартных для данной ОС форматов; библиотеки разных типов; модули исходного текста программ; программные модули специального формата например загрузчик ОС драйверы вводавывода; конфигурационные файлы; файлы документации; модули справочной системы и т. Большинство...
36256. Функция, процедуры и службы администрирования. Объекты администрирования. Обязанности и права системного администратора информационных систем 37.5 KB
  Службы: необходимы для облегчения администрирования работы и защиты сетей. Пример существующих служб: службы управления конфигурацией контролем характеристик ошибочными ситуациями учетам и безопасностью; службы управления общего пользования; информационные службы; интеллектуальные службы; службы регистрации сбора и обработки информации; службы планирования и развития.
36257. Служба сопровождения пользователей, расширенная техническая поддержка, корпоративные проекты. Инструменты и средства службы технической поддержки. (Action Request System) 53 KB
  Инструменты и средства службы технической поддержки. Техническая поддержка спектр задач Чтобы обеспечить конечным пользователям наилучшее обслуживание и оптимально использовать ресурсы службы сопровождения используется трехуровневая модель организации службы поддержки пользователей. Возможны и другие алгоритмы организации технической поддержки. Как правило организация службы сопровождения изначально обусловлена производственной необходимостью а именно оказанием технической поддержки конечным пользователям.
36258. Интеллектуальные службы администрирования. Современные программные продукты крупных компьютерных сетей (Cfengine) 104 KB
  Знания о предметной области необходимые для работы ЭС определенным образом формализованы и представлены в памяти ЭВМ в виде базы знаний которая может изменяться и дополняться в процессе развития системы. Главным достоинством ЭС является возможность накопления знаний и сохранение их длительное время. При решении задач требующих обработки большого объема знаний возможность возникновения ошибки при переборе очень мала. Также возможно возникновение трудностей чисто психологического порядка: при создании базы знаний системы эксперт может...
36259. Обеспечение информационной безопасности. Система обнаружения атак RealSecure: назначение, компоненты, возможности 83.5 KB
  Система обнаружения атак RelSecure: назначение компоненты возможности. Система RelSecure Система обнаружения атак RelSecure разработана американской компанией Internet Security Systems Inc. Система RelSecure – это интеллектуальный анализатор пакетов с расширенной базой сигнатур атак который позволяет обнаруживать враждебную деятельность и распознавать атаки на узлы Вашей корпоративной сети. Система RelSecure построена по технологии анализа сетевых пакетов в реальном масштабе времени reltime pcket nlysis относится к...
36260. Аппаратно-программные платформы администрирования. Административная консоль Exchange. Средства мониторинга серверов и трассировки сообщений 92.5 KB
  Средства мониторинга серверов и трассировки сообщений. Внешний вид административной консоли сервера Exchnge Из утилиты администрирования возможно выполнение таких функций как: создание модификация и удаление объектов каталога; создание настройка и удаление коннекторов; настройка синхронизации каталогов и репликации общих папок; контроль за состоянием серверов путем создания и запуска мониторов; установка степени подробности диагностических сообщений; трассировка сообщений; экспорт и импорт объектов...
36261. Службы Windows. Назначение и управление службами. Журнал событий. Планировщик заданий 130 KB
  Отключено Авто или Вручную У службы есть три возможности запуска: Отключено Эта служба никогда не стартует. Вручную Эта служба не будет запущена автоматически но возможен её запуск через другую службу или программу. Оставьте тип запуска Вручную если Вы не подключены к локальной сети.Оставьте его запускаемым Вручную.
36262. Технологии сбора информации 250.5 KB
  Технологии сбора информации. Информационные процессы сбор обработка и передача информации всегда играли важную роль в науке технике и жизни общества. Сбор информации это деятельность субъекта в ходе которой он получает сведения об интересующем его объекте. Обмен информацией это процесс в ходе которого источник информации ее передает а получатель принимает.