8839

Економічне мислення

Реферат

Экономическая теория и математическое моделирование

Економічне мислення Сучасна дійсність висуває високі вимоги до підготовки студентів, майбутніх фахівців-економістів. Організація навчання та подальшої роботи в нових соціально-економічних умовах вимагає опори на науково-обґрунтований, а не емпірични...

Украинкский

2013-02-17

140.5 KB

66 чел.

Економічне мислення

Сучасна дійсність висуває високі вимоги до підготовки студентів, майбутніх фахівців-економістів. Організація навчання та подальшої роботи в нових соціально-економічних умовах вимагає опори на науково-обґрунтований, а не емпіричний рівень пізнання. Внаслідок цього в майбутніх фахівців необхідно формувати економічне мислення з використанням системного підходу, що дасть можливість самостійно обновляти знання, підвищувати свій професійний рівень, критично аналізувати процеси господарювання і управління, знаходити оригінальні й науково-обґрунтовані методи реалізації господарських та управлінських завдань, а не вирішувати їх з позиції «проб» і «помилок».

Вироблення економічного мислення, адекватного новому типу соціально-економічних відносин, припускає глибоке усвідомлення сутності всього якісно нового у житті суспільства, критичне осмислення досвіду минулого, глибоке узагальнення сучасної вітчизняної й закордонної практики, подолання багатьох сформованих стереотипів мислення.

1.Сутність економічного мислення. Економічне мислення і економічна практика

Серед усього різноманіття проблем, пов’язаних з підготовкою фахівців-економістів до професійної діяльності в сучасних соціально-економічних умовах, проблема розвитку сучасного економічного мислення уявляється однією з найбільш актуальних. Формування економічного мислення майбутнього фахівця-економіста – це процес гармонійного розвитку його здібностей, що дають можливість ефективно проявляти себе в різних сферах діяльності (науково-пізнавальній, комерційній, суспільно-політичній та ін.), виробити свій стиль поведінки, певні господарські погляди й інтереси, у результаті яких створюється система забезпечення позитивної результативності праці.

Проаналізувавши завдання, які фахівець вирішує у своїй діяльності, можна відзначити, що для раціонального вирішення господарських завдань у спеціаліста має бути сформовано економічне мислення теоретичного типу. Процес формування наукового економічного мислення й перетворення його в повсякденне мислення є характерною рисою сучасного етапу розвитку суспільства.

Розуміння та обґрунтування поняття «економічне мислення» з необхідністю вимагає визначення свідомості та мислення взагалі і економічної свідомості та економічного мислення зокрема.

Свідомість – найвища, властива людині форма узагальненого відображення об’єктивних стійких властивостей і закономірностей навколишнього світу, формування в людини внутрішньої моделі зовнішнього світу, у результаті чого досягається пізнання й перетворення навколишньої дійсності.

Зміст економічної свідомості полягає в тому, що це особлива форма суспільної свідомості, що належить самому економічному життю суспільства й пов’язана з плануванням і управлінням суспільним виробництвом. По суті, економічна свідомість – це відображення економічного буття суспільства, тобто виробництва, організації й розподілу економічних благ. Економічна свідомість – це та форма суспільної свідомості, у якій відображені економічні знання, теорії, оцінки соціально-економічної діяльності й суспільні потреби. Економічна свідомість являє собою сукупність економічних знань, ідей, поглядів суб’єктів господарювання, що безпосередньо відображають економічну дійсність і виражають своє відношення до різних явищ економічного життя суспільства в конкретний історичний момент часу.

Економічна свідомість не тільки відображає економічні процеси, відносини та економічну діяльність, але й активно впливає на них, є найважливішим регулятором поведінки економічних суб’єктів. Необхідно відзначити, що економічне життя й економічна свідомість являють собою єдину систему, де економічна свідомість виступає підсистемою, що управляє суспільними економічними відносинами. Економічна свідомість як невід’ємна сторона економічного життя відображає економічні взаємозв’язки і відносини, бере участь у їхній реалізації, у діяльності господарюючих суб’єктів. Причому, у ньому відображені, насамперед, умови господарського життя людей, відносини між класами, соціальними групами із приводу власності на засоби виробництва. Тому в економічній свідомості не просто відображається буття, воно опосередковане соціально-економічним положенням (статусом) людини, практичним досвідом, традиціями й конкретними ситуаціями. Тобто економічна свідомість формується під впливом конкретно-історичних умов і визначається об’єктивною необхідністю осмислення соціально-економічних змін, що відбуваються.

В економічній свідомості виділяють теоретичний і емпіричний рівні. Теоретична свідомість виражена в економічних законах, категоріях, теоріях, ідеях, які є наслідком розвитку наукового пізнання. Воно представлено економічною наукою. Емпірична, або повсякденна економічна свідомість складається на основі світовідчувань, безпосереднього життєвого досвіду, елементарних економічних знань і соціально-психологічних установок. Ці рівні економічної свідомості пов’язані між собою, і їхня взаємодія створює різноманіття економічних поглядів та орієнтацій.

У структурі економічної свідомості треба насамперед виділити такий елемент, як економічні знання, на основі яких відбувається практична діяльність. У цьому випадку економічна свідомість грає активну й відносно самостійну роль. Економічна свідомість не обмежується відображенням соціально-економічного буття, містить у собі відношення до нього, оцінки економічної діяльності й виступає важливим фактором поведінки різних соціальних груп.

Прийнято вважати, що економічна свідомість виступає у двох основних формах:

- у формі психології людей – їхніх емоційно-психологічних внутрішніх переживань (відчуттів, сприйнятті, пам’яті, уявлень, усвідомленні, настрої, потребах, інтересах, волі), які одержують найбільший розвиток під час господарської діяльності;

- у формі мислення – пізнавальної діяльності, інтелектуально-психологічної діяльності (освіті, розвитку знань – понять, суджень, умовиводів, теорій і т. ін.), а також у практичній перетворюючій діяльності, у якій виражається здатність і вміння глибоко осмислювати економічну дійсність.

Таким чином, економічна свідомість є осмислення, усвідомлення людьми економічної діяльності, взаємодій та відносин, відображення економічної дійсності, а економічне мислення є його вираженням. Отже, досліджувані явища пов’язані із принципово різними рівнями пізнання: економічна свідомість – з пізнанням функціонування й розвитку соціально-економічних законів, а економічне мислення – із включеністю в соціально-економічну практику. Такий методологічний підхід дає можливість розглядати економічне мислення як форму прояву економічної свідомості в конкретній суспільній соціально-економічній ситуації.

Наше пізнання навколишньої дійсності починається з відчуттів і сприйняття та переходить до мислення.

Мислення в чистому вигляді, як зовсім незалежний самодостатній психічний процес, реально не існує, воно невіддільне від сприйняття, уваги, уяви, пам’яті, мови й т. ін. Крім того, невиправдано називати мисленням наші найпростіші усвідомлювані реакції: однозначні характеристики, механічні перелічення й повторення, потік туманних образів, розпливчастих спогадів, випадкових асоціацій.

Мислення являє собою здатність орієнтуватися в нових для нас даних, здатність розуміти їх. Це розуміння реалізується в освіті щодо нового знання, що не було притаманним мислячій людині до цього моменту. Причому мислення – це насамперед усвідомлення й розуміння неконкретних загальних властивостей і закономірностей, які прямо, безпосередньо («наочно») людині в його досвіді не дані. Їх треба осмислити, як би вивести або вичленувати. Отже, можна стверджувати, що мислення – це психологічний процес із відкриттям (можливо – суб’єктивно, тобто для мислячої людини) нового знання, вирішення проблем на основі переробки отриманої інформації. Мислення це здатність адекватно сприймати навколишній світ і суспільство.

Мислення тісно пов’язане з мовою. Виділяючи групи предметів або явищ, їхні ознаки й особливості, людина їх називає й тим самим узагальнює, систематизує, що й дає можливість потім як би «підвести» під них загальні правила. Узагальнення – перша найважливіша ознака мислення. Тому воно здатне переробляти колосальні обсяги інформації, акумулювати досвід багатьох поколінь. Друга ознака мислення його опосередкований характер. Нове знання не дається в готовій формі, мислення витягає його (знання) як би «із себе», оперуючи наявною в його розпорядженні інформацією. Читати текст – не значить мислити, помітити помилку – теж. Але якщо ви на підставі цього тексту зробите якісь висновки, скажімо, про певний текст, про автора, його особистісних особливостях – ви мислите, хоча, може бути, не самим продуктивним чином.

Функція мислення – розширення меж пізнання шляхом виходу за межі чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – розкриття відносин між предметами, виявлення зв’язків і відділення їх від випадкових збігів. Мислення оперує поняттями й приймає на себе функції узагальнення й планування.

Мислення – найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення, що встановлює зв’язок між пізнаваними об’єктами.

Економічне мислення безпосередньо пов’язане з економікою. Економічна практика, економічні відносини, виступаючи як об’єкт економічного мислення, визначають його специфіку. Так дана форма мислення відтворює економічне життя у властиво специфічних економічних поняттях, категоріях і законах, у певній історичній і логічній послідовності, співвідносить їх з економічною дійсністю.

Економічне мислення – це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення) і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності й поведінки у цілісному економічному процесі. Економічне мислення виступає як процес осмислення суб’єктом реальних господарських ситуацій, що підвищують ефективність трудової діяльності, які визначають економічну поведінку людини і стиль господарської діяльності.

Традиційно економічне мислення містить у собі погляди й уявлення, породжені практичним досвідом людей, їхньою участю в економічній діяльності тими зв’язками, у які вони вступають у повсякденному житті.

Основні характеристики економічного мислення:

1.Економічне мислення відтворює в теоретичній формі різні явища й процеси економічної дійсності.

2.Економічне мислення понятійно описує деяку задану предметність. Зміст економічного мислення визначається предметністю, на яку воно спрямоване.

3.Економічне мислення орієнтоване на вирішення економічним суб’єктом конкретних господарських ситуацій.

Економічна свідомість виникає в економічній сфері громадського життя виходячи із суспільних потреб, економічного буття, які викликають необхідність усвідомлення їхнього функціонування й удосконалювання, а економічне мислення вимагає для свого розвитку чітко певних механізмів, головним з яких є освіта, оскільки мислення формується у сфері освіти, у процесі виховання, потім процес підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації й т. ін. Система освіти впливає на формування економічного мислення людей, які потім, діючи в економічній сфері, видозмінюють і економічну свідомість.

Формування економічного мислення майбутнього фахівця – це процес гармонійного розвитку його здібностей, що дає можливість ефективно проявляти себе в різних сферах діяльності (науково-пізнавальній, виробничій, комерційній, суспільно-політичній та ін.), виробити свій стиль поведінки, певні погляди й інтереси, у результаті яких створюється система забезпечення позитивної результативності праці.

Основні фактори формування економічного мислення суб’єкта – різноманітні форми власності, у рамках яких суб’єкт здійснює свою діяльність; інші суб’єкти економічних відносин, з якими даний суб’єкт взаємодіє; розмаїтість взаємодіючих суб’єктів (підприємства різних форм власності, банки, інвестиційні фонди й т. ін.); інтенсивність, поліваріантність і якісна специфіка зв’язків; спрямованість і чинність цих зв’язків і т. ін. Чим більш значними є фактори формування економічного мислення, тим більш глибокою стає включеність соціального суб’єкта в економічну практику, в результаті якої компоненти економічного мислення об’єктивуються й згодом можуть бути включені в сферу економічної свідомості.

Економічне мислення опосередковане багатьма суспільними факторами, але первинним складовим його об’єктом є економічний. Воно формується під безпосереднім впливом (і в той же час усвідомленням) наступного ланцюжка елементів економічної структури суспільства. По-перше, на ступені зрілості економічного мислення позначається безпосередньо існуюча система економічних законів з їхнім механізмом дії і використання. Саме система економічних законів з їхнім об’єктивним характером і суб’єктивним механізмом прояву, їхнє пізнання і свідоме використання в управлінні соціально-економічними процесами виступає тією глибинною основою, що визначає економічне мислення. Чим повніші знання про економічні закони, у їх складній суперечливій взаємодії, співвідношенні одне з одним, тим різноманітнішим є економічне мислення.

По-друге, економічне мислення опосередковане всією системою економічних відносин, що виступає свого роду наступним рівнем усвідомлення економічних процесів і явищ. Економічні закони, як відомо, виражають глибинні сутності економічних відносин і з цього погляду формують як би загальні, глобальні, найабстрактніші уявлення в економічному мисленні про економічний устрій суспільства. Наступною ланкою формування економічного мислення логічно виступає система економічних відносин, її пізнання і відображення у вигляді відповідних категорій і понять у їхній єдності і взаємозумовленості. По-третє, факторами, що безпосередньо формують економічне мислення є потреби, їхнє усвідомлення у формі інтересів, цілей, бажань і т. ін. По-четверте, поверховим шаром з яким «зіштовхується» економічне мислення в реальному економічному житті – це форми прояву економічних відносин з їх економічними законами, тобто господарський механізм.

Зрозуміло, що таке структурування взаємозв’язку економічного мислення з елементами економічної системи можливе лише на певній стадії наукового пізнання. У дійсності ж, усі форми прояву, у тому числі й організаційно-економічні форми господарювання, виступають відображенням (хоча і не в дзеркальному вигляді) усіх причинно-наслідкових зв’язків і залежностей. З цього випливає, що як не можна пізнати раз і назавжди глибинні сутності економічної структури і співвіднести їх з формами прояву, так не можна сформувати раз і назавжди поверхневі форми існування цих глибинних сутностей і, зокрема, механізм господарювання. Економічне мислення, як таке є відображенням зв’язку між суб’єктом і об’єктом, формується саме за рахунок «перегляду» і визначення залежностей в усій економічній структурі.

Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані і з таким поняттям як пізнання. Мислення в дії – є процес пізнання, отже, економічне пізнання – це процес відтворення економічних знань за допомогою й у процесі економічного мислення. У силу цього змістовною стороною економічного мислення є рух у ньому економічних знань, у вигляді економічних категорій, понять, узагальнень і т. ін., тобто економічне знання є основною формою існування економічного пізнання. Іншими словами, поняття «економічне мислення» і «економічні знання» співвідносяться між собою, як різні сторони однієї медалі. Чим більш насичені і глибші економічні знання суб’єкта, що господарює, тим повнішою є потенційна можливість розкриття економічного мислення.

Економічне мислення, розкрите як економічне пізнання економічного життя, формується подвійно. З однієї сторони, його варто аналізувати на рівні формування економічної свідомості теоретичним шляхом, тобто засвоєння, обґрунтування законів і категорій економічної теорії, понять усієї сукупності економічних дисциплін за рахунок різних форм руху економічної інформації (засоби масової інформації, різні освітні форми). З іншого боку – на рівні повсякденної свідомості, тобто відтворення економічної структури  емпіричним шляхом, із практики економічного життя. Між цими двома рівнями формування економічного мислення є загальне, що обумовлює їхню єдність і не дає можливості жорстко протиставляти одне одному, але є і специфіка, що визначає певні сторони економічного мислення теоретичного аспекту і повсякденного прояву.

Єдність теоретичного й емпіричного рівнів економічного мислення визначається взаємозалежним рухом конкретного й абстрактного у пізнанні, обумовленим взаємозв’язком суб’єкта з об’єктом пізнання.

Даний процес уявляється з наступною логічною послідовністю: об’єкт пізнання – відтворення його суб’єктом за допомогою мислення у формі елементарних понять – засвоєння їх – відтворення на новій основі об’єкта пізнання – формування більш розвиненої системи понять і категорій. Обґрунтована логічна послідовність постійно відтворюється на якісно новій основі, визначаючи і розвиток економічного мислення. Специфіка ж пов’язана з тим, що суб’єкт ніколи не може відобразити об’єкт цілком, отже, цілком і впливати на нього. Його вплив обмежується не тільки ступенем теоретичного пізнання об’єкта, але і складністю останнього, у силу чого суб’єкт може діяти шляхом спроб і помилок. Останнє можливе і тоді, коли економічне мислення в основному формується за рахунок емпіричного напряму.

Економічне мислення виступаючи «продуктом» взаємодії суб’єкта й об’єкта, діалектично пов’язане з механізмом господарювання. Воно виступає стосовно останнього, і як передумова, і як умова, і як результат його функціонування й удосконалення. З цього погляду, економічне мислення являє собою не тільки засіб пізнання економічної дійсності, але і засіб її перетворення. Саме на основі пізнання економічної структури, органічною частиною якої виступає механізм господарювання, формуються наступні фактори перетворюючої діяльності суб’єкта: мотивація до дії, рішення діяти, установка як внутрішня мобілізація, готовність до дії, дія, реалізація установки, задоволення потреби, досягнення мети. Тут, зрозуміло, мова йде про сторони, що визначають економічну поведінку, під якою варто розуміти систему логічних і послідовних заходів впливу суб’єкта на економіку з метою її зміни. Взаємозв’язок економічного мислення й економічної поведінки вивчається теорією економічної поведінки, яка називається праксеологією (загальна теорія людської діяльності (поведінки)). Більше того, класик теорії економічної діяльності Людвіг фон Мізес стверджував, що економіка є частиною праксеології як більш універсальної науки.

Вибір моделі економічної поведінки визначається умовами життєдіяльності людини: рівнем освіти, виховання, культури; соціальним оточенням; економічним досвідом, індивідуальними нахилами і симпатіями та ін. Величезний вплив на економічну поведінку мають економічні інстинкти, внутрішньо притаманні людині (контрольовані і неконтрольовані суспільством).

Виділяють кілька груп таких інстинктів: інстинкти «індивідуалізму» (наприклад, заощадження, продовження роду і т.п.); інстинкти «розвитку» (наприклад, волі, творчості і т. ін.); інстинкти «соціальності» (справедливості, співчуття і т. ін.).

Ринкові відносини формують раціональну модель поведінки, де основним фактором є правдива інформація, а основним суперечливим началом виступає співвідношення раціональності і моральності.

Таким чином, під економічним мисленням необхідно розуміти опосередковане й узагальнене відображення економічної дійсності, що включає, по-перше, пізнання економічної системи та притаманних їй об’єктивних економічних законів і категорій; по-друге, засвоєння отриманих знань, їхнє перетворення в переконання, уміння й навички (логічні форми) мислення, мотиви діяльності; по-третє, реалізацію цих переконань, навичок і мотивів у економічну поведінку. У такому розумінні економічне мислення необхідно розглядати як духовний компонент економічної культури суспільства.

Економічна культура – спосіб (структура механізмів) взаємодії економічної свідомості (як відображення економічних відносин і пізнання економічних законів) і економічного мислення (як відображення включення в економічну діяльність), що регулює участь індивідів і соціальних груп в економічній діяльності та ступінь їхньої самореалізації в тих або інших типах економічної поведінки. Чим досконаліше спосіб даної взаємодії, тим ефективніше економічна діяльність і раціональніша економічна поведінка, тим, отже, – вище рівень економічної культури. Саме спосіб взаємозв’язку економічної свідомості й економічного мислення (як форми його прояву) виступає природним регулятором економічної поведінки.

Тобто під культурою економічного мислення розуміється система знань, поглядів, переконань, умінь, навичок, що сприяють використанню нагромадженої інформації про економічні явища і процеси, економічні закони та закономірності соціально-економічного розвитку особистості й суспільства в цілому.

Формування економічної культури громадянина в процесі вивчення навчальних дисциплін здійснюється на трьох взаємозалежних рівнях: когнітивному (лат. cognitio - «пізнання, вивчення, усвідомлення») – формування економічної свідомості й самосвідомості як ядра економічної культури; емоційно-ціннісному – формування економіко-ціннісного відношення до Батьківщини, суспільства й держави, співвітчизників; поведінковому – здатність до економічної активності й діяльності.

Економічне мислення має свої форми прояву або інакше типи (види), які можна класифікувати за різними критеріями. Тип мислення – це спосіб зв’язку, переходу зовнішнього фактору у внутрішній, засвоєння мисленням компонентів певним чином, що впливає на істинність результатів пізнання. Специфіка зовнішнього фактору, особливості його переходу у внутрішній служать підставою для виділення тих або інших типів мислення. Процес мислення і його результати, звичайно, взаємозалежні.

2.Типи економічного мислення: стандартний, творчий

На кожному етапі розвитку суспільства формується особливий, властивий тільки йому соціальний тип економічного мислення.

Почнемо з самих простих типологій (класифікацій) і введемо перший критерій для класифікації економічного мислення – критерій науковості. Звідси економічне мислення можна розділити на наукове і ненаукове.

Наукове мислення – це спосіб осмислення дійсності, що базується на раціональному, доказовому, системному пізнанні, дослідженні природи і суспільства. Основною метою наукового мислення є отримання об’єктивної істини про навколишній світ – знання, незалежно від самого суб’єкта пізнання. Наукова істина базується на фактах, які провіряються, доказуються досвідом і експериментом, а головною формою її існування виступає наукова теорія.

Науковому мисленню притаманні декілька основних ознак: 1) строгість; 2) однозначність; 3) ефективність; 4) простота (економність); 5) еврістичність (творчість або здатність приносити нові результати).

Строгість у науковому мисленні – це його раціональність і доказовість, можливість виведення кожного доказуваного твердження із уже існуючих, узгодженість усіх структурних елементів теоретичної побудови в цілому.

Однозначність – це у першу чергу внутрішня несуперечливість, тотожність (відповідність) один одному за сенсом усіх тверджень, що притаманні певній теорії.

Ефективність – це те, що інакше називають можливістю його розв’язання, тобто здатності за кінцеве число кроків досягати бажаного результату, а також можливість визнати такий результат істинним або не істинним.

Простота (економність) – досягнення наукового результату за мінімальне число дій, без введення ускладнюючих наукове пізнання додаткових або допоміжних правил і принципів. Крім того дана вимога також означає доступність для його використання іншими особами.

Еврістичність, творчість наукового мислення – це його здатність приносити новий (оригінальний) результат, можливість екстраполяції уже відомого, отриманого знання на нові сфери або даної науки, або якої-небудь іншої сфери знань.

Такі якості наукового економічного мислення мають бути притаманні і науковим методам дослідження: останні складають фундаментальну особливість економічної науки на відміну від економічних знань, що базуються на життєвому досвіді і здоровому глузді.

Економіка – така сфера життя суспільства, з якою зіштовхуються всі люди. Кожний з дитинства щось довідується з повсякденної практики й постійно розширює свій кругозір. Таким способом формується повсякденне економічне мислення. Оскільки воно відображає безпосередні життєві спостереження людини, то у нього складається тверде переконання: те, що він побачив, і є єдино вірне уявлення про економічне мислення.

Дійсно, повсякденне мислення здатне помітити й узагальнити багато істотних і типових рис господарювання. Саме так виникають орієнтири, правила поведінки людей у сфері господарської діяльності. Виходячи зі здорового глузду з найдавніших часів будувалося загальне економічне навчання в його найпростішому й своєрідному виді – у формі зразків народної мудрості (прислів’їв, приказок, сказань). От, наприклад, які наставляння торговцеві-початківцю існують в китайських прислів’ях:

- не бійся, що не знаєш товару: треба тільки зрівняти його з іншим;

- у лісі не торгують дровами, на березі озера - рибою;

- продавець гарбуза не говорить, що гарбуз гіркий, продавець вина не говорить, що вино розбавлене.

Ненауковий тип економічного мислення – це мислення, яке базується на обмежено раціональному (або повністю ірраціональному), несистемному, недоказовому (або взагалі бездоказовому) підході до економічної діяльності. Основними ознаками «ненауковості» тут виступають не систематизованість, хаотичність, апеляція до авторитету, до віри або міфу. Поняття «міф» тут трактується досить широко як будь-яке догматизоване або сакральне (що стало священним) знання, розроблене для яких-небудь цілей (частіше за все ідеологічних) і почасти звернених більше до емоцій і почуттів, ніж до розуму та інтелекту.

Усі види ненаукового економічного мислення можна розділити на три основні групи:

1) релігійне та містичне економічне мислення;

2) «ідеологічне», «ілюзорне» економічне мислення;

3) повсякденне економічне мислення.

Кожний із цих типів ненаукового економічного мислення конструює свої власні методи економічного пізнання та дослідження, спрямовані на досягнення «глибинної істини» про економічні процеси. Дійсно ж результат тут буває трояким: або економічна істина (правильне, близьке до наукового уявлення про економічні явища і факти), або економічна помилка (помилкове економічне знання), або економічна неправда (свідоме викривлення, підтасовка економічного знання з метою отримання ідеологічних або яких-небудь інших вигід).

Наведемо приклади у відношенні кожного виду ненаукового економічного мислення.

Для ілюстрації релігійно-містичного мислення візьмемо підхід до проблеми лихварства в античній і середньовічній християнській філософії. Чому християнські мислителі так настирливо засуджували позичковий відсоток і кредит (видачею якого і займались лихварі), хоча у господарському відношенні без цього ніяк не можна було обійтися?

Метод, що використовувався ними, був виключно ненауковий: це було посилання на авторитет (або, що те ж саме, віра в авторитет) авторитет Святого Писання (Біблії) і авторитет Аристотеля. Якщо у Писанні старозавітний або новозавітний Бог забороняв лихварство, то це необхідно було сприймати без усякого заперечення. [Наприклад, у Старому Завіті сказано: «А коли збідніє твій брат, а його рука неспроможною стане, то підтримаєш його, приходько він чи осілий, - і житиме він з тобою. Не візьмеш від нього лихви та прибутку, і будеш боятися Бога свого, - і житиме брат твій з тобою. Срібла свого не даси йому на лихву, і на прибуток не даси їжі своєї (Левит, 25:35-37)]. «Бог завжди правий» – цей принцип розповсюджувався і на господарське життя.

Іншим аргументом було посилання на Аристотеля як безумовного авторитета у цьому питанні. Останній стверджував, що гроші можуть бути продані тільки за своєю власною ціною, яка безумовна і є справедливою. Якщо хто-небудь віддає гроші в борг і бере за них відсоток, то це значить, що гроші продаються вище власної собівартості і боржник оплачує не тільки ціну грошей, але їхнє використання. Товар (тобто гроші), по суті, продаються двічі, а це несправедливо.

Таким чином, посилання на авторитет, зафіксований у письмовому джерелі (Біблія, твори Аристотеля), служили важливим аргументом в економічному диспуті і фактично виступали як спосіб (ненаукового) економічного мислення (пізнання, дослідження).

Прикладом «ідеологічного» («ілюзорного») підходу до економічного знання може служити комуністична (соціалістична) ідеологія, що панувала у Радянському Союзі з 1917 по 1991 рр. Ця ідеологія прийняла за «істину» тільки один тип економічного мислення і знання або, інакше, тільки одну економічну концепцію – політичну економію, що базувалася на працях К.Маркса, Ф.Енгельса та В.І.Леніна. Окрім цих мислителів довгий час авторитетом економічної думки був Й.В.Сталін; після нього авторитетними джерелами визнавались рішення різних партійних форумів і виступи Генерального секретаря ЦК КПРС.

Що можна в цьому випадку сказати про методи радянської політекономії? Посилання на авторитети класиків марксизму-ленінізму або віра у комуністичний міф були найважливішим «методом» цієї «науки». Усі вирішальні висновки, які зафіксовані у тих чи інших економічних підручниках або монографіях, повинні були відповідати вищеназваним авторитетам або міфу. Будь-які «відхилення» заборонялись цензурою або вище стоячими науковими інстанціями. В СРСР у цей період не міг бути виданий ні один твір, який би виходив за рамки марксистсько-ленінської політекономії; твори ж сучасних західних авторів, які містили ту чи іншу критику подібної політекономії, видавались суворо обмеженим накладом з грифом «Для наукових бібліотек» і мали відповідні духу марксизму-ленінізму коментарії і передмову.

«Ідеологічне» («ілюзорне») мислення прямо дискредитує наукове економічне пізнання: тут здійснюється перекіс ціннісного і актуального підходів, тобто коли ціннісні установки особистості закривають собою факти і ціннісна складова в економічних судженнях ігнорує актуальну складову останніх, факти дійсних процесів і явищ. Це призводить до серйозних втрат в економічному пізнанні, до формування зводу догматичного економічного знання, абсолютно непотрібного, некорисного у відношенні до реальної економічної практики. Так формується доктрина на відміну від теорії (doctrina - вчення - лат.), під чим розуміють заздалегідь сформоване (часто відірване від життя) вчення, певну систему філософських або інших поглядів. «Доктринерами» називають людей, що дотримуються відірваних від життя, завчених правил і не рахуються з реальним життям. «Доктринерство» - це «теоретизування», не підтверджене практикою, життям. На відміну від доктрини, теорія не виходить із заздалегідь заданих принципів або положень, а узагальнює реальні факти, події, процеси.

Отже, найважливішою сутнісною характеристикою справжнього наукового пізнання є підтвердження наукових висновків практикою, життям, реальною дійсністю. Сьогодні, з повною на те підставою, можна вести мову про «марксистську доктрину», «марксистське вчення», яке не підтвердилось практикою.

Повсякденне економічне мислення також належить ненауковому мисленню, пізнанню. Це мислення, яке базується на здоровому глузді, життєвому досвіді, практичній кмітливості. Таке пізнання розповсюджене надзвичайно широко серед людей, котрі не мають професійної економічної освіти, – осіб, що є дилетантами в економічній науці. Однак це знання разом з методами його отримання (навчання на місті роботи, передача економічних знань від старших членів сім’ї до молодших, самонавчання) є досить ефективним і дає можливість багатьом людям добитися значних індивідуальних економічних успіхів або повести за собою до економічних вершин фірму або навіть цілу корпорацію.

Однак застосовувати повсякденне економічне мислення у якості методу економічних досліджень вельми проблематично. Чому?

Перша проблема полягає в тому, що повсякденне економічне мислення має в собі значний «неявний», «невиражений» елемент; таке знання у значному ступені є особистісним знанням, і спроба передати його іншому може бути пов’язана з великими труднощами. Будь-яке знання (в тому числі і наукове) включає в себе «мовчазний» («такий, що не можна виразити») елемент, але особливо екстенсивно він представлений саме у повсякденному економічному мисленні і знанні. Можна сказати, що таке мислення і таке знання більше «мовчить» не тільки для співбесідника, але (почасти) і для того, хто «повідомляє».

Філософ М.Полані говорить: «Внаслідок мовчазного характеру нашого знання ми ніколи не можемо висловити усе, що знаємо, точно так, як за причини мовчазного характеру знання ми ніколи не зможемо в повній мірі знати усе те, що внутрішньо притаманно нашим висловлюванням».

Інша «біда» повсякденного економічного мислення – це його «локальність», «фрагментарність»: у більшій частині воно може бути застосовано в якомусь конкретному місці (фірма, корпорація і т. ін.), спроба розповсюдити його за рамки цього місця виявляється частіше всього невдалою. Наприклад, у Р.Нельсона і С.Уінтера з цього приводу сказано: «Знання, що зберігаються у пам’яті людей, наповнені сенсом і ефективні тільки у певному контексті, і для знань, які реалізуються при виконанні якої-небудь ролі в організації, таким контекстом є контекст даної організації». Особливо великий неуспіх чекає особу, яка спробує застосувати таке знання і мислення у глобальному масштабі – масштабі галузі, регіону або країни; тут йому ніяк не обійтись без досвіду професіоналів-економістів.

Повсякденне економічне мислення і набуті на цій основі знання також амбівалентне – невизначене, таке, що не можна виразити у точних і ясних твердженнях і у різних ситуаціях, і у різних осіб воно може поводити себе по-різному: комусь приносити успіх, комусь ні. Усе це утруднює застосування повсякденного економічного мислення в конкретних економічних ситуаціях, а також утруднює використання його як методу економічних досліджень, тобто для отримання нового знання про господарські явища і процеси.

Внаслідок цього повсякденне економічне мислення і знання може розцінюватися як нижчий рівень зводу економічних знань, мало придатний для використання у якості методів економічного дослідження і пізнання. Тому тільки наукове, теоретичне мислення і знання (за їх адекватного використання) призводять до результатів, які мають характер об’єктивної економічної істини.

П.Хейне зробив цікаве зіставлення: «Економіст знає реальний світ не краще, а в більшості випадків гірше менеджерів, інженерів, механіків, словом, людей справи. Але економісти знають, як різні речі пов’язані між собою. Економічна наука дає нам можливість краще розуміти те, що ми бачимо, більш послідовно й логічно міркувати про широке коло складних суспільних відносин».

Таким чином, в економічних процесах можна виявити два своєрідних прошарки відносин між людьми: перший з них – поверхневий зовні видимий, другий – внутрішній, прихований від зовнішнього спостереження. Вивчення зовні видимих економічних відносин, природно, доступне кожній людині. Тому вже з дитинства у людей складається повсякденне (побутове) економічне мислення, що засноване на безпосередньому знанні господарського життя. Таке мислення, як правило, відрізняється суб’єктивним характером, у якому проявляється індивідуальна психологія людини. Повсякденне економічне мислення обмежене особистим кругозором людини, часто ґрунтується на уривчастих і, як правило, однобічних відомостях про економіку, що природно для обмеженого кругозору однієї людини. Не знаючи всіх сторін і справжніх масштабів господарських процесів, можна легко надати наявним відомостям загальний характер. У такий спосіб допускається помилка, коли частина якогось явища, речі сприймається як ціле, або випадкове явище – за постійну подію. Наприклад, той, хто купив акції збанкрутілої фірми, може переконувати інших у тому, що не слід довіряти акціонерним товариствам. Наукове ж мислення відображає економіку всебічно й у її цілісності, прагне побачити всю панораму подій. І тоді з’являється можливість зрозуміти: те, що добре й вигідно за певних умов окремому господарству, може бути погано й збитково для суспільства, і навпаки.

У повсякденному мисленні події господарського життя відображаються поверхово – так як їх можна безпосередньо спостерігати. Приміром, покупець помітив на ринку, що ціна товару багато в чому залежить від зміни попиту покупців і пропозиції продавців. На якому рівні встановиться ціна, якщо попит та пропозиція зрівноважаться? Щоб відповісти на це питання, треба знати закони ринкової економіки.

Економічна теорія прагне проникнути за покрив зовнішньої видимості господарських явищ і виявляє сутність – їхній внутрішній зміст. Однак для цього треба досконало володіти усією сукупністю способів і прийомів, застосовуваних для наукового пізнання економічних відносин.

З дитинства людина щодня повинна вирішувати проблему вибору: з якого уроку почати домашнє завдання, яку книгу читати, з ким дружити, як постояти за своє людське достоїнство й т. ін. Не вирішуючи самостійно проблему вибору, дитина привчається одержувати готові рішення й звикає до статусу «утриманця». Економічне мислення і, відповідно, економічна поведінка – це дії в постійному виборі з обмежених ресурсів, що робить людина заради себе, своєї родини, свого співтовариства.

В чому ж полягає зміст економічного мислення і економічної поведінки? Основу і зміст економічного мислення людини можна схематично представити у такий спосіб.

Основу будь-якої економічної діяльності людини становлять потреби. Саме вони змушують людину постійно вдосконалювати варіанти виробництва, шукати нові шляхи створення нових благ. Не було б потреб, не було б і економіки. В економічному світі людські потреби безмежні, тому що вони постійно зростають, змінюються, і не можливо точно їх виміряти в кожний даний момент часу. З іншого боку – щоб ці потреби задовольнити, необхідні ресурси, які в кожний даний момент часу обмежені, тобто їх завжди менше, ніж необхідно для виробництва благ і задоволення потреб. Через цю невідповідність в економіці й існує проблема вибору. Поведінка людини в цій ситуації, коли вона намагається знайти єдине рішення проблеми з декількох можливих, базується на економічному мисленні. Як він поводиться? Вона вибирає, причому її вибір має певну мету. З бажанням цю мету досягти, вона намагається передбачити різні альтернативи своїх дій, виробити критерії оцінки цих альтернатив і зробити усвідомлений вибір, оцінивши ці альтернативи. Крім того, економічно мисляча людина постарається визначити ціну свого вибору. Чи не занадто високі ті витрати, які вона має, зробивши свій вибір? Ціна вибору – це те, що людина втратила, зробивши свій вибір, те, що за бажанням займало для нього друге місце після зробленого вибору. Здійснення вибору – це реалізація раціонального, економічної поведінки людини.

Раціональна людина, крім того, прагне максимізувати результат за даних витрат, причому ця поведінка не завжди є правильною з погляду моралі. От чому в економічній освіті особливу роль треба відводити моральному вихованню. Необхідно, щоб раціональні дії одного суб’єкта не приводили до збитку для іншого.

Важливо пам’ятати, що раціональний егоїзм – це не себелюбність. Люди готові чимось жертвувати, щоб допомогти членам своєї родини або друзям, і жертвують гроші на добродійність, тому що одержують задоволення, поступаючи так. Батьки платять за освіту своїх дітей, оскільки одержують задоволення від подібного вибору. Такий раціональний егоїзм (не себелюбність!) дає можливість отримати максимальне задоволення від вкладення коштів у товари й послуги.

Таким чином, процес економічної освіти не зводиться тільки до економічних знань. Суть економічного навчання й виховання полягає в придбанні навичок економічного мислення, у виробленні самодисципліни, в усвідомленні необхідності самоорганізації. Суть у тому, щоб розвинути здібності самовираження особистості, розбудити прагнення до раціоналізму в роботі, до винахідливості, до вибору оптимального варіанту в рішенні соціально-економічних завдань, до одержання при цьому найбільшого ефекту при найменших витратах.

Економічне мислення – це, насамперед, уміння приймати раціональні рішення, тобто діяти в ситуації вибору, усвідомлюючи власну відповідальність за нього. Економічне мислення припускає вміння визначати мету своїх дій, оцінювати виявлені альтернативи, вибирати й оцінювати результат свого вибору.

Таким чином, дійсно, розвиваючи економічне мислення студентів, майбутніх фахівців, вища школа сприяє їхній соціалізації. Формуючи економічний спосіб мислення окремого студента, його економічну культуру, в остаточному підсумку, створюється фундамент добробуту суспільства в цілому. Як сказав Бернард Шоу, «економіка – це уміння користуватися життям щонайкраще».

За методологією, що запропонована американським економістом П. Хейне економічний спосіб мислення має чотири взаємозалежні особливості: люди вибирають; тільки індивіди вибирають; індивіди вибирають раціонально; всі суспільні відносини можна трактувати як ринкові відносини. Названі умови створюють певний баланс дійсних або уявлюваних вигід і витрат, на яких ґрунтується раціональний вибір індивіда. Роблячи цей вибір, індивід діє так щоб отримати відповідно до власних очікувань найбільшу чисту корисність, чисту вигоду. При цьому, чим серйозніші економічні обґрунтування вибору, тим більша ймовірність того, що він буде раціональним.

Необхідними властивостями-обмеженнями економічної теорії П. Хейне є, по-перше, визнання безумовної раціональності людини; по-друге, абсолютизація раціонального вибору; по-третє, акцентування уваги на можливості здійснення вибору одиничним індивідом. Здійснюючи раціональні вибори, засновані на очікуванні чистої вигоди, індивіди здійснюють певні дії, прогнозовані іншими людьми. Коли пропорція між очікуваною вигодою й очікуваними витратами на яку-небудь дію збільшується, то люди роблять його частіше, якщо зменшується - рідше. Той факт, що майже кожний віддає перевагу більшій кількості грошей меншій, неймовірно полегшує весь процес; гроші тут подібні до мастильного матеріалу, украй важливому для механізму суспільного виробництва. Помірні зміни грошових витрат і грошових вигід у тих або інших випадках можуть спонукати велику кількість людей змінити свою поведінку таким чином, що вона виявиться краще погодженою з діями інших людей, що здійснюються в той же самий час. У цьому й полягає головний механізм співробітництва між членами суспільства, що уможливлює їм забезпечувати задоволення своїх потреб, використовуючи доступні для цього кошти.

Отже, економічні дії та економічні відносини – це дії та відносини, які чогось коштують, на які виставляється ціна, за які треба заплатити, робити витрати, вони мають (цінність) вартість для осіб, що їх здійснюють.

Розвиток економічного мислення найбільш наочно виявляється у еволюції теорії вартості, що пройшла шлях від найбільш чіткої та логічно викладеної теорії трудової вартості, основи якої були закладені вже у працях меркантилістів до концепції неокласичного синтезу. «Лідерами» у цих теоріях вважаються теорія трудової вартості та теорія маржиналізму. До речі, саме ця стрижнева концепція економічної теорії підтверджує той тезис, що до деякого часу наукова теорія, як вважалось, стає догматичною і не істинною, тому що не відповідає практиці.

У цілому ж відмічений процес ґрунтується на осмисленні та переосмисленні наступних методологічних посилань:

  •  класична політекономічна теорія (далі – перша) вибудовується на об’єктивності визначення вартості як суспільних витрат праці;
  •  маржиналізм (далі – друга) на суб’єктивному оцінці вартості конкретним споживачем;
  •  перша базується на аналізі змісту економічного явища і оцінює його або сумарною, або середньою величиною. Друга використовує метод граничних величин для характеристики суті і форм економічних явищ і процесів;
  •  перша враховує родову корисність будь-якого блага у зв’язку із потребами людського роду;
  •  друга – базується на корисності конкретної одиниці блага, що відображає інтерес (задоволення) споживача;
  •  перша не вивчає проблему особистого споживання достатньо глибоко.
  •  друга ж – вивчає особисті інтереси та мотиви дій споживачів, що знаходяться в основі теорії поведінки споживача;
  •  перша визначає виробництво як первинне у відношенні до споживання, а вартість як його результат. Друга ж на час свого зародження вважала первинною сферу споживання, потім, дякуючи А.Маршалу, відбулася ув’язка виробництва і споживання матеріальних благ;
  •  друга пов’язує цінність блага з його обмеженістю;
  •  сучасна оцінка виробничої діяльності почала використовувати граничні величини при вирішенні проблем максимізації – мінімізації, зіставленні витрат і результатів.

Однак скільки ми б не порівнювали ці дві теорії, сучасне трактування вартості (цінності) товару виходить за рамки цих двох теорій, хоча це трактування базується на теорії маржиналізму.

Сучасна економічна теорія трактує вартість (цінність) не як об’єктивну категорію і не як властивість товару (товар не має ніяких властивостей, це просто фізичне тіло, воно має властивості, які люди як би «приписують» йому, надають ці властивості певним товарам). Самі по собі товари не мають вартості, хоча це суперечить здоровому глузду. Коли ми приходимо в магазин, то спостерігаємо, що кожний товар має цінник, на якому поставлена певна ціна. Але ми уже знаємо, що здоровий глузд (повсякденне економічне мислення) і теоретичне мислення дуже відрізняються. Тому коли ми хочемо знати скільки коштує та чи інша річ (яка вартість товару) ми обов’язково, хотіли б ми чи не хотіли, пов’язуємо вартість (цінність) речі з певними діями, «притягуємо» їх у процесі оцінювання. Лише діям притаманна вартість, і лише конкретним діям окремих людей. Коли ми запитуємо скільки коштує (яка вартість) товару, потрібно уточнювати – коли і для кого. Тому що для різних людей у різний час буде різна вартість (цінність) товару. Прикладів тут можна навести безліч. Якщо ж ми догматично наполягаємо на марксистському трактуванні об’єктивної вартості, то ми стикаємося з безліччю проблем у практичній діяльності господарюючих суб’єктів, які ця теорія не може пояснити. Тому дана теорія більшістю вчених економістів у світі не використовується взагалі і практично ніхто не використовує і не порівнює її з сучасним розумінням цінності (вартості). Більш досконально дана теорія буде розглянута у подальших темах курсу.

3. Роль економічної науки у формуванні професійних компетенцій економіста

Процес глобалізації економіки, формування інформаційного суспільства та інтеграція української системи вищої професіональної освіти у світовий освітній простір поставили перед вітчизняною економічною наукою завдання приведення традиційного наукового апарату у відповідність із загальноприйнятою у Європі системою педагогічних понять, зокрема, знаннєва парадигма освіти має бути переглянута з позиції компетентісного підходу.

Поняття «компетентність» використовується для опису кінцевого результату навчання; поняття «компетенція» набуває значення «знаю як», на відміну від раніше прийнятого орієнтиру «знаю що». Можна говорити, що компетенція – це знання і уміння у певній сфері людської діяльності, а компетентність – це якісне використання компетенцій, це специфічна здатність ефективного виконання конкретних дій у предметній сфері, включаючи вузько предметні знання, особливого роду предметні навички, способи мислення, розуміння відповідальності за свої дії. Необхідно виділити і «вищі компетентності», які передбачають наявність у людини високого рівня ініціативи, здатності організовувати людей для виконання поставлених цілей, готовності оцінювати і аналізувати соціальні наслідки своїх дій.

У процесі розгляду проблем отримання економічних знань і визначення вимог до випускників вищих навчальних закладів широко застосовується термін «професіональна компетентність», під якою розуміють готовність і здібність фахівця приймати ефективні рішення при здійсненні професіональної діяльності. Професіональна компетентність в цілому характеризується сукупністю інтегрованих знань, умінь і досвіду, а також особистісних якостей, які дають можливість людині ефективно проектувати і здійснювати професійну діяльність у взаємодії з навколишнім світом.

Виділяються 1) прості (базові) компетенції (які формуються на основі знань, умінь, здібностей, що легко фіксуються та проявляються у певних видах діяльності) та 2) ключові компетенції – надзвичайно складні для обліку та виміру, що проявляються у всіх видах діяльності, у всіх відношеннях особистості зі світом, що відображають духовний світ особистості і сенси її діяльності. Також існують й інші класифікації: 1) стандартні – ті, без яких неможливе нормальне функціонування особистості або організації; 2) ключові – забезпечують їх конкурентоспроможність на соціально-економічному ринку, вигідно вирізняючи від аналогічних представників; 3) провідні – це «створення» майбутнього, що проявляється в інноваційності, креативності, динамічності та діалогічності (кооперативності, децентрації, полікультурності).

Професійні компетенції фахівців бакалаврського та магістерського рівнів підготовки за економічними спеціальностями мають свій об’єкт, класи професійних завдань та їх конкретизацію. До таких класів професійних завдань відносять: 1) теоретико-пізнавальні; 2) аналітичні; 3) навчально-методичні; 4) науково-дослідні; 5)виховні.

Основні висновки

1. Економічна свідомість є осмислення, усвідомлення людьми економічної діяльності, взаємодій та відносин, відображення економічної дійсності, а економічне мислення є його вираженням.

2. Економічне мислення – це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення) і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності й поведінки у цілісному економічному процесі. Економічне мислення виступає як процес осмислення суб’єктом реальних господарських ситуацій, що підвищують ефективність трудової діяльності, які визначають економічну поведінку людини і стиль господарської діяльності.

3. Основні характеристики економічного мислення: 1.Економічне мислення відтворює в теоретичній формі різні явища й процеси економічної дійсності. 2.Економічне мислення понятійно описує деяку задану предметність. 3.Економічне мислення орієнтоване на вирішення економічним суб’єктом конкретних господарських ситуацій.

4. Економічне мислення можна розділити на наукове і ненаукове. Наукове мислення – це спосіб осмислення дійсності, що базується на раціональному, доказовому, системному пізнанні, дослідженні природи і суспільства. Ненауковий тип економічного мислення – це мислення, яке базується на обмежено раціональному (або повністю ірраціональному), несистемному, недоказовому (або взагалі бездоказовому) підході до економічної діяльності.

5. Усі види ненаукового економічного мислення можна розділити на три основні групи:1) релігійне та містичне економічне мислення; 2) «ідеологічне», «ілюзорне» економічне мислення; 3) повсякденне економічне мислення.

6. Економічний спосіб мислення має чотири взаємозалежні особливості: люди вибирають; тільки індивіди вибирають; індивіди вибирають раціонально; всі суспільні відносини можна трактувати як ринкові відносини. Названі умови створюють певний баланс дійсних або уявлюваних вигід і витрат, на яких ґрунтується раціональний вибір індивіда. Роблячи цей вибір, індивід діє так щоб отримати відповідно до власних очікувань найбільшу чисту корисність, чисту вигоду. При цьому, чим серйозніші економічні обґрунтування вибору, тим більша ймовірність того, що він буде раціональним.

7. Компетенція – це знання і уміння у певній сфері людської діяльності, а компетентність – це якісне використання компетенцій, це специфічна здатність ефективного виконання конкретних дій у предметній сфері, включаючи вузько предметні знання, особливого роду предметні навички, способи мислення, розуміння відповідальності за свої дії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

57406. История письменности 54 KB
  Развивающая умение готовить и делать публичный доклад умение работать с разными источниками информации умение работать в группах Воспитывающая: приобщение к народным истокам культуры Оборудование: урок проходит в компьютерном...
57411. The World We Live In - Мир, в котором мы живем. Урок–конференция 55.5 KB
  Председатель жюри: критерии оценки выработаны предварительно: оценивается глубина научность и актуальность проектной работы объем материала наличие продукта работы презентация и др.
57412. Образ берёзы в творчестве Есенина 52.5 KB
  Цель: Знакомство со стихами С. Есенина и фактами из его биографии; совершенствование умения учащихся анализировать поэтический текст на примере произведений Есенина...
57413. Нравственная проблематика сцены «Ночь. Келья в Чудовом монастыре из трагедии А. С. Пушкина «Борис Годунов» 899 KB
  Цель: опираясь на анализ сцены, её образов, добиться целостного осмысления данного эпизода трагедии под углом зрения выбранной проблемы; повторить понятие нравственной проблемы произведения; работать над выразительным чтением.