88262

Соціально-психологічна характеристика масових явищ. Суспільна свідомість

Лекция

Социология, социальная работа и статистика

Соціальні рухи можуть проходити певні стадії: на першій стадії створюються передумови виникнення соціального руху: на тлі незадоволення людей соціальною ситуацією і існуючим стилем життя критичного ставлення до соціальних цінностей у зв’язку з виникненням соціального конфлікту прагненням...

Украинкский

2015-04-27

130 KB

0 чел.

Тема 2. Соціально-психологічна характеристика масових явищ

2.1. Суспільна свідомість

Суспільна свідомість - це духовна сфера життєдіяльності суспільства, узагальнене відображення об'єктивних умов його існування, історичного типу суспільного буття, система духовних орієнтирів і суспільних цінностей. Суспільна свідомість належить до свідомо-регуляційної компоненти психології великих соціальних груп і спільностей.

Щодо суспільної свідомості нації, то вона детермінована її історичним минулим, етичними соціостереотипами, умова існування народу, його етнопсихологічними особливостями, ментальністю, соціокультурними та економічними традиціями.

Суспільна свідомість виникає в процесі життєдіяльності соціуму як система соціально-оцінного ставлення людей до світу і самих себе.

Суспільна свідомість відтворює суспільне буття, визначається ним і водночас впливає на нього.

Більшість дослідників сходяться на тому, що носієм суспільної свідомості є не лише суспільство загалом, а також найбільші соціальні групи. Інші дослідники суспільної свідомості вбачають, що суспільна свідомість притаманна будь-якій соціальній спільності, незалежно від її характеру і розмірів починаючи з людства в цілому і закінчуючи групою людей, що зібралися у дворі для гри в доміно чи шахи.

На думку відомого російського соціолога Б. Грушина, суспільна свідомість є системою, в якій всі утворення займають певне місце і певним чином пов'язані один з одним. У складі суспільної свідомості вчений розрізняє три типи елементарних складових.

До першого типу (чуттєві складові) належать чуттєві образи, сприйняття, переживання, емоційні реакції, афекти, вольові імпульси, бажання тощо.

В межах другого типу (раціональні чи когнітивні складові) можна виокремити такі утворення, як узагальнені уявлення, поняття, судження, норми, думки тощо.

До третього типу (ірраціональні складові) належать вірування, фантастичні образи, утопічні ідеї та ін.

Суспільна свідомість залежить від способу виникнення її складових. Відповідно ді цього можна виокремити два типи елементів суспільної свідомості:

  1.  форми свідомості, котрі виникають спонтанно, стихійним шляхом;
  2.  форми свідомості, що виникають у результаті цілеспрямованої діяльності.

2.2. Масова свідомість

Масова свідомість - це різновид суспільної свідомості. Вона вужча за суспільну свідомість. За її межами залишаються спеціалізовані форми духовного пізнання дійсності, передусім наукові, етичні, естетичні концепції. Масова свідомість формується у процесі міжособистісного і між групового спілкування з приводу сприймання актуальної соціальної, політичної інформації, загальнозначущого явища у житті суспільства.

У будь-якому суспільстві ідеї, інтереси, переконання, соціальні уявлення різних великих груп існують не ізольовано один від одного, а утворюють своєрідний сплав, що визначається як масова свідомість суспільства (Г.Андреєва). Б. Грушин кваліфікує масову свідомість як особливий випадок суспільної свідомості, який реалізується у масі індивідуальних свідомостей, але не збігається з кожним із них окремо, з індивідуальною свідомістю як такою.

До особливостей і характеристик масової свідомості належать: аморфність, недостатня структурованість, невизначеність та різнорідність складу її носіїв, ситуаційність, фрагментарність, суперечливість, підвищена динамічність, стереотипність. Це особливості, притаманні і самій масі.

Зміст масової свідомості визначається загальнодоступними цінностями. Взаємодіючи з масовою культурою, вона формує масову поведінку і масові поведінкові стереотипи.

Безпосередніми регуляторами масових форм поведінки є громадська думка і суспільні настрої.

2.3. Громадська думка

Громадська думка виступає виразником масової свідомості суспільства. Вона належить до найбільш поширених соціально-психологічних масових явищ у великих соціальних групах, виникає з приводу певних подій і явищ суспільного життя. Під громадською думкою розуміють публічно виражене і поширене судження, яке несе у собі оцінку і ставлення (приховане чи явне) до якоїсь події, окремих осіб, діяльності різних груп, організацій, що являють певний інтерес для суспільства.

Громадська думка, як вважає Б. Грушин, - це стан масової свідомості, який викликаний ставленням різних соціальних прошарків суспільства до певних подій. Її зміст зумовлений загостренням інтересу до актуальних, дискусійних проблем.

Дослідження громадської думки - важливий ключ до розуміння стану суспільства. Однак у соціальній психології таких досліджень занадто мало, частіше проблема вивчається у соціології.

Французький соціолог Г.Тард приділяв багато уваги вивченню громадської думки і особливостям її формування.

Етапи

Особливості формування думки

Виникнення громадської думки у суспільстві, де всі один одного знали (клан, плем‘я, місто)

Формування колективного судження у безпосередній розмові, в якій брав участь кожний, або в промові ораторів у громадському місті. Така думка зберігала особистісний характер. Завдяки приватним розмовам чи промовам ораторів певна ідея утверджувалася в головах присутніх. При цьому індивід уявляв її собі пов'язаною з тим тембром голосу, з тою особою, звідки вона до нього прийшла. Про таку думку можна сказати, що вона мала живе обличчя і конкретний характер.

Розвиток громадської думки у феодальних державах, локалізованих, обмежених територією одного міста чи місцевості

Існування громадської думки у вигляді великої кількості фрагментів суджень, які не мали довготривалого стабільного зв'язку між собою. Це були новини і думки окремих місцевостей. Зазвичай їх переносили бродячі торгівці, монахи, студенти, мандрівники. На противагу публічним ораторам вони не домагалися єдності думок і почуттів. Були тисячі окремих думок, які не мали ніякого зв'язку між собою.

Формування громадської думки у зв‘язку з виникненням книгодрукування

Забезпечення зв'язку, об'єднання фрагментів думок у єдине ціле за допомогою книги, а потім газети і журналу. Ці засоби читання і передачі ідей замінили локальний розум суспільним. Первинні групи людей, які близько і безпосередньо знали один одного, були замінені вторинними групами незнайомих між собою людей, що, однак, поділяли одну думку.

Громадська думка виконує ряд функцій:

  •  формувальна (формування поглядів, оцінок подій та явищ життя);
  •  функція згуртування (поєднання індивідуальних думок в одну);
  •  спонукальна (збудження активності, мотивування до дії);
  •  регулятивна (регулювання поведінки);
  •  пізнавальна (інформованість людей, накопичення певних даних, уявлень і міркувань);
  •  оціночна (висловлення ставлень, оцінок);
  •  функція демонстрування (екстраполяція ставлень, оцінок поведінки чи справи);
  •  функція впливу (впливає на сприйняття, переробку інформації, на прояв якостей і досвіду індивіда).

Відтворення дійсності у громадській думці носить переважно оцінний характер. Тому важливою рисою громадської думки є розгляд будь-якої події, явища з точки зору схвалення чи осуду, тобто з точки зору оцінки. Отже, формами прояву громадської думки є: оцінка, схвалення, порада, побажання, незадоволення, скарга, осуд, протест.

Громадська думка тісно пов'язана з поведінкою. Важлива її особливість - спрямованість на практичні дії. Елементом, котрий орієнтує людей на прояв їхньої думки в поведінкових актах, є установка. Вона пов'язана з оцінкою ситуації і з готовністю людини діяти відповідно до наявної оцінки й соціального стереотипу. Із великої кількості установок громадська думка найбільш тісно пов'язана з фіксованими соціальними установками, які являють собою загальні орієнтації індивіда стосовно соціальних об'єктів.

Соціальна оцінка, яка виражає схвалення чи осуд, складається на основі елементів знання. Окрім елементів раціонального знання, до структури громадської думки входять уявлення, тобто узагальнений вигляд багатьох чуттєвих вражень, котрі виникають часто у результаті роботи уяви. При цьому важливо підкреслити, що фрагментарність уявлень може і дезорієнтувати громадську думку.

Громадська думка може формуватися як стихійно, так і навмисно. Громадська думка може підпадати під вплив і маніпуляцію. Саме тому вона не завжди адекватно відтворює об'єктивну ситуацію у галузі соціального розвитку, політики, економіки. Її деформація призводить до неправильних стереотипів, хибних оцінок і поведінки, встановлення негативних традицій, перекручення моральних цінностей тощо.

Стосовної адекватності громадської думки, то вона залежить від розвиненості у суспільстві демократичних свобод, його політичної культури. Ефективність формування громадської думки багато в чому визначається діяльністю засобів масової комунікації у виробленні соціальних установок. Саме тому велика відповідальність лягає на плечі масово-пропагандистських, інформаційних джерел у підвищенні рівня компетентності громадської думки. Йдеться передусім про об'єм і рівень знань.

Формування громадської думки зумовлене передусім наявністю суспільного інтересу. З точки зору соціології інтерес (лат. бути всередині, мати важливе значення) - це реальна причина будь-яких соціальних дій. Соціальна психологія під інтересом розуміє ставлення особистості чи групи людей до предмета як до чогось для них цінного, привабливого. Тобто, формування, становлення і активізація громадської думки міцно пов'язані з фактом особистої зацікавленості людини у розв'язанні поставленої проблеми.

Громадська думка в своєму розвитку проходить ряд етапів.

На перших етапах формування громадської думки відбувається залучення уваги громадськості до нової, суспільно значущої проблеми. Мова йде про постановку проблеми як такої, розкриття її актуальності, тобто вирішується питання загальної поінформованості населення.

На наступному етапі формування громадської думки - становленні - передбачається наявність відносно окреслених меж її поширення. При цьому при інформуванні зосереджується увага на підвищенні рівня компетентності громадської думки.

Важливий етап розвитку громадської думки - досягнення її якомога більшого поширення. Тут має значення момент дискусійності, який виступає умовою формування громадської думки.

Загалом, роль і значення громадської думки у суспільстві важко переоцінити. У демократичних суспільствах громадська думка завжди є постійно діючим чинником соціального управління, забезпечення його прогресивного розвитку. Можна у кінцевому рахунку стверджувати, що демократія тримається і проявляється через громадську думку. При цьому особливо важливими стають референдуми — опитування громадської думки з метою з'ясування найбільш вагомих для суспільства питань життя.

2.4. Суспільні настрої

Громадська думка тісно пов'язана із суспільними настроями, які формуються у групах і під якими розуміється переважаючий стан почуттів тих чи інших соціальних груп у певний період часу. Тобто, суспільний настрій – це емоційна характеристика; це певний стан почуттів у великих соціальних групах, що є передумовою соціально-політичних зрушень.

Суспільний настрій є найбільш значущою силою, яка спонукує людей до діяльності, визначає поведінку різних спільностей.

Суспільний настрій характеризується певною предметною спрямованістю (політичний, естетичний та інші настрої), характером та рівнем емоційного напруження (апатія, депресія, піднесення та ін.).

Однією з форм суспільного настрою є масовий настрій, який здатний захопити та об'єднати найрізноманітніші соціальні групи. Масовий настрій - це порівняно тривалий, більш менш стійкий емоційний стан груп, який забарвлює всі їхні переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні життєдіяльності спільнот.

Залежно від ступеня усвідомлення причин, які викликали масовий настрій, він проявляється або як загальний емоційний фон (піднесення чи подавлений настрій), або як чітко ідентифікований стан (страх, радість, захоплення тощо).

Настроям властивий особливий динамізм, який виражається у здатності переходити з одного стану в інший (від глибоко прихованого до відкритого), переростати в антигромадські дії та ін.

Громадська думка і настрої, як соціально-психологічні явища, відіграють велику роль у поведінці спільнот і є регуляторами їх поведінки.

2.5. Психологія соціальних рухів

У соціальній психології є різні визначення даного масового явища. Більшість з них дотримується тієї точки зору, що соціальні рухи - це своєрідна форма вияву соціальної активності великої маси людей.

Французький соціолог, відомий дослідник соціальний рухів Ален Турен, вважає, що соціальні рухи є формою колективної діяльності, за допомогою якої соціальні спільності встановлюють контроль над історичністю, тобто втручаються у хід історії. Таке втручання можливе тому, що соціальні рухи носять конфліктний і наступальний характер. Це означає, що соціальні рухи виступають чинниками перетворень і змін.

Виокремлюють такі типи суспільно-політичних рухів:

  •  трансформативні (спрямовані на радикальні зміни в суспільстві);
  •  реформативні (спрямовані на зміну лише деяких сторін існуючого суспільного порядку);
  •  рухи порятунку (ставлять за мету звільнити людей від гріховних життєвих шляхів);
  •  альтернативні (спрямовані на досягнення часткових індивідуальних змін).

Рухи також називають «реформаторськими» або «революційними», серед яких розрізняють:

  1.  національно-культурні (їхня мета - вивчення і популяризація традицій минулого і сучасного, відродження, збереження, примноження і розвиток відповідних культур, ремесел, соціально-етнічної самобутності);
    1.  професійні (створюються зазвичай із метою об'єднання зусиль спеціалістів у певній галузі для поширення і розвитку якогось конкретного наукового напряму);
    2.  культурно-виховні;
    3.  спільності короткочасної, оперативної дії, такі як комітети підтримки;
    4.  різні фонди, які утворюються за професійною ознакою або за принципом благодійної організації.

Соціальні рухи різняться рівнем: це можуть бути масштабні рухи з глобальними цілями (боротьба за мир, за охорону навколишнього середовища, за роззброєння тощо); локальні рухи, які обмежені чи територією, чи певною соціальною групою (за рівноправність жінок, за права сексуальних меншин та ін.); рухи, що мають прагматичні цілі у певних регіонах (за зміщення голови селищної чи міської ради тощо).

Соціальні рухи можуть проходити певні стадії:

на першій стадії створюються передумови виникнення соціального руху: на тлі незадоволення людей соціальною ситуацією і існуючим стилем життя, критичного ставлення до соціальних цінностей, у зв'язку з виникненням соціального конфлікту, прагненням переглянути соціальну дійсність з'являється потреба в діях;

друга стадія передбачає пошук і об'єднання найбільш активних індивідів, що уособлюють це незадоволення (на цій основі згодом формується ініціативна група);

третя стадія - вивчення індивідуальних і групових прагнень, вимог, виокремлення з них найбільш істотних (пошук оптимального представництва індивідуальних і групових інтересів);

четверта стадіяоформлення прагнень і вимог у програмний документ чи доктрину, накреслення позитивних шляхів зміни існуючого стану речей;

на п 'ятій стадії відбувається залучення до руху нових прихильників, організація передусім психологічної підтримки. Є чимало шляхів залучення прихильників руху, наприклад, в локальних рухах це може бути втягування безпосередньо «на вулиці», коли організовується збір підписів на користь якоїсь акції. Питання «бути чи не бути у русі» кожен новий потенційний учасник руху вирішує індивідуально. При цьому він бере до уваги ступінь близькості інтересів групи своїм власним, міру ризику, готовність заплатити певну ціну у випадку, коли, для прикладу, рух зазнає фіаско.

шоста стадія - розвиток соціальної діяльності: організація мітингів, страйків, дискусій тощо з метою досягнення цілей руху; це період перевірки життєздатності руху, його спроможності відстоювати соціальні права людей;

якщо цілі досягнуті, настає остання (сьома) стадія, на якій відбувається згортання роботи, затухання руху.

Більшість із названих соціальних рухів характеризуються такими соціально-психологічними ознаками:

рухомий склад учасників: дана спільність рухома в залежності від мети і ситуації - вона може то розширюватися, то зменшуватися;

доволі невизначена (слабка, нейтральна) на перших стадіях руху міжособистісна взаємодія між рядовими учасниками і водночас сильний зв'язок між його активістами і організаторами (за певних умов і між рядовими членами руху може виникнути сильна взаємодія);

форма існування руху — більш чи менш спорадичні акції: вони можуть багаторазово виникати і припинятися протягом більш чи менш тривалого часу, або швидко й безповоротно піти на спад разом із самим рухом;

спільність дій: колективна дія - мітинги, демонстрації тощо, в якій безпосередньо бере участь маса, здатна вплинути на ситуацію сильніше і швидше, ніж пасивні форми залучення людей у громадсько-політичну діяльність, такі як, для прикладу, голосування на виборах;

реалізація соціального руху в тій чи іншій мірі в різних проявах масової поведінки: демонстрації, мітинги, маніфестації, з'їзди, страйки тощо;

ступінь організованості руху: розрізняють різні рівні організації спільної діяльності - від відсутності організованості на перших етапах становлення до організації руху із формуванням його програми, яка також має той чи інший ступінь розробленості і чіткості;

наявність незадоволення, проблемної ситуації, соціального конфлікту: вони дають імпульс виникненню руху; відбиваються в індивідуальній свідомості та в свідомості певної групи;

базування на певній громадській думці: вона в принципі здійснює підготовку соціального руху, однак потім сама формується і зміцнюється в ході розвитку руху;

наявність одночасно як відносно стійких соціальних уявлень, так і рухомих елементів масової свідомості (звідси завжди відносна легкість зміни змісту лозунгів і цілей руху);

анонімність спільноти: соціальний рух у масі своїй анонімний, за винятком його організаторів, які зазвичай відомі великому загалу людей;

міра відповідальності за використання засобів досягнення мети: рух і його лідери мають віддавати собі звіт у тих засобах, які вони використовують, зокрема чи допустимо насилля як один із засобів;

метою соціального руху є зміна ситуації (йдеться про ситуацію локальну, тобто в регіоні чи групі, або про ситуацію в суспільстві в цілому);

за умов, коли маса учасників руху досягає певної критичної точки, в країні, регіоні чи місті виникає нова психологічна атмосфера (вона стає самостійним чинником соціальних рішень).

єдність базових психологічних процесів і соціальних умов, в яких розгортається поведінка індивідів і груп (саме в групі досягається певна єдність думок, яка і виплескується у рух);

Під названі ознаки підпадає передусім рух незалежних профспілок. Для забезпечення прав й інтересів своїх членів вони мають грошовий фонд і можуть оголошувати страйки, мітинги тощо. Страйки вирізняються зазвичай масовістю характеру, психологічною підтримкою, груповою ідентифікацією, емпатією, наявністю конфліктних інтересів стосовно інших соціальних груп. Вони можуть охоплювати не лише працівників якоїсь організації, але й увесь регіон чи навіть країну. Під час страйку формуються єдина мета і вимоги. Саме тут максимально проявляється ефект, пов'язаний з «Ми» і «Вони».

Для соціальної психології надзвичайно важливим є питання про механізми приєднання до рухів, співвідношення думок більшості й меншості, проблеми лідера (лідерів) у соціальному русі.

Мотиви приєднання учасників до соціального руху поділяються передусім на фундаментальні (визначаються умовами існування конкретної соціальної групи, її статусом, стійким інтересом стосовно певного явища, політичного рішення, законодавства) і тимчасові (породжені проблемною ситуацією, суспільним інцидентом, новим політичним актом). Вважається, що останні у більшій мірі обґрунтовані чисто емоційними реакціями на те, що відбувається у групі чи суспільстві.

Згідно з теорією відносної депривації (лат. deprivatio - втрата), людина відчуває потребу досягнення якоїсь мети не в тому випадку, коли вона абсолютно позбавлена певного блага, права чи цінності, а за умов, коли вона позбавлена цього відносно, тобто потреба ця формується при порівнянні свого стану (або стану своєї групи) із становищем інших.

В іншій теорії - мобілізації ресурсів — акцент робиться на те, що людина керується потребою ідентифікуватися з групою, відчути себе її частиною. А це сприяє тому, що вона починає відчувати свою силу і здатність мобілізувати ресурси.

О. Яницький - дослідник «неформальних» рухів періоду перебудови - стверджує, що найбільш глибокою психологічною мотивацією були потреби в самореалізації особистості, у вияві її індивідуальності, в самостійно конструйованих, різнобічних, емоційно насичених зв'язках, спілкуванні.

Є дослідження, в яких вивчається активність індивідів, яка за своїм характером не може приносити її учасникам певних персональних вигод. Йдеться передусім про діяльність багатьох низових активістів і рядових учасників тих масових рухів, які не претендують на владу або не мають великих шансів її досягти, не мають інших можливостей забезпечити своїм учасникам якийсь матеріальний чи соціальний статус. Громадська діяльність таких активістів часто завдає їм матеріальні збитки, веде до фізичних і нервово-психологічних перевантажень, порушує сімейне життя. А вони продовжують активно діяти. Постає питання: які ж мотиви спрямовують таку форму суспільної активності?

Формули «всі разом», «разом нас багато, нас не подолати» надзвичайно характерні для психології активістів, вони виражають ціннісну, афективну і поведінкову установку на формування активної і діючої спільності та включення в неї. Такого роду активність дає можливість людям виразити себе у значущій для них спільній справі, брати безпосередню участь у конкретних діях. Страх відходить на задній план, люди знають, що всі разом вони сила. Спостереження за учасниками масових «помаранчевих» акцій, мітингів і дискусій (Україна, 2004 рік) показує, що їхні властивості й особистісні вияви свідчать про відчуття людьми своєї причетності до загальної справи, про усвідомлення себе не простими індивідами у масі, а учасниками руху, відповідальними за його долю і досягнення накресленої мети. Можна сказати, що в даному випадку соціальний рух сприймався як вища цінність, як носій національної свідомості.

У загальному пориві «діяти разом» важливо не загубити основну мету руху. Однак найголовніше - бути готовому після «боротьби проти» перейти до створення нових суспільних стосунків, до конструктивної роботи. Адже рух, зорієнтований лише на конкретні цілі і не здатний після їх досягнення висунути нові - приречений на небуття.

Що сприяє стійкості соціального руху? З точки зору соціальної психології головними детермінантами тут можуть виступати:

  •  програмні суспільні цінності (демократія, незалежність, ринок);
  •  міцність моральних цінностей (моральний обов'язок, який формує установку особистості на активне втручання у суспільні процеси);
  •  стійка емоційно-вольова основа мотивації (готовність протистояти явищам, які емоційно сприймаються як негативні, такі, що суперечать нормам та ідеалам);
  •  загальні ідейно-політичні установки (вони грають роль когнітивного орієнтира, який допомагає усвідомити, раціоналізувати емоції).

Щодо співвідношення позицій більшості й меншості у соціальному русі, то це не зайве питання. Адже у будь-якому масовому русі об'єднання людей є неоднорідним. За таких обставин, а також при наявності різнорідної інформації, високого емоційного напруження, безперечно, виникають нечисленні групи «невдоволених», більш радикально налаштованих, рішучих та ін., які можна означити як меншість. Якщо думка меншості не враховується, це може призвести до розхитування руху, його ослаблення, розколу. Отже, важливо налагодити діалог між більшістю і меншістю з метою зняття зайвої категоричності, знаходження компромісних рішень на шляху досягнення загальної цілі.

Названа проблема є однією з ключових у концепції С. Московичи, в якій пропонуються характеристики умов, за яких меншість може розраховувати на вплив у русі. Найголовніша з них - послідовний стиль поведінки (єдність дій учасників у кожний даний момент, стабільність позиції і поведінки членів меншості в часі). Така послідовність створює перспективу переговорів меншості з більшістю і сприяє успішності в майбутньому.

Ще одна характеристика соціального руху, - наявність лідерів. Загальновідомо, що лідер такого специфічного типу масової поведінки, як соціальний рух має відповідати певним вимогам:

  •  найбільш повно виражати і відстоювати цілі руху,
  •  бути авторитетним серед великої маси людей,
  •  мати зовнішні принади, які б імпонували великому загалу.

Він також повинен бути наділений особливими рисами і відповідними мотиваційними, інтелектуальними та поведінковими якостями: рішучість, сміливість, переконливість у відстоюванні думки, доступність у спілкуванні, віра у перемогу, відстоювання позиції всіма цивілізованими формами, вміння брати на себе відповідальність тощо. Названі якості значною мірою забезпечують успіх руху, сприяють його утриманню в прийнятих рамках поведінки.

Феномен лідерства у соціальному русі по суті являє собою вид взаємодії і спілкування. Тут виокремлюють «горизонтальні» стосунки (між різними лідерами) та «вертикальні» (між лідером, його послідовниками і масою людей, довіру яких він намагається завоювати). Отже, останній тип взаємодії і спілкування, як неоднорідний за змістом і механізмами, передбачає стосунки на рівні «лідер – маса», «лідер - його активні прихильники», «лідер — його команда».

Оскільки кожен з цих рівнів вирізняється специфікою інтересів суб'єктів, які знаходяться з лідером у взаємодії, їх цілей, місця і ролі у такій взаємодії, то в соціальній психології склалася традиція аналізувати конкретно кожний з них. Так, соціально-психологічні аспекти встановлення контактів і спілкування лідерів міжнародних суспільно-політичних рухів окремих держав досліджуються в рамках психології міжнародних відносин.

Важливим є питання співвідношення масових рухів і соціально-політичних інститутів. Існує думка, що це є взаємовиключні феномени, оскільки перетворення руху в інститут вбиває його, позбавляє рух здатності втілювати вільну, творчу діяльність великої маси людей. Інша точка зору полягає в тому, що стосунок між інститутами і рухами визначаються конкретною ситуацією. Для прикладу, в країнах, де у зв'язку з переходом від державної до ринкової економіки відбувається бурна ломка старих структур, а формування нових ще незавершене, вплив мас на соціально-політичну ситуацію може здійснюватися в основному у формі соціально-політичних рухів. Якщо соціально-політичні інститути (в першу чергу партії) в цих країнах не пов'язані з такими рухами, вони нездатні здійснити вагомі соціально-політичні перетворення. З метою вижити, окремі партії намагаються перехопити ініціативу масових рухів. Ці намагання, як показує досвід, не завжди (а часто і в основному) успішні.

Загалом масовий соціальний рух у багатьох випадках незручний для влади і соціально-політичних інститутів. Часто він сприймається ними як дестабілізуючий чинник. Всіляка протидія рухам, відмова від конструктивного діалогу з ними дорівнює забороні безпосередньої участі мас у виробленні соціально-політичного курсу.

Підводячи загальний підсумок, варто зазначити, що соціальний рух є тією спільністю, яка об'єднана загальною дією, а вона, у свою чергу, сприяє зближенню людей, інтенсифікації соціально-психологічних зв'язків між ними. І це не нав'язані обставинами зв'язки, а конструйовані самими людьми. У русі виявляється глибинна потреба соціального єднання та інтеграції, яка притаманна людині й характеризується спільними діями заради досягнення означеної мети, активним втручанням у хід подій. Особистість за таких умов позбавляється своєї ізоляції, відчуження від інших, набуває почуття соціальної гідності.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1791. Виховна година: Збережемо природу рідного краю 21.89 KB
  Вчити учнів усвідомлювати себе частиною світу природи; формувати інтерес до навколишнього середовища; розвивати увагу, спостережливість, бажання допомогти довкіллю; виховувати в школярів дбайливе і гуманне ставлення до природи, бажання милуватися її красою.
1792. Виховна година. Будь обережним на дорозі 55 KB
  Поглибити знання учнів про правила дорожнього руху, повторити основні правила пішоходів, велосипедистів, мотоциклістів, пасажирів, водіїв, сприяти розвитку мислення, мовлення, пам'яті, навичок поведінки на дорозі, виховувати повагу до оточуючих, увагу, правила ввічливості
1793. Виховна година: Правильне харчування та здоровий сон – запорука гарного сомопочуття 20.46 KB
  Продовжити знайомство з резервами самопочуння людини, значенням раціонального харчування в системі здорового способу життя, навчити розділяти індивідуальну програму харчової поведінки, продовжити знайомство з компонентами етноздоров'я населення України
1794. Виховна година: Розуміння себе 42 KB
  Довести учням ідею неповторності й унікальності кожної особистості, розвивати здібності аналізувати себе та свої вчинки, виховувати любов до себе та оточуючих, почуття справедливості та гуманності, естетичні смаки та уподобання.
1795. Виховна година: Місія 25.79 KB
  Навчити учнів правильно використовувати свої знання з різних предметів. Виховати в учнів почуття відповідальності не тільки за себе, але і за своїх знайомих і рідних,вміння правильно розприділяти свій час. Розвинути логічне мислення, правильно робити передбачення з даної теми.
1796. Толерантність. Позитивне значення толерантності у формуванні цілісної особистості молодої людини 70.5 KB
  Психологічна установка. Поняття про толерантність. Діагностика толерантної особистості. Мудрість з дерева пізнання (Обговорення висловів видатних людей про толерантність). Виконання творчого завдання в групах.
1797. Друг — це означає другий Я 74 KB
  Учити дітей сприймати різні життєві ситуації, аналізувати їх і знаходити шляхи виходу з них, виховувати у дітей правильне ставлення до таких понять як друг, дружба, розвивати в учнів загальнолюдські чесноти.
1798. Урок-виховний захід. Я і мій класний колектив 23.54 KB
  Навчати учнів культури спілкування, пошуку конструктивних способів вирішення проблемних ситуацій у класі, сприяти поліпшенню психологічного клімату в класі, налагодженню доброзичливих стосунків, виховувати в учнів повагу одне до одного, відповідальність за власні слова і вчинки.
1799. Критерії успішної виховної діяльності вчителя 16.85 KB
  Утримування рівня організованості учнівського колективу як у навчанні так і в позаурочній роботі. Підвищення рівня розвитку учнівського колективу (його згуртованість, активність, ініціативність учнів, виховний вплив колективу на його членів).