8842

Економічна діяльність. Сутність та види економічної діяльності

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

Економічна діяльність. Сутність та види економічної діяльності Однією з головних відмінностей людини від тварин є його відносини з природою: якщо тварина є елементом живої природи, який пристосовується до умов навколишнього середовища, то людина не ...

Украинкский

2013-02-17

139 KB

52 чел.

Економічна діяльність.

Сутність та види економічної діяльності

Однією з головних відмінностей людини від тварин є його відносини з природою: якщо тварина є елементом живої природи, який пристосовується до умов навколишнього середовища, то людина не просто пристосовується, вона прагне підкорити її через свою діяльність.

Діяльність – це специфічна для людини форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколишнього середовища. Ціль діяльності визначається потребами індивіда та суспільства. Будь-яка діяльність складається як мінімум, з трьох компонентів: цілі, процесу та результату.

 Економічна діяльність – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами.

Діяльність стає економічною тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком виробництво та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними. Дане поняття нерідко використовується і в загальному сенсі: в цьому випадку воно характеризує обсяг всього економічного життя протягом певного періоду часу та на певній території. Тоді використовуються такі узагальнені показники, як валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

Тобто економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або ціль) і діють на основі певних правил та процедур. Однак цілі і характер таких багаточисельних організацій (підприємств, фірм, компаній) різні.

Основні види економічної діяльності:

  •  сільське господарство, лісове господарство, рибальство;
  •  промисловість;
  •  будівництво; діяльність транспорту та зв’язку;
  •  торгівля;
  •  фінансова діяльність; операції з нерухомим майном;
  •  державне управління; освіта; охорона здоров’я;
  •  послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.

Що є спільного між всіма цими видами? Це, по-перше, те, що діяльність будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення основної мети бізнесу – отримання прибутків та управління і мінімізацію витрат. По-друге, це наявність сукупності дій робітників з використанням засобів праці, що необхідні для „перетворення” ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу діяльність.

Коли ми чуємо чи промовляємо слово „виробництво”, то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, будинки тощо. Все це є результатами людської праці. І звідси робимо висновок, що виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою, без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилась до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам’яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні власне і полягала сутність виробництва.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах – зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені та невідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток НТП сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміни їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця – людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення – засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес виробництва здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори (земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, інформація) і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об’єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Провідну ціль господарської діяльності компанії, тобто чітко окреслену причину її існування, у світовій економіці прийнято називати місією. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо-економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які можна поєднати в окремі напрямки (рис.4.1).

Рис.4.1. Головні види виробничої діяльності

Науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Вихідною сферою, де народжуються найбільш революційні інновації і доводяться до стадії практичного впровадження є наука.

Наука – це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення, які матеріалізуються в нових засобах праці, нових технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва і споживання. Така приблизно схема дії НТП, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання.

Наукова робота – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Процес створення та освоєння нової технології починається з науково-дослідної діяльності (фундаментальних досліджень), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найбільш суттєвих закономірностей, корисних для задоволення суспільних потреб.

Мета науково-дослідної роботи – виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна діяльність поділяється на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Саме розвиток фундаментальної науки має приоритетне значення, оскільки вона є генератором ідей, відкриває шляхи в нові сфери виробництва та споживання. Відомо, що позитивний вихід науково-дослідної діяльності у світовій науці становить лише 5%. Зрозуміло, що в умовах ринкової економіки займатися цими дослідженнями галузева і, тим більше, наука окремих підприємств не може собі дозволити. Тому вони фінансуються, як правило, з державного бюджету та конкурентній основі але це не виключає залучення на їх виконання й позабюджетних (приватних) коштів.

Проектно-конструкторська діяльність – своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння виробництвом нової технології чи виробу. Саме у виробництві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

Інвестиційна діяльність

Інвестиційна діяльність — це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис. 4.2).

Що же може бути інвестицією? Все, що вкладається в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект:  кошти; паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери; нерухомість; устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;  майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування; інформація у будь-якій формі (документованій, електронній); знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау.

Рис.4.2. Чинники та передумови інвестиційної діяльності

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій);

2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

Інноваційна діяльність – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції.

Поняття „інновація" часто вживається поряд з поняттями „новизна", „нововведення", однак вони не тотожні. Новизна означає винахід, раціоналізацію, удосконалення продукту, технології, процесу, що не обов'язково може бути впроваджене у виробництво. Нововведення означає впроваджену у виробництво новизну. При цьому комерційний ефект не завжди може бути досягнутий, тоді як інновація й інноваційна діяльність завжди зумовлюють одержання комерційного ефекту.

Основним причинами виникнення  та поширення інновацій є: конкурентна боротьба (бажання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток); зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

Таким чином, інновація – це процес, в якому наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічний ефект (рис.4.3).

У сучасному розумінні інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

Рис.4.3. Класифікація інновацій

Як і на будь-яку діяльність, на інноваційну діяльність людини впливає низка чинників, як тих, що стримують її, так і тих, що їй  сприяють, зокрема:

  •  економічні (відсутність джерел фінансування, високий економічний ризик, слабкість матеріально-технічної бази, наявність необхідної господарської та науково-технічної інфраструктури, розвиток конкуренції);
  •  організаційні (орієнтація на усталені ринки та короткострокову окупність, консерватизм, міжнародна науково-технічна кооперація, створення інноваційної інфраструктури);
  •  юридичні (недосконалість законодавчої бази з питань інноваційної діяльності);
  •  соціально-психологічні (опір змінам, страх невизначеності, відсутність матеріальних стимулів, моральна винагорода, можливість самореалізації).

Яким же чином компанії, що активно займаються інноваційною діяльністю отримують прибуток? По-перше, є економічний ефект від здійснення інновацій в організації. Він знаходить прояв в прибутках від ліцензійної діяльності, впровадження нових винаходів, поліпшення використання виробничих потужностей, підвищення організаційного рівня. По-друге, є економічний ефект від продажу нововведень власної розробки й покупних (приріст доходу робітників, поліпшення умов праці, зниження викидів в атмосферу, зниження витрат виробництва).

Етапи формування інноваційної моделі на підприємстві

І. Визначення потреби в інноваціях (обізнаність у проблемі, визнання потреби у новації, переконання членів організації у необхідності інновацій).

ІІ. Збір інформації про інновацію (початкові відомості про інновацію. Пошук інновації).

ІІІ. Попередній вибір інновацій (розробка нововведення, оцінка інформації, вибір інновації).

ІV. Прийняття рішення про впровадження інновацій

V. Впровадження (пробне впровадження, повне впровадження, використання інновацій)

VІ. Інституціоналізація (процес відбору і пристосування - рутинизація, модифікація).

Інноваційна діяльність є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і є важливим аспектом відтворення виробничих відносин. Механізм створення і поширення нововведень, маючи суттєві національні особливості, передбачає три загальні складові: систему державної підтримки фундаментальних досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень; максимальне стимулювання малого інноваційного підприємства.

Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань тощо. Чому це важливо? Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних напрямках (біотехнології, мікроелектроніки, комп'ютерних технологій, генної інженерії тощо), тобто у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, "невигідні" й такі, що забруднюють довкілля, виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн. Сьогодні  25% приросту виробництва у розвинених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35% — підвищенням кваліфікації робочої сили і більш як 40% економічного зростання цих країн є результатом використання наукових знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.

Торговельно-маркетингова діяльність

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що основною формою економічної життєдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки є маркетинг. У перекладі з англійської маркетинг означає „робити ринок”. На відміну від ринку як системи відносин, пов’язаних з реалізацією суспільного продукту, маркетинг являє собою певну форму діяльності підприємства в ринковому секторі економіки.

Економічні передумови становлення маркетингу.

  1.  Нецінова конкуренція, оскільки в таких умовах на перший план замість цінової конкуренції висувається конкуренція за споживача товарів. Щоб зацікавити споживача, необхідно гнучко й оперативно реагувати на його потреби, поліпшувати сервіс, підвищувати якість товару, надавати інші послуги. Споживача дедалі більшою мірою цікавить не стільки ціна, скільки якість товару, його післяпродажна експлуатація й обслуговування.
  2.  Швидкі темпи науково-технічного прогресу. Сучасний НТП, з одного боку, забезпечує величезну різнорідність товарів, а з іншого – виключно високі темпи їх оновлення (наприклад, поява нової моделі електронно-обчислювальної машини веде до того, що вже через 18 місяців конкуренти пропонують аналогічну, а через 36 місяців ця модель замінюється принципово новою, досконалішою). НТП переносить боротьбу за споживача з ринку у сферу наукових досліджень, які зосереджуються на вивченні потреб споживачів (які постійно змінюються під впливом швидкого розвитку продуктивних сил), на розробці та виготовленні нових товарів, нових послуг, цікавих для споживача.
  3.  Розвиток транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації. Завдяки цьому фактору стало можливим оперативно реагувати на зміни потреб і коливання ринкової кон’юнктури.
  4.  Економічні кризи надвиробництва. Так, криза 1929-1933 рр. примусила шукати нові, ефективніші форми життєдіяльності капіталу через заміну пріоритетів: з „ринку виробника” на „ринок споживача”. Відбулася глибока прив’язка виробництва до споживача.

Принципи маркетингової діяльності:

  •  всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто „споживач завжди правий”, а „споживач - король”);
  •  пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”);
  •  активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів).

Традиційно в маркетинговій діяльності підприємств переважала так звана товарна орієнтація, тобто намагання поліпшити якість товарів без врахування інших потреб (смаків, попиту тощо) споживачів. Передбачалося, що головним у боротьбі за споживача є пропонування на ринку кращих і якісніших товарів. Звичайно, така концепція мала багато переваг, оскільки була спрямована на насичення ринку добротними товарами й сприяла поліпшенню задоволення потреб населення. Однак вона мала й певні небажані для підприємства наслідки.

В 30-50-ті роки ХХ ст. на перший план висувається концепція „збутової орієнтації” маркетингу, яка передбачала забезпечення максимізації продажу за допомогою реклами та інших методів впливу на покупця з метою заохочення його до здійснення покупки.

Розвиток суспільного виробництва, НТП, висуває в 50-60-ті роки іншу концепцію маркетингу, яка дістала назву  „ринкової орієнтації”. Суть її полягає в детальному аналізі ринку з метою виявлення товарів, що користуються підвищеним попитом, і забезпечення максимуму продажу саме цих товарів. Дана концепція не заперечує двох названих вище. Але від них вона істотно відрізняється тим, що в ній йдеться про виробництво і продаж нових, якісніших товарів, для яких заздалегідь відомі споживачі й реалізація яких не стане проблемою.

Концепція „ринкової орієнтації” стала можливою лише завдяки НТП, який дає змогу оперативно й швидко переорієнтуватися на серійне виробництво саме тих товарів, на які існує підвищений попит. Масовий випуск цих товарів забезпечує фірмі високі доходи. Водночас він означає краще задоволення потреб споживачів.

Приблизно з середини 60-х років у своїй діяльності підприємств почали переходити від „ринкової орієнтації” до „маркетингового управління”. Це – принципово нова концепція, яка широко використовується і сьогодні. Суть її полягає в довгостроковому (перспективному) плануванні й прогнозуванні, що спирається на дослідження ринку, товару і покупців; у використанні комплексних методів формування попиту й стимулювання збуту; в орієнтації на „ринкові новинки”, які задовольняють вимоги старанно „вирахуваних” потенційних покупців. Даний підхід передбачає детальне вивчення кожного споживача, його інтересів та потреб, і на основі цього – розробку довгострокової цільової організації виробництва, розрахованого на конкретну особу. Така концепція маркетингу нерідко називається соціально-етичною, оскільки вона полягає у глибокому аналізі не лише потреб, а й нахилів, звичок окремих споживачів і орієнтацію виробництва на їх задоволення. Тобто йдеться про потреби не суспільства в цілому, а окремого споживача, задоволення суспільних потреб досягається через реалізацію інтересів кожного член суспільства.

Таким чином, торговельно-маркетингова діяльність – це процес планування  і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.


ПОДІЛ ПРАЦІ

Поділ праці – це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі.

Особливості поділу праці:

  1.  поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил;
  2.  поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами – в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства;
  3.  поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такій спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Розвиток поділу праці поглиблює товарний обмін, стає важливим процесом розвитку ринкової економіки.

Поділ праці є важливим чинником подолання суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх економічних ресурсів, зокрема тих, що обмежені природою і не відновлюються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.

Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробничих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.

Суспільний поділ праці – процес, що постійно розвивається і поглиблюється. Доведено, що поглиблення і всебічний розвиток суспільного поділу праці є загальним економічним законом функціонування продуктивних сил суспільства. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання.

З огляду на складність генетичної природи суспільного поділу праці його однозначне теоретичне тлумачення неможливе. Про це свідчить розмаїття основних трактуваннь суспільного поділу праці як економічної категорії. Відповідно до них суспільний поділ праці є: складовою виробничих сил суспільства; технологічною формою існування виробничих сил; підсистемою економічних відносин суспільного виробництва; формою організації взаємодії виробничих сил і економічних виробничих відносин; способом функціонування останніх.

Ще в ХІХ ст. один з видатних представників економічної науки Дж.С.Мілль зазначав, що вплив поділу праці на виробництво набагато глибший, ніж можна уявити на підставі прийнятих тлумачень цього питання. Принципово для правильного розуміння категорії є два аспекти. По-перше, СПП – це комплексна категорія, яка повязує технологічний процес із суспільним процесом виробництва, тобто соціалізує технологічну будову виробництва, надаючи їй суспільних якостей. По-друге, суспільний поділ праці виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання суспільної продуктивності праці.

Першим великим суспільним поділом праці було відокремлення пастуших племен і поділ сільськогосподарського виробництва на землеробство й тваринництво.  Це вже були зачатки виникнення товарного виробництва. Однак зауважимо, що обмін відбувався не всередині племен, а на стиках їх зіткнення. Причиною виникнення першого поділу праці був розвиток виробничого досвіду членів общин та поява принципово нових засобів праці, а головне – нових потреб.

Другий великий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від сільського господарства. Передумовами виникнення другого поділу праці були поява металевих знарядь праці, винахід технології металообробки і підвищення продуктивності праці. Цей етап вважають особливо помітним кроком у зародженні товарного виробництва. Це сприяло подальшому зростанню продуктивної сили праці, її спеціалізації та кооперації, поглибленню обміну виробничої діяльності людей у зв’язку з виробництвом матеріальних і духовних цінностей, які використовує людина, виникненню гончарного виробництва, ткацтва, ковальського ремесла.

Третій суспільний поділ праці – ознаменувався відокремленням торгівлі (купецького капіталу). Торгівля стала самостійною галуззю господарства. Це був новий крок до розвитку товарно-грошових відносин.

Подальший поділ праці пов'язаний з виникненням і розвитком машинної індустрії, формуванням нових галузей виробництва. В промисловості поділ праці охопив підприємства, багато з яких почали спеціалізуватися на виробництві окремих видів продукції.

Вираженням прогресивного розвитку суспільного поділу праці стали галузева, територіальна і міжнародна спеціалізація виробництва, що досягла в сучасних умовах особливо глибоких масштабів.

В умовах всебічного поділу праці, масового виробництва товарів створюється сприятливі умови для дії економічного закону поділу праці. Суперечність закону проявляється між необхідністю масового виробництва в умовах ускладнення процесу праці, недостатнього рівня його продуктивності та обмеженими можливостями існуючої системи спеціалізації праці. Засобом подолання суперечності є поділ паці, що веде до зростання продуктивності праці. Кількісним вираженням закону є коефіцієнт ефективності поділу праці (Ке.п.п. = П12, де П1, П2 – продуктивність праці відповідно до і після впровадження поділу праці). Формами вияву закону є, по-перше, територіальний поділ праці; по-друге, поділ праці між галузями суспільного виробництва і окремими підприємствами; по-третє, поділ праці між окремими працівниками, що обумовлений поділом праці на підприємстві.

Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспільного виробництва; видами.

За вертикальними рівнями народногосподарської структури СПП можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб’єкти господарського життя – підприємства та підприємці. Це рівень безпосереднього виробництва чи одиничний рівень СПП. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об’єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.

Рівні СПП окреслюють вертикальну структуру виробництва та його організацій в масштабах народного господарства країни та світової економіки в цілому. Ступінь деталізації техніко-економічних характеристик окремих видів праці зростає від вищого до нижчого рівня цієї структури – від загального поділу праці (між великими галузями виробництва: промисловість, сільське господарство, транспорт та зв'язок, торгівля тощо) через часткове (всередині великих галузей) до одиничного (подетальне, повузлове, технологічне).

Основними організаційно-економічними формами реалізації СПП є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.

Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва є основою формування і розвитку товарних, у тому числі ринкових відносин.

Економічною формою поділу праці є спеціалізація. Спеціалізація – це поділ старих і формування нових галуей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту чи частини його. Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, отже, спеціалізація обумовлює об’єктивну необхідність товарного обміну між членами суспільства.

Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удосконалення виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціалізації, так звана самозабезпеченість у господарстві, породжує неефективність виробництва. В «Економіксі» Р.Макконелла та С.Брю відмічається, що «людина, яка береться за все, може бути досить яскравою особистістю, але вже продуктивністю праці вона явно не відзначається».

Які переваги забезпечує спеціалізація виробництва?

  1.  збільшується продуктивність праці. Це пов’язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання технологічного устаткування, удосконалення структури підприємств.
  2.  спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу – людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.
  3.  спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.
  4.  спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим.
  5.  спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості. Наприклад, в Україні у сільському господарстві немає потреби виробляти товарну продукцію за її видами в усіх регіонах країни. Так, картопля дає високі врожаї у Чернігівській, Житомирській, Волинській областях. А на Одещині, Херсонщині через природні умови її вирощують значно менше. На півдні України отримують високі врожаї пшениці, вирощують баштани та інші культури.

Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі негативні наслідки. У ряді випадків спеціалізація в промисловості робить працю робітників монотонною та нудною. Робітнику протягом дня, місяця, року треба виконувати одноманітну роботу – закручувати гайки або монтувати якусь одну деталь. Недоліком спеціалізації економісти називають і залежність суспільства від спеціалізованих працівників, а також складність виміру поділу праці, що призводить до непередбачених диспропорцій між ланками спеціалізованого виробництва (в одних регіонах виникають надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їх реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей та вузлів, що стримує розвиток виробництва).

Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.

Сьогодні у промисловості існують три види спеціалізації:

  •  предметна – спеціалізація підприємства на виготовленні однорідної закінченої продукції;
  •  подетальна – виробництво окремих  частин і деталей головного продукту;
  •  технологічна (стадійна) – відокремлення окремих стадій єдиного технологічного циклу.

При аналізі промислового виробництва застосовується система показників спеціалізації:

  •  частка основної продукції в загальному обсязі продукції, що виробляється;
  •  кількість конструктивних і технологічно однорідних груп, видів і типів виробів;
  •  частка купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що одержані ззовні, в загальному обсязі продукції, яка виготовляється.

У сільському господарстві залежно від їхнього значення галузі поділяють на основні, додаткові та підсобні. Основні галузі визначають спеціалізацію господарства, регіонів, областей. Їхня частка в товарній і валовій продукції, матеріальних і трудових витратах найвища. Додаткові галузі створюються для раціональнішого використання робочої сили, засобів праці та відходів виробництва основних галузей. Підсобні галузі призначені для обслуговування основних і додаткових галузей, а також для переробки продукції, яка швидко псується і погано транспортується.

У сільському господарстві склались такі основні форми спеціалізації:

  •  зональна (територіальна) – виробництво в регіоні тих видів продукції, для яких є найсприятливіші природні та економічні умови;
  •  господарська – спеціалізація агропромислових і сільськогосподарських підприємств на виробництві певного виду продукції;
  •  внутрішньогосподарська – відокремлення підрозділів підприємств з виробництва чітко визначених видів робіт (або продукції);
  •  технологічна (стадійна) – перетворення окремих стадій (часткових процесів) єдиного виробничого процесу будь-якого кінцевого продукту на самостійні виробництва;
  •  внутрішньогалузева – господарства або їхні підрозділи займаються виробництвом різних продуктів, що є продукцією однієї галузі.

Спеціалізація тісно пов’язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні та поглибленні спеціалізації.

Кооперація – це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв’язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які  не мають  таких зв’язків. Там де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов’язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.

Залежно від рівня СПП та пануючої форми економічних зв’язків кооперація виробників набуває тієї чи іншої конкретної форми. На одиничному рівні, тобто на рівні окремих складних виробництв, кооперація має характер сталих прямих зв’язків між підрозділами підприємства. Кооперативні зв’язки між підприємствами здебільшого набувають форми товарних потоків, коли на основі ринкових розрахунків здійснюється обмін продукцією.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування:

  •  предметне (агрегатне) – головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби;
  •  подетальне – на головне підприємство надходять від ряду спеціалізованих підприємство вузли і деталі;
  •  технологічне – підприємство поставляє іншим підприємствам поковки, штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій виробничого процесу.

Концентрація виробництва як організаційно-економічна форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагромадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.

Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій. По суті, комбінування презентує процес міжгалузевої інтеграції (багато профільне виробництво) на одиничному рівні суспільного поділу праці.


МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

Світогосподарські зв’язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку.

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин. На цій основі формується структурно цілісна система світового господарства. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є поглиблення міжнародного поділу праці. Ґрунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських зв’язків.

Як економічна категорія міжнародний поділ праці – це зумовлена певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічна форма поділу суспільної праці, що, перерісши межі національних економік, призводить до спеціалізації окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні.

Об’єктивний характер міжнародного поділу праці визначається, по-перше, природно-географічними умовами (природним багатством, кліматом тощо); по-друге, технічним прогресом (рівнем НТП, технічним і науковим потенціалом); по-третє, соціально-економічними умовами (рівнем економічного розвитку, соціальною інфраструктурою, соціально-політичним устроєм тощо).

Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах.

Міжнародний поділ праці (МПП) можна охарактеризувати як важливий етап розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, який спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і призводить до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних та якісних пропорціях.

МПП – складна, багаторівнева система світогосподарських зв’язків. Вона постійно розвивається, наповнюючись на кожному етапі суспільного прогресу новим змістом. Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, МПП відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивності праці. Безпосереднім його наслідком є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва. Вони, у свою чергу, зумовлюють всебічний розвиток міждержавного обміну, а також структурні перетворення більш високого порядку – інтернаціоналізацію в рамках світогосподарських зв’язків усього циклу відтворювального процесу – виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Переваги міжнародного поділу праці:

  •  участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;
  •  виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшується. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;
  •  МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;
  •  участь у МПП призводить до посилення до конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;
  •  поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

Процес формування міжнародного поділу праці особливо інтенсивно почав розвиватися після завершення переходу провідних країн до машинного виробництва, тобто приблизно з середини ХІХ ст. Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі.

Сучасні тенденції у міжнародному поділі праці:

  1.  Пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів.
  2.  Фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці пов’язані з всебічним розвитком процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Нині жодна країна не здатна вести дослідницькі розробки у всіх областях науки та техніки. Це призвело до утворення та інтенсивного розвитку міжнародного ринку науково-технічних знань – торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, „ноу-хау”, науково-технічними консультаціями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну.
  3.  Дуже важливим структурним елементом міжнародного поділ праці стала інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціональним корпораціям.

PAGE  26


ВИРОБНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

Науково-дослідна та проектно-конструкторська діяльність

Інвестиційна діяльність

нноваційна діяльність

Торговельно-маркетингова діяльність

Інвестиційна діяльність

Ситуація на ринку продукції базового підприємства

Партнери, постачальники, споживачі

Інвестор

Результати інвестиційної діяльності

Інвестиційне середовище, державна політика

Умови базового підприємства

Ситуація на фінансовому ринку

КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ

За метою інновацій

  •  стратегічні
  •  тактичні
  •  оперативні

За сферою застосування

  •  виробничі
  •  соціальні
  •  комплексні
  •  ринкові

За джерелом появи

  •  інновації, які виникли в результаті НТП
  •  інновації, що виникли внаслідок потреби ринку та виробництва

За ефективністю

  •  ефективність виробництва
  •  ефективність управління
  •  соціальна ефективність

За економічним значенням

  •  інновації
  •  нововведення

За значенням  у відтворювальному процесі

  •  споживчі
  •  інвестиційні

За інноваційним потенціалом

  •  радикальні
  •  ординарні


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

18131. Зниження роботи виходу плівкових катодів 179.1 KB
  Зниження роботи виходу плівкових катодів пояснюється таким чином. Розглянемо спочатку WCs катод. Як відомо у. Потенціал іонізації атому. Потенціальна діаграма системи WCs це має такий вигляд: На цьому рисунку адатом цезію знаходиться на великі
18132. Фотоелектронна емісія 247.05 KB
  Фотоелектронна емісія Фотоелектронна емісія або зовнішній фотоелектричний ефект це випромінювання електронів поверхнею твердого тіла або рідини під впливом падаючих на неї квантів світла. Фотоефект був відкритий Герцем у 1882 році. Осн...
18133. Автоелектронна емісія 449.19 KB
  Автоелектронна емісія Автоелектронною емісією називається емісія електронів яка обумовлена сильним електричним полем у поверхні твердого тіла. Цю емісію ще називають холодною емісією електростатичною емісією тунельною емісією. При розгляданні впливу на термо...
18134. Вплив електричного поля на поверхневу іонізацію (автоіонізація) 350.78 KB
  Вплив електричного поля на поверхневу іонізацію автоіонізація Експериментальні дослідження ПІ відразу показали що зовнішнє електричне поле якщо воно тягне іони тобто на катоді €œ€ а на колекторі іонів €œ€œ поліпшує процес іонної емісії: ступінь поверхне...
18135. Развитие волоконно-оптических систем в мире и на Украине 724.12 KB
  Лекция 1. Развитие волоконнооптических систем в мире и на Украине Основное направление в применении волоконнооптических систем – это создание и эксплуатация волоконных линий связи. Необходимость развития волоконнооптических линий связи ВОЛС была определена потр
18136. Геометрическая оптика световодов 1.5 MB
  Лекция 2. Геометрическая оптика световодов Световод представляет собой две диэлектрические среды – сердечник и оболочку. Электромагнитные колебания распространяются по сердечнику благодаря явлению полного внутреннего отражения ПВО. Условия прохождения луча чер
18137. Фокон, как один из элементов ВОЛС 501.69 KB
  Лекция 3. Фокон как один из элементов ВОЛС Как оптический элемент фокон имеет важное значение. Он может быть применен для согласования источника излучения и световода световода и фотоприемника соединения световодов разных диаметров между собой и в других функциона
18138. Волоконный световод как канал передачи информации. Затухание в оптических волокнах и кабелях 712.6 KB
  Лекция 4. Волоконный световод как канал передачи информации. Затухание в оптических волокнах и кабелях Процесс распространения электромагнитной волны в оптическом волокне можно анализировать методами геометрической оптики и методами волновой теории путем решен
18139. Дисперсия и параметры быстродействия световодов 155.6 KB
  Лекция 5. Дисперсия и параметры быстродействия световодов Одним из важных явлений процесса распространения импульсных сигналов по оптическим кабелям является дисперсия – рассеяние во времени спектральных или модовых составляющих оптического сигнала. В результате д...