8841

Економічні потреби та інтереси

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

Економічні потреби та інтереси. Центральною ланкою, головним субєктом економічних відносин суспільства є людина з її потребами та інтересами. Без людини немає економіки, так само як і життя сучасної людини неможливо уявити поза економічними ін...

Украинкский

2013-02-17

126.5 KB

72 чел.

Економічні потреби та інтереси.

Центральною ланкою, головним субєктом економічних відносин суспільства є людина з її потребами та інтересами. Без людини немає економіки, так само як і життя сучасної людини неможливо уявити поза економічними інтересами, відносинами та взаємозв’язками.

  1.  Економічні потреби. Ієрархія потреб.

Потреба є однією з фундаментальних категорій економічної науки, вони мотивують поведінку людини, формують сукупність її інтересів.

У загальному визначенні потреба – це нужда у чому-небудь, об’єктивна необхідність для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, суспільства в цілому, вона вимагає задоволення і тому спонукає до діяльності.

Потреба – це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і викликає прагнення змінити такий стан речей. Потреби – це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою „ідеальних спонукань” – інтересів, бажань, цілей та ін.

Потреби утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями.

Так, відомий англійський економіст А.Маршалл класифікував потреби за парним критерієм:

  •  первинні (наприклад, потреба в їжі) та вторинні (наприклад, в освіті);
  •  абсолютні, або безумовні (наприклад, потреба в одязі) та відносні, обумовлені абсолютними потребами (в обладнанні для виготовлення одягу);
  •  вищі (наприклад, потреба в духовному розвитку) та нижчі (фізіологічні);
  •  позитивні і негативні (наприклад, потреба в наркотиках);
  •  нагальні (невідкладні) та відстрочені;
  •  загальні (їжа, одяг) та особливі, які виникають під впливом традицій та звичок, які склалися в суспільстві (національна кухня);
  •  звичайні та надзвичайні, обумовлені наприклад природними катаклізмами;
  •  індивідуальні та колективні;
  •  приватні та державні (наприклад, потреба в обороні).

    

Також, широко відома класифікація потреб, яку здійснив американський соціолог А.Маслоу:

                                         

Потреби в самовираженні та

самореалізації

Потреби в повазі до себе та в

певному соціальному статусі

Соціальні потреби (соціальні

контакти, духовна близькість тощо)

Потреби в безпеці і захисті (гарантії доходу,

забезпеченості роботою, захищеності в старості

та при втраті працездатності, охорона

здоровя і навколишнього середовища)

Фізіологічні потреби (їжа, вода, одяг, житло)

Різні потреби перебувають у певному взаємозвязку одні з одними і ґрунтуються одні на одних. Та з незадоволених потреб, що стоїть найнижче, є найважливішою. Коли її задовольняють, найважливішою стає та, що перебуває сходинкою вище.

Таким чином, Маслоу розділив потреби на нижчі і вищі. До першої групи належать потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини. Як у всіх живих істот, так і в людини, вони обумовлені обміном речовин – необхідною передумовою існування кожного організму. Потім індивід потребує безпеки для себе, своєї сімї. До вищих потреб відноситься прагнення належати до певного кола людей, відчувати їхню підтримку. Задоволення цієї потреби викликає прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах навколишніх. Найвища потреба – прагнення самореалізуватися.

Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Розрізняють такі блага:

  •  неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби);
  •  споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);
  •  матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва).

Економічні потреби можна класифікувати наступним чином.

За характером виникнення:

  •  первинні (базові), пов’язані з самим існування людини: їжа, одяг тощо;
  •  вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: інформація.

За засобами задоволення:

  •  матеріальні (потреби в матеріальних благах);
  •  нематеріальні (духовні потреби).

За нагальністю задоволення:

  •  першочергові (предмети першої необхідності);
  •  другорядні (предмети розкоші).

За можливостями задоволення:

  •  насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення);
  •  ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

За участю у відтворювальному процесі:

  •  виробничі (потреби у засобах виробництва);
  •  невиробничі (потреби у споживчих благах).

За субєктами вияву:

  •  особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);
  •  колективні, групові (потреби групи людей, колективу);
  •  суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

  •  абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);
  •  дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);
  •  платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);
  •  фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Система економічних потреб є складною і постійно розвивається. Закон зростання потреб людей виражає об’єктивну необхідність росту і розвитку потреб людей у тісному взаємозв’язку з економічним ростом, удосконаленням економічної системи і суспільства.

Важливий аспект дослідження економічних потреб – їхня суперечлива взаємодія з виробництвом, взаємодія між виробництвом і незадоволеними запитами

Звязок, взаємний вплив виробництва і потреб проявляються в таких моментах:

  •  виробництво створює продукти і пропонує їх споживачу, тобто вони призначені для споживання, задоволення економічних потреб. Виробництво – єдине джерело їхнього задоволення;
  •  виробництво, задовольняючи ту або іншу потребу, найчастіше породжує нові, розширює їхнє коло (припустимо, людина купила автомобіль, у неї з’явиться потреба в гаражі, бензині, технічному обслуговуванні і т.п.);
  •  нерідко потреби виникають із самого виробництва, ним породжуються, тобто виробництво є вихідним моментом потреб (створивши новий продукт, виробництво створює потребу в ньому). Наприклад, суспільна потреба в автомобілях, у телевізорах, у холодильниках і т.д. виникла лише на базі створення й організації достатньо масового їх виробництва;
  •  виробництво не тільки надає матеріал для задоволення потреби, але і впливає на способи споживання, а тим самим формує визначену культуру споживання.

Таким чином, виробництво створює споживання і визначає спосіб споживання. Завдяки цьому воно розвиває в людей потреби – потяг і спроможності до споживання.

Розвиток і удосконалення виробництва змінює уклад і спосіб життя людей, веде до ускладнення структури потреб і якісного їх відновлення.

Економічні потреби у свою чергу роблять істотний зворотний вплив на виробництво. Це знаходить вираження в таких моментах: потреби є внутрішньою спонукальною причиною і конкретним орієнтиром творчої діяльності. Потреба породжує ідеальний образ продукту й у цьому розумінні воно стимулює його створення і первинна стосовно виробництва, що задовольняє потребу. Іншими словами, коли виробництво створює новий продукт, то після визнання цього продукту споживачем виникає потреба в ньому.

Отже, між виробництвом і економічними потребами існує тісний і суперечливий взаємозв’язок, що і є джерелом розвитку економічної системи і всього суспільства. Причому, в даному взаємозв’язку пріоритетною стороною є потреби. Вони – вихідні умови виробництва, а їхній розвиток – стимул економічного росту на основі НТП. Іншими словами, першоосновою економічного прогресу і розвитку суспільства є потреби. З розвитком людини розширюються її потреби, але в той же час розширюються і продуктивні сили, що служать для їх задоволення. Виникнувши, нова потреба швидко поширюється і навіть якийсь час обганяє виробництво. Тим самим потреба служить стимулом для його розширення. Задоволена потреба веде до нових потреб, якісно змінюючи існуючі. Вони швидко поширюються серед населення, стають загальновизнаними. Такий механізм взаємозв’язку і вирішення протиріч між виробництвом, потребами і споживанням.

Закон зростання потреб людей виражає об’єктивну необхідність росту і розвитку потреб людей у тісному взаємозв’язку з економічним ростом, удосконаленням економічної системи і суспільства. Дія даного закону виявляється в таких процесах:

  •  кількісне зростання потреб;
  •  якісна зміна потреб, ускладнення їх складу і структури (змінюється існуючи потреби, деякі зникають, виникають нові);
  •  відповідно зміні обсягу і структури потреб змінюється обсяг і структура суспільного виробництва й створювання благ, рівень добробуту людей (якість і спосіб життя).

Отже, розширення потреб людей – це загальний закон розвитку суспільства. Потреби – умова і продукт розвитку суспільства. Характер, структура і способи задоволення потреб залежать від рівня розвитку продуктивних сил, змісту виробничих відносин, надбудови, природних умов, національних традицій і т.д. Проте вирішальний вплив на динаміку потреб має виробництво.

  1.  Економічні інтереси. Взаємозв’язок потреб та інтересів.

Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси – це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили.

Таким чином, економічні інтереси є:

  •  є формою вияву економічних потреб;
  •  відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб;
  •  спонукають економічних субєктів до діяльності для задоволення потреб.

Економічні інтереси – це категорія обєктивно-субєктивна. Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому. Обєкти економічних інтересів – економічні блага.

При всій різноманітності економічних інтересів їх можна згрупувати, виходячи із соціально-економічного положення людини в суспільстві й економіці. А воно у свою чергу визначається пануючими формами власності. За ознакою суб’єктивності інтереси можна класифікувати як: особисті, колективні (групові), загальнонародні, загальнолюдські, відомчі, регіональні. В ринковій економіці важливо відрізняти економічні інтереси трьох основних суб’єктів:

  •  економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;
  •  економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;
  •  економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

У системі інтересів відокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін.

З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточні і перспективні. З позиції усвідомлення вони бувають істинні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіями інтересів є індивіди, групи, класи, соціальні прошарки, суб’єкти господарювання і т.д.

У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозвязку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.

Інтереси людей об’єктивно суперечливі. Суперечності інтересів – це суперечності між їх носіями. Саме людське суспільство – складний і суперечливий соціум. Різнобічність інтересів і їх суперечливість обумовлена різним економічним положенням людей в економічній системі. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємо реалізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

  •  субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;
  •  координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб’єктів.

У сучасній ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача.

Суспільство приходить до розуміння, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації.

 

Інтерес споживача

       Інтерес виробника                                    Державний (суспільний) інтерес

3. Мотиви та стимули.

У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Термін „мотив” походить від латинського „movere”, що означає „приводити в рух”, „штовхати”. Мотив в економічній літературі трактується по-різному, але найчастіше як усвідомлене спонукання до дії. З різних поглядів на сутність мотивів найбільш плідним є, на наш погляд, той, у якому мотив розглядається у контексті відображення і вияву потреб. Тісний взаємозвязок мотивів і потреб пояснюється передовсім схожістю сутностей. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви зявляються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Отже, правомірним є твердження, що мотив – це те, що породжує певні дії людини. Мотив знаходиться „всередині” людини, має „персональний” характер, залежить від безлічі зовнішніх і внутрішніх стосовно людини чинників. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.                                     

           

Модель мотивації через потреби наведено на схемі:

Потреба (нестача чогось)                Інтерес                     Мотив                  Дія

Результат (задоволення потреби, часткове задоволення  відсутність задоволення)

Поряд з категоріями „мотив” і „інтерес” у теорії і практиці широко використовується термін „стимул”. Термін „стимул” (від лат. Stimulus – стрекало, батіг, пуга) означає спонукання до дії, спонукальну причину. Виходячи з етимології терміна, маємо всі підстави припускати, що в основі цих спонукальних дій лежать зовнішні чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовнішні спонукання, які мають цільову спрямованість. Мотив – це також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обовязку, відповідальність, страх, благородство, прагнення до самовираження тощо).

Підкреслимо, що стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею. Наприклад, щоб премія (стимул) стала мотивом поведінки і діяльності конкретного працівника, потрібно, щоб він усвідомлював її як справедливу винагороду за працю. Тоді намагання заслужити премію сприятиме підвищенню ефективності праці. Проте для деякої частини працівників, котрі не мають надиї отримати премію (низька фахова підготовка, недисциплінованість тощо), ця можлива винагорода не трансформується в мотив, залишаючись на рівні потенційного стимулу.

Таким чином, економічний інтерес лежить в основі спонукальних мотивів до господарської діяльності людини. Тому через економічні інтереси можна впливати на ефективність виробництва. Засоби впливу на інтереси людей різноманітні. Вони мають різноманітну природу і залежать від типу економічної системи. В укрупненому плані засоби впливу на економічні інтереси можна підрозділити на три групи:

  •  позаекономічні, примусові за допомогою адміністративного або навіть фізичного насильства;
  •  економічний вплив на інтереси людей;
  •  моральне і соціальне стимулювання;

Всі зазначені засоби передбачають свідому суб’єктивну діяльність одного суб’єкта стосовно іншого. Наприклад, позаекономічний примус здійснювали рабовласники і феодали (використовуючи при цьому апарат насильства) стосовно рабів і кріпаків. Економічні методи широко використовуються хазяїнами-підприємцями стосовно вільних найманих працівників, а також державою.

4. Економічна поведінка.

Людину вивчають багато наук, у тому числі економічна наука, яка досліджує економічну сутність людини, її місце і роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведінку, тобто людину економічну (Homo ekonomicus).

Людина економічна – головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель економічної людини характеризується:

  •  визначальною роллю особистого інтересу в мотивації економічної поведінки;
  •  компетентністю економічного субєкта в особистих справах;
  •  головним мотивом господарської діяльності людини в ринковій економіці є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Сучасній економічній теорії притаманна внутрішня єдність теоретичних побудов. Це стосується і питання про економічні суб’єкти та їх діяльність. Теорія показує, що різним категоріям суб’єктів (людина, фірма і держава) притаманні деякі загальні принципи економічної поведінки, які пов’язані з виробництвом, розподілом і споживанням економічних благ. Людина і фірма прагнуть до отримання дещо більшої корисності, причому для фірми теоретичне поняття „корисність” означає не що інше, як прибуток. З економічної точки зору корисність визначеної кількості для людини якісно нічим не відрізняється від корисності для фірми реалізованих нею товарів, а витрати на продукти харчування – від витрат на сировину і матеріали. З позицій економічної теорії діяльність людини і фірми підпорядковуються одним і тим самим головним закономірностям. В економічній системі людина виступає як виробник, як суб’єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва.

Три основні категорії – корисність, ціна й дохід – складають зміст теорії поведінки споживача. Корисність правомірно розглядати як характеристику задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг.

Найбільш змістовними характеристиками явища корисності є такі.

Категорія корисності служить для того, щоб зрозуміти поведінку споживача, яка і за мотивами, і за цілями переважно і неминуче є субєктивною.

Корисність кожного даного блага повязана з певною ситуацією і зі зміною останньої цілком може виявитися іншою.

Корисність висвітлює принциповий у поведінці споживача момент – вибір благ. Саме в ситуації вибору корисність виявляє своє економічне призначення: бути критерієм відбору, показувати, наскільки необхідний той чи інший об’єкт вибору даному споживачеві в даних умовах, визначити, чого він прагне стосовно до цих умов.

          Насамкінець, за допомогою даної категорії ми можемо констатувати факт наявності самостійності споживача, його суверенітет та свободу вибору. Благо буде куплене, якщо споживач надасть йому перевагу, уподобає його, побачивши в ньому певну корисність для себе, а тому вибере його із загального кола товарів чи послуг.

         Переваги можна умовно визначити порядковими номерами, які начебто присвоєні споживачем певним наборам (кошикам, комплектам), що мають різні кількості чи різні назви товарів і послуг. З точки зору споживача ці кошики являють собою альтернативні споживчі можливості.

         Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації економічного вибору. Отже, економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Тобто максимізація корисності – це критерій економічного вибору.

         Відомо, що придбання деякої корисності зазвичай повязано з попередніми витратами ресурсів. Тому економічний субєкт прагне максимізувати не абсолютну величину корисності, а різницю між цією абсолютною величиною і витратами.

         Максимізуючи корисність, економічний суб’єкт завжди відмовляється від деяких благ, тому що благо, яке він обрав, має альтернативну вартість. Отже, суб’єкт повинен порівняти корисність того, що він отримує, з тою корисністю, яку він втрачає.

         Твердження в прагненні економічного субєкта до максимізації корисності є центральним положенням економічної теорії. Воно характеризує мотив будь-якої економічної діяльності. Тому економічний суб’єкт в теорії називається „максимізуючим субєктом”, а його поведінка – „максимізуючою поведінкою”. Якщо для окремої людини ми говоримо про максимізацію корисності, то для фірми застосовується термін „максимізація прибутку”, що за своєю суттю одне й те саме.

          Прагнучи максимізувати корисність (прибуток) у ситуації вибору, економічний суб’єкт порівнює різні рішення чи блага і обирає те, що дозволяє отримати максимум корисності (прибутку), або деяку комбінацію благ, яка відповідає цим же вимогам. Звичайно, для індивіда зовсім не обовязково кожного разу ретельно зважувати, яке благо принесе більше корисності: можна спиратися на знання, власний досвід чи смаки і на поради інших людей. Більш високі індивідуальні оцінки деяких благ порівняно з іншими благами називаються перевагами. У більшості людей вони достатньо стійкі, але можуть змінюватися при різкій зміні умов життя. Сьогодні, при стрімкому оновленні товарів і послуг, що оточують сучасну людину, стійкість переваг знизилась; часто людині важко оцінити новий товар (послугу), умовно „вбудувати” його в ряд інших, знайомих благ і вирішити для себе, за яку ціну він готовий його придбати. Економічна теорія разом з іншими дисциплінами вивчає цей новий феномен споживчої поведінки.

           Споживча поведінка – це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань.

           У ринковій економіці, де проблеми дефіциту не існує, а кількість різновидів товарів і послуг завжди є значною, перед споживачем постає проблема вибору. Проблема ускладнюється тим, що сума коштів, призначених для придбання товарів і послуг, завжди обмежена, а це змушує споживача звертати увагу на корисність споживчих благ.

          Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання  додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь гостроти, актуальності потреби.

          В економічній теорії сформульовано закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується.

          Економічне значення цього закону полягає в тому, що він визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу граничну корисність, то споживач починає міркувати: а чи варто за це віддавати гроші. Коли одночасно зі спадом граничної корисності зменшуватиметься ціна одиниці товару, то його й далі купуватимуть. Якщо ціна не зменшуватиметься, то споживач шукатиме інші товари, які краще задовольнятимуть його потреби. Правило поведінки споживача полягає в тому, щоб кожна додаткова одиниця грошових витрат на придбання товару давала однакову корисність.

Закономірності економічної поведінки виробника.

        Якщо ми маємо суспільство, в якому ніхто не визначає ззовні обсяги виробництва і використання ресурсів, то виробник керуватиметься принципом економічної доцільності. Це означає, що він, по-перше, діятиме відповідно до власного інтересу, який полягає у максимізації прибутку. Максимізувати прибуток – це значить збільшувати різницю між виручкою від реалізації та витратами на виробництво продукту.

        По-друге, виходячи із принципу економічної доцільності при розв’язанні питання „скільки виробляти”, виробник обиратиме той обсяг виробництва, який забезпечить йому найбільший прибуток.

         Кожна додатково вироблена одиниця продукту – це не тільки збільшення виручки від реалізації, але й зростання витрат. Випуск додаткової одиниці продукту тягне за собою збільшення загальної виручки на певну величину, що називається граничним виторгом, і відповідно збільшення загальних витрат на величину граничних витрат. Якщо збільшення обсягів виробництва забезпечує перевищення граничним виторгом граничних витрат, то прибуток зростатиме.

        Як змінюються граничні витрати зі зміною обсягів виробництва? Якщо застосовувана технологія лишається незмінною, то відповідь на це питання слід шукати у продуктивності ресурсів (факторів виробництва).

       Якби ця продуктивність була постійною, то і граничні витрати були б постійними за будь-яких обсягів виробництва. Але насправді це не так. Досвід господарювання багатьох виробників засвідчує, що існує закон спадної продуктивності факторів виробництва. Пояснимо дію цього закону.

       Для будь-якого виробництва певні ресурси (фактори) є постійними, інші – змінними. Нехай, наприклад, ми власники кондитерського цеху. Виробничі приміщення, печі для випікання цеху є постійними ресурсами, змінити які миттєво неможливо. А от сировина (борошно, начинка) та залучені до роботи люди є фактором змінним. Зростання обсягів виробництва для цього забезпечується збільшенням сировини і робітників. Нехай власник, маючи на меті збільшення кількості випічки, почав наймати додаткових працівників. Цілком імовірно, що спочатку гранична продуктивність факторів зростатиме, можливо, через упровадження поділу праці. Але настане момент, коли гранична продуктивність почне спадати, адже застосовувана технологія і виробничі площі розраховані на обмежену кількість працівників, і може скластися ситуація, коли люди просто почнуть заважати одне одному в роботі.

       Сформулюємо закон спадної продуктивності так: якщо один із факторів виробництва (ресурсів) є змінним, а інші – постійними, то починаючи з певного моменту гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися.

       Закон спадної продуктивності має для пояснення економічної поведінки виробника таке саме фундаментальне значення, як і закон спадної граничної корисності для розуміння поведінки споживача.

       Цілком обґрунтованим є твердження, що виробник змушений буде припинити збільшення обсягів виробництва на той момент, коли виторг від реалізації додаткової одиниці продукту зрівняється з витратами, пов’язаними з виробництвом цієї додаткової одиниці.

  1.  Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.

       Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.

       Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

       Процес суспільного виробництва можна розглядати у двох аспектах:

  1.  як процес виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ (матеріальний аспект), а також 2) як процес взаємодії економічних суб’єктів у суспільному виробництві, який відтворюється як процес взаємодії економічних інтересів (суспільний або соціальний аспект).

      Інтереси як і потреби людей різноманітні, формуються всією системою суспільних відносин. Економічні інтереси, природно, найтісніше пов’язані з економічною системою, формуються в процесі взаємодії людей в усіх фазах відтворювального процесу: безпосередньо виробництва, розподілу, обміну і споживання. У даному розумінні економічні відносини первинні стосовно інтересів. Більш того, можна стверджувати, що економічні відносини проявляються через інтереси людей. З іншого боку, у будь-якому суспільстві інтереси роблять вирішальний вплив на економічні процеси, визначаючи їхній зміст, динамізм і ефективність.

      У певному розумінні економічні інтереси – це причина та умови взаємодії та саморозвитку економічних субєктів. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв’язку. Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

      Взаємозв’язок економічних відносин і інтересів при пріоритетній ролі перших виявляється в будь-якому суспільстві. Достатньо порівняти ринкову і планову економіку. У ринковій економіці підприємець-власник має економічну самостійність і це дозволяє йому прямо реалізувати свій безпосередній інтерес – максимізувати прибуток. Задоволення даного інтересу підприємця у свою чергу спонукає його до „самостійності”, творчості в господарській діяльності й у сфері обігу. Виробники в плановій економіці економічної свободи не мали, а тому були позбавлені можливості реалізувати свій інтерес сповна. Звідси і відносно низька ефективність виробництва при соціалізмі.

      У тій або іншій економічній системі соціально-економічне положення суб’єктів різне. Мова йде про класи, групи, різноманітні асоціації людей і окремих індивідів. Обєктивно їхні інтереси не можуть бути єдиними. Тому інтереси можна згрупувати за класами, прошарками, групами людей і виділити інтерес окремої людини. Іншими словами, навіть у кожного індивіда, що належить до певної групи, інтереси мають індивідуальну особливість. Більш того, та сама людина може виступати у різних іпостасях. Наприклад, володар акції може бути тільки власником акціонерного товариства. Безпосередній його інтерес – одержання можливо більших дивідендів. Водночас в багатьох акціонерних товариствах власник акцій одночасно є працівником того ж акціонерного товариства. Безперечно, що його інтереси як власника, і як робітника – не тотожні.

          Важливе теоретичне та практичне значення має субординація економічних інтересів з виділенням головного (пріоритетного) і другорядних (неголовних). Як відомо, таке ранжирування економічних інтересів мало місце не тільки в суспільних науках, основою яких було марксистське вчення, але і на практиці у радянські часи. Тоді головним інтересом був інтерес держави, суспільства, який абсолютизувався, а нерідко протиставлявся усім іншим інтересам. Щодо особистого інтересу, то він розглядався як другорядний, привнесений, малозначущий, підпорядкований інтересам колективу і загальнонародному. А оскільки останній фактично був державним, то до чого це привело – відомо. Глобальний диктат державних інтересів (раніш думай про Батьківщину, а потім про себе), як відмічалось нашими вченими, винятковим пануванням та абсолютизацією інтересів держави, неправомірно ототожнюваної з самим суспільством, які протиставлялися усім іншим інтересам, внаслідок чого пустою, формальною і беззмістовною виявилася теза – „все для людини”. Тотальне одержавлення усієї економіки та інших сфер суспільного життя вилилося в суцільне одержавлення інтересів. Глобальний диктат, повна підлеглість інтересам держави (які, до того ж, перекручено тлумачилися) усіх інших інтересів, проводилися також із застосуванням методів позаекономічного примусу. А особистий інтерес розглядався як другорядний, малозначущий, підпорядкований і навіть ганебний.

          Такі погляди ґрунтуються на перекрученому, антигуманному тлумаченні місця і ролі людини в житті й у виробництві, змісту і співвідношення суспільних і особистих інтересів, їх прямих і зворотних зв’язків, у викривленні природи і функцій особистого інтересу, а по суті, - у знеціненні людини, особистості. Такий підхід насаджувався і культивувався адміністративно-командною системою, для якої людина – „піщинка”, „гвинтик”.

          Однак і нині, в умовах, які змінилися, ієрархічні побудови піраміди інтересів тривають. Знову і знову наголошується, наскільки важливий „пріоритет інтересів суспільства над особистими інтересами”.

           Ключовим принципом гуманізму є те, що людина має бути не засобом, а метою виробництва. Критерій прогресивності соціально-економічної системи визначається становищем людини в суспільстві як найвищої цінності, як центральної фігури усього світового розвитку. А тому є непридатними теоретичні настанови і практичні дії, спрямовані на придушення особистих інтересів суспільними, які до того ж нерідко подаються перекручено. Суть у тому, щоб не придушувати одні інтереси іншими, а управляти інтересами і через інтереси.

           В ринковій системі господарства пріоритетним її субєктом є товаровиробник-підприємець. Це головна її дійова особа. Який же його головний інтерес?

           Організовуючи справу, підприємець насамперед керується комерційним зиском, діє з метою одержання прибутку. В його максимізації і полягає безпосередня цільова функція підприємництва. Бізнесмен має власний інтерес, власну мету і звичайно, не зважає на громадську користь, не підозрюючи, що він сприяє їй.

          А. Сміт був „пророком” вільної конкуренції. В своїй знаменитій праці „Багатства народів” (1776 р.) Сміт відкрив саморегулюючий природний порядок. У цьому звязку він відмічав наступне: „Ви думаєте, що ви допоможете економічній системі вашими добре продуманими законами та протидіями. Помиляєтеся... Руки геть. Масло самозацікавлености буде тримати економічний механізм, працюючий чудовим чином. Ніхто не потребує плану”. Обширні знання, що дозволяли йому проголосити знамениту тезу про „невидиму руку”. Кожен індивідум не збирається сприяти громадським інтересам, він переслідує тільки свою особисту вигоду, але, як і в багатьох інших випадках, невидима рука веде до результату, який не був часткою його намірів.

          І дійсно, максимізуючи прибуток, кожний підприємець за умов жорстокої конкурентної боротьби за покупця повинен:

- скорочувати до мінімуму виробничі витрати (заощаджена на витратах вартість збільшує прибуток, а це можливо лише за умов впровадження у виробництво досягнень науки і техніки);

- поліпшувати якість продукції (послуг);

- здійснювати важливу прогресивну функцію суспільства – нагромадження з метою розширення й удосконалення виробництва;

- найповніше й найефективніше задовольняти потреби споживача.

         Отже, підприємець виробляє ті товари, які дають йому прибуток (а реалізація їх свідчить, що покупець має в них потребу), використовує ті засоби виробництва, які потребують менших витрат і є продуктивнішими. Ефективність виробництва і якість продукції – головна турбота будь-якого підприємця; і перше, і друге контролює ринок, тобто споживач.

         Економічна свобода, безпосередня матеріальна зацікавленість і відповідальність підприємця мобілізують його професійні і творчі потенції, стимулюють їхній розвиток і повну реалізацію у виробництві. Кожний підприємець, переслідуючи свою власну мету і зацікавленість, досягає результату, який спочатку не був його безпосередньою метою, тобто працює в інтересах споживача і суспільства в цілому.

        Низька ефективність виробництва в командній економіці насамперед пояснюється тим, що суб’єкти господарювання позбавлені реальної економічної свободи, зацікавленості в результатах господарської діяльності і відповідальності за них. Урядовці держапарату керували економікою, але не дотримувались її обєктивних законів. Вони не відповідали за свої дії ні особистим майном, ні навіть службовим становищем. Економічні санкції щодо державних підприємств являли собою переміщення коштів з однієї кишені до іншої. Взагалі ніхто не втрачав ні грошей, ні майна, а нерідко і робочого місця. Колективна відповідальність породжувала персональну безвідповідальність і тим самим зробила „ведмежу послугу” державно-плановій економіці.

          Намагання максимізувати прибуток – не єдиний мотив підприємницької діяльності. Бізнес для справжнього підприємця – це потреба в реалізації своїх особистих якостей: таланту організатора виробництва, творчості і діловитості, працелюбства, незадоволення досягнутим, потягу до знань, честолюбності та ін. Такими якостями природа наділяє не кожну людину. За даними соціологів, лише 5-10% людей здатні стати бізнесменами. Певною мірою це підтверджується і часткою осіб найманої праці у самодіяльному населенні країн з розвиненою ринковою економікою. У США і Великобританії вона становить 90%, в Японії – 70%.

  1.  Національні та глобальні економічні інтереси.

        Фундаментальною закономірністю розвитку сучасного світового господарства є розгортання процесів глобалізації.

         Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходять своє відображення в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових, універсальних, ліберально-демократичних цінностей тощо.

        Домінуючою складовою глобалізації є глобалізація економіки як закономірна тенденція інтеграції світового господарства в єдиний економічний простір.

        Причинами глобалізацій цих процесів є: процес інтернаціоналізації, який призводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності; науково-технічний прогрес, пов’язаний із появою інформаційних технологій, які докорінно змінюють усю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень  організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки, що знижують витрати на трансакції; загострення проблем, що є загальними для всіх людей та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації.

         Найбільш характерними ознаками глобалізації є: 1) взаємозалежність та взаємопроникнення національних економік, формування міжнародних виробничих комплексів поза межами країни; 2) фінансова глобалізація, тобто єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;        3) збільшення масштабів та інтенсивності руху товарів, капіталу, робочої сили; 4) зменшення можливостей національних держав формувати незалежну економічну політику; 5) створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем; 6) тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

         Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях:

  •  на рівні галузі – визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузей у даній країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу фабричної марки;
  •  на рівні окремої країни – визначається ступенем відкритості економіки, її взаємозв’язку із світовою економікою в цілому. Показниками ступеня інтегрованості економік окремих країн у глобальну економіку є співвідношення зовнішньоторговельного обороту і валового внутрішнього продукту, прямі іноземні інвестиції та портфельні інвестиції тощо;
  •  на світовому рівні – визначається економічними взаємозв’язками між країнами, посиленням їх взаємозалежності, переплетінням їх народногосподарських комплексів.

         Оскільки глобалізація у сучасному світі справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої країни, необхідно визначити, які наслідки несе в собі цей процес і які його позитивні та негативні сторони.

         До позитивних наслідків глобалізації належать: можливість економічного зростання на основі використання економічного, наукового, культурного потенціалу країн світового співтовариства; удосконалення механізму розподілу ресурсів і подолання обмеженості національної ресурсної бази; поширення передових технологій; підвищення якості життя, добробуту населення; внаслідок посилення координованих дій країн світу; захист громадянських прав та свобод людини.

         Разом з тим глобалізація несе з собою і небачені раніше загрози та ризики. До негативних наслідків глобалізації слід віднести: посилення глобальної нерівності, асинхронності та диспропорційності світової економіки; нееквівалентність перерозподілу світового господарства; консервація технологічної та соціальної відсталості окремих країн; зростання безробіття внаслідок відмирання неконкурентоспроможних виробництв та структурної перебудови; загострення міжнародних та локальних конфліктів; загроза втрати національної ідентичності; транс націоналізація економічних, технологічних, екологічних та інших проблем.

          Результатом суперечливого поєднання всіх цих наслідків є поляризація сучасної світової економіки. На одному полюсі концентруються країни – глобальні лідери з домінуванням США, а на іншому – більшість країн, для яких економічна глобалізація проявляється в якісно нових умовах розвитку, на які практично неможливо впливати, але які обов’язково треба виконувати.

          У сучасних умовах, коли взаємозалежність між країнами посилена інтернаціоналізацією господарських зв’язків, науково-технічною революцією, принципово новим впливом засобів інформації та комунікації, ефективне функціонування економіки в умовах автаркії (національної економічної самозабезпеченості) неможливе. Економічна діяльність, спрямована на самоізоляцію, на національну або групову автаркію, якими б благородними політичними й соціальними гаслами не прикривалася, перспективи не має. Прагнення уникнути суперечностей розвитку світового господарства спричиняє виникнення державного й міждержавного регулювання міжнародних економічних відносин, посилення інтернаціоналізації господарського життя, його інтеграцію, розвиток різних форм і методів міжнародних економічних відносин.

PAGE  16


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

71333. Становление полисной системы в Древней Греции 673.5 KB
  Время упадка переходный смутный хаотичный период между греческим классицизмом и могуществом Римской империи Нибур Период распространения эллинской культуры на Востоке и усвоения ее достижений народами Азии Дройзен Тарн Мейер Бенгтстон Политические и экономическое единство созданное...
71334. Історія України: Конспект лекцій 1000 KB
  Необхідність вивчення історії України у вищій школі випливає із актуальності і значимості досвіду минулих поколінь у нашому теперішньому і майбутньому житті, а також із громадянського обов’язку пошани і любові до своєї родини і Батьківщини.
71335. Избранные лекции по медицине катастроф: Учебное пособие 851.5 KB
  Включает: величину и характер возникших санитарных потерь; нуждаемость пораженных в различных видах медицинской помощи; условия проведения лечебно-эвакуационных мероприятий в зоне ЧС; санитарно-гигиеническую и санитарно-эпидемиологическую обстановку сложившуюся в результате ЧС...
71336. Методы компьютерных вычислений и их приложение к физическим задачам 1.99 MB
  Численные методы раздел математики который со времен Ньютона и Эйлера до настоящего времени находит очень широкое применение в прикладной науке. Примеры современных физических задач для решения которых используются численные методы – моделирование астрономических событий рождение...
71337. ПЕРВАЯ МИРОВАЯ ВОЙНА И ПОСЛЕВОЕННОЕ УСТРОЙСТВО МИРА 264.5 KB
  Обострение противоречий проявилось в ряде политических кризисов в начале века: Марокканский кризис Итало-турецкая война Боснийский кризис Балканские войны. В 1917 году Россия фактически выходит из войны; в апреле 1917 г. В ответ были выдвинуты контрпретензии: платой царских долгов ставили...
71338. История России 8-9 века 246.5 KB
  Главное занятие восточных славян – земледелие. Существовали 2 способа обработки земли: подсечно-огневое и пашенное земледелие. Занимались также ремеслом, огородничеством, охотой, рыболовством, торговлей. Главный торговый партнер – Византия.
71339. ГІСТОРЫЯ БЕЛАРУСІ 1.83 MB
  «Гiсторыя» – у перакладзе з грэчаскай мовы – апавяданне аб мiнулых падзеях. Яе заснавальнікам лічыцца Герадот (484–425 гг. да н. э.). Яна вывучае ход i заканамернасцi развiцця чалавечага грамадства ў мiнулым. Аб’ектам яе пазнання з’яўляецца працэс і вынікі жыццядзейнасці людзей у сацыяльнай, матэрыяльнай і духоўнай сферах.
71340. СССР В ПЕРИОД ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ 143 KB
  Основное население страны планировалось превратить в рабов, а саму Россию – в аграрно-сырьевой придаток Запада. Такие планы не оставили народу другой альтернативы, кроме борьбы. В этой войне речь шла не столько о борьбе нацизма и большевиков, сколько о судьбе российской государственности.
71341. Начало царствования Ивана IV. Реформы Избранной рады 76.5 KB
  На долю сына Ивана III Василия III (1505-1533) досталась нелегкая задача завершить начатое отцом объединения страны. И он блестяще осуществил эту задачу. Именно при нем были присоединены к Москве Псков, Смоленск и Рязанское княжество (завершение объединения русских земель).