88298

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ОВОЧІВ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Дипломная

Лесное и сельское хозяйство

Сільське господарство у народному господарстві займає особливе місце: воно призначено задовольняти зростаючі потреби населення країни в продуктах споживання, а промисловість в сировині та виробляє різну продукцію для експорту.

Украинкский

2015-04-28

1.03 MB

8 чел.

PAGE  

PAGE  139


КАБІНЕТ  МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

«Допускається до захисту»

Завідувач  кафедри аграрної економіки

д.е.н., проф.___________В.К. Збарський

           “ ___”    _____________2010 р.

УДК 330.131:632.934

                МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: “ ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ОВОЧІВ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ ”

Спеціальність:  8.050.107 - “Економіка підприємства"

(шифр і назва)

Програма "Економіка аграрного сектору АПК"

                                                                                                  (назва)

Спрямування      _________________виробниче______________

(виробниче, дослідницьке, педагогічне, управлінське)

Виконав             _____________________

(Підпис)

Науковий  керівник _______________________ 

(Підпис)

КИЇВ – 2010 


НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТ

“Затверджую”

Завідувач  кафедри аграрної економіки

           д.е.н., проф. ______________В.К. Збарський

                            “  ”                   2009  р.

З А В Д А Н Н Я

на магістерську роботу студента __________________

Тема роботи: “ ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ОВОЧІВ

ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ ”

Затверджена наказом ректора НУБіПУ  від                .2010 р.   №       “З”

2.Термін подання завершеної роботи на кафедру 2010.06.01.  Рік, місяць, число

3.Вихідні дані до роботи:

Законодавчі та нормативні акти України,  праці вітчизняних та зарубіжних вчених,

дані первинних та зведених документів, регістрів бухгалтерського обліку та фінансової звітності

4.Перелік графічного матеріалу:

таблиці 16 шт., рисунки 5 шт.

5.Перелік питань, що підлягають дослідженню:

1. Наукові основи економічної ефективності виробництва рослинницької   продукції

2. Економічна ефективність виробництва овочів закритого ґрунту

3. Шляхи підвищення ефективності виробництва овочів закритого ґрунту

6.Календарний план виконання роботи:

п/п

Назва етапів магістерської роботи

Термін виконання етапів роботи

План

Факт.

1.

  1.  Сутність поняття економічної ефективності сільськогосподарського виробництва та її показники

18.11.09

28.11.09

  1.  Методологічні засади створення підприємств закритого ґрунту

15.01.10

25.01.10

2.

2.1 Аналіз економічної ефективності виробництва овочів закритого ґрунту у ДП НДВ агрокомбінаті “Пуща Водиця”  

20.01.10

30.02.10

2.2   Аналіз стану виробництва овочів у ВП  НУБіП НДГ “Великоснітинське”

02.03.10

29.03.10

3.

3.1  Шляхи підвищення ефективності овочівництва в ДП НДВ агрокомбінаті "Пуща-Водиця"

09.04.10

19.04.10

3.2 Інноваційні засади розвитку системи закритого ґрунту

20.04.10

01.05.10

3.3 Резерви підвищення ефективності виробництва продукції овочівництва у ВП НДГ “Великоснітинське ”

01.05.10

19.05.10

7.Дата отримання завдання:  “12 ”  листопада  2009    р.

Науковий керівник магістерської  роботи  ______________________

                  (Підпис)

Завдання прийняв до виконання ___________________________________

                   (Підпис)

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………….…..………………………...

8

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА……...……………...

10

  1.  Сутність економічної ефективності сільськогосподарського виробництва……………….…………………………………………………..

10

  1.  Показники економічної ефективності виробництва овочів відкритого і закритого ґрунту...............................................................................................

22

  1.  Методологічні засади створення підприємств закритого ґрунту……...

27

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА ОВОЧЕВОЇ ПРОДУКЦІЇ У    НДГ «Великоснітинське» і ДП НДВ АГРОКОМБІНАТІ «ПУЩА ВОДИЦЯ»

…….

37

2.1. Економічна ефективність виробництва овочів у ДП НДВ агрокомбінаті “Пуща Водиця” ...…………..………………………………………………...

37

2.2. Раціональне розміщення і маркетинг виробництва овочів………................

50

2.3. Техніко-технологічні основи виробництва в підприємствах закритого ґрунту………….................................................................................................

61

2.4.  Аналіз стану виробництва овочів у ВП  НУБіП НДГ “Великоснітинське”

79

РОЗДІЛ 3.  ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВ-НОСТІ ВИРОБНИЦТВА     ОВОЧІВ……………………….…….………..

83

3.1. Шляхи підвищення ефективності овочівництва в ДП НДВ агрокомбінат "Пуща-Водиця"…………………………………………………………………

…………………..…….......

83

3.2  Інноваційні засади розвитку системи закритого ґрунту................................

101

3.3 Резерви підвищення ефективності виробництва продукції овочівництва у ВП НДГ “Великоснітинське ”……………………………………………….

114

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ  ……………………….…………..………

123

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ…………………...………..……….                                                                                               

126  


ВСТУП

Сільське господарство у народному господарстві займає особливе місце: воно призначено задовольняти зростаючі потреби населення країни в продуктах споживання, а промисловість в сировині та виробляє різну продукцію для експорту. Сільське господарство залишається основним джерелом постачання населення продуктами харчування .Біля 3/4 споживчих матеріальних благ населенням-це продукти сільського господарства безпосередньо або їх промислової переробки.

Соціальна стабільність у суспільстві у значній мірі визначається достатнім обсягом і раціональною структурою продовольчих ресурсів, серед яких важливе значення має овочева продукція. На жаль, нинішній стан виробництва та споживання овочів в Україні не відповідає нормативним потребам.

Перехід до нових умов господарювання на основі ринкових відносин загострює проблему підвищення економічної ефективності виробництва. Для підприємства, організації, селянина чи фермера важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а й скільки витрачено матеріальних засобів і праці, яка собівартість цієї продукції, наскільки ефективна та чи інша галузь виробництва.

Реформування аграрного сектора економіки України спрямоване на підвищення ефективності розвитку агропромислових підприємств різних форм власності і господарювання шляхом здійснення комплексу правових, організаційних, економічних, соціальних і адміністративних заходів. Передбачається створення сприятливих передумов для стратегічного розвитку всіх сфер АПК і продовольчих підкомплексів, що дасть змогу певною мірою забезпечити продовольчі потреби і безпеку країни. Тому пріоритетним завданням розвитку соціально-економічного блоку державної політики України є усунення її залежності від імпорту продуктів харчування та нарощування експортного потенціалу продовольчого сектора національної економіки.

Одним із таких секторів економіки є виробництво сільськогосподарської продукції на підприємствах закритого ґрунту, яке забезпечує населення плодоовочевою, грибною та іншою продукцією в свіжому й переробленому вигляді протягом року і територіально може розвиватися в будь-якій місцевості з різноманітними природно-кліматичними умовами. Підприємства закритого ґрунту є головним постачальником продуктів харчування, біологічно необхідних для розвитку й поліпшення здоров'я людини, і містять багато вітамінів і мінеральних речовин. На жаль, в Україні ще не забезпечено збалансований (медично рекомендований) харчовий раціон середньостатистичної людини з відповідною часткою в ньому овочевої та іншої продукції закритого ґрунту.

Отже, ефективний розвиток виробництва агропродовольчої продукції в закритому ґрунті є необхідною передумовою забезпечення здорового харчування людей. Оскільки ця галузь виробництва є трудомісткою, то її розвиток забезпечить не тільки збільшення робочих місць, підвищення зайнятості та доходів сільського населення, а й зменшить соціальну напругу на селі.


Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1. Сутність економічної ефективності сільськогосподарського виробництва 

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з тім необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект—це результат тих чи інших заходів, здійсню-ваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва є збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших   сукупних   витратах   на   одиницю  продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві—продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільсько-господарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої та уречевленої праці.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат—матеріальних, трудових і фінансових— досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Підвищення  ефективності  сільського  господарства  є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки країни.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють економічну ефективність: народногосподарську; сільськогосподарського виробництва; окремих галузей сільського господарства; виробництва в приватних, державних підприємствах, а також в їх внутрішньогосподарських підрозділах; виробництва окремих культур, продуктів, виконання операцій тощо; меліорації, хімізації, агротехнічних заходів; впровадження у виробництво досягнень науки і передової практики.

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерії — це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу її суть і є основним принципом оцінки. Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Основний критерій економічної ефективності відображує головну мету виробництва і може використовуватись на всіх рівнях. При вивченні ефективності окремих галузей народного господарства цей критерій може набувати більш конкретних форм з урахуванням характеру і особливостей виробництва. У зв'язку з цим критерієм економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці на її одиницю.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва кількісно характеризується системою економічних показників, між якими має бути відповідність щодо змісту та методу обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів тощо), необхідні виграти на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва слід вивчати згідно з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємозв'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних   законів   і   вплив   різних   факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається відповідно як ефективність народногосподарська, галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємозв'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності сільського господарства і госпрозрахункової ефективності окремих його галузей і видів продукції, агротехнічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства визначається такими показниками, як обсяг і темпи зростання виробництва валової і товарної продукції і окремих її видів з розрахунку на душу населення.

Ефективність діяльності підприємства - це результат його виробничої і фінансово-інвестиційної діяльності підприємства. Наприклад від використання добрив він виражається у вигляді прибавки урожаю. Однак одержаний ефект не дає уявлення про доцільність використання добрив. Дія цього необхідно одержаний результат порівняти з витратами на застосування добрив чи кормів, тобто визначити економічну ефективність.

Економічна ефективність— це узагальнене й повне відображення кінцевих результатів використання засобів, предметів праці та робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу і визначається відношенням результатів до витрат на їх одержання.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в підприємствах необхідно правильно визначати систему взаємозв'язаних показників, які повинні найбільш об'єктивно відображувати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Доцільно застосовувати насамперед натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Показники урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці досить об'єктивно характеризують рівень ефективності виробництва, проте вони не можуть бути єдиними для всього сільськогосподарського виробництва. Водночас одні й ті самі рівні врожайності і продуктивності худоби досягаються при різних витратах або різні показники продуктивності одержують при рівновеликих витратах виробництва.

Для одержання порівнянних величин витрат і результатів обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва (результат), є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі яких можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

В умовах свободи підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків та господарського розрахунку.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки обчислити одержаний при цьому результат (ефект), а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. У процесі сільськогосподарського виробництва як затрати (ресурси) функціонують: сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні і оборотні виробничі фонди; витрати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому категорія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарською виробництва в господарствах

Економічна ефективність указує на віддачу від сукупності вкладених коштів. В аграрних підприємствах це одержання максимальної кількості продукції з 1га, або від кожної голови худоби при найменших витратах праці, матеріальних і фінансових ресурсів на виробництво одиниці продукції.

Щодо оцінки показників економічної ефективності, то споживання продукції є кінцевою метою виробництва, яке здійснюється за рахунок національного доходу (знову створеної вартості). Його збільшення відображає не тільки продуктивність живої праці, а й економічно уречевленої. Отже, критерієм економічної ефективності виробництва є національний доход (чиста продукція). Але абсолютний показник національного доходу не характеризує економічну ефективність виробництва. У такому разі використовують відносний показник - розмір національного доходу в розрахунку на душу населення. З метою оцінки економічної ефективності виробництва в аграрних підприємствах використовують натуральні й вартісні показники. Вихідними є їх натуральна форма - урожайність культур або продуктивність худоби. Підвищення цих показників відповідає головному завданню - збільшенню виробництва споживчої вартості та підвищенню життєвого рівня населення. Однак для виявлення економічної ефективності слід знати витрати, які забезпечили одержання відповідної врожайності культур і продуктивності худоби. Проте при однаковій врожайності може бути різна якість продукції, що теж впливає на ефективність її виробництва.

Кожне аграрне підприємство виробляє різнорідну продукцію. Щоб одержати зіставні величини витрат і результатів виробництва, обсяг всієї продукції переводять у вартісну форму. Вартісні показники мають не лише облікове, але й економічне значення. За їх допомогою створюються товарно-грошові відносини.

Основні показники економічної ефективності виробництва аграрного підприємства включають: виробництво валової і товарної продукції, валового доходу (окремо) відносно витрат виробництва; чистий дохід, одержаний на одиницю проведених витрат; затрати праці на виробництво 1 ц продукції; собівартість 1 ц продукції; одержаний прибуток на 1га і 1ц продукції та рівень рентабельності.

Економічна ефективність відносно одержаної валової продукції до витрат на її одержання дорівнює: валова продукція, поділена на поточні виробничі витрати (без амортизації), плюс коефіцієнт ефективності, помножений на основні фонди: валова продукція оцінюється так: товарна її частина —за цінами реалізації, нетоварна - за собівартістю.

Економічна ефективність виробництва стосовно валового доход) (чистої продукції) до витрат на його одержання дорівнює: валовий дохід, поділений на поточні виробничі витрати (без амортизації) плюс коефіцієнт ефективності, помножений на основні фонди. Валовий, дохід дорівнює різниці між вартістю валової продукції і фондом відшкодування.

Чистий дохід дорівнює різниці між вартістю валової продукції і витратами на її виробництво, або різниці між валовим доходом і оплатою праці.

Економічна ефективність виробництва в аграрному підприємстві за чистим доходом і витратами на його одержання - це: чистий дохід, поділений на поточні виробничі витрати (без амортизації), плюс коефіцієнт ефективності, помножений на основні фонди.

Ефективність виробництва характеризується також кількістю валової продукції, валового та чистого доходу на 1 люд-год і в розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого на виробництві.

Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва і тваринництва здійснюють  на  основі системи  показників,  які  враховують відповідні особливості цих галузей.

Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку, є рентабельність. Вона означає доходність, прибутковість підприємства. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність — показник економічної ефективності сільськогосподарського   виробництва,   який свідчить  про  те,  що  господарство  від  своєї  діяльності одержує прибуток.

У результаті господарської діяльності підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості продукції після вирахування витрат на її виробництво. Чистий доход, створенні у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і доход підприємства. Маса створеного в сільському господарстві чистого доходу, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку, визначає його госпрозрахункову рентабельність.

Прибуток господарств — це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображує їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації.

З метою вивчення ефективності діяльності підприємства важливе значення має оцінка взаємозв'язку прибутку з рівнем рентабельності це частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних із виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Прибуток підприємства формується за рахунок:

а) прибутку від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг; (інакше цей прибуток називають прибутком від операційної діяльності, тобто такої, яка відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності), визначається як різниця
між виручкою від реалізації продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартістю продукції;

б) прибуток від продажу майна, матеріальних (основних фондів) і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо: визначається як різниця між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається;

в) прибутку від позареалізаційних операцій - це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти за реалізацію акцій, облігацій та інших цінних паперів, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань, доходи від володіння борговими зобов'язаннями тощо.

Розрізняють такі види прибутку:

1. Валовий - це загальний прибуток підприємства. одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інколи слід враховувати витрати, що зменшують величину балансового прибутку (плата за землю, податок на майно, податок з власників транспортних засобів, утримання дошкільних закладів тощо).

2. Операційний (прибуток до оподаткування) визначається коригуванням балансового прибутку на операційні витрати, до склад) яких входять: заробітна плата з нарахуваннями, амортизаційні відрахування, рентні платежі, транспортні та комерційні витрати.

З. Чистий - це прибуток після сплати податку на нього. З чистого прибутку підприємства сплачуються борги та проценти за кредити, а Решта розподіляється на фонд споживання (виплати власникам, акціонерам, персоналу за результати роботи) та фонд нагромадження (використовується на інвестиційні потреби і створення резервного фонду).

Основні функції прибутку: прибуток як основа інноваційних рішень; прибуток як джерело самофінансування і розвитку; прибуток як винагорода власникам і працівникам.

Рівень рентабельності - це відношення прибутку до суми матеріальних і трудових затрат на виробництво та реалізацію продукції (повної собівартості).

На відміну від рівня рентабельності, при визначенні якого враховуються лише річні витрати на амортизацію основних фондів і використані оборотні кошти, обчислюють норму прибутку, при визначенні якої враховується вся вартість основних фондів і оборотні кошти, тобто норма прибутку дорівнює: прибуток, поділений на середньорічну вартість основних фондів, плюс середньорічні оборотні кошти. Це більш загальний показник, ніж рівень рентабельності. Якщо два підприємства виробляють однорідну продукцію і одержують однаковий прибуток, але різну норму прибутку, то це означає, що в одному з них (у якому норма прибутку більша) виробничі фонди використовуються краще.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутої ефективності, що суттєво впливає на економічні результати.

На підприємствах акціонерної форми власності для акціонерів і засновників важливе значення має рентабельність пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій.

Науковці пропонують використовувати дві групи показників рентабельності. Показники першої групи розраховуються на підставі витрат (вартості продажу). Це такі:

коефіцієнт граничного рівня валового прибутку дорівнює валовому прибутку, поділеному на чистий обсяг реалізації;

коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності дорівнює сумі прибутку, отриманого від основної діяльно сті, поділеній на чистий обсяг реалізації;

коефіцієнт граничного рівня прибутку від операційної, фінансової, інвестиційної діяльності підприємства дорівнює сумі прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податковими витратами. поділеній на чистий обсяг реалізації;

коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку дорівнює сумі чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків, поділеній на чистий обсяг реалізації;

критичний коефіцієнт рентабельності дорівнює чистому обсягу реалізації мінус сума змінних витрат у складі вартості предмета, поділена на чистий обсяг реалізації.

Показники рентабельності другої групи розраховуються як відношення прибутку до коштів, укладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжна практика показує, що доцільно розраховувати такі показники:

коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів, дорівнює сумі чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків, поділеній на середньорічну величину всіх виробничих активів підприємства;

коефіцієнт віддачі від інтенсивності капіталу, дорівнює сумі прибутку до виплат за довгостроковими зобов’язаннями і податкових виплат.
поділеній на середньорічну суму всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або на середньорічну суму капіталізованих коштів (акціонерний капітал плюс довгострокові зобов'язання):

коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал, дорівнює сумі чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків, поділеній на середньорічну  суму власного капіталу, представленого акціонерним капіталом:

прибутковість акцій дорівнює дивідендам власників акцій, поділеним на ринкову ціну акцій;

дохід на звичайну акцію дорівнює прибутку після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції, поділеному на кількість звичайних акцій;

цінність акції - це ринкова ціна акції, поділена на дохід на акцію:

рентабельність акції - дивіденди на одну акцію, поділеному на ринкову ціну акції;

дивідендний вихід - дивіденд на одну акцію, поділений на середній дохід на одну акцію;

коефіцієнт котирування акції - ринкова ціна акції, поділена на облікову ціну акції;

прибутковість інвестицій у звичайній акції - прибуток після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції, поділений на ціну зобов'язань перед акціонерами мінус загальна вартість акцій.

Під резервом підвищення ефективності діяльності підприємства розуміють невикористані можливості збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат. Основним фактором її зростання є раціональне використання усіх видів ресурсів шляхом підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення, управління, організації, обсягу і структури виробництва.


1.2. Показники економічної ефективності виробництва овочів відкритого і закритого ґрунту

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва - визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва кількісно характеризується системою економічних показників, між якими має бути відповідність щодо змісту та методу обчислення і які характеризується вимоги економічних законів і вплив різних факторів. Основними з цих показників є урожайність, затрати праці на 1ц овочів, собівартість 1ц овочів, рентабельність овочівництва, сума прибутку на 1га посівної площі овочевих культур і на 1 грн. виробничих витрат, також валова продукція і валовий доход в розрахунку на 1га посівної площі овочів і на 1 грн. виробничих витрат.

Від рівня врожайності значною мірою залежать такі показники ефективності, як продуктивність праці, собівартість продукції, ціна, рентабельність, сума прибутку, заробітна плата, обсяг валової продукції. Величину врожайність в овочівництві (на відміну від інших галузей рослинництва) слід аналізувати з урахуванням структури посівних площ та обсягу валової продукції окремих овочевих культур. У деяких господарствах вирощують кілька видів культур з потенційно високим валовим збором з одного гектара (капуста, помідори, морква, столовий буряк та ін.). В інших господарствах - низьковрожайні, але дуже цінні овочеві культури (часник, перець гіркий, зелений горошок, зелень петрушки, кріп та ін.). Такі господарства, незважаючи на низьку врожайність можуть одержувати значно більші прибутки.

Овочі належать до трудомістких культур. Затрати праці на їх вирощування і збирання на 1 га відкритого гранту становлять від 300 до 1450 люд-год залежно від культури, а в середньому близько 1000 люд-год. Особливо трудомісткими є помідори, огірки, морква.

Будучи специфічною галуззю виробництва, овочівництво потребує високого рівня забезпеченості і стабільності робочої сили. Водночас в овочівництві, як і в інших галузях рослинництва, спостерігається послідовне підвищення продуктивності праці.

У результаті трудомісткості і не досить високої врожайності собівартість овочів залишається високою і за останні роки зростає. На собівартість овочів, як і на рівень затрат праці, значно впливає структура посівних площ овочевих культур.

Ціна 1 ц овочів має залежати від таких факторів:

  1.  Від цінової зони. Для капусти, моркви столової, цибулі, буряка столового в межах України може бути дві цінові зони, для огірків та помідорів - три; на часник, перець, кріп, зелений горошок, баклажани, кабачки, редьку та інші овочі встановлюється єдина ціна для областей країни;
  2.  У кожній зоні ціни на один і той же продукт залежать від строків його реалізації. Наприклад, капуста, морква та буряк столовий на початку літа продаються за більш високими цінами, ніж восени, тому що ці овочі можуть зберігатися тривалий час і споживання у свіжому вигляді протягом цілого року. Ціни ж на свіжі огірки та помідори високі і на початку літа і восени. Отже ціновий механізм стимулює виробництво овочів на більш тривалий період споживання у свіжому вигляді.
  3.  Ціни на деякі вили овочів залежать від сорту (на солодкі та напівсолодкі сорти цибулі ціни нижчі, ніж на гострі; ціна на 1ц ярих форм часнику вища порівняно з озимими формами і т.д.);
  4.  Ціни залежать від якості овочевої продукції;
  5.  Всі господарства реалізують певну кількість овочевої продукції на ринках. Ціни там цілком визначаються обсягом ринкової продукції, її якістю і попитом покупців. Тому навіть протягом одного дня ціна на одну й ту ж продукцію може бути різною.

Рентабельність овочівництва, як і інших галузей, визначається рівнем собівартості продукції та розміром реалізаційних цін. На рівень рентабельності значно впливають ціни реалізації продукції. Закупівельні державні ціни на овочі, диференційовані по зонах і строках їх реалізації, встановлюються і на договірній основі. За місцевими органами влади зберігається право в необхідних випадках встановлювати граничні роздрібні ціни на дану продукцію. Свіжі овочі, які надходять від господарств безпосередньо в магазини, підприємства громадського харчування, в дитячі та лікувальні заклади, оплачуються по роздрібних цінах за мінусом торгівельної знижки.

Сума прибутку на 1 га посівної площі овочевих культур, а саме одержання її  в умовах госпрозрахунку і самофінансування набуває виключно важливого значення. Можна забезпечити високу рентабельність галузі, але загальна сума прибутку буде незначною. Розмір прибутку з одиниці посівної площі залежить не тільки від собівартості продукції та ціни, а й від кількості реалізованої продукції з кожного гектара. Отже одним з вирішальних факторів прибутковості гектара (при інших рівних умовах) є врожайність.

Обсяг виробництва товарних овочів та продукції їх переробки повинен визначатись попитом на них як в Україні так ї на зовнішньому ринку. Тобто, критерієм розвитку цієї сфери виробництва має бути сам споживчий попит. Водночас продукція повинна бути економічно ефективною для виробника і доступною для споживача.

Щодо економічної ефективності виробництва овочів відкритого ґрунту, то виробництво окремих видів овочів характеризується різним рівнем затрат праці на гектар посіву. Особливо трудомістке виробництво вирощування капусти ранньої, томатів, моркви і цибулі. Порівняно менші затрати праці на виробництві капусти середньостиглої і пізньої.

Трудомісткість вирощування овочів відкритого ґрунту в 2,5-3 рази більша, ніж картоплі. Затрати праці на гектар посіву овочевих культур нерівномірно розподіляється протягом року. Особливе напруження у використанні робочої сили відзначається в період масового збирання врожаю.

Комплексна механізація виробничих процесів сприяє знищенню трудомісткості виробництва овочів. Однак внаслідок низької врожайності овочевих культур рівень затрат праці на виробництво одиниці продукції залишається ще досі високим.

Важливим показником економічної ефективності овочівництва відкритого ґрунту є собівартість овочів, що характеризує рівень виробничої діяльності і визначає кінцевий результат виробництва. Протягом останніх  років виробничі витрати на гектар посіву овочів значно збільшилися. Вони зростали швидше, ніж урожайність овочів, а в окремі роки і при її зниженні.

У зв’язку з цим собівартість овочів у господарствах країни постійно зростає, що значно ю мірою спричинено зниженням урожайності овочів, підвищенням оплати праці і подорожчанням виробничих ресурсів.

У структурі собівартості овочів найбільша частка витрат припадає на оплату праці, насіння і садивний матеріал, утримання основних засобів, організацію виробництва і управління.

Стимулююча роль ціни в розвитку овочівництва протягом багатьох років була недостатньою і це спричинило збитковість виробництва овочів, виходячи з потреб дальшого підвищення ефективності виробництва овочів, були значно підвищені закупівельні ціни на овочеву продукцію. У зв’язку з цим слід відзначити, що підвищення рентабельності виробництва овочів здійснювалось на основі випереджаючого зростання цін реалізації.

Низький рівень рентабельності виробництва окремих овочевих культур пояснюється головним чином їх високою собівартістю, а також труднощами реалізації готової продукції, внаслідок чого знижуються її якість і ціна.

Овочівництво закритого ґрунту має свої особливості, його розвиток вимагає значних капітальних вкладень на спорудження теплиць, парників та інших будівель. У закритому ґрунті одержують по кілька врожаїв різних культур за рік.

Економічна ефективність виробництва овочів закритого ґрунту визначається системою таких показників: виходом продукції на 1м2 площі теплиці і однієї рами; затратами праці на 1 ц овочів і на 100 грн. валової продукції; собівартість 1ц овочів; ціною реалізації 1ц продукції; прибутком на 1ц овочів, на 1 люд-год на 1м2 площі і на раму; рівнем рентабельності.

Виробництво овочів закритого ґрунту більш трудомістке порівняно з овочівництвом відкритого ґрунту.

Собівартість овочів закритого ґрунту залежить від багатьох факторів, проте основним є продуктивність овочівництва закритого ґрунту, значною мірою визначається структурою овочевої продукції і типом культиваційних споруд. Закритий ґрунт у нашій країні дедалі більше перетворюється на галузь виробництва ранніх овочів у зимових теплицях на індустріальній основі. У зв’язку з цим розвитком овочівництва закритого ґрунту і ефективність виробництва овочів сьогодні залежать від забезпеченості сільськогосподарських підприємств енергоносіями і рівня цін їх реалізації.

У різних зонах України високоефективне також вирощування овочів у весняних теплицях під плівкою. Це дає змогу одержувати ранній високий урожай овочів при порівняно менших інвестиціях і відносно низьких виробничих витратах. Останніми роками кількість плівкових теплиць збільшується, їх використовують переважно для вирощування огірків і томатів.

Високої ефективності виробництва овочів досягають у тих господарствах, що поєднують овочівництво відкритого і закритого ґрунту. Це забезпечує поглиблення спеціалізації господарств на виробництві овочів, а також раціональне використання засобів виробництва і трудових ресурсів.


1.3 Методологічні засади створення підприємств закритого ґрунту

Підприємства закритого ґрунту мають багато технологічних та органі-заційно-економічних особливостей, але їхнє створення підпорядковується загальним теоретико-методологічним закономірностям цього процесу. Зовні він видається простим. Власник приймає рішення щодо створення такого підприємства і замовляє відповідним проектним установам розробку проекту. Розроблений проект втілюється в життя будівельно-монтажними підприємствами також на замовлення власника і за його кошти. Можуть бути і відхилення від цієї традиційної схеми і послідовності етапів у випадках, коли нове підприємство організується шляхом об'єднання (злиття) кількох існуючих підприємств закритого ґрунту або. навпаки, розукрупнення якогось великого підприємства. Проте у будь-якому з цих випадків управлінське рішення щодо створення підприємства закритого фунту не може бути суто вольовим, адміністративним. Воно вимагає відповідного обґрунтування. Зміст цього обґрунтування передбачає, насамперед, методологічні аспекти.

Зауважимо, що в економічній літературі останнім часом (за історичними мірками) значно ускладнилось тлумачення самого терміну "підприємство". Вчені пов'язують це з ім'ям Рональда X. Коуза. який у 1937 р. опублікував статтю "Природа фірми", в якій запропонував розглядати фірму не як конгломерат людей і машин, а як сукупність взаємовигідних контрактів. Ще раніше А.Маршалл замість поняття "підприємство" почав використовувати поняття "організація", яке одночасно можна застосовувати ідо національної економіки загалом. При цьому А. Маршалл розглядав організацію і як фактор виробництва, що стало підставою для її неоднозначного тлумачення як аналога терміну "підприємство". Зокрема, підприємство можна було розглядати як основу єдності складних економічних організмів за аналогією з біологічною наукою. Поняття підприємства можна було поєднувати з поняттям міжгосподарської та внутрішньогосподарської організації.

Інтерпретація Р. Коузом поняття "фірма" як комплексу контрактів дістала визнання у науковому світі й була продовжена багатьма вченими, починаючи з 60-х років минулого століття, при пошуку вирішення проблеми збалансування стимулів та інтересів. Зараз у працях вітчизняних економістів робляться спроби розв'язати з її допомогою питання регулювання міжгалузевих відносин. Проте, на нашу думку, немає підстав розглядати різні тлумачення поняття "підприємство" як альтернативні. Підприємство одночасно виступає як технологічна (матеріально-речова) і соціально-економічна система. Тому при висвітленні методологічних засад створення підприємств закритого ґрунту немає потреби обирати якесь витончене його визначення. Достатньо взяти за основу, що підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, тобто самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

За такої постановки питання першим елементом методологічних засад створення підприємства закритого ґрунту цілком правомірно назвати розробку його маркетингової концепції. Термін "маркетинг" для вітчизняної економічної науки є порівняно новим, що потребує з'ясування його змісту. В його основі лежить термін "ринок" (англ. таrket). У найбільш загальному трактуванні маркетинг означає ринкову діяльність, тобто — збут продукції на ринку. Проте ринок існує дуже давно, а поняття маркетинг виникло порівняно недавно і за певних передумов. Основними з них є чотири: виникнення масового виробництва на основі розвитку науки та впровадження її досягнень у виробництво, коли стало можливим виробляти все й у будь-яких розмірах, тобто доводити обсяги виробництва до рівня, який перевищує платоспроможний попит; повне насичення ринку і навіть перевиробництво; зростання доходів населення, послаблення класового протистояння і появу соціального партнерства; підвищення культури споживання. Отже, товарів з'явилось багато, але одночасно урізноманітнились і вимоги споживача до них, якісно зросли потреби.

За критерієм важливості потреби поділяють на первинні та виші. До первинних відносять потреби в найважливіших життєвих умовах: якісному повітрі для дихання, якісній воді для вгамування спраги, продуктах харчування, температурному комфорті. Вищі потреби також надзвичайно різноманітні і проявляються від автомобіля до бажання реалізувати себе в суспільстві як особистість. Сенс поділу потреб на первинні та вищі зводиться до того, що людина, яка не задовольнила первинні потреби, про вищі не буде й думати. Практичним наслідком усіх цих обставин стало те, що виробництво як запорука і гарант підприємницького успіху поступилось збуту, тобто реалізації продукції масовому споживачеві на відкритому конкурентному ринку. Це й зумовило появу маркетингу як системи підприємництва, спрямованої на забезпечення прибутковості шляхом найповнішого задоволення потреб споживача.

Отже, маркетингова концепція підприємства закритого ґрунту — це концепція його ефективного функціонування в конкурентних умовах. У процесі її обґрунтування (розробки) необхідно торкнутися таких основних питань:

оператором якого ринку чи ринків буде підприємство закритого ґрунту - внутрішнього чи зовнішнього?

який товар чи групу товарів підприємство буде пропонувати споживачеві?

яким групам споживачів підприємство пропонуватиме свої товари?

якими будуть обсяги збуту продукції і частка підприємства на ринку?

якою буде цінова політика підприємства?

Розглянемо їх у цій послідовності.

В контексті набуття повноправного членства України в СОТ питання про вибір внутрішнього чи зовнішнього ринку як арени оперування підприємства закритого ґрунту можна вважати риторичним. Оперувати доведеться на обох ринках і враховувати особливості обох ринкових арен. Передусім, необхідно знати їх насиченість продукцією закритого ґрунту, наявність технічних вимог до її якості, перелік та зміст стандартів, методів фасування та пакування, вимоги до зберігання і т.д. Необхідно детально оволодіти правовими основами оперування на зовнішніх ринках, ознайомитись з основами митно-податкового режиму, екологічними вимогами тощо.

Ключова складова маркетингової концепції створюваного підприємства закритого ґрунту — визначення видів товарної продукції, які воно буде продавати споживачам. Ця частина концепції потребує даних щодо особливостей національних типів харчування, смаків та уподобань споживачів, насичення ринку відповідними продуктами, можливостей конкурентів. Слід також мати на увазі, що національні типи харчування хоча сформувались протягом століть і пройшли перевірку часом, перебувають під впливом прогресивних світових тенденцій і здатні до сприйняття привабливого досвіду. Насичення ринку одночасно характеризує й гостроту конкурентних відносин. Інформація про головних конкурентів повинна бути повною, починаючи від їхньої спеціалізації і закінчуючи особливостями технології виробництва та фінансовим станом. При визначенні виробничого напряму майбутнього підприємства закритого ґрунту слід враховувати загальновизнане положення щодо переваг в умовах ринку широкої диверсифікації над вузькою спеціалізацією. Диверсифікація і засобом боротьби з ринковим ризиком.

Важливе місце в маркетинговій концепції створюваного підприємства закритого ґрунту займає аналіз особливостей споживача, його поведінки відносно пропонованої продукції. Загальний аналіз споживача дістав назву сегментації ринку. Цей термін означає розчленування загальної маси покупців на окремі групи за різними ознаками — місцем проживання, віком, професією, купівельною спроможністю тощо. Кожна з них певним чином реагує на той чи інший вил продукції закритого ґрунту. Особливе значення має виявлення еластичності попиту на неї за доходами, а також прогноз їх рівня на перспективу. Необхідно знати також ставлення споживачів різних сегментів до різних форм реалізації продукції та реклами, зокрема й до того, якою мовою вона подається та наскільки вона інформативна. В кінцевому підсумку аналіз споживача покликаний визначити можливі обсяги збуту продукції закритого ґрунту на будь-якому ринку а відтак і необхідні обсяги її виробництва, тобто виробничу потужність створюваного підприємства закритого ґрунту. Це дасть змогу визначити і йот частку на ньому ринку та тип конкурентною середовища.

Заключна складова маркетингової концепції створюваного підприємства закритого ґрунту й одночасно своєрідний підсумок відносно п інших елементів — цінова політика або цінова стратегія підприємства. Слід зазначити, що цінові аспекти (особливо знижки, надбавки, терміни платежу) становлять серцевину маркетингу. Окремі автори повідомляють, що свого часу (середина XX ст.) функції маркетингу відображались "чотирма "Р" (англійською — produce, рlасе, рrоmоtіоп, рrісе). Американська Асоціація Маркетингу дала таке його визначення: "Маркетинг —це процес планування та втілення задуму щодо ціноутворення, просування і реалізації ідей товарів та послуг шляхом обміну, який задовольняє мету окремих осіб та організацій" .

Під впливом динамічного ринкового середовища та поточного фінансового стану підприємства будуть значно варіювати щодо "задумів про ціноутворення". В них відображаються наміри підприємства відносно свого розвитку та короткострокові цілі як економічні пріоритети. В літературі виділяють такі напрями розвитку: екстенсивний, інтенсивний, інтегрований, диверсифікований. Екстенсивний напрям передбачає, що підприємство орієнтується на весь ринок загалом без виділення на ньому окремих сегментів. Завдання підприємства зводиться до закріплення на ринку. При інтенсивному напрямі розвитку підприємство намагається розширити ринкові сегменти або вийти на ринок з новим товаром чи його новою модифікацією. Інтегрований розвиток означає забезпечення підвищення дохідності шляхом взаємовигідного об'єднання з іншими підприємствами (асоціації, консорціуми та ін.), що дозволить використати їхній досвід та ресурсний потенціал. Диверсифікаційний розвиток забезпечує розширення номенклатури вироблюваної продукції й зумовлює необхідність виходу на ринок з новими товарами, а іноді й на нові ринки з традиційними товарами та їх модифікаціями. Можлива й конгломератна форма, коли виробництво нових товарів поєднується з виходом на нові ринки.

Щодо короткострокових економічних пріоритетів, які ще називають маркетинговими цілями або варіантами цінової політики (стратегії) підприємства, то серед останніх виділяють типові та спеціальні цінові стратегії. До типових відносять такі:

збереження стабільного положення на ринку в поєднанні з помірною рентабельністю продаж;

розширення частки ринку чи намагання зайняти на ньому лідируюче становище;

максимізація прибутку та підвищення рівня рентабельності;

підтримання та забезпечення платоспроможності підприємства;

розширення експортних можливостей.

У складі спеціальних цінових стратегій виділяють такі:

вихід на нові ринки;

виведення на ринок нової продукції;

завоювання лідерства на ринку за окремими показниками якості продукції;

виживання з метою попередження банкрутства.

Звичайно, в реальному житті функціонуюче підприємство закритого ґрунту не може обирати якийсь один із перелічених варіантів цінової стратегії. Може виявитись необхідним і доцільним диференціювати її навіть по окремих товарних продуктах на одному з типів ринків (внутрішньому та зовнішньому). Проте для створюваного підприємства якнайповніша ясність щодо цінової стратегії є обов'язковою, оскільки з цим пов'язана Успішність його роботи на конкурентному ринку Отже, маркетингова концепція новостворюваного підприємства закритого ґрунту є глибоко аналітичним документом, який відображає реальний стан ринку відповідної продукції та найбільш істотні сторони виробничо-збутової діяльності майбутньої господарської одиниці. До розробки маркетингової концепції слід підходити виважено й відповідально, оскільки допущені при цьому помилки є стратегічними, тобто помилками довгострокової дії.

Особливої уваги заслуговує вивчення ситуації на зовнішньому ринку продовольства. Фахівці вважають його не просто важкопрогнозованим, а й найбільш загадковим. На ньому спостерігаються низькі темпи росту товарообороту, різкі коливання цін, нестійка кон'юнктура, часті й немотивовані переходи від криз до піднесення. При цьому експортна орієнтація аграрного сектора України на сучасному етапі і в стратегічній перспективі залишається необхідною, оскільки порівняльні переваги її національної економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві.

Опрацьована маркетингова концепція створення підприємства закритого ґрунту значно полегшує розв'язання багатьох інших організаційних чи проектних питань, зокрема про розміри та розміщення створюваного підприємства. Відомо, що розміри підприємства характеризуються багатьма показниками: обсягами провідного виробничого ресурсу і виробництва продукції, вартістю основних виробничих засобів і валової продукції, чисельністю працюючих, грошовими надходженнями від реалізації продукції та ін. Деякі з цих показників мало змінюються в часі, вони стабільні. Наприклад, площа сільськогосподарських угідь, ріллі, поголів'я худоби як показники обсягу провідного виробничого ресурсу. Вартість основних засобів, продукції, суми грошових надходжень більш динамічні.

Для підприємств закритого ґрунту показником обсягу провідного ресурсу виступає площа закритого ґрунту і вона стабільніша порівняно з вартісними показниками та чисельністю працівників. Тому доцільно розглянути розміри підприємства закритого ґрунту саме як розміри продуктивної площі культиваційних споруд. Основне методологічне питання її кількісного визначення — це питання оптимізації.

Загальне уявлення про можливі розміри підприємства закритого ґрунту за обсягом виробництва продукції дає маркетингова концепція, її складові, спрямовані на аналіз ринків відповідної продукції, їх насиченості, можливих обсягів збуту. Але один і той же обсяг збуту може бути забезпечений одним або кількома підприємствами. Тому і виникає питання про оптимізацію розмірів підприємства закритого ґрунту.

На нашу думку, його необхідно вирішувати на тій самій методологічній основі, що й питання оптимізації розмірів традиційного сільськогосподарського підприємства відкритого ґрунту, тобто шляхом мінімізації питомих виробничих витрат. Питомі витрати — це витрати на одиницю площі провідного виробничого ресурсу — ріллі або продуктивної площі культиваційних споруд.

Відомо, що для традиційних сільськогосподарських підприємств характерна різна залежність двох груп питомих витрат від розмірів господарства за площею ріллі. Питомі витрати на експлуатацію мобільної сільськогосподарської техніки та витрати на управління при зростанні площі ріллі зменшуються. Чим більший розмір оброблюваної ділянки, тим більша норма виробітку для трактора і менша норма витрачання пального. Зменшуються питомі витрати на управління підприємством при збільшенні його розмірів. На кожне підприємство потрібен один керівник, один головний бухгалтер, один завідувач відділом кадрів тощо. Чим більша площа ріллі підприємства, тим менша сума заробітної плати управлінського персоналу на кожен її гектар.

Зовсім іншою є залежність питомих транспортних витрат на одиницю площі ріллі. Вартість транспортних витрат пов'язана із середньою відстанню перевезень, а середня відстань (радіус) обернено пропорційно залежить від загальної площі підприємства. Аналіз показує, що збільшення розмірів господарства за критерієм питомих витрат на одиницю площі Доцільне до тієї межі, поки економія на експлуатаційних та управлінських витратах не поглинається зростаючими транспортними витратами. В цьому суть оптимізаційних розрахунків.

Таку методологію правомірно використовувати і для підприємств закритого ґрунту з деякими корективами. Насамперед, потрібен глибокий аналіз механізмів формування виробничих, збутових витрат, а також витрат На управління. Особливу увагу слід приділити формуванню транспортних витрат у випадку реалізації продукції через власну фірмову торгівлю, в тому числі з використанням мобільних торгових точок чи стаціонарних Ларьків і палаток. Це трудомісткі та складні розрахунки й вони недостатньо Забезпечені нормативною базою, але їх необхідно обов'язково виконувати При створенні підприємства закритого ґрунту, оскільки допущені при визначенні його оптимальних розмірів помилки також є стратегічними, тобто помилками довгострокової дії.

Питання територіальною розміщення підприємства закритого ґрунту має три методологічні аспекти: енергетичний, транспортний і екологічний, їхній зміст цілком зрозумілий. Чим південніше буде розмішене підприємство, тим більше сонячної енергії воно зможе використовувати і тим меншими будуть втрати покупних енергоносіїв. Але одночасно більшими стануть транспортні витрати на перевезення продукції у північні райони. Як і у випадку визначення оптимальних розмірів, тут потрібні пошуки так званої "золотої середини". Щодо екологічного аспекту, то розмішене підприємство закритого ґрунту повинно підтримувати, а не розбалансовувати екологічну рівновагу в регіоні свого розташування.

Принципове значення для підприємств закритого ґрунту має визначення напрямів та обсягів соціальної діяльності. її загальна характеристика наведена в ст. 69 Господарського Кодексу України. Вона охоплює питання створення на підприємстві належних умов праці, життя, здоров'я, гарантій медичного страхування працівників та їх сімей, підготовки кадрів підприємством, підтримки пенсіонерів — колишніх працівників підприємства, неповнолітніх та інвалідів, що потребують соціального захисту. Це надзвичайно важливі важелі мотивації працюючих, але вони далеко не вичерпують всього обсягу соціальних проблем сучасного підприємства закритого ґрунту.

Не менш важливими є питання забезпечення постійних працівників квартирами, а сезонних та тимчасових — гуртожитками. Ідеологія відмежування соціальної сфери від підприємництва (бізнесу) відносно до підприємств закритого ґрунту повинна застосовуватись із багатьма серйозними застереженнями. Якщо новостворюване підприємство розташовуватиметься за межами населеного пункту (міста чи промислового центру), то воно обов'язково повинно бути забезпечене власною житловою та комунально-побутовою, культурно-масовою та спортивно-оздоровчою інфраструктурою. Її проблеми не виходять за межі національного курсу державотворення, тобто формування України як соціальної держави.

Викладене не вичерпує всіх методологічних засад створення підприємств закритого ґрунту. Важливу роль відіграють також питання вибору організаційно-правових форм господарювання, побудови системи управління підприємством, міжгосподарських відносин тощо.

1.4. Розвиток овочівництва в Україні

Ринок овочів доцільно виділити як окремий, самостійний. Підставою для цього є значні загальні обсяги виробленої продукції та стала участь в виробництві всіх регіонів України. Особливістю даного ринку є надзвичайно велика різноманітність продуктів, які відносяться до групи овочевих, включаючи їх консерви та соління. Вагомість овочевого ринку визначається незамінністю овочів для самого існування людини. Овочі – джерело вітамінів, мінеральних солей, органічних кислот та інших фізіологічно активних речовин, від яких залежить смак їжі й засвоюваність її людським організмом. Цінність їх полягає й у тому, що вони підвищують апетит, посилюють вилучення органами травлення соків, чим підвищують перетравлюваність та засвоюваність не овочевої їжі – м’яса, риби, білків тощо [1].

У світі вирощують близько 600 видів овочевих культур, крім цього ще 900 видів використовується людьми, як овочі і зелень. На території України вирощують понад 100 видів, але найбільш розповсюдженими є 33 [2, с69].  В останні роки на ринок надходить тільки біля  40 видів свіжих овочевих і баштанних культур [3, с.31]. У 80-х роках минулого століття в Україні вирощувалося більше 50 культур, 300 сортів [4, с.18].

Становлення овочевого ринку, як стародавньої та життєво важливої галузі сільського господарства відбувалося ще за часів осілого землеробства, коли овочеві рослини стали вироблятися в басейні Середземного моря, в Середній та Південній Азії. Більше десяти тисячі років в умовах зрошуваного землеробства в районі Ашхабаду разом з рисом та бавовником вирощувалися й овочі. В літературних джерелах третього-другого тисячоліття до нашої ери згадується про вирощування овочевих рослин в Китаї, Єгипті та Європейській рівнині. Осіле населення Стародавньої Русі овочівництвом почало займатися понад п’ятнадцять століть тому. Предки слов’ян  в межиріччі Дніпра та Дністра займались вирощуванням огірків, капусти, ріпи, редиски, редьки та моркви. На території України становлення овочевого ринку відбувалося ще задовго до утворення Київської Русі.  У Х-ХІІ ст. овочівництвом займалися переважно монастирі, у ХІV-XV ст. овочі почали вирощувати уже в маєтках феодалів. У ХІV-XVІІІ ст. почалося зародження парникового господарства. [5, с.201]. Далі при становленні торгового капіталу, розвивається товарне приміське присадибне овочівництво. До відміни кріпосного права (1861р.) городництво в Росії носило в основному споживчий дрібнотоварний характер. Прокладення залізних доріг змінило життя, надавши величезний „поштовх” до розвитку нового комерційного торгового городництва, забезпечуючи потреби населення.

Біля ґрунтових та залізних доріг, станцій та причалів, крупних промислових та адміністративних центрів склалися зони товарного овочівництва. Далі, з розвитком промислового капіталізму, зростанням індустріальних центрів, залізниць, ліквідацією кріпосництва широко розвивалося приміське промислове овочівництво, яке було зосереджене у руках сільської буржуазії [6, с.280]. За приблизними розрахунками, на ринки України надходило щорічно 3 млн. пудів овочів та зелені, що давало змогу виробляти 35 і споживати їх менше 30 кг на 1 людину. Товарне овочівництво складало біля 15% площі посівів овочевих рослин й знаходилося у власності кулаків та заможних  городників. Середня урожайність овочів у таких господарствах складала біля 84ц з 1 га [7].  

Після 1917р. в розвитку овочівництва відбулися докорінні зміни – розпочалася організація великих овочевих господарств, були значно розширені посівні площі (майже в 2,3 рази), підвищилася урожайність (майже на 10ц) та зросла товарність галузі (особливо у громадському секторі). Виникли нові райони виробництва овочевих культур, покращилася їх видова структура. Під час Великої Вітчизняної війни на території України були зруйновані всі споруди закритого ґрунту, втрачені кращі сорти овочевих культур. Валовий збір овочів, незважаючи на розширення посівної площі, у 1945 році склав тільки 75% порівняно з 1940р. Проте вже до 1955р. овочівництво було повністю відновлене. У 70-х роках навколо великих міст і промислових центрів створено спеціалізовані господарства по вирощуванню овочів, де посіви овочевих переважно розміщувались на зрошенні. Для виробництва достатньої кількості високоякісних і дешевих овочів навколо великих міст та промислових центрів України були створені 316 спеціалізованих овоче-молочних радгоспів та інших державних господарств, які виробляли 76,5% усього валового збору овочів, 85-90% з них були прибутковими. Тоді в Україні  щорічно вироблялося біля 7,6 млн. тон овочевої продукції.

За часів СРСР в Україні працювала централізована система Плодоовочторгу: в кожному великому місті були овочеві бази та великі сховища обласного і районного значення. Восени колгоспний урожай звозили на зберігання, швидкопсувні овочі консервували. Річний оборот Плодоовочторгу в 1990-му сягав 3 млн. тонн. У першій половині 90-х Плодоовочторг розвалився разом із системою колгоспного землеробства.

Після переходу сільського господарства України на ринкові відносини у торгівлі овочевою продукцією відбулися значні зміни. Скасування державного замовлення та призупинення з об’єктивних причин роботи заготівельної мережі споживчої кооперації зумовили різке зменшення обсягів виробництва та продажу продукції овочівництва великими спеціалізованими підприємствами, а також значні структурні зміни у виробництві та каналах реалізації продукції, спостерігалася тенденція до зменшення закупівлі овочевої продукції заготівельними організаціями та збільшення реалізації овочів на ринку, комерційним структурам, а також у рахунок оплати праці. Ціни, що складалися на овочеву продукцію, не сприяли розширеному відтворенню виробництва і не відшкодовували виробничих витрат.

Питома вага крупних підприємств в зальному обсязі виробництва знизилася з 76,5% в 80-х роках до 23,5% в 1996-2000рр. та 10,2% – в 2009р,  При цьому посівні площі зменшилися на 40 тис. га, валовий збір – на 2 млн. т, врожайність – на 22%. Зниження врожайності відбулося як в крупних, так і в дрібних господарствах [8 с.30].

Пропозиція овочів в Україні формується, головним чином, за рахунок вітчизняного виробництва, яке в основному сконцентровано в домогосподарствах населення.

Рис.1 Питома вага сільськогосподарських підприємств та господарств населення у виробництві овочів 1990-2020рр.

У 2009 році продовжує спостерігатися позитивна тенденція зростання обсягів виробництва , яка ймовірно зберижеться й на найблищу перспективу. Підставою для цього є те, що ринок овочів в Україні в останні роки динамічно розвивається, проте ще не насичений. Його відмінною характеристикою є те, що при правильному підході до вирощування і маркетингу ця галузь є високорентабельною навіть у сезон перевиробництва на відміну від інших сегментів АПК.

Рис.2 Динаміка обсягів виробництва овочів 1990-2020рр.

Відносно прогнозу розвитку овочевого пікомплексу, то очикуютья структурні зміни у  вироробництві: частка спеціалізованих сільськогогосподарських підприємств та СФГ буде зростати, а домогосподарств населення – знижуватися. Слід зазначити, що овочівництво у фермерських господарствах ще не стало високотоварною галуззю. Фермери, частка яких у виробництві овочів становить лише 0,3%, майже усю продукцію вирощують для реалізації.

Одним з напрямків у розвитку овочівництва може бути створення спеціалізованих фермерських господарств з коливанням площі землі в них від 50 до 400 га і площі овочів - від 28 до 230 га. Таке господарство може виростити від 4,3 до 34,5 тис. ц овочів.

Залежно від площі ріллі у господарстві та наявності ринків збуту, рівня енергоозброєності і напряму спеціалізації визначається загальна площа під овочами та структура їх посівів. Для фермерських господарств прийнятні різні варіанти розвитку овочівництва з урахуванням конкретних умов виробництва та наявності ринкових ніш. Як свідчить закордонний досвід роботи фермерських господарств 3-4 основних овочевих культур чи спеціалізування на вирощуванні монокультури є найбільш поширеними та ефективними.

Крім овочівницьких господарств у зонах Полісся і Лісостепу можливе формування овочево-картоплярських фермерських господарств, у регіонах Степу і Лісостепу - спеціалізованих фермерських господарств з вирощуванням специфічного для сировинних зон асортименту овочевих культур. За умов гарантованого збуту овочівництво буде прибутковою галуззю в спеціалізованих фермерських господарствах.

Таблиця 1.

Виробництво овочів і баштанних культур в Україні по категоріях господарств, тис. тонн, 1990-2020рр.

Рік

Усі категорії господарств

У тому числі: сільськогосподарські підприємства

з них фермерські господарства

господарства населення

Питома вага господарств населення у всіх категоріях господарств

1 990

6666

4872

0

1794

26,9

1 995

5879,8

1607,1

27,4

4272,7

72,7

2 000

5821

986

83

4835

83,1

2 001

5907

773

91

5134

86,9

2 002

6231

879

109

5352

85,9

2 003

6921

938

132

5983

86,4

2 004

7333

833

163

6500

88,6

2 005

7605

831

192,6

6774

89,1

2 006

8745

1076

218,5

7669

87,8

2 007

6835

713

246,1

6122

89,6

2 008

7965

1108

275,9

6857

86,1

2 009

8000

819

782

7181

89,8

2 015

8000

2346

414

5654

70,7

2 020

10000

3556

414

6444

64,4

Джерело: Держкомстат України, власні розрахунки

В середньому за майже 20 років (1990-2008 рр.) у структурі виробництва овочів 22% займають різні види карусти, 20% помідори, 20% буряки та морква,  12% цибуля на ріпку.

Рис.3 Структура обсягів виробництва овочів 1990-2008рр.

Джерело: Держкомстат України, власні розрахунки

Найбільші обсяги виробництва овочів в середньому за 1990-2008рр. були зафіксовані у Дніпропетровській (506,9 тис.т), Донецькій (493 тис.т) та Херсонській (488,3 тис.т) областях.

Рис.4 Обсяги виробництва овочів 1990-2008рр.у регіонах, тис.т

У сруктурі попиту на овочеву продукцію основну частку займає продовольство  - 72,1% та корми  - 14,3%. В перспективі до 2020р, ймовірно, буде збільшуватися частка обсягів, використаних на корми (до 18%) та значно скоротяться втрати (з 6 % у 2008 до  2% у 2020р.) (табл.2). Разом з тим буде поступово досягнута фізіологічна потреба у споживанні овочів.

Рис.5. Забезпечення потреби наседення в овочах,  на 1 особу кг./р, 1990-2020рр.

За останні роки намітилась тенденція до зниження споживання овочів баштанних культур. Так як у 1980р. виробництво овочів на душу населення становило 141 кг, то у 1990 – 91,9 кг, а у 2000р. лише 101,7 кг. Зменшення споживання овочів пояснюється насамперед зниженням урожайності, трансформуванням форм власності у державі, порушенням міжгалузевих і міжгосподарських фінансово-економічних зв'язків та іншими процесами економічної перебудови країни.

Споживання овочів починаючи з 2000р.  зростає, але рекомендована норма – 158кг на 1 особу на рік – повинна бути досягнута в 2020р. На сучасному етапі розвитку овочевого ринку спостерігається стійка тенденція зрстання попиту на продукцію як з боку населення (у свіжому вигляді) так і з боку переробних підприємств.

Розділ 2

СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА ОВОЧЕВОЇ ПРОДУКЦІЇ У ДП НДВ АГРОКОМБІНАТІ “ПУЩА ВОДИЦЯ”

2.1. Економічна ефективність виробництва овочів у ДП НДВ   агрокомбінаті “Пуща Водиця”

 Підприємства ДП НДВ агрокомбінат “Пуща Водиця” знаходиться в с.Совки Києво-Святошинського району Київської області.

Відстань від центральної садиби підприємства до ближчої залізничної станції - 12км, до районного, а відповідно і обласного центру - 15км. Основні бази постачання і реалізації продукції - м. Київ.

Характеристика шляхів сполучення з адміністративним центром, базами постачання реалізації продукції: дороги 1го класу з асфальтовим покриттям. Внутрішньогосподарський зв'язок - телефонний. Лісокомбінат „Пуща-Водиця" перейменовано на державне підприємство „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця" наказом Міністерства аграрної політики України від 25 квітня 2002 року № 120.

Державне підприємство „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця" є правонаступником всіх прав і обов'язків державного підприємства агрокомбінату „Пуща-Водиця" до якого приєднані па правах структурних підрозділів, у зв'язку з реорганізацією, державне підприємство радгосп „Совки", державне сільськогосподарське підприємство радгосп „Музичанський" (відповідно до наказу Міністерства агропромислового комплексу України №193 від 13 травня 1999 року) та Інститут споруд штучного клімату (відповідно до наказу Міністерства агропромислового комплексу України №275 від 27 липня 1999 року), мале державне підприємство „Каркініт" (відповідно до наказу Міністерства аграрної політики №71 від 16.03.2001 року). Підприємство є правонаступником Київського виноградарського радгоспу, створеного постановою Ради Паркому УРСР від 27 червня 1944 року №720 на державній і колгоспній власності.

Підприємство діє па основі державної власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Повне найменування підприємства - державне    підприємство    „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця".

Підприємство є державним унітарним комерційним підприємством.

Підприємство створено з метою задоволення попиту населення в рослинницькій, тваринницькій, грибній продукції, шляхом її виробництва, переробки, реалізації, для максимального задоволення соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу підприємства, проведення науково-дослідної і проектно-конструкторської роботи, комплексних експериментальних досліджень і впровадження конкурентоспроможних розробок у виробництво для підвищення врожайності, зниження теплоенерговитрат у галузі закритого ґрунту, селекції насінництва та промислового грибівництва підприємства та інших сільськогосподарських підприємств України і отримання на цій основі прибутку.

Основними напрямками діяльності підприємства є:

  •   виробництво, заготівля та реалізація сільськогосподарської продукції, продукції промислової переробки та місцевих промислів, квітів;
  •   проведення науково-дослідних, науково-технічних та експеримент-тальних робіт, спрямованих на одержання і використання досягнень науки для практичних цілей в галузі біовегетації рослин, селекції, насінництві та грибництві у закритих спорудах;
  •  впровадження у виробництво науково-прикладних результатів, а саме: нових конструктивних та технологічних рішень, експериментальних зразків, їх розробка та випробування гетерозисних гібридів, гібридного насіння овочевих культур;
  •  здійснення торговельно-закупівельної діяльності, в тому числі торгівлі оптом і в роздріб магазинами, а також об'єктами громадського харчування підприємства;
  •  надання консультативних, інформаційних послуг, а також допомоги по вивченню і впровадженню технічних і науково-дослідницьких робіт;
  •  виконання проектних робіт і для будівництва та накладка технологічного обладнання;
  •  будівництво, ремонт, реконструкція нерухомого та іншого індивідуально визначеного майна юридичним та фізичним особам в порядку і на умовах визначених чинним законодавством та статутом;
  •  здійснення лікувально-діагностичної діяльності. Надання медичних фармацевтичних послуг та послуг по оздоровленню і відпочинку населення, медична практика, виробництво   лікарських   засобів,  оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;
  •  надання побутових, транспортних, торгово-посередницьких послуг;
  •  заготівля, переробка і реалізація вторинної сировини;
  •  організація і проведення семінарів, симпозіумів, виставок, виставок-продажу, аукціонів;
  •  організація виробництва алкогольних напоїв та їх реалізація;
  •  заготівля, переробка сировини для виробництва м’ясо-молочних
    продуктів, хлібобулочних, кондитерських   та   інших   бакалійних   виробів, макаронних виробів, їх виробництво і реалізація;
  •  організація на виробничій базі підприємства однорічної сільсько-господарської школи з навчанням молоді робітничим професіям: майстрів    закритого ґрунту та шампіньйонного комплексу, садоводів, робітників-спеціалістів по переробці сільськогосподарської продукції;
  •  науково-дослідна і науково-технічна діяльність-інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових досягнень у галузі техніки і технології закритого ґрунту, селекції і насінництва та промислового грибництва.  Її   основними   формами   (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, селекційні, насінницькі дослідження, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, створення нових гібридів, і отримання гібридного  насіння  овочевих рослин,  а також  інші  роботи,  пов’язані  з доведенням  наукових  і  науково-технічних і технологічних досягнень до стадії практичного їх використання. Створення, зберігання та впровадження інтелектуальної власності у вигляді винаходів, рацпропозицій, „ноу-хау",
    патентів, авторських, свідоцтв, наукових праць;
  •  науково-викладацька, освітньо-навчальна діяльність у різних галузях   сучасної науки та технологій; наукові послуги та наукове обслуговування виробничих підприємств, вузів, коледжів;
  •  видавничо-редакційна, поліграфічна діяльність;
  •  інноваційна, лізингова, консалтингова, інформаційно-рекламна діяльність;
  •  створення, формування та реалізація наукової, науково-технічної, науково-методичної, науково-популярної, учбової, службової, технологічної, рекламної, інформаційної літератури;
  •  фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність, діяльність підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні, організація   і   проведення  спортивних занять  професіоналів  та любителів спорту;
  •  організація культурно-виховної роботи, в тому числі створення гуртків, художніх колективів.

Особливості природних умов і їх характер багато в чому зумовлюють вибір виробничого напряму господарства; врожайність культур; технологія і організацію робіт в рослинництві; формування парку сільськогосподарських машин і ефективність їх використання; специфічні властивості земель, для поліпшення яких необхідні специфічні заходи і т.д. тому тільки з урахуванням конкретних умов можна об’єктивно оцінити роботу підприємства і розробити правильні шляхи подальшого його розвитку.

На результати сільськогосподарського виробництва найбільше впливають особливості ґрунту, клімату, рельєфу. Клімат — помірноконтинентальний, м'який, з достатньою вологістю. Зима тривала, порівняно тепла; літо — достатньо тепле й вологе. Пересічна температура січня на півночі - 6,5°С, в центральній  частині - 5,8°С, на Пд. -  6,1°С, липня — відповідно + 19,2, + 19,5,  +20,1°С. Тривалість безморозного періоду 160 - 165 днів. Період з температурою понад + 10° становить від 155 днів на Поліссі до 160 - 165 днів на Пд. і Сх. області, сума активних температур від 2480°С на Пн. до 2700°С на Пд. Опадів 500 - 600 мм на рік, на крайньому Пд.— 400 - 500 мм. Макс. кількість їх (близько 40 %) випадає влітку. Сталий сніговий покрив (пересічна вис. 25 - 30 см, на крайньому Пд.— 15 - 20 см) встановлюється в середині грудня, сходить у кінці березня. Серед несприятливих кліматичних явищ — інтенсивні зливові дощі з грозами, град, бездощові періоди, суховії (до 5 - 10 днів), пилові бурі влітку, льодова кірка, ожеледь тощо. Північна частина Київської області лежить у вологій, помірно теплій, південна — у недостатньо вологій, теплій агрокліматичгх зонах. Кліматичні умови області сприятливі для сільського господарства.

    Ґрунтовий  покрив  складається  з  двох  різних  типів,  зосереджених відповідно до двох природно-географічних зон. У північній,  поліській частині області, до широти Києва, переважають дерново-підзолисті ґрунти легкого механічного складу, в долинах річок дерново-оглеєні, лучні та болотні ґрунти. В центр. частині на лесах — чорноземи опідзолені типові, темно-сірі опідзолені і ясно-сірі лісові ґрунти, в пд. частині — чорноземи глибокі малогумусні і відміни сірих лісових ґрунтів. На Лівобережжі — чорноземи типові малогумусні, лучно-чорноземні і лучні солонцюваті, солончакові, болотні солончакові ґрунти. Найпоширеніші чорноземи (50,7 % площі орних земель області) і дерново-підзолисті (14,5 %) ґрунти. Близько 60% території області розорано.

В сільськогосподарських підприємствах основним засобом виробництва є земля. Земля - найважливіший і унікальний засіб виробництва Тому ефективне і раціональне її використання є запорукою успішності ведення господарської діяльності. Землі використовуються неоднаково, з різною інтенсивністю. Частина їх зайнята під будівлями, спорудами, дорогами, інша - використовується для виробництва сільськогосподарської продукції, ще деяка - для інших потреб. Кожне господарство прагне перетворити всі земельні угіддя у високопродуктивні.

Одним із основних показників використання орних земель є структура посівних площ. Вона залежить від природно-кліматичних умов, розташування, спеціалізації, концентрації виробництва, потреб народного господарства в окремих видах продукції та економічної ефективності її виробництва (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка посівних площ овочевих  культур

Показники

2006р.

2007р.

2008р.

Структура, %

2006р.

2007 р.

2008 р.

Овочі відкритого ґрунту, га

93

94

79

10,3

10,3

9,4

Овочі закритого ґрунту,га

36,6

36,8

49,08

3,9

4,0

4,4

Вище наведені дані таблиці 2.1 свідчать, що більшу питому вагу у структурі посівних площ займають овочі відкритого ґрунту.

 

Мал. 1 Динаміка посівних площ овочів закритого ґрунту

Дана діаграма ( Мал.1.) дає можливість оцінити динаміку площ, що зайняті під овочами закритого ґрунту в господарстві. Виявлено поступове розширення і збільшення її.

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Це інколи негативно відбивається на кінцевих результатах господарювання. (табл. 2.2).

Аналізуючи дані таблиці 2.2  видно, що господарство має у 2008 р. овочево-молочну спеціалізацію. Виробництво молока займає високу позицію в структурі виручки від реалізації і становить майже 21%. В загальному практично не змінилося відсоткове співвідношення галузі рослинництва і тваринництва. Якщо у 2006 р. воно становило відповідно 78,5% і 21,5%, то у 2007 р. - 77,6% % і 22,4%.  Важливо відмітити, що господарство у 2007 р. почало вирощувати овочі закритого ґрунту, що дає найбільшу виручку господарству. Значних змін у структурі грошових надходжень у 2008 р. порівняно з 2006р. не відбулося.

Мал.2. Структура грошових надходжень від основних видів продукції у 2008 році

Як видно з малюнка 2, переважна частина грошових надходжень отримано від реалізації овочів закритого ґрунту ( 57, 08%), а так від реалізації молока - 20, 98%.


Таблиця 2.2

Структура грошових надходжень

Галузі та вид продукції

2006р.

2007р.

2008рiк

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Зернові і зернобобові

7,00

0,02

10,70

0,04

10,30

0,03

Пшениця

7,00

0,02

10,70

0,04

7,00

0,02

картопля

5,10

0,02

0,30

0,00

0,50

0,00

Овочі відкритого ґрунту

809,00

2,53

731,10

2,53

2646,20

7,76

Овочі закритого ґрунту

0,00

0,00

21414,60

74,19

19474,50

57,08

Плоди (зерняткові, кісточкові)

92,80

0,29

132,90

0,46

1169,70

3,43

Ягоди

52,20

0,16

52,30

0,18

69,90

0,20

Інша продукція рослинництва

24090,10

75,46

52,30

0,18

3116,80

9,14

Разом по рослинництву

25056,20

78,49

22394,20

77,58

26484,60

77,63

Велика рогата худоба

666,40

2,09

713,70

2,47

469,90

1,38

Молоко

6186,00

19,38

5752,00

19,93

7158,60

20,98

Інша продукція тваринництва

13,90

0,04

6,40

0,02

2,70

0,01

Разом по тваринництву

6866,30

21,51

6472,10

22,42

7631,20

22,37

Всього по с.-г. виробництву

31922,50

100,00

28866,30

100,00

34115,80

100,00


Важливо відмітити, що тваринницька галузь  є стабільним джерелом грошових надходжень, які протягом 3х років не зазнали значних змін. На базі розвитку і поліпшення виробничих можливостей тваринницьких галузей підприємство  може і надалі отримувати  доход, а при вдосконаленні і раціональному використані ресурсів його можна значно збільшити. Слід звернути увагу на те, що вирощування овочів закритого, а також відкритого ґрунту сприятимуть підвищенню показників ефективності роботи підприємства.

Розглянемо динаміку урожайності у розрізі основних сільськогоспо-дарських культур (табл.2.3).

Таблиця 2.3

Рівень виробництва овочів закритого ґрунту в агрокомбінаті «Пуща Водиця» 2008р.

Культура

Площа, м²

Урожайність,

кг/ м²

Валовий

збір, т

Овочі

49075

28,3

1386,5

У т.ч. огірок

19685

32,1

632,0

помідор

25140

24,0

603,5

перець

2125

5,2

11,0

баклажан

2125

8,1

17,3

Інші

Ущільнений посів

2,5

122,7

У  т.ч. редис

101,7

салат

17,3

капуста білокачанна

1,2

селера

2,2

баштанні

0,3

З таблиці 2.3 бачимо, що найбільшу урожайність мав огірок 32,1 кг/ м², що дав найбільший валовий збір, а також помідор, серед інших культур 101,7т валового збору отримали від редису. Погіршення урожайності окремих культур спричинено несприятливими погодними умовами, недосконалістю проведених агротехнічних заходів.

Від рівня врожайності значною мірою залежать такі показники ефективності, як продуктивність праці, собівартість продукції, ціна, рентабельність, сума прибутку, заробітна плата, обсяг валової продукції. Величину урожайності в овочівництві (на відміну від інших галузей рослинництва) слід аналізувати з урахуванням структури посівних площ  та обсягу валової продукції окремих овочевих культур.

Виробництво овочів закритого ґрунту більш трудомістке порівняно з овочівництвом відкритого ґрунту.

Собівартість овочів закритого ґрунту залежить від багатьох факторів, проте основним є продуктивність овочівництва закритого ґрунту, значною мірою визначається структурою овочевої продукції і типом культиваційних споруд. Закритий ґрунт у нашій країні дедалі більше перетворюється на галузь виробництва ранніх овочів у зимових теплицях на індустріальній основі. У зв’язку з цим розвитком овочівництва закритого ґрунту і ефективність виробництва овочів сьогодні залежать від забезпеченості сільськогосподарських підприємств енергоносіями і рівня цін їх реалізації.

Оскільки овочі закритого ґрунту  не вирощувалися у 2006 р., розглянемо їх економічну ефективність в розрізі 2007 та 2008 років (табл. 2.4).

Виходячи з отриманих даних, можемо сказати, що виробництво овочів закритого ґрунту займає досить велику площу, з 1м² господарство отримує в середньому 31кг овочів, проте витрати на 1м² і виробнича собівартість 1ц  зросли приблизно на 9%. Ціна реалізації у 2008 р. була меншою, незважаючи на те, що повна собівартість виробництва зросла. Через це прибуток на 1ц відповідно зменшився більше ніж у 2 рази і становить 17,7 грн. Рівень рентабельності зменшився майже у 2,5 рази і становив у минулому році 10,3%. Можна зробити висновок, що рішення керівництва господарства про вирощування цього виду продукції себе виправдало.

Таблиця 2.4

Економічна ефективність виробництва овочів закритого ґрунту

Показники

2007р.

2008р.

2008 р. у % до 2007 р.

Посівна площа , м²

36800,0

49075,0

133,4

Вихід продукції на 1м²,ц

0,3

0,3

100,1

Виробничі витрати на 1га посіву, тис. грн.

420,1

459,7

109,4

Затрати праці на 1 ц овочів, люд.-год.

14,8

14,8

99,5

Виробнича собівартість 1ц, грн.

135,7

148,5

109,4

Реалізовано, ц

105222,0

103082,0

98,0

Виручка, тис. грн.

21414,6

19474,5

90,9

Ціна реалізації 1ц, грн.

203,5

188,9

92,8

Повна собівартість 1ц, грн.

164,1

171,3

104,4

Прибуток на 1ц, грн.

39,5

17,68

44,7

Рівень рентабельності ,%

24,1

10,3

-

Підвищенню економічної ефективності виробництва овочів сприяє впровадження інтенсивних технологій, які передбачають механізацію виробничих процесів: обробіток ґрунту, сівба, збирання і післязбиральний обробіток продукції, проведення комплексу заходів по захисту рослин від шкідників і хвороб, боротьбі з бур’янами, використання високоврожайних і придатних до механізованого збирання сортів, комплекс прийомів по формуванню заданого врожаю.

Загально визначені шляхи підвищення ефективності виробництва овочів:

  •  підвищення врожайності;
  •  зменшення витрат вирощення  овочів на всіх стадіях від збирання до споживання;
  •  зменшення нестандартної продукції.

Велике економічне і соціальне значення має зменшення трудомісткості виробництва овочів.

Важливим шляхом підвищення врожаю помідора є впровадження нових гібридів F1. Так, вирощування нових гібридів помідора, створених ученими агрокомбінату "Пуща-Водиця" , дає змогу підвищувати в скляних теплицях ранній урожай на 2,8-3,3 кг/м2, загальний — на 6-7,5 кг/м2, а в плівкових: ранній — на 4,4-4,7 кг/м2, загальний — 5,7—9,5 кг/м2 (табл.2.5). Аналіз цих даних показує, що вирощування нових перспективних гібридів F1 помідора не лише сприяє отриманню вищих урожаїв, а й прискорює час достигання плодів: у скляних теплицях на 2-13 днів, плівкових — 2-9 днів.


Таблиця
2.5

Урожайність нових гібридів помідора в умовах закритого ґрунту агрокомбінату “Пуща Водиця”, 2009 р.

Номер гібриду F1

Урожайність

Маса плода, г

Вегетаційний період , днів

Ранній

Товарний

Загальний

кг/м²

Скляні теплиці

Раїса,стандарт

4,9

34,1

39,6

90

140

ПВ  401

7,8

39,7

45,6

100

127

ПВ  402

7,2

41,8

47,1

90

140

ПВ  403

8,2

41,3

46,2

90

133

ПВ  404

7,2

38,7

45,0

90

138

ПВ  405

7,3

39,4

44,8

80

130

Плівкові теплиці

Портленд,стан-дарт

4,8

19,7

22,9

85

130

ПВ  421

9,2

29,4

32,4

90

121

ПВ  422

9,2

25,6

28,6

100

120

ПВ  423

9,2

25,5

28,1

90

132

ПВ  424

9,3

26,5

29,0

90

126

ПВ  425

9,5

26,6

29,5

100

128


2.2 Раціональне розміщення і маркетинг виробництва овочів

Овочівництво—важлива галузь сільськогосподарського виробництва, що постачає населення нашої країни незамінними продуктами харчування. Овочі багаті на вітаміни, мінеральні речовини, каротин, а окремі з них па фітонциди. Споживання овочів сприяє поліпшенню обміну речовин, забезпечує нормальний розвиток і функціонування організму людини, підвищує його стійкість проти захворювань.

Загалом спостерігається спад виробництва овочів і фруктів у більшості областей України. Це зумовлюється насамперед низькою врожайністю культур, досить слабкою матеріально-технічною базою галузі і скороченням трудових ресурсів. Нині в плодоовочевому господарстві використовується ще багато ручної праці, особливо на збиранні урожаю - рівень механізованих робіт не перевищує 15-20 %.

Овочі і фрукти вирощують в усіх областях України. У структурі посівних площ, які зайняті під овочевими культурами, переважають помідори, огірки, капуста. На долю огірків і капусти припадає понад 40 %, на помідори та інші овочі - близько 36 % всіх культур. Спостерігаються значні відміни у рівнях врожайності і валових зборах овочевих культур у розрізі областей так і в окремих господарствах. Так, найвищі валові збори овочів за останнє п'ятиріччя спостерігаються в Донецькій, Київській, Одеській, Дніпропетровській областях, де середньорічний обсяг їх склав 650-500 тис.т. Найменше овочів збирають в Чернівецькій, Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській областях -120-200 тис.т в середньому за рік. Решта областей України має середній рівень виробництва овочів - від 200 до 500 тис. т за рік.

Овочівництво як галузь сільського господарства має свої особливості. Воно ґрунтується на вирощуванні широкого набору овочевих культур, розміщення яких зумовлюється природними і економічними умовами. Ґрунтово-кліматичні умови України сприятливі для вирощування порівняно великої кількості овочевих культур, однак раціональне розміщення овочівництва передбачає обов'язкове врахування їх біологічних особливостей.

В Україні розвивається овочівництво відкритого і закритого ґрунту. Овочеві культури закритого ґрунту вирощують у спеціальних теплицях, парниках, на ділянках з утепленим ґрунтом. Сьогодні овочівництво закритого ґрунту є високомеханізованою галуззю і дає змогу організувати цілорічне постачання овочів населенню країни.

Завдання раціонального розміщення сільського господарства - розподіл галузей і культур по території країни з метою найефективнішого використання природних та економічних умов.

Показниками раціонального розміщення сільського господарства є збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення ефективності використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів.

Економічна ефективність розміщення сільського господарства характеризується системою показників, основними з них є: обсяг виробництва продукції, її асортимент і якість; затрати живої та уречевленої праці на виробництво і реалізацію одиниці продукції; продуктивність праці; виробництво та реалізація продукції з розрахунку на одиницю земельної площі; ефективність капітальних вкладень; рентабельність виробництва.

Розміщення сільського господарства здійснюється відповідно до економічних законів. Поряд з цим слід враховувати й принципи, характерні для аграрного сектора. Основні з них такі:

- виробництво певних видів продукції здійснювати в регіонах, де забезпечуються найменші затрати живої та уречевленої праці на її виробництво, перевезення та переробку;

- при розміщенні сільських господарств на території країни враховувати природні умови, які в різних регіонах суттєво різняться, зокрема, за родючістю ґрунту, рельєфом, температурним, водним і вітровим режимами та ін.;

- раціонально використовувати, охороняти та відтворювати природні ресурси;

- максимально наближати переробні підприємства до джерел сировини, а сільськогосподарські - до місць споживання їхньої продукції, що сприятиме зниженню витрат на її перевезення;

- дотримуватись раціональних пропорцій між сільським господарством та іншими галузями народного господарства;

- сприяти міжнародному поділу праці. Розширювати розміщення виробництва продукції, яка може бути реалізована на експорт, й скорочувати виробництво продукції, що може бути імпортована за цінами, нижчими від внутрішньої собівартості;

- зміцнювати економічну незалежність України. Якомога повніше забезпечити потреби країни продукцією власного виробництва.

Розміщення сільського господарства з урахуванням перелічених принципів дає змогу збільшити виробництво сільськогосподарської продукції, підвищити його економічну ефективність та рівень розвитку економіки країни в цілому. Водночас необхідно враховувати дію ряду факторів, які мають важливий вплив на розвиток аграрного сектора.

Одним з найважливіших є природно-кліматичний фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва. Результатом такого впливу є формування природних зон, які мають чітку спеціалізацію.

При виборі виробничого напряму і поєднання галузей треба враховувати вплив ряду інших факторів, серед них чільне місце займає фактор економічних переваг. Тобто, підприємства зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати. При цьому мається на увазі не виробляти в себе економічно менш вигідні товари порівняно з витратами, що несе підприємство за їх купівлю.

Важливим фактором розміщення є наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Часті проблеми зі збутом певних видів продукції призводять до відмови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва можуть бути сприятливі природно-кліматичні умови. Саме під впливом цього фактора навколо великих міст та індустріальних центрів сформувалися приміські зони з овочево- і картопле-молочним напрямом спеціалізації.

На розміщення також впливає відстань та якість доріг до ринку збуту продукції. Чим менша відстань до ринків збуту і кращі дороги, тим буде вища за інших однакових умов економічна ефективність виробництва продукції.

Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація нерідко виступає як обмежувальний фактор для розвитку певних галузей сільськогосподарського виробництва, і насамперед тих, які є трудомісткими. До таких галузей належать овочівництво і баштанництво, льонарство. садівництво, вирощування цукрових буряків.

На розміщення значний вплив справляють біологічні фактори, насамперед, шкідники і хвороби сільськогосподарських культур. Залежно від природних і економічних умов вирощування овочеві культури розподіляються по території країни нерівномірно. Зокрема на Поліссі найпоширеніші капуста й огірки, в Лісостепу збільшується частка томатів і цибулі, а в Степу переважають томати, солодкий перець та інші теплолюбні овочеві культури.

Виробництво овочів значною мірою зосереджене навколо великих міст і в зонах консервної промисловості. У приміських зонах вирощують переважно капусту ранню і пізню, томати, зеленні культури і малопоширені овочі для використання у свіжому вигляді та для закладання на тривале зберігання. У південних районах в сировинних зонах консервної промисловості розміщується виробництво томатів, перцю, баклажанів та інших овочів.

У різних природно-економічних умовах залежно від попиту населення, потреб консервної промисловості, а також розвитку транспортних зв'язків сформувались райони вирощування окремих овочевих культур. У зв'язку з цим спеціалізовані господарства різних зон характеризуються відповідною структурою посівних площ овочевих культур.

Економічна ефективність овочівництва значною мірою залежить від ефективності організації шляхів реалізації овочів, визначення оптимальної ціни та вміння орієнтуватися і враховувати основні тенденції на ринку. Сьогодні більшість місцевих овочівників мають обмежені знання та навички, які б дозволяли їм ефективно використовувати систему маркетингу. В умовах відсутності централізованих державних закупок для багатьох сільгоспвиробників актуальною проблемою залишається необхідність визначення каналів збуту вироблених овочів.

Кінцевою метою овочівництва є ефективна реалізація виробленої продукції, налагодження стійких каналів збуту та задоволення потреб споживачів у найбільш економічно ефективний спосіб. Вибір правильного каналу збуту має принципове значення: від вибору каналу може залежати отримання прийнятної ціни та ефективне просування продукції на ринку.

Плодоовочева продукція, безперечно, є товаром першої необхідності. До цього часу більша частина населення в зимово-весінній період споживає овочі, які закладаються на зберігання осінню чи імпортується. До початку другого кварталу запаси плодоовочевої продукції закінчуються, і до наступного врожаю спостерігається сезонне збільшення попиту. Оскільки пропозиція овочів на даний час є обмеженою, ціни зростають. Отже, є можливість заробити! Вітчизняні сільськогосподарські виробники, фермери могли б повністю забезпечувати споживача овочами цілий рік. Але цього, на жаль, не відбувається.

Сьогодні попит постійно збільшується, споживач стає все більш вимогливішим, він вимагає якісного товару, більше приділяючи уваги зовнішньому вигляду, упаковці та смаковим якостям. Останнім часом ми можемо спостерігати позитивні зміни в торгівлі овочами. Однак український ринок овочевої продукції, на відміну від західного, в силу історичних, а також кліматичних факторів має свої особливості. Виробництво овочів залежить від погодних умов, обсягів вирощування, умов зберігання та якості післязбиральної доробки продукції.

Вітчизняного споживача відрізняють від європейського не тільки обсяги споживання. Основними овочами, які користуються популярністю, є так званий "борщовий набір", інші овочі купуються набагато менше. Крім того, закупівлю овочевої продукції в основному здійснюють мешканці міст, споживачі з середнім і високим рівнем доходів. Сільські мешканці більшу частину плодоовочевої продукції, як правило, вирощують самостійно.

Традиційно завданням інфраструктури продовольчого ринку вважалося виконання другорядних функцій так званого "товаропросування" продовольства від виробника до споживача, доведення товару до споживача. Для умов адміністративно-командної економіки це було природним. У ринкових умовах інфраструктура, зберігаючи функцію товаропросування дійсно як супутню, насправді починає працювати на реалізацію фундаментальної ідеї ринкової економіки - ідеї вільної конкуренції. Найважливіше завдання інфраструктури полягає у формуванні цивілізованого конкурентного середовища і вільного доступу товаровиробників на ринок. Одночасно вона виступає передумовою реалізації переваг недержавних форм власності та нових форм організації господарювання.

Мотиваційний потенціал ринкової економіки має дві складові: відносини власності і відносини розподілу. Друга складова може проявити себе в повній мірі лйшє за умов якісної інфраструктури. Разом з тим, інфраструктура сприяє і прискорює докорінну змінну поведінки товаровиробника в нових умовах. Від пасивного очікування державного замовлення чи контракту, а разом з ним і гарантованого забезпечення засобами виробництва він має перейти до активного пошуку споживача, ринків збуту своєї продукції як всередині своєї країни, так і за її межами, пошуку ринкових партнерів. У цій справі інфраструктура має забезпечити товаровиробника всім необхідним: правовими засадами, інформацією, матеріальними ресурсами. Це означає, що сучасний агробізнес має базуватися не на виробничій, а на маркетинговій концепції підприємства та підприємництва, від чого виграють перш за все споживачі.

Світовий досвід переконливо свідчить, що основним шляхом реалізації провідного завдання інфраструктури є створення і врахування особливостей системи ринків (в тому числі і плодоовочевого), які діють в межах національного продовольчого ринку. Ці ринки різняться між собою характером предмету обміну, ступенем концентрації попиту та пропозиції, мірою готовності товару до кінцевого споживання, видом продукту, можливим терміном його перебування на ринку, характером   контактів  ринкових  контрагентів.   У   найбільш  загальному  вигляді система ринків представлена на мал. 3.

Наведені критерії та види ринків схематично відображають їх властивості, особливості і взаємопов'язані.

Провідне значення має класифікація компонентів національного продовольчого ринку України в залежності від ступеня концентрації попиту та пропозиції. Найбільшим рівнем концентрації відзначаються оптові ринки, доступ на які у багатьох країнах обмежується певним мінімальним обсягом партії товару, яка пропонується до продажу. Продавцем може бути як велика фірма агробізнесу, велике підприємство, так і об'єднані в той чи інший спосіб індивідуальні товаровиробники. На оптових ринках найповніше проявляють себе попит та пропозиція і саме тут проявляють себе і ринкові ціни. Роздрібний ринок - це ринок кінцевого споживача продовольства. На ньому виявляється платоспроможний попит населення.

Протягом останніх років проблема забезпечення якісним асортиментом плодоовочевої продукції жителів великих міст стоїть досить гостро. З початком ринкових перебудов у вітчизняній економіці попередня система торгівлі плодоовочевою продукцією практично розвалилась. Так, у великих містах і пригородах овочеві бази не змогли швидко перебудуватися на відповідні потреби ринку, різко знизили свої оберти, а більшість навіть змінила напрямок своєї діяльності. Причинами цього стали застарілі технології зберігання, великі втрати продукції, відсутність надійних постачальників та обмежені ринки збуту. Як наслідок, за відсутності нормального збуту сільгоспвиробники дещо скоротили площі під посівами овочевих культур, знизили обсяги виробництва.


Національний продовольчий ринок України

Критерії структуризації національного продовольчого ринку України

Концентрація попиту та пропозиції

 Предмет обміну

 Термін

перебування

товару на

ринку

 Міра готовності

товару до

кінцевого

споживання

 Характер контактів

 Вид продукції

Види ринків в рамках національного продовольчого ринку

Ринки

наявного

товару

 Національ ний ринок

 Ринок сировини

 Випадкові стихійні

 Зерновий

Роздрібні ринки

 Ринки

ф'ючерсних

контрактів

Мал.3 Загальна система продовольчого ринку України

 Локальні ринки

 Ринки продо-вольства

 Організовані контракти

 Плодоово

чевої продукції


Великі ж обсяги продукції супермаркети купити не в змозі, за відсутності можливостей зберігання. Але стрімкі тенденції розвитку роздрібної торгівлі можуть найближчим часом призвести до зменшення частки ринків. Торгівля плодоовочевою продукцією буде поступово переміщуватися в гіпер- і супермаркети, і саме вони стануть стратегічними партнерами виробника поряд з оптовими компаніями, які забезпечуватимуть перших у плодоовочевій продукції.

Щодо ранньої плодоовочевої продукції, то її основним постачальником у роздрібну торгівлю залишаються посередники оптового ринку. Складається враження, що місцеві фермери не бажають вирощувати ранні овочі, які в основному завозяться з південних регіонів. Дефіцит зеленних овочів в основному компенсується за рахунок місцевих присадибних виробників. Професійним вирощуванням широкого асортименту зеленних культур займаються дужу і дуже мало виробників.

Формування ціни на оптовому ринку здебільшого носить хаотичний характер. Часто коливання ціни буває в межах 2-3 грн. протягом одного дня. Стабільного та безперебійного постачання ніхто гарантувати не може. А магазини потребують регулярного постачання та гарантованих обсягів.

Як правило, зараз кожне торгове підприємство вирішує проблеми з постачанням овочів самотужки. Обмежена кількість надійних постачальників не може забезпечити потреби всіх магазинів. Тому супермаркети намагаються встановлювати прямі зв’язки не тільки з місцевими виробниками овочів, але і з виробниками з інших регіонів або великими оптовими компаніями. Це дозволяє запропонувати споживачам салат, кабачки, капусту броколі, кольрабі, савойську, брюссельську, цвітну, цибулю-порей, різні зеленні овочі більш свіжими і в терміни, коли на ці товари існує підвищений попит.

Деякі торгові підприємства та оптовики допомагають фінансово виробникам застосовувати сучасні технології, працювати за принципом прямого постачання. Існують приклади, коли торгові підприємства кредитують фермерів. Овочевій торгівлі поки що бракує цивілізованої посередницької ланки між виробниками овочів і торговими підприємствами. Однак тільки останнім часом на українському ринку почали з’являтися ефективно працюючі оптові компанії-посередники між виробниками та роздрібними мережами. В умовах, що склалися, вони здатні ефективно працювати і, що дуже важливо, впроваджувати сучасні методи роботи (торговельні марки, сучасна логістика, новітні технології зберігання тощо).

Магазини, які торгують також овочами, можуть запропонувати, як правило, лише стандартний асортимент із 10-12 найменувань. Якщо асортимент буде залишатися таким, є ризик втратити покупця. Багато сільськогосподарських підприємств могли б розширити виробництво овочів, але, на жаль, їм потрібен цивілізований посередник і гарантований ринок збуту задля направлення у правильне русло виробництва тих чи інших овочів, які користуються підвищеним попитом на ринку. Спеціалісти ринку стверджують, що саме з посередницьких фірм, які знають, що потрібно споживачеві, які працюють з виробниками на взаємовигідних умовах, буде пов’язане зростання професійного овочівництва.

Всі загальні положення розвитку і формування ринку   продовольства будуть  характерні   і   для  ринку  овочевої  продукції.   Разом  з   тим ,  специфіка овочепродуктового підкомплексу обумовлюватиме і особливості функціонування ринку овочевої продукції, який являє собою сукупність   обмінних операцій, що регулюють   господарські   зв’язки   на   основі   попиту   і     пропозиції   на   овочі відкритого   і   закритого   гранту   в   свіжому   вигляді   та   овочеву   сировину   і продукти її переробки.

Ситуація на ринку має велике значення для правильного визначення ринкової стратегії підприємства . Важливе значення для визначення форм і методів конкурентної боротьби відводиться кількісному співвідношенню продавців і покупців. Основні варіанти такого співвідношення і можливих форм ринку наведенні в схемі (мал. 4 )

Форми ринку овочів

Продавець

Покупець

один

декілька

багато

Один

Обопільна монополія

Обмежена монополія

Монополія

Декілька

Обмежена монополія

Обопільна олігополія

Олігополія

Багато

Монопсонія

Олігопсонія

Обопільна поліполія

Мал. 4. Варіанти форм ринку овочів.


2.3.
Техніко-технологічні основи виробництва в підприємствах

закритого ґрунту

Овочеві рослини є цінною харчовою, дієтичною, протекторною та лікувальною продукцією, потреба в якій постійно зростає. Сучасний стан галузі через значне підвищення цін на енергоносії вимагає мінімальних затрат праці, коштів, високої продуктивності, низької собівартості і, особливо, в умовах закритого ґрунту. Прогресивну роль у виробництві продукції у закритому ґрунті відіграють сучасні технології її вирощування, які забезпечують не лише підвищення урожаю, але й скорочення витрат на одиницю продукції.

Недоліком існуючого закритого ґрунту в Україні є застарілі тепличні комплекси, яким по 30—40-45 років, в яких впроваджувати нові технології дуже складно і, в багатьох випадках, нераціонально. Більш ефективним є будівництво нових сучасних теплиць із висотою шпалери 3,5—4 м, площею 4—6 га, що вимагає на перших етапах значних капіталовкладень — до 50 млн грн на всю площу.

Існуючі технології передбачають вирощування рослин з використанням ґрунту і без нього — на штучних субстратах. Основним методом є гідропонний, при якому ефективно використовується площа теплиць, здійснюється система живлення, регулювання мікроклімату, механізація і автоматизація технологічних процесів. Існують такі методи гідропоніки: агрегатопоніка, водна культура, хемопоніка, іонітопоніка, аеропоніка. В практиці закритого ґрунту найбільшого поширення набула агрегатопоніка — вирощування рослин на твердих субстратах. При цьому поживний розчин можна подавати методом підтоплення або автоматичним краплинним поливом, який забезпечує точний і рівномірний розподіл необхідної кількості розчину без замочування при цьому рослин і підвищення вологості повітря.

В якості твердого субстрату використовують інертні речовини (гравій, пісок, гранітний щебінь, вермикуліт, перліт, керамзит) та органічні (торф, мох, тирса з дерева). У сучасних теплицях також використовують штучне волокно (мінеральна вата; синтетичні сполуки полістиролу, поліуретан, полімери, смоли) та волокно рослинного походження (кокос). Незалежно від типу та конструкції теплиця повинна забезпечувати: захист рослин від різких змін умов вирощування, доступ світла, подання тепла, вологи, елементів живлення, СО2, управління цими показниками, механізацію і автоматизацію процесів вирощування рослини. Обладнання теплиці має спрямовуватися на забезпечення оптимальних умов росту і розвитку конкретної рослини: помідор, огірок тощо. Саме від конструкції теплиці, її обладнання залежать можливості підвищення рівня виробництва продукції та її вартості. Зростання цін на енергоносії загострило питання здешевлення продукції за рахунок вдосконалення конструкцій, впровадження механізації і автоматизації виробничих процесів, використання нових технологій та розв'язання організаційних питань. Тому при значних витратах ефективність виробництва овочевої продукції в застарілих типах теплиць малоефективна, хоча сучасні нововведення можуть забезпечити підвищення ефективності виробництва продукції в них.

Зазвичай, в теплицях дотримуються елементарної культурозміни: один рік вирощують помідор, на наступний рік на цій же площі — огірок, і так чергують культури. Це дає змогу проводити ряд профілактичних заходів Щодо боротьби зі шкідниками і хворобами. Помідор вирощують у скляних і плівкових теплицях. У скляних блочних теплицях ведуть культуру гідропонним методом. Рослини розміщують на щебені в спеціальних басейнах. У плівкових теплицях рослини розміщено на ґрунті із застосуванням різних типів обігріву, поливу та подачі живильного розчину. В світовій практиці плівкові теплиці більш популярні, ніж скляні, особливо в країнах південних регіонів. Так, у країнах Середземноморського Регіону овочі під плівкою займають понад 200 тис. га. Якщо плівкові теплиці обладнано добротним обігрівом, то рослини в них висаджують з другої декади лютого, а в теплицях з аварійним обігрівом чи без нього, вегетаційний сезон починають у березні-квітні.

Відповідно до технології 45—55 днів витрачають на вирощування розсади в спеціальних розсадниках, спеціально розроблені технології враховують якість субстрату, температуру, вологість, освітлення, профілактику Появи шкідників і хвороб. Перед початком робіт теплицю готують до сезону — видаляють рештки рослин, бур'янів, шпагату, залізні конструкції обпалюють, обробляють пестицидами. Ґрунт обробляють формаліном або пропарюють. Перед цим, восени, вносять органічні й мінеральні добрива із розрахунку: органічні — 15-20 кг/м2, мінеральні — 60-100 г/м2.

Весною виконують комплекс робіт по підготовці ґрунту, перевіряють розміщення і натягнення шпалер.

Після досягнення шпалери рослину можна прищипувати — залишити 2—3 листки до останньої китиці або перевести через шпалеру і пустити її вниз чи по шпалері. В період вегетації рослини поливають за відповідними нормами (табл. 2.6). 

Таблиця 2.6   

Поливні норми для помідора, 2009 р.

Місяць

Кількість поливів, разів

Поливна норма,л/м2

Березень

2-3

6-8

Квітень

8-10

10-12

Травень

10-12

10-12

Червень

13-15

12-14

Липень

13-15

12-14

Серпень

10-12

10-12

Вересень

8-10

7-8

Оскільки ці нормативи поливу є оптимальними, їх необхідно дотримуватись. У разі перевищення чи зниження норми поливу рослини гірше розвиваються, знижують урожайність, підвищується собівартість одиниці продукції. Необхідно уважно стежити за температурою і вологістю повітря, станом росту та розвитку рослин, регулювати температуру, вологість, підживлювання, обприскування проти шкідників і хвороб. Ґрунт слід утримувати в розпушеному стані та без бур'янів.

Підживлюють рослини 2—3 рази через кожні 10—15 днів у дозах (на 10л води): 20—30 г аміачної селітри, 60—80 г суперфосфату, 20—30 г сульфату калію. Якщо цього потребують рослини, вносять ряд мікроелементів у дозах залежно від форми (г/л): від 0,2 (йодистий калій) до 18,9 — залізо хедатне.

У період достигання плодів на першій китиці починають видалятися нижні листки. Процес продовжують до достигання плодів на 3-4 китицях.

Для покращення запилення рослин можна використовувати механічну вібрацію або джмелів.

Плівкові теплиці використовують для отримання раннього і високого врожаю. Для цього існує ряд прийомів, що сприяють достиганню плодів і  підвищують ефективність виробництва:

  •    вирощування скоростиглих сортів і гібридів. Існують надранні форми, які формують 2-3 або навіть одну китицю, що залежить від бажання: надранній без високого загального врожаю або високий урожай у звичайні строки;
  •    загущений спосіб висадки;
  •  отримання 12 китиць/м2 шляхом прищипування над 1-2 китицею залежно від типу сорту чи гібриду. Для цього використовують надранні скуперде-темiнанти;
  •  живлення виключно фосфорно-калійне на фоні оптимального заправлення елементами живлення з осені;
  •  внесення елементів заліза, магнію, кальцію;
  •  підвищення температури повітря на 3-5 С при збалансованих живленні, освіт-ленні та аерації;
  •  збільшення кількості світла до оптимального і вище;
  •  забезпечення рослин СO2;
  •  застосування різних регуляторів росту;
  •  обприскування рослин гідрелом, етрелом, дегідрелом (2-3 кг д.р./га) у період початку достигання плодів.

На сучасному етапі розвитку виробництва значну увагу приділяють скороченню витрат і підвищенню ефективності виробництва овочевої продукції впровадженням в теплицях на ґрунтах краплинного поливу. Застосування його під плівкою на ґрунтових теплицях зумовлене такими обставинами: значна кількість субстрату (ґрунту); менша загроза засолення ґрунту; застосування пропарювання чи дезинфекції ґрунту; вміст поживних речовин через внесення органічних і мінеральних добрив.

Необхідно протягом технологічного процесу враховувати наявність в ґрунті (субстраті) повного набору мікроелементів; стабільність вологості ґрунту і необхідність його регулювання штучним внесенням кислот чи лугів; здійснювати спрощений агрохімічний контроль добором проб для аналізу ґрунту; підтримувати концентрації солей на оптимальному рівні шляхом промивання водою; брати до уваги наявність ефективної дренажної системи ; відсутність щоденної необхідності в краплинному поливі; стратегію краплинного поливу залежно від зони, субстрату; необхідність регулювання частоти і об'ємів поливів та вологості повітря .

При краплинному поливі замість поодиноких крапельниць застосовують інтегральні краплинні лінії — переносні водопроводи, які легко збираються, розкладаються і більш дешеві. Продуктивність крапельниць становить від 1 до 3 л за годину при тиску 1 атм. Застосування інтегральних краплинних ліній для поливу на ґрунтах забезпечує зниження витрат на 20—30%, підвищення врожаю на 20—30%, окупність теплиці за 1,5—2 роки.

При вирощуванні індетермінантних форм слід постійно контролювати збалансованість генеративного та вегетативного розвитку рослин. Генеративний, як і вегетативний розвиток, знижує загальний врожай. Рослини повинні збалансовано розвиватися, що досягають регулюванням температури, вологості, освітлення, живлення, наявності СO2. Необхідно постійно спостерігати за верхівкою рослини, яка повинна мати відповідну товщину і форму, незначне фіолетове забарвлення, бути сильною (здоровою), а листки — прямостоячими.

На початку розвитку рослини потрібно сприяти її вегетативному розвитку, дотримуватись оптимальної кількості листків (15) і китиць (7-8) на рослині. За тиждень повинна зав'язуватися одна китиця. Якщо квітує 8—11 китиць — це нормально, а при збільшенні — рослину потрібно спрямовувати на вегетативний розвиток. При незбалансованому розвитку слід провести корегування.

Ознаками вегетативного розвитку є: незначна кількість плодів на рослині; дрібні плоди; верхівка рослини значно розвинута, багато листків над верхньою китицею (норма — 3 листки, 15 см.); китиці довгі, нерівномірні за формою; різний розмір плода — від дрібних до великих; низьке зав'язування плодів; китиці довгі з пагонами та листками; стебла могутні, сильно опушені.

Для спрямування розвитку рослини на генеративний ріст доцільно збільшити різницю між денною і нічною температурами; знизити відносну вологість повітря; видалити листки; затримати процес формування (корегування кількості) квіток на китицях; підвищити концентрацію живильного розчину в ґрунті (субстраті).

Проте рослина може розвиватися в генеративний бік, що забезпечує значну кількість плодів; крупні плоди; тонку верхівку рослини; інтенсивне зав'язування плодів тощо. Корегувати рослину в такому випадку слід шляхом зменшення різниці між денними і нічними температурами; підвищення вологості повітря і ґрунту до 80%; формування кількості квіток в китиці; підвищення густоти стояння рослин за рахунок формування додаткових пагонів; зниження вмісту поживних речовин в ґрунті (субстраті); затінення рослин; забезпечення на рослині не менше 15 листків.

У скляних теплицях помідор займає 50—70% площ. Його вирощують у різні періоди (обороти) при гідропонних або малооб'ємних технологіях, 3-4 місяці чи цілий рік (продовжена культура). Зазвичай, висів насіння для вирощування проводять у другій декаді листопада з тим, щоб у кінці грудня чи на початку січня висадити рослину на постійне місце. Розсаду вирощують в спеціалізованих розсадниках із дотриманням усіх елементів технології, включаючи регулювання подачі води, поживних речовин, світла.

Роботи в скляних теплицях розпочинають із підготовки, дезінфекції будівлі, скла, конструкцій, видалення решток рослин, підготовки субстрату (перекопування, дезінфекція, пропарювання). Розсаду висаджують на постійне місце з розміщенням 2,5-2,8 рослин/м2. Найкраще коренева система розвивається за температури 19°С.

Рослину підв'язують і формують в одне стебло, розводячи рослини У-подібно і в шаховому порядку. Якщо рослина прижилася і почала нормально рости й розвиватися, то в неї різко зростає потреба в поживних речовинах. Тому при вирощуванні на ґрунті (скляних теплиць на ґрунті вже небагато) проводять підживлення через кожні 10 днів. При гідропонному методі щоденно корегують поживний розчин, добавляючи необхідні елементи живлення. Постійно слідкують за розвитком рослини, здійснюють пасинкування, формування і в період сформованих плодів першої китиці розпочинають видалення нижніх листків. Необхідно стимулювати процес зав'язування плодів шляхом трусіння рукою китиць, механічної вібрації китиць та застосування джмелів.

Низька освітленість, підвищена вологість, низькі температури несприятливо впливають на процеси утворення пилку, його висипання із пиляків і, відповідно, запліднення. Оптимальною температурою для цих процесів є 22-24°С. Надмірний вегетативний ріст теж погіршує ці процеси.

Температурний режим має відповідати таким параметрам:

збирання плодів на першій китиці: сонячно — 22-24°С, похмуро —
20-22°С, вночі- 17—18°С;

після збирання плодів на першій китиці: сонячно — 20—22°С, похмуро — 18—20°С, вночі — 16—17°С. Бажано добирати гібриди Р), які б успішно плодоносили при температурі на 1— 2°С нижче.

Нормальний розвиток рослини забезпечує наявність у повітрі 0,1 —0,15% СО2. Його можна добавляти в повітря шляхом застосування спеціальних газових горілок, використання відходів від котелень, розчину коров'яку чи гною, застосування сухого льоду. Покращує процеси плодоношення внесення магнію з розрахунку 10—20 г сульфату магнію на 10 л води.

Вміле керування мікрокліматом у теплиці забезпечує 90% урожаю. Основними його складовими є температура, світло, СО2, відносна вологість, тиск у трубах, якість субстрату, живлення. Максимальний урожай досягається зниженням стресів і забезпеченням оптимального балансу всіх факторів. Про баланс рослини свідчать рівномірне цвітіння, плодоношення (генеративність) та утворення листків і коренів (вегетативність). Оптимальність мікроклімату залежить від ряду факторів.

Температура. Підвищення її сприяє генеративному, зниження — вегетативному розвитку. Процеси фотосинтезу визначає співвідношення Денних і нічних температур. Температура регулюється залежно від кількості світла. Збільшення різниці між температурою вдень і вночі сприяє генеративному розвитку, відсутність її — вегетативному. Оптимум фото синтезу 21—22°С. Помідор добре витримує підвищення або зниження температури на 3°С протягом 6 діб, а відновлює свою нормальну діяльність після стресів —протягом 7 діб.

Світло. Оптимальний рівень його для помідора біля 20 тис. люксів, що взаємопов'язано з температурою, об'ємом вологи, живленням, наявністю СО2.

Вуглекислий газ O2). Це один із основних ресурсів збільшення врожаю. Підвищення його до 0,35—0,45% призводить до зростання врожаю на 30% за умови, що температура повітря не підвищиться більше 25°С. У січні, лютому СO2 допомагає формувати генеративний розвиток рослини і значно впливає на плодоношення в період із травня по жовтень (місяці з підвищеним освітленням). Збереженню СO2 в теплиці сприяє менше відкриття фрамуг і оптимальна температура в період з 18 до 21 год. доби.

Відносна вологість. Впливає на життєдіяльність рослини, ступінь відкриття пор, процеси дихання і фотосинтезу, охолодження рослини і рух поживних речовин, стійкість проти хвороб.

Живлення. Перевіряється кожні 2 тижні. Контролюється система живлення рослин, особливо мікроелементами, що залежить від стану їх розвитку, кількості світла, СO2. наявності хвороб.

Електропровідність (ЕС) поживного розчину контролюється щоденно. Залежить від температури розчину. Вимірюється в мСм/см. З підвищенням ЕС зростає концентрація розчину, що впливає на ступінь доступності поживних речовин для рослини, якість плодів і величину урожаю. Підвищення ЕС до 6 мСм/см знижує врожай помідора на 10% в розрахунку на одиницю ЕС. Оптимальним рівнем ЕС є:

початок росту і розвитку — 3—4 рослини помідора;

у період першого збирання — 2,5—3 плоди;

у кінці плодоношення — 2,2—2,7.

Кислотність розчину (рН). Визначає розчинність поживних елементів і, відповідно, доступність їх для рослини. Оптимальний рівень рН для помідора 5,5—6. Зниження його погіршує ріст і розвиток рослини, а збільшення — погіршує доступність фосфору та води для рослин. Деяке підвищення рН (до 7) сприяє розвитку кореневої системи.

Потреба у волозі. Визначається рядом факторів: світло, поживні речовини, СО2, ріст і розвиток. Рівень потреби до 14 л/день.

При дотриманні елементів технології слід враховувати фактори, шо створюють оптимальні умови для високого врожаю. Основними серед них є: формування рослини в одне стебло; закладання другого стебла між 5 і 6-ю китицями на кожній 4-й рослині; формування кількості плодів на китиці залежно від гібриду, залишаючи 4—5—5—6 — 3 шт. на китиці видалення китиць, що відплодоносили; прищипування верхівок за 8—10 тижнів до кінця плодоношення; своєчасне збирання молочних, бурих, рожевих, червоних плодів залежно від потреби споживача.

Одним із досягнень сучасних технологій вирощування рослин у закритому ґрунті є краплинний полив. Для кожної тепличної площі необхідно обладнати місце 12x2 м з бетоновою підлогою. На ньому розміщують розчинний вузол: 4 баки по 2200 л і 2 — для регулювання рН (кислотний і лужний). Необхідно передбачати місце для розміщення добрив. Для краплинного поливу теплицю спеціально готують: видаляють рештки, промивають конструкції і скло; вирівнюють ґрунт для схилу до 5см; на 1 га визначають 4 точки контролю за дренажем (по 10л ємкістю); систему краплинного поливу розміщують на ґрунті, щебені або спеціально готують місце для матів; рослини висаджують в перліт, торф чи спеціальні кубики.

Особливу роль відіграє якість води. Найкраще використовувати дощову воду, яка містить мало солей і має низьку електропровідність. Потреба в кількості води залежить від ряду факторів: фази розвитку, температури, вологості, освітлення. Закономірність зв'язку із освітленням така: 1 МДж/м2 — 2200 л/га, а загалом потребу у воді показано в табл. 2.7.

Таблиця 2.7   

Рівень освітлення і потреба у воді рослин у закритому ґрунті

Місяць

Освітленість, МДж/м2/добу

Потреба у воді, л/га/добу

Січень

2,6

5720

Лютий

5,0

11000

Березень

9,2

20240

Квітень

14,4

31680

Травень

18,1

39820

Червень

20,1

44220

Липень

19,6

43120

Серпень

16,2

35640

Вересень

11,4

25080

Жовтень

6,4

14080

Листопад

3,1

6820

     Грудень

2.0

4400

Оптимальним рівнем рН розчину в зоні кореневої системи є 5-6. Його постійно перевіряють і корегують. У воді може бути багато бікарбонатів (біля 300 мг/л). Знижують їх введенням у поживний розчин кислоти. Зазвичай, використовують азотну чи фосфорну кислоту.

Необхідно постійно вичищати субстратні фільтри (раз на тиждень) і щоденно піщаним фільтром. Зрошувачі слід промивати раз на місяць. Крапельниці промивають кислотою (3л азотної кислоти на 100л води). Промивають систему протягом доби.

При першому поливі дають повну норму розчину — 400 мл/крапель-ниць, потім норму знижують до 100-150 мл, регулюючи об'єми частотою подачі. Температура води не нижче 20°С.

Після висадки рослини на постійне місце ЕС дорівнює 3 мСм/см, рН 5,5—5,8. Поливи починають у 10 год. і закінчують о 15 год. дня. В цей період стимулюють вегетаційний ріст і перехідний в генеративний. Формування цвіту і листків відбувається регулярно. До початку першого збирання на рослині повинно бути біля 80 плодів.

Влітку підтримують відповідну кількість листків і ріст рослин. Рослина повинна отримувати достатню кількість води. Починати полив рекомендується близько 7 год. 30 хв. Контроль кількості води та ЕС дозволяє контролювати стан рослин.

У спекотні дні літа необхідно контролювати концентрацію розчину, вологість повітря, відсоток дренажу. Восени температура повинна бути Не вище 17°С. Активність кореневої системи знижується із пониженням освітлення.

Огірок у закритому ґрунті займає 40—60% площ і за значенням є другою культурою після помідора. Порівняно з помідором рослина огірка більше вибаглива до температури і вологи, а вирощування її в умовах закритого ґрунту вимагає ряд умов, яких необхідно дотримувати в процесі вегетації.

Огірок краще росте за відсутності перепадів вологи субстрату та повітря, у противному випадку рослина слабне, зав'язь опадає та Уявляються хвороби. Полив слід проводити зранку водою температурою 23—24°С. Підтримувати вологість повітря потрібно на рівні 85—90%, ґрунту — 75-80%. У період збирання плодів вологість повітря має становити на рівні 90—95%, норма поливу 3—5 л/м2. При високих температурах (влітку) норми поливу: вранці 2—3 л/м2, близько 17—18 год. — 3—4 л/м2, за низької вологості повітря поливають через кожні 1-2 год. нормою 0,5—1 л/м2. Останній полив здійснюється за 2 години до заходу сонця.

Вентиляцію в теплиці розпочинають тоді, коли температура становитиме більше 27-28°С. Огірок знижує врожайність за наявності протягів та низької нічної температури, особливо в зоні кореневої системи. Успішне формування плодів забезпечують бджоли запиленням.

Вирощування плодів огірка в плівкових теплицях на ґрунті передбачає формування субстратів, основу яких становлять грунт, торф, тирса із дерев, різана солома тощо. Субстрати мають бути високородючими. тому внесення органічних і мінеральних добрив необхідне. Оптимальні показники фізичних властивостей ґрунту такі: об'ємна маса — 0,5 г/см3,     вологомісткість — 45—55%, повітряність — 30—40%. Кращі агрофізичні властивості ґрунту складаються при однаковому співвідношенні між твердою, рідкою та повітряною фракціями.

Ранній огірок можна вирощувати на соломі: солом'яні тюки, мати, січка. Готують траншеї глибиною 20—25 см, шириною 100—110 см, з висотою гряди 60—70 см і прохід між ними у 50 см. Солому трамбують і доводять до 20 кг/м2. На 100 кг соломи вносять 2 кг аміачної селітри, 2 кг суперфосфату, 1,4 кг калійної солі. Солому зволожують 150—180 л води на 100 кг. Через 3-4 доби повторно вносять таку ж кількість добрив і змочують тією ж нормою води. Вологість соломи 75—85%. Спочатку температура підіймається до 40—50°С, а через 7—10 днів падає до 25—27°С

Після цього на солому насипають поживну суміш шаром до 10см, в яку і висаджують розсаду — 3 шт/м2.

Рослини формують в одне стебло. Вологість підтримують на потрібному рівні, зволожуючи залежно від мікроклімату нормою води 15— 20 л/м2. Через 10 діб розпочинають підживлення: аміачною селітрою — 10—15 г/м2, суперфосфатом — 30 г/м2, сульфатом калію — 20—30 г/м2. Проводять 3—5 підживлень. Після відповідних аналізів вносять мікроелементи — 0,1—0,2%. В процесі росту і розвитку огірка здійснюють відповідні заходи щодо профілактики захворювань.

У ґрунтових плівкових теплицях можна не робити солом'яні підстілки, а формувати невисокі гряди і висаджувати рослини широкорядним чи стрічковим способом за різними схемами і з розміщенням 4—5 рослин на 1 м2. Температура ґрунту 17—18°С. Рослини вирощують на шпалері висотою 1,6—1,8 м. Після приживлення рослин їх підв'язують і в процесі росту рослини обкручують шпагатом проти стрілки годинника для підтримки. Вуса, які утворює рослина, видаляють.

З ростом рослини видаляють 4—7 квіток, а також пагони. Спочатку на додаткових пагонах, до висоти 1,5 м, залишають один плід, далі по 2, а після переходу через шпалеру на стеблах, опушених донизу, можна залишати 1—2—3 плоди залежно від генотипу гібриду F1. Для підвищення врожаю в теплицях розміщують бджіл — 1—2 вулики на 1000м2 залежно від активності сім'ї. Плоди огірка можна збирати щоденно чи через день залежно від генотипу гібриду F1 чи ефективності технології. Зеленець збирають у плівкових теплицях масою 80—90 г. При збиранні видаляють хворі і видозмінені плоди. Для підвищення ефективності вирощування огірка в плівкових теплицях застосовують різні системи опалення, подання тепла, вентиляції, підживлення. Ефективним є впровадження в ґрунтових теплицях краплинного подання води і елементів живлення. Підвищити врожай можна вирощуванням нових гібридів F1 та за рахунок професійності обслуговуючого персоналу по догляду: формування, вентиляція, видалення листків, профілактика хвороб, контроль температури, вологості, строків збирання.

У скляних теплицях огірок вирощують у зимово-весняній, осінній, перехідній, продовженій культурах. Огірок може бути партенокарпічним: для перехідної та осінньої культур і бджолозапилювальним — для інших культур. Розсаду вирощують у спеціальних розсадниках, керуючись вимогами огірка до температури, вологи, освітлення. Вирощують до 20 тис. рослин/га з витратою насіння 600-850 г/га. Перші строки садіння розсади — кінець грудня, початок січня.

Стандартна розсада повинна мати: вік — 30 днів, висоту — 25—30 см,  підсім'ядольного коліна — 5 см, листків — 5—6, площу листкової поверхні — 6,6—7 дм2, добре розвинену кореневу систему. Схеми висадки рослин залежать від типу теплиці: ширина — до 160 см, відстань між рослинами у рядку для довгоплідних — 40—45 см, короткоплідних — 30—35 см.

У блочних теплицях застосовують схему 100+50 х 35 см, тобто 3,2-3,8 рослин на 1 м2. Деякі гібриди розміщують за схемами, які забезпечують 2,8-3,3 рослин на 1 м2. В ангарних теплицях висаджують 3,5—4 рослин/м2. Рослини підв'язують у такий спосіб: одну рослину до лівої шпалери, наступну — до правої і так далі, формуючи V-подібну схему.

У період вегетації підтримують оптимальні режими мікроклімату, поливів, підживлення, формують рослини, видаляють листки, пагони, здійснюють профілактику хвороб. Для кращого запилення застосовують садіння рослин — запилювачів, які висівають на 5—7 днів раніше. На 1000 м2 площі розміщують одну бджолосім'ю. Формують рослини в кілька способів, кожен із яких передбачає видалення 4—5 квіток на основному стеблі. У похмуру погоду — квітки видаляють до 6—9 вузла.

Прищипування бокових пагонів починають над 2-м листком після осліплення. Спочатку на бічних пагонах формують по одному плоду (2—4 вузли), а потім посилюють навантаження, залишаючи на пагонах по 2 плоди. При досягненні стебла шпалери його обкручують навколо неї 1 —2 рази і опускають стебло вниз. На рівні 1 м до землі пагони прищипують. На перекинутому стеблі можна формувати бічні пагони, закладаючи по 2—3 плоди залежно від гину гібриду, мікроклімату, стану розвитку рослини. Плоди огірка збирають через 1—2 дні. При осінній культурі садіння проводять до 15 серпня. Формування рослини здійснюють так, щоб навантажити головне стебло. В перехідній культурі строк висаджування розсади — друга декада жовтня (висів — кінець вересня). Густота садіння — 1,2—1,4 рослини на м2.

Ряд тепличних комбінатів вирощує огірок в реконструйованих теплицях на краплинному зрошенні. Строки садіння огірка при цьому припадають на 10—20 грудня. Похмура погода диктує необхідність зниження температури до 20°С вночі та 21 °С — вдень. Для економії тепла застосовують рухомі екрани. Поливи рідкі — раз вдень по 150 мм води. При появі перших зав'язей норму збільшують до 5-ти вдень. На головному стеблі залишають 4 плоди: перший — у восьмій пазусі, другий — в 11 -й і ще два вище. Подають ССЬ в концентрації до 0,06%. Із збільшенням світла підвищують кількість поливів до 10 разів на день.

Формують рослини (лютий) в один боковий пагін під шпалерою і один — над нею. На бокових пагонах залишають по 2—3 плоди. На головному стеблі, починаючи з п'ятої пазухи, залишають через одну пазуху 15-17 плодів. Денну температуру тримають нарівні 21 °С, нічну— 18,5°С, величина ЕС дорівнює 2,6, рН — 5,5, інтенсивність дренажу 30% і відносна вологість повітря 80-85%. У процесі вегетації застосовують біологічні методи боротьби з кліщами, трипсами, білокрилками. Регулюванням температури і вологості у процесі росту і розвитку можна стимулювати генеративний розвиток рослини.

Застосування при вирощуванні помідора й огірка різних технологій Призводить до різниці в собівартості, рівні рентабельності, виробничих затрат і, в кінцевому рахунку, урожаї. Порівняємо відмінності, наприклад, в скляних і плівкових теплицях щодо подання води, живлення, по всіх інших сталих елементах технологій. Рівень рентабельності при класичному гідропонному методі в скляних теплицях вирощування помідора становив 18,3%, а введення в технологічний процес краплинного поливу і подачі елементів живлення — 41,2% (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Ефективність вирощування помідора в умовах агрокомбінату "Пуща-Водиця" залежно від тину теплиць та системи поливу

Одиниця виміру

Помідор, теплиці

Показник

Скляні, полив

Плівкові, полив

підтопленням

краплинний

зі шланга

краплинний

Собівартість 1 ц

грн

200.70

201,97

141,11

134.28

Ціна реалізації 1 ц

без ПДВ

»

237,49

286,49

142,78

181,20

Рівень рентабельності

18,30

41,20

1,20

34.90

Витрати на 1 ц:

газу

грн

83.74

84.27

46.61

44,35

електроенергії

»

16.74

16.85

11.65

11,09

води

»

1,61

1,46

0.42

0,40

добрив

»

9,81

21,71

3.77

4,96

засобів захисту

»

8,06

7,32

2.51

2,40

Урожайність

кг/м2

37.20

41,00

23.90

25.00

Різниця рівнів рентабельності становила 22,9% за рахунок цільового подання елементів живлення, економії затрат на воду, оплату прані, більш високого врожаю. Основні економічні показники в грошовому еквіваленті теж були вищими на 49 грн при краплинному поливі.

Аналогічні закономірності відмічено і при вирощуванні помідора в плівкових теплицях. Лише введення в схему технологічного процесу краплинного подання води і елементів живлення підвищувало рівень рентабельності на 33,7%, а урожай плодів — на 1,1 кг/м2. Отже, покращення,

удосконалення будь-якого елементу технології вирощування помідора буде підвищувати економічні показники та ефективність виробництва цінних плодів.

Порівняння економічних показників вирощування огірка при різних способах подачі води, елементів живлення також свідчить про ефективність введення нових елементів технології. Використання в схемі технології краплинного подання води і елементів живлення збільшувало врожай і рівень рентабельності (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Ефективність вирощування огірка у різних типах теплиць за способом поливу в умовах агрокомбінату "Пуща-Водиця", 2009 р.

Одиниця виміру

Огірок, теплиці

Показник

Скляні, полив

Плівкові, полив

підтопленням

краплинний

зі шланга

краплинний

Собівартість 1 н

грн.

196,28

185,31

109,91

111,46

Ціна реалізації 1 ц.

без ПДВ

»

217,00

217.80

161,00

183.76

Рівень рентабельності

%

10,5

17.5

46,5

64.9

Витрати на 1 ц:

газу

грн.

86.54

74,64

36,45

37,09

електроенергії

»

16,38

15,47

9,11

9.27

води

»

1,99

1,72

0,32

0.31

добрива

»

11,00

17.19

3,16

3,88

засобів захисту

»

7,97

6.88

1.90

1.86

Урожайність

кг/м2

30,1

37.9

31,6

32.2

Якщо розглянути світові тенденції щодо підвищення ефективності використання закритого ґрунту, то можна навести ряд способів, методів, напрямів, які включають різні типи теплиць, технології, гібриди F1, обладнання, механізацію і автоматизацію, організацію праці. Вчені, практики країн, що вирощують овочі в закритому ґрунті, винайшли, запропонували і впровадили величезну кількість нових підходів до вирощування помідора, огірка, інших рослин в умовах закритого ґрунту.

Передусім, змінилися підходи до технологій і конструкцій закритого ґрунту. Це величезна структура, яка об'єднує багато галузей, напрямів розвитку аграрної економіки, спрямованих на покращення харчування населення. Намітився і реалізується ряд підходів, що дають можливість отримувати в умовах сучасного закритого ґрунту 180—200 кг/м2 (фінська технологія, технологія Агрофізичного інституту, Росія).

Загальні тенденції розвитку закритого ґрунту в різних країнах спрямовані на будь-які можливості економії газу. Наприклад, в Нідерландах витрати газу за останній період скоротилися в 1 — 1,6 рази на одиницю площі й одиницю продукції. Так, у 1980 р. витрати газу в м3 на кг продукції становили на вирощуванні помідора 2,2, а в 2005 р. — 1,1, відповідно, огірка — 1,1 і 0,7, перцю солодкого — 2,9—1,8.

В Японії здійснено ряд заходів, що призвели до підвищення ефективності закритого ґрунту. Серед цих заходів такі: місце розміщення (скло, плівка), значне збільшення площ у плівкових теплицях; структура культур, співвідношення помідор/огірок/квіти/плодові; нові види матеріалу для покриття скляних і плівкових теплиць; введення автоматизованих програм, що контролюють ЕС, рН, умови росту, забарвлення листка, товщину стебла, стан рослини; автоматизація контролю за кількістю і якістю світла, вмістом сухої речовини і цукру; новий погляд на використання продукції; сушіння, замороження, переробка; нове обладнання для фасування і сортування; основні підходи до якості: смак, свіжість, харчова безпека; пакування, інформація, спрямована на виробництво екологічно чистої продукції.

Спеціалісти Норвегії передбачають для підвищення ефективності закритого ґрунту такі заходи: використання теплозберігаючих екранів; нові типи економних ламп для досвічування; системи, регулюючі використання газу та СО2; чіткий контроль температури на різних етапах росту і розвитку рослини.

Існуючі енергоекономні системи Європи забезпечують такі витрати (в доларах США): розсада (1 рослина) — 0,6; обігрівання (м2) — 8,3; оплата праці (за 1 год.) — 1,5; електроенергія (кВт/год.) — 0,05; газ (м2) — 0,07. При цьому планується на обслуговування 1 га площі Під рослинами — один керівник і п'ять робочих виконавців (майстрів-тепличників).

Отже, закритий грунт — це настільки багатостороннє господарство, що кожен крок у поліпшенні процесу дає економічний ефект. Чинників, що покращують економічну ефективність, безліч: конструкції теплиць; наявні технології; гібриди F1; організаційні питання; технічне обслуговування процесу; професіоналізм спеціалістів і персоналу для обслуговування; маркетинг і менеджмент.


2.4.
Аналіз стану виробництва овочів у ВП  НУБіП НДГ “Великоснітинське”

Земельні угіддя господарства розташовані в двох населених пунктах:  с.В.Снітинка, с.Гвардійське. Відстань до районного центру м. Фастів 12 км, відстань до обласного центру м. Київ 70км.

Організаційно-правова форма державне сільськогосподарське підприємство, створено в 1972 році на базі радгоспу "Великоснітинським", як навчально-дослідне господарство, основним напрямком діяльності якого є:

-  створення необхідних умов для проведення навчальної, технологічної і   виробничої   практики   студентів   за   профілем   обраної  спеціальності   та підвищення   кваліфікації  спеціалістів   відповідно   до   навчальних   планів і програм Національного університету біоресурсів і природо-користування на основі зразкового ведення сільського господарства;

-  здійснення високоефективної діяльності, яка дозволяє функціонувати на самоокупності і самофінансуванні всього відтворювального процесу.

В розпорядженні ВП НУБіП "Великоснітинського НДГ імені О.В.Музиченка" – 2445 га посівної площі, з яких : 44,2 % займають зернові культури , 7,8 % технічні культури, та 47,5% кормові культури.

Підприємство має багатогалузеву структуру і спеціалізується на виробництві зернових культур, овочівництві з пріоритетним вирощуванням цибулі, капусти, столових буряків, моркви та кормових культур для забезпечення кормами тваринництва.  

Нижче наведена структура грошових надходжень господарства (таб.2.10). Як бачимо з таблиці, що господарство має зерно-молочну спеціалізацію. Овочі закритого ґрунту в даному господарстві не реалізуються.


Таблиця 2.10

Структура грошових надходжень від реалізації сільськогосподарської продукції

Продукція

2003 р.

2006 р.

2009 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Зернові та зернобобові

544,1

13,0

829,8

11,6

1526,3

21,6

в них: пшениця

457,4

10,9

702,9

9,8

984,5

13,9

         гречка

27,8

0,7

10,1

0,1

1,7

0,0

кукурудза        

на  зерно

         ячмінь

85,2

1,2

337,4

4,8

         горох

30,8

0,4

113,0

1,6

         овес

0,8

0,0

         інші зернові

0,1

0,0

1,0

0,0

Ріпак

245,8

3,5

Цукрові буряки (фабричні)

977,4

23,3

246,4

3,4

211,8

3,0

Овочі відкритого ґрунту

62,8

1,5

27,8

0,4

40,5

0,6

Кормові коренеплоди і баштанні кормові

2,1

0,0

Силос

1,8

0,0

Інша продукція рослинництва

16,8

0,4

27,8

0,4

4,0

0,1

Всього по рослинництву

1601,1

38,2

1131,9

15,8

1950,2

27,5

Вирощування (в живій масі)
          ВРХ

551,6

13,2

1339,3

18,7

692,4

9,8

          свиней

136,6

3,3

331,5

4,6

84,8

1,2

Молоко

1886,3

45,0

4330,4

60,5

4344,7

61,4

Мед

3,2

0,0

3,3

0,0

Інша продукція тваринництва

14,5

0,3

23,4

0,3

6,4

0,1

Всього по тваринництву

2589,0

61,8

6028,3

84,2

5131,6

72,5

Всього по с.-г. виробництву

4190,1

100

7160,2

100

7081,8

100

В сільськогосподарських підприємствах основним засобом виробництва є земля. Тому ефективне і раціональне її використання є запорукою успішності ведення господарської діяльності. Землі використовуються неоднаково, з різною інтенсивністю. Частина їх зайнята під будівлями, спорудами, дорогами, інша - використовується для виробництва сільськогосподарської продукції, ще деяка - для інших потреб. Кожне господарство прагне перетворити всі земельні угіддя у високопродуктивні.

Розглянемо структуру земельних угідь господарства ВП НУБіП НДГ “Великоснітинське”  зайняту овочами за 2006-2009рр. (табл.2.11).

Таблиця 2.11

Площа зайнята овочами та їх структура, га

Найменування культури

2006р.

2007р.

2009р.

Структура,%

2007р.

2009р.

Капуста

-

2

2,5

-

26,3

Помідори

1

1

0,5

25

5,2

Огірки

1

1

1,5

25

15,8

Цибуля

1

2

2,5

25

26,3

Морква

1

2

2,5

25

26,4

Овочеві культури - всього

4

10

9,5

100

100

Виходячи з даних таблиці бачимо, що площа вирощування овочів пропорційна під усіма культурами і займає досить незначну площу в порівнянні з загальною площею підприємства і становить 0,12% (2009 р.).

Овочі необхідні не тільки для харчування, але і для лікування багатьох захворювань. Урожай, що отримується у ВП НУБіП НДГ “Великоснітинське” використовується на внутрішні потреби структурних підрозділів університету. Таблиця 2.12. містить інформацію про валовий збір овочевих культур у науково-дослідному господарстві протягом останніх трьох років. Найбільший урожай отримано від вирощування моркви і становив 258 ц  у 2009 році.

Таблиця 2.12

Збір врожаю овочевих культур за 2005-2009 рр. , ц

Найменування культури

2005 р.

2007 р.

2009 р.

Огірки

4

9

94

Помідори

-

24

57

Морква

111

89

258

Капуста

-

70

91

Дане господарство має умови для вирощування значних обсягів овочів та створення найденого джерела прибутків, цьому і сприятиме вигідне розташування до найбільших ринків збуту столиці. Для створення орієнтованого на повне задоволення власних потреб, а також реалізацію  овочевої продукції НДГ “Великоснітинському” необхідно забезпечити перш за все високу якість продукції.


Розділ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ОВОЧІВ

3.1. Шляхи підвищення ефективності овочівництва в ДП НДВ агрокомбінат "Пуща-Водиця".

Основним напрямом збільшення виробництва овочів і підвищення їх ефективності є інтенсифікація овочівництва на основі впровадження комплексної механізації виробничих процесів, нових високопродуктивних сортів овочевих культур, пристосованих до механізованого вирощування, широкої хімізації і меліорації земель, поглиблення спеціалізації і збільшення виробництва на базі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції, використання орендних відносин. Існує два способи збільшення виробництва продукції сільського господарства — екстенсивний та інтенсивний. Розвиток сільського господарства відбувається на основі відтворення в розширеному масштабі екстенсивним шляхом, коли розширюється тільки поле діяльності, та інтенсивним, коли застосовуються більш ефективні засоби виробництва.

За інтенсивного розвитку збільшення виробництва сільськогосподарської продукції здійснюється за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на впровадження досягнень науки, передової техніки і прогресивної технології, які зумовлюють зростання врожайності культур та продуктивності поголів'я худоби. Інтенсифікація сільського господарства - це такий спосіб його ведення, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на широке використання досягнень науково-технічного прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечують підвищення продуктивності земельних угідь і поголів'я худоби.

Як форма розширеного, відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх факторів виробництва. У зв'язку з ним в економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу його між різними земельними ділянками.

Процес концентрації засобів виробництва на одиниці земельної площі є основою інтенсивного розвитку сільського господарства. Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що технічні вдосконалення засобів і предметів праці виявляються не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується,  забезпечуючи  зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Характеризуючи процес інтенсифікації, слід зазначити, що сільське господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості оброблюваної землі, а на основі поліпшення якості обробітку, за рахунок збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість землі.

Послідовна інтенсифікація сільського господарства базується на додаткових вкладеннях, але не можна пов'язувати її суть лише з абсолютним зростанням додаткових витрат. У процесі інтенсифікації додаткові вкладення повинні відображувати якісне вдосконалення всіх матеріальних ресурсів на основі науково-технічного прогресу. Тому додаткові вкладення передбачають зміну способів виробництва, вдосконалення техніки, впровадження нових систем у землеробстві і прогресивних способів утримання худоби.

У процесі інтенсифікації забезпечується прискорений розвиток продуктивних сил сільського господарства. Але при цьому додаткові вкладення, спрямовані на вдосконалення матеріально-технічної бази сільського господарства, треба розглядати в органічній єдності з результатами виробництва. Отже, інтенсифікація сільського господарства — це концентрація засобів виробництва і праці на одиниці земельної площі з метою збільшення виходу сільськогосподарської продукції і поліпшення її якості.

Послідовна інтенсифікація сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення і раціонального використання всіх його факторів, як, правило, забезпечує високі кінцеві результати. При цьому темпи зростання виробництва продукції можуть перевищувати темпи збільшення додаткових витрат. Інтенсифікація всебічно впливає на розвиток сільського господарства, створює нові можливості підвищення продуктивності праці, прискорення окупності виробничих витрат і зниження собівартості продукції. Процес інтенсифікації передбачає створення високопродуктивного сільського господарства на основі підвищення його технічного рівня, широкого використання більш досконалих засобів виробництва і кваліфікованої праці.

Інтенсифікація сільського господарства — це процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці на одній і тій самій земельній площі, а в тваринництві — на голову худоби для збільшення виходу продукції і підвищення економічної ефективності її виробництва.. Як економічний процес інтенсифікація сільського господарства відображує одну з важливих закономірностей його розвитку — збільшення витрат засобів виробництва на одиницю земельної площі, а в тваринництві — на голову худоби, що супроводжується науковими, технічними і організаційно економічними заходам; вдосконаленню виробництва.

Інтенсифікація сільського господарства тісно пов'язана з інтенсивним розвитком інших галузей агропромислового комплексу, об'єднаних спільною кінцевою метою. Агропромислова інтеграція створює необхідні умови підвищення рівня забезпечення і ефективності використання виробничих ресурсів, що виділяються сільському господарству. Процес інтенсифікації здійснюється в умовах оптимізації основних пропорцій між аграрним сектором і промисловістю, яка забезпечує його засобами виробництва, а також між галузями, які здійснюють переробку сільськогосподарської продукції і виробниче обслуговування сільського господарства. Завдяки кращій збалансованості галузей агропромислового комплексу збільшується виробництво сільськогосподарської продукції, значно зменшуються її непродуктивні виграти. Це сприяє підвищенню ефективності інтенсифікації сільського господарства на основі економії праці, матеріальних і фінансових ресурсів, а також соціально-економічному розвитку села.

В сучасних умовах інтенсифікація сільського господарства є головним напрямом його розвитку і основним джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, що забезпечує зміцнення економіки господарств.

Узагальнюючим показником рівня інтенсивності сільсько-господарського виробництва, який відображує сукупні затрати уречевленої і живої праці, є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат(без амортизації) з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. У господарствах об'єктом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в цілому є загальна площа їх сільськогосподарських угідь. Цей показник безпосередньо виражає суть інтенсифікації і характеризує рівень інтенсивності всього сільського господарства.

Велике економічне і соціальне значення має зменшення трудомісткості виробництва овочів. Впровадження комплексів машин на збиранні і доробці томатів, цибулі, моркви, капусти, огірків, горошку зеленого та інших овочевих культур підвищує продуктивність праці в 5—10 разів.

Системи машин є основою впровадження інтенсивних індустріальних технологій, що забезпечують підвищення врожайності овочевих культур, значне зменшення втрат і поліпшення якості продукції. Для широкого використання індустріальних технологій необхідно створити і впровадити у виробництво сорти овочевих культур, пристосовані до механізованого вирощування.

Значно підвищується рівень інтенсивності та економічної ефективності овочівництва в умовах зрошення. В нашій країні тільки половина площ овочевих культур розміщується на поливних землях. При цьому зрошення збільшує врожайність овочів більш як удвічі порівняно з богарними посівами.

Виробництво овочів високоефективне в умовах спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. Рівень ефективності овочівництва різко підвищується, якщо в господарстві є консервний завод. Так, у господарствах, що переробляють овочі на своїх заводах, урожайність овочевих культур перевищує середній рівень по країні більш як на 40%, з розрахунку на 1га реалізується на 17 % більше свіжих овочів, а прибуток з розрахунку на 1 га посівів зростає в 3,5 рази.

Найбільш високий рівень економічної ефективності виробництва овочів мають агропромислові підприємства, зокрема овочеконсервного і плодоовочеконсервного напрямів. Розвиток агропромислової інтеграції в сфері виробництва і переробки овочевої продукції залежить від рівня спеціалізації господарств на виробництві овочів і можливостей їх переробки. У спеціалізованих господарствах приміських зон доцільно створювати підприємства з переробки овочів потужністю не менш як 10 млн., а на основі міжгосподарської кооперації — 40— 50 млн. умовних банок.

Щоб забезпечити рівномірне надходження овочів протягом року, необхідно активно розвивати овочівництво закритого ґрунту. Велике майбутнє у міжгосподарських тепличних комбінатів, особливо на основі використання теплових відходів промислових підприємств.

В Україні понад третину овочевих культур вирощують розсадою. За рахунок високоякісної розсади, яку одержують із закритого ґрунту, можна на 25—30 % підвищити середню врожайність овочів.

Раціональним поєднанням овочівництва відкритого і закритого ґрунту можна забезпечити споживання овочів населенням за науково обґрунтованими нормами. При цьому в свіжому вигляді з поля повинно реалізовуватись 30 % овочів, із закритого   ґрунту—10,   після   зберігання — 28   і   в   переробленому   вигляді — 32  %   продукції.

У підвищенні економічної ефективності овочівництва спеціалізованих господарств велику роль відіграють прогресивні форми організації і оплати праці. Найважливішими з них є оренда, що базуються на цеховій структурі виробництва. Створення спеціалізованих підрозділів з виробництва і переробки овочів на умовах оренди підвищує відповідальність колективу за досягнення кінцевого результату.

Підвищення ефективності овочівництва передбачає збільшення обсягів виробництва продукції з мінімальними затратами на її одиницю, тобто в сільському господарстві необхідно підвищувати урожайність с/г культур, продуктивність тварин і знижувати собівартість.

Основним напрямком вирішення цих завдань є інтенсифікація виробництва, процес концентрації сукупних затрат уречевленої та живої праці на одній і тій же площі, спрямований на збільшення обсягу виробництва продукції.

Для вивчення процесу інтенсифікації використовують 3 групи показників:

  •  показники рівня інтенсивності (табл. 3.1);
  •  результативні показники;
  •  показники економічної ефективності інтенсифікації

Таблиця 3.1

Рівень інтенсивності виробництва овочів

Показники

2007р.

2008р.

Питомі річні виробничі витрати , тис. грн./га

Затрати праці, тис. люд-год./га

420,1

1679

462,2

1680

По даним таблиці 3.1 бачимо, що у 2008 р.  виробничі витрати на 1га зросли в порівнянні з 2007р. на 42,2 тис. грн. Затрати праці на 1га угідь підвищились на 1 тис люд.- год.

Рівень інтенсивності розраховують також як у цілому по підприємству, так і в розрізі окремих галузей рослинництва та тваринництва. Він характеризує рівень витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації (1га сільськогосподарських угідь, 1га посіву, 1гол. тварин). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.

Інтенсифікація передбачає раціональні витрати ресурсів на виробництво одиниці продукції. Це означає, що збільшення виробництва продукції повинне здійснюватися вищими темпами порівняно із зростанням витрат на її виробництво. Однак у практиці сільськогосподарського виробництва мають місце три варіанти співвідношення результату та витрат на виробництво продукції: при збільшенні витрат на одиницю об'єкта інтенсивності обсяг виробництва продукції зростає, залишається незмінним чи зменшується. У такій ситуації виникає необхідність порівняння результату (ефекту) виробництва із витратами на його досягнення. У схемі вивчення процесу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва це є останнім етапом, що передбачає визначення економічної ефективності інтенсифікації.

Відповідно до показників інтенсифікації (табл. 3.2) спостерігаються зміни і у результативних показниках - підвищилась врожайність овочів у 2008 р. в порівнянні з 2007 роком. Собівартість виробнича і реалізаційна теж зросла. У 2008р. рівень рентабельності знизився - 10,3%. Оскільки рівень рентабельності у 2007 р. становив 24,1%, то зниження цього показника має негативне явище для господарства.

Підвищенню економічної ефективності виробництва овочів сприяє впровадження інтенсивних технологій, які передбачають механізацію виробничих процесів: обробіток ґрунту, сівба, збирання і післязбиральний обробіток продукції, проведення комплексу заходів по захисту рослин від шкідників і хвороб, боротьбі з бур’янами, використання високоврожайних і придатних до механізованого збирання сортів, комплекс прийомів по формуванню заданого врожаю.

Таблиця 3.2

Показники інтенсифікації на виробництві овочів у ДП НДВ агрокомбінаті “Пуща Водиця”

Показники

2007р.

2008р.

2008 р. у % до 2007 р.

Вихід продукції на 1м²,ц

0,3

0,3

100,1

Собівартість виробнича 1ц, грн.

135,8

148,5

109,4

Собівартість реалізаційна 1ц, грн.

164,1

171,3

104,4

Прибуток на 1га с.-г. угідь, тис. грн.

113,5

49,4

43,6

Рівень рентабельності, %

24,1

10,3

-

Економічну ефективність інтенсифікації сільського господарства характеризують такі показники: продуктивність праці, фондовіддача, окупність виробничих витрат, собівартість продукції, розмір валового, чистого доходу і прибутку на 1га земельної площі, рівень рентабельності виробництва, окупність додаткових витрат. Останній показник у загальному вигляді характеризує економічну доцільність збільшення виробничих витрат і визначає ефективність їх використання. Окупність додаткових витрат — це середньорічний приріст вартості валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва.

Одним з основних показників економічної ефективності інтенсифікації є обсяг валової продукції з розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь. Він дає змогу здійснити аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період.

Поряд з показником валової продукції розраховують валовий дохід, чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь. Ці показники дають уявлення про ефективність застосовуваних засобів виробництва та праці, рівень досконалості засобів і кваліфікації праці, технології виробництва тощо.

Показники валової і товарної продукції, валового і чистого доходу, прибутку визначають у цілому по підприємству, по окремих його галузях. З одного боку, ці показники належать до результативних, тобто характеризують ефект інтенсифікації, з другого - вони характеризують економічну ефективність використання одиниці земельної площі, задіяної у виробництві сільськогосподарської продукції, а також усіх факторів інтенсифікації в інтегрованому вигляді, оскільки прикладені до одиниці земельної площі.

До показників економічної ефективності інтенсифікації належить обсяг валової продукції, валового та чистого доходу, прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів та на 1люд.-год.  (табл. 3.3). Останні два характеризують продуктивність живої праці й рівень використання трудових ресурсів. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій, селекції та насінництва, інших факторів інтенсивного розвитку. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.

Дані таблиці 3.3 свідчать, що сільськогосподарське виробництво розвивалось в умовах підвищення рівня його інтенсивності. Так за період з 2007р. по 2008 р. фондозабезпеченість зросла на 9,4%.

При цьому річні виробничі витрати з розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь зросли на більше ніж на 2тисячі гривень, або на 24,3%. Незважаючи на вищесказане, вартість продукції овочівництва закритого ґрунту на 1га сільськогосподарських угідь зменшилася на 1,5%. При цьому прибутки зменшилися вдвічі, як на 1га с.-г. угідь, так і на 1 середньорічного працівника.

Таблиця 3.3

Економічна ефективність інтенсифікації овочівництва

Показники

2007 р.

2008 р.

2008р.      у % до 2007р.

На 1 га сільськогосподарських угідь:

 

 

 

основних виробничих фондів, тис.грн

21,3

23,4

109,4

витрат виробництва, тис.грн.

10,2

12,7

124,3

затрат праці, люд-год

789,2

900,9

114,2

Вартість продукції овочівництва закритого грунту, тис.грн.:

 

 

 

на 1 га сільськогосподарських угідь

7017,0

6911,4

98,5

на 1 середньорічного працівника

16266,2

17572,0

108,0

Прибуток, тис.грн.:

 

 

 

на 1 га сільськогосподарських угідь

1,3

0,5

42,9

на 1 середньорічного працівника

2,9

1,4

47,1

Рівень рентабельності, %

24,1

10,3

 -

Відповідно і рівень рентабельності зменшився більше ніж у 2 рази.

Шляхи підвищення ефективності овочівництва у кожному господарстві будуть різними, виходячи з конкретних умов. Так в одних господарствах потрібно, в першу чергу, підвищити механізацію виробництва, у других - покращити комплектування та навчання кадрів, у третіх - удосконалити структуру посівних площ овочевих культур і т.д.

Але є загально визначені шляхи підвищення ефективності виробництва овочів:

  •  підвищення врожайності;
  •  зменшення витрат вирощення  овочів на всіх стадіях від збирання до споживання;
  •  зменшення нестандартної продукції.

Велике економічне і соціальне значення має зменшення трудомісткості виробництва овочів.

Вирощування ранніх овочів перед садінням основної культури, забезпеченість відкритого ґрунту високоякісною розсадою, що потребує певного обсягу культиваційних споруд для її вирощування сприяють підвищенню врожайності овочевих культур.

Мал. 5. Рентабельність овочівництва відкритого ґрунту в Україні.

Порівнюючи рентабельність виробництва овочів закритого грунту в середньому по Україні та в ДП НДВ “Пуща Водиця ” можна зробити висновок, що в даному підприємстві рентабельність в середньому є вищою, адже складала до 24,1%. Загалом в Україні намітилася позитивна  тенденція , рівень рентабельності перевищує 12%, але результати ще не є стійкими.

Беручи до уваги усе вищесказане можна зробити висновки щодо вдосконалення виробництва овочів закритого ґрунту та спрогнозувати можливий результат, який можна досягти внаслідок впровадження заходів по інтенсифікації виробництва ( таб. 3.4.) Як видно з таблиці при незмінній площі вирощування овочів закритого ґрунту , в зв’язку з впровадженням новітніх технологій можна досягти значно кращої урожайності, менших затрат на одинцю продукції і як наслідок значно вищої ефективності виробництва ( рівень рентабельності може досягти 28,2%).

З розвитком продуктивних сил суспільства великого значення у збільшені виробництва продукції рослинництва набуває використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових засобів, що в кінцевому етапі збільшує економічну ефективність використання трудових ресурсів, тобто збільшується продуктивність праці.

Спеціалізація сільського господарства — це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних  продуктів  визначають   виробничий   напрям сільського господарства. Спеціалізуючись на виробництві окремих видів товарної продукції, необхідної для розвитку економіки країни, господарства беруть безпосередню участь у суспільному поділі праці.

Таблиця 3.4

Розрахунок  економічної ефективності виробництва овочів закритого ґрунту на перспективу

Показники

2008 р.

План

2015 р. у % до 2008 р.

2010 р.

2015 р.

Посівна площа , м²

49075,0

49075,0

49075,0

100,0

Вихід продукції на 1м²,ц

0,3

0,4

0,5

166,7

Виробнича собівартість 1ц, грн.

148,5

156,04

174,5

117,5

Реалізовано, ц

103082,0

133332

172082,0

166,9

Ціна реалізації 1ц, грн.

188,9

232,34

261,9

138,6

Повна собівартість 1ц, грн.

171,3

189,2

204,3

119,3

Прибуток на 1ц, грн.

17,68

43,14

57,6

326,8

Рівень рентабельності ,%

10,3

22,8

28,2

-

Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов.

До поглиблення спеціалізації підприємств спонукає конкуренція між сільськогосподарськими товаровиробниками, що істотно посилюється в умовах насиченого продовольством ринку. Кожне підприємство концентрується на виробництві тих видів продукції, які є конкурентоспроможними, і відмовляється від виробництва продукції, яка більш ефективна на інших підприємствах.

Важливим фактором розміщення і спеціалізації є наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Часті проблеми зі збутом певних видів продукції призводять до відмови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва можуть бути сприятливі природно-кліматичні умови. Саме під впливом цього фактора навколо великих міст та індустріальних центрів сформувалися приміські зони з овочево- і картопле-молочним напрямом спеціалізації.

Для кількісної оцінки рівня спеціалізації розраховують коефіцієнт спеціалізації, який визначають за питомою вагою товарної продукції головних галузей у загальному обсязі товарної продукції підприємства    (табл. 2.9):

Ксп = (Тг : Тв) · 100%,

де Ксп - коефіцієнт спеціалізації;

Тг   - вартість товарної продукції головних галузей;

Тв  - вартість усієї товарної продукції підприємства.

Ксп = (19474,50+7158,60): 34115,80* 100= 78,1%

Отже, за результатами розрахунку коефіцієнта, який дорівнює 78,1% можна  зробити висновок, що дане  підприємство є спеціалізованим на виробництві овочів закритого ґрунту та молока.

Збільшення обсягів виробництва овочів та підвищення його економічної ефективності значною мірою визначається розвитком спеціалізації на основі розширення міжгалузевих ї міжгосподарських зв’язків з врахуванням природноекономічних умов. Овочеві культури відкритого ґрунту доцільно розміщувати по природнокліматичних зонах, зокрема, теплолюбові культури (помідори, перець, баклажани, зелений горошок та ін.) - в лісостепових і південних областях України. На півдні слід розвивати спеціалізовані підприємства для вирощування та переробки плодоовочевої продукції.

Розвиток аграрних відносин у багатьох розвинутих країнах супроводжується спеціалізацією виробництва незалежно від розміру землеволодіння. Вирішальну роль при цьому відіграють цільова спеціалізація, приватна ініціатива, матеріальна заінтересованість, сувора договірна відповідальність виробника та замовника, високий технологічний і агротехнічний рівень виробництва та раціональне використання природнокліматичних факторів.

У країнах з розвинутою економікою (США, ФРН, Японія та ін.) овочівництво розвивається у відносно крупних спеціалізованих овочівницьких структурах на основі використання сучасних технологій, зрошення, новітніх засобів механізації виробничих процесів. Значна увага приділяється таким важливим ланкам ефективного розвитку овочівництва, як попередня обробка, зберігання, переробка та транспортування овочевої продукції, відповідно до вимог ринку.

Важливе значення в підвищенні економічної ефективності виробництва овочів має рівень спеціалізації галузі.

Спеціалізоване овочівництво має нижчі затрати праці по овочевих культурах у порівняні з іншими господарствами, проте трудомісткість галузі поки що залишається високою.

Концентрація сільськогосподарського виробництва - це процес зосередження виробничих ресурсів з метою збільшення виробництва продукції та підвищення її економічної ефективності.

Переваги великих підприємств полягають у тому, що при раціональному вищому рівні забезпеченості ресурсами вони зміцнюють свою матеріально-технічну базу, швидше впроваджують прогресивні технології виробництва, ефективніше використовують техніку, застосовують прогресивні форми організації праці й на основі цього забезпечують підвищення її продуктивності. Такі підприємства мають змогу в ширших масштабах здійснювати механізацію, хімізацію, комплексну механізацію та автоматизацію виробництва на основі впровадження наукової системи землеробства, спеціалізації виробництва, повніше та ефективніше використовувати земельні угіддя, виробничі приміщення, оборотні засоби, а на основі поділу, спеціалізації та кооперування праці - трудові ресурси. Організовуючи масове й ритмічне виробництво сільськогосподарської продукції, вони забезпечують високий рівень продуктивності праці та зниження собівартості продукції.

Певному рівню розвитку продуктивних сил, інтенсивності і спеціалізації сільського господарства відповідають певні розміри підприємства, які в свою чергу залежать від об'єктивних умов виробництва і значною мірою впливають на його ефективність виробництва.

Розміри сільськогосподарських підприємств характеризує система показників: вартість валової продукції, вартість товарної продукції, площа земельних угідь та посівна площа; кількість поголів'я, наявність засобів виробництва, чисельність працівників та ін. Основним із показників, який безпосередньо характеризує розміри господарства, є вартість валової продукції. Вона залежить не стільки від земельної площі та поголів'я тварин, скільки від інтенсивності виробництва. Водночас обсяг виробленої продукції прямо залежить від земельної площі й визначається її розмірами.

На концентрацію сільськогосподарських підприємств як за обсягом валової продукції, так і за земельною площею впливає ряд факторів. Серед основних слід виділити рівень технічної забезпеченості, спеціалізацію, організацію та технологію виробництва, забезпеченість трудовими ресурсами й транспортними засобами, а також природні умови - рельєф, грунти, розміри земельних ділянок.

Концентрація посівів овочевих культур у приміських зонах великих міст і промислових центрів, сировинних зонах овочеконсервних заводів є значним резервом підвищення економічної ефективності їх вирощування, оскільки можливість механізації проявляється лише в умовах концентрації виробництва. Високих показників ефективності овочівництва досягають спеціалізовані овочево-молочні господарства, які вирощують овочеві культури на площі 250-300 га.

Овочеві культури вимогливі до умов вирощування, і для них треба організовувати спеціальні сівозміни на кращих землях. Встановлено, що найефективнішими є 7-8 - пільні овочеві сівозміни з площею поля 30-50 га. В овочево-молочних підприємствах запроваджують овочево-кормові сівозміни. При цьому розміщення посівів овочевих культур на зрошуваних і заплавних землях - важливий захід підвищення їх урожайності. Особливо чутливі овочеві культури до органічних і мінеральних добрив.

За даними науково-дослідних установ, внесення 100кг NPK забезпечує приріст урожаю капусти до 75 ц/га, помідорів - 32, цибулі - 17, огірків - 26, моркви столової - 37, буряків столових - 76 ц/га. Комплексне використання факторів підвищення продуктивності земель сприяє підвищенню ефективності виробництва овочів, про що свідчить досвід передових підприємств.

Досвід передових підприємств і дані науково-дослідних установ показують, що за рахунок поліпшення селекційно-насінницької роботи впровадження у виробництво врожайних районованих сортів можна забезпечити приріст урожаю окремих культур на 20%.

Виростити високу врожаї, забезпечити рекомендований комплекс агротехнічних заходів з урахуванням зональних умов і біологічних особливостей сорту допомагає комплексна механізація виробничих процесів і овочівництві.

Концентрація виробництва у сільському господарстві здійснюється в двох формах: нагромадження і централізації виробництва. Нагромадження забезпечує розширене відтворення і сприяє посиленню концентрації виробництва. З розвитком господарств значно зросли розміри їх основних і оборотних фондів, і це є головною передумовою концентрації сільськогосподарського виробництва.

Централізація   виробництва — це    збільшення його розмірів шляхом об'єднання кількох господарств в одне і встановлення єдиного керівництва. Обидві форми концентрації виробництва взаємопов'язані, супроводжують і доповнюють одна одну. Централізація значно прискорює і довершує нагромадження і концентрацію виробництва.

Процес концентрації сільського господарства відбувається постійно і сприяє підвищенню ефективності виробництва. У збільшенні обсягів виробництва проявляється дія економічного закону переваги великого виробництва над дрібним. Перевага великого підприємства полягає в раціональному використанні і заощадженнях живої праці і засобів виробництва, в можливості ширшого застосування машин, у більшій доступності кредиту, комерційній перевазі великого господарства. Велике підприємство використовує науково освічених керівників, ширше користується кооперацією працівників і поділом праці.

В економічно розвинутих зарубіжних країнах овочева галузь розвивається на основі сучасної матеріально-технічної бази, поглиблення концентрації, галузевої та внутрігалузевої спеціалізації, горизонтальної інтеграції та спеціалізації за технологічними ознаками: виробництво - збирання - переробка - продаж. Особлива увага приділяється використанню таких факторів інтенсифікації галузі, як механізація виробничих процесів і зрошення. Важливими ланками ефективного розвитку овочівництва є попередня обробка, зберігання, переробка та транспортування овочевої продукції, відповідно до вимог ринку. Держави підтримують овочеву галузь, регулюючи процес ціноутворення та виплачуючи державні субсидії.

Для удосконалення системи реалізації овочевої продукції необхідно відновити оптову ланку в ланцюгу “виробник-споживач”. Одним із варіантів такого рішення може бути створення оптових овочевих ринків різного рівня та спеціалізації. Сільськогосподарським підприємствам різних форм власності це надасть можливість мати торгові місця без капітальних вкладень, достатню концентрацію потенційних покупців, налагодити широкі контакти для створення нових торгових зв'язків, вивчати пропозиції конкурентів і на цій основі виробляти власні тактику та стратегію.


3.2
Інноваційні засади розвитку системи закритого ґрунту

Становлення ринкової системи економічних відносин зумовлює необхідність кожного суб'єкта господарювання постійно шукати шляхи підвищення ефективності своєї діяльності, прогнозувати та планувати стратегію свого розвитку відповідно до потреб ринкової економіки, тобто функціонування його повинно відбуватися на підставі розробленої економічної політики. Загальна суть її полягає у формуванні концептуальних засад розвитку підприємства, галузі, всієї економіки, оцінці існуючих і перспективних напрямів господарської діяльності, аналізі зовнішнього соціально-економічного середовища і його впливу на функціонування підприємства, визначення альтернативних видів виробничо-господарської діяльності, виборі стратегії перспективного розвитку тощо.

Основні концептуальні засади інноваційного розвитку підприємств закритого ґрунту зумовлюються метою, яку вони перед собою ставлять. Зокрема для забезпечення постійної присутності на ринку продовольства ці підприємства повинні обрати стратегію диверсифікації виробництва та агропромислової інтеграції, що полягатиме у забезпеченні безперебійного випуску продукції протягом року, випуску якісно нових товарів, незалежності від постачальників матеріально-технічних засобів, налагодженні перспективних каналів збуту та торгівлі, просуванні товарів на зовнішніх ринках тощо. З точки зору управління фінансово-господарською діяльністю під диверсифікацією розуміють комплекс рішень та дій, спрямованих на отримання доходів із різних джерел. У довідковій літературі термін "диверсифікація" визначено як розширення номенклатури продукції, яку виробляють окремі фірми та об'єднання на основі розширення асортименту товарів і організації нових видів виробництв, проникнення у нові галузі та сфери господарювання.

Слід відмітити, що диверсифікація виробництва в сільському господарстві, на відміну від інших галузей економіки, має свої особливості які зумовлені природно-кліматичними умовами господарювання. Це призводить до того, що вплив виробника на результати виробництва в сільському господарстві з різних причин є обмеженим, що спричиняє слабку саморегуляцію масштабів і видів діяльності в галузі, досягнення стабільного рівня цін і доходів, підтримання стабільної раціональної структури виробництва тощо. Тому диверсифікацію виробництва продукції закритого ґрунту можна розглядати як один із напрямів інноваційного розвитку агропромислового виробництва завдяки веденню різнопланової діяльності та розширенню асортименту товарної продукції, що виробляється в господарстві.

Означення "концептуальний" походить від слова "концепція" (з лат. — розуміння, система) і означає сукупність поглядів, спосіб розуміння, тлумачення окремого предмета дослідження, явищ і процесів, провідну ідею їхньої системної теоретико-методологічної характеристики; провідний задум, що визначає стратегію дій у здійсненні реформ, програм, планів. Отже, концептуальні засади інноваційного розвитку багатоукладної системи закритого ґрунту можна тлумачити як основоположні напрями системного стратегічного розвитку даної галузі сільського господарства у невідривній єдності з іншими галузями АПК на довгострокову перспективу, що за своєю суттю передує розробці програми розвитку з детальними характеристиками та контролем її виконання.

Базою агропромислової інтеграції є розвиток продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізація і кооперування галузей і виробництв. Першим її етапом була диференціація — подрібнення галузей, відокремлення від сільського господарства промислової сфери (виробництво сільськогосподарської техніки, обладнання, устаткування та ін.), торгівлі продуктами харчування, легкої і харчової промисловості з переробки сільськогосподарської сировини тощо. Поступово зникав зв'язок між сільським господарством і галузями, які його обслуговують, знижувався загальний ефект. Тому для забезпечення ефективності розвитку сільського господарства та промисловості й виникла агропромислова інтеграція. Основними організаційно-господарськими формами інтеграційних процесів є агропромислові підприємства, об'єднання, комбінати, агрофірми, агроторговельні підприємства та ін. Характерними рисами цих підприємств є:

  •  єдине керівництво сільськогосподарськими, переробними і обслуговуючими підрозділами;
  •  високий ступінь централізації управлінських функцій;
  •  наявність загальних господарських служб;
  •  єдині план, баланс, рахунки в банку, прибуток та ін.

Прийнято вважати, що найефективніше відбуваються об'єднуючі І процеси між сільським господарством, переробними і обслуговуючими галузями та торгівлею в таких видах підприємств, як агропромислові І комбінати. Галузі й виробництва, які входять до такого підприємства, є єдиною виробничо-господарською і соціально-економічною системою. Саме таким підприємством і типовим представником можна вважати Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" Міністерства аграрної політики України, яке спеціалізується на виробництві овочеконсервної продукції, культивованих грибів, квітів, а останнім часом після розширення (приєднання двох господарств приміської зони) і м'ясо-молочної продукції.

Основним показником, що характеризує рівень диверсифікації сільськогосподарського підприємства, є структура товарної продукції різних видів діяльності, яка визначається структурою виручки від реалізації -   продукції агропромислового виробництва, надання послуг та здійснення робіт тощо. Структуру грошових надходжень від реалізації продукції агрокомбінату "Пуща-Водиця" розглянуто в табл. 2.9.

Ведення агрокомбінатом збутової діяльності й відкриття власних торговельних точок (ларьків, кіосків, магазинів), а також виїзд спеціально обладнаних автомобілів-фургонів на ринки продовольчих товарів зумовило значні надходження коштів від роздрібної торгівлі власною продукцією  на рівні 2,4-2,5 млн грн, або майже 7% від усіх грошових надходжень.

Розширення сфери господарювання за рахунок приєднання сусідніх аграрних підприємств "Совки" та "Музичанський" приміської зони Києво-Святошинського району Київської області та перетворення їх на відокремлені сільськогосподарські комплекси агрокомбінату позначились на збільшенні частки грошових надходжень від тваринницької продукції, зокрема молока — більше 15%, яловичини і телятини — майже 2% (значна частка м'ясопродукції є сировиною для власного м'ясопереробного виробництва). Зменшився більш ніж у 2 рази обсяг надання платних послуг по договорах науково-дослідного центру агрокомбінату з питань техніко-технологічного, організаційного, матеріально-технічного забезпечення розвитку галузі закритого ґрунту.

За чисельністю працівників та середньою заробітною платою можна оцінювати соціальну спрямованість розвитку агропромислового виробництва господарства. Адже порівняно із загальною ситуацією в сільському господарстві країни, де відбувається постійний відтік трудових ресурсів із галузі та сформувався найнижчий рівень оплати праці — на рівні мінімальної межі, встановленої законом, в агрокомбінаті забезпечуються належні умови і режим праці, її безпека і змістовність, отримання практичного досвіду, а середня заробітна плата у 2006 р. тут становила 810,8 грн. Крім того, господарство ще і утримує соціальну сферу сільських територій (гуртожитки, дитячі садки, медамбулаторію, клуб, будинок культури, спортивний комплекс, сільськогосподарську школу), працівники господарства можуть отримати пільгову путівку на відпочинок до моря та ін.

Площа сільськогосподарських угідь, яка використовується агро-комбінатом, поступово зменшується. Це пояснюється тим, що використання земельних угідь свідчить про концентрацію виробництва агропромислової продукції закритого ґрунту на меншій площі для підвищення економічної ефективності використання земельних та інших ресурсів господарства.

На нинішньому етапі розвитку агропромислових підприємств відмічається зосередження капіталу і агропромислового виробництва в одному центрі шляхом створення великих агропромислових формувань. Вони можуть мати різний організаційно-правовий статус (ВАТ, ЗАТ, ТОВ, кооператив, холдинг, об'єднання тощо). Як форма організації агропромислового виробництва вони створюються двома шляхами. Перший (найбільш розповсюджений) — капітал із інших сфер діяльності вітчизняного чи іноземного походження, які ніколи не мали опосередкованих зв'язків з цим виробництвом (вугільна, хімічна промисловість тощо), спочатку вливався в переробну промисловість (олійно-жирову, борошномельну, хлібопекарську, цукрову, м'ясо-молочну промисловості), і після створення сучасних переробних потужностей здійснювалося освоєння сфери збуту через створення власної торговельної мережі. З накопиченням фінансових ресурсів створювалося вже власне сільськогосподарське виробництво. Другий шлях пов'язаний із диверсифікацією агропромислових підприємств. За подібною схемою розвивається агрокомбінат "Пуща-Водиця", але зі статусом державного підприємства.

У даному випадку основною мотивацією розвитку інтеграційних процесів та розширення спектру діяльності є підвищення економічної ефективності господарської діяльності підприємств за рахунок зменшення трансакційних витрат, безвідходність (або маловідходність) агропромислового виробництва, забезпеченість сировинною базою, диверсифікація фінансових потоків від різних галузей сільського господарства та промислових виробництв.

Таку позицію поділяють багато науковців і практиків: забезпечення гарантованого виробництва продукції, каналів її реалізації та усунення втрат закономірно зумовлюють організацію, з одного боку, виробничих підрозділів усередині господарства для промислової переробки і доведення продукції до товарного вигляду і споживача, тобто формування інтегрованих господарських структур, а з другого — кооперування та інтеграцію і створення на цій основі регіональних (територіальних) чи галузевих аграрно-промислових формувань (професійних об'єднань, асоціацій, корпорацій, концернів, аграрно-промислово-фінансових груп), в яких органічно розвиваються виробництво, промислова переробка, зберігання і реалізація кінцевої продукції з виходом на зовнішній ринок.

Овочі, які вирощуються у відкритому ґрунті агрокомбінату "Пуща-Водиця", представлені капустою ранньою, середньою та пізньою, морквою і буряком столовими, помідорами, огірками, цибулею тощо. Отже, галузь рослинництва цього підприємства представлена, насамперед, широким асортиментом продукції овочівництва.

Протягом досліджуваного періоду відстежується негативна тенденція до зменшення загального обсягу одержаного прибутку від реалізованої овочевої продукції, не дивлячись на те, що зростає кількість її виробництва і реалізації. Таке явище відбувається в результаті подорожчання енергоресурсів та засобів виробництва промислового походження (пально-мастильні матеріали, добрива, засоби захисту рослин, сільськогосподарська техніка та ін.).

У даному випадку для поліпшення результативності виробництва овочів у теплицях необхідно здійснити детальний аналіз витрат виробництва, віднайти шляхи їх зменшення, намітити заходи щодо підвищення врожайності в плівкових теплицях. Інформаційно-аналітичні матеріали витрат виробництва овочевої продукції в центральних дільницях агрокомбінату "Пуща-Водиця" у свідчать про зростання основних статей витрат: оплата праці, закупівля добрив і засобів захисту рослин, електроенергія, підтримка тепла в теплицях, послуги автотранспорту і тракторного парку, загальновиробничі витрати тощо. Така ситуація пояснюється розвитком інфляційних процесів та погіршенням паритетності сільськогосподарської та промислової продукції.

Зростання цінового диспаритету для ринкової економіки є звичайним явищем. Проте при виникненні загрозливих цінових диспропорцій між промисловістю і аграрним виробництвом високорозвинуті країни терміново застосовують ефективні заходи для їхнього врівноваження (пільгові довгострокові кредити; поставка пального й електроенергії за пільговими цінами; інтервенційні й заставні операції; форвардні й ф'ючерсні контракти; квотування виробництва, експорту та імпорту; субсидії, дотації та ін.). В економіці нашої держави цього не відбулося.

Резервами зменшення витрат виробництва слугуватиме поетапне запровадження інноваційних і енергозберігаючих технологій на обігріві теплиць і вирощуванні овочів, зокрема використання альтернативних видів палива ( солома, біопаливо тощо), виробництво власного насіннєвого і посадкового матеріалу. Крім того, потрібно підвищувати товарність, поліпшувати якість і умови зберігання плодоовочевої продукції, здійснювати пошук і розширення каналів збуту овочевої продукції у свіжому й переробленому вигляді та ін.

Ефективність господарювання багатоукладної системи сільського господарства закритого ґрунту передбачає інтенсивний розвиток диверсифікації, оскільки в один період овочева, грибна чи промислова продукція може мати високі показники економічної ефективності, а в інший — низькі. Першим етапом проведення диверсифікації є отримання інформації про кон'юнктуру продовольчого ринку, ринкову інфраструктуру та місце господарства на ньому. Цей етап неодмінно пов'язаний з маркетинговим підходом, оскільки він допомагає вирішувати проблеми управління виробничо-збутовою діяльністю. Другим етапом є діагностика господарсько-фінансової діяльності сільськогосподарського виробництва та визначення мети проведення диверсифікації. Діагностику проводять удвох напрямах: організація самого виробництва та аналіз фінансового стану господарства та виявлення стадії розвитку. Надалі оцінюється ресурсний потенціал та ефективність проведення диверсифікації. Останній етап припускає аналіз структури фінансових потоків у динаміці після проведення диверсифікації.

Оцінці зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування заходів з організації диверсифікації виробництва передує їхня класифікація. До внутрішніх фінансових ресурсів відносяться щорічні суми амортизаційних відрахувань, нерозподілений прибуток, страхова сума відшкодування збитків, приєднання чи об'єднання господарських суб'єктів тощо. До зовнішніх можна віднести такі джерела фінансування диверсифікації — кредитування фінансовими установами, державне фінансування, яке можливе через бюджетні дотації, субсидії та інші інструменти. В ролі останніх можуть використовуватись пільги з оподаткування при реалізації кінцевої продукції, зменшення митних зборів при експорті, захист на державному рівні внутрішнього ринку від зарубіжних виробників аналогічної продукції шляхом встановлення квот і ін. Фінансування частково або повністю може здійснюватися комерційними банками шляхом виділення середньо- і довгострокових кредитів з прийнятною процентною ставкою. Нова техніка, обладнання й устаткування можуть надаватися за лізинговими схемами та ін.

Проведення диверсифікації сільськогосподарського виробництва як засобу управління фінансовою діяльністю може мати дві мети: зменшення негативних результатів функціонування господарства та приріст потенційних можливостей товаровиробника. Існують підстави для ствердження, що перша мета пов'язана з вирішенням питань тактичного плану, тобто забезпеченням умов для виживання. Друга — стратегічного, тобто побудовою умов для динамічного розвитку та економічного зростання. Можливе поєднання і двох цілей, коли підприємство, виявивши збиткову галузь (вид продукції), здійснює капітальні вкладення в неї та впроваджує нові техніку і технологію, орієнтує своє виробництво на виготовлення якісних товарів та його широкого асортименту, який має споживчий попит.

До основних напрямів підвищення рентабельності можна віднести:

нарощування обсягів продажу свіжої та переробленої продукції через
власну й іншу роздрібну торгівлю;

розширення асортименту продукції власного виробництва та супутніх
товарів;

популяризація і підтримка власної торговельної марки (бренду) агро-комбінату, за яким постійні та потенційні споживачі могли б легко пізнавати продукцію державного підприємства закритого ґрунту тощо.

Передумовою максимальної вигоди від сільськогосподарської діяльності є доведення готової продукції до кінцевого споживача через роздрібну торговельну мережу. Саме такий курс інтеграційних процесів — поєднання сільськогосподарського виробництва, переробки його продукції та поставок у власну роздрібну торгівлю взято за основу в агрокомбінаті "Пуща-Води ця". В асортименті продуктів харчування, що представлений у власній роздрібній торговельній мережі, левова частка припадає на товари власного виробництва — свіжі овочі й фрукти, гриби, плодоовочеві, грибні та м'ясні консерви, іншу м'ясопереробну продукцію, хлібобулочні й макаронні вироби та ін.

Отже, розвиток багатоукладної системи господарювання галузі сільського господарства закритого ґрунту створює передумови для поступового скорочення витрат при проходженні продукції між галузями АПК, переходу на управління агропромисловим виробництвом, сприяє розв'язанню соціальних питань на сільських територіях тощо. Дана позиція підтверджується багатьма дослідженнями. Зокрема, вчені відзначають, що механізм агропромислового об'єднання має важливі переваги: ціна на сільськогосподарську сировину перестає бути "яблуком розбрату" між аграрним і переробним виробництвом, учасники об'єднання сільського господарства з іншими сферами виробництва всередині АПК стають взаємно зацікавленими в об'єктивному визначенні якості сільськогосподарської сировини, менш гострою стає проблема різної віддачі вкладень через неоднакову швидкість обороту капіталу в аграрній і агропереробних сферах, інтеграційний механізм зорієнтовано на економію витрат виробництва.

Крім того, при великомасштабному інтегрованому виробництві є можливість поглибити спеціалізацію. Важливо також, що підприємства можуть отримувати так званий "ефект широти асортименту", який можна досягти в умовах повнішого забезпечення переробного виробництва необхідною високоякісною сировиною і запровадженням сучасних технологій. У таких господарствах виникає реальна можливість використати таке джерело фінансування, як випуск облігацій та інших цінних паперів. У свою чергу, все це дає змогу сформувати значний інвестиційний потенціал за рахунок власних доходів і істотно збільшити фінансування наукової діяльності, впроваджувати масштабні інновації і, в результаті, досягати стратегічних переваг над конкурентами.

Отже, концептуальними засадами інноваційного розвитку багатоукладної системи сільського господарства закритого ґрунту з метою підвищення економічної ефективності господарської діяльності мають бути:

диверсифікація агропромислового виробництва закритого ґрунту як засіб мінімізації ризиків господарювання в сільському господарстві, оскільки можливі збитки від певних видів діяльності компенсуються отриманим прибутком від ефективних галузей і виробництв, наприклад, збиткова діяльність у грибній індустрії компенсуватиметься кращими фінансовими результатами від господарської діяльності в овочівництві закритого й відкритого ґрунту, молочному скотарстві тощо;

поглиблення агропромислових інтеграційних процесів всередині підприємства закритого ґрунту зі сферами промислового виробництва і постачання матеріально-технічних засобів, сервісними і маркетинговими службами, переробкою аграрної продукції й торговельно-збутовою
діяльністю, а також із науково-дослідною роботою;

упровадження завершених циклів виробництва сільськогосподарської продукції закритого ґрунту, зокрема від вирощування овочів, плодів, ягід, грибів, виробництва м'яса та молока до їх реалізації в переробленому вигляді — консерви, соління, соки, приправи, пасти, кетчупи, ковбасні вироби й копченості, молокопродукти, напівфабрикати тощо;

укрупнення агропромислових підприємств закритого ґрунту шляхом приєднання чи об'єднання, що дасть змогу сконцентрувати організаційні, економічні та соціальні зусилля і напрями розвитку виробництва агропромислової продукції, зосередити фінансові надходження від усіх виробництв, що стане важливою передумовою визначення перспективних напрямів і можливостей розвитку багатоукладної системи сільського господарства закритого ґрунту;

оперативне й ефективне управління фінансовими потоками багатогалузевого агропромислового підприємства закритого ґрунту залежно від потреб будь-якого підрозділу (виробництва) господарства, що забезпечить виконання всіх передбачених агротехнологічних заходів і стане запорукою отримання високих урожаїв, підвищення продуктивності тварин та ефективності переробних потужностей;

завантаженість робочої сили агропромислового підприємства закритого ґрунту протягом року, що сприятиме зменшенню плинності кадрів і, відповідно, витрат на персонал, а також поліпшенню соціально-економічного стану в сільських поселеннях, де розташовано виробничі підрозділи господарства.

Вважається, що об'єднуючі процеси між сільським господарством, переробними і обслуговуючими галузями та торгівлею відбуваються найефективніше в таких видах підприємств, як агропромислові комбінати. Виробничі підрозділи, які входять до його складу, є єдиною виробничо-господарською і соціально-економічною системою. Саме таким підприємством і типовим представником можна вважати Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", яке спеціалізується на виробництві плодоовочевої, грибної і консервної продукції, а також і м'ясо-молочної продукції завдяки диверсифікації та інтеграції виробництва.

Агрокомбінат — це складна система, що утворює сукупність функціональних (технологічна, економічна, соціальна) і організаційних підсистем. Відповідно до цього він має виробничу, організаційну, соціальну, інформаційну та інші структури. Виробнича структура підприємства є визначальною у формуванні інших структур. Тому в системі заходів щодо підвищення ефективності діяльності агрокомбінату важливу роль відіграє оптимізація його виробничої структури, яка передбачає знаходження такого поєднання видів діяльності, яке враховує природно-кліматичні, організаційно-економічні, технологічні та соціальні умови виробництва, забезпечує пропорційний і збалансований розвиток галузей для досягнення найвищої ефективності підприємства.

Раціональну виробничу структуру підприємства визначають розрахунково-конструктивним методом та методом математичного моделювання із застосуванням економіко-математичних методів.

Розрахунково-конструктивний метод передбачає визначення виробничої структури підприємства на основі структурних модулів виробничого потенціалу, що забезпечує виробництво необхідного за видами обсягу продукції. Наприклад, у галузі рослинництва таким структурним модулем є сівозміна з необхідними для її обробітку системами машин, удобрення, насінництва, засобів захисту рослин, організації праці тощо, які забезпечують відповідно до нормативів певні обсяги виробництва продукції. У тваринництві такими структурними модулями є поголів'я тварин з необхідними для їх обслуговування системами машин, годівлі, відтворення стада, засобів захисту тварин, організації праці тощо, які забезпечують відповідно до нормативів на основі балансового методу можливі обсяги виробництва продукції.

Проектування виробничої структури підприємства розрахунково-конструктивним методом зазвичай передбачає послідовне її обґрунтування через проектування окремих структурних модулів без урахування досягнення загальної мети діяльності підприємства. Тобто, при визначенні виробничої структури підприємства розрахунково-конструктивним методом відсутній системний підхід.

Визначення оптимальної структури виробництва підприємства є складною і багатоваріантною задачею. Зміна розміру однієї галузі призводить до зміни розміру інших галузей. І будь-яке корегування розрахунків потребує значних витрат часу для узгодження розвитку галузей. Розробка заходів і прийняття рішень щодо підвищення ефективності виробництва повинне спрямовуватись на пропорційний розвиток галузей агрокомбінату. Для цього необхідна балансова ув'язка (в межах підприємства) виробничих ресурсів і запланованих обсягів виробництва продукції рослинництва, тваринництва і промислових переробних виробництв. Вирішення цієї проблеми може бути здійснено на основі людино-машинної технології планування з використанням математичних методів і моделей.


3.3. Резерви підвищення ефективності виробництва продукції овочівництва у ВП НУБіП НДГ “Великоснітинське”

На сучасному перехідному етапі до ринку склалися незадовільні умови для розвитку сільськогосподарського виробництва. Більшість підприємств пов'язують свої невдачі з відсутністю державної підтримки, з паритетом цін на сільськогосподарську продукцію та промислові товари, великими розмірами податків, високими відсотковими ставками за використання кредиту, низькою платоспроможністю населення.

Безумовно, ці проблеми впливають на рівень ділової активності та сферу бізнесу, але майстерність підприємця саме й полягає у здатності швидко пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі та використовувати невизначеність для досягнення основної своєї мети - одержання прибутку. В умовах становлення ринку значно посилюється конкурентна боротьба - прогрес науки і техніки, впровадження більш досконалих технологічних процесів, підвищуються вимоги до підприємницької діяльності. За цих умов підготовленість та компетентність стають одним з вирішальних факторів підвищення ефективності будь-якого підприємства. Прорахунки та помилки, непрофесіоналізм можуть обернутися значними збитками для підприємницьких структур.

Рівень розвитку рослинництва є важливим фактором раціонального використання землі, первинною умовою праці та продуктивного потенціалу рослинних організмів, безпосередньо пов'язаних із землею та її родючістю.

Зміцнення матеріально-технічної бази в рослинництві, впровадження інтенсивних технологій виробництв та прогресивних форм організації праці зумовлюють підвищення урожайності сільськогосподарських культур та зростання їх валових зборів. Поряд з невисоким рівнем урожайності основних сільськогосподарських культур допускаються значні втрати при збиранні, транспортуванні, зберіганні, переробці та використанні.

Визначальним фактором розвитку овочівництва у ВП НУБіП НДГ “Великоснітинське” має бути інтенсифікація на основі досягнення науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Поряд з впровадженням інтенсивних технологій суттєва увага слід приділити поліпшенню насінництва, зменшення втрат врожаю при вирощуванні, впровадженню організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної зацікавленості працівників.

Послідовна інтенсифікація виробництва і надалі ґрунтуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу як головна умова розвитку продуктивних сил суспільства. Вона здійснюватиметься шляхом впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва, широкої хімізації землеробства, розвитку сільськогосподарської меліорації, а також впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду, різних прогресивних організаційно-економічних заходів.

Процес інтенсифікації виробництва нерозривно пов'язаний із застосуванням засобів хімізації. Головне в хімізації - забезпечити високий ефект, досягнути, щоб господарство одержало більше хімічних засобів і відповідно збільшити виробництво і продаж сільськогосподарської продукції.

Кожна країна світу працює над питаннями підвищення ефективності використання закритого ґрунту. Звертається увага  на типи теплиць залежно від світлової зони, країни, регіону, їх покриття спеціалізація, енергозабезпеченість, автоматизація і комп'ютеризація процесів, контроль і підтримання мікроклімату.

Важливим є покращення контурів обігрівання з метою наближення тепла до рослини. Відносно теплозбереження необхідним є перехід на двохшарове бокове огородження скляних і плівкових теплиць. Значний економічний ефект дає введення в культуру малооб'ємних технологій, за яких урожай помідора можна довести до 50—60 кг/м2. Відмічено при цьому і значний ріст урожаю огірка — до 37—42 кг/м2.

Щодо  ВП НУБіП НДГ “Великоснітинське” можна порекомендувати у морально застарілі теплиці ввести краплинний полив, подання води, елементів живлення в автоматичному режимі. Зусилля виробника спрямувати на виявлення, встановлення, прогноз реакції рослини на зміну факторів оточуючого середовища. Для цього використовують системи фітомоніторингу, які забезпечують контроль за фізіологічними процесами в рослині, параметрами її росту і розвитку, факторами зовнішнього андрогенного і антропогенного впливу.

Із введенням нових технологій, її елементів докорінно змінюється система організації виробництва, яка забезпечує резерви підвищення урожаю плодів овочевих рослин і знижує їх собівартість. Рівень врожаю залежить від професіоналізму технологів, агрономів, агрохіміків, спеціалістів по захисту рослин, інженерів, економістів, управлінського персоналу тощо. Професіоналізм і ефективність їхніх дій призводять до зниження собівартості продукції.

Значний резерв підвищення ефективності виробництва передбачено у використанні нових і різних типів субстрату, особливо в скляних теплицях. Так, застосування мінеральної ваги дозволяє використовувані п протягом 2 років, що значно знижує рівень витрат на виробництво продукції. Повторне використання мінеральної вати дає змогу отримувані 40-45 кг/м2 огірка. Можна використовувати торф, перліт, кокос, тирсу, гречану та рисову лузгу. В Нідерландах, наприклад, 40% виробників використовують субстрати протягом 6 років і довше.

Підвищити відсоток зав'язування плодів здійснюють за допомогою джмелів на традиційних культурах: помідор, перець солодкий, баклажан, а останніми роками і огірок. До 20% зростає врожай при додатковому поданні СО2 за рахунок газів котельні або застосування газових генераторів-Значну економію енерговитрат, за існуючими даними, можна отримати при будуванні міні-котелень безпосередньо при теплиці. Економію отримують за рахунок прямої подачі тепла без транспортних труб на далекі відстані і з більшим коефіцієнтом корисної дії котлів. Впровадження автоматизованих комплексів з вирощування розсади призводить до значної економії енерговитрат — період вирощування рослин скорочується на 18—20 днів, можлива економія електроенергії, води, добрив, засобів захисту рослин.

Виробничого ефекту у вигляді підвищення врожаю в НДГ “Великоснітинське”  можна досягти шляхом скрупульозного дотримання елементів технології, регулюючи навантаження на нього формуванням кількості китиць, плодів на них та листків у помідора. Стосовно огірка ефективними є: оптимальні строки висадки рослин по культурооборотах (оптимально трьох); чітке співвідношення жіночих і чоловічих квіток; якість запилення; схеми формування рослини; запровадження технології для конкретного гібриду F1 .

Крім того, важливими щодо економічного ефекту виробництва є профілактичні і карантинні заходи боротьби проти хвороб. Для цього необхідно використовувати прищеплення рослин на стійки прищепи огірка, помідора, перцю солодкого, баклажана. Підвищується не лише урожай, а й стійкість проти абіотичних стресів і хвороб, особливо кореневих. Значного підвищення продуктивності рослин можна досягти застосуванням світло-культури, отримуючи огірка в найтемніші місяці (листопад-лютий) до 40 кг/м2. Не менш важливими є отримання продукції в потрібний день, період, до вихідних, до свят та оперативне регулювання потреб і цін.

У виробництві помідора важливим резервом буде вирощування плодів нетрадиційної форми, забарвлення: сливкоподібні, вишнеподібні, бананоподібні, жовті, оранжеві, лимонні, смугасті. Особливо цінними є крупноплідні форми (200 г і вище), м'ясисті, соковиті, малотранспор-табельні, для реалізації на місці, при перевезенні на близькі відстані. З огірків більш дорогими є короткоплідні, густобугорчагі плоди, які можна вирощувати в літньо-осінньому, зимово-осінньому культурооборотах. Впровадження нових гібридів F1 теж призводить до підвищення врожаю на 3-5 кг/м2.

Важливими також є спеціалізація на продуктах, збільшення до оптимальних розмірів теплиць (помідор — 6—8 га, перець солодкий — 4—6 га), автоматизація збирання, сортування, автоматизація транспортування на збереження, інтенсивність праці, ексклюзивність продукту, тісні зв'язки 3 клієнтом, віддаленість ринку, пакування.

Необхідно враховувати і раціонально використовувати досвід інших країн світу. Зокрема у Північній Європі успішно використовують удосконалені системи, які включають: комп'ютерне управління мікрокліматом; моніторинг фізіологічного стану рослин; вирощування в жолобах із поверненням дренажного розчину; досвічування; внутрігосподарські автоматичні транспортні засоби, що забезпечує економію енерговитрат на 50%. Звичайно, такі системи найефективніше діють при побудові нових моделей теплиць, в яких забезпечено проектом: енергозберігаючі системи контролю; високоефективне покриття; світлопроникність до 90%; ізоляція для збереження тепла, автоматизація і комп’ютеризація процесів.

У провідних країнах Європи ставиться завдання до 2010 р. впровадити теплиці із нульовим використанням енергії. Вже на сучасному етапі в Нідерландах витрати на енергію становлять 15-20% від загальних витрат. А загалом, на наш погляд, ефективність виробництва необхідно обчислювати не у %, кг/м2, а в грн/м2.

Отже, аналіз стану виробництва овочів у закритому ґрунті, можливостей покрашення ефективності їх виробництва свідчить, що таких можливостей дуже багато. Окрім наведених, можна розкрити ще ряд позицій для підвищення ефективності, що підкреслює перспективність і високу економічну ефективність вирощування овочів в умовах закритого ґрунту.

Важливим фактором підвищення ефективності підприємницької структури НДГ є вибір напряму діяльності стосовно природно-економічних умов регіону. Вибір напряму діяльності здійснюється: з одного боку, на основі сучасного і стратегічного маркетингу, тобто вивчення кон'юнктури ринку, попиту та пропозиції на продукцію (послуги), яку планують виробляти, наявність і можливість конкурентів, конкурентоспроможність своєї продукції; а з іншого - на основі порівняльної оцінки кількох видів продуктів з використанням коефіцієнта сукупної економічної ефективності виробництва та маркетингу. Пріоритетним слід вважати той, у кого цей коефіцієнт є вищим.

Одним із головних факторів підвищення ефективності сільсько-господарського підприємства є неухильне збільшення виробництва продукції (надання послуг) при одночасному скороченні затрат праці та матеріальних засобів на отримання одиниці продукції. Для кожної підприємницької структури і в цілому для суспільства важливо, якою ціною досягається збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю землі або на голову худоби. Чим більший вихід продукції і менше буде потрібно витрат на її одиницю, тим виробництво вигідніше.

В сучасних ринкових умовах господарювання з метою підвищення ефективності кожне підприємство повинне досягти не тільки запланованого обсягу валової продукції, а й відшкодувати витрати на її виробництво, одержати прибуток.  Підприємство, яке одержало прибуток є рентабельним. Чим більша маса прибутку, тим більша можливість розширення виробництва, вирішення соціально-побутових проблем. Таким чином, чистий дохід (прибуток) є економічною основою розширеного відтворення, головним фактором і показником ефективності виробництва.

Підвищення ефективності виробництва, збільшення валової і товарної продукції нерозривно пов'язані з всебічною інтенсифікацією, тобто із зростанням додаткових вкладень у розвиток сільськогосподарського виробництва. Збільшення капітальних вкладень є основою зміцнення і удосконалення матеріально-технічної бази, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Підвищення інтенсивності землеробства і тваринництва сприяє більш ефективному використанню земельних угідь та поголів'я тварин, росту урожайності культур і продуктивності худоби.

Важливим фактором підвищення ефективності виробництва є підвищення урожайності культур. Це - натуральні показники, які відображають лише один бік досягнення ефективності. Для визначення економічної ефективності необхідно також виявити кількість сукупних затрат праці, які забезпечили отримання даної урожайності. Важливість урожайності, як економічного показника, полягає в тому, що вона відображає рівень і ефективність використання землі, результати інтенсифікації виробництва.

Збільшення ефективності, підвищення рентабельності виробництва залежить від собівартості продукції. Здешевлення або подорожчання одиниці продукції відбивається на зростанні або зменшенні чистого доходу. На собівартості позначаються результати всієї діяльності підприємства: рівень урожайності культур, продуктивність тварин, продуктивність праці, економне витрачання матеріальних ресурсів, рівень спеціалізації і концентрації виробництва, використання досягнень науково-технічного прогресу. Однак собівартість не показує, як змінюється дохідність виробництва, і не може бути синтетичним показником його ефективності. Для визначення дохідності собівартість окремих видів продукції порівнюють з виручкою від їх реалізації. Вона залежить також від рівня цін, за якими продукція реалізується, та від її якості. Однак головним резервом підвищення ефективності виробництва є збільшення обсягів валової продукції при скороченні затрат праці і засобів з розрахунку на одиницю продукції.

Особливого значення набувають застосування мінеральних добрив з метою підвищення урожайності сільськогосподарських культур і прискорення окупності додаткових вкладень.

Для підвищення ефективності хімізації важливо раціонально використовувати добрива. При цьому слід пам'ятати про те, що мінеральні добрива дають найвищий ефект у поєднанні з органічними, передусім з гноєм. Мінеральні добрива не можуть замінити лише гній і компости. Застосування засобів хімізації в землеробстві, особливо добрив, пов'язано з додатковими витратами на їх внесення. Проте із зростанням витрат на добрива поліпшуються всі економічні показники господарської діяльності.

Підвищення врожайності всіх культур може бути забезпечене при впровадженні інтенсивної технології їх вирощуванні на всіх етапах росту і розвитку. Вона включає такі фактори:

1)розміщення посівів після попередників, передбачених сівозмінами;

2)впровадження високоврожайних сортів інтенсивного типу з високою якістю зерна;

3)оптимальне забезпечення рослин елементами мінерального живлення з урахуванням їх вмісту у ґрунті;

  1.  пропорційне    внесення    добрив    у    процесі    вегетації відповідно до вимог культури;
  2.  інтегровану    систему    захисту    рослин    від    бур'янів, шкідників і хвороб;

6)регулювання росту рослин біостимуляторами;

7)своєчасне і високоякісне виконання всіх технологічних прийомів, спрямованих на захист ґрунтів від ерозії;

8) створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарських культур.

Збільшення виробництва продукції рослинництва і підвищення її ефективності можна досягти за рахунок впровадження комплексної механізації вирощування і збирання. Впровадження прогресивної технології, використання нових сортів і гібридів, збирання продукції новою технікою дають змогу повністю механізувати вирощування продукції рослинництва та підвищити її ефективність.

У ринкових умовах кожний виробник намагається продати свою продукцію, і тому кінцева економічна ефективність формується у сфері реалізації. З огляду на це, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва НДГ можна також підвищувати шляхом пошуку і освоєння нових ринків збуту виробленої продукції. Адже більшість виробників у сільському господарстві не вміють реалізовувати свою продукцію. Вони багато років навчались "здавати" її, а тепер продукцію слід продавати. Отже, необхідно створювати маркетингові служби, які б могли вивчати ситуацію на ринку й просувати сільськогосподарську продукцію до споживачів.

Планування розвитку овочівництва на 2010 р.

Культура

Площа, га

Урожайність, ц/га

Валовй збір, ц

                Овочі - всього

10

140

1400

     з них: огірки

1

100

100

               помідори

1

100

100

               цибуля

2

100

200

               буряки столові

2

150

300

               морква

2

150

300

               капуста

2

200

400


ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

У роботі наведено теоретичне узагальнення економічної ефективності агропромислового виробництва, зокрема виробництва овочів закритого ґрунту, яке було проаналізовано на прикладі ДП НДВ “Пуща Водиця”.

В першому розділі наведені теоретичні основи ефективності сільськогосподарського виробництва. Розглянуто показники, які її характеризують. Викладено суть методичного обґрунтування створення підприємств, які спеціалізуються на виробництві овочів закритого ґрунту.

Результати проведеного аналізу в другому розділі дають змогу зробити наступні висновки.

Господарство мало у 2008 році овочево-молочну спеціалізацію.

Овочівництво закритого ґрунту є специфічною галуззю рослинництва, яка включає в себе великий набір овочевих культур, вирощуваних за різними технологіями, з різними термінами зберігання овочевої продукції, з різними собівартістю й ефективністю її виробництва. В умовах конкуренції в овочівництві важливо знати рентабельність продажу різних овочевих культур, яка дає уяву про ступінь їх цінової конкурентоспроможності, і на основі цього оцінювати галузеву структуру овочівництва й обґрунтовувати пропозиції щодо її удосконалення з метою підвищення економічної ефективності виробництва овочів. В агрокомбінаті “Пуща Водиця” рентабельність виробництва овочів закритого ґрунту становила у 2008р. 10,3%, що зменшилась в порівняні з попереднім роком майже вдвічі, це було спричинено  такими двома прямими факторами як повна собівартість і ціна реалізації. Через зростання собівартості і зниженні ціни реалізації рівень рентабельності знизився.

У цьому розділі було розглянуто обґрунтування раціонального розміщення овочівництва, а також систему збуту та продажів на сучасному ринку.

Важливу увагу було приділено техніко-технологічній стороні виробництва овочів закритого ґрунту. Розглянуто основні методи  та процеси вирощування овочів у комбінаті. Виявлено, що одним із досягнень сучасних технологій вирощування рослин у закритому ґрунті є краплинний полив. Існуючі технології передбачають вирощування рослин з використанням ґрунту і без нього — на штучних субстратах

В третьому розділі розкрито суть інтенсифікації сільського-подарського виробництва. В сучасних умовах інтенсифікація сільського господарства є головним напрямом його розвитку і основним джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, що забезпечує зміцнення економіки господарств.

В умовах сучасного ринку підприємства мають підвищувати свою конкурентоспроможність. Одним з ефективних шляхів є поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва. Також на сьогоднішній день велике значення має і налагоджена систему збуту продукції, тобто ланка виробник-споживач, яка не повинна розриватися великою кількістю посередників.

Для підвищення ефективності сільськогосподарської діяльності даному підприємству доцільно впровадити інтенсивні технології у виробництво.

Концептуальними засадами інноваційного розвитку підприємств є диверсифікація агропромислового виробництва закритого ґрунту як засіб мінімізації ризиків господарювання в сільському господарстві; поглиблення агропромислових інтеграційних процесів всередині підприємства; укрупнення агропромислових підприємств закритого ґрунту; оперативне й ефективне управління фінансовими потоками підприємства; завантаженість робочої сили агропромислового підприємства закритого ґрунту протягом року.

Серед технологічних резервів підвищення ефективності виробництва можна виділити такі як, вибір найбільш ефективного типу теплиць, використання нових і різних типів субстрату, впровадження інтенсивної технології вирощування. Особливого значення набувають застосування мінеральних добрив з метою підвищення урожайності сільськогосподарських культур і прискорення окупності додаткових вкладень. Крім того, важливими щодо економічного ефекту виробництва є профілактичні і карантинні заходи боротьби проти хвороб. Значний резерв підвищення ефективності виробництва передбачено у використанні нових і різних типів субстрату.

Резервами зменшення витрат виробництва слугуватиме поетапне запровадження інноваційних і енергозберігаючих технологій на обігріві теплиць і вирощуванні овочів, зокрема використання альтернативних видів палива ( солома, біопаливо тощо), виробництво власного насіннєвого і посадкового матеріалу. Крім того, потрібно підвищувати товарність, поліпшувати якість і умови зберігання плодоовочевої продукції, здійснювати пошук і розширення каналів збуту овочевої продукції у свіжому й переробленому вигляді та ін.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436 ( із зм.)

   // www.rada.gov.ua ( Інтернет-сайт Верховної Ради України)

  1.  Закон України “Про підприємства в Україні”. Рег. № 887-12
  2.  Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок"
  3.  Агрокліматичний довідник  Київської області.
  4.  Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств - Підручник. - К.; ІЗМН, 1996 - 512с.
  5.  Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник. — 4-е изд., перераб.  и  доп.  -  М.:   Финансы   и   статистика, 1997-461с.
  6.  Богуцький О.А., Кучеренко Н.Т., Продуктивність праці та фонд споживання в колективних аграрних підприємствах. К. Інститут аграрної економіки УААК 1994 - 130с.
  7.  Довгалюк В.І., Єрмоленко Ю.Ю., Податкова система: Навчальний посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2007.-360с.
  8.  Економіка АПК : міжнародний науково-виробничий журнал. - К. : ДОД Інституту аграрної економіки УААН, 2008. № 2, Проблеми адаптації податкової системи до умов агропромислового виробництва / М. Я. Дем'яненко. - С .17-24
  9.   Економіка і організація аграрного сервісу / П.О. Мосіюк, О. В. Крисальний. та ін. За редакцією Мосіюка П.О.- К.: - ІЕА УААН, 2001. - 345с.
  10.   Економіка підприємства/ П.П. Руснак, В.Г. Андрійчук, А.А. Ільєнко та ін.; За ред. П.П.Руснака. - Біла Церква, 2003.-256с.
  11.   Економіка сільського господарства / Руснак П.П., Жебка В.В., Рудий М.М., Чалий А.А.; За ред. Руснака П.П. - К.: Урожай, 1998.- 320 с.
  12.   Економічна енциклопедія : У трьох томах. Т.1/ За ред. С.В. Мочерного - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.-848 с.
  13.   Збарський В.К.,Горьовий В.П., Срібнюк М.С. Організація і перспективи розвитку виробництва у сільськогосподарських підприємствах: монографія - К. : ННЦ ІАЕ, 2008.- 136с.
  14.   Здоровцов О.І, Касьянов Л.І, Мацибора В.І, Шиян В.Й. Економіка сільського господарства: За редакцією Здоровцова О.І, Мацибори В.І. - К.: Вид-во УСГА, 1993. - 320 с.
  15.   Мацибора В. І. Економіка сільського господарства - К.: Вища школа, 1994. . - 415 с.
  16.   Наукове забезпечення сталого розвитку сільськогосподарського господарства в Лісостепу України. Монографія в 2-х томах. Кабінет Міністрів України, Національний аграрний університет.- К.: Видавництво ТОВ “Алефа”, 2003.- Т.1.-886с.
  17.   Приліпка О.В. Інноваційний розвиток ефективного функціонування підприємств закритого ґрунту : теорія, методологія, практика. Монографія.- К.: ПП Р.К. Майстер-принт, 2008.- 336с.
  18.   Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.-К.: Урожай, 1995.-328 с.
  19.   Царенко О.М. Економічний аналіз діяльності підприємств агропромислового комплексу: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 1998.-256с.
  20.   Шкільов О.В. Організація аграрних формувань та ефективність їх діяльності в період економічних реформ // Економіка АПК.- 2004.- №11.- С.99-104.
  21.  Економіка підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
  22.  Економіка сільського господарства/П. П. Руснак, В. В. Жебка,
    М. М. Рудий, А. А. Чалий; За ред. П. П. Руснака – К.: Урожай,
    1998 – 320 с.
  23.  Земельний кодекс України//Голос України – 2001 №217-218.
  24.  Зінченко О.І. Рослинництво, К.: „Аграрна освіта”, 2001.
  25.  Кулінич М.Б.Процеси формування собівартістю. Підручник - Запоріжжя: Вища школа-2006-320с
  26.  М.М. Рудий, А.А. Чалий: за ред. П.П. Руснака. – Урожай, 1998. – 201 с.
  27.  Маркс К.Енгельс Ф.-Твори .-К.1963-1983.
  28.  Мацибора В. І. Економіка сільського господарства. Підручник – К.: Вища шк., 1994 – 415 с.
  29.  Мищенко В.И.,Терехов Т.И.и др.Планирование  эффективности  сельскохозяйственных  производителей .-Харьков:Выща шк.,2000.-125с
  30.  Моляков Д.С.Финансы предприятий,отраслей народного хазяйства-М.:Финансы и статистика.1994.-с.68.
  31.  Нестененко В.М.,Ступинський І.С.Структурний взаємозв'язок виробництва і споживання .-К.,1994. – 230 с.
  32.  Опря А.Т. Статистика – К.: „Урожай”, 2002р.
  33.  Організація сільськогосподарського виробництва: Підручник для студентів економ. спец. вищ. агр. закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації/Г. С. Тарасенко, Л. Я. Зрібняк, М. М. Ільчук та ін./За ред. Г. С. Тарасенка та ін. – К.: ФАДА, АТД, 2000 – 446 с.
  34.  Павлик В.П. Собівартість і реалізація продукції у формуванні аграрного ринку. Економіка АПК, 2007, №5.
  35.  Писаренко В.М. „Захист рослин: екологічно обґрунтовані системи”, Полтава: „Інтеграфіка”, 2002р.
  36.  Ривак О.С.Інвестиційна діяльність в агропромисловому комплексі України.  . Економіка  АПК,2008, №1.
  37.  Статистика. Підручник. За ред. Герасименка. К.: Вища школа, 2000.
  38.  Финансы ,денежные обращения, кредит - Под.ред.Л.А.Дробозиной ,-М.:Финансы,1997,-с 141.
  39.  Череп А.В. Управління собівартістю :Монографія-Х:ВД ”ІНЖЕК”, 2005-376с.
  40.  Черновець В.М.Не треба заважати економіці. Голос України.-1992.-14 жовтня.
  41.  Чмирь С.М.Деякі теоретичні аспекти розвитку зернового сектора сільського господарства. Вісник аграрної науки,2007,№10.
  42.  Чмирь С.М.Деякі теоретичні підходи до сучасної практики зернового виробництва в Україні. . Економіка  АПК,2007, №11.
  43.  Чмирь С.М.Напрями підвищення ефективності зерновиробництва. Економіка АПК, 2006, №8.
  44.  Чмирь С.М.Стратегія розвитку зернового господарства .  Вісник аграрної науки,2007,№9
  45.  Шебанін В. С, Державна технічна політика у контексті оновлення і розвитку матеріально-ресурсних засобів аграрного виробництва в Україні.
  46.  Яковенко К.І., Рудь В.П. Особливості розвитку товарного овочівництва в умовах перехідної економіки // Економіка АПК, 2001. - №2. – С. 90-94.
  47.   Напрями та особливості сучасної селекції овочевих культур / Під ред. Горової Т.К., Самовола О.П., Яковенко К.І. та ін. – Х.: ІОБ УААН, 2001. – 350 с.
  48.  Сучасні технології виробництва та маркетингу сільськогосподарських культур: Проект розвитку агробізнесу в Україні / Андрюшко А.Ю.,   Бочаров С.В., Вароді О.І та ін. – К.: IFC Sida, 2002. – 145 с.
  49.  Козак Г. Что посеешь, то и пожнешь // Пропозиція, 2004. - № 1. – С. 17-19.
  50.  Пирогов С. Древнее овощеводство: становление и развитие // Наука  и жизнь, 1970. - № 8. - С. 199- 206.
  51.  Ленин В.И. Развитие капитализма в России. Рост торгового земледелия. Район льноводства / Полн. собр. соч. – М.: Издат-во полит. лит-ры, 1967. – издание пятое. – т. 3. – 791 с.  
  52.   Мельков В.Д. Экономическая еффективность интенсивного овощеводства. – М.: Колос, 1980. – 176 c.
  53.  Свиноус І.В. Розвиток особистих селянських господарств в умовах перехідної економіки // Економіка АПК, 2003. - № 6. – С. 30-33.

55. Індустріальні технології виробництва овочів. Г.Л. Бондаренко, М.О. Скляревський, 1986.

56. Кожному овочу свій час? // Ділова Україна. - 2003. - 6 жовтня.

57. Криворучко В.І. Розвиток овочівництва в Україні // Економіка АПК. -1999.- №12. - С. 23.

58. Криворучко В.І. Формування овоче-продуктового підкомплексу України в умовах переходу до ринку // Економіка АПК. - 1999. - №1.

59. Лисюк В. В овочівництві повинен бути цивілізований ринок // Агроперспектива. -2001. -№11.

60. Майбутнє с/г починається вже сьогодні // Прогноз. - 2003. - №1.

61. Овочівництво справа вигідна //Урядовий кур'єр. - 1998. - 3 грудня.

62. Особливості концентрації та спеціалізації в овочівництві. Рудь В. // Економіка АПК. -2001. - №5.

63. Рибакова О. Формування ринку плодів в Україні // Економіка АПК. - 2003.-№7.

64. Розвиток підприємств в овочівництві // Економіка АПК. - 2002. - №9.

65. Соціальне економічний стан Волочиського району. //Свобода. - 2002. - 26 жовтня.

66. Хорунжий М.О. Організація АПК: Підручник. - К.: КНЕУ. - 2001.

67. Що нас чекає на овочевому ринку в першій половині 2002 р. // Деловая Украина. - 2002. - 18 січня.

68. Яковенко К.І. Овочівництво України на порозі 21 ст. // Вісник аграрної науки. - 2000. - №8.

69. Лебединська Ольга Іванівна. Економічна ефективність виробництва овочів відкритого грунту: дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. - Х., 2005.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70588. ГОСУДАРСТВЕННАЯ И МУНИЦИПАЛЬНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ НА ЗЕМЛЮ. ЧАСТНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ НА ЗЕМЛЮ. ВИДЫ ВЕЩНЫХ ПРАВ НА ЗЕМЕЛЬНЫЕ УЧАСТКИ 32 KB
  Государственную собственность на землю составляет собственность Российской Федерации и ее субъектов. В государственной собственности находятся земли не являющиеся собственностью граждан юридических лиц или муниципальных образований.
70589. ОСОБЕННОСТИ СОВЕРШЕНИЯ СДЕЛОК С ЗЕМЕЛЬНЫМИ УЧАСТКАМИ, ЯВЛЯЮЩИМИСЯ ОБЩЕЙ СОБСТВЕННОСТЬЮ. НАСЛЕДОВАНИЕ ЗЕМЕЛЬНЫХ УЧАСТКОВ 49 KB
  Для совершения сделок с земельными участками являющимися общей собственностью необходимо согласие всех собственников. Без выделения земельного участка в счет земельной доли участник долевой собственности имеет право по своему усмотрению: завещать свою земельную долю...
70593. Инструментальные средства организационного моделирования 36.83 KB
  На верхнем уровне система процессов обычно описывается деревом функций для его обозначения часто используется термин функционал. Функции здесь рассматриваются в качестве свернутых процессов. Для этого применяются потоковые модели бизнес-процессов назначение которых описание горизонтальных...
70594. Построения организационно-функциональной модели компании 149.76 KB
  На основании миссии формируются цели и стратегии компании. Объединяя классификаторы в функциональные группы и закрепляя между собой элементы различных классификаторов с помощью матричных проекций можно получить модель организационной структуры компании.
70595. Шаблоны организационного бизнес-моделирования 113.52 KB
  Миссия представляет собой результат позиционирования компании среди других участников рынка. Поэтому миссию компании нельзя описывать путем анализа ее внутреннего устройства. Для построения модели взаимодействия компании с внешней средой определение миссии компании на рынке необходимо...
70596. Полная бизнес-модель компании 98.29 KB
  Организационный анализ компании при таком подходе проводится по определенной схеме с помощью полной бизнес-модели компании. Возможности компании определяются характеристиками ее структурных подразделений и организацией их взаимодействия.