88250

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА ФОНОВОЇ ЛЕКСИКИ

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

Слова, національно-культурна маркованість яких виявляється тільки на рівні конотативного компонента, що виражає додаткове значення у вигляді символічних ореолів, кваліфікуємо як слова-символи: барвінок, верба, рута, м’ята, терен, ряст, кислиця, безсмертник, конвалія, явір, чайка, ворон, соловей...

Украинкский

2015-04-27

143 KB

1 чел.

Лекція 9

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА

ФОНОВОЇ ЛЕКСИКИ

План

1. Функціонально-семантичні особливості фонової лексики

2. Національні особливості власне фонових слів

3. Національна маркованість слів-символів

4. Українська символіка як засіб відображення національного світобачення

1. Функціонально-семантичні особливості фонової лексики

У безеквівалентних словах зв'язок мови і культури народу, "такий різноманітний і складний" (Микулина, 1981, 79), виступає найбільш явно. Однак ці слова складають лише частину лексичних одиниць мови, пов'язаних з культурою і зумовлених нею. В інших словах, тобто не безеквівалентних, "зв'язок мови і культури простежується не так очевидно" (там же). В цих словах національні риси слід шукати, досліджувати, заглиблюватись не тільки у семантику лексичних понять, а й лексичних фонів.

Особливості лексичних фонів слів виявляються як на рівні денотативних компонентів, так і на рівні конотативних.

Слова, національна ознака яких знаходиться на рівні денотативного компонента, в основному в потенційних семах, кваліфікуємо як власне фонові слова. Наприклад, в українсько-російському зіставленні це: відьма - ведьма, русалка - русалка, домовина - гроб, ліра - лира, личак - лапоть, постіл - лапоть, кожух - тулуп, колиска - люлька, хата - изба, стріха - стреха, саж - хлев, ослін - скамеика, лава - скамья, комора - кладовая, тачанка  -  тачанка, макітра  - макотра, макогін  -   (большой) пест, призьба - завалинка, віконниця - ставня).

Слова, національно-культурна маркованість яких виявляється тільки на рівні конотативного компонента, що виражає додаткове значення у вигляді символічних ореолів, кваліфікуємо як слова-символи: барвінок, верба, рута, м'ята, терен, ряст, кислиця, безсмертник, конвалія, явір, чайка, ворон, соловей, окунь, смола, клин, вареник, клепка, бубон, берег, хата, гарбуз, властиві тільки українській символічній мікросистемі, а також українсько-російські символічні паралелі: калина - калина, квіти - (алый) цветок, сосна - сосна.

У розглядуваних лексичних одиницях національна специфіка значень виявляється з різним ступенем яскравості, має різну соціальну "вагу".

2. Національні особливості власне фонових слів

Національно-культурні особливості фонових слів, як розглядалося раніше, "приховані" за межами лексичного поняття, тому в словникових дефініціях вони практично не фіксуються. Тільки в окремих випадках можна знайти визначення, в яких дається яка-небудь додаткова інформація про предмет чи явище позамовної дійсності. В більшості випадків національні прикмети треба "вираховувати". Складність у виявленні такого розряду маркованих слів полягає у тому, що важко провести чітку межу між словами, що називають "унікальні феномени" (які не мають еквівалентних референтів у іншій культурі) і словами, що називають референти із значними чи ледь помітними матеріальними розбіжностями в різних культурах. Наприклад, ліра - це старовинний російський, український і білоруський музичний інструмент (СУМ, 4, 521). Але українська ліра і російська лира, з одного боку, будучи різними за будовою і принципом породженя звука, є унікальними предметами, кожен у своїй культурі, а з іншого - вони зовні схожі і виконують ту саму функцію. Отже, вони і різні, і подібні одночасно.

Як стверджують Є.Верещагін і В.Костомаров, робити опис усіх фонових слів неможливо (це виходить за межі практичних можливостей дослідження). Для аналізу нами відібрані слова, у лексичних фонах яких найбільш явно виявляються культурно-специфічні ознаки.

Розбіжності лексичних фонів зафіксовані у трьох планах: переважно в семах предметно-кваліфікативної характеристики денотатів - виконують ту саму функцію, але зовні не схожі, мало схожі або відрізняються імпліцитною особливістю: укр. русалка, домовина, личак, постоли, лава, ослін, кожух, колиска, хата, стріха, призьба, тачанка, відповідно рос. русалка, гроб, лапоть, скамья (лавка), скамейка, ту луп, люлька, изба, стреха, завалинка, тачанка), інколи - і в семах предметно-кваліфікативної характеристики, і в семах, що позначають функціонування денотата (укр. саж, комора, макогін, макітра, відповідно рос. хлев, кладовая, пест, макотра), найменше слів, де розбіжності наявні   в  семах,  що  вказують,  яку  функцію  виконує  денотат,(укр. відьма - рос. ведьма).

У всіх випадках неповноеквівалентності фонів пошуки інформації, пов'язаної зі словом, і добір потенційних сем, які знаходяться в арсеналі пам'яті і свідомості носіїв мови, відбувається без допомоги контексту.

Українська хата і російська изба - це житло селянина (СУМ, 11, 29; СРЯ, 1, 634). Подібність зафіксована у поняттєвих семах - функціонуванні референта: 'призначений для житла'. Однак фонова розбіжність в іншій частині системного значення слова - у семах, що характеризують зовнішній вигляд, будівельний матеріал тощо. Українська хата завжди тинькується, білиться вапном або білою глиною, изба - не тинькується, не білиться, темна, брусувата, з двосхилим дахом; хата покрита околотом з акуратно підстриженою стріхою, изба покривається м'ятою соломою внатруску, інколи криється дранню і ставиться фронтон; в хаті фронтон будується рідко, хата ставиться на вулицю фасадом, вікнами на південь або південний схід, обов'язкова призьба, замість дерев'яних віконниць переважали солом'яні мати. Задня стіна в хаті мазалась жовтою глиною. Изба - без садків і рослинності, які рясно і обов'язково оточують хату (УМЕ, 13-16, 2000).

Як видно, і елементи будівель - укр. стріха, призьба, віконний., рос. стреха, завалинка, ставня (ставень}, виконуючи ту саму функцію, відрізняються:

а) зовнішнім виглядом: стріха - "нижній край солом'яної покрівлі, який звисає над стіною" (СУМ, 9, 781), з околоту виглядає ошатніше, акуратніше, ніж стреха (СРЯ, 4, 287) з соломи внатруску (УМЕ, 13-16, 2000),

б) популярністю (частіше чи рідше добудовувались певні елементи житлових споруд: призьба - "невисокий, переважно земляний насип вздовж стін хати знадвору" (СУМ, 7, 622), мазана жовтою (рудою) глиною чи сажею, - обов'язкова деталь української хати, завалинка (СРЯ, 1, 498) - рідко робилась навколо брусуватої стіни, а якщо і будувалась, то не замазувалась густим розчином глини: віконниця - "дерев'яний чи металевий щит з однієї або двох стулок для закривання вікна" (СУМ, 1, 672; СРЯ, 4, 244) дуже рідко ставилась до вікон хати, на відміну від ставни.

Як зазначає Є.Онацький, до українських хат більше подібне житло румунів, сербів, словаків, чехів, але вони відрізняються від польських хат. Молдавська хата має чорну смугу над призьбою і навколо дверей, обмазана глиною; в білоруському сільському житлі квадратні вікна.

У найменуваннях найпростішого взуття, українському личак та російському лапоть, неповноеквівалентними є непоняттєві семи, що вказують, як і з чого виготовлявся такий предмет: "від білоруських і російських лаптей личак відрізнявся крайньою простотою" (УМЕ, 5-8, 841-42), він складався з прямоплетеної підошви та петель обіч стопи (УМ, 12), був недовговічним. На виготовлення личаків використовували кору лози, липи, в'яза; в Росії використовували лико берести, мотузки (СРЯ, 2, 164).

Різновидом найпростішого взуття в Україні були шкіряні постоли - стягнуте взуття, зроблене з одного шматка товстої м'якої коров'ячої чи свинячої шкіри (УМ, 129). Подібне взуття в Росії не мало спеціального найменування і позначалося лексемою лапти. Розбіжності у значеннях слів постоли і лапти знаходяться у фонових семах, що вказують на спосіб кріплення постолів до ноги, характер декоративного оформлення в росіян і українців мав локальні особливості.

Український ослін "переносна кімнатна лава для сидіння" (СУМ, 5, 771) і російська скамейка, як свідчать перекладні словники, поняттєве еквівалентні, щоправда, тільки у функціональному плані - призначений для сидіння. Незбіг значень слів, що позначають подібні денотати, спостерігається у семах 'зовнішній вигляд' та 'де використовується': ослін - на чотирьох тонких круглих у діаметрі ніжках, прилаштованих під гострим кутом відносно дошки (для сидіння), так звані "козині ніжки", дві ніжки скамейки кріпляться під прямим кутом до дошки. Жоден словник російської мови не фіксує того, що скамейка - вид хатніх меблів, на відміну від ослона.

В українській хаті є ще один різновид меблів - лава" дошка або кілька дощок на стояках (іноді прикріплена до стіни), на яку сідають або кладуть, ставлять що-небудь" (СУМ, 4, 428), переклад якого зафіксований в Українсько-російському словнику як скамья. лавка (прикріплена до стіни в избе). Лавка, як і лава, як свідчить зазначений словник, виконувала функцію меблів (УРС. 1971, 371). Розбіжність значень виявлена у семах, що позначають 'зовнішній вигляд' і частково 'функцію': лава ширша від лавки і переважно зі спинкою у вигляді дивана, бо в українських хатах на ній часто спали, особливо в теплу пору року.

Фонові відмінності деяких звичних для носіїв мови слів приховані настільки глибоко, що виявити їх можна лише при вивченні минулих традицій. Так, частовживані і загальновідомі в українській та російській мовах слова домовина - гроб "спеціально зроблена скриня, у якій ховають покійника" (СУМ, 10, 298; СРЯ, 1, 348) - відрізняються потенційними семами 'з чого виготовлена'. За свідченням М.Костомарова, українська домовина неодмінно виготовлялась з чотирьох соснових і однієї кленової дошки (1994, 85). Детальних відомостей про особливості виготовлення гроба в словниках російської мови немає.

Українська і російська назва тачанка означає чотириколісний візок із відкритим кузовом для парної упряжі (СУМ, 10.44; СРЯ, 4, 342), який був поширений в Україні і на Кубані. Фонові відмінності виявляються у семах 'поширення' (такий візок поширений тільки на Кубані, а не по всій Росії) та 'зовнішній вигляд' референта: кубанські тачанки фарбувались у два -три кольори з візерунками, українські - простіші на вигляд, без прикрас.

У деяких словах, що називають предмети побуту фони у зіставлюваних мовах мають ще більші розбіжності. Українська назва саж у перекладному словнику має словесний еквівалент хлев (УРС, 1971, 830). Саж - це рублений хлів, у якому відгодовують свиней (СУМ, 9, 14); хлев - приміщення для худоби (корів, телят, овець), а також для великої домашньої птиці (СРЯ, 4, 603). Сема лексичного значення 'свині' вказує на обмеженість призначення такого приміщення в українському побуті, в той час як функціональні можливості хлева значно ширші. Крім зафіксованих розбіжностей, пов'язаних з семою 'функціонування', виявляється ще одна відмінність референтів - розміри: саж - невеликий, висота менше середнього зросту людини з сідалом для курей, квадратний по периметру з відгородженим міні-майданчиком з боку однієї стіни; хлев - значно ширший, більших розмірів, прямокутної форми, з високою стелею.

У фонах українського найменування комора та російського кладовая національно-культурні особливості криються за давніми традиціями двох народів. Лексичні поняття обох слів ідентичні: "приміщення у житловому будинку, де тримають продукти харчування, хатні речі тощо" (СУМ, 4, 248; СРЯ, 2, 67). За свідченням Є.Онацького, в Україні (крім східної частини) в коморі ще ставили скриню, розвішували одяг, крім того, тут клали молодих у першу шлюбну ніч, на цей час звідти все виносили (УМЕ, 5-8, 695). Непоняттєві семи української номінації фіксують розширення функціонування референта, і, у зв'язку з цим, потенційні семи фіксують, що комора традиційно повинна бути більших розмірів, ніж кладовая, оскільки там передбачалося ліжко.

Великі труднощі щодо кваліфікації національної маркованості викликають назви макітра і макогін, відомі в російській мові як макитра (макотра) (УРС, 1971, 392) і (большой) пест (для растирания мака) (там же). Транслітерація першого і коментар до другого вказують на безеквівалентність номінацій. Однак аналіз значень українського і російського слів дозволяє висловити припущення, що це слова фонові. Макітра - це "вид глиняного посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором" (СУМ, 4, 602). На російську мову слово макітра передається словосполученням "большой глиняньїй горшок для кулинарньїх целей" (УРС, 1954, 2, 475), а горшок в російському побуті - це "округла глиняна посудина з досить вузьким дном, що служить для приготування їжі і збереження молока" (СРЯ, 1, 337). З дефініцій, зафіксованих у словниках української та російської мов видно, що в обох культурах є подібні референти, на що вказують архісеми 'глиняний', 'округлої форми', 'напівсферичний' та диференційні семи 'для приготування їжі'. Таким чином, значення порівнюваних слів збігаються в ядерних семах. Можна припустити, що незбіг значень слів макітра і горшок прихований саме у непоняттєвих семах, у яких зафіксовані відомості про локальні особливості використання цих предметів у побуті: відомо, що у макітрі розтирають мак, пшоно, в горшке (це зафіксовано в Толковом словаре живого великорусского язьїка) зберігають будь-яку їжу і розтирають тютюн (Даль, 2. 292). Такі ж фонові розбіжності виявлені і при зіставленні семантики українського слова макогін "дерев'яний стрижень із потовщеним заокругленим кінцем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно тощо" (СУМ, 4, 603) з його формальним еквівалентом у російській мові, який передається словосполученням (большои) пест (УРС, 1971, 393). Пест тлумачиться як "стрижень з потовщеним округлим кінцем, що використовується для товчіння чого-небудь у ступці" (СРЯ, З, 114). Денотативний компонент лексичних понять розглядуваних слів має спільні архісеми 'стрижень', 'потовщений', 'округлий', 'кінець', а також диференційні семи 'яким що-небудь товчуть' ('розтирають'). Неповноеквівалентність слів зафіксована тільки у фонових семах: макогін - 'дерев'яний, призначений для макітри', пест міг бути 'металевий', 'дерев'яний', 'порцеляновий', факультативне 'призначений для ступки'.

Помічені деякі відмінності у семантиці фонів українськогослова відьма (СУМ, 1, 666) та російськоо ведьма* (СРЯ, 1, 145). Крім національної спеціалізації українського референта, потенційні фонові семи несуть ще деяку культурну інформацію. Є підстави вважати, що "справжні відьми живуть в Україні" (Даль, 1994, 56-60). Лексичний фон українського слова відрізняється також від фонів білоруського слова ведзьма, польського шеагта'. у потенційних семах зафіксована різниця у ставленні до відьом в Україні та в Західній Європі. Так, на Заході відьми суворо переслідувались, їх спалювали. Підставою для покарання було звинувачення в стосунках з нечистою силою, через що їх притягали до відповідальності державні чи церковні установи. В Україні ж судовий процес над відьмою починався за позовом приватної особи при наявності скривдженої сторони (УМЕ, 1-4, 164-165).

Семантичне неадекватними на рівні непоняттєвих сем в різних локальних традиціях виявилися також формальні еквіваленти: українське слово китайка та російське слово китайка (УРС, 1971, 336). СУМ визначає китайку як "густу, переважно синю шовкову тканину, яку завозили з Китаю, потім бавовняну, яку виробляли в Росії" (СУМ 4, 155). Той самий визначальний семантичний компонент міститься в змістовій структурі російської номінації (СРЯ, 2, 52). Відмінності значень знаходяться в диференційній семі 'колір' (як зазначає Є.Онацький, в Україні китайкою називали легку шовкову тканину червоного кольору. - УМЕ, 5-8, 639) та в непоняттєвих семах 'використання' (в Україні китайкою застеляли траурний катафалк. - УМЕ, там же), у зв'язку з чим українська номінація набула ще й культурної конотації: стала символом жалоби.

На рівні синхронії чітко простежується семантична неповноеквівалентність фонів українського слова колиба "житло чабанів і лісорубів" (СУМ, 4, 220), що має традиційно закріплені формальні російські еквіваленти шалаш "тимчасова невелика будівля для житла з ворини, покрита галузками, соломою" (СРЯ, 4, 698) та хижина "невеличка бідна хатинка" (СРЯ, 4, 597). Розбіжність фонів виявляється у семах 'призначення' (функціонування денотата): колибі і хижине притаманна сема 'житло', проте хижина - житло для 'будь-кого', колиба ж має конкретне призначення. Лексема шалаш містить сему 'тимчасове житло' (на городах, баштанах) для сторожів. Формальними еквівалентами шалаша в українській мові є курінь, буда, халабуда (РУС, 1970, 676).

Зафіксовані значні семантичні розбіжності фонів слова сопілка "український народний духовий музичний інструмент із дерева або очерету, що має форму порожнистої трубки з отворами" (СУМ, 9, 461) та його російського формального відповідника свирель, що називає "російський народний музичний інструмент з дерева чи очерету, рід двоствольної флейти" (СРЯ, 4, 50). На різну референтну спрямованість вказують семи національної належності в лексичних поняттях обох слів ('український народний' - 'російський народний'). Диференційна сема російської номінації 'двоствольна' фіксує ускладнений тип будови російської реалії.

Осібно у плані вираження національно-культурної ознаки стоїть невелика група фонових слів, що називають характерні для українців види зібрань для роботи, відпочинку, обрядових дій. Незважаючи на той факт, що подібні явища мали місце в побуті сусідніх народів, вони все ж складають характерні елементи культури української етноспільноти. Назва толока означає спільну працю не за гроші, а за частування (СУМ, 10, 180). Спільнослов'янське походження слова вказує, що такий вид робіт міг бути поширеним також у кількох слов'янських народів. Оскільки на російську мову слово передається описово як "разова робота миром на допомогу кому-небудь" (УРС, 1971, 953), то можна припустити, що таке явище в російському побуті не було таким популярним, а в українському мало свої особливості: наприклад, робота інколи супроводжувалась виконанням обрядових народних пісень. Слова вечорниці, досвітки називають в Україні восени та взимку вечірні зібрання молоді, на яких у будні дні поряд із розвагами виконувалась певна робота, а в свята влаштовувалось гуляння (СУМ, 1, 345; 2, 382). На російську мову обидва слова перекладаються як посиделки, вечерницы (УРС, 1971, 55, 185), що зафіксоване як "вечірка сільської молоді в дореволюційній Росії для якої-небудь спільної роботи і розваг у осінній та зимовий час" (СРЯ, 3, 314). Семи національної належності, наявні в обох номінаціях, вказують на регіональний характер явища, а диференційні семи фіксують неповноеквівалентність фонів: на вечорницях був певний режим розваг і роботи; диференційні семи російської номінації не фіксують дотримання певних канонів.

В українській мові назва голосіння означає старовинні народні обрядові пісні на похоронах, весіллі (СУМ, 2, 116), на російську мову слово перекладається як причитание, плач (УРС, 1971, 13, 138). Виявлена незначна розбіжність у лексичних поняттях: в російській номінації є додаткова диференційна сема 'з приводу рекрутського набору' (СРЯ, 3, 458), якої немає в українській семемі, та у потенційних непоняттєвих семах, що вказують на характер виконуваних пісень, на локальні особливості їх виконання.

3. Національна маркованість слів-символів

Серед категорій, які беруть участь у прагматичному відтворенні позамовної дійсності за допомогою лексичних одиниць, є символ. Мовний механізм виникнення символів полягає у тому, що "багато предметів, з якими мовці близько і безпосередньо стикаються, мають певну властивість, що сприймається як їхня постійна і особлива ознака. Завдяки цьому співвідношення предмета і ознаки інколи настільки змінюються, що предмет стає символом властивості, вираженої його ознакою. Тим самим набуває символічної значущості та смислової глибини" (Зорівчак, 1989, 79).

Слова-символи відображають особливості культури: історії, традицій, звичаїв етнічної спільності. Як зауважує Ю.Ф.Аваліані, для символу характерні тонкі та опосередковані асоціативні зв'язки між словесними знаками і тими явищами і поняттями, які можна назвати символічними (1981, 7). Властивістю символу є те, що значення мотивується передусім через фонові знання (Кононенко, 1991, 31), а функціонування у мовленні можливе лише за наявності певних фонових знань (Зорівчак, 1989, 80).

Символ відзначається високим ступенем узагальнення. У денотативному плані слова-символи в переважній більшості не належать до національно маркованих (пор. барвінок, чайка, сосна, м'ята, соловей, ряст, калина тощо), хоча деякі з них належать до національно маркованих і в денотативному плані (фонове слово хата символізує в українців домовину, безеквівалентна номінація кобиляча голова символізує смерть).

Символічне значення наявне, як правило, в словах конкретного або конкретно-абстрагованого характеру і є одним із засобів перенесення конкретно-чуттєвого плану в узагальнено-абстрагований: реп'ях - символ настирливості, бубон - бідності, смола - ганьби, причепливості, берег - рятунку, безпеки. Символічна значущість завжди імпліцитна. У переважній більшості символіка притаманна загальним назвам. Інколи загальна назва в певному аспекті може символізувати власну, наприклад, береза - Росію, калина - Україну.

Питанням дослідження системи символічного відображення світу присвячені праці О.Потебні, М.Костомарова, Я.Автамонова.

Джерела символіки - у фольклорі, народнопоетичній творчості: піснях, прислів'ях, приказках, приповідках. О.Потебня зазначав, що символізм є залишок незапам'ятної старовини, тому зустріти його можна переважно там, де повільніше відбувається відокремлення думки від мови, куди повільніше проникає нове (Потебня, 1914, 5). На думку О.Потебні, багато символічних образів у своїй основі мають матеріальне, економічне життя суспільства і пов'язані в основному із землеробством та мисливством. Тому переважна більшість символів походить із спостережень людини над природою та власною діяльністю, пов'язаною з природою.

Особлива культурна конотація того чи іншого слова виникає на основі важливої соціальної ролі предмета чи явища, які позначені цим словом, у рамках окремої національної культури. При цьому соціальна значущість референта розуміється не в суб'єктивному аспекті, а в соціально-типізованому як певна реакція носіїв мови на ті чи інші предмети і явища позамовної дійсності. Таку значущість референта закріплював фольклор, а літературні традиції зберігали її. Наприклад, національна значущість реалії калина для українців надзвичайно насичена. Створенню символічного значення слова калина найбільшою мірою сприяла роль цього дерева в житті народу: перш за все широке розповсюдження, використання споконвіку у побуті, участь у різних національних святах. На цю особливість при виникненні символів наголошував Я.Автамонов: "Народ для своїх образів бере здебільшого те, що має перед очима, і те. що вражає якою-небудь своєю властивістю" (1902, 286). Саме тому рослини і тварини, які поширені в певній місцевості, і найбільш розповсюджені предмети побуту найчастіше і є там символами. Як зазначав Я.Автамонов, "російська символіка насичена сумними образами, українська більш світлими" (там же). Пов'язуються ці відмінності із національним світобаченням, менталітетом окремого соціуму, оскільки "символіка знаходиться в органічному зв'язку з життям і творчістю народу, і на цьому базується її важливе значення для науки. Вивчення різноманітних вірувань ..., вивчення мови ..., саме розуміння народної творчості повинно бути поставлене поряд з вивченням народної ... символіки" (там же, 288).

При зіставленні відібраних українських слів-символів з російськими було помічено, що вони неоднорідні за ступенем національної специфічності. І в українському, і в російському фольклорі є значна кількість однакових символічних образів. Наявність ідентичної символіки пояснюється тим, що генетично вона (символіка) належить до давньоруського або ще спільнослов'янського періоду. Виявлені слова-символи відображають не систему однакових мотивацій, а спільну мотиваційну модель. Спільні символи зафіксовані в фольклорних джерелах обох мов.

Серед спільних символів в окрему підгрупу виділено слова із розряду зоолексики. Щ символи створені за простою мотиваційною моделлю, в якій якісно-кваліфікативні властивості референта (вихідна реалія) переносяться на позначуваний об'єкт: референт=позначуване. Проілюструємо сказане такими прикладами: укр. ластівка, рос. ласточка = дружина, сестра, мати (Костомаров, 1994, 95); укр. орел, рос. орел = гордий, сміливий, доблесний воїн; козак (Костомаров, 1994. 99; УМЕ 9-12, 1233); укр. галка, рос. галка = дівчина (Костомаров, 1859, 264); укр. сокіл, рос. сокол = сильний, розумний, красивий чоловік; славний козак (Костомаров, 1994, 96);

У частині спільних українсько-російських символів-зоонімів мотиваційні моделі базуються на одній семі вихідного слова (референта), яка переноситься на позначуване: укр. кінь і рос. конь символізують неусвідомлену силу ("якби кінь свою силу знав, ніхто б на ньому не всидів") (УМЕ, 5-8, 645); укр. миша і рос. мишь - бідність ("бідний, як церковна миша") (УМЕ, 5-8, 990); укр. віл і рос. вол - символ важкої праці, невибагливості, буденності ("працює, як віл") (УМЕ, 1-4, 168); укр. баран і рос. баран - символ завзятості, впертості ("впертий, як баран") (УМЕ,1-4, 71); укр. корова і рос. корова - символ здоров'я ("здорова, як корова") (УМЕ, 5-8, 723). У міфології багатьох древніх народів корова мала певну соціальну значущість, у зв'язку з чим там виникла своя, відмінна від східнослов'янської, символіка: так, у давньому Єгипті корова - символ плідності, пов'язаний з богинею-матір'ю; у скандинавців корова - мати богів; в Індії корова -втілення божого духу (УМЕ, 5-8, 723). Укр. бджола і рос. пчела -символ працьовитості, душевної чистоти, святості (УМЕ, 1-4, 71) ("трудиться, як бджола"); укр. лис і рос. лис - символ хитрощів, підлесливості (УМЕ, 5-8, 834), ("хитрий, як лисиця"). У країнах Західної Європи лис - уособлення лицемір'я (УМЕ, там же). Укр. вовк і рос. волк - символ невдячності, злості (УМЕ, 1-4. 188) ("скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться").

Спільна українсько-російська рослинна символіка налічує кілька слів. Кваліфікативна ознака, покладена в основу мотиваційної моделі, характеризує 1) особисті якості позначуваного референта (людини) через порівняння: укр. дуб, як і рос. дуб символізує силу чоловіка, парубка (Автамонов, 1902, 8) ("міцний, як дуб"); укр. мак і рос. мак - символ дівочої краси (УМЕ, 5-8, 895) ("гарна, як маківка"), 2) поведінку позначуваного референта: укр. блекота та рос. белена - символ скаженості (УМЕ, 1-4, 95) ("як блекоти об'ївся"), укр. яблуня та рос. яблоня означає родинні зв'язки, які впливають на формування характеру людини (Автамонов, 1902, 65) ("яблучко від яблуньки не далеко котиться"). Однакова символіка в українському і російському фольклорі пов'язана з назвами небесних світил: місяць і месяц вживається на означення парубка, який думає одружитися; зірка і зорька означають дівчину ("як місяць серед зірок" так само, як і "сокіл серед галок" (Костомаров, 1859, 264).

Виявлено значну кількість слів, що мають в українському і російському фольклорі подібну символіку з незначними розбіжностями. Розбіжності символічних значень слів-зоонімів в основному пов'язані з розширенням обсягу символіки в одній з культур, тобто збільшенням кола референтів-позначуваних. Наприклад, укр. голуб і рос. голубь символізують одинокого покинутого парубка (Костомаров, 1994, 90), укр. голуб ще символізує любов (там же), укр. голубка - символ вдови (Костомаров, 1859, 321); укр. лебідь і рос. лебедь символізують дівчину (девицу) (Костомаров, 1994. 102-103), укр. лебідь - ще жінку, молодицю, інколи батька (у звертаннях "таточку-лебедоньку") (УМЕ, 5-8,812-813); укр. зозуля* і рос. кукушка - вісниця, провидиця, укр. зозуля - ще символ безпритульності, самітності, а також матері, дружини, сестри, жінки** (Костомаров, 1994, 91-93), страдної особи (УМЕ, 1-4, 507), укр. ведмідь, рос. медведь - символ сили, незграбності, ласунства, рос. медведь має ще культове значення (УМЕ, 1-4, 133).

Можна припустити, що символіка об'єктивно фіксує ставлення соціуму до певної реалії. Проілюструємо це на прикладі подібних українсько-російських символів, у яких зафіксовані певні відмінності, зумовлені різними логіко-семіотичними моделями мотивацій. Так, укр. ялина символізує дівчину (УМЕ, 13-16, 21-23), а також покірність (Костомаров, 1994, 85), атрибут журби (Костомаров, 1859, 327), рос. ель символізує дівчину, у якої померли або батько, або мати (Автамонов, 1902, 77-78); укр. береза символізує дівчину, молоду, жінку, а також тугу, горе, печаль (УМЕ, 1-4, 83), рос. береза символізує жінку періоду її життя від дівоцтва до заміжжя, а також - дуже рідко - чоловіка (мужчину) (Автамонов, 1902, 72); укр. льон і рос. лен пов'язані з образом жінки: в українців - це дівоцтво, духовна чистота (УМЕ, 5-8, 881), у росіян - духовна чистота жінки, чисте почуття кохання до судженого (Автамонов, 1902, 271); укр. вишня і рос. вишня пов'язані з дівочим образом: український символ означає - дівочу красу, веселощі, любов, (УМЕ, 1-4, 161) російський символ - тільки дівчину (Автамонов, 1902, 68); укр. хміль і рос. хмель - символ веселощів, щастя (УМЕ, 13-16, 2109; Автамонов, 1902, 268-269). укр. хміль - символ п'янких трунків, безжурного життя, весілля, частіше укр. хмелина, хміль символізує дівчину (УМЕ, там же); укр. билина і рос. бьишна - символ самотності, сирітства, бідності, нещасливого безрадісного життя, український символ - це і чоловічий, і жіночий образ (УМЕ, 1-4, 89), російський - тільки жіночий образ (Автамонов, 1902, 264; Костомаров, 1994. 72); укр. конопля пов'язується з життям бідної молодиці в чужій родині (УМЕ, 5-8, 704-705); рос. конопля символізує життя жінки з нелюбим чоловіком (Автамонов, 1902, 272); укр. ягода символізує дівчину (УМЕ, 13-16, 2117), рос. ягода - молоду жінку, жениха і наречену (Автамонов, 1902. 279-280).

Подібна символіка, наявна в українських та російських фольклорних джерелах, не тільки вказує на спільну пракультуру, фіксує факти взаємопроникнення елементів споріднених культур, а й відображає спільні національні особливості життя, побуту, традицій двох народів.

4. Українська символіка як засіб відображення національного світобачення

Характерною особливістю символіки є те, що в тій самій реалії кожен народ для позначуваного референта виділяє не однакові риси чи властивості. Так, у ідентичній для українського та російського фольклору вихідній реалії калина для позначуваних референтів у різних культурах обрано різні кваліфікативні ознаки. В українській - зовнішню красу ягід і цвіту, поживність ягід; позитивне емоційно-естетичне навантаження обраних ознак вихідної реалії безпосередньо перенесене на позначувані референти: калина - це краса, здоров'я, дівчина, дівоцтво, любов, сама Україна (УМЕ, 5-8, 516-617). Завдяки такій насиченій символіці, калина в Україні сприймається як рослина національного культу: це і весільне дерево, і таке, що садиться на могилах (Костомаров, 1859, 211). Мотивацією для російської символіки послужили інші кваліфікативні ознаки: смак ягід, їхня гіркота. Звідси інша семантична наповненість опорної семи, яка перенесена на позначуваний референт: калина - це розлука в коханні, невдале заміжжя (Автамонов, 1902, 50), калинник "місце, де росте калина" - місце злочину. Мотивація останнього символу пов'язана з іншою вихідною реалією: у калинник кидає убивця князь Роман тіло своєї дружини (Автамонов, там же, 54).

Ідентичні   у   денотативному   плані   вихідні   реалії   українського і російського фольклору квіти і цветьі утворили етноунікальні символи на основі різномотивованих семантичних моделей, які відображають "різні бачення" тієї самої речі. В українській пісенній творчості квіти - символ дітей (УМЕ, 5-8, 620-621), в основі мотивації - беззахисність квітки, той об'єкт, що потребує догляду, опіки. В російському фольклорі і побуті альій цветок - символ будь-якої любимої людини: батька, матері, брата, взагалі - об'єкт любові (Автамонов, 1902, 247-250). Мотиваційна ознака, очевидно, пов'язана не з властивостями реалії, а з емоційним станом людини при спілкуванні з квітами: радість, ніжність, почуття прихильності.

Для української та російської реалії сосна характерне мінорне наповнення символіки, хоча й спрямованої на різні референти: в українському фольклорі сосна - символ туги, журби (УМЕ, 13-16, 1811); в російському - символ дівчини, у якої немає батька або матері (Автамонов, 1902, 77-78). В українській символіці смуток, очевидно, пов'язаний з особливим гомоном, який утворюється при хитанні гілок, а в російській пов'язується з тим, що у сосни відсутні квіти, які б її прикрашали; переносно: немає фактора (батьків), який би наповнив радістю життя, прикрасив його.

Особливе місце в системі фольклорної символіки займають ті образи, які притаманні тільки українській культурі. Найбільш поширена мотиваційна модель української символіки, яка базується на соціальній значущості вихідної реалії, - це перенесення якісно-позитивної властивості реалії на позначуваний референт. В українському побуті дуже насичена символіка реалії барвінок. Це весільний атрибут, символ урочистості шлюбу, квітка, яку садять на могилах (Костомаров, 1994, 65). Мотиваційний компонент для позначуваного - це особливості будови квітки, що нагадує небесне світило-зірку, переносно: таємничий символ переходу від одного етапу життя до іншого - народження, шлюб, смерть. Тому рослина супроводжує життя людини від народження до смерті, набираючи особливого значення в момент весільної обрядовості. У пісенній творчості барвінок символізує дівочу красу, чистоту, щасливе кохання і шлюб, інколи - коханого (УМЕ, 13-16, 1727). Мотиваційною ознакою для фольклорної символіки послужили властивості вічнозеленого буяння рослини, що і означає довгий щасливий шлюб, чистоту і свіжість почуттів подружжя.

Символи, що позначаються словом верба - численний рід, рідня, а також неплідність (УМЕ, 1-4, 138-140), утворені за аналогічною мотиваційною моделлю. Якісні властивості реалії, виражені диференційними семами 'може розвинути понад сімсот гілок' покладені в основу першого символа, а інші дифе-ренційні семи 'ніколи не плодоносить' - в основу другого. Навколо символів цього ''справжнього українського дерева" (Костомаров, 1994, 80) розвинулося ще кілька міні-символів: верба -місце зборищ і побачень (Костомаров, там же), суха верба -місце побутування нечистої сили, нечисте місце, свячена верба - охоронець від нечистої сили (УМЕ, там же).

Фольклорна символіка реалій рута, що означає дівоцтво, фізичну красу дівчини, суворість моральних устоїв, незнання кохання (Костомаров, 1859, 296; 1994, 62), і м'ята, що означає дівоцтво, духовну красу дівчини, незнання кохання (Автамонов, 1902, 264-265), базується на ускладненому принципі метафоризації. Своєрідна мотиваційна модель не позбавлена психологічних тонкощів: обрані властивості рослини - надавати холодного присмаку, холодити - переносяться на емоційний стан дівчини. Навколо символів, пов'язаних з рутою, в українській пісенній творчості розвинулося ще кілька міні-символів: полоти руту - берегти дівоцтво, занедбати руту - втратити дівоцтво (УМЕ, 13-16, 1649). Помічена важлива роль рослини в народних звичаях: зіллям рути відганяли хвороби (УМЕ, там же).

В українській фольклорній символіці рожа (мальва) символізує здоров'я, красу, ласку, веселість (Костомаров, 1994, 62) і пов'язується з образом жінки. В основу мотивації покладені цілющі властивості рослини, яку використовували в народній медицині як засіб від багатьох хвороб.

Символом ідеальних очей послужили властивості незвичайного кольору дикої ягоди терену (Костомаров, 1994, 85). Мотивація здійснена через перенесення позитивно забарвленої ознаки - красивий колір - на позначуваний референт. В класичній символіці терен означає важке життя, страждання (вінок Христовий зроблений з колючих тернових гілок), де в основу мотивації взяті інші якості рослини - колючі гілки.

Квітка рясту, яка квітне і росте всього кілька днів, в українців символізує людське життя (УМЕ, 13-16, 1656). В основі мотивації, можна гадати, відображена християнська філософія: вічний у всесвіті тільки дух, а все матеріальне - швидкоплинне, в тому числі життя людини. Міні-символи цієі реалії позначені дією: топтати ряст - жити, не топтати рясту - не жити (УМЕ, там же).

Кислиця (дика яблуня) символізує коротку втіху, що дає неприємні наслідки (УМЕ, 5-8, 638). Символ виник на основі позитивно-негативних якостей реалії (весною яблуня квітне і приносить естетичну насолоду, а плоди - кислі, терпкі на смак -розчарування), які перенесені на позначуваний референт: так говорять про вередливу гарну дівчину, яка має стати комусь дружиною - "сняться комусь кислиці".

Безсмертник вважають символом вічності (УМЕ, 1-4, 87). В основу мотивації взята властивість квітки не в'янути, завдяки твердій структурі пелюсток, вона може зберігатися як завгодно довго. Тому квітку чіпляли до весільного меча, щоб подружня любов була вічна.

Конвалія - символ цноти, дівочості (УМЕ, 5-8, 701). Мотивацією послужили позитивні якості рослини (ніжний аромат і неяскраво виражена краса), які перенесені на позначуваний референт.

В українських звичаях досить поширений любисток - символ любові (Костомаров, 1994, 65), мотивація якого базується на народній етимології назви, в якій яскраво експлікована внутрішня форма. Можливо, на цій же основі любисток має ритуальне значення: це дання, яке кидали в купіль малих дітей, щоб вони мали щастя в коханні (УМЕ, 5-8, 868).

Певне значення в українській обрядовості має фіалка -символ жалоби на весіллі дівчини, у якої немає в живих батька (УМЕ, 13-16, 1986). Простежуються подібні мотиви з католицькою символікою, де фіалка є символом жалоби і каяття. Греки і кельти прикрашали фіалками домовини дівчат (УМЕ, там же).

В українській народній творчості особливе місце займають образи, пов'язані з сумними переживаннями. Один з них - явір - символ туги, печалі, що порівнюється з парубком (УМЕ, 13-16, 2114-2115), так "кажуть про людину, що все чогось журиться, журливе змалку" (Номис, 1993, 2278). Як відомо, явір - це особливий вид білого клена. Для росту явора потрібен простір, тому він, як правило, росте на роздоллі, самотньо і скрипить вітами так, що навіює сум. Отже, мотиваційна модель побудована  на  основі   персоніфікації:   красивий,   сильний,   величний, але одинокий, самотній, тому і сумний, тужливий. Явір - культове дерево. В українських звичаях він порівнюється з чоловіком, козаком, парубком і пов'язується з ідеєю фізичного кохання, духовного єднання чи просто прихильності, тому на могилу чоловікові, парубкові садили явір (УМЕ, 13-16, 2115).

Інколи   з'ясувати   об'єктивну   зумовленість   мотиваційної моделі  символу  досить  важко.  Так,  наприклад,  в  українській народнопісенній   творчості   васильки*   символізують   позитивні моральні якості людини: святість, чистоту, ґречність (Костомаров, 1994, 66), любов до матері (УМЕ, 1-4, 129-130). Залишається нез'ясованим питання: які властивості рослини послужили мотиваційними ознаками символів. Можливо, основою символізації стала важлива соціально-обрядова роль рослини в житті народу: за традицією васильки - обов'язковий елемент весільної та похоронної обрядовості; крім того, ця рослина має важливе значення в народній медицині. В російській мові ця ж квітка відома під назвою базилик (УРС, 1971, 48) і не має жодного символічного значення. Реалія, що має назву в російській мові василек і відповідає українській номінації волошка, блават (РУС, 1970, 1, 94), має символічне значення тільки в російському фольклорі: василек - символ дівчини (девицьі) або парубка (молодца) (Автамонов, 1902, 251-252).

Українська зоосимволіка представлена кількома найменуваннями. Найбільш насиченим в народнопоетичній творчості є образ чайки, що символізує Україну: "Ой, біда, біда тій чайці-небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі", де бита дорога -степи України, якими мандрівні народи намагалися перейти з Азії в Європу, грабуючи і знищуючи місцеве населення. Мотиваційна модель цього символу побудована за принципом метафоризації. Інколи чайка - символ вдови, чайка-бродун шукає тіло вбитого чоловіка. Мотиваційною моделлю цього символу послужила якісно-кваліфікативна ознака вихідної реалії - своєрідна поведінка самотньої чайки, що шукає поживу, яка за аналогією перенесена на одиноку жінку.

Сумним символом - вісником смерті у фольклорі постає ворон. Мотиваційна модель образу базується на асоціативних зв'язках: каркання ворона завжди приносить біду.

Соловей у народній пісенній творчості - це символ волі. Іноді - це парубок, улюбленець дівчат (Костомаров, 1994, 96). Мотиваційна модель образу - це пряме перенесення обраної кваліфікативної властивості вихідної реалії - життєрадісної вдачі пташки, яка завжди весело співає, - на позначувані референти.

Інколи символіка бере свій початок з народної етимології. Так, в українців окунь - символ сонливості. В народній уяві слово окунь наближене до "куняти", звідси - ловити окунів -дрімати (УМЕ, 9-12, 1202).

Часто в українських звичаях символами ставали реалії, що називають різні предмети і явища позамовної дійсності. Як правило, кваліфікативні властивості реалії переносились на позначувані референти: смола = в'їдлива, причеплива людина, а також атрибут ганьби, зневаги (УМЕ, 13-16, 1655), клин = незгода (УМЕ, 5-8, 654), клепка - символ необхідного складника (УМЕ, 5-8, 652), вареник є символом заможного життя (УМЕ, 1-4, 12).

Деякі реалії стали символами внаслідок філософського переосмислення їхніх властивостей і перенесення їх в іншому "баченні" на референти-позначувані: наприклад, кладка в пісенній творчості символізує і любов (зв'язок між коханими), і смерть (зв'язок душі з всесвітом) (УМЕ: 5-8, 649-650).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22804. Київська Русь періоду розквіту. Володимир Великий. Ярослав Мудрий 34.5 KB
  Володимир Великий. Ставши Великим князем київським Володимир багато зробив аби зміцнити державу встановити лад і порядок. За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ.
22805. Зовнішня політика Київської Русі та ГВК 25 KB
  Зовнішня політика Київської Русі та ГВК Починаючи із заснування Київської Русі вона досить активно займалася зовнішньою політикою у різних напрямках: політичному економічному релігійному та культурному. перервало зв'язки північносхідних земель Русі з Європою. Для Київської Русі була характерна договірна торгівля значне місце посідав звичайний обмін товар на товар .Отже і в період існування Київської Русі і під час розвитку ГалицькоВолинського князівства зовнішня політика проводилася досить активно і різнобічно.
22806. Причини та наслідки занепаду ГВК 24 KB
  останнього правителя ГалицькоВолинської держави Юрія II була успадкована князями литовської династії Гедиміновичів. Так припинила своє існування ГалицькоВолинська держава. Роль ГалицькоВолинського князівства надзвичайно велика. ГалицькоВолинське князівство відкрило широкий шлях західноєвропейським культурним впливам на Україну зберігаючи при цьому кращі традиції української національної культури.
22807. Хмельниччина 125 KB
  Це час коли ряд блискучих перемог зрушив все українське суспільство мобілізував широку підтримку для Хмельницького і перетворив суто козацьке повстання на загальноукраїнський антипольський рух. 1648 Хмельницький на чолі невеликого загону реєстрових і запорізьких козаків напав на польську залогу на острові Базавлук на Дніпрі і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від польського контролю притягнуло запорожців на бік Хмельницького обраного гетьманом. Не сподіваючись поважніших труднощів польські полководці Великий гетьман М.
22808. Руїна. Становище України в другій половині XVII ст. 24.5 KB
  Серед козацьких ватажків виникли гострі розходження щодо того чи лишатися Україні під Москвою чи ж шукати покровителів серед інших сусідніх держав. Чи стане Україна унікальним суспільством вільних козаківземлеробів як цього хотіли селяни й рядове козацтво чи ж козацька старшина просто займе місце шляхти відтак повернувши розхитаний суспільний устрій знаті що відповідало б типовим для доби моделям Серед українців ще десятиліттями по смерті Хмельницького точилися запеклі суперечки навколо цих питань.
22809. Наступ царату на автономію України. Остаточна ліквідація гетьманського правління 28.5 KB
  Наступ царату на автономію України.Політику Петра І щодо України продовжували самодержавні імператори Росії з більшою чи меншою жорстокістю і фанатичною впертістю.Певні позитивні зміни в політиці щодо України були можливими після того як російський престол перейшов до дочки Петра І Єлизавети.Розумовський добився того що зносинами Росії з Україною займалися не в Сенаті а в колегії закордонних справ під владу гетьмана було повернуто Київ і Запорожжя з України виведено російські військові підрозділи.
22810. Три поділи Речі Посполитої 70.5 KB
  Австрія та Пруссія перелякавшись що Росія зможе поступово прибрати до рук усю Річ Посполиту вирішили поділити її між собою. За таких обставин пропозиція прусського короля Фрідріха II у 1771 році про поділ польських земель знайшла сприятливий грунт. І 5 червня 1772 повноважні представники Прусії Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір про поділ польських земель за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги тобто території по периметру Речі Посполитої.
22811. Руська трійця 33.5 KB
  Руська трійця У першій половині XIX ст. Тут на початку 30х років виникло напівлегальне демократичнопросвітницьке та літературне угруповання Руська трійця засновники М. Головацький яке виступило на захист української мови термін руська для галичан означав українська. Особливістю виникнення та діяльності громадськокультурного об'єднання Руська трійця було те що воно будучи яскравим самобутнім представником культурницького етапу українського національного руху одночасно зберігало певні риси етапу фольклорноетнографічного і...
22812. Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство 54 KB
  Історія створення Ініціаторами створення братства виступили Василь Білозерський Микола Гулак Микола Костомаров Пантелеймон Куліш Опанас Маркевич. Знаком братства став перстень з написом Св. Крім організаторів до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький Олександр Навроцький Дмитро Пильчиков Іван Посяда Микола Савич Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.