88421

Психологія як наука

Реферат

Психология и эзотерика

Психологія як наука має особливості, що відрізняють її від інших дисциплін. Як систему перевірених знань психологію знають в основному ті, хто нею спеціально займається, вирішуючи наукові і практичні завдання. Водночас як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині.

Украинкский

2015-04-29

85 KB

0 чел.

1. 1.1. Психологія як наука

Психологія як наука має особливості, що відрізняють її від інших дисциплін. Як систему перевірених знань психологію знають в основному ті, хто нею спеціально займається, вирішуючи наукові і практичні завдання. Водночас як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині.

У науковому вжитку термін “психологія” вперше з'явився у XVI ст. Спочатку він належав до особливої науки, що займалася вивченням так називаних душевних, або психічних, явищ, тобто таких, що кожна людина легко виявляє у власній свідомості в результаті самоспостереження. Пізніше, у XVII-XIX ст., сфера досліджень психологів значно розширилася, включивши неусвідомлювані психічні процеси (несвідоме) і діяльність людини.

У XX ст. психологічні дослідження вийшли за рамки тих явищ, навколо яких вони протягом сторіч концентрувалися. У зв'язку з цим термін “психологія” почасти втратив початковий, достатньо вузький, зміст, коли він стосувався тільки суб'єктивних, безпосередньо сприйманим і пережитим людиною, явищ свідомості. Проте дотепер, за сформованими сторіччями традиціями, за цією наукою зберігається її назва.

З XIX ст. психологія стає самостійною експериментальною галуззю наукових знань.

Що ж є предметом вивчення психології? Насамперед психіка людини і тварин, що включає багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття і сприйняття, увага і пам'ять, уява, мислення і мова, людина пізнає світ. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють її спілкування з людьми, безпосередньо керують діями і вчинками. їх називають психічними властивостями і станами особистості; до їх числа включають потреби, мотиви, цілі, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності і здібності, знання і свідомість. Крім того, психологія вивчає людське спілкування і поведінку, їхню залежність від психічних явищ і, навпаки, залежність формування і розвитку психічних явищ від спілкування і поведінки.

Людина не просто проникає у світ за допомогою пізнавальних процесів. Вона живе і діє у цьому світі, творить його для себе з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб. Для того, щоб зрозуміти і пояснити людські вчинки, ми звертаємося до такого поняття, як особистість.

У свою чергу, психічні процеси, стани і властивості людини, особливо в їхніх вищих проявах, навряд чи можуть бути осмислені до кінця, якщо їх не розглядати залежно від умов життя людини, від того, як організована її взаємодія з природою і суспільством (діяльність і спілкування). Тому спілкування і діяльність також є предметом сучасних психологічних досліджень.

Психічні процеси, властивості і стани людини, її спілкування і діяльність розділяються і досліджуються окремо, хоча в дійсності вони тісно взаємопов'язані і являють єдину мету, що називається життєдіяльністю людини.

Історичні етапи розвитку психологічної науки

В історії психології, психологічній науці, яка займається дослідженням процесу становлення психологічних знань і уявлень, можна знайти три основних підходи до визначення рамок та етапів розвитку психології:

Відповідно до першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX століття (Г. Еббінгауз).

Представники другого підходу (М. С. Роговін та ін.) вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи:

1-й етап - донаукової (міфологічної) психології - коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап - філософської психології - коли психологія становила собою частину філософії, об'єднана з нею спільним методом (цей період протягся від античності до XIX ст.);

3-й етап - власне наукової психології. Цей період звичайно датують другою половиною XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалась вся історія психології) і пов'язують із застосуванням у психології об'єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дозволив їй відділитися від філософії. Цей підхід на сьогодні є найбільш поширеним.  

 Його недоліком є те, що наукова психологія протиставляється усій попередній.

Згідно з третім підходом (культурологічним), розвиток психологічної науки повинен розглядатися у контексті розвитку людської культури взагалі. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, розроблена українським вченим В. А. Роменцем. Згідно останнього підходу, етапи розвитку психології виокремлюються за історичними епохами - отож, можна говорити про психологію Міфологічного періоду, психологію Античності, психологію Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бароко, психологію Просвітництва, психологію Сцієнтизму (останньої епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми -її назва походить від латинського «scientia» - наука, і відбиває ту рушійну силу, яку має наука у сучасній культурі).

Запропонований останнім підходом поділ історії психології має сенс, бо психологія кожної історичної епохи мала суттєві відмінності, робила цілком певні акценти на тих чи інших психічних явищах. Так, психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя робила наголос на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до епохи Просвітництва -на мотиваційних, а у ХІХ-ХХ ст. - на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.

Найперші з відомих нам уявлень про душу відносяться до архаїчного суспільства (міфологічний період) і можуть бути позначені терміном анімізм. Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря, тобто пов'язували її з матерією. Такою душею, подібною до повітря, згідно з анімістичними уявленнями, були наділені не тільки люди та тварини, але й рослини та навіть камені. Міфологічне уявлення про душу, було цілком підкорене уявленню про фатум, невідворотність заздалегідь визначеної долі, протистояти якій було марною справою. Магія, яка нібито протистояла фатуму, насправді вважалася також фатально запрограмованим способом практичного діяння. Від людини в ситуації її життя нічого не залежало, і вона навіть не намагалася протистояти цій фатальній ситуації. Вирішальною характеристикою свідомості людини того періоду був синкретизм - первісне злиття людини із світом та суспільним оточенням.

Античність є першою історичною епохою розвитку людства; саме в цей час у зв'язку з диференціацією форм культурної творчості міфологічна психологія трансформувалася у філософську. Існування психології в надрах філософії обумовлювало застосування у психологічних дослідженнях суто філософських методичних засобів. У розвитку уявлень про душу на зміну анімізму прийшли атомізм Демокрита, Епікура (вчення про те, що душа, як і всі речі, складається з атомів - але її неможливо помацати, бо дуже круглі та вогняні атоми вислизають з рук) та спіритуалізм Платона (вчення про духовну природу душі). Душа відпадає від духу, занурюючись у матеріальний світ, проте вона пам'ятає свою істинну - ідеальну - природу, і кожен акт пізнання є насправді актом спогаду істинного буття.

Теоцентрично орієнтована філософська психологія епохи Середньовіччя вбачала в людині образ і подобу Вищої істоти -Бога. Тільки спираючись на зв'язок з божественним світом людська душа отримує силу. Античність і середньовіччя, розглядаючи ситуацію (сукупність умов) людського життя, вже одержують феномен протистояння людини долі (конфлікт між зовнішнім і внутрішнім аспектами ситуації). Загострення цього конфлікту спричинило звернення психологіїВідродження до внутрішнього світу людини, до тих мотивів, якими визначаються її діяння. Людина Відродження вважала себе центром світу і свою мотивацію - непереможною силою. Антропоцентрична переорієнтація епохи Відродження перенесла наголос у твердженні про подібність людини до Бога на належність їй божественних якостей. Подальші епохи скоректували це самовпевнене уявлення.

Розвиток механіки й механічного світосприйняття епохи бароко (XVII століття) сприяв децентрації, співвідношенню мотивів з об'єктивною даністю  

 світу. Саме тоді був винайдений принцип рефлексу (Р. Декартом). За Декартом, у світі існують дві субстанції - простягнута і мисляча. До мислячої субстанції можна віднести людську душу, до простягнутої -людське тіло. Наше тіло є автоматом, що функціонує згідно механічним законам, а душа - здатністю мислення, котра була б незалежною від тіла, коли б не пов'язувалась із ним через залозу в центрі мозку. Зв'язок із тілом обумовлює впливи, яких душа зазнає з боку простягнутої субстанції. Тому стани душі -це не лише свідомі дії, але й «страсті», страждання.

З часів Декарта аж до XX сторіччя душа людини ототожнювалася з її свідомістю. Але насправді вона ширше свідомості, бо усвідомити ми можемо лише малу кількість душевних явищ. У філософії проблему несвідомого було піднято Г. Лейбніцем, А. Шопенгауером та Е.Гартманом, серед психологів першим звернувся до цієї проблеми 3. Фрейд. Він започаткував не лише класичний психоаналіз, але й традицію глибинної психології взагалі. Дослідження ірраціональної сторони психіки повернуло мисленню його справжню роль у житті душі. Мислення - це лише один з пізнавальних процесів, одна з важливих психічних функцій, яка не може сама по собі визначати субстанційність людської психіки.

Субстанцгйність душі - важлива її властивість. Душу не можна розглядати як світ, окремий від навколишнього, якщо не вважати її субстанційно самостійною. Психологічні вчення, які позбавляють душу субстанційності, перекреслюють її здатність до самоспричинення. Тоді людина опиняється повністю визначеною природою та соціумом, а її власна сутність втрачає можливість впливати на хід життєвих подій.

Дуалізм залежності й самодостатності людини, яким визначалася психологічна думка Просвітництва, призвів до переакцентування психології на дослідження людської дії із її діалектичними сторонами - цілями і засобами, яке відбулось вже в епоху Сцієнтизму. Психологи XIX ст. розглядали психіку або як засіб (а саме засіб адаптації), або як мету (як самоцінне утворення), або як характер дії, в якому засіб взаємодіє з метою.

2.Зв'язок психології з іншими науками

Коли місце психології в колі інших наук визначав В. Вундт, він стверджував, що із природничими науками вона входить у відношення доповнення (бо вони вивчають різні сторони єдиного досвіду людини), для наук про дух (філологія, правознавство тощо) вона виступає надійним підґрунтям, а щодо філософії вона становить підготовчу емпіричну науку. Останнє твердження - щодо відношення психології до філософії - має сенс тільки відносно певних філософських напрямів, а не до філософського пізнання в цілому.

Психологія має тісний генетичний зв'язок передусім із філософією. У нашій метафорі «дерева» філософія виступає тим «ґрунтом», який тримає в собі «коріння» психології. Філософія (й передусім філософська антропологія - для загальної психології, та соціальна філософія - для соціальної психології) становить наукову методологію психологічної науки, тобто систему найбільш загальних засад, до якої психологи повинні звертатися, щоб їх дослідницькі дії не втрачали наукової вартості. Сучасна філософія багатоманітна, тож психолог може вирішувати, якої саме філософської методології він буде дотримуватись у конкретному дослідженні: екзистенціалізму, позитивізму, герменевтики, феноменології чи, може, марксизму.

Психологія пов'язана із природничими науками. На перетині з фізикою Г. Т. Фехнером утворена галузь психології психофізика, яка вивчає психічні явища в залежності від фізичних ситуацій, наприклад, залежність інтенсивності відчуття від сили чи тривалості фізичного подразника. На перетині з нейрофізіологією існує спеціальна галузь дослідження психофізіологія, головною проблемою якої є причинне пояснення психічних явищ через діяльність нейрофізіологічних механізмів. На перетині медичної психології, нейрофізіології та патопсихології склалася галузь психофармакологія, яка досліджує вплив на психіку людини фармакологічних засобів. На перетині з зоологією існує наука зоопсихологія, яка займається особливостями психіки тварин. Плідні зв'язки психології з гуманітарними науками. Синтетичною науковою дисципліною є психолінгвістика, яка вивчає обумовленість процесів мовлення та сприйняття мови структурою самої мови.

Психологія активно застосовує у власне-психологічних цілях методи математичного моделювання й статистики, при цьому математичний апарат, що його застосовують у психології, має певну специфіку.

3.Структура психології

Сучасна психологія являє собою розгалужену систему наукових дисциплін. їх можна розділити на фундаментальні і прикладні. Фундаментальні психологічні науки мають значення для розуміння психології та поведінки людей, незалежно від їх професійної орієнтації, віку, особистісних особливостей і пр. Загальні галузі ставлять і проблеми вирішують, однаково потрібні для розвитку всіх без наукових напрямків. Спеціальні (прикладні) галузі виділяють питання, що представляють особливий інтерес для пізнання якої-небудь однієї або декількох груп явищ. Досягнення спеціальних галузей використовуються на практиці. Розглянемо деякі фундаментальні та прикладні галузі психології.

Загальна психологія досліджує індивіда, виділяючи в ньому пізнавальні процеси й особистість. Спеціальні галузі психології включають генетичну психологію,психофізіологію, диференціальну психологію, вікову психологію, соціальну психологію, педагогічну психологію, медичну психологію, патопсихологію, юридичну психологію, психодіагностику, психотерапію та ряд інших галузей.

Генетична психологія вивчає спадкові механізми психіки і поведінки, їх залежність від генотипу. Диференціальна психологія виявляє й описує індивідуальні відмінності поведінки, здібностей, діяльності людей, передумови цих відмінностей і процеси їх формування.

Вікова психологія вивчає онтогенез різних психічних процесів і психологічних якостей особистості. Вона також має ряд галузей: дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юності, психологія дорослого і літньої людини і геронтопсихолога.

Педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання. До її розділам відносяться: психологія навчання, психологія виховання, а також психологія вчителя і психологія навчально-виховної роботи з аномальними дітьми.

Медична психологія об’єднує ряд галузей психологічної науки, мають справу з відхиленнями від норми у психіці та поведінці людини.

Медична психологія підрозділяється на патопсихологию, що вивчає психічні захворювання; нейропсихологию, що вивчає співвідношення психічних явищ з фізіологічними мозковими структурами; псіхофармакологію, вивчає вплив лікарських речовин на психічну діяльність людини; психотерапію, що вивчає і використовує засоби

психічного впливу для лікування хворого; психопрофилактику і психогигиену.

Психологія аномального розвитку (або спеціальна, корекційна психологія) включає ряд галузей: олігофренопсихологія (психологія розумово-відсталих дітей), сурдопсихологію (психологія погано чуючих дітей), та інші галузі. Такі знання необхідні, коли педагог має справу з дітьми з затримкою психічного розвитку, або розумово-відсталими дітьми, або так називаються ваємно важкими, в тому числі педагогічно запущеними дітьми або дітьми, потребують психологічної допомоги.

Соціальна психологія вивчає людські взаємини в суспільстві, в різного роду групах, зокрема в сім’ї, школі, в учнівському та педагогічному колективах. Такі знання необхідні для психологічно правильної організації виховання.

Психологія праці вивчає психологічні аспекти наукової організації праці і має ряд розділів: інженерна психологія, авіаційна психологія, космічна психологія та ін

Юридична психологія розглядає засвоєння людиною правових норм і правил поведінки.

Військова психологія досліджує і прогнозує поведінку людини в умовах бойових дій і після участі в них, психологічні сторони взаємин начальників і підлеглих.

4. Психіка - властивість мозку відображати об'єктивно і незалежно від свідомості існуючу дійсність, що забезпечує доцільність поведінки і Діяльності людини.

Свідомість - вища, властива тільки людині форма психічного відображення об'єктивної дійсності, опосередкована суспільно-історичної Діяльності людей.

Розвиток психіки має 3 аспекти:

виникнення і розвиток психіки в тваринному світі;

виникнення і розвиток людської свідомості;

розвиток психіки в онтогенезі людини.

Рушійна сила якого розвитку - боротьба внутрішніх протиріч, боротьба між старим і новим, між відживаючим і зароджуваним. Саме в цьому джерело розвитку психіки.

Розвиток носить стрибкоподібний характер, воно незмінно включає в себе перерви поступовості.

Розвиток психіки в тваринному світі тісно пов'язано з виникненням і розвитком нервової системи, особливо головного мозку.

Нервова система у нижчих тварин існує в різноманітних формах: сітчаста, кільцева, радіальна і т.д. Вона забезпечує цілісне функціонування організму.

Чутливість виникає на базі дратівливості як загального властивості живої матерії. Вона є перший прояв психіки і показник її виникнення.

Леонтьєв виділяє 3 стадії розвитку психіки. Згідно Фарби, в межах кожної стадії можуть бути різні рівні: нижчий, вищий і найвищий.

3 стадії розвитку психіки:

елементарна чутливість - тварина реагує тільки на окремі властивості предметів зовнішнього світу;

предметне сприйняття - Діяльності тварини визначається впливом вже не окремих властивостей, а речами в цілому;

інтелект - характеризується ще більш складною Діяльністю і складними формами відображення дійсності. З'являється можливість ... підготовчих дій для свого рішення.

Виникнення свідомості - це якісно новий етап у розвитку психіки.

Його розвиток обумовлений соціальними умовами. Свідомість носить завжди цілеспрямований характер. Основною передумовою і умовою виникнення свідомості людини стало розвиток людського мозку. Становлення свідомості - процес дуже тривалий, пов'язаний з суспільно-трудової діяльності. Виникнення трудової Діяльності докорінно змінило ставлення людини до навколишнього середовища. Праця - це процес, що зв'язує людини з природою, процес впливу людини на природу.

Основою переходу до свідомості людини з'явився спільна праця людей, спрямована на загальну мету. В процесі трудової діяльності розвивалися і закріплювалися функції руки, які все вдосконалювалася і змінювалася, перетворившись в орган пізнання.

Свідомість є вищим рівнем психічного відображення.

Розвиток психічного відображення на крок відстає від розвитку Діяльності.

Леонтьєв:

сенсорна діяльність спрямована на об'єкт. Психічне відображення відображає окремі властивості;

перцептивна діяльність (психічне відображення) спрямована на відношення об'єктів:

- Окремі об'єкти;

- Поява операції (умови, в яких дано предмет Діяльності).

інтелектуальна діяльність: психічне відображення - відносини між об'єктами.

Психіка людини - якісно вищий рівень, ніж психіка тварин. Її головна відмітна особливість - наявність свідомості. Згідно А. Н. Леонтьєву, свідоме відображення - це таке відображення предметної дійсності, в якому виділяються її об'єктивні стійкі властивості незалежно від відносин до неї суб'єкта. Ведучими факторами виникнення свідомості були праця і мова. Свідомість і особистість - якості, які відрізняють людину від тварин. Але виникають свідомість і особистість на певній стадії культурної еволюції людини, ось чому їх немає у тварин. Свідомість, розум людини розвивалися в процесі трудової діяльності, яка з'являється в силу необхідності здійснення спільних дій для добування їжі при різкій зміні умов життя первісної людини. В процесі еволюції суспільства людина змінює способи і прийоми своєї поведінки, трансформує природні задатки і функції у вищі психічні функції - специфічно людські суспільно обумовлені форми пам'яті, мислення, сприйняття (логічна пам'ять, абстрактно-логічне мислення), опосередковані застосуванням допоміжних засобів, мовних знаків, 22:55:30

 створених в процесі історичного розвитку. Єдність вищих психічних функцій утворює свідомість людини.

В психології під філогенезом розуміється процес зміни психіки людства в процесі еволюції. І хоча видові біологічно-морфологічні особливості людини стійкі вже протягом тисячоліть, розвиток психіки людини відбувалося в процесі трудової діяльності, соціальної та культурної еволюції людства. Матеріальна, духовна культура людства - це об'єктивна форма втілення досягнень психічного розвитку людини.

5. Психічні процеси, стани та властивості особистості в їхньому генезисі.

Оскільки психологія прагне до дійсного пізнання реального життя, вона не обмежується абстрактним вивченням окремих психічних функцій. Намагання проникнути в психічне життя особистості включає вивчення психічних процесів як моментів конкретної діяльності особистості, її властивостей, які проявляються і формуються у діяльності, та її психічних станів, які закріплюють певну сталість, статичність психічного через вчинкову дію.

Психічні процеси — це складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.

В процесі реального освоєння світу, виділяючи себе із нього, людина формується як особистість. Перший етап такого виділення пов'язаний з оволодінням власним тілом, з виникненням довільних рухів, переміщенням, ходінням, що проявляється у вигляді елементарних психічних процесів — відчуття і сприймання.

Усвідомлюючи себе як самостійного суб'єкта різних дій, реально виділяючись із оточуючого середовища, людина підвищує свій вплив на нього, змінюючи і свої взаємовідношення з ним, що виражається в увазі, мисленні, збільшенні питомої ваги інтелектуальних моментів діяльності. Це породжує зміни в свідомості, які в свою чергу ведуть до зміни поведінки і внутрішнього ставлення до інших людей. Змінюється роль регуляторних впливів — емоцій та волі. З форми реакції на ситуацію (як післядія) вони зміщуються до передбачення наслідків, до переддії. Це позначається на певній незалежності від ситуації дорослої людини, людини праці, дії якої регулюються волею, що проявляється в уяві як моменті вияву цілеспрямованої дії. Психічні процеси не залишаються процесами, які характеризуються самоплинністю, а перетворюються на свідомо регульовані дії, якими особистість оволодіває і які спрямовує на вирішення завдань, що постають перед нею. Сприймання перетворюється у спостереження, запам'ятовування — в заучування.

Цілеспрямована дія, починаючись з мотивів (спонукань), включає цілі, завдання, що закономірно проявляється у властивостях особистості: її установках, здібностях, рисах характеру. Ці властивості не дані одвічно, ними не визначається і в них не розчиняється особистість. Психічні властивості одночасно є і передумовою, і результатом діяльності. Так, від здібностей залежить результат діяльності, і в діяльності вони формуються, розкриваються.

Психічні властивості — це ті риси, які, визначаючи спрямованість особистості, її здібності та характер, входять до основної характеристики особистості і складають її психологічне обличчя. Психічні процеси і властивості важко розірвати, вони невід'ємні одні від одних. Психічні процеси, їх індивідуальні вияви залежать від властивостей особистості (наприклад, сприймання — від вразливості), і психічні процеси переходять у властивості особистості в ході діяльності. Індивідуально-психологічні особливості в емоціях і волі — то вже емоційна збудливість і стійкість, рішучість, ініціативність як властивості особистості. Всі властивості особистості взаємопов'язані і взаємозумовлені, сплетені в одне в конкретній діяльності. Так, здібності в одних випадках можуть породжувати у людини рішучість, в інших — самовпевненість тощо.

Психічні властивості людини, повторюючись і закріплюючись у певних ситуаціях, можуть переходити в психічні стани людини, які відображають певну статичність психічних проявів. Об'єкт чи явище як сукупність властивостей реалізується через стан і не може без нього розглядатися. Через психічний стан розкривається суперечливість психічного відображення взаємодії — ЇЇ сталості та змін. У кожний даний момент емоційне переживання вже не те, яким було перед цим, і ще не те, яким ми його передчуваємо. І в той же час чи помічаємо, наприклад, що певні переживання на деякий час стають панівними, забарвлюючи всю поведінку людини, проявляючись у настрої як 22:09:45

 емоційному стані. Психічні стани можуть переходити у властивості людини. Часте виникнення стану тривоги як реакції на можливу психічну загрозу може перетворитися на тривожність як властивість особистості.

Єдність загального психічного складу людини завжди має більш чи менш виражений індивідуальний характер — як між-, так і внутрішньоіндивідуальний, що дає змогу забезпечити людині найбільш повний розвиток і застосування її творчих можливостей і сил. Таке забезпечення на між- і внутрішньоіндивідуальному рівнях відмінностей можливе у вчинку.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67241. ХИМИКО-ТЕРМИЧЕСКАЯ ОБРАБОТКА СТАЛЕЙ 78 KB
  Цементация сталей Насыщение поверхности стали углеродом называется цементацией. В результате цементации в поверхностном слое стали образуются железо-углеродистые фазы соответствующие диаграмме состояния Fe Fез С. Атомарный углерод адсорбируется поверхностью стали и диффундирует в глубь металла.
67242. Роздрібний товарооборот. Товарні запаси торгового підприємства 40.41 KB
  Суть та склад товарних запасів торгових підприємств. Показники що характеризують стан товарних запасів торгового підприємства. Фактори що визначають розмір та швидкість обороту товарних запасів. Нормування та планування товарних запасів.
67243. Формализация и алгоритмизация информационных процессов 89.5 KB
  Сущность машинного моделирования системы состоит в проведении на ЭВМ эксперимента с моделью которая представляет собой некоторый программный комплекс описывающий формально и или алгоритмически поведение элементов системы S в процессе ее функционирования т.
67244. КУЛЬТУРА XVII ВЕКА 47 KB
  На почве этого противоречия кризис вакуум идеалов. Основные противоречия в культуре 17 века: Противоречия в развития национальных культур. Противоречия в экономической жизни неравномерное развитие стран. Противоречия художественной жизни.
67245. Основные ресурсы для обеспечения жизненного цикла сложных программных средств 200.5 KB
  Общее понятие доступные ресурсы обеспечения жизненного цикла ПС включает реальные финансовые временные кадровые и аппаратурные ограничения затрат в условиях которых происходит создание и совершенствование комплексов программ. Эти факторы проявляются как дополнительные характеристики процессов ЖЦ и программных...
67246. Перевантаження бінарних операторів «+» і «=» 118.5 KB
  Перевантаження операторів — одна з найефективніших можливостей мови C++. Вона дозволяє повністю інтегрувати нові класи в існуюче програмне середовище. Після перевантаження операції над об'єктами нових класів виглядають точно так, як і операції над змінними вбудованих типів.
67247. Маркетинговый аудит 45.27 KB
  В рамках такого анализа предстоит оценить эффективность информационных систем маркетинга в компании систем планирования и контроля за исполнением плана маркетинга. Основными вопросами в этом случае могут быть следующие: а информационные системы; б системы планирования; в системы контроля; г разработка новых продуктов.
67248. Правовые и технические основы безопасности жизнедеятельности 28.56 KB
  Правовую основу обеспечения безопасности жизнедеятельности составляют соответствующие законы и постановления принятые представительным органами РК а также подзаконные акты: Указы Президента постановления принимаемые правительством местными органами власти и специально уполномоченными органами.
67249. Феномен культурной глобализации 38 KB
  20 век характеризуется как эпоха глобализации так как страны и государства перестали развиваться изолированно друг от друга события произошедшие в одной стране тут же получают отклик во всем мире. Некоторые ученые говорят о том что современный этап глобализации является отнюдь не первым.