88364

Дискусія, полеміка, диспут як різновид суперечки

Курсовая

Иностранные языки, филология и лингвистика

Очевидним фактом є велике значення публічних суперечок для суспільно-політичного життя країни. В нашому суспільстві відчувається дефіцит етичних суперечок. Переважають суперечки агональні, побудовані на конфлікті, на протистоянні, іноді без особливого вибору засобів для перемоги.

Украинкский

2015-04-29

69.71 KB

67 чел.

22

Кафедра гуманітарних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

“ Дискусія, полеміка, диспут як різновид суперечки ”

                                                                  Виконала:

                                    Коробко С.І.

                                                    


Чистий аркуш для рецензії.

План

Вступ …………………………………………………………………4

Розділ 1.  Визначення поняття «суперечки»……………………….7

1.1.  Класифікація суперечок   …………………………………….10

Розділ 2. Різновиди суперечки……………………………………..12

2.1.  Диспут  ………………………………………………………...12

2.2.  Дискусія ……………………………………………………….14

2.3.  Полеміка ………………………………………………………17

Висновки ……………………………………………………………20

Список використаних джерел та літератури ……………………..22

 

ВСТУП

Зараз, в наш бурхливий, конфліктний час без уміння постояти за себе,    вийти переможцем  з конфліктної ситуації, суперечки людині просто неможливо вистояти, вижити в цьому світі. В останні роки стало очевидно, що кожен, хто  прагне не тільки вижити, але і досягти успіху в цьому світі, повинний і в теорії, і на практиці осягнути таку нелегку, але потрібну      науку  -конфліктологію.
З точки зору теоретичного знання конфліктологія як наука знаходиться лише на самому початку свого розвитку. «Тому, поки що, вона            виступає як мистецтво суперечки, ведення переговорів і вирішення конфліктів»,  - пише  В.І.Андрєєв.
У  даній курсовій роботі розглянемо  явище, супутнє конфліктної    ситуації – «суперечка».

Суперечка  та її різновиди (дискусія, диспут, полеміка,)  -  ситуації психологічного протистояння співрозмовників, що полягають в обміні     аргументів заради перемоги власної точки зору комуніканта або   заради знайдення компромісу серед учасників дискурсу. З античних часів мис-тецтво суперечки має окрему назву – еристика. Ця назва пішла від слова „ерида”,  яким називалися у давньогрецькій міфології богині, що опікувалися суперечками. Згадуючи видатний афоризм Сократа, що у суперечці народжується істина, зазначимо велику роль цього дискурсу у процесі особистісного пізнання, формування свідомості, інтелектуального розвитку людини, вміння переконувати.

 Історія мистецтва суперечок сягає давніх-давен. Ще у стародавніх  мислителів дискусії, диспути розглядались як засіб не тільки спілкування, а й розвитку наукового знання. В античних містах-полісах високо            цінувалось уміння полемізувати, доводити свою правоту і здобувати собі прихильників у процесі обговорення державних судових та інших справ. Мислителі Стародавньої Греції звернули увагу на те, що знання, отриманні та  засвоєні в результаті відстоювання різних поглядів, набагато міцніші.   Спосіб ведення діалогу першим став застосовувати давньогрецький філософ Протагор, якому приписують твір «Мистецтво суперечки».       Великий майстер діалогу Сократ виробив низку загальних прийомів розвитку думки в процесі полеміки, вимагав перевірки та доведення кожного висунутого положення, кожної думки. Узагальнивши досвід Сократа, його учень Платон представив діалектику як метод аналізу і синтезу понять, як рух думки від багатоманітних конкретних їх значень до загальних понять-ідей. Засновник формальної логіки Арістотель у своїх творах «Аналітика», «Категорії», «Риторика» виклав чимало думок про обмін думками у процесі суперечки. Його книга «Топіка» повністю присвячена діалектичним дискусіям. Велика увага суперечкам приділялась у Стародавніх Індії та Китаї. Стародавні індійські логіки високо цінували такі риси учасника дискусії, як уміння знайти помилки в міркуваннях суперника, швидко схопити висловлене опонентами, швидко вникати в сутність їхньої думки, зберігати під час суперечок присутність духу, не нервувати, не допускати грубощів стосовно опонента. В умовах середньовіччя релігійний догматизм і       консерватизм патріархальних відносин включали суперечки як інструмент пізнання. Вершиною середньовічної діалектики стали праці П. Абеляра,  особливо його праця «Так і ні».

Для науки епохи Відродження характерне надання дискусії наукового спрямування, розуміння ролі розуму і досвіду в пізнанні (діалоги Галілея, Бруно, Телезіо, Кампанелли). Великий внесок  у теорію суперечок зробили Берклі, Юм, Дідро, Кант. У XVII—XVIII ст. у полеміці і наукових         дискусіях в основному відмовляються від посилань на авторитети і вимагають   наводити факти, що підлягають перевірці.

Яскраві сторінки мистецтва       суперечки, полеміки пов’язані з іменами А. М. Радіщева, М. Г. Чернишевського, В. Г.Белінського, О. І. Герцена, В. О. Ключевського, Т. М. Грановського, Д. І. Менделєєва та ін. До полемічного діалогу вдавалися такі філософи, як В. С. Соловйов, С. Л. Франк, М. А. Бердяєв, М. І. Бухарін, А. В. Луначарський та ін. Прикладом наукової полеміки є дискусії Н. Бора і А. Ейнштейна щодо принципу невизначеності, сформульованого Н. Бором. Дискусії  В. Велера  і  І. Барцеліуса про особливості хімічної форми руху матерії, І. Павлова і І. Сєченова про рефлекторний характер психічної діяльності є взірцем творчого подолання розбіжностей при дослідженні проблемних питань науки.

Очевидним фактом є велике значення публічних суперечок для суспільно-політичного життя країни. В нашому суспільстві відчувається дефіцит етичних суперечок. Переважають суперечки агональні, побудовані на конфлікті, на протистоянні, іноді без особливого вибору засобів для перемоги. Тому дуже важливо, приймаючи участь у суперечці, зрозуміти рівень її модальності, усвідомити власні цілі та вислуховувати співрозмовників без претензій на істину у останній інстанції.

Так що ж таке суперечка, яка її сутність, як співвідносяться між собою поняття "суперечка", "диспут", "дискусія", "полеміка"?

РОЗДІЛ 1

Визначення поняття «суперечки»

Суперечку можна визначити як процес обміну протилежними думками . Будь-яка суперечка передбачає зіткнення думок або позицій. Кожна сторона активно відстоює свою власну точку зору і намагається розкритикувати точку зору супротивника. Якщо немає такого зіткнення думок, то немає і самого спору, а є якась інша форма комунікації. Так, наприклад, проповідь, молитва, лекція, доповідь не є суперечками. Якщо аргументація з приводу якогось питання спрямована на людей, які нейтрально або позитивно (тобто некритично) ставляться до неї, то немає ніяких підстав вважати цю    комунікативну ситуацію суперечкою.

Отже, суперечка — це комунікативна ситуація, де наявне активне ставлення до позиції співрозмовника, що виражається в її критичній оцінці.

Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і аудиторія:

  1.  пропонент — це той, хто висуває, обстоює деяку тезу. Без пропо-нента не може бути ані спору, ані аргументативного процесу, оскільки спірні питання не виникають самі собою, вони повинні бути кимось сформульовані і поставлені  на  обговорення.   Пропонент  може  висловлювати власну думку або представляти колективну позицію з того чи іншого питання;
  2.  опонент — другий обов'язковий учасник суперечки. Це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент;
  3.  аудиторія — третій, колективний суб'єкт суперечки. Це не пасивна маса людей, а колектив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з приводу питання, що обговорюється. Вона є основним об'єктом аргументативного впливу в спорі.

Суперечка – це публічне обговорення питань, що цікавлять учасників обговорення; це зіткнення різноманітних поглядів у процесі доказу та спростування. Не завжди суперечка завершується безумовною перемогою однієї зі сторін, але це не зменшує цінності комунікативного акту.         Мистецтво суперечки можна охарактеризувати двома основними         ознаками: доказовістю та переконливістю. Доказовість – логічний вплив на опонента, спрямований на сприйняття ним тої чи іншої ідеї. Мішель де Монтень у своій праці «Вміння розмовляти» або «Вміння вести суперечку» пише: « Той, хто заперечує мені, пробуджує в мене не гнів, а увагу. Мене вабить співбесідник, який суперечить мені й тим самим вчить мене. Загальною справою і його, і моєю має бути істина». Уміння переконувати під час суперечки багато в чому залежить від людини, яка переконує: чи вміє вона справити на слухачів приємне враження своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, манерами. Для того, щоб переконати когось, треба знайти   необхідні аргументи, правильно їх сформулювати й викласти. Якщо      промовець сповнений натхнення, то він неодмінно викличе зацікавлення слухачів і передасть частину свого натхнення.

 Однією з вирішальних рис є вміння виділити предмет суперечки. Предмет суперечки - це ті положення, які підлягають обговоренню. Предмет суперечки слід позначити відразу, нерідко він уточнюється в ході дискусії. Інколи дискутуючі, не закінчивши розмови на одну тему, переходять до іншої,  і так далі. Звідси важливе правило: не втрачати предмет розгляду в запалі міркувань. Іноді одна зі сторін свідомо веде опонента від обговорюваної проблеми. Щоб цього не відбувалося, полемісти повинні розбиратися в поставлених питаннях, досконально знати предмет суперечки. Завдання суперечки стає пліднішим, якщо в учасників є спільність вихідних позицій. Недарма  Фр. Бекон говорив: "Суперечки недоречні там, де ми розходимося в засадах, в самих поняттях і навіть у формах доказів". Успіх обговорення багато в чому визначається умінням правильно оперувати поняттями і термінами. На початку дискусії слід уточнити значення основних понять, але  все одно не треба перевантажувати суперечку науковою термінологією. У суперечці необхідно враховувати манеру поведінки полеміста. Сааді писав: «Глупец с ученым в спор вступает и даже побеждает иногда. Бесценную жемчужину, бывает, булыжник разбивает без труда». Знання особливості манери сперечатися, вміння вчасно вловити зміни в поведінці опонента дозволяють визначити тактику суперечки. Ще одна важлива складова  культури суперечки - шанобливе ставлення до опонента. Повага до чужих переконань не тільки ознака поваги  до іншої особистості, а  й  ознака розвиненого розуму.  Слід пам'яти слова Гете: "Той, хто перебуває в омані, заміняє запальністю те, що бракує йому в силі і правді". 

Суперечка, полеміка вимагають компетентності, ерудиції, знань правил полемічного мистецтва, високої загальної культури, уміння мислити творчо, конструктивно. Успіх у суперечці значною мірою залежить від світоглядної переконаності, твердої позиції, відсутності байдужості, почуття занепокоєння, постійної роботи над собою. Суперечка, полеміка виступають як методи виховного впливу на особистість, ефективним способом формування переконання. Рівень, якість суперечки визначається, насамперед, рівнем інтелекту, цивілізованістю суспільства, зрілістю його мислення. Оволодіння культурою суперечки, уміння будувати обговорення з метою перебування правильних відповідей на поставлені життям питання є важливим чинником, що забезпечує будівництво правової, демократичної держави.

Отже, суперечка є однією з форм людської комунікації, в межах якої уточнюються позиції опонентів, розробляється оптимальне вирішення проблеми, народжується істина.

  1.  Класифікація суперечок

Суперечки можуть бути конструктивними і деструктивними:

  1.  ціль конструктивної суперечки спрямована на досягнення істини, на те, щоб спростувати ненауковий, дилетантський підхід до рішення проблеми на основі вироблення колективної думки і досвіду;
  2.  деструктивні цілі суперечки, як правило, приводять до розколу його учасників на непримиренні угруповання, заводять рішення проблем у тупик, ведуть до схоластики. Головна причина появи деструктивних елементів у діалозі — стереотипне догматичне мислення, нетерпимість до чужої думки, інакомисленню. Причиною деструктивності можуть бути й особистісні особливості його учасників, егоїзм, амбіційність, впевненість у власній непогрішності, категоричність суджень, нездатність йти на компроміс, поступитися власними інтересами, а також відсутність здорового глузду, нерозуміння реальних процесів, що відбуваються в суспільстві.

Можна виділити декілька класифікацій суперечок:

  1.  за цілями розрізняють такі види суперечок:
  2.  через істини. Суперечку заради з'ясування істини називають вищою формою суперечки, найблагороднішою і прекрасною. Крім безсумнівної користі, така суперечка завдає справжню насолоду його учасникам. Це й зрозуміло: розширюються знання про предмет суперечки, зміцнюється віра у власні інтелектуальні можливості;
  3.  для переконання. Завданням суперечки може бути переконання опонента. Тут можливі два варіанти: той хто сперечається, щиро переконує опонента в тому, про що говорить сам; людина, яка  сперечається зовсім не вірить в істинність того, що захищає. Такий учасник суперечки воліє опонента слабшими за себе і вибирає лише зручні для себе аргументи;
  4.   для перемоги.  Метою суперечки буває перемога, причому полемісти не ставлять своїм завданням наблизитися до істини чи переконати противника. Їх мета - переконати опонента будь-якими методами. Головний принцип учасників в такій суперечці- "переможців не судять", тому  ті хто сперечається вдаються до ефектних, але не вартих способів впливу на противника;
  5.  заради суперечки. Часто зустрічається і суперечка заради суперечки. Для таких сперечальників байдуже, про що сперечатися, з ким сперечатися. Їм важливо блиснути красномовством.
  6.  за кількістю учасників виділяють: 
  7.  суперечку - монолог - чоловік сперечається сам із собою; 
  8.  суперечку - діалог - беруть участь двіособи; 
  9.  суперечку - полілог - ведеться кількома особами.
  10.  за формою проведення суперечки бувають:
  11.  усні. Якщо суперечка ведеться при слухачах, важливу роль грають психологічні моменти. Велике значення мають швидкість реакції, дотепність. Учасники намагаються не тільки переконати однеодного, скільки провести враження на публіку.
  12.  письмові.Вважається більш прийнятною формою з'ясування істини, тому представляє особливу цінність. Недоліки: простежити за ними складніше, оскільки вінабільш тривалаза часом, залежить від періодичності видань. Якщо суперечка тягнеться занадто довго, читачі встигають забути окремі висновки.
  13.  за видами можуть  бути:
  14.  дискусією,
  15.  полемікою,
  16.  диспутом
  17.  дебатами.

Розділ 2.

Різновиди суперечки

Достатньо серйозну проблему представляє близькість значень  лексико-семантичного поля терміна «суперечка». Для позначення однієї ситуації може бути вибрано практично будь-яке слово із синонімічного  ряду  -  дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка. Дослідниками   неодноразово робилися спроби розмежування значень даного синонімічного ряду, тим не менш, питання залишається відкритим, а оскільки мистецтво ведення суперечки здобуває для кожного з нас все більш важливе  значення, то є всі підстави для того, щоб розібратися в його сутності,  порівняти його з      такими близькими поняттями, як «диспут», «дискусія» і «полеміка ». Для виявлення специфіки членів синонімічного ряду - дискусія, полеміка, диспут, суперечка - розглянемо дефініції (означення), представлені в лексикографічних джерелах та наукових роботах. У навчальній літературі з        культури мовлення, ділового спілкування, риториці звертається увага на те, що слово спір є родовим, а решта членів синонімічного ряду                  виступають в якості видових.

2.1.  Диспут

Диспут (лат. disputо – досліджую, сперечаюсь) – це заздалегідь підготовлена  усна і проведена у певний час на обрану тему (наукову, політичну, літературну тощо) публічна суперечка між попередньо визначеними опонентами. У процесі диспуту зіставляються точки зору під  керівництвом компетентного ведучого. Тему обирають таку, яка містить у собі складну проблему, різні тлумачення або різновекторні шляхи її розв’язання. Саме тому не менше двох промовців повинні опонувати один одному, щоб усебічно висвітлити проблему і знайти шляхи її вирішення.  

Ознаки диспуту:

 •  предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно   важливе питання.
•   організаційні форми диспуту можуть бути різноманітними: обговорення   дисертації, публічний захист тез тощо.
•   на відміну від дискусії диспут не тільки з'ясовує підстави, а й виявляє  позиції сперечальників. Нерідко останнє в диспуті стає головним.

Обравши тему для диспуту i визначивши основнi питання, його учасники мають можливість i час для вивчення лiтератури, певного досвiду, для проведення спостережень чи дослiдiв.

Специфiка диспуту як методу i форми дiалогiчної діяльності -  це нагромадження й використання грунтовних засобiв i аргументiв для доведення правомiрностi своїх поглядiв, залучення для цiєї мети наукових теорiй i положень з рiзних галузей науки, творiв лiтератури i мистецтва.

Мета диспуту суттєво не вiдрiзняється вiд мети iнших дiалогiчних методiв – це пошук iстини шляхом розв'язання проблеми або окремих її аспектiв, розвиток творчих здiбностей i умiнь. Але для досягнення цiєї мети мобiлiзуються бiльшi резерви – iнформацiйнi, психологiчнi, часовi.

Диспут багато в чому близький до евристичної бесiди, але на диспутi розглядаються бiльш актуальнi для його учасникiв проблеми. Тому й вiдбуваються диспути на бiльш високiй емоцiйнiй нотi.

Запропонуємо необхiднi й достатнi структурні елементи диспуту:

1. Колективний чи груповий пошук теми диспуту i визначення орієнтовних   питань, що пропонуються для обговорення.

2. Другий етап – пiдготовча робота, розподiл ролей для майбутнього змагання. Це можуть бути «дослiдники», «ерудити», «опоненти», «консультанти», «експерти», «оглядачi».

3. Пiдготовка до диспуту. Йде вивчення лiтератури, проводяться опитування, анкетування, окремi «ерудити», «консультанти», «оглядачi» та iншi учасники за бажанням об'єднуються у групи, обирають органiзаторiв.

4. Основний етап – проведення диспуту. Ведучий (педагог) або ведучi (найбiльш ерудованi й авторитетнi учнi, студенти) оголошують вступне слово про актуальнiсть i складнiсть обраної проблеми, про пiдготовчу роботу до диспуту. Надається слово «дослiдникам», «ерудитам», «опонентам».

5. На завершальному етапi ведучий пiдводить пiдсумки. Вони, як правило, вiдбивають те спiльне, до чого прийшли учасники диспуту, у чому переконалися. Пiдсумковi думки нi в якому разi не можуть бути лише думкою ведучого. Звичайно, на диспутi не приймається нiякого рiшення, обов'язкового для виконання. Пiдсумки  диспуту можуть мати синтезуючий характер, але аж нiяк не «заперечуючий».  Дуже важлива та емоцiйна нота, на якiй завершується диспут, -  якою б складною, драматичною, гострою не був диспут, висновок повинен бути оптимiстичним, таким, що сповнює надiєю на те, що розв'язання проблеми нам пiд силу.

2.2.  Дискусія

Дискусією (від лат. discussio - дослідження, розгляд, розбір) називають       такий публічний спір, метою якого є з'ясування і зіставлення різних точок зору, пошук виявлення справжньої  думки, знаходження правильного рішення спірного питання. Дискусія вважається ефективним способом переконання, оскільки її учасники самі приходять до того або іншого висновку.

У науковому пізнанні дискусія є одним із способів  досягнення істини, методом дослідження, а тому в науці до неї вдаються досить часто. Виникає дискусія звичайно з питань, з яких істина ще не встановлена і її пошуком опікується багато дослідників, наукових колективів.

Отже,  дискусія – це «широке публічне обговорення якогось спірного питання, проблеми».

Дидактична пізнавальна мета дискусії якраз і полягає у тому, щоб окреслити різницю у розумінні проблеми і у спорі знайти шляхи встановлення істини, виробити точку зору, яка відповідає істині. Друга важлива мета дискусії – виховна. Творчі дискусії активно формують наукове мислення, сприяють формуванню наукового світогляду, вдосконалюють якості полеміста, визначають виховання соціально-психологічної якості толерантності. Мисленева активність учасників дискусії залежить багато в чому від того, як  керівник дискусії веде її. Уміння мислити – означає прояв здатності до дії, використання теоретичних знань, вміння розмірковувати відповідно до вимог логіки. Запитання – це головний інструмент перебігу дискусії. Її викликає не будь-яке запитання, а передусім те, на яке у дискутуючих виникає кілька можливих варіантів відповідей, коли спроба одних розкрити суть поняття наштовхується на бажання інших відповісти на це запитання по-іншому. Важливо мати на увазі, що дискусія – не самоціль, запитання ставиться не зумисне для дискусії, а для з’ясування рівня розуміння проблеми через зіткнення думок. При цьому необхідно пам’ятати, що при проведенні дискусії неможна допускати штучного, спеціально підготовленого зіткнення думок.

Дискусія – це особливий вид діяльності, що ґрунтується на продуктивному спілкуванні. Організатору дискусії необхідно враховувати, що спілкування може бути двох рівнів: вищий рівень спілкування, коли учасники дискусії прагнуть до певного взаєморозуміння і на цій основі – до спів-творчості; нижчий рівень дискусії, коли один із учасників, на думку іншого, намагається посісти керівні позиції, хоче повністю підкорити його собі, іншого учасника, маніпулювати ним.

У даному визначенні можна розрізнити чотири важливі характеристики дискусії:

  1.  по-перше, дискусія – не внутрiшнiй діалог, а зовнiшнiй, відкритий;
  2.  по-друге, предметом дискусії не може бути другорядне, випадкове для даної аудиторії питання, воно має бути проблемним, важливим у даній ситуації й водночас викликати неоднозначні думки та пропозиції;
  3.  по-третє, справжня дискусія – це не суперечка, не з'ясовування стосунків, вона передбачає об'єктивне й доброзичливе обговорення питання з обов'язковою повагою як до своїх прихильників, так i до опонентів, з опорою на особистiсно-дiалогiчний стиль спілкування. Тому за результатами дискусії не може бути переможців i переможених;
  4.  по-четверте, дискусія як метод вирішення проблеми включає конструктивність, тобто спрямованість на певний позитивний результат, на просування у вирiшеннi спірного питання.

У зв’язку із сказаним вище доцільно поставити питання про ціннісну класифікацію дискусій. З цієї точки зору ми можемо розглядати дискусії, орієнтовані на істину, на конструктивне рішення, на самовизначення, на самоствердження, дискусії як самоціль, а також дискусії, орієнтовані на перемогу (моя перемога, наша перемога, перемога «для галочки»).

Будь-яка діяльність, дискусія у тому числі, включає в себе три         основних блоки: задум (зміст, мета, завдання); процес реалізації задуму; свого роду взаємодію проблеми, яка обговорюється, з необхідною інформацією.   Результат дискусійної діяльності – це розв’язання проблеми або крок на шляху до їх вирішення; досягнення взаєморозуміння або чітке розмежування позицій; розвиток учасників дискусії; формування нових проблем.

 

2.3.  Полеміка

Полеміка (вiд давньогрецького polemikos – войовничий, ворожий) – це метод суперечки, в якій наявні конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, концепцій, позицій. З даного визначення випливає, що полеміка відрізняється від дискусії, диспуту саме своєю цілеспрямованістю. Учасники дискусії, диспуту, зіставляючи суперечливі судження, намагаються дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину. Мета полеміки інша — потрібно здобути перемогу над опонентом, обстояти і затвердити власну позицію. Але немає сенсу заперечувати проти присутності окремих елементів полеміки в будь-якому дiалогiчному методі. Якщо хтось чітко, аргументовано, достойно обстоює свою думку i не погоджується з її альтернативою, то завдання полеміста  не в тому, щоб примусити його відмовитися від своєї позиції, а в тому, щоб кожна із сторін, що сперечається, уважно, без запальної непримиренності вислухала й зрозуміла протилежну думку, не поспішала її відкинути, скористалася певним елементом позиції супротивника. При цьому корисно взяти до уваги слушну думку філософа: iсторiя ще не знає прикладів, щоб наші опоненти в усьому помилялися.

 Яким же чином слід вести полеміку, щоб вона була корисною і продуктивною? Насамперед необхідно оволодіти деякими принципами полеміки. Один із принципів ведення полеміки — це чесність і принциповість ведення полеміки. Перед тим, як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предмета спору і вихідних позицій — одна з основних вимог до полеміки. У жодному разі не можна перекручувати позицію опонента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції у слухачів. Потрібно виявити дійсні й істинні положення опонента і вміти критикувати їх.

 Важливого значення набуває і принцип використання емоцій у полеміці. Певна річ, без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Не можна вести полеміку без емоційного, суб’єктивного ставлення до питань, що обстоюються. Проте не слід перебувати у полоні емоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом.

 Характерний принцип полеміки — виявлення невідповідностей і суперечностей у поглядах опонента, однобічності його позицій. Зрозуміло, воно потребує опанування діалектичною і формальною логікою, наявності високої культури мислення, якщо оратор глибоко і до кінця переконаний в істинності своєї позиції (а інакше немає сенсу її обстоювати), належить розкрити хибність позицій опонента: продемонструвати слухачам, чому вона помилково уявляється їм правильною, привабливою; висвітлити, внаслідок яких лавірувань опонент зміг зробити свою позицію зовні переконливою і логічною.

 Відомо, що істина потребує не декларування, а доказу. Не роблячи екскурсу в логіку, можна висловити низку міркувань про застосування різних способів арґументації:

-  у дискусії з малопідготовленою аудиторією, мабуть, доречно застосувати метод індукції, тобто спочатку висунути тезу, а потім на переконливих прикладах довести її істинність;

-  для підготовленої аудиторії доцільніше використовувати метод дедукції;

-  існує й третій спосіб доказу — аналогія, яка відрізняється особливою наочністю. Вона дозволяє доступно пояснити, доказати надто складні положення, активізує увагу слухачів і підвищує переконливість мови.

Важливим принципом ведення полеміки є також уміле використання     гумору, іронії, сарказму, сатири. Висміювання опонента — прийнятний захід у ході полемічної бесіди. Однак його застосування потребує          дотримання певних вимог:

  1.  по-перше, ніяким гумором, ніякою іронією, жодним сарказмом не можна підміняти логічну критику і розкриття позицій опонента. У полеміці сарказм, гумор, жарт над суперечником повинні вживатися в поєднанні, в сукупності з усіма іншими заходами розкриття і критики позиції опонента;
  2.  по-друге, як у ході полеміки в цілому, так і у використанні гумору необхідна тактовність. До гумору слід удаватися тактовно, не торкаючись гідності особистості.

Перелічені принципи є обов’язковими під час ведення будь-якої полеміки, але це зовсім не означає, що ними вичерпуються всі поради і твердження. Щоразу полеміка вимагає, звичайна річ, своїх особливих засобів, своєї методики ведення.

 Отже, полеміка – це гостра боротьба принципово протилежних думок з того чи іншого питання. Мета полеміки – не досягнення згоди, а ствердження власної точки зору, перемога над супротивником. Проте слід мати на увазі, що справді наукова полеміка ведеться не заради перемоги як      такої. Полеміка - це наука переконувати. Вона вчить підкріплювати думки переконливими і незаперечними доказами, науковими аргументами.

Висновки

В умовах демократії  і  гласності, плюралізму думок, розходження  позицій, взаємна критика — явища зовсім нормальні. Вирішення багатьох проблем сучасності можливе тільки на шляхах відкритого обміну думками, широкого суспільного діалогу, громадської згоди.  Не варто сперечатися без особливої на те потреби. Недарма кажуть: «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше». Проте без суперечок не обійтись, оскільки вони є важливим способом досягнення взаєморозуміння між людьми. В певному розумінні суперечки мають навіть об’єктивний характер. Бажання уникнути суперечок, якими б гарними лозунгами воно не прикривалося, не тільки невиправдане, а й неможливе. Кожному з нас доводиться захищати свої погляди та інтереси, а також інтереси інших людей. Громадська думка засуджує пасивну життєву позицію людей, які керуються принципами «Моя хата скраю — я нічого не знаю!» або «Нехай буде гречка, аби не суперечка!». Щоправда, і постійну спрямованість людини на суперечку, конфронтацію теж вважають негативною рисою. Якщо немає важливої й чітко сформульованої мети, вести суперечку нераціонально. Проте нерідко трапляється, що принципово важливі питання неможливо розв’язати без суперечки. Суперечка - це справді мистецтво, і вміння перемагати в ньому необхідно кожній людині, яка мріє досягти успіху в житті. Воно притаманне справжнім лідерам сучасного світу.

Важливість цього питання  спонукало вибрати дану тему для висвітлення в курсовій роботі.

На основі вивчених матеріалів, було розглянуте  явище  «суперечка» та ії різновиди.  Ці поняття займають важливе місце в житті суспільства і кожної людини, постійно супроводжують її з дитинства до старості. У суперечці, в ході обговорення важливих життєвих проблем його учасники прагнуть переконати один одного в правильності своїх поглядів, захищають, відстоюють і доводять істинність своїх суджень, відкидають ті погляди і судження, які вони вважають помилковими. Адже кожна людина має свій життєвий досвід, світоглядні установки, різний рівень культури, виховання, особливості характеру і психології, моральні цінності. Звідси і різноманітні оцінки соціальних процесів і історичних подій, своє бачення світу. Однак, як показує практика, багато хто в нашому суспільстві не уміють  вести суперечку, не мають культуру полеміки, не вміють вести аргументований діалог, толерантно поводитися в суперечці Суперечка у таких       випадках перетворюється в перепалку, полеміка переходить в особисті    образи, брутальність, у придушення опонента, а слушні пропозиції викликають вибух негативних емоцій. У цивілізованому суспільстві в прагненні до істини кожна людина повинна мати право на волю думок, його висловлення, на взаємну конструктивну критику. Як тут не згадати слова         Вольтера  "Я ненавиджу Вашу думку, — писав він, — але я вмру за те, щоб Ви мали право її висловити".

Досить часто поняття диспут, дискусія, полеміка вживаються як синоніми  до слова суперечка. Усі ці поняття виступають як форми інтелектуального спілкування і являють собою зіставлення, зіткнення різних точок зору. Істотною відмінністю між суперечкою, дискусією, диспутом і полемікою є те, що кожне з цих понять несе специфічне моральне і логіко-психологічне навантаження.

 

Список використаних джерел та літератури

  1.   Ораторське мистецтво: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец. Видання друге /Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін. За ред. професора Н.П. Осипової. — Х.: Одіссей, 2006. — 144 с.
  2. Сластенко Є.Ф., Ягодзінський С.М. Логіка: Навчальний посібник. – К.: НАУ, 2005. – 192 с.
  3. Хоменко І. В. Еристика: мистецтво полеміки: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 192 с. - Бібліогр.: с. 182-187.
  4.  Я.І. Пасько, В.В.Білецький, М.Є.Савенкова, В.В.Бурега, Логіка: Навчально-мето-дичний посібник, - Донецьк,  2004.

Словники

  1. Івченко А.О. Орфографічний словник української мови – Харків: Фоліо, 2003 – 527с.
  2. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови – Харків: Фоліо, 2004 – 540с.
  3. Новейший русско-украинский, украинско-русский словарь.- Х.:  Проминь,  2007.-960с.
  4. Сучасний тлумачний  словник української мови. – К.: Школа, 2006.

Інтернет –ресурси

  1.  http://93.94.223.197/web/guest/home;jsessionid=9BD0EE1337696F0F5C7F0B48E916B2AA - Структурные особенности лексико-семантического поля «спор» - книга для  курсовой, Жумагулова Б.С., кандидат филологических наук, доцент
    Казахский национальный педагогический университет имени Абая; Казахстан
  2.  http://www.infoworks.com.ua/referats/etika_estetika/80.html - Культура суперечка та її різновиди
  3.  http://know.su/link_7426_13.html - Деловое общение: СПОР – науково-популярний сайт
  4.  http://osvita.ua/school/theory/763 - Диспут як практична риторика автор О. Добротвор
  5.  http://radnuk.info/pidrychnuku/oratorske-must/503-osupova/10778--8------s-1--------.html 
  6.  http://uk.wikipedia.org/wiki/
  7.  http://sophia.nau.edu.ua/2010-09-06-21-00-58/2010-09-06-20-58-10/188--9
  8.  http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=5035&Itemid=306


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

25976. Аудит сохранности и учета производственных запасов 58.5 KB
  Целью аудита МПЗ является формирование мнения о достоверности показателей отчетности по статьям материальных ценностей «Запасы» и о соответствии применяемой в организации методики учета и налогообложения, действующим в Российской Федерации нормативным документам.
25977. Аудит учета готовой продукции, её отгрузки и реализации 39.5 KB
  Далее уточняется как оценивается готовая продукция; правильность оценки и определения себестоимости каждого вида продукции; правильность расчета отклонений фактической себестоимости от плановой нормативной и составления бухгалтерских проводок по учету готовой продукции; соответствие данных аналитического учета готовой продукции с данными синтетического учета. Полноту оприходования произведенной продукции можно проверить путем составления альтернативного баланса расхода сырья и материалов выхода готовой продукции исходя из нормативных...
25978. Аудит учета нематериальных активов 40 KB
  При анализе системы внутреннего контроля аудитор обращает внимание на следующее: определен ли круг лиц ответственных за сохранность нематериальных активов; каким образом организация обеспечивает неразглашение коммерческой тайны; создана ли комиссия по приемке нематериальных активов; проводится ли инвентаризация нематериальных активов. Чтобы сделать вывод об организации бухгалтерского учета аудитор анализирует учетную политику на момент раскрытия в ней информации: о способах оценки нематериальных активов приобретенных не за...
25979. Холодная пластическая деформация 169 KB
  Основными механизмами сдвиговой пластической деформации кристаллических тел являются скольжение и двойникование. Скольжение - это такое перемещение одной части кристалла относительно другой, при котором кристаллическое строение обеих частей остается неизменным
25980. Аудиторская проверка финансовых вложений 43 KB
  Как и при проверке других активов аудитор исходит из предпосылок: полноты все финансовые вложения отражены в бухгалтерском учете и бухгалтерской отчетности не существует неучтенных финансовых вложений: в бухгалтерском учете и отчетности отражены все приобретенные организацией ценные бумаги и выданные займы; сальдо и обороты по счетам синтетического учета финансовых вложений совпадают с сальдо и оборотами по счетам аналитического учета; сальдо и обороты по счетам в полном объеме перенесены из регистров бухгалтерского учета в Главную книгу и...
25981. АУДИТ УЧЕТА ФИНАНСОВЫХ РЕЗУЛЬТАТОВ И ИХ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ 35.5 KB
  Выручка от продукции реализованной на сторону отражается прежде всего на счете 90. Кроме того на данном счете отражается себестоимость реализованной продукции которая включает в себя: себестоимость готовой продукции и полуфабрикатов собственного производства; себестоимость работ и услуг промышленного характера; стоимость покупных изделий; стоимость строительномонтажных и проектноизыскательских работ; стоимость товаров; расходы по перевозке грузов; транспортноэкспедиционные расходы на погрузочноразгрузочные работы; услуги связи; зарплата...
25982. Аудит учета финансовых вложений 40.5 KB
  Законодательные и нормативные документыПри учете и аудите финансовых вложений необходимо руководствоваться следующими законодательнонормативными документами:1. Положение по бухгалтерскому учету Учет финансовых вложений ПБУ 19 02 утвержденное приказом Минфина России от 10. Методические указания по инвентаризации имущества и финансовых обязательств приказ Минфина России от 13 июня 1995 г.
25983. Философия Гераклита. Принципы диалектики. Диалектика и метафизика 25.3 KB
  Принципы диалектики. Согласно его рассуждениям мудрый тот кто не дает названия предметамони меняются Основные принципы диалектики. Гегель расширил понимание диалектики вывел ее из рамки движения мыслиувидел столкновение и объединение противоположностей в самой действительности в истории в культуре. В современных вариантах диалектики практически отсутствует понимания ее как о развитии.
25984. Философия и жизнь Сократа 19.09 KB
  Философия и жизнь Сократа О жизни и деятельности Сократа одного из величайших философов Древней Греции можно узнать лишь по произведениям его современников и учеников в первую очередь Платона потому что сам Сократ письменных источников после себя не оставил. Платон же познакомился с Сократом за восемь лет до гибели последнего когда Сократу было уже за шестьдесят и встреча эта произвела революцию в душе будущего знаменитого философа. Платон же написал и Апологию Сократа из которой можно узнать о некоторых аспектах сократовской...