88379

Профілактика злочинності неповнолітніх

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

З кожним роком злочинність неповнолітніх набуває все більшого і більшого розмаху. Вона щоденно у всьому світі забирає десятки тисяч людських життів, приносить людям великі страждання та муки, спричинює велику майнову та моральну шкоду суспільству. Тільки в Україні від рук злочинців щоденно в середньому гине 12 людей.

Украинкский

2015-04-29

365 KB

6 чел.

Форма № Н - 9.02

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Профілактика злочинності неповнолітніх

Курсова робота

                                                         Виконала:

                                                         студентка ІІІ курсу, групи 301

                                                         напряму підготовки 6.01010601

                                                         “Соціальна педагогіка”

                                                         Бурлака Оксана Вікторівна              

 Керівник –

                                              канд.біол.наук, доц. Гаврилюк Л.П.

                                     Національна шкала __________

                                                        Кількість балів _____ Оцінка: ECTS _____

        Члени комісії:

    __________   ________________________

                                                                 (підпис)                     (прізвище та ініціали)

    __________   ________________________

                                                                 (підпис)                     (прізвище та ініціали)

    __________   ________________________

                                                                 (підпис)                     (прізвище та ініціали)

Чернівці – 2014                                                                                                                                                                                                                                                                                           

                                    

                                                             

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ 1. Злочинність неповнолітніх як соціально-педагогічна проблема…………………………………………………………………………..7

1.1 Суть понять «злочинність», «злочинність неповнолітніх»………………………………………………..…………………..7

1.2 Причини злочинної діяльності підлітків…………………………...…...16

1.3 Особливості притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності…………………………………………………...……………27

РОЗДІЛ 2. Превенція злочинності неповнолітніх …………………............33

2.1 Первинна, вторинна, третинна профілактика злочинності неповнолітніх…………………………………………………………….…..….33

2.2 Роль органів внутрішніх справ у профілактиці злочинності неповнолітніх ……………………………………………………………..….....40

2.3 Зміст і завдання роботи соціального педагога з батьками та учнями. Соціально-правове виховання учнів підліткового віку……………………………………………………………..………………....54

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…74

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………...…79

ВСТУП

     Кризові процеси, що відбувалися в державі, сприяли зміні суспільних цінностей, значному розшаруванню населення за рівнем доходів і зумовили так звану "соціальну дезорієнтацію" населення. За таких обставин певна частина неповнолітніх зробила свій "вибір" - порушення закону. Питома вага злочинів скоєних неповнолітніми, наприклад в 2013 р.  становила 56,4%, тобто молодими людьми в Україні здійснюється більш як половина усіх злочинів.

   Крім того, приріст злочинності неповнолітніх значно випереджав зростання підлітково-юнацької вікової групи: якщо перша збільшилася приблизно у два рази, то друга зменшилася на 15-20%, тобто значна частка підлітків була втягнута у злочинну діяльність. Не дивно, що за останні 15 років середній вік осіб, що неодноразово вчиняли злочини, знизився на 3-4 роки.

     З кожним роком злочинність неповнолітніх  набуває все більшого і більшого розмаху. Вона щоденно у всьому світі забирає десятки тисяч людських життів, приносить людям великі страждання та муки, спричинює велику майнову та моральну шкоду суспільству. Тільки в Україні від рук злочинців щоденно в середньому гине 12 людей. За офіційними даними Державного комітету статистики України, протягом 2012 року кількість злочинів, скоєних неповнолітніми та молоддю, становила майже 120 тисяч випадків. І хоча останні роки спостерігається зменшення кількості злочинів, скоєних неповнолітніми, в містах Києві, Севастополі та 21 області України, зокрема Кіровоградській (35,1%), Миколаївській (28,8%), Київській (29,1%), Житомирській (25,0%), Дніпропетровській (19,3%). Разом з тим, криміногенна ситуація в ряді регіонів залишається складною. Науковцями зареєстровано зростання кількості злочинів неповнолітніх у Львівській (29,2%), Чернігівській (1,8%), Чернівецькій (1,0%) областях та Республіці Крим (1,5%). Профілактика злочинності неповнолітніх актуальна тому, що від того, як здійснюються заходи з недопущення і попередження злочинів підлітків, залежить стан і тенденції розвитку злочинності у майбутньому.
   Проблема є актуальною ще й тому, що число засуджених підлітків та молоді складає понад 50% від загальної кількості засуджених. Кожен другий злочин неповнолітніх - тяжкий. Зростає злочинність і серед дівчат. На 20% порівняно з попередніми роками збільшилася рецидивна злочинність. Приблизно 70% молодих людей, які скоїли протиправні дії, перебували у нетверезому стані. Майже 40% підліткових правопорушень мають груповий характер. Також змінилася соціальна характеристика і структура злочинних підліткових угрупувань. Сьогодні їх чисельність складає не 3-5, а 50, 100 і більше чоловік.

   З злочинністю неповнолітніх можна боротися застосовуючи різні засоби і методи, до яких, зокрема, можна віднести:

·  наявність добре розробленої законодавчої бази;

·  встановлення жорстких санкцій;

·  професіоналізм   працівників   Органів внутрішніх справ (ОВС)  щодо   розкриття   злочинів   та встановлення злочинців;

·  утримання злочинців тривалий час в місцях позбавлення волі;

·  звільнення з посади та інші.

    Особистість злочинця, його злочинні наміри та якості формуються поступово. Злочину передує декілька антигромадських проступків. Ці дії починаються з виникнення окремих негативних властивостей, якостей характеру, що проявляються в менш небезпечних діях і, поступово розвиваючись, стають протиправною поведінкою, сталою звичкою, коли навіть і вбивство людини не викликає жалю. В одних неповнолітніх факт такої протиправної поведінки може проявитись дуже швидко, в інших - наприкінці їх життя, ще в інших - ніколи. Злочин - це завершальний етап такого процесу. Тому надзвичайно важливим є питання профілактики злочинності підлітків.

      Загальнотеоретичним засадам нормативно-правого забезпечення попередження злочинності присвятили свої праці Г.А. Аванесов, А.І. Алєксєєв, Ю.Д. Блувштейн, В.В. Голіна, А.Е. Жалінський, А.П. Закалюк, О.Б.Сахаров та ін. Окремі аспекти вдосконалення нормативно-правової бази попередження злочинності неповнолітніх в Україні розробляли такі наслідники: (Н.В. Яницька), злочинам, які вчиняються неповнолітніми у стані сп’яніння (О.С. Стеблинська), запобігання злочинності неповнолітніх спеціальними органами та установами (Т.Л. Кальченко), вплив кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх (Д.Л. Виговський), використання засобів масової інформації для запобігання злочинів неповнолітніх (О.І. Бугера), діяльність навчальних закладів із запобігання злочинності неповнолітніх (Л.С. Дубчак), давали негативну характеристику експлуатації дітей (О.В. Панчук). Також вченими було запропоновано чимало змін до окремих нормативно-законодавчих актів, що регулюють окремі аспекти попередження злочинності неповнолітніх.

      Запобігання злочинності неповнолітніх це комплексна діяльність різних фахівців, що потребує розроблення єдиного цілісного механізму нормативно-правого регулювання. Проблема нормативно-правового забезпечення попередження злочинності неповнолітніх, саме як цілісного механізму, є недостатньо розробленою, не завжди реалізується на практиці, що не сприяє ефективності боротьби зі злочинністю неповнолітніх.

     Об'єктом нашого дослідження є злочинність неповнолітніх. Предметом є соціально-педагогічна робота з запобігання злочинності неповнолітніх. Метою є теоретичне обгрунтування змісту, форм, методів і засобів профілактики злочинності неповнолітніх соціальним педагогом у його діяльності.

  Завданнями курсової роботи є:

  1.  Вивчити ступінь розробленості досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі.
  2.  Розкрити суть поняття «злочинність неповнолітніх» та її причини.
  3.  Охарактеризувати нормативно-правову базу профілактики і подолання злочинності неповнолітніми.
  4.  Визначити і схарактеризувати зміст, форми, методи і засоби профілактики злочинності неповнолітніх, які використовує соціальний педагог у своїй діяльності.

РОЗДІЛ 1. Злочинність неповнолітніх як соціально-педагогічна проблема

1.1 Суть понять «злочинність», «злочинність неповнолітніх»

     Виявлення та розслідування злочинів - важливий вид правоохоронної діяльності. У процесі її здійснення фахівці розв'язують специфічні завдання, спрямовані на повне й швидке розкриття кожного злочину, розшук злочинців і осіб, які зникли, своєчасне притягнення до кримінальної відповідальності винних. Разом з тим суб'єктів цієї діяльності позбавлено права на необґрунтоване обвинувачення та на юридичну помилку.

   Правоохоронна діяльність у сфері виявлення та розслідування злочинів є несумісною з фактами протиправних затримань і арештів, її предмет включає характерні ознаки професійної діяльності та органу (посадової особи), уповноваженого виявляти й (або) розслідувати злочин, окремі форми, етапи та принципи цієї діяльності.
Виявлення та розслідування події злочину - це процес, що розгортається в часі та просторі, в якому встановлюють, досліджують, оцінюють численні фактичні обставини, здійснюють цілеспрямовані пошукові, перевірочні, контрольні та правові дії[2, с.87].

     Більшість питань щодо злочинності детально розглядають у курсах кримінально-процесуального права, криміналістики й оперативно-розшукової діяльності. У цих навчальних дисциплінах висвітлено юридичну діяльність, предмет якої полягає у виконанні функції правоохорони. Виявленню та розслідуванню злочинів як правоохоронній діяльності притаманні кілька ознак. По-перше, охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом правильного застосування адміністративного, кримінального й кримінально-процесуального законодавства для того, щоб жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності. По-друге, державний вплив на злочинність, захист інтересів держави й суспільства з тим, щоб застосовувати кримінальну відповідальність до винних осіб. Таку діалектичну єдність вказаних ознак зумовлено певною єдністю інтересів держави й інтересів особи.

      Охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб трансформується в принцип правоохорони, за яким притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи є неприпустимим. Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. При цьому в Основному Законі відзначено, що за нагальної потреби запобігти злочинові чи відвернути його, вповноважені на те законом органи можуть шляхом затримання особи (як тимчасовий запобіжний захід), обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. В порядку додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за зловживання або юридичні помилки, допущені посадовими особами під час здійснення ними виявлення та розслідування злочинів, зокрема за завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 371 КК), за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), за примушення давати показання (ст. 373 КК). Згідно з Конституцією ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60).

     Захист інтересів держави й суспільства також втілено в принцип правоохорони, за яким відповідальності підлягають лише винні особи. Кримінальна відповідальність має індивідуальний характер. Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України); доводити свою невинуватість у вчиненні злочину не є обов'язком особи, притягнутої до відповідальності. За Конституцією обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь (ст. 62). Для додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос (ст. 383 КК), завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК). Разом з тим, якщо самим фактом розголошення посадовою особою даних попереднього слідства завдано суттєвої шкоди державним чи громадським інтересам, це є підставою для притягнення цієї посадової особи до кримінальної відповідальності.
Професійна діяльність із виявлення та розслідування злочинів має інтегративне значення незалежно від відомчої належності осіб, які є суб'єктами цієї діяльності. Всі вони керуються нормами КПК України.
Така професійна діяльність вимагає спеціалізації та грунтовної правової підготовки. Її здійснюють за різними типами правових охоронних дій, а саме: правопримушувальними, правовстановлюючими, правозабезпечувальними та правовідновлювальними.
     Встановлення злочину або особи злочинця (підозрюваного, обвинуваченого) здійснюють за умов різних типів складності фактичних обставин, з урахуванням очевидного або неочевидного типів вчинення злочину. Джерелами інформації про подію злочину можуть бути, як у першому, так і в другому випадках, фізичні особи (наприклад, потерпілі, очевидці тощо), інформація про фізичні або інші наслідки дій винних осіб, документи, нотатки тощо. Виявленням злочину вважають встановлення події (явища, часу, обставин, особи тощо), зокрема моменту заволодіння майном, проникнення в житлове приміщення, нападу на особу й заволодіння її майном, заподіяння шкоди тощо. Особливостями встановлення моменту закінчення злочину є події, які за складом є формальні (моментом закінчення злочину вважають саму дію, наприклад, при хуліганстві чи розбійному нападі) або матеріальні (моментом закінчення є виникнення шкоди, іншого матеріального наслідку, наприклад, під час заподіяння тілесних ушкоджень, крадіжок тощо). Злочинність - найнебезпечніший прояв поведінки, що відхиляється від норм в суспільстві, яка наносить найбільший збиток суспільству.

  Оскільки злочинність є одним із центральних об’єктів дослідження науки кримінології, важливого значення набуває питання про визначення поняття “злочинність” у кримінології. Серед вчених-кримінологів як України, так і Росії не існує єдиної думки щодо визначення цього поняття. Розгляне-мо найпоширеніші з них і аргументи, які наводять для їх об-ґрунтування.Якщо виключити ідеологічні елементи, то до 90-х років XX ст. за часів існування СРСР тривалий час у радянській кримінології було таке визначення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється й охоплює сукупність злочинів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризуються певними кількісними та якісними показниками.
Злочинність – негативне соціально-правове явище, що існує в суспільстві, має свої закономірності, кількісні та якісні характеристики, несе негативні для суспільства та людей наслідки та вимагає спеціальних державних та громадських заходів контролю над ним[18,87с.].

   Піддаючи критиці наведене визначення, А. Зелінський [8] обґрунтовує свою думку так:

   1. У наведеному формулюванні визначення злочинності як соціально-правового явища є “логічним монстром”, оскільки словосполучення “соціально-правове явище” позбавлене сенсу через те, що все правове, тобто те, що регулюється правом, є соціальним, бо як правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії в житті суспільства (техногенні катастрофи і природні катаклізми) набувають соціального значення і можуть вважатися соціальними явищами.

   2. Точнішим буде визначення злочинності не як “сукупності злочинів”, а як системи, що підпорядковується статистичним закономірностям, тобто ймовірнісної системи.

   3. Наведене формулювання не розкриває змісту поняття злочинності.
   4. Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які каралися в усі часи і в усіх країнах, не можна не визнати найнебезпечнішим проявом деструктивних сил людини.

   5. Злочинність, що складається з великої кількості різних злочинів, вчинених у суспільстві, є не механічною сумою анти-суспільних вчинків, а множиною, якій притаманні ознаки ймовірнісної системи — певна цілісність, сталість параметрів, взаємодія підсистем, що є складовими цієї множини.

   6. Як загальне поняття злочинність існує через окреме, тобто через конкретні вчинки винних осіб. У кожному конкретному випадку виявляються ознаки, що притаманні злочинності, тобто загальному. До цих ознак належать злісність, протиправність, винність, карність. Водночас кожний окремий злочин за змістом має множину ознак, що перебувають за межею загального поняття злочинності. Окремий злочин — подія завжди випадкова, а злочинність є закономірною й неминучою.

   На підставі наведених аргументів А. Зелінський пропонує таке визначення злочинності: це масовий прояв деструктивності в поведінці людей, що виявляється в системі передбачених кримінальним законом діянь, які вчинені на конкретній території або серед членів певних соціальних груп протягом одного року або певної його частини.[4, 98с.]

   Відомий вчений-кримінолог Н. Кузнецова пропонує інше визначення злочинності: це соціальне і кримінально-правове явище, що змінюється історично й становить систему злочинів [19]. Це визначення ґрунтується на таких основних положеннях:

   1. Історична змінюваність злочинності адекватно простежується у кримінальному законодавстві різних соціально-економічних формацій і режимів. Так, принаймні в Росії (і в Україні) протягом XX ст. кримінальне законодавство кардинально змінювалося відповідно до політичних та соціально-економічних революцій, а також режимів влади щонайменше п’ять разів: у період військового комунізму, нової економічної політики, державно-партійного монополізму й тоталітаризму, початку демократизації суспільства у 50-х роках, коли було прийнято Основи законодавства Союзу РСР 1958 року і Кримінальні кодекси республік 1959-1961 pp., і в пострадянський період, коли набрав чинності Кримінальний кодекс Російської Федерації (проект Кримінального кодексу України).

   2. Злочинність — це не механічна множина конкретних злочинів, які входять у неї, а соціальне явище, що як підсистема входить у систему відповідного суспільства і світової спільноти загалом. Злочинність є соціальною за походженням, суб’єктами злочинів, потерпілими громадянами, суспільством і державою, причинами й умовами.

   3. Система злочинів як первинних елементів злочинності зумовлює її кримінально-правовий характер і системну взаємодію всередині кримінальної системи між злочинами (наприклад, між хуліганством і насильницькими діяннями, між кримінальним обігом зброї і насиллям).

   4. Кримінально-правова властивість злочинності перешкоджає заміні поняття і явища злочинності на поняття “відхилення у поведінці”, яке часто застосовують у зарубіжній кримінології.

   На даний момент серед кримінологів поширене таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що самодетермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві протягом певного періоду, що характеризується кількісними та якісними  показниками.
   Розкриємо детальніше зміст останнього визначення поняття злочинності.
    Згідно з першою соціологічною ознакою злочинність є соціальним явищем, наслідком причин і умов, що мають соціальний характер. Позиція соціального детермінізму у кримінології зумовлює важливі висновки, основний з яких полягає в тому, що неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, що породжують її. Якщо в основі злочинності лежать об’єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство самі по собі не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

   Другою соціологічною ознакою є специфічний спосіб посягання на встановлений у суспільстві соціальний порядок. Він охоплює тільки ті дії, що об’єктивно порушують або можуть порушити домінуючі суспільні зв’язки. Третя соціологічна ознака розкриває особливості суб’єкта суспільно небезпечного діяння. Тобто, злочинність є наслідком конфліктів у суспільстві, соціальних відносин, взаємовідносин людей. 

   2. Злочинність має також правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законодавством. Тому криміналізація або декриміналізація тих чи інших діянь суттєво впливає на всі показники злочинності.

   3. Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за певний період. Зміна хоча б одного з аспектів злочинності неминуче спричинить зміни інших її аспектів і відповідно злочинності взагалі.

   4. Злочинність як соціальне явище характеризується відносною самостійністю, що виявляється насамперед в її походженні.

   5. Стан злочинності залежить від загальних закономірностей розвитку суспільства. Але ця залежність не позбавляє злочинність елементів стихійності та сталості.

   6. На відміну від окремого злочину злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо характерно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів.

   7. Відносна масовість злочинності означає, що вона виявляється не в окремих ексцесах, а у множині діянь (сукупності), кількість яких постійно змінюється. Тому одиничні ексцеси не можна вважати злочинністю.

   8. Сталість як ознака злочинності полягає в тому, що не можна очікувати різкої зміни структури і стану злочинності через невеликі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі відносні явища не можуть змінюватися дуже швидко. Коливання деяких показників злочинності з великою вірогідністю може свідчити про недоліки в обліку злочинів, ніж про реальні зміни у злочинності. Злочинність неповнолітніх є загальним поняттям, яке охоплює випадки, коли злочини вчинено особами від 14 до 18 років.

   За характером антисоціальної спрямованості та ціннісними орієнтаціями вчені виділяють такі типи злочинців:

  •  з негативно зневажливим ставленням до особи суспільства, що здебільшого вдаються до агресивно насильницьких дій;
  •  з корисними спонуканнями, пов’язаними з ігноруванням права власності, що здійснюють розкрадання, шахрайство;
  •  з індивідуалістичним, антисоціальним ставленням до різних нормативних установок та своїх обов’язків, схильні до хуліганських дій, самоуправства, непокори законним вимогам представників влади;
  •  з легковажно безвідповідальним ставленням до існуючих норм поведінки та законів. Сюди належать злочини з необережності.

     У сучасній світовій практиці боротьби із злочинністю неповнолітніх існує декілька правових систем здійснення правосуддя щодо неповнолітніх правопорушників і всі вони охоплюються поняттям "ювенальна юстиція". Ювенальна юстиція – це міжнародний термін, який стосується системи юстиції, що спеціально розроблена для неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення.

  Сутність поняття "ювенальна юстиція" пов’язана з її головним суб’єктом – судом у справах неповнолітніх, що визначає поняття юстиції як правосуддя. Лінгвістичне поєднання слів "юстиція" і "ювенальна" означає, що йдеться водночас і про загальне і специфічне поняття юстиції. Як частина загального, юстиція відображає його принципи та інститути, а як специфічного – відрізняє її від загальної, забезпечивши ступінь її автономності. Одним із основних принципів Концепції ювенальної юстиції є положення, відповідно до якого реформування системи правосуддя України має здійснюватися в напрямі зміни способу реагування на правопорушення неповнолітніх від карального до відновлювального, реабілітаційного, охоронного. У цьому полягає принципова відмінність ювенального правосуддя від сучасного «дорослого» правосуддя. Реалізація вищевказаної Концепції в Україні повинна була відбуватися протягом 2009–2014 рр.

Слід зазначити, що сьогодні розвиток кримінальної юстиції щодо неповнолітніх передбачає підвищення ролі сім'ї та громадськості у процесі виховання дітей, проведення низки комплексних освітніх заходів, спрямованих на підвищення професійних знань спеціалістів, які працюють з дітьми, забезпечення під час здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, додержання їх прав з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку, впровадження процедури медіації як ефективного засобу добровільного примирення потерпілого та правопорушника, сприяння формуванню у неповнолітнього правопорушника почуття відповідальності за свої вчинки, залучення громадськості до розв'язання конфлікту, створення ефективної системи соціальної реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації. 

   Отже, злочинність - явище негативне, що завдає шкоди як суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема.

    Злочинність неповнолітніх  є  складовою частиною злочинності взагалі,

але і має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її як

самостійний об'єкт кримінологічного вивчення. Необхідність такого

виділення  обумовлюється особливостями соматичного, психічного і

морального розвитку неповнолітніх, а також їхньою соціальною незрілістю.

1.2 Причини злочинної діяльності у підлітків

    Зараз особливе занепокоєння викликає зростаюча злочинність неповнолітніх, стійка тенденція до «омолодження» злочинності[2, 76c.]

Якщо раніше підліткова злочинність була вуличною, то тепер неповнолітні скоюють злочини в чужих приміщеннях, у транспорті, за місцем навчання. Щоправда, абсолютна більшість злочинів,скоєних неповнолітніми, - це крадіжки та хуліганські дії. Питома вага умисних убивств, тілесних ушкоджень та зґвалтувань невелика. Понад 80 % усіх злочинів неповнолітні скоюють за місцем проживання, зокрема у складі групи - до 70 %.

    Протиправна поведінка підлітків пов'язана насамперед з такими особливостями їхньої психіки, як підвищена навіюваність, несформованість життєвих орієнтацій, юнацький негативізм, наслідування. Саме підлітки групи ризику підтверджують відому істину,що лінощі - матір усіх пороків: більшість з них втратили цікавість до навчання, роботи, їх приваблює сфера беззмістовного дозвілля - тусовки у під'їздах, випивки, азартні ігри тощо. Для підлітків групи ризику характерне своєрідне, за визначенням вчених «інформаційно-комунікативне хобі»[4, 81c.]. Це прагнення постійно одержувати легку інформацію, що не потребує ніякого критичного інтелектуального осмислення: пусті розмови, сидіння годинами перед телевізором, захоплення популярною музикою, вживання наркотичних речовин тощо.

    Для способу життя підлітків групи ризику характерним є:

1. зневажливе ставлення до виконання своєї соціальної функції - вчитися, набувати знань ( 77% вчаться погано, 21% - посередньо, у них нерозвинуте почуття обов'язку та відповідальності);

2. наявність великої кількості «зайвого часу»;

3. невміння проводити вільний час;

4. відсутність індивідуальних захоплень;

5. вживання наркогенних речовин (тютюн,алкоголь, наркотики).

      Неповнолітні злочинці приймають за «чисту монету» так звану кримінальну романтику. Злочини для них досить часто- акт сміливості, самоствердження. Про наслідки своїх протиправних дій вони не задумуються, а мотиви цих дій прикрашають.

     Досить поширеною є думка, що більшість неповнолітніх злочинців - це ті, котрі позбавленні піклування та контролю дорослих. Через свою незрілість, невміння самостійно організувати власну діяльність, вони піддаються сумнівним захопленням,пропускають заняття у школі, погано вчаться, порушують дисципліну. Вони можуть потрапити під негативний вплив компанії, почати курити, грати в азартні ігри, пиячити, вживати наркотики, красти.

    Перебування підлітків у конфлікті з законом у багатьох випадках спричинене їхньою незайнятістю у позаурочний час, що зумовлено відсутністю за місцем проживання достатньої кількості клубів, спортивних гуртків, секцій. Гострою є також проблема працевлаштування неповнолітніх, яка пов'язана з небажанням підприємців в умовах жорсткої конкуренції легально використовувати малоефективну та достатньо дорогу працю підлітків. Тому позбавлені можливості працювати та організовано проводити своє дозвілля, неповнолітні потрапляють у сферу інтересів кримінальних осіб, які часто залучають їх до злочинної діяльності.

    Злочинність неповнолітніх - це складова злочинності, суб'єктами якої є неповнолітні. Злочинність неповнолітніх часто має ті самі соціальні причини, що і злочинність дорослих: поширення безробіття, загальне зниження матеріального рівня населення. Якщо на неповнолітнього здійснюється явно негативний вплив або його ігнорують як особистість, психологічні якості його як особи набувають антисоціальної спрямованості. А звідси — невиконання батьками обов'язків по вихованню дітей, послаблення ефективності виховної роботи у навчальних закладах. Найчастіше причини підліткової злочинності - це результат неправильного виховання, відсутність догляду батьків за дітьми, матеріальні нестатки, негативний вплив найближчого оточення. Хоча в нинішніх умовах серед неповнолітніх злочинців багато дітей, сім'ї яких мають досить високий матеріальний рівень, однак контроль за дітьми послаблений, оскільки батьки зайняті бізнесом і їм здається, що достатньо забезпечувати тільки матеріальне благополуччя своїх дітей. Тим часом виховання включає в себе і формування поваги до закону, і окрім школи, це має робити сім'я. А поважати закон можна лише одним способом - виконувати його.

    У нашій країні тенденція до зростання злочинності підлітків продовжує зберігатись, а криміногенна ситуація у підлітковому середовищі залишається складною. Це не дивно, адже менш психічно стійкі підлітки більш чутливо реагують на соціальні негаразди, які є неодмінною ознакою перехідного періоду.

    Крім того, найхарактернішими властивостями неповнолітніх є їх бажання самоствердитись, романтизм, почуття ліктя (згрупованість), інтерес до забороненого “плоду" та ін. Проте головне — спрямованість цих бажань та інтересів. Дорослі покликані допомагати молоді розвиватись у позитивному напрямі, блокуючи напрямки, що мають яскраво виражений негативний характер. Це означає, що потрібен послідовний процес виховання підлітка в сім’ї, школі, на виробництві. На жаль, цей процес здійснюється не завжди.  

   Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній “губить" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Часто-густо залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за жорстокістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і перевершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як бажання жити “на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя (хоча часто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні скоюють вже не з “дитячих” мотивів.

   Юнацький максималізм у поєднанні з гіперсексуальністю 16-17-річного неповнолітнього призводить до скоєння зґвалтувань, актів насильницького мужолозтва, знущань над жертвою, прагнення вразити оточуючих низістю й підлістю. Чим страшніше скоєне, тим більшого ореолу дорослості набуває підліток у власних очах і очах найближчого оточення [17, 4c.].

   Останнім часом у соціології та кримінології поширився термін “саморуйнівна поведінка": це такий спосіб буття, коли молода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації власного потенціалу, а іде на конфлікт із суспільством, кидає йому виклик. Така ситуація, безумовно, впливає на традиційні чинники, що зумовлюють злочинність неповнолітніх, тобто негативний розвиток особи підлітка, його криміналізацію. Розглянемо ці чинники детальніше.

   Негативний вплив сім'ї. Сім’я — це перша соціальна структура, де людина перебуває найбільше часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Проте риси характеру і біологічна «спадщина» ще не визначають майбутньої криміналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей (і на їх фундаменті) які потреби вибудує для себе юний громадянин.

   Численні дослідження свідчать, що переважна більшість неповнолітніх злочинців виховувались у неблагополучних сім'ях. На практиці це виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків один до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу близьких, биття дітей, жорстокість по відношенню до них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків. Отже, неблагополучною може бути сім’я, де панує злиденність і сім’я матеріально забезпечена. Саме цим можна пояснити, що біля 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство). Значна частина дітей в Україні позбавлені з різних причин нормальної родинної опіки.

   Зазначимо і такий негативний чинник, як неповна сім’я, здебільшого материнська. Мати змушена працювати, діти залишаються без її нагляду й впливу. Зрозуміло, ідеться про випадки, коли мати характеризується позитивно. Проте так буває не завжди. Як результат близько 40 % неповнолітніх злочинців вийшли з неповних сімей, 5 % з них взагалі не мають батьків.
  На жаль, з кожним роком кількість сімей, які розпадаються, збільшується. В окремих регіонах України кількість розірваних шлюбів майже дорівнює кількості зареєстрованих. До речі, ця тенденція характерна для багатьох країн світу.
   Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім’ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим самим «висловлюючи» помсту суспільству за своє занедбане дитинство.

   В американській психології і кримінології розглядувані проблеми досліджуються починаючи з 30-х років XX ст. Американський вчений Дж. Баулбі є засновником теорії “патології раннього дитинства". Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характеру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у процесі впливу на особу навколишнього середовища.

   Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує: якщо бажання підлітка блокуються вчителем, представником влади, то ворожість, що виникає як наслідок фрустрації (психічного стресу), спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж фрустрація виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства неповнолітніх, то виникає почуття ворожості, яке поширюється не тільки на батьків, а й на інших людей, у тому числі й на однолітків, друзів. У такому разі для неповнолітнього всі оточуючі є фрустраторами і нікому з них він не довіряє.
   Істотний вплив на формування особистості неповнолітнього чинять середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, професійні училища, коледжі, технікуми. Проте, на жаль, окремі вчителі мають недостатній рівень культури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо високих показників. Усе це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину низька заробітна плата вчителів, відсутність бажання у частини учнів здобувати реальні знання. При цьому висококваліфіковані вчителі переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).

   У школі відсутня нова концепція освіти й виховання учнів. Усе це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, ходить до школи лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони спрямовують на купівлю й продаж, мають потяг до легких заробітків. Їх поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають успішні бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і повії, здебільшого валютні. При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхідністю здобуття знань.

   Також у вкрай скрутному становищі перебуває система професійної освіти. Значну кількість професійних училищ ліквідовано або злито з іншими навчальними закладами, не забезпечено достатнім фінансуванням. Проте там перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які потребують постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт дедалі більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються. До того ж велика кіль-кість пропонованих на ринку розваг і дозвілля — книги, кінофільми тощо — має низькопробний характер. Серед засобів масової інформації найбільше впливає на неповнолітніх телебачення. На жаль, багато в чому воно несе з собою «негативний заряд». Американський дослідник Ф. Уертхем дійшов висновку, що демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих людей, які у процесі такої “соціалізації” стають щодалі більшою мірою “телеспрямованими”, тоб-то характеризуються ворожістю до оточуючих, жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони дивляться.

   Отже, констатує Ф. Уертхем, засоби масової інформації сприяють формуванню і закріпленню у свідомості підлітків впевненості в тому, що жорстокість, агресивність і сила є найдієвішими регуляторами  міжособистісних стосунків. А це, у свою чергу, не може не збільшувати кількість молодих людей, які не тільки “захоплюються насильством”, а й навіть «обожнюють» його.

   Звичайно, засоби масової інформації не є основною причиною поширення насильства серед неповнолітніх, але зважаючи на цей чинник можна зрозуміти природу розглядуваного соціального і психологічного явища.
   На боротьбу з певними негативними явищами, що розвиваються в суспільстві, спрямовані Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” від 27 квітня 1999 р. № 456/99, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних сил суспільства” від 15 вересня 1999 р. № 1697 та інші, відомчі нормативні акти.

   У Комплексній програмі профілактики злочинності в Україні на 2009-2013 роки (п. 62) передбачається вжиття заходів переорієнтації телебачення з демонстрації культу жорстокості, цинізму і насильства на прищеплення молоді загальнолюдських цінностей, національних духовних традицій.
   Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайнятість. Зазначимо, щодо традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім’я або добре забезпечена, щоб утримувати неповнолітнього, або фактично втратила свій соціальний статус і не має змоги контролювати його поведінку, нині додалося безробіття молоді. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл і профучилищ не вдається працевлаштуватись, і багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків. Керівництво професійних училищ подекуди попереджає учнів, що роботою вони не забезпечуватимуться. Не можуть знайти постійної роботи і більшість “відсіяних” зі шкіл. Як результат — майже половина неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали.
   Виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві на жаль недостатній, хоча в окремих випадках профспілки намагаються займатися цим питанням. Для підприємств, багато з яких перебуває у важкому економічному стані, основне завдання сьогодні — вижити й зберегти кістяк кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітніх часто не приймають на роботу. І це незважаючи на те, що у ст. 7 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" наголошується: “держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після завершення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах...”

   Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім’ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину вільного часу. У підлітковому віці людині властиве підвищене прагнення до спілкування з однолітками, що полегшує її соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що іноді пропонує йому така група, він сприймає як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які вже досягли повноліття, раніше були засуджені (“мають ходку”). Накопичуване внутрішнє негативне напруження шукає виходу, розрядки. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування, так звана «дозвільна злочинність».

   Злочинні угруповання неповнолітніх останнім часом змінюють орієнтацію з насильницької на корисливу і агресивно-корисливу. Відходять у минуле “ідеологічні” розборки, протистояння, набіги, “прикордонні” сутички, уся та боротьба, під час якої задовольнялися звірячі інстинкти. Ситуація швидко “перевиховує” делінквентів. За ті самі вбивства, насильства, погрози зараз можна добре “заробити”. І тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво. Колишні угруповання підлітків (чисельністю до ста осіб) з певними ознаками розрізнення — черепами, металевими відзнаками тощо — втрачають сенс. Створюються мобільні групи з 10-20 осіб, які “працюють ”під керівництвом дорослих, хоча в багатьох випадках вони виявляють власну ініціативу: охорона більш “авторитетних” злочинців, обкладання “податками”, знищення “на замовлення” торговельних наметів, участь у розбійних нападах тощо[40,34с].
   Як і раніше, ці групи мають чітко структуровану, скуту страхом розправи організацію, створюють у разі потреби алібі, збирають для допомоги засудженим і їх сім’ям касу (гроші в “общак”) і навіть мають зброю. Частина компаній має гастролерський характер: угони автомашин, крадіжки в сільській місцевості та інших місцях.

   Багато недоліків спостерігається також у роботі правоохоронних органів і судів у профілактиці злочинності неповнолітніх. Іноді безпідставний лібералізм, своєрідну “данину моді ” проявляють судді, коли не беруть під варту при провадженні досудового слідства обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі злочини, коли виносять невиправдано м’які вироки, якщо покарання не пов’язане з позбавленням волі, хоча це явно потрібно. Звичайно, треба обережно вирішувати питання про позбавлення волі неповнолітнього, проте окремі злочинці-підлітки є такими ж небезпечними для суспільства, як і їх дорослі “колеги”. Всепрощенням часто породжується рецидивна злочинність неповнолітніх.

   Недостатньо ефективно працюють у профілактичному плані окремі підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), орієнтуючись здебільшого на розкриття вже скоєних злочинів. Іноді спостерігаються випадки небажання співробітників КМСН навантажувати себе напруженою роботою, неактивність у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння виконувати індивідуальну профілактичну роботу, її формалізм. Часто відсутня необхідна взаємодія правоохоронних органів у цій сфері. Що ж до Служби у справах неповнолітніх, то її працівники нині не мають змоги більше часу приділяти профілактичній роботі: не вистачає кадрів і фінансування. Усе зазначене призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати за нього повинен хто завгодно (батьки, вчителі), але не він особисто.

   Зазначимо, що міліція (КМСН та інші служби) значною мірою опинилася сам на сам зі злочинністю неповнолітніх, бо інші державні органи, які працюють з молоддю, тільки розгортають свою роботу або мають обмежені можливості, а громадські організації (інспекції у справах неповнолітніх на громадських засадах, наставники, громадські вихователі, загони юних міліціонерів) у багатьох місцях припинили існування. Комерціалізувалося й перепрофілювало свою роботу товариство “Знання”. До мінімуму знизилось позашкільне правове виховання неповнолітніх. Дійсність же переконує частину підлітків у “доцільності" правового нігілізму, у тому, що порушувати закон вигідніше, ніж дотримуватися його.

   Таким чином, причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми загалом такі самі, що й причини, що зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівні. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.
   На сучасному етапі потрібен послідовний і цілеспрямований процес виховання підлітків в сім’ї, школі, на виробництві. На жаль, цей процес здійснюється не завжди. А якщо на неповнолітнього справляється явно негативний вплив або його ігнорують як особистість, психологічні якості його як особи набирають антисоціальної спрямованості.

1.3 Особливості притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності

  Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось шістнадцять років. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі не більше двох років або інше більш м’яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

   Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за такі злочини:

  •  умисне вбивство (стаття 115-117)
  •  посягання на життя державного чи громадянського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язано із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльність, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (стаття 112, 348, 379, 400, 443)
  •  умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398)
  •  умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398)
  •  диверсію (стаття 113)
  •  бандитизм (стаття 257)
  •  терористичний акт (стаття 258)
  •  захоплення заручників (статті 147, 349)
  •  зґвалтування (стаття 152)
  •  насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153)
  •  крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308)
  •  грабіж (статті 186, 262, 308)
  •  розбій (стаття 187, частина 3 статей 262, )
  •  вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна ( частина друга статей 194, 347, 352, 378, частина друга та третя статті 399)
  •  пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів (стаття 277)
  •  угон або захоплення залізничного рухомого, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278)
  •  незаконне заволодіння транспортним засобом (частина друга, третя статті 289)
  •  хуліганство (стаття 296).

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру:

  1.  застереження;
  2.  обмеження дозвілля і становлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
  3.  передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
  4.  покладення на неповнолітнього, який досяг 14-ти річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
  5.  направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків для його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. Тривалість заходів виховного характеру встановлюється судом, який їх призначає. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

  1.  штраф;
  2.  громадські роботи;
  3.  виправні роботи;
  4.  арешт;
  5.  позбавлення волі на певний строк.

  До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання  у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійних дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до пятисот встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2-х місяців до 1-го року.

Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5 до 10%.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент визначення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих  для цього установах, на строк від 15-45 діб.

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-ти річного віку, не може бути призначене на строк більше 10-ти років, а у деяких випадках – більше 15-ти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі відбувають його у спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

  1.  за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше 2-х років;
  2.  за злочин середньої тяжкості – на строк не більше 4-х років;
  3.  за тяжкий злочин – на строк не більше 7-ми років;
  4.  за особливо тяжкий злочин – на строк не більше 10-ти років;
  5.  за особливо тяжкий злочин поєднаний з умисним позбавлення життя людини – на строк до 15-ти років.

При призначенні покарання неповнолітньому суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру.

До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18-ти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджені сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до 18-ти років, після фактичного відбуття:

  1.  не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;
  2.  не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до 18-ти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
  3.  не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі призначеного судом за умисний особливо важкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та досягнення 18-ти річного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

  1.  засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;
  2.  засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
  3.  засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до 18-ти років після закінчення не менш як половини строку погашення судимості.

Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватись до неповнолітніх лише у вийняткових випадках, коли це викликано тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов’язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх заміняють. Пред’явлення обвинувачення неповнолітньому проводиться у присутності захисника.

Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи дати звіт про свої дії уповноваженим на те державним органам (дізнання, попереднього розслідування, прокуратури, суду), а також претерпіти певні обмеження, страждання, відчути примусову дію кримінального закону. 

РОЗДІЛ 2. Превенція злочинності неповнолітніх

2.1 Первинна, вторинна, третинна профілактика злочинності неповнолітніх

     Профілактична спрямованість будь-якої роботи визначається, насамперед, успішним виконанням завдань щодо розкриття злочинів, виявлення винних осіб та правильного застосування закону, аби кожний, хто скоїв злочин, був підданий справедливому покаранню, і жодний невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності. Виконання цих вимог впливає на виховання усіх членів суспільства, особливо на неповнолітніх, посилює повагу до норм права, сприяє виправленню та перевихованню осіб, що скоїли злочини. Важливу профілактичну функцію виконують демократичні принципи кримінального судочинства, коли вся процесуальна форма розслідування та судового розгляду кримінальних справ забезпечує обгрунтованість і законність прийнятих рішень, високу ефективність виховного впливу процесуальної діяльності прокурорсько-слідчих та судових органів[42, 56 c.]

   На сьогоднішній день проблема правопорушень неповнолітніх є і залишається однією з гострих проблем українського суспільства, над пошуком шляхів її вирішення працює широке коло фахівців різних галузей: кримінології, юриспруденції, психології, педагогіки, соціальної педагогіки, соціології, правознавства тощо.

   Будь-яке негативне явище в суспільстві простіше попередити, ніж потім ліквідувати його наслідки. Профілактику правопорушень можна розглядати як усунення причин правопорушень, умов та обставин, що сприяють їх скоєнню; виявлення осіб, від яких можна очікувати скоєння правопорушення, та вплив на них за допомогою переконання та примусу. Суб’єктами профілактики правопорушень є державні органи та громадські організації, посадові особи й окремі громадяни, які цілеспрямовано на різних рівнях здійснюють заходи з виявлення та усунення причин і умов, що сприяють скоєнню правопорушень.

   Термін "правопорушення" об’єднує поняття як злочину, тобто діяння, окресленого в Кримінальному Кодексі України (ККУ), так і правопорушення, відповідальність за яке настає в адміністративному порядку[42, 34 c.]

     Загальна соціально-економічна скрута, яку сьогодні переживають різновікові категорії населення України, потребує зосередження зусиль державних органів у справах молоді, фахівців соціальних служб для молоді та інших соціальних інституцій, молодіжного громадського активу для вирішення комплексу питань, пов'язаних з попередженням асоціальної поведінки молоді та підлітків.
   Актуальність цих завдань підсилюється ще й тим, що з кожним роком зростає кількість кризових явищ у суспільстві. Вони тісно пов'язані не тільки з політичною, соціально-економічною ситуацією та нестабільністю в суспільстві, а і з умовами виховання та побутовим неблагополуччям у сім'ях, недоліками в організації навчально-виховного процесу в закладах освіти, негативним впливом антигромадських елементів тощо. Недостатня увага приділяється організації дозвілля дітей і підлітків, вихованню в них поваги до закону і загальноприйнятих правил поведінки в суспільстві, формуванню позитивного погляду на здоровий спосіб життя.
   Сам термін «
профілактика» (від грецького «запобіжний») асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати ті або інші небажані наслідки. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ[42,56c.]
  
Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані:
-  на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп;
-  попередження ускладнення вже наявних проблем. 
   Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика грунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля[42,67
c.]
   Відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони здоров’я,   профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.
   
Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, з метою формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.
   Первинна профілактика має наступні завдання:
•  удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;
•  збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т.д.).
   Основними способами реалізації задач первинної профілактики є:
•  навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;
•   надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.
   Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами.
   Первинна профілактика  більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Змістом первинної профілактики злочинності неповнолітніх є:
-         надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин; 
-         роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя; 
-         формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля; 
-         створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності[42, 73
c.]

  Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризових сімей, діти вулиці).
   По своїй спрямованості на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка.
   Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки 
   Вторинна профілактика має наступні завдання:
•  розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;
•  підвищення потенціалу особистісних ресурсів.
   Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів - членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної[42,74
c.]
    
Третинна профілактика - комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально - педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських організаціях.
   Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.
   Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісій.
При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів - психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів - консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств[42,78
c.]
   Крім цих видів профілактики, розрізняють ще 
загальну та спеціальну профілактики. 
 
  Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків). 
   
Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).
   Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (економічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.
   Профілактика не заперечує біологічних або генетичних чинників, але розглядає їх в більш широкому психологічному і культурному контексті. Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики.  

   Дія на соціально-профілактичні об’єкти здійснюється загальними, спеціальними й індивідуальними заходами.
  
 Загальними є заходи, не призначені винятково для профілактики правопорушень, але  які об'єктивно сприяють їх попередженню або скороченню (поліпшення умов праці, відпочинку і побуту людей, підвищення освітнього і культурного рівня населення, удосконалення виховної та культурно-масової роботи серед різних соціальних груп, особливо серед неповнолітніх)
   
Спеціальні заходи призначені виключно для профілактики кожного різновиду правопорушень  і направлені безпосередньо на чинники, що впливають на їх скорочення.
   
Індивідуальні заходи призначені для дії на осіб, схильних до порушення правопорядку (посилення охорони громадського порядку, поліпшення виховної роботи, підвищення рівня соціального контролю за поведінкою осіб, які раніше вчинили правопорушення, і особливо злочини[42, 89 c.]
   Можна стверджувати, що профілактична робота здійснюється на таких рівнях: особистісному, сімейному, соціальному. На особистісному рівні профілактичні заходи спрямовані на формування таких якостей індивіда, які забезпечують підвищення рівня особистісної відповідальності людини з метою попередження виникнення різних проблем. 
   1.     До провідних форм профілактики на 
особистісному рівні можна віднести консультування та тренінгові заняття. 
   2.     
Сімейний рівень профілактики має на меті вплив на найближчий "мікросоціум" людини – сім’ю, з метою попередження виникнення різноманітних проблем як для конкретної особистості так і всієї сім’ї.
   3.     
Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем, пов’язаних з окремими негативними явищами в спільстві, а також зміні суспільних норм стосовно осіб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, ВІЛ-інфіковані)[42, 91 c.]

У своїй діяльності система профілактичної роботи здійснюється згідно Конституції, законів України, постанов та інших актів Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, зокрема:
-         Закону України від 05.02.93 №2998-ХІІ "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні";
-         Декларації від 15.12.92 №2859 "Про загальні засади державної молодіжної політики";
-         Додаткових заходів щодо реалізації державної молодіжної політики (Указ Президента України від 04.12.96 р. №1165\96);
-         Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю;
-         Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві;
-         Програми правової освіти населення України (Постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.95 №336);
-         Комплексних програм профілактики СНІДу та наркоманії;
-         Міжнародних актів та рекомендацій щодо становища дітей та молоді та ін. [
42, 104 c.]

2.2 Роль органів внутрішніх справ у профілактиці злочинності неповнолітніх

    Профілактика злочинності неповнолітніх, що здійснюється органами внутрішніх справ, охоплює комплекс різноманітних за характером заходів, спрямованих безпосередньо на попередження і ліквідацію протиправної поведінки неповнолітніх. Об'єктами профілактичного впливу є криміногенні фактори, що детермінують формування особи молодих злочинців, ситуацій, які обумовлюють правопорушення, полегшують їх скоєння. Таке попередження здійснюється на різних рівнях (у межах всієї країни, міста, району, населеного пункту), широким колом суб'єктів профілактичної діяльності.

    Уся система заходів органів внутрішніх справ з боротьби зі злочинністю неповнолітніх повинна бути спрямована на ліквідацію детермінант, які формують якості особи злочинця, полегшують входження її до кримінальної групи, та умов створення таких груп. Тобто заходи профілактики злочинності неповнолітніх повинні мати цілеспрямований характер, а саме: недопущення цих злочинів. Спеціальне їх призначення - виявлення та ліквідація, блокування, нейтралізація, детермінант цієї злочинності - це головна особливість спеціально-кримінологічної профілактики. Вона також спрямована на запобігання злочинам, що замислюються та готуються, і на припинення вже розпочатих.

    Спеціальне та загальне попередження злочинності неповнолітніх поєднуються між собою своєрідним зворотним зв'язком. Спеціальне попередження органічно доповнює і конкретизує загальне, проте заходи спеціальної профілактики мають часові межі і реалізуються в окремих його складових. Спеціальне попередження базується на загальному, використовує профілактичний потенціал суспільного розвитку в цілому.

    Розглядаючи злочинну поведінку взагалі, як суспільно небезпечну, заборонену законом діяльність, визначають деякі загальні її особливості. Проте при цьому не можна не враховувати цілу низку важливих ознак: ступеня суспільної небезпеки, об'єкт злочинного посягання, психічне ставлення суб'єкта до скоєного діяння. Врахування такої відмінності мас важливе значення для забезпечення ефективності профілактичної діяльності. Головним завданням цієї діяльності є вплив на соціальні процеси та явища, що породжують злочинну поведінку або сприяють їй, ліквідація або послаблення криміногенного впливу, перебудова поведінки осіб, від яких можна очікувати кримінально карних діянь.

    Профілактика злочинів - цілеспрямована діяльність фахівців з попередження кримінально-протиправних діянь, де предметом правового регулювання виступають тільки ті суспільні відносини, що створені у сфері цієї діяльності. Тому заборона, що встановлена кримінальним законом, є, певним чином, переліком найбільш важливих соціальних цінностей, забезпечення недоторканності яких визначає необхідність існування системи профілактики злочинності.

     Особливості профілактики злочинності неповнолітніх, що здійснюється Органами внутрішніх справ (ОВС), визначається низкою обставин. Вона є найбільш дієвим засобом боротьби зі злочинністю, насамперед тому, що забезпечує виявлення і нейтралізацію її причин. Значною мірою це - попередження самої можливості вчинення злочинів. У процесі проведення  профілактики криміногенні фактори можуть піддаватися впливу тоді, коли вони ще не набрали сили і через це їх легше можна усунути. Втім, арсенал засобів попередження злочинів дає змогу переривати розпочату злочинну діяльність, не допускати настання шкідливих наслідків. Профілактика злочинності дає можливість вирішувати питання боротьби з нею найбільш гуманними способами з найменшими втратами для суспільства. Запобіжні заходи щодо злочинності неповнолітніх здійснюються в основному кримінальною міліцією у справах дітей, яка використовує превентивні можливості закону і, насамперед, забезпечує невідворотність покарання за кримінальні та адміністративні діяння.

    Служби, органи та підрозділи внутрішніх справ України формують систему взаємопов'язаних елементів, об'єднаних єдиними цілями і завданнями, що юридично закріплені у законодавчих та інших нормативних актах. За сучасних умов у системі ОВС можна виділити два різновиди профілактичної роботи з неповнолітніми. До першого належать служби та підрозділи, що здійснюють профілактичну роботу серед підлітків паралельно з іншими функціями, другий різновид - служби та підрозділи, які спеціально уповноважені здійснювати профілактичну роботу серед неповнолітніх це Кримінальна міліція у справах дітей. Від того, яке місце у діяльності перелічених суб'єктів посідає профілактика правопорушень неповнолітніх, залежить і обсяг їх повноважень у цій сфері.

    Кримінальна міліція у справах дітей (КМСД) здійснює спеціальні запобіжні заходи, що забезпечують проведення таких заходів іншими спеціальними органами і установами, створюють для цієї діяльності сприятливі умови та використовують їх можливості. Саме у сфері протидії злочинності якнайповніше розкриваються загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та психологічні функції суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх.

    Ефективність профілактичної діяльності злочинності неповнолітніх та молоді залежить від професійної готовності працівників міліції до її здійснення; наявності чіткого алгоритму дій при використанні спеціального інструментарію для виявлення дисфункціональних сімей, в яких підростають неповнолітні, схильні до девіантної, делінквентної та адиктивної поведінки; встановлення особливостей соціальної ситуації їх розвитку, підлітково-молодіжної субкультури, індивідуально-психологічних рис неповнолітніх правопорушників.

    Законом України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" визначаються повноваження Кримінальної міліції у справах дітей (ст. 5). Кримінальна міліція у справах дітей є складовою кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу при головних управліннях Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управліннях Міністерства внутрішніх справ міста Севастополя, областей, управліннях внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України на транспорті та Міністерстві внутрішніх справ України.

    На кримінальну міліцію у справах дітей покладаються такі обов'язки:

-  проведення роботи із запобігання правопорушень дітей;

- виявлення, припинення та розкриття злочинів, вчинених дітьми, застосування з цією метою оперативно-розшукових і профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

- розгляд у межах своєї компетенції заяв і повідомлень про правопорушення, вчинені дітьми;

- здійснення досудової підготовки матеріалів про правопорушення, що вчинені дітьми, проведення дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;

- виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми, вживання в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення;

- участь у правовому вихованні дітей;

- розшук дітей, що зникли, дітей, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади (займаються бродяжництвом) та діяльність спеціальних установ для дітей;

- виявлення дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

- виявлення осіб, які займаються виготовленням та розповсюдженням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту;

- ведення обліку правопорушників, що не досягли 18 років, у тому числі звільнених зі спеціальних виховних установ, з метою проведення профілактичної роботи, інформування відповідних служб у справах дітей стосовно цих дітей;

- відвідування правопорушників, що не досягли 18 років, за місцем їх проживання, навчання, роботи, проведення бесід з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);

- отримання від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомостей, необхідних у зв'язку з матеріалами про правопорушення, що перебувають у її провадженні;

- затримання і тримання у спеціально відведених для цього приміщеннях дітей, які вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, до передачі їх законним представникам або направлення до приймальників-розподільників, (але не більш як на вісім годин); здійснення згідно з чинним законодавством гласних та негласних оперативно-розшукових заходів з метою розкриття злочинів, вчинених дітьми або за їх участю;

- виявлення, ведення обліку осіб, які втягують дітей в антигромадську діяльність;

- проведення обшуків, вилучення та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

- проведення за наявності законних підстав огляду дітей, речей, які є при них, транспортних засобів;

- вилучення документів і предметів, що можуть бути речовими доказами правопорушення або використані на шкоду здоров'ю дітей;

- винесення підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкових для розгляду подань про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми;

- інформування відповідних служб у справах дітей про дітей, які затримані чи обвинувачуються у вчиненні злочинів;

- здійснення відповідно до законодавства заходів соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

- ведення обліку правопорушників, що не досягли 18 років, які потребують медичної допомоги, у тому числі звільнених із спеціальних виховних установ, з метою проведення профілактичної роботи, інформування відповідних служб у справах дітей стосовно цих дітей.

    Кримінальна міліція у справах дітей виконує й інші обов'язки та має інші права, передбачені чинним законодавством. Кримінальна міліція у справах дітей спільно з представниками соціальних служб відповідно до Наказу "Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах" надає підтримку членам сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, при вирішенні життєвих проблем, які вони не в змозі подолати за допомогою власних засобів і можливостей, у зв'язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного з членів сім'ї, їх перебуванням у місцях позбавлення волі у зв'язку з ВІЛ-інфекцією, насильством у сім'ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і негативними стосунками в сім'ї, безробіттям одного з членів сім'ї; попереджує виникнення нових складних життєвих обставин, створює умови для подальшого самостійного їх розв'язання.

   Працівники державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді ведуть внутрішній облік дітей, які потребують посиленої уваги з боку педагогічного працівника, психолога, соціального педагога, та інформують про це служби у справах дітей і центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Спільно з органами внутрішніх справ вони організовують та контролюють профілактичну та просвітницьку роботу з неповнолітніми, молоддю, схильними до правопорушень, здійснюють первинне дослідження поведінки, проблем та особистості неповнолітніх, засуджених до покарань у вигляді громадських робіт, виправних робіт, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та їхніх сімей і передають матеріали до центрів соціальних служб та кримінально-виконавчої інспекції, збирають та узагальнюють інформацію про осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, надають допомогу органам освіти й охорони здоров'я в підготовці відповідних документів щодо оформлення особових справ неповнолітніх, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, здійснюють контроль за неповнолітніми, які перебувають на обліку кримінальної міліції у справах дітей.

    Важливою особливістю спеціальних заходів із запобігання злочинам неповнолітніх є те, що вони проводяться правоохоронними органами не тільки в процесі їх розслідування та судового розгляду, а й на ранніх стадіях розвитку злочинної діяльності. Профілактика противоправної поведінки молоді полегшується тим, що формування наміру скоїти злочин, зазвичай, відбувається поступово і потребує певного часу. Тому при виявленні злочинного наміру ще до того, як особа безпосередньо розпочне його реалізацію, першочергове значення має невідкладне реагування суб'єктів профілактики, метою якого є забезпечити добровільну відмову осіб від скоєння злочину.

    Слід констатувати: можливості ранньої профілактики використовуються ще недостатньо. Найбільш суттєвим недоліком є те, що на виявлений злочинний намір не відбувається відповідного реагування заходами індивідуальної профілактики. При всій різноманітності профілактичних заходів, вони, як правило, здійснюються у виді обмежень та заборон, що не завжди виправдано, оскільки тут потрібне врахування особливостей особи, її бажання сприяти чи перешкоджати проведенню заходів, які спрямовані на формування суспільно корисної спрямованості індивіда.

    Для невідкладного припинення злочинних посягань на стадіях готування і замаху слідчому треба створити обстановку, яка б виключала можливість продовжувати цю діяльність. Необхідно, щоб умисні дії, безпосередньо спрямовані на здійснення злочинного посягання, викликали швидке реагування з боку правоохоронних органів, громадських організацій та громадян.

    Повноваження слідчого щодо профілактики правопорушень неповнолітніх пов'язані насамперед з виявленням причин та умов, що сприяли вчиненню цих порушень, а також із вжиттям заходів щодо їх усунення. Для встановлення причин слідчі повинні з'ясувати умови життя і виховання неповнолітнього, обставини, що негативно впливали на його формування.

    Діяльність слідчого щодо виявлення причин та умов вчинення неповнолітнім злочину є творчим процесом, який потребує певних теоретичних знань і практичних навичок. Заходи, спрямовані на виявлення причин та умов вчиненого злочину, зазвичай, передбачаються у плані, що розробляється слідчим для встановлення фактичних обставин злочину.   Питання, які плануються для виявлення причин та передумов вчиненого неповнолітнім злочину, можна умовно поділити на три групи : 1) дані, що характеризують особу неповнолітнього; 2) дані, що засвідчують наявність криміногенної ситуації та її характер; 3) дані, що характеризують обставини та явища, які впливали на формування у неповнолітнього криміногенних рис.

      Причини та умови вчиненого неповнолітнім злочину встановлюється слідчим за допомогою слідчих дій, передбачених КПК України, до встановлення фактичних обставин злочину: здійснюються допити свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинуваченого; призначення експертизи тощо. Основною формою реагування слідчого на виявлені причини та передумови вчинення неповнолітнім злочину є підготовка подання, що надсилається до відповідних установ, організацій, які повинні вжити заходи щодо їх усунення. Відповідно до ст. 23 КПК України, обов'язок виносити подання у слідчого виникає лише тоді, коли йому вдається встановити особливі причини та умови, що спричиняють вчинення злочину, тобто чинне кримінально-процесуальне законодавство не зобов'язує слідчого виносити подання за кожною справою.

     Контроль здійснюють, певною мірою, сам слідчий, прокуратура, суди. Чіткого визначення функцій та повноважень цих органів щодо здійснення ними контролю за здійсненням подань слідчого немає, що значно знижує його ефективність .

     Також слідчі проводять із неповнолітніми роботу щодо профілактики рецидивів злочинності, здійснюють загальну профілактику правопорушень цієї категорії населення (виступи у ЗМІ, проведення бесід, лекцій у школах, трудових колективах). Такі заходи, з одного боку, сприяють усуненню причин та умов вчинення неповнолітніми злочинів, профілактиці рецидивної злочинності, а з іншого - підвищують рівень правосвідомості неповнолітніх та інших громадян.

     При розслідуванні злочину не завжди приділяється увага виявленню сукупності детермінант, які сприяли скоєнню злочинів неповнолітніми. Зовнішні обставини вчинення злочинів, як правило, встановлюються порівняно повно. Інша річ доказ обставин, що характеризують несприятливі умови формування особи неповнолітнього злочинця. При розслідуванні вони далеко не завжди виявляються належним чином. Це пов'язано насамперед з недостатнім вивченням особи правопорушника і своєю чергою, призводить до того, що криміногенна значимість зазначених груп обставин у процесі розслідування простежується дуже слабко, і вони, як об'єкти слідчої профілактики, менш підпадають виявленню та цілеспрямованому впливу.

     Необхідно звернути увагу на обмежену кількість слідчих та дій, які спрямовані на отримання більш повної та достовірної інформації про ці обставини. Тому не можна обійтися витребуванням лише характеристик з місця роботи, навчання або проживання обвинуваченого.

     Вчені стверджують, що половина отриманих слідчими характеристик неповні, не дають правильного уявлення про особу неповнолітнього злочинця та умови його життя. Тому варто підтримати ініціативу тих слідчих, які у своїх запитах подають перелік питань, на які необхідно відповісти у характеристиці, вивчають біографічні дані обвинувачених і ознайомлюються з умовами їхнього життя. Така практика сприяє отриманню більш повної та достовірної інформації не тільки про особу молодого злочинця, а й про джерела негативного впливу, а також про зовнішні обставини, що призвели до реалізації злочинного наміру.

     Встановлені у процесі провадження у справі чинники формування особи злочинця, що скоїв злочин, мають першочергове значення для здійснення процесуальної профілактики. Основою цього є вивчення особи обвинуваченого. Межі, методи вивчення та обсяг необхідної інформації значною мірою визначаються цілями, завданнями та спрямованістю дій суб'єктів судочинства.

     Потрібно перевіряти версію про те, чи було підмовляння або інша форма втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Викриття дорослих підмовників має принципове значення для припинення злочинів, скоюваних як одним неповнолітнім, так і групою, а також виявлення справжньої ролі усіх членів групи. На практиці виявлення підмовників пов'язано з певними труднощами, оскільки неповнолітні надають перевагу замовчуванню ролі дорослих співучасників злочину. Спрацьовує помилкове «почуття товариськості», а інколи - на перешкоді родинні зв'язки між членами групи та підмовниками. Встановлені у процесі провадження у справі конкретні джерела, що негативно впливають на формування особи молодого правопорушника, дають можливість суб'єктам профілактичної діяльності розробити та здійснити, враховуючи його індивідуальні та вікові особливості, диференційовані заходи запобігання злочинності. Вони спрямовані, насамперед, на послаблення або нейтралізацію несприятливих умов формування неповнолітнього та всебічне стимулювання антикриміногенних факторів, які протистоять злочинній поведінці.       Врахування обтяжуючих, пом'якшуючих та інших обставин, що характеризують особу винного, її моральні і психологічні якості, спрямованість умислу, мотиви злочину, дозволять здійснювати цілеспрямований профілактичний вплив на осіб, які проходять у справі.

    Виявлені причини та умови, що сприяли скоєнню злочинів, підлягають оцінці у сукупності з іншими обставинами. Результати такого дослідження використовуються для найбільш повного встановлення особи неповнолітнього правопорушника, ролі організаторів, виконавців, підмовників та інших співучасників злочинів, з метою справляння на них виховного впливу індивідуалізації покарання, а також винесення профілактичного подання чи окремої ухвали.

    Суттєву роль у заходах профілактики відіграє принцип невідворотності покарання за кожний скоєний злочин. Кримінально-процесуальний кодекс, поряд із завданням розкриття злочинів, викриття винних та притягнення їх до відповідальності, покладає на орган дізнання, слідчого, прокурора і суд спеціальні обов'язки з попередження злочинів. Треба зазначити, що такі слідчі та процесуальні дії, як порушення кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, призначення покарання, хоча і є засобами, що спрямовані на відвернення можливості скоєння даною особою нових злочинів, проте вони ліквідують увесь комплекс факторів, які зумовили скоєння злочину. Тому використання спеціальних заходів кримінологічної профілактики, які безпосередньо спрямовані на виявлення та ліквідацію детермінант злочинів, підвищує ефективність роботи розслідування та судового розгляду кримінальних справ і, за своєю суттю, є її логічним завершенням.

     У профілактиці правопорушень неповнолітні важливу роль відіграє також служба дільничних інспекторів міліції. Згідно з Наказом МВС України від 11.11.2010 р. № 550 «Положення про службу дільничних інспекторів в системі Міністерства внутрішніх справ України». Діяльність служби дільничних інспекторів міліції (п. 2.2.). спрямована на проведення загальної та індивідуальної профілактики серед жителів адміністративної дільниці. Основним завданням дільничного інспектора міліції є робота з населенням та громадськими формуваннями на адміністративній дільниці щодо охорони громадського порядку та громадської безпеки, профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю.

     Обов'язком дільничного інспектора міліції є проведення профілактично-роз'яснювальної роботи серед молоді з метою формування правової культури, негативного ставлення до суспільно-негативних явищ (п. 9.6.). Крім того він проводить (за участю представників органів місцевого самоврядування, громадських помічників) профілактично-роз'яснювальну роботу серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів (п. 11.3).

     У межах власних повноважень здійснюють профілактику правопорушень неповнолітніх і патрульно-постові служби міліції. Відповідно до Наказу МВС України № 404 від 28.07.1994 р. "Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України", патрульно-постова служба міліції - це діяльність спеціальних нарядів міліції з охорони громадського порядку, безпеки і боротьби з правопорушеннями на вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, у портах та інших громадських місцях, а також при проведенні масових заходів. Основними завданнями патрульно-постової служби міліції є: запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона громадського порядку та громадської безпеки; виявлення, запобігання, припинення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили .

     Протягом останніх років МВС України, спільно з іншими відомствами, намагається відновлювати та підтримувати політику ранньої профілактики дитячої злочинності. Органи прокуратури та суду підтримують ініціативи щодо запровадження в Україні ювенальної юстиції. Державний департамент з виконання покарань прагне створити аналог такої служби.

     Важливим засобом попередження злочинів неповнолітніх є індивідуальна профілактика. Це - запобіжна робота з конкретними особами, що допускають відхилення від норм поведінки, яка здійснюється на основі поєднання заходів соціального контролю, виховання і допомоги. Індивідуальна профілактика злочинів пов'язана з конкретною людиною, її особливостями. Специфіка її закладена вже у самій назві - "індивідуальна". Якщо при всіх інших формах та рівнях кримінологічної профілактики заходи не мають завчасно відомого адресата, то при індивідуальній профілактиці вони персоніфіковані. Найбільше це виявляється у роботі з неповнолітніми.

     Основні функції запобігання індивідуальній злочинній поведінці неповнолітніх покладені на кримінальну міліцію у справах дітей, яка реалізує запобіжні заходи стосовно таких категорій дітей: 1) звільнених з місць позбавлення волі; 2) засуджених до позбавлення волі умовно або з відстрочкою виконання вироку суду; 3) осіб, що вчинили злочини, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням до них заходів громадського впливу; 4) осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність. При індивідуальній профілактиці можливість скоєння злочину попереджається шляхом ліквідації зовнішніх і внутрішніх факторів, які обумовлюють прийняття рішення про його вчинення.

     Рішення про індивідуально-профілактичний вплив у кожному окремому випадку приймається фахівцем стосовно конкретної особи, яка має схильність до скоєння злочинів. Інша річ, коли вживаються заходи стосовно групи, що криміногенно впливає на особу, на яку спрямований профілактичний вплив.  У цьому разі мета впливу - корекція деформації особи та її поведінки. До індивідуальної профілактики належить і такий вплив, коли його об'єктом є група осіб або трудовий колектив . Характерною ознакою індивідуальної профілактики є цілеспрямований позитивний вплив не на окремий ізольований фактор або елемент причинного механізму індивідуальної злочинної поведінки, а на весь комплекс причин, які можуть детермінувати злочинну поведінку. Тому індивідуально-профілактичний вплив - це не одиничний акт попередження, а реалізація комплексу заходів протягом тривалого часу. Особливістю індивідуальної профілактики є те, що вона не передбачає застосування кримінального покарання, а спрямована на ресоціалізацію особи, здійснення заходів та ліквідацію криміногенного впливу на особу соціального оточення, нейтралізацію джерел конфліктних ситуацій, які сприяють девіантній поведінці особи.

     У зв'язку з цим індивідуальна профілактика злочинів неповнолітніх має бути спрямована на:

- виявлення осіб, які можуть вчинити (або вже вчинили) злочин та продовжують злочинну діяльність, що має базуватися не на відомостях про осіб, вірогідність кримінальної поведінки яких прогнозується як висока;

- взаємодію органів внутрішніх справ з органами соціального захисту, зайнятості населення, освіти, охорони здоров'я, з трудовими колективами, громадськими об'єднаннями з метою активізації попереджувальної діяльності;

- контакт з батьками чи особами, які їх замінюють, а також з іншими особами у справах та матеріалах, що перебувають у провадженні, для виявлення всіх обставин, пов'язаних з правопорушеннями неповнолітніх;

- відвідування правопорушників за місцем їх проживання, навчання, роботи, проведення профілактичних бесід з ними, їх батьками чи іншими особами, які їх заміняють.

     

2.3 Зміст і завдання роботи соціального педагога з батьками та учнями. Соціально-правове виховання учнів підліткового віку

   Соціальний педагог не може обійти своєю увагою партнерів у правовиховній та правоосвітній роботі - батьків школярів. У спілкуванні з батьками важливо перш за все вияснити, які установки мають вони щодо правового та морального виховання своїх синів та доньок, яку роль відводять вони в цьому процесі родині і школі [25, с.211].

     Перші враження про це можна отримати, провівши анкетування батьків - безпосередньо в школі, на батьківських зборах, якщо вони відвідують їх, або за допомогою самих підлітків, які передадуть анкету батькам. До такої анкети не слід включати понад 5 запитань. Цікаві результати і багатий матеріал для аналізу може дати паралельне анкетування дітей та їхніх батьків, коли вони відповідатимуть на ті ж самі запитання, лише сформульовані по-різному [26, с.68].

    Бесіди з батьками; виступи соціального педагога перед ними з аналізом поведінки дітей (скажімо, на батьківських зборах у школі, - бажано, щоб цей аналіз був спільним з класним керівником); спостереження за реакцією батьків на висновки та рекомендації соціального педагога, за їхнім спілкуванням з дітьми (якщо проводяться спільні батьківські збори, чи батьки навідалися до школи, чи під час відвідування вдома) є важливими джерелами інформації та засобами налагодження взаємної довіри і співробітництва школи та сім'ї в складному процесі формування правосвідомості підлітка, які доповнять виступи соціального педагога з проблем правового виховання, консультації, наочні та індивідуальні рекомендації батькам літератури з питань правового і морального виховання [31, с.164].

    У необхідних випадках соціальний педагог може використовувати і такий засіб, як індивідуальне запрошення батьків до школи з метою бесіди та консультування щодо правового виховання підлітків (йдеться перш за все про представників "групи ризику"). Спілкування шкільних педагогів з батьками школярів, як правило, має епізодичний характер. Але воно є складовою виховних умов, в яких перебуває дитина, і необхідне для створення відповідних виховних умов, надання своєчасної допомоги учасникам виховного процесу. Адже, в період шкільного дитинства сім'я суттєво впливає на психічний та соціальний розвиток учня.

    Батьки здебільшого не мають спеціальної психологічної або педагогічної освіти. Проте питання виховання дітей, техніки налагодження стосунків у сім'ї, взаєморозуміння дорослих і дітей, нарешті, питання правового виховання — усе це дуже цікавить батьків. Відтак приведення їхніх знань та навичок до певної системи потребує значної уваги всього педагогічного колективу школи. Що ж до соціального педагога, то робота з сім'ями учнів має становити окремий важливий напрям його професійної діяльності [18, с.221].

    Форми роботи з батьками учнів можуть бути найрізноманітнішими. Не обов'язково використовувати всі форми, доцільно брати те, що найбільше привертає увагу та імпонує, можна й доповнити запропоновані варіанти своїми знахідками соціального педагога батькам.

     Лекторії - це традиційна форма роботи з батьками, яка може застосовуватися і для вирішення питань правового виховання. Звичайно, лекторії проводяться окремо для батьків учнів молодшої, середньої, старшої школи. Теми лекцій найрізноманітніші. Це й актуальні для відповідного віку правові проблеми, і вікові особливості підлітків, і актуальні соціальні і правові проблеми та шляхи їх розв'язання, і новинки в психології та їх можливе використання, і роль батьків у розвитку дитини тощо. Лекторії мають проходити систематично, за певним планом і бути підпорядкованими певній меті й завданням [26, с.349].

    Виступи на батьківських зборах - це більш камерна форма правової просвіти. У цьому випадку батьки, більш розкуті під час сприйняття і обміну    інформації,    більшою    мірою    здатні    ставити запитання, обговорювати запропоновану проблему. Теми виступів з проблем правового виховання можуть бути різноманітні. Це розповідь фахівця про вікові особливості дітей; особливості даного класу (наприклад, розвиток його як групи, тенденції щодо правової поведінки); практичні рекомендації батькам з правового виховання тощо. Бажано, щоб перед виступом було проведено дослідження в цьому класі з проблем правового виховання, що будуть обговорюватися на зборах. Результати дослідження наводяться в узагальненому вигляді. Тих батьків, що зацікавляться проблемою, можна запросити на індивідуальну бесіду [12, с.13]. Індивідуальні консультації батьків є найбільш поширеним видом роботи. Воно може бути організоване по-різному, залежно від умов, рівня кваліфікації спеціаліста, його планів, наявності споріднених служб (юридична, медична, психологічна, сімейна консультації тощо).

     Головним завданням сімейного консультування є максимальне сприяння батькам у вихованні дитини. Це передбачає передусім оптимізацію батьківських, подружніх та родинних взаємин, допомогу батькам у кращому розумінні вікових психічних змін дитини, мотивів вчинків оточуючих, установок та ціннісних орієнтацій одне одного. Соціальний педагог має налаштовувати батьків на спільне з дитиною розв'язання проблем особистісного розвитку та співжиття, на спільне з учителем і дитиною подолання труднощів навчання, шкільних та між-особистісних конфліктів, на оптимізацію процесу правового виховання [19, с.252].

     Сенс консультування у контексті нашої теми полягає у допомозі батькам самостійно вирішувати проблеми правового виховання дітей у сім'ї та накопичувати досвід вирішення подібних проблем. Важливою умовою ефективності консультування є активізація внутрішніх потенцій батьків, їхньої потреби у розумінні дитини, бажання допомогти дитині, собі, своїй сім'ї.

    В умовах школи консультації проводяться в окремому приміщенні у заздалегідь визначений зручний для обох сторін час. Слід подбати про належну інформованість батьків щодо часу консультацій. Це можуть бути оголошення у школі, повідомлення на батьківських зборах, по шкільному радіо, через щоденники учнів тощо. Консультації проводяться тільки індивідуально (з сім'єю або одним із членів родини) з дотриманням умов нерозголошення подробиць і результатів опитування, а також авторства відповідей.

     У журналі поточної роботи чи у загальному журналі педагог має фіксувати прізвища батьків, їхнє ім'я та по-батькові, прізвище, ім'я та вік дитини, клас, час проведення консультації, основний зміст бесіди, відомості про призначення нової зустрічі. У звітних матеріалах відображається загальна кількість батьків, проблеми, що опрацьовувались, основні питання змісту бесід та ін. [17, с.246].

    Періодичність консультацій залежить від форми роботи соціального педагога. Як правило, у загальноосвітній школі консультування батьків посідає майже останнє місце у переліку інших видів робіт і відбувається перед батьківськими зборами чи після них.

      Консультація частіше відбувається у формі індивідуальної бесіди. На її успішність впливає багато факторів, серед яких першим є позитивне ставлення батьків до діяльності педагога. Формування такого ставлення починається задовго до зустрічі зі спеціалістом. Воно складається з власного уявлення дорослого про роботу педагога і педагогічного колективу школи, про уявлення батьків про рівень правового виховання власної дитини. [23, с.211].

      Другим фактором є форма запрошення до співбесіди. Тактовне письмове або усне звертання до батьків, навіть по телефону, окреслення кола обговорюваних питань, точне визначення часу та місця бесіди — все це сприяє її успішності.

     Консультативна бесіда умовно поділяється на три частини. Перша — початок бесіди, коли педагогу слід познайомитись, представитись, спитати про успіхи дитини у навчанні, про поведінку вдома чи в колі товаришів. У деяких випадках доцільно почати зі спостережень поведінки дитини в школі, її становища в колективі, ознайомити з результатами тестування або опитувань.

    Основна частина бесіди — власне надання консультації. Тут застосовуються деякі психологічні способи активізації уваги та мислення  дорослих. Передусім це форма запитань: вони можуть бути уточнюючими (уточнення останнього висловлювання чи висновку за результатом опитування), рефлексивними ("так?", "Ви вважаєте, краще так?", "Вам неприємно це чути, так чи не так?"), допоміжними (стосовно обставин життя, правового виховання тощо), запитаннями щодо знання (тестові запитання), проханнями виконати певну дію тощо [32, с.247].

      У свою чергу соціальний педагог відповідає на запитання батьків. Його відповіді мають бути змістовними, коректними, стислими. У ході бесіди нерідко постає необхідність привернення уваги співрозмовника до якихось не помічених раніше явищ, висловлювань, дій, це робиться з повагою до людини, тактовно. Взагалі весь процес спілкування має бути конструктивним. Тільки у такий спосіб можна заохотити батьків до вдосконалення правового виховання підлітків [23, с.212].

     У кінці бесіди застосовуються психолого-педагогічні прийоми кращого запам'ятовування та розуміння, тобто, повторення, нагадування основних положень рекомендацій або висновків бесіди, натяки, короткі підсумкові аргументації, застереження, вказівки, пропозиції, побажання, інструкції. На цьому консультація завершується. Головне, щоб співрозмовники залишились добрими друзями із бажанням подальшого спілкування.

     Під час бесіди слід зауважити, якщо це необхідно, на недостатній рівень правового виховання підлітка, запропонувати батькам замислитись, які це може мати практичні наслідки для дитини, пояснити їм ці наслідки, якщо самі батьки не досить чітко їх уявляють. Доречно навести приклади різноманітного спілкування з підлітком на теми права. Педагогу обов'язково треба уважно вислухати батьків та знайти в їхній розповіді те, за що можна похвалити, чим особливо зацікавитись. Це необхідно для подальших рекомендацій щодо корекції того чи іншого стилю виховання. Значну увагу треба приділити переконанню батьків у необхідності спостереження за почуттями підлітка, його потребами, емоційним станом, здоров'ям, проявами характеру, що окреслює діапазон вимог до нього, тих чи інших заборон.

      Досвід консультування батьків дітей підліткового віку свідчить про наявність проблем, на які слід звертати особливу увагу:

- особистісні проблеми батьків, які суттєво впливають на виховання підлітків та порозуміння з ними;

- несприймання підлітком особистості батька або матері, інших вихователів;

- нерозуміння, несприйняття підлітком вимог батьків;

- відсутність сприйняття особистісного світу батьків;

- моральна "глухота" підлітка;

- схильність неповнолітнього до задоволення власних потреб навіть за рахунок потреб батьків.

    Розв'язання цих проблем потребує застосування більш активних методів роботи соціального педагога: різного роду тренінгів, ділових ігор, домашніх завдань, спроб самостійного аналізу психологічно-педагогічних ситуацій та міжособистісних конфліктів.

    Іншою формою роботи з батьками є робота з групою батьків, діти яких мають подібні проблеми у правовому вихованні. Перед зустріччю з такими батьками соціальним педагогом готується інформація щодо суті проблем правового виховання групи підлітків, форм їх прояву і трансформацій, можливих шляхів допомоги дітям, щодо складання програми такої допомоги. На наступних зборах, які проводяться у формі батьківської ради, можна поділитися успіхами і невдачами, своїми знахідками у вирішенні проблем правового виховання підлітків. Соціальний педагог має всіляко заохочувати батьків до цієї форми роботи, а також сприяти неформальній взаємодопомозі батьків одне одному з питань правового виховання дітей.

    Планування правоосвітньої та правовиховної роботи з батьками учнів соціальний педагог повинний здійснювати на довгостроковій, перспективній основі, для того, щоб батьки могли забезпечити належне правове виховання підлітків, які підростають, щоб підлітки під впливом батьків послідовно і всебічно засвоювали систему необхідних правових знань, переконань, навичок та етичних норм.

     Соціальні педагоги у роботі з батьками мають наголошувати на необхідності формування належного рівня правосвідомості підлітків; повинні виходити з того, що подолати пануючий сьогодні в українському суспільстві правовий нігілізм можна буде лише за умови, що наступне покоління громадян буде виховане в дусі знання закону і поваги до нього [35, с.107].

     Коли соціальним педагогом ведеться робота з батьками "важких" підлітків, схильних до девіантної поведінки, послідовність дій включає:

1) знайомство з сім'єю;

2) допомога у педагогічній і правовій освіті членів сім'ї;

3) складання плану соціального супроводу сім'ї;

4) індивідуально-консультативна робота з батьками [32,с.206].

    У випадку, якщо у "важкого" підлітка асоціальна сім'я, варто починати роботу не з правового виховання батьків, а з організації соціальної допомоги родині. Якщо в цій родині хоча б один з членів не страждає хронічною алкогольною або наркотичною залежністю, має позитивні життєві орієнтації, існує ймовірність доцільності такої допомоги, якщо ця родина не є асоціальною, а може бути визначена лише як неблагополучна, імовірність ефективності допомоги значно підвищується.

    Отже, робота з батьками учнів є важливою складовою роботи соціального педагога у вихованні школярів. Батьки — це люди, що, як правило, здійснюють найбільший вплив на дитину. Тому грамотна робота педагога з батьками вкрай необхідна. Робота зі сприяння батькам у правовому вихованні підлітків передбачає насамперед усебічне вивчення дитини, спілкування з усіма учасниками виховного процесу, надання рекомендацій батькам та, в разі необхідності, подальшу роботу з

ними. Батьки мають відчути увагу до своїх дітей, до їхнього розвитку, до їхніх проблем. Мета соціального педагога в тому, щоб батьки відчули відповідальність за розвиток і виховання своїх дітей, в тому числі й правове і потребу забезпечити їм належні умови.

Реалізація завдань соціально-правового виховання з учнями підліткового віку відбувається, виходячи з положення, що необхідно перш за все сформувати у кожної молодої людини розуміння того, що закон в житті всіх і кожного має велике значення. Причому закон слід розуміти не як формальну заборону, а як керівництво до дій, компас для прийняття правильного рішення в будь-якій ситуації (правильного з точки зору суспільства, і з точки зору сучасного і майбутнього даного індивіда) [22, с.226]. Необхідно також переконати молодь і прищепити звичку практично співвідносити свої дії з вимогами закону, виробивши правильне ставлення до нього, як  цінності. Іншими словами, важливо, щоб правові знання перетворились у тверді переконання суспільства, що правові норми необхідні, справедливі, і тому їх необхідно за будь-яких умов  і ситуацій дотримуватись.

     До правового виховання слід підходити, як зазначалося вище, з врахуванням його соціальної сутності, як необхідної частини виховання громадянина. Не можна правове виховання зводити до завдання профілактики правопорушень. Профілактичний елемент в структурі правового виховання є і в багатьох випадках він має важливе значення для формування активної життєвої позиції кожного члена суспільства, уміння і готовності боротися з будь-якими негативними відхиленнями від соціальних норм. Але правове виховання не зводиться тільки до профілактики, а спрямоване перш за все на забезпечення своїми специфічними засобами досягнення спільних цілей політичного і морального виховання [14, с.9].

      Крім того завданням правового виховання є формування у підлітків правового світогляду. Формування правосвідомості відбувається під впливом всіх аспектів суспільної діяльності і суспільних відносин. Поряд з цим існують і специфічні методи цілеспрямованого правового виховання. Вони включають різні форми вивчення права, інформування та пояснення права всіма засобами масової інформації, впливу на особу правової практики яку вона спостерігає коли бере особисту участь у правоохоронній діяльності.

    Однак було б неправильно зводити правове виховання виключно до викладання основ права або до різних видів лекційної роботи правової пропаганди. Обов'язковим елементом правового виховання неповнолітніх та молоді має бути демонстрація дітям прикладів неухильного дотримання вимог законів у повсякденному житті, у тому числі у сім'ї, навчальному закладі, на підприємстві, у побутовій сфері. Не слід покладати всі надії тільки на виховну силу інформації про закон, оскільки на свідомість людини діє ціла система факторів, досить складних, а підчас суперечливих. Тому педагоги повинні постійно пам'ятати про те, що несправедливість оцінки знань, приховування правопорушень, бездіяльність стосовно усунення джерел негативного впливу на підлітків та молодь - все це не тільки порушує елементарні правила педагогічної етики, але й є яскравими прикладами порушення законності, які негативно впливають на формування правосвідомості підлітків [18, с. 131].

     Забезпечення знань в необхідних межах закону - це не самоціль, а засіб, щоб досягнути дитиною розуміння права і його принципів, готовність слідувати закону, високій правовій активності у повсякденному житті, уміння співставляти свою поведінку та оточуючих з принципами та конкретними вимогами закону.

     Юридична оцінка дій і відносин поєднюється в принципах, інститутах і нормах права. Не всі моральні норми опосередковані правом, але всі норми права мають моральний зміст. Іншими словами, оцінка дій, як законних так і незаконних повинна поєднуватись з оцінкою їх як хороших і поганих, справедливих і несправедливих і т.п. На думку деяких вчених більше дев'яти десятих населення співвідносять вибір правомірної поведінки не з страхом перед покаранням, а з вимогами моралі, першою з яких є вимога дотирмання законів. Відповідно і в правовому вихованні слід підтримувати ідею взаємозв'язку моралі і права, показувати   правову захищеність важливих моральних норм, моральний зміст правових норм, інститутів і принципів. Засвоєння правових норм, в той же час є важливим каналом інформування підлітків про значимість моральних норм, які тому і взяті під охорону закону. Слід також мати на увазі, що норми моралі і права взаємодіють при розробці системи ціннісних орієнтацій, надаючи комплексний морально-правових характер цій системі. Не завжди можна визначити "вагу" правових і моральних вимог під час вироблення лінії поведінки. Однак можна бути впевненим у тому, що в кінцевому результаті проявиться вплив цих двох складових. [18, с. 132].

     Дуже важливо в процесі правового виховання підкреслити, що соціальний зміст законодавчого регулювання пов'язаний з   втіленням у життя ідеї справедливості. Вона реалізується, наприклад, в однаковому підході закону до всіх членів суспільства, врахуванні особистісних характеристик особи   і   ситуації,   які  дають можливість максимально  диференціювати акт правозастосування,  співвіднести рішення  слідчого,  прокурора,  суду з винуватим,   умовами  виховання та життєдіяльності, мотивацією вибору злочинного варіанту поведінки. На основі аналізу тексту закону, змісту правових принципів, інститутів і норм необхідно виділити, що право захищає справедливість [21, с.198].

    В ході правового виховання потрібно враховувати не тільки вікові соціально-психологічні особливості дитини, але й специфічне становище молоді до закінчення навчання (в деяких випадках сім'я продовжує опіку і далі), невизначеність майбутнього, проблеми зумовлені економічною кризою, яку переживає країна. Звикання до ролі підопічного, негативно впливає на здатність молодої людини самостійно приймати рішення у будь-якій більш-менш складній ситуації, достатньо швидко оцінювати її і вибирати правильний варіант поведінки. Стан сучасних "дорослих дітей" сприяє виникненню звички до несамостійності, безвідповідальності, посилює піддатливість негативним впливам. Правове виховання покликане нейтралізувати або усунути ці деформації в особистісному розвитку. Засвоєння правових вимог, які несуть у собі великий досвід нашого суспільства у концентрованому вигляді суттєво полегшує молодим людям регулювати свою поведінку, формувати громадянську позицію тощо [18, с.133].

     Правове виховання повинно здійснюватися так, щоб молоді люди члени-суспільства переносили центр ваги не на заучування правових вимог, а на їх застосування у навчальній, трудовій, сімейно-побутовій, громадській діяльності. Права неповнолітніх та молодих людей повинні розглядатися в органічному поєднанні з їх обов'язками. Зловживання правом, розуміння деякими молодими людьми свого пільгового становища у суспільстві прямо перечить закону.

    Правове виховання полягає в тому, щоб виробити у молодих людей твердження, що недоліки виховання, організації дозвілля, економічна безвихідь не виправдовують людину, яка обрала протиправний варіант діяльності, що за будь-яких умов правопрушник несе особисту відповідальність перед суспільством і зобов'язаний спокутувати свою провину. Правове виховання неповнолітніх і молодих членів суспільства використовує такі форми виховної діяльності: диспути, зустрічі з працівниками правоохоронних органів, відвідування органів суду, прокуратури, міліції [21, с.199].

    Типовим для молодих людей на початковому етапі організації правового виховання є відсутність уміння оцінити конкретний факт або вчинок з точки зору права не тільки як "хороший" чи "поганий", але як правомірний чи неправомірний. Дуже поширена сьогодні і така позиція, коли загальна оцінка права як соціально цінного і корисного явища поєднюється з пошуком виправдань для конкретного правопорушення, "вийнятку" з загального правила. Різною є також ступінь негативного ставлення молодих людей до правопорушень і злочинів різних видів. Зокрема, широко поширена примирлива позиція до ряду злочинів, в сфері торгівлі, громадського порядку тощо [17, с.187].

     У правовиховній діяльності (з підлітками, схильними до вчинення злочинів), не можна виходити, як це часто буває, з того, що "вони не знали" іншої правової заборони. Справа не в тому, що винні не знали, що так не можна чинити, а в тому, що вони дозволили собі переступити через заборону. Ось чому звернення до самокритичності, усвідомлення того, що попередня поведінка веде у безвихідь, неминуче спричинює шкоду як суспільству, так і винуватцю, знаходяться в центрі правовиховної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень.

     Подальший розвиток і вдосконалення правовиховної діяльності з молодими членами суспільства передбачає і фактичне вивчення стану їх правової свідомості, включаючи суспільну і групову думку окремих людей і їх об'єднань стосовно закону, практики його застосування, ефективності боротьби з правопорушеннями, діяльності правоохоронних органів. Все це буде сприяти підвищенню правового виховання молоді, протидії антисуспільним поглядам і звичкам підлітків. [24, с.276].

    Діалектичний підхід до правового виховання допомагає побачити правове життя нашого суспільства як безперервний процес різнопланового впливу на особистість суб'єкта права, який створює в його духовному світі особливу картину правового життя.

    При виборі конкретних механізмів педагогічного впливу на школярів потрібно виходити із провідних умов становлення і розвитку особистості та напрямків реалізації себе підлітками у позанавчальній соціально-правовій діяльності. Це дозволило вченим виокремити чотири основних напрями діяльності, які виявилися найбільш доцільними у їх практичній діяльності [35, с.105] :

1 .Індивідуальна робота: "Мої основні права": я маю право на освіту, я маю право на здоров'я, я маю право на повноцінне харчування;

2.Організація самовиховання, саморозвитку з соціального права: інтелектуальна гра, соціально-правова олімпіада, змагання, проект із втілення соціальних прав дітей, виставка малюнків "я знаю свої права";

З. Вияв і розвиток здібностей: конкурс "Хто краще знає свої права", фестиваль "Всі діти планети про свої права", організація диспуту "Я маю право на...", круглий стіл "Поговоримо про наші права";

4.Диференційована робота із школярами: гра "Станція моїх прав", обмін думками "Чи порушуються мої соціальні права?", турнір ораторів соціального права, змагання правознавців, гра - екстрім, тренінги.

    Виокремлюючи тематичні комплекси, найбільш важливі в популяризації правових знань та правничої літератури, доцільно, на нашу думку, зосередитись на таких:

- Становлення української державності. Конституція України. Структура державної влади. Державна символіка. Основоположні державно-правові акти.

- Права людини. Декларація про права людини. Конвенція ООН про права дитини. Права людини в Конституції України. Права людини в традиціях українського народу.

- Громадянське суспільство і правова держава. Громадянські і політичні права та особисті свободи. Організації, що забезпечують реалізацію прав людини в Україні та на міжнародному рівні.

- Поняття про цивільне, трудове, сімейне, карне та інші галузі права.

- Правила безпечної поведінки підлітків, спрямовані на запобігання вчиненню іншими людьми дій, що порушують права дітей [17, с.189].

     Окремими напрямками правовиховної роботи в школі є:

- роботу з так званими "важкими" підлітками, дітьми із "груп ризику" (девіантних);

- контакти та співпраця з батьками;

- інформаційне  консультування  інших  дорослих,  причетних до правового виховання підлітків [24, с.227].

     Розпочинати суспільно-правове виховання учнів середнього шкільного віку, враховуючи їх вікові особливості, доцільно з організації занять "Школи ґречності", до програми якої включити етичні бесіди про норми поведінки в школі і вдома, на вулиці, в гостях у друзів, у бібліотеці; бесіди і дискусії на теми: "Моє і наше", "Дружбою вмійте дорожити", "Навіщо потрібні правила для школярів", "Людина серед людей".

     Дорослі, в першу чергу, мають допомогти дітям зрозуміти сутність таких понять як інтелігентність, духовність, лицарство і засвоїти означені ними норми поведінки.

     Цікавим для підлітків може стати комплекс заходів "Подумай про себе", до якого входять: бесіда "Про обов'язок і про честь" та моралі і права "Сумління. Порядність. Відповідальність" до якої входять бесіди "Ти живеш серед людей", "Скажи, хто твій друг", виступ інспектора у справах неповнолітніх "Хочу та треба", інсценівки "Міні-театр гарних манер" [35, с.107].

     З старшими підлітками доцільно провести комплекс заходів "Екологія душі", в межах якого відбудуться вечір запитань та відповідей "Ступінь свободи і міра відповідальності", бесіди-міркування "Чи бувають права без обов'язків?" (або "Мої права - це обов'язки інших; права інших -це мої обов'язки"). Під час цих заходів не лише гості - фахівці в галузі права - відповідатимуть на запитання дітей, а й навпаки - підлітки готують відповіді на запитання:

- Чим відрізняються норми права від норм моралі?

- Для чого потрібно вивчати закони?

- Що призводить до злочину?

-   Як охороняються права неповнолітніх?

    Обізнаність підлітків у цих питаннях та їх здатність сформулювати власну думку з цього приводу буде прямо залежати від попередньої підготовчої роботи педагогів.

    Хлопчиків середнього шкільного віку цікавить така специфічна галузь права як військове право. Для їх ознайомлення із законом про військовий обов'язок спеціаліст-педагог може провести комплекс заходів "Захист Батьківщини - священний обов'язок кожного" (або "Захист рідної землі - мій обов'язок і право", "Є така професія - Батьківщину захищати"), обов'язковою складовою якого стануть зустрічі підлітків з працівниками військкоматів, нещодавно демобілізованими юнаками, офіцерами Збройних Сил України, ветеранами війни [35, с.108].

     Збагачуючи набуті раніше знання 5-9-класників за темою "Право для вулиць і доріг", педагогу доцільно звернути увагу на докладне вивчення правил дорожнього руху для велосипедистів, водіїв. Підхід до правил з точки зору людини за кермом допоможе підліткам більш свідомо й відповідально оцінювати власну поведінку пішохода, бути вимогливішими до себе. Для цього доцільно організувати виставку-вікторину "Закони вулиць та доріг", "Запитують вогні на перехресті". Можна організувати виставку "Автомобільний музей" ("Мандрівка по країні Авто"), яка допоможе дізнатись про історію виникнення автотехніки, міського транспорту і, очевидно, матиме успіх у підлітків, викличе в них цікавість і до правил дорожнього руху [24, с.279].

    Доречно для дітей середнього шкільного віку організувати гру-конкурс "Поважайте світлофор", "Юні регулювальники", "Юні інспектори ДАІ". Вікторини, змагання КВН, літературні ігри ("Вибрики Антилопи-Гну", "Газуй і гальмуй" тощо). Це ефективні форми роботи з підлітками у пропаганді правил дорожнього руху.

    Підлітки повинні чітко засвоїти, який зв'язок існує між моральними нормами і законом. У цьому 5-6-класникам допоможуть наприклад тест-гра "Права і ми", 7-9-класникам - КВН "Правовий детектив" ("Детективне агентство"). Можна також запропонувати дітям гру "поле чудес". Для учнів 5-11 класів спектр творчих акцій правовиховного спрямування в ігровій формі надзвичайно багатий.

    Це можуть бути, наприклад:

- ситуативні ігри "Забавки та жарти за крок від біди", "Вчинок та його відлуння", під час яких підлітки засвоюють правила безпечної, правослухняної поведінки;

- турнір знавців закону і права або турнір юних правознавців;

- брейн-ринг "Юні правознавці" ("Іменем закону", "Знавці права", "Український закон і я");

- правовий лабіринт "Як я знаю свої права", "Не заблукати на стежках закону", "З допомогою Феміди й Аріадни", "Не помились у виборі шляху";

- літературна гра-подорож "Мандрівка до країн Закону, Права і Моралі";

- ток-шоу "Зупинитись на межі", "Заборонений плід - солодкий?"; "Дозволене і заборонене", "ЗЛОЧИН => КАРА. А виправдання?...";

- різноманітні рольові ігри, наприклад, гра-імітація "Суд над пачкою сигарет" або гра "Прокурори та адвокати". [27, с.228]

    Обов'язковими видами роботи педагога є інформування та рекомендація літератури для підлітків. У шкільній бібліотеці, або у кабінеті правознавства, доречною. буде виставка-плакат "Є права у кожного із нас" (або "Права на будь-який випадок") - за Конвенцією ООН про права дитини; виставка-реклама "Право на здорове життя: прочитай і знай"; виставка-пошук "Захисти себе сам" ("Зайвих знань не буває"); виставка-диспут "Чи завжди покарання "наздоганяє" злочин?"; виставка-сповідь "Відверто про потаємне" ("Хто винен і що робити?"). До підбору і систематизації матеріалів таких виставок доцільно залучати підлітків.

    При організації роботи з соціально-правового виховання педагог може використовувати такі теми: "Дім, в якому ми живемо: державний устрій України", "Закон - путівник по життю", "Знати, розуміти, виконувати", "Право і совість", "Закон на сторожі життя", "Порушити легко кордони Закону, та кара тяжка за межею чека", "Юристом можеш ти не бути, але закони мусиш знать!", "Бруківка закону чи манівці злочину: вибір без права на помилку" [27, с.228].

      Ефективним і незамінним засобом правовиховного впливу є художня література. Обговорення художніх творів у найрізноманітнішій формі, з ігровими елементами, може зробити значно більше, ніж інформаційно насичені повчальні бесіди. Тут у пригоді стануть і серії дитячих детективів. Загалом у колі читання підлітків твори детективного жанру незмінно посідають одне з чільних місць. Соціальному педагогу варто скористатися з цього, особливо в роботі з так званими "важкими" підлітками, які вже за своїми психологічними рисами тягнуться до пригод та небезпеки.

    Змагання клубів веселих і найкмітливіших "Детектив? Детектив...Детектив!" викличе безспірний інтерес у підлітків [29, с.247]. Не секрет, що сучасні підлітки в загальній масі більше дивляться відеоролики чи фільми, ніж читають. За багатьма творами з глибоким моральним змістом, книгами детективного жанру, кримінальними романами знято чимало кіно- та відеофільмів. Використовуючи їх можна провести, наприклад, дискусію "Книга та фільм". Юристи, яких школа запросить на цю акцію, допоможуть дітям зрозуміти головне, зробити повчальні висновки з побаченого та прочитаного.

      Щоб слідкувати за формуванням і розвитком правової свідомості підлітка, зокрема й під впливом докладених педагогом зусиль, слід систематично робити відмітки про досягнення кожного підлітка; фіксувати відгуки на виховні заходи, власні спостереження, результати рекомендаційних чи дискусійних бесід; робити позначки про висновки, зроблені педагогом за підсумками проведеної індивідуальної роботи і прогнози на майбутнє.

     Одне з важливих завдань соціального педагога у співпраці з завучем школи з виховної роботи та класними керівниками, інспектором у справах неповнолітніх - виявлення і залучення до участі в виховних акціях тієї категорії підлітків, поведінка яких викликає тривогу, а саме тих, хто вже потрапив у поле зору правоохоронних органів. Соціальний педагог повинен мати повну інформацію про приналежність підлітків до "групи ризику" [24, с.307].

     Підлітки з такої групи, як правило, важко йдуть на контакт, тому з кожним "важким" підлітком доводиться проводити клопітку індивідуальну роботу, з урахуванням його вікових та індивідуальних психологічних особливостей. Слід шукати особливий підхід до кожного, вивчати його нахили, здібності з тим, щоб, по можливості, зрозуміти таку дитину як особистість і знайти шляхи впливу на неї, на її інтереси, спосіб життя, та спрямувати їх у позитивне русло. Дуже важливо зрозуміти позитивні, творчі якості таких підлітків, дати їм можливість проявитися у неформальному, порівняно зі школою, скажімо, позакласному середовищі. До діапазону засобів спілкування з підлітками, віднесеними до таких груп, увійде й індивідуальна бесіда, й допомога при підготовці до уроків, і і залучення до творчого життя школи [29, с.249].

     Діти та підлітки із "групи ризику" більше, ніж інші, потребують систематичного індивідуального аналізу їх поведінки, а отримані при цьому результати повинні служити не лише матеріалом для інформування класного керівника, батьків цих дітей, але перш за все - відправною точкою для подальшої роботи з ними.

    Саме для цих дітей можуть стати привабливими виховні акції, ігрового характеру, побудовані на творах детективного, пригодницького жанру чи на творах, герої яких долають важкі життєві випробування ("Бригантина" Олеся Гончара, "Пригоди Гекльберрі Фінна" Марка Твена, "Олівер Твіст" Чарльза Діккенса і т.д.).

    Доцільними також є: організація у позанавчальній роботі різних форм правовиховної діяльності, що стосуються інформаційно-інтелектуального розвитку школяра, наприклад, участь у "Школі волонтерів" з пропаганди здорового способу життя, яка діє при Службі у справах неповнолітніх; застосування різноманітних за складністю і характером форм роботи у життєдіяльності школяра, наприклад, благодійної акції "День захисту дітей" для дітей школи-інтернату, будинку дитини або міського територіального центру для дітей-інвалідів; включення особистості у різноманітні соціально-правові ситуації, наприклад, акція „Милосердя" для дітей-інвалідів і дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей, яку проводить служба у справах неповнолітніх [27, с.36].

     Педагогічне управління соціально-педагогічними умовами, які забезпечують правовий захист школярів, включає різноманітні методи і прийоми. Зокрема, метод саморозвитку можна назвати спосом реалізації спільних зусиль вчителя і учнів при реалізації цілей і змісту правовиховної діяльності. При цьому спрацьовують також методи оцінки і самооцінки емоційного стану. Наприклад, самооцінка власного "Я" виражається через створення "соціального автопортрета" за такими параметрами: „Я живу для..."; „Як я розумію — право; гуманність; демократизм; соціальні прояви"; „Моя особиста соціально-правова позиція"; „Моє   сприйняття   нового   у   визначенні   статусу   школяра"; „Моя відповідальність за власне життя та за життя інших"; „Мої здібності: кому і для чого вони потрібні" тощо [4, с.34].

     Важливо, щоб до процесу організації соціально-правової просвіти учнів підключалися і вчителі які проводять факультативні заняття. Це, наприклад, можуть бути завдання такого типу: скласти план уроку з тематики: "Я хочу мати високий рівень знань", "Я знаю своє здоров'я", "Я харчуюсь правильно"; і разом з громадськими організаціями міст, областей та районів, що займаються проблемами правового захисту дітей (Федерація багатодітних сімей,   Молодіжний Департамент при Міській Раді студентів та старшокласників, Школи волонтерів, Клуби для дітей-інвалідів, сиріт, дітей із кризових сімей), провести захід до дня захисту дітей (1 червня); намалювати плакати, присвячені цій темі, підібрати пісні, зняти відеофільм про свято, створити казковий захід для дітей-інвалідів разом із міським територіальним центром для дітей-інвалідів, порівняти схожі заходи дітей різних шкіл тощо [32, с.213].

        Таким чином, сьогодні необхідна практична реалізація у навчальних закладах тріади «соціально-правове виховання — соціально-правове навчання — соціально-правова просвіта».

     Важливо в процесі правового виховання показати, що соціальний зміст законодавчого регулювання пов'язаний з   втіленням у життя ідеї справедливості. Вона реалізується, наприклад, в однаковому підході закону до всіх членів суспільства, врахуванні індивідуальних характеристик особи і ситуації, які дозволяють максимально диференціювати акт правозастосування, співвіднести рішення слідчого, прокурора, суду з конкретною особистістю винуватого, умовами його виховання та життєдіяльності, мотивацією вибору злочинного варіанту поведінки.

     Правове виховання повинно проводитися так, щоб молоді люди члени суспільства переносили центр ваги не на заучування правових вимог, а на їх застосування у навчальній, трудовій, сімейно-побутовій, громадській діяльності. Права неповнолітніх та молодих людей повинні розглядатися в органічному поєднанні з їх обов'язками. Зловживання правом, бачення деякими молодими людьми свого пільгового становища у суспільстві суперечить закону.

      Правове виховання неповнолітніх і молодих членів суспільства включає такі форми виховної діяльності: диспути, зустрічі з практичними працівниками правоохоронних органів, відвідування органів суду, прокуратури, міліції.

ВИСНОВКИ

    Злóчин—суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України). Злочинність - найнебезпечніший прояв поведінки, що відхиляється, яка наносить найбільший збиток суспільству. Злочинність неповнолітніх - це сукупність злочинів у суспільстві, скоєних особами у віці від 14 до 18 років. Проблема злочинності неповнолітніх завжди актуальна для суспільства, адже від того, як вона вирішується, залежить не лише стан і тенденції злочинності у майбутньому, а й моральний клімат у суспільстві в цілому. Тому особливе занепокоєння викликає зростаюча злочинність неповнолітніх, стійка тенденція до «омолодження» злочинності. Якщо раніше підліткова злочинність була вуличною, то тепер неповнолітні скоюють злочини в чужих приміщеннях, у транспорті, за місцем навчання. Щоправда, абсолютна більшість злочинів, скоєних неповнолітніми, - це крадіжки та хуліганські дії. Питома вага умисних убивств, тілесних ушкоджень та зґвалтувань невелика. Понад 80 % усіх злочинів неповнолітні скоюють за місцем проживання, зокрема у складі групи - до 70 %.

     Протиправна поведінка підлітків пов'язана насамперед з такими особливостями їхньої психіки, як підвищена навіюваність, не сформованість життєвих орієнтацій, юнацький негативізм, наслідування. Саме підлітки як групи ризику підтверджують відому істину,що лінощі - матір усіх пороків: більшість з них втратили цікавість до навчання, роботи, їх приваблює сфера беззмістовного дозвілля - тусовки у під'їздах, випивки, азартні ігри тощо. Для підлітків групи ризику характерне своєрідне, за визначенням вчених «інформаційно-комунікатівне хобі»

     Частіше організаторами (потенційними лідерами) груп неповнолітніх є: 1) особи, яким призначена відстрочка виконання покарання у виді позбавлення волі; 2) особи, яким суд призначив умовне покарання; 3) особи, до яких не було застосовано покарання у зв'язку з недосягненням віку кримінальної відповідальності; 4) особи, звільнені достроково від відбування покарання; 5) неповнолітні, випущені зі спецшкіл та спецпрофтехучилищ, в яких вони перебували за скоєні правопорушення; 6) підлітки, схильні до бродяжництва, азартних ігор, вживання наркотичних речовин, ухилення від навчання.

     Зазначені особи створюють особливу атмосферу у групах, насаджують аморальність у міжособистісних відносинах (побори, експлуатацію молодших старшими, кругову поруку, оманливе товаришування тощо). Такі групи приваблюють нестійких підлітків, з яких формуються кримінальні групи. Злочинні групи з неповнолітніх у більшості своїх показників суттєво відрізняються від дорослих груп. По-перше, їм властива висока кримінальна активність з огляду на вікові психологічні особливості її членів. По-друге, висока кримінальна мобільність, тобто здатність у короткі строки змінювати спрямованість та характер злочинної діяльності, час і місце злочинних посягань. Якщо злочин скоєно безкарно і "все зійшло з рук" для членів групи, вони переживають стан ейфорії. Яскраво переказують один одному свої пригоди, гордяться сміливістю, яку вони виявили при скоєнні злочину. Над членом групи, який злякався сміються, знущаються.

      Часто підлітки злякавшись групового осуду, починають брати на себе виконання найбільш ризикованої частини нового злочину та починають діяти особливо активно і зухвало. Почуття безкарності, що виникає після "вдалого" злочину, стимулює учасників групи до більш зухвалих посягань. Тому важливо не допустити вчинення групою першого злочину. Враховуючи активність та мобільність злочинних груп неповнолітніх, важливо уважно стежити за процесом їх групування, вчасно виявляти лідерів та оперативно застосовувати заходи щодо їх переорієнтації і роз'єднання.

     Групування - початок організованої злочинності, але без керівництва з боку осіб, що неодноразово вчиняли злочини, воно так і лишається груповою злочинністю. Саме останні надають їй організованого характеру. Треба зазначити, що нині йде процес підпорядкування молодіжних груп дорослій організованій злочинності. Розширюється соціальна база для її поповнення безробітними, особами, які займаються дрібним бізнесом, звільнилися з місць позбавлення волі, демобілізувалися з армії та не знайшли роботи, з малозабезпечених сімей. Сьогодні лідери організованої злочинності - це особи, які вийшли з молодіжних груп правопорушників, світогляд яких формувався в кримінальному середовищі, починаючи з неповнолітнього віку. Це надає організованій злочинності нової якості - скоординованою стає злочинна діяльність неповнолітніх, молоді та дорослих, суттєво розширюються її можливості та сфери впливу. Водночас виникають тенденції до автономізації злочинності неповнолітніх від «дорослої» злочинності - як наслідок прагнення  (особливо в матеріальному плані) до незалежного способу життя.

     Сьогодні існують такі групи неповнолітніх злочинців: 1) злочинні групи неповнолітніх, які створюються особами, що неодноразово вчиняли злочини, для досягнення чітко визначених ними кримінальних цілей; 2) групи, що виникли стихійно та використовуються дорослими у своїх злочинних цілях.       Найбільша кількість вчинених злочинів неповнолітніми угрупованнями за часом розподіляється так: 1) на скоєння вранці (до 12 години); 2) вдень (до 18 години); в) ввечері (до 22 години); 3) вночі (до 6 години); здійснюється після 22 години - майже 50%. Близько 30% злочинів неповнолітні вчиняють у навчальний та робочий час .

   Підводячи підсумок всьому вищесказаному, можна відзначити наступне. 
Підлітки являють собою особливу соціальну категорію, зі своїми ідеалами і цінностями, які формуються під впливом різних факторів. Ці цінності дуже часто розходяться з нормами, прийнятими в нашому суспільстві, з'являються так звані відхилення або девіації. Один з найбільш поширених видів девіацій - це злочинність. Винятковий вплив на формування злочинного поведінки  підлітків надають такі соціальні інститути, як сім'я, школа, а також 
неформальна група однолітків. 
Злочинність носить деструктивний для суспільства характер, тому профілактика злочинності неповнолітніх - невід'ємний атрибут сучасного суспільства. В даний час функціонує цілий комплекс організацій по боротьбі з підлітковою злочинністю, серед яких комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав, органи та установи соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ, опіки та піклування, служби зайнятості та ін. Однак у них є безліч недоліків, які не дозволяють їм працювати ефективно. Це і 
брак бюджетних коштів, і нестача працівників, і частий прояв формалізму в роботі, відмова від індивідуального підходу і т.д. 
Також виділяють етапи профілактики злочинності неповнолітніх: рання профілактика, безпосередня профілактика, профілактика рецидиву. Всі вони мають велике значення, але доцільно акцентувати увагу на ранній профілактики, як на найбільш важливому етапі. Формування відхилень відбувається з дитячого віку, тому вирішальне значення відіграє те, наскільки в більш ранньому періоді воно виявиться.

Серед суб'єктів профілактики злочинності та злочинів неповнолітніх можна виділити: 
   - органи державної влади й органи місцевого самоврядування, що забезпечують програмування, планування, правове регулювання та ресурси цієї діяльності, контроль за її здійсненням і результатами;
   - інститути соціального виховання - родину, школу, трудовий колектив, установи культури та дозвілля, що здійснюють у взаємодії та в межах компетенції профілактику виникнення викривленої позиції дітей і підлітків, корекцію таких криміногенних чинників, якщо вони можуть бути нейтралізованими за допомогою педагогічних або інших виховних засобів;
   - органи захисту й соціальної, психолого-педагогічної, медичної та правової допомоги дітям і підліткам, які перебувають у несприятливих життєвих умовах;
   - правоохоронні органи загалом та їх спеціалізовані підрозділи й служби зокрема.
   Система профілактики злочинності неповнолітніх складається з таких етапів:
   1) оздоровити середовище та допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя та виховання, ще до того, як негативний уплив цих умов позначиться на їхній поведінці (етап ранньої профілактики);
   2) не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити корекцію осіб зі значним ступенем дезадаптації, що вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);
   3) не допустити переходу на злочинний шлях та створити умови для корекції поведінки осіб, які систематично здійснюють правопорушення, характер й інтенсивність яких вказують на ймовірність учинення злочинів у найближчому майбутньому (етап профілактики дозлочинної поведінки);
   4) запобігти рецидивові злочинів підліткам, які раніше вчиняли злочини (профілактика рецидиву).

    Враховуючи вищесказане, можна зробити такі висновки: по перше, неповнолітні громадяни найбільше піддаються суспільному впливу, тому потрібно посилити контроль за відношенням дорослих до своїх та чужих дітей, це питання повинне охоплювати усі галузі нашого життя – освіту, та ін. По друге посилити контроль за неблагополучними сім’ями, тобто контроль за нормальним розвитком дітей, за моральним станом неповнолітнього, а також пропагувати ідею прийомних сімей, якщо ситуація в країні не сприяє розвитку дитячих будинків. По- третє, кожна сім’я, кожна інтелектуально розвинена доросла людина повинна усіма засобами перешкодити, не допустити щоб хтось втягував, залучав до антигромадської діяльності, використовував дітей, у своїх цілях, тому, що перш за все, діти – це наше майбутнє, і яке воно буде залежить від нас

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х. Вайнола; Заг.ред. А.Й. Капської.-К.: ДЦССМ, 2002.-164 с.

2. Антонян Ю.М. Причини злочинної поведінки. -  М.,1992.

3. Андрущенко В.П., Бех В.П. та ін. Соціальна робота: Навчальний посібник. - В 7 кн-ах. - Книга II. - К.: ДЦССМ, 2002.- 246 с.

4. Башкатов І.Л. Психологія груп неповнолітніх правопорушників. - М., 1993.

5. Битипас Б.П. Введение в диагностику воспитания. — М.: Педагогика, 1998.- 244 с.

6. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. — М.: Мисль, 1978.- 188 с.

7. Вчителі і батьки-вихователі. - К.: Либідь, 1995. - 228 с.

8. Глухова О.А. Віктимологічні фактори злочинності. - М.: Новгород, 1999.

9. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів): Частина 1. - К.: АТ Столиця, 1998. - 248 с.

10. Зайцева З.Г. Неблагополучна сім'я та її вплив на формування особистості дитини // Соціальна підтримка молодої сім'ї. — К.: Академпрес, 1994. — С. 68—72.

11. Закон України "Про загальну середню освіту" № 651-XIV від 13.05.1999 р.// Відомості Верховної Ради. - 1999. - № 28. - ст. 230.

12. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. — № ЗО. -Ст. 141.

. Закон України "Про освіту" / Законодавство України: Збірник. - К.: Юнісеф, 2000. - С.32-37.

13. Капська А.И. Соціальна робота: деякі аспекти соціальної роботи з дітьми та молоддю. — К: УДЦ ССМ, 2002. - 289 с.

14. Ковалев С.В. Психология современной семьи. — М.: Педагогика, 1988.246 с.

15. Кериг П. К. Семейный контекст: родительский стиль и речевое поведение с детьми // Вопросьі психологии. - 1999. - № 1. - СІ5-19.

16. Кириков А. В., Рибаков Д. В. Поняття і значення правового забезпечення запобігання злочинам. / / Журнал "Право: Теорія і практика". - 2004.-червень.

17. Красновський В.М. Соціальна ситуація розвитку старшокласника: звернення до інтерпретації її особливостей та шляхів оптимізації // Практична психологія і соціальна робота. - 2005. - №6. - С.3-9.

18. Кримінологія і профілактика злочинів (Особлива частина). Навчальний

посібник. М., 1998.

19. Купцова В.С. Родителям о подростках. - М.: МИР, 2003. -312 с.

20. Ласко С.Н. Школа и семья: пути взаимодействия. - М.: Знание, 1990.- 122 с.

21. Лекции по технологи социальной работы. В 3-х частях/ Под ред. Холостовой Е.И. Часть І.М.: Социально-технологический институт, 1998.- 288 с.

22. Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади. — К.: ДІД ССМ, 2001. - 256 с.

23. Марковская И.М. Тренинг взаимодействия родителей с детьми. — СПб.: Нева, 2000.- 342 с.

24. Матишев М.М. Педагогічні знання — всім батькам. - К.: Либідь, 2003.216 с.

25. Методика и технологии работы социального педагога: Учебное.пособие для студ. высш. учебн. Заведений / Б.Н.Алмазов, М.А.Беляева, Н.Н.Бессонова и др.; Под ред. М.А.Галагузовой, Л.В.Мардахаева.-М.:Издательский центр "Академия", 2002. — 192 с.

26. Мигович І.І. Соціальна робота / Вступ до спеціальності. - Ужгород: Видавництво "Місто", 1997. - 336 с.

27. Минияров В.М. Психология семейного воспитания (диагностико — коррекционный подход). — М.; Воронеж, 2000.- 245 с.

28. Нежурбіда С. Кримінологія: Навч.-метод. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2004. — 80с.

29. Никитин В. А. Начала социальной педагогики: Учебное пособие. — М.: Флинта: Московский психолого-социальньїй институт, 1998.- 346 с.

30. Овчарава Р.В. Психологическое сопровождение родительства. — М.: ИНФРА, 2003.- 268 с.

31. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. — М.: ТЦ Сфера, 2001.-480 с.

32. Педагогический всеобуч родителей: Методические рекомендации. -Днепропетровск, 2002. - 144 с.

33. Педагогічні задачі і завдання для батьків. - К.: ДЦССМ, 2004. - 272 с.

34.Педагогічно-правова профілактика правопорушень серед учнівської молоді: Науково-методичний збірник статей / В.П. Пастухов.— К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. — 248 с.

35. Психология развивающейся личности / Пол.ред. А.В.Петровского. — М.: Педагогика, 1987.- 222 с.

36. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: В 2 кн. Кн. 2.: Робота психолога со взросльїми. Коррекционньїе приемьі и упражнения. -М.:Мысль, 1998. — 264 с.

37. Рябікін Ф.К. Кримінологія і попередження злочинів. – М., 1993.

38. Сидоров В.М. Введення социальную роботу. Аннотация категори и социального аппарата социальной работы. — Донецк, 1997.- 264 с.

39. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. А.Й. Капської. — К.: ДЦССМ, 2003.-298 с.

40. Соціальна робота з молоддю в Україні: Збірник інформаційно-методологічних матеріалів / За загальною редакцією І.Д.Звєрєвої. - К.: АТ Столиця, 1997. - 152 с.

41. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За редакцією проф.. А.Й.Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. -352 с.

42. Оржеховська В.М.Профілактика правопорушень серед неповнолітніх / Навчально-методичний посібник.- К., 1996.- 352с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60618. Приклади формулювання мети уроку 36 KB
  Приклади формулювання мети уроку: Дидактичної навчальної: Засвоєння наукових технічних виробничих понять законів теорій фактів зв’язків; Формування умінь застосовувати одержані знання для розвитку навчальних навчальновиробничих задач; Формування наукових і політичних умінь та навиків; Формування спеціальних умінь і навиків; Формування системи знань умінь і навиків на основі між предметних зв’язків; Закріплення і вдосконалення знань умінь і навиків Формування умінь та навиків самоконтролю;...