88248

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА БЕЗЕКВІВАЛЕНТНИХ ТА ФОНОВИХ СЛІВ

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

У процесі аналізу такої лексики було помічено, що в словах, які на перший погляд (гіпотетично) є носіями яких-небудь етнокультурних ознак, специфіка виявляється по-різному з погляду семантики, денотативно-сигніфікативних еталонів, предметно-логічного змісту.

Украинкский

2015-04-27

133.5 KB

0 чел.

Лекція 7

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА

БЕЗЕКВІВАЛЕНТНИХ ТА ФОНОВИХ СЛІВ

План

  1.  Функціонально-семантичні особливості безеквівалентних слів, що позначають національно-історичні реалії
  2.  Повністю поняттєво безеквівалентна лексика
  3.  Частково поняттєво безеквівалентні найменування

1.

Об'єктивно поняття безеквівалентності якоюсь мірою умовне. Відомо, що немає "чистих" від явищ інтерференції мов. Про відсутність "чистих мов" (а отже й "чистих", абсолютно безеквівалентних слів) говорив у свій час Л.Булаховський, застерігаючи деяких мовознавців від прагнення "заявити претензії на абсолютну чистоту якоїсь, переважно рідної" мови (Булаховський, 1975, 1, 266). Однак констатація цього факту "не дає права зменшувати значення приниципово важливого іншого діяння ... в окремих мовах саме внутрішніх законів їх розвитку, що ... найвиразніше визначають їх обличчя" (Булаховський, 1975, 1, 266). Цим обличчям мови (крім інших важливих ознак) є національно забарвлена лексика.

У процесі аналізу такої лексики було помічено, що в словах, які на перший погляд (гіпотетично) є носіями яких-небудь етнокультурних ознак, специфіка виявляється по-різному з погляду семантики, денотативно-сигніфікативних еталонів, предметно-логічного змісту.

Слова, семантика яких наділена елементами національної специфіки, різняться між собою:

1) за характером національно-культурних ознак;

2) за ступенем специфічності, національної маркованості.

Для визначення коефіцієнта безеквівалентності треба враховувати всі елементи компонентного складу семеми (не тільки спільні та відмінні риси денотативно-сигніфікативних зв'язків):

А) наявність національно маркованих поняттєвих та не поняттєвих (фонових) сем,

Б) їх якісний склад (диференційні, ідеологічні компоненти),

В) наявність регіональних сем тощо.

Врахування всіх аспектів аналізу лексики дає можливість класифікувати виявлені безеквівалентні найменування, визначити їхній лексико-семантичний статус.

За характером і ступенем наявності національно-культурної ознаки, лексику, яка позначає культурно-історичні реалії, можна поділити на дві категорії:

1. Повністю поняттєво безеквівалентна лексика. Такі слова при зіставленні з іншомовними лексичними одиницями виявляють не тільки різні денотативно-сигніфікативні компоненти, але й відмінні лексичні поняття.

2. Частково поняттєво безеквівалентна лексика. Значення таких слів у зіставлюваних мовах можуть відрізнятись поняттєвими семами чи денотативно-сигніфікативними зв'язками або тим і іншим у комплексі, кількістю диференційних елементів у лексичному понятті.

2. Повністю поняттєво безеквівалентна лексика

Найменування цієї категорії лексики налічують кілька семантичних підгруп.

Перша з них об'єднує багатозначні слова, у яких одне або два значення — безеквівалентні, які й узяті для аналізу: сотня, гайдамака, гетьман, курінь, хорунжий. Лексичні поняття цих слів формувалися на основі запозичених кількох або однієї семи іншомовної лексеми. Наприклад, у слові хорунжий є ЛСВ — "у 17-18 ст. в Україні особа, що входила до складу генеральної старшини" (УРЕС, 3, 583; СУМ, 11, 131) "І головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем великого полкового і малого прапора" (СУМ, 11, 131). Згадане лексичне поняття як безеквівалентний ЛСВ лексеми хорунжий сформувалося навколо домінантних у польській мові лексичних компонентів 'військо', 'прапор', 'прапороносець', 'унтер-офіцер' (51?, 1978, 1, 272). Номінація хорунжий імпліцитно складається по суті з тих же СД, але в іншій комбінації і з диференційними поняттєвими додатками, які створюють інше лексичне поняття, відображаючи реалію, якої немає в польській мові: "інспектор війська", "член генеральної старшини", ''охоронець (не прапороносець) великого і малого полкового прапора". Фонові СД — це історичні рамки функціонування явища-реалії — "17-18 ст." При зіставленні ЛСВ хорунжий української мови з семемою російської мови хорунжий яка називає "козачий офіцерський чин у царській армії, який відповідає підпоручику" (СРЯ, 4, 621), виявлено, що лексичні поняття порівнюваних найменувань мають різну денотативну спрямованість: в українській мові слово називає людину, що займає військову посаду, російське слово — військовий чин.

В українській мові є ще один ЛСВ слова хорунжий -"один з учасників весільного обряду" (Грінченко, 4, 411), який, очевидно, слід кваліфікувати як маргінальний ЛСВ діалектного рівня (за Л.М.Васильєвим) до першого ЛСВ хорунжий, семантичний зв'язок з яким здійснюється експліцитно, шляхом метафоризованої трансформації поняттєвих сем основного значення "той, що несе прапор" (СУМ, 11, 131).

Значення безеквівалентного ЛСВ слова гетьман також ніби нанизане на стрижень із запозичених іншомовних сем. Гетьман можна кваліфікувати як семему з регіональними семами. Наприклад, у Польщі і Литві гетьманом називали вищого воєначальника, а в Молдові — командуючого військом (УРЕС, 1, 396), в Україні — виборного ватажка козацького війська Запорізької Січі (СУМ, 2. 58), главу реєстрових козаків (УРЕС, 1, 396). Як видно, поняттєве ядро в українській і польській мовах формується навколо сем 'військовий', 'начальник', надаючи таким чином слову гетьман статусу лексеми з регіональними семами. При детальнішій семантизації значення гетьман виявляється, що фонові семи в польській і українській мовах також відрізняються: у Польщі та Литві — призначений командуючий, в Україні — виборний.

У значенні гетьман-2 в українській мові поняттєвий стрижень складається з національно-культурних сем, яких немає в інших мовах: "верховний правитель України" ... (СУМ, 2, 58). Семи 'глава', 'держави' виникли всередині даної історичної спільності людей і суттєво змінили лексичне значення. Вихідні (або первинні) значення-синоніми "голова", "начальник", "вожак", "староста", "найстарший" потенційно, але імпліцитно існують (як відомо, семи безслідно не зникають в процесі еволюції значення) і в прихованому вигляді вказують, що гетьман2, хоч і є похідним, — семантично завершене поняття. Національно-культурні поняттєві семи дають підставу вважати слово поняттєво безеквівалентним. У польській мові є значення лексеми hetтап2 — "найсильніша фігура в шахах, ферзь" (SJР, 1978, 1, 739). Отже, ЛСВ hetтап2 у польській мові — також національно маркована номінація. Описані слова гетьман і хорунжий — багатозначні лексеми, безеквівалентні ЛСВ яких в українській мові формувалися на основі запозичених стрижневих сем.

Друга підгрупа об'єднує багатозначні слова копа, гривня, тума. Безеквівалентність цих найменувань сфокусована в одному із значень на ґрунті національно-культурних денотативно-сигніфікативних компонентів.

Наприклад, лексема копа в українській мові має чотири значення. Три з них — "стіжок із 60 снопів хліба ...", "одиниця лічби, що дорівнює 60", "одиниця лічби грошей — 50 копійок" (СУМ, 4, 278) — мають подібні або еквівалентні значення в інших мовах. У болгарській копа — "купа" (Фасмер, 2, 316), польській koра — "60 штук чогось", "складене в скирту сіно, солома" (SJP, 1978, 1, 1007), чеській kора — "одиниця лічби — 60 штук", білоруській копа — "копиця сіна". "одиниця лічби — 60 штук" (ЕСУМ, 2, 564). Проте ЛСВ української мови копа4 — "в Україні 15-18 ст. збори сільської громади для розв'язання судових та громадських справ" — не зустрічається у жодній із вищезгаданих мов, у тому числі й російській.

Безеквівалентність значення копа4, крім згаданих специфічних компонентів, зумовлює успадкована від праслов'янського слова koра сема-поняття 'громада', якої не успадкувала жодна інша слов'янська лексема. Слід зауважити, що ні поняттєве ядро в цілому, ні окремі поняттєві семи ЛСВ копа4 не мають у зіставлюваних звукових аналогах ідентифікуючих лексичних компонентів. Однак у польській мові також є безеквівалентний варіант — семема kора3 "заокруглена, куполоподібна гірська вершина" (51?, 1978, 1, 1007).

До цієї підгрупи безеквівалентних найменувань віднесена багатозначна лексема гривня, яка також відома у кількох слов'янських мовах. При всій різноманітності значень у мовах, де слово зустрічається, домінантними є міжмовні семи 'прикраса' і 'певне відношення до коштовного металу'. Наприклад, російське слово гривна означає "грошова і вагова одиниця у вигляді срібного злитка ...", "срібна чи золота шийна прикраса" (ССРЛЯ, 1954, 3, 399), болгарське гривна, називає "браслет" (ЕСУМ, 1, 539; Винник, 1964, 223), чеська номінація — "одиниця ваги" (Винник, 1964, 223), білоруська назва означає "намисто, каблучка", "вага золота чи срібла" (ЕСУМ, 1, 539: ТСБМ, 2, 88), польське слово означає "грошовий штраф", "певна кількість срібла чи золота", "монетарна вага срібла", "пучок 40-60 шкірок хутра" (1960, 2, 1359-1360), українська назва гривня — "намисто з дукачів", "мідна монета ...", "міра ваги" (Є.Чернов, 1960, 87; СУМ, 2, 166). Як видно із зіставлення, специфічністю денотативного компонента позначена українська семема – гривня2, яка називає "мідну монету в три, а в деяких місцях — у дві з половиною копійки" (СУМ, 2, 166). Слово було назвою офіційної грошової одиниці в Україні. Неофіційно, як зазначає Є.Чернов, гривня ще означала "0,5 карбованця, або 50 грошей" (Є.Чернов, 1960, 87-88). Поняттєві семи двох останніх слів є тими складовими елементами їхніх лексичних понять, які забезпечують упізнавання та іменування безеквівалентних ЛСВ. На фоні польського слова grzywпа та російського гривна український звуковий аналог має свій набір поняттєвих сем, який виділяє її в окремий, національно окреслений клас денотатів: монета виготовлена з міді і має конкретну грошову вартість. Як зазначає Є.Чернов, українська гривня хронологічно пізніше, за часів Центральної Ради, набула значення 0,5 карбованця або 50 грошей (1960, 89). Окремі поняттєві семи (а саме: 'конкретна частина', половина 'карбованця') останнього найменування диференціюють його значення від гривні2 (СУМ, 2, 166). Оскільки український карбованець був срібний, то назва гривня як 0,5 карбованця означає срібну монету. Виходить, що семи раніше описаного лексичного поняття гривня, як 2,5 чи 3 копійки змінилися на інші; мова вже йде про монету не мідну, а срібну, крім того, іншої грошової вартості. Значення лексеми як грошової одиниці в першому і в другому варіантах щодо російської, польської, білоруської та інших мов є поняттєво безеквівалентним.

Від багатозначних лексем другої підгрупи утворилися також безеквівалентні деривати.

Наприклад, коповище, копитник називає місцевість і місце, де відбувався копний суд (ЕСУМ, 2. 564), крім того, копитник означає ще й "півкарбованець" (ЕСУМ, 2, 564), а копником називався "член копного суду" (там же).

Похідна назва гривеник означає "срібну монету вартістю в 10 копійок" і постійно має одне значення (Є.Чернов, 1960. 90, 126), а також є синонімом до ЛСВ гривня3 (СУМ, 2, 166). Як доводить Є.Чернов, гривеник — це номінація національної грошової одиниці в Україні в 40-х рр. XIX ст. Денотативний компонент структури слова позначає характерний атрибут української культури. Лексичне поняття російського слова гривеник — "дрібна срібна монета або сума дрібних грошей, що становить 10 копійок" (ССРЛЯ, 3, 399), як видно з дефініції, не тотожне з українським: має як ідентифікуючі елементи-семи — 'монета (але не срібна)' і '10 копійок', так і диференційні — 'сума (розсипом, такої вартості, як 10 копійок) у довільному наборі' монет. Цілком очевидно, що і денотативно-сигніфікативний компонент в українсько-російському зіставленні не тотожний. Дериват семигривеник (синонім семигривенний) називає "монету вартістю в 20 копійок" (СУМ, 9, 121).

Таким чином, аналіз слів копа і гривня ілюструють те, що лексема може бути відомою в багатьох мовах і, незважаючи на це, в одному із значень зіставлюваної мови виявляти національно-культурні ознаки. Крім того, аналіз слова гривня, дає підставу вважати, що динамічними у межах однієї мови можуть бути не тільки лексичний фон, як доведено Є.Верещагіним та В.Костомаровим (Верещагин, Костомаров, 1980, 186), а й поняттєві семи.

Окрему групу в плані вияву національно-культурної специфіки значення становлять власне українські назви січ та коломиєць. Референти-реалії, названі цими словами, відомі далеко за межами функціонування української мови, проте вони становили невід'ємний елемент саме української культури. Так, назва січ позначає референт, який був властивий тільки українській дійсності: "організацію українського козацтва в 16-18 ст., місце розташування цієї організації" (СУМ, 9, 234). Від лексеми утворилися безеквівалентні деривати січовий, тобто "належний січі" і січовик, що означає "козак Запорізької Січі" (СУМ, 9,235).

Номінація коломиєць виникла приблизно в ХІП-ХІУ столітті від назви міста Коломия і означає "солевар" (ЕСУМ, З, 519). Відомо, що в різних містах Прикарпаття налічувалось понад двісті солеварень, і основним заняттям місцевого населення була робота по випарюванні солі з ропи. Пізніше цим словом почали називати людей, які привозили і продавали на Наддніпрянщині прикарпатську сіль, тобто займались торговельним промислом, як чумаки.

Семантично споріднене з назвою коломиєць слово чумак, яке містить у семантичній структурі культурний компонент на рівні денотації, утворилося на ґрунті уйгурської лексеми, що означає "сильний, міцний" (Фасмер, 4, 382), і в українській мові називає "візника і торгівця, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу" (СУМ, 11, 382). Відомо також, що цим промислом займались селяни (СРЯ, 4, 693).

Лексичне поняття слова чумацтво дає більш завершену характеристику денотата: "торговельний промисел сіллю, яку привозили з Чорноморського узбережжя, Криму, Галичини" (УРЕ, 1985, 12, 353; БСЗ, 1978, 29, 259), "як транспортний засіб чумаки використовували парноволові та четвероволові дерев'яні вози, так звані мажі (УРЕ, 1955, 12, 353). Як видно, поняттєве ядро становлять семи 'селянин', 'візник', 'на волах', 'торговець сіллю, хлібом, рибою'. Ці лексичні компоненти забезпечують розпізнавання реалії, яка є своєрідним національним явищем. Слід зауважити, що поняттєва сема 'на Півдні Росії' вказує на явище регіональної семантики слова. Однак така кваліфікація лексеми спростовується або принаймні ставиться під сумнів фактом наявності у складі лексичного фону слова деяких важливих елементів значення: "чумацтво поширене на Дону, Поволжі, Кубані, де ним займались переселенці з України" (УРЕ, 1985, 12, 353). Крім того, національну забарвленість лексеми значно підвищують інші семи ЛФ, які характеризують географічні особливості місцевості, що сприяли заняттю цим видом промислу. Тому чумацтво, що позначає промисел українців, є атрибутом національної культури.

По-іншому виявляється національно-культурна специфіка номінації  герць яка називає  дію:   "окремі  сутички,  поєдинки українських козаків з ворогами перед боєм" (СУМ, 2, 57). Лексема запозичена з польської мови. Назва — старий рідковживаний дериват, що походить від — "битися на поєдинку перед військом" (ЕСУМ, 1, 501). Чеська лексема має подібне, але не тотожне з українським словом значення — "окрема сутичка перед боєм" (ЕСУМ, 1, 501). Елемент поняттєвої семи 'окрема сутичка' наявний в польській, чеській і в українській номінаціях. Специфічність значення в українській мові виявляється в історичному факті: такі сутички, очевидно, були не тільки характерними для українського козацтва, але й означали військовий ритуал. Особливістю ЛСВ герць є те, що більшість сем лексичного значення запозичені з польської мови. Отже, як наслідок паралельного розвитку лексичної семантики слова у кількох згаданих мовах аналізована номінація складається з регіональних сем. У словниках російської мови це слово взагалі не зустрічається. Національна особливість виявляється і в переносному значенні слова герць — "боротьба думок, поглядів тощо" (СУМ, 2, 57). Специфічності відтінку надає стилістична особливість: вживання слова в урочистому стилі, поетичній мові. Такого використання немає в польській мові. Натомість, при збереженні в лексичному значенні однієї з первісних сем 'поєдинок' польський ЛСВ має свій набір національно позначених сем: "розвага, ігрові змагання на спритність у верховій їзді" (SJP, 1978, 1, 725).

Таким чином, всі аналізовані лексичні одиниці української мови можуть бути віднесені до поняттєво безеквівалентних найменувань. Розбіжності значень цих найменувань із зіставлюваними словами інших мов виявляються в окремих поняттєвих семах з різними варіаціями неадекватності денотативно-сигніфікативних компонентів (наприклад, ЛСВ гетьман1 , гайдамака1 , курінь3-5, сотня4, хорунжий2 ).

Однак, як виявилося, серед інвентаризованих найменувань, що позначають щось типове, характерне в культурі українців, є такі, які не тільки відомі в інших мовах як звукові аналоги, але й називають подібні або майже тотожні предмети і явища дійсності та поняття, з ними пов'язані. Факт такої подібності чи "провокаційної" тотожності слова — типової назви явища української дійсності не означає її еквівалентності в чужій мові. При тому самому значенні (на перший погляд, в цілому) в українській і зіставлюваній мові поняття може охоплювати ширший або вужчий клас денотатів, може бути змінений внаслідок історичних, економічних, соціальних чи інших чинників сигніфікат і т.д.

Будь-якого виду подібності "постійно необхідно остерігатися, оскільки вона штовхає на нівелювання індивідуального і провокує підміну чужого своїм" (Кочерган, 1992, 7). Відмінності значень, семантичні нюанси, що свідчать на користь національної маркованості, у таких словах виявляються при детальному аналізі периферійних сем. По-різному в таких номінаціях виявляється і значеннєвість денотативно-сигніфікативних відношень у зіставлюваних лексичних одиницях. Ці найменування віднесені до частково поняттєво безеквівалентних..

3. Частково поняттєво безеквівалентні найменування

Головною об'єднуючою ознакою цієї категорії лексики, як уже зазначалося, є те, що всі номінації існують у близькоспоріднених з українською мовах і називають подібні предмети і явища позамовної дійсності та поняття, з ними пов'язані. Розбіжність значень зіставлюваних назв виявляється в більшості випадків у денотативному компоненті значення на рівні диференціиних сем, які фіксують:

  1.  розширення — звуження обсягу денотації,
  2.  різну референтну спрямованість,
  3.  особливості використання,
  4.  відмінності у якісно-кваліфікативній характеристиці денотатів.  

Тематично всі частково безеквівалентні найменування охоплюють:

  •  національні одиниці виміру,
  •  назви осіб і організацій місцевого управління,
  •  страв і продуктів харчування,
  •  інші реалії.

Ця категорія лексики налічує кілька семантичних підгруп. Такі групи об'єднують номінації, у яких національна ознака виявляється подібним чином, однаково, в тих самих компонентах.

Наприклад, одна з підгруп називає реалії, які були перенесені з іншої культури в українську. По суті слова є ніби показниками націоналізованих денотатів, але насправді не сфокусовують у собі справжнього, утвореного на українському ґрунті, національного колориту, не є етнографізмами в повному розумінні, бо явища, названі цими словами, є епізодичними (з історичного погляду), нехарактерними у культурі мови-реципієнта.

Це, як правило, полонізми: солтис, посполитий, війт,.

Так, слово солтис в українській мові означає "у Західній Україні (до 1939 р.). — сільський староста" (СУМ, 9, 452). Польська лексема діахронічно охоплює ширший клас денотатів — "представник державної адміністрації і територіального сільського самоврядування", якого з 1958 р. обирали всі жителі; в старій Польщі "голова сільської адміністрації, який очолював суд присяжних". Спочатку солтиства були спадкові, потім призначувані (SJР, 1966, 8, 496; УМЕ, 13-16, 1804). Очевидно, що в українську культуру з польської взято лише частину денотата-реалії, і в цій частині значення збігаються, а саме: в дефініції поняттєвого ядра. Периферійні семи слова солтис вказують, кого називали таким словом, і ясно, що це назва кількох посад; в українській семемі солтис поняттєві семи називають тільки одну посаду в місцевих органах влади. Фонові відмінності зареєстровані семами 'успадкований', 'призначений', 'обраний' у польському і взагалі не визначені в українському ЛСВ. У словниках російської мови це слово не зафіксоване.

Подібним способом можна виявити відмінності в значеннях українського найменування війт та польського такого ж номена. Номінація називає "керівника місцевого міського чи сільського управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі й Україні в ХУ-ХУП ст." (СУМ, 1, 670). У цій частині дефініції збіг очевидний. Однак українське слово охоплює інший клас денотатів: 1) в Україні — голова міської громади і представник колегії суддів в українському міському суді", 2) "сільський староста" (Грінченко, 1, 236). Крім того, війтом у Західній Україні до 1939 р. називали "голову волосної управи", "заступника сільського старости" (СУМ, 1, 670).

Таким чином, привнесені з іншої культури явища — вид і спосіб управління влади і місцевого самоврядування — увійшли в українську культуру разом із словами, які позначали ці явища.

Номінація посполитий (як іменник) називала "в Україні до середини XVII ст. належного до міщан або селянства, в другій половині XVII — XVIII ст. — належного до селян" (СУМ, 7, 358), просто "селянина" (Грінченко, 3, 367). Без детальної семантизації очевидна спільність з польським словом — "простолюд" (SJР, 1979, 2, 840). Польська лексема (прикметник) налічує п'ять ЛСВ: "звичайний", "простонародний", "шаблонний", "загальнодоступний", "номінальний". Для називання української реалії, очевидно, взято лексичне поняття номінації. Культурна специфіка проникає із позамовної сфери у фон української номінації і реалізується імпліцитно в ідеологічному компоненті: спосіб називання референта співвідносний з його соціальним статусом (посполитий — це простолюдин, який мав обмежені громадянські права порівняно з панівним прошарком населення). Назви війт, солтис, посполитий не фіксуються в словниках російської мови.

Деякі лексичні одиниці у близькоспоріднених мовах називають подібні реалії, які могли виникнути паралельно чи незалежно або ще у спільнослов'янську добу. Значення таких слів відрізняються диференційними семами, що характеризують ознаки денотата. В українській мові така підгрупа об'єднує назви одиниць виміру гони, лан, миля, кроква, берковець.

Як зазначає В.О.Винник, спільність первісних способів вимірювання зумовила еквівалентність лінійних мір у різних народів (Винник, 1964, 27). Незбіг значень проявляється у різних диференційних семах.

Так, слово миля означає "міру довжини, неоднакову в різних країнах" (СУМ, 4. 707). Мова йде не про морську милю як міжмовний еквівалент, а специфічну для кожного етносу одиницю шляхової міри. Наприклад, литовська миля дорівнювала 555,1 м; польська 746,6 м; українська велика (або козацька) миля прирівнювалась до 1205,7 м, українська мала миля рівнялася 895,6 м, руська миля — 972,4 м (Винник, 1964, 91). Диференційні семи, які вказували довжину милі, відрізняли значення української номінації від номінацій в інших мовах.

Слово лан в українській мові називає "одиницю виміру орної землі" (ЕСУМ, 3, 189), в польській та чеській означає "міру площі" (ЕСУМ, 3, 190). Однак розмір площі в різних мовах різний. Так, у межах Польсько-Литовської держави налічувалось кілька типів ланів, які мали величину площі поля від 4 до 30 гектарів (Винник, 1964, 129). В українській мові лан відповідав величині площі від 10 до 30 десятин (Грінченко, 2, 343). Як видно, хоч слова мають адекватне поняттєве ядро, однак значення в цілому відрізняються завдяки диференційній семі 'величина площі'.

Окрема група частково поняттєво безеквівалентних найменувань об'єднує лексеми, які у кількох мовах називають подібний за зовнішніми ознаками денотат-реалію.

Безеквівалентність значення у таких словах проявляється у неадекватності обсягу денотації. Так, слова кроква і мажа позначають реалії, які є в кількох сусідніх культурах. В українській мові номінація кроква означає: 1) "два бруси, з'єднані в горішній частині під кутом і закріплені долішніми кінцями до стін будівлі, на яких тримається дах", а також 2) "з'єднані поперечною жердиною під певним кутом дві дерев'яні планки для вимірювання землі" (СУМ, 4, 364). Останній ЛСВ має ще назви кроківка, кроквина (ЕСУМ, 3, 101).

У російській мові стропило, в білоруській кроква, і в польській мові називає "розсоху", в латиській означає "гребінь на даху" (ЕСУМ, 3, 101; Фасмер, 2, 379). У зіставлюваних мовах лексичні значення складаються з кількох спільних сем: 'два бруси', 'з'єднані ... під кутом'. Диференційні семи вказують, для чого призначений цей пристрій (для кріплення даху). Інші диференційні семи української лексеми вказують ще й на особливості використання такого предмета. Таким чином, семантика слова змінюється в бік розширення обсягу денотації. Можна припустити, що фонові семи у структурі цієї семеми могли б позначати 'відстань між кінцями з'єднаних планок'.

Назва мажа означає "чумацький віз", "міра ваги, об'єму, що дорівнює місткості одного чумацького воза" (ЕСУМ, 4, 358). Російське слово мажара називає "велику татарську гарбу, віз". білоруська мажара — "віз", польське слово означає "чумацький віз", кримсько-татарське слово — позначає "віз" (ЕСУМ, 4, 358). Лексичні значення всіх названих номінацій мають спільну архісему 'віз' — предмет, яким перевозять вантаж. В українській лексемі спостерігається розширення обсягу денотації — це ще й міра ваги, об'єму. Навіть якщо припустити, що і в інших мовах цим словом називають реалію як міру об'єму, то семантичні розбіжності значення в кожній мові будуть виявлятися у фонах: віз, гарба, мажа — різні за розміром, а отже і вміститись на кожному з названих предметів може різне за об'ємом.

Явище регіональної семантики зафіксоване також при зіставленні українсько-російських найменувань, що називають міри пряжі.

Початковою одиницею вимірювання пряжі в обох мовах є нитка. В українській мові певна кількість ниток, взятих разом, має свою назву. Наприклад, чисниця — це "три нитки, взятих разом" (СУМ, 11, 330). У російській мові немає однослівного позначення такого ж денотата: та сама реалія позначається словосполученням: три нитки або одна десятая пасма (УРС, 1963, 4, 435). Більша одиниця виміру пряжі, що називає тридцять ниток взятих разом або "десять чисниць", і в російській, і в українській мовах називається пасмом (СУМ, 6, 88: УРС, 1971, 547). В українській мові, крім названих одиниць виміру пряжі, є ще десяток — "десять пасом" (СУМ. 6.88), півміток — "двадцять пасом" (там же), міток — "сорок-п'ятдесят пасом" (СУМ. 4, 756). На російську мову міток перекладається як моток (пряжі) (УРС, 1971, 412).

Значення деяких лексем української мови відоме тільки з дефініцій українських словників чи монографій дослідників. Ці номінації відображають етнокультурні процеси у розвитку мови і позначають типове або особливе в культурі етносу.

Власне українські назви деяких старовинних предметів побуту вказують на локальний характер їх використання. Так, наприклад, слово сукуватка називає "борону з сукуватої ялини" (СУМ, 9, 832); солом'яник — "матрац, набитий соломою", або "опудало, зроблене з соломи" (СУМ, 9, 450); копаниці — "сани на Покутті, зроблені з дерева, викопаного з корінням, що природно росло у формі вил" (УМЕ, 5-8, 716), копаниця, — "полози саней" (СУМ, 4, 279), скісок — "сточена коса, шматок гостро відточеної коси, який використовують замість ножа, бритви тощо" (СУМ, 9, 271).

Найменування борода позначає "кущик жита чи пшениці, залишений господарем на обніжку після закінчення жнив" (СУМ, 1, 219). У трудовій обрядовості борода мала магічне значення: залишаючи в полі колоски — "годуючи землю", — господарі розраховували "забезпечити плодоріддя на наступний рік" (УМ, 204).

Семантичне наповнення слів марчук і протір фіксує особливе значення в житті народу тих реалій, які вони позначають, на основі приписування їм магічних властивостей.

Номінація марчук називає "пса, народженого в березні" (УМЕ, 5-8, 926). Культурна специфіка значення слова міститься у потенційних семах лексичного поняття, що вказують на особливі властивості, які нібито притаманні тварині: марчуку приписували в народі здатність розпізнавати відьом, тому маленьких песиків-марчуків оберігали від відьом, прикриваючи бороною, доки вони не виростали. Дорослі марчуки були надійними охоронцями господарства. (УМЕ, там же).

Українське слово протір називає голку без вушка як предмет, що втратив своє призначення (УМЕ, 9-12, 1526). Протір використовували при чаруванні чоловіків: втикаючи таку голку в одяг чоловікові, намагалися таким чином позбавити його чоловічої енергії (там же).

У процесі інвентаризації національно маркованої лексики виділено групу найменувань, які відомі в інших мовах як етнолексеми, семантичне "обличчя" яких віддзеркалює типові явища у побуті українців. Йдеться про назви окремих продуктів харчування, страв.

Як зазначає Л.Ф.Артюх, особливості страв, характерних саме для українців як етносу, "не настільки відрізняють їх від сусідів, щоб бути предметом зіставлення з іншим етносом", "майже неможливо вказати такі явища в харчуванні українців, які б не мали близьких аналогів у інших слов'ян ..., а також у неслов'янських народів" (Артюх, 1981, 11).

Деякі назви страв віднесені до окремої семантичної підгрупи частково поняттєво безеквівалентних найменувань, враховуючи специфічність використання в їжу тих чи інших продуктів.

Так, лексема сало відома в багатьох мовах як назва сировини для парфумерії та фармації, і цей елемент у семантиці — 'сировина' -є домінуючим. Російська назва сало налічує два значення: 1) "жирове відкладення в тілі тварини", 2) "мастило" (СРЯ, 4, 14). Йдеться про жир, будь-який взагалі, і продукт не визначеного чітко використання. Українська лексема сало має шість значень. ЛСВ сало2 вказує на реалію — продукт харчування, вживання якого визначають особливості національних традицій: "...підшкірний свинячий жир, що зберігається солоним і вживається сирим, смаженим чи вареним" (СУМ, 9, 19). Лексичне поняття слова сало має набір диференційних сем, яких немає в складі російської назви сало, польської та ін. Як видно, денотативний компонент семеми позбавлений національних ознак (сама реалія є в побуті багатьох етносів), однак сигніфікативний компонент має національну забарвленість, яка полягає в особливостях зберігання продукту, приготування з нього страв, частоті вживання тощо.

Слово кров'янка називає страву, приготовлену з крові, товстих кишок, сала та гречаної крупи (УМ, 1993, 90). За свідченням Л.Ф.Артюх, українці максимально використовували в їжу продукти свинарства, навіть всупереч християнським заборонам. Національна ознака лексеми імпліцитно міститься в диференційних семах, які вказують на особливості способу приготування страви, створення певного смакового стереотипу тощо.

Деякі страви та продукти харчування у культурі українців переважають над іншими: частіше вживаються, мають певну значущість. Слова, що позначають ці реалії культури, на інші мови не перекладаються, а в словниках інших мов вони супроводжуються коментарем "національна страва", що є характерним і для позначення національних страв інших народів.

Наприклад, слово галушка означає українську страву у вигляді шматочків тіста, зварених у воді чи молоці (СРЯ, 1, 299). Денотативний компонент значення слова не позбавлений національних ознак, етнокультурна специфіка номінації зафіксована у диференційних семах: борошняні вироби в раціоні українців переважали над іншими продуктами. Тому серед назв продуктів харчування найбільше найменувань, що позначають різноманітні страви, які готуються з крупів або борошна: бевка — "рідка страва з борошна або крупів" (СУМ, 1, 118); затірка — "страва. зварена на воді або молоці з розтертого в дрібні кульки борошна з водою" (СУМ, 3, 352); вергуни — "смажене в смальці або олії солодке печиво, що має форму продовгуватих смужечок" (СУМ, 1, 327); каленик — "хліб з калиновими ягодами" (ЕСУМ, 2, 350), вареник — "невеликий варений виріб, зліплений з прісного тіста і начинений сиром, капустою і т. ін" (СУМ, 1, 291).

Назва борщ означає "рідку страву, що вариться з посічених буряків, капусти з додатком картоплі та різних приправ" (СУМ, 1, 222). На польську мову слово борщ перекладається словосполученням “борщ український”. В українській лексемі борщ, а також у назві капусняк, що означає "густий борщ із квашеної шаткованої капусти, заправлений пшоном і смаженим салом" (УМ, 83), всі національні ознаки проявляються імпліцитно у диференційних семах — це найбільш вживана як ритуальна, так і повсякденна їжа.

Етнокультурним забарвленням позначені деякі напої українців домашнього приготування. Специфічність значення "прихована" в особливостях їх виготовлення. Наприклад, назви сортів домашньої горілки: варенуха "горілка, зготовлена з медом, овочами та корінням (корицею, імбиром)" (ЕСУМ, 1, 332), че-мерівка "горілка, настояна на чемериці" (СУМ, 11, 292), запіканка "горілка, заправлена прянощами і витримана певний час в гарячій печі" (СУМ, 3, 259).

Наступну групу безеквівалентних найменувань складають лексеми плахта, калигва, які збігаються з іншомовними словами в плані однакової спрямованості на той самий клас денотатів-реалій. Відмінності значень цих слів виявляються у диференційних семах. Наприклад, лексема плахта в українській мові позначає дві реалії: "кустарну українську тканину, смугасту чи картату" (СРЯ, 3, 136) та "жіночий одяг типу спідниці, зроблений із двох зшитих до половини полотнищ, переважно вовняної картатої тканини" (СУМ, 6, 57), який був елементом святкового національного костюма (УМ, 114). У чеській, словацькій, польській плахта означає "завіса, вітрило", в словенській — "ковдра" (Фасмер, 3, 276).

Диференційні семи денотативного компонента 'вид', 'грубої', 'тканини' зближують значення всіх зіставлюваних лексем. Розбіжності значень виявляються у диференціації образу-поняття, яку можна передати семами 'один з такого роду' — особлива спідниця з грубої тканини.

Номінація калигва називає "особливий рід взуття для покійників, який використовували на Буковині" (його шили з грубої тканини) (УМЕ, 5-8, 576). Російське слово калига означає "рід взуття", "сандалі", "взуття косарів, мандрівників" (Преображенский, 1, 285). Неповнота збігу значень виражається у специфічності поняттєвого образу української та російської номінацій.

В окрему групу відібрані номінації, що в різні історичні часи називали морські і річкові човни різного призначення та види зброї. Віднесеність цих слів до розряду частково поняттєво безеквівалентних зумовлена тим фактом, що подібні реалії були (або могли бути, адже слова називають денотати, що побутували у досить віддалений від сучасності період історії) у культурі сусідніх народів.

Слово чайка означає "бойовий довбаний човен запорізьких козаків з вітрилами та веслами, обшитий зовні дошками або очеретом для кращої плавучості й захисту від ворога (СУМ, 11, 264). За свідченням Є.Онацького, чайка була з двома кермами, встановленими з метою економити час на обертання, а також була швидкохіднішою від турецьких галер (УМЕ, 13-16, 2039).

Назва шаланда позначає плоскодонний парусний риболовецький човен, який іноді має чотирикутну форму (СУМ, 11, 397). Такий вид човна міг використовуватись і на півдні Росії, і в Україні, оскільки Словарь русского языка вказує, що шаланда плавала по Чорному морю (4, 698).

Слово карабеля в українській мові називає "криву шаблю" (СУМ, 4, 99). Найменування, що позначають подібні реалії, відомі в чеській та польській мовах (ЕСУМ, 2, 381). В українських словниках немає додаткової інформації про особливості використання цього предмета. На основі семантичного аналізу словникової дефініції польського слова, яке називає "декоративну криву шаблю з відкритою рукояткою, яку носила польська шляхта головним чином до парадного одягу", можна зробити висновок, що в українсько-польському зіставленні номінації карабеля мають подібну референтну спрямованість, але відрізняються диференційними семами, що вказуть на особливості використання реалії в різних культурах.

Національно-культурна специфіка назви бердиш фіксується на регіональному рівні. В українській і російській мовах ця номінація називає "старовинну зброю з лезом видовжено-півкруглої форми, насаджену на довгий держак" (СУМ, 1, 158); в білоруській мові слово барда та польській позначають відповідно "тупу сокиру" і "широку сокиру" (ЕСУМ. 1, 141).

Отже, основою для зіставного аналізу частково поняттєво безеквівалентних найменувань послуговують в основному диференційні семи лексичних понять та фонів.

Значення слів цієї семантичної категорії у зіставлюваних мовах, як уже зазначалось, збігається в частині лексичного поняття. Однак для виявлення специфічних етнокультурних нюансів семантики слова потрібен повний аналіз змістової структури. Така глибина проникнення в семантику можлива на рівні комплексного аналізу центральних та периферійних сем лексичного поняття та елементів фону. Порівняння фонових сем має проводитись на основі додаткових етнографічних джерел, оскільки словники відображають і пояснюють тільки лексичне поняття; в окремих випадках фонову інформацію слід брати з ілюстративних матеріалів тлумачних словників. В усіх частково поняттєво безеквівалентних найменуваннях (у більшості випадків імпліцитно) наявна національно-культурна інформація поняттєвого та фонового рівнів, яка ілюструє традиційність, типовість, характерні ознаки явищ дійсності етносу.

Повністю поняттєво безеквівалентні та частково поняттєво безеквівалентні номінації відрізняються між собою не тільки за характером національно-культурних ознак, ступенем специфічності, але й за походженням.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53680. КОНСПЕКТ УРОКА ПО ГАНДБОЛУ 41 KB
  Победитель - команда определяется по наименьше затраченному времени на пятнание игроков и индивидуально выявляет...
53681. Конспект урока по гандболу для 5 класса 47 KB
  Способствовать развитию координации движений точности при выполнении ведения мяча и передачи двумя руками сверху стоя на месте. Упражнения для обучения ведению мяча на месте: ведение мяча на месте правой левой рукой в положении с выставленной ногой; ведение мяча на месте с изменением высоты отскока за счет сгибания и разгибания ног; ведение мяча на месте с переводом перед собой в стойке на параллельных ногах и с выставленной вперед ногой; ведение мяча на месте кисть накладывается на мяч...
53682. Географическое положение, очертания берегов Австралии 60.5 KB
  Задачи: образовательные задачи: Закрепить знания о названии материков их изображениях и соотношениях на географических картах мира через практическую работу по составлению макета карты. Я раздам вам карточки изображающие контуры разных материков а вы определите как называются эти материки. Я порошу вас показать всему классу контур своего материка назвать его и разместить на классной доске при помощи магнита так же как на географической карте мира. А сейчас мелом напишите названия океанов омывающих берега этих материков.
53683. Конспект урока по гимнастике 67.5 KB
  Ходьба: а Руки вверх на носках; б руки на поясе перекатом с пятки на носок. вруки на пояс в полуприседе руки за голову в полном приседе г руки за голову в полном приседе. 2 руки за спину сгибая ноги назад; 3 руки на пояс высоким; 4 бег с крестным левым и правым. Руки в стороны.
53684. Кодирование 84.5 KB
  Что такое графы Как обозначаются графы Что такое круг Что такое точка Что такое стрелочки Дети называют тему. Рассказывают что такое графы. Спрашиваю детей что это такое. А что такое декодирование Декодирование это перевод символов отправителя в мысли получателя.
53685. Линейные алгоритмы 278 KB
  Развивающие: развитие алгоритмического и логического мышления, познавательный интерес обучающихся; развитие творческой активности обучающихся; формирование интереса к изучению предмета;
53686. Технология обработки баз данных. Основные понятия и возможности. Работа с готовой базой данных 75 KB
  Цели: Образовательные: Сформировать представления о назначении и области применения баз данных. Сформировать основные понятия темы База данных Информационная система Система управления базами данных СУБД.
53687. Работа с клавиатурным тренажером 39.5 KB
  Цели: Научить работать с клавиатурным тренажером Потренироваться печатать. Работа по теме урока: Сейчас мы приступим к работе с клавиатурным тренажером. Работа с клавиатурным тренажером. Работа в Блокноте 10 25 4.
53688. Информационные процессы 136 KB
  Цели урока: Ввести понятие информационных процессов познакомить учащихся с понятиями: источник и приемник информации канал связи носитель информации исполнитель. Задачи: Образовательная: изучить понятия: информационные процессы виды информационных процессов; изучить способы хранения передачи и обработки информации; научить приводить примеры получения передачи и обработки информации; научить учеников решать практические задачи на использование изученных понятий. Что такое информация для человека Назовите некоторые...