88249

НАЦІОНАЛЬНО-МАРКОВАНІ СД БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

Якщо слова позначають типові культурні, географічні, природні явища окремої країни, то вони, як правило, не мають в інших мовах подібних лексичних понять, з якими можна було б їх зіставити. Специфіка значень таких слів знаходить своє конкретне втілення в семі національної належності...

Украинкский

2015-04-27

145 KB

2 чел.

Лекція № 8

НАЦІОНАЛЬНО МАРКОВАНІ СД БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ

План

1. СД національної належності як виразник безеквівалентності і структурний елемент значення слова.

2. Національно забарвлені СД безеквівалентної лексики інших тематичних груп:

 - одяг

 - зачіски

 - прикраси

 - побутові реалії української культури

 - найменування духовної культури українців, міфоніми

 - назви музичних інструментів

 - назви народних танців, пісень, ігор

 - географічні назви.

3. Творення безеквівалентних номінацій на сучасному етапі функціонування національної мови.

4. Звертання як особливий тип безеквівалентних найменувань.

1. СД національної належності як виразник безеквівалентності і структурний елемент значення слова

Якщо слова позначають типові культурні, географічні, природні явища окремої країни, то вони, як правило, не мають в інших мовах подібних лексичних понять, з якими можна було б їх зіставити. Специфіка значень таких слів знаходить своє конкретне втілення в семі національної належності, яка у більшості випадків експлікована в словниковій дефініції у вигляді відповідного коментаря: 'національний', 'типовий', 'характерний для народу'.

Сема національної належності, експлікована чи прихована, послужила критерієм, за яким були відібрані і погруповані слова, що називають етнічні об'єкти, особливості місцевого рельєфу земної поверхні, предмети матеріальної культури, поняття зі сфери національних уявлень.

Розглянуті далі безеквівалентні слова української мови поділені на кілька семантичних груп.

До першої з таких груп віднесені номінації, що називають осіб за їхньою етнічною належністю, які об'єднані на основі спільних або ідентичних елементів їхньої матеріальної і духовної мікрокультури: бойки, лемки, гуцули та осіб, об'єднаних на основі спільного проживання в певній місцевості з географічними особливостями рельєфу земної поверхні, рослинності: верховинці, подоляки (подоляни), поліщуки, буковинці.

Відомо, що національний стереотип однієї етноспільності відрізняється від національного стереотипу іншої. Проілюструємо це таким прикладом.

У назвах осіб за національною належністю українець, росіянин, поляк та ін. є спільна семантична доля 'людина'. Слово людина (як представник певної національності), крім архісем 'жива істота, наділена даром мислення і мови', містить диференційні семи: 'стиль одягу', 'стиль зачісок', 'характерний діалект', 'заняття', 'манери', 'звички', які і відрізняють один національний образ від іншого.

Національна специфіка слів, що позначають згадані референти, виявляється на рівнях усіх основних компонентів їхньої змістової структури.

Номінація бойки називає представників однієї з етнічних груп західноукраїнських областей (СУМ, 1, 212). Національна ознака виявляється на рівні денотативного компонента у диференційній семі 'як говорять'. Характерною особливістю формування мовленнєвого акту українських горців є часте повторення вигуку бой-бойє — "їй-богу" (ЕСУМ, 1, 223), який послужив мотивацією називання. Диференційна сема 'рід занять' — 'солеваріння' теж виділяє цю етнічну спільність з-поміж інших етнічних груп не тільки Західної України, але й східних слов'ян.

Подібна культурна мотивація притаманна номінації лемки, що називає етнографічну групу українців, які здавна живуть у Карпатах по обох схилах Східних Бескидів (СУМ, 4, 476). Диференційна сема 'діалект' вказує, що говірка цієї етнічної групи має свої особливості. Одна з яких — частовживана частка лем, що означає "тільки, лише" (ЕСУМ, 3, 220). Ще одна національна ознака номінації лемки виражена диференційною семою 'католицьке віросповідання'.

Словом гуцули називається етнографічна група українців, що живуть у гірських районах західних областей України (СУМ, 2, 200). Бойки і гуцули за місцем проживання належать до верховинців — жителів високогірної зони Карпат (СУМ, 1. 336). Номінації подоляки (подоляни) позначають жителів Поділля (СУМ, 6, 753); поліщуки — жителів або уродженців Полісся (СУМ, 7, 86), буковинці — жителі Буковини (СУМ, 1, 252), місцевості, де ростуть букові ліси. Національна ознака останніх чотирьох слів сфокусована у диференційній семі денотативного компонента значення 'місце проживання' і реалізується у внутрішній формі найменувань.

До цієї групи безеквівалентних слів віднесені номінації, що позначають національні клички, в основному дані особам однієї національності представниками іншої: лях (ляхва), хохол, кацап.

У номінаціях-кличках національно-культурна ознака виявляється не тільки у денотативному, але й у конотативному компонентах їхньої змістової структури.

Наприклад, слово хохол вживається для зневажливої назви українців (СУМ, 11, 34). Давньоукраїнське слово хохоль означало "пучок волосся на голеній голові" (Грінченко, 3, 65) — типову зачіску козацтва, яка дістала назву оселедець. Оскільки значну частину населення складало козацтво, то таким словом називали і решту чоловічого населення України, незалежно від того, якому типу зачіски вони віддавали перевагу. Таким чином, слово втратило культурну диференційну сему, що вказувала на особливості зовнішнього вигляду денотата. Натомість номінація набула культурної конотації, спрямованої на референта-денотата: архісема вихідного найменування знайшла своє відображення в емоційно негативному заряді конотемної (за висловом В.І.Говердовського) структури слова.

Аналогічна культурна модель зафіксована у слові кацап, яким жартівливо або зневажливо називають росіян (УМЕ, 5-8, 615). Номінація виникла від усіченої основи порівняння ка- (как)  і слова цап як жартівливого позначення людей, що носили довгі бороди (ЕСУМ, 2, 408), характерні для російських купців. Первісна мотивація називання референта поступово стерлась внаслідок розширення семантики слова: номінація почала позначати цілий клас денотатів на основі належності їх до однієї етнічної групи.

Причиною надбання словом додаткового негативного емоційно-оцінного значення послужила неумотивована віднесеність однієї групи референтів до складу іншої. Словами лях (ляхва) неприязно називали поляків (УМЕ, 5-8, 879). Первісно слово Ъхь означало "житель рівнин, відкритих просторів, пустищ" (ЕСУМ. З, 344), тобто населення, що територіальне охоплювало кордони Польщі.

Істинну мотиваційну модель, на основі якої виникла культурна конотація номінації, з'ясувати досить важко. Слід визнати, що культурна конотація об'єктивно не обумовлена: адже вихідна номінація називає той самий референт, тільки без негативного оцінного компонента. Очевидно, виникнення  додаткового  негативного значення  носить оказіональний характер.

2. Національно забарвлені СД безеквівалентної лексики

інших тематичних груп

Наступну групу національно своєрідних номінацій складають назви тих реалій матеріальної культури, які безпосередньо могли впливати на формування об'єктивного уявлення про національний образ — імідж соціуму:

  •  зачіски і пристосування для їх оформлення,
  •  прикраси українців
  •  характерний одяг.

Так, назва оселедець називає "старовинну чоловічу зачіску у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові" (СУМ, 5. 758). Ця зачіска відома також у болгар, але не набрала там значного поширення, як в українців.

Левержетом називали чоловічу зачіску у вигляді пасма волосся залишеного спереду над чолом на повністю остриженій голові (СУМ, 4, 459).

Слово дрібушки називає жіночу зачіску у вигляді тоненьких дрібно заплетених косичок (СУМ, 2 414), особливий спосіб заплітання полягає в тому, що дві передні заплетені кіски підплітають коло скронь, а задні розподіляють ще на кілька дрібних кісок.

Номінація зґарда називає жіночу прикрасу у вигляді литих мідних хрестиків або монет (СУМ, З, 509). Подібний вид жіночих прикрас відомий у польській мові -zgarda -"намисто з монет" (ЕСУМ, 1, 473).

Словом ґердан називають старовинну і сучасну жіночу прикрасу у вигляді шерстяної стьожки або ажурного комірця з бісеру, поширену в Галичині, Буковині, Закарпатті (ЕСУМ, 1, 499).

Слово кибалка називає "шнурок або туго скручений кусок полотна, пов'язаний навколо голови, на який закручували волосся" (ЕСУМ. 2, 428). Слід зазначити, що СУМ кваліфікує кибалку як "старовинний жіночий головний убір, що має форму півмісяця" (4, 415). Подальший аналіз значення слова дає можливість стверджувати, що кибалка не головний убір, а аксесуар для укладання жіночої зачіски: "такі підкладки виготовляли з конопляного шнурка, дерева, лика, соломи. Кибалку накидали на голову, а опісля закручували на ній волосся" (УМ, 125), на кибалку накладали очіпок (там же). З української мови слово запозичене російською мовою — кибалка, білоруською — кібалка, польською мовою — kibalka і називає в інших мовах тільки реалію української культури (ЕСУМ, там же).

Одяг сусідніх народів має багато спільних рис та елементів, проте є найспецифічніші зразки вбрання кожного народу. Для слів, що позначають національний одяг українців. як і для слів, що позначають одяг інших народів, характерною є експлікована сема національної належності. Наприклад, свита називає "старовинний двополий верхній одяг, звичайно з домотканого грубого сукна" (СУМ, 9, 76). СУМ не фіксує семи національної належності, а знаходимо її в етнографічних джерелах: "особливо поширений в центральних районах України" (УМ, 118). Російською мовою свита перекладається як сермяга (УРС, 1971, 837), яка в свою чергу означає "грубе нефарбоване сукно" (СРЯ, 3, 82), а також кафтан — "чоловічий довгополий верхній одяг" (СРЯ, 2, 41). В Україні свита — це і жіночий, і чоловічий одяг. Отже, свита — сермяга — кафтан позначають різні реалії в російській і українській мовах.

Назва кунтуш означає "верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг заможного українського і польського населення 16-18 ст." (СУМ, 4, 400), російською мовою передається ідентично — кунтуш — і має те саме значення (УРС, 1971, 368; СРЯ, 2, 150). У дефініції Словаря русского язьіка (СРЯ) наявна сема 'український' та 'польський'. Польська лексема  називає "польський національний одяг" (ЕСУМ, 3, 143). Шився кунтуш з дорогого кольорового сукна з великими прорізами для рук і "фальшивими" рукавами, які перекидали через плечі на спину, носився він поверх жупана (УМ. 118).

У словниковій дефініції найменування жупан — "верхній чоловічий одяг, оздоблений хутром та позументом, що був поширений серед заможного козацтва та польської шляхти" (СУМ, 2, 547) — дещо зредукована сема національної належності (козацтво було не тільки в Україні). Суттєве доповнення зафіксоване в СРЯ: одяг українців та поляків (1, 489).

Слова кирея, кобеняк, каптан, сіряк в українській мові називають ту саму реалію — "вид верхнього довгого суконного одягу з відлогою" (СУМ, 4, 152). Семи національної належності вказують на широку розповсюдженість реалії: "побутував на всій Україні" (УМ, 117). Носили кирею (кобеняк, каптан, сіряк) поверх усіх видів верхнього одягу, шилася вона з найдешевшої саморобної рядовини без застібок, з поясом.

Російською мовою кирея перекладається описово — "рід чоловічого верхнього одягу" (УРС, 1971, 336), кобеняк передається транслітерацією (УРС, 1971, 342).

У семантичній структурі української номінації кептар "верхній хутряний одяг без рукавів" (СУМ, 4. 141) сема національної належності вказує на локальний характер функціонування реалій: 'у гуцулів' (там же). Подібна реалія в болгарській мові названа словом киптар "вид кожуха" (ЕСУМ, 2, 424), та у молдавській мові — кептар "безрукавка" (там же).

Назва корсетка означає "жіночий одяг, що носився поверх сорочки, з тонкої вовняної тканини, оксамиту, шовку, по коліна або по пояс" (СУМ, 4, 301), і є складовим елементом українського національного одягу (УМ, 113). У російській мові корсет та у польській corzetназивають "жіночу безрукавку" або "широкий пояс" (ЕСУМ, 3, 44), які не є елементами національного одягу.

Українське слово юпка російською мовою передається описово: "рід жіночої кофти або жакета" і "чоловічий напівкафтан" (УРС, 1971, 1057). Таке тлумачення неточне. Українське слово юпка називає три реалії: два види жіночого одягу — "нагрудний одяг з рукавами у вигляді довгої корсетки" (СУМ, 11, 615; УМ, 113), "верхній одяг (на ватині чи без)" (УМ, 113) і "чоловічий короткополий одяг з домотканого полотна" (УМ, 11, 615). Всі три реалії є видами українського національного одягу (УМ, 111).

Слово запаска в українській мові називає "жіночий одяг у вигляді шматка вовняної тканини, що використовувався замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки" (СУМ, 3, 247). Відомо, що запаска — загальнослов'янський варіант незшитого одягу (УМ, 114), проте він був настільки поширеним по всій території України, що становив невід'ємний елемент буденного варіанта національного одягу.

Словом гуцулка називається "особливий вид чоловічої вишитої сорочки з стоячим коміром" (СУМ, 2, 200). Внутрішня форма найменування вказує на локальний характер функціонування реалій.

Серед назв чоловічих і жіночих головних уборів найбільш насичені національним колоритом номінації очіпок, намітка, шлик.

Слово очіпок називає "старовинний головний убір заміжньої жінки  у  формі  шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане волосся" (СУМ, 5, 833). Диференційні семи лексичного значення вказують, що реалія притаманна тільки українській культурі (Фасмер, 3, 178) і являє собою 'обов'язковий' атрибут національного одягу заміжньої жінки. У російській мові очипок (походить від праслов'янського *очепькь; Фасмер, там же) позначає тільки реалію української культури.

Номінація намітка позначає "покривало з тонкого серпанку, яким зав'язують поверх очіпка голову заміжні жінки" (СУМ 5, 128); національно-культурна ознака номінації міститься у диференційній семі 'поширена в Україні' (УМ, 125). Слово не зафіксоване в Українсько-російському словнику та в СРЯ.

Назва шлик в українській мові означає "круглий або конічний головний убір чоловіків, обшитий хутром" (СУМ, 11,489). У румунській мові shlіс називає "високу шапку у бояр" (Фасмер, 4, 455), а польська номінація запозичена з української мови і має ту саму референтну спрямованість, що й українська назва (Фасмер, там же).

Номінація карабулі називає "вид дівочого похоронного головного убору з штучних квітів і перлів" (УМЕ, 5-8, 602), який був поширений тільки на Буковині.

Розглянуті лексичні одиниці української мови віднесені до безеквівалентних, оскільки вони називають типові реалії національної культури, хоча деякі з них і мають місце в житті сусідніх народів.

В окремих номінаціях, що позначають типові реалії української культури, національна специфіка значень, крім семи національної належності, виявляється ще й за допомогою порівняння з формальним еквівалентом російської мови.

Наприклад, слово рушник перекладається російською мовою як полотенце (УРС, 1971, 828). Такий переклад неточний. Рушник в українській мові має два значення, з різною референтною спрямованістю: рушник — "довгастий шматок тканини для витирання обличчя, тіла, посуду", рушник — "шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом, традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах" (СУМ, 8, 919). Російське слово полотенце відповідає тільки першому українському ЛСВ рушник . Рушник був необхідним атрибутом обрядових дій передвесільного циклу: рушник — символ згоди на одруження, ним перев'язували через праве плече старостів, зв'язували руки молодим, закріплюючи договір про шлюб. Російські полотенца також були з вишиваними або тканими візерунками, але символіки, аналогічної до українського рушника, в обряді весілля в російській культурі не було.

Наступний ряд безеквівалентних найменувань позначає важливий елемент духовної культури українців — світ фантазій та міфологічних уявлень.

У цілому українська міфологія аналогічна міфології інших народів. Серед найменувань міфічних істот в українсько-російському зіставленні виявлено чимало ідентичних образів:

лісовик — леший;

домовик — домовой;

водяник — водяной;

вовкулака — оборотень;

мавка — нимфа (лесная);

мара – кикимора;

чорт — черт (бес, дьявол)',

перелесник – прелестник;

песиголовець — циклоп.

Проте українська міфологія має виразний колорит і художньообразну своєрідність. Основу уявлюваної картини світу української етноспільності становлять специфічні образи, які в національному дусі відбивають загальнолюдську об'єктивну позалінгвістичну дійсність.

Серед назв міфічних істот є образи, властиві тільки українському фольклору і невідомі або маловідомі в інших культурах.

І.Нечуєм-Левицьким у свій час були відмічені особливості української міфології: "Форми українських міфів мають одну характерну прикмету: вони дуже близькі до природних форм. Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, ... які любить німецька і великоруська міфологія" (1992, 5).

Народна любов до справедливості знайшла своє відображення в найспецифічнішому, народженому уявою і фантазією етносу, образі злиднів — "маленьких істот української міфології, що заводяться в хаті у лінивих, п'яниць і призводять до занепаду матеріального стану господарів" (Кононенко, 1994, 8). Номінація характеризується деякою розмитістю денотації: злиднів уявляють то в образі старців-жебраків, то — маленьких дітей (УМЕ, 1-4, 499) або маленьких істот із зморшкуватими личками (Кононенко, там же).

Семантичний потенціал номінації розкривається однаковою мірою в лексичному понятті і у лексичному фоні за принципом причинно-наслідкового зв'язку. Лексичне поняття відображає причину появи міфічних істот у хаті господарів: у народній уяві такі соціальні вади, як неробство, п'янство повинні каратись надприродною силою, яку й уособлюють маленькі істоти. Лексичний фон співвіднесений з внутрішньою формою найменування (від праслов'янського слова zol* — "недобрий", "поганий" і den "день") (ЕСУМ. 2, 34), відображає наслідок покарання — запустіння, бідність. Слід зазначити, що основне значення лексеми злидні — "матеріальні нестатки, бідність" (СУМ, 3, 591) має лексичий відповідник у російській мові — нищета, нужда, нищенство (УРС, 1971, 294). ЛСВ злидні як міфічні істоти в словниках сусідніх мов немає.

Назва лизун називає "міфічну істоту, що живе в лісі і поїдає людей" (ЕСУМ, 3, 231). Формальний еквівалент номінації з подібним семантичним наповненням є в білоруській мові — лізун, що означає "міфічну істоту, якою лякають дітей" (там же). Як видно, ідентичною є тільки внутрішня форма найменувань, а лексичні поняття співвідносні з різними денотатами.

Слова лісун (полісун), лісунка, лісна (лісниця) не мають ні формальних, ні поняттєвих еквівалентів у російській та білоруській мовах. Будучи генетично спорідненими між собою (походять від праслов'янського слова ліс — ЕСУМ, 4, 266), ці найменування мають в українській мові різну референтну спрямованість: лісун (полісун) — "божество, що опікувало вовків, сприяло рівномірному розподілу хижаків по землі", лісунка — "дружина лісуна — викрадає дітей у тих батьків, які погано ставляться до своїх дітей" (Плачинда, 1992, 9); лісна (лісний) — "покровителька вівчарів": якщо лісниця полюбить вівчара, то його вівці будуть у безпеці (УМЕ, 5-8, 850).

Наступний ряд безеквівалентних найменувань також позначає дуже важливий елемент духовної культури українців — назви музичних інструментів.

Номінація бандура "український багатострунний щипковий музичний інструмент з декою овальної форми" (СУМ, 1, 100) відрізняється від грецької назви, що позначає "струнний щипковий музичний інструмент" (ЕСУМ, 1, 220), семами, які вказують на форму дека.

Українська лексема басоля "смичковий інструмент, схожий на віолончель" (СУМ, 1, 110), що має "чотири струни, використовується в народному ансамблі — троїста музика" (УРЕС, 1. 141), відрізняється від польської лексеми, звідки вона запозичена (польське слово означає "контрабас") (ЕСУМ, 1, 147), семами кваліфікативної характеристики 'висота звука': контрабас має звучання найнижчого регістру, басоля — наближеного до високого регістру.

Назви музичних інструментів кобза та торбан від своїх прототипів у мовах-джерелах відрізняються денотативною спрямованістю, що і зафіксовано у поняттєвих семах кваліфікативної характеристики. Так, номінація кобза "український народний струнно-щипковий музичний інструмент" (СУМ, 4, 200) походить від турецької назви , яка означає "вид однострунної гітари" (ЕСУМ, 2, 476). У дефініціях порівнюваних найменувань зафіксована неадекватність денотації.

Найменування торбан називає "український народний щипковий інструмент" (СУМ, 10, 200). Назва запозичена з польської мови, де означає "вид лютні" (Фасмер, 4, 82). Як видно, лексичні поняття слів у зіставлюваних мовах вказують на різні денотати.

Семою національної належності позначені гуцульські предмети музичної культури: трембіта "український духовий музичний інструмент у вигляді великої труби без вентилів і клапанів" (СУМ. 10, 242) та флояра "басова сопілка-зубівка, майже метрової довжини, поширена на Гуцульщині" (СУМ, 10, 609). До безеквівалентних слів віднесені дериваційні найменування бандурист "в Україні з давніх часів мандрівний народний співець, що акомпанував собі на бандурі й нерідко сам складав пісні, кобзар" (СУМ, 1, 100; СУМ, 4, 200). Похідні утворення від назв музичних інструментів називають не просто виконавців, а визнаних народом співців. Національна специфіка цих номінацій виявляється у диференційних семах 'мандрівний', 'народний', які дають кваліфікативну характеристику референта, вказуючи на його соціальний статус, а не тільки на професійну спрямованість.

Назви народних танців, пісень, ігор також утворюють національно специфічну групу слів. Реалії, які позначені цими словами, віддзеркалюють своєрідний спосіб сприйняття і відображення дійсності.

Культурна специфіка таких слів виявляється здебільшого у непоняттєвих семах, що вказують на національні особливості виконання пісні, танцю, проведення обрядової гри.

Весела і життєрадісна вдача українців знайшла своє відображення у найпоширеніших народних танцях, характерною особливістю яких є швидкий або помірно швидкий темп виконання і мажорний лад музичного супроводу.

Наприклад, слово

  •  гопак називає "український народний швидкий танець, одиночний, парний або груповий" та "музику до цього танцю" (СУМ, 2, 124),
  •  тропак — "український народний танець, за характером виконання близький до гопака" (СУМ, 10, 283),
  •  обертас — "швидкий танець з різкими поворотами" (СУМ, 5, 490),
  •  козачок — "веселий, жвавий український народний танець, спочатку поширений серед козацтва" та "музика до цього танцю" (СУМ, 4, 211),
  •  кругляк — "обрядовий український танець, що виконувався у гуцулів під час колядування" (УМЕ, 5-8, 775).

Словами коломийка, журавель, гайдук називають поширені серед українців танці імпровізаційно-імітативного характеру, наприклад:

  •  коломийка "називає український гуцульський масовий танець, основною фігурою якого є замкнене коло" (СУМ. 4, 229), який виконується у швидкому наростаючому темпі;
  •  журавель — "хороводний імітативний танець, який супроводжується еротичними рухами (УМЕ, 1-4, 450), виконується в помірно швидкому темпі,
  •  гайдук — "український народний танець" (СУМ, 2, 16). Відомо,, що цей танець виконується поперемінно у швидкому і помірно швидкому темпі.
  •  лексема корогід (перезва) в українській мові називає "своєрідний обрядовий танець-гру, що відбувається на весіллі після виходу молодих із комори" (УМЕ, 5-8, 729; 9-12, 1326). У російській мові є формальний еквівалент — свадебное шествие, свадебный поезд (УРС, 1971. 562).

Можна припустити, що фони номінацій в українсько-російському зіставленні неповноеквівалентні: характер дійства, кількість учасників мають локальні особливості.

У деяких назвах периферійні, ймовірнісні компоненти значення часто виступають як національно-специфічні елементи семантики слова.

Так, у найменуванні коломийка — "українська народна пісенька типу частівки" (СУМ, 4, 229), специфіка значення, крім семи національної належності, виявляється імпліцитно у потенційних семах, які вказують на імпровізаційний характер виконання пісні, а також у ймовірнісних семах: інколи коломийка виконується у супроводі однойменного танцю.

У лексемах веснянка "хорова народно-обрядова пісня, в якій оспівується прихід весни" (СУМ, 1, 341) та подоляночка — "весняна гра і пісня" (УМЕ, 9-12, 1409) носіями культурної специфіки є ймовірнісні семи: виконавцями цих пісень у переважній більшості є молодь.

Культурні особливості слова ворон, що називає рід гри, "в якій імітується напад ворона на курчат, що їх захищає квочка" (СУМ 1, 740), містяться у фонових семах, які вказують на локальний характер гри.

Наступна група безеквівалентних найменувань позначає назви об'єктів фізичної географії, характерних для однієї країни. Генетично всі слова цієї групи — власне українські номінації спільнослов'янського походження з локальними особливостями денотації, які не перекладаються іншими мовами.

Наприклад, слово

- надріччя називає "місцевість біля річки" (СУМ. 5, 77), яка в різних регіонах може мати різний рельєф земної поверхні, рослинність тощо;

- прилука — "місце, поросле травою та кущами або очеретом, що трапляється по берегах річок, озер" (СУМ,7, 661);

- прилуки — "місцевість, що в ній чергуються то ліс, то поле" (УМЕ, 9-12, 1492);

- низькоділ — "низька місцевість" (СУМ, 5, 413);

- моква — "низина, залита водою" (СУМ, 4, 781);

- солонець — "джерело з солоною водою" (СУМ, 9, 450-451).

Інколи слова, що позначають об'єкти фізичної географії, мають формальні еквіваленти в інших мовах, у лексичних поняттях яких зафіксована неадекватність денотації.

Наприклад, слово оболонь, що називає "заплавні луки" (СУМ, 5, 550), точніше "болотяне місце, вкрите травою" (УМЕ, 9-12, 1169) російською мовою перекладається як низина (УРС, 1971. 497), що означає "низька місцевість" (СРЯ, 2, 49.7), "рівнина, розташована не вище 200 м над рівнем моря" (Ожегов, 415). Незбіг значень слів у зіставлюваних мовах зумовлений відсутністю в змістовій структурі номінації російської мови диференційної семи 'болотяний', характерної для української семеми.

Національна специфіка денотативного компонента значення виявляється у сфері ядерних сем.

Таким чином, у наведених словах, крім семи національної належності, яка є виразником безеквівалентності найменування, носіями національної специфіки є також імпліцитні потенційні чи ймовірнісні семи їхніх лексичних значень, яскраво виражені диференційні семи. У деяких випадках національно-культурним елементом семантики слова є конотативне значення.

3. Творення безеквівалентних номінацій

на сучасному етапі функціонування національної мови

Лексична система мови постійно і найбільше реагує на зміни в суспільно-політичному та економічному житті народу. Лексико-семантична система, будучи системою відкритою, рухомою, відображає наше життя у всій його багатогранності. У ході історичного розвитку будь-якої національної мови семантична структура словесних одиниць зазнає різноманітних змін, пов'язаних з появою нових, втратою старих чи перегрупуванням наявних компонентів значення. "Майже безперервні зміни словникового складу, в якому відображається прямий і безпосередній зв'язок мови з виробництвом та всіма іншими сферами суспільної діяльності, полягають у втраті певної кількості застарілих слів, у поповненні значно більшою кількістю нових слів, у розвитку нових значень в активних словах, які збереглися ..." (Виноградов, 1977, 47). Такі зміни стосуються і тих семантичних складників, які відображають національні особливості української дійсності.

Проілюструвати таке перегрупування наявних компонентів можна на прикладі лексем, які увійшли в активне функціонування протягом останніх десяти років: чорнобилець, ліквідатор, купонокарбованець, гривня, тризуб. Назва чорнобилець до 1986 року означала тільки "житель населеного пункту Чорнобиль", так, як і киянин, москвич, варшав'янин. Після 1986 р. семантичні складники, які відображають національні особливості реалії на рівні денотативного компонента, зазнали змін і доповнень: одні семи, а саме 'житель', 'Чорнобиль', зникли, бо з указаного населеного пункту виселено жителів (їх там немає), а інші увійшли до складу лексеми. Тепер назва чорнобилець означає: 1) "людина, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС" та 2) "колишній житель 30-ти кілометрової радіаційної зони, який постраждав від аварії". Синонім номінації чорнобилець лексема ліквідатор увібрала національно-культурні ознаки і в українській мові за останні кілька років набула культурної маркованості (без порушень диференційних сем денотативного компонента): це не просто "той, що бере участь у ліквідації чого-небудь", а конкретна категорія людей — "учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС".

Лексема купонокарбованець почала активно функціонувати в українській мові в 1992 р. із значенням "тимчасовий паперовий замінник грошової одиниці в Україні". Синонімом найменування є словосполучення купон багаторазового використання. Складна словоформа купонокарбованець генетичне є номінацією змішаного типу: перший компонент, запозичений з французької мови — cupon, у складному утворенні частково втратив первісне значення "частина аркуша процентного документа чи акції, яка відрізається" ... (СИС, 385), другий компонент — власне українська похідна вторинна номінація карбованець — зберіг частину мотивуючого значення для називання нового референта, а саме: диференційну сему 'відношення до грошового знака' — 'замінник грошового знака'. Таким чином, предметно-смислова спрямованість складної номінації семантичне вмотивована. Національну маркованість лексеми купонокарбованець визначають диференційні семи денотативного компонента значення 'зовнішній вигляд' цього класу реалій, та семи, що надають денотату якісно-кваліфікативної характеристики: 'нестабільність', 'потенційна інфляційність' 'нульовий вміст коштового металу'. Фонові семи, які доповнюють безеквівалентність даної лексеми, фіксують динаміку вартісних найменувань (на кінець 1995 р. найменше вартісне найменування становило одну тисячу купонокарбованців). Доведено, що семи лексичного фону не зникають (Верещагин, Костомаров, 1980, 94), а залишаються у фоні, набирають нових змістових якостей, відображаючи якийсь попередній етап розвитку національної культури, і зберігаються досить довго у різноманітних формах слова або у нових його значеннях. Так, слово гривня на сучасному етапі функціонування української мови означає "офіційну грошову одиницю в Україні, введену в 1996 р." Номінація гривня від первісного значення до сучасного пройшла кількасотлітній еволюційний процес. Слово походить від праслов'янського "шия, потилиця". Спільнослов'янська словоформа гривня відома з IX століття як "прикраса з коштовних матеріалів, яку носили на грудях слов'янські зброєносці" (Срезневский, 1989, 1, ч.І, 588-589). Починаючи з XIV століття слово гривня позначає "грошову одиницю" (ЕСУМ, 1, 593; ССУМ, 1, 262). З XV ст. до XVIII ст. номінація означає "одиниця ваги" (ССУМ, 1, 262, Винник, 1964, 224)*.

Слід зазначити, що в XIX ст. слово гривня зазнає семантичних змін на рівні сем лексичного поняття, а в 1918 р. у значенні лексеми змінюються тільки диференційні семи: гривнею за часів Центральної Ради називали також офіційну грошову одиницю, але вартісне значення відповідало номіналу "50 грошей або 0,5 карбованця". Сучасна грошова одиниця гривня становить 100 копійок. Таким чином, семантичний центр слова переміщався від поняття "нашийна прикраса" до "грошова одиниця", повністю втративши первісне значення.

Лексичне значення слова тризуб позначає "державний Герб України з 1992р.". Диференційні семи фіксують якісно-кваліфікативну характеристику референта: "у вигляді зображення золотого тризуба на блакитному тлі щита".* Слово тризуб в 1918р. також називало український державний герб (із зображенням знака — тризуба), який був ухвалений Центральною Радою (УМЕ, 13-16, 1929).

Протягом останніх років у активному функціонуванні в українській мові з'явилося слово сертифікат, що називає дві культурно-специфічні реалії. Назва запозичена від французького найменування, що означає: 1) "посвідчення, письмове свідоцтво", 2) "позикове фінансове зобов'язання державних органів", 3) "найменування білетів особливого виду державної позики" (СИС, 633). Основу лексичного поняття сучасного найменування української мови приватизаційний сертифікат становить архісема першого значення вихідної номінації 'посвідчення', але ним не вичерпується його семантичне наповнення: це "письмове посвідчення-зобов'язання державних органів влади у наданні громадянинові права на частку державної власності". Найменування компенсаційний сертифікат, сформоване на основі архісем 'посвідчення' та 'білет' двох значень вихідних номінацій означає "білет національного банку, який дає додаткове право на приватизацію державного майна". Додаткова інформація про реалію, названу цим словосполученням, міститься у фоні, в семах, у яких відображені умови і причини, що є підставою для видачі громадянам України таких білетів.

Слово розбудова, що за останні кілька років знайшла певне застосування в термінології окремих політичних діячів, фахівців-політологів, означає "процес створення в Україні нового суспільства, в тому числі держави як центрального складника даного суспільства в нових соціально-економічних умовах".

На сучасному етапі функціонування української мови в активний вжиток повертаються старі слова, які називають сучасні національно окреслені референти. Так, в 1991-1992 рр. у зв'язку з появою нових політичних партій і організацій повернулися застарілі слова ліберал (член Ліберальної партії), соціаліст (член Соціалістичної партії), комуніст, (член нової Комуністичної партії), оунівці (члени організації українських націоналістів).

4. Звертання як особливий тип безеквівалентних найменувань

Українські лексичні одиниці, що передають національний колорит, національний менталітет, становлять досить неоднорідний шар. Крім розглянутих раніше, сюди входять також словесні засоби, необхідні для передачі звертань. Звертання є одним із способів вираження етнокультурної специфіки мови. Будучи характерним елементом мовленнєвого етикету, звертання, основна комунікативна функція якого — дейксис, виступає не тільки способом презентації референта (людини) в рамках даної мови, але й вказує, про яку мовну спільність йдеться: господин, госпожа, господа — у росіян, рап, рапі, — у поляків, добродій, добродійка, добродії — в українців.

У звертаннях закодовані звичаї, традиції народу, специфіка мовної поведінки. Ввічливий зворот — це вислів, який здійснює "соціальне визначену модель культурної поведінки", це договір, прийнятий даним соціумом, який змінюється із зміною соціальних структур (там же).

В українській мовній спільності після традиційного радянського звертання товариш утворилося національно означене добродій.

На думку Б.Зінкевич-Томанек, ввічливі звороти, будучи семантичне спустошеними і нейтральними в національно-культурному плані, все ж віддзеркалюють національно-культурну специфіку мовної поведінки, яка є складовою частиною народних традицій, а отже й культури.

Звертання становлять собою історичну категорію, і в кожному суспільстві вони детерміновані характером суспільних відносин. Так, в сучасній українській мові "арсенал лексичних засобів вираження прямих звертань до незнайомої людини дуже збіднений" (Плющ, 1991, 94). У деяких мовах вибір і наявність форм звертання співвідноситься з певними соціальними параметрами комунікантів: походження, віку, соціального статусу, професії тощо. Українська мова не має варіантних форм звертання, які б детально кодували вікові, соціальні відмінності, відмінності за походженням, наявна лише форма, що розрізняє членів мовно-соціальної спільності за статевою ознакою: добродій, добродійка.

Питання віднесеності звертань до безеквівалентної лексики залишається дискусійним. Є.Верещагін, В.Костомаров вважають слова-звертання позбавленими національно-специфічних особливостей. С.Влахов, С.Флорін вбачають національну ознаку лише в деяких формах звертань і не у всіх мовних спільностей. Л.Русецька, 3.Гетьман, навпаки, стверджують, що форми звертання виражають "взаємні стосунки між людьми в певній спільності" і що у "варіантних формах звертання знаходять своє відображення культурні цінності і норми мовної спільноти" (1992,80-81).

І.С.Нечуй-Левицький, досліджуючи світогляд українського народу, помітив, що народна уява українців завжди прагнула до досконалого, естетично довершеного. У дейктичних формах добродій, добродійка, в яких яскраво експлікована внутрішня форма, якраз і зафіксоване генетичне сформоване прагнення українців до добра, досконалих природних сутностей. У формах ввічливості відображене народне бачення, уявлення мовної спільноти про людину — той, що робить добро.

Таким чином, сучасну форму ввічливості в українському мовному соціумі можна віднести до безеквівалентних найменувань і вважати семантично наповненими. Слова-звертання виражають потенційну позитивну характеристику комуніканта, на відміну від багатозначних польських варіантів форм ввічливості рап, рапі, рапітаtkо, які, як стверджує Б.Зінкевич-Томанек, тільки характеризують людину, яка дотримується правил мовного етикету, тобто становлять собою показник культури мовця (1993, 120) чи російських звертань господин, госпожа, господа, які, втративши архісеми (характеристики референта) 'привілейований' чи 'наділений владою', 'повелитель' у функціонально-семантичному плані виражають те ж саме.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

64488. ВПЛИВ АТМОСФЕРНОГО ЗАБРУДНЕННЯ ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ НА ФОРМУВАННЯ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ ДІТЕЙ 3-7-РІЧНОГО ВІКУ 248 KB
  У практиці епідеміологічних досліджень проведених серед дітей дошкільного і молодшого шкільного віку таким факторам як стать і вік приділяється недостатньо уваги; надаються неоднозначні дані щодо особливостей статевої вікової...
64489. ДЕРЖАВНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ГАЛУЗІ 227.5 KB
  Світова фінансова криза та її наслідки для економіки України з урахуванням існуючих структурних диспропорцій актуалізували потребу в детальному аналізі інноваційної складової стратегії соціально-економічного розвитку країни.
64490. Закономірності процесів оптимального повітряного охолодження плавильних реакторів скляного виробництва 1.22 MB
  Найбільш розповсюдженим способом охолодження стін варильного басейну є обдув повітрям. За рахунок охолодження реактор може проробити тривалий час навіть при невеликій залишковій товщині стінового огородження...
64491. ОЦІНКА НЕОДНОРІДНОСТІ УЩІЛЬНЕНИХ ҐРУНТІВ ШТУЧНИХ ОСНОВ 640 KB
  За цих умов геотехніка рекомендує влаштування штучних масивів з кращими будівельними властивостями ніж у природних ґрунтів. Певною проблемою при нормуванні властивостей ущільненого масиву також є невідповідність оптимальних параметрів ущільнення...
64492. БЕТОНИ НА ОСНОВІ КОМПОЗИЦІЙНИХ ЦЕМЕНТІВ, АКТИВОВАНИХ У ВИСОКОВОЛЬТНОМУ ЕЛЕКТРИЧНОМУ ПОЛІ 292.5 KB
  Важливим напрямком у вирішенні цих проблем є розробка композиційних цементів в тому числі багатокомпонентних що містять різні мінеральні добавки природного та техногенного походження.
64493. Одержання цирконійвмісних сполук з циркону Малишевського родовища 139 KB
  Україна є власником єдиного в Європі родовища високоякісної цирконієвмісної сировини – циркону силікат цирконію. Промислові потужності базового підприємства з видобутку та переробки циркону Малишевського родовища Вільногірського гірничо-металургійного...
64494. ТРИВОЖНІСТЬ ЯК ЧИННИК ДЕЗАДАПТАЦІЇ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ-ПОЧАТКІВЦІВ 472 KB
  Важливим у цьому контексті є врегулювання тривожності яка може негативно впливати на успішність оволодіння професією на результативність і якість професійної діяльності зокрема психологапрактика що як представник допомагаючих професій мусить бути для клієнта еталоном психологічного здоров’я.
64495. ВИСОКОВОЛЬТНІ ЕЛЕКТРОРОЗРЯДНІ СВЕРДЛОВИННІ КОМПЛЕКСИ З ПІДВИЩЕНИМИ ПИТОМИМИ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ ПАРАМЕТРАМИ 1.49 MB
  Було показано що ефективність комплексів визначається сукупністю характеристик електророзрядних імпульсів і пристроїв перетворення параметрів електричної енергії. В зв‘язку з погіршенням умов спуску занурювальної установки електророзрядних комплексів в зону обробки виникла необхідність зменшення її довжини.
64496. Современная речевая ситуация 16.66 KB
  Резко расширился состав участников массовой и коллективной коммуникации: новые слои населения приобщаются роли ораторов к роли пишущих в газеты и журналы. Меняются важные параметры протекания устных форм массовой коммуникации: создается возможность непосредственного...