88303

Аналіз фінансового стану та господарської діяльності АТ «Житлобуд-2»

Дипломная

Финансы и кредитные отношения

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозвязок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи

Украинкский

2015-04-29

1.71 MB

5 чел.

ВСТУП

Економіка України перебуває зараз в надзвичайно нестабільному становищі. Особливо це помітно в фінансовій сфері та в сфері виробництва.

Але в супереч негативним процесам в різних галузях економіки, ряд з них є доволі прибутковими, і зараз вони переживають стрімкий розвиток. Однією з таких галузей є будівельна, хоча і вона не позбавлена недоліків та складнощів в своєму розвитку. Основним завданням у сфері будівництва є спонукання працівників до зростання продуктивності праці, до постійного професійного вдосконалення, опанування новітніми знаннями, необхідність мотивації до праці, результатом якого стають нові послуги, що користуються попитом на ринку і є конкурентноспроможними.

Найбільш стрімкий розвиток будівництво переживає в таких промислових містах як Київ, Харків, Одеса, Донецьк та ін.. Харківський будівельний ринок представлений наступними компаніями: ТММ, АТ «Житлобуд – 1», АТ «Житлобуд – 2», «Інвестор Елітстрой», «Агросервіс – Україна», «Консоль» та ін.

АТ „Житлобуд-2” першим у Харкові освоїло передову технологію будівництва будинків і споруджень у монолітному безригельному каркасі. Дана технологія дозволяє одержати високі техніко-економічні та експлуатаційні показники, забезпечує можливість будівництва будинків будь-якої архітектурної форми, сприяє рішенню проблем енергозбереження, щільності забудови та раціонального використання земельних ділянок.

Тому підвищення продуктивності праці на підприємстві «Житлобуд-2» є дуже важливим, а тема набуває актуальності.

Об’єкт дослідження даної бакалаврської роботи - акціонерне товариство «Житлобуд-2» основним видом діяльності якого є житлове будівництво, це підприємство розташоване за адресою м.Харків, вул. Космічна,12.

Предметом дослідження є аналіз фінансового стану та господарської діяльності АТ «Житлобуд-2».

Мета бакалаврської роботи – дослідити теоретичні аспекти підвищення продуктивності праці на підприємстві та проаналізувати його фінансово-господарський стан.

Для досягнення поставленої мети, визначені наступні задачі:

- теоретичне дослідження економічних аспектів продуктивності праці на підприємстві;

- ознайомлення із історією розвитку, організаційною структурою та видами діяльності АТ «Житлобуд-2»;

- проведення аналізу виробничо-фінансової діяльності та фінансового стану АТ «Житлобуд-2»;

Це  ще раз підтверджує актуальність обраної теми бакалаврської роботи.

РОЗДІЛ 1

 ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

1.1 Особливості підвищення продуктивності праці на будівельних підприємствах

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

На думку д.е.н., проф. О.С. Іванілова, продуктивність праці можна сформулювати також, як плідність, ефективність діяльності людей у процесі створення матеріальних благ. Від рівня і динаміки продуктивності праці залежить розвиток суспільства і рівень добробуту всіх його членів [26].

Праця це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна працяце доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.

Абстрактна праця це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.

Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).

Розглядають ще поняття «змістовність» праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і не відчуженою від процесу виробництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспільною, вільною і вимушеною.

Часткові ознаки характеризують специфічні особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:

• способу здійснення — розумова й фізична;

• кінцевого результату праці — продуктивна й непродуктивна;

• рівня складності праці — складна й проста;

• рівня творчості — творча й нетворча.

Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумовлюють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві.

З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції,  складається з:

• живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

• минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової проекції (сировина, матеріали, енергія — повністю, машини, споруди, тощо — частково).

Продуктивність праці це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

Тобто вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

В сучасних наукових працях висвітлюються окремі аспекти вдосконалення механізму регулювання заробітної плати, значна увага приділяється розробленню механізмів державного адміністративного впливу на розмір заробітної плати, досить часто досліджуються проблеми колективно-договірного регулювання трудових доходів найманих працівників. Проте досі не створено справді дієвої моделі чи механізму мотивації праці найманих працівників, яка б передбачала залучення їх до розвитку (і особистого, і суспільного) через активну участь не лише у формуванні, а й розподілі результатів праці. Тому розробка такого механізму мотивації праці, який би відповідав і інтересам роботодавців, і потребам найманих працівників, є одним із найактуальніших наукових завдань.

Вирішенням проблем формування фонду оплати праці займаються А. Колот [30], Г. Кучер [32], Н. Павленко [43], Н. Волгин [12, 13], М. Армстронг [4], Т. Стивенс [4], Г. Домбровская [22], Е. Пелихов [22], Л. Д’ячкова [23], Ю. Грибин [19, 20], Г. Колодуб [19], М. Воробьев [19], А. Солдатов [20], В. Чеботкевич [20].

Аспекти стимулювання працівників досліджують Губа О.М. [21], В. Бочаров [7], В. Бірюков [7], Б. Ножкин [7], Н. Сафонов [7], Г. Іпполітов [7], А. Долгова [34].

Вирішенням питань формування механізмів мотивації займаються А. Колот [29], О. Ветлужська [16], В. Решетов [44], Д. Богиня [5], Л. Безтелесна [8], Г. Міщук [8], С. Мартинюк [8], В. Абрамов [3], Д. Данюк [3], Г. Дмитренко [24], Є. Шарапатова [24], Т. Максименко [24], Є. Ільїн [25].

Галузеві особливості проблем оцінювання і стимулювання праці в будівництві розглянуті в працях Л. Безшелесної, В. Пасічного [8, 42], В. Торкатюка [46], К. Ізмайлової, В. Михельс [35], І. Либерман [33], П. Рогожин [45], А. Гойко [45], О. Волков [17],  В. Скляренко [17].

В останні роки в Україні, за даними офіційної статистики, зберігається зростання обсягів виробництва, забезпечено відносно позитивну динаміку рівня оплати праці, однак висновки про позитивні тенденції в ефективності мотивації праці є передчасними.

Варто наголосити на основних проблемах сучасної системи мотивації працівників - прийняті та поширені на сьогодні системи оплати праці не ґрунтуються на виявленні інтересів найманих працівників, не забезпечують ефективного стимулюючого впливу на них. Це є основною причиною відсутності належної мотивації до продуктивної праці. Більше того, недостатня винагорода за працю, особливо відсутність або недосконалість застосування її стимулюючих складових, не дає можливості ні сучасного, ні майбутнього професійного зростання. Поширеним знаряддям розв’язання цієї проблеми є на сьогодні регулярні зустрічі та переговори з питань корегування розмірів заробітної плати як на окремих підприємствах, так і на галузевому та загальнодержавному рівнях. Зрозуміло, що в такий спосіб проблема вирішується лише на деякий час, а в подальшому вона постає знову, іноді з більшою гостротою. Тому перспективнішими та надійнішими з погляду довгострокового використання є методи, що ґрунтуються не на перегляді розмірів заробітної плати, а на вдосконаленні та ефективному використанні її структурних складових.

Нині значного поширення набувають відомі зарубіжні системи винагород за працю, які в більшості організацій не витісняють традиційні форми оплати праці, а доповнюють їх. Відомими формами таких систем є безтарифна система, оплата у відсотках від виручки, договірна й контрактна оплата. Значного практичного поширення та певної наукової популярності набуває останнім часом система участі у прибутках. Проте в наукових працях вона досі залишається на рівні ідей, а в практичній діяльності якщо й реалізується, то на розсуд підприємця, не має чітких та зрозумілих працівникам кількісних обґрунтувань, тож може призводити до виникнення чергових трудових конфліктів.

З метою усунення суперечностей між власниками засобів виробництва та найманими працівниками пропонується використовувати систему участі найманих працівників у прибутках підприємства, яка ґрунтується на поєднанні позитивних наукових ідей, але відрізняється від них наявністю обґрунтування базових принципів такого розподілу. Об'єктом розподілу в пропонованій системі є чистий прибуток підприємства. Коефіцієнти розподілу можуть бути такими:

  1.  0,5 (50%) суми чистого прибутку залишається в розпорядженні власника;
  2.  0,25 (25%) акумулюються у фонді соціальної підтримки працівників;
  3.  0,25 (25%) спрямовується на мотивацію праці найманих працівників.

1.2  Мотивація персоналу, як основний напрямок підвищення продуктивності праці

У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи:

застосування політики «батога і пряника»;

використання методів психології (згідно з доктринами Фрейда, Мейо та ін.).

О. С. Іванілов трактує поняття мотивація — це управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на дії, спрямовані на досягнення особистих цілей або цілей організації [26].

Мотивація базується на двох категоріях: потребах (відчутті фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь) і винагородах (це те, що людина вважає цінним для себе).

Потреби бувають первинні (фізіологічні) і вторинні (психологічні), а винагороди — внутрішні і зовнішні.  Узагальнену модель мотивації через потреби можна зобразити на рис.1.1.

Рисунок 1.1 - Схема моделі мотивації через потреби

Мотиваційні теорії розвивалися протягом усієї історії економічної науки. Мабуть, важко знайти економіста, який би в своїх дослідженнях не торкався мотиваційних проблем. Суттєвий внесок у розвиток теорій мотивації внесли українські вчені. Так, Михайло Вольський (1834—1876) вважав необхідним поліпшувати фізичні, моральні та інтелектуальні умови існування людини. Він підкреслював, що політекономія є наукою про діяльність людини, спрямовану на задоволення матеріальних і духовних потреб.

Протягом розвитку менеджменту склалась обґрунтована система теорії мотивації, яка є основою розробки прикладних механізмів мотивування працівників. Класифікація теорій мотивації з виділенням груп змістовних та прецесійних теорій подана на рис.1.2.

Рисунок 1.2 -  Класифікація теорій мотивації

Видатний український вчений Туган-Барановський виділив п'ять груп потреб: 1) фізіологічні; 2) статеві; 3) симптоматичні інстинкти та потреби; 4) альтруїстичні; 5) потреби практичного характеру.

Туган-Барановський вважав, що мотиви й інтереси негосподарського роду мали особливо великий вплив на розвиток господарства, оскільки всупереч Енгельсу люди часто віддавали перевагу корисному.

Туган-Барановський особливого значення надавав раціональним почуттям, приналежності до народностей, моральним і релігійним поглядам. Він відштовхувався від Канта та Фіхте і зазначав значущість духовності в розвитку економіки.

За теорією Маслоу виділяють такі групи потреб:

  1.  Потреби в їжі, воді, одязі, помешканні тощо.
  2.  Потреби у захисті від фізичної та психологічної небезпеки.
  3.  Потреби відчувати причетність до подій.
  4.  Потреби поваги з боку оточення (начальників, підлеглих), при
    знання, самоповаги.
  5.  Потреби в реалізації своїх можливостей.

Теорія базується на біхевіористичній доктрині, тобто на вивченні поведінки людей на відміну від вивчення свідомості, мислення. Згідно з підходами Маслоу, перші дві групи потреб називають первинними (вимагають першочергового забезпечення), а останні три — вторинними. Людина насамперед задовольняє перші дві групи потреб, що слід застосовувати у менеджменті. Доцільно також враховувати національні особливості, рівень культури, освіти, правове забезпечення рівності.

У теорії Мак-Клепланда йдеться про те, що треба враховувати три потреби:

влади;

успіху;

причетності.

Згідно з двофакторною теорією Герцберга всі фактори поділяються на гігієнічні та мотиваційні

Гігієнічні фактори пов'язані із середовищем, яке оточує працівника, а мотиваційні — зі змістом самої роботи.

Прикладне значення теорії Герцберга базується на тезі про те, що праця, яка приносить задоволення, сприяє забезпеченню психологічного здоров'я людини. Трудові успіхи, визнання заслуг, міра відповідальності, службове та професійне зростання посилюють позитивні мотиви поведінки людини в процесі праці, оскільки ці фактори підвищують задоволеність роботою.

Наведемо коротку характеристику процесійннх теорій.

Теорія очікувань базується на очікуванні появи якоїсь події. Наприклад, після закінчення інституту випускник очікує скерування на роботу. Виділяють такі очікування:

щодо «затрат—результатів» (робітник економить матеріал і очікує
підвищення розряду);

щодо «результатів—винагород» (працівник чекає винагороду);

щодо цінності заохочення або винагороди.

Згідно з теорією справедливості працівники суб'єктивно порівнюють свої винагороди із затраченими зусиллями та з винагородами інших працівників, які виконують аналогічну роботу. Доки працівники не будуть вважати винагороди справедливими, їхня віддача в роботі буде низькою.

Комплексна теорії Портера—Лоуренса базується на моделі, яка показана на рис.1.3. Модель враховує цінність винагород, зв'язки «зусилля—винагорода», здібності, характер, роль працівника.

Рисунок 1.3 -  Схематична модель теорії Портера—Лоуренса

Розглянуті теорії мотивації можуть застосовуватися при побудові будь-яких прикладних мотиваційних систем. Тут слід ураховувати те, що використання тих чи інших теорій або їхніх елементів визначається станом внутрішнього і зовнішнього середовища організації, особливостями груп працівників, рівнем підготовки робочої сили тощо. Це стосується проблем фінансування, кредитування, соціального захисту, ціноутворення, адміністрування та ін. Так, у процесі матеріального стимулювання доцільно враховувати всі змістовні та процесійні теорії. Однак для різних категорій працівників перевага буде віддаватися тим теоріям чи їх окремим елементам, які зможуть найбільше задовольнити потреби та забезпечити вагомі винагороди [28].

Однією з найважливіших форм мотивації в організаціях є матеріальне стимулювання праці, яке являє собою процес формування і використання систем матеріальних стимулів праці та розподілу заробітної плати відповідно до дії закону розподілу за кількістю і якістю праці (рис.1.4).

Система матеріальних стимулів праці складається з різноманітних спонукальних мотивів, які доповнюють один одного і пов'язані єдиним процесом створення матеріальної зацікавленості у здійсненні трудової діяльності.

Рисунок 1.4 – Зміст матеріального стимулювання праці

Формування передбачає здійснення трьох етапів: встановлення цілей, ресурсного забезпечення і побудови систем матеріальних стимулів праці. Використання полягає у впровадженні системи матеріальних стимулів праці та управлінні нею.

Розподіл заробітної плати включає оцінку кількості то якості затраченої праці, здійснення на її основі матеріального заохочення і матеріальних санкцій. Умови і порядок стимулювання, встановлені в процесі формування і використання систем матеріальних стимулів праці, передбачають види, характер і розміри матеріального заохочення та матеріальних санкцій. У процесі формування і використання систем матеріальних стимулів закладаються необхідні спонукальні мотиви трудової діяльності, здійснюється орієнтація працівників на конкретні поточні та кінцеві результати, створюється матеріальна зацікавленість в удосконаленні виробництва, прискоренні науково-технічного прогресу, зменшенні витрат, реалізуються колективні й особисті економічні інтереси працівників, забезпечується перспектива підвищення матеріального стану.

Розв'язання проблем матеріального стимулювання праці потребує пошуку і дослідження факторів, які визначають системи матеріальних стимулів. Під даними факторами розуміють рушійні сили, які забезпечують формування і використання всієї сукупності спонукальних мотивів з мстою задоволення колективних та особистих економічних інтересів працівників. Вивчення й аналіз розвитку матеріального стимулювання праці свідчать, що за характером дії на колективи працівників та окремих виконавців можна виділити три групи факторів: соціально-психологічні, економічні й організаційні (рис.1.5).

Рисунок 1.5 – Класифікація факторів, які визначають системи матеріальних стимулів

На основі розробленої класифікації факторів і з урахуванням особливостей сучасного етапу розвитку виробництва запропонований і зумовлений такий склад принципів матеріального стимулювання праці:

 забезпечення зростання заробітної плати в міру підвищення
ефективності виробничо-господарської діяльності;

 диференціація заробітної плати за групами працівників, умовами
праці, трудовими досягненнями, регіонами країни тощо.

забезпечення можливості підвищенні; заробітної плати за виконання
престижних робіт, тобто найбільш відповідальних, важливих і
потрібних трудових процесів у народному господарстві, галузі, на
підприємстві, в цеху тощо у відповідний період часу;

 забезпечення перспективи зростання заробітної плати протягом
усієї трудової діяльності на кожному робочому місці;

 матеріальне стягнення;

забезпечення випереджаючих темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами підвищення заробітної плати;

 оптимальне поєднання централізації: та самостійності підприємств у матеріальному стимулюванні праці.

Однією з основних цілей систем матеріальних стимулів праці є забезпечення співвідношення заробітної плати працівників з кількістю і якістю праці. Вирішення даної задачі потребує виділення групи працівників підприємства за рівнями оплати праці. Спочатку визначають базову групу працівників, трудові процеси яких найбільшою мірою відбивають основні поточні та перспективні задачі, а пізніше формують склад решти груп працівників. Співвідношення у середній заробітній платі даної групи працівників і базової буде виражати рівень стимулювання.

Другим напрямом визначення цілей систем матеріальних стимулів праці є вибір структури заробітної плати, який доцільно здійснювати на основі класифікації факторів, що зумовлюють трудовий внесок працівників. Усі фактори розділено на дві групи. До першої увійшли фактори, які визначають трудовий внесок у досягнення поточних результатів, а до другої — кінцевих.

Поточні результати виробничо-господарської діяльності визначаються постійними і змінними факторами. До постійних факторів належать ті, які формуються у процесі навчання, підвищення кваліфікації, виробничо-господарської діяльності, освоєння передових прийомів і методів праці, участі в роботі громадських організацій (освіта, загальний стаж роботи за даною професією або функцією, досвід, практичні навики, теоретичні, спеціальні і професійні знання, стиль роботи тощо).

Змінними факторами є ті, які діють обмежений час (акуратність, ініціативність, фізичні й розумові зусилля, відповідальність за обладнання, безпека підлеглих або колег, трудова сумлінність, умови праці, взаємодопомога у виконанні трудового процесу, освоєння суміжних професій і функцій, трудовий ентузіазм).

Друга група може бути поділена на фактори трудового внеску в досягнення кінцевого результату виробничо-господарської діяльності за кількістю і якістю. При цьому доцільно виходити з передумови, що кінцевий результат являє собою об'єкти (вироби, конструкції, технологічні процеси тощо) для використання у виробничих процесах або споживанні (особистому, колективному, суспільному), тобто засоби виробництва або предмети споживання. Кінцевий результат має кількісні та якісні характеристики, які виражаються технічними, економічними, соціальними та іншими: показниками. Між двома групами факторів, які визначають трудовий внесок у поточні та кінцеві результати,  існує діалектичний взаємозв'язок.

Тільки при високому рівні досягнуті їх поточних результатів буде забезпечений достатньо високий рівень кінцевих результатів. Іншими словами, для отримання високоякісної продукції в необхідній кількості потрібно створити всі умови для підвищення кваліфікації, знань, умінь працівників, їхньої старанності, сумлінності, трудового ентузіазму, розвитку творчих здібностей, навиків, активності тощо. Разом з тим кінцеві результати не є простою арифметичною сумою поточних. Таким чином, існує об'єктивна необхідність стимулювання факторів, які визначають трудовий внесок у досягнення як поточних, так і кінцевих результатів.

Відповідно до наведеної класифікації факторів структура заробітної плати може бути подана так:

З = З1+ З2 = З11 + З12 + З21 + З22 ,

де 3 — частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення поточних результатів;

32 — частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення кінцевих результатів;

З11 — частина заробітної плати, яка стимулює постійні фактори трудового внеску;

З12 — частина заробітної плати, яка стимулює змінні фактори трудового внеску;

321 — частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення кінцевих результатів за кількістю;

322 — частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення кінцевих результатів за якістю.

Кожен працівник повинен мати тверду гарантію отримання заробітної плати визначеного розміру відповідно до освіти, кваліфікації, знань, досвіду і та ін., тобто за постійні фактори трудового внеску 311 . Структура заробітної плати може бути такою: З11= 40—60%, 312=10—20%, 321=10— 20%, З22=15—25%. При виборі конкретних значень на даному підприємстві необхідно враховувати властивості виробів, які випускаються, організаційно-технічний рівень, конкурентоспроможність, призначення продукції, що виготовляється, склад робочої сили, а також результати аналізу статистичних матеріалів за використанням систем матеріальних стимулів праці за попередні періоди.

Ресурсне забезпечення систем матеріальних стимулів праці передбачає виділяти такі рівні формування джерел матеріального стимулювання: 1) рівень підприємства; 2) рівень цехів; 3) рівень функціональних служб (відділів, лабораторій, бюро тощо); 4) рівень виробничих дільниць і бригад.

В основу ресурсного забезпечення систем матеріальних стимулів праці доцільно покласти таку залежність:

 (1.2)

де  Фк — фонд оплати праці;

Іа — індекс продуктивності праці;

Кв — коефіцієнт випередження темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої заробітної плати;

Фб базовий фонд оплати праці (за попередній період).

Розмір Кв визначають на основі планованих індексів заробітної плати і продуктивності праці (наприклад, виходячи зі стратегічного плану організації).

При побудові систем матеріальних стимулів праці облік факторів, які відображають трудовий внесок у досягнення поточних результатів, повинен здійснюватися через тарифну систему. З урахуванням постійних факторів трудового внеску робітникам доцільно встановлювати тарифні розряди, а ІТП і службовцям — кваліфікаційні категорії. При визначенні кількості розрядів і категорій потрібно виходити з необхідності забезпечення перспективи зростання заробітної плати працівників протягом усієї трудової діяльності, виділення найбільш престижних робіт, посилення диференціації заробітної плати залежно від кваліфікації, знань, стажу, досвіду тощо.

Трудова діяльність робітників здійснюється протягом 35—42 років. Соціально-економічні дослідження свідчать, що новий якісний рівень у розвитку постійних факторів трудового внеску набувається робітниками через 3—5 років. Звідси випливає, що оптимальною кількістю розрядів у тарифній сітці робітників буде 10.

Трудова діяльність ІТП та службовців продовжується протягом 32—40 років. Найбільш плідними щодо накопичення постійних факторів трудового внеску є перші 18—22 роки. Через кожні 1,5— З роки інженерний працівник помітно підвищує кваліфікацію, набуває нових знань тощо, що повинно знайти відображення у підвищенні кваліфікаційної категорії. У завершальний період трудової діяльності (останні 14—18 років) нові якості працівника будуть формуватися у середньому через 3—5 років. Тому кількість категорій для оцінки постійних факторів трудового внеску ІТП та службовців може становити 15.

Зауважимо, що в чинній українській тарифній системі існує 29 розрядів для всіх працівників. Для спеціалістів і технічних виконавців категорія буде відображати їх кваліфікацію і посаду (наприклад, інженер-конструктор 8 категорії), а для керівників, що займають певну посаду, вона буде служити мірою кваліфікації (наприклад, начальник конструкторського відділу, категорія 9). У першому випадку категорія визначає розмір посадового окладу, у другому — провідний фактор при визначенні окладу за відповідною керівною посадою.

За виконання функцій керівника працівникові доцільно давати спеціальну надбавку. Перші чотири категорії можна присвоювати технікам та технічним виконавцям, 5 і 6 категорії — випускникам вузів.

Можна використовувати такі діапазони тарифної сітки, тобто співвідношення між заробітною платою останнього та першого розряду-категорії, що розробляється: для робітників — 1:5, для ІТП — 1:7, для всіх працівників — 1:10. У разі абсолютного зростання тарифних ставок (окладів) доцільно враховувати необхідність забезпечення більшого розриву між розрядами і категоріями у найбільш активні роки трудової діяльності працівника.

Для відображення в тарифній системі факторів трудового внеску доцільно в межах кожного розряду (категорії) запровадити сходинки трудової активності. За результатами соціологічних досліджень виявлено, що відчутне збільшення заробітної плати працівника досягається тоді, коли заробіток підвищується на 3—5% тарифу. Виходячи з оптимальної структури середньої заробітної плати, можна припустити, що розмір доплат не буде перевищувати 60% тарифу (при його середньому значенні близько 30%). Відповідно кількість ступенів трудової активності, за якою будуть установлюватися доплати (надбавки), становитиме близько 12.

Для стимулювання трудового внеску в досягнення кінцевих результатів потрібно використовувати преміювання. Із загальної суми коштів на преміювання кожна служба або підрозділ може здійснювати поточне преміювання всіх працівників (за підсумками місяця або кварталу) та одночасне (разове) преміювання обмеженої кількості працівників за особливий внесок у досягнення кінцевих результатів.

Конкретні матеріальні стимули формуються в процесі застосування форм та систем заробітної плати. Можна виділити чотири форми оплати праці:

відрядну;

почасову,

комбіновану (почасово-відрядну);

комісійну.

При відрядній формі розмір заробітної плати визначають за кількістю виготовленої продукції. Основою розрахунків є розцінка, тобто заробітна плата за одиницю виготовленої продукції. Відрядна форма оплати праці добре стимулює зростання обсягів виробництв; (продуктивність праці), але не зацікавлює працівників у виготовленні якісної продукції. Застосовується за наявності корм часу чи виробітку, необхідності та можливості збільшення продуктивності праці. Відрядна форма оплати праці має такі системи:

просту відрядну (відрядний заробіток формується як добуток
розцінки на кількість виготовлених виробів);

відрядно-преміальну (відрядний заробіток збільшується на розмір
премії, яку встановлюють за досягнення певних показників);

відрядно-прогресивну (при досягненні певного рівня виконання
завдання праця може оплачуватися за підвищеними розцінками);

непряму відрядну (заробіток допоміжних робітників-ремонтників,
наладчиків тощо; залежить від виробітку основних робітників, яких
вони обслуговують);

акордну відрядну(за конкретний обсяг робіт створений фонд оплати
праці, а також установлені терміни виконання, розмір додаткової премії,
показники якості тощо);

бригадну (колективну) відрядну (колективний фонд оплати праці
заробляють спільно всі члени колективу, а потім він підлягає
розподілу між ними з урахуванням певних умов).

Почасова форма оплати праці ставить з залежність розмір заробітної плати від кількості відпрацьованого часу. Вона більшою мірою спрямована на стимулювання якісної роботи, але практично не зацікавлює працівників у збільшенні обсягів виробництва. Використовується у випадках, коли важко встановити норми часу чи виробітку, а також коли немає необхідності або можливості нарощувати обсяги виробництва. До систем почасової форми можна віднести:

просту почасову (почасовий заробіток повністю залежить від
кількості відпрацьованого часу);

почасово-преміальну (до почасового заробітку додають премію
за виконання певних показників);

бригадну (колективну) почасову (колективний фонд оплати праці
заробляється членами бригади спільно і залежить від кількості відпрацьованого часу, певних показників преміювання, а потім з допомогою
конкретного методу розподіляється між працівниками).

Комбінована (почасово-підрядна) форма оплати праці базується на тому, що заробіток працівника складається з трьох частин:

почасової (включає тарифну оплату, доплати, надбавки);

відрядної (формується як доплата за виконання нормованих завдань);

преміальної (складається з премій за виконання певних показників).

Характерною особливістю комбінованої форми є те, що вона органічно поєднує переваги відрядної і почасової форм оплати праці, а також усуває їх можливі недоліки.

1.3 Застосування новітніх технологій – перспективний  напрямок підвищення продуктивності праці

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.

Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:

Методом прямого рахунку;

Пофакторним методом;

Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:

,

де  Qпл. – запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Чпл. – планова чисельність промислово-виробничого персоналу

Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.

Відповідно фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:

І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.

Усі техніко-економічні фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) підвищення технічного рівня виробництва;

2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

3) удосконалення управління організації виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва продукції;

5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Підвищення  технічного рівня виробництва.

Економія робочої сили під впливом цього фактору обчислюється так:

,

де  t1 і t2 – трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ;

Nпл. – плановий обсяг випуску продукції;

Фд. – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році;

Квн. – коефіцієнт виконання норми;

Кч. -  коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому  році на 12.

Структурні зрушення у виробництві.

Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою:

, (1.5)

де  Тб. і Тпл. – відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;

Qпл. - обсяг випуску продукції по плану.

Економія чисельності працюючих за рахунок  вдосконалення управління виробництвом визначається:

, (1.6)

де  ∑ЧСб. – сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол.

∑ЧСнорм. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол.

Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити:

        (1.7)

де  Дб. і Дпл. – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;

Чпвп – вихідна чисельність ПВП, скорегована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол..

Проб. – питома вага робітника в базовій чисельності ПВП, %.

Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою:

, (1.8)

де  Чб.ум - пост. – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники),чол.;

Q – приріст обсягу виробництва, %

∆Чум-пост – приріст чисельність умовно-постійного персоналу,%.

Галузеві фактори. Відносна економія робочої сили по даній групі факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою:

, (1.9)

де  tб. і tпл. –трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-годю;

Nпл. – плановий обсяг виробництва, натур. один;

Фпл. – плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

Введення в дію і освоєння нових об'єктів. Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.

ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:

, (1.10)

де Ко – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %

ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період(Чвих.) загальної величини їх зменшення (Езаг).

ІV.Розрахунок приросту продуктивності праці (∆Пп.пл.) в плановому періоді:

(1.11)

Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

(1.12)

де Пп. можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому періоді, %

∆Тпрогр. – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді:

(1.13)

де  Ероб.часу – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;

Тпрогр.б. - трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:

(1.14)

де Qпп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

Ч – приріст чисельності, %;

Q – приріст обсягу виробництва, %

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.

Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

• необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

• в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

• за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:

, (1.15)

де   Еі –– економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;

Чп — умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований  обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;

Езаг. — економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб; 

На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працюючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисельності по цехах різнитиметься:

                                        Ечп = Чбаз.+ Коб. + Чп, (1.16)

де Ечп. — відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу;

Чбаз. — чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб;

Коб.  —  коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у плановому періоді;

Чп — умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.

Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровадження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів

Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами:

удосконалення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу);

збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку;

зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки;

впровадження прогресивних форм організації праці;

зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку.

Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів продукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу.

Даний метод планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці.

У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу.

Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологічної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.

Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:

• нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;

• зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних заходів;

• чисельність працівників за категоріями;

• баланс робочого часу працівників у базисному і плановому періодах.

Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих.

, (1.17)

де     Іпг — індекс годинної продуктивності праці;

Ттехнол.  трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, розрахована за фактичними затратами праці;

Тз — зниження затрат праці від упровадження організаційно-технічних заходів.

Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід урахувати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів одного середньооблікового працівника в плановому і базисному періодах.

Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визначається за формулою:

                                          Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн, (1.18)

де  Іпр — індекс річної продуктивності праці;

Ізмф — індекс використання змінного фонду робочого часу;

Іяв.дн. — індекс зміни явочних днів за у середньооб. працівника.

При цьому:

, (1.19)

де Фпл. і Фб –– відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником у плановому і базовому періодах, год.;

Щоб розрахувати денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продуктивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продуктивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розрахована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників.

У короткостроковому періоді для збільшення виробництва можливо змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими. Ця особливість зумовлює відмінність виробничої функції і короткострокових витрат. Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі. Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.

Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва, збільшуючи лише кількість праці, яка є  єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу. Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорівнює нулю. В міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення, а далі, з наймом наступних робітників, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво.

Для аналізу ефективності використання ресурсів враховують таку властивість показників: якщо гранична продуктивність вища за середню, то нарощування змінного фактора супроводжується зростанням продуктивності, а якщо гранична продуктивність нижча за середню, то зі збільшенням змінного фактора середня продуктивність спадає.

Якщо врахувати динаміку всіх показників продуктивності за умови нарощування використання змінного фактора, то можна виділити чотири стадії розвитку виробництва:

  •  на першій стадії всі показники зростають;
  •  на другій стадії гранична продуктивність і додатковий продукт починають зменшуватись;
  •  на третій стадії зростає лише сукупний продукт;
  •  на четвертій – зменшуються всі показники.

Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто у короткостроковому періоді. Спадна продуктивність змінного фактора визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.

Розділ 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АТ «ЖИТЛОБУД - 2»

2.1 Історія виникнення підприємства та його сучасне становище

АТ «Житлобуд-2» було засновано у відповідності з законом України “Про господарські товариства”. Підприємство «Житлобуд-2» з 1993р є закритим акціонерним товариством. АТ «Житлобуд-2» є юридичною особою. Має власне майно, самостійний баланс, розрахункові рахунки в банках, штамп зі своєю назвою, товарний знак.

Облік та звітність АТ «Житлобуд-2», його дочірніх підприємств, філій ведеться у відповідності до діючого законодавства. Форма власності: приватна; ідентифікаційний код: 01270351; юридична адреса: Україна, 61145, м.Харків, вул. Космічна, 12; тел/факс: (057) 715-42-58; орган реєстрації: Дзержинський райвиконком м.Харкова; дата реєстрації: 02.12.1993р., рішення № 431/7.

Головними напрямками діяльності є: будівельні, будівельно-монтажні, ремонтні, пуско-наладжувальні роботи; виробництво продукції виробничо-технічного призначення, в тому числі будівельних матеріалів, а також товарів народного користування; здійснення операцій з нерухомістю, в тому числі оцінка, купівля, продаж споруд; виконання внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів та пасажирів; надання послуг населенню; будівництво баз відпочинку. 

АТ «Житлобуд-2» було засновано в грудні 1993 року на базі приватизованого майна орендного підприємства «Житлобуд-2», історія заснування якого починається з 1943 року, коли було організовано Харківське окружне воєнне будівельне управління (ХОВСУ), на базі якого був заснований трест «Житлобуд-2». За 60 років своєї діяльності АТ «Житлобуд-2» виконало об’єми робіт більш ніж на мільярд доларів США. Збудовано більше 3,5 мільйонів квадратних метрів житла, сотні об’єктів охорони здоров’я, народної освіти. Підприємство приймало участь в будівництві унікальних об’єктів та пам’ятників архітектури м. Харкова, отримало першу премію Кабінета Міністрів України.

АТ "Житлобуд - 2" тісно співробітничає з рядом агентств нерухомості м. Харкова, які надають дані про цінову ситуацію на первинному та вторинному ринку нерухомості, про наявність пропозицій із продажу житла з аналогічними споживчими характеристиками.

АТ "Житлобуд-2" першим у місті освоїло передову технологію будівництва будинків і споруджень у монолітному безригельному каркасі. Дана технологія дозволяє одержати високі техніко-економічні та експлуатаційні показники, забезпечує можливість будівництва будинків будь-якої архітектурної форми, сприяє рішенню проблем енергозбереження, щільності забудови та раціонального використання земельних ділянок. Також фахівцями підприємства були об'єднані позитивні моменти збірної та монолітної технологій в одну - збірно-монолітну. Технологія зведення будинків у збірно-монолітному каркасі дозволяє помітно знизити строки та вартість будівництва.

У номенклатурі продукції підприємства найбільш питому вагу займає будівництво житла високого рівня, що відповідає міжнародним стандартам - елітного та підвищеної комфортності.

Особливостями будинків і придомовоі території є:

  1.  монолітний залізобетонний каркас, що забезпечує довговічність будинку та можливість вільного планування квартир, що надають власникам можливість проектувати життєвий простір по своєму бажанню та смаку;
  2.  підземний паркинг, розрахований під великогабаритні автомобілі, обладнаний системою, що самодіагностується, пожежогасіння, автоматичними воротами, системою примусової вентиляції. Вхід у паркинг безпосередньо з будинку;
  3.  безпека забезпечена цілодобовою охороною із системою відеоспостереження за територією комплексу, домофонами;
  4.  сучасне ліфтове устаткування фірми «OTIS»;
  5.  дахова котельня для автономного гарячого водопостачання та опалення, системи опалення та водопостачання з мідних труб, алюмінієві нагрівальні прилади німецької фірми «Kermi»;
  6.  вікна із клеяного євробрусу із двокамерним склопакетом і німецькою фурнітурою для елітних будинків;
  7.  високоякісні матеріали та конструкції, застосовані в будівництві будинків;
  8.  теплі стіни, еквівалентні цегельним товщиною 1,25м;
  9.  стелі на рівні 3,15 м від підлоги.

Відмінностями будинків підвищеної комфортності від елітних будинків є наступні:

  1.  паркинг із обмеженою кількістю місць;
  2.  відсутність системи відеоспостереження, домофонів;
  3.  центральне опалення, система опалення та водопостачання зі сталевих труб, конвектори типу «Акорд»;
  4.  вікна з металопластику;
  5.  стелі на рівні 2,8 м від підлоги.

Фінансування будівництва здійснюється, в основному, за рахунок залучення інвестиційних коштів фізичних та юридичних осіб і лише незначну частину становлять державні бюджетні асигнування.

Структура собівартості будівництва виглядає так: підготовка території будівництва 1 – 2%, проектні та дослідницькі роботи 1 – 2%, будівництво житлового будинку 75 – 85%, що містить у собі: матеріали 47 – 50%, експлуатація машин і механізмів 15 – 22%, зарплата будівельників і монтажників 15 – 25%, загальновиробничі витрати 3 – 5%, адміністративні витрати 3 – 5%; об'єкти енергетичного господарства 2 – 5 %, об'єкти транспортного господарства та зв'язку 1 - 3%, зовнішні мережі та споруди водопостачання, каналізації, тепло- і газопостачання 1 - 3%, благоустрій та озеленення території 1 - 3%, тимчасові будівлі та споруди 1 - 3%, додаткові витрати при виконанні робіт у літній і зимовий період 1 - 2%, утримання служби замовника та авторський нагляд 4 - 7%, адміністративні витрати 3 - 5%, інші витрати 1 - 2%.

Основними споживачами є фізичні і юридичні особи, що є пайовиками при будівництві житлових будинків. Співробітництво з постачальниками залежить від ринкової ситуації в м. Харкові.

АТ "Житлобуд - 2" проводить власні маркетингові дослідження, вивчає попит та пропозиція на житло, що компанія будує або збирається будувати в даному регіоні забудови, збирає та вивчає інформацію про ціни на аналогічне житло, пропоноване конкуруючими фірмами. Потім, на підставі отриманої інформації, установлюється ціновий діапазон житла, пропонованого для інвестування.

Аналіз положення фірми на ринку визначається за допомогою SWOT - аналізу (таблиця 2.1). SWOT – аналіз діяльності підприємства – це аналіз сильних та слабких сторін, загроз і можливостей. На основі аналіза визначаються стратегічні альтернативи розвитку діяльності підприємства та стратегічні проблеми, які необхідно вирішити в першу чергу. Сильні та слабкі сторони відносяться до внутрішньої середи організації, а загрози та можливості виходять із внутрішньої середи [32].

Таблиця 2.1 - SWOT – аналіз положення АТ «Житлобуд-2» на ринку

 Сильні сторони

Можливості

  1.  Використання передових технологій;
  2.  Наявність великого досвіду роботи на ринку будівництва;
  3.  Гарні враження у покупців;
  4.  Ефективні методи управління;
  5.  Стійкий попит на продукцію.
  1.  Завоювання додаткової ніші в ринковому сегменті;
  2.  Використання західного високопродуктивного устаткування;
  3.  Збільшення частки ринку за рахунок більш низьких витрат виробництва;
  4.  Поява нових технологій;
  5.  Розробка якісного обслуговування будинків після їх здачі в експлуатацію.

Слабкі сторони

Загрози

  1.  Слабка наявність чіткої програми реклами та просування будівельних послуг;
  2.  Застаріле встаткування;
  3.  Недолік вільних фінансових коштів для розвитку виробництва.
  1.  Нестабільність чинного законодавства;
  2.  Поява нових конкурентів, які використовують цю технологію;
  3.  Нестабільність макрополітики уряду України.

У відповідності з головними напрямками діяльності розроблена організаційна структура АТ «Житлобуд-2» показана на рисунку 2.1.



2.2 Характеристика економічного стану будівельної галузі та підприємства

Підприємство приймало участь в будівництві готелей: “Мір”, Київ”; ККЗ “Україна”; лікарні невідкладної швидкої допомоги та інституту невідкладної хірургії; Харківського академічного театру опери та балету та інших об’єктів. АТ «Житлобуд-2» є одним із найбільших будівельних підприємств міста Харкова.

АТ «Житлобуд-2» має в майні основні фонди, які оцінюються на загальну суму, близьку до 2,5 млн. Доларів США, в тому числі:

  1.  виробнича база площею 46,2 тис. метрів квадратних з під’їзними та залізничними коліями, складськими та виробничими спорудами.
  2.  приватний парк автомобілів, будівельних машин та механізмів в кількості 60 одиниць.

Мається розвинуте виробництво товарних бетонів, арматурне виробництво 2000 т. Арматури в рік.

Загальна чисельність персоналу нараховує 993 особи.

За останні три роки АТ «Житлобуд-2» засвоїло нову технологію та побудувало і здало в експлуатацію 7 жилих будинків загальною площею 33535 метрів квадратних.

АТ «Житлобуд-2» першим у місті освоїло технологію будівництва споруд в монолітному каркасі. Дана технологія дозволяє отримати високі техніко-економічні і експлуатаційні показники, забезпечує можливість будівництва споруд будь-якої архітектурної форми, сприяє рішенню проблем енергопостачання, та раціонального використання земельних ділянок. Технологія будівництва будинків в збірно-монолітному каркасі дозволяє знизити строки та вартість будівництва. У лютому 2004 року «Житлобуд-2» отримало патент на цю технологію. У номенклатурі продукції підприємства найбільший долю займає будівництво житла високого рівня, відповідно до міжнародних стандартів-елітного та комфортного.

Фінансування будівництва здійснюється в основному за рахунок залучення інвестиційних коштів фізичних та юридичних осіб, і тільки незначну частину мають державні бюджетні асигнування.

Якість будівельних робіт відмічено почесними грамотами Кабінету Міністрів України і Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політиці України, Знаком “Вища проба” Асоціації ділових кругів України.

Таблиця 2.2 – Порівняльна характеристика

Найменування

2005 рік

Питома вага, %

2006 рік

Питома вага, %

2007 рік

Питома вага, %

1

2

3

4

5

6

7

Україна

25462,30

100,00

38030,80

100,00

53675,7

100

Харківська область

1354,10

5,32

1686,12

4,43

3203,63

5,97

АТ „Житлобуд-2”

33,65

0,13

51,86

0,14

54,13

0,10

Питома вага в обсягах Харківської області

2,5

3,08

1,69

Обсяг виробництва продукції АТ „Житлобуд – 2” збільшується інтенсивніше, ніж обсяги будівництва підприємства по Харківській області та по Україні. Тому питома вага АТ „Житлобуд – 2” за 2005-2007 роки в обсягу будівництва підприємства Харківської області зросла з 2,5% до 3,08% у 2006 році, а у 2007 році зменшилась до 1,69%. По Україні у 2006 році зменшується з 5,32% до 4,43%, у 2007 році зростає до 5,97%.

При будівництві багатоповерхових будинків, перевага останнім часом віддається будинкам з безригельним каркасом, що виконується у монолітному залізобетоні.

Цей вид будівництва широко розповсюджений у всіх західноєвропейських, південно-східних країнах, Америці, а із середини 90х років знаходить все більше застосування в східно-європейських державах (Прибалтиці, Росії та Україні).

Основними несучими конструкціями в цих будинках є вертикальні колони та стіни, а також плоскі залізобетонні перекриття. Просторова жорсткість у будинках до 16 поверхів забезпечується, як правило, у зв’язковій схемі (вертикальні навантаження сприймаються колонами, а горизонтальні – вертикальними стінами), для більш високих будинків – по рамно- зв’язковій.

Колони можуть виконуватися квадратного, круглого, прямокутного та багатокутного перетину. Відстань між колонами варіюється в широких межах (до дев’яти та більше метрів). Вертикальні стіни розташовуються звичайно в місцях сходових кліток і шахт ліфтів, а також на інших ділянках відповідно до розрахункової схеми та прийнятим архітектурно-планувальним рішенням.

2.3 Техніко-економічні показники діяльності АТ «Житлобуд-2»

Перш ніж проаналізувати техніко-економічні показники автор пропонує визначити особливості виробничого процесу діяльності підприємства АТ «Житлобуд-2». При будівництві багатоповерхових будинків, перевага останнім часом віддається будинкам з безригельним каркасом, що виконується у монолітному залізобетоні.

Основними перевагами безригельного способу будівництва є відносно проста технологія зведення цих будинків і багатофункціональний характер їх застосування.

Основними несучими конструкціями в цих будинках є вертикальні колони та стіни, а також плоскі залізобетонні перекриття. Просторова жорсткість у будинках до 16 поверхів забезпечується, як правило, у зв’язковій схемі (вертикальні навантаження сприймаються колонами, а горизонтальні – вертикальними стінами), для більш високих будинків – по рамно- зв’язковій.

При наявності інвентарної опалубки зведення багатоповерхових будинків не викликає технологічних складностей, не вимагає застосування кранів великої вантажопідйомності та має відносно низькі трудовитрати. Використання монолітних каркасних технологій будівництва дозволить компанії реалізувати конкурентні переваги у вигляді будівництва високоякісного житла.

АТ «Житлобуд-2» першим у Харкові освоїло передову технологію будівництва будинків і споруджень у монолітному безригельному каркасі. Дана технологія дозволяє одержати високі техніко-економічні та експлуатаційні показники, забезпечує можливість будівництва будинків будь-якої архітектурної форми, сприяє рішенню проблем енергозбереження, щільності забудови та раціонального використання земельних ділянок.

К основним техніко – економічним показникам відносяться:

1) загальний обсяг виробництва;

2) середньооблікова чисельність робітників;

3) фонд оплати праці;

4) середньомісячна заробітна плата 1-го робітника;

5) введення житла в експлуатацію;

6) доходи;

7) собівартість;

8) прибуток;

9) рентабельність.

Усі техніко-економічні показники діяльності АТ «Житлобуд-2» представлені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Основні техніко-економічні показники діяльності АТ «Житлобуд-2»

Показники

   Од.

виміру

 2005 рік

2006 рік

2007 рік

                 1

    2

3

      4

    5

1. Загальний обсяг виробництва (по договорам)

тис. грн.

33646,5

51861,3

63125,8

2. Середньорічна вартість ОФ

тис. грн.

12825,3

17462,15

23593,1

3. Знос

тис. грн.

4093,04

5122,9

   7344

4. Середньооблікова чисельність

чол.

610

650

   723

5. Фонд оплати праці працівників

тис. грн.

9371,8

11807,7

17623,3

6. Введення житла в експлуатацію

   м2

    8298

 10378

  16425

7. Доход без ПДВ

тис. грн.

37770,5

56619,3

64879,0

8. Собівартість реалізованої продукції

тис. грн.

32559,4

39543,2

44269,6

9. Прибуток

тис. грн.

50803,5

69190,3

80229,9

10. Коефіцієнт рентабельності продукції

   0,05

  0,26

   0,24

Отже, з таблиці 2.4 видно, що загальний обсяг виробництва на АТ “Житлобуд-2” за розрахунковий період помітно збільшується з кожним роком. Середньорічна вартість ОФ в 2005 році складає 12825,3 тис. грн., в 2007 році у порівнянні з 2006 роком збільшилась на 6130,95 тис. грн. і становить 23593,1 тис. грн. Середньооблікова чисельність у 2006 році у порівнянні з 2005 роком збільшилась на 40 чоловік, а в 2007 році збільшилась ще на 73 чоловіка. Фонд оплати праці працівників збільшується з кожним роком і складає у 2005 році 9371,8 тис. грн., у 2006 році 11807,7 тис. грн., у 2007 році 17623,3 тис. грн. Собівартість реалізованої продукції у 2006 році зросла у порівнянні з 2005 роком на 6983,8 тис грн. і становить 39543,2 тис.грн., а у 2007 році зросла вже до 44269,6 тис. грн. Прибуток збільшується з 50803,5 тис. грн. у 2005 році до 69190,3 тис. грн. у 2006 році і 80229,9 тис. грн. у 2007 році. Докладніше аналіз цих показників надано у розділі “Аналіз господарської діяльності АТ «Житлобуд-2».

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО - ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АТ «ЖИТЛОБУД – 2»

3.1 Аналіз виконання виробничої програми

Аналіз діяльності підприємства завжди починають з аналізу виробничої програми, рівня виконання виробничого завдання як в натуральному, так і вартісному вираженні.

Виробнича програма підприємств — це завдання щодо кількості, асортименту і якості продукції (робіт, послуг), яку вони повинні виробити та реалізувати у звітному періоді, виходячи з попиту.

Задачею аналізу виробничої програми є оцінка впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на обсяг виробництва продукції, виявлення резервів та розроблення заходів щодо їх впровадження.

У таблиці 3.1 представлені показники виробничої програми діяльності АТ «Житлобуд-2» за 2005-2007 рр. у натуральному та вартісному вираженні.

Таблиця 3.1 - Показники виробничої програми АТ «Житлобуд-2» за

2005-2007 рр.

Показники

                    Роки

2005

2006

2007

1

2

3

4

Введено житла в експлуатацію, м2

8298

10378

16425

Загальний обсяг виробництва, тис. грн.

33646,5

51861,3

54125,8

Столярні вироби, тис. грн.

360,3

449

569,6


                                                                                    
Продовження таблиці 3.1

1

2

3

4

Виготовлення розчину бетону, тис. грн.

2361,7

2661

3689,7

Виробництво металевих конструкцій, тис. грн.

1402

1648

2563,9

Разом

37770,5

56619,3

60949

Із таблиці 3.1 можна зробити висновок, що у 2007 році порівняно з 2005 і 2006 роками спостерігається збільшення обсягу виробництва, також збільшилось виготовлення розчину бетону, виробництво металевих конструкцій, а також столярні вироби. Це можна побачити на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 - Показники виробничої програми АТ «Житлобуд-2»

за 2005-2007 рр.

При визначенні структури виробничої програми підприємства загальна сума питомої ваги завжди повинна дорівнювати 100%.

 Пв = Ові/ΣОві*100%, (3.1)

де Ові – обсяг виробництва за певними видами продукції, тис. грн.

Структура розрахована наступним чином:

Розрахунки структури виробничої програми АТ «Житлобуд-2» за 2007 рік:

Загальний обсяг виробництва = 54125,8/60949*100=88,81%;

Столярні вироби = 569,6/60949*100=0,93%;

Виготовлення розчину бетону = 3689,7/60949*100=6,05%;

Виробництво металевих конструкцій = 2563,9/60949*100=4,21%.

Таблиця 3.2 - Структура виробничої програми АТ «Житлобуд-2»

за 2005-2007рр.

Показники

2005 рік

2006 рік

2007 рік

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис.грн.

%

Загальний обсяг виробництва (по договорам), тис. грн.

33646,5

89,08

51861,3

91,6

54125,8

88,81

Столярні вироби, тис. грн

360,3

0,95

449

0,79

569,6

0,93


Продовження таблиці 3.2

1

2

3

4

5

6

7

Виготовлення розчину бетону, тис. грн.

2361,7

6,25

2661

4,7

3689,7

6,05

Виробництво металевих конструкцій, тис. грн.

1402

3,71

1648

2,91

2563,9

4,21

Разом

37770,5

100

56619,3

100

60949

100

Аналізуючи виконання виробничої програми АТ «Житлобуд-2» , можна зробити наступні висновки.

Загальний обсяг виробництва по договорам найменший у 2005 році, він дорівнює 33646,5 тис. грн., що на 18214,8 тис. грн. нижче ніж у 2006 році, у 2007 році він збільшився і складає 54125,8 тис. грн.

Структура виробничої програми за 2007 рік графічно представлена на рисунку 3.2.

Рисунок 3.2 - Структура виробничої програми АТ «Житлобуд-2» за 2007 р.

3.2 Аналіз ефективності використання основних фондів

Стан і використання основних фондів – один з найважливіших аспектів аналітичної роботи, оскільки саме вони є матеріальним втіленням науково-технічного прогресу – головного чинника підвищення ефективності виробництва.

Основні фонди – це засоби праці, виробничого і невиробничого призначення, які беруть участь у процесі виробництва протягом багатьох циклів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, і переносять свою вартість на вартість готової продукції частинами шляхом амортизаційних відрахувань. [27].

Для планування відтворення основних фондів, визначення розмірів амортизації, аналізу ефективності їх використання велике значення мають правильне врахування і вірогідна оцінка вартості основних фондів, облік основних фондів здійснюється у натуральній і вартісній формах [26].

Аналіз складу основних фондів за декілька років дозволяє оцінити зміни, які відбулися за певний період часу. В таблиці 3.3 надані показники середньорічної вартості основних фондів АТ «Житлобуд—2» за 2005 - 2007 рр.

Розрахунки структури основних фондів АТ «Житлобуд-2» за 2007 рік:

Будинки, споруди та передавальні пристрої:

11381,1/26665,3*100=42,68%;

Машини і обладнання = 6726,6/26665,3*100=25,23%;

Транспортні засоби = 5225,8/26665,3*100=27,10%;

Інструменти, прилади, інвентар = 368/26665,3*100=1,38%;

Тимчасові споруди = 963,8/26665,3*100=3,61%.

Таблиця 3.3 - Структура основних фондів АТ «Житлобуд —2»

за 2005 - 2007 рр.

Показники

2005 рік

2006 рік

2007 рік

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

1

2

3

4

5

6

7

Будинки та споруди та передавальні пристрої

7821,7

54,30

11380,6

55,46

11381,1

42,68


                                                                                                   
Продовження таблиці 3.3

1

2

3

4

5

6

7

Машини і обладнання

1922,6

13,35

3952,7

19,26

6726,6

25,23

Транспортні засоби

4203,5

29,18

4307,5

20,99

5225,8

27,10

Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

205,9

1,43

281,1

1,37

368

1,38

Тимчасові (нетитульні) споруди

249,8

1,73

598,9

2,92

963,8

3,61

Разом

14403,5

100

20520,8

100

26665,3

100

Як видно з таблиці 3.3 підприємство має на своєму балансі в основному будинки, споруди та передавальні пристрої, які складають в загальній кількості  основних фондів в 2005 році 54,30%, у 2006 році–55,46%, а у 2007 році–42,68%. Доля останніх основних фондів приблизно однакова.

Відобразимо динаміку основних фондів на рисунку 3.3

 

Рисунок 3.3 – Динаміка основних фондів АТ „Житлобуд —2"

за 2005-2007рр.

Велике значення має аналіз руху і технічного стану основних фондів. Для цього необхідно скласти таблицю 3.4, у який відбитий рух основних фондів.

Таблиця 3.4 - Наявність і рух основних фондів АТ «Житлобуд —2»

за 2005 - 2007 рр.

              Показник

2005

2006

2007

1

2

3

4

Вартість ОФ на початок року, тис. грн.

11247,1

14403,5

20520,8

Надійшло ОФ, тис. грн.

4847,6

7906,6

9145,0

Вибуло ОФ, тис. грн.

1691,2

1789,3

3000,5

Вартість ОФ на кінець року, тис. грн.

14403,5

20520,8

26665,3

Середньорічна вартість ОФ, тис. грн.

12825,3

17462,15

23593,1

Для більшої деталізації зобразимо на рисунку 3.4 зміну середньорічної вартості основних фондів.

Рисунок 3.4 – Динаміка середньорічної вартості основних фондів АТ «Житлобуд – 2» за 2005-2007 рр.

Розрахунок динаміки вартості основних фондів..

Показники динаміки за 2007 рік:

  1.  Абсолютний приріст:

а) ланцюговий

23593,1-17462,15=6130,95;

б) базисний

23593,1-12825,3=10767,8.

2. Темп росту:

а) ланцюговий

23593,1/17462,15*100=135,11;

б) базисний

23593,1/12825,3*100=183,96.

3. Темп приросту, %

а) ланцюговий

(23593,1-17462,15)/17462,15*100=35,11;

б) базисний

(23593,1-12825,3)/12825,3*100=83,96.

4.Абсолютне значення 1% приросту, тис. грн.

0,01*17462,15=174,62.

5. Середній рівень ряду, тис. грн.

(12825,3+17462,15+23593,1)/3=17960,18.

6. Середній темп росту, %

23593,1/12825,3*100=135,63.

7. Середній темп приросту, %

23593,1/12825,3*100-100=35,63.

Динаміка вартості основних засобів представлена в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 - Аналітичні показники динаміки вартості основних засобів АТ «Житлобуд – 2» за 2005-2007 рр.

Показники

Формула розрахунку

Роки

2005

2006

2007

Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.

-

12825,3

17462,15

23593,1

Показники динаміки

1. Абсолютний приріст

а) ланцюговий

-

4636,85

6130,95

б) базисний

-

4636,85

10767,8

2. Темп росту

а) ланцюговий

*100

-

136,15

135,11


                                                                                                 
Продовження таблиці 3.5

1

2

3

4

5

б) базисний

*100

-

136,15

183,96

3. Темп приросту, %

а) ланцюговий

*100

-

36,15

35,11

б) базисний

*100

-

36,15

83,96

4.Абсолютне значення 1% приросту, тис. грн.

-

128,25

174,62

5. Середній рівень ряду, тис. грн.

17960,18

6. Середній темп росту, %

135,63

7. Середній темп приросту, %

35,63

 

Після проведених розрахунків можна зробити висновок, середній темп росту за три роки склав 135,63%, а середній темп приросту за цей же період дорівнює – 35,63%. Середньорічна вартість основних засобів збільшується з кожним роком і складає за 2005-2007 роки 12825,3; 17462,15; 23593,1 тис. грн. відповідно.

При аналізі технічного стану і руху основних засобів необхідно оцінити розмір їх поповнення, дати характеристику технічного і морального стану основних засобів в результаті проведення заходів з модернізації та технічного переоснащення виробництва.

В процесі аналізу показники звітного року зіставляють з плановими даними попереднього року як в цілому за основними виробничими фондами, так і за структурними частинами.

Для характеристики технічного стану основних засобів використовують коефіцієнти придатності та зносу. Коефіцієнт зносу основних засобів показує частку перенесеної вартості фондів в їх первісній вартості:

Кзн = ∑Зн/Ф; (3.2)

де ∑Зн - сума зносу основних засобів;

Ф – первісна вартість основних засобів.

Отже маємо:

Кзн 2005 = 4093,0/14403,5 = 0,28 або 28%;

Кзн 2006 = 5122,9/20520,8 = 0,24 або 24%;

Кзн 2007 = 7344/26665,3= 0,28 або 28%.

Коефіцієнт придатності:

 кпридат = 1 – кзнос.  (3.3)

кпридат 2005 = 1-0,28 = 0,72;

кпридат 2006 = 1-0,24 = 0,76

кпридат 2007  =.1-0,28 = 0,72.

Для характеристики руху основних засобів використовують коефіцієнти оновлення, вибуття та приросту, які розраховуються як за промислово-виробничими фондами у цілому, так і за їх активною частиною.

; (3.4)

; (3.5)

. (3.6)

де Фвв – вартість основних фондів, введених у звітному періоді;

      Фв – вартість основних фондів, виведених у звітному році.

      Фпп, Фкп – вартість основних фондів на початок та кінець періоду, відповідно.

Отримали наступні результати:

Конов.2005 = 4847,6/14403,5=0,33;

Конов.2006 = 7906,6/20520,8=0,38;

Конов.2007 = 9145,0/26665,3=0,34.

Коефіцієнт вибуття має наступні значення:

Квиб.2005 = 1691,2/11247,1=0,15;

Квиб.2006 = 1789,3/14403,5=0,13;

Квиб.2007 = 3000,5/20520,8=0,15.

Коефіцієнт приросту буде таким:

Кприр.2005 = 4847,6-1691,2/14403,5=0,22;

Кприр.2006 = 7906,6-1789,3/20520,8=0,30;

Кприр.2007 = 9145,0-3000,5/26665,3=0,23.

Після проведених розрахунків, можна зробити висновок, що більша частина основних фондів зношена. Коефіцієнт зносу за 2005-2007 роки складає 28%, 24% та 28% відповідно. Коефіцієнт оновлення в 2005 році склав 0,33, в 2006 році збільшився до 0,38 та в 2007 зменшився до 0,34. Коефіцієнт вибуття зменшується у 2006 році і становить 0,13, у 2005 та у 2007 роках складає 0,15.

Фондовіддача (Фв) – співвідношення обсягу виробництва у вартісному вираженні та середньорічної вартості основних фондів підприємства. Фондовіддача показує, скільки одиниць виготовленої продукції у гривнях приходиться на одиницю основних засобів:

Фв = ВП/ОФ ср..р.; (3.7)

де ВП - обсяг виготовленої продукції за звітний період, грн.;

ОФ ср.р. – середньорічна вартість основних фондів, грн.

Розраховуємо фондовіддачу:

Фв 2005 = 33646,5/12825,3=1,92 грн./грн.;

Фв 2006 = 51861,3/17462,15=1,98 грн./грн.;

Фв 2007 = 54125,8/23593,1=2,29 грн./грн.

Фондомісткість (Фм) – показник зворотній до фондовіддачі, він розраховується як співвідношення середньорічної вартості основних фондів підприємства та обсягу виготовленої продукції, а також показує яка частина вартості основних засобів міститься у 1грн. виготовленої продукції.

Фм = 1/Фв. (3.8)

Фм 2005 = 1/1,92 = 0,52грн./грн.;

Фм 2006 = 1/1,98 = 0,50 грн./грн.;

Фм 2007 = 1/2,29 = 0,44 грн./грн.

Після проведених розрахунків, маємо, на 1 гривню товарної продукції приходиться у 2005 році 0,52 грн. вартості основних засобів, у 2006 році цей показник складає 0,50 грн., а у 2007 році він зменшився до 0,44 грн.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпечення підприємства основними виробничими фондами, є фондоозброєність та механоозброєнність праці.

Фондоозброєність та механоозброєнність праці, як правило, розраховується за двома вимірниками: одного робітника промислово - виробничого персоналу (ПВП); одного робітника.

Фондоозброєність праці розраховується за формулами:

- одного робітника ПВП:             ; (3.9)

- одного робітника:                   ; (3.10)

де  - середньорічна вартість основних фондів;

       ,- середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу та робочих, відповідно.

Отже, розрахуємо фондоозброєність одного робітника промислово виробничого персоналу:

ФВ2005 = 12825,3/488 = 26,28 тис. грн./чол.;

ФВ2006 = 17462,15/520 = 33,58 тис. грн./чол.;

ФВ2007 = 23593,1/579 = 40,75 тис. грн./чол.

Фондоозброєність одного робітника дорівнює:

ФВ′2005 = 12825,3/122 = 105,13 тис. грн./чол.;

ФВ′2006 = 17462,15/130 =134,32 тис. грн./чол.;

ФВ′2007 = 23593,1/144 = 163,84 тис. грн./чол.

Механоозброєнність праці характеризує озброєність праці активними основними фондами.

; (3.11)

 ;.  (3.12)

де  - середня вартість активної частини основних виробничих фондів.

Показник механоозброєнності праці активними фондами одного робітника ПВП дорівнює:

МО2005 = 5368,1/488 = 11,00 тис. грн./чол.;

МО2006 = 7436,65/520 = 14,30 тис. грн./чол;

МО2007 = 9437,24/579 = 16,3 тис. грн./чол.

Механоозброєнність праці одного робітника:

МО′2005 = 5368,1/122 = 44,00 тис. грн./чол.;

МО′2006 = 7436,65/130 = 57,21 тис. грн./чол.;

МО′2007 = 9437,24/144 =65,54 тис. грн./чол.

Результати цих розрахунків зведено в таблицю 3.6.

Таблиця 3.6 - Основні показники стану та ефективності використання  основних виробничих фондів АТ «Житлобуд —2» за 2005 - 2007 рр.

Показники

2005 р.

2006 р.

2007 р.

1

2

3

4

1.Вартість на початок року, тис. грн.

11247,1

14403,5

20520,8

2.Вартість на кінець року, тис. грн.

14403,5

20520,8

26665,3

3.Знос, тис. грн.

4093,04

5122,9

7344

4.Введено основних фондів, тис. грн.

4847,6

7906,6

9145,0

5.Вибуло основних фондів, тис. грн.

1691,2

1789,3

3000,5

6.Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.

12825,3

17462,15

23593,1

7.Середньорічна вартість активної частини основних фондів, тис. грн.

5368,1

7436,65

9437,24

8.Середньооблікова чисельність промислово - виробничого персоналу, чол.

488

520

579

9.Середньооблікова чисельність робітників, чол.

122

130

144

10.Коефіцієнт зносу

0,28

0,24

0,28

11.Коефіцієнт придатності

0,72

0,76

0,72


                                                                                                  
Продовження таблиці 3.6

1

2

3

4

12.Коефіцієнт оновлення

0,33

0,38

0,34

13.Коефіцієнт вибуття

0,15

0,13

0,15

14.Коефіцієнт приросту

0,22

0,30

0,23

15.Фондовіддача, грн./грн.

1,92

1,98

2,29

16.Фондомісткість, грн./грн.

0,52

0,50

0,44

17.Фондоозброєність одного працюючого, тис. грн./чол.

26,28

33,58

40,75

18.Фондоозброєність одного робітника, тис. грн./чол.

105,13

134,32

163,84

19.Механоозброєнність праці одного працюючого, грн./чол.

11,000

14,301

16,3

20.Механоозброєнність праці одного робітника, грн./чол.

44,00

57,21

65,54

Після проведених розрахунків можна зробити висновки про стан та ефективність використання основних фондів в період 2005-2007 роки. Частка основних засобів, що надходить невелика, і постійно змінюється; показник вибуття за 2005-2007 роки складає 0,15; 0,13; 0,15 відповідно. Коефіцієнт зносу зменшується у 2006 році, але це зменшення незначне. У 2005 році  цей показник складає 0,28, у 2006 році 0,24, у 2007 році 0,28. Коефіцієнт придатності дорівнює в 2005 році 0,72, у 2006 році 0,76, а у 2007 році зменшується до 0,72. Показник фондовіддачі з кожним роком зростає і в 2007 році становить 2,29. Середньооблікова чисельність робітників у 2005 році становить 122 чоловік, у 2006 році 130 чоловіків і в 2007 році збільшується до 144.

Отже, провівши аналіз стану та ефективності використання основних фондів можна зробити наступні висновки.

АТ «Житлобуд - 2» має на своєму балансі в основному будинки, споруди та передавальні пристрої.

Більша частина основних фондів зношена. Коефіцієнт зносу за 2005, 2006, 2007 роки складає 0,28; 0,24 та 0,28 відповідно. Оновлення фондів не має сталої картини, на це вказує розрахунок коефіцієнта оновлення. 

Фондоозброєність праці одного працівника в кожному році помітно збільшується. Що свідчить про те, що вартість основних фондів за період не зменшується.

Розрахунки фондомісткості говорять про те, що на 1 гривню товарної продукції приходилося у 2005 році 0,52 грн. вартості основних засобів, у 2006 році цей показник зменшився до 0,50 грн., а у 2006 році він склав 0,44 грн.

Знос у 2005 році склав 4093,04 тис. грн., у 2006 році збільшився на 1029,86 тис. грн., а у 2007 році становить 7344 тис. грн., що на 2221,1 тис. грн. більше, ніж у 2006 році.

3.3 Аналіз показників з праці та її оплати

Трудові ресурси підприємства є головним ресурсом кожного підприємства, від якості і ефективності використання якого багато в чому залежать результати діяльності підприємства і його конкурентоспроможність. Сукупність перерахованих і ряд інших показників може дати уявлення про кількісний, якісний і структурний стан  персоналу підприємства і тенденції його зміни для цілей керування персоналом, у тому числі планування, аналізу і розробки заходів щодо підвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства.

Динаміка фонду оплати праці (ФОП) працівників АТ «Житлобуд - 2» за 2005-2007 рр. наведена в таблиці 3.7.

Таблиця 3.7 - Динаміка фонду оплати прці працівників АТ

«Житлобуд - 2» за 2005-2007 рр.

Показники

Формула розрахунку

Роки

2005

2006

2007

1

2

3

4

5

Фонд оплати праці працівників, тис. грн

-

9371,8

11807,7

17623,3

Показники динаміки

1. Абсолютний приріст

а) ланцюговий

-

2435,9

5815,6

б) базисний

-

2435,9

8251,5

2. Темп росту

а) ланцюговий

*100

-

126

149,25

б) базисний

*100

-

126

188,05

3. Темп приросту

а) ланцюговий

*100

-

26

49,25

б) базисний

*100

-

26

88,05

4.Абсолютне значення 1% приросту, тис. грн.

-

93,72

118,08

5. Середній рівень ряду, тис. грн.

12934,27

6. Середній темп росту, %

137,13

7. Середній темп приросту, %

37,13

За даними таблиці 3.7 можна сказати про збільшення фонду оплати праці на протязі з 2005 – 2007 роки. У 2005 році фонд оплати праці працівників склав 9371,8 тис. грн., у 2006 році 11807,7 тис.грн., що на 2435,9 тис. грн. більше, ніж у 2005 році. У 2007 році цей показник збільшився до 17623,3 тис. грн., що на 5815,6 тис. грн. більше, ніж у 2006 році.

Графічно динаміка фонду оплати праці працівників представлена на рисунку 3.5.

Рисунок 3.5 – Фонд оплати праці працівників АТ «Житлобуд – 2»

за 2005-2007 рр.

На підприємстві працівники поділяються на дві групи: промислово-виробничий персонал (ПВП) і невиробнича група. Більш докладну класифікацію відобразимо в таблиці 3.8.

Розрахунки структури складу працівників АТ «Житлобуд-2» за 2007 рік:

Невиробнича група:

144/723*100=20%;

Промислово – виробничий персонал (робітники):

579/723*100=80%.

Таблиця 3.8 - Структура складу працівників АТ «Житлобуд - 2»

 за 2005-2007 рр.

Показники

2005 рік

2006 рік

2007 рік

Кількість чоловік

Структура, %

Кількість чоловік

Структура, %

Кількість чоловік

Структура, %

Середньооблікова чисельність, чол. у т.ч.

610

100

650

100

723

100

- невиробнича

група

122

20,00

130

20,00

144

20

- промислово – виробничий персонал у т.ч.

488

80

520

80

579

80

а)робітники

410

84,00

437

84

486

84

З них: основні

350

85,38

361

82,65

420

86,32

допоміжні

60

14,64

76

17,35

66

13,68

б)фахівці

78

16

83

16

93

16

З них: керівники

58

74,28

60

72,12

68

73,15

Фахівці

20

25,61

23

27,64

25

26,85

З таблиці 3.8 видно, що найбільша питома вага у загальній чисельності робітників належить промислово-виробничому персоналу. Найбільшу частку у загальній кількості працюючих займають робітники (біля 80%).

Співвідношення чоловіків і жінок, які працюють у АТ «Житлобуд - 2» представлено у таблиці 3.9.

Таблиця 3.9 - Співвідношення чоловіків і жінок, працюючих у АТ «Житлобуд - 2» за 2005-2007рр.

Показники

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Кількість осіб

Питома вага у загальній чисельності

Кількість осіб

Питома вага у загальній чисельності

Кількість осіб

Питома вага у загальній чисельності

Середньооблікова чисельність,

610

100

650

100

723

100

у т.ч.:

жінки

16

2,5

27

3,7

29

4,01

чоловіки

594

97,5

623

96,3

694

95,99

Як видно з таблиці 3.9, середньооблікова чисельність працівників АТ «Житлобуд - 2» у 2005 році складає 610 осіб, у 2006 році 650 осіб, що на 40 осіб більше, ніж у 2005 році. У 2007 році середньооблікова чисельність працівників збільшилась до 723 чоловік, що на 73 особи більше, ніж у 2006 році.

Кількість жінок у 2005 році складає 16 чоловік, у 2006 році кількість збільшилась до 27 осіб, у 2007 році зросла до 27 чоловік. Кількість чоловіків за 2005-2007 роки склала 594; 623 та 694 чоловіка відповідно, як бачимо кількість чоловіків збільшується з кожним роком.

Графічно середньооблікова чисельність жінок та чоловіків за 2005-2007 рр. надана на рисунку 3.6.

Рисунок 3.6 - Середньооблікова чисельність жінок і чоловіків АТ «Житлобуд-2» за 2005-2007 рр.

Рисунок 3.6 демонструє перевагу чоловіків у чисельному вираженні над чисельністю жінок у АТ «Житлобуд - 2».

Трудові ресурси- це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знанями здатна працювати в народному господарстві [5].

Рух трудових ресурсів і його динаміка є важливими складовими аналізу. Рух визначається коефіцієнтом обороту по прийому та вибуттю і коефіцієнтом плинності.

В таблиці 3.10 надані показники руху кадрів за 2005-2007 рр.

Таблиця 3.10 - Дані для розрахунку показників руху трудових ресурсів АТ «Житлобуд - 2» за 2005-2007 рр.

Показник

2005

2006

2007

1

2

3

4

Чисельність на початок року, чол.

539

681

619

Середньооблікова чисельність

610

650

723

Прийнято

152

4

115

Вибуло

10

66

11

за скороченням

3

60

4

за власним бажанням

7

6

7

Чисельність на кінець року, чол.

681

619

827

На основі таблиці 3.10 можна зробити висновок, що середньооблікова чисельність з кожним роком зростає і за 2005-2007 рр. вона складає 610, 650, 723 чоловік відповідно. В 2005 і 2007 роках чисельність на кінець року перевищує чисельність на початок року. В 2006 році чисельність на початок року складає 681 чоловік, а чисельність на кінець року 619 чоловік.

За даними таблиці 3.10 розрахуємо коефіцієнти, що характеризують ефективність руху робочої сили.

1.Коефіцієнт обороту кадрів по прийому розраховується за формулою:

Коб.пр.= Чпр.сер.обл., (3.13)

де Чпр. - кількість прийнятих на роботу;

Чсер.обл. - середньооблікова чисельність робітників.

Коб.пр.2005 = 152/610 = 0,249;

Коб.пр.2006 = 4/650 = 0,006;

Коб.пр.2007 = 115/723 = 0,16.

2.Коефіцієнт обороту кадрів за вибуттям знаходимо на основі залежності:

Коб.виб. = Чвиб.сер.обл  (3.14)

де Чвиб. – кількість звільнених, чол.

Коб.виб.2005 = 10/610 = 0,016;

Коб.виб.2006 = 66/650 = 0,102;

Коб.виб.2007 = 11/723 = 0,015.

3.Коефіцієнт плинності кадрів – це відношення кількості звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньо облікової чисельності працюючих:

Кпл. = Чзв.сер.обл.; (3.15)

де Чзв. – кількість звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни.

Кпл.2005 = 7/610 = 0,011;

Кпл.2006 = 6/650 = 0,009;

Кпл.2007 = 7/723 = 0,009.

4Коефіцієнт змінності кадрів. Він розраховується як відношення кількості працівників, що поступили на роботу і кількості працівників, що вибули.

Таким чином маємо наступну формулу:

Кзм. = Чпр.виб.;  (3.16)

Кзм.2005 = 152/10 = 15,20;

Кзм.2006 = 4/66 = 0,06;

Кзм.2007 = 115/11 = 10,45.

 Дані розрахунків зведемо в таблицю 3.11.

Таблиця 3.11 - Показники руху трудових ресурсів АТ «Житлобуд - 2»

за 2005-2007 рр.

Показник

2005

2006

2007

1

2

3

4

Середньооблікова чисельність, чол.

610

650

723

Прийнято, чол.

152

4

115

Вибуло, чол.:

10

66

11

за скороченням

3

60

4

за власним бажанням

7

6

7

Коефіцієнт обороту по прийому

0,249

0,006

0,16

Коефіцієнт обороту за вибуттям

0,016

0,102

0,015

Коефіцієнт плинності кадрів

0,011

0,009

0,009

Коефіцієнт змінності кадрів

15,20

0,06

10,45

 Проаналізувавши проведені розрахунки можна зробити висновок. З таблиці 3.11 видно, що коефіцієнт плинності кадрів у 2005 році становить 0,011, у 2006 та у 2007 роках зменшується і складає 0,009.

Велику увагу при аналізі фінансово-господарської діяльності АТ “Житлобуд - 2” слід приділити аналізу оплати праці.

Оплата праці – це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виплачується працівникові за виконану роботу або надані послуги і спрямований на мотивацію досягнення бажаного  рівня продуктивності праці [21].

Розрахунки структури фонду оплати праці АТ «Житлобуд-2» за 2007 рік:

Основна заробітна плата=13622,8/17623,3*100=77,3%;

Додаткова заробітна плата=3524,7/17623,3*100=20%;

Інші виплати=475,8/17623,3*100=2,8%.

Структура фонду оплати праці надана у таблиці 3.12.

Таблиця 3.12 - Структура фонда оплати праці АТ «Житлобуд - 2»

за 2005-2007 рр.

Показники

2005 р.

2006 р.

2007 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

1

2

3

4

5

6

7

1.Фонд оплати праці, у т. ч.

9371,8

100

11807,7

100

17623,3

100

- основна заробітна плата

7056,9

75,3

9032,8

76,5

13622,8

77,3

- додаткова заробітна плата

1911,8

20,4

2444,2

20,7

3524,7

20

- інші виплати

403,1

4,3

330,7

2,8

475,8

2,7

2.Середньооблікова чисельність, чол.

610

-

650

-

723

-

3.Середньомісячна заробітна плата 1 робітника,грн.

1280

-

1513

-

2031

-

З таблиці 3.12 видно, що за розрахунковий період питома вага основної заробітної плати збільшується з кожним роком, а питома вага додаткової заробітної плати збільшується у 2006 році до 20,7%, а у 2007 році зменшується до 20%. Інші виплати з кожним роком зменшуються.

Ефективності праці в процесі виробництва має назву продуктивності праці.

Під продуктивністю праці розуміють результативність чи здатність робітників виробляти за одиницю робочого часу визначений обсяг продукції.

Продуктивність праці одного робітника за аналітичний період представлена в таблиці 3.13.

Таблиця 3.13 - Продуктивність праці одного працівника

АТ «Житлобуд - 2» за 2005-2007 рр.

Показник

Роки

2005

2006

2007

1

2

3

4

Доход без ПДВ, тис. грн.

37770,5

56619,3

64879,0

Середньооблікова чисельність робітників, чол.

610

650

723

Продуктивність праці, грн./люд.

61,91

87,12

89,73

Як видно з таблиці 3.13 продуктивність праці одного працівника, яка розраховується із співвідношення доходу до середньооблікової чисельності працівників з кожним роком стабільно зростає і складає у 2005 році 61,91 грн./люд., у 2006 році 87,12 грн./люд., у 2007 році 89,73 грн./люд. Цей зріст обумовлений перш за все збільшенням суми доходу. Доход без ПДВ за 2005-2007рр. складає 37770,5 тис.грн., 56619,3 тис.грн., 64879,0 тис.грн. відповідно.

Продуктивність праці одного робітника представлена графічно на рисунку 3.7.

Рисунок 3.7 – Продуктивність праці одного робітника АТ «Житлобуд – 2» за 2005-2007 рр.

Наступним етапом аналізу трудових ресурсів є аналіз використання робочого часу, від якості якого залежить ефективність діяльності підприємства. Вихідні дані для аналізу наведені в таблиці 3.14.

Таблиця 3.14 – Використання робочого часу АТ «Житлобуд – 2» за 2005-2007 роки, людино-годин

Назва показників

2005р.

2006р.

2007р.

1

2

3

4

1.Фонд робочого часу

1349026

1388824

1524869

2.Відпрацьовано всього,

1213892

1238594

1377085

З них надурочно

84502

38209

49395

3.Невідпрацьовано, всього

135134

150230

147784

-щорічні відпустки

67008

78112

80604

-тимчасова непрацездатність

44408

42570

41215

-навчальні відпустки та інші неявки передбачені законодавством

4110

5784

3848

-неявки з дозволу адміністрації

7132

9031

5202

Простої

13650

12618

15377

Прогули

1826

2115

1538

Аналізуючи данні таблиці 3.14, можна зробити висновок, що фонд робочого часу з кожним роком збільшується , так в 2007р. порівняно з 2005р. він збільшився на 175843 людино-годин. Кількість невідпрацьованого часу з кожним роком збільшується, так в 2007р. порівняно з 2005р. вона збільшилась на 12650 людино-годин. Кількість відпрацьованого часу також збільшується, в 2007р. порівняно з 2005 р. зросла на 163193 людино-годин. Щорічні відпустки в 2007р. порівняно з 2005р. збільшились на 13596 людино-годин. Зменшилась кількість прогулів, в 2007р. порівняно з 2006р. на 577 людино-годин, але в 2006р. порівняно з 2005р. вона значно зросла на 289 людино-годин.

Структура фонду робочого часу представлена в таблиці 3.15.

Таблиця 3.15 - Структура фонду робочого часу АТ «Житлобуд – 2»  

за 2005-2007 рр.

Показники

2005р.

2006р.

2007р.

Абсол. відхил.

(+;-)

1

2

3

4

5

Фонд робочого часу, %

100

100

100

-

Питома вага відпрацьованого часу, %

89,98

86,18

90,31

+0,33

Питома вага невідпрацьованого часу, %

10,02

10,82

9,69

-0,33

З таблиці 3.15 видно, що питома вага відпрацьованого часу з кожним роком збільшується: в 2007р. порівняно з 2005р. вона збільшилась на 0,33%; питома вага невідпрацьованого часу навпаки зменшується: в 2007р. порівняно з 2005р. вона зменшилась на 0,33% Такі зміни обумовлені наступними факторами: зменшенням числа прогулів та числа тимчасово непрацездатних; зменшенням числа неявок з дозволу адміністрації та зменшення числа простоїв.

Отже, зробивши аналіз використання фонду робочого часу можна сказати, що на АТ «Житлобуд – 2» за останні три роки значно зменшились втрати робочого часу, підприємство повною мірою використовує трудові ресурси.

Для детального аналізу продуктивності необхідно провести факторний аналіз цього показника. Проведемо факторний аналіз за допомогою визначення абсолютних різниць. Первинні данні для розрахунку представлені в таблиці 3.16.

Формула для розрахунку має наступний вид:

  (3.17)

де П – продуктивність, тис. грн.;

VP – обсяг виробництва, одиниці;

Т – середньорічний тариф, грн.;

Ч – чисельність, осіб.

Таблиця 3.16 – Вихідні данні для аналізу продуктивності праці на АТ «Житлобуд – 2» за 2005-2007 рр.

Показники

Роки

Відхилення

2005

2006

2007

1

2

3

4

5

Введено житла в експлуатацію, м2

8298

10378

16425

8127

Загальний обсяг виробництва (по договорам), тис. грн.

33646,5

51861,3

54125,8

20479,3

Середній тариф тис. грн. за м2

4,64

5,14

6,15

1,51

Середньооблікова чисельність робітників, чол.

610

650

723

113

Продуктивність

63,12

82,07

139,71

76,59

П2005=(8298*4,64)/610=63,12;

П2006=(10378*5,14)/650=82,07;

П2007=(16425*6,15)/723=139,71.

Вплив зміни обсягу виробництва продукції:

  (3.18)

Вплив зміни ціни:

  (3.19)

Вплив зміни чисельності:

  (3.20)

Вплив зміни обсягу виробництва продукції:

∆Пvp=(4,64/610)*(16425- 8298)=61,77

Вплив зміни ціни:

∆Пr=(16425/610)*(6,15-4,64)=40,66

Вплив зміни чисельності

∆Пч=(16425*6,15)*(0,0014-0,0016)=-20,20

Дані проведених розрахунків занесемо в таблицю.

Таблиця 3.17 - Вплив факторів на продуктивність праці на

АТ «Житлобуд – 2» в 2005-2007 роках

Найменування показника

Зміна

Вплив зміни обсягу виробництва продукції, тис. грн./особу

61,77

Вплив зміни ціни, тис. грн./особу

40,66

Вплив зміни чисельності, тис. грн./ особу.

-20,20

Сумарний вплив, тис. грн./особу

82,23

Після проведення факторного аналізу, можна зробити висновок, що на збільшення продуктивності праці вплинуло збільшення обсягу виробництва продукції, коли продуктивність збільшилась на 61,77 тис. грн./ особу, Збільшення продуктивності праці на 40,66 тис.грн./особу викликано ростом тарифу за 2005-2007 роки, також на зменшення продуктивності на 20,20 тис. грн./ особу вплинуло збільшення чисельності персоналу, у цілому ж продуктивність по даному підприємству зросла на 82,23 тис. грн./особу.

3.4 Аналіз витрат

Одним з найважливіших показників, який характеризує роботу підприємства, виступають витрати на виробництво та збут продукції і собівартості продукції.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції. В більш узагальненому вигляді собівартість можна визначити як грошовий вираз величини ресурсів, використаних з конкретною метою [45].

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає:

− рівень організації виробничого процесу;

− продуктивність праці;

− технічний рівень.

Витрати підприємства – це грошовий вираз використовування факторів виробництва для виробництва та реалізації продукції [45].

Розглянемо структуру експлуатаційних витрат по АТ «Житлобуд - 2» за аналітичний період. Дані узагальнені в таблиці 3.16 (на підставі бухгалтерських даних, форми № 2).

Розрахунки структури витрат АТ «Житлобуд-2» за 2007 рік:

Матеріальні витрати=56265,1/112061,4*100=50,21%;

Витрати на оплату праці=17623,3/112061,4*100=15,73%;

Відрахунки на соціальні заходи=6696,6/112061,4*100=5,98%;

Амортизація=2529,9/112061,4*100=2,26%;

Інші витрати=28946,2/112061,4*100=25,83%;

Постійні витрати=31713,4/112061,4*100=28,3%;

Змінні витрати=51542,95/112061,4*100=71,7%.

Таблиця 3.18 - Склад і структура витрат АТ «Житлобуд - 2»

за 2005-2007 рр.

Показники

2005 р.

2006 р.

2007 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

1

2

3

4

5

6

7

1.Матеріальні витрати

23177

45,07

35407,9

48,84

56265,1

50,21

2.Витрати на оплату праці

9371,8

18,22

11807,7

16,29

17623,3

15,73

3.Відрахунки на соціальні заходи

3694,4

7,18

4536,5

6,26

6696,6

5,98

4.Амортизація

1069,1

2,08

1411,3

1,95

2529,9

2,26

5.Інші витрати

14117,3

27,45

19330,2

26,66

28946,2

25,83

Всього витрат

51429,6

100

72493,6

100

112061,4

100

в т.ч. постійні

15428,88

30

20950,65

28,9

31713,4

28,3

змінні

36000,72

70

51542,95

71,1

80348,0

71,7

 Як видно з таблиці 3.18, найбільшу питому вагу в структурі витрат займають матеріальні витрати. В 2005 році їх питома вага склала 45,07%, в 2006 році – 48,84%, а в 2007 році – 50,21%. Витрати на оплату праці в 2006 році зменшились у порівнянні з 2005 роком на 1,93%, а в 2007 зменшуються на 0,56%.

У поділі витрат на постійні та змінні переважають змінні витрати. Відрахування на соціальні заходи у 2005 році складають 3694,4 тис. грн., питома вага склала 7,18%, у 2006 році 4536,5 тис.грн., питома вага складає 6,26%, у 2007 році 6696,6 тис. грн., питома вага 5,98%.

Динаміку витрат можна зобразити на рисунку 3.7.

Рисунок 3.7 - Структура витрат АТ «Житлобуд – 2» за 2005-2007 рр.

Проаналізувавши таблицю 3.16, ми можемо зробити висновок, що за аналізуючий період з 2005 -2007 роки відбулось зростання матеріальних витрат, витрат на оплату праці, а як наслідок і відрахунки на соціальні заходи, а також інші витрати.

У такій галузі як будівництво дуже важливим є рівень собівартості одиниці продукції, тобто одного квадратного метру корисної площі житлових приміщень. Результати розрахунків вартості 1м корисної площі представлені у таблиці 3.19.

Таблиця 3.19 - Аналіз собівартості 1 м2 корисної площі АТ «Житлобуд – 2» за 2005-2007 рр.

Показник

        Роки

2005

2006

2007

1

2

3

4

Введення житла в експлуатацію, м2 корисної площі

8298

10378

16425

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.

32559,4

39543,2

44269,6

Вартість 1 м2 корисної площі, тис. грн./м2

4,64

5,14

6,15

За даними таблиці 3.19 можна зробити висновок про те, що вартість житла за 2005 – 2007 роки збільшується. Динаміка зростання собівартості 1 м2 графічно представлена на рисунку 3.8.

Рисунок 3.8 - Динаміка зростання 1м2 корисної площі АТ «Житлобуд – 2»

за 2005-2007 рр.

3.5 Аналіз доходів

Одним із важливих фінансових показників, що характеризує господарську діяльність підприємств, є обсяг реалізації продукції (послуг) у вартісному вираженні, тобто величина їх доходів. Іншими словами, це є загальна сума виручки, що одержує підприємство від реалізації своїм споживачам виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Від цього показника безпосередньо залежить величина прибутку того чи іншого підприємства і рівень рентабельності його роботи.

У зв’язку з цим при вивченні господарської діяльності підприємств велику увагу приділяють аналізу їх доходів. Під час аналізу цього показника необхідно:

- оцінити ступінь виконання плану, вивчити склад і структуру доходів у розрізі окремих їх джерел, споживачів;

- визначити вплив найважливіших факторів на їх зміну;

- здійснити порівняльний аналіз різноманітних показників – індикаторів, що різнобічно характеризують діяльність підприємства з точки зору одержання доходів і визначення його конкурентоспроможності.

В таблиці 3.20 представлена структура доходів АТ«Житлобуд -2» за 2005 – 2007 роки.

Таблиця 3.20 - Склад і динаміка доходів АТ «Житлобуд - 2»

за 2005-2007 рр., тис. грн.

Показники

Роки

Абсолютне відхилення

Відносне відхилення

2005

2006

2007

1

2

3

4

5

6

7

8

Дохід (виручка)

44898

67943,3

77808,3

23045,3

9865

151,33

114,52

ПДВ

7127,5

11324

12929,3

4196,5

1605,3

158,88

114,18

Чистий дохід (виручка)

37770,5

56619,3

64879,0

18849

8259,7

149,90

114,59

Собівартість реалізованої продукції

32559,4

39543,2

44269,6

6983,8

4726,4

121,45

111,95

Валовий прибуток

5211,1

17076,1

20609,4

11865

3533,3

327,69

120,69


                                                                                                      
Продовження таблиці 3.20

1

2

3

4

5

6

7

8

Інші операційні доходи

5905,5

1247

2421,6

-4659

1174,6

21,12

194,19

Адміністративні затрати

2530,9

4330,5

6697,1

1799,6

2366,6

171,11

154,65

Витрати на збут

926,5

1055,6

1525,0

129,1

469,4

113,93

144,47

Інші операційні витрати

2747,7

12147,4

4886,9

9399,7

-7261

442,09

40,23

Фінансовий результат від операційної діяльності

4911,5

789,6

9922,0

-4122

9132,4

16,08

1256,59

Дані з таблиці 3.20 свідчать про те, що протягом аналізованого періоду з 2005 по 2007 роки доходи АТ «Житлобуд -2» збільшуються. З цього можна зробити висновок, що динаміка доходів має  тенденцію до збільшення. 

Структура доходу підприємства наведена в таблиці 3. 21.

Таблиця 3.21 - Структура доходу АТ «Житлобуд - 2» за 2005-2007 рр.

Показники

2005

2006

2007

тис. грн..

%

тис. грн..

%

тис. грн..

%

Доход від реалізації продукції

44898,0

88,4

67943,3

98,20

77808,3

96,98

Інші операційні доходи

5905,5

11,6

1247,0

1,80

2421,6

3,02

Всього

50803,5

100

69190,3

100

80229,9

100

На рисунку 3.9 показано графічне зображення доходів підприємства.

Рисунок 3.9 - Структура доходу АТ «Житлобуд - 2» за 2004-2006 рр

Динаміка доходів представлена в таблиці 3.22.

Таблиця 3.22- Аналітичні показники динаміки доходів АТ«Житлобуд -2»

Показники

Формула розрахунку

Роки

2005

2006

2007

Дохід, тис. грн.

_

50803,5

69190,3

80229,9

Показники динаміки:

1.Абсолютний приріст:

а) ланцюговий, тис .грн.

Уп-Уп-1

-

18386,8

11039,6

б) базисний, тис. грн.

Уп-У1

-

18386,8

29426,4

2.Темп зростання, %

а) ланцюговий, тис. грн.

Уп/Уп-1*100

-

136,19

115,96

б) базисний, тис. грн.

Уп/У1*100

-

136,19

157,92

3.Темпи приросту, %

а) ланцюговий, тис .грн.

(Уп-Уп-1)/У1*100

-

36,19

15,96

б) базисний, тис. грн.

(Уп-У1)/У1*100

-

36,19

57,92

4.Абсолютне значення 1% прирісту, тис. грн.

0,01Уп-1

-

508,04

691.90

5.Середній рівень ряду, тис. грн.

У/n

66741,23

6.Середній темп зростання, %

125,67

7.Середній темп приросту, %

25,67

З таблиці 3.22 видно, що доход з кожним роком збільшується. У 2006 році по відношенню до 2005 року вони зросли на 18386,8 тис. грн., у 2007 році по відношенню до 2005 року вони зросли на 29426,4. Середній рівень ряду склав 66741,23 тис.грн. Середній темп росту – 125,67 %, середній темп приросту – 25,67 %.

Графічно зміна доходу показана на рисунку 3.10

Рисунок 3.10 – Дохід АТ «Житлобуд – 2» за 2005-2007 рр.

3.6 Аналіз показників фінансового стану підприємства

Оцінка фінансового стану підприємства - це сукупність методів, що дозволяють визначити стан справ підприємства в результаті аналізу його діяльності на кінцевому інтервалі часу [26].

Метою аналізу фінансового стану підприємства є своєчасне виявлення і попередження недоліків у фінансовій діяльності і знаходження резервів покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Джерелами аналізу фінансового стану підприємства є його фінансова  звітність, зокрема, баланс підприємства (форма № 1) і звіт про фінансові результати (форма № 2).

Стійкий фінансовий стан підприємства в свою чергу здійснює позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Залежить перш за все від поліпшення таких якісних показників, як продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача, а також виконання плану з прибутку. Раціональному розміщенню коштів підприємства сприяє правильна організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, оперативна діяльність по прискоренню грошового обороту. Тому аналіз фінансового стану проводиться на завершальній стадії аналізу фінансово-господарської діяльності. В той же час фінансові труднощі підприємства, відсутність коштів для своєчасних розрахунків можуть вплинути на стабільність поставок, порушити ритм матеріально-технічного постачання.

Для оцінки фінансового стану підприємства може використовуватися експрес-аналіз та деталізований аналіз. Експрес-аналіз передбачає використання незначної кількості найбільш суттєвих показників нескладних у розрахунку. Під час аналізу фінансового стану підприємства використовується як абсолютні, так і відносні показники.

Для ряду показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, встановлені нормативні значення, теоретично обґрунтовані або одержані в результаті експертних оцінок. Нормативні значення характеризують критичний рівень показників, при яких фінансовий стан підприємства є стійким. Деякі показники фінансового стану значною мірою залежать від виду діяльності, технології, галузевої придатності тощо, наприклад, показники ділової активності. Для них у якості бази для порівняння можуть застосовуватися найкращі значення за попередні, більш сприятливі періоди; середньогалузеві показники підприємств-конкурентів.

Усі показники фінансового стану підприємства треба розглядати в динаміці, використовуючи дані за ряд років. Задовільний фінансовий стан зараз може означати його суттєве погіршення в найближчому майбутньому, якщо має місце тенденція постійної негативної зміни показників.

Аналіз фінансового стану підприємства передбачає:

аналіз ліквідності;

аналіз фінансової стійкості;

аналіз ділової активності;

аналіз рентабельності.

Джерелом інформації для оцінки фінансового стану підприємства є фінансова звітність, зокрема баланс підприємства (Форма 1) і звіт про фінансові результати (Форма 2).

 Аналіз ліквідності. Одним з найважливіших показників фінансового стану підприємства є ліквідність. Під ліквідністю розуміють здатність підприємства розраховуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями в строк. За ступенем ліквідності активи підприємства можна розподілити на чотири групи:

Абсолютно ліквідні активи - поточні фінансові інвестиції та грошові кошти та їх еквіваленти (в національній та іноземній валютах).

Швидко реалізовувані активи – векселі; дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, за розрахунками з бюджетом; грошові кошти та їх еквіваленти; витрати майбутніх періодів.

Вільно реалізовувані активи – довгострокові фінансові інвестиції, запаси.

Важко реалізовувані активи – довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

Проведемо розрахунок даних показників.

Аналіз ліквідності підприємства.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта покриття, коефіцієнта швидкої ліквідності, коефіцієнта абсолютної ліквідності та чистого оборотного капіталу.

Коефіцієнт покриття розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань. Нормативним значення коефіцієнту покриття є 1. збільшення цього показника свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства.

Кпокр. = Ф1стр.260

                                                     Ф1стр.620 (3.21)

Кпокр.2005 = 49788,3/6463,6=7,70;

Кпокр.2006 = 72884,5/12686,8=5,74;

Кпокр.2007 = 142589,2/20404,6=6,99.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов’язань підприємства. Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов’язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Нормативне значення цього коефіцієнту 0,6-0,8 (збільшення).

Кш.л. = Ф1(стр.260-стр.100-стр.110-стр.120-стр.130-стр.140)

 Ф1стр.620 (3.22)

Кш.л.2005 = (49788,3-2844,1-12142,0-22072,2)/6463,6=1,96;

Кш.л.2006 = (72884,5-5488,8-26605,6-23943,6)/12686,8=1,33;

Кш.л.2007 = (142589,2-8530,1-41603,6-62121,9)/20404,6=1,49.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошових коштів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно. Нормативне значення - 0 (збільшення).

КАЛ .= Ф1(стр.220+стр.230+стр.240)

     Ф1стр.620 (3.23)

КАЛ.2005 = 4,6/6463,6=0,0007;

КАЛ.2006 = 150,7/12686,8=0,01;

КАЛ 2007 = 1,6/20404,6=0,00007.

Чистий оборотний капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов’язаннями. Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність.

Нормативне значення - 0 (збільшення).

Чоб.кап.= Ф1(стр.260-стр.620)  (3.24)

Чоб.кап.2005 = 49788,3-6463,6=43324,7;

Чоб.кап.2006 = 72884,5-12686,8=60197,7;

Чоб.кап.2007 = 142589,2-20404,6=122184,6.

Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів):

  •  коефіцієнт платоспроможності (автономії);
  •  коефіцієнт фінансування;
  •  коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами;
  •  коефіцієнт маневреності власного капіталу.

Коефіцієнт платоспроможності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Нормативне значення коефіцієнта автономії - 0,5. Збільшення цього коефіцієнту вказує на підвищення фінансової стійкості підприємства і зменшення залежності від позикових засобів.

                                            Кавт. = Ф1стр.380

                                             Ф1стр.640 (3.25)

Кавт.2005 = 13626,3/75307,8=0,18;

Кавт.2006 = 12190,6/96764,0=0,13;

Кавт.2007 = 16680,2/175530,8=0,09.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених коштів. Нормативним значенням коефіцієнту фінансування є 1. Значення цього показника менше 1 вказує на підвищення фінансової стійкості підприємства.

КФ. = Ф1(стр.430+стр.480+стр.620+стр.630)

                                                  Ф1стр.380 (3.26)

КФ.2005 = (55217,9+6463,6)/13626,3=4,53;

КФ.2006 = (68836,0+3050,6+12686,8)/12190,6=6,90;

КФ.2007 = (138446,0+20404,6)/16680,2=9,52.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними коштами. Нормативним значення є 0,1 (збільшення).

Кзаб. = Ф1(стр.260-стр.620)

                                                    Ф1стр.260 (3.27)

Кзаб.2005 = (49788,3-6463,6)/49788,3=0,87;

Кзаб.2006 = (72884,5-12686,8)/72884,5=0,82;

Кзаб.2007 = (142589,2-20404,6)/142589,2=0,85.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка - капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу. Нормативне значення коефіцієнта маневреності власного капіталу дорівнює нулю (збільшення).

КМ = Ф1(стр.260-стр.620)

Ф1стр.380 (3.28)

КМ 2005 = (49788,3-6463,6)/13626,3=3,17;

КМ 2006 = (72884,5-12686,8)/12190,6=4,93;

КМ 2007 = (142589,2-20404,6)/16680,2=7,33.

Аналіз ділової активності підприємства

Аналіз ділової активності підприємства дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкість обертання фінансових ресурсів підприємства.

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів):

  •  коефіцієнта оборотності активів;
  •  коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості;
  •  коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості;
  •  строк погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей;
  •  тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей;
  •  коефіцієнта оборотності матеріальних запасів;
  •   коефіцієнта оборотності власного капіталу.

Коефіцієнта оборотності активів обчислюється як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення.

 (3.29)

Коа 2005 = 37770,5/((52831,2+75307,8)/2)=0,59;

Коа 2006 = 56619,3/((75307,8+96764,0)/2)=0,66;

Коа 2007 = 64879,0/((96764,0+175530,8)/2)=0,48.

Коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини дебіторської заборгованості і показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством.

     (3.30)

Кодз 2005 = 37770,5/((5316,7+4757,7)/2)=7,49;

Кодз2006 = 56619,3/((4757,7+5612,9)/2)=10,92;

Кодз2007 = 64879,0/((5612,9+6505,9)/2)=10,71.

Коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини кредиторської заборгованості і показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству.

             (3.31)

Кокз 2005 = 37770,5/((8464,2+4758,1)/2)=5,71;

Кокз 2006 = 56619,3/((4758,1+8983,2)/2)=8,24;

Кокз 2007 = 64879,0/((8983,2+10415,6)/2=6,69.

Строк погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей розраховується як відношення тривалості звітного періоду до коефіцієнта оборотності дебіторської або кредиторської заборгованості і показує середній рівень погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства.

Тдз = Д/Кодз (3.32)

Ткз = Д/Кокз (3.33)

де Тдз – строк погашення дебіторської заборгованості, днів;

Ткз - строк погашення кредиторської заборгованості, днів;

Д – тривалість періоду (квартал, півріччя, року).

Строк погашення дебіторської заборгованості:

Тдз 2005 = 360/7,5=48 дн.;

Тдз 2006 =.360/10,92=33 дн.;

Тдз 2007 = 360/10,71=34 дн.

Строк погашення кредиторської заборгованості:

Ткз 2005 = 360/5,71=63 дн.;

Ткз 2006 = 360/8,24=44 дн.;

Ткз 2007 = 360/6,69=54 дн.

Коефіцієнта оборотності матеріальних запасів розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції  до середньорічної вартості матеріальних запасів і характеризує швидкість реалізації товарно – матеріальних запасів підприємства.

          (3.34)

Комз 2005 = 32559,4/((23079,7+37058,3)/2)=1,08;

Комз 2006 = 39543,2/((37058,3+56038)/2)=0,85;

Комз 2007 = 44269,6/((56038+112255,6)/2.=0,53

Коефіцієнта оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства. Збільшення коефіцієнтів оборотності та зменшення тривалості одного оберту свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства.

  (3.35)

Ковк 2005 = 37770,5/((8515,3+13626,3)/2)=3,41;

Ковк 2006 = 56619,3/((13626,3+12190,6)/2)=4,39;

Ковк 2007 = 64879,0/((12190,6+16680,2)/2)=4,49.

Аналіз рентабельності підприємства

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладених коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів):

  •  коефіцієнта рентабельності виробництва;
  •  коефіцієнт рентабельності продукції;
  •  рентабельність сукупного капіталу;
  •  рентабельність власного капіталу.

Коефіцієнт рентабельності виробництва розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства.

КРВ = Ф2 р.220/Ф2 р.035  (3.36)

КРВ 2005 = 4795,5/37770,5=0,13;

КРВ 2006 = 8,7/56619,3=0,00015;

КРВ 2007 = 8050,7/64879,0=0,12.

Коефіцієнт рентабельності продукції розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) до витрат на її виробництво та збут і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

КРП = Ф2 р.050 (або 055)-070-080 (3.37)

                                               Ф2 р.040+070+080

КРП 2005 = (5211,1-2530,9-926,5)/(32559,4+2530,9+926,5)=0,05;

КРП 2006 = (17076,1-4330,5-1055,6)/(39543,2+4330,5+1055,6)=0,26;

КРП 2007 = (20609,4-6697,1-1525,0)/(44269,6+6697,1+1525,0)=0,24.

Рентабельність сукупного капіталу розраховується як відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до підсумку балансу підприємства .

(3.38)

РСК 2005 = 4873,7/75307,8=0,06;

РСК 2006 = 413,1/96764,0=0,004.

РСК 2007 = 9535,1/175530,8=0,054.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладених коштів до даного підприємства.

                          (3.39)

РВК 2005 = 4795,5/13626,3=0,35;

РВК 2006 = 8,7/12190,6=0,0007;

РВК 2007 = 8050,7/16680,2=0,48.

Розрахунок фінансових показників наведено в табл. 3.23

Таблиця 3.23 Розрахунок фінансових показників АТ «Житлобуд – 2»

за 2005-2007 рр.

Показники

Значення

Абсолютне відхилення (кол.3-кол.2)

Відносне відхилення (кол.3/кол.2)

*100%

2005

2006

2007

1

2

3

4

5

6

7

8

1. Аналіз ліквідності підприємства

1.1. Коефіцієнт покриття

7,7

5,74

6,99

-1,96

1,25

74,55

121,78

1.2.Коефіцієнт швидкої ліквідності

1,96

1,33

1,49

-0,63

0,16

67,86

112,03


Продовження таблиці 3.23

1

2

3

4

5

6

7

8

1.3.Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,0007

0,01

0,00007

0,0093

-0,00993

1428,57

0,70

1.4.Чистий оборотний капітал, тис. грн.

43324,7

60198

122184,6

16873

61986,9

138,95

202,97

2.Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства

2.1. Коефіцієнт платоспроможності (автономії)

0,18

0,13

0,09

-0,05

-0,04

72,22

69,23

2.2.Коефіцієнт фінансування

4,53

6,9

9,52

2,37

2,62

152,32

137,97

2.3.Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами

0,87

0,82

0,85

-0,05

0,03

94,25

103,66

2.4.Коефіцієнт маневрування власного капіталу

3,17

4,93

7,33

1,76

2,4

155,52

148,68

3. Аналіз ділової активності підприємства

3.1.Коефіцієнт оборотності активів

0,59

0,66

0,48

111,86

72,73

111,86

72,73


Продовження таблиці 3.23

1

2

3

4

5

6

7

8

3.2.Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

7,49

10,92

10,71

145,79

98,08

145,79

98,08

3.3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

5,71

8,24

6,69

144,31

81,19

144,31

81,19

3.4. Строк погашення дебіторської заборгованості

48

33

34

68,75

103,03

68,75

103,03

3.5. Строк погашення кредиторської заборгованості

63

44

54

69,84

122,73

69,84

122,73

3.6.Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів

1,08

0,85

0,53

78,70

62,35

78,70

62,35

3.7.Коефіцієнт оборотності власного капіталу

3,41

4,39

4,49

0,98

0,1

128,74

102,28


Продовження таблиці 3.23

1

2

3

4

5

6

7

8

4. Аналіз рентабельності підприємства

4.1.Коефіцієнт рентабельності виробництва

0,13

0,00015

0,12

-0,1298

0,1198

0,15

60000

4.2.Коефіцієнт рентабельності продукції

0,05

0,26

0,24

0,21

-0,02

520,00

92,31

4.3.Рентабельність сукупного капіталу

0,06

0,004

0,054

-0,056

0,046

6,67

1250,00

4.4.Рентабельність власного капіталу

0,35

0,0007

0,48

-0,3493

0,4793

0,20

68571,43

Після проведених розрахунків  можна зробити наступні висновки. Коефіцієнт покриття більше одиниці це свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства. Коефіцієнт швидкої ліквідності більше нормативного значення 0,6-0,8, це свідчить про те, що підприємство в змозі своєчасно сплатити свої поточні зобов’язання за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормативному значенню і складає за 2005-2007 роки 0,0007; 0,01; 0,00007 відповідно. Коефіцієнт платоспроможності (автономії) менше нормативного значення і дорівнює у 2005 році 0,18, у 2006 році 0,13, у 2007 році 0,09, це свідчить про збільшення у підприємства залучених коштів.. Коефіцієнт фінансування більше нормативного значення, за 2005-2007 роки він склав 4,53; 6,90; та 9,52 відповідно. Аналіз ділової активності підприємства відповідає нормативному значенню і знаходиться на високому рівні. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зростає і дорівнює у 2005 році 7,49, у 2006 році 10,92, у 2007 році зменшується до 10,71. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості за 2005 рік становить 5,71, за 2006 рік 8,24 в 2007 році зменшився до 6,69. Строк погашення дебіторської заборгованості за 2005-2007 роки становить 48; 33; 34 днів відповідно. Строк погашення кредиторської заборгованості за 2005-2007 рр. складає 63 дня, 44 дня, 54 дня відповідно.

                                                ВИСНОВКИ

Стабільність діяльності будівельних підприємств, досягнення конкурентних переваг, зміцнення позиції підприємства на ринку – все це досягається шляхом впровадження раціональної і виваженої розробленої економічної політики суб’єктів господарювання. Саме  тому особливої актуальності набуває  проблема підвищення продуктивності праці на будівельних підприємствах.

Тому основними теоретичними поняттями даної роботи є продуктивність праці, персонал, праця, ефективність праці, стимулювання, мотивація.

Для аналізу фінансово-господарського стану підприємства і виявлення  резервів підвищення продуктивності праці, був проведений техніко-економічний стан АТ «Житлобуд - 2»

В результаті проведення аналізу були отриманні наступні данні. За підсумками роботи підприємства на протязі трьох років було введено житла загальною площею 35101 м2. З них найбільше у 2007 році 16425 м2. Загальний обсяг виробництва по договорам найменший у 2005 році, він дорівнює 33646,5 тис. грн., що на 18214,8 тис. грн. нижче ніж у 2006 році, у 2007 році він  збільшився і складає 54125,8 тис. грн.

Підприємство має на своєму балансі в основному будинки, споруди та передавальні пристрої, які складають в загальній кількості  основних фондів в 2005 році 54,30%, у 2006 році –55,46%, а у 2007 році – 42,68%.

Середній темп росту за три роки склав 135,63%, а середній темп приросту за цей же період дорівнює – 35,63%. Середньорічна вартість основних засобів збільшується з кожним роком і складає за 2005-2007 роки 12825,3; 17462,15; 23593,1 тис. грн. відповідно.

Крім того, більша частина основних фондів зношена. Коефіцієнт зносу за 2005-2007 роки складає 28%, 24% та 28% відповідно. Коефіцієнт оновлення в 2005 році склав 0,33, в 2006 році збільшився до 0,38 та в 2007 зменшився до 0,34. Коефіцієнт вибуття зменшується у 2006 році і становить 0,13, у 2005 та у 2007 роках складає 0,15.

Частка основних засобів, що надходить невелика, і постійно змінюється; показник вибуття за 2005-2007 роки складає 0,15; 0,13; 0,15 відповідно. Коефіцієнт зносу зменшується у 2006 році, але ця різниця невелика. У 2005 році  цей показник складає 0,28, у 2006 році 0,24, у 2007 році 0,28. Коефіцієнт придатності дорівнює в 2005 році 0,72, у 2006 році 0,76, а у 2007 році зменшується до 0,72. Показник фондовіддачі знаходиться на високому рівні тому що, зростає з кожним роком і в 2007 році становить 2,29. Середньооблікова чисельність робітників у 2005 році становить 122 чоловік, у 2006 році 130 чоловіків і в 2007 році збільшується до 144.

Дані аналізу говорять про приріст фонду оплати праці за 2005-2007 роки. У 2005 році фонд оплати праці працівників склав 9371,8 тис. грн., у 2006 році 11807,7 тис. грн., що на 2435,9 тис. грн. більше, ніж у 2005 році. У 2007 році цей показник збільшився до 17623,3 тис. грн., що на 5815,6 тис. грн. більше, ніж у 2006 році.

Найбільша питома вага у загальній чисельності робітників належить промислово-виробничому персоналу. Найбільшу частку  у загальній кількості працюючих займають робітники (біля 80%).

Середньооблікова чисельність працівників АТ «Житлобуд - 2» у 2005 році складає 610 осіб, у 2006 році 650 осіб, що на 40 осіб більше, ніж у 2005 році. У 2007 році середньооблікова чисельність працівників збільшилась до 723 чоловік, що на 73 особи більше, ніж у 2006 році.

Кількість жінок у 2005 році складає 16 чоловік, у 2006 році кількість збільшилась до 27 осіб, у 2007 році зросла до 27 чоловік. Кількість чоловіків за 2005-2007 роки склала 594; 623 та 694 чоловіка відповідно, кількість чоловіків збільшується з кожним роком.

Після проведення факторного аналізу, можна зробити висновок, що на збільшення продуктивності праці вплинуло збільшення обсягу виробництва продукції, коли продуктивність збільшилась на 61,77 тис. грн./ особу, Збільшення продуктивності праці на 40,66 тис. грн./особу викликано ростом тарифу за 2005-2007 роки, також на зменшення продуктивності на 20,20 тис. грн./ особу вплинуло збільшення чисельності персоналу, у цілому ж продуктивність по даному підприємству зросла на 82,23 тис. грн./особу.

Аналізуючи структуру витрат АТ «Житлобуд – 2», можна сказати, що найбільшу питому вагу в структурі витрат займають матеріальні витрати. В 2005 році їх питома вага склала 45,07%, в 2006 році – 48,84%, а в 2007 році – 50,21%. Витрати на оплату праці в 2006 році зменшились у порівнянні з 2005 роком на 1,93%, а в 2007 зменшуються на 0,56%.

У поділі витрат на постійні та змінні переважають змінні витрати. Відрахування на соціальні заходи у 2005 році складають 3694,4 тис. грн., питома вага склала 7,18%, у 2006 році 4536,5 тис. грн., питома вага складає 6,26%, у 2007 році 6696,6 тис. грн., питома вага 5,98%.

Слід зазначити. протягом аналізованого періоду з 2005 по 2007 роки доходи АТ «Житлобуд -2» збільшуються. З цього можна зробити висновок, що динаміка доходів має  тенденцію до збільшення. 

Проаналізувавши аналіз фінансового стану підприємства, можна зробити наступні висновки. Коефіцієнт покриття більше одиниці це свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства. Коефіцієнт швидкої ліквідності більше нормативного значення 0,6-0,8, це свідчить про те, що підприємство в змозі своєчасно сплатити свої поточні зобов’язання за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормативному значенню і складає за 2005-2007 роки 0,0007; 0,01; 0,00007 відповідно. Коефіцієнт платоспроможності (автономії) менше нормативного значення і дорівнює у 2005 році 0,18, у 2006 році 0,13, у 2007 році 0,09, це свідчить про збільшення у підприємства залучених коштів. Коефіцієнт фінансування більше нормативного значення, за 2005-2007 роки він склав 4,53; 6,90; та 9,52 відповідно. Аналіз ділової активності підприємства відповідає нормативному значенню і знаходиться на високому рівні. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зростає і дорівнює у 2005 році 7,49, у 2006 році 10,92, у 2007 році зменшується до 10,71. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості за 2005 рік становить 5,71, за 2006 рік 8,24 в 2007 році зменшився до 6,69. Строк погашення дебіторської заборгованості за 2005-2007 роки становить 48; 33; 34 днів відповідно. Строк погашення кредиторської заборгованості за 2005-2007 рр. складає 63 дня, 44 дня, 54 дня відповідно.

На основі результатів проведеного аналізу автор пропонує звернути увагу на основні аспекти підвищення продуктивності праці на будівельних підприємствах, що дозволить підприємству бути конкурентноспроможним, отримувати додаткові фінансові результати та розвиватися.

Працівників будівельних підприємств можна поділити на наступні категорії:

1) керівники;

2) спеціалісти (ІТР);

3) робітники.

При формуванні механізму стимулювання робітників, слід враховувати вже існуючий досвід оплати цієї категорії працівників будівельних підприємств. Основна частина фонду оплати праці робітників базується на сформованій тарифній ставці.

Тариф робітників основного виробництва будівельних підприємств, повинен складатися з двох складових: характеристика праці та якості її виконання; характеристики часу проведення роботи.

Формування тарифу робітника будівельної організації повинно враховувати п'ять основних особливостей робіт виконуваних будівниками: 1) складність робіт; 2) тяжкість; 3) відповідальність; 4) шкідливість умов праці; 5) робота в різних регіонах країни та за кордоном (вахта, зміна).

Далі ми пропонуємо розподілити виділені особливості на чотири рівні складності:

1-й рівень – простий

2-й рівень - середній

3-й рівень - високий

4-й рівень – дуже високий.

Слід зазначити, що останній п'ятий елемент пропонуємо розділити на чотири рівні:

1-й рівень – робота в межах міста (села, смт) мешкання працівника;

2-й рівень – робота в межах області мешкання працівника;

3-й рівень – робота за межами області, але в межах країни;

4-й рівень – робота за межами країни.

Річ у тому, що будівельні підприємства можуть укладати контракти на виконання робіт не тільки в межах певного регіону, але і на території України і за її межами. В таких випадках застосовується вахтовий метод роботи, коли бригада працює два - три тижні, а потім заступає інша. Проте, працівники будівельних підприємств неохоче погоджуються на таку роботу далеку  від місця проживання, а виплати на відрядження встановлені державою (25 грн. на території України) не компенсують «незадоволеність працівників». Саме тому дуже важливо кількісно розділити тариф працівників, які працюють в інших регіонах країни від працюючих на території «свого регіону».

Впровадження моделі підвищення продуктивності праці складається з декількох етапів по формуванню механізму стимулювання і введенню його в дію.

Основними етапами формування механізму стимулювання праці є:

Розробка форм матеріального і нематеріального стимулювання працівників.

  1.  Складання колективного договору між підприємцем і працівниками, у якому визначаються всі аспекти стимулювання працівників і наданих їм соціальних пільг.
  2.  Розподіл персоналу підприємства по групах оплати праці.
  3.  Впровадження механізму участі працівників у доходах та прибутках підприємства.
  4.  Впровадження програми гнучких соціальних пільг.
  5.  Розробка програмного забезпечення та організаційних заходів щодо впровадження пропонованого механізму стимулювання до праці.

Зупинимося на цих етапах докладніше.

На першому етапі розробляються конкретні заходи матеріального і нематеріального стимулювання найманих працівників. Вони включають визначення  тарифних ставок для різних категорій персоналу, доплат і надбавок, визначення порядку нарахування і розмірів колективних премій і виплат із прибутку. Визначаються методи нематеріального стимулювання.

На другому етапі формується колективний договір між адміністрацією підприємства (підприємцем) і профспілкою. У сучасній економіці колективний договір відіграє ключову роль у досягненні згоди між найманими працівниками й адміністрацією, що значною мірою знижує ризик виникнення страйків. Пов'язано це з тим, що колективний договір закріплює всі положення, зв'язані з оплатою найманих працівників і пільг, що надаються їм.

Звичайно в колективному договорі закріплюються:

  1.  розмір мінімальної тарифної ставки;
  2.  тарифні коефіцієнти для всіх категорій працівників;
  3.  порядок компенсації заробітної плати в умовах інфляції;
  4.  форми участі  працівників у доходах підприємства (колективні премії, виплати з прибутку);
  5.  форми і розміри соціальних пільг і порядок їх надання.

За допомогою колективного договору система стимулювання стає ясною і зрозумілою найманим працівникам підприємства, що підвищує ефективність застосовуваних на підприємстві методів стимулювання.

На третьому етапі відбувається розподіл працівників підприємства по групах оплати. Автор пропонує розподілити групи працівників за  рівнями отриманої освіти. Тільки після рівня освіти, можна оцінювати інші фактори при визначенні тарифної ставки. До інших факторів можна віднести досвід, рівень відповідальності, напруженість праці тощо. Ступінь деталізації визначається виробництвом.

Автор пропонує власний метод побудови тарифної системи і визначення тарифних ставок. Принципами цього методу є: визначення мінімальних і граничних розрядів для працівників з різним рівнем професійного рівня; визначення критеріїв для розподілу працівників по розрядах усередині однієї освітньої групи; визначення співвідношень між критеріями по їх значимості для визначення конкретних розрядів; визначення співвідношень в оплаті між групами розрядів у залежності від рівня професійної освіти.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20329. Освещение современного спектакля 59 KB
  Различные виды декорационного оформления требуют соответствующих приемов освещения. Плоскостные живописные декорации требуют общего равномерного освещения которое создается осветительными приборами общего света софиты рампа переносные приборы. Спектакли оформленные объемными декорациями требуют местного прожекторного освещения создающего световые контрасты подчеркивающего объемность оформления. При использовании смешанного вида декорационного оформления соответственно применяется смешанная система освещения.
20330. Реализм в европейской и русской культуре Х!Х века (литература, музыка, театр, живопись) 5.61 MB
  Культура России во второй половине 19 века План 1. Развитие просвещения и науки Отмена крепостного права и рост небывалыми темпами производительных сил самым непосредственном образом сказались на развитие культуры во второй половине 19 века. К концу века успехи в деле народного обучения были очевидны.
20331. Английский и испанский театр эпохи Возрождения 223.5 KB
  Вершиной испанской драматургии стало творчество Лопе де Вега художника глубоко народного великолепного мастера сценической интриги населившего сотни своих пьес бесчисленным множеством типов легко узнаваемых в тогдашней Испании и ставших достоянием всего человечества. Новаторской драматургией можно назвать творчество Лопе де Вега 15621635 написавшего сотни пьес в годы когда в Испании свирепствовала инквизиция. Пьесы Лопе де Вега стали достоянием человечества но вершиной театрального искусства эпохи Возрождения является...
20332. От античности до наших дней (техническое оборудование сцены и искусство театра) 52 KB
  найти Бояджиева Театр от греч. thйatron место для зрелищ зрелище тип архитектурной постройки предназначенной для театральных представлений. Первые театральные здания появились предположительно в VI в.
20333. Художественные течения в Западной Европе и в России конца XIX- начала XX века 199.5 KB
  В это время еще жили и работали крупнейшие мастера и преобразователи европейского искусства XIX в. Бельгийский живописец и скульптор Константин Менье 1831 1905 обращаясь к теме рабочего класса и выдвигая ее на передний план искусства осознает значимость труда рабочих и трагическую участь трудового человека. Они сделали попытку романтического бегства от действительности в €œцарство красоты€ в изображение высших потусторонних сущностей и идеализированное невозвратное прошлое €œМир искусства€ и др. Многие в своих экспериментах по...
20334. Античный театр 435.5 KB
  Поэтому драматическая поэзия все без исключения трагедии и комедии в Греции писались стихами смогла отодвинуть на второй план другие литературные жанры и на целый век стать жанром господствующим. Давали обязательно три трагедии и одну сатировскую драму т. Если эпоха архаики наиболее плотно выразила себя в лирике то классическая Греция проявила себя в аттической трагедии – жанре в наибольшей степени отвечающем духу античной культуры. В греческой трагедии нашла выражение такая эстетическая категория как катарсис то есть очищение...
20335. АКТУАЛЬНОСТЬ И ПРОБЛЕМАТИЧНОСТЬ ИССЛЕДОВАНИЯ ТЕХНИКИ. ОБЩИЕ ЗАДАЧИ, МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ И ИДЕЙНЫЕ ОСНОВЫ ФИЛОСОФИИ ТЕХНИКИ. ФИЛОСОФИЯ ТЕХНИКИ В ВЫСШЕМ УЧЕБНОМ ЗАВЕДЕНИИ 54 KB
  ОБЩИЕ ЗАДАЧИ МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ И ИДЕЙНЫЕ ОСНОВЫ ФИЛОСОФИИ ТЕХНИКИ. ФИЛОСОФИЯ ТЕХНИКИ В ВЫСШЕМ УЧЕБНОМ ЗАВЕДЕНИИ. Причины современного повышенного акцентированного внимания к феномену техники.
20336. ПОНЯТИЙНЫЕ ОСНОВЫ ФИЛОСОФИИ ТЕХНИКИ. ПРОБЛЕМА ОБЪЕДИНЯЮЩЕГО ПОНИМАНИЯ ТЕХНИКИ. УЗКОЕ И ШИРОКОЕ ПОНИМАНИЕ ТЕХНИКИ И ФИЛОСОФИИ ТЕХНИКИ. ПРОБЛЕМА ФУНКЦИЙ ТЕХНИКИ И ОБЪЕКТА ТЕХНИЧЕСКИХ ИЗМЕНЕНИЙ. ОБЪЕДИНЯЮЩЕЕ ПОНИМАНИЕ ТЕХНИКИ 72 KB
  ПРОБЛЕМА ОБЪЕДИНЯЮЩЕГО ПОНИМАНИЯ ТЕХНИКИ. УЗКОЕ И ШИРОКОЕ ПОНИМАНИЕ ТЕХНИКИ И ФИЛОСОФИИ ТЕХНИКИ. ПРОБЛЕМА ФУНКЦИЙ ТЕХНИКИ И ОБЪЕКТА ТЕХНИЧЕСКИХ ИЗМЕНЕНИЙ.
20337. ПОНЯТИЙНЫЕ ОСНОВЫ ФИЛОСОФИИ ТЕХНИКИ. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕХНОЛОГИИ. ТЕХНИЧЕСКИЙ ИЛИ ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ? ОПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕХНОСФЕРЫ. ОБЪЕКТ И ПРЕДМЕТ ФИЛОСОФИИ ТЕХНИКИ 65.5 KB
  ОБЪЕКТ И ПРЕДМЕТ ФИЛОСОФИИ ТЕХНИКИ. Философия техники или философия технологии Технический или технологический университет Философия техники как философия техносферы. Объект и предмет философии техники.