88247

БЕЗЕКВІВАЛЕНТНА І ФОНОВА ЛЕКСИКА ЯК КАТЕГОРІЇ ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВСТВА

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

Лінгвісти — дослідники лексики російської мови, у порівнянні з відповідною лексикою ряду романо-германських мов наприкінці шістдесятих років XX ст. дійшли висновку про те, що в кожного народу є свої, властиві тільки цьому народу і країні, в якій живе народ, слова.

Украинкский

2015-04-27

171 KB

2 чел.

Лекція 5-6

БЕЗЕКВІВАЛЕНТНА І ФОНОВА ЛЕКСИКА ЯК КАТЕГОРІЇ ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВСТВА

План

1. Поняття безеквівалентної та фонової лексики

1.1. Безеквівалентна лексика і реалія

1.2. Фонові знання, лексичний фон та фонова лексика

2. Принципи класифікації безеквівалентної та фонової лексики

3. Предметно-тематична класифікація безеквівалентної та фонової лексики української мови

4. Генетична класифікація безеквівалентної та фонової лексики

1.

Протягом століть філософи і лінгвісти звертали увагу на той факт, що мова тісно пов'язана з дійсністю, суспільством, цивілізацією, а отже є соціальним явищем. Мова, яка "обслуговує" яку-небудь культуру, відображає її повністю та адекватно. У мові як невід'ємній частині цивілізації й культури віддзеркалюється дійсність, в якій живе цей народ, менталітет цього народу і його ставлення до середовища, яке його оточує. Менталітет розуміємо як "соціально, історично, культурно заданий напрям формування, усвідомлення й розв'язання спектру можливих інтелектуальних завдань" (Карась, 1991, 219). Розвиток мови відбувається завдяки впливу на неї суспільства, національно-культурної спільності. На думку В.І.Абаєва, мова виступає як "сила, що формує категоризацію зовнішнього світу, мова є не що інше, як своєрідне перетворення у суспільній свідомості світу реалій" (Абаев, 1968, 216).

Лінгвісти — дослідники лексики російської мови, у порівнянні з відповідною лексикою ряду романо-германських мов наприкінці шістдесятих років XX ст. дійшли висновку про те, що в кожного народу є свої, властиві тільки цьому народу і країні, в якій живе народ, слова. Зокрема, Є.М.Верещагін зазначав, що "в лексиці кожної мови можна помітити слова, які відображають специфіку народу" (Верещагин, 1969, 16). Такі слова у лінгвістиці дістали назви "країнознавча лексика", "етнолексеми", "етнокультурна лексика, 'безеквівалентна лексика" тощо.

Слова цієї групи лексики стали об'єктом вивчення перекладознавства, лінгвокраїнознавства, контрастивної лінгвістики. Найчастіше в науковій літературі зустрічається термін "безеквівалентна лексика". Термін "безеквівалентна лексика" неоднозначно використовується в мовознавчих працях. Враховуючи цей факт, є необхідність зупинитись на питанні еволюції значення цього терміна в лінгвістиці.

1.1. Безеквівалентна лексика і реалія

На слова, в яких наявний національно-культурний компонент, першими звернули увагу перекладознавці і перекладачі на початку 40-х років XX ст., називаючи такі слова "побутовими термінами" чи "реаліями". Термін "безеквівалентна лексика" увів у науковий обіг Г.В.Шатков. За його визначенням, це "такі лексичні одиниці будь-якої мови, які на певному історичному відрізку часу зовсім не мають готових еквівалентів у лексиці іншої мови" (Шатков, 1952, 7). В основу цього визначення "безеквівалентної лексики" покладено формальний критерій: наявність чи відсутність еквівалентного словникового відповідника в іншій мові протягом певного відрізка часу. Визначення дуже приблизне щодо обсягу безеквівалентної лексики.

Інше визначення національно маркованої лексики дає Л.Соболєв, назвавши її терміном "реалія" і віднісши до цього розряду лексики "побутові і специфічно національні слова-звороти, що не мають еквівалента в побуті, а отже, і в мовах інших народів" (Соболев, 1952, 281). Як видно, ця дефініція також не дає повної інформації про таку лексику.

Досліджуючи питання передачі російської безеквівалентної лексики при перекладі радянської публіцистики англійською мовою, Г.Чернов відніс до розряду безеквівалентної лексики специфічні національно марковані слова, які розподілив на три групи: лексико-предметну, лексико-семантичну та стилістичну (Чернов, 1958). Усі національно забарвлені слова цей дослідник аналізував уже не з погляду денотативної співвіднесеності (відсутності побутового предметного еквівалента), а з погляду наявності чи відсутності у мові перекладу лексичних відповідників.

Питанням національно забарвленої лексики присвячені також перекладознавчі праці А.Федорова, О.Кундзіча, О.Жомніра, С.Ковганюка. Є.Галкіної-Федорук, О.Шумагера.

Визначення безеквівалентної лексики знаходимо у критичній статті В.А.Звегінцева "Теоретико-лингвистические предпосылки гипотезы Сепира-Уорфа", де автор зазначає, що безеквівалентну лексику складають тільки слова (не словосполучення), зміст яких іншою мовою можна передати лише описово (Звегінцев, 1960, 128). У статті немає вказівки на наявність чи відсутність у інших мовах денотата-еквівалента. Можна гадати, що йдеться про безеквівалентні способи позначення предметів, явищ чи понять позалінгвістичної дійсності.

Л.С.Бархударов, досліджуючи загальні проблеми теорії перекладу, також торкається питань безеквівалентної лексики. Вчений включає до її складу слова і стійкі словосполуки, які не мають ні повних, ні часткових еквівалентів серед одиниць іншої мови, і поділяє її на три групи: власні імена (в широкому розумінні — власні назви), так звані реалії (слова, що позначають предмети, поняття, ситуації, які не властиві практичному досвіду людей, що говорять іншою мовою — предмети матеріальної і духовної культури), і випадкові лакуни  (у вигляді слів), які не мають відповідників у лексичному складі іншої мови (Бархударов, 1975, 95).

На думку перекладознавця Л.Мікуліної, безеквівалентна лексика позначає "унікальні національні реалії" (Микулина, 1981, 79).

Значно вищим щаблем в опрацюванні безеквівалентної лексики є дослідження болгарських перекладознавців С.Влахова та С.Флоріна. На їх думку, реалії, тобто національно марковані найменування, — це "слова (і словосполучення), які називають об'єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального та історичного розвитку) одного народу і чужі іншому" (Влахов, Флорин, 1986, 55).

Слід зазначити, що в перекладознавчій літературі термін "безеквівалентна лексика" використовується в широкому розумінні — як лексика, яка включає в себе і культурно насичені слова (реалії), і так звану власне безеквівалентну лексику. Так, С.Влахов і С.Флорін (а з ними в основному погоджується Р.П.Зорівчак) вважають, що є безеквівалентні слова у вузькому розумінні — це "одиниці, які не мають з тих чи інших причин лексичних відповідників у мові перекладу" (Влахов, Флорин, 1986, 52). Такі слова, на думку вчених, так само, як і терміни, позбавлені конотації ( Влахов, Флорин, там же).

Погоджуючись з деякими положеннями С.Влахова та С.Флоріна, В.М.Манакін диференціює поняття "безеквівалентні слова" і "слова-реалії". На його думку, безеквівалентна лексика в широкому розумінні — це

- слова, що не мають однослівних еквівалентів у іншій мові,

- і слова-реалії як частина безеквівалентної лексики, що служить для позначення відсутніх в інших національних культурах предметів, а також понять, з ними пов'язаних (Манакин, 1994, 165-166).

Отже, перші не завжди наділені національно-культурним колоритом, оскільки йдеться про слова, які мають особливий спосіб маніфестації реалії в якій-небудь із зіставлюваних мов (там же, 176-177). Як приклади дослідник наводить слова української мови гречківка (поле, на якому росла або росте гречка), льонище (ділянка, з якої зібрано врожай льону), картоплище (місце, з якого зібрано картоплю), які не мають лексичних відповідників у російській мові, хоча референти існують в обох мовах. Безеквівалентність у цих словах виражається у способі презентації денотата в українській мові, хоч семантика наведених як приклади українських слів позбавлена національного колориту.

Серед безеквівалентних В.М.Манакін наводить приклади найменувань, які водночас є і безеквівалентними, і словами-реаліями, оскільки вони не мають у зіставлюваній мові лексичного відповідника і містять у семантиці національно-культурні ознаки: укр. сукуватка (борона з сукуватої ялини), скісок (сточена коса, шматок гостро сточеної коси, який використовують замість ножа, бритви), закамарок (невеличке тісне приміщення прибудова коло чого-небудь) тощо.

Дослідження безеквівалентної лексики в галузі лінгвокраїнознавства почалися значно пізніше, на початку сімдесятих років XX ст. Для позначення слів, семантика яких містить національно-культурний компонент, вчені користуються різними термінами: "слова-реалії" (Б.И.Репина, 1970), "лінгвокраїнознавчі реалії" (М.Л.Вайсбурд, 1972), "країнознавчі реалії”(И.Вуйович, 1972).

Є.Верещагін і В.Костомаров використали термін "безеквівалентна лексика" (Верещагин, Костомаров. 1973). На їх думку, значення слова — це не предмет чи явище, як можна було б гадати, а лексичне поняття, тобто набір ознак, з допомогою яких люди визначають, чи можна називати "цей предмет даним словом" (Верещагин, Костомаров, 1990. 41). Завдяки лексичному поняттю слово є (за походженням) продуктом і (за функцією) інструментом однієї з найважливіших пізнавальних здатностей людини — класифікуючої. Лексичне поняття може бути міжмовним — це "таке поняття, яке наявне в двох (трьох і більше) етнокультурах і мовних спільнотах, і без втрат інформації адекватно передається двома (трьома і більше) мовами" (Верещагин, Костомаров, 1990, 42). Як вважають вчені, слова, лексичні поняття яких є міжмовними, називаються еквівалентними. Такі слова легко перекладаються, а при їх засвоєнні допускається семантичне перенесення. І навпаки, слова, "план змісту яких неможливо зіставити з якими-небудь іншомовними лексичними поняттями, називаються безеквівалентними" (Верещагин, Костомаров, там же).

Як бачимо, незважаючи на неоднозначне використання терміна "безеквівалентна лексика", лінгвісти одностайно визнають тісний зв'язок мови і культури. Цей зв'язок найяскравіше виявляється в лексиці, у словах-носіях національно-культурного колориту.

Ми ж з вами під безеквівалентними будемо розуміти слова, основне лексичне значення яких вміщує традиційно закріплений набір етнокультурної інформації, пов'язаної з історією, економікою, побутом, культурою країни.

Безеквівалентна лексика є об'єктом дослідження лінгвістів протягом кількох десятиліть, проте до цього часу дискусійним залишається питання, як розглядати безеквівалентні слова — в межах однієї мови чи в зіставленні з іншою (або кількома)?

Переконливим є твердження С.Влахова і С.Флоріна, які вважають: "якщо якесь слово — реалія, то воно буде реалією безвідносно до тієї чи іншої мови" (Влахов, Флорин, 1986, 52).  А от уже безеквівалентна лексика у вузькому розумінні (як спосіб презентації, без культурного компонента) встановлюється в рамках пари мов (Влахов, Флорин, там же).

Важко не погодитись із думкою Р.П.Зорівчак, яка вважає, що лінгвокраїнознавство може розглядати реалію (це і є безеквівалентне слово) у площині однієї мови, а "перекладознавство завжди пов'язане принаймні з двома мовами" (Зорівчак, 1989, 49).


1.2. Фонові знання, лексичний фон та фонова лексика

Як уже зазначалось, об'єктом лінгвокраїнознавства є не тільки безеквівалентна лексика, але й фонова. У лінгвістичній літературі зустрічаються терміни "фонові знання", "лексичний фон", "фонова лексика". Між поняттями, які позначені цими словами, існує певний зв'язок, проте вони не ідентичні. Фонові знання визначаються як "обопільне знання реалій мовцем та слухачем, яке є основою мовного спілкування" (Ахманова, 1966, 498). Наявність у комунікантів у момент породження висловлення сукупності фонових знань — науково встановлений факт (Крюков, 1988, 20). Накопичуючись у свідомості людини впродовж життя, фонові знання формують смисловий рівень комунікації. Як слушно зауважує Ю.Чарняк, "важливою рисою, спільною для більшості випадків користування мовою, є застосування до тексту чи конкретного висловлювання попередньо накопичених знань для формування умовиводів" (Чарняк, 1983, 173). Фонові знання охоплюють дуже широке коло аспектів і стосуються практично всіх сфер людського життя.

В.Берков диференціював фонові знання, розподіливши їх на три групи:

1) знання загальнолюдські, тобто такі, якими володіють всі дорослі люди (інформація про зміни дня і ночі, фізіологічні процеси в організмі людини, елементарні суспільні явища тощо), незалежно від того, в якій країні вони живуть і якою мовою говорять;

2) знання регіональні, що є спільними для кількох мовних колективів (наприклад, розуміння значення жеста тощо);

3) знання країнознавчі, тобто такі, якими володіють члени окремої мовної спільності (Берков, 1975, 403).

На думку багатьох мовознавців, фонові знання належать не тільки до компетенції лінгвістики, вони можуть бути об'єктом дослідження психолінгвістики, етнографії, загальної філології.

Найповніше розвинули теорію фонових знань і розробили власну концепцію так званого лексичного фону, який стосується безпосередньо лінгвістики, а у вужчому аспекті — слова, Є.Верещагін та В.Костомаров. Лексичне поняття слова, на їх думку, це повний набір, сукупність поняттєвих сем, які забезпечують називання й упізнавання предметів чи явищ. У ході спілкування слово, називаючи певний предмет чи явище позамовної дійсності, не називає всіх характерних ознак такого предмета чи явища; воно є ніби лексичним "айсбергом", у якому значна частина інформації про об'єкт позамовної дійсності прихована, невидима, зашифрована і знаходиться у свідомості чи пам'яті члена конкретної мовної спільноти.

Згідно з континічною (або раціоналістичною) концепцією Є.Верещагіна та В.Костомарова, лексичний фон — це вся сукупність непоняттєвих семантичних доль (часток, сем), які стосуються семантики слова (Верещагин, Костомаров, 1990, 43), це "той фіксатор інформації, індивідуальної чи суспільної, яка передається в актах комунікації" (Верещагин, Костомаров, 1980, 64).

Беручи до уваги різноманітність поглядів лінгвістів на фонові знання та лексичний фон, ми  з вами будемо розуміти фонові знання як поняття видове (тобто сукупність усіх наявних у свідомості і пам'яті людей знань про елементарні явища позамовної дійсності, не пов'язаних із значенням конкретного слова), а лексичний фон як поняття родове (тобто та частина фонових знань, які наявні у свідомості членів окремої мовної спільноти і пов'язані із значенням конкретного слова).

Термін "фонова лексика" у лінгвокраїнознавство впровадили Є.Верещагін і В.Костомаров, назвавши фоновими "слова з неповноеквівалентністю фонів" (Верещагин, Костомаров, 1990, 45).

Розуміння "неповноеквівалентності фонів" можна продемонструвати конкретними прикладами. Так, кожне слово має  багатопланову "картину свого життя", що відображає явища і предмети позамовної дійсності. Той факт, що в іншій мові існує лексичний еквівалент якого-небудь слова, зовсім не означає однозначності таких слів. Найважливішими виявляються в таких словах позалінгвістичні плани, які можна зіставити; в більшості випадків вони не збігатимуться із позалінгвістичними планами іншомовних слів. Наприклад, українське слово відьма і російське ведьма мають спільне лексичне поняття: "жінка, яка, знаючись з нечистою силою, завдає людям шкоди; чаклунка" (СУМ, 1, 666; СРЯ. 1, 145), яке не дає повного уявлення про "діяльність" цієї істоти. Проте навколо кожного з цих слів є свій ореол ознак, пов'язаних з істотою, названою цим словом.

Відомо, що світ міфологічних уявлень у територіально та генетично близьких народів досить подібний, хоч і не тотожний. У цьому зв’язку спробуємо провести репрезентацію лексичного фону основних образів-символів української демонології у зіставленні з аналогічними відповідниками російської національної культури.

Відразу слід зауважити, що цитована вище фонова інформація щодо походження реєстру нечистої сили є національно-культурною, оскільки характерна для української міфології. Хоч названі міфоніми майже всі зустрічаються і в російській мові, але в ході компонентного аналізу їх семантики виявляються деякі диференціюючі елементи.

Так, наприклад, українське слово відьма має еквівалентні відповідники у російській мові — ведьма, білоруській — ведзьма, польській — wiedzma, чеській — vedma, і при значній схожості наявних поняттєвих і непоняттєвих СД у семантичній структурі цих слів є СД, які певною мірою розрізняють їх, оскільки виступають як національно марковані. Відьма — один з найяскравіших персонажів української демонології, її опис і характеристика досить детально представлені в етнографічній літературі. В українській демонології відьма символізує не лише абстрактне зло; інколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навіть смерті, і в цьому руслі її дії подібні до вампірських [9, 432]. Бліде зморшкувате обличчя, крючкуватий ніс, що ловить всілякі запахи, великі пожадливі губи, кожне око по п'ятаку, нерухомі повіки, які не може поворухнути навіть спрямований в очі сонячний промінь — ось портрет нечестивої істоти в образі жінки, без участі якої не обходилось жодне недобре діло на землі.

Національна специфіка української семеми полягає у наявності додаткових фонових СД: по-перше, тільки в нашій міфології виявляється особлива спеціалізація відьми — її уміння доїти корів; по-друге, спостерігається чітка регіональна прив’язка щодо місця проведення відьомського шабашу — Лиса Гора в Києві. Крім того, в образі української відьми злилися початки добра і зла, їх нескінченна боротьба символізує ідею дуалізму. І хоч світлі наміри змальовуються не так яскраво, як протилежні їм темні, однак і в цьому відгомоні старовинних вірувань знаходимо в основі вічну ідеальну правду: перемогу світла над пітьмою скрізь, де розповідь не обмежується повідомленням якогось епізоду боротьби, а передає весь її хід.

Русалки — це досить яскраві образи української демонології, яких часто називають богинями водоймищ. Вважалося, що ці молоді вродливі дівчата живуть на самому дні річок у чудових кришталевих палацах. Менш поширеною є думка про те, що русалки живуть під водою у гніздах, звитих із соломи і пір’я, украдених ними в селі під час Зеленого тижня. Русалки мають розкішне довге русяве або зелене волосся до колін. Цілий рік вони живуть у воді, а на землю виходять навесні, в Чистий четвер, і гуляють до осені.

У російській міфології русалка виступає в образі оголеної жінки з довгим розпущеним волоссям і риб’ячим хвостом, яка живе у воді.

За білоруським повір ям, русалки — утоплениці, вони лоскочуть людей, а як їх упіймають, служать у людей до року і виконують різні роботи; харчуються парою. Проте таке уявлення про русалок як про дорослих дівчат зустрічається лише в поезії, літературі та живописі. Народові, принаймні в Україні, воно чуже. Тут немає казок, пісень, повір’їв про таких русалок, немає і обрядів. Народові відомі лише русалки-діти. Це мертвонароджені, приспані матерями, взагалі нехрещені діти. До русалок належать також діти, вбиті матерями при народженні [5, 50.]. В українській міфології русалки є символом спокуси, небезпеки, яка чатує на людину у воді. Вони є також символом душевної печалі і туги за земним життям. Русалки можуть виступати символом краси водної стихії. Українська назва характеризує реалію як охайну, привабливу, добру до порядних людей, морально й естетично досконалу істоту, в той час як російська надає їй негативних рис: зла, нечесана, неприваблива, страшна [3, 164-165.]

Мавки є різновидом русалок. Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Мавки символізують душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті або стинають їм голови [4, 64]. У російській мові еквівалентом виступає запозичена з грецької лексема з обов’язковим атрибутивним конкретизатором — нимфа лесная. Головним диференціюючим елементом у значенні української семеми виступає географічна закріпленість побутування слова та відсутність будь-яких слів-конкретизаторів.

Лісовик — міфологічний образ, який, згідно з легендами, втілювався в подобу дуже старого кошлатого діда. Лісовик — малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям. У брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці. Його характерною особливістю була відсутність тіні. Лісовик є символом небезпеки, яка підстерігає людину в лісі. Образ його перегукується з іншими міфологічними образами: мавок, чугайстра і навіть блуду. Лісовик збиває людей з дороги, усіляко шкодить їм. У російській мові еквівалентними словами виступає цілий ряд абсолютних синонімів: лесной, лесовик, лесовой, леший, лешак. Але в українській семемі можемо виділити ряд диференціюючих фонових СД: по-перше, побутує погляд на лісовика як на «пастуха від звіра», тобто істоту, що охороняла дрібних звірів від хижаків, мисливців; по-друге, лісовики створювали в лісах сім’ї і жили як звичайні люди.

Водяник — це злий дух, втілення водної стихії як негативного й небезпечного явища. Це перетрансформований образ скинутого з Вирію чорта, який за 40 діб потрапив у водне середовище і за наказом Бога залишився. Етнографи вважають, що вірування давніх українців у водяника бере початок з язичницьких уявлень про обожнення всього, пов'язаного з водною стихією. Водяник найчастіше мав вигляд старого діда, покритого водоростями з довгого бородою і хвостом. Міг перевтілюватися у різні істоти — дитину, козла, собаку, качура, рибу тощо. Вважалося, що його володіння обмежувалися водоймищем. Розгніваний водяник міг наносити людям збитки: розливати річки, руйнувати греблі, млини, топити людей [4, 63]. Саме фонова семантична доля “можливості перевтілення водяника у різних істот” виступає як головний розрізнювальний елемент у порівнянні значення з російською семемою водяной.

Домовик — це «хатнє» божество, що опікується життям усієї родини, яка живе в одній хаті. Вважають, що домовиком ставав найавторитетніший, найшанованіший член родини, який помирав. Це був позитивний образ, язичницький символ добра і хатнього затишку. «Після скасування язичництва 988 р. церква зробила домовика образом негативним» [6, 23]. І. Нечуй-Левицький теж звертав на це увагу, зазначаючи, що у давні часи домовик був богом хатнього вогню й печі і був, певно, добрим богом, а не дідьком. Літні сільські люди й зараз вірять у те, що домовики живуть на припічку і допомагають людям у веденні домашнього господарства. Є легенди, що багаті люди самі добувають собі домовиків: беруть малесеньке куряче яйце, кладуть собі під пахву і носять 9 днів; на десятий з нього вилуплюється домовик, який вірою і правдою служить своєму господареві. Під впливом християнства образ домовика переосмислився і почав сприйматися як нечиста сила, що може завдавати шкоди в хаті. Він стає символом домашніх розладів, негараздів. В Україні вважалося, що домовик міг бути і символом охорони домашнього вогнища, захисту сім’ї, і символом злого духу та насланого на сім’ю нещастя [4, 63]. Для домовика в українській міфології, на відміну від домового, не було характерним його господарювання біля коней, заплітання їм грив, катання на них. Подібні “господарські клопоти” у нас були властиві відьмам.

Таким чином, зіставний аналіз лексичного значення формально подібних (часом навіть тотожних) демонологічних міфонімів української та інших мов засвідчив, що в семантичній структурі вони мають окремі спільні СД (особливо у розрізі лексичного поняття), але водночас налічують значну кількість відмінностей у наповненні лексичного фону, оскільки саме там засвідчуються етнокультурні риси, колорит народу.

З наведених прикладів видно, що фони слів не збігаються, вони неповноеквівалентні.

Таким чином, фоновими надалі ми будемо називати слова, лексичні фони яких містять своєрідні національно-культурні компоненти, що надають референту-денотату особливої предметно-кваліфікативної чи функціональної характеристики.

Якщо безеквівалентні слова можна інвентаризувати, то, на думку Є.Верещагіна та В.Костомарова, "кожне друге слово відрізняється своїм лексичним фоном від найближчого іншомовного відповідника, тому складання списків практично неможливе (Верещагин, Костомаров, 1990, 51). Погоджуючись у цілому зі сказаним, дехто з мовознавців робив спроби інвентаризувати фонові слова з найбільш насиченим національним колоритом.

2. Класифікація безеквівалентної та фонової лексики

Безеквівалентна та фонова лексика найяскравіше відображає в своїй семантиці своєрідність культури народу — носія мови.

Відібраний із словників лексичний матеріал найчастіше розглядається в трьох аспектах:

  •  предметно-тематичному,
  •  генетичному,
  •  функціонально-семантичному,

які відповідають теоретичним засадам вивчення мови у спектрі "мова і культура".

Над проблемами класифікації безеквівалентної та фонової лексики працювало багато лінгвістів, в основному на матеріалі російської мови. Першими безеквівалентну та фонову лексику російської мови класифікували Є.Верещагін та В.Костомаров. Враховуючи той факт, що класифікація може бути синхронною чи історичною, Є.Верещагін і В.Костомаров запропонували змішаний тип розподілу лексики, при якому генетичні основи класифікації поєднуються з тематичними, виділивши таким чином сім груп лексики:

  1.  радянізми,
  2.  слова нового побуту,
  3.  найменування предметів і явищ традиційного побуту,
  4.  історизми,
  5.  лексика фразеологізмів та афоризмів,
  6.  фольклорна лексика,
  7.  слова неросійського походження (Верещагин, Костомаров, 1990, 45-51).

Приблизно таку ж класифікацію безеквівалентної та фонової лексики російської мови подано А.А.Брагіною.

Виходячи з положення, що конкретні слова дуже часто важко перекладаються з однієї мови на іншу через їхній тісний зв'язок з позалінгвістичною дійсністю певного соціуму, дослідниця об'єднує такі слова у спільну групу безеквівалентної та фонової лексики і розподіляє їх на чотири тематичні групи:

  1.  радянізми,
  2.  традиційно-національні слова старого і нового побуту,
  3.  слова з фольклору,
  4.  деякі інші (Брагина, 1986, 7).

М.Д.Зінов'єва запропонувала інший підхід до класифікації мовних одиниць з національно-культурним компонентом у семантиці, а саме: за ступенем насиченості слів національним колоритом та належністю таких слів до власних чи загальних назв сучасної російської мови:

  1.  безеквівалентні слова,
  2.  фонові слова,
  3.  антропоніми,
  4.  топоніми,
  5.  фразеологізми,
  6.  конотативна лексика,
  7.  афоризми (Зиновьева, 1990, 23).

В.М.Манакін класифікував безеквівалентну лексику (українсько-російські паралелі) за предметно-тематичним принципом, виділивши 11 груп безеквівалентних слів. Ці слова позначають предмети матеріальної і духовної культури:

  1.  найменування предметів домашнього вжитку,
  2.  назви одягу,
  3.  назви кулінарних виробів, напоїв,
  4.  топоніми,
  5.  фразеологізми,
  6.  конотативна лексика,
  7.  назви будівель і їх частин,
  8.  назви різних осіб,
  9.  назви музичних інструментів,
  10.  найменування історичних реалій (домашнього начиння, одягу, осіб, одиниць виміру, грошей),
  11.  інші найменування.

Як зазначає дослідник, список безеквівалентних слів кожної конкретної мови в синхронічному плані "більш-менш постійний" (Манакин, 1994, 165-176).

С.Влахов та С.Флорін класифікували російські реалії за чотирма параметрами:

  1.  предметним принципом,
  2.  місцевим принципом,
  3.  часовим принципом,
  4.  перекладацьким принципом.

Предметний принцип класифікації включає три категорії реалій, а саме: географічні реалії, етнографічні реалії, суспільно-політичні реалії, які налічують 44 тематичні групи лексики (Влахов, Флорин, 1986, 59-64).

3. Предметно-тематична класифікація безеквівалентної та фонової лексики української мови

Безеквівалентна та фонова лексика презентує всі найхарактерніші атрибути матеріальної і духовної культури народу, які накопичувались протягом довгого історичного розвитку нації. Виявлена у лексикографічних джерелах національно забарвлена лексика становить незначну кількість найменувань. Наявність у будь-якій мові взагалі незначної кількості безеквівалентної лексики пояснюється тим, що всі мови "творились не тільки з колись одержаної в спадщину відповідної стійкої матерії, а також із того, що незалежно одна від одної мови формувались у процесі праці людини над їх формуванням, зберігаючи при цьому риси спільнолюдського психофізичного джерела такої творчості" (Булаховський, 1975, 1, 191). Тобто в процесі формування та еволюції мови беруть участь як загальнолюдські позамовні фактори, і тоді виникають "аналогічні явища в не пов'язаних між собою мовах" (там же), так і національно-культурні явища, і тоді у мові виникають особливі національно-культурні ознаки. Багато виявлених найменувань належать до активного словникового складу сучасної української мови. Деякі  маловідомі або зовсім невідомі сучасним носіям мови внаслідок зникнення предметів і явищ позамовної дійсності, які вони позначали.

Запропонована Л.М.Дяченко класифікація безеквівалентної та фонової лексики є синхронно-історичною і налічує 26 предметно-тематичних груп.

1. Назви історичних реалій:

а) осіб за родом занять, посадою, походженням: дейнека (СУМ), чумак (СУМ), посполитий (СУМ), тума (СУМ), гайдамака (СУМ), опришок (СУМ), січовик (СУМ), січовий (СУМ), гетьман (СУМ), сотник (СУМ), джура (СУМ), сердюк (СУМ), хорунжий (СУМ), курінний (СУМ);

б) військових дій, організацій: січ (СУМ), курінь (СУМ), герць (СУМ);

в) державно-правових дій та місць, де відбувався суд: евекта (УМЕ), індукта (УМЕ), квестія (УМЕ, ЕСУМ), копа (СУМ), копитник (СУМ), коповище (СУМ);

г) предметів державної атрибутики: калкан (УМЕ);

д) зброї та військових транспортних засобів: бердиш (СУМ), карабеля (СУМ), чайка (СУМ);

2. Найменування старовинних одиниць виміру, грошей:

а) одиниць виміру: міток (СУМ), пасмо (СУМ), чисниця (СУМ), лан (СУМ), миля (СУМ), осьмуха (СУМ), кроква (СУМ), мажа (СУМ), гони (СУМ), солянка (Винник);

б) грошей (в тому числі сучасних): орлянка (УМЕ), копишник (СУМ), осьмак (УМЕ), семигривеник (СУМ), гривеник (СУМ), гривня (СУМ), карбованець (СУМ), купонокарбованець, гривня'

3. Назви предметів матеріальної культури:

а) традиційного старовинного та сучасного побуту: скісок (СУМ), солом'яник (СУМ), копаниці (УМЕ), рушник (СУМ), постоли (СУМ), колиска (СУМ), китайка (СУМ), личак (СУМ), тачанка (СУМ), ослін (СУМ), домовина (СУМ), куманець (СУМ), лава (СУМ); шаланда (СУМ, УМЕ), суку ватка (СУМ);

б) будівель та їх частин: колиба (УМЕ), загата (СУМ), саж (СУМ), хата (СУМ, УМЕ), комора (СУМ, УМЕ), стріха (СУМ), віконниця (СУМ), призьба (СУМ);

в) традиційного одягу і його елементів, взуття, головних уборів: кунтуш (СУМ), кожух (СУМ), корсетка (СУМ), карабулі (УМЕ), кирея (СУМ), очіпок (СУМ), кобеняк (СУМ), кептар (СУМ, ЕСУМ), кибалка (СУМ, ЕСУМ), жупан (СУМ), намітка (СУМ), свита (СУМ), запаска (СУМ), юпка (СУМ), шлик (СУМ), плахта (СУМ), калигва (УМЕ), гуцулка (СУМ);

г) прикрас: ґердан (ЕСУМ, УМЕ), зґарда (ЕСУМ, СУМ), чепрага (СУМ);

д) страв, їжі, напоїв: кров'янка (УМ), сало (СУМ), бе'вка (СУМ), каленик (УМЕ), галушки (СУМ), кримка (СУМ, УМЕ), вергуни (СУМ), вареники (СУМ), капусняк (УМ), борщ (СУМ), балабушки (УМЕ), чемерівка (СУМ), запіканка (СУМ), варенуха (ЕСУМ, УМЕ), пампушки (УМ).

4. Найменування явищ і предметів духовної культури:

а) музичних інструментів та виконавців: флояра (СУМ), ліра (УМЕ, СУМ), басоля (СУМ), бандура (СУМ), трембіта(СУМ), торбан (СУМ), кобза (СУМ), сопілка (СУМ), бандрист (СУМ), кобзар (СУМ), лірник (УМЕ).

б)   ігор,   танців   (у   тому   числі   обрядових):   коломийка(СУМ), гуцулка (СУМ), гопак (СУМ), обертає (СУМ), козачок (СУМ), подоляночка (УМЕ), журавель  (УМЕ), гайдук (СУМ), кругляк (УМЕ), корогід (УМЕ), веснянка (СУМ), ворон (СУМ);

в) звичаїв, обрядів, ритуалів та предметів, з ними пов'язаних: толока (УМЕ, СУМ), вечорниці (СУМ), досвітки (СУМ), голосіння (СУМ), проводи (Зорівчак), прапірок (УМЕ), борода (СУМ);

г) предметів для здійснення обрядів: протір (УМЕ);

д) зачісок: левержет (СУМ, УМЕ), оселедець (СУМ), дрібушки (СУМ);

е) міфічних та демонічних істот: русалка (СУМ), відьма (СУМ), злидні (СУМ), домовик (СУМ), лісна, лісниця (УМЕ), полісун (Плачинда), лизун (УМЕ), Ох (УМЕ), кобиляча голова (УМЕ), марчук (УМЕ).

5. Назви етнічних реалій:

а) етнонімів: поліщуки (УМЕ), подоляки (подоляни) (СУМ), верховинці (СУМ), лемки (СУМ), гуцули (СУМ. ЕСУМ), бойки (СУМ, ЕСУМ), буковинці (СУМ)

б) кличок: хохол (УМЕ), лях(ляхва) (УМЕ, СУМ), кацап (УМЕ, ЕСУМ);

в) осіб за родом діяльності: чорнобилець, ліквідатор.

6. Назви географічних реалій:

а) особливостей місцевості за рельєфом земної поверхні: моква (СУМ), надріччя (СУМ), низькоділ (СУМ), оболонь (СУМ, УМЕ), солонець (СУМ), верховина (СУМ), прилуки (УМЕ), прилука (СУМ);

б) назви реалій фізичної географії, пов'язані з діяльністю людини: плай (СУМ, УМЕ), полонина (УМЕ);

7. Найменування реалії, що позначає державний символ: тризуб.

8. Інші назви: ватра (СУМ).

У наведеній класифікації Л.М.Дяченко не врахований шар лексики, який лінгвісти відносять до радянізмів. Такий шар лексики, на думку автора, не може бути джерелом інформації про національну культуру, оскільки радянізми, як і поняття, які вони позначають, відображають інтернаціональне у культурах кільканадцяти народів, у тому числі й українців.

Дослідники національно маркованої лексики також одностайно відносять до безеквівалентних слів антропоніми, топоніми, власні імена, прізвища, власні географічні назви.

Не внесені у реєстр і назви деяких релігійних та національних свят, звичаїв, які безсумнівно відображають національно-культурний бік життя народу (Пилипівка, м'ясниці, Спасівка, Петрівка, сороковини, дев'ятини, Покрова, Стрітення тощо), оскільки їх можна вважати національне маркованими номінаціями регіонального рівня (наявні в культурі росіян, білорусів).

Характерні для української мови звертання добродій, добродійка як національно забарвлену модель дейксиса Л.М.Дяченко також віднесить до безеквівалентних слів. Однак ці слова не можна "вписати" в предметно-тематичну класифікацію, вони входять у функціонально-семантичний реєстр.

Генетична класифікація безеквівалентної та фонової лексики

Спосіб існування мови — це її розвиток, невід'ємний від розвитку культури того народу, що нею користується. Сучасна українська мова — це складна динамічна культурно-історична система, витоки якої зароджувались у глибинах слов'янського світу. Формуючись на народно-розмовній основі, вона увібрала в себе всі писемно-літературні традиції попередньої доби і кращі надбання народнопоетичної творчості.

Лексика, як відомо, найрухоміша підсистема мови. Будучи дуже "чутливою" до "змін соціального ладу, до розвитку виробництва, культури, науки та ін.", лексика української мови "відбила численні нашарування історичних часів" (Булаховський, 1977, 2, 212).

Початок розвитку значення лексеми пов'язаний з її походженням. Генезис національно маркованих найменувань сучасної української літературної мови — явище складне і своєрідне: риси національної самобутності виникали в різні часи, в різних соціально-політичних умовах, в різних стилях мови.

Національно забарвлену лексику можна розподілити на три великі генетично зумовлені групи:

  1.  власне українські національно марковані номінації,
  2.  спільнослов'янські назви, які розвинули в українській мові національно марковані ЛСВ
  3.  різномовні запозичення;

Кожна з цих груп має дрібніший поділ.

1. Найбільшою у кількісному плані є група власне українських безеквівалентних та фонових найменувань, серед яких розрізняємо три генетичних підгрупи:

1) власне українські номінації, утворені на спільнослов'янському (праслов'янському, давньоруському, церковно-слов'янському) мовному грунті: подоляк, подоляночка, низькоділ від прасл. "долина, низина" (ЕСУМ, 2, 89); солянка, солонець від давньоруськ. соль "сіль" (Фасмер, 3, 715); капусняк від церковносл. капуста "страва" (ЕСУМ, 2, 379); кров'янка від прасл. "кров" (ЕСУМ, 3, 99); прилука, прилуки від прасл. "затока, луг, вигин річки" (ЕСУМ, 3, 302); надріччя від давньоруськ.  "ріка"  (Фасмер,  3,  501);  поліщук, полісун, лісна, лісниця від прасл. “простір, порослий деревами" (ЕСУМ, 3, 266); моква від прасл. "вступити в болото" (ЕСУМ, 3, 499); вергуни від прасл. *вергти "плести" (ЕСУМ, 1, 352); осьмуха від прасл. "вісім" (Фасмер, 1. 317); галушка від прасл. "голий" (ЕСУМ, 1, 455); семигривеник від прасл. "сім" (Фасмер, 3, 599) і прасл. "грошова одиниця, прикраса" (ЕСУМ, 1, 593); сотник, соцький, сотня від прасл. "сто" (Фасмер, 3, 728); гопак від прасл. вигуку   гоп,   що   спонукає   до   стрибка   або   супроводжує   його (ЕСУМ, 1, 562); чемерівка від сп.сл. “отруйна рослина чемериця" (Фасмер, 4, 331). чемерівка від сп.сл. “отруйна рослина чемериця" (Фасмер, 4, 331); домовина від прасл. "хата" (ЕСУМ, 2, 109); обертас від прасл. "вертіти, завертати" (Фасмер, 3, 106); каленик від прасл., що є похідним від "мокра земля" (ЕСУМ, 2, 350); копаниці від прасл. "бити ногою землю" (ЕСУМ, 2, 565); кругляк від прасл. "щось скручене, круг" (ЕСУМ, 4, 107); віконниця від прасл. "вікно" (ЕСУМ, 1, 398); марчук від давньоруськ. марть "назва місяця" (Преображенскйй, 1, 511); веснянка від прасл. "весна" (ЕСУМ, 1, 363); сукуватка від прасл. "виступ на дереві, сучок" (Фасмер, 3, 798); верховина, верховинці від прасл. "верхня частина" (ЕСУМ, 1, 361); досвітки від  прасл. "світ",   "день"   (Фасмер,   3,   575);   скісок  від прасл. "коса" (ЕСУМ, 3, 48); солом'яник від прасл. "соломина" (Фасмер, З, 713); голосіння від прасл. "голос" (ЕСУМ, 1, 554); січ від прасл. "насікати, висікати" (Фасмер, 3, 593, 615); вареники, варенуха від прасл. "варити" (ЕСУМ, 1, 332); сопілка від церковносл. "дудка, труба", "грати на трубі" (Фасмер, 3, 710); макітра від прасл. "мак"   і  терти   (ЕСУМ,   3,   364,   366);  макогін  від прасл. "мак" і "гнати" (ЕСУМ), 1, 535).

2) власне українські номінації, утворені від назв староукраїнської мови, діалектів української мови, сучасної української літературної мови: бойки від діал. вигуку бойє "їй богу" (ЕСУМ, 1, 223); лемки від діал. частки лем "тільки, лише" (ЕСУМ, 3, 220); буковинці від укр. бук "палка, різка" (ЕСУМ, 1, 284); хохол від ст. укр. хохолі "пучок волосся на голеній голові" (Грінченко, 3,65); кацап від ст. укр. как цап (ЕСУМ, 2, 408); кибалка від ст. укр. ґибалка, пов'язаного з бгати "скручувати" (ЕСУМ, 2, 428); бандурист від укр. бандура (ЕСУМ, 1, 133); кобзар від укр. кобза (ЕСУМ, 2, 476),

3) власне українські номінації, утворені на іншомовному ґрунті: корсетка від польськ. "широкий пояс під сукнею" (ЕСУМ, 3,44); запаска від польськ. "пояс, ремінь" (Фасмер, З, 210); дрібушки від давньоісландськ. "осколки, рештки" (ЕСУМ, 2, 128); карбованець від нім. "карбувати — робити зарубки" (ЕСУМ, 388); купонокарбованець від франц. "частина документа, що відрізається" (СИС, 385); кримка від крим.-татар. "рів" (Фасмер, 2, 389).

2. Безеквівалентні та фонові слова спільнослов'янського походження: копа від прасл. "купа, копиця", "одиниця виміру", "громада" (ЕСУМ, 2, 564); очіпок від прасл. "жіночий головний убір" (Фасмер, 3, 178); кожух від прасл. "козья  (шкіра)"  (Фасмер,  2,  277); лава від прасл. "лава, дошка" (ЕСУМ, 3, 176); стріха від прасл. "край даху, що звисає" (Фасмер, 3, 776); борода від прасл. "борода" (ЕСУМ, 1, 231); вечорниці від прасл. "вечір" (ЕСУМ, 1, 367); лях від прасл. "житель рівнин" (ЕСУМ, З, 344); кроква від прасл. "розсоха" (ЕСУМ, 3, 101); гони від давньоруськ. "орна ділянка" (Фасмер, 1, 436); плахта від прасл. "завіса" (Фасмер, 3, 276); рушник від давньоруськ. "рука" (Фасмер, 3, 515); саж від прасл. "саджу" (Фасмер, 3, 544); комора від церк. сл. комора "палата" (ЕСУМ, 2, 540); личак від прасл. "лико" (ЕСУМ, З, 233); борщ від прасл. "борщівник" (ЕСУМ, 1, 236); гривня від прасл. "прикраса, грошова одиниця" (ЕСУМ, 1, 593); пасмо від прасл. "ланка, частина тину", "стебло між двома вузлами" (Фасмер, 3, 212); лизун від прасл. "лизати" (ЕСУМ, 3, 231); чайка від прасл. як похідна назва від крику цього птаха (Фасмер, 4, 311); злидні від прасл. "поганий" (ЕСУМ, 2, 266) і "день" (ЕСУМ, 2, 34).

3.   Українські   національно   забарвлені   номінації   давньоруського походження (наявні в східнослов'янських мовах): відьма з давньоруськ. "жінка з надприродною силою" (ЕСУМ, 1, 396); берковець з давньоруськ. "міра ваги міста Бьоркьона" (Фасмер, 1, 156); русалка з давньоруськ. "свято весни" (Фасмер, 3, 520); китайка з давньоруськ. як похідне утворення від назви Китай (ЕСУМ, 2, 439).

4. Безеквівалентні та фонові слова, запозичені з інших мов.

1) польські запозичення: зґарда від "намисто з монет" (ЕСУМ, 3, 143); кунтуш від "верхній одяг" (ЕСУМ, 3, 143); торбан від "вид лютні (Фасмер, 4, 82); карабеля від "крива шабля" (ЕСУМ, 2, 381); тачанка як усічена форма від "вид візка" (Фасмер, 4, 29); солтис від "сільський староста" (57?, 1978, 3, 275); посполитий від "простолюдини, народ" (Фасмер, 3, 340); герць від "окрема сутичка перед боєм" (ЕСУМ, 1, 501); хорунжий від " козацький військовий чин" (Фасмер, 4, 269).

2) номінації, запозичені через польське посередництво з:

а) німецької — війт з нім. "наглядач, правитель" через польськ. "староста" (ЕСУМ, 1, 397), гетьман з нім "капітан" через польськ. "капітан, головнокомандувач" (ЕСУМ, 1. 242), лан з нім. "льон" через польськ. "поле, нива" (ЕСУМ, 3, 190);

б) італійської — жупан з італ. "селянський каптан" через польськ. "селянський каптан" (ЕСУМ, 2, 209); басоля з італ. "невеликий контрабас" через польськ. "контрабас" (ЕСУМ, 1, 147);

3) Слова турецького походження: гайдамака від "розбійник" (ЕСУМ, 1, 453), сердюк від "провідник, спостережник" (Фасмер, 3, 606), постіл від "черевик" (Фасмер, 3, 341), кирея від "широкий плащ" (ЕСУМ, 2, 435), козак від "козак" (ЕСУМ, 2, 496), дейнека від "палиця" (ЕСУМ, 2, 25), кобза від "вид однострунної гітари" (ЕСУМ, 2, 476), калкан від "щит з умбоном" (Фасмер, 2, 169);

4) слова, запозичені з кримсько-татарської мови: куманець від "кухоль" (ЕСУМ, 3, 139), мажа від "віз" (ЕСУМ, 3, 358).

5) запозичення з кипчацької мови: джура від "хлопець до коней" (ЕСУМ, 2, 54);

6) запозичення з чагатайської мови: курінь від "натовп", "плем'я", "загін воїнів" (ЕСУМ, 3, 154);

7) запозичення з уйгурської мови: чумак від : "сильний, міцний" (Фасмер, 4, 382);

8) запозичення з угорської мови: кобеняк від "плащ" (ЕСУМ, 2, 476), хата від "дім" (Фасмер, 4, 226), гайдук від "розбійник" (ЕСУМ, 1, 453);

9) запозичення з румунської мови: ґердан від "намисто, буси" (ЕСУМ, 1, 499), шлик від "висока шапка у бояр" (Фасмер, 4, 455), ватра від "вогонь" (ЕСУМ, 1, 340), колиба від "халупка" (ЕСУМ, 2, 510);

10) латинські запозичення: евекта від "те, що вивозиться" (СІС, 281), індукта від "той, що ввозять" (СІС, 348), квестія від "питання, справа, пошук, дослідження" (ЕСУМ, 2, 416), бердиш від "легка сокирка" (Фасмер, 1, 153),

11)  запозичення з молдавської мови:  кептар  від  кептар "безрукавка" (ЕСУМ, 2, 424),

12) запозичення з французької мови: шаланда від "судно" (Фасмер, 4, 397),

13) запозичення з грецької мови: ліра від "музичний інструмент" (ЕСУМ, 4, 521), бандура від "цитра" (ЕСУМ, 1, 133).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

48087. Оптическое материаловедение 442.58 KB
  В это время потребность оптического производства в разнообразных оптических приборах составляет несколько тысяч тонн стекла. При этом полностью обеспечивается отечественное оптическое приборостроение в стекле, которое частично идет на экспорт. Расход оптических кристаллов достигает десятки тонн.
48088. Основи наукових досліджень 304.5 KB
  Наука і наукове дослідження Роль і місце науки в соціальноекономічному розвитку суспільства. Наукове дослідження. Об'єкт мета та етапи наукового дослідження. Наука є складовою загальнолюдської культури і тому кожна людина повинна знати що таке наука наукові дослідження та як вони проводяться.
48089. Історія України 574.5 KB
  Вступ до курсу Історія України. Предмет має назву Історія України тобто розкриває і аналізує життя наших предків. Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території.
48090. Сервісологія. Опорні конспекти лекцій 222 KB
  ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ ПОТРЕБ Мета і завдання дисципліни “Сервісологіяâ€. Основні поняття теорії потреб. Поняття “потреб膓необхідностіâ€ “бажання†“надмірної потребиâ€. Потреби нагальні первинні та; вторинні індивідуальні та суспільні; матеріальні та духовні.
48091. Органічна хімія. Опорні лекції 1.47 MB
  Алкани Алкани насичені вуглеводні парафіни – сполуки Карбону і Гідрогену в молекулах яких всі валентності насичені атомами Гідрогену. Розміщення бокових відгалужень у вигляді радикалів визначається порядковим номером атомів Карбону карбонового ланцюга. Нумерацію атомів Карбону в головному карбоновому ланцюзі починають з ближнього кінця де розміщується замісник – радикал.
48092. Теоретичні основи фінансового аналізу 769.5 KB
  Значення і теоретичні основи фінансового аналізу Роль фінансового аналізу в управлінні фінансовою діяльністю підприємства. Метод фінансового аналізу Роль фінансового аналізу в управлінні фінансовою діяльністю підприємства. Фінансовий аналіз – засіб пізнання фінансового механізму підприємства процесів формування і використання фінансових ресурсів для здійснення діяльності. Як відомо у процесі функціонування будьякого підприємства циклічно відбувається: залучення необхідних ресурсів; з’єднання їх у виробничому процесі; реалізація...
48093. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ 1.11 MB
  Головною заслугою фізіократів є те що вони вперше перенесли предмет економічного дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і цим заклали фундамент для аналізу капіталістичного виробництва Класична політекономія Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії В. Виходячи із сучасної практики важко не критикувати положення марксизму щодо економічної неспроможності капіталістичного виробництва та безперспективності його розвитку.Маркс з великою силою свого таланту логічно...
48094. ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО 61 KB
  Предмет система і джерела земельного права; земельна реформа в Україні. Предмет методи принципи і система земельного права. Джерела земельного права України їх класифікація.
48095. Навчально-методичні матеріали. Земельне право 409.5 KB
  В сучасних умовах актуальність цих відносин значно підвищилась у зв’язку з проведенням земельної реформи приватизації землі прийняттям нового Земельного Кодексу України. Проблеми даної навчальної дисципліни висвітлюються на базі сучасних і нормативних документів: Конституції України Земельного кодексу України Кодексів інших галузей права указів Президента України декретів і постанов Кабінету Міністрів України відомчих нормативних актів що регулюють земельні правовідносини в державі. Джерела земельного права України і їх...